В українських кінотеатрах уже 15 січня 2026 року стартує нова історія про кохання, амбіції й другий шанс — «Випробувальний термін», романтична комедія 1+1 media та SFERA FILM. Творці фільму презентували перший офіційний тизер, в якому зʼявилося понад десять улюблених акторів і зірок шоубізу.
Тизер показує перші сцени суперництва головних героїв Поліни (Катерина Кузнєцова) та Романа (Кирило Парастаєв) — гострі діалоги, кумедні ситуації в офісі, іскри, які спалахують між ними з першої зустрічі. Глядачів очікує динамічна романтична історія, сповнена гумору, тепла, трушності й впізнаваних моментів із життя. А ще — красиві локації та теплий Київ з його атмосферними вуличками й будівлями.
Так, справді винятковий каст поєднав представників різних поколінь українського кіно: Катерина Кузнєцова, Кирило Парастаєв, В’ячеслав Довженко, Ірма Вітовська, Андрій Ісаєнко, Тетяна Малкова, Іван Шаран, Дмитро Танкович, Марічка Хоменко, Дарія Петрожицька, Тарас Цимбалюк, Віктор Жданов. Цей зірковий тандем і поява без перебільшення легендарного камео в тизері — Павла Зіброва — натякає на особливий шарм і гумор стрічки.
«Наш фільм — це легке, іронічне, але водночас щире європейське кіно про сучасних людей, які вчаться довіряти, пробачати й будувати себе заново. Це красива історія з живими героями, які балансують між кар’єрою, сімейними проблемами та власними емоціями. Ти їм віриш, вони стають “своїми”. Пишаюся, що нам з командою вдалося зняти таке актуальне та яскраве кіно», — зазначила Анна Гончар, продюсерка стрічки та керівниця інвестиційних і партнерських проєктів ТВ бізнесу 1+1 media.
У центрі сюжету — Поліна, донька впливового бізнесмена, яка після зради батька вирішує почати все спочатку. Вона проходить випробувальний термін у рекламній агенції, де її головним конкурентом стає Роман — молодий, амбітний і впевнений у собі фахівець. Їхнє суперництво перетворюється на справжній емоційний поєдинок, в якому професійна боротьба поступово переходить у гру почуттів.
«Ми хотіли зробити історію, в якій кожен побачить себе — з усіма слабкостями, самоіронією й вірою в любов. Катерина Кузнєцова і Кирило Парастаєв утворили на екрані неймовірний дует — сучасний, чесний і справжній. Стрічка відкриє глядачам нових зірок, а також покаже тих, хто вже давно завоював колосальну популярність аудиторії. Це поєднання нас дуже надихає», — додала Ірина Громозда, режисерка фільму.
Команда проєкту резюмує: «Випробувальний термін» — це історія про тих, хто не боїться змінювати себе і світ навколо. З гумором, емоціями і любов’ю — саме так, як хочеться почати новий рік. Це стильне, динамічне та життєве кіно, що балансує між гумором і щирими емоціями. У прокаті — з 15 січня 2026 року.
Довідково:
Виробництвом стрічки займається 1+1 media спільно з продакшн-командою SFERA FILM. Продюсерами фільму є Анна Гончар, керівниця інвестиційних і партнерських проєктів Телевізійного бізнесу 1+1 media, та Дмитро Сафановський. Автор сценарію — Євген Бургела, режисерка — Ірина Громозда, оператор-постановник — Володимир Іванов. Дистрибутор фільму в Україні — B&H Film Distribution.
Генеральний партнер — Bolt.
Партнери — Міжнародний бʼюті бренд Lamel, Медичний центр «Medical Plaza».
Медіапартнери стрічки: Київстар ТБ, телеканали 1+1 Україна та ТЕТ, Viva! — перший журнал про зірок, онлайн-видання «ТиКиїв», robota.ua.
Святиня розташована у селі Ісаї Самбірського району. Це одна з найстаріших збережених дерев’яних церков Карпатського регіону.
Як зазначив заступник голови Львівської ОВА Юрій Бучко, храм збудували ще у 1663 році за проєктом архітектора Іллі Пантелеймона. Зараз церква є пам’яткою архітектури національного значення. У 2018 році стан святині визнали аварійним, тоді ж розпочалось її відновлення.
Загалом провели повний цикл реставраційних робіт, спрямованих на зміцнення несучих конструкцій, заміну пошкоджених елементів, відновлення первісного вигляду пам’ятки та забезпечення її довготривалого збереження як об’єкта культурної спадщини національного значення.
Церква Архистратига Михаїла
У 2023 році церкву вдалося вивести з аварійного стану, проте унікальний стінопис, датований 19 століттям, — перебував в аварійному стані. Тому після завершення реставрації храмової споруди, розпочали роботи з порятунку живопису.
Його унікальність полягає у неповторному колориті та автентичному стані збереження авторських розписів. Подібне малярство сьогодні переважно перемальоване чи знищене.
Тому після завершення реставрації храмової споруди, розпочались роботи з порятунку живопису.
Церква Архистратига Михаїла
Роботи проводила команда із дев’яти фахівців, серед яких шість досвідчених реставраторів із понад 20-річним стажем, а також найкращі студенти відділу реставрації монументального живопису Львівського фахового коледжу декоративного та ужиткового мистецтва ім. Івана Труша. Відтак, у процесі реставраційних робіт, фахівці обробили всі площі церкви дезінфекційним розчином, провели скрупульозні роботи із закріплення, розчистки й тонування живопису.
Роботи виконували у межах обласної програми «Охорони, збереження і популяризації культурної спадщини». Відтак, упродовж 2018-2025 років на реставрацію церкви та стінопису використали близько 10 млн з обласного бюджету.
Церква Архистратига Михаїла
Сьогодні у храмі священнослужителі спільно із громадою провели першу літургію, яку очолив Владика Ярослав (Приріз) – правлячий архієрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. Громаду привітали Юрій Бучко, директор департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА Олена Василько, представники місцевої влади.
Серед реліквій храму, що збереглися донині: дві ікони 15 ст., хоругви 18 ст., старі церковні замки, так звані підхрестові яблука (керамічні декоративні елементи, які колись розміщували під хрестами на маківках храму), зразки народної поліхромної скульптури. А ще монументальні полотна відомих художників 19 ст. – братів Івана та Василя Чайок, створені у 1897 році і труна-кенотаф, у якій, за легендами, запечатали смертельну хворобу — чи то чуму, чи то холеру, — яка ширилась регіоном у кінці 19 — на початку 20 ст.
Церква Архистратига Михаїла
Відкриттям стало полотно із зображенням Святого Духа: його зворотна сторона була заклеєна папером, під яким виявили фрагмент іншої, набагато давнішої ікони з зображенням розп’яття Ісуса Христа. Наразі ця знахідка потребує додаткових досліджень.
Родзинкою цього храму є розписаний портал із зображенням архистратига Михаїла, апостолів Петра і Павла на одвірках і вигравіруваний напис 1801 рік, коли відбувся масштабний ремонт церкви. Тоді ж і з’явилися і всі інші розписи.
А ще реставратори виявили у конструкціях церкви місця влучання шрапнелі в період Першої світової, коли селом проходив фронт. Це теж свого роду пам’ятка – історичних подій.
Церква в Ісаях є цілим комплексом, який налічує дерев’яну церкву і дзвіницю, а також новий мурований модерністичний храм 1930-х років.
Соціальні мережі навчили нас безлічі корисних лайфхаків, які заощаджують час і гроші, але, мабуть, найприємніші з них – ті, що показують, як відтворити улюблені напої з кав’ярень удома, заощаджуючи при цьому пристойну суму щотижня, розповідають наші партнери Торгова Марка Кава Старого Львова.
