Фільм буде показано в рамках проєкту «Живе кіно у Львові» з кіноплівки з приватної колекції Олександра Мандрика. Про фільм розповідатиме голова Українського Фотографічного Товариства Роман Метельський.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Львівського історичного музею та Львівського палацу мистецтв.
Фільм Олеся Янчука за мотивами книги Юрія Борця “У вирі боротьби”. Закерзоння – найзахідніші українські етнічні землі, які по закінченні Другої світової війни володар усієї Східної Європи совєтський диктатор Сталін “подарував” комуністичній Польщі. На цілому терені шаліють польські банди: палять, вбивають, ґвалтують…
У вирі цих трагічних подій і опинилася сотня бійців УПА на чолі з Михайлом Дудою-“Громенком”. Хоча сили були нерівні, поляки не могли впоратися з незламною “Залізною сотнею”, й відтак, при допомозі своїх зверхників-совєтів, здійснюють поголовне виселення українців з метою позбавити повстанців ґрунту – підтримки населення. В таких обставинах Головна Команда УПА видає наказ для сотні “Громенка” – вирушити в рейд на Захід, через Словаччину і Чехію перейти до Баварії, яку тоді контролювала американська військова адміністрація.
Кіно зроблене на реальних історичних фактах. Головним продюсером і спонсором є ветеран УПА Юрій Борець (Австралія) – учасник подій. Режисер: Олесь Янчук. Продюсер: Орися Борець.
Здійснення найзаповітніших мрій дітей і дорослих. 5, 6 та 7 грудня у Центрі Довженка Павло Табаков та артисти творчої школи представлять авторський мюзикл для всієї родини «Фабрика святого Миколая». Покази вистави відбудуться о 11:00, 12:00, 16:00 та 18:30, повідомили організатори.
Авторами мюзиклу стали: музика – Павло Табаков, тексти пісень – Лідія Лазурко, лібрето – Рада Макєєнкова, аранжування – Роман Луговий і Павло Табаков.
«ФАБРИКА МИКОЛАЯ» – тут подарунки ваших мрій!
Опинитися на «Фабриці св.МИКОЛАЯ» – це мрія чи не кожної дитини. Роксана (головна героїня сімейного мюзиклу) випадково зустрічається з помічниками св. МИКОЛАЯ і потайки стрибає за ними у чарівний портал, який переносить її до казкової фабрики. Саме тут і починаються її пригоди. Чому фабрика зупинилася, куди подівся Миколай, чому лютує Королева ночі та її сестра з крижаним серцем, та чи вдасться врятувати свято і повернути св. Миколая?
Приєднуйся до Роксани, забіяки Марка та ельфів Діна і Дона, щоб допомогти врятувати свято.
«ФАБРИКА св. Миколая» – казкове видовище з хітовою музикою, спецефектами та неочікуваним розвитком сюжету!
У Бога немає інших рук, окрім наших, так само і Миколай потребує нашої допомоги у творенні свята для дітей. Купуючи квитки, даруючи своїм дітям казку, ви даруєте її дітям, чиї батьки загинули під час війни.
Варто також додати, що «Фабрика святого Миколая» дає благодійні вистави вже 5 років поспіль. Діти для дітей створюють і дарують казку. За цей час відвідали вистави вже близько 5000 дітей з сиротинців та дітей наших військових.
“Магічні пригоди, захоплива музика, вражаючі спецефекти та запальні танці – зустріньте наймагічніший день року разом із “Фабрикою святого Миколая”!” – запрошують на подію організатори.
5 грудня (вт), 11:00 – Центр Довженка
6 грудня (ср), 12:00, 16:00 та 18:30 – Центр Довженка
Цього недільного кавового ранку, разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися цікавим рецептом, який підтримає вас протягом зими.
Це ще один рецепт ароматного напою, що не просто бадьорить в ранковий час, але заряджає енергією на цілий день, а також вгамовує голод та береже шлунок від небажаного дискомфорту.
Секретний і реально чарівний інгредієнт цього коктейлю – олія МСТ (від англійського Medium Chain Triglycerides – тригліцериди середнього ланцюга). Цей супержир є дієтичним продуктом, відноситься до розряду насичених жирних кислот. Користь таких жирів полягає в тому, що при вживанні вони відправляються до печінки, де швидко перетворюються на енергію (кетонові тіла). Також можна відмітити наступні переваги даного продукту:
Підтримує здорову вагу, за рахунок прискорення метаболізму;
Захищає серце й судини від шкідливого впливу різних факторів;
Має антибактеріальні, протигрибкові, властивості, захищає від вірусів;
Сприяє покращенню настрою;
Підтримує гормональний фон;
Поліпшує мислення, концентрацію уваги;
Допомагає процесу травлення, за рахунок легкого засвоєння поживних речовин.
Найбільший вміст олії МСТ відмічається в кокосовій олії, яка і є головнім (звісно після самої кави) компонентом куленепробивного міксу. Автор рецепту (Девід Еспрі) стверджує, що таке поєднання в одній філіжанці відмінно замінює повноцінний сніданок дорослої людини. Бо жири втамовують апетит, підтримують ситість, кава заряджає енергією, бадьорить, підіймає настрій. Таким чином, людина протягом дня залишається енергійною, активною, в доброму гуморі.
Львів’ян запрошують на незабутній вечір із легендою української сцени Степаном Гігою. На гостей чекають найпопулярніші хіти артиста, зокрема, «Золото Карпат», «Яворина», «Цей сон» та багато інших. Концерт відбудеться у рамках великого ювілейного туру, про що Степан Гіга розповів своїм прихильникам в інстаграмі.
«Готуйтеся до незабутніх емоцій, адже ми вирушаємо у великий ювілейний тур! Це будуть особливі зустрічі – там, де наші серця битимуться в унісон, разом з вами на кожній ноті», – анонсують організатори концерту.
Подія відбудеться 12 грудня о 19:00 у Malevich Concert Arena. Не пропустіть нагоду насолодитися живим виконанням і поринути в атмосферу справжньої української пісні!
Львівщина передала бійцям 45-ї артилерійської бригади ЗСУ безпілотні авіаційні комплекси
Львівська ОВА передала бійцям 45-ї окремої артилерійської бригади ЗСУ дрони різного типу комплектування. Як розповів начальник Львівської ОВА Максим Козицький, йдеться про БпЛА «Валк-1 Галка», БпАК «Сойка» та БпЛА «Сойка». Закупили їх в межах обласної програми «Безпечна Львівщина». Ця техніка має низку переваг на полі бою. Її використовуватимуть для аеророзвідки та коригування вогню артилерії.
До прикладу, комплекси «Валк-1 Галка» здатні вести відеоспостереження у реальному часі, стійкі до різких змін погоди, мають високу стійкість до вогневого ураження противника. А «Сойка» – здійснюють аеророзвідку в режимі радіотиші, тобто можуть зібрати максимальну кількість відеоінформації про противника для подальшого опрацювання нашими військовими. Ці комплекси мають гарну дальність та висоту польоту, високу якість зображення з камер.
Львівщина передала бійцям 45-ї артилерійської бригади ЗСУ безпілотні авіаційні комплекси
«Комплекси закупили в межах обласної програми «Безпечна Львівщина». Загальна вартість переданої техніки становить майже 4,9 млн грн. Це сучасні комплекси українського виробництва, які допоможуть нищити ворога на усіх ділянках фронту. Працюємо над тим, щоб у 2025 році наші оборонці мали не меншу підтримку з обласного бюджету, ніж цьогоріч», – зазначив начальник Львівської ОВА Максим Козицький.
