Вже незабаром, 1 та 2 жовтня 203 року, в театрі “Актуальної П’єси Ореста Огородника” (ТАПООК) відбудеться прем’єра вистави “Літаючі Жінки”. Вистава йтиме на сцені Першого театру.
Скориставшись давніми дружніми стосунками, зустрівся з Орестом під час репетиції щоб трохи більше розпитати про цю його постановку. Розпитувати особливо не довелося, адже Огородник сам з захопленням про неї розповідав.
— Розкажи, що таке «ТАПООК»?
— «ТАПООК» – це Театр Актуальної П’єси Ореста Огородника. Задумувався він як театр, як правило, сучасної п’єси, як театр п’єси у моєму виконанні до якої звик львівський глядач: «Кризи», «Останнього гречкосія», «Блазня мимоволі», «Безодні», «Соло для мідних труб». Тобто як п’єси на важливі, болючі теми суспільства. Він так задумувався і він таким і буде насправді. Хоча перша п’єса, якою я відкриваю цей проєкт «ТАПООК», якщо дасть Бог його запустити і він відкриється, це не буде п’єса мого авторства. Це буде п’єса французького комедіографа Марка Камулетті, яка увійшла в Книгу рекордів Гіннеса, як п’єса, яка найчастіше показувалася на сценах театрів світу – понад десять тисяч разів.
— Чому саме ця постановка відкриє «ТАПООК»?
— Чому так сталося? З наступних причин. Я готував свою п’єсу, яку я до речі написав на приміщення Першого театру, я її одразу туди готував, у нас уже були перші репетиції. Я зараз не буду розкривати усіх секретів, тому що якщо доживемо і все буде добре ми ще цю п’єсу зробимо. Це мала бути п’єса на двох-трьох осіб, яка мала відкривати сучасний театр «ТАПООК». Але паралельно з цією роботою я працював в Театрі Заньковецької над п’єсою «Боїнг-Боїнг» «Літаючі жінки» Марка Камулетті. Вона мала йти в Театрі Заньковецької, не на основній сцені, планувалася сцена в Будинку офіцерів, яка на даний момент відпала з планів театру взагалі. Але в театр прийшло нове керівництво, все змінилося і новий керівник вирішив, що така п’єса як «Боїнг-Боїнг» не мала би визначати обличчя Театру Заньковецької, що театр має трішки інший курс і напрямок розвитку. Відповідно робота до цієї п’єси була зупинена в Театрі Заньковецької. Але оскільки до цього часу ми працювали над нею майже два місяці і розвели більше половини вистави і всі були в процесі, і в курсі, і всім подобалась ця робота, і всі отримували від неї задоволення, включно зі мною та всіма акторами, мені просто стало шкода матеріалу, роботи акторів, своєї роботи і я вирішив запропонувати акторам зіграти її в Театрі актуальної п’єси Ореста Огородника «ТАПКУ» як першою п’єсою, якою цей театр буде відкриватися на сцені ТЮГу з яким домовилися про оренду.
Так народилася саме ця п’єса в репертуарі театру «ТАПООК», яка 1-2 жовтня буде представлена перед публікою, на її розсуд, на її радість, я сподіваюся, на її оплески і аплодисменти. А сама ідея за мною довго ходила. При чому, що з самого початку вона була навіть не моя. Я щиро і віддано на сто відсотків працював во ім’я Театру Заньковецької і ніде крім нього себе я не бачив і не хотів бачити. Все що я робив і писав, всі ті п’єси, які тут пройшли це лише верхівка айсберга. Насправді я написав понад 20 п’єс і вони різні, розмаїті і не всі сюди прийшли, і не всі сюди пішли, і не всі тут були потрібні. Але я себе дуже довгий період, ще десь років п’ять тому, не уявляв себе десь з якимось проєктом за межами театру. І коли стала змінюватися вся ця кон’юнктура мені люди збоку почали пропонувати і говорити на тему чи не хотів би я спробувати все те, що я не міг зробити в Театрі Заньковецької зробити своїми силами чи, можливо, десь на стороні, можливо в якомусь антипризовному проєкті.
І перший проєкт, який я готував ще три роки тому, це була «Криза 2». З чого це почалося. Директором в театрі був ще Андрій Олександрович Мацяк і перша «Криза» в нас пройшла понад 220 разів, йшла дванадцять років, мала шалений успіх і у нас з’явилася ідея написати її продовження. Першу «Кризу» списати, вона вже своє віджила. Мені дали «добро», сказали пиши п’єсу, я півроку її писав, а потім прийшов, щоб її ставити, а мені сказали: «До побачення. Цієї п’єси тут не буде, бо ми так вирішили».
Я тоді зібрав акторів, ми провели репетиції, у нас 12 чи 14 березня мала бути прем’єра, але 24 лютого почалася війна і все розпалося, відпало, розлізлося, розбіглося і цей проєкт так і не був зреалізований. Хоча актори також працювали у вільний від роботи час. Вони мені повірили, вони за мною пішли. Єдина заковика там була в тому, що було багато дійових персонажів. П’єса писалася під Театр Заньковецької і там було чотирнадцять дійових персонажів. А робити антрепризу на стільки дійових персонажів фінансово зовсім не вигідно, вона має нараховувати максимум сім чоловік. Але ця ідея була, вона тоді пропала, хоча п’єса є. Я думаю її якось з часом опублікувати.
