Після смерті мами Софії Шептицької, у квітні 1904 року Казимир взяв відпустку [Stenographische Protokolle des Abgeordnetenhauses des Reichsrates 1861-1918. — XVII. Session. — C. 24323].
Однак часу не марнує і бере участь у різних громадських ініціативах. Як передавала преса за 18 травня, Казимира Шептицького було обрано заступником Державної сільськогосподарської ради, яка діяла як дорадчий орган при Міністерстві сільського господарства [Czas. — № 113. — 18 травня 1904 р. — С. 2]
Він увійшов у склад Ради як представник Галицького лісового товариства [Kurier Lwowski. — № 138. — 18 травня 1904 р. — С. 4].
Усе літо Казимир провів у Дев’ятниках, про що пише у листах до Станіслава Шептицького батько Ян Кантій. Із Праги 13 серпня він повідомляє:
«Казьо у Дев’ятниках — засідань Державної Ради зараз немає, — отож і намовляємо його на Кіссінген…
…були разом із Романом [Митрополитом Андреєм — І. М.] та Олесем у Казя в Дев’ятниках. Новозведена Казем церква є прегарною, збудована за планом, що конкурс на нього був урядив Роман. Такої в Галичині ще не було» [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 92].
У Дев’ятниках тоді правилася Служба у дерев’яній церкві Святого Юрія, збудованій 1657 року. Шематизм Львівської Архієпархії за 1905 рік її стан окреслює, як «лиха». Збудована коштом Казимира Шептицького церква свщм. Йосафата була освячена 1910 року, про що також довідуємось із шематизмів [Шематизм Львівської архієпархії 1905 р. – Львів, 1905. — С. 43].
Про перебування Казимира все літо у Дев’ятниках також пише дружина Леона Ядвіга з Шембеків Шептицька, зазначаючи, що «Казьо сидить у Дев’ятниках більше, ніж будь-коли, і дуже з цієї причини радіє…» [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 92].
На початку березня 1905 року на засіданнях Галицького товариства господарського було піднято питання про реалізацію різних урядових програм у краю. Чи був Казимир на цьому засіданні у Львові, невідомо, однак під час формування виконавчого комітету, 6 березня 1905 року Товариства його кандидатуру було запропоновано та шляхом голосування підтримано присутніми [Kurjer Lwowski. — № 66. — 7 березня 1905 р. — С. 7; Gazeta Lwowska”. — № 53. — 7 березня 1905. — С. 5]. 17 березня під час засідання «польського кола», яке розглядало питання щодо виділення урядом коштів на будову водних каналів та регуляцію рік, зокрема і в Галичині, що зрештою було вчинено на вимогу прийнятих ухвал на засіданні Галицького господарського товариства, Казимир Шептицький у виступі наголосив на небезпеці нівелювання цих планів урядом (Czas. — № 64. — 18 березня 1905 р. — С. 1.). У цей час бачимо Казимира також на світському балу, влаштованому директором австро-угорського банку др. Леоном Білинським та його дружиною [Gazeta Lwowska. — № 65. — 21 березня 1905 р. — С. 3]. На одному з засіданнь Галицького товариства господарського у Львові також була прийнята ухвала делегувати Казимира Шептицького на засідання ХХІ-го Австрійського лісового конгресу. Захід відбувся 28 березня, де Казимир виступав, дискутуючи з доповідачами, які стверджували, що Галичина має певні привілеї в порівняні з іншими краями імперії [Kurjer Lwowski. — № 88. — 29 березня 1905 р. — С. 6; Czas. — № 71. — 28 березня 1905 р. — С. 1].
У квітні 1905 року Казимир Шептицький передав жертвам російсько-японської війни 100 австрійських корон [Czas. — № 90. — 19 квітня 1905 р. — С. 1]. У цьому часі родина Шептицьких переживає чергове потрясіння: преса повідомляє, що в одному з боїв у Маньчжурії загинув військовий аташе капітан Станіслав Шептицький. На щастя, повідомлення преси не були підтверджені, і Станіславу Шептицькому ще суджено було багато здобути та не одну військову битву виграти.
