З 1 листопада 2024 року протягом місяця у Львівському музеї історії релігії (пл. Музейна, 1) експонуватиметься фотовиставка Дмитра Брікмана “Єрусалим – не просто місто”.
Дмитро Брікман – ізраїльський фотохудожник, журналіст, автор і ведучий телепрограми «Дитяче недитяче питання». Автор фотоальбому «Єрусалим – не просто місто» і книги «Фотографія. Побачити побачене». До фотографії прийшов у достатньо зрілому віці: потрапив до Єрусалиму і зрозумів, що побачене треба якимось чином сформулювати й усвідомити. Інструментом усвідомлення став фотоапарат. Далі процес рушив, ніби снігова куля, і несумісні, на перший погляд, речі, стали поєднуватися одна з іншою.
Виставка являє собою Єрусалим очима фотографа Дмитра Брікмана. Кожному Єрусалим відкривається по-своєму. Комусь не пощастить, і він просто побачить галасливі криві вулички, обшарпані стіни будинків та опалене сонцем каміння. Інший, оглянувши за пару днів всі туристичні принади, поставить подумки позначку «я тут був» – і вирушить далі. Хтось увійде у це місто, будучи цілком певним, що саме він знає істину. Зайде, гордовито задерши голову, не помічаючи нічого навкруги. Скоріше за все, йому також не пощастить. Не можна сюди так входити. Не можна рухатися від точки до точки, від куполу до куполу, найкоротшими шляхами. Тут взагалі немає прямих шляхів.
Фотографії Дмитра Брікмана – спроба зупинитися й осмислити те, повз що проходиш, не звертаючи уваги. Зазирнути в очі людям, з якими доля звела на мить. Почути тишу східного базару. Усвідомити ту саму точку, де закінчується релігія і починається віра. Це – спроба доторкнутися до Міста, яке є значно більшим, ніж просто місто. Автор запрошує нас не просто розглядати фотографії, а саме читати їх. Адже за кожною з них стоїть людська доля. Навіть за тими, н6а яких немає людей.
Експозицію виставки склали портрети, жанрові знімки, міські пейзажі, репортажні фотографії. Хоча такий розподіл на жанри є дуже умовним. Це загадкове місто не любить класифікацій. Воно їх все одно перемішає і розставить по-своєму.
Сьогодні, 27 жовтня 2024 року, о 18:00 у Школі мистецтв вільних та небайдужих (вул. Клепарівська, 39) відбудеться поетично-музичний перформанс «Другу». Усі кошти, зібрані під час заходу, будуть спрямовані на допомогу захисникам, які потребують реабілітації.
«Проєкт існуватиме доти, доки триває війна в Україні. Його мета – допомога кожному, хто захищає нашу країну. Кошти будуть передані фонду «Вільних і небайдужих», а звідти –тим, хто їх потребує», – розповів режисер Олег Онещак.
Перформанс «Другу» –це діалог актора та композиторки на основі поезій українських авторів 1920–30-х років. Глядачі зануряться у творчість семи поетів, серед яких Євген Маланюк, Максим Рильський та Павло Тичина. Творці звертаються до тем екзистенції, кохання та важливості віри у вільну Україну.
Цей проєкт – метафоричний крик і творча медитація, що шукає відповіді на сучасні виклики. Сценографію створює Олександра Нагірна, а у виконанні беруть участь Олег Онещак та Марія Верб’яна.
Фахівець, який займається діагностикою та лікуванням захворювань судинної системи — це судинний хірург у Львові. Його спеціалізація охоплює патології артерій, вен та лімфатичних судин. Основним завданням судинного хірурга є своєчасна діагностика та лікування судинних захворювань, які можуть призвести до серйозних ускладнень.
Основні показання для звернення до судинного хірурга
Хвороби судин можуть розвиватися повільно та майже безсимптомно, але на певному етапі вони можуть призвести до небезпечних ускладнень. Дуже важливо своєчасно звернутися до лікаря, якщо у вас виникають перші симптоми порушення кровообігу:
Болі в ногах після фізичного навантаження або навіть у стані спокою. Часто це є першою ознакою порушення кровообігу в нижніх кінцівках.
Набряки ніг або рук. Можуть вказувати на венозну недостатність або лімфатичну обструкцію. Особливо небезпечно, якщо набряки супроводжуються зміною кольору шкіри та болем.
Варикозне розширення вен. Однією з найбільш поширених причин звернення до судинного хірурга є варикоз. На початкових стадіях його можна лікувати консервативно, але при погіршенні стану часто потрібне додаткове втручання, наприклад, лазерна коагуляція або склеротерапія.
Судоми або тяжкість у ногах, особливо вночі. Свідчать про порушення венозного відтоку або початок тромбофлебіту.
Трофічні виразки або рани, які довго не загоюються. Якщо на шкірі з’являються виразки, особливо на ногах, і вони не загоюються протягом тривалого часу, це може бути ознакою серйозних порушень кровопостачання.
Як проходить консультація судинного хірурга?
Про це нам розповіли в клініці Korona. На первинній консультації судинний хірург зазвичай проводить такі дії:
Огляд пацієнта та збір анамнезу (скарги, історія захворювань, фактори ризику).
Оцінка стану судинної системи шляхом огляду та пальпації кінцівок.
Призначення додаткових діагностичних процедур. Це може бути ультразвукове дуплексне сканування, ангіографія або магнітно-резонансна томографія (МРТ).
Після встановлення діагнозу лікар розробляє індивідуальний план лікування, який може включати як медикаментозну терапію, так і хірургічне втручання.
Судинний хірург – це спеціаліст, до якого слід звертатися при перших симптомах порушення кровообігу. Вчасна діагностика та лікування допоможуть уникнути серйозних ускладнень, таких як тромбози, інфаркти, інсульти та багато інших. Не варто ігнорувати такі симптоми, як набряки, болі в ногах, варикоз чи тромбофлебіт, адже ці стани можуть прогресувати та потребувати негайної медичної допомоги.
Те, що Володимир Кубійович, визначний український географ, енциклопедист, громадсько-політичний діяч, став об’єктом уїдливих викривальних памфлетів Ярослава Галана, уже свідчить про особливу прискіпливу увагу до нього нквс/мдб як до затятого “українського буржуазного націоналіста”. Але не лише памфлети і статті в “Радянській Україні”, “Вістях з України” та інших газетах були головними знаряддями радянських спецслужб і комуністичної пропаганди проти українського науковця. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено унікальні, досі невідомі документи, які свідчать про те, що в надрах 4-го (розвідувально-диверсійного) управління нкдб срср, яким керував Павло Судоплатов, готувалася агентурно-оперативна операція з його ліквідації.
У поле зору органів нквс В. Кубійович потрапив у червні 1940 року. Про нього ще не мали докладних біографічних відомостей. Навіть про те, що він народився 23 вересня 1900 року у Новому Сончі на Західній Лемківщині (нині м. Нови-Сонч, Польща) в українсько-польській родині, дізналися набагато пізніше. Водночас уже перше агентурне повідомлення стало підставою для того, щоб навішати на нього ярлик “визначного українського націоналіста”. Йшлося про те, що він є професором Краківського університету, українцем і що “розробив й видав географічну карту майбутньої України, куди увійде – Совєтська Україна, Буковина, Закарпатська Русь і Західна Україна”.
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10336
Зазначалося, що ця карта має неабиякий попит серед українців. А все, що стосувалося самостійності України, досліджень її історії, етнічних кордонів, а надто наочного втілення прагнень українців до відродження власної державності у вигляді карти із позначенням кордонів і обґрунтуванням цього, було неабиякою крамолою і проявом контрреволюційних антирадянських поглядів.
Якби чекісти копнули глибше, то з’ясували б, що іще в 1934 році В. Кубійович роздавав етнографічні карти України усім присутнім на Міжнародному географічному конгресі у Варшаві після своєї доповіді. На тих картах було відображено, що майже чверть тодішньої Польщі населяли українці. А ще в 1937 році він підготував видання “Атласу України та сумежних країв”, у 1938 році – “Географію українських та сумежних земель”.
Уже тоді В. Кубійович набув визнання визначного географа. Зокрема, глибоко займався вивченням українських етнічних земель у складі Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії. У своїх дослідженнях послідовно обстоював українські геополітичні інтереси і провадив наукову дискусію з польськими вченими, яких звинувачував в умисному підробленні фактажу в їхніх працях. За це доцент Ягеллонського університету в Кракові В. Кубійович у червні 1939 року був позбавлений права викладати в цьому навчальному закладі, де свого часу ще навчався студентом. Тож у червні 1940 року він, на відміну від нотаток у справі нквс, уже не був “професором Краківського університету”.
Але в оперативну розробку В. Кубійовича взяли не лише за карти України. У більшості архівних документів він фігурує як очільник Українського національного об’єднання (УНО), а невдовзі – Українського центрального комітету (УЦК) у Кракові. У той період частина Польщі опинилася під окупацією гітлерівської Німеччини. Краків став адміністраційним центром Генеральної губернії. В. Кубійович погодився з пропозицією українських політичних кіл очолити УНО, що мало координувати в Генеральній губернії діяльність українських громадсько-культурних організацій. У 1940 році після визнання німецькою окупаційною владою українських допомогових комітетів центральний орган цих комітетів отримав офіційну назву Український центральний комітет.
Серед архівних документів є низка таких, що стосувалися діяльності саме УЦК. Зокрема у довідці, датованій січнем 1941 року, зазначалося, що комітет має такі відділи: “1. Шкільний – у завдання якого входить навчання українського населення рідної мови. 2. Кооперативний – у завдання якого входить поширення української кооперації. 3. Церковний – займається побудовою і поновленням церков, зруйнованих поляками, перейменуванням польських церков в українські і передачу їх українцям. 4. Таборовий – займається справами, пов’язаними з облаштуванням перебіжчиків з срср і загалом всіма українцями, які живуть на території Протекторату. 5. Сільськогосподарський – пропагує ідеї культурного ведення сільського господарства і керує цим процесом”.
