Геніальність українського народу в ділянці архітектури дерев’яних церков є гордістю нашої культури, бо ніхто з наших сусідів не може чимось подібним похвалитися. Треба пам’ятати, що народні майстри, які вже у ХVІ ст. будували наші церкви, не мали належної освіти, проте вміли вибудувати дерев’яну церкву, яка сьогодні збуджує подив науковців-архітектів своєю красою на тлі краєвиду.
Студент Варшавської Академії мистецтв Антін Варивода, впродовж тривалого часу відтворював у своїх малюнках дерев’яні храми Українських Карпат. Пан Антін, присвятив створенню цієї колекції близько 35 років свого життя і на сьогодні її матеріали стали історичними.
У 1978 році він передав їх родині українських лемків, що мешкали у США, для публікації книги. Ілюстрований альбом “Дерев’яна архітектура українських карпат” Івана Гвозди був виданий за сприяння Фундації дослідження Лемківщини в Ню Йорку.
Деякі з цих дорогоцінних об’єктів старої apxiтектури загинули безповоротно і до таких, на жаль, належить церква василіанського монастиря, що розташовувався між селами Добряни та Хоросно.
Ще 1908 року, львівський архітектор Олександр Лушпинський, вивчаючи дерев’яне сакральне будівництво Галичини, відвідав вже нечинну церкву колишнього Добрянського монастиря і зробив її малюнок, але помилково датував її 1615 роком.
Окрім опублікованого рисунку Лушпинського, був ще один, на якому архітектор зобразив план та деталі церкви – фраґмент галереї навколо бабинця, вікно, продух з засувкою, кований замок дверей, а найголовніше – портал головного входу церкви з написом на надпоріжнику, який виразно відчитується: “Сіѧ црквъ соѡружисѧ Ро Бжіѧ АѰИІ”. Отже, дата вказана – 1718 рік. Цей аркуш зберігся завдяки тому, що 1930 року його перемалював Антін Варивода.
«Тьмяним світлом мерехтить воскова свічечка, освітлюючи на столі цупкий лист паперу. Чорна тінь від сивої голови літнього ченця-літописця падає на стіну монастирської келії. Рівними рядками лягають на папір факти про події цих літ». Така, здавалось би звичайна, картина вимальовується в нашій уяві, але якщо задуматись глибше, то спадає на гадку – яку важливу справу робили монахи, записуючи події минулих літ. Папір витримав усе і коли береш до рук пожовклі аркуші, то розумієш, що свого часу ченцем було зроблене послання до майбутніх поколінь.
Невідомий автор історії монастиря у 1906 році наводить опис монастиря та всіх його будівель з урядового інвентаря 1827 року, де було записано наступне: “Церков. Она стояла первістно напроти в ліску, а пізнійшої дубини (котру вже в році 1901 вирубано). Первісна мала стояти в долині при взгір’ю і гостинци Роздільському. Побудовав єї сам отець бл. п. єромонах Гринь Панашівський, після кроніки того монастиря з дня 5. І. 1774 року, але тут була ще капличка невеличка св. Онуфрого. З ней то єст образ в бічнім престолі нинішньої церкви. Капличка та знов була то поставлена на місци першої церковці св. Онуфрого. До неї дуже часто і радо приїзджала ясна пані воєводина смоленська Тереса з Чекажевичів Потоцька, а бабка Каневського. Тут она в часі Служби Божої померла. (була 1766 року коло рефектара безіменна).
Церков і монастир Вознесення були муром і валом обведені довкола.
Як довго она стояла, годі напевно знати. Пізніше, коли сеся церковця Благовіщення задля численних богомільців тісною стала, перенесено єї з долини на виднійше місце, але до ліску на чвертці поля, котра тягнеся від Добрян аж до Хоросна і про ню згадує грамота фундаційна. Вимуровано єї з каменя тесового і була она під призванням Вознесення Господнього. Стояла она після тої грамоти з 1680 до 1724 рр. Доперва в тім році розібрано єї. Часті напади, війни знищили єї, спалили єї. Осталися по ній лише окопи і грузє».