Але що може бути приємнішим, ніж дізнатися, як зробити власними руками каву з Відня – ейншпеннер – напій, відомий ще з 1800-х років. Ейншпеннер не лише кумедно вимовляти – його приємно і пити, пише Parade. Це кремовий, оксамитовий коктейль з еспресо з густою шапкою підсолоджених збитих вершків зверху.
Що саме являє собою кава “айншпеннер”
За словами експерта з їжі та рецептів Ріка Роджерса, автора книги Kaffeehaus і ведучого гастротурів віденськими кав’ярнями, айншпеннер пов’язаний з традиційною одно-кінною каретою.
“Ці екіпажі були відкритими, тому кучеру (фіакеру) потрібен був гарячий напій, щоб зігрітися на холодному віденському повітрі. Ейншпеннер придумали наприкінці 1800-х у кав’ярні поруч з Оперним театром, де обслуговували кучерів. Напій зігрівав їх під час довгого очікування клієнтів після вистави. Шапка зі збитих вершків утримувала тепло і відмінно справлялася зі своїм завданням”, – розповідає Роджерс виданню.
Сьогодні існує безліч варіантів цього напою, деякі з яких відходять від традиції: з льодом, з матча, а також з безмолочною “вершковою” шапкою.
Що входить до віденської кави
Щоб приготувати класичний ейншпеннер, вам знадобиться свіжозварений еспресо (або дуже міцна кава) приблизно на одну чашку, вершки для збивання, дрібна або цукрова пудра та дрібка солі. Якщо робите версію з льодом, потрібні кубики льоду.
Як приготувати ейншпеннер
Для холодного ейншпеннера спочатку зваріть дві порції еспресо і дайте їм злегка охолонути. Наповніть склянку льодом і налийте еспресо. В окремій мисці збийте вершки з цукром і дрібкою солі до консистенції розталого морозива – густі, але такі, що все ще ллються. Викладіть або акуратно налийте вершки поверх кави, щоб вони утворили окремий шар.
За бажання посипте зверху какао, корицею або тертим шоколадом – для “кавового” завершення. Для гарячого ейншпеннера просто не використовуйте лід, але зберіть напій тим самим способом шарами.
4 поради щодо приготування ейншпеннера вдома
1. Не перезбивайте. Вершки мають бути м’якими та текучими, щоб плавно опускатися в еспресо. Якщо збити занадто сильно, вони не будуть поступово з’єднуватися з кавою.
2. Використовуйте хороший еспресо. Оскільки інгредієнтів небагато, якість вирішує все. Правильний помел і температура заварювання дадуть набагато яскравіший смак.
3. Додайте дрібку солі. Це звучить дивно, але невелика кількість солі підсилює і солодкість, і гірчинку кави.
4. Охолодіть склянку. Якщо готуєте холодну версію, кілька хвилин у морозильнику допоможуть зберегти чіткі шари, поки ви п’єте.
З 8 по 22 листопада у Львові вперше проходитиме Фестиваль «Європейські дні єврейської культури» – міжнародна ініціатива, що щорічно об’єднує десятки міст Європи від вересня до листопада.
Цьогорічна тема фестивалю – «Народ Книги», і саме вона стане об’єднавчим мотивом усіх подій. У програмі – лекції, екскурсії, дискусії, виставки та концерт, які відкриють для гостей глибину й красу єврейської спадщини, що протягом століть була невід’ємною частиною української культурної мозаїки.
«Такий захід ми організовуємо вперше. Дуже пишаємося, що Львів долучився до цього фестивалю та став його частиною. Думаю, це лише початок. Хочеться, щоб це стало доброю традицією для міста», — зазначила Наталія Толок, ініціаторка та координаторка фестивалю у Львові.
Метою ініціативи є підкреслити культурне різноманіття та історичну важливість єврейської культури на локальному й європейському рівнях.
Фестиваль є частиною міжнародного проєкту, започаткованого Європейською асоціацією збереження єврейської спадщини (AEPJ) у 1999 році.
Програма заходів у Львові
8 листопада
13:00 — екскурсія «Lviv, its Jewish history reflected in literature» (англійською), зустріч біля пам’ятника Данилу.
15:00 — екскурсія «Львів у світі єврейської літератури» (українською), зустріч біля Оперного театру. Вхід вільний, за умови попередньої реєстрації.
10 листопада
15:00 — екскурсія музеєм «Слідами Галицьких євреїв: Постаті та книги», вул. Котляревського, 30.
15 листопада
14:00 — відкриття виставки Національної бібліотеки Ізраїлю «Народ Книги», почесне консульство Ізраїлю, вул. Газова, 36/3.
15:00 — зустріч-бесіда з Yuri Vedenyapin (Польща, США) «Відродження мови їдиш у сучасній культурі».
16 листопада
18:00 — концерт «SHOLEM!» (Мир!) і майстер-клас з традиційного єврейського танцю, Перший театр, вул. Гнатюка, 11.
18 листопада
18:00 — лекція «Нове життя єврейських артефактів. Реставрація єврейських писемних пам’яток», Львівський Фотомузей, вул. Коперника, 17.
22 листопада
14:00 — лекція-бесіда «Сейфер та бух. Чоловіче та жіноче у єврейській літературній традиції», Центр міської історії, вул. Богомольця, 6.
Вхід на всі події вільний, але попередня реєстрація обов’язкова.
“Домівка врятованих тварин” розпочала свою щорічну благодійну акцію “#Миколай_в_Домівку”. Мета ініціативи — забезпечити сотні підопічних тварин, які перебувають на утриманні комунального закладу, необхідними кормами, ліками та іграшками до Дня Святого Миколая.
Акція триватиме до 19 грудня включно.
“Листи” від тих, хто не вміє писати
Про старт збору повідомив на своїй сторінці у Facebook керівник “Домівки” Орест Залипський. Він зазначив, що хоча тварини не можуть писати звичайні листи, їхні потреби, викладені у формі “трохи подряпаних кігтями чистих аркушів” і з плямами від носиків, є надзвичайно важливими.
“Хтось просить іграшку, хтось свіженькі овочі, насіння чи смаколики, мисочку, а хтось — ліки, які так потрібні. Саме тому ми знову повертаємося до нашої щорічної традиції — #Миколай_в_Домівку,” — йдеться у дописі Залипського.
“Домівка врятованих тварин” є єдиним у Львові комунальним закладом, який надає допомогу та притулок не лише котам та собакам, але й диким, свійським та екзотичним тваринам. Щороку заклад приймає сотні постраждалих і покинутих чотирилапих, пернатих та інших мешканців. За даними закладу, загальна кількість підопічних одночасно може сягати кількох сотень.
Як стати Святим Миколаєм для тварин?
Організатори закликають усіх небайдужих долучитися до акції та обрати “лист”, що найбільше відгукується, — тобто обрати категорію подарунків, якій відповідає нагальна потреба тварин.
Перелік необхідного включає:
Корми та смаколики: сухий та вологий корм, свіжі овочі та насіння для гризунів і птахів.
Предмети побуту: мисочки, підстилки, засоби для догляду.
Медикаменти: ліки та ветеринарні препарати, які є критично важливими для реабілітації травмованих та хворих тварин.
Іграшки: для урізноманітнення дозвілля підопічних.
Способи передачі подарунків:
Особисто:
Адреса: м. Львів, вул. Олекси Довбуша, 24.
Графік прийому: Щодня з 10:00 до 19:00.
Поштою:
Отримувач: Андрус Марта.
Відділення: м. Львів, відділення №98, Нова пошта.
Контактний телефон: +380730000075.
Організатори обіцяють, що усі зібрані пакунки щастя будуть передані підопічним саме до 19 грудня, щоб створити справжнє свято та втілити віру в дива для тих, хто цього найбільше потребує.
