До 850-річчя перемоги князя Романа Мстиславовича над військом Андрія Боголюбського під Новгородом

Історію творять особистості – саме такою особистістю в історії Руси-України став Великий князь Роман Мстиславович (батько короля Данила).

Історик С. Томашівський назвав Романа Мстиславовича першим творцем загальноукраїнської державної ідеї: «Роман був творцем першої національної української держави, якої основу дала Галичина, перша українська земля, що відокремилася від загально-руської держави перед більше як 100 літами…» (Томашівський С. Українська історія. Старинні часи і середні віки. Львів, 1919. с. 85 — 89). «Галицько-Волинська держава є однією з ланок у розвитку українського історичного процесу і не належить якійсь окремій вітці українського народу, а є власністю українського народу, як цілості» (Грицак П. Галицько-Волинська держава Нью-Йорк, 1958).

Доля склалася так, що вже в юному віці Роман опиняється на вістрі воєнно-політичної боротьби, яку вела старша, гілка Мономаховичів за гегемонію в Руській землі. Головним суперником старших Мономаховичів став суздальський князь Андрій, син Юрія Довгорукого і доньки половецького хана Аєпи.

Російський історик Василь Ключевський зазначив: «З Андрієм Боголюбським великорос вперше вийшов на історичну арену…» В інтересах вивищення ролі і інтересів своєї нової батьківщини і країни вирішує знівелювати роль Києва на Руси, вчинивши його погром.

У березні 1169 року Андрій Боголюбський зібравши велике військо, посилає сина Мстислава в похід на Київ. Руський літопис пише: «І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли… І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота…»

На думку російського історика Лева Гумільова розорення Києва за наказом Андрія Боголюбського показує, що для нього і його дружини Київ був «настільки ж чужим, як який-небудь німецький або польський замок». До цього моменту на Русі було прийнято поводитися подібним чином тільки з іноземними містами, на князівські міжусобиці практика розорення ніколи не поширювалася.

Новгород здавна визнавав залежність від Києва і за традицією новгородці періодично звертались до Київського князя з проханням надіслати князя на новгородський стіл на княжіння. У 1168 році, за рік перед зруйнуванням Києва, на прохання новгородців, Великий Київський князь Мстислав Ізяславович посилає старшого сина 17 річного Романа на Новгородський стіл: «и ради биша новгородьци своему хотению».

Історик Н. М. Карамзін відзначив: «Падіння Києва віщувало загибель і новогородской незалежності». На наступний 1170 рік в лютому місяці численна армія, яка зазнала успіх походу на Київ, рушила взимку на північний захід на Новгород: «йшло той же військо; той же Мстислав вів оне». Лаврентівський літопис пише: «Той же зимы кнѧзь Андрѣи посла сына своего Мстислава съ всею дружиною на Великъий Новъгородъ и Романъ Смолиньскъий кнѧзь с братом Мьстиславом и Рязаньскийи кнѧзь сына посла и Муромьскъıи сын҃а же 17 посла. И пришедше в землю ихъ много зла створиша, села все взяша и пожгоша и люди по селомъ исекоша, женъы и дети именье и скотъ поимаша, придоша же к городу. Новгородци же затворишасѧ в городѣ съ кнѧземъ Романомъ и бьхуться крѣпко с города».

Роман терміново організовує оборону міста: «спорудили острог навколо всього Новгорода і самі сховалися за острогом». Нападники безперервно нападають та засипають місто і оборонців стрілами «спустиша стрели, яко дождь умножен». Містяни, відбиваючи постійні напади, вдало витримують перші три дні облоги. На четвертий день, вибравши момент послаблення внаслідок «мора великого» в таборі нападників, Роман здійснює раптову контратаку і розбиває чисельне суздальське військо.

У Новгородському Першому літопису старшого ізводу зазначено: «и бишася всь день и къ вечеру побЂди я князь Романъ съ новгородьци, силою крестьною и святою Богородицею и молитвами благовЂрнаго владыкы Илие, мЂсяця феураря въ 25, на святого епископа Тарасия,…» Роман разом з дружиною переслідує розбитого і утікаючого ворога.