Отже в кінці 17 ст., в часах воєнних, монастир зазнав великих руйнувань і вже на початку 18 ст. церква була настільки пошкодженою, що виникла потреба у побудові нової. З кінця XVII ст.у «Метриках новопосвячених священників» єпископа Йосифа Шумлянського, згадується о. Гедеон, висвячений 3 квітня 1705 року в катедрі львівській на єромонаха Добрянського монастиря. Власне о. Гедеон Тимошевич, ставши ігуменом 1706 року, провів велику розбудову монастиря. Всі видатки на будівництво церкви і монастиря він записував у “Книгу прибутків і видатків Добрянського монастиря”, яку вів з 1706 року.
1714 року ігумен задумав будівництво нового головного храму монастиря. Кошти на будівництво церкви збирали з різних джерел.
У січні 1714 р. від його милості пана Жураковського 16 золотих. Від Яцентої дячихи нагірної щирецької 8 золотих. У травні від його милості пана Петра Жураковського 200 золотих, від ясновельможної пані Павлової Мокрій міщанки щирецької 100 золотих. У травні 1715 р. від його милості пана Жураковського 18 червоних золотих на трачів. Від велебного отця Теофіля при церкві міській львівській зостаючого 10 золотих. Одним з головних ктиторів храму став Петро Жураковський, тодішній “властитель дібр, русин”.
Пізніше в новій церкві був його портрет та портрет його сина Єроніма († 1750), який 1729 року поступив в монастир Добрянський як брат, а 1731 висвятився в монахи у цьому монастир.
На будівництво церкви 1714 року закупили 161 штуку дерева смерекового по 12 ліктів. Це дерево, зрубане в горах і сплавлене по Стрию, з води на берег виволікали у Волсневі (Волцневі, Заріччі), а далі підводами, найнятими у Верині, Пісках, Хоросному, Добрянах і Роздолі, везли з Волцнева до Крупська, переправляли через Дністер і везли далі до монастиря. Дуби і сосни рубали в околиці. Вся заготована на будівництво деревина коштувала 179 золотих, 16 грошів. Трачі в червні 1716 року порізали заготоване дерево – соснове (678 ліктів), ялицеве (1607 ліктів) та дуб (405 ліктів) і грубого дуба (48 ліктів). На покриття ґонтами будівлі закупили 249, 5 копи ґонтів, та 109 кіп ґонталів (цвяхів до прибивання ґонтів). 15 березня 1717року майстри приступили до будівництва.
Касир монастирський записав у “Книзі видатків і прибутків Добрянського монастиря): “Теслюм найперше далем на роботу той же церкве майструм Тиндикови и Ієвичкови 100 золотих”. Отже майстри Павло Тиндик і Євичків разом з челяддю розпочали будівництво церкви у березні 1717, а завершили восени 1718 року. Невідомо, звідки походили майстри – зі Щирця, Львова чи з якогось іншого міста. Під час будівництва вони замешкували в монастирі разом зі своїми родинами, про що свідчать виплати грошей монастирем їх жінками на проживання і вікт.
Окрім майстрів, працювали на будівництві теслі Іван, Валько, Іван, Іван Тельниковий, тесля Карпінський, якого винаймали в жида хороснянського для виготовлення столиків до осадження хрестів. Роботи при вікнах і дверях робив тесля Атанасій. Усі теслярські роботи коштували 1619 золотих і 10 грошів. На церковні бані закупили аркуші білої і чорної бляхи, на хрести – штаби заліза в Якова Деменського, з якого викував хрести і помалював їх Іван Шанковський. Скляр засклив 238 кватирок, оправивши їх в олово. На склепіння бань купували дерево у Львові, а на підлогу – тертиці куликівські.
Нову церкву посвятили Благовіщенню Пр. Богородиці.
Після завершення будівництва нової церкви стара мурована продовжувала ще діяти деякий час. Принаймні, у 1723 році в ній ще збирали в скарбничку при читанні Євангелії, що відзначено в “Книзі прибутків і видатків”.