Першого червня о годині 21.45 стара чотириповерхова кам’яниця під номером 8 – та сама, де була кав’ярня «Пекелко» – раптово завалилась, поховавши всіх мешканців у середині. Під завалами опинилися кілька десятків людей. Двадцять одна людина загинула, серед них – вісім із однієї родини. Трагедія сталася вночі, незадовго до 23:00, коли більшість мешканців триповерхового будинку на вул. Краківській 8–10, на розі з Вірменською, перебували у своїх квартирах. Кам’яниця належала Ігнацію Шенветтеру. За даними преси того часу, тут було зареєстровано 78 осіб, але насправді могло мешкати близько 200 людей – здебільшого це були багатодітні, бідні єврейські родини.
Будинок перебував у жахливому стані. Мешканці неодноразово скаржилися, що штукатурка осипається, а стіни нестійкі. Споруда XVII століття ніколи не зазнала капітального ремонту, попри численні приписи львівської влади, адресовані власникові. Люди давно боялися, що станеться трагедія.
Особливе занепокоєння викликала тріщина в мурі, яка за кілька днів до обвалу значно збільшилася. Вони також скаржилися, що зі стелі все частіше сипалася штукатурка.
Тієї фатальної ночі почувся глухий тріск, після чого вся кам’яниця завалилася донизу, поховавши під руїнами десятки людей і перегородивши вулицю завалами. Лише мешканці третього поверху мали щастя врятуватися, утікши через ґанок, що вів до офіцин. Жах ситуації посилювала темрява ночі, страх перед подальшими обвалами, крики поранених і клуби диму, що в кожну мить загрожували вибухом пожежі, – так описував катастрофу журналіст «Nowości Ilustrowane» (№23, 1922).
«Видовище жахливе», – писало тоді «Słowo Polskie». «Будинок із десятком вікон від фронту обвалився до рівня вулиці, за винятком двох вузьких крил, що оперлися на сусідні споруди. Частина даху з лівого боку висить у повітрі, ось-ось може впасти. З-під завалів, попри шум рятувальної акції, постійно долинають стогін і крики. Біля рівня першого поверху видно руки жінки, яка нелюдським голосом волає про допомогу…»
За словами очевидців, усе тривало лише кілька хвилин. На місце події швидко прибули пожежники та військові. Рятувальна операція тривала всю ніч і наступного дня. Кількість загиблих постійно зростала. Найбільша трагедія спіткала родину офіціанта на прізвище Лінк: загинули батько і семеро дітей, наймолодшій було півтора року. Вижила лише мати. З-під завалів витягнули 38 осіб, частина з них була у тяжкому стані.
Про катастрофу в центрі Львова писали всі місцеві газети. Журналісти приділили особливу увагу подружжю, яке, коли будинок почав валитися, вибігло надвір, але згадало про залишені гроші й повернулося. Вони загинули. Кілька днів по тому пожежники знайшли їхні заощадження – майже мільйон марок.
Одна з газет – «Wiek Nowy» – писала також про молодого чоловіка, який того дня приїхав до своєї нареченої, щоб зробити їй пропозицію. Вони загинули разом під завалами. Він був святково вдягнений.
На першому поверсі будинку були магазини. Більшість із них перетворилася на руїни, за винятком одного – винного складу в підвалі. Не постраждала жодна пляшка.
У катастрофі вдалося врятувати багато дітей. Серед них – брат і сестра: хлопчик приблизно 1,5 року та кількамісячна дівчинка. Ніхто по них не з’явився, тому їх передали до сиротинця.
Після трагедії встановили, що на момент обвалу кам’яниця мала 282 роки й спочатку була одноповерховою. Згодом надбудовували нові поверхи без жодної документації чи дозволів. Ніхто не перевіряв стану фундаментів. Комісія, яка розслідувала причини, дивувалася, як ця будівля взагалі стояла стільки років, адже несучі стіни першого поверху були тонші, ніж на верхніх. Це назвали «архітектурною аномалією». Ба більше – балки, що тримали вагу верхніх поверхів, були вмуровані лише на півцеглини замість двох-трьох.
Через кілька тижнів після трагедії львівський магістрат розпочав перевірки інших будинків і визначив 20 споруд, які підлягали негайному знесенню.
Від кам’яниці на вул. Краківській не залишилося й сліду. Сьогодні на цьому місці стоїть готельний комплекс.
Чи існували українські часописи про кіно і фотографію у Галичині в міжвоєнний період? Якими вони були? Про що писали?
Ця лекція про історію появи і особливості функціонування українських часописів «У фільмовому царстві…», «Кіно» та «Світло й Тінь». Ви дізнаєтеся, хто був їхніми редакторами і найактивнішими авторами, про що вони писали і як на них реагували галичани. А також про те, чи змогли вони конкурувати із польськими часописами? А також не обійдеться без світлин, цікавих фактів і галицького гумору.
Лекція відбудеться у рамках проєкту «Юнацька школа альтернативної та аналогової фотографії» за підтримки Молодіжного фонду Львова. Вхід вільний.
Проєкт «Юнацька школа альтернативної та аналогової фотографії» реалізовується в межах грантової програми Молодіжного фонду Львова «Твори рух» — частина реалізації титулу “Львів — Молодіжна столиця Європи 2025”. Програму впроваджено за підтримки ЮНІСЕФ та фінансової допомоги Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Нова колія пролягатиме від кордону з Польщею до Скнилова.
Віцепрем’єр-міністр України Олексій Кулеба та директорка Єврокомісії з транспорту Магда Копчинська дали старт будівництву колії європейського стандарту у нашій області.
Європейська Комісія вже скерувала 73,5 млн євро грантових коштів на реалізацію цього проєкту. Завершити будівництво планують до 2027 року.
«Це не лише масштабний інфраструктурний проєкт. Це – крок до повної інтеграції України в європейський простір, посилення економіки, безпеки і зв’язків між нашими державами.
Кожен кілометр євроколії – ще один аргумент, що Україна належить до Європи не лише цінностями, а й інфраструктурно. Нашу область завжди вважали воротами України в Європу. Тепер це буде буквально», – зазначив очільник Львівської ОДА Максим Козицький.
Це буде друга в Україні євроколія. А перша сучасна євроколія Чоп – Ужгород, яку недавно відкрили за участі Президента, вже перевозить пасажирів до Братислави, Кошице, Будапешта та Відня.
Осип Назарук (1883–1940), відомий під літературними псевдонімами «Андрій Банашкевич», «Андрій Чекановський» та «Святослав Чужинець», по праву вважається однією з найяскравіших, але водночас найскладніших постатей українського державотворення першої половини XX століття. Його шлях — це драматична еволюція від радикального соціаліста до християнського консерватора та ідеолога гетьманського руху, що відображала бурхливі пошуки національної ідентичності та шляху до незалежності [1.4, 2.2].
На зламі епох: Правник і Січовий Стрілець
Народився Осип Тадейович 31 серпня 1883 року в місті Бучачі на Тернопільщині у родині кушнірського майстра [1.5, 2.1]. Після навчання у Бучацькій та Золочівській гімназіях, він здобув атестат зрілості у Львові (1902 р.) [1.1]. Освіту він продовжив, студіюючи право у Львівському, а потім у Віденському університетах, де став активним членом студентського товариства «Січ» [1.2]. У 1912 році О. Назарук захистив докторат зі світського та церковного права [1.1, 4.2]. До початку Першої світової війни він був активним членом Української радикальної партії (УРП), входячи до її Головної управи протягом 1905–1923 рр. [1.1, 4.2].