Цьогоріч Львівська ОВА у межах обласної програми «Безпечна Львівщина», скерувала на потреби оборонців з 45-ї окремої артилерійської бригади ЗСУ майже 10 млн грн.
Мешканці дільниці Замарстинів 1918 - 1939 рр. Фото NAC
Про львівських батярів сказано й написано вдосталь. Ця субкультура овіяна ореолом авантюризму, романтики й лірики. «Серце батяра» – щире, відверте, співчутливе оспівується у багатьох львівських піснях.
Гарний поетичний переклад класичної польської версії цієї пісні зробив співак Віктор Морозов:
Що не кажіте – нема на світі, Йой, як серце батяра. Просте, відверте, деколи вперте, Йой, то серце батяра. Зробиш му кривду – то враз обірвеш. Кинеться батяр, як звір. А зробиш му добре, То він тобі теж, Сто разів більше, повір.
Дуже цікавими у цьому стосунку є спогади отця Романа Ганаса, який був священником церкви святого Димитрія на Збоїщах у 1930-1937 роках, видані на еміграції в Америці. Отець Ганас згадує, що львівські батяри походили здебільшого з бідних родин, які жили у дуже поганих моральних, матеріальних та житлових умовах, а виховувала їх вулиця. Львівські батяри мали свою поезію, свій жаргон (балак), свій особливий підхід до життя. Вони були авторами веселих пісень та жартів, які швидко переймав цілий Львів.
Такі передмістя Львова, як Личаків, Замарстинів, Збоїща, Городоцьке, Левандівка, Знесіння були осередками, в яких виростали кандидати, а згодом справжні майстри батярського фаху. На чолі кожного такого осередку стояв «гершт», якого всі сліпо слухали. Львівські батяри мали свій «товариський кодекс», що його суворо дотримувалися щодо самих себе і сторонніх людей, вони співчували бідним людям і часто допомагали їм внесками зі своєї здобичі. Батяри Львова були здебільшого великим польськими патріотами, і треба сказати, що поляки перемогли у боях з українцями за Львів у 1918-1919 роках значною мірою завдяки своїм батярам, і це не є перебільшенням. Польські батяри достеменно знали усі львівські закапелки, закамарки і прохідні двори, а українські Січові Стрільці, які здебільшого походили з-поза меж Львова, зле орієнтувалися у місті.
Українці у самому Львові не мали багато своїх батярів, бо навіть ті, хто походив з українських родин, часто асимілювались у польському батярському оточенні. Українського батярського фольклору як такого практично не існувало, а чи не в єдиній українській пісні тих часів батяри згадуються у неприхильному контексті:
Помню, помню, помню я, Як мене мати любила, Помню, помню, помню я, Як все мені говорила: «Синку, синку, синку мій, Не ходи з батярами, Бо візьмуть тя до тюрми, Закують в кайдани».
У підміських громадах, де український елемент був виразнішим, виростав ще один тип українського батяра. Був це тип людини серцем і душею пов’язаної з рідним народом, хоча у щоденному житті вони часто вживали польської мови. Коли більшовики прийшли до Львова у 1939 році, львівські батяри ще деякий час показували свої штуки з продажем попсованих годинників чи вирізуванням дір у шкіряних куртках більшовицьких старшин, але впродовж одного року майже усіх їх було заарештовано і вислано на Сибір.
У грудні 1939 року отець Ганас, будучи у Львові, зустрів на вулиці свого колишнього парафіянина зі Збоїщ батяра Стася і спитав: «Стасю, а що нового у Львові?» – «Що нового, питаєте, отче?», – відповів Стась, – «чи не бачите, що москалі зробили зі Львова великий Вифлеєм!» – «Як так?» – «На Ратуші зоря, вулиці повні пастухів!»
Священник згадує, що серед парафіян його церкви не бракувало батярів. Громада Збоїщ перед війною налічувала 136 зареєстрованих злодіїв, це великою мірою було наслідком сусідства Збоїщ із Жовківською рогачкою і домінуванням батярів Замарстинова. Місцеві батяри дотримувалися свого «кодексу честі», котрий не дозволяв їм робити шкоди мешканцям власного місця проживання. Ця традиція злодіїв залишилася у Львові донині.
На терені Львова і цілої Польщі у 1920-1930-х роках промишляла відома банда злодіїв і вломників до кас під орудою «гершта» Броня Пастушинського, муляра із Замарстинова, якого називали «королем касярів Польщі». Його ватага налічувала понад сто осіб, у тому числі великий відсоток українців, і ділилася на три групи. У першій були професіонали, що розбивали каси великих банків, у другій – челядники, що обкрадали менші крамниці, у третій – учні, що вправлялися у крадіжці кошиків у селян, котрі їхали з сіл на ярмарок до Львова.
У одного члена банди на Збоїщах регулярно проводилися курси і виклади для молодих адептів батярської професії. Поліція у багатьох випадках була на послугах у банди, бо було відомо, що «гершт» ватаги Броньо ніколи не сидів у в’язниці, коли ж сталося, що Пастушинського все ж таки засудили на пів року тюрми, то й тоді, замість нього, відсидів чоловік із підльвівського села Малехова.
Улітку 1931 року у Львові пограбували Рільничий банк на дуже поважну суму грошей, і поліція оголосила велику нагороду тому, хто викриє злочинців. За декілька днів отець Ганас, проходячи повз свою сіножать над берегом Полтви, помітив у високій траві групу чоловіків, які там переховувалися, серед них священник впізнав Пастушинського. Отець Ганас здогадувався, що це саме ті, хто пограбував банк, але зробив вигляд, що нікого не помітив і пішов собі далі. Злочинців не викрили, а за кілька тижнів Пастушинський прийшов до Ганаса і подякував йому за те, що той не видав ватагу поліції. Після цього отець не раз відчував на собі докази опіки і турботи Пастушинського і його компанії.
Не раз було, що молода дружина священника поверталася пізно додому зі Львова, тоді біля Жовківської рогачки двоє невідомих типів сідало коло фірмана, мовчки супроводжували жінку додому, а тоді щезали у темряві ночі. Коли дружина священника тяжко захворіла, замарстинівські батяри передавали їй гроші, коли ж вона померла в лікарні у Львові і згорьований удівець послав караван по її тіло, аби привезти його додому на Збоїща, група чоловіків прийшла до шпиталю, відправила караван назад його власникові, взяла домовину з тілом покійної на плечі і сім кілометрів через цілий Львів, серед болота принесла додому. Серед групи, яка несла тіло, отець Роман упізнав Тонька Кулкевича зі Знесіння, члена ватаги Броня.
Роман Ганас розповідає, що Броньо Пастушинський не раз пізніше заходив до нього, вони сідали в саду біля церкви і ватажок банди показував книжку з нотатками, де були прізвища бідних і немічних осіб, яким він щомісяця виділяв грошову допомогу, ними передовсім були вдови. Більшовики заслали Броня на Сибір, де він невдовзі й помер.
Отець Роман зворушливо писав про свої стосунки з місцевими батярами: «Чи міг знайти я в когось у ті дні моєї великої скорботи більше серця і співчуття, від того, що виявили мені ці «покидьки суспільства» своїм сердечним і зворушливим учинком, котрий залишився в моїй пам’яті на все життя… Виконуючи сім літ душпастирства на Збоїщах я навчився, що найвартіснішим у ставленні до людей є терпеливість серця та співчутливе розуміння людських гріхів. Навіть у сумлінні найбільших злочинців не завмирає почуття доброти і жалю. Тому рани скалічених життям людей будемо лікувати лагідністю й милосердям, а не суворим осудом, ідучи за думкою слів Христа: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине каменем».
