Радше винятком із правила є епізоди, коли головними героями давніх хронік є не духовні особи, політики чи можновладці, а прості мешканці. Як і сьогодні, останні завжди метушаться, не знають як діяти правильно і зі сторони виглядають досить незграбно та смішно.
Врешті, від такого розповідь хроніста лише виграє, адже вона – стає більш емоційною і щирою. Воно й зрозуміло – церковного діяча не прийнято зображувати смішним, а політика – слабким чи несправедливим (за тими винятками, коли у автора хроніки чи літопису на них зуб, або ж ці особи представляють середовище, до якого його власне налаштоване вороже) – згадки про таких діячів піддаються суспільній та особистій цензурі. Однак оповідь про середньостатистичних міщан ніхто редагувати не збирався. Видається, що саме про це дуже колоритна історія, яку у своїй “Хроніці міста Львова” розповів канонік Ян Томаш Юзефович.
Гірка сталість пожеж
Давній Львів, як і багато інших міст, а на терені Східної і Центральної Європи особливо, будувався із дерева. Це одна із властивостей дерев’яних міст – горіти. Й відбувається це незалежно від бажання місцевих мешканців. В історії Львова пожеж також вистачало. Навіть перша літописна згадка про місто без вогню не відбулась. З іншого боку, нібито саме з найвідомішою та найбільшою міською пожежею, що трапилась у 1527 році, пов’язане перетворення Львова із готичного у ренесансне місто, і з дерев’яного у кам’яне.
Так собі і жили давні львів’яни, навіть не здогадуючись, що крокують із готичної епохи у ренесансну, а по тому – ще й у бароко. Що залишалося незмінним впродовж усього цього часу – це пожежі. Вони надалі спалахували – у межах міських мурів, на передмістях тощо. Одна з таких трапилась у 1640 році і велике щастя, що обставини, зміст та наслідки цієї події були зафіксовані тогочасними авторами і ці свідчення дійшли до нас.
Передмістя горить
Можна жартівливо припустити, що винуватцями пожежі 1640 року Ян Юзефович підсвідомо вважає урядовців. Принаймні, розповідь про цю трагічну подію в історії міста він розпочинає із згадки про те, що, з нагоди урочистостей у місті, один із консулів взяв слово і закликав міщан у випадку пожежі діяти спільно та допомагати одне одному. Майже через тиждень після цих слів, після зелених свят, на Краківському передмісті о 12 годині з’явився страшний вогонь. Полум’я досить швидко локалізували – палало воно у будинку “жида Марка”, шкільного співака, який жив на передмісті.
Люди, мешканці Львова, похапали відра, наповнили їх водою і з криками побігли до будинку єврея Марка гасити вогнище. Вони також мали з собою драбини, різні гаки і сокири. Одним словом, попри несподіваний спалах полум’я і попередні нарікання міської влади, люди дуже організовано прийшли допогти ближньому. Якою ж великою несподіванкою став для них той факт, що до кварталу, де палав вогонь, потрапити вони не можуть – євреї позамикали вікна і двері, гасили вогнище самостійно, а християн до цього процесу не підпускали. Автор хроніки, Ян Томаш Юзефович, припустив, що така ситуація пов’язана із тим, що євреї боялися пограбування і розбоїв їхнього майна.
Хаос і розруха
А нам своє робити… люди бігали і метушилися, євреї гасили пожежу і намагалися не допустити в свій квартал християн. Християни намагалися проникнути ближче до будівлі співака Марка і нібито допомогти євреям гасити пожежу. Вогонь, тим часом, робив своє, перекидаючись з даху на дах, охопив скупчення будинків і навіть поширився на декілька вулиць міста. Окрім того, існувала велика загроза, що постраждає синагога поруч і навіть окремі християнські святині.
Вогонь вирував у місті вісім годин і знищив багато будівель. Більшість із них – єврейські, але – не всі. Юзефович написав, що місто зазнало значних руйнувань, а для належного нагляду за передміською лазнею, млином, фільварком і вежами доводилося вилазити на дахи будинків і лише в такий спосіб контролювати ситуацію. Високу міру руйнувань у місті під час пожежі 1640 року підтверджує і “Львівський літопис”. Повертаючись до Юзефовича, автор хроніки все ж знайшов причину і звинуватити євреїв. По-перше, у пожежі. По-друге, у її поширенні. Пригадав також, що це не вперше через євреїв християни міста потерпають – пригадав пожежі 1616 та 1623 років. У кожному з цих випадків святий Флоріан місту не допоміг, або допоміг недостатньо.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Гупало І. Як горів Львів, або хронологія пожеж міста // Фотографії старого Львова, 2018 [https://photo-lviv.in.ua/yak-horiv-lviv-abo-hronolohiya-pozhezh-mista]
- Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. – Львів: Центр Європи, 2002. – С. 288.
- Kronika miasta Lwowa od roku 1634 do 1690…X. J. Tomasza Józefowicza. – We Lwowie, 1854. – S. с. 38 – 40.