Осип Назарук, 1915 р. (Українські січові стрільці. – Львів, 1935)
З початком Першої світової війни, 6 серпня 1914 року, Назарук вступив до лав Легіону Українських січових стрільців (УСС) у званні старшого десятника [1.1]. Втім, його військова кар’єра почалася з драматичного епізоду: 28 серпня 1914 року його було заарештовано за сфабрикованим звинуваченням у шпигунстві на користь Російської імперії, що призвело до ув’язнення у Станіславі (нині Івано-Франківськ) та перебування у сумнозвісному таборі Талергоф (Австрія) [1.1, 2.2]. На волю він вийшов у грудні того ж року [1.1]. Протягом 1915–1918 рр. О. Назарук очолював Пресову Квартиру УСС, де розгорнув активну публіцистичну діяльність, результатом якої стала ґрунтовна праця «Слідами Українських Січових Стрільців» (1916 р.) [2.1, 4.5].
Державотворець: Міністр ЗУНР та дипломат
У Львові в 1918 році Осип Назарук став членом Української Національної Ради ЗУНР [1.1, 2.1]. Його дипломатичні здібності були затребувані негайно: у листопаді 1918 р. він був делегатом на переговорах у Києві з гетьманом Павлом Скоропадським щодо військової допомоги у боротьбі проти Польщі [1.1, 2.3]. У грудні 1918 – квітні 1919 рр. Назарук очолював ключову структуру — Головне управління преси та пропаганди (на правах окремого міністерства) в урядах Всеволода Чехівського та Сергія Остапенка [1.1].
Цікавий факт (ЦФ 1): Назарук, як представник Директорії, проводив перемовини з представниками Антанти в Одесі. Його “бурхлива” стихійна сила та дотепність, як згадувала Мілена Рудницька, робили його “дуже небезпечним полемістом” на всіх фронтах [1.1, 1.5].
Після воєнних невдач, Назарук емігрував до Відня (листопад 1919 р.), де працював у редакціях часописів «Український прапор» та «Воля» [1.1]. У жовтні 1920 року він був членом делегації ЗУНР під час польсько-радянських перемовин на Ризькій мирній конференції [1.1, 4.2].
Осип Назарук. З приватної колекції Романа Метельського
За океаном: Гетьманський ідеолог
У серпні 1922 року О. Назарук як надзвичайний представник уряду ЗУНР виїхав до Канади (Вінніпег) [1.1, 4.2]. Під впливом листування з В’ячеславом Липинським, Назарук еволюціонував у своїх поглядах, ставши прихильником монархістсько-гетьманської ідеї [2.2, 4.2].
З 1923 року він переїхав до Сполучених Штатів Америки за дорученням президента Євгена Петрушевича [1.1]. На американському континенті він став одним із головних ідеологів січового руху [1.1, 2.6].
Цікавий факт (ЦФ 2): У 1923–1926 рр. Назарук редагував тижневик «Січ» – орган гетьманського товариства в Чикаґо, а у 1926–1927 рр. був співредактором українського католицького часопису «Америка» у Філадельфії [1.1, 4.1, 4.4]. На 6-му Всесічовому з’їзді в Детройті (липень 1927 р.) він виступив із програмною доповіддю «Сучасне положення українців в Америці» [1.1, 4.4].
У першому ряді зліва направо: Сидір Голубович, позаду Осип Назарук, Степан Витвицький, Євген Петрушевич, позаду Євген Коновалець, Стефан Чмелик, Ярослав Селезінка (у Кам’янці на Поділлі, 1919 р.)
Літературна спадщина і «Нова Зоря»
Літературну славу Осипу Назаруку принесла історична повість «Роксоляна» [1.3]. Хоча він задумав її раніше, опублікована вона була у 1930 році після повернення автора до Львова [4.5]. Першою ж відзначеною працею була повість «Князь Ярослав Осмомисл» (1918 р.), яка отримала престижну «Михайлову премію» від товариства «Просвіта» [2.1].
Повернувшись до Львова у 1928 році, Назарук став помітною фігурою в політичному житті Галичини. Він був головним редактором часопису «Нова Зоря» (з січня 1928 до серпня 1939 р.) – офіційного видання Станіславської Митрополії УГКЦ (з 1930 р.) [1.1, 4.4, 4.3]. Він також був серед засновників освітнього товариства «Скала» (1931 р.) [1.1, 4.4].
Цікавий факт (ЦФ 3): Наприкінці 1938 року, попри активну публіцистичну та громадську діяльність, О. Назарук відкрив у Львові власну адвокатську канцелярію [1.1, 2.6].
Після окупації Західної України Червоною армією, 2 жовтня 1939 року, Назарук змушений був виїхати до Варшави, а потім до Кракова, де 31 березня 1940 року помер від інфаркту [1.1, 4.1]. Похований на Раковицькому кладовищі Кракова [1.1]. Його спадщина – публіцистика, що формувала ідеологію української державності, та історична проза – десятиліттями була під забороною радянської цензури, яка вважала його “однозначно ворожим” елементом [2.6].
Аристарх БАНДРУК
Список використаних джерел
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ). Осип Назарук – відомий український громадський та політичний діяч, письменник, журналіст, публіцист (до 140-річчя від дня народження). [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/node/6267 (Цитати та факти 1.1).
Україна молода. Життя, яскравіше за роман: історія автора «Роксоляни» та організатора Пресової квартири УСС Осипа Назарука. 7 квітня 2020. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.umoloda.kiev.ua/number/3580/196/145134/ (Цитати та факти 1.2, 1.3).
Тернопільська ОУНБ. «Політик і майстер історичної прози»: у Тернопільській ОУНБ діє виставка до 140-річчя від дня народження Осипа Назарука. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://tor.gov.ua/list/?type=view&id=19125 (Цитати та факти 2.1).
Збруч. Осип Назарук – від радикалізму до консерватизму та монархізму. 31 серпня 2013. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/12223 (Цитати та факти 2.2).
Терміново – новини Тернополя. Цього тернополянина радянська влада боялася більше за зброю: історія письменника Осипа Назарука, який представляв Україну в Канаді та США. 3 листопада 2025. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://terminovo.te.ua/news/127115/ (Цитати та факти 2.6).
НБУВ. Народився Осип Назарук, український громадський і політичний діяч, письменник, журналіст, публіцист. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/node/4256 (Цитати та факти 4.2).
Тернопільська обласна бібліотека для молоді. Назарук Осип. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://tobm.org.ua/nazaruk-osyp/ (Цитати та факти 4.5).
24 жовтня у Філадельфії відбувся благодійний концерт на підтримку дітей та українців, які постраждали від війни. Під час заходу фронтмен українського рок-гурту “Цвіт Кульбаби” Василь Марущак отримав почесну відзнаку “Складні часи — час перемог” від єпископа Філадельфійського, Луки (Згоби).
Цей концерт, як і всі попередні, мав важливу благодійну мету. Василь виконав свої найвідоміші хіти «Королєва, «Побарабану», «Манікюр», «Йду на війну» а також нову нещодавно запремєрену пісню «Повернутись живим», яку присвятив українським військовим. Понад два роки музикант тримає творчий фронт у США — виступає з благодійними програмами, піднімає моральний дух українців за кордоном і допомагає збирати кошти для підтримки обороноздатності України.
“Музика сьогодні — це теж фронт.
Кожна наша пісня — це сила для тих, хто бореться за майбутнє України.
Я вдячний людям, які не втрачають віри, приходять на концерти, підтримують наших військових та Україну”,
— зазначив артист.
Довідка
Гурт “Цвіт Кульбаби” відомий такими піснями, як:
«Повернутись живим», «Йду на війну», «ПоБарабану , «Королєва».
Колектив активно працює над новими релізами та готує концерти у різних регіонах США.