У 1828 р. теслі з Крехова Тимко Завірюха та Яким Прицль виконували роботи з ремонту монастирської дзвіниці, за що отримали платню у розмірі 50 флор.
Попередньо для ремонту було заготовлене дерево: Гонталів (дерев’яних кілочків) – 2000 по 2 флор. та 10000 по 1 флор. 45 кр. – всього 21 флор. 30 кр.
Бритналів 5 коп. по 25 кр. – всього на 2 флор.
Дошок на підлогу 70 шт. по 14 кр. – всього 16 флор. 20 кр.
19 пар лат по 7 і 6 кр. – всього 4 флор. 37 кр.
Крокв – 2 пари по 2 флор. 19 кр.
Гонтів 4000 або 66 коп. – 36 флор.
Травень 1829 р. – була проведена репарація (ремонт) монастирської церкви.
Теслі з Семенівки Йозеф Анкель і Ян [Mech] отримали 163 флор. за “підваження та підбиття церкви, настилання підлоги”.
Гонтів 200 коп. по 22 кр. – 73 флор. 20 кр.
Довіз гонтів до Деревача – 12 флор.
Гонтів коротких – 154 копи по 12 ½ кр. – 32 флор. 10 кр.
Гонтів 88 коп. по 12 кр. – 17 флор. 36 кр.
Бритналів залізних до копулів 2 копи – 3 флор.
Бляха [Ar. Kuszow] – 3 флор. 30 кр.
Цвяхи до бляхи – 30 кр.
Бритналів (великі цвяхи) до лат і підлоги – 1000 шт. – 7 флор. 30 кр.
Підбритналів – 8 коп – 2 флор. 30 кр.
Гонталів 21 000 – 31 флор. 30 кр.
Клямрів до копулів 4 залізних – 1 флор.
Дошок на 6 локтів – 23 копи – 9 флор. 12 кр.
Дошок № 30 на 15 флор.
Дошка на підлогу № 40 – 42 флор.
Лат – 60 + 2 пар – 6 флор. 12 кр.
Камінь на підмурівку церкви (з Демні) – 2 саги – 12 флор.
Достава каменю – 21 флор.
За підмурівку церкви і дзвіниці – 9 флор.
Трачам за порізку легарів і балясів – 15 флор. 24 кр.
Теслям за встановлення плоту з балясин (232 локті) довкола церкви і монастирка – 30 флор.
Теслям і їх помічникам видано 20 кварт горілки.
Слюсареві від дверей церковних 2 флор.
Огорожа [zaplantowanie] гробів довкола церкви – 14 флор.
Дещо інша інформація про репарацію церкви: Контракт між монастирем та майстрами теслями з Семенівки зобов’язуються в монастирку Деревацькому церкву відремонтувати, гонтами побити і підважити без жодного пошкодження, під власну відповідальність. Підняти її на певний рівень, так щоб можна було її підмурувати. Підлогу в церкві перестелити замінивши лєгари. Монастир Онуфрія, згідно з угодою, повинен заплатити теслям за роботу 50 зол. рин. – трьома частинами. Перша одразу після підписання угоди, друга в половині роботи і третя по її закінченні. Церкву теслі гарно відремонтували і як належить гонтами побили. Найбільше роботи було з хрестами, а також був повністю розібраний вівтар, а по закінченні ремонту був акуратно зібраний назад. 18 квітня 1829 р. свідок Ян Шпік зі Збоїськ. Орест Хомчинський – настоятель. Йозеф Янкель – тесля майстер, Ян Мех, Гринько Мандзель з Хоросної.
Самі майстри згодилися біля церкви дати пліт зі штахет за 30 фл і горнець горілки.
22 вересня 1895 р. у сусідньому селі Красів митрополитом Сильвестром Сембратовичем була освячена нова церква придбана громадою села з ініціативи о. Шухевича. Цього ж дня митрополит посвятив церкву с. Хоросно, а рухаючись повз монастир Деревач, зупинився і сфотографував місцевий монастир та церкву. Цікавий факт. Залишилось лише відшукати ці світлини.
