Галерея “БандеРоль” запрошує львів’ян на яскраву виставку “МОТАНКА”

9. 11. 2024

У львівській галереї «БандеРоль» (вул. Словацького, 1; Головна пошта) 15 листопада (п’ятниця) о 17:00 відбудеться відкриття виставки «МОТАНКА», створеної молодою українською мисткинею Мартою Пітчук.

Художниця, працюючи над образом Мотанки, повністю прописує її портрет, деталізуючи кожну рису обличчя, а вже опісля – закриває її нитками.

– Це робиться для того, щоб Мотанка мала душу, – каже Марта Пітчук. – Вона стає не лише красивим зображенням, а й глибоким неповторним образом з власними емоціями та переживаннями.

Якщо уважно придивитися до цих картин, можна помітити з-під ниток погляд жінки, яка наче перебуває усередині полотна – під шаром фарби. Мазки картин рухаються циклічно, повторюючи спосіб метання оберегу. Роботи виконані на темному фоні, який якнайкраще передає глибину, створює таємничу атмосферу, відчуття інтимності, наче ви з Мотанкою лише удвох.

Марта Пітчук народилася в Івано-Франківську у 1993 році. Закінчила Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ і Українську академію друкарства у Львові. Твори художниці зберігаються у приватних колекціях у Великій Британії, Німеччині, Чехії, Італії, Австрії, Франції, Люксембургу, Польщі, Аргентині, США, Канаді.

Виставка “МОТАНКА” у галереї «БандеРоль» (м. Львів, вул. Словацького, 1; Головна пошта) триватиме рівно місяць – від 15 листопада до 15 грудня 2024 року.

Галина ГУЗЬО

Книгозбірня Товариства шанувальників минувшини Львова. До історії фондів бібліотеки Львівського історичного музею

8. 11. 2024

Бібліотека Історичного музею міста Львова є найдавнішим книжковим фондом бібліотеки Львівського історичного музею (далі — ЛІМ). Вона сформувалась, як з книг основного фонду, так і приватних збірок Євґеніуша Баревича, Яна Птасьніка, Тадеуша Солтиса, збірки Товариства шанувальників минувшини Львова та ін. При утворенні Львівського державного історичного музею (1940) книгозбірня Товариства шанувальників минувшини Львова стала частиною загальної бібліотеки новоутвореної установи.

Товариство шанувальників минувшини Львова (Towarzystwo miosników przeszłości Lwowa, далі — ТШМЛ, чи Товариство) утворено сто вісімнадцять років тому. Поштовхом до організації ТШМЛ став ІІ-й з’їзд польських істориків у Львові, який відбувся 17—19 липня 1890 р. Виступ саме на цьому з’їзді Александра Семковича з рефератом на тему: „Про потребу і спосіб видання важливіших джерел, які знаходяться в міському архіві у Львові“ („O potrzebe i sposobie wydania ważniejszych źródeł, znajdujących się w miejskim archiwum we Lwowie“), призвів до активної дискусії істориків, участь у якій взяли: К. Відман, Ф. Папее, С. Кшижановський, С. Кубішталь О. Бальцер, Ф. Жих, А. Прохаска, Ю. Джевицький, В. Закшевський. Як наслідок, на межі ХІХ—ХХ століть розпочато видання документальної спадщини історії Львова. Так, А. Чоловський під серією „Pomniki dziejowe Lwowa z Archiwum miasta“ опублікував такі збірники актових матеріалів до історії середньовічного Львова, як: „Najstarsza księga miejska. 1382—1389“ (1892), „Księga przychodów i rozchodów miasta. 1404—1414“ (1896), „Księga przychodów i rozchodów miasta. 1414—1426“ (1905). K. Ю. Гек видав польською мовою „Józefa Bartolomeja Zimorowicza pisma do dziejów Lwowa odnoszace sie z polecenia reprezentacyi miasta“ (1899), а також життєпис видатного львів’янина і львовознавця: „Józef Bartołomiej Zimorowicz burmistrz, poeta i kronikarz lwowski. W trzechsetną rocznicę jego urodzin“ (1897), та матеріали до його життєпису: „Inwentarze rzeczy i dzieł nałeżących niegdyś do Józefa Bartołomieja Zimorowicza. Rzecz zaczerpnięta z aktów Archiwum miasta Lwowa“ (1890). У праці — „Lwόw za ruskich czasόw“ (1891) А. Чоловський висвітлив найдавніший період історії Львова. Використовуючи середньовічний актовий матеріал А. Прохаска написав монографію „Konfederacja lwowska 1464 r.“ (1892). Ще у 1877 р. Л. Кубаля своєю публікацією „Oblężenie Lwowa w r. 1648“ започаткував студії з історії облог Львова. Естафету підтримали Л. Фінкель такими публікаціями, як: „Napad ordy na Lwów w r. 1695“ (1884), „Napad Tatarów na Lwów w r. 1695“ (1890), „Dodatek do historii napadu Tatarów na Lwów w r. 1695“ (1892) та З. Радзимінський — „Materyały do historyi oblężenia i obrony Lwowa w 1672 r. Z dodaniem kilku szczególów odnoszących się do życia i spraw domowych Jana Eliasza z Łąki Łąckiego chorążego ziem pruskich, generał majora wojsk jkm. cudzoziemskich, ówczesnego komendanta Lwowa. Zebrane w jubileuszowim roku Sobieskiego“ (1884). А. Чоловський в свою чергу видав праці — „Wojna polsko–turecka 1675 r.“ (1894) та „Najazd tatarów na Lwów w 1695 r.“ (1902), а Ф. Равіта Ґавронський — „Krwawy gość we Lwowie. Kartka ze smutnych dziejów Polski i Rusi“ (1905), та „Bohdan Chmelnicki“ (тт. 1—2., 1906—1909). Ф. Яворський продовжив напрям досліджень попередників публікацією — „Obrona Lwowa 1655 r. Wspomninie dziejowe w 250 rocznicę oblężenia miasta prez moskali i kozaków“ (1905), а також видав такі львовознавчі праці, як: „Baszta Prochowa i Archiwum miejskie“ (1905), „Królowie polscy we Lwowie“ (1906), „Lwowskie znaki biblioteczne“ (1907, uzupełnenia — 1908). К. Відман базуючись на архівних матеріалах опублікував свою доповідь виголошену на з’їзді археологів у Львові в 1885 р. — „Obrona miasta Lwowa (Ze źródeł archiwalnych)“ (1890). Л. Фінкель із С. Стажинським видали працю про найдавніший університет на українських землях — „Historya Uniwersytetu Lwowskiego“ (1894), а В. Заянчковський написав детальну розвідку про найдавніший вищий технічний навчальний заклад у Східній Галичині — „C. k. szkoła politechniczna we Lwowie. Rys historyczny jej załoźenia i rozwoju, tudzieź stan jej obecny“ (1894). М. Балабан розпочав студії з львівської юдаїки: „Żydzi lwowscy na przełomie XVI-go i XVII-go wieku“ (1906). Проте кульмінацією львовзнавчих досліджень стали мистецтвознавчі праці В. Лозинського, а саме: „Złotnictwo lwowskie w dawnych wiekach (1384—1640)“ (1889), „Patryciat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku“ (1890, 1902), „Sztuka lwowska w XVI i XVII wieku. Architektura i rzeźba“ (1898, 1901), „Ormiański epilog lwowskiej sztuki złotniczej“ (1901). Завдяки своєму науковому доробку В. Лозинський вважався патріархом тогочасного львовознавства. Слід також згадати, що він впродовж 1889—1899 років виконував функції голови Об’єднання цісарсько-королівських консерваторів і кореспондентів Східної Галичини. Його продовжувачами у дослідженні пам’яток та будівельної справи міста, стали: А. Чоловський — „Jan III i jego pomnik we Lwowie“ (1898), А. М. Літинський — „Pamąintkowy opis Teatru miejskiego we Lwowie“ (1900), С. Александрович — „Wodociąg lwowski“ (1902). Ф. Бостель — „Przyczynki do dziejów restauracji katedry lwowskiej w XVIII wieku“ (1905). Неабияке значення у популяризації львовознавства мали путівники по місту, зокрема: Ф. Рейхмана — „Ilustrowany skorowidz stołecznego miasta Lwowa. Z okazyi Powszechnej wystawy krajowej roku 1894“ (1894), Товариства для розвитку та покращення міста (Towarzystwa dla rozwoju i upiększenia miasta) — „Ilustrowany przewodnik po Lwowie i Powszechnej wystawie krajowej“ (1894), Ф. Баранського — „Przewodnik po Lwowie“ (1902, 1904). Особливу популярність здобула перша узагальнююча книга з минувшини Львова Ф. Папее — „Historya Lwowa“ (1894). Завдяки старанням Т. Рутовського та А. Чоловського у 1890-х роках засновано Історичний музей міста Львова (ухвалений регламент 1897 року). Саме цей музей очолюваний А. Чоловським та К. Бадецьким став згодом осередком львовознавчих студій та осідком Товариства шанувальників минувшини Львова.

Джерельну основу цієї статті склали статути ТШМЛ від 1906 р. та 1927 р., звіти про діяльність ТШМЛ за 1906—1918 рр. та за 1926–1930 рр., регламент Архіву давніх актів, Архівної бібліотеки та Історичного музею міста Львова від 1939 р. З історією Товариства за 1906—1931 рр. знайомить публікація Луції Харевич до 25-ліття ТШМЛ. Безпосереднім ж джерелом до вивчення книгозбірні ТШМЛ — є примірники її книг у зібранні Львівського історичного музею.

Перше загальне зібрання засновників ТШМЛ відбулось 19 жовтня 1906 р. у великій залі ратуші міста Львова. Учасників зібрання привітав віце-президент міста Львова д-р Тадеуш Рутовський. На подання д-ра Владислава Лозинського головуючим обрано д-ра Людвика Кубалю, а той у свою чергу на секретаря зібрання запропонував д-ра Александра Чоловського. За основу статуту прийнято варіант розроблений д-ром Александром Лісевичем. Засновниками Товариства шанувальників минувшини Львова стали: д-р Тадеуш Рутовський, д-р Александр Чоловський, д-р Владислав Абрагам, д-р Маєр Балабан, д-р Освальд Бальцер, д-р Евґеніуш Барвінський, Антоній Божемський, Альфред Броневський, Людвик Вежбицький, Болеслав Вислоух, д-р Алоїзи Віняж, д-р Мечислав Дунін Вонсович, д-р Альфред Галбан, Марцелій Гарасимович, Пйотр Гарасимович, Казимир Генох, др. Александр Гіршберґ, Тадеуш Гьофлінґер, Францишек Равіта Ґавронський, Вінцентій Ґорецький, Владислав Ґубринович, Ян Ігнатович, Альфред Каменьобродзький, д-р Войцех Кентшинський, Францишек Ковалишин, Едмунд Колбушевський, Валер’ян Крицинський, д-р Людвик Кубаля, Владислав Кухарський, Ян Лерський, д-р Александр Лісевич, Міхал Літинський, Владислав Лоизинський, Броніслав Лясковниіцький, Казимир Мар’ян Осінський, д-р Казимир Осташевский-Баранський, Станіслав Рейхан, Едмунд Редль, Тадеуш Рибковський, Міхал Ролле, Ян Солеський, Артур Схлаєн, Станіслав Тілль, Міхал Тьопфер, кс. д-р Ян Фіалек, д-р Людвик Фінкель, д-р Ксаверій Фішер, Юзеф Бялиня Холодецький, Генрик Цепник, др. Броніслав Чарник, Францишек Яворський.

Владислав Лозинський (1843–1913), видатний громадський діяч Львова, історик мистецтва, колекціонер, письменник

На зібрані, 19 жовтня 1906 р., також було обрано провід Товариства у наступному складі: президент — д-р Людвик Кубаля, віце-президент — д-р Тадеуш Рутовський, секретар — д-р Александр Чоловський, скарбник – д-р Александр Лісевич, члени: д-р Владіслав Абрагам, д-р Маєр Балабан, д-р Евґеніуш Барвінський, Фердинанд Бостель, Владислав Ґубринович, Тадеуш Рибковський, Гіполит Слівиньський, д-р Людвик Фінкель, Юзеф Бялиня Холодецький, д-р Броніслав Чарник і Францішек Яворський. Ухвалений на зібранні статут Товариства затвердило Намісництво рескриптом від 6 листопада 1906 р. L. 145.860/XI.

Людвик Кубаля (1838–1918), перший президент ТШМЛ (1906–1918)

Тадеуш Рутовський (1853–1918), віце-президент Львова, віце-президент ТШМЛ

У діяльності Товариства шанувальників минувшини Львова можна умовно виділити два періоди: перший (1906—1919) від створення Товариства до припинення його активної діяльності зумовленого важкими часами Великої (Першої світової) війни (1914—1919), війни за незалежність ЗУНР (1918—1919), польсько-радянської війни (1920), та їх наслідків у повоєнні роки; і другий (1927—1939) від відновлення діяльності до початку Другої світової війни (1939—1945).

Александр Чоловський (1865–1944), секретар ТШМЛ (1906–1919)

Згідно Статуту від 6 листопада 1906 р. цілями Товариства були: „а) пізнання минувшини Львова, та його зв’язку і впливу на прилеглі території; b) пробудження шанобливості до пам’яток „Давнього Львова“ серед загалу мешканців; c) порятунок від втрати і нагромадження пам’яток минувшини у міських збірках“. Відповідно до цілей, ТШМЛ поставило собі такі завдання: „а) здійснювати спільні зібрання і читання із залученням ширшої громадськості; b) наукові студії, збирання документів; c) видання наукових і популярних публікацій; d) влаштування історичних виставок; e) опіка над збереженням та консервацією пам’яток; f) вшанування пам’яті історичних подій та постатей пам’ятниками, пам’ятними таблицями і. т. п.; g) нагромадження пам’яток, архітектурних фрагментів, творів мистецтва, рисунків, планів, світлин і. т. п. до міських збірок, властиво до Міського історичного музею, поповнення міської бібліотеки працями, які стосуються історії Львова“. При ліквідації Товариства його маєток мав перейти у власність Історичного музею міста Львова про що зазначено у § 16 Статуту.