У грудні, коли перші вогники на філармонійній ялинці наповнюють залу світлом, музиканти запрошують на особливі музичні події – квінтесенцію святкового настрою, відчуття наближення Різдвяного дива та віри у світлий Новий Рік.
Презентація унікального видання циклу українських колядок, що стануть знаменитими на весь світ! Рік тому, Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії на чолі з диригентом Сергієм Хоровцем спільно з українською скрипалькою американського походження Соломією Івахів записали диск, що 8 листопада 2024 року оприлюднив один із найкращих міжнародних лейблів — NAXOS. 15 грудня о 18:00 у Львівській національній філармонії відбудеться святковий концерт, на якому вперше в Україні ці композиції, творчо переосмислені відомим композитором Богданом Кривопустом, прозвучить на публіці. Наприкінці слухачі почують і прем’єру оригінальної «Різдвяної фантазії» митця.
Відчуйте велич Різдва крізь музику, яка вже понад три століття несе в собі святкову магію і духовну глибину — «Месія» Георга Фрідріха Генделя. Це не просто музика, це — молитва, це — історія, це — неповторне переживання, яке з кожним роком збирає тисячі сердець у всьому світі. І цього Різдва, у самому серці Львова, ви маєте унікальну можливість стати частиною цієї неперевершеної традиції та почути один з культових різдвяних творів у виконанні Оркестру барокової капели Львівської національної музичної академії імені М.В. Лисенка, Камерного хору «Глорія», солістів: Анни Шумаріної, Лілії Нікітчук, Вадима Коваля, Володимира Щура та диригента – Володимира Сивохіпа.
Уже 30 рік поспіль Львівський камерний оркестр «АКАДЕМІЯ», напередодні світлих новорічних свят, презентує львів’янам та гостям міста Лева чарівний і затишний концерт «Різдвяний музичний дарунок». Проєкт ініційований Артуром Микиткою і Львівським Камерним Оркестром у 1995 році напередодні світлих Різдвяних і новорічних свят запрошує львів’ян до концертної зали. Особливий настрій цих святкових вечорів єднає молодих артистів, їх керівників і вдячних слухачів спільною думкою про прожитий рік та надіями на майбутнє. Програма сьогоднішнього вечора різноманітна, як завжди. Не оминемо творів епохи бароко, поряд з якими зазвучить музика українських композиторів і традиційні коляди.
Різдво — це час, коли музика відкриває нам двері у світ казкових мрій і улюблених традицій. Концерт об’єднує твори для фортепіано та для скрипки з фортепіано, де звучатимуть мелодії, що створюють особливу святкову атмосферу. У виконанні піаністки Віоліни Петриченко та скрипаля Назарія Пилатюка прозвучать твори Станіслава Людкевича, Василя Барвінського, Валентина Сильвестрова, Богдани Фроляк та Арво Пярта.
Національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» запрошує на новітні коляди, різдвяні гімни, архаїчні щедрівки і віншування. Колядники, різдвяна оркестра – створять феєрію Різдва. Новонародженого годиться пошанувати пишним святкуванням, українці вміють святкувати, а що може бути краще за коляду Дударика? Приходьте пошанувати свято і потішитися музичними премʼєрами і фантастичний настрій вам гарантовано.
На основі найвідоміших різдвяних мотивів сучасний композитор Іван Небесний створив симфонічний цикл, сповнений глибокої душевності та святкової піднесеності. У “Різдвяних фантазіях” сучасна українська музика зустрічається з тисячолітньою традицією. Ці твори дихають духом Різдва – з його яскравими передзвонами, щирістю та дитячою безпосередністю, спільною дзвінкою колядою, а також моментами зворушливої тиші, які змушують замислитися про найважливіше.
INSO-Lviv – це оркестр, який завжди вміє створити особливу атмосферу. У його виконанні “Різдвяні фантазії” перетворяться на свято музики та любові і стануть символом Світла й Перемоги, що ніби Вифлеємська зоря, обовʼязково здолає пітьму будь-яких випробувань.
Цей проєкт з’явився 10 років тому і невпинно набуває популярності. І не лише тому, що тут завжди звучить прекрасна музика, близька і зрозуміла кожному. І навіть не тому, що автори проєкту, улюбленці міста Лева «Віртуози Львова» запрошують до участі у концерті найкращих музикантів. А ще й тому, що ця подія непереможною силою Різдва та Музики об’єднує серця! Проєкт має на меті об’єднати світлі події і відзначити народження Спасителя разом з улюбленими різдвяними композиціями: від класичних творів присвячених Різдву до майстерних опрацювань українських колядок.
Зі Львівщини на Святу гору Афон у Греції вирушили 23 Захисників
Вчора, 22 листопада 2024 року, у Львові стартував паломницький захід для військових та ветеранів російсько-української війни. Подорож відбудеться у межах нової ініціативи «Духовна перемога».
«Духовна перемога» – це нова ініціатива, спрямована на духовну та психологічну реабілітацію захисників України. Афон, відомий своєю духовною силою, стане місцем, де ветерани зможуть відновити душевний спокій, знайти внутрішню гармонію та знову відчути емоційне піднесення після пережитих випробувань.
У подорож вирушили 23 військовослужбовці. Це лише перший етап масштабної ініціативи, яка має на меті охопити більше ветеранів та військових у майбутньому. Вона організована Благодійним фондом Ореста і Христини Кавецьких «KAVA» за підтримки начальника Львівської обласної військової адміністрації Максима Козицького.
Зі Львівщини на Святу гору Афон у Греції вирушили 23 Захисників
«Сьогодні перша група вирушає в особливу подорож. Для нас надзвичайно важливо, щоб люди, які віддавали своє здоров’я і боролися за рідний край, мали можливість пройти психологічну та ментальну реабілітацію. Афон – одне зі святих місць, і я впевнений, що молитви, які там лунатимуть, додадуть нашим захисникам сил і віри у перемогу.
У межах програми підтримки захисників і захисниць ми в обласній адміністрації працюємо над тим, щоб допомагати їм у всіх сферах. Наше завдання – зробити так, щоб ветерани мали можливість інтегруватися в усі державні та суспільні процеси, відкривати власний бізнес, а також проходити якісну психологічну й ментальну реабілітацію», – наголосив Максим Козицький.
Зі Львівщини на Святу гору Афон у Греції вирушили 23 Захисників
На Афоні захисники зможуть побувати в монастирях, провести час у молитвах та роздумах. Це місце славиться своїм духовним багатством і силою, що допомагає віднайти внутрішній баланс, відпустити біль і повернутись з новими силами до своїх близьких і до служби.
У межах подорожі відбуватимуться:
Щоденні служби та молитви на святій горі Афон;
Духовні бесіди з монахами, які допоможуть знайти відповіді на важливі питання;
Індивідуальні та групові сесії з психологами для подолання посттравматичного синдрому;
Фізичне відновлення з реабілітологами.
Проєкт реалізовують за участі партнерів, зокрема Львівської обласної військової адміністрації, Золочівської районної ради, Благодійного фонду Сім’ї Доскіч, благодійного проєкту «Пташки Перемоги», Офісу Воїна та Офісу Шахтаря.
Ви придбали чи отримали в подарунок прикрасу, яка стала настільки улюбленою, що носите ви її не знімаючи, як то кажуть 24/7. Виникає закономірне питання – чи не шкодить заняття в спортзалі ваші обручці, а купання в басейні – ланцюжку, чи не страждає від косметичних продуктів браслет, який ви не знімаєте навіть, відвідуючи СПА салон? Причому ці прикраси ви носите не знімаючи не для того щоб вразити оточуючих коштовністю чи сяяти завжди і всюди. Ні ви просто зріднилися з ними настільки, що навіть не пам’ятаєте, що вони постійно з вами. Це ваша друга шкіра.
