Батяри, як їх тільки не називали за весь період існування цієї неформальної субкультури. Вони були волоцюгами, гульвісами, розбійниками, авантюристами й пролетарями. Тим не менш, у міжвоєнний період Львова – це була окрема субкультура з відповідними атрибутами. До яких належали: мельонік – капелюх, тростина, або як її називали «лялька» (інколи вона містила в собі стилет та слугувала засобом самооборони). Також варто виокремити власний кодекс поведінки батярів, безмірну любов до Львова, традиції та жаргон (арґо). Саме феномену батярського жаргону присвячене наше сьогоднішнє дослідження.
У сучасному українському мовознавстві батярське арґо (жаргон) вважається складною системою. Як виявилось, не кожному під силу зрозуміти манеру спілкування до якої вдавалися носії цієї колоритної субкультури.
Не зважаючи на значний інтерес до феномену батярів, в Україні немає детальних досліджень, які були б присвячені цій львівській субкультурі з її мовною специфікою.
Місто Львів завжди виділялося полікультурністю та мовним різноманіттям. Специфіку львівського мовлення пояснюють наявністю багатонаціонального середовища та належністю мешканців міста до різних соціальних груп. Існувала мовленнєва структура, що частково належала до кожної з мов, а саме української та польської. Також деякі лексичні деталі було перейнято з єврейської мови – ідиш. Тобто, на початку XX ст. у мовній картині жителів міста спостерігається активне проникнення іншомовних елементів – полонізмів, германізмів та ідишизмів. Це спровокувало появу у мовному середовищі особливого колориту та полісемантичності. Загалом, науковці виокремлюють основні різновиди мовної лексики міста такі як: львівський діалект, львівський говір, львівська говірка, львівська мова, львівська ґвара, львівський балак, мова батярів або балак.
Більш детально наголошують та розрізняють поняття «балак», мішану польсько-українську говірку. Мовознавці розрізняють у структурі «балаку» своєрідне львівське койне, що поділяється на два різновиди. Перший, розглядається як культурний діалект, який знаходив свої вияви у середовищі інтелігенції. Другий, виступає як явище, що розповсюджене серед малоосвічених львівських жителів, є найціннішим досягненням феномену батярства. Балак виступає засобом характеристики батярів як сформованої львівської вуличної субкультури першої третини ХХ ст.
Батярські мовні традиції невід’ємно пов’язані з ментальністю Львова. Місто завжди було відкрите для веселощів та дотепу, тому батярський гумор сприймався як життєдайний промінь, що спричинив появу специфічного мовного середовища. Лексика, що використовувалася батярами, слугувала прикладом їхнього виховання, рівня освіти, соціального статусу. Характеризувала суворі реалії, з якими найчастіше мали справу вуличні розбишаки.
Вагомим інформаційним джерелом, де показана традиція спілкування носіїв цієї субкультури, слугують батярські пісні. Найвідоміші з них: «Панна Францішка», «Батяр я си, батяр», «Здаля від ґвару», «Личаківське танго», «Тільку ві Львові». Вони детально відтворюють подробиці з життя авантюрних неформалів міста Лева. Цікаво, що на «балаку» співалося не «тилько ве Львовє», а «тилько ві Львові», говорилося «ні» замість «нє», а частка «сєн» вимовлялася як «сі» .
Для більш ретельного розуміння всієї особливості мовленнєвої традиції, ми пропонуємо вашій увазі приклади найцікавіших елементів батярського арґо, що сформувалося у місті в першій половині XX ст. Ставши невід’ємною частиною багатоманітної культури нашого міста.
Батяри були поціновувачами товариського спілкування та дружніх стосунків. На тлумачення дружби у них виник особливий лексикон, а саме: пака, гебра, братія – «товариство», «компанія», кумпан – «товариш, друг», клявий – «добрий, товариський, приємний у спілкуванні», муровий – «добрий, чудовий, першокласний», облітаний – «досвідчений», свій вар’ят– «надійна, порядна людина», фест– «дуже добрий, першокласний». Виявом негативної оцінки особи слугують такі приклади у розмовній лексиці: вар’ят – «розумово обмежений чоловік», тяжкий фраєр, фуньо, оферма, шайґіц тяжка макітра – «незграбна, безпорадна людина, недотепа, дурень», хапатник – «людина, яка не омине нагоди наїстися чужим коштом, фраїр (фраєр) – «людина, яка не належить до кримінального, злодійського світу», бенькарт–«людина без моральних засад та цінностей, виродок”, жлоб – «неприємна, ненависна людина», шуя–«негідник».