Упродовж 1906—1919 рр. ТШМЛ видало 25 томів у 17 книгах серії „Bibloteka Lwowska“. Францішек Яворський виявився на першому місці за кількістю видань під егідою Товариства впродовж усієї його історії (1906—1939). Невтомному львовознавцеві, хоча й недипломованому історику, належить авторство шести книг (1907, 1908, 1909, 1910, у 1912 — 2). Ці видання користувались великою популярністю серед читачів через підбір цікавих фактів, та особливо завдяки оригінальному стилю подачі матеріалу, за що Л. Харевич назвала Ф. Яворського — „істориком-поетом“. Не зважаючи на легкість стилю, автор проте дотримувався історичної методи та критичного ставлення до джерел, що можливо було наслідком його юридичної освіти. За популярністю праць з львовознавства, Ф. Яворського ставили поруч з В. Лозинським. Юзеф Бялиня Холодецький у цей період написав дві книги (1911, 1913) і Броніслав Павловський дві (1909, 1911). По одній книзі у серію додали Маєр Балабан (1909), Владіслав Абрагам (1909), Адам Краєвський (1909), Александер Чоловський (1910), Владіслав Лозинський (1912), Богдан Януш (1913), Антоній Прохаска (1919).

Францишек Яворський (1873–1914), член проводу ТШМЛ

Видання серії „Bibloteka Lwowska“ за 1907—1919 роки

Том	Автор	Назва тому
I	Jaworski F.	Ratusz lwowski
II	Jaworski F.	Cmentarz Gródecki
III	Pawłowski B.	Lwów w 1809 r.
IV	Jaworski F.	Nobilitacya miasta Lwowa
V—VI	Bałaban M.	Dzielnica żydowska, jej dzieje i zabytki.
VII	Abraham W.	Początki arcybiskupstwa lacińskiego we Lwowie
VIII	Krajewski A.	Lwowskie przedmieścia. Obrazki i szkice z przed pól wieku
IX—X	Czołowski A.	Wysoki Zamek
XI–XII	Jaworski F.	Lwów za Jagiełły: Opowiadania historyczne
XIII	Chołodecki J. B.	Trzynitarze
XIV	Pawłowski B.	Zajęcie Lwowa przez Austryę 1772 r.
XV—XVII	Łoziski W.	Złotnictwo lwowskie
XVIII	Jaworski F.	Uniwersytet lwowski: Wspomnienie jubilieuszowe
XIX—XX	Jaworski F.	Królowie polskie we Lwowie
XXI	Chołodecki J. B.	Cmentarz Stryjski we Lwowie.
XXII—XXIII	Janusz B.	Z pradziejów ziemi Lwowskiej
XXIV—XXV	Prochaska A.	Lwów a szlachta

Репертуар видань ТШМЛ свідчить про те, що Товариство намагалось популяризувати історію міста, а також пробуджувати зацікавлення до його пам’яток, культури та славних сторінок минувшини.

Редакція Товариства знаходилась в Архіві міста Львова. Редагування праць ТШМЛ здійснював д-р А. Чоловський. Функції адміністратора і скарбника довший час виконував Ф. Ковалишин, після смерті якого (1915) цей обов’язок перейняв Ю. Б. Холодецький.

Юзеф Бялиня Холодецький (1852 – 1934), скарбник ТШМЛ

Дизайн обкладинки книг із серії „Bibloteka Lwowska“ виконав маляр Тадеуш Рибковскі, член проводу ТШМЛ. Світлини до книг із серії „Bibloteka Lwowska“ подав відомий фотомитець Юзеф Костеша Яворський, а низку рисунків Францішек Ковалишин. Усі матеріали з підготовки видань ТШМЛ переходили до зібрань Архіву міста Львова.

Головні елементи дизайну обкладинки книги із серії „Bibloteka Lwowska“, які використано в І–ХХХ томах

Видання Товариства члени отримували безкоштовно. Окрім того обов’язкові примірники ТШМЛ розсилало науковим інституціям, зокрема у Архів міста Кракова, Яґеллоньску бібліотеку, Національний музей у Кракові, Польське краєзнавче товариство „Земля“ у Варшаві (в заміну за тижневик „Ziemia“), Національний музей у Рапперсвилю, Бібліотеку Оссоліньскіх, Науковому товариству ім. Шевченка (в заміну його видань) і Товариству народної школи у Тернополі.

Автограф Тадеуша Рибковського “rys. Tad. Rybkowski – 1906” на прорисі порталу Чорної кам’яниці

Окрім членських внесків, в перший період своєї діяльності, ТШМЛ отримувало субвенції від Крайового Сейму Галичини у 1908—1913 рр. (окрім 1911 р.) та від Ради міста Львова у 1907—1913 рр. (окрім 1908 р.).

Здійснюючи значну видавничу діяльність, Товариство також опікувалося пам’ятками минувшини, зокрема: Чортівською скелею поблизу Львова, схилами Лисої гори, закритим Городоцьким кладовищем, спеціально пам’ятником Евґеніуша Альберта Улятовського, низкою інших пам’ятників, а також відновленням пам’ятної таблиці короля Міхала Корибута.

До Великої (Першої світової) війни ТШМЛ нараховувало 354 члени. Проте воєнні події початку ХХ ст. негативно відбились на діяльності громадських організацій Львова, зокрема і Товариства шанувальників минувшини Львова. Адже 20 червня 1915 р. зі Львова до Російської імперії було вивезено д-ра Т. Рутковського, д-ра А. Чоловського та Ю. Б. Холодецького, що у свою чергу спричинило до певного застою у діяльності Товариства. Так працю д-ра. А. Прохаски „Lwów a szlachta“ не вдалось до кінця підготувати до видання. У воєнні роки ТШМЛ обмежилось лише продажем надрукованих книг до 1913 р., які зберігались в Архіві міста Львова. Діяльність Товариства de facto припинилась, і хоч у 1921 р. було здійснено спробу її відновити, однак це не принесло бажаного результату.

Через двадцять років після створення ТМШЛ, колишні його активні члени спричинились до загального зібрання в кількості 23 осіб під головуванням Юзефа Бялині Холодецького з метою відновлення діяльності Товариства за нових політико-правових реалій. Це зібрання відбулось 12 червня 1926 р. у „Корняктівській світлиці“ (приміщення у кам’яниці за адресою: пл. Ринок, 6). Особливого ентузіазму додала заява дир. Міхала Літинського про те, що вразі затвердження нового статуту ТШМЛ, очолюване ним Асоціація шанувальників Львова („Zrzeszenie Miłosników Lwowa“) увійде до Товариства окремою секцією. Зібрання одноголосно вирішило про необхідність відновлення діяльності ТШМЛ, взявши до уваги зміни та виправлення до статуту запропоновані Богданом Янушем.

До складу президії було обрано: президентом — д-ра Александра Чоловського, заступниками президента: проф. д-ра Яна Птасьніка, і дир. Міхала Літинського, секретарем: памяткоохоронця Богдана Януша, скарбником: Юзефа Бялиню Холодецького, членами президії: д-ра Кароля Бадецького, проф. Іґнація Дрекслера, д-ра Станіслава Заянчковського, проф. д-ра Яна Саса Зубрицького, дир. Міхала Лужецького, дир. Мечислава Опалка, д-ра Яна Поратинського, д-ра Станіслава Рахвала, д-ра Казимира Тишковського, д-ра Діаманда Якуба.

Александр Чоловський (1865–1944), останній президент ТШМЛ (1927–1939)

Для відновлення видання серії „Bibloteka Lwowska“ створено редакційну колегію у складі д-ра К. Бадецького, д-ра А. Чоловського, Б. Януша і д-ра Я. Птасніка. Осідком Товариства залишався Архів міста Львова, а місцем засідань президії „Корняктівська світлиця“.

Богдан Януш (1889–1930), секретар ТШМЛ (1927–1930)

Понад рік тягнулося питання затвердження статуту Товариства, і лише 25 серпня 1927 р. рескриптом L. B. P. 9629/27 Воєводський уряд його затвердив. З того часу Асоціація шанувальників Львова увійшла в склад ТШМЛ de jure. На кінець 1927 р. ТШМЛ нараховувало лише 28 членів, у 1929 р. вже 100, а на кінець 1930 р. їх кількість зросла до 144.

Відновлене ТШМЛ опікувалося пам’ятковими кам’яницями міста і дбало про їх належне пристосування. Здійснювало громадський контроль за реставрацію вірменської катедри, костелу Марії Магдалини і охорони пам’ятників на кладовищах. Також Товариство турбовалося історичним ландшафтом міста, з цього питання внесло низку звернень до Львівського староства та Воєводського уряду. Зокрема з приводу самовільного знищення лісів у Кривчицях та на Погулянці, варварського закладання приватних пісківень на мальовничих личаківських узгірях та ін.

ТШМЛ користувалось авторитетом у місті, надавало різні консультації, а з 1927 р. дир. Міхал Літинський представляв Товариство в комітеті „Nagrody Naukowej król. stoł. miasta Lwowa im. Karola Szajnochy“.

Завдяки входженню Асоціації шанувальників Львова до складу ТШМЛ, відкрився й новий напрям діяльності — курси для екскурсоводів по Львову („Kursy dla przewodników po Lwowie“), якими керував дир. Міхал Літинський. На цих курсах викладали: дир. Міхал Літинський — „Історія Львова до 1772 р.“; проф. дир. Станіслав Заянчковскі — „Історія Львова від початків до 1772 р.“; Богдан Януш — „Передісторія Львівської землі“; проф. д-р Іґнацій Дрекслер „Топографія міста“; д-р Зиґмунт Морвіц – „Архітектура та історія львівського мистецтва“; зберігач фондів Генрик Цесла — „Малярство та мистецькі ремесла Львова“; Генрик Брейт — „Методика проведення екскурсій по Львову“. У 1930 р. керівництво курсами екскурсоводів перебрав Генрик Брейт, який водночас був і адміністратором видання серії „Bibloteka Lwowska“. Курси відбувались спочатку в приміщенні Торгово-промислової палати, згодом у Міському промисловому музеї та у Національному музеї ім. короля Яна ІІІ.

Товариство змогло відновити свою активну видавничу діяльність лише з наданням значної субвенції Радою міста Львова у 1927 р. та наступних роках, ТШМЛ. У період з 1928 р. по 1938 р. Товариством видано 12 томів в 11 книгах серії „Bibloteka Lwowska“. Найпліднішим автором у цей час була Луція Харевич. Вона опублікувала 3 книги, відповідно у 1930, 1935 і 1938 роках, дві з яких найоб’ємніші з усієї серії. Зокрема останній том серії „Bibloteka Lwowska“ під назвою „Historiografia i miłośnictwo Lwowa“ до сьогодні є найповнішим і найпопулярнішим викладом історіографії Львова до 1938 р.

Луція Харевич (1897–1943), членкиня ТШМЛ

Авторами книг серії „Bibloteka Lwowska“ також виступили: Богдан Януш (1928) [25], Анна Єнджейовська (1928), Юзеф Бялиня Холодецький(1930), Мечислав Опалек (1931), Казимир Соханевич (1933), Зиґмунт Зиґмунтович (1934), і Тадеуш Маньковский (1936).

Видання серії „Bibloteka Lwowska“ за 1928—1938 роки

Том	Автор	Назва тому
XXVI	Janusz B.	„Mons Pius“ ormian lwowskich
XXVII	Jędrzejowska A.	Książka polska we Lwowie w XVI wieku
XXVIII	Charewiczowa Ł.	Klęski zaraz w dawnym Lwowie
XXIX	Chołodecki J. B.	Lwów w czasie powstania listopadowego
XXX	Opałek M.	Obrazki z przeszości Lwowa
XXXI—XXXII		Studia Lwowskie
XXXIII	Sochaniewicz K.	Herb miasta Lwowa
XXXIV	Zygmuntowicz Z.	Józef Piłsudski we Lwowie
XXXV	Charewiczowa Ł.	Czarna kamienica i jej mieszkańcy
XXXVI	Mańkowski T.	Lwowski cech malarzy w XVI i XVII wieku
XXXVII	Charewiczowa Ł.	Historiografia i miłośnictwo Lwowa

У 1932 р. Товариством видано збірник праць для відзначення 25-ліття існування ТМШЛ та 40-річчя наукової і культурної діяльності д-ра Александра Чоловського, співзасновника і президента цього Товариства. Збірник опубліковано, як ХХХІ—ХХХІІ том „Biblioteki Lwowskiej“, редактором якого виступив Кароль Бадецький, за участю Луції Харевич та Юзефа Бялині Холодецького. У цьому томі містяться статті: 1. д-ра Кароля Бадецького, 2. проф. д-ра Маєра Балабана, 3. маґ. Александри Балабан, 4. Фердинанда Бостеля, 5. Генрика Брейта, 6. д-ра Луції Харевич, 7. Юзефа Бялині Холодецького, 8. д-ра. Чеслава Хованца, 9. проф. д-ра Пшемислава Дембковського, 10. д-ра Юзефа Фріца, 11. д-ра Анни Єнджейовської, 12. д-ра Антонія Кнота, 13. д-ра Зоф’ї Кшемицької, 14. маґ. Луціяна Курдибахи, 15. Рудольфа Менкицького, 16. проф. д-ра Тадеуша Обмінського, 17. Мечислава Опалка, 18. Міхала Ролле, 19. Александра Семковича, 20. д-ра Юзефа Зелінського, 21. д-ра Вітольда Зембицького. Розпочинається збірник вступною статтею д-ра Луції Харевич — „Towarzystwо miłośników przeszłości Lwowa. Z powodu dwudziestopięciolecia istnienia“. Статті з ХХХІ—ХХХІІ тому „Biblioteki Lwowskiej“, було також видано окремими відбитками.