Консультанти Злато регулярно отримують запитання від користувачів чи витримують коштовності таку не зовсім делікатну експлуатацію і радять покупцям як доглядати за прикрасами так, щоб вони сяяли і не втрачали свого акуратного вигляду багато років поспіль.
Чи можна носити прикраси не знімаючи?
Існує стереотип, що золото – це матеріал вічний, який не боїться нічого. Ми купуємо золоту прикрасу, витрачаємо на неї чималі кошти і впевнені що вона має витримувати все: і температурні гойдалки, і косметичні процедури, і навіть воду з різними домішками у басейні. Саме тому постійно носимо ланцюжки з хрестиками, обручки чи браслети.
В результаті такої не делікатної експлуатації, прикраса втрачає свій вигляд і дуже часто ми звинувачуємо в цьому або низьку якість металу, або низьку якість виробництва або навіть стверджуємо, що ювелірний магазин «підсунув» нам браковану коштовність. При цьому забуваємо що саме умови експлуатації і регулярний догляд впливають і на витривалість коштовності і на її вигляд.
Вплив коштовностей на здоров’я
Постійне носіння прикрас – безпечне, при умові що вони виконані з якісного металу та сплаву. Але якщо один із компонентів сплаву нікель (дешевий матеріал) або подібний до нього, то є ризик що виникне алергія. Отже якщо прикраса якісна – ні свербіж, ні почервоніння шкіри, ні її лущення вам не загрожує. А ще треба своїм прикрасам влаштовувати регулярно «день чистоти». В такому випадку вони будуть безпечними завжди.
Хоча б раз на тиждень протирайте прикраси з золота серветкою з фланелі або замші. Це не тільки відновить їх блиск та сяйво але і видалить бруд, яки стає причиною алергії.
Хтось скаже, що кожен день миє руки та посуд, не використовуючи рукавиць і тим самим очищає свої прикраси милом чи іншим засобом. Ви помиляєтеся, чищення коштовностей правильне і чищення просто за допомогою побутової хімії – це дві великі різниці.
Навпаки мило чи інший засіб для чищення посуду чи меблів може накопичуватися в важкодоступних для чищення місцях прикраси і не тільки стати причиною алергії, але і спричинити втрату коштовностями їх красивого вигляду. Не варто працювати в саду з каблучкою з діамантом ще і без рукавиць. Результатом таких дій стане красивий сад але пошкоджена прикраса, і відновити ї не зможе навіть досвідчений ювелір.
Золоті та срібні прикраси можна носити кілька тижнів поспіль але все рівно без регулярного чищення не обійтися. Щодо біжутерії, навіть дуже дороговартісної, з нею ні в басейн, ні в солярій, ні на пляж краще не виходити. Вона втратить свій вигляд за короткий термін і точно стане причиною виникнення подразнень на шкірі.
Взагалі волога (море, басейн, сауна, душ) чи перепади температур (солярій, пляж) це те ще випробування для ювелірних виробів. Можна пошкодити камені, чи навіть конструкцію.
Не меншим випробування стане використання косметичних продуктів, які можуть виявитися шкідливими для ваших прикрас. Тому експерти радять перед нанесенням крему чи іншого засобі знімати прикраси і одягати після того як косметика повністю інтегрується в шкіру.
До речі, не варто використовувати народні методи для очищення у вигляді лимонного соку чи зубного порошку. Краще підібрати «професійну косметику» для ювелірних виробів.
«Золотий» сон – це правильно?
Експерти не радять лягати спати в повному ювелірному оснащенні. Це не зручно ні вам ні прикрасам. Сомнологи теж проти того щоб не знімати на ніч сережки, ланцюжки чи браслети. Адже можна і пошкодити саму прикрасу, і створити собі додатковий дискомфорт. Тому ті прикраси, які можна пошкодити і ті прикраси які можуть стати причиною дискомфорту варто знімати, і серед таких коштовностей:
масивні сережки;
фалангові персні;
буси (в тому числі з перлів);
годинник;
жорсткий браслет (його ви точно погнете);
пусети (якщо вони без спеціального захисту);
сережки, які мають гості елементи чи декор, об який можна поранитися.
Щодо ланцюжка на шиї чи ланцюжкоподібного браслету – все залежить від типу плетіння. Якщо це міцний Бісмарк чи Панцир, можна його не ніч не знімати. Але якщо це щось дуже тендітне і ажурне, краще залишити його на туалетному столику.
А що кажуть езотерики?
Езотерики наполягають на регулярному чищенні прикрас і навіть на їх промиванні під проточною водою. Бо прикраси вбирають в себе негативну енергетику і можуть потім негативно впливати на наше самопочуття. З цим можна погодитись чи ні, та краще на собі не перевіряти.
Тим більше що консультанти Zlato завжди готові допомогти з порадами як доглядати за коштовностями, як їх зберігати і як носити.
Потреба організованої охорони культурної спадщини в Королівстві Галичина і Володимирія спонукала об’єднати зусилля окремих пам’яткоохоронців і кореспондентів у спеціальній організації. Адже від 1850-х років з центрального уряду у Відні призначали пам’яткоохоронців на цілу Галичину, згодом вже на окремі пам’яткоохоронні округи, а також затверджували їхніх помічників – кореспондентів.Якийсь час пам’яткоохоронців Східної Галичини об’єднувало Крайове археологічне товариство у Львові, яке діяло в 1875–1890 рр. Однак, спеціальної організації яка б комплексно займалася питаннями збереження культурної спадщини ще не існувало.
Отож, на засіданнях проведених 21 і 23 листопада 1889 р. було створено Об’єднання цісарсько-королівських пам’яткоохоронців і кореспондентів Східної Галичини (далі – ОПКСГ) з осідком у Львові (для Західної Галичини було створено таку ж організацію з осідком у Кракові). 2 квітня та 24 серпня 1890 р. обидві організації отримали дозвіл від центрального пам’яткоохоронного органу у Відні на свою діяльність. Членами організації могли бути лише пам’яткоохоронці або кореспонденти, яких призначав або затверджував на посади центральний уряд. Діяльність ОПКСГ регламентувалася статутами від 23 листопада 1889 р. та 26 березня 1900 р. схваленими на засіданнях її членів.
Владислав Лозинський (1843–1913), видатний громадський діяч Львова, історик мистецтва, колекціонер, письменник
Впродовж усієї історії ОПКСГ очолювали Владислав Лозинський (1843–1913) у 1889–1898 рр., д-р Людвик Цвиклінський (1853–1942) у 1898–1902 рр., д-р Людвик Фінкель (1858–1930) у 1902–1907 рр., д-р Владислав Абрагам (1860–1941) у 1907–1912 рр. та д-р Карел Гадачек (1873–1914) у 1912–1914 рр.
Людвик Цвиклінський (1853–1942)
Усі були пов’язані (навчались чи викладали) з Університетом Франца І у Львові, усі окрім першого були його професорами, усі залишили по собі значні наукові досягнення та перспективні напрацювання.
Людвик Фінкель (1858–1930)
Усі голови ОПКСГ користувалися величезним авторитетом не лише в науковому середовищі, оскільки жили активним громадським та політичним життям. Про визнання їхніх заслуг ще при житті можуть засвідчити такі факти: В. Лозинський у 1894 р. приймав кайзера Франца Йозефа І, а Л. Цвиклінський у роки Великої війни очолював Міністерство освіти у Відні.
