З латинської слово «пошта» означає – станція зі зміною коней. У 1764р. впроваджено кур’єрів та естафети, тобто пошту швидкісну, що значно відрізнялась від попередньої. Поштові тракти стали обростати спеціалізованими станціями зі стайнями для коней та кімнатами для відпочинку кур’єрів та пасажирів диліжансів
З приєднанням Галичини до Австрійської імперії у 1772 році вдосконалення поштової галузі набирало дедалі більше обертів. Поштові станції споруджували що дві милі. Наприкінці XVIII століття прейскурант поштових послуг було розширено: дозволялося приймати цінні відправлення, не питаючи на це дозволу влади. Щоб пришвидшити перевезення і покращити обслуговування клієнтів було організовано транспортний експедиційний підрозділ — диліжансну пошту.
На стратегічній дорозі на Стрий поштові станції розташовувалися приблизно на відстані 20-30 км. у Деревачі, Миколаєві і далі у Пісочній та Стрию.
В залежності від розряду до якого належала поштова станція кожна мала певну кількість коней і екіпажів. Всередині приміщення стояли письмові столи, лави або стільці, чорнильниці з чорнилом, папір і пера для написання листів, порошок для висушування написаного та гасові ліхтарі. При станції утримувалась відомча квартира для наглядача і завозились дрова для опалу всієї станції.
Окремо складувались вантажі для поштової кореспонденції, льодовня, де здебільшого зберігалися продукти харчування, що швидко псувалися, приміщення для інших продуктів. У дворі розташовувались дерев’яні комори для вівса, оборіг з сіном для коней. Біля станцій тулилися корчми, які мали гарантований виторг від подорожніх.
Закон забороняв перевезення пасажирів без відома поштмейстерів. Тільки у нього кур’єри чи пасажири могли замовити коні. В разі якщо забракло коней на станції поштовій їх можна було наймати в приватних осіб. Але тоді приватник був зобов’язаний заплатити поштмейстерові за кожного коня по 12 грошів від милі. Для цього був складений тариф перевезень за вживання поштових коней. Начальник відсилав від кожного коня 6 грошів до поштового уряду.
Поштареві належалося від подорожнього 2 злотих. За віз платилося осібно на кожній станції 1 ½ злотих на руки поштмейстера. Щоб не губити коней було визначено максимальну відстань у одну милю. На окремому папері записувався час – коли і з якої станції виїхав віз. За коня який впав під час дороги з вини поштмейстера належалося заплатити відшкодування в розмірі 60зл.
У бюлетені–довіднику “Polski zwiazek filatelistow” (1958р.) станом на 1823р. вказується про існування в присілку Деревач поштового відділення. В теках Шнайдера у 1850р. згадується пошта у Деревачі.
У 1859 р. на «Mapi «Goscincow w Lwowskim okrengu administracyjnym» зазначено, що в Деревачі розташована експедиція поштова,але судячи з документів Конвенту Бенедиктинок Львівських – приміщення пошти належало до їхньої власності.
У 1861 році зі Львова до Деревача курсував поштовий кінний диліжанс. Коштувала така поїздка 1 золотий ринський і 15 крейцарів від особи.
Розвиток поштової служби був орієнтований на міського споживача, який демонстрував живий інтерес до роботи підприємства: кожен приїзд диліжанса, перетворювався на місцеву подію.
Нову прибуткову сторінку для приватної діяльності у поштовій галузі відкрило впровадження в обіг поштових листівок. Лист до Львова з Деревача вартував 5 центів вагою до 1 лута.
Також на пошті був телеграф, який передавав депеші німецькою та французькою мовами. До 20 слів на відстань 10 миль – вартість 60 центів, до 30 слів – 90. Пошта курсувала щодня не зважаючи на вихідні та святкові дні. В 1848 році вартість переправлення листа на віддаль 10 миль – 3 крейцари.
5 серпня 1869 року відкривається пошта в Наварії , а у Деревачі від 1881 р була лише станція поштова.
За два роки з 1898 по 1900, битий гостинець на Стрий був капітально відремонтований, оскільки виникла необхідність транспортування важкої артилерії.
Враховуючи вигідне розташування Деревача при гостинцю¸ тут не могло обійтись без корчми або заїзджого дому. Вигоди зрозумілі – втомлений подорожній був готовий викласти будь- які гроші за добру вечерю та нічліг. Та й ковалеві тут знайшлася б робота – підкувати коня, полагодити карету, віз, сани і т. д. Отже на місці поштового відділення облаштували гостинний дім Аустерію під «Lаnfrеn»(під Голубкою?)
Приміщення станції поштової, що розташовувалась навпроти, сестри Бенедиктинки Львівські здавали орендарям під ведення господарства (фільварок).
Витяг з інвентарного опису: «Забудова фільварку Деревач лежить обабіч гостинця, що провадить зі Львова до Стрия на 20 км і 340м, на грунті, що належить до гміни Кугаїв. Розташований фільварок на щиті великого узгір’я 373м над рівнем моря в місці зручному, сонячному і здоровому. Забудова фільварку складається з одного будинку мурованого кадастровий № 96. Раніше це був дім з заїздом і стайні котрі належали до пошти, що стояла на другому боці гостинцю (в даний час корчма). В цьому домі мурованому проживає орендар стаєнь і працівники фільварку. Будинок мурований: Розташований паралельно до гостинця, вимурований з цегли на фундаментах і цоколях з каменя обробленого в костку (твердий вапняк) котрий слугує як прикраса цоколів і в пивницях.
Цей будинок на 38 м довгий і 14м широкий в році 1912 був відреставрований. Цоколь був витинькований «на сурово», в зв’язку з слотою, яка в цьому році на довго затягнулась, тиньк цей сильно намок, а (-10) градусів морозу в листопаді в багатьох місцях пошкодили його. Стіна фронтальна і обидві бічні сторони є побілені. Висота будинку на рівні мурів 3,60 м, а до верхньої точки даху 7,75. В стіні фронтальній є 3 вікна (два від помешкання) і 6 вікон малих стаєнних; в стіні бічній південній є два вікна з обох боків дверей. Фронтальні двері – одинарні, тафльовані з суцільного дерева м’якого. На довгих міцних критих завісах з замком скриньковим та ключем. Над дверями є віконце з чотирма шибками . Цими дверями входиться до просторих сіней (15м довгих – 3,4м широких) Підлога з битої глини. Повала в цих сінях утримується на 17 бельках між котрими на стрихульцях переплетені солом’яні вальки виліплені глиною. Цей спосіб виліплених суфітів був ще давніше застосований у цілому будинку».
Приміщення станції поштової у Деревачі ще довший час використовувалось орендарями. При радянській владі тут облаштували цех з виробництва «ширпотребу», місцеву кооперативу і сільський клуб. Лише після проголошення Незалежності це приміщення вирішили розпаювати «по цеглині».
На жаль, але спрацювало революційне :«Мы наш мы новый мир построим…» Збудував собі кожен господар на приватній території курник з австрійської цегли, а на місці поштової станції ростуть чагарники.
Андрій КНИШ