Водночас у довідці є таке застереження: “Український центральний комітет не має права проводити жодних центральних з’їздів і не має права вести жодної агітації проти Совєтського Союзу. Це заборонено німецькою владою. УЦК не має права займатися агітацією української національної політики і видавати свої постанови” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10336. – Арк. 11).
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10336
Тобто існували певні радянсько-німецькі домовленості, які стосувалися розчленування Польщі і проведення на зайнятих територіях відповідної узгодженої політики. Тож В. Кубійович зі своє командою опинився під подвійним пресом і з боку німецької окупаційної адміністрації, і сталінських спецслужб. Але найбільшою крамолою було те, що УЦК допомагав утікачам, які переходили українсько-польський кордон. Ті боялися репресій з боку радянської влади, яка насаджувала свої порядки на західноукраїнських землях. Тому члени УЦК намагалися всіляко допомагати співвітчизникам.
Упродовж усіх років окупації В. Кубійович, як свідчать розсекречені документи, організовував у селах на Холмщині, Надсянні та Лемківщині, де жили українці, українські освітні товариства (самоосвіти, театральні, хорові), а також школи і господарські кооперативи, ініціював створення Комісії допомоги українському студентству в Кракові, заснував українське видавництво, сприяв відновленню Української автокефальної православної церкви, рятував людей від окупаційного терору, зокрема врятував від концтаборів чимало євреїв.
Для вирішення багатьох питань йому доводилося безпосередньо контактувати з високопосадовими представниками німецької влади. І це йому в нквс невдовзі ставитимуть у провину, звинувачуючи в колабораціонізмі. А ще більше переслідуватимуть за участь у створенні української стрілецької дивізії “Галичина” і заклики про те, що “більшовизм несе смерть українському народові, що його порятунок лише в сім’ї європейських народів, а тому слід брати зброю до рук і захищатися від нашестя більшовиків”.
У квітні–червні 1944 року в агентурно-оперативній справі, заведеній на В. Кубійовича, з’явилася низка особливих повідомлень 4-го управління нкдб срср, частково закодованих. Вони свідчать про те, що проти фігуранта справи (значився як “Крот”) були сплановані і санкціоновані вищим керівництвом нкдб срср заходи, які умовно позначалися літерою “Т”, тобто терор або, іншими словами, вбивство.
“19.04.44 р. “Юхно” повідомив, що для вивчення можливостей знищення “Крота” до Кракова спрямований агент “Атбіс”.
“19 квітня 1944 р. за № 573 від “Корецького” отримано повідомлення такого змісту: “Направив мисливця за Кротом. Готую ще двох мисливців. Якщо Крот у Ренті, шкірка буде нашою”. (У подальших поясненнях зазначалося, що Рента – це Краків)”.
“29.04.44 р. нач. 4 відділу ункдб по Тарнопільській області Форманчук зробив запит щодо санкціонування виведення в тил противника із завданням по “Т” над керівником УЦК – Кубієвичем, агента “Солодкий”.
“29.04.44 року кореспондент 1004 – “Юхно” повідомив, що в м. Кракові за адресою Грюнегассе, 26 “Крота” немає”.
“4-м відділом ункдб по Рівненській області… “Яків” і “Хмельницький” намічаються для виведення в м. м. Львів і Краків із завдання проникнення в окружне керівництво УЦК і здійснення “Т” над Кубійовичем і Паньківським (Кость Паньківський, заступник голови УЦК – прим.). 1.04.44 р. заходи,намічені за справою аг. “Якова” і “Хмельницького”, і виведення їх в тил противника санкціоновані нач. 4 управління нкдб урср”. (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10336. – Арк. 79–89).
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10336
Тоді ж 4-м управлінням нкдб урср регіональним підрозділам надсилалися прикмети В. Кубійовича з докладним описанням зовнішності, щоб агентура могла його легше відшукати й ідентифікувати. Крім цього, радіозв’язком надсилалися завдання командирам розвідувально-диверсійних загонів, які діяли в районі Кракова, стосовно з’ясування місцезнаходження В. Кубійовича та інших членів УЦК.
Архівні документи свідчать про те, що ця справа перебувала на контролі в 4 управлінні нкдб срср. Про перебіг оперативних заходів повідомлялося особисто начальнику управління Павлу Судоплатову. Зокрема, у спецповідомленні від 15 березня 1945 року “Про евакуацію з Кракова вглибину Німеччини українсько-націоналістичних діячів” йому доповідали, що опергрупою 4-го управління нкдб урср була проведена робота з вивчення цього питання. У приміщенні, де розташовувався УЦК, виявили документи, які свідчили про те, що провідні діячі цього комітету в листопаді 1944 року евакуювалися в м. Лібен (Німеччина).
Натомість опергрупа нкдб здобула інформацію про близьких родичів В. Кубійовича, які залишилися в Кракові. Серед них була колишня дружина з двома доньками і мама, яка мешкала разом із сім’єю свого брата. У довідках зазначалося, що після закінчення війни В. Кубійович перейде на нелегальне становище, шукатиме шляхи для продовження антирадянської діяльності і для цього спробує налагодити з ними контакти. Відтак склали план агентурно-оперативних заходів зі стеження за ними і впровадження в їхнє оточення агентури для отримання інформації про місцезнаходження самого В. Кубійовича.
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10336
Зокрема інформація про його маму була надіслана до москви в центральний апарат нкдб срср. На повідомленні є помітки про те, що воно доповідалося наркому державної безпеки срср Всеволоду Меркулову, а той адресував її своєму заступнику Богдану Кобулову для організації роботи. Зрештою подальші заходи доручили проводити нкдб урср на чолі з Сергієм Савченком. Усе це свідчить про те, що оперативній розробці В. Кубійовича надавали важливого значення на найвищому рівні.
У травні начальник 4-го управління нкдб урср доповів П. Судоплатову про те, що В. Кубійович став заступником голови Українського Національного Комітету (УНК). Завданням цього комітету, як зазначалося в спецповідомленні, “є об’єднання всіх українських емігрантських політичних організацій (обидві течії ОУН, гетьманці, УНР, УЦК та ін.) на території Німеччини для боротьби проти Совєтського Союзу”. Це стало ще одним підтвердженням того, що фігурант справи становить небезпеку для радянської влади і з цим треба було щось робити.
Але як не старалися, вийти на слід В. Кубійовича довго не могли. Тим часом після закінченні війни він жив у Баварії, в американській окупаційній зоні. Упродовж певного часу переховувався в селах. У той період повністю присвятив себе науковій діяльності, зайнявся упорядкуванням архіву УЦК і написанням книги про історію діяльності цього комітету. Невдовзі оселився у Мюнхені, вдруге одружився. Викладав в Українському вільному університеті, ініціював процес відновлення Наукового товариства імені Шевченка (НТШ). У 1947 році був обраний генеральним секретарем товариства. Тоді ж став одним з ініціаторів створення “Енциклопедії українознавства” та її головним редактором спільно з Зеноном Кузелею, українським мовознавцем, істориком, етнографом, громадським діячом.
У 1951 році В. Кубійович переїхав з Мюнхена до Сарселя – передмістя Парижа. Там керував усіма роботами з підготовки й видання чергових томів “Енциклопедії українознавства”. Робота над цим грандіозним проєктом поступово стала справою всього його життя. У червні 1952 року його обрали головою НТШ в Європі. А в лютому того самого року в мдб урср винесли постанову про відновлення стосовно нього справи, яку вже здали до архіву через неможливість встановити його місцезнаходження. Цікаво, що в постанові зазначалося, що “Кубійович нині перебуває у Мюнхені”. А насправді він уже майже рік як жив у Сарселі. Тобто в мдб урср не мали за кордоном оперативних джерел, які могли б надавати стосовно нього достовірну інформацію. Так само у довідці за справою, датованій серпнем 1955 року, зазначалося, що фігурант займається в основному науковою діяльністю і що можливостей для його розробки немає. Відтак справу знову здали до архіву.
До постаті В. Кубійовича повернулися уже в кдб при раді міністрів урср у 1967 році. Тоді українська діаспора готувалася до проведення в Нью-Йорку форуму зі створення “Світового конгресу вільних українців”. “Серед українських націоналістів у Європі, – зазначалося в одному з документів, – відбувається жвава дискусія, кого відправити як доповідача на “Світовий конгрес вільних українців” – СКВУ. Названі дві найвірогідніші кандидатури – проф. Кубійовича Володимира, висунута так. зв. “Українським центральним громадським комітетом у Франції”, і Драбата Григорія, редактора “Українського видавничого союзу” в Англії, яка підтримується СУБ (Англія), ОУГ (Голландія), ЦПУЕН (ФРН). З урахуванням наявних розходжень між окремими групами націоналістів з цього питання вважається доцільним здійснити заходи з компрометації Кубійовича від імені прихильників Драбата” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10336. – Арк. 187).
Тож у кдб вдалися до вже звичних заходів: сіяння розбрату між прихильниками різних політичних рухів і компрометація їхніх лідерів. Стосовно В. Кубійовича вирішили використати факти з його діяльності у період Другої світової війни і контактування з німецькою окупаційною владою в межах організації роботи УЦК, УНК та інших заходів. Для цього виготовили відповідну листівку. Її спеціально надрукували в Англії, щоб створити ілюзію, що це зроблено руками прихильника іншого кандидата на виступ. Крім цього, оперативно здобули бланк “Організації українських робітників у Франції” (ОРУФ). Як ідеться в доповіді кдб урср до москви, планувалося “частину листівок надіслати від імені головної управи ОРУФ її периферійним відділам у департаментах Франції із супровідним листом, надрукованим на бланку ОРУФа (зразок додається), в якому рекомендується використовувати ці листівки у проведенні відповідної кампанії проти Кубійовича” (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10336. – Арк. 188).