Владислав Абрагам (1860–1941)
Ректорами Університету Франца І у Львові обирали Л. Цвиклінського в 1893/1894 н.р., В. Абрагама в 1899/1900 н.р. та Л. Фінкеля в 1911/1912 н.р., деканами філософського відділу Т. Войцеховського в 1888/1889 н.р., Л. Фінкеля в 1901/1902 н.р. та К. Гадачека в 1913/1914 н.р. В. Лозинського в 1906 р. нагородили званням почесного мешканця Львова. Більшість з цих достойників обирали до представницьких органів влади: Ради міста Львова, Галицького Крайового Сейму чи Рейхсрату у Відні.
Карел Гадачек (1873–1914)
На посади заступників голів ОПКСГ обирали не менш авторитетних осіб, а саме: д-ра Тадеуша Войцеховського (1838–1919), президента Історичного товариства у Львові в 1891–1907 рр., ректора Львівського університету в 1894/1895 н.р., д-ра Ізидора Шараневича (1829–1901), керівника катедри австрійської історії Університету Франца І у Львові в 1873–1892 рр. та декана філософського відділу цього ж закладу в 1881/1882 та 1897/1898 н.р., сеньйора Ставропіґійського інституту у Львові в 1883–1901 рр., Владислава Пшибиславського (?–1908), відомого археолога, Теодора Тальовського (1857–1910), керівника катедри малюнку Політехнічної школи у Львові, відомого архітектора.
Функції секретаря ОПКСГ незмінно виконував д-р Александер Чоловський (1865–1944), директор Архіву Ради міста Львова, засновник низки музеїв у Львові, колекціонер, археограф, відомий дослідник та популяризатор історії Львова та фортифікаційних споруд.
Олександр Чоловський (1865-1944) – галицький історик, архівіст, громадський діяч
Скарбником ОПКСГ був Войтіх Кентшинський (1838–1918), директор Національного закладу ім. Осолінських у Львові в 1876–1918 рр., відомий історик, археограф, етнограф.
Войтіх Кештинський (1838—1918)
Поточну діяльність ОПКСГ забезпечувала канцелярія, яка розміщувалася за адресою: м. Львів, вул. Т. Костюшки, 20, на першому поверсі. Час для відвідувачів був з 8 до 9 години вранці та з 16 до 17 години ввечері, щоденно. Згодом осідок ОПКСГ перенесли в приміщення на першому поверсі на вул. Зеленій, 3, де вже час для відвідувачів був з 18 до 20 години, щоденно, опісля канцелярія розташовувалася на вул. Й. Лелевеля, 6 а (тепер – вул. Є. Поповича). Секретарем канцелярії був д-р Владислав Козицький (1879–1936), мистецтвознавець, колекціонер.
Владислав Козицький (1879—1936)
Структурно організація складалася з трьох секцій: «Секція І (доісторичні пам’ятки)», «Секція ІІ (історичні пам’ятки)», «Секція ІІІ (архівні пам’ятки)». Цей поділ відповідав поділові центрального пам’яткоохоронного органу у Відні. Перша секція спеціалізувалася на археології, друга на – архітектурі, творах образотворчого мистецтва та власне історичних пам’ятках в сучасному розумінні (пам’ятних спорудах чи предметах), а третя – на писемних пам’ятках. З наукового погляду такий поділ відповідав виробленим особливостям методики досліджень певних груп пам’яток, і був характерний для европейських держав того часу.
Територіально свої функції ОПКСГ виконувало на виокремлених пам’яткоохоронних округах закріплених за окремими пам’яткоохоронцями по кожній Секції. Пам’яткоохоронні оруги територіально відрізнялися в залежності від Секцій.
Пам’яткоохоронні округи Секції І (доісторичні пам’ятки)
Отож, кожен пам’яткоохоронець був закріплений за конкретним пам’яткоохоронним округом і належав до однієї із секцій за своєю спеціалізацією.
До Секції І (доісторичні пам’ятки) входили: К. Гадачек, П. Дідушицький, А. Любомирський, Ф. Папе, В. Пшибиславський, Ю. Семирадзький, Л. Цвіклінський, І. Шараневич, до Секії ІІ (історичні пам’ятки): В. Абрагам, Я. Антоневич, Є. Барвінський, Ю. Більчевський, Л. Вежбицький, З. Гендель, З. Ґорґолевський, В. Дідушицький, Ю. Захаревич, К. Лянцкоронський, Т. Обмінський, Т. Тальовський, Л. Фінкель, А. Чоловський, І. Шептицький, до Секції ІІІ (архівні пам’ятки): О. Колесса, А. Петрушевич, П. Скобельський, І. Шараневич (для українських збірок) та В. Кентшинський, К. Ліске (для польських збірок).
Ізидор Шараневич (1829—1901)
Членами-кореспондентами ОПКСГ впродовж 1889–1914 рр. були: Я. Антоневич, Й. Більчевський, М. Бобжинський, А. Возл, Т. Войцеховський, В. Дідушицький, Є. Дунін-Борковський, В. Завадський, В. Кентшинський, М. Ковальчук, Е. Ковач, К. Лянцкоронський, В. Лозинський, А. Любомирський, В. Мора-Коритовський, Е. Павлович, І. Ступницький.
Антін Петрушевич (1821—1913)
Зауважимо, що членами-кореспондентами ставали до обрання на посади пам’яткоохоронців, так і після звільнення від таких обов’язків, звичайно за бажанням ще попрацювати в справі збереження культурної спадщини.
Олександр Колесса (1867—1945)
Персональний склад ОПКСГ (пам’яткоохоронці та кореспонденти) був підібраний на доволі високому рівні, причини у цьому було дві: 1) діяльність не приносила дохід (оплачувалися лише витрати на виконання виключно конкретних проєктів); 2) членство можна було набути лише маючи значні досягнення в галузі культури та рекомендації членів ОККПКСГ, які були доволі прискіпливими до кандидатур.
Іван Шептицький (1836—1912)
Якщо розділити членів ОПКСГ (пам’яткоохоронців і кореспондентів) за тим як вони себе самі позиціонували в документах організації, то будемо мати такі дані щодо їхніх основних занять:
Власники маєтків: В. Дідушицький, В. Дідушицький, П. Дідушицький, А. Любомирський, К. Лянцкоронський, І. Шептицький (висока аристократія), В. Лозинський, В. Пшибиславський (дрібні власники);
Державні службовці: Л. Вежбицький, В. Козицький;
Службовці місцевого самоврядування: А. Чоловський;
Духовенство: А. Петрушевич, І. Ступницький (греко-католицьке), Ю. Більчевський (римо-католицьке);
Професори Університету Франца І у Львові: В. Абрагам, Я. Антоневич, К. Гадачек, В. Козицький, О. Колесса, К. Ліске, Ю. Семирадзький, Л. Цвиклінський, І. Шараневич;
Професори та доценти Політехнічної школи у Львові: Ю. Захаревич, М. Ковальчук, Е. Ковач, Т. Обмінський, Т. Тальовський;
Директори Промислової школи у Львові: З. Ґорґолевський, З. Гендель;
Гімназійні вчителі: П. Скобельський;
Бібліотекарі: В. Кентшинський, Ю. Коженьовський, Ф. Папе;
Музейники: Е. Павлович;
Військові: А. фон Чізолла;
Медики: А. Возл.