Видання Л.Харевич про діяльність ТШМЛ в 1906 – 1931 роках

Статут від 6 листопада 1906 р. (1907), та з І по XXV томи (1907—1919 рр.) „Bibloteki Lwowskiej“ ТШМЛ друкувало у Народній друкарні у Львові (Drukarnia Ludowa we Lwowie), якою з 1905 р. керував (з 1911 р. власник), К. С. Якубовський (1868—1926). Звіт ТШМЛ за 1906—1918 рр. (1918) видруковано у Друкарні Л. Вісьневського (Drukarnia L. Wiśniewskiego). Статут від 25 серпня 1927 (1928), і з XXVI тому серію (1928—1938) — „Bibloteka Lwowska“ друкували у Друкарні Акціціонерного товариства „Книгарня-Атлас“ у Львові (Drukarnia Sp. Akc. Książnica-Atlas we Lwowie), крім XXVIII, XXXV i XXXVII, які було видруковано в Першій союзній друкарні у Львові (Pierwsza związkowa drukarnia we Lwowie). Звіт ТШМЛ за 1926—1930 рр. (1931) видруковано у Друкарні Артура Ґольдмана (Drukarnia Artura Goldmana we Lwowie). Позасерійні студії членів ТШМЛ видано в інших друкарнях, зокрема — К. Бадецького в Польській друкарні у Львові (Drukarnia Polska we Lwowie), а Т. Маньковського у Друкарні Національного закладу імені Оссоліньських у Львові (Drukarnia Zakładu Narodowego imienia Ossolińskich we Lwowie). Отже, ТМШЛ, за усю свою історію (1906—1939), скористалось послугами сімох друкарень.

XXXVII том серії „Biblotekia Lwowska“ (1938)

Інформація про юридичну адресу Товариства містилась на звороті обкладинок томів серії „Bibloteka Lwowska“: „Adres: Archiwum miejskie. Lwów, Ratusz“ на І—XXV томах, „Adres: Lwów, Ratusz, Archiwum“ на XXVІ—XXX томах, „Adres: Lwów, Rynek 4“ на XXХІІІ—XXXVI томах та „Adres: Lwów, Czarna Kamienica, Rynek 4“, на XXXVII томі із поданням також номеру телефону — „234-99“. Про те, що Товариство мало осідок в кам’яниці на пл. Ринок, 4 Л. Харевич зазначає у тексті монографії про цю будівлю.

Емблемою ТШМЛ був прорис герба міста Львова — кам’яної архітектурної деталі з будівлі давньої ратуші. Згодом Рудольф Менкіцький виконав на основі цього зображення емблему та печатку Історичного музею міста Львова. Елемент цієї емблеми виконано золотим тисненням на обкладинках книгозбірні ТШМЛ.

Екскіз печатки Історичного музею міста Львова, розроблений Р.Менкицьким

Головний елемент герба Львова як частина декору оправи книг збірки ТШМЛ

Атрибуція книжкової збірки Товариства шанувальників минувшини Львова не викликає труднощів оскільки задля кращої збереженості книги було оправлено у тверді палітурки стандартного дизайну з власницьким написом виконаним золотим тисненям. Палітурки синього кольору і з наближеним до червоного (за К. Соханевичем — барви міста Львова) корінцями та прикорінцевими ділянками. Прикорінцева ділянка відмежована двома смугами тисненими золотом. У верхній лівій частині обкладинки міститься власницький напис: „Примірник Товариства шанувальників минувшини Львова“ („Egzemplarz Tow. Miłośników Przeszłości Lwowa“). Нижче, посередині прикорінцевої ділянки — автор та назва публікації окремого відбитка з ХХХІ—ХХХІІ тому „Bibloteki Lwowskiej“, у випадку ж стандартних томів серії чи окремих видань ТМШЛ, то інформація про назву і автора публікації розміщена на торцевій частині книги. Такий дизайн є зручним у користуванні бібліотекою, оскільки дозволяє швидше отримати інформацію про книгу не виймаючи її з полиці, а лише висунувши на незначну відстань. Стан примірників загалом є задовільним. У XXIV—XXV томі замінено обкладинку, проте типовий форзац книгозбірні ТШМЛ дає змогу ідентифікувати примірник, як такий що належить до цієї збірки.

Власницький напис “Egzemplarz Tow. Miłośników Przeszłości Lwowa”

Власницький напис “Egzemplarz TOW. MIŁOŚN. PRZESZŁ. LWOWA”

Верхній ряд: окремі відбитки ХХХІ–ХХХІІ тому серії „Biblotekia Lwowska“, нижнй ряд: томи серії „Biblotekia Lwowska“

З 28-ми книг серії „Biblotekia Lwowska“ збереглося 17, з них 10 з 17 опублікованих у першому періоді (1906—1919), та 7 з 11 опублікованих у другому періоді (1927—1939). Виходячи з того, що книгозбірня Товариства шанувальників минувшини Львова складалась з власних видань, то логічно припустити, що станом на 1939 р., вона нараховувала 28 окремих книг „Bibloteki Lwowskiej“ та 22 окремих відбитки з ювілейного — ХХХІ—ХХХІІ тому „Bibloteki Lwowskiej“. Крім того до неї входили студії К. Бадецького і Т. Маньковського видані ТШМЛ поза серією „Bibloteka Lwowska“. Також слід згадати два статути Товариства (від 1906 р. і 1927 р.) та два звіти про його діяльність (1918 і 1931). Отже в загальній кількості мало би бути 56 назв. На сьогодні збірка нараховує 39 одиниць. Відсутні ж у збірці: І, V—VI, VII, IX—X, XI—XII, XIV, XXII—XXIII, XXVII, XXXI—XXXII, XXXIV i XXXVII томи „Bibloteki Lwowskiej“, та окремі відбитки таких статей ХХХІ—ХХХІІ тому „Bibloteki Lwowskiej“, як: ˮ1. Badecki K. Leonard Herle, ludwisarz i jego lwowskie działa 1544—1572. Studia archiwalno–muzealne (z 10 ilustracjami); 7. Chołodecki J. B. Patriotyzm Lwowa w epoce porozbiorowej (z 1 ilustracją); 13. Krzemicka Z. Proces polityczny we Lwowie 30 stycznia 1878 r. (z 6 ilustracjami); 15. Mękicki R. Mennica lwowska w latach 1656–1657 (z 4 ilustracjami); 18. Rolle M. Tadeusz Rutowski – pomnożyciel kultury lwowskiej (z 1 ilustracją); 20. Zieliński J. Aleksandr Czołowski, w czterdziestolecie pracy archiwalnej, konserwatorskiej i naukowej 1891–1931 (z 1 ilustracją)“.

Одна із полиць бібліотеки Львівського історичного музею

Оскільки книги розглянутої нами збірки були в осідку Товариства шанувальників минувшини Львова, то їх могли гортати його члени та чимало інших відомих постатей. Збіркою ТШМЛ часто послуговуються працівники Львівського історичного музею, львовознавці з інших закладів, організацій та установ. Виходячи з того вважаємо, що збірка заслуговує на шанобливе ставлення і може бути експонована, як пам’ятка, що пов’язана з історією досліджень Львова та історією діяльності такої громадської організації, як Товариство шанувальників минувшини Львова.

Чимало членів Товариства шанувальників минувшини Львова, в тому числі із керівного складу, поховано на Личаківському кладовищі.

Руслан СЕРЦЕЛЕВИЧ,
заступник директора ЛКП «Музей «Личаківський цвинтар»

Джерела:

Regulamin Archuwum akt dawnych, Biblioteki archiwalnej i Muzeum historycznego miasta Lwowa. — Lwów: Nakładem Archiwum akt dawnych, 1939. — 45s., il.
Sprawosdanie Wydziału Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa (1906—1918). — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1918. — 24s.
Statut „Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa“. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1907. — 9s.
Statut Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1928. — 15s.
Towarzystwo miłośników przeszłości Lwowa w latach 1926 do 1930. Sprawosdanie zarządu. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1931. — 16s.
AbrahamW. Początki arcybiskupstwa lacińskiego we Lwowie. Z 11 rycinami w tekście / Wadisław Abraham. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1909. — 63s. —(Biblioteka Lwowska. — T. VII).
Badecki K. Zniszczony dzwon Bernardynów lwowskich / Karol Badecki. — Lwów: Nakładem Tow. miłośników przeszłości Lwowa, 1930. — 44 s., il.
BałabanM. Dzielnica żydowska, jej dzieje i zabytki. Z 40 rycinami w tekście / Majer Bałaban. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1909. — 99s. — (Biblioteka Lwowska. — T. V—VI).
BałabanM. Z zagadneń ustrojowych żydostwa polskiego / Majer Bałaban. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — 9s., 1 il. — (Osobnie odbicie z XXXI—XXXII tomu „Biblioteki Lwowskiej“, wydawanego p. t. „Studіa Lwowske“).
BałabanównaA. Lwowianki w roku 1863 / Aleksandra Bałabanówna. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — 9s., il. — (Osobnie odbicie z XXXI—XXXII tomu „Biblioteki Lwowskiej“, wydawanego p. t. „Studіa Lwowske“).
Bostel F. Medal Aleksandra Fredry / Ferdynand Bostel. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — 22s., il. — (Osobnie odbicie z XXXI—XXXII tomu „Biblioteki Lwowskiej“, wydawanego p. t. „Studіa Lwowske“).
Breit H. Ze wspomneń przewodnika / Henryk Breit. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — 109s. — (Osobnie odbicie z XXXI—XXXII tomu „Biblioteki Lwowskiej“, wydawanego p. t. „Studіa Lwowske“).
CharewiczowaŁ. Czarna kamienica i jej mieszkańcy. Z 33 ilustracjami w tekście / Łucja Charewiczowa. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1935. — 160s. — (Biblioteka Lwowska. — T. XXXV).
Charewiczowa Ł. Historigrafia i miłośnictwo Lwowa. Z 52 ilustracjami w tekście / Łucja Charewiczowa. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1938. — 291s., il. — (Biblioteka Lwowska — T.XXXVII).
CharewiczowaŁ. Klęski zaraz w dawnym Lwowie. Z 10 ilustracyjami w tekście / Łucja Charewiczowa. – Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1930. — 89 s. i 1 nlb. — (Biblioteka Lwowska. — T.XXVIII).
CharewiczowaŁ. Lwów w odnowie (1766—1769) / Łucja Charewiczowa. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — 89 s., il. — (Osobnie odbicie z XXXI—XXXII tomu „Biblioteki Lwowskiej“, wydawanego p. t. „Studіa Lwowske“).
Charewiczowa Ł. Towarzystwo miłosników przeszłości Lwowa. Z powodu dwudziestopięciolecia istnienia (1906—1911). Z widokiem starego Lwowa / Łucja Charewiczowa. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — XIV s. — (Osobnie odbicie z XXXI—XXXII tomu „Biblioteki Lwowskiej“, wydawanego p. t. „Studіa Lwowske“).
ChołodeckiJ.B. Cmentarz Stryjski we Lwowie. Z 15 rycinami w tekście / Józef Białynia Chołodecki. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1913. — 90 s. — (Biblioteka Lwowska. — T. XXI).
ChołodeckiJ.B. Lwów w czasie powstania listopadowego. Z 11 ilustracyjami w tekście / Józef Białynia Chołodecki. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1930. — 110 s. i 2 nlb. — (Biblioteka Lwowska. — T. XXIX).
ChołodeckiJ.B. Trzynitarze. Z 8 rycinami w tekście / Józef Białynia Chołodecki. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1911. — 100 s. — (Biblioteka Lwowska. — T. XIII).
Chowaniec Cz. Z lwowskich autografów Biblioteki polskiej w Parzyżu / Czeslaw Chowaniec. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — 9s. — (Osobnie odbicie z XXXI—XXXII tomu „Biblioteki Lwowskiej“, wydawanego p. t. „Studіa Lwowske“).
CzołowskiA. Wysoki Zamek. Z 19 rycinami w tekście / Aleksandr Czołowski. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1910. — 126 s. — (Biblioteka Lwowska. — T.IX—X).
Dąbkowski Pr. Tolerancja narodowościowa w Dawnej Polsce / Przemysław Dąmbkowski. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — 11s. — (Osobnie odbicie z XXXI—XXXII tomu „Biblioteki Lwowskiej“, wydawanego p. t. „Studіa Lwowske“).
Fritz J. Kłopoty teatralne Lwowa w XVIII wieku. Z ilustracją i plane / Józef Fritz. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — 13s. — (Osobnie odbicie z XXXI—XXXII tomu „Biblioteki Lwowskiej“, wydawanego p. t. „Studіa Lwowske“).
JanuszB. „Mons Pius“ ormian lwowskich. Z 8 ilustracyjami w tekście. Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1928. — 83 s. — (Biblioteka Lwowska. — T.XXVI).
JanuszB. Z pradziejów ziemi Lwowskiej. Z 10 rycinami w tekście / Bohdan Janusz. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1913. — 92 s. i 2 nlb. — (Biblioteka Lwowska. — T.XXII—XXIII).
JaworskiF. Cmentarz Gródecki. Z 11 rycinami w tekście / Franciszek Jaworski. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1908. — 49 s. — (Biblioteka Lwowska. — T.II).
JaworskiF. Królowie polskie we Lwowie. Z 19 rycinami w tekście / Franciszek Jaworski. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1912. — 134 s. — (Biblioteka Lwowska. — T. XIX—XX).
JaworskiF. Lwów za Jagiełły: Opowiadania historyczne. Z 10 rycinami w tekście / Franciszek Jaworski — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1910. — 134 s. — (Biblioteka Lwowska. — T.XI—XII).
JaworskiF. Nobilitacya miasta Lwowa. Z 2 rycinami w tekście / Franciszek Jaworski. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1909. — 59 s. — (Biblioteka Lwowska. — T.IV).
JaworskiF. Ratusz lwowski. Z 21 rycinami w tekście / Franciszek Jaworski. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1907. — 94 s. — (Biblioteka Lwowska. — T.I).
JaworskiF. Uniwersytet lwowski: Wspomnienie jubilieuszowe. Z 28 rycinami w tekście / Franciszek Jaworski. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1912. — 88 s. — (Biblioteka Lwowska. — T.XVIII).
JędrzejowskaA. Książka polska we Lwowie w XVI wieku. Z 32 ilustracyjami w tekście / Anna Jędrzejowska. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1928. — 98 s. i 2 nlb. — (Biblioteka Lwowska. — T.XXVII).
JędrzejowskaA. Testament drukarza Jana Szeligi. Z 2 ilustracyjami w tekście / Anna Jędrzejowska. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — 12 s. — (Osobnie odbicie z XXXI—XXXII tomu „Biblioteki Lwowskiej“, wydawanego p. t. „Studіa Lwowske“).
Knot A. Spór o konwiktorów Akademji tereziańskiej we Lwowie z 1781 r. Z ilustracja w tekscie / Antoni Knot. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — 14 s. — (Osobnie odbicie z XXXI—XXXII tomu „Biblioteki Lwowskiej“, wydawanego p. t. „Studіa Lwowske“).
Krajewski A. Lwowskie przedmieścia. Obrazki i szkice z przed pól wieku. Z 16 rycinami w tekście / Adam Krajewski. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1909. — 70 s. i 2 nlb. — (Biblioteka Lwowska. — T. VIII).
Kurdybacha Ł. Urbanus a Ripa de Ubaldini. Z ilustracją w tekście / Łucian Kurdybacha. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — 17 s. — (Osobnie odbicie z XXXI—XXXII tomu „Biblioteki Lwowskiej“, wydawanego p. t. „Studіa Lwowske“).
ŁozińskiW. Złotnictwo lwowskie. Z 30 rycinami w tekście. Wydanie druge przejrzane i bardzo znacznie pomnożone / Władiłsaw Łoziński. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1912. — 175 s. — (Biblioteka Lwowska. — T.XV—XVII).
MańkowskiT. Lwowska rzeźba rokokowa / Tadeusz Mańkowski. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa z zasiłkiem Gminy król. stoł. miasta Lwowa, 1937. — 191 s. + 94 il.
40. Mańkowski Lwowski cech malarzy w XVI i XVII wieku. Z 31 ilustracjami / Tadeusz Mańkowski. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1936. — 126 s. — (Biblioteka Lwowska. — T.XXXVI).
Obmiński T. Restauracje katedry lwowskiej (dawne i dzisiejsze). Z planem i ośmioma ilustracjami / Tadeusz Obmiński. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — 22 s. — (Osobne odbicie z XXXI—XXXII tomu „Biblioteki Lwowskiej“, wydanego p. t. „Studia lwowskie“).
OpałekM. Obrazki z przeszości Lwowa. Z 16 ilustracyjami w tekście / Mieczysław Opałek. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1931. — 104 s. — (Biblioteka Lwowska. — T.XXX).
OpałekM. Zapomniane palety. Z 4 ilustracyjami w tekście / Mieczysław Opałek. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — 31 s. — (Osobne odbicie z XXXI—XXXII tomu „Biblioteki Lwowskiej“, wydanego p. t. „Studia lwowskie“).
Pamiętnik Drugego zjazdu historyków polskich we Lwowie. — II. Obrady i uchwały. — Lwów: Nakładem Uczestników Zjazdu. — 1891. — 192 s.
PawłowskiB. Lwów w 1809 r. Z 20 rycinami w tekście / Bronisław Pawłowski. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1909. — 82 s. — (Biblioteka Lwowska. — T.III).
PawłowskiB. Zajęcie Lwowa przez Austryę 1772 r. Z 17 rycinami w tekście / Bronisław Pawłowski. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1911. — 81 s. i 3 nbl. — (Biblioteka Lwowska. — T.XIV).
Polskie towarzystwo historyczne 1886—1936. Zarys dziejow / Opracowali F.Papée, E.Barwiński, T. E. Modelski i K. Tyszkowski. — Lwów: Polskie towarzystwo historyczne, 1937. — 137 s., il. — [Osobne odbicie z «Kwartalnika historycznego» — R. LI. — Z. 1—2.].
ProchaskaA. Lwów a szlachta. Z 10 rycinami w tekście / Antoni Prochaska. — We Lwowie: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1919. — 98 s. — (Biblioteka Lwowska. — T.XXIV—XXV).
Semkowicz A. Kult Mickiewicza we Lwowie. Z 3 ilustracjami w tekście / Aleksander Semkiowicz. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — 16 s. — (Osobnie odbicie z XXXI—XXXII tomu „Biblioteki Lwowskiej“, wydawanego p. t. „Studіa Lwowske“).
SochaniewiczK. Herb miasta Lwowa. Z 27 ilustracjami w tekście / Kazimerz Sochaniewicz. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1933. — 80s. — (Biblioteka Lwowska. — T. XXXIII).
Studia Lwowskie. Z rekonstrukcyjnym widokiem starego Lwowa, z 2 planami i 53 ilustracjami w tekście / [Karol Badecki, Majer Bałaban, Aleksandra Bałabanówna i in.]; Pod. red. Karola Badeckiego, przy współpracy Łucji Charewiczowej i Józefa Biaynia Choodeckiego. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — 408s. — (Biblioteka Lwowska. — T. XXXI—XXXII).
Ziembicki W. Założenie klasztoru i szpitala oo. Bonifratw we lwowie. Z 2 ilustracjami w tekście. / Witołd Ziembicki. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1932. — 19 s. — (Osobnie odbicie z XXXI—XXXII tomu „Biblioteki Lwowskiej“, wydawanego p. t. „Studіa Lwowske“).
Zygmuntowicz Z. Józef Piłsudski we Lwowie. Z 19 ilustracjami w tekście / Zygmunt Zygmuntowicz. — Lwów: Nakładem Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1934. — 96 s. — (Biblioteka Lwowska. — T. XXXIV).

«Жіночі розмови з Соломією Вітвіцькою» – у Львові: не пропустіть цю подію

8. 11. 2024

Завтра, 9 листопада 2024 року, о 14.00 у Citadel Inn відбудеться унікальна подія – семінар «Жіночі розмови з Соломією Вітвіцькою».

Основні теми, які розглянуть на семінарі:

– відносини та їх збереження – тема, яка стала ще актуальнішою під час війни. Для висвітлення проблеми організатори запросили фахову психологиню Олену Шершньову, щоб зʼясувати як можна допомогти собі та найріднішим стати щасливішими;

– реалізація жінки у наш час – історії відомих людей, що надихнуть кожну, і, можливо, підкажуть, як рухатися далі;

Серед спікерів:

авторка та співорганізаторка проекту Соломія Вітвіцька;
співачка Наталка Карпа;
психологиня Олена Шершньова;
актриса Анастасія Цимбалала;
відома менторка Аліна Пульвас.

«Ми говоритимемо про важливе просто та доступно. Розбиратимемо різні життєві ситуації та ділитимемось власним досвідом. Запрошуємо красиво та корисно провести з нами цю суботу, у колі сильних жінок», – закликають організатори.

Ігристе вино та цінні подарунки гарантують кожній учасниці. Квитки можна замовити за посиланням: https://concert.ua/uk/event/zhinochi-rozmovi-z-solomiyeyu-vitvickoyu-lviv

Ольга МАКСИМ’ЯК

У Львові відкрили виставку до двадцятиріччя діяльності Благодійної організації «Фонд імені Володимира Патика»

8. 11. 2024

Робота з експозиції виставки до двадцятиріччя діяльності Благодійної організації «Фонд імені Володимира Патика»

В середу, 6 листопада 2024 року, в PM Gallery (Львів, вул. Коперника, 17, -1 поверх) відбулося відкриття виставки до двадцятиріччя діяльності Благодійної організації «Фонд імені Володимира Патика».

На виставці представлено більше півсотні творів. До експозиції увійшли живописні та графічні роботи, створені під час VIII живописного пленеру імені В. Патика (серпень 2024), частина доробку, створеного за шість років учасниками попередніх пленерів (2018-2024), а також вибрані праці Володимира Патика, які глядач побачить вперше.

Символічним є місце проведення виставки – Львів, де художник провів значну частину свого життя та творчої діяльності. PM Gallery стала простором для зустрічі шанувальників мистецтва з роботами Володимира Патика, надаючи можливість ще раз зануритися у світ його унікального художнього бачення. Окрім робіт митця Володимира Патика були ще представлені картини Остапа Патика, Роксолани Патик, Ілони Ткачук, Михайло Бокотей, Ярослав Шимін та інших.

Серед авторів – Андрій Бокотей, Остап Патик, Роксолана Патик, Михайло Бокотей, Ярослав Шимін, Сергій Гай, Наталія Заставна, Оксана Андрущенко, Ігор Луценко, Мар’яна Мотика, Ірина Муращик, Петро Старух, Володимир Стасенко, Ірина Данилів-Флінта, Артур Солецький та ін.

Благодійна організація «Фонд імені Володимира Патика» заснована у Львові 6 листопада 2004 року з метою об’єднання митців задля реалізації творчого потенціалу. Ініціаторами і засновниками стали Володимир Патик, Романна Василина та Остап Патик. Фонд зосередив свою діяльність на популяризації українського мистецтва, зокрема львівської школи малярства, підтримці молодих художників, організації пленерів, виставок, аукціонів, художніх шкіл, а також друк каталогів, альбомів, монографій.

Від моменту заснування до сьогодні Фонд зреалізував та взяв участь в низці культурно-мистецьких ініціатив: започатковано «Школу емоційного живопису» для дітей та дорослих (2014), видано двотомник «Володимир Патик. Малярство. Графіка» (ArtHuss, 2016), проведено 8 живописних пленерів імені В. Патика та відкрито низку виставок у галереях та музеях Львова, Ужгорода, Мукачево, Києва, відновлено зруйновану мозаїку «Море і риби» авторства В. Патика (2019-2020), налагоджено тісну співпрацю з державними і приватними інституціями та реалізовано ряд заходів у співпраці.

Від 2018 року щороку подружжя Остап і Роксолана Патик у родинній садибі у селі Мельники (Шацький р-н, Волинська обл.) проводять живописні пленери імені Володимира Патика, в яких взяли участь понад 60 митців і мисткинь. Ці пленери є не лише майданчиком для творчості та обміну думками, а й місцем сили, де відомі митці та представники молодої генерації разом з мистецтвознавцями та артменеджерами обговорюють перспективи розвитку образотворчого мистецтва і продукують нові ідеї.

Виставка триватиме до 6 січня 2025 року.

Денис ГУГНИН
театрознавець, викладач

Подорож автом по Галичині 1936 року. Частина десята

7. 11. 2024

Сьогодні ми завершуємо подорож Галичиною 1936 року у компанії Романа Купчинського з друзями. Враження від мандрівки автом, під псевдонімом Галактіон Чіпка, Купчинський описав у львівській газеті “Діло” під назвою “Автом по Галичині”. Завершальна частина вражень на шпальтах газети була опублікована 15 листопада 1936 року у 259 номері часопису. Попередню частину можна почитати тут.

Традиційно зберігаємо оригінальний правопис тексту.

НА КРИЛАХ ВІТРУ

На розлогих нивах гуляє вітер. Десь у видолинку присіло село, десь у балці сховався хутір. Кинеш оком у далечінь – ген-ген на обрію синіє щось ніби великанський мур. Дивишся і не знаєш; чи це дрімає хмара як заснований сизою мрякою ліс, чи це мріє ліс як нависла над обрієм хмара?…

А так, довкола поля і поля. Має куди гуляти вітер! То й гуляє майже кожного дня: зимою понад білі пустарі, весною й осіню понад непролазні болота, літом понад золото хлібів. Гуляє і несе з собою чутки, вістки та поголоски – від села до села, від хутора до хутора.

Тоді, як ми проїздили Поділлям, розносив дві жидівські історії і хоч наше авто рвало як бистрий кінь – дігнав нас, переповів їх і полинув на радощах далі…

ДБАЙЛИВА ВАРТА

В однім селі якийсь парубчак чи може молодий господар погрозив місцевому жидові:

– Ти думаєш, що ми тебе не викуримо з села!

Жид наробив крику, збіглися одновірці і додумались: “Хочуть нас спалити”. А додумавшись до того пішли до староства на скаргу: так і так – кажуть – “спалити нас нахвалюються”.

І просили старосту взяти їх під опіку і в оборону перед селом.

– Згоримо колись; пане старосто, разом з нашими дітьми. Рятуйте льояльних горожан!

І староство рушило на рятунок.

Одного дня пішов наказ до команди постерунку, другого дня комендант постерунку пішов до солтиса, третього солтис назначив варту коло жидівських хат, а четвертого вже була варта.

Помучені цілоденною працею селяни не хотіли звалювати цілонічної варти на одних і тих самих. Село велике, кільканацять жидівських хат розкинулось по цілому селі – за тяжко на одну варту. Тому поділили ніч на чотири зміни. Що дві години – як у війську.

Перша варта прийшла і почала урядувати.

Застукала до першої хати:

– Мошку! Мошку! Ти спиш?

– Сплю. Або що?

– Нічого. Ми прийшли сказати, що вартуємо. Спи, спи…

І йшли далі.

– Аврумку! Спиш?

– Спав, але вже не сплю. Чи може що сталося?