Тим часом під час обговорень і дебатів представники діаспори вирішили, що на трибуні СКВУ від українців у Європі виступить Юрій Бойко-Блохін, літературознавець, театрознавець, громадський і політичний діяч. Попри це, в кдб урср усе ж вирішили надіслати 245 уже виготовлених примірників листівки проти В. Кубійовича до нью-йоркської резидентури кдб срср, щоб зусилля не пропали даремно. У поясненні рекомендували поширити їх серед делегатів конгресу за кілька днів до його початку. А мета була така: нехай в емігрантської громади складеться думка про те, що кандидатура В. Кубійовича була відхилена саме через появу цієї листівки.
Інша кандидатура на виступ – Ю. Бойка-Блохіна – так само не влаштовувала кдб. Відтак вирішили скомпрометувати і його. З огляду на це в документі зазначалося: “З урахуванням того, що наступником Кубійовича названий мельниківець Бойко-Блохін Юрій, який розроблюється нами, логічним продовженням заходу, розпочатого нами від імені прихильників Драбата, була б поява листівки, оформленої аналогічно з надісланою, але в якій міститься текст, що компрометує Бойко-Блохіна як “радянського агента” (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10336. – Арк. 195).
Фразу “радянський агент” взяли в лапки, оскільки це насправді не відповідало дійсності. Водночас це був доволі поширений спосіб компрометації органами кдб представників українського національно-визвольного руху, який намагалися використати за найліпшої нагоди. Але це не спрацювало, як і всі заходи з намагання скомпрометувати В. Кубійовича в очах української громади і загалом світового наукового товариства.
Він був багаторічним і авторитетним головним редактором “Енциклопедії українознавства” (Париж–Нью-Йорк, 1955–1984) та англомовної “Encyclopedia of Ukraine” (Торонто, Баффало, Лондон, 1984–1985), незмінним головою НТШ у Європі (із 1952-го). Основне завдання своїх досліджень вбачав у тому, щоб вони стали джерелом знань про Україну й український народ для іноземців та містили правдиву інформацію про минуле й сучасне України. У передмові до “Атласу України і сумежних країв” він писав: “Нехай Атлас учить своїх і чужих, нехай краще пізнання сплячого велетня нашої Вітчизни додає нам енергії та сили до праці, а серед чужої науки нехай розбуджує відомості про Україну і прихиляє до неї друзів”.
Помер Володимир Кубійович 2 листопада 1985 року в Сарселі (Франція), на 86-му році життя природною смертю, а не так, як це спланували органи нкдб у 1944 році.
Вийшло з друку 39-те число часопису Наша спадщина. Акцент на Сокаль – найпівнічніше місто Львівської області. Місто, перша згадка про яке сягає ХІV ст. Тепер це центр територіальної громади, до якої входить, крім Сокаля ще 59 населених пунктів.
Сам Сокаль має цікаву історію свого розвитку, яка зараз відображена у історичному ареалі міста, межі якого визначені на підставі розробленої науково-дослідницької документації. Дуже цікавим є виникнення міського гербу Сокаля, про що є цікаве дослідження д.і.н. Андрія Гречила.
До речі, один з давніх прапорів Сокаля знаходиться у музеї Швеції. Цікавою є розповідь к.і.н. А. Козицького про Сокальську битву 1519 року. Виникнення, розквіт та занепад монастиря барнандинів у Жвирці також є у цьому числі.
Про ці та інші цікаві дослідження можна буде дізнатися більш детально від авторів статей та головного редактора на презентації журналу 29 жовтня.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, ГО “Наші скарби ” та Львівського палацу Мистецтв.
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика
Музиканти знають, що чим довшими стають вечори, тим більш наповненими музикою вони мають бути, а, отже, запрошують слухачів відвідати майбутні концерти.
Листопад складатиметься з більш як 25 подій симфонічної та камерної музики та двох масштабних фестивалів.
ХХІ Фестиваль Давньої Музики у Львівській філармонії оголосив програму
Медіантою ХХІ едиції Фестивалю Давньої Музики у Львові стане програма італійської духовної музики від «A capella Leopolis». Під керівництвом Людмили Капустіної на один вечір оживуть найбільш наповнені хоровою музикою епохи – доба ренесансу та бароко, а саме – довершені композиції Джованні П’єрлуїджі да Палестріна, Джованні Марія Наніно, Лодовіко Ґроссі да Віадана, Феліче Анеріо, Ґреґоріо Аллеґрі та Антоніо Лотті.
Пʼєси Жана-Філіппа Рамо, сонати Доменіко Скарлатті, увертюра Йоганна Себастьяна Баха… На перший погляд, це блискуча програма для піаніста, або ж клавесиніста, однак третій фестивальний вечір пройде під егідою нових інтерпретацій. Так класика клавірного репертуару доби бароко прозвучить на акордеоні у майстерному виконанні Богдана Кожушка, програма якого є сміливим викликом фестивалю, адже на один вечір історичне виконавство поступиться місцем новому прочитанню, а музичні артефакти ХVІІ століття озвучить молодший на декілька століть акордеон. Проте, чи не є наслідування жаги до відкриттів та експериментів властивою рисою бароко? Не лише сучасні виконавці, а й майстри давнини ставали на стежку новизни.
Подібно до птахів Рамо, генії давнини перегукуватимуться у програмі Богдана Кожушко, який запрошує (також наслідуючи Рамо) вслухатись у звучання кожного з них.
Ікона музичного модернізму святкує свій день народження. Ювілейний 2024 рік відзначатиметься на концертних майданчиках, в музеях та установах по всьому світу. Австрійське бюро кооперації у Львові та Ukraine Office Austria також долучаються до святкування ювілею великого австрійського композитора.
У виконанні Академічного камерного оркестру «Віртуозів Львова», скрипальки Віри Жук, перкусіоніста Володимира Веретельника та диригента Парвіза Яхʼяві .прозвучить знаковий твір Арнольда Шенберга «Просвітлена ніч» та львівська премʼєра «Серенади» за мотивами «Симпозіуму Платона» для скрипки соло, струнних і ударних Леонард Бернстайна.
Він ініціював у Варшаві регулярну серію концертів ораторіальної музики, під час якої вперше в Польщі на історичних інструментах була виконана зокрема славетна Меса сі мінор Баха. Багато творів європейської музики також було виконано та вперше записано під його керівництвом, тож на цьому концерті львівським слухачам пощастить почути ікону історично інформованого виконавства — Марека Топоровського.
Елегантний шарм оркестрового письма поряд з іскристим запалом музики Гассе, суперзірки епохи бароко, розпочне заключну подію Фестивалю Йоганна Адольфа, уродженця невеликого німецького містечка Бергедорф, що зараз є частиною Гамбурга, шанували й любили у XVIII столітті. Подібно до Гассе, славу Телеманна добре знали в Італії та його рідній Німеччині. За натурою та широтою світогляду Георг Філіпп був космополітом, а ще бібліофілом: про це свідчить й обрана музикантами композиція «Бурлеск Дон Кіхота» за пригодницьким романом іспанця Мігеля де Сервантеса. Від літературних сюжетів та оперного мислення цей концерт проведе вас до музики, що є есенцією барокового мистецтва: творчості Йоганна Себастьяна Баха, а також його кузена Йоганна Бернгарда, твори яких прозвучать у програмі від Оркестру Барокової капели Львівської національної музичної академії на чолі з Анною Іванюшенко та солістами: Назаром Шутком, Сергієм Гаврилюком та Уршулеб Ставіцькою. Диригуватиме Павел Осуховський.
Характерні емоційність та запал, а поза тим — глибина почуттів: з цих червоних ниток зіткано програму особливого вечора. Її неповторність полягає у поєднанні оркестру та соло гітари, що славиться першістю у змалюванні найінтимніших людських думок і бажань.
Звучатимуть оригінальні знакові твори, що полюбились слухачам по всьому світу. Спектр історій, у які з допомогою музики вдасться зануритись, — це і святковий карнавальний танок, і патетичний, відчайдушний крик, і звісно ж, любовний романс.
На крутих емоційних гірках слухачів супроводжуватимуть іспанський виконавець Рафаель Серралле та українські музиканти Академічного симфонічного оркестру під орудою Сергія Хоровця.
Концерт-вшанування 99-річниці від дня народження поета
У програмі відомі шляґери, незнані та призабуті пісні українських композиторів на слова визначного українського поета Миколи Петренка.
Петренко – це про українську душу, нескорену, пошарпану вітрами часу, але таку молоду та невловну. Його пісні дають наснаги, вони міцно тримають своєю впевненістю у завтрашній Україні, вони парубочою щирою любов’ю до Неї, як до жінки, промовляють сьогодні.
Цей концерт є містком між минулим і сучасним, який зберігає пам’ять про поета і його неперевершений внесок у літературу України.
Стиль, неймовірна енергетика, високий художній та професійний рівень виконання в елегантному обрамленні, а також фірмове звучання — все це квартет «FueGo Orchestra».
Щобільше, на думку багатьох, «FueGo Orchestra» — це справжній музичний феномен України! Концерти «FueGo Orchestra» — завжди грандіозна подія та яскраве свято, адже майстерність музикантів і вишуканий стиль виконання з перших акордів вражають і повністю захоплюють слухача, занурюючи його у світ високої музики. У 2021 році «FueGo Orchestra» підірвав культурний простір України, кардинально змінивши уявлення багатьох про стиль танго. Сьогодні це єдиний в Україні танго-оркестр, який виконує музику у традиційному складі: скрипка, бандонеон, рояль і контрабас.
Диригенти. Українською — вже знаний проєкт Львівської національної філармонії, заснований у 2020 році.