У жовтні в грузинському Батумі завершився чемпіонат Європи з шахів. Там чоловіча збірна здобула статус чемпіона Європи, а жіноча – віцечемпіонок континенту. Олександр Бєлявський, Адріан Михальчишин, Михайло Олексієнко та Володимир Грабінський – українські шахісти, які народились та значний період життя проживають у Львові. Троє з цих гросмейстерів були у складі тренерських штабів збірної України, які готували команди на цей чемпіонат Європи.
Голова Львівської ОДА Максим Козицький зустрівся з гросмейстерами та відзначив їх за багаторічну сумлінну працю, вагомі досягнення, високий професіоналізм і вагомий особистий внесок у розвиток шахового спорту України.
«У дитинстві я дуже любив грати в шахи з батьком і братом. Відтоді ця гра стала для мене не просто розвагою, а способом мислити стратегічно й знаходити рішення. Якщо є можливість, то і тепер намагаюся важливі розмови проводити саме за шахівницею. Мав за честь приймати та нагородити у Львівській ОДА провідних шахістів України – Олександра Бєлявського, Адріана Михальчишина, Михайла Олексієнка та Володимира Грабінського. Це люди, які не лише самі досягли високих результатів, а й виховують нове покоління чемпіонів. Ми у Львівській ОДА точно будемо й надалі підтримувати розвиток шахів на Львівщині, щоб ця гра виховувала нових чемпіонів і формувала сильних особистостей», – наголосив очільник області.
Зазначимо, що у 2025 році з обласного бюджету Львівщини виділили 120 тис. грн на забезпечення участі збірної команди з шахів від Львівщини в змаганнях національного рівня.
Олександр Бєлявський – одна з провідних фігур української шахової школи другої половини XX ст., представник львівської шахової традиції, яка дала низку сильних гросмейстерів. Відомий як майстер динамічної атаки у шахах. Його досягнення у складі великих командних змагань свідчать про високий рівень як індивідуального, так і командного виступу. З листопада 2023 року – головний тренер чоловічої збірної України з шахів.
Адріан Михальчишин є автором низки шахових книг та публікацій, зокрема про стратегію, ендшпіль, шахову культуру. Він поєднує статус гросмейстера та тренера-організатора. Завдяки його діяльності Львівська шахова культура отримала підсилення, він сприяв вихованню тренерів і шахістів. Має міжнародний досвід тренерської роботи, що розширює представлення України у глобальному шаховому просторі. З 2009 року – голова тренерської комісії FIDE, член правління Європейської шахової федерації.
Михайло Олексієнко має звання майстра спорту України. Його рейтинг станом на січень 2025 року – 256-те місце у світі, 14-те в Україні. У 2002 році отримав звання міжнародного майстра. Найвищий ELO (рівень кваліфікації гравця у шахах) – 2643 очки у січні 2015 року. Активно працює тренером на міжнародній арені. З 2023 року тренер збірної жіночої України. Один із провідних львівських шахістів, який здобував перемоги та призові місця на національних та міжнародних турнірах.
Володимир Грабінський – тренер, його робота спрямована на підготовку молоді, забезпечення високого рівня шахової освіти та розвитку українських шахів. Завдяки йому Львівська спортивна школа з шахів «Дебют» стала одним із центрів підготовки шахістів високого класу. Під його керівництвом виросли 13 міжнародних гросмейстерів. Працював головним тренером різних збірних. Очолює юнацьку Комісію Федерації шахів України.
Кажуть, ми – це те, що ми їмо. І хоч фраза здається банальною, у ній є частинка правди. Бо кожен наш вибір у тарілці це теж вибір у житті. У когось – чіткий, продуманий, майже стратегічний. У когось – інтуїтивний, емоційний, на хвилі настрою. І коли мова заходить про піцу, ця проста страва стає справжнім дзеркалом характеру.
До речі, якщо хочете перевірити, яка піца відповідає вашому настрою саме зараз, можете заглянути сюди: піца у львові. Там вибір такий, що навіть найрішучіші раптом зависають між «класику люблю» і «а може, щось гостреньке».
Люди, які обирають класику
Ті, хто замовляє «Маргариту» або «Пепероні», зазвичай мають чітке уявлення про те, що таке якість. Вони не женуться за модними назвами, не потребують екзотики, їм важливий баланс. Коли тісто пружне, соус ароматний, сир тягнеться і цього достатньо.
Такі люди надійні. Вони не метушаться і не люблять сюрпризів там, де їх не потрібно. Якщо кажуть, що буде «як завжди», то справді буде добре. Їхнє життя часто нагадує саме піцу Маргариту: нічого зайвого, але все на своєму місці.
Ті, хто шукає нове
Якщо ви обираєте піцу з ананасом, грушею, прошуто чи навіть медом, то ви дослідник. Вам цікаво пробувати, навіть якщо інші кривляться. Ви любите відкривати, порівнювати, сперечатися, смакувати деталі. Іноді ваші експерименти виглядають дивно, але часто саме ви перші помічаєте, що поєднання працює.
Такі люди не бояться ризику. Вони сприймають життя як гру, а їжу як частину цієї гри. Якщо все навколо стає рутинним, вони самі вигадують пригоди. І, до речі, саме серед таких найчастіше народжуються ті, хто створює власні рецепти – у кулінарії, роботі, у стосунках.
Любителі піци «4 сири»
Ці люди мають слабкість до гармонії. Вони цінують складність, але не хаос. Їм важливий баланс між інтенсивністю й ніжністю, між солоністю і м’якістю. Їх приваблює багатошаровість смаку, як і глибина у людях.
Найчастіше це естети. Вони можуть витратити кілька хвилин, щоб роздивитися піцу перед першим укусом. Вони вміють бачити красу у деталях, і їм не потрібні зайві прикраси. Якщо у вашому житті є людина, яка завжди обирає «4 сири», швидше за все, це хтось із внутрішнім світом, що нагадує мелодію тиху, але складну.
Ті, хто любить гостре
«Диявола», «Мексиканська», «Пекуча» це вибір людей, яким нудно жити рівно. Вони не шукають спокою, їм потрібен драйв. Навіть у їжі вони хочуть відчувати енергію, вогонь, виклик.
Такі люди прямолінійні, пристрасні, іноді трохи імпульсивні. Вони не вміють приховувати емоцій і не хочуть цього робити. Їхнє життя — це як гостра піца: яскраве, неспокійне, але завжди зі смаком. І навіть якщо іноді обпікає, вони знову повертаються за наступним шматком.
Ті, хто обирає вегетаріанське
Це не завжди про дієту. Частіше про свідомість. Про вміння чути себе і своє тіло. Люди, які обирають легкі, свіжі піци, зазвичай цінують природність у всьому. Вони не поспішають, не роблять різких рухів, але завжди знають, чого хочуть.
Їм важливий баланс не лише у стравах, а й у житті. Вони рідко роблять щось «на емоціях». Їм ближчий принцип — спокій, ясність, чистота. Такі люди вміють знаходити красу в простих речах, і в цьому їхня сила.
Любителі солодкої піци
Так, буває і таке. Шоколадна піца, з ягодами, з карамеллю. Її вибирають ті, хто не втратив здатності радіти дрібницям. Романтики, мрійники, іноді трохи діти в душі.
Вони не бояться виглядати наївними, бо вважають, що життя надто коротке, щоб завжди бути серйозним. Вони здатні створити атмосферу тепла навіть у звичайний день. І якщо ви бачите людину, яка замовляє десертну піцу після основної, знайте це той, хто цінує моменти, а не лише підсумки.
Якщо коротко
Піца — це не просто їжа. Це дзеркало нашої натури. Комусь потрібна стабільність і чіткість смаків. Комусь гострота і рух. Комусь глибина і витонченість. І всі ці варіанти правильні.
