У 1925 році львівська газета “Новий Час” опублікувала в своїх двох номерах статтю невідомого автора, підписаного спочатку криптонімом “К.Б.”, пізніше псевдонімом “Очевидець”. Стаття під титулом “Цвинтар “obroncow Lwowa” на Личакові, пам’ятник “orlat” в городі політехніки та “Nieznany zolnierz” у Львові” була присвячена дражливій темі польсько-українських стосунків, і тому цілком зрозуміло, чому появилась на світ з післяцензурними “білими плямами” і чому автор не хотів виявляти своє прізвище.
Нагадаємо, що 30 жовтня 1925 року на цвинтарі “Obroncow Lwowa” у Львові було викопано тіло невідомого польського воїна і 1 листопада з почестями перезахоронене на Саській площі у центрі Варшави “на знак почести для безіменних героїв”.
Автор статті, очевидно був свідком, а може й учасником кривавих польсько-українських змагань у Львові в листопаді 1918 p. На протязі всієї війни у будинку львівської Політехніки був військовий шпиталь, куди зносили польських та українських поранених. Оскільки Личаківський та Янівський цвинтарі були по другій стороні фронту, в руках українців, то померлих у військовому шпиталі і загиблих на польській стороні хоронили тут же, в городі Політехніки. “Тіла небіжчиків, – пише автор статті, – знаних і незнаних, погибших в бою і в шпиталі, ховано в спільній могилі (…) Жахливий був вид трупів, з розтрощеними головами, без рук, або без ніг (…) Тіла невідомих виставлювано на вид, щоби рідня чи знайомі могли пізнати і подати їхні імена. Поховані як “невідомі”, яких ніхто не пізнавав, були головним чином Українці”.
Щодня на мурах Політехніки, справа біля входу, з’являлися два рази на день оповістки з прізвищами померлих із зазначенням національності: Поляк, Українець, інколи, – “невідомий””. “Не маю, на жаль, списку імен наших, – говорить далі автор, – які оповіщувано на мурах політехніки. Такий виказ на випадок ревізії наражував тоді кожного Українця на доразовий суд, або прямо на кулю від першого ліпшого “obroncy” Львова”. На спільній могилі поставили дубовий хрест, на якому були прізвища тих, хто був там захоронений.
Серед інших українських прізвищ значилось і прізвище Василя Дзіковського – відомого воєнного кореспондента Центральної Квартири УСС. Василь Дзіковський народився 1893 p. в с. Дахнові (тепер Люблінське воєводство, Польща). Після закінчення Перемишльської гімназії у 1912-14 pp. вивчав історію у Львівському університеті. З серпня 1914 p. перебував в рядах УССтрільців, з якими брав участь в усіх боях від Карпат до Стрипи. Друкувався в журналі “Шляхи”, газетах “Діло” та “Українське Слово”. Він – автор книги “Коло Потутор”. Загинув під час вуличних боїв у Львові.
“Не має сумніву, що [ця] могила, – писав очевидець, – являється місцем вічного спочинку що найменше пів сотні українських героїв”. Коли польські війська зайняли цілий Львів і стали доступними Личаківський і Янівський цвинтарі, було вирішено ліквідувати всі тимчасові військові поховання. В квітні-травні 1919 pоку з-під Політехніки, як подає “Gazeta Lwowska”, останки полеглих із масових (спільних) і поодиноких могил перенесли на новозаснований окремий цвинтар, названий пізніше цвинтарем “obroncow Lwowa”.
“Поховано їх дуже торжественно, – писав далі очевидець, – по одному і по кількох в однім гробі, реєструючи яко “nieznanych”. Кожний, що звиджує цвинтар “obroncow Lwowa”, звертає увагу, що залізні таблички, прибиті на дубових нагробних хрестах невідомих жовнірів, є двоякого рода і деякі мають напис під білим орлом – “Sp. Nieznany obronca Lwowa”, інші той самий напис, а замість орла білий хрест. (…) Цю різницю годі собі інакше пояснити, як тим, що в могилі, на якій видніє білий орел, похований польський жовнір, а на могилах невідомих українських жовнірів поміщено білий хрестик. (…) І ось тепер, стане всім ясно, чому 30 жовтня ц.р. (1925 – О.Д.) (…) відкопувано і відкривано аж шість домовин, щоби найти “nieznanego polskiego zolnierza””.
Не зайвим буде нагадати, що деяких українців перезахоронили також і на Янівському цвинтарі. Так, 27 квітня 1919 pоку, як свідчить запис в книзі реєстрації померлих церкви св. Юра, о. Л.Куницький перезахоронив з-під Політехніки на Янівський цвинтар Михайла Голубця, українського міліціонера. М.Голубець, палітурник Ставропігійської друкарні, загинув під час перемир’я 2 листопада 1918 p. від рук польської боївки.
Орест ДЗЮБАН
археограф Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України
Джерело: Галицька Брама. – 1998. – Ч. 1 (37), січень. – С. 5.