Завдяки проєкту молоді й талановиті музиканти з різних куточків України мають можливість гучно заявити про себе на весь світ, адже усі події проєкту транслюються онлайн. Виступають українські майстри батути з одним із найстаріших та найіменитіших українських колективів — Академічним симфонічним оркестром Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика.
Завдяки таким мистецьким тандемам «народжуються» потужні симфонічні програми, що поєднують як українську, так і європейську музику.
Львівська національна філармонія та Ірина Доля презентують авторський сольний проєкт співачки
До солістки долучаться: Софія Сливка, Анастасія Мудрик, Павло Ільницький, Олексій Прокопович, Андрій Яцків, Едуард Мокось (ударні), Юрко Мельник (клавіші), Тарас Яцишин (бас-гітара), Володимир Возняк (гітара), а також ТанцТеатр «Життя»
Ця програма має на меті продемонструвати тісний звʼязок української музики з європейською. Своєрідною «точкою перетину» композиторів зі різних країн стала Болонська академія. У 1670 році до неї вступив сімнадцятирічний італієць Арканджело Кореллі. Кількома роками пізніше іспити на звання почесного академіка там успішно склали українці Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, а ще — славетний австрієць, тоді зовсім юний Моцарт.
Національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» запрошує на особливий авторський концерт-презентацію і творчості, і самої композиторки, сестри Марії Слєпченко. У програмі концерту «Симфонічна поема» для симфонічного оркестру і ораторія для солістів, хору та симфонічного оркестру «Пісня Пісень».
Учасники і виконавці: Назар Омельчук — баритон, Людмила Корсун — сопрано, академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії, національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» художній керівник Дмитро Кацал. Диригент: Юрій Бервецький.
ХІІІ Міжнародний фестиваль «Відкриваємо Падеревського» присвячений постатям і подіям польської історії та культури, тісно пов’язаним зі Львовом. Фестивальні заходи відзначатимуть ювілеї особистостей, яких безперечно можна назвати титанами польської культури, і які своєю діяльністю мали вплив на формування культурного простору Львова, а саме: 150-річчя від дня народження Адама Дідура, відомого як баса «усіх часів», 100-річчя від дня народження Збіґнєва Герберта — багаторазового кандидата на Нобелівську премію, а також відзначимо 120-річчя встановлення пам’ятника Адаму Міцкевичу у Львові.
Пам’ятник Адаму Міцкевичу, який урочисто відкрито 30 жовтня 1904 року і який зберігся неушкодженим донині, є символом сучасного Львова, і, водночас, матеріальним доказом внеску поляків і польської культури в імідж цього непересічного міста. Ювілей пам’ятника А. Міцкевича у Львові стане чудовою нагодою послухати музичні інтерпретації натхненні творчістю поета. У музичній програмі «переплітаються» твори українських та польських композиторів, а на завершення прозвучать найпопулярніші танго, створені під час «золотої доби польського танго», символічно переносячи слухачів до Львова початку минулого сторіччя.
150-річчя від дня народження Адама Дідура стало нагодою до організації гала-концерту у Львівській національній філармонії ім. М. Скорика у співпраці з Львівським театром опери та балету імені С. Крушельницької (який був впродовж років «рідним» для артиста) та Сілезькою оперою, заснованою Адамом Дідуром у 1945 році. Традиційною частиною фестивалю стане церемонія вручення Відзнаки PADEREWSKI за особливий внесок до справи польсько-українського поєднання.
До репертуару увійшли знані і незнані стрілецькі і жовнірські пісні, особливою і несподіваною окрасою вечора стануть авторські твори Олени Теліги, Михайла Вербицького. Програму виконує чоловічий склад капели у супроводі автентичного оркестру. Солісти – колоритні голоси: Дарія Кудрик, Юрій Йосифович, Назар Омельчук, Роман Липак та солісти капели.
Ця програма майже на 100 відсотків унікальна і складається з творів, що виконуватимуться капелою вперше. Увесь репертуар концерту спеціально аранжовано і поставлено для цього концерту.
Черговий вечір з Академічним симфонічним оркестром Львівської філармонії обіцяє знайомство з креативними та новаторськими композиціями свого часу. Музика Моцарта-батька, шанувальника карнавальних свят, була написана за декілька тижнів до народження його сина-генія Вольфганга. Це радісний провісник щасливого дитинства, спогад про зимові пустощі та жартівлива вистава, у якій оркестр постає майстерним живописцем картини останньої частини “Дитячої симфонії” — “Катання на санчатах”!
На сцені цього вечора виступить і Даніель Комонько, юний скрипаль, що солюватиме в одному із найскладніших концертів для скрипки з оркестром, Концерті Мендельсона. Під орудою відомого диригента з Ісландії, Гудні Емільсона, пролунає і остання симфонія Вольфганга Моцарта з назвою “Юпітер”. Виняткова потужність Симфонії № 41 полягає в її витонченій структурі. Саме в останній частині твору Моцарт створює особливу взаємодію п’яти різних тем, використовуючи фугу, що їй безпрецедентної величі.
Лісова музична школа — це особливе чарівне місце, де кожен зможе доторкнутися до магічного світу музики. Саме туди поспішає потрапити на навчання славнозвісний хлопчик-звук Дзень-Бум, який тепер, проживаючи на планеті Земля, вирішив поповнити свій музичний багаж знань. У лісовій школі, як і у справжній музичній школі, є спеціальні музичні класи, які ведуть особливі вчителі та наставники. Після «проходження» такого класу — кожен отримає спеціальну відмітку і, що найголовніше, вміння та знання, аби наприкінці з відзнакою закінчити своє навчання і отримати «золоту медаль» випускника. Також перед кожним концертом, об 11:00 на маленьких слухачів чекатимуть веселі інтерактиви від Центру музичного розвитку “TEMPO”.
Львівське регіональне суспільно-культурне товариство «Надсяння» – організація українців, переселених з етнічних українських земель з регіону Надсяння (теперішня Польща). Члени Товариства беруть участь у громадських і релігійних заходах, спрямованих на розвиток українства у Надсянні, а також у культурному житті Львівщини.
Традиційно до музичної частини відзначення 35-ліття увійдуть знакові українські твори, зокрема написані композитором Михайлом Вербицьким – автором Державного Гімну України, малою батьківщиною якого є село Явірник, що належить до Надсяння.
Також у виконанні хору «Надсяння» прозвучать композиції патрона концертного залу філармонії, також цьогорічного ювіляра, Станіслава Людкевича, хорові обробки яких, створив диригент та композитор Володимир Пасічник, чиї твори також представить колектив.
У вас не виходять суші як у професіонала? Постійно розвалюються та виходять сухі? Якщо вирішили урізноманітнити меню та власноруч приготувати роли, треба знати, як вибрати та зварити рис. Від цього на 50% буде залежати смак і якість готової страви. Тож, як бачимо, готуючи роли у Львові, багато уваги потрібно приділити вибору і варці рису.
Як правильно вибрати сорт рису серед багатьох різних видів?
У світі існує більше, ніж 20 сортів рису. Тому звісно, не складно і помилитися при виборі правильного сорту для суші. За способом обробки та формою рисове зерно заведено поділяти на наступні групи.
Білий рис шліфований – найбільш популярний вид рису. Зерно піддається шліфуванню (очищується від висівкової оболонки в процесі обробки). Такий рис швидко готується, вам знадобиться лише 10-15 хвилин. Так і вартість такого рису недорога. Хоч багатьом смак шліфованого рису більш до вподоби, але разом з обробкою він втрачає багато корисних елементів.
Бурий рис містить багато клітковини та корисних речовин, які знаходяться саме в оболонці. Це різні вітаміни, мікро- та макроелементи. Серед дієтологів бурий рис цінується вище за шліфований.
Пропарений рис – це рис, який пройшов термічну обробку гарячою парою. Під час даної процедури, всі корисні речовини, які містяться в оболонці, переходять до зерняток.
Також рис поділяється і за формою зерна. Серед поширених виділяють:
довго зернистий;
середньо зернистий;
круглозернистий.
Якщо ви не знайшли на прилавках магазинів японський рис для суші, то варто обрати Львібілий круглозернистий рис. Він має у складі багато крохмалю, тому і клейкість у нього буде вища за інші сорти.
Основні секрети варки рису для суші
Про клейкість рису ми вже поговорили. Але є нюанс, рис повинен бути клейким, але при цьому, розсипчастим. І саме цього ефекту і можна досягти, якщо знати, як правильно зварити рис, щоб він добре тримав форму і не був надто сухим.
Перший крок – це треба добре промити крупу від пилу, але не вимити весь крохмаль, щоб рис не втратив клейкості. Для цього не потрібно сильно перемішувати рис, коли його промиваєте. Замочили рис – злили воду.
Після останньої промивки, заливаємо рис водою в співвідношенні 1:1, та на 30 хвилин дали спокій. Це робиться для того, щоб зернята набрали в себе вологу, стали м’якими та швидше приготувалися.
Якщо немає рисоварки або пароварки, то використовуйте каструлю з товстим дном та з кришкою, яка щільно прилягає.
Після того, як вода закипіла, варити рис треба 10 – 15 хвилин на маленькому вогні під щільно закритою кришкою. Таким чином температура всередині буде розподілятися рівномірно, і рис стане розсипчастим.
Після того, як википіла вся вода, залиште рис під кришкою ще на 15 – 20 хвилин. Мішати в цей час її не можна.
Коли крупа охолола, перемішайте її разом з заправкою для рису, та беріться до роботи – загортати роли.
Це поради для тих, хто хоче спробувати зробити роли самостійно. А для всіх інших гурманів пропонуємо замовити роли в Poke Lulu. Повірте, такої смакоти ви точно ще ніколи не пробували.