– Ні, нічого. Можеш спати, ми вартуємо.

Обійшовши отак усіх і повідомивши про свою приявність, кінчили варту, а на їх місце приходила нова партія.

– Мошку! Мошку!!! Мошку, чуєш!?

– Що такого?

– Можеш спати спокійно, ми вартуємо.

По тижневі пішли жиди до староства просити, щоби скасував варту, бо село вже непокоїлося.

– Не можу, бо не маю ще офіціяльних реляцій! – відповів староста.

І варта тревала далі.

Чи треває ще досі – не знаю, бо подільський вітер не забігає аж до Львова.

Ярослав і Роман Масляки. З жидівського ґетта, сер. 1930-х рр. (Світло й Тінь. – 1936. – Ч. 5)

БИЧОК ЧИ ГУСАК?

Не знаю, чи читали підгаєцькі євреї Руданського. Може читали, може тільки чули, а може те, що опишу, таке типове для них, що повторюється на всіх українських землях майже в тім самім виді. Цікаво тільки, чи ще довго буде повторюватись!?….

Купував жид бичка в самого солтиса. Громада невеличка, далеко від почти, міста і битих шляхів, то й солтис не багато відбіг від загального рівня мудрости громадян. А дотого – як покаже приклад – був дуже податний на суґестію, гіпнозу чи як то на селі кажуть: легко було пустити йому тумана.

Жид давав за бичка дуже мало, солтис жадав дуже багато, слово по слові – посварилися.

– Ти, Йойна, даєш тільки що за гусака. Перекинься на гендель курми, де тобі худобою торгувати.

Йойна тяжко образився і заприсяг пімсту.

За тиждень переказує до солтиса: “Приведи бичка, якось погодимось”.

Солтис зрадів і особисто повів бичка до міста.

Станув з ним під хатою торговця і жде.

Врешті виходить Йойна:

– Ну, де той бичок?

– А ось, не бачиш?!

– То бичок?!… Таж то гусак!

– Здурів жид. На теля каже гусак.

– То ви, пане солтис, щось не теє… Може вас хто наврочив, може яка нечиста сила…

– Ігі! Сказився нехрист! Який же то гусак?

– Та ось, не бачите? Що ви? З мене хоче те дурня робити?… Я гусьми не гендлюю.

І пішов собі до хати.

А тут підходить другий, третій, десятий жид і кожний:

– Що хочете, ґаздо, за гусака?

Солтис їх спершу палкою гнав, потім тільки спльовував, а далі сам почав придивлятися до бичка: може справді він добре не бачить, або яка мара теля підміняла. Кліпав очима, стрясав головою, але гусака таки не бачив.

Вкінці, як пятьдесятий жид запитав скільки хоче за того гусака, кропнув бідного бичка палкою і тюпцем побіг до дому. Здається, як тільки пригнався на своє подвіря, то перше питання до жінки було:

– Стара! Кажи: чи то бичок чи гусак?

Не вірив би я в ту цілу історію, колиб мій інформатор не подавав назвищ і людей і місцевостей та дати цього сеансу.

РЕВЕЛЄРСИ

В останніх часах дуже багато пишеться і говориться про ревелєрсів. Я сам з приємністю слухаю як вони наслідують музичні інструменти, подібно як тепер музичні інструменти наслідують людську гортанку. Виступає у Львові симпатичний ансамбль ревелєрсів “Евгена”, чую нераз у радіо “Хур Дана”, то й думаю собі: Чому не піти на ревелєрсів якогось там нашого “Ойдана”, що написав на своїх афішах: “Небувале!”, “Нечуване!”, “Настрій!”, “Фінезія!”… Трохи мене дивувала програма “Крилець, крилець”, “Гуляли, гуляли”, “Задзвенімо”, “Стрілецькі пісні”… Все це речі хорові – зовсім не під ревелєрсовий стиль. Але йду.

Саля битком набита. Ревелєрси, сензація!

Виходять у… вишиваних сорочках як Котківці. Поставали за філярами і починають. Рівень – кепського провінціонального хору, дарма, що провідник у великих окулярах.

Мало що чути, ще менше видно.

От я підчас передишки йду до них з просьбою:

– Панове, будь ласка, підступіть ближче бо вас не видно.

Великі окуляри подивилися на мене як жид на злий застав:

– Ми приїхали тут не для світляних ефектів, а для слухових.

Я вклонився і відійшов.

Після одної з точок зімліла на салі одна пані. Зчинився рух, люди кинулись рятувати, і проф. Богдан Лепкий пішов до ревелєрсів:

– Перервіть, панове, на хвилю. Пані зімліла.

Великі окуляри знову блиснули:

– Перерва буде тоді, як назначено.

І Богдан Лепкий вернувся з нічим на місце.

А “ревелєрси” співали далі і то так, що серце скомліло як катований пес.

Колиб чужинець був на їх виступі – напевно записав би в своїм деннику: “Українці – народ без слуху, без голосу і без виховання”. Це останнє може булоб трохи несправедливе, бо між “ревелєрсами” могли бути і чемні хлопці. Але: від голови риба… В тім випадку від їх провідника.

Що одно можна подивляти, то незвичайну відвагу цих молодих людей. Сіли до поїзду, заїхали в Рогатин, чи Черче і дають концерт. А що там щось одно, друге, чи навіть усе не “кляпує” – це така дрібничка, що не варто й згадувати.

Ревелєрси – гарна річ, відвага – добра річ. але все повинно мати міру, хоч би як треба було комусь грошей!…

СВЯТО ЛЕПКИХ

Радійте, Ш. Читачі! Отсє вже останній раз бачите такий заголовок. До речі кажучи – він зовсім невідповідний, але тому, що нинішний фейлєтон належить ще до автового циклю, я підтягнув його під спільну рубрику.

На “свято Лепких” їхав я з Черча трохи черчанським візком, трохи державною залізницею, а трохи жуківським драбинястим возом. Після півтори тисячі кільометрів, зроблених на мягких подушках авта, така зміна не була прикра. З їздою – так як з їжею: навіть найліпший торт проїсться і чоловік зрадіє на вид кусня разового хліба.

До Жукова на “свято Лепких” вибрались ми досвіта, бо треба було рахуватись і з розкладом поїздів і з програмою свята. Сизі мряки закутали Рогатин і луки довкола нього в грубу але холодну перину, що морозила нас, невиспаних, до кости. Зате ранок привитав нас ласкавим сонцем і безхмарною синявою та відігрів заковязлі кінчили.

Їхали ми в трьох: Богдан Лепкий, Лев Лепкий і вище підписаний.

Щороку від 35 літ обходить село Жуків память свого колишнього пароха о. Сильвестра Лепкого – батька Богдана і Льва – святочною панахидою. Неодна буря перейшла над селом, неодин раз змінялися парохи села, камінний хрест на могилі вже мохом поростає, напис на гробі “тихесенько Сатурн стирає”, а Жуків не забув за того, що віддав йому своє серце. Сходиться на давну могилу і Жуків і околиця, і той, що памятає пан отця Сильвестра і той, що тільки чув про нього.

Цього року в 35-ліття смерти свого пароха рішили жуківці зробити свято і його великому синові – Богданові. Адже в писаннях Богдана Лепкого стільки жуківських людей, стільки жуківських звичаїв, стільки жуківської околиці… При нагоді панахиди за батька подякують синові…

На двірці в Гиновичах ждали непроглядні маси народу: попереду делегації і хори, а далі квітник дівчат і ліс мужчин. Перевага барвистих народніх одягів багатотисячної товпи грала до раннього сонця як усипаний квітами луг на весну. Богданові Лепкому передають хліб, сіль і китицю квітів, саджають на вимощений, килимом критий господарський віз і проводять до Жукова.

Хто з письменників не зазнав прикрощів у своєму житті. І від видавців і від критиків і від самого життя. Не з добром пройшла йому неодна днина, не з медом була неодна чаша. Але, коли котрий пережив, чи переживе таку хвилю як цього року Богдан Лепкий у Жукові, то ця хвиля зарівняє неодин карб у його чуткім серці.

Село й села прийшли і щиро та сердечно витали письменника. Дякували йому за його письменницький труд для них і для таких самих, як вони. Який радісний обяв поступу нашого села, який наявний доказ розуміння ваги літератури в найширших верствах народу.

При вступі до села привітальна брама, а коло неї старий сивий селянин – голова місцевої читальні. Витає щирим, простим, але яким гарним і яким – о, львівські промовці! – коротким словом.

А під церквою місцевий священник, один з наслідників о. Сильвестра, віддає честь творчій праці Богдана Лепкого.

А після того святочна відправа в жуківській церкві.

Бував я по всіх усюдах великої нашої України, але далебі такого положення церкви і приходства не бачив. Високий земний горб, на ньому церковця в вінку старих дерев, перед нею майдан, з боку приходство, а в долі на сіножатях Золота Липа, як химерно покручена стяжка. А ген-ген шлях попід гору як білий пояс. Хто їде в село, чи поза село, – видно як на долоні.

Уявляю собі, як тут було, коли стояла ще стара, деревляна хата, з обовязковим ґанком і виноградником коло нього, а перед хатою шуміли вечірню думу старі смереки. Нині зі старої хати тільки слід, а зі смерек тільки пні. Новий будинок мурований, але без ніякого пляну, робить вражіння почтового уряду, станиці поліції, або поганої читальні.

Після відправи похід на цвинтар, до могили о. Сильвестра. Пільною доріжкою, йде під гору аж ген до прекрасного гаю, що служить жуківцям за кладовище. Великий білий хрест на середині цього гаю – місце вічного спочинку о. Сильвестра Лепкого. Трицятьпять літ як він помер, але білий хрест так само знаний околиці, так само люблений і шанований Жуковом як була людина, що під ним лежить. “Со святими упокой”… направду зі святими, коли так довго світла память гніздиться в серцях людей…

А потім академія – в честь помершого батька і живучого сина, під голубим небом, на тлі старих лип і ще старшої церковці. Промови, співи, деклямації, а по кожній точці всі очі звертаються в сторону то білого хреста батька на цвинтарі, то сивої голови сина, що засів на почеснім місці.

На кінець Богдан Лепкий промовив до своїх односельчан. Молитовна тиша лягла на тисячну товпу, а поетові рвався голос від зворушення як золота пряжа від вітру. Згадував молоді літа, випаровував соняшні дні в ріднім Жукові і дякував односельчанам за память…

На майдані столи в підкову. Це громада Жуків гостити буде хлібом-сіллю гостей і односельчан.

Гурток молоді з сусіднього села щось нараджується. Падають якісь палкі слова, вискакують понад голови руки. Врешті цілий гурт іде на приходство. За хвилю викочують бочки з пивом і розбивають. “Свято без алькоголю!” – заявляють твердо.

В порядку! Але…

– Чи не ліпше, хлопці, булоб це пиво відпродати купцеві навіть з опустом, а гроші на “Рідну Школу”?…

– Справді! – каже котрийсь. – Шкода, що ми про це не подумали.

Мені здається, що це характеристичний образець. Інтенція добра, підклад ідейний, тільки ще трохи пляну і застанови!…

Пиво не помогло б, а тепер не пошкодило святочному настроєві.

За великі столи засіли перші ґазди, а ґаздині послугували їм. Варт було видіти, як усе справно йшло, як без гомону і затримки подавали страви, зміняли посуду. По ґаздах засіли ґаздині, по ґаздинях парубоцтво, а щойно на кінці дівчата. Як бачимо на селі порядок трохи інакший як у місті, але жінота не думає ображуватись ні зміняти його. Так воно було тому тисячу літ – чому не має бути нині!

Розмови за столом ріжні, залежно хто засідав: ґазди про заграничну політику і войну, ґаздині про ріжні події звязані з родиною Лепких, парубоцтво про нашу внутрішню політику, а дівчата про нинішнє свято. А все те спокійно, не перебиваючи другому, не докидаючи за багато. Кожний по порядку, немов під проводом предсідника.

А тим предсідником було для них нині – “Свято Лепких“…

(Кінець).

Галактіон ЧІПКА

Львів’ян кличуть на “Гуцульські інтермедії”

7. 11. 2024

В суботу, 9 листопада 2024 року, о 15:00 в Палаці Хоткевича (вул. Кушевича) відбудеться захоплююча подія, яка поєднає театр, гуцульські традиції та енергійний народний танець — “Гуцульські інтермедії”.

На сцені оживуть яскраві персонажі оповідань Гната Хоткевича, які завдяки театральним інсценізаціям та запальним танцям перенесуть глядачів у серце Гуцульщини.

У рамках події театр-студія “Під мостом” представить три визначні твори Гната Хоткевича: “Дві дячихи”, “Чарівна палиця” та “Рожі”. Це історії, наповнені гумором, глибоким розумінням народного життя та надзвичайним шармом гуцульської культури. Сценарії, засновані на творах письменника, відображають тонкий зв’язок між народним побутом, фольклором і життєвими ситуаціями, що не залишають байдужими ні дорослих, ні дітей.

Неповторний колорит і ритм події створюватиме Народний ансамбль танцю “Мрія”. Під супровід цього талановитого колективу сцена наповниться енергією гуцульських танців, які демонструють яскраві традиції та неповторні особливості народного мистецтва Карпат. Танцювальні номери підсилюватимуть атмосферу і доповнюватимуть драматичні інсценізації.

“Гуцульські інтермедії” — це не просто концерт, це справжнє театрально-фольклорне дійство, що занурить глядачів у атмосферу гуцульських традицій і життєвого простору, де минуле оживає та набуває нових барв.

