У давні часи, а саме на початку XVIIст, коли Полтва була могутньою річкою, яка обертала млинові кола, у міському мурі облаштували Єзуїтську брамку. Окрім неї до міста вели ще такі брами як Галицька, Краківська та Босяцька, але в певний період часу Єзуїтська стала єдиним входом в місто.
Все почалось з того, що близько в 1610 році єзуїти отримали від міста в користування парк, де вони мали свою ферму та господарство (зараз парк Івана Франка). Єзуїти спершу користувалися хвірткою, яка називалася «Старою» (знаходилася вона біля сучасної відновленої вежі крамарів на проспекті Свободи), збудованою за кошти Костянтина Корнякта, але після побудови костелу та колегії єзуїтів її замурували. Щоб скоротити дорогу до парку, монахи самостійно пробили отвір в Високому мурі, викликавши тим самим невдоволення магістрату.
Відтак за наказом королівської комісії пробитий вхід був замурований, натомість магістратом затвердили облаштувати брамку у прилеглій міській вежі – між тоді ще дерев’яним костелом єзуїтів на шпиталем Святого Духа (зараз пам’ятник Івану Підкові ) з верхом у вигляді бані. Будівлю міського валу відбудовував Амброзій Прихильний. Через Полтву було перекинуто вузький звідний місток. Кожного разу, коли місту загрожувала якась небезпека – усі брами міста зачиняли, залишаючи тільки Єзуїтську. Так в 1613 році при облозі сконфедерованого війська, саме через неї завозили продовольство і дрова.
Не мало трагікомічних випадків сталося, пов’язаних з цією брамкою. Незадовго до Різдва 1653 року поширилася містом звістка про появу під Львовом татар. Передміщани кинулися на захист мурів, але так як всі брами були зачинені, окрім Єзуїтської, то велика кількість народу бігла вузьким містком через Полтву. Місток не витримував такої кількості людей, багато з них падало і гинуло у річці. Незадовго після цього виявилось, що такий собі грабіжник Мацей Єжовський і його троє синів напали на міське село, вдаючи з себе татар. Мацея зловили і після тортур засудили до страти. Вузький місток через Полтву до брамки мав місце і в такій історії : «Раз львівські панни, вистроєні з казковою розкішшю, що поспішали на обряд обручин однієї своєї товаришки в кляшторі Марії Магдалини, заломилися тут, впали до Полтви і мусили вертатися додому з більшим соромом, ніж з болем» .
Навпроти Єзуїтської брами стояли бровар і корчма, що приносили місту досить великі прибутки. Цікаво, що незважаючи на те, що дим з бровару псував оздоби костелу, а галас і музика з корчми порушувала спокій монахів, єзуїти в 1645 році примусили місто… віддати їм цей прибутковий бізнес і власне після того вони ще й розвинули виробництво пива. Це не зовсім позитивно відображалось на житті міщан – під хвірткою ховалися розбійники, що чекали на захмелілих громадян з метою грабунку. Був у Львові і свій маніяк-вбивця, прозваний Бером (ведмедем) – єврей з Краківського передмістя, названий так за силу і високий зріст. Трупи своїх жертв він затягав у порожній сусідній будинок Глаговських, аж поки його не зловили і не стратили.
З часом міські мури почали руйнуватися. Є згадка, що в них з’являлися такі дірки, що по кілька людей могло туди пролізти. В 1777 році австрійська влада знесла укріплення разом з брамами і на їх місці почали розсаджувати плантації.
Знесений камінь до речі використали для брукування вулиць, цеглу – для засипання ровів. Сьогодні можемо тільки згадувати, проходячи по вищезгаданих так знайомих нам вулицях, що десь тут колись розвивалися бурхливі події, пов’язані з Єзуїтською брамкою.
Тетяна ЖЕРНОВА
Джерела:
- П. Ґранкін Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010. – 312 с. – С. 28-30
- Крип‘якевич І. Історичні проходи по Львові. — Львів: «Каменяр», 1991. — 167 с
- Т. М. Білущак. Оборонні споруди Львова XIV-XVIIIст. Історичні дослідження і збережені пам’ятки
- https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D1%85%D0%B2%D1%96%D1%80%D1%82%D0%BA%D0%B8_%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B0