Органом ОПКСГ було видання під назвою – «Пам’яткоохоронна тека». Такі «теки» побачили світ у 1892 р. (т. І), 1900 р. (т. ІІ), 1904 р. (т. ІІІ, з. 1), 1909 р. (т. ІІІ, з. 2, з. 3) та 1912 р. (т. ІІІ, з. 4). У цьому виданні оприлюднювали результати наукових досліджень в різних напрямках діяльності ОККПКСГ. Важливою частиною перших двох томів видання є «хронікадіяльностіОККПКСГ», у якій висвітлювали кадрові зміни, протоколи засідань. Останній том виданий до Великої війни (1914–1918) було розбито на окремі зошити, яких вийшло 4. Оскільки результати студій вимагали більше часу на належне оформлення, то поточну діяльність (кадрові зміни, документи пов’язані з пам’яткоохоронною діяльністю, про фінансове забезпечення охорони культурної спадщини, реєстри кореспонденції, повідомлення) стали висвітлювати в окремих зошитах вже під назвою – «ЗвітиОПКСГ», які мали порядкову прив’язку до ІІІ тому. Такі окремі звіти виходили щорічно від 1902 р. до 1910 р., по кілька номерів у рік. Впродовж усього часу видавничої діяльності ОККПКСГ користувалося послугами друкарні Альбіна Шийковського, яка розміщувалася на вул. М. Коперника, 5, а згодом на вул. Б. Зиморовича, 14 (тепер – вул. Д. Дудаєва) у Львові.
Отже, в листопаді цього року виповнюється 135 років від початку діяльності Об’єднання пам’яткоохоронців і кореспондентів Східної Галичини – першої професійної пам’яткоохоронної організації в нашому краї, зусиллями якої було врятовано від знищення, руйнування чи псування значну кількість об’єктів культурної спадщини, здійснено наукові студії, а також підготовлено певні теоретичні напрацювання в пам’яткоохоронній справі для наступних поколінь.
Справжній вибух гумору, драйву та емоцій! Унікальні виступи, улюблені хіти, нові композиції та жарти – все це чекає на вас цього вечора.
До Львова з концертом завітає справжній народний улюбленець – гурт «Лісапетний батальйон». Подія відбудеться 5 грудня о 19:00 у Центрі Довженка, зазначають організатори Clever Production.
У нові концертній програмі «Неповторна Україна» прозвучать хіти, що полюбилися мільйонам: «Я просто королева», «А в селі», «Баба на баяні», «Везу з поля буряки», «Сама файна», «Кум зараза» та інші.
Також на усіх чекають нові композиції, несподівані номери та пісні, які давно не звучали на сцені. Гумор, лірика, сюрпризи та атмосфера, що зігріє кожного.
«Хто любить лірику, матиме лірику, хто патріотичні пісні – почує й такі!» – обіцяють учасники гурту. Також у колективі додають, що концертна програма обов’язково подарує море позитиву та теплих емоцій.
«Не пропустіть концерт, що залишить яскраві спогади та наповнить серце теплом! Зустрічайте «Лісапетний батальйон» у Львові!» – кличуть на концерт організатори.
Національний конкурс “Міс Україна” відбудеться вперше з початку повномасштабного вторгнення і має на меті збір на амуніцію для жінок-захисниць. Подія відбудеться у форматі ТВ трансляції, яку глядачі зможуть побачити 5 грудня о 19:30 на телеканалі М1.
Головною ідеєю цьогорічного конкурсу стане об’єднання жінок у тилу та на фронті, а в основу концепції шоу ляже “відображення” національної ідентичності. За словами організаторів, сьогодні “Міс Україна” не просто демонструє красу, а стає платформою для підтримки українських жінок, які захищають Батьківщину. Весь період підготовки, включно з фіналом буде націлений на залучення коштів на пошиття форми для військовослужбовиць. Зібрану суму передадуть до ГО «Землячки», що опікується захисницями.
“Конкурс «Міс Україна» стає інструментом допомоги нашим захисницям. В тилу жінки об’єднують ресурси, а ті, хто на фронті – отримують необхідне оснащення. Це зв’язок від дівчат у тилу до дівчат на передовій, що допомагає підтримувати та захищати нашу країну. Під гаслом Women’s Power ми транслюємо єдність та силу українських жінок”, – коментує голова комітету “Міс Україна” Вероніка Щіпцова.
У фіналі “Міс Україна 2024” візьмуть участь конкурсантки з Харкова, Дніпра, Івано-Франківська, Львова, Одеси та інших міст України. У період підготовки окрім репетицій дівчата також візьмуть участь у соціальних активностях. Так, учасниці вже зібрали бокси для захисниць, куди увійшли засоби гігієни, косметики та записки з особистими думками і побажанням, які передадуть у хаб ГО «Землячки».
«Ми живемо в часи, коли без підтримки один одного неможливо виграти цю війну. Все, що ми можемо робити, знаходячись у тилу – посилювати військо, бути надійним тилом. Ми спеціалізуємося на підтримці та забезпеченні захисниць, тож наша задача – підтримати неймовірно сильних і вольових жінок, які захищають нас на фронті. І я рада, що “Міс Україна” долучилися до цієї підтримки. Це прекрасний приклад об’єднання жіночої сили в дії. Дякуємо кожному та кожній, хто живе за цим принципом і розділяє з нами цінності взаємопідтримки та допомоги не словом, а справою», – прокоментувала співзасновниця ГО “Землячки” Ксенія Драганюк.
У фіналі шоу глядачів чекає дефіле конкурсанток у вбранні від українських брендів та дизайнерів та особливі виступи українських артистів: MONATIK, TVORCHI, KAZKA, ALEKSEEV, TAYANNA, ROXOLANA і KOLA. Переможниця “Міс Україна 2024” представить Україну на міжнародному конкурсі Miss World. Глядачі матимуть змогу долучитися донатом на форму для жінок-захисниць, перейшовши за QR-кодом під час ефіру 5-го грудня о 20:00 (повтор 07.12 – о 20:00) на М1.
Сьогодні хочемо познайомити читачів із статтею відомої української публіцистки, журналістки та громадська діячки Лідії Бурачинської про творчість сестер Олени та Ольги Кульчицьких, що була опублікована у часописі “Наше життя” за вересень 1978 року.
Журнал «Наше життя» («Our life») — художньо-публіцистичний часопис, який з 1 січня 1944 року видає Союз українок Америки. Після еміграції до США у 1949 р. Лідія Бурачинська редагувала часопис «Наше життя», а також була головою Союзу українок Америки (1971—1974) і Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО) (1977—1982).
Лідія Бурачинська
Сестри Кульчицькі
Мистецька спадщина Олени Кульчицької багата й різнородна. З нагоди її 80-ліття й відходу мисткині у вічність відбулись численні виставки її творів, в Україні видано кілька монографій. Отже можна вважати, що її творчість насвітлено достатньо, особливо, коли порівняти її з іншими мистцями того часу. Та всі ці заходи не дали погляду на її працю в прикладному мистецтві. Ця ділянка в нас завжди недоцінена, отже й тут їй не приділено уваги.
Олена Кульчицька пробувала своїх сил у прикладному мистецтві і лишила в ньому поважний слід. Підставу до того дала їй мистецька освіта. Як знаємо студіювала вона у Відні в pp. 1903 – 1908, а в тому часі жінок до академії мистецтв не приймали. Отже вона записалась до відомої мистецько-промислової школи і дістала там основне знання техніки ужиткового мистецтва. Коли повернулась на рідні землі, перед нею відкрилося багатство українського народнього мистецтва. Воно було тоді ще мало відоме й признане за винятком гуцульської дереворізьби, яку вивчали у спеціяльній школі в Коломиї і Вижниці. А вишивки і тканини ховалися по далеких селах, писанки були звичним святочним атрибутом, що не викликав спеціяльної уваги.
Олена Кульчицька. Фото Лева Кульчицького. 1900-ті рр.