Битву під Новгородом літопис змальовує як абсолютний розгром суздальців – Роман одних посік, інших захопив, ще інші втекли. Це підкреслює і Н.М Карамзин: «Новогородці бачили в Андрєєвих воїнах не тільки своїх лиходіїв, але і святотатців богопротивних… Переможці, вбивши безліч ворогів, взяли стільки полонених, що за гривню віддавали десять суздальців – більш в знак презирства, ніж від потреби в грошах. Мстислав був покараний за свою лютість: воїни його, втікаючи на зворотному шляху, не знаходили хліба в місцях, спустошених ними, вмирали з голоду, від хвороб. Літописець з жахом пише, що вони тоді, у Великий піст, їли м’ясо коней своїх».(История государства Российского. М.: Эксмо, 2006. С.189-190)

За слушним зауваженням М. Костомарова: головним чинником перемоги в цьому бою був вищий військовий талант полководця новгородського війська, аніж його супротивників. Завдяки вмілому військовому керівництву Романа Мстиславовича, незважаючи на значну перевагу військових сил противника, цей кровопролитний бій закінчився перемогою. Але спустошення і руйнації заподіяні Андрєєвою раттю, мали тяжкі наслідки і для Новгорода – почався сильний голод.

Андрій суздальский захоплює місто Торжок, перекриває підвоз хліба та вимагає усунути князя Романа і прийняти його ставленика. Роман, дізнається про смерть батька та, порадившись з дружиною, залишає Новгород і вокняжується у Володимирі-Волинському.

Мабуть не один із давньоукраїнських князів не отримав стільки перемог як Роман Мстиславович, який усе життя провів у війнах з зажерливими сусідами в обороні Руських (українських) земель: «Він бо кинувся на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх], як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур» (ГВЛ).

Успіхам Романа сприяли реформи війська за західноєвропейським зразком: він замінив кольчуги на вдосконалений панцер з залізними нагрудниками, воїни були в шоломах латинських, звичайну кінноту перетворив на важкоозброєну лицарську. «Воїн був хоробрий та вмілий на військові виправи; найпаче це він показав, коли угрів велике військо з малим своїм розбив». (В. Татіщев)

Автор «Слова о полку Ігоревім» з захопленням писав: «Високо плаваєш ти, Романе, в подвигах ратних, як той сокіл на вітрі ширяючий, птицю долаючи відвагою». М.С. Грушевський ставить Романа на рівні Володимира Великого і Мономаха: «Роман полишив по собі глибокій слід в народній пам’яті і сильно відбив ся в народній фантазії: його з сього погляду треба поставити на рівні з Володимиром Великим і Мономахом, з тим тільки що індивідуальність Романа в народній і книжній традиції зазначила ся далеко найвизначнійше ніж тих двох героїв». Створена Романом Мстиславовичем Держава, стала Руським Королівством – прообразом майбутньої України.

Громадськість Львова, Львівський обласний осередок “Товариство українських офіцерів” – ТУО, Інститут Східної Європи, на утвердження нашого історичного минулого, пропонують встановити у місті Львові на площі Соборній пам’ятник «Самодержцю всієї Руси» Великому князеві Роману Мстиславовичу — творцеві першої Української держави від Карпат до Дніпра, як символ єдності і нероздільності історії Руси – України та її земель, ланцюг історичної пам’яті нації та тяглості державотворення в Україні!

Відроджуючи історичну пам’ять, осмислюючи минуле – ми віримо у світле майбутнє. Загальноукраїнські Збори НТШ одностайно проголосували за встановлення у Львові пам’ятника Роману Мстиславовичу! Студент Львівської Національної Академії Мистецтв В. Лев розробив і запропонував кінну скульптуру для «Самодержця всієї Руси», архітектор А. Міщеко, зробив прив’язку кінної скульптури до площі Соборної, Департамент фінансів ЛОДА погодився передбачити кошти на пам’ятник, але чиновники ЛМР на чолі з А. Садовим не приймають ніякого рішення.

Єдине, що вдалося: до 850 річчя бою під Новгородом – вирвати стенд про цю подію біля Ратуші. Тільки той народ може бути Великим, який вшановує своїх Героїв – Громадяни України мусять знати свою історію не виключно з розповідей, газет та книжок, а на власні очі бачити своє славне і героїчне минуле. «Народ, який забув своє минуле, вмирає».(Шарль де Костер).

Микола ДАВИДОВИЧ