В понеділок, 18 травня 2015 року, в приміщенні Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» і в рамках «Ночі музеїв», приуроченої до Міжнародного дня музеїв, відбулась творча зустріч із кінорежисером-документалістом Тарасом Химичем.
Тарас, у традиційній своїй манері, розповів про те, як він та його команда почали знімати документальне кіно і про те, які складності є у цього унікального і такого потрібного жанру.
“Наразі багато нашої документалістики виглядає так, що текст начитує диктор і показують хроніку, правильно? І через 5 хвилин глядачу хочеться заснути. Це добре для сну” – каже Тарас.
Старше покоління до такої подачі звичне, адже вони звикли цінувати інформацію, якої колись було дуже мало. Але молоде покоління розбалуване і увагу молоді потрібно вміти втримати.
“Документалістика не потребує гламуру. Не треба режисерського крісла, не треба ніяких додаткових аксесуарів, які просто не є потрібні, коли треба щось зробити”, – продовжує Тарас свій виступ і розповідає про випадки, коли його засипало цементом, заливало водою і закидало брудом та ілюструє все це фотографіями.
“Ми уже років 5-6 працюємо в сфері документалістики. Робимо такий невеликий серіал по історії ХХ століття.” – розповідає Тарас Химич.
Адже коли з пересічною людиною починаєш говорити про історію, котра відбувалась 50-100 років тому, у більшості людей виникає асоціації з чорно-білими фотографіями незнайомих рафінованих людей, котрі нічого не відчували і не переживали. Насправді, наші предки мало чим відрізнялися від нас.