Потім була наступна ідея, бо я все ж таки вирішив не здаватися і цю справу доробити. І зараз ми виходимо на фінішну пряму, як би нам важко не було, як би не було проблематично домовлятися за репетиції, місце, збирати акторів, котрі зайняті всі в різних репетиціях поза цією виставою на своєму основному місці праці. Тобто ми якось того воза тягнемо і я думаю, що якщо ми туди вкладаємо стільки свого серця, доброго гумору і любові, то результат з цього всього мусить бути в будь-якому випадку. Який він буде це вже судити, дай Бог, глядачеві, якого я запрошую 1-2 жовтня в Перший театр для дітей та юнацтва на виставу «Літаючі жінки».
— Про що ти ставиш виставу?
Можна повернутися саме до питання Театру актуальної п’єси. У мене є сторінка у фейсбук, вона так і називається «ТАПООК» театр актуальної п’єси Ореста Огородника, я там про ці речі пишу і говорю. Там є роз’яснення всіх цих історій. Я вважаю, що актуальне п’єса це не тільки та п’єса, яка тут і зараз про те, що відбувається зараз. Актуальна п’єса – це актуальна тема. А є певні теми, які актуальні завжди. Це тема батьків-дітей, тема зради, патріотизму, тема любові, яка є актуальною завжди. За великим рахунком вся хороша, класична світова драматургія є актуальною завжди і вона також може бути представлена в театрі «ТАПООК» як актуальна п’єса. Просто під сьогоднішню точку зору.
Що стосується вистави «Літаючі жінки», вона мені сподобалась тим, що у ній немає дуже глибоких філософій, роздумів. Вона не спонукає глядача про щось здогадуватися, робити великі висновки. Це чиста комедія, вона призначена для того, щоб люди прийшли, відпочили, забули про свої буденні клопоти, проблеми, які їх оточують і на дві з половиною години поринули у вир хороших емоцій.
Сама п’єса про любов. Її гасло: «Одна або декілька. А якщо одна, то хто саме?». Тобто в житті кожної людини, як правило молодої, чоловіка чи жінки, поки вони не одружені буває дуже багато дилем. Вони можуть мати кілька претендентів на цю, скажемо так «посаду», чоловіка чи жінки. І кожен з нас через це проходив і кожен з нас з цим стикався. Це дуже актуальна тема вибору. Кого ж тобі з такого квітника красивих жінок чи чоловіків обрати ту єдину чи того єдиного з ким потім залишитись на все життя. І п’єса нас застає в розпалі саме цих перипетій, коли двоє молодих людей, а навколо них три прекрасні дівчини і «вариться цей борщ». Тобто хто, з ким, куди і як. Тим більше, що комедія положень є в тому, що всі дівчата стюардеси і мають свій точний графік коли приїжджають до нашого міського мачо, який всіх трьох обкручує. Він архітектор, живе у Франції , має розклади всіх літаків, має три чарівні стюардеси: француженку, американку і німкеню, які в певний час до нього приїжджають і живуть певний час на правах його наречених. Він усім їм запропонував вийти заміж, сказав, що вони його наречені і вони між собою не перетинались, бо графік польотів складено так, що вони прилітають і відлітають виключно у конкретний час. Так він живе вже довший час. І жодна з них не здогадується про існування двох інших.
І в один прекрасний момент «Боїнг» запускає новий літак з потужними двигунами, який літає в двічі швидше ніж попередні. Їх усіх пересаджують на нові рейси, які всі збивають докупи і всі дівчата одночасно приїжджають в одну квартиру. Це зав’язка п’єси. А вже як вона розвивається в одній квартирі між цими жінками і двома чоловіками, бо до головного героя приїздить ще його товариш з села, ботан, який дуже хоче бути міським мачо. І як вони сходять з розуму та викручуються з цих ситуацій, щоб три дівчини, живучи в одному будинку, не перетнулись і не зустрілись, на цьому будується весь сюжет п’єси . Хоча врешті решт вони зустрічаються.
Тому це чиста комедія положень для того щоб згадати свою юність, молодість, як це колись було у тебе чи, можливо, як зараз в твоїх дітей, або в тої молоді, бо п’єса перш за все молодіжна, яка прийде та впізнає у цьому всьому себе , свого друга чи знайомого, однокурсника. Було б добре, щоб студенти прийшли, бо це в першу чергу для них. Це вистава молодих для молодих. І відповідно переглянувши отримати заряд азарту, хорошого настрою і хоча б на день забути про загальні проблеми. Тому запрошуємо 1-2 жовтня, Перший театр для дітей та юнацтва, «Літаючі жінки».
— Дякую за цікаву розповідь! Побачимось на прем’єрі.
Ну що ж, сподіваюся, ви заінтриговані достатньо, щоб дочекатися прем’єри. А тим часом рекомендую придбати квитки, бо чим далі зволікаєте. тим менше шансів потрапити на виставу. Буде людно. Пахне мега-аншлагом.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