Книжки з бібліотеки "палацу в Роздолі". Світлина виконана історикинею Оксаною Лобко під час наукової експедиції до Польської академії наук (фонд «Роздільська бібліотека»)
Мандруючи Розділлям на Львівщині, обов’язково завітайте до палацово-паркового комплексу “Палац Розділ”, масштаби якого вражають. Такими потужними вони були відносно зовсім донедавна: дихання палацу сповільнилось з часів окупації України московитами після Другої світової війни. За радянського союзу тут діяв санаторій республіканського значення “Роздол”, завдяки якому економічно процвітало і містечко, і околиці, проте це уже історія зовсім не про культурну спадщину. До совєтів тут зберігалися настільки багаті мистецькі колекції, що сучасники порівнювали з колекціями галереї Тейт у Лондоні. Одна з його багатих колекцій в минулому – книгозбірня, де зберігали щонайменше 20 000 книг!
Бібліотека палацу у Роздолі була заснована ще в середині XIX століття. Треба зауважити, що в великих маєтках на теренах Україні власники намагалися зберігати старовинні видання, адже це було престижно, а деякі книжкові фоліанти коштували дуже дорого.
Однак, роздільська букіністика вирізнялася серед інших: у ній були книги французькою, англійською мовою та навіть латиною, значна частина датувалась XVI століттям.
Книжки з бібліотеки “палацу в Роздолі”. Світлина виконана історикинею Оксаною Лобко під час наукової експедиції до Польської академії наук (фонд «Роздільська бібліотека»)
В історичних працях про бібліотеку Лянцкоронського можна знайти різноманітні дані про кількість книг в Роздолі. Так, польський бібліограф Едвард Хвалевік вказує, що в Палаці знаходилось близько 20 тисяч книг, журналів та рукописів.
Натомість, Кароліна Ланцкоронська, донька графа Кароля Лянцкоронського, у своїх спогадах стверджувала, що їх домашня бібліотека налічувала понад 70 тисяч томів, які зберігалися на першому поверсі палацу. Для порівняння, Бібліотека Дідушицьких, заснована у селі Поториця, що на Львівщині, у 1838 році налічувала близько 50 тисяч томів. Таку розбіжність в кількості книг у Роздолі можна пояснити хіба тим, що не всі книжки встигли свого часу порахувати та зафіксувати у відповідних архівах.
Книжка з бібліотеки “палацу в Роздолі”. Світлина виконана історикинею Оксаною Лобко під час наукової експедиції до Польської академії наук (фонд «Роздільська бібліотека»)
Тож граф Ланцкоронський полюбляв художню літературу, тому велика частина його колекції була саме з художнього жанру, але й багато довідників та різноманітних документів.
Найважливішими є колекції книг стародавньої історії – збірки памфлетів та альманахів. Багато книг стосувались подорожей та географії. Серед авторів, яких полюбляв граф Лянцкоронський – Йоганн Вольфганг Гете, Вальтер Скотт, Віктор Гюго, Байрон, Чарльз Дікенс, Адам Міцкевич та інші.
Одна з найстаріших книг у бібліотеці Ланцкоронських датована 1577 роком – це збірник проповідей і коментарів до Святого Письма, виданий в Кракові. Цей екземпляр зберігся, тому що був захищений міцним дерев’яним покриттям. На жаль, подібна інша стара книга була втрачена, оскільки не мала такого захисту. Також граф міг похвалитися ще одним книжковим фоліантом – книгою в жанрі епіграми, виданою у Венеції в далекому 1501 року.
Книжки з бібліотеки “палацу в Роздолі”. Світлина виконана історикинею Оксаною Лобко під час наукової експедиції до Польської академії наук (фонд «Роздільська бібліотека»)
Щоб впоратися з такою великою бібліотекою, Кароль Лянцкоронський наймає особистого бібліотекаря. Ним став Людвік Хотинецький – куратор, бібліотекар та архівіст в одній особі. Пан Хотинецький розробив каталог, куди вносив записи про книги, що зберігалися в палаці. Про те, що робота була системною, свідчить і об’єм каталогу – у ньому налічувалось 382 сторінки, а його створення тривало до 1900 року.
Крім бібліотеки, як свідчать листи, Хотинецький опікувався також колекціями образотворчого та ужиткового мистецтва. Він постійно листувався з книгарнями, до прикладу, збереглося листування з книгарнею Бернарда Полонецького (Польська книгарня). На жаль, Хотинецький призупинив роботу в палаці та помер у 1913 році, відтак каталогізацію бібліотеки Лянцкоронського не вдалося зробити.
Книжка з бібліотеки “палацу в Роздолі”. Світлина виконана історикинею Оксаною Лобко під час наукової експедиції до Польської академії наук (фонд «Роздільська бібліотека»)
Серед книжкових зібрань домінувала французька мова – понад шість тисяч томів. На другому місці були книги німецькою мовою – понад три з половиною тисячі томів, потім – книги англійською – понад тисяча томів, та польською – також понад тисяча томів. Книги італійською – понад двіста видань. Близько п’ятисот томів – антична література. В палаці було лише дві книги російською. Бібліотека також налічувала велику кількість французьких журналів 1832-1888 років.
Під час Першої світової війни колекції з Роздолу були перевезені до Відня. Сталося це у вересні 1914 року, після того, як резиденцію Ланцкоронських пограбовано. Відтак, як тільки австрійські війська знову окупували Галичину, колекцію книг, скульптур та живопису Лянцкоронського одразу евакуйовано до віденського палацу. Проте, чи всі книги встигли перевезти та які саме врятовано, а які знищено, достеменно наразі невідомо. Частина книг зараз зберігається в Польщі.
Книжки з бібліотеки “палацу в Роздолі”. Світлина виконана історикинею Оксаною Лобко під час наукової експедиції до Польської академії наук (фонд «Роздільська бібліотека»)
Щодня наші дослідники працюють з українськими та закордонними архівами, аби максимально глибоко дослідити історію палацу у Роздолі на Львівщині. Жодна деталь не залишається поза нашою увагою, адже маємо на меті згодом всі матеріали систематизувати та використати для актуалізації цінності цієї архітектурної перлини Галичини та розвитку культурно-туристичного потенціалу регіону.
Це дослідження виконане в рамках проєкту “МАНДРИ РОЗДІЛЬСЬКІ: мережа туристичних маршрутів субрегіону Розділля”, що реалізується за підтримки Українського культурного фонду.
У суботу, 2 листопада 2024 року, у Львівській національній опері відбудеться два благодійні концерти відомого українського піаніста та композитора, віртуоза, творця наймасштабніших інструментальних шоу в країні Євгена Хмари – у супроводі симфонічного оркестру та за участі зіркових гостей – популярної співачки Ірини Федишин та співачки ODARA (дружини Євгена). Початок шоу – о 15:30 та 19:00.
Євген Хмара руйнує стереотипи про інструментальну музику. Його концерти – це не камерне виконання класичних творів на фортепіано, а масштабні авторські шоу у супроводі симфонічного оркестру та рок-бенду, що викликають захоплення у публіки. Сама музика наповнена сенсами буття та здатна переносити в часі та просторі. Кожен концерт Євгена Хмари – це справжня звукова феєрія.
Євген Хмара
У творчому доробку музиканта – сім студійних альбомів. Його виконавські вміння в музичній імпровізації настільки потужні, що він отримав Голлівудську премію імпровізаторів. Крім того, Євген Хмара – єдиний представник України, хто має статус YAMAHA ARTIST, яким володіють такі світові зірки, як ELTON JOHN, JUSTIN TIMBERLAKE та інші.
Оцінити видатні навички та талант музиканта можна буде наживо у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. С. Крушельницької уже 2 листопада (субота).
Євген Хмара
Від початку повномасштабного вторгнення Євген дав понад 200 благодійних концертів на підтримку Збройних Сил України. Його концерти відбуваються по всьому світу, бо інструментальна музика не має меж. Утім, свої наймасштабніші шоу музикант завжди робить в Україні.
Концерти 2 листопада у Львівській опері також будуть доброчинними – у співпраці із благодійним фондом «Мрії збуваються»: кожен придбаний квиток – це донат на допомогу ЗСУ й наближення України до перемоги.
28 листопада 2024 року, в Malevich Concert Arena (проспект В’ячеслава Чорновола, 2) відбудеться Четвертий Благодійний вечір професійного боксу.
Відвідувачі зможуть відучути спортивний дух та енергію боксу разом з K.O.Promotions (Олександр Колесніков), підтримати наших військових і стати частиною великої боксерської спільноти.
В програмі:
10 захоплюючих професійних поєдинків!
Благодійний аукціон з унікальними лотами
Виступ гурту GMG
Всі виручені кошти з аукціону підуть на допомогу ЗСУ
Подія відбудеться за підтримки 💙💛благодійної організації Благодійний фонд “КАВА” (Христина Кавецька, Орест Кавецький) та під патронатом начальника Львівської обласної військової адміністрації Максима Козицького (Максим Козицький).
Якщо набридли страви з фаст-фуду, а хочеться чогось смачненького і щоб воно було корисним, то суші-бургери це те, що вам потрібно. Ця страва ще зовсім нова для більшості українців, але попри це, має вже багато своїх прихильників. Уявіть собі, соковитий бургер, в якому замість звичайної булки є хрустка обгортка, яка складається з клейкого рису і водорості норі. А також суші бургери у Львові можна замовити з будь-якою начинкою.
З яких інгредієнтів складаються суші-бургери?
Суші-бургери – це страва, яка поєднує у собі найкращі елементи двох популярних кухонь: американської і японської. Від класичного бургера страва запозичила форму булочки та смачний соус. Соуси роблять начинку соковитою. Це може бути звичайний соєвий соус або спайси соус, унагі чи териякі, які додають рисовому бургеру більш насичений смак та аромат.