Наші смаки змінюються разом із нами. Те, що колись здавалося «занадто простим», з часом стає улюбленим. А те, що колись було «цікавим експериментом», перетворюється на класичний вибір. І в цьому теж є краса.
Тож наступного разу, коли будете розглядати меню, не поспішайте. Прислухайтеся до себе. Бо іноді навіть звичайна піца здатна сказати про вас щось нове. І якщо сьогодні рука тягнеться до незвичного варіанту, можливо, це знак, що у вашому житті час для змін.
Адже смак це спосіб говорити із собою без слів. І піца, як не дивно, чудово вміє слухати.
Сьогодні хочемо познайомити читачів із спогадами про українознавче навчання в’язнів тюрми “Бриґідки” у Львові, що були організовані Василем Сидором у 1930-х рр. Спогади авторства Остапа Крилатого, були надруковані в першому томі Історично-мемуарного збірника “Надбужанщина: Сокальщина, Белзщина, Радехівщина, Каменеччина, Холмщина і Підляшшя”, виданому у 1986 році у Нью-Йорку під редакцією Миколи Мартинюка.
Бригідки, 1863
Український “народній університет” у львівських Бриґідках
ВІД РЕДАКЦІЇ: Василь Сидор народився 1911 р. в Спасові, пов. Сокаль. По закінченні гімназії записався на студії права у Львівському університеті. Служив у польському війську, де вчився в старшинській школі, з якої викинули його тому, що він українець. Від наймолодших літ пластун та член ОУН. В 1936 р., як член Проводу ОУН на Північно-західніх Українських Землях, проломлює “сокальський кордон” та поширює сітку ОУН на Волині й Холмщині. Під час свого другого ув’язнення в 1937 р. він стає в 1938-39 рр. “старостою” – Провідником Українських Націоналістів Політичних В’язнів у львівській тюрмі “Бриґідки”. Під час першої більшовицької окупації залишається на посту Військового Референта Крайової Екзекутиви ОУН. Бере участь у нарадах І Великого Збору ОУН, влітку 1941 р. стає членом Головного Військового Штабу ОУН. Осінню 1942 р. керує організуванням перших відділів УПА на Поліссі й Волині та переходом до УПА відділів української міліції. Він також організує Волинський Військовий Штаб та згодом стає першим Шефом Штабу УПА-Північ. В 1943 р. ПІ Надзвичайний Великий Збір ОУН обирає його заочно членом Головної Ради ОУН. В 1943 р. переорганізовує УНС в УПА та стає командиром УПА-Захід. З 1947 р. – Генеральний Суддя ОУН та Крайовий Провідник у Карпатському Краю.
Василь Сидор
Загинув сл. п. В. Сидор – полковник Шелест (Вишитий, Конрад, Зов) – 17 квітня 1949 р. в бою з більшовиками в Перегінському районі (Станиславівська обл.), в долині ріки Лімниці
Спогад містимо для відзначення світлої пам’яті цього кришталевого революціонера.
На початку березня 1938 р. мене перекинули з 31 келії в 30-тку третього слідчого відділу, де визначним сторожем був старий, ще з австрійського режиму стражник Пенцак.
В 30-ці я зустрів багато своїх знайомих, а між ними Василя Сидора. Знав я його давніше, але ближче запізнався з ним на одному сільсько-господарському курсі в районній молочарні в Первятичах, Сокальського повіту, де він якийсь час працював членом Дирекції. Як тільки я вступив у 30-тку, мене привітав В. Сидор та познайомив з тими друзями, що я їх особисто не знав.
Келія була простора, хоч для 19 осіб дещо замала. В келії сиділо нас 17 націоналістів, один сільський злодій і один наш “шабесґой” – комуніст Перетятко. Згаданий Перетятко був львівським робітником та походив з Равщини. За вербування людей до комуністичної “дивізії ім. Тараса Шевченка” в Еспанії був засуджений польським судом на три роки тюрми. Був це тип фанатичного комуніста, якого жодні факти не могли переконати.
Генеральний план комплексу “Бригідок”. Початок XX сторіччя
В келії, завдяки В. Сидорові, був взірцевий порядок. Він завів у келії дисципліну та старався частинно уприємнити друзям перебування в мурах Бриґідок.
Тюремні дні звичайно проходили сіро й монотонно. Наше життя мало свій порядок. Щоденно рано о год. 6:30 будив нас в’язничний дзвінок, а опісля був “апель” та снідання, на яке приносили нам чвертку чорного хліба і півлітри чорної ячмінної кави. Після снідання ми всі замітали келію, оливили підлогу та наводили порядки. Тюремну монотонію дещо переривав півгодинний прохід. Після проходу не було вже жодної роботи. А ніде не є так нудно, як у тюрмі.
Василь Сидор старався, як міг, витворити в келії життєрадісну атмосферу, тому то заохочував друзів до читання книжок (з в’язничної бібліотеки), до навчання гри в шахи тощо.
Головна брама Бриґідок.
Його бажанням було – за всяку ціну піднести інтелектуальний рівень друзів, що складалися в більшості з селян і робітників і не мали змоги одержати нормальної освіти або мали закінчену лише народню школу. В тій цілі він створив у келії своєрідний народній університет, що гарно розвивався та дав добрі результати. В програму університету входили такі предмети: українознавство, суспільно-громадський сектор (українське культурне, господарське і спортове життя на ЗУЗ), суспільно-політичний сектор (українські суспільно-політичні партії і рухи), світогляд та ідеологія українського націоналізму, конспірація та партизанка. Тут треба зазначити, що виклади українознавства попередили лекції про географію, історію, літературу, культуру та економію світу. Це були короткі енциклопедичні відомості, конечні для слухачів. Головним керівником і викладачем цього університету був Василь Сидор. Виклади починались о год. 9-ій ранку. Всі “учні” сиділи на лавках коло стола. Сидор стояв у куті коло залізної печі (що виглядала, як глобус) та викладав лекцію. Звичайно К. Ф. сидів або ходив коло дверей та “шмірував”, чи не йде стражник або “ревізія”. Нашого ключника Пенцака ми не дуже то боялися, хоч він деколи тихо, по-котячому, відчиняв двері і ставав у келії та звертався: “Цо ви там політикуєцє за тим пєцем?”… Але в дійсності він нам не дошкулював, а деколи приносив навіть газету для прочитання (звичайно, польську).
Виклади тривали від 9 до 12 години, до обіду. Між тим, звичайно о год. 10:30, ми робили 15-хвилинну перерву і їли друге снідання.
В’язниця «Бригідки» у Львові, 1934 р.
Початкова наука йшла дещо повільно через величезну зрізничкованість слухачів. Слухачами “університету” були особи з неповною середньою освітою, були з народньою освітою, але були й такі, що ледве вміли читати й писати. Знайти підхід і методу до всіх тих людей – то була справді неабияка штука, що її міг реалізувати лише такий терпеливий викладач, до того ж добрий психолог, як В. Сидор.
Після обіду до год. 2:00 всі ми відпочивали, лежали на ліжках, читали книжки з в’язничної бібліотеки, грали в шахи тощо… О 2-ій годині приносили нам гарячу воду на чай. Після цього відбувались дальші зайняття, що їх вели К. Фітьо і я. Ми ділили слухачів на дві групи – одну брав Ф., а другу я – і вели гутірки на тему прослуханих лекцій. Ми ставили слухачам запитання, вони старались відповідати, так що ми повторювали з ними пророблений В. Сидором матеріял та закріплювали його в пам’яті. При цьому слухачі користувались табличками, які були декому дозволені, або вживали папір і записували найважливіші речі. (Тут треба згадати, що за папір, олівець, українську газету або книжку в’язня чекав карцер, тому треба було все це добре ховати). Наступного дня В. Сидор перепитував слухачів і звичайно був задоволений з наших “семінарів” та приступав до чергової лекції. Наші “семінари” тривали звичайно дві години. Після 4 години ми вечеряли, пізніше був апель і ми рахували, що день пройшов.