Олена Кульчицька була однією з перших, що старалась дослідити те багатство. Вже в юних роках, що пройшли в Косові, вона запізналась із побутом гуцулів. Пізніш використовувала кожні літні вакації, щоб розглянути якусь нову закутину української землі. Найбільш виразний слід того залишився в її альбомі ’’Народне вбрання Західної України”, що появився в 1959 р. Там, поруч народнього одягу однієї чи другої околиці, все є зарисований взір сорочки, завій голови чи оригінальне взуття.
Згаданий альбом є наявним доказом її дослідів. Окрім того ми тут хочемо розглянути її намагання застосувати цю народню творчість до сучасного побуту. В цьому власне суть прикладного мистецтва, що, опираючись на традиційних мотивах даної країни, знаходить дорогу й доступ до сучасности. Олена Кульчицька працювала в тому напрямку і залишила нам цінні спроби тих шукань.
Не маємо змоги впорядкувати їх хронологічно. Не знаємо, коли і в якому порядку вона виконала ту чи іншу річ. Але є певний опірний пункт 1925 p., коли почав виходити журнал ’’Нова Хата” у Львові. Його почала видавати кооператива Українське Народне Мистецтво. Це була установа, що поклала собі за мету не тільки досліджування народньої творчости, а й використання її у сучасному побуті. Десь на переломі 1925 на 1926 pp. запрошено до співпраці Олену Кульчицьку. І тут у цілому ряді проектів виявила вона свій підхід.
Ольга Кульчицька у шляхоцькому вбранні з с. Чернява, 1938 р.
Заки станемо це розглядати, слід вказати на одну передумову, що ускладнює справу її авторства. Майже в усіх працях, чи то у вишивкарстві чи килимарстві, Олена Кульчицька настоювала на співавторстві своєї сестри Ольги. Навіть сторінку ручних робіт, що існувала в журналі ’’Нова Хата” фірмували вони разом. А в тих проектах, що виявили автора, завжди стояв подвійний підпис О.O.K.
У народньому мистецтві родинна творчість є частим явищем. Пригадаймо тільки різьби Шкрибляків, батька і сина, кераміку Цвіликів, жінки й чоловіка. З-під їх рук виходили твори, що мали відпечаток творчости одного і другого партнера. А в Олени й Ольги Кульчицьких ця границя не існувала, зглядно не можна було її збагнути. Мисткиня Наталія Стефанів, яка студіювала в Олени Кульчицької і заприязнилася з нею, твердить, що в прикладному мистецтві обидві сестри працювали разом. Це й вони завжди підкреслювали в сиґнуванні твору. Треба припускати, що в Олени Кульчицької була деяка перевага вже завдяки її досконалому вишколу у віденській школі. Можливо, що технічна досконалість була більша у другої сестри. І так вони себе доповнювали, одна у проектах, а друга у виконанні.
Мистецька обстановка хати у проєкті О. О. Кульчицьких
Подаємо тут кілька задумів сестер Кульчицьких у декорації як помешкання, так і церкви. Ось проєкт їдальні в українському стилі. Тут мисткині запроектували не тільки потрібні вишивки і килим, але й меблі. Ось стіл і стільці, взоровані на народніх виробах, а тут знов українська скриня на низьких ніжках. Це все доповнюють вишивки на завісках, портьєрі, скатертині і рушнику. Маката на стіні може бути вишивана або ткана.
Проєкт церковних прикрас подібно заплянований. Кивот у формі дерев’яної церковці, тетрапод взрований на гуцульському столі, такий же столик під Євангеліє. А до того достосована скатертина на престолі, рушники на іконах і престолі й столику під Євангеліє.
О. О. Кульчицькі. Проєкти прикрас до церков. Загальний вид вівтаря.
Як бачимо все запроектоване дбайливо, з поглядом на цілість мистецького ефекту і з увагою для деталів. В інших числах запроектовані подушки, сашетки, щітники, покривало на валізку і т. д. Є також проект вишиваної макати на стіну, розміром 1 м X 80 цм, взір оснований на мотивах полтавських рушників.
Підхід обох мисткинь до застосування дуже уважний. Як бачимо, вони не перетворюють мотивів, а стараються зачерпнути з багатої скарбниці народньої творчости те, що без великих змін може у сучасному побуті придатися. До того стараються бути ощадними, без перевантаження орнаментом. Поодинокі мотиви перекликуються з собою, наприклад, взір на килимі той самий, що на портьєрі. Те саме бачимо в прикрасах церкви. Рушники на іконостасі й тетраподі чи столику під св. Письмо — живі в кольорах, тоді коли скатертина на престолі витримана у спокійних відтинках.
О. О. Кульчицькі. Проєкти прикрас до церков. Загальний вид іконостасу з рушниками над і під образами ІХ і МБ. Тетрапод в гуцульському стилі з рушником
Цю засаду у проектуванні вони застосовували також у виконанні предмету. Вони старались збагнути кожну техніку сільського виробництва. Про те, що сестри Кульчицькі мали у своєму помешканні кілька ткацьких станків, було загально відомо. Два станки були призначені до килимів, отже знак, що їх виробляла одна і друга. На менших станках виробляли плахти чи крайки. Про цю роботу обох сестер пише їх учениця Євгенія Андрохович у своєму спогаді. ”На першому Олена звичайно ткала свою композицію, а Ольга відробляла дещо зі старих кусочків…”
Є. Андрохович твердить, що Олена Кульчицька сама виробляла сільську вибійку. Вона вирізьблювала дошки до відбивання, найчастіше лемківським узором і при помочі того відбивала взір на полотні. Полотно сестри замовляли на Поділлі. Блюзки вони виконували з бурунчуку, що його привозили з Буковини. Бурунчук вони мережали й зашивали полтавськими лиштвами. Є. Андрохович пригадує собі таку блюзку зашиту сірим і білим або кремовим шовком. На льняних сукнях сестри уживали поліський узір.
О. О. Кульчицькі. Проєкти прикрас до церков. Стіл під євангелію (в гуцульському стилі з рушником).
Євгенія Андрохович згадує також про дослідну роботу обох сестер. Про ці досліди говорить також альбом ’’Народне вбрання Західньої України” Але за її свідченням ’’все своє життя вони колекціонували українські народні вироби, головно вишивки, тканини і* прикраси кожухів. Олена приготовляла, це для музею і воно було вміщене на картонах за районами. Це були справжні сільські взори чи відроблені або
відбивані з поясненням з якого часу і т.д. Я для неї збирала дещо у селі Космачі, Брустурах і Жаб’ю, коли жила там один рік. Вона теж цікавилась старими церковними ризами, так що у моїй околиці я мусіла обходити старі церкви і, коли не могла визичити їх для неї у священиків, то відрисовувала і записувала, як вони виглядали”.
”У них теж була колекція писанок” — пише Є. Андрохович. — ”У картотеках у них були зарисовані всі можливі взори писанок, кераміки й одягів.”
О. Кульчицька. Один з нагороджених проектів стилевого народного вбрання, 1934 р.
Окремо слід обговорити виробництво килимів, що йшло під найменням обох сестер. На еміграції маємо лиш кілька таких виробів, один із них є в Українському Музеї в Нью-Йорку. Та зостались у пам’яті їх композиції, що їх бачили ми на виставках у Львові. Тут Олена Кульчицька (а треба припускати, що це були її проекти) вже ступила один крок дальше. Вона вже експериментувала перебудовуючи поодинокі народні мотиви. Не відомо, чи більший простір килима її до того заохотив, але ці стилізації виходили в неї вдало. Пам’ятаємо навіть фігуральну композицію ікони на килимі в її власному помешканні. Треба додати зі спостережень Є. Андрохович, що вовну до килимів сестри фарбували самі.