А. С. Петрушевич на сторінках літературного збірника “Свободная Галичско-руская летопись” згадує про монастир в Добрянах і наприкінці опису додає, що у 1896 р. монастирські землі перейшли у приватні руки, а церква з історичними пам’ятками осталась без нагляду.
Для всього світу початок ХХ ст. видався складним, напруженим та нестабільним. Політичні пристрасті доходили до критичної межі i вилилися у криваві події, що увійшли до історії, як Перша Світова війна.
Шематизм за 1911 р. дає нам відомості, що монахи Василіяни 5 разів на рік відправляють Службу Божу у старій церкві монастиря Деревач (на відпусти).
Шематизм за 1913 р. – дерев’яна церква з фільварком перейшла у приватну власність, 5 раз до року місцевий парох відправляє у ній Богослужіння.
У шематизмі за 1918 рік міститься запис: “Давня монастирська церква у Хоросно Старому розібрана. Огорожа знищена. Будинки занедбані, протікають, гниють”.
У “Календарі Просвіти” за 1920 рік було опубліковано списки дерев’яних та мурованих церков у Східній Галичині, що були назавжди втрачені у вирі Першої світової війни. До таких належала і монастирська церква у Хоросно Старому.
Висновки від історика, дослідника сакральної архітектури Василя Слободяна
«Опираючись на цей ілюстративний матеріял можна відтворити опис церкви. Церква Благовіщення Пр. Богородиці була традиційною тридільною триверхою будівлею. До ширшої квадратової в плані нави прилягав зі сходу вужчий гранчастий вівтар, а від заходу – рівноширокий з вівтарем прямокутний бабинець. При вівтарі від півночі розташовувалося невелике приміщення захристії- жертовника, а від півдня – дещо більше приміщення захристії скарбчика з дверима. На другому ярусі бабинця, оточеному галереєю на стовпах з підкосами, була церква Усічення голови св. Івана Хрестителя. Оперізувало церкву широке піддашшя, оперте на профільовані випусти вінців зрубів та на приставлені кронштейни. Стіни надопасання всіх трьох зрубів вінчали високі світлові восьмерики, вкриті шоломовими банями з маківками. Входи в церкву були влаштовані в західній стіні бабинця, південній нави та південній захристії. Вихід на другий ярус бабинця вів по сходах при його північній стіні, а вхід у горішню церкву був влаштований в західній стіні другого ярусу бабинця. Освітлювалася церква через великі прямокутні вікна в стінах надопасання вівтаря, нави та восьмериків, в північній і південній стінах нави – по два. Всі бані, дахи і піддашшя, а також стіни надопасання і восьмериків були вкриті ґонтами, лише маківки – оцинкованою бляхою.
Всередині всі простори нави і вівтаря були розкриті вверх, бабинець на першому ярусі перекривала пласка стеля, а на другому – теж був розкритий верх. Вузькі хори тяглися вздовж західної стіни нави, а вихід на них вів через церкву на емпорі.
Церква простояла до 1915 р. нечинною. У цьому році російські солдати розібрали її і використали дерево на будову окопів
В радянський час на місці монастиря в Хоросні була невелика птахоферма, але з розпадом колгоспів на початку Незалежності у 1990-их роках вона перестала функціонувати. Тепер на місці монастиря, порослому бур’янами і зокрема, гігантським отруйним борщовиком, збереглися лише залишки давнього монастирського саду. Якщо би можна було провести археологічно-архітектурні дослідження, то вдалося би віднайти фундаменти мурованої і дерев’яної церков, пивниці келій, місце монастирського цвинтаря. Варто би було відзначити ці місця для нащадків, бо теперішня молодь, а навіть і старше покоління вже не пам’ятають про монастир, хоча зберігся мікротопонім Базар – місце, на якому відбувалися ярмарки під час численних монастирських відпустів».
Андрій КНИШ
Джерела:
- «Добрянський монастир Вознесення Господнього (XVII – початок ХХ ст.)» – Василь Слободян
- Краєзнавчий альманах «Щит Деревацький» – А. Книш