Після апелю ми звичайно всі маршували (ходили в такт) по келії та співали різних пісень: революційних, стрілецьких, любовних, народніх тощо. З любовного репертуару ми співали: “На стрісі раз сиділи два сірі горобці” та “Гуцулку Ксеню”. А полягавши спати, звичайно оповідали спогади й анекдоти.
Народній університет у нашій келії працював понад чотири місяці, тобто до голодівки, яка розпочалась 15 червня 1938 р. Кілька тижнів перед голодівкою забрано з нашої келії друга Сидора, що був тоді провідником 3-го відділу та заступником Провідника Українських Націоналістів-Політв’язнів у Бриґідках. Провідником УНПВ був Микола Арсенич. За 4 місяці перебування В. Сидора в нашій келії вдалося йому проробити відомості про світ, українознавство, суспільно-громадський сектор, суспільно-політичний сектор і світогляд та ідеологію націоналізму.
Після голодівки наш “університет” відновив свою навчальну роботу, але, на жаль, не мали ми вже В. Сидора.
Тюрма Бригідки. Львів, 1941-43 рр.
В. Сидор за час свого перебування в нашій келії дбав не лише про її співмешканців, але старався також, щоб друзі з інших келій, де не було відповідного керівника, мали навчальний матеріял; тому він сам працював і інших намовляв писати реферати, політичні огляди тощо. Він опрацював інструкцію, як поводитись на слідстві, напрямні життя і праці українського націоналіста в келії, писав політичні огляди українських і міжнародніх подій та реферати на військові теми.
Зокрема годиться тут згадати, що він написав у тюрмі твір “Світогляд і ідеологія українського націоналізму”. Це був ясний, стислий еляборат, незвичайно гарно опрацьований. Ціла праця була написана на 100 паперцях “Калини” дрібним “мачком”. Переписання одного примірника вимагало 10 годин наполегливої праці. Не завжди це вдавалося, деколи приходила “хатранка” (ревізія), і тоді, в останній хвилині, не маючи змоги сховати працю, її доводилося знищити.
Велику допомогу виховній і навчальній роботі давав журнал “Непоборні”, видаваний нелегально Проводом УНПВ в Бригідках. Деколи ми діставали до Бриґідок “на шварц” також “Вістник” Донцова та періодичну пресу.
м. Львів. Бригідки.
Відновлений після голодівки, наш університет тривав цілу зиму аж до кінця березня 1939 р., коли нас переведено в інші келії.
Організований В. Сидором “університет” проіснував найдовше з усіх відомих мені “в’язничних університетів”.
На майстер-класі ви створите власну світлину у техніці Van Dyke Brown — унікальному способі ручного друку з теплим відтінком старовинних листівок.
Van Dyke Brown — це техніка, розроблена Вільямом Генрі Фоксталем і названа на честь фламандського художника Антоніса Ван Дейка. Вона набула популярності наприкінці XIX століття, коли фотографи почали експериментувати з кольорами, фактурами та тональністю зображення.
Теплий коричневий відтінок, ручна робота, трохи хімії та багато творчості — усе це створює неповторну атмосферу фотографії як мистецтва, а не лише зображення.
Майстер-клас проведе Олег Огородник — член Спілки фотохудожників України, володар міжнародних звань AFIAP і EFIAP, лауреат Обласної премії в галузі мистецтва (2019) та премії імені Василя Пилип’юка (2020). Його роботи експонувалися на численних українських і міжнародних фотосалонах.
Участь у майстер-класі — безкоштовна. А створені роботи ви зможете побачити у грудні 2025 року на виставці у Львівському палаці мистецтв, а також в онлайн-галереї.
“Проєкт Юнацька школа альтернативної та аналогової фотографії» реалізовується в межах грантової програми Молодіжного фонду Львова «Твори рух» — частина реалізації титулу “Львів — Молодіжна столиця Європи 2025”. Програму впроваджено за підтримки ЮНІСЕФ та фінансової допомоги Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
З 9 до 30 листопада у Львівському державному цирку відбудеться серія вистав, які обіцяють вибух фарб, драйву та справжнього захвату. На глядачів чекає лише 10 ексклюзивних показів — повернення великого циркового мистецтва на львівську арену.
Феєрія руху та емоцій
«Арена епатажу» — це сучасне циркове шоу, де естетика руху поєднується з адреналіном висоти, а класичні жанри отримують нове, видовищне звучання.
Глядачі побачать яскраве поєднання світла, музики, пластики, танцю та гумору — все для створення атмосфери великого свята.
Зірки українського цирку на одній арені
У програмі — провідні артисти, кожен із яких є майстром своєї справи:
✨повітряна гімнастка на трапеції
✨парний антипод
✨соло-жонгляж
✨еквілібр
✨акробатична пара «Люди в чорному»
✨танець на дроті
✨шоу хула-хупів
✨ручний еквілібр
✨шоу-балет «Атлантік»
✨лазерне шоу
✨і, звісно, харизматичний клоун, чий гумор об’єднує покоління!
Атмосфера великої арени
Кожен номер — це історія, розказана через рух, музику та світло.
«Арена епатажу» — це поєднання майстерності, емоцій та магії цирку, яка не залишить байдужим жодного глядача.
«Ми створили програму, яка повертає цирк до його справжньої величі — з повагою до традицій, але з енергією сучасності», — зазначають організатори шоу.
Кількість вистав обмежена — лише 10 показів!
Квитки можна придбати онлайн на https://soldout.ua/category/Lviv/circus або у касі Львівського державного цирку.
Не пропустіть можливість побачити найяскравіше циркове шоу цієї осені — «Арена епатажу»!
У глибині Карпат, неподалік від селища Східниця, стоїть геологічний феномен, про який знають лише одиниці, але який зберігає пам’ять про одну з найбільш інженерно досконалих фортець Європи – Урицькі скелі, або місто-фортеця Тустань. До наших днів не дійшло жодного дерев’яного елемента цієї твердині, проте історики та археологи спромоглися відтворити її з майже 90-відсотковою точністю. Як це сталося? Відповідь криється у камені.
Геологічний Вступ: 55 Мільйонів Років До Фортеці
Перш ніж говорити про середньовічних будівничих, варто віддати належне природі. Урицькі скелі – це не просто кам’яні брили, а ерозійні останці Ямненських пісковиків, що сформувалися приблизно 55 мільйонів років тому у ранньому палеоцені (3.3). Це свідки грандіозних геологічних процесів, які, на відміну від більшості порід Карпатського флішу, мають високу міцність (до 22,3 МПа) та низьку водопоглинальну здатність, що забезпечило їхню збереженість до наших днів (3.3). Головний та найвищий останeць, що височіє над долиною на 87 метрів, називається Камінь (1.3, 3.2). Саме він став серцем майбутньої твердині. Окрім Каменя, комплекс включає Острий Камінь, Малу Скелю та Жолоб (1.3).
Тустань. Фото: mandruyemo.blogspot.com
Таємниця Пазів та Врубів: Науковий Подвиг Михайла Рожка
Протягом століть скелі Урича викликали інтерес (перші згадки про «Камінь під Уричем» датовані ще 1836 роком), але докорінно їхню таємницю розгадав лише один чоловік – архітектор-реставратор Михайло Рожко. У 1970-х роках він очолив експедицію, яка зробила те, що здавалося неможливим: графічно реконструювала п’ять періодів дерев’яної забудови фортеці (1.1).