Зайво говорити, що найкраще зілюстрована творчість сестер була в їх власному помешканні. Тут усе було продумане і дбайливо опрацьоване. ”Усе творило незрівнану цілість” пише Д. Старосольська, згадуючи свої відвідини в їх домі.* Вона вперше стрінулась із сестрами Кульчицькими в 1919 р. в Баранові, куди вони були вивезені, як заложники з Перемишля. В’язні проживали в замку і власне там сестри Кульчицькі зуміли зі своєї кімнати зробити товариське вогнище. Один чи другий предмет народнього мистецтва створював рідну атмосферу.
У колі інтелігенції в помешканні Кульчицьких у Перемишлі. Сидять (зліва направо): невідомий, Ольга Кульчицька, В.Загайкевич (?), Лисівна (?), Олена Кульчицька, Ольга Ціпановська, невідома, невідома. Фото Степана Дмоховського. 1913р.
Зостається згадати ще про вплив, що його залишили сестри Кульчицькі в нашому прикладному мистецтві. Він виявлявся двома способами — через навчання у школі і співробітництво в журналі ’’Нова Хата”. Про взаємини з ученицями (Ольга Кульчицька також працювала, як учителька) розкаже окрема стаття. Скажемо тільки, що учениці обох сестер вийшли у світ із добрим знанням народнього мистецтва, а це багато значить у нашій дійсності, де цього знання ніде не вчили.
У журналі ’’Нова Хата” співпраця сестер Кульчицьких тривала лиш кілька років. А шкода, що вона передчасно обірвалась. Їх обережність у застосовуванні народніх узорів, їх уміння вишукати з багатої скарбниці те що відповідне, було б може залишило більш тривалий слід у тому процесі, що зветься постанням прикладного мистецтва. А так вони лиш вказали шлях, яким слід було б іти. Але й за те ми сестрам Кульчицьким вдячні. Бо вони вглибились у ділянку народнього мистецтва куди більше, як інші їх
колеги-мистці.
* Д. Старосольська: “Артизм” “Нова Хата” 1928 ч. 5
У понеділок, 2 грудня 2024 року, фіналісти нацвідбору на “Євробачення-2024” – колоритний український етногурт YAGODY, якому цього сезону аплодували у десятках європейських міст, дасть свій перший сольний концерт у рідному Львові. І це буде не просто концерт, а музично-театральний перформанс під назвою “Сади Пам’яті”. Початок дійства – о 19:00.
Разом із етногуртом YAGODY, який того вечора у супроводі хору представить унікальні народні пісні в сучасному аранжуванні, на сцену вийдуть популярні українські актори театру і кіно: Олексій Гнатковський, Віктор Жданов, Римма Зюбіна, Олег Стефан, Зоряна Дибовська та Сафіє Лентер-Кизи. Проникливі монологи у їхньому виконанні торкнуться кожного у залі.
“Сади Пам’яті” – подія, що надихає, пробуджує, зцілює і об’єднує. Цей вечір — про силу та голос нашої нації, про гордість бути українцем.
“Сади Пам’яті” символізують зв’язок поколінь, коріння яких глибоко вростає в землю, живить і зберігає історії минулого, – розповідає Зоряна Дибовська, засновниця і учасниця гурту YAGODY. – У цьому саду пам’ять зростає, оновлюється і передається далі – так само, як українські народні пісні, які ми виконуємо. Наша культура та історія — не застиглі, а живі й здатні проростати новими змістами. Ми повернемо вас до витоків – у сад пам’яті, де лунають голоси наших предків, які залишили нам силу свого духу і непохитну віру в краще”.
Основна ідея музично-театрального перформансу “Сади Пам’яті” — пробудити глибоке відчуття гордості за наше минуле, нашу історію та силу українців. Показати, що народна культура, пісні і традиції є тим об’єднавчим мостом, який зв’язує різні покоління та різні частини України в одне єдине ціле. “2 грудня ми об’єднаємо Україну: від Львова до Луганська, від Києва до Херсона, від Донецька до Криму, – додає Зоряна Дибовська. – Це буде вечір, коли станемо ближчими, відчувши пульс нашого національного ДНК, і зрозуміємо, що незламний український дух – це те, що веде нас до перемоги”.
Наблизити перемогу України допомагає і благодійна місія “Садів Пам’яті”, в рамках якої YAGODY у співпраці з БО БФ Юлії Курохтіної «Українотворці» проведуть аукціон з унікальними лотами, які також розповідають глибоку українську історію. Серед них – ексклюзивний артоб’єкт «У нас завжди буде Мрія» з фрагментом легендарного літака АН-225; ювелірна прикраса «Янгол-охоронець» від українського дому «Лобортас», створена за ескізами дітей зі зруйнованої школи в Бородянці; Бучанська колекційна монета – символ нескореності; а також старовинні вінки, листівки УПА, фоторамки та роботи сучасних митців. Ціль – 3 млн гривень, які спрямують на закупівлю РЕБів для 5-ти бригад Збройних Сил України. «Українотворення залежить від кожного з нас. Підтримайте наші ініціативи, адже разом ми – сила!» – каже засновниця фонду Юлія Курохтіна.
«Академія музики» є освітньою платформою, заснованою на базі оркестру Львівської національної філармонії INSO-Львів, і відбувається вже втретє з 2016 року. Цьогоріч вона знову об’єднає на одній сцені талановитих молодих музикантів з Львівського державного музичного ліцею імені Соломії Крушельницької та досвідчених оркестрантів в єдиний творчий колектив, диригуватиме яким відомий музикант Олександр Гордон (Австрія).
Олександр Гордон, австрійський диригент та провідний ментор Академії: «Я хочу поділитися з вами досвідом, який я здобув, працюючи десять років як концертмейстер альтів Лондонського Філармонічного Оркестру та запрошеним соло альтистом Мюнхенської Філармонії, Баварського Радіо, Тонхалле та LSO у Лондоні, маючи нагоду співпраці із легендарними диригентами, які ділилися ідеями, коріння яких сягає самого Бетховена».
Академія — це ефективний спосіб глибшого розуміння вибраної професії оркестрового музиканта, адже вона покликана розвивати виконавську культуру нового покоління. Робота включає як репетиції цілого оркестру, так і роботу групами. Разом зі старшими колегами, музикантами оркестру — юні музиканти, а з ними й слухачі, мають можливість пізнати в усіх тонкощах яскравий світ музики визначних композиторів і виступити на великій сцені уже 23 листопада у події «Зерно».
Особливістю вечора стане участь Артура Пройдакова — видатного педагога, який увійшов до десятки найкращих учителів світу за версією Global Teacher Prize 2021. Його місія — сіяти зерна віри, знань і натхнення — тісно перегукується з цінностями Академії. Цього вечора Артур долучиться до події як модератор, створюючи атмосферу глибокого змісту й особливого натхнення.
Учасники майстеркласів отримають змогу не лише зіграти хрестоматійну Четверту Симфонію Бетховена, але й стати безпосередніми виконавцями світової прем’єри: цього вечора на слухачів чекатиме перше виконання твору нашого сучасника, українського композитора Івана Небесного під назвою «…Дорогою до Небес…» для фортепіано та симфонічного оркестру (соліст Максим Шадько, відомий український піаніст). Як вказує диригент концерту Гордон, «Оркестрова музика — це не менш чудова форма репертуару музикантів, ніж сольна чи камерна, але з набагато більшою кількістю голосів для прослуховування. Вона вчить нас взаємодіяти, грати в ансамблі, чути один одного, підсилюючи і супроводжуючи важливі моменти. Іноді змінюючись буквально за одну секунду!».
У оркестрі зазначають, що надалі планують проводити Академію чотири рази в рік на постійній основі, створюючи стипендії, залучаючи меