З давніх-давен Львів мав незліченну кількість місць які, немов магніт, вабили, притягували, викликали інтерес – як у місцевих мешканців, так і в подорожуючої публіки.
Саме місто, – переплетінням вузьких вуличок, величчю пам’яток, гаміром торговиць складало собою суцільну загадку..
Завжди у Львові були місця, що немов підкреслювали велич історії міста та краю, силу людського духу, геній творчої думки – багато таких місць нам з вами знайомі – Львівська Опера, Личаківський цвинтар, Катедра,міські арсенали…
Але й були місця маловідомі широкому загалові, подекуди із сумною репутацією, або сумнівною славою – в’язниці, місця масових вбивств, притулки львівського маргінесу… Не звертати уваги, забути, – скаже дехто з вас. Але це означатиме – забути пласт історії, позбутися цілісного бачення нашого з вами минулого, воно не завжди було величним, але однозначно- завжди цікавим.
Ледь не сотню років, з середини XIX століття і до 1939 року, невід’ємною складовою життя центральної частини міста була так звана “чорна біржа”.
Після засклепіння Полтви, в останній чверті XIX століття, міська влада Львова облаштовує вздовж колишніх західних стін міста, на валах, широкий бульвар із квітниками, обсаджений деревами – майбутню вулицю Вали Гетьманські. Починалась вона з невеликої площі, де від 1862 року встановлено скульптуру Діви Марії, звідси і назва – площа Марійська.
І широка вулиця, і затишний, зелений пляц Марьяцький, від самого початку стали улюбленими місцями прогулянок львівської публіки. Згодом, разом з вулицею Академічною (нині-проспект ім. Т. Г. Шевченка), Вали Гетьманські склали так зване львівське “корзо” – довгу прогулянкову зону.
Просторе, облаштоване місце, центральна частина Львова, безліч кав’ярень і готелів, банків і крамниць довкола – зробили Вали привабливими не тільки для відпочинку містян. Від самих початків тут волів збиратись для ділових зустрічей різноманітний люд – біржові гравці, саме їх, в першу чергу, цікавила близькість до телеграфу – його дирекція знаходилась на вул. Коперника, 9, – аби отримувати свіжі дані з бірж Відня та інших столиць Європи; роботодавці і шукачі роботи, спекулянти і, звісно, різного гатунку кримінальний елемент, що шукав своєї здобичі у цьому різнобарв’ї.
Після встановлення пам’ятника Адаму Міцкевичу, 1904 року, прокладенням маршрутів електричного трамваю, появи телеграфного апарату у Галицькій Ощадній касі (нині – Музей етнографії) “біржа” перемістилась ближче до Опери, у самісінький центр проспекту, до монументу королеві Янові III Собєському. Немов живий організм, вона розгорталась згідно своїх напівлегальних законів.
Коли 1929 світом прокотилась економічна криза, пожвавлення на “чорній біржі” зросло у рази, відповідний “бум”охопив і місцевий криміналітет. Регулярні рейди поліції змусили біржу “мігрувати”на прилеглі вулиці – Святого Станіслава і Рейтана (вулиці Тиктора і Курбаса сьогодні відповідно).
У роки Другої Світової війни “чорна біржа”продовжувала існування лишень з огляду на важку економічну ситуацію в місті – як спекулянтський ринок, і тут, як і завжди, можна було найняти дешеву робочу силу. Після встановлення радянської влади – “біржа” трансформувалась”у зібрання любителів спортивних ставок, поодиноких випадків “фарци” тощо.
Вже з початку 90-х років, на тому самому проспекті Свободи, площі Міцкевича продовжують збиратися торговці сувенірним крамом, любителі зіграти в шахи – часто не тільки на інтерес, закохані пари, що чекають на вуличні шоу шоу, або різноманітні львівські гуляки, – ніби шукаючи дотику із минулим виром подій…
Використані джерела :
“Інтерактивний Львів“, Narodowe Archiwum Cyfrowe, Йозеф Маєн.Розмови про львівські каварні, 11 вересня 1914 року, Нова ера в житті народів Західної України.