Його метод ґрунтувався на скрупульозному дослідженні тисяч пазів, врубів, заглиблень, ніш та отворів, які були видовбані безпосередньо у скельній породі (1.3). Ці сліди, мов креслення на камені, служили для кріплення дерев’яних балок, колод та конструкцій зрубної архітектури (4.5). Загалом було зафіксовано та проаналізовано понад 4000 таких архітектурних слідів (4.5). Саме їхня система дозволила науковцям з високою достовірністю (до 90%) відтворити об’ємно-просторовий вигляд усіх п’яти етапів будівництва Тустані (1.3).
3D-модель фортеці Тустань
Цікавий факт 1: Археологічні дослідження виявили, що вже у І тис. до н. е. на скелі Камінь функціонувало язичницьке святилище племен культури фракійського гальштату. Про це свідчать понад 270 виявлених петрогліфів (наскельних зображень), зокрема солярні знаки (3.1, 3.2).
Стратегічна Роль: Митниця на Соляному Шляху
Фортеця Тустань, що проіснувала з IX по XVI століття (2.1), була не просто оборонним укріпленням. Це був ключовий митний та військово-адміністративний центр, що входив до стратегічної Карпатської лінії оборони (4.5). Її головною економічною функцією було контролювати Соляний шлях, який вів із Галичини (зокрема, з Дрогобицької жупи) до Угорщини та на Закарпаття (2.1, 4.6).
Історико-культурний заповідник «Тустань»
У писемних джерелах Тустань вперше згадується у зв’язку з захопленням галицьких міст польським королем Казимиром III (Великим) у 1340 році (2.1). Пізніші люстрації XV-XVI століть деталізують її роль. Наприклад, у люстрації 1390 року, як пишуть вчені, згадується, що “За лісом, який належить до того села, є село назване Уріч під городищем Тустань. В ньому беруть мито віл тих купців, котрі йдуть горами, минаючи Дрогобич” (4.6).
У княжий період (IX-XIV ст.) фортеця була потужним комплексом, що займав площу близько 3 гектарів, з дитинцем на скелі Камінь (3.1). Система оборони включала дерев’яні стіни на скелях, кам’яну стіну (товщиною до 2,5 м, зведену у другій половині XIII ст.) та інженерні споруди життєзабезпечення (1.3).
Цікавий факт 2: Для забезпечення водою під час облоги в Тустані були видовбані прямо у скелі інженерні споруди: криниця глибиною до 35 метрів та дві цистерни для збору дощової води (1.3, 4.5). Ця система водопостачання є унікальною для тогочасних гірських укріплень (4.3).
Мобільний додаток Тустань . Автор: tustan.ua
Кінець Історії та Відродження Спадщини
Економічне значення Тустані почало занепадати у XVI столітті, що було пов’язано зі зміною торговельних шляхів та зменшенням експорту солі через цей маршрут (4.6). Хоча у люстрації 1565 року ще згадується “замок на скелях” (2.1), вже до XVII століття він остаточно втратив своє військове та митне значення і був покинутий.
Сьогодні Урицькі скелі – це Державний історико-культурний заповідник «Тустань», створений рішенням Кабінету Міністрів України у жовтні 1994 року (4.4, 4.7). Комплекс розташований за адресою: с. Урич, Стрийський район, Львівська область, Україна. Це місце, де дика природа Карпат (Східні Бескиди) зустрічається з генієм середньовічного будівництва, пропонуючи унікальний погляд на втрачену історію України.
Дмитро-Олесь Гуменюк (07.11.1925 – 08.05.2020) — це постать, яка поєднала у собі ключові етапи боротьби українців за державність у ХХ столітті.
Народився майбутній повстанець у селі Білі Ослави Надвірнянського району Івано-Франківської області (Прикарпаття) у родині, де батько був ветераном Української Галицької Армії (УГА). Освіту здобував у Коломийській українській гімназії.
У червні 1943 року, не маючи повних 18 років, Дмитро-Олесь Гуменюк добровільно зголосився до лав дивізії “Галичина”, де пройшов військовий вишкіл. Вже у липні 1944 року він брав участь у запеклих боях під Бродами, де був поранений.
Після прориву з оточення він приєднався до Української Повстанської Армії. Воював у складі Надвірнянської районної боївки, обіймав посаду писаря-слідчого Служби Безпеки (СБ) Станіславської округи ОУН (ЗУЗ) під псевдонімом “Скорий”.
У 1945 році Гуменюк був схоплений органами НКВС. Попри те, що йому загрожувала смертна кара, вирок замінили на 15 років каторги. Покарання він відбував у таборах ГУЛАГу в Норильську.
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
«Народна самооборона Львівщини» передасть українським лікарням медикаменти з Греції на майже 2 млн євро
Команда «Народної самооборони Львівщини» отримала з Греції велику партію медикаментів, загальною вартістю 1,9 млн євро. Медичний вантаж в Україну передали українці м. Салоніки і Північної Греції, а саме – Громада «Україно-Грецька Ініціатива».
«Ми вже чотири роки співпрацюємо з медичною платформою GIVMED, яка безкоштовно передає нам життєво важливі ліки для відправлення в різні куточки України. Однак ця партія від GIVMED, надана фармацевтичною компанією WINMEDICA, стала для нас справжньою несподіванкою за складом, обсягом та вартістю. Цього разу ми отримали 52 палети медикаментів, що є однією з найбільших поставок за весь час нашої співпраці», – повідомила очільниця Громади «Українсько-Грецька Ініціатива» Наталія Катмазовська.
«Народна самооборона Львівщини» передасть українським лікарням медикаменти з Греції на майже 2 млн євро
Отримані препарати мають тривалі терміни придатності та вже розподіляються між медичними закладами з різних регіонів України відповідно до надісланих заявок. Найближчим часом вантаж відправиться у десятки закладів охорони здоров’я – від великих госпіталів до обласних лікарень та медичних центрів, що працюють із пораненими військовими та цивільними, а також на передову.
За словами заступника керівника ГО «Народна самооборона Львівщини» Валерія Веремчука, для українських лікарень це надзвичайно важлива підтримка в умовах війни.
«Народна самооборона Львівщини» передасть українським лікарням медикаменти з Греції на майже 2 млн євро
«Ворог знищує склади лікарських засобів в Україні. Тому кожна партія допомоги, кожна ампула, кожна упаковка ліків – рятує життя. Ми вдячні нашим партнерам і волонтерам, які роблять усе можливе, щоб необхідні препарати продовжували надходити в українські медзаклади. Ця підтримка – це не просто гуманітарна допомога, це участь у спільній боротьбі за життя і перемогу», – підкреслив Валерій Веремчук.
Як розповів волонтер «Народної самооборони Львівщини» Ростислав Терещук, у партію увійшли 13 найменувань ліків. Серед них – препарати, які зараз найчастіше потрібні лікарям.
«Народна самооборона Львівщини» передасть українським лікарням медикаменти з Греції на майже 2 млн євро
«Антикоагулянти, гормональні препарати, засоби для підтримки серцево-судинної системи, нестероїдні протизапальні, знеболювальні, препарати для інтенсивної терапії та стабілізації стану пацієнтів – це те, що щодня рятує життя в операційних, реанімаціях та стабілізаційних пунктах. Ми стараємося, щоб ці ліки максимально швидко потрапили туди, де вони потрібні найбільше», – зазначив Ростислав Терещук.
Особлива подяка за реалізацію проєкту – організації «Україно-Грецька Ініціатива», Meest – за логістику, волонтерці Нелі Васюті за пошук та організацію допомоги, Ірині Цицак за комунікацію з донорами та ОГЛ «Тихі волонтери» за партнерство. Окрема вдячність – президенту міжнародної групи компаній Meest Ростиславу Кісілю за постійну особисту підтримку гуманітарних перевезень.