Замість звичайної булочки використовують спеціальний рис для суші, який обсмажують у паніровці. Такі рисові булочки щільно утримують соковиту начинку всередині. Тому цю страву дуже зручно їсти руками. Начинка в рисовому бургері може бути різноманітною. Найчастіше зустрічаються лосось, тунець, креветка, листя салату, авокадо, помаранчева ікра масаго, крем-сир. Можна замовити й веганські бургери. Приготують їх з овочами, тофу або грибами. Саме завдяки різноманіттю начинки ця страва і набула такої широкої популярності. Адже її можна підлаштувати під будь-які потреби та побажання. Все одно суші-бургер залишиться таким же соковитим і смачним.
Чому більшість обирає суші-бургер для перекусу?
Суші-бургер – це цікава і нова страва, яка стрімко увірвалася в кулінарний світ та трохи потіснила звичні бургери. Суші-бургер – це не просто смачна їжа, це страва, яка приносить естетичну насолоду своїм зовнішнім виглядом. Красиво оформлена їжа збуджує апетит та покращує засвоєння. Тому естетичні деталі дуже важливі для страви. Але це не єдина перевага суші-бургерів. Хочеться виділити й наступні позитивні якості:
Універсальність. Суші-бургер можна взяти з собою на пікнік у парк або замовити в офіс як смачний перекус чи навіть повноцінний обід.
Низька калорійність. Страва готується виключно з натуральних продуктів. Калорійність значно менша за класичний бургер, оскільки замість булочки з білого борошна використовується пресований рис.
Цілком збалансована страва, яка містить багато поживних речовин. Тому стане відмінним вибором для людей, які намагаються харчуватися здоровою їжею.
Різноманітність начинок здатна задовольнити будь-які смаки та дієтичні потреби. Якщо ви полюбляєте м’ясо, то можна замовити суші-бургер з м’ясом курки, для веганів є овочеві варіанти.
Формат страви дозволяє легко тримати її в руках та споживати на ходу.
Для справжніх гурманів NOA підготував Салмон суші-бургер. Це чудова апетитна страва, яка містить лосось, суші-сир, лососеву ікру та гострий майо. Секретний спосіб приготування дозволяє начинці зоставатися теплою та зовсім без шкоди для здоров’я.
Продовжуємо подорожувати Галичиною 1936 року у компанії Романа Купчинського з друзями. Враження від мандрівки автом, під псевдонімом Галактіон Чіпка, Купчинський описав у львівській газеті “Діло” під назвою “Автом по Галичині”. Восьма частина вражень на шпальтах газети була опублікована 30 жовтня 1936 року у 245 номері часопису. Попередню частину можна почитати тут.
Традиційно зберігаємо оригінальний правопис тексту.
Дністер, 1930-ті рр. Фото Генрика Поддембського
НА КРАЙ СВІТА
Як легко, як швидко приходить лист із Америки. Напишеш і ще цього самого місяця дістанеш відповідь. А колиб так який Ліндберґ згодився перевезти листи літаком то за один тиждень булаб відповідь. Минулого місяця дістав я листа від Степана Левинського з Харбіну. Я сів, відписав і за місяць мав уже відповідь на відповідь.
Тому, коли пишу про їзду на край світа, то це ні Америка, ні Манджурія, а… Збруч.
Така собі невеличка річка в Европі, на українській території, а спробуй перейти її! Вже не кажу ногами, а бодай письменно!.. Роки цілі ждуть люди по обох боках Збруча на відповіди і – ждуть даремно. Їхні листи кануть як у безвість…
З Заліщик на “край світа” дві годині їзди автом, не рахуючи затримок і дефектів. Авто ввесь час суне як по шклі чудовою дорогою то понад Дністер, то розлогими полями Поділля аж до Козачівки, чи як дехто каже, до Козаччини, чи як загально відомо до Окопів св. Трійці.
Дністер, 1930-ті рр.
Прекрасна дорога!
В глибокім ярі гріється до сонця величезний вуж-Дністер. Виблискує срібною лускою перекочуючись з боку на бік, то витягається, то ширшає, і суне в далечінь. На срібній поверхні то тут то там зелені пятна. Це острівці на Дністрі. Порослі хащами певно скривають неодно гніздо диких качок, куликів, чи гусей, а може й неодно човенце пачкаря!..
Адже по другім боці вже Румунія – край виноградів, помаранч, низької валюти і – хабарів… Колиб так хоч один з тих острівців був нічий! Лежить – наприклад – на самій середині ріки і обі держави мають до нього претенсії, а погодитися не можуть. І тому вирішили: нічий.
От переїхатиб на такий острівець, поставити там хату (на високій підмурівці!) і час до часу човенцем то сюди то туди. А дошкулить щонебудь і денебудь – човенцем назад. Може бути таке Сан-Маріно, чи Андора, то може бути і самостійний острівець на Дністрі!
На жаль, покищо всі острівці порозбирані сусідами і ні на однім не можна заснувати незалежної монархії.
Дністер, 1930-ті рр.
НА БОЛЬШЕВИЦЬКІЙ ГРАНИЦІ
Вїзджаємо в Козачівку – назва і вигляд мешканців підтверджують переказ, що тут поселені козаки, які робили колись військову службу в твердині св. Трійці. Село чисте, хати гарні, вулиці широкі – не диво: подоляки та ще козацького роду!…
Минаємо двір. На гук мотору вибігає якась невіста на сходки ґанку, немов тільки ждала на нас. Як довідуємось пізніше спритний власник двора уладив у своїй хаті пансіон і приймає прогульковців та літників. Околиця гарна, підсоння тепле і бездощеве, купіль добра, кавуни і виноград як не галицькі то буковинські, дешевизна як звичайно в наших закутинах…
Але ми не на літнище, ні навіть на одноденний побут. Нам не цікаві обіди чи нічліги в двірськім пансіоні, ми горимо охотою побачити отой другий світ, відгороджений китайським муром вед решти Европи і всіх інших частей світа.
Перед станицею К.О.П.-у стійка здержує наше авто. Ревізія документів і запит: куди та пощо. Довідуємось, що на саму границю можна тільки під опікою якогось вояка. Підходить якась більша “риба” – старший десятник. Знову провірка документів, знову два питання: куди та тощо і заява, що тільки під опікою.
Просимо за опіку і старший десятник годиться посвятити свою особу до тієї ціли. Сідає в авто і позволяє рушити.
Т. з. вежа Пуласького над Збручем. На світлині, зробленій до 1939 року, видно прикордонника. Джерело: Збруч
Крізь цікаві, старі брами, що памятають ще Козачівку як сильну твердиню, їдемо в сторону Збруча.
Докочуємось майже до самого берега.
Стоп! Висідати і дивитись, дивитись та розпитувати.
Большевицький беріг Збруча не далі як 100 кроків. Кидаю оком і бачу: на сіножатну виходять молоді люди – хлопці та дівчата і починають грати в відбиванку. Приглядаюся їм крізь далековид. Все молоде – пять хлопців, три дівчини. Xлопці в рубашках, дівчата в перкалевих яскравих суконках. Між хлопцями три семіти, між дівчатами одна гарна. Лиця всіх здорові, осмалені, усміхнені. Грають так завзято, що не звертають навіть уваги на нас. А згідно з усіми правилами людської психіки – повинні би. Подумати тільки! В іншій державі, в зовсім іншім світі гуде мотор, з авта висідають якісь буржуї, ходять, розглядаються, щось показують, а з другої сторони ніякого зацікавлення!?..
Голим оком направду заправлення не видно. Але коли подивитися крізь шкла, то неодна голова повертається на мить у нашу сторону. Тільки повертається незамітно, незначно, мов би боялася, щоб ми цього не завважили.
Ей! Панове большевики! Чи ви часом не видали таких інструкцій для своїх граничарів і їх родин?! Тяжко повірити, щоб вони були такі нецікаві з власної пильности! І чи та ціла відбиванка не є на те. щоб показати буржуазії зогнилої Европи, що в вас і народ веселий, бо наївжений ?!
Припускаю – ті, що грали в відбиванку, напевно не голодують.
Польські прикордонники на річці Збруч, 1930-ті рр. Джерело: Локальна історія
Напроти Козачівки – Ісаківці. Ізза горба вистає декілька хат, а просто нас якийсь більший дім – ніби школа, ніби, приходство. Дивно, що майстри пропаґанди і режисерії дозволяють на те, щоб у такім домі були вікна дошками позабивані.
На ліво від села поля. Добре поорані і гарно управлені. Шукаю за людьми – ні духа. Виходжу на горбок і пускаю зір на друге село. Хати стоять, коло хат видно кукурудзу, але плотів нема, а на подвірях ні пса. Аж ген-ген далеко котиться фіра зі снопами. З боку йде чоловік. Фіра зближається, то й можна чимраз ліпше бачити. Чоловік у коліровій рубасі, з бородою…
– Чи є на другім боці селяни? – питаємо свого ангела-охоронителя.
– Є, але не тутешні. Українців виселили пятьдесять кільометрів углиб. Тут самі москалі.
Над самим берегом, там де Збруч вливається до Дністра – альтанка. Ціла розмальована в червоні та зелені паси.
– Чому червоні і зелені?
– Червоний колір, це їх державний, а зелений границя. Альтанка нічого собі, але… без тих “згідливих” красок.
Біля альтанки дошка до купання.
– Чи можна купатися в Збручі? – питаю старшого десятника.
– Можна, але треба вважати на границю. Можна дістати кулю.
– Від кого? Адже над берегом ні хвоста?!
– Большевицька сторожа в ямах сидить. Вона понад беріг не ходить. Але спробуйте зблизитись до їхнього берега – з місця стріляють.
Залога корпусу охорони прикордоння в Окопах. 14 травня 1935 р.
ТРИ ЦАРСТВА – ОДИН НАРІД
Маєстатично котить свої води Дністер, спокійно вливається до нього Збруч. Здається, подібний образ як при уйстю Стрипи, чи Серету. Але яка страшна ріжнищя! Тут збіглися три держави, близько-близенько, тільки рукою сягнути. Три держави, три ріжні законодавства, армії і валюти, а… один нарід.