Вхід: за донат від 50 грн. Реєстрація та квитки за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/8mLJiWva5r *прохання вказувати прізвище та ім’я платника

Режисерка-постановниця: Марта Гороховʼянко
Помічниця режисера: Емілія Станчак
Балетмейстер: Ярина Ващук

Наталка СТУДНЯ

Останки енкаведистів ексгумували з братської могили у центрі Судової Вишні

7. 11. 2024

У центрі Судової Вишні вшановуватимуть борців за незалежність України

У місті Судова Вишня на Львівщині закінчили ексгумацію останків радянських солдатів з братської могили, яка була на перехресті площі Івана Франка та вулиці Кільцевої у центрі міста. На цьому місці облаштують Алею слави новітніх Героїв, які загинули за волю та незалежність України від 2014 року. Про це пишуть Фотографії старого Львова з посиланням на Zaxid.net.

Як повідомили на сторінці громади, у вересні підприємство «Доля» розпочало ексгумацію на території братської могили радянських воїнів. У вівторок, 5 листопада, всі роботи завершили.

«Ритуальна служба розпочала пошукові земляні роботи й відповідно до архівних даних виявила перші останки. А вчора відбувся завершальний етап – перепоховання останків радянських часів на міське кладовище», – повідомили на сторінці громади.

Цей радянським меморіал 1953 року мав статус пам’ятки історії місцевого значення. У міськраді наголошують, що всі роботи з ексгумації проводили на підставі необхідних дозволів та погоджень, зокрема від Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.

Радянських військових поховали на міському цвинтарі (фото міськради Судової Вишні)

Міський голова Судової Вишні Зеновій Фольтович уточнив, що пошуківці виявили близько 20 останків. У цій могилі було три хвилі поховань, бо одні останки були на глибині два метри, інші – 1,5 м і пів метра глибини. На цій могилі раніше стояв пам’ятник радянському солдатові з підписом «погибшим от рук украинских националистов».

Радянських військових поховали у двох трунах на міському кладовищі, панахиду відправив священник.

«Ліквідовано один з вагомих символів тоталітарної епохи, і це місце увінчається майбутнім меморіалом у пам’ять про наших Героїв», – додав міський голова Судової Вишні Зеновій Фольтович.

Процес ексгумації був необхідним етапом для подальшого будівництва проєкту «Алеї слави Героям, які загинули за волю та незалежність України». Над її концепцією працює архітектор Михайло Федик, автор пам’ятників Маркіяну Шашкевичу, Степанові Бандері, Тарасові Шевченку в Афінах, меморіального комплексу воякам Української Галицької Армії на Личаківському цвинтарі.

Заплановано, що у скверику буде великий бронзовий хрест і портрети полеглих захисників України на гранітних колонах з QR-кодами з інформацією про них. Це меморіальне місце розташоване у скверику біля церкви Святої Трійці, настоятель якої проводить всі ритуальні молебні. Поки проєкт меморіального комплексу обговорюється, портрети 27 полеглих Героїв із Судововишнянської громади поки зображені на тимчасових банерах.

Орися ШИЯН

Розділ, кіркут, мацеви та Марк Цукерберг

6. 11. 2024

Єврейська громада Роздолу, заснована на початку XVII століття, глибоко вплинула на розвиток цього галицького містечка. Вперше єврейське населення Роздолу згадується в 1614 році з появою Аарона Хачковіца. Вже у 1628 році місцева влада дозволила євреям оселятися в північно-західній частині міста та займатися торгівлею, що дало їм змогу активно долучитися до економічного життя Роздолу.

Першим рабином громади став Моше Ашкеназі, який обіймав посаду до 1720 року. Євреї швидко здобули репутацію успішних купців, ремісників та орендарів, контролюючи значну частину місцевої торгівлі, зокрема в галузях, пов’язаних із волами та шевським ремеслом.

Кіркут (єврейське кладовище) в Роздолі. Світлила Анна Павлишин

Синагоги та релігійні школи стали важливими центрами єврейського життя. Одна з перших синагог, збудована у XVII столітті, була унікально прикрашена розписами з біблійними тваринами, орнаментами й пейзажами Єрусалиму. Поступово, до середини XVIII століття, роздільська єврейська громада стала потужним економічним осередком: купець Берко, наприклад, у 1767 році продавав товари навіть за межами Галичини, що свідчило про активність громади й високий рівень її розвитку. У 1880 році євреї становили близько 54% населення Роздолу, що засвідчує їхню значну частку в житті міста.

Історичні тексти - фрагменти єврейських метрик та документів — Історичні тексти – фрагменти єврейських метрик та документів

Із кінця XIX століття в громаді набуває популярності хасидизм, і на цей час у Роздолі вже було дві дерев’яні синагоги. Однак, через пожежу у 1907 році одну з них було втрачено, але в 1927 році збудували нову муровану синагогу, яка, на жаль, за радянських часів використовувалася як спортзал, а нині перебуває в аварійному стані.

Відомо, що в Роздолі певний час проживали та поховані на місцевому єврейському кладовищі п’ять поколінь родини Айхенштайнів, до якої належав відомий жидачівський цадик.

Розділ також є батьківщиною предків «батька» Facebook Марка Цукерберга. На вулиці Галицькій, у будинку під №99, мешкало кілька поколінь родини Цукербергів. Найдавніші згадані члени цього роду, Сендер Цукерберг та його дружина Рухель Ґрюнштейн, поховані на єврейському кладовищі у Роздолі. Айзек Цукерберг, один із представників цього роду, емігрував до США наприкінці XIX століття, і саме ця лінія родини згодом подарувала світу засновника соціальної мережі.

Символом єврейської спадщини Роздолу є кіркут — єврейське кладовище, яке є одним із найстаріших некрополів Галичини. Кіркут, або «добре місце», у юдейській традиції символізував зв’язок між світом живих і світом прийдешнім, і його називали також «окописько». Заснований, імовірно, в середині XVIII століття, кіркут позначений на кадастровій карті 1850 року і використовувався, очевидно, до Другої світової війни. Мацеви, деякі з яких датуються XVIII століттям, вражають мистецьким виконанням і потребують ретельного вивчення, адже можуть розкрити багато нового про історію громади.

Давид Ліберман, єврейський письменник, який описував життя на їдиш, згадував трагічні події нацистської окупації. Восени 1942 року, під час акції «Райнгардт», близько тисячі місцевих євреїв депортували до табору смерті в Белжеці, а в лютому 1943 року ще близько 150 осіб було розстріляно в Роздолі. Лише четверо людей змогли вижити, переховуючись у лісах. Останнім рабином міста був Матітяху Аарон Ейхенштайн, який загинув під час Голокосту.

Сьогодні залишки мацев на єврейському кладовищі є єдиним німим свідченням понад 300-літньої присутності єврейської громади у Роздолі. Надгробки, з різьбленими написами на їдиші, свідчать про статус, професії та життєві шляхи похованих, відкриваючи нам нові аспекти історії міста та культури громади. Єврейська громада Роздолу залишила глибокий слід в історії міста, а її спадок нагадує про багатовіковий культурний зв’язок, який, хоч і трагічно обірвався, залишається частиною спадщини Роздолу та Галичини.

Оксана ЛОБКО

Текст – Оксана Лобко

Історичні тексти – фрагменти єврейських метрик та документів

Ілюстрації – сучасні Анна Павлишин

Кіркут (єврейське кладовище) в Роздолі. Світлила Анна Павлишин

Військові письменники зберуться на резиденцію «Контекст: війна» в рамках Форуму Via Carpatia 2024 у Києві

6. 11. 2024

Воїни-письменники у середмісті Києва зустрінуться на триденній міні-резиденції та проведуть творчі зустрічі із молоддю. В особливому фокусі – паралелі української воєнної літератури цієї та минулих воєн.

11-13 листопада вперше у Києві відбуватиметься Сьомий міжнародний форум Центральної та Східної Європи Via Carpatia 2024. У його рамках десятки українських військових письменників зберуться на триденну Літературно-мистецьку зустріч «Контекст: війна».

Серед воїнів, які, попри свою основну роботу на фронті, знаходять час й натхнення на літературну творчість, – Олена Мокренчук, Сергій Пантюк, Володимир Скоростецький, Віталій Запека, Богдан Назаренко, Роман Дронюк, Андрій Гуменюк, Рустам Дмитрук, Олена Лотоцька, Сергій Дзюба, Олександр Продан, Мирослав Откович, Володимир Коротя, Валерій Пальчик, Олег Бородай, Андрій Карпенко, Леонід Матюхін, Руслан Леськів… Усіх їх об’єднає Літературно-мистецька зустріч «Контекст: війна», яка цьогоріч відбуватиметься у форматі міні-резиденції із публічними літературними читаннями і спеціальною дитячою програмою.

Крім того, уже традиційно для Via Carpatia форум завершиться церемонією вручення премії імені видатного друга України, польського філософа і літописця Гуцульщини Станіслава Вінценза «За гуманістичне служіння та внесок у розвиток регіонів».

«Це найособливіша авторська спільнота сучасного літературного середовища — комбатанти і ветерани, — розповідає кураторка зустрічі «Контекст: війна» Тетяна Пилипець, директорка Львівської бібліотеки імені Романа Іваничука, співзасновниця Форуму військових письменників. — Вони практично не мають часу на рефлексії, тому можливість творити спільні сенси на резиденції у Києві — безцінна, і не лише для спільноти, а й для суспільства загалом. Війна додає літературі голоси болю і надії, творячи хроніку змін і нового сенсу, який ми не маємо права втратити. Воїни, які творять літературу в окопах, — окрема сила у ці темні часи. Коли темрява заповзає у тебе — хапайся за їхнє слово, як за руку надійного товариша. Щирість цього письма розвіє найщільніший морок і виведе на стежку світла. Немає для тилу більшої можливості «відчути» фронт, як почути його голоси. Стати їхнім підсиленням і ретранслятором».

«Творчість — це якраз один з механізмів соціальної реабілітації на війні, — каже із власного досвіду військовий письменник, офіцер відділення соціального супроводу Головного управління Національної гвардії України Богдан Назаренко. — Це є місточок між минулим і майбутнім. Між жахливим реальним сьогоденням і мирним спокійним життям. Ми прагнемо, щоб нас почули. І поки живемо, поки б’ється серце кожного із нас, будемо творити й воювати за нашу державу”.

«Ці митці поєднують творчість та військову службу, що робить їхній досвід унікальним. В основі тематики резиденції — проживання та осмислення воєнної реальності попередніх генерацій української літератури і порівняння з сучасною, – говорить Ярина Ясиневич, директорка Форуму Via Carpatia. – Так ми прагнемо повернути на нинішню ментальну мапу досвід попередників, по-новому його усвідомити. Бачимо в цьому потужний деколонізаційний потенціал та можливості автотерапії».

Літературно-мистецьку зустріч «Контекст: війна» підтримав Український інститут книги. Форум Via Carpatia 2024 відбувається за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження». При цьому зміст подій Форуму не є офіційною позицією МФВ.

За підтримки:

Міжнародного фонду «Відродження»
Українського інституту книги
TVP World
Еспресо

Інформаційні партнери:

Генеральні телепартнери – канал «Еспресо», TVP World
Генеральний радіопартнер – ФМ Галичина
Медіапартнери – Суспільне, Радіо Культура, Sestry.eu, Високий Замок

Організатори та партнери:
Всеукраїнський демократичний форум

ГО «Верховина — квітка Карпат»
Івано-Франківський національний драмтеатр
Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Революції гідності
Посольство Республіки Польща у Києві
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка (Дім Франка)
Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука
Національна бібліотека України для дітей
ГО «Альянс розвитку»
Агенція стійкості культури

Галина ГУЗЬО

На Стрийщині встановили меморіальні таблиці на честь загиблих воїнів

6. 11. 2024

У трьох населених пунктах Стрийщини встановили меморіальні таблиці полеглим воїнам .Про це пишуть Фотографії старого Львова з посиланням на пресслужбу ЛОВА.

Відкриття відбулося у місті Моршин, селах Довге та Станків. Зокрема памʼятні знаки закріпили на фасадах місцевих закладів, де навчалися загиблі захисники.

Олександр Олійник – житель Моршина. Був учасником АТО. Після початку повномасштабного вторгнення продовжив захищати Україну у складі 65 батальйону 103 окремої бригади територіальної оборони. Обіймав посаду номера обслуги мінометного взводу. Помер 3 серпня під час лікування у Харкові. Оборонцю назавжди 48.
Сергій Кобилкін – проживав у Моршині. Під час повномасштабної війни служив на посаді оператора апаратної взводу зв’язку тилового командного пункту. Загинув військовослужбовець 17 липня поблизу населеного пункту Іванівське Донецької області. Йому було 46 років.
Роман Сакаль – уродженець села Довге. Був старшим навідником гранатометного відділення у восьмому окремому гірсько-штурсовому батальйоні. Отримав поранення під час виконання бойового завдання. Помер під час лікування у військово-медичному клінічному центрі Києва. Військовослужбовцю було 50 років.
Денис Боярчук – житель Моршина. Брав участь у проведенні антитерористичної операції на сході України. Після початку повномасштабного вторгнення знову повернувся до лав Збройних сил. Захищав Батьківщину у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади на посаді оператора. Воїн загинув 7 серпня поблизу населеного пункту Юнаківка Сумської області. Йому було 37 років.
Ростислав Кожан – родом із села Довге. Служив на посаді гранатометника у другій стрілецькій роті 63 батальйону 103 окремої бригади територіальної оборони. Загинув захисник 9 серпня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кияниця Сумської області. Ростиславові було 34 роки.
Зеновій Цегольник – родом із села Станків. Проживав із сім’єю у селі Нижня Стинава Грабовецько-Дулібівської громади. Був учасником АТО. У травні цього року знову став на захист Батьківщини. Був старшим сержантом гранатометного відділення взводу вогневої підтримки. Загинув 20 серпня внаслідок ворожого обстрілу в поблизу населеного пункту Водяне Донецької області. Воїну назавжди 43.