У травні відбувся у Львові щорічний з’їзд делегатів Страхового товариства офіціалістів (приватних урядовців), до створення якого свого часу були причетними батько Ян Кантій Шептицький, і Казимир. Захід відбувся 9 травня, і серед делегатів, як представник Польського кола у парламенті та парламентської комісії зі соціально-політичних питань, також був Казимир Шептицький [Czas. — № 105. — 9 травня 1905 р. — С. 3]. Під час засідання Казимир Шептицький виступив із промовою, в якій оприлюднив учасникам плани уряду щодо пенсійної системи, а також запевнив присутніх про повну підтримку польськими політиками прийнятих на зборах ухвал та звернень [Czas. — № 106. — 10 травня 1905 р. — С. 2]. Перед поверненням до Галичини, у кінці червня, Казимир узяв участь у Відні в скромних урочистостях з нагоди іменин відомого галицького політика, великого прихильника польсько-українського порозуміння Владислава Віктора Чайковського (1844–1917) [Gazeta Narodowa. — № 147. —1 липня 1905 р. — С. 2]. 9 липня «коло польське» у віденському парламенті зібралося на підсумкове засідання. Як подає преса, Казимир Шептицький також мав тут промову. Найважливішими справами для Галичини в цей час були дотації на будівництво залізниці, про що піклувався Шептицький, та будівництво водного каналу у Кракові. Обидві ці справи були реалізовані [Czas. — № 154. — 9 липня 1905 р. — С. 1].
На початку серпня Казимир Шептицький вирушив до Кракова. 8 серпня поселився в готелі «Grand Hotel», про що засвідчило повідомлення преси [Czas. — № 179. — 8 серпня 1905 р. — С. 1]. До Кракова, ймовірно, заїхав, щоби звідси рушити на похорон митрополита Могилівського архієпископа Єжи (Юрія) Шембека, який помер 7 серпня у місцевості Поремба Жеґоти ( 30 км на захід від Кракова), яке належало родині Шембек. Митрополит Шембек зупинився тут у дорозі до Риму. На похороні був присутній Митрополит Андрей — великий приятель покійного. На зворотній дорозі 11 серпня, Казимир також заночував у Кракові [Gazeta Narodowa. — № 182. — 11 серпня 1905 р. — С. 1; Kurjer Lwowski . — № 235. — 26 серпня 1905 р. — С. 6]
Після повернення додому Казимиру Шептицькому недовго прийшлося господарювати. У цьому місяці був запланований щорічний з’їзд Галицького лісового товариства, який відбувався з 20 по 22 серпня у містечку Живець ( Верхня Сілезія). Учасників з’їзду у своєму маєтку приймав архикнязь Карл Стефан Австрійський (1860–1930) з династії Габсбургів Лотаринзьких. Його син Вільгельм Франц (1895–1948), відомий як Василь Вишиваний, пізніше стане полковником Українських Січових Стрільців. У перші дні гості відвідували маєтки князя та ознайомлювалися з його промисловими об’єктами. Саме ж засідання Товариства відбулося 22 серпня у приміщенні гімнастичного товариства «Сокіл» у Живці. Після звіту з діяльності було обрано керівний склад: головою — Єжи (Юрія) графа Дунін-Борковського (1956–1908), а першим заступником — Казимира графа Шептицького.
З’їзду Галицького лісового товариства передувала публікація Казимира Шептицького, що вийшла в липні 1905 року у Львові в друкарні «Polonia» під назвою «Опінія цісарсько-королівського Галицького Господарського Товариства у справі закону про ліси, запропонована Крайовому відділу й опрацьована Казимиром графом Шептицьким» («Opinia komitetu c. k. galic. Tow. gospodarskiego w sprawie ustawy lasowej, przedłożona Wydziałowi krajowemu a opracowana przez Kazimierza hr. Szeptyckiego»). Цим документом Казимир аналізує лісове законодавство Австро-Угорської імперії, розглядає наявні подані законопроектита висловлює свої пропозиції щодо покращення стану лісівництва. Інформацію про публікацію документа можна знайти у «Przewodniku Bibliograficznemu», щомісячнику, виданому у липні 1905 року (№ 7. — С. 149).
62. Карл Стефан архікнязь Габсбург-Лотаринзький (1862–1933)
63. Дружина архікнязя Марія Терезія Австрійська-Тосканська (1862–1933)
64. Дочка Елеонора Марія (1886–1974)
65. Дочка Рената Марія (1888–1935)
66. Син Карл Альбрехт (1888–1951)
67. Дочка Матильда Марія (1891–1966)
68.Син Вільгельм Франц (Василь Вишиваний) (1895–1948)
У жовтні 1905 року з Маньчжурії повернувся Станіслав граф Шептицький, військовий аташе австро-угорської імперії під час російсько-японської війни. 26 жовтня цісар Франц Йосиф І прийняв Станіслава на аудієнції [Gazeta Narodowa. — № 246. — 27 жовтня 1905 р. — С. 2.], чим ще раз засвідчив високу думку про його заслуги.
