Всі львів’яни люблять каву. Якщо не люблять – то просто ще не розпробували. Адже кавові традиції у Львові сягають XVIII століття. Сьогодні, з нашим незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, розкажемо з чого все починалось і чому так сталося.
Мода на каву в Львові зародилася в XVIII столітті, хоча напій був відомий і раніше
Пробував каву і Богдан Хмельницький. Гетьман Пилип Орлик називав її “каффа”, автор “Діяріуша” Яків Маркович у XVIII ст. згадував про напій “кагве”. Перша каварня в Україні та Речі Посполитій була заснована в Кам’янці-Подільському в 1672 році. У 1683 році Юрій Кульчицький відкрив кав’ярню у Відні, після того як отримав запаси кави від турків, які були в турецькому таборі під час облоги Відня. Австрийці подумали, що зерна кави були кормом для верблюдів, і віддали їх Кульчицькому.
Мода на каву йшла до Львова одночасно зі Сходу та Заходу
Спочатку каву могли дозволити собі лише заможні люди, але незабаром вона стала популярною серед усіх верств населення. Справжня кава була дорогою, тому бідніші люди розбавляли її, додаючи в неї палену пшеницю, горох або навіть жолуді. Цукор теж був дорогим, тому його використовували дуже економно, тримаючи грудочку між зубами і пропускаючи каву крізь неї. У кожній родині був спеціальний ящик для зберігання цукру, який замикався на ключ.
У Львові був поширений звичай, згідно з яким, як тільки хтось прокидався, йому відразу несли каву до ліжка.
Це робили за порадою лікарів, які вважали, що вставати з ліжка натще дуже нездорово. Особливо любили каву жінки. Деякі пані навіть брали каву з собою до церкви, щоби після причастя запити його кавою. Вважалося, що таким чином причастя буде захищене від нездорового повітря.
У стародавньому Львові прийнято було пити переважно білу каву з молоком і з цукром, чорну подавали на пиятиках
Військові зазвичай вживали чорну каву після обіду, запаливши файку. Саму каву подавали у “філіжанках”, а готували її за допомогою “імбрика” (кавника).
Ці два терміни “фільджан” і “ебрек” мають турецьке коріння. Приготування кави вимагало певних знань та навичок, і тому в заможних сім’ях був поширений звичай тримати служницю-каварку, яка виключно займалася готуванням цього напою.
Богдан Лепкий описав цікавий звичай, що існував серед священицьких родин на Львівщині: “Це був один із канонів жуківського життя — ніде не їхати без вчесної (ранньої) кави і нікого з гостей без неї не пускати. А робили каву “стоячу”, на три поверхи: партер — чорна, перший поверх — біла сметанка, а третій домашня, легка, як пух, булка”.
Найповажніші громадяни Львова мали улюблений куточок у якійсь каварні чи ресторації, , де відчували себе як вдома
Там мали вони зв’язок з людьми, зі світом”. “Барва твоя схожа на барву чорнила, в яке письменник занурює своє перо” — сказав арабський поет, звертаючись до кави.
І мав рацію, бо каварні стали джерелом натхнення для багатьох митців світу.
У Франції богема і вищий світ облюбували каварні у XVIII ст. Каварні тоді з’явилися водночас із першими приватними сальонами.
Ось і наша ранкова недільна кава побачила денце філіжанки. То ж продовжимо кавову тему уже за тиждень.
Наталка СТУДНЯ