Наталка РАДИКОВА

Пісня про Фредерика. Трагічна смерть під Сокалем героя, який боровся з татарами

5. 11. 2024

“12 літ крівавилась земля…”… так починається композиція одного з культових українських музичних гуртів. Слова ці написав Олег Ольжич і присвячені вони тривалій історії боротьби місцевих мешканців за власну державу, безпеку та добробут своїх рідних. Зараз ворог один, колись інший, але в кожному з випадків доводилося виявляти героїзм, а інколи й віддавати життя.

Ця історія про представника одного знаного та впливового на наших землях роду, чиє життя обірвалося надто рано та в боротьбі за рідну землю. Як і його родичі, він міг побудувати успішну урядницьку кар’єру, починав це робити, але поклав голову за безпеку та захист рідних. Через декілька десятиліть після загибелі героя цього тексту, про нього склали пісню.

Меморіальна дошка Олега Ольжича у Львові

Затишні палати короля та запал кривавої битви

9 грудня 1517 року Фредерик Гербурт (Fryderyk Herburt, 1470-1519) згадується у документах як львівський хорунжий. Окрім цього він займав і інші важливі посади та мав багато обов’язків, а урядницька кар’єра цього представника роду Гербуртів розпочалась взагалі у 1502 році. Тоді він був придворним короля, жив спокійне та розмірене життя. Проте зовсім не чиновницькою діяльність Фредерик Гербурт запам’ятався перш за все, а – кривавими битвами проти тих, кого в той час вважали найбільшими ворогами.

Герб Гербургів. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Врешті, від окремих запропонованих йому посад цей Гербурт відмовлявся, а битв намагався не уникати. Й відзначався у них героїзмом та організованістю. Скажімо, у 1506 році він виставив 130 вершників для боротьби проти татарських військ. Саме татари й стали чи не головним його ворогом.

Родина та маєтки

Досить важливим моментом для розуміння персони Фредерика Гербурт є інформація про його родинні зв’язки. Дружиною Гербурта була Анна з Олеська. У такий спосіб герой цього тексту став володарем знаменитих маєтків у Олеську та Підгірцях. Пізніше Гербурт використовував ці замки як важливі стратегічні локації, точніше як сторожові. Також він володів й іншими населеними пунктами: Руданцями, Фельштином, Підкаменем і т.д.

Олеський замок. Гравюра А.Лянге. 1820-ті роки

Щодо родинного життя Фредерика Гербурта, у нього була донька і декілька синів: Ельжбета, Ян, Кшиштоф і Станіслав. Між іншим, саме до останнього перейшли від батька фортеці у Олеську та в Підгірцях.

Героїчна смерть

2 серпня 1519 року – останній день у житті Фредерика Гербурта. Цього дня він загинув у битві проти татарських військ, яка відбувалась під Сокалем. Гербурт обороняв від татар Сокаль і дав бій війську нападників. Загинув героїчною смертю. Нібито був скинутий разом з конем у річку.

Міколай Семп-Шажинський. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Не про кожного видатного діяча є написані пісні, але Фредерик Гербурт серед таких. Відомий поет періоду бароко Міколай Семп-Шажинський, який народився у Зимній Воді, через декілька десятиліть після смерті Гербурта присвятив йому свій твір: “Пісня про Фрідруся, який під Сокалем був вбитий татарами року Божого 1519”. Автор вдається до багатьох барокових художніх засобів. Зокрема, відзначає, що битва під Сокалем була настільки жорстока, що води річки Буг забарвилися у червоний колір, а поля не видно було за тілами загиблих. Також він відзначав запальну вдачу і гарячу кров Фредерика Гербурта, його жертовність і відданість рідному краю. На завершення додавав, що всюди, куди Буг несе свої води, про Фредерика Гербурта і його життя, віддане при обороні Сокаля від татар, будуть пам’ятати.

Реконструкція вигляду Фредерика Гербурта. Фото з https://uk.wikipedia.org/ — Фредерик Гербурт. Реконструкція за черепом авторства С. Горбенка. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Про рід Гербуртів, у одному зі своїх найвідоміших творів, “Квінкункс”, згадував і знаний полеміст та письменник XVI століття, Станіслав Оріховський-Роксолан. Він писав, що “не зневіришся ніколи в жодному з Гербортів” і відзначав вагому роль представників цього роду для встановлення миру та злагоди в місцевості. Писав Оріховський і окремо про Фредерика Гербурта. Зокрема, описував його участь у Сокальській битві, його смерть. Уже коли хід битви складався не найкращим чином і ситуація була приреченою, Фредерику Гербурту вдалося вирватись з гущавини бою, який програвали. Проте він, за Оріховським, розвернувся, подивився на поле бою і все ж вирішив повернутися до своїх воїнів.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

Оріховський С. Квінкункс ІІ // Ізборник [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/human/hum12_1.htm
Sęp-Szarzyński M. Pieśń I (O Fridruszu) // Wolnelektury.pl [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://wolnelektury.pl/katalog/lektura/piesn-i-o-fridruszu.html
Wolne miasto handlowe Brody / ks. Sadok Baracz. – Lwόw, 1865. – S. 4-5.

Микола Закусов розкаже про некрополь родини Нижанківських в Стрию

5. 11. 2024

В четвер, 7 листопада 2024 року о 18:00у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться лекція директора Стрийського краєзнавчого музею “Верховина” Миколи Закусова “Некрополь родини Нижанківських в Стрию”.

Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Стрийського краєзнавчого музею “Верховина”, Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.

На цвинтарі в Стрию знайшли вічний спочинок о.Остап Нижанківський з дружиною, Сини Нестор і Степан. Цікаві подробиці поховань і перезахоронення у лекції директора Стрийського краєзнавчого музею “Верховина”.

Розголос забезпечують Українське радіо. Львів , Радіо “Львівська Хвиля”, Сайт про Захід України “Бомок”, Інформаційна агенція “Гал-інфо”, Громадський сайт Львова “Форпост”, Інтернет-видання “Діло”, Фотографії Старого Львова, Львівська пошта та Площа Галицька.

Гостинно пригощатиме Кава Старого Львова.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Звуки України – У дзеркалі бароко

5. 11. 2024

Ансамбль давньої музики «Terra Barocca» готується до концертного турне, яке розпочне концерт у філармонії 13 листопада, 16 листопада колектив виступить на фестивалі «Sounds of Ukraine» у Кельні, а вже 21 листопада програма буде представленою на Kyiv Baroque Fest – 2024. За підтримки Центру давньої музики в Кельні.

Програма від учасників ансамблю: Софії Соловій (сопрано), Сергія Гаврилюка (барокова скрипка), Степана Сивохіпа (гобой), Максима Римара (віолончель) та Анни Іванюшенко (клавесин), має на меті продемонструвати тісний звʼязок української музики з європейською. Своєрідною «точкою перетину» композиторів зі різних країн стала Болонська академія. У 1670 році до неї вступив сімнадцятирічний італієць Арканджело Кореллі. Кількома роками пізніше іспити на звання почесного академіка там успішно склали українці Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, а ще — славетний австрієць, тоді зовсім юний Моцарт. Окрім їхніх визнаних композицій звучатиме музика видатного німця, композитора Георга Фрідріха Телеманна, пролунають також твори італійського митця Джованні Баттісти Фонтани та шведського автора Улофа Ольстрьома.

Довершить добірку творів унікальний музичний зразок: кант. Жанр, типовий для українського бароко переосмислений сучасним українським композитором Богданом Сегіним. З цією ж програмою ансамбль виступив на початку червня у своєму першому міжнародному турі, який охопить міста України та Європи.

Першим нову програму почує Львів 13 листопада, а вже за три дні, 16 листопада музиканти запрошують насолодитись бароковою музикою у Кельні. Завершуватиме гастрольну мандрівку виступ у Києві 21 листопада на Kyiv Baroque Fest – 2024.

13 листопада (Львів) https://philharmonia.lviv.ua/event/z-boloni-do-lvova/
16 листопада (Кельн) https://www.zamus.de/kalender/sounds-of-ukraine-im-spiegel-des-barock/
21 листопада (Київ) http://surl.li/zywfwj

Також 18 листопада у бельгійському Антверпені українські музиканти з Львівської національної філармонії виконають програму від європейського романтизму (Шуман) до українського модернізму (Барвінський та Лятошинський). Два наймасштабніші українські модерністичні квінтети звучатимуть у виконанні квартету “Фенікс” та Віоліни Петриченко (фортепіано).

Квитки https://tix.amuz.be/nl/buyingflow/tickets/23128/48269

Ольга МАКСИМ’ЯК

Ретро фотографії курортного Моршина 1930-х років

4. 11. 2024

Продовжуємо знайомити наших читачів із старими світлинами Львівщини. На старих фотографіях 1930-х років, зроблених на курорті Моршин у Львівській області, відображено атмосферу епохи міжвоєнного періоду та популярності цього відомого бальнеологічного курорту. Моршин того часу приваблював відпочивальників не лише з різних куточків України, але й із сусідніх європейських країн завдяки своїм лікувальним мінеральним джерелам та мальовничій природі Карпат.

На знімках часто зображені люди в традиційних для того часу костюмах: жінки в елегантних сукнях та капелюшках, чоловіки в класичних костюмах, часто з капелюхами та тростинами. Фотографії передають атмосферу спокою та гармонії, де курортники відпочивають на лавках у парках, біля джерел, гуляють облаштованими алеями чи насолоджуються розвагами курорту. Деякі знімки також показують архітектуру Моршина, яка відтворювала європейський стиль, що підкреслював статус курорту та його орієнтацію на оздоровчий туризм.

Ці фотографії є не лише естетичною цінністю, але й історичним свідченням того, як люди жили та проводили час у минулому столітті. Сьогодні вони дозволяють зазирнути в історію та відчути атмосферу давнього Моршина, який і надалі залишається одним із найпопулярніших курортів України.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Джерело фото: Polona

Сьогодні у Львові відбудеться благодійний стендап на підтримку “Домівки врятованих тварин”

4. 11. 2024

Сьогодні, 4 листопада 2024 року у Львові відбудеться благодійний стендап в підримку “Домівки Врятованих Тварин”. Про це повідомили у соцмережах притулку.

“Разом із закладом Бурхливі Оплески ми організовуємо стендап вечір, щоб зібрати кошти для Домівки Врятованих Тварин. Наша ціль закрити частину збору на Мрію для собак”, – йдеться у повідомленні.

У стендапі будуть брати участь:

Славік Мартинюк – майстер імпровізації;
Максиміліан Дн0 – абсурдист та філософ.

Дійство відбудеться у понеділок, 4 листопада о 19.00 за адресою вул. Січових Стрільців 3 у закладі «Довгі Бурхливі Оплески».

Потрапити на стендап можна за донат від 200 гривень.

“Приходьте гарно провести час і підтримайте тих, хто цього потребує!”, – додають організатори.

Наталка СТУДНЯ

На шляху до Палацу Розділ: 6 мурованих історичних храмів на Розділлі

4. 11. 2024

На шляху до Палацу Розділ: 6 мурованих історичних храмів на Розліллі

Розділ та його околиці – справжній рай для дослідників сакральної архітектури. Тут ви знайдете не лише відомі дерев’яні церкви про які ми вже писали, а й цінні муровані храми, кожен з яких має свою неповторну історію та архітектурні особливості.

Відвідавши їх по дорозі до Палацу Розділ, зможете побачити якою є різноманітною та багатою культурна спадщина краю. У цьому матеріалі вміщені не усі муровані храми, а лише частина, зосереджена в основному на схід від містечка і в самому Роздолі.

Костел Воздвиження Чесного Хреста у Берездівцях

Ця барокова церква збудована за проєктом легендарного архітектора Бернарда Меретина, однак завершена вже після його смерті (зокрема Меретин знаний авторством Собору Святого Юра у Львові).

У 1746 році у Берездівцях сталося диво — закровоточила ікона. Цей факт був офіційно підтверджений: вже невдовзі сюди приходило чимало прочан, але старий дерев’яний костел, де сталося чудо, не міг вмістити всіх охочих. Тому було вирішили збудувати новий храм.

Костел Воздвиження Чесного Хреста у Берездівцях. Автор Іван Щурко

Новий цегляний костел зводили з 1769 до 1771 років, а його розпис завершили у 1777 році.

Під час Першої світової війни костел не зазнав значних ушкоджень. В міжвоєнні роки його хотіли розширити, але ці плани не втілили.

В розпал Другої світової війни реквізовані костельні дзвони, а в жовтні 1945 року священик Михайло Каспрук відслужив останню літургію перед тим, як вивезти чудотворні образи та інше церковне майно до Польщі. Костел був офіційно закритий у 1949 році та використовувався як склад паливних матеріалів і добрив.

Лише у 1992 році костел повернули місцевій римо-католицькій громаді, після чого почалася поступова реставрація. Відносно нещодавно тут також відновили розписи. Втім, реставрація святині у Берездівцях повністю не завершена досі.

Костел Матері Божої Ченстоховської у Демні

Костел збудований місцевою римо-католицькою громадою у 1912-1914 роках з ініціативми миколаївського пробоща Войцеха Войтановського. Впродовж 20-ти років костел діяв як філіяльна каплиця, а повноцінна парафія тут була встановлена у 1935 році.

У 1913 р. команда отримала допомогу для завершення будівництва від Львівської консисторії і намісництва. Коштів вистачило для завершення стін і влаштування склепіння. У травні 1914 р. після отримання чергової дотації від констисторії, будівельні роботи було відновлено. Перед самим вибухом війни будівництво було завершено, у костелі почалися Богослужіння.

Костел Матері Божої Ченстоховської у Демні. Автор фото Іван Щурко

Костел мурований Демянськими майстрами з місцевого тесаного каменю. Має стримані неоготичні риси ,а відкрите кам’яне мурування та стрімкий шпиль вежі надають костелу архаїчного і монументального вигляду.