Вечоріє. Сонце позолотило румунський бік Дністра і стадо білих овечок, що пасуться на пригорбі.
– Іване-е-е! А жени вже вівці-і-і!
Голос ластівкою переплигує на наш бік.
Коло нас, на польськім боці хлопець косить траву, а дівчина кукурудзу ломить.
– Гануню! Я вже йду.
– Йди Михайле, я зараз приходжу.
На большевицькім боці ще тому кілька, може й два-три роки теж лунала така сама мова, Десь Іван кликав Михайла, або Гануня Василя.
Нині там Ґріші та Авраами, Женічки, чи Естерки. Але пятьдесять кільометрів далі…
Кавказ, Сян, Припять, Чорне Море, а ще й Тиса і Ужгород і Мукачів… Що з того! Станьте, дорогі Родимщі, на березі Збруча при його уйсті, або на горі в Карпатах на Стозі, а багато думок обсяде вашу голову, думок повчальних, але й прикрих та болючих…
Звечоріло… Треба було вертатися назад.
По дорозі до станиці К.О.П.-у розпитую опікуна про відносини на пограниччі.
– Думаю, тяжко тут людям?
– Чому? Вони мають повну свободу рухів! Але тільки до девятої вечором.
– А як є забава, весілля ?
– Ну, то мусять або кінчити, або сидіти там до раня.
– А як з надграничною полосою?
– Мусять мати при собі дозвільні карти.
За Козачівкою на горбі ще один погляд на якесь большевицьке село. Тільки з одної хати курився дим…
В неділю, 27 жовтня 2024 року о 17.00, у Львівському фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться Лекторій до Дня аудіовізуальної спадщини.
Подія організована у співпраці Музею Гідності у Львові, Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
На вас очікують лектори, які проведуть вас у світ фотозйомки, аудіо і відеозапису. Також ви зможете дізнатись про тонкощі та важливість збереження української і світової культурної спадщини.
Запрошені гості:
Роман Метельський – голова ГО “УФОТО”
Ігор Ткачик – спеціаліст з оцифруваня кіноматеріалів
Тарас Демко – співзасновник стратегії Ukrainian Live, культурний менеджер
Леся Дзендзелюк – завідувачка відділу реставрації та консервації рідкісних видань Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника
Всесвітній день аудіовізуальної спадщини (World Day for Audiovisual Heritage) відзначається щорічно 27 жовтня. Цей день проводиться з 2005 року для підвищення обізнаності про значення і збереження звукових та аудіовізуальних документів.
Аудіовізуальні архіви є свідченням різноманітних історій, культур та історій людей з усього світу. Ці архіви, що включають фільми, радіо- і телепрограми та інші аудіо- і відеозаписи, пропонують багате полотно нашої спільної спадщини. Однак збереження цих безцінних ресурсів є нагальною проблемою, оскільки багато з них вже втрачено через занедбаність, занепад і брак ресурсів.
Важливість аудіовізуальної спадщини
Відображення нашої спільної історії: Аудіовізуальні документи долають мовні та культурні кордони, пропонуючи розуміння культурного, соціального та мовного розмаїття спільнот по всьому світу. Вони слугують постійним доповненням до традиційних письмових джерел, фіксуючи моменти, які інакше могли б бути втрачені з плином часу.
Вразливість аудіовізуальних матеріалів: Аудіовізуальні матеріали через свою природу дуже схильні до псування. Підраховано, що без належного збереження аудіовізуальні джерела можуть погіршитися настільки, що не підлягатимуть відновленню всього за 10-15 років.
Втрата спадщини: Значна частина світової аудіовізуальної спадщини вже втрачена. Ця втрата пояснюється нехтуванням, занепадом, браком ресурсів та відсутністю належних методів і структур збереження.
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика
За задумом ініціатора та головного організатора фестивалю – Асоціації першокласних ініціатив у польському Щецині (SPI), цей Фестиваль є жестом солідарності з нацією, яку атакує путінська росія. Організатори проєкту приєднуються до групи волонтерів, які підтримують українських сусідів гуманітарною допомогою, прагнучи донести до них музику, яка може заспокоїти тих, хто страждає, уже понад два роки.
Окрім важливого культурного значення, не менш важливим є символізм Фестивалю. Адже польсько-українська програма та творчий склад солістів і колективів, демонструє неабияку солідарність обох народів, що є надзвичайно важливим в часи жорстокої війни росії проти України. Співорганізаторами фестивалю виступили також Львівська національна музична академія та Музей Кароля Шимановського у Кропивницькому.
Фридерик Шопен (1810–1849) буде великим творцем події. Його твори згадають у жовтні 2024 року в рамках всесвітнього відзначення 175-ї річниці з дня смерті композитора.
Це унікальний польський гурт із багатим творчим доробком, який є постійним гостем європейських музичних фестивалів. Музиканти тріо виступають у Польщі та за кордоном, дають десятки концертів на рік. За багато років діяльності вони виступали в престижних концертних залах, демонструючи широкі технічні можливості та якості оркестрового звучання концертних гармонік.
Ансамбль має оригінальний виконавський стиль, заснований на власних обробках хітів класичної та попмузики. Завдяки амбітному та багатогранному репертуару музикантів тріо запрошують на престижні музичні заходи, зокрема на фестиваль «Великі творці».
Використовуючи лише кілька непомітних гармонік, музиканти гурту здатні втілити симфонічний звук і досягти чудової гармонії в ефективний спосіб. Виступи тріо – це особлива можливість переконатися, що твори великих майстрів, таких як Фредерік Шопен, Вольфганг Амадей Моцарт чи Йоганн Себастьян Бах, звучатимуть на гармоніках так само захоплююче, як і на оригінальних інструментах, а може, й відкриють слухачеві незвідане й нове глибоке звучання.
Фортепіанні концерти стали першими значними творами, які Шопен створив після закінчення навчання. Твори були представлені музичній еліті Варшави, а потім – широкій публіці в Театрі Народовому. Рецензент Стефан Витвицький, який слухав прем’єру Концерту мі мінор, писав: «Фридерик Шопен створив другий великий концерт […] Цей твір генія». Він створювався під впливом першого кохання композитора до Констанції Гладковської та представляє тип романтичного концерту. Саме його ми і почуємо у виконанні українського оркестру та польського піаніста – лауреата багатьох міжнародних конкурсів Войцеха Кубіци.
Супроводжуватиме цей епохальний шедевр не менш знаменита увертюра Фелікса Мендельсона «Сон в літню ніч», а доповнить вечір добірного європейського романтизму твір українця Миколи Лисенка: вальс «Розлука». Невимовно тонкий, але й промовисто драматичний.
Ви теж вважаєте бургер звичайною фастфудівською стравою? Проте бургери давно вийшла за межі вуличної їжі. Ну хіба може вишукана страва, яка складається з рубаної високоякісної яловичини, свіжоспеченої булочки бріош, найсвіжішої салатної зелені та фірмового соусу, бути фаст-фудом? Бажаєте скуштувати оригінальний бургер з крафтовою яловичиною, ніжною курчатиною або лососем, то не гайте часу, замовляйте прямо зараз доставку бургерів у Львові.
Як приготувати котлети для ідеального бургера?
Звісно, бургери бувають різні, точніше сказати, начинка для бургерів. Але зупинімось на класичному бургері – з яловичиною котлетою. До вибору м’яса потрібно підійти максимально ретельно. Відразу додамо, готовий фарш у вакуумній упаковці краще не брати. Замість того, щоб купувати вже приготований фарш, подрібніть м’ясо самі. І краще робити це не в блендері, а порубати вручну гострим ножем на дрібні шматочки. Тоді смак котлети стане більш виразним, а сама вона буде дуже соковитою.
Для соковитого фаршу потрібно обирати більш жирніші частини яловичини. Відсоток жиру у фарші повинен складати приблизно п’яту частину.
Не варто додавати до фаршу яйця та цибулю. Все, що вам буде потрібно – це сіль та перець до смаку. Фарш для бургерних котлет потрібно добре відбити до однорідності.
Бажано, перед тим, як смажити котлети, покласти їх на 30 хвилин у морозильну камеру. Тоді котлети вийдуть соковитими та не втратять форму під час смаження. Смажити котлети краще на грилі, щоб отримати скоринку та зберегти їх соковитість. У класичному рецепті приготування бургерів котлета зовні має рум’яну скоринку, а всередині злегка рожева.
Оптимальний час смаження – 5 – 8 хвилин з кожної сторони, для середнього ступеня прожарювання – 6 хвилин при температурі 68° всередині котлети. Перевірити готовність можна дерев’яною шпажкою – сік має бути прозорим. Коли котлета готова, розпочинайте збирання бургера.
Ідеальний соус для бургерів
Смак бургерів залежить від правильно приготованої котлети та випеченої булочки, але не потрібно забувати й про соус. Тим більш, що змінюючи щоразу соус, можна отримувати різні смакові комбінації.
Соус Ранч. Соус готують до бургерів з філе індички, курчатини та іншого пісного м’яса. В основі соусу жирні вершки, сметана, гірчиця та лимонний сік.
Соус “Біг-Мак” ідеально поєднується з класичним бургером та чизбургером. Соус складається з майонезу, діжонської гірчиці, білого винного оцту та подрібненого маринованого огірка.
Соус “Гуакамоле” відмінно підійде до бургерів з лососем та вегетаріанського. Готується соус швидко, і виходить дуже апетитним. Потрібно розтерти у ступці дрібно порізану маленьку цибулину з зеленим гострим перцем сорту халапеньйо, кінзою і морською сіллю. Окремо розтерти м’якуш авокадо та змішати всі інгредієнти разом. Для смаку можна додати сік лимона чи лайму.
Якщо бажаєте насолодитися смачними бургерами, обирайте та замовляйте в Емілі.
З 25 по 28 жовтня в готелі Villa Zenko в Брюховичах відбудеться ретрит для жінок-ветеранок, чинних військовослужбовиць, доброволиць та госпітальєрок. Чотири дні, які стануть місцем спокою та сили.
“Тут абсолютно безкоштовно можна буде відновитися у передмісті Львова, де ви зможете відпочити у затишному будиночку на природі, попрацювати у групі з психологом @marynagejka та позайматися йогою для початківців з @jul.serpent“, – обіцяють організатори на сторінці в соціальній мережі.
Щоранку зустрічатися в альтанці за кавою, а далі психо-емоційна програма: метафоричні карти, нейрографіка, мʼязова релаксація за Джекобсоном та розмови, де кожна зможе щиро розповісти свою історію й все, що «накипіло».
Участь безкоштовна, HAB компенсує кошти за приїзд, харчування та забезпечує проживання. Реєструйся за посиланням, або ділися з тою, кому буде цікаво.
“Палац Розділ” – загадкове та дуже привабливе місце. Чимало людей, приїхавши сюди один раз, закохувались назавжди. Звісно, у нього красива архітектура та місце розтушування, але до палацу притягує магнітом ще одна річ – дивовижна історія.
В Роздолі проживало декілька поколінь власників палацу – Чернійовські, Жевуські, Лянцкоронські, – де кожна родина – з цікавою життєвою історією, про які можна годинами розповідати, проте найбільш відомий власник – це граф Кароль Лянцкоронський. Можливо, саме його пасіонарна особистість і є однією з причин такої таємничої любові до палацу, що виникає майже у всіх відвідувачів.
Палац Жевуських-Лянцкоронських в Роздолі
Понад десятиліття Лянцкоронський провів у мандрах країнами Європи та Сходу, навіть їздив в навколосвітню подорож з єдиною метою – вишукувати кращі твори мистецтва та множити культурні скарби. Доволі багато предметів мистецтва зберігалась саме в його палаці у Роздолі на Львівщині. Загалом у всій колекції Лянцкоронських налічувалося понад 1000 предметів східного мистецтва, плюс близько 4000 живописних полотен та чимало скульптур відомих європейських майстрів. Всі ці вишукані твори не лише прикрашали його резиденції, а й були частиною повсякденного побуту.
Палац Жевуських-Лянцкоронських в Роздолі
Кількість предметів в Роздолі та у власності родини була така велика, що граф Кароль Лянцкоронський займав третє місце серед колекціонерів Європи того часу. У 1903 році польський культуролог Стефан Кживожевський зазначав, що колекцію Лянцкоронського за змістом та розміром мистецьких робіт можна було порівняти з відомим Британським музеєм на початку XX століття. Граф накопичив понад 300 картин італійських художників XV століття, наприклад роботи Сімона Мартіні (бл. 1284-1344), Мазаччо (1401-1428), Сандро Боттічеллі (1445-1510), Боніфачо де Пітаті (1553). В колекції були навіть живописні роботи Івана Айвазовського.
Палац Жевуських-Лянцкоронських в Роздолі
Під час реконструкції палацу в Роздолі Міхалом-Юзефом Жевуським на початку 1740-х років там вже зберігалися величезні парадні портрети представників родини. Серед них особливо виразні портрети переяславського старости Івана Жевуського (Ревухи), інших членів родини та родичів. Багато з них було виконано у ХVII – ХVIIІ ст. з натури у традиціях доренесансного портрету.
Палац Жевуських-Лянцкоронських в Роздолі
Багато живопису було і у львівському будинку Жевуських на площі Ринок. Частина живопису, зокрема, чудові портрети сестер Анни та Антоніни Жевуських з Роздолу авторства художника Марчелло Баччареллі, зараз є частиною колекції Житомирського краєзнавчого музею. Палацові колекції спочатку мали біографічну складову, але потім часто перетворювались на приватні збірки великої кількості творів мистецтва та відігравали важливу функцію фіксації історичних особистостей.
Палац Жевуських-Лянцкоронських в Роздолі
Наприклад, при Жевуських у Роздолі зберігався портрет Анни Дольської, яка була симпатією героя Віденської битви Міхала-Флоріана Жевуського. Знають княгиню Дольську як куму та останню симпатію гетьмана Івана Мазепи. Саме через неї він підтримував контакт зі шведським королем Карлом ХІІ та його польським колегою, королем Станіславом Лещинським. На жаль, портрет Дольської з роздільського палацу втрачений.
“Відпочинок під час втечі в Єгипет” авторства Веронезе
На кількох збережених старих фотографіях із Роздолу бачимо багато сюжетів на релігійну тематику, для прикладу, – твір «Відпочинок під час втечі в Єгипет» авторства Боніфачо де Пітаті званого Веронезе. Згідно з інформацією, переданою Кароліною Лянцкоронською, картина походить з колекції Леона Потоцького (1788-1860), її прадіда, який, будучи послом у Неаполі, придбав її в Італії. У 1863 році картину успадкувала його донька Леонія-Ванда, дружина Казімєжа Лянцкоронського. Пізніше вона забрала її до Парижу, коли вийшла заміж за свого другого чоловіка Кароля Віцтума. Після її смерті у 1893 році картина перейшла до її сина від першого шлюбу, Кароля Лянцкоронського, який виставив її на огляд у своєму палаці в Роздолі. У 1916 році, після провалу наступу російської армії в Галичині, він перевіз картину до своєї резиденції у Відні. Картина передана родиною Лянцкоронських до колекції Замку Королівського на Вавелі, де сьогодні експонується.
“Відпочинок під час втечі в Єгипет” авторства Веронезе на одній зі старих фотографій Палацу.
Загалом збірка Лянцкоронського сукупно налічувала понад 4 тисячі екземплярів творів мистецтва, причому речі зі Сходу та Азії становили її чверть. Також були експонати з Америки, Японії, Китаю. Найбільше місце займали європейські майстри. Окрім картин, зберігали колекцію монет, старовинної зброї, посуду, скульптур, ремісничих виробів, старі перські та арабські рукописи і мистецтво Малої Азії та Сходу. Всього у графа в палаці було близько 20 тисяч книг та 80 тисяч фотографій. У роздільському палаці довго зберігався трофейний турецький намет, який привіз з переможної Віденської битви ще Міхал Жевуський.
Портрет Анни з Жевуських Гумецької
Місцеві жителі розповідали, що ще у 1970-х роках у палаці було багато скульптур, картин, гіпсових виробів. Центральний вхід прикрашала величезна люстра, яка звисала з другого поверху до першого. У галереї ще були картини, які не забрали у музеї, а у парку – багато скульптур.
Портрет Анни з Жевуських Гумецької та інтер’єру палацу
Лянцкоронський зосередився на тому, щоб розташувати в одному місці всю велич світу. Наприклад, в галереї, що пов’язує дві будівлі палацу, було розташовано понад 100 картин, а в величезних 30 залах та кімнатах знаходилось безліч різноманітних статуеток, картин, зброї та навіть археологічні предмети, такі як бивні мамонта. Будівля була у прямому сенсі переповнена естетикою. Тому саме роздільський палац як літня родинна резиденція став справжньою душею серед всіх маєтків Кароля Лянцкоронського.
Портрет Анни з Жевуських Гумецької та інтер’єру палацу
Деякі зображення мистецьких творів на стінах палацових залів вдалося ідентифікувати. Згадаємо, що у центральній залі (мала їдальня) на стіні був розміщений парадний жіночий портрет, його вдалося відшукати серед творів з колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.
Портрет Людвіки з Жевуських Лянцкоронської
На величному портреті невідомого майстра зображено Людвіку з Жевуських Лянцкоронську (в музеї портрет підписаний Людвіка Ржевуська). Дама одягнена у хутро, має красивий білий капелюх з бантом та пір’ям, перев’язаний на шиї та масивні прикраси із перлів. Так само завдяки кільком фотографіям з палацу, що нам вдалося розшукати, ми змогли на одній із стін іншої зали ідентифікувати портрет Анни Жевуської, дружини Юзефа Гумецького, дочки Міхала-Юзефа Жевуського і Францішки з Цетнерів. Цей портрет невідомого художника є частиною колекції Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького.
Портрет Людвіки з Жевуських Лянцкоронської та деталі інтер’єру палацу
Зараз частина з колекції із палацу Лянцкоронських – Жевуських у Роздолі зберігається у Відні, Варшаві, Кракові, Львові, Дрогобичі, Одесі та Санкт-Петербурзі, деякі екземпляри творів мистецтва є у приватних збірках. Дослідження творів мистецтва з Роздолу триває надалі. В нашому випадку сталося так, що роздільський палац має дуже багатогранну та значно захопливішу історію, аніж валова частка палаців України.
Це дослідження виконане в рамках проєкту “МАНДРИ РОЗДІЛЬСЬКІ: мережа туристичних маршрутів субрегіону Розділля”, що реалізується за підтримки Українського культурного фонду.
25 жовтня у Львівській національній філармонії відбудеться незабутній концерт, який об’єднає сяйво сотень свічок та легендарні хіти української естради. Початок події о 19:00, зазначають організатори.
Гості матимуть нагоду насолодитися справжньою класикою української естради — незабутніми піснями Квітки Цісик, Назарія Яремчука, Ігоря Білозіра, Володимира Івасюка та Миколи Мозгового.
Вечір обіцяє стати справжнім святом музики та емоцій, адже на сцені виступлять Академічний інструментальний ансамбль «Високий Замок» та провідні українські виконавці Павло Табаков, Ірина Доля, Петро Радейко, Роман Милян, Ліліана Раврух і Ольга Верхоляк.
Всіх гостей частуватимуть ігристим вином та цукерками, що додасть події ще більше шарму.
Цьогоріч різдвяний Львів перетворився на цілісний мистецький простір, де музеї та галереї створюють особливу атмосферу духовності. Не залишилася осторонь і галерея «ФілАрт», розташована у...