Аналізуючи стиль життя батярів варто підкреслити, що улюбленим місцем проведення часу для них стали кнайпи. Для прикладу, найпоширенішими серед цих місць були: «Під Цапком», «Вангова» (вул. Городоцька), «У Ціммермана» (не вдалося встановити місце розташування), «У Бомбаха» (на розі вул. Наливайка та Городоцької). Популярними серед випивки були горілчані напої, їхні найпоширеніші назви такі: закріплювана, молоко від скаженої корови, моцна, монополька, баюра – «горілка»,бонґ – «очищений нерозведений спирт», люра – «горілка поганої якості». Осіб, що вживали надмірну кількість алкоголю називали хірус – «пияк». Для пояснення процесу пиття алкоголю слугували такі лексичні позначення: жльопати – «пити алкоголь», замаїтися, закропитися, заливатися в дрібний мак – «пити добезтями», а слова забанячений та закроплений, характеризували стан алкогольного сп’яніння. Батярський словник також репрезентований словами, що стосуються злодійського і кримінального побуту. Наприклад, бухати – «красти», витрих – «відмичка», доліняж– «кишеньковий злодій», колодачик – «кишеньковий ніж», коса – «ніж», махльойка– «махінація, шахрайство», сливка – «куля», сплюв – «револьвер», шус– «набій».
Батяри були знатними гульвісами. Надто активний та гучний спосіб життя, спричинював до появи сутичок з правоохоронними органами. У міжвоєнний період причиною конфлікту могла бути участь батярів у підпільних організаціях, зокрема націоналістичних. Тому історії зустрічей представників цієї субкультури з правоохоронцями є доволі цікавими та різноманітними.
Назва працівників поліції у батярському лексиконі втілилась у наступному синонімічному ряді: хрунь – «зрадник національних інтересів», полікер, шарак– «поліцейський», пшодовнік – «підстаршина поліції», хатрак, шпіцель– «поліційний агент». ґранда – «сварка, скандал, колотнеча», кампа– «бійка», плюсква – «привід до бійки», напарити – «набити, побити», заїхати – «вдарити, переважно в обличчя», мацати – «бити». Існували сталі вирази на схожу тематику: зібрати кампу – «бути сильно побитим», обертати як міх, повний полови – «сильно бити, лупцювати», розложити пхати чуже пір’я у свій хвіст –«зрікатися свого, зраджувати», як б’ємо, то могила цвіте – «про те, що бійка може мати фатальний кінець».
Піти «під крука», означало потрапити до в’язниці. Круком називали австрійського двоголового орла – герб Австро -Угорської імперії, що висів над входом до кожного урядового будинку, в тому числі й тюрем.
У батярському арґо існувало чимало слів на позначення тюремних реалій. Використання цих слів дозволяє відтворити різнобічну картину з життя батярів. Наприклад, келія – «камера», кіблювати – «відбувати ув’язнення», клавіш – «тюремник», комісняк– «чорний хліб», посмітюх – «кримінальний в’язень, який належить до обслуги».
На початку статті ми згадували, що чимало виразів з батярського балаку запозичено безпосередньо з ідиш. Наприклад, слово мєнт, вважається скороченням слова міліціонер. Насправді, на ідиш, воно перекладається як «солдат, воїн, озброєна людина». Так батяри називали поліцейських, згодом ця назва поширилась по всьому Радянському просторі. З ідиш походять і кримінальні жаргонізми ксіва– «лист», манята – «сорочка».
Аналізуючи специфіку мовлення батярів слід звернути увагу і на гендерний аспект. Жіночі образи в оповіданнях практично відсутні. Лише інколи є згадки про дівчат, матерів, дружин. Якщо в оповіданнях і з’являється жінка, то у своїх репліках вона не послуговується батярським жаргоном. Зокрема відомо, що до матерів батяри зверталися виключно літературною та респектабельною мовою. Це наводить на думку, що балак виступає мовою виключно чоловіків в окремому соціальному просторі.
Не зважаючи на те, що минуло не так багато часу від появи цієї колоритної спільноти. На сучасному етапі, батярська субкультура перемістилася на сторінки історії. Залишивши велике надбання виняткової міської культури із своєю особливою мовою, піснями, кодексом та традиціями та модою. У матеріалі була наведена лиш мінімальна частка з оригінальної лексики батяр, проте навіть ця інформація може слугувати мотивацією для подальшого вивчення цього неординарного феномену.
Ірина ЧАЙКА
Список джерел:
- Космолінська Н. Homoleopolensisecce [Електроннийресурс] – Режимдоступу: http://www.ji.lviv.ua/n36-1texts/kosmolinska.htm
- Лемко І. Цікавинки з історії Львова. – Львів: Апріорі, 2011. –128с.
- Підкуймуха Л.Батярський жаргон міжвоєнного Львова в соціокультурному аспекті: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?
- Чорновол І. Славні львівські батяри: http://postup.brama.com/010111/6_7_1.html