Наприкінці 1914 р. святиня була пошкоджена та розграбована російським військом. У 1916 – 1917 роках в Демні квартирувало австрійське військо і вояки відремонтували костел. А якийсь вояк-художник зробив скромні розписи всередині. У 1918-1920 роках поруч костелу збудовано плебанію. По Другій світовій війні костел закрили. У 1960-х роках у ньому містився колгоспний склад, а у 1984-90-х — шкільний гімнастичний зал. Надалі будівля пустувала.

19 вересня 2020 року у храмі відбулася вистава Pentecost (П’ятидесятниця / День Святої Трійці) від львівського Першого театру. Це стало першим кроком до поверення будівлі до життя.

Костел Миколая Чудотворця у Демні

У цьому ж селі є ще одна чудова пам’ятка — костел Миколая Чудотворця. Церква збудована у 1879 році з ініцативи пароха о. Степана Хоминського за фінансової підтримки фундації Скарбеків. Пам’ятна таблиця на фронтоні аркової брами-дзвіниці повідомляє, що освяченя церви відбулося 12 травня 1881 року. Церковні літописи містять також містять інформацію, що освяченя храму проводив Йосиф Сембратович.

Церква однокупольна, хрещата в плані, мурована з тесаних камʼяних блоків. Пишно оздоблена камʼяними декоративними елементами та скульптурами. На чільному фронтоні в центрі розміщена скульптура святого Миколая, по боках – святі апостоли Петро і Павло.

Костел Миколая Чудотворця у Демні. Автор Іван Щурко

У 1903 році у містечку Комарно з інспекцією військових маневрів перебував цісар Франц Йосиф. Там він мав зустрічі з представниками місцевої шляхти, духовенства і великими землевласниками. Ймовірно, натхненна цим візитом, в очікуванні наступного саме до Демні, місцева громада встановила у 1908 році перед входом до церкви своєрідну “тріумфальну арку”, присвячену 60-літтю скасування панщини та 60-літтю перебування на троні австрійського цісаря Франца-Йосифа. Про це поміщено відповідний напис на центральній арці, яка увінчана хрестом та гербом Австрійської імперії. Будували арку місцеві майстри-каменярі Михайло Верещинський, Максим Петріца, Лаврін Лавренцов, Григорій Янів, Тимофій Фіялкович, Павло Зубрівський за допомогою багатьох мешканців села.

Церква зазнала значних руйнувань під час Першої світової війни, відновлена була аж у 1925 році. Тоді ж було відновлено скульптурну групу “Дорога на Голгофу”, що розміщена на церковному подвірʼї. 28 червня 1938 р. в церкві побував з архієрейською візитацією єпископ Микита Будка і залишив свій підпис на одному з Євангелій.

Церква святої Великомучениці Параскевії у Стільсько

Церква є памʼяткою архітектури місцевого значення. Згідно з архівними даними, будівництво церкви святої великомучениці Параскеви розпочалося 12 травня 1831 року. Тоді ж біля церкви було закладено новий цвинтар. Через брак коштів будівництво розтягнулося на довгі роки і було завершене аж у 1843 році.

Архітектура церкви є зразком так званого “терезіанського стилю”, назва якого походить від імені австрійської імператриці Марії Терези. Від 1772 року і до середини ХІХ ст. австрійська влада стимулювала процес уніфікації сакральної архітектури в Галичині, подібно як по всій території імперії, надаючи громадам типові проєкти та фінансову допомогу у їх реалізації. Для Львова та околиць такі проєкти створювали австрійські архітектори Михаель Фабрі та Йосиф Вандрушка.

Церква святої Великомучениці Параскевії у Стільсько. Автор Іван Щурко

Церква однонавна, прямокутна в плані, базилікального типу з квадратною вівтарною частиною, мурована з каменю, тинькована. Над входом височіє триярусна вежа, яка завершується куполом у барокових формах.

Перед входом до церкви розміщена традиційна для цього регіону камʼяна арка-дзвіниця. Біля церкви у 1898 році встановлено памʼятний обеліск на честь 50-ліття панування цісаря Франца Йосифа.

Тепер мандруємо безпосередньо до Роздолу, де також є цікаві та цінні муровані сакральні пам’ятки .

Комплекс споруд монастиря оо. Кармелітів Черевичкових XVII-XXI ст. у Роздолі

Це унікальний зразок сакральної архітектури. Його центральною частиною є костел, який гармонійно доповнюється монастирським комплексом, що складається з келій, трапезної та інших господарських приміщень. Оборонні мури та старі вали, що оточують комплекс, свідчать про те, що колись монастир виконував не лише релігійну, а й оборонну функцію.

Комплекс споруд монастиря оо. Кармелітів Черевичкових – один з характерних монастирських ансамблів доби бароко. До сьогодні збережені розпланування та обʼємно-просторова структура комплексу. В історії міста монастирський комплекс зіграв важливу роль як соціально-релігійний та культурний осередок.

Комплекс споруд монастиря оо. Кармелітів Черевичкових XVII-XXI ст. у Роздолі. Автор Володимир Тицький

Новий мурований костел почали зводити 1616 року. Відомо, що навколо костелу був вал. На цих теренах відбувалися постійні татарські набіги (1648, 1655 рр. та наступні), тож вал міг виконувати захисну та оборонну функцію.

Костел кармелітів був родовою усипальницею графів Жевуських. Впродовж поколінь родини шанували його і щедро жертвували на нього кошти, хоча за релігійними поглядами не тяжіли до поширеної в той час серед шляхти пишноти обрядів.

У повоєнний час у 1950-их роках монастирський комплекс перетворили на інтернат. Наву костелу перегородили дерев’яними настилами, влаштувавши на верхньому ярусі клуб. На території монастиря постали лазня та котельня. У 1992 році костел повернули римо-католикам для служіння. А в приміщенні колишнього монастиря сьогодні функціонує КЗ ЛОР “Роздільський дитячий будинок – інтернат”.

Костел Матері Божої у Роздолі

Тим часом, поруч – костел Матері Божої, що входить до комплексу вищезгаданого монастиря. Відомо, що в 1647 році Жевуські запросили до Роздолу отців кармелітів, передавши їм незакінчену оборонну кам’яну святиню, яку освячено у вересні 1648 року.

Монастир мав бути закритий австрійською владою у 1780 році, проте аби уникнути цього, тут було засновано шпиталь для тяжко хворих, яким опікувалися сестри шаритки.

11 січня 1992 року архієпископ Мар’ян Яворський освятив верхній поверх костелу. Його повернуто віруючим і освячено під титулом Матері Божої Скальпулярної.

Іван ЩУРКО та Оксана ЛОБКО

Це дослідження виконане в рамках проєкту “МАНДРИ РОЗДІЛЬСЬКІ: мережа туристичних маршрутів субрегіону Розділля”, що реалізується ФОП Гаврилів Ганною за підтримки Українського культурного фонду.

Додайте спеції у каву: зробіть її корисною

3. 11. 2024

Сьогодні, в нашій недільній кавовій рубриці розкажу щось цікавеньке. Всі ми любимо каву за її смак і за тонізуючі властивості. Всі ми п’ємо каву, бо любимо її пити, во вона смачна. Але, каву можна зробити ще кориснішою, додавши до неї трохи спецій. Зараз, разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, розкажу що і як додавати з огляду на поради лікарів.

Кава, яку найкраще пити вранці, є одним із найпопулярніших напоїв у всьому світі. Він не тільки стимулює та тонізує, але й у помірних кількостях може бути дуже корисним для вашого здоров’я. Відомий польський лікар Марек Скочилас радить звернути увагу на кардамон. Біоактивні сполуки, що містяться в кардамоні, захищають не тільки наші кровоносні судини, а й наше серце. Все тому, що вони значно зменшують запалення, пише Poradnik Zdrowie.

Просто додайте ¼ чайної ложки цієї спеції на чашку кави. Однак актуальним буде використання зеленого кардамону. Цей сорт має найнасиченіший аромат, а також найбільший вміст цінних для здоров’я інгредієнтів.

Також експерт розповів, що в каву можна додавати й інші спеції, наприклад, мускатний горіх, імбир, аніс або гвоздику. Кожна з цих прянощів може значно підвищити користь кави для здоров’я.

Спеціаліст підкреслив, що всі спеції мають високий вміст біоактивних сполук. Вони мають протизапальні та антиоксидантні властивості. За словами лікаря, варто готувати суміш усіх спецій або купувати готові спеції для пряників.

Лікар підкреслив, що куркума, безсумнівно, заслуговує на особливу увагу. За його словами, у щоденну каву варто додавати від чверті до половини чайної ложки цієї спеції. Вона знижує рівень глюкози та інсуліну, знижує артеріальний тиск, підтримує та покращує роботу печінки.

Цікавим доповненням до кави, на думку експерта, може стати і ріжкове дерево (цератонія). Це порошок, отриманий шляхом подрібнення висушених стручків ріжкового дерева. Це дуже хороше джерело таких мінералів, як мідь, кальцій, калій, магній і залізо. Він також містить значну кількість поліфенолів, які є потужними антиоксидантами.

Наталка СТУДНЯ

У Львові відкрили виставки живопису Івана Турецького

3. 11. 2024

Афіша виставки живопису Івана Турецького

Вчора, 2 листопада 2024 року, в палаці Потоцьких у Львові (вул. Коперника, 15) відбулося відкриття виставки живопису Івана Турецького. Ця подія стала важливим культурним явищем для всіх, хто цікавиться сучасним українським мистецтвом.

Іван Турецький відомий своїм унікальним стилем, що поєднує яскраві кольори та абстрактні форми. Його картини вирізняються багатошаровою композицією, яка заворожує глядача грою світла та тіні. Автор звертається до тем, пов’язаних із глибинними переживаннями та внутрішніми пошуками людини, а його твори відображають емоційні відтінки та духовний світогляд митця.

Робота з виставки живопису Івана Турецького

Відкриття виставки пройшло у співпраці з Національною галереєю мистецтв ім. Возницького та арт-простором Home of Arts Lviv. Це стало чудовою нагодою для відвідувачів зустрітися з творчістю митця Івана Турецького, поринути у світ абстрактних образів, що сповнені яскравих відтінків і тонких емоційних нюансів.

На експозиції було представлено близько 50 картин різного періоду творчості художника, що дозволило відвідувачам простежити еволюцію його стилю. Спеціально для події автор підготував кілька нових робіт, які ще не були виставлені публічно. Ця виставка стала можливістю не лише побачити роботи І. Турецького, а й глибше зрозуміти його погляди на життя і мистецтво.

Відвідати та оглянути виставку можна протягом двох місяців, а саме з 2 листопада до 31 грудня. Місце проведення – Палац Потоцьких, один з найгарніших архітектурних пам’ятників Львова, що сам по собі є вартим уваги.

Не пропустіть цю можливість – пориньте у світ барв і форм разом з Іваном Турецьким!

Денис ГУГНИН
театрознавець, викладач

1...798081...708 сторінка 80 з 708

Фотографії старого Львова

Галерея “БандеРоль” запрошує львів’ян на яскраву виставку “МОТАНКА”

Книгозбірня Товариства шанувальників минувшини Львова. До історії фондів бібліотеки Львівського історичного музею

«Жіночі розмови з Соломією Вітвіцькою» – у Львові: не пропустіть цю подію

Завтра, 9 листопада 2024 року, о 14.00 у Citadel Inn відбудеться унікальна подія – семінар «Жіночі розмови з Соломією Вітвіцькою».

У Львові відкрили виставку до двадцятиріччя діяльності Благодійної організації «Фонд імені Володимира Патика»

Подорож автом по Галичині 1936 року. Частина десята

Львів’ян кличуть на “Гуцульські інтермедії”

Останки енкаведистів ексгумували з братської могили у центрі Судової Вишні

Розділ, кіркут, мацеви та Марк Цукерберг

Військові письменники зберуться на резиденцію «Контекст: війна» в рамках Форуму Via Carpatia 2024 у Києві

На Стрийщині встановили меморіальні таблиці на честь загиблих воїнів

У трьох населених пунктах Стрийщини встановили меморіальні таблиці полеглим воїнам .Про це пишуть Фотографії старого Львова з посиланням на пресслужбу ЛОВА.

Пісня про Фредерика. Трагічна смерть під Сокалем героя, який боровся з татарами

Микола Закусов розкаже про некрополь родини Нижанківських в Стрию

Звуки України – У дзеркалі бароко

Ретро фотографії курортного Моршина 1930-х років

Сьогодні у Львові відбудеться благодійний стендап на підтримку “Домівки врятованих тварин”

Сьогодні, 4 листопада 2024 року у Львові відбудеться благодійний стендап в підримку “Домівки Врятованих Тварин”. Про це повідомили у соцмережах притулку.

На шляху до Палацу Розділ: 6 мурованих історичних храмів на Розділлі

Костел Воздвиження Чесного Хреста у Берездівцях

Костел Матері Божої Ченстоховської у Демні

Костел Миколая Чудотворця у Демні

Церква святої Великомучениці Параскевії у Стільсько

Комплекс споруд монастиря оо. Кармелітів Черевичкових XVII-XXI ст. у Роздолі

Костел Матері Божої у Роздолі

Додайте спеції у каву: зробіть її корисною

У Львові відкрили виставки живопису Івана Турецького

Популярні статті:

14 майстрів — одна надія: за лаштунками виставки «Диво Різдва»

Різдвяні листівки з малюнками Казимира Сіхульського

Рецепти 12 страв на Святий вечір

Яким було Сколе на унікальних фото 1937 року

Львівський Святвечір, або між віденським блиском та українською автентикою

Найпопулярніші статті:

Храми Львова на 11 офортах початку ХХ ст. Ванди Коженьовської

Історія авіакатастроф у Львові

Вже бачили наші відео?