У кінці осені 1905 року у віденському парламенті точилася ще одна важлива для Галичини «битва». Зокрема, уряд вніс пропозицію щодо підвищення тарифів на залізниці. Для економіки провінції, що займала північні терени австро-угорської імперії, ця цінова політика, ясна річ, була надзвичайно невигідною. На чолі протесту польських послів ми знову ж бачимо Казимира Шептицького, кандидатуру якого 29 листопада 1905 року запропоновано до спеціальної комісії, що мала вивчити це питання.
[Gazeta Narodowa. — № 273. — 30 листопада 1905 р. — С. 3]
13-го грудня 1905 року Міністерство залізниці (у ті часи окреме міністерство) провело у Відні конференцію на тему можливості підвищення тарифів. Учасником цього заходу був також посол Шептицький, який категорично виступив проти таких планів, аргументуючи це шкодою для сільського господарства. «Якщо ж підвищувати тариф, то слід надати пільги на перевезення деяких категорій продуктів сільського господарства», — заявив він.
[Czas. — № 284. — 13 грудня 1905 р. — С. 3]
Як повідомляла преса 16 грудня, створена комісія у Відні засідала два дні, тобто 14 і 15 грудня. Особливу увагу преса звернула на виступ Казимира Шептицького, який презентував думку членів комісії. Зокрема, Шептицький порівняв дохід залізниці у 1905 році з отриманими доходами за рік попередній. Як з’ясувалося, дохід компанії в ці роки зріс на 8 млн., що було вагомою підставою стверджувати: немає причини для підвищення тарифів на залізниці. Казимир Шептицький також припустив, що справжньою причиною підняття ціни є недоотримання бюджетом доходу 1905 року в порівнянні з роком 1904-им. Доповідач заперечив і наступну тезу про необхідність підвищення тарифів через планові видатки, пов’язані з підняттям зарплати деяким категорія працівників залізниці, що поступово передбачалось у 1906 і 1907 рр. Доходи залізниці, зауважував Шептицький, дозволяють такі видатки у наступних роках. Підсумовуючи сказане, Казимир Шептицький наголосив, що члени комісії розуміють: така пропозиція продиктована тиском міністерства фінансів і має на меті пошук нових доходів для бюджету. Відповідно, комісія наполягатиме на впровадженні додаткових «маніпуляційних оплат» на залізниці як компромісну пропозицію й висловлюється категорично проти підвищення тарифів. Насамкінець граф Шептицький поставив також присутнім членам уряду умову: «У разі підвищення маніпуляційних оплат, слід запровадити спеціальні пільги на транспортування не тільки вугілля, але й дров, збіжжя, штучних добрив для картоплі, буряків і кормів для тварин» [ Gazeta Narodowa. — № 288. — 19 грудня 1905 р. — С. 1]. Присутні на слуханні чиновники погодились із пропозиціями посла Шептицького та заявили, що ті пропозиції є прийнятними для планів відповідних міністерств.
Цього ж року Казимир Шептицький бере участь у ще одній парламентській дискусії. 15 грудня у Відні знову спалахнула суперечка щодо законопроекту, який мав би вирішити питання пенсійного забезпечення урядовців приватної, недержавної, сфери, т. зв. офіціалістів. Можемо припустити, що суперечка почала втрачати раціональний характер, тому Казимир Шептицкий запропонував одразу ж після свят на засіданні парламенту першим номером порядку денного продовжити розгляд цього питання. Пропозиція була підтримана [Gazeta Narodowa. — № 286. — 16 грудня 1905 р. — С. 3].
Так завершувався 1905-й рік. Із цього моменту й аж до 1911 року — року вступу Казимира Шептицького до монастиря — ми не знаходимо ані листів, ані інших джерел, які б розповідали про щоденне життя цієї видатної особи. Перша причина та, що автором багатьох родинних листів була Софія графиня Шептицька, епістолярна спадщина якої датована з молодих літ до 1904-го року. Друга причина: багато документів та приватних листів було знищено в часах наступних світових воєн або загублено-приховано в архівах окупаційних режимів. Проте є можливість реконструювати факти політичної та громадської діяльності Казимира графа Шептицького з повідомлень тодішньої преси.
