У 6916 році господар Молдавії Александр надав львівським купцям безвіз. Оскільки дана подія стосується минулого, не майбутнього, її потрібно трохи розшифрувати. Таким чином, від 6916 року заберемо 5508 – у канцелярії молдавського господаря датували документ за візантійською системою літочислення. Очевидно, що і про безвіз також не йдеться – цей термін закріпився за прізвищем одного з сучасних політичних діячів.
Отож, повертаючись до наведеної на початку тексту фрази, говоримо зараз про 1408 рік і надання львівським купцям права на торгівлю у володіннях молдавського господаря, одного з найбагатших правителів у регіоні. У наші дні непросто повірити у інтенсивні економічні та політичні контакти між населенням наших і молдавських земель, але так дійсно було. Сьогодні не так багато факторів, які нагадують про це, але такі є. Зокрема, це і історик Львова Денис Зубрицький. У ці дні виповнилося 160 років від дня його смерті (січень 1862). Маємо нагоду згадати про нього й львівсько-молдавські відносини, до опису яких він, між іншим, звертався.
На початку була бочка
Спостерігаючи за життям купецьких спільнот на українських теренах в давнину, закрадається думка, що вони не зовсім були в курсі того, що з татарами в українській історії усі, звично, лише воюють. Або ж, навпаки – саме вони все добре бачили і розуміли, а ми сьогодні не вірно і дуже поверхнево трактуємо українсько-татарські відносини в давні часи. Тим більше, що свідчень торгівельної співпраці між мешканцями, до прикладу, Львова та Кримом вистачає. Очевидно, що, в такий спосіб, ослаблювати ворога і розвалювати його з середини, ніхто не думав. Ціль торговельно-економічного співробітництва між сторонами полягала в можливій матеріальній вигоді та примноженні власних статків. Молдавсько-татарський напрямок, якщо говорити про період від розпаду Русі і до входження українських земель до складу Речі Посполитої, був визначальним і пріоритетним у житті львівських купців та ремісників.
Отож, привілеєм молдавського господаря Александра деякі з аспектів цих торгівельних відносин регулювалися. Уже згаданий львівський хроніст Денис Зубрицький описував дані події дуже стриманою, але влучною фразою: “торгівельні відносини Львова все більше розширювалися”. Й географія цих контактів дійсно ставала ширшою, а коли говорити про торгівельні зносини з молдавськими правителями, то на початку цієї співпраці стояла бочка. Бочка меду. Принаймні, про неї також згадував Зубрицький, описуючи встановлення торгівельних відносин між купцями зі Львова і тогочасними правителями Молдавії та Бессарабії. Отож, під 1408 роком хроніст згадує про посланців з Бессарабії, яких тут зустріли щедро – бочкою меду. Після цього історик розповів про привілей молдавського господаря Александра, писаний кирилицею і датований за візантійським літочисленням. У документі обумовлюється митна політика і наступний дозвіл львівським купцям приїжджати з товарами у його володіння.
Що і по чому…
Переказуючи зміст того самого привілею, Денис Зубрицький інформує нас про те, що зі Львова до Молдавії, Волощини, Бессарабії, Татарії і Греції в ті час переважно вивозили тканини, полотно, ножі, коси, серпи, вироби з металу, різноманітний крам. Натомість, у тих краях купували адамашку і бавовну, перець, цитрину, імбир, якщо говорити про молдавські терени, то найбільш ходовим товаром була худоба, вівці, коні, а також – овечі, телячі, лисячі і ін. шкури. Важливим центром такої торгівлі було місто Сучава. Як і Львів, воно мало право складу. Відтак найпростіший спосіб ведення торгівлі – розпродати свій провіант там. Після сплати певної грошової суми, у Сучаві можна було не зупинятися, а їхати далі – Ясси, Чернівці, Хотин, Серет, до Криму, Бессарабії чи Угорщини і продавати товар там. Характерно, що були й певні табу на торгівлю – з Молдови заборонялося вивозити срібло, віск і добрих коней. Транзитом, з Угорщини приміром, дозволялося, але не безпосередньо з володінь молдавського господаря.
Право заробляти на торгівлі у володіннях молдавського господаря також коштувало. При цьому, якщо торгувати у Сучаві, тариф був один, а якщо це місто оминати і їхати в більш віддалені краї – іншим. Існував варіант гарно закупитися товарами у молдавських краях і везти це все продавати додому. За це також купцям доводилося платити. Якщо з Молдови до Львова вивозили вола, за таку можливість купець віддавав один грош. Таке ж мито давали за право вивозу 10 свиней чи 10 овець. Вивіз 100 лисячих шкірок обходився у 10 грошів, тоді як за вивіз 100 баранячих шкур давали 4 гроші, а за 100 волових шкур – 15 грошів. Молдавські землі львівські купці використовували і для поїздок до Кілії сучасної Одеської області. Так звично купували рибу. У володіннях молдавського господаря (та сама Сучава) львівські купці мали власний торговий дім. Щоправда, там їм не дозволялося шинкувати і відкрити броварню.
Як можна бачити, за все доводиться платити, за місце під сонцем також – безкоштовний сир лише в мишоловках. Й львівським купцям тут не позаздриш – за своє право на торгівлю їм також доводилося платити і це аніскілечки не убезпечувало їх від мишоловок. Довга і складна дорога, небезпека на кожному кроці – тут не позаздриш. З відкритих дверей володінь іноземного правителя пригоди зазвичай лише починались…
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Гулюк Є. Шовкова терапія. Давній Львів і торгові шляхи, через які він “проходив” // Фотографії старого Львова, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/shovkova-terapiya-davnij-lviv-i-torgovi-shlyahy-cherez-yaki-vin-prohodyv/
- Ісаєвич Я. “Альтана посеред раю”: Львів у 1582 – 1602 // Карта Львова [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://map.lviv.ua/statti/isaevych2.html
- Ісаєвич Я. Україна давня і нова. Народ, релігія, культура. – Львів, 1996. – С. 132 – 134.
- Zubrycki D. Kronika miasta Lwowa. – Lwow, 1844. – S. 75 – 77 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://polona.pl/item/kronika-miasta-lwowa,NDg3Mzg4/
