Паросток української ідеї, який проріс на не надто родючому для нас ґрунті міжвоєнного періоду, а також одне з небагатьох джерел, звідки у той час можна було почерпнути інформацію про розстріли інтелігенції. Саме так можна охарактеризувати діяльність одного львівського журналу міжвоєнного періоду, про який сьогодні знають не достатньо багато. Під багатозначною назвою видання “Дажбог”, що несла легкий відтінок незвіданого і потаємного, у Львові з’являлись літературні праці та критика на них, огляди новинок із життя театру, живопису і музики. На перший погляд: всього лише “голос підземелля”, який глохнув при контакті зі світлом та сонячним промінням. А можливо: нереалізоване, замкнуте ззовні покоління, епоха, що не сталась, не зуміла народитись.
Між 1932 – 1935 роками у Львові виходив український літературно-мистецький щомісячник “Дажбог”. Починав він як мистецьке, властиво літературне, видання і з’являвся не завжди часто та регулярно. У 1935 році почав з відносною постійністю виходити двічі на місяць, а також все більше тяжіти до політичної тематики. Останнє й стало одним з цвяхів у домовину видання. Метою діяльності осередку, що сформувався довкола видання, якщо звернутись до програмної статті, було намагання “об’єднати при журналі поетів молодої генерації, націоналістів”. Тобто тут одразу ж простежується дві лінії: культурницька (поети, творці) та політична (націоналісти). Додатково варто наголосити, що особливий акцент робився на поміркованій діяльності та нереволюційних методах досягнення своїх цілей. Ідеологічний радикалізм та радикальні методи досягнення боротьби не заохочувались представниками осередку журналу “Дажбог”. Крім того, науковий, культурницький, мистецький та літературний аспекти на початках діяльності осередку суттєво переважали політичний.
Редакторами видання були видатні діячі культури міжвоєнного періоду. Першим збірник редагував літературознавець, педагог та пластун Євген Пеленський. Він відповідав за матеріали видання впродовж 1932 – 1934 років. У 1934 році його замінив поет та перекладач Богдан-Ігор Антонич, що також не надто довго займав редакторське крісло. У 1935 році редактором став Богдан Кравців.
В період існування видання, воно перетворилось у своєрідну платформу обміну думками, стало осередком модерного культурного життя міста Львів. Один з редакторів, Богдан-Ігор Антонич говорив про дописувачів журналу як сповідників “юнацького романтизму”, що вітають у своїх творах гамірливі міста та місяць над конюшиною і випробовують усі поетичні форми і стилі.
У “Дажбозі” друкували художні твори, статті з літературознавства і мистецтвознавства. Особливу увагу було приділено історії української літератури та сучасному, для діячів журналу, літературознавчому процесу. Не гірше також висвітлена була тематика, що стосувалась українського та західноукраїнського кіно, театру і музики. Крім яскраво вираженого національного спрямування, журнал також вирізнявся деякими нотками авангардизму. На це, зокрема, вказував дизайн обкладинок, а також підбір та подання ілюстрацій до творів.
Серед дописувачів журналу можна знайти кілька знакових для літератури і мистецтва того часу фігур. Чого лише варті імена таких письменників та поетів як Ю. Липи, В. Атаманюка, Я. Дригинича, Р. Завадовича, Є. Маланюка; художників П. Обаля, А. Малюца, С. Луцика; літературознавця Є. Пеленського і ін.
У 1935 році журнал поповнили новою рубрикою: “Із творчості розстріляних”. Гордість та смуток водночас могла викликати ця збірка в читачів, бо вдале та влучне поетичне слово перепліталось з трагічними долями митців-авторів. Г. Косинка, Д. Фальківський – це імена тих, чиї праці неодноразово з’являлись на шпальтах видання саме в контексті цієї рубрики. “Дажбог” також причетний і до видавничої діяльності. Редакція журналу працювала над проектом “Літературна бібліотека”. Саме там виходили книги Б-І. Антонича, Я. Ярового, У. Самчука і ін.
Це аксіома, що руху чи народу без держави виражатись та існувати складно. Ще складніше в цьому плані було українському руху в міжвоєнній Польщі. У 1935 році журнал було закрито. Сумнівно, що дії тогочасної польської влади в контексті тих днів можна розцінювати як злочин. Злочином радше є наше теперішнє незнання (чи недостатнє знання) про явища нашої літератури, якi виходять трішки далі і ширше, аніж тематика пов’язана з Іваном Франком та Тарасом Шевченком.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Ільницький М. Літературний Львів першої половини ХХ століття [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://map.lviv.ua/statti/ilnyckij.html
- Лучук І. Українська література міжвоєнного Львова // Збруч [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zbruc.eu/node/36163
- Сирота Л. Дажбог // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. – Львів: Літопис, 2007. – Т. 2. – С. 10.
