Чи міг бути антисемітом той, кого називають українським Мойсеєм? З’ясовували правду автори збірки «На перехресних стежках. Іван Франко та єврейське питання у Галичині». Аналогічне видання німецькою мовою з’явилось у 2014 році, ставши підсумком міжнародного симпозіуму у Відні, щодо проявів антисемітизму Франка. 16 вересня 2016 року в Національній бібліотеці Львівського національного університету україномовну версію книги презентувало видавництво «Критика» в межах «Форуму видавців».
Історія книги «На перехресних стежках» починається у 1993 році, коли в інституті германістики Віденського університету меморіальну дошку Івана Франка. Як розповів Андреас Веннінґер, аташе з питань науки і освіти Посольства Австрії в Україні, на те було дві причини. По-перше, відомий український письменник захистив докторську дисертацію у Віденському університеті. По-друге, опісля падіння залізної завіси Австрія бажала налагодити співпрацю з Україною. Це був дипломатичний крок.
Однак вже у 2000 році навчальний заклад отримав першу критику через встановлення дошки. У 2010 до магістрату Відня звернувся виходець із України Еміль Лангерман. Із перекладеними німецькою мовою фрагментами текстів Франка, що на його погляд свідчили про антисемітизм, Лангерман вимагав від мерії та університету демонтувати пам’ятні знаки письменнику.
Інцидент набув світового розголосу. Один з найвидатніших українських культурних діячів – антисеміт. Правда чи наклеп? Щоб дати об’єктивну відповідь Віденський університет провів міжнародну конференцію в жовтні 2013. Рік по тому була видана збірка статей її учасників Кристофа Августиновіча, Алоїза Вольдана(який до того ж став упорядником книжки), Михайла Гнатюка, Григорія Грабовича, Ярослава Грицака, Тамари Гундорової, Романа Мниха, Вольфа Московича та Євгена Пшеничного.
– Результати конференції оприлюднили в 2014-у німецькою мовою, але мені було дуже важливо, щоб вони були видані українською. – наголосив А. Веннінґер під час представлення у Львові україномовного видання.
З німецької публікації перекладали Володимир Кам’янець та Лариса Цибенко. З англійської – Павло Грицак, Анжела Кам’янець та Ярослава Стріха. Участь у презентації книжки «На перехресних стежках» взяли деякі з авторів, а саме Ярослав Грицак, Тамара Гундорова, Михайло Гнатюк, та у форматі скайп-конференції Григорій Грабович. Модератором зустрічі став відповідальний редактор видавництва «Критика» Андрій Мокроусов.
Попри технічні ускладнення, на щастя, вдалось почути Григорія Грабовича, головного редактора «Критики» автора статті «Іван Франко і образ євреїв у літературі: розгляд контекстів». Те, що ставлення Франка до євреїв довгий час ігнорувалось дослідниками, професор кафедри української літератури Українського наукового інституту Гарвардського університету вважає великим прорахунком.
– Не зважаючи на те, що існує дисципліна франкознавство, твориться культ Франка, основні речі лишаються неосмислені. – говорить Г. Грабович. – Досі нез’ясоване питання: де знаходиться «центр тяжіння» Франка. Як же тоді ми можемо реагувати та різні суперечливості, не знаючи основного?
Застерігає: недопустимо аналізувати доробок письменника без урахування естетичного аспекту, зіставляти серйозні твори з написаними задля заробітку нашвидкуруч.
Доктор історичних наук, професор Українського Католицького Університету Ярослав Грицак, чиєму перу належить стаття «Іван Франко: між філосемітизмом та антисемітизмом» впевнений:
– Кожен, хто порушує цю тему мусить визначитись із трьома питаннями. Чи був Франко антисемітом? Моя відповідь – так. Чи антисемітизм Франка відіграв центральну роль у його творчості? Абсолютно ні. Антисемітизм Франка – дуже маргінальне явище, яке з’являється лише в кількох його текстах. З іншого боку, в нього набагато більше семітських текстів, де він підтримує єврейство. Чи Франковий антисемітизм у ХІХ столітті має зв’язок із антисемітизмом ХХ століття, зокрема з Голокостом? Це і є основне звинувачення, адресоване йому: виховав покоління антисемітів. Тут, очевидно, ні.
Історик Я. Грицак вважає найбільшою помилкою колег «перенесення обставин однієї історичної доби в контекст іншої». Голокост він називає явищем іншої природи, котре мало свої передумови, не пов’язані з Франком.
«Єврейська асиміляція в інтерпретації Івана Франка» таку назву має стаття доктора філологічних наук, завідувачки відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України –Тамари Гундорової. Професор переконана: щоб звинувачувати або виправдовувати автора, не достатньо вирвати кілька речень з твору, треба детально вивчити доробок вцілому. Коментує віденський конфлікт так:
– Ті звинувачення, що йому висували у Відні стосувались циклу «Болеславських оповідань» Франка. У цих творах євреї – передусім представники соціальної групи. Франко звертається до стереотипного уявлення про євреїв, пишучи про них, вживає загально вживане. Але більш важливо те, що згодом він починає ретельніше працювати з цією темою. З безформної соціальної маси письменник ліпить людину.
Докторові філологічних наук Михайлові Гнатюку належить стаття «Іван Франко і галицьке єврейство: літературознавчий і публіцистичний контекст». На його переконання, обговорення, що їх розпочали у Відні, мають продовжуватись надалі. Поруч із літературною творчістю Франка існує публіцистика, листування, спогади – усі ці джерела потребують вивчення й осмислення. Наводить приклад:
– Коли письменник каже, що виховуючись серед єврейських дітей він бачив ставлення батьків до них, і в цьому ставленні – слід двохтисячолітньої культури, мені здається, це якнайкраще свідчить на захист Франка.
Усі присутні автори були одноголосні в думці, що конференція в 2013 році мала суттєвий недолік – організатори не передбачили обговорювання теми. Отже розпочати дискусію вирішили від цього дня. Наприкінці презентації щодо книги «На перехресних стежках» висловились Сергій Гірик та Владислава Москалець. Андрій Мокроусов запевнив: видавництво «Критика» й надалі шукатиме можливостей для полеміки, проведення семінарів, круглих столів та іншого роду обговорень між дослідниками Франка.
Ксенія ЯНКО
