До історії створення Художньо-меморіального музею Івана Труша (відео)

Сьогодні ми знову продовжуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка фондової, експозиційної та виставкової роботи”, що проходила 17-18 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Сьогодні пропонуємо вашій увазі доповідь завідувача Художньо-меморіального музею Івана Труша (відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького) Роксоляни Козак на тему “До історії створення Художньо-меморіального музею Івана Труша“:

Художньо-меморіальний музей Івана Труша (відділ Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького) [10,с.299] створений у колишній віллі видатного українського художника, організатора мистецького життя Галичини, мистецького критика, популяризатора української культури, редактора і видавця українських часописів, активного громадського діяча початку ХХ століття – Івана Труша (1869-1941). Тут у камерній за масштабами будівлі, спорудженій у південно-західній частині міста, що називалась Францівкою і сьогодні можна відчути чар епохи, у якій жив митець. Для І.Труша спорудження цієї вілли було втіленням мрії: артист-маляр прагнув створити затишну оселю для життя й дозвілля родини та студію для творчої праці. Впродовж 30-ти років Іван Труш мешкав тут разом із дружиною Аріадною [1], донькою відомого українського ученого і громадсько-культурного діяча Михайла Драгоманова. Попри ніби великі розміри будинку зайвого простору не було, адже у Трушів було четверо дітей: Аріадна, Мирон, Оксана та Роман.

Після смерті Івана Труша у віллі залишились жити до своїх останніх днів дві Аріадни – дружина та донька. Дбаючи про збереження доброї пам’яті про І.Труша, з їхньої ініціативи у 1951 р. на 10-ту річницю смерті митця було створено першу експозицію у робітні художника на другому поверсі. Згодом почав діяти Меморіальний музей (правда, спочатку, на громадських засадах, адже перший поверх все ще залишався житловим). Офіційне відкриття Художньо-меморіального музею Івана Труша було приурочене 120-літтю від дня народження митця. Цій події передували ґрунтовні роботи по реконструкції споруди.

18 січня 1984-го померла остання мешканка цієї вілли – донька художника Аріадна Труш. Наймолодший син І.Труша – Роман передав батьківський будинок в дар українському народу в особі Львівського музею українського мистецтва (тепер Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького) [2,с.122]. Щоби облаштувати музей згідно тогочасних вимог восени 1985 року ЛМУМ замовив виконання проектно-кошторисних робіт в Українському спеціальному науково-реставраційному проектному інституті «Укрпроектреставрація», про що свідчить Договір №85-169 від 28 жовтня 1985 року. Вже в квітні наступного 1986 р. спеціалістами Львівської комплексної архітектурно-реставраційної майстерні були проведені обміри та виконані архітектурні креслення. Саме вони дають можливість спростувати попередні публікації [3, 6, 11] щодо часу зміни зовнішнього вигляду вілли, зокрема заміни одноповерхової дерев’яної веранди на двоповерхову не у повоєнних 1950-х роках, а значно пізніше – у 1980-х.

Відомо, що будинок музею споруджений у 1910 р. за проектом знаного львівського архітектора О.Лушпинського у стилі пізньої сецесії [9]. Споруда двоповерхова з цокольним приміщенням. Окрасою вілли була дерев’яна веранда в народному стилі добудована спеціально на замовлення І.Труша з тильного боку. Веранда охоплювала південно-західний фасад вузькою заскленою галереєю і розширювалась у плані на бічному західному фасаді. Звідси був вихід у сад. Крита веранда була одноповерховою. Над ширшою її частиною була відкрита тераса на яку можна було вийти лише з майстерні художника. Сусіди згадували, що інколи спостерігали за І.Трушем, що любив змальовувати свій сад з відкритої тераси: «Часом Труш малював на бічному балконі свого будинку над дерев’яною верандою. На тому ж балконі сушилися ще мокрі олійні картини. Художник поглядав направо в глибину свого городу, що тягнувся до залізниці. У лівій руці тримав малярську палітру, у правій – пензель і малював картину, полотно якої стояло на мольберті. …Під час праці він був глибоко задуманим, очі трохи примружені, часом посміхався, морщив чоло, віддалявся від картини, наближувався, дивився на небо, на дерева, перехилявся через балюстраду балкону і проникливим оком оглядав траву і квіти.» [4,с.133]

У 1980-х рр. було надбудовано другий поверх дерев’яної веранди над терасою і сходами об’єднано обидва поверхи. Черепицю, що перекривала будинок замінили на бляху. Таким чином було назавжди змінено первісний вигляд споруди.

Відбулися зміни і у внутрішньому просторі. Приміщення ванної кімнати переобладнали під паливну і встановили котел для обігріву приміщень. Натомість печі з кахлями, виготовленими на фабриці Левинського, залишились у інтер’єрах кімнат як музейні експонати, що несуть на собі відгомін давньої доби. Не вціліла тільки піч з майстерні – її розібрали.  

Будинок художника завжди привертав увагу нетиповими фасадами, асиметричним розташуванням вікон, а особливо великим вікном майстерні, що на другому поверсі. Саме майстерня художника була найголовнішим приміщенням у цілій будівлі. Простора робітня (саме так називав І.Труш свою майстерню) сприяла творчій праці. На відміну від попередньої, що на вул. Чарнецького (тепер – Винниченка), 26 у Львові відрізнялася надзвичайно скромним інтер’єром. «Тут не було – дослівно – ні одного предмету поставленого або навішеного для вигоди або для естетичної насолоди. Ні одного малюнку на стіні. Ні одного вигідного крісла. Порожня шталюга зі слідами присохлих фарб, два прості крісла і безліч малюнків без рам, поскладених один за одними, лицем повідвертані, на підлозі.» [17] Світлини 30-х рр.. фіксують митця у просторі майстерні. На них і справді вражає велика кількість полотен складених обабіч стін просто на підлозі кімнати, при тім майже всі обернені живописною частиною до стіни.  

Особливою окрасою вілли завжди був розкішний сад, створений на присадибній ділянці, із південно-східного боку будівлі. Сад служив художнику джерелом натхнення, місцем творчої праці, оазою для відпочинку великої родини. У літню пору року тут часто збирались друзі й однодумці митця, влаштовувались приязні гостини на лоні природи… Не рідко художник полюбляв тут усамітнюватись, за звичай  озброївшись пензлем та фарбами. Сад дарував хвилини радощів, спокою й численні мотиви творчих робіт.

В кращі часи, коли на це  дозволяли статки сім’ї, Труш винаймав садівника для фахового піклування декоративними рослинами та деревами реліктових порід.

Сьогодні на території Трушівського саду збереглись деякі столітні дерева, які ще посадив художник. Також тут зростають квіти, які він любив  і які свого часу подарували йому мотиви численних живописних композицій.

Невблаганний час безжально втрутився у життя саду, змінивши його вигляд і загальний стан. На сьогодні присадибна ділянка та й сам сад потребують ґрунтовної, фахової реконструкції. Основою для цього можуть стати матеріали із архіву художника, що дійшли до наших днів. Так в архіві Івана Труша, що зберігається у фондах Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, надзвичайно цікаву частину формують рукописні нотатки доньки Аріадни Труш.

Завдяки цим спогадам, вміщеним на окремих, розрізнених аркушах чи у невеличких зшитках, маємо змогу не лише збагнути наскільки важливим був сад у житті  Труша та його родини, а й спробувати відтворити його первісний вигляд.  Тут подається доволі детальний опис: “Коло будинку сад 913 квадратних метрів, характеру декоративного в роді малого парку. Після зведення будинку, залишилось ще багато землі на город, на якім батькові залежало, навіть дуже, бо любив дерева, кущі, квіти…”. [14, с.2] Зокрема, Аріадна зазначає, що «Перше, що зробив батько, то посадив  8 сосон, з чого  дві рідкісні, а саме одну чорну, кримську сосну і одну деревообразну».[14, с.3] Вони розташовувались вздовж північного (головного) та східного (бічного) фасадів вілли. «Тоді сосни були ще маленькі, так що нижні галузки майже дотикались землі». Саме по тих соснах, згаданих вище, й  впізнавали будинок художника. До сьогодні збереглись розлога гірська сосна, яку можна спостерігати з вікна майстерні,  і три високі стрункі красуні вздовж східного фасаду.

Справжньою окрасою була біла акація, яка росла у глибині саду, з піденно-східного боку. У її тіні не раз відпочивала родина та гості Трушів. У своїх споминах Аріадна писала: «Пам’ятаю, одного літнього дня після обіду батько фотографував Франка в городі під акацією.» [12,с.112] На чорно-білій світлині Іван Франко сидить у густій траві, плечима опершись у могутній стовбур дерева. Це останнє прижиттєве фото Івана Франка (зберігається у Львівському історичному архіві). На світлині Трушу вдалось закарбувати внутрішній стан поета, який переживав складний період у житті.

Схоже, цю ж акацію бачимо і на етюді із зображенням дружини художника, котра сидить під деревом, нахилившись над шитвом. Схожість композиції та обраних ракурсів на світлині із зображенням І.Франка та згаданому живописному творі «Дружина в саду» очевидні. Тож можемо стверджувати, що на фото та на етюді зафіксовано один і той самий фрагмент саду (те ж дерево на горбочку, кущ, стежка, висока лінія горизонту).

Зі спогадів відомо, що стара акація, під якою митець фотографував Івана Франка, за якийсь час почала сохнути, і її зрізали. З грубого стовбура дерева, коло пенька, згодом примостили лавку. “Через деякий час, – як згадує Аріадна, – батько малював ту лавочку з пеньком, уже під осінь, бо на картині квіти (жовті), які цвітуть якраз під осінь” [15, с.44]. Цю картину згодом донька художника передала до Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка. Зображення ж одинокого пня, або групи пеньків, як центрального мотиву твору, пізніше набуде досить широкого розвитку у філософському малярському циклі «З життя пнів і дерев» – одного із головних  у творчому доробку маляра. Окрім цього, мотиви улюбленого саду ляжуть в основу інших тематичних циклів, таких як: «Квіти» та «В обіймах снігу». Ці яскраві ілюстрації куточків саду художник закарбував на численних живописних творах.

Окремо Аріадна говорить про розпланування саду. Цей матеріал є надзвичайно цікавим і цінним, оскільки подає унікальну інформацію про характер,  наповнення саду та розташування рослин. «Коли садилося чи сіялося квіти в городі батько звертав увагу, щоби садити групами. Крім квітів огородових в нім також деякі рідкісні росли, а також квіти польові, маки, ромашки, блаватки… Ярини у нас в саді не садилося, виїмково рабарбарум. Не для ужитку на компоти, але для декорації.» [14, с.8]. Окрім згаданих  рослин, вона також подає умовні назви ділянок саду,  які були прийнятими у родині.

Так Труш, заручившись допомогою своїх приятелів, запроектував «скалу», у сучасному розумінні – «альпійську гірку». Вона повторювала природній ландшафт й розташовувалась в глибині саду. До неї можна було вийти, спустившись східками із дерев’яної веранди  вздовж західного фасаду будинку. Тут доречно згадати, що для створення цієї «скали», в пошуках великого каміння, Труш обійшов усі околиці Францівки. Знайдені камені, різної величини і конфігурації, згодом  завезли у подвір’я і виклали на схилі, обабіч доріжки. Декорували їх квітковими рослинами.  «Поміж камінням посадив батько квіти. Весняні братки, примулки, ранні іриси, незабудки. Крім того інші квіти, які люблять рости  між камінням, але не пам’ятаю їх назви», – писала Аріадна і ще згадувала: «Після замешкання в своїм будинку батько часто виходив до городу обсервував квіти і малював передовсім братки…».[12,с.109] Фрагменти із зображенням заквітчаних куточків саду з кам’яними брилами можна бачити на багатьох  малярських роботах художника.

Поруч «скали» вистелили камінням невелику площадку, на якій встановили кам’яний столик і дві лави. «Часто приймали тут гостей підвечірком»,– занотувала Аріадна. Кам’яними східками від «скали» проклали доріжку на так звану “долинку”. Це була найнижча  й найбільш віддалена ділянка саду. Її особливо полюбляли найменші члени родини Труша, адже тут для дітей була  прилаштована гойдалка, про яку й згадує Аріадна. А далі Аріадна замальовує план-схему «висадження»  різноманітних рослин та дерев на усій території саду. Цей план є доволі детальним і може стати в пригоді при спробі реконструкції саду, адже на ньому чітко вказані назви всіх дерев, навіть тих, котрих вже немає. Серед плодово-ягідних рослин вона зазначає місце де росли кущі смородини, порічки, аґрусу, малини, а також вишні, черешні, груші, яблуні, сливи, горіхи. Згадує, навіть, де була посаджена сакура – японська вишня. Особливими позначками на схемі Аріадна зазначає і декоративні рослини: кущі троянди, бузок, верби, тополі, акацію, дуб, тую і улюблені трушеві сосни. Цінним матеріалом для відтворення є план головних стежок та грядки де щороку висаджували багато квітів та трішки ярини для домашнього вжитку. [16]

В архіві Національного музею зберігаються дві чорно-білі фотографії 1930-х рр., на яких художник зафіксований у власному садку. Вони є особливими документами часу, що дають можливість сформувати уявлення про тодішній вигляд саду, багатство дерев та рослин, що росли у ньому.  Перша світлина закарбовує постать митця на фоні густої зелені, на вузенькій доріжці, очевидно, під час прогулянки. У коментарі до світлини Аріадна пише: «Батько дуже любив проходжуватись по городі, а радше то не город, а парк. Ростуть там сосни, дерева, кущі, квіти. Крім рідкісних огородових квітів, також польові і лісові (батька моделькі)» [15]. На другій світлині Іван Труш зафіксований в час творчої праці – він зосереджений, занурений у працю й малює квіти, сидячи перед будинком у плетеному кріслі, з малярським касетником на колінах та пензлями в руках. Про це Аріадна згадує: «…Батько дуже любив квіти, малював їх так як вони ростуть… Коли б була можливість зібрати усі картини І.Труша з циклу «Квіти», думаю, виявилося б, що половина з них намальована у нашому садку», – сміливо припускає Аріадна у спогаді «Слово про батька».[13]

Ці унікальні фото, а також живописні твори Івана Труша,  є важливим візуальним  матеріалом для роботи над відродженням середовища саду, намаганням відтворити ту неповторну атмосферу, що панувала тут при житті Маестро. [7]

Як і століття тому, квітучий «городчик» перед центральним фасадом вілли і тепер вабить око зеленими декоративними рослинами. На весні тут цвітуть пахучі конвалії, кольорові іриси, влітку – кущі флоксів, чорнобривці, настурції, а восени – хризантеми різних кольорів та відтінків. В глибині саду панує атмосфера невеличкого затишного гаю, яку створюють тінелюбиві кущі папороті та багаторічні рослини, що традиційно ростуть в Карпатських лісах, а на початку минулого століття Труш дбайливо привіз їхню розсаду спеціально для свого улюбленого саду.

Сьогодні ХММ І.Труша є осередком, в якому вирує мистецьке життя. Тут відбуваються пленери, творчі конкурси, літературно-мистецькі вечори, а також тематичні уроки та інтегровані заняття з майстер-класами для учнів загальноосвітніх та мистецьких шкіл.

Роксоляна КОЗАК
завідувач Художньо-меморіального музею Івана Труша (відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького)

1. Біла О. Аріадна Драгоманова в житті й творчій долі Івана Труша (за матеріалами фондового зібрання Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького). / Оксана Біла // Літопис Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.- Львів. – 2012. -№9 (14). – С.136-169.
2. 2. Біла О. Знаковий осередок культурно-мистецького Львова. / Оксана Біла // Дзвін.- Львів. – 2014. -№11-12. – С.121-125.
3. 3. Біла О., Різун Т. Біла вілла. / Оксана Біла, Тарас Різун // Маклер.- Львів. – 2006. -№3-4. – С.32-33.
4. Гаусфатер П. Спогад про Івана Труша – видатного українського художника / Петро Гаусфатер // Іван Труш: збірник матеріалів наукових конференцій, присвячених 100-річчю від дня народження (1869-1969) / Львівський музей українського мистецтва, Львівська організація спілки художників Української РСР, Львівська обласна організація українського товариства по охороні пам’ятників історії та культури / [відп. ред.: М.Моздир ]. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1972.- С.131- 134.
5. 5. Дорош А. Іван Труш і світ флори //Галицька брама. – Львів.-1998.- №12 (48). – С.11-12.
6. Загайська Р. Вілла Івана Труша. // Мельник Ігор, Загайська Роксоляна. “Львівський Новий Світ та південні околиці міста від Святого Юра до Наварії” (2009) Личаківське передмістя та східні околиці Королівського столичного міста Львова. – Львів: Центр Європи, 2010. – 352 с.: 500 іл. серії “Львівські вулиці і кам’яниці”
7. 7. Курдидик А. Пів години в Івана Труша./ Анатоль Курдидик // Неділя.-Львів.-1932.
8. 8. Лебідь Г. Музей Івана Труша / Галина Лебідь // Львівсільмашівець. – Львів: Вільна Україна. – 1989.- №23(1643).- С.4.
9. 9. Лушпинський О. Проект вілли І.Труша. [Рукопис] // НМЛ ім.А.Шептицького. Архів І.Труша. – НМЛ -54888/49, Ат-49.-Арк.2.
10. 10. Національний музей у Львові. 100 років [Образотворчий матеріал]: альбом / упорядн. М.Гелитович, Х.Маковецька, кер. проекту І.Кожан.-.: Родовід, 2005.-312 с.: 240 іл.
11. 11. Співак Л. Будинок митця/ Людмила Співак // Музеї України.- Київ.-2007.- Липень.- С.34-35.
12. 12. Труш А. Мій батько – художник / Аріадна Труш // Іван Труш: збірник матеріалів наукових конференцій, присвячених 100-річчю від дня народження (1869-1969) / Львівський музей українського мистецтва, Львівська організація спілки художників Української РСР, Львівська обласна організація українського товариства по охороні пам’ятників історії та культури / [відп. ред.: М.Моздир ]. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1972.- С.105-120.
13. 13. Труш А.І. Слово про батька / Аріадна Труш // Жовтень. Літературно-мистецький та громадсько-політичний журнал спілки письменників України. – 1971. – №1. – С. 105.
14. 14. Труш А.І. [Рукописні нотатки] // НМЛ ім.А.Шептицького. Архів І.Труша. – НМЛ -54888/60, Ат-60.-Арк.2-10.
15. 15. Труш А.І. [Рукописні нотатки] // НМЛ ім.А.Шептицького. Архів І.Труша. – НМЛ -54888/211, Ат-211.-Арк.41, 44, 45.
16. 16. Труш А.І. План-схема саду [Рукопис] // НМЛ ім.А.Шептицького. Архів І.Труша. – НМЛ -54888/60, Ат-60.-Арк. .
17. Федорович-Малицька І. Відвідини у митця-самотника / І. Федорович-Малицька // Назустріч, 1934, №10, 15 травня с.1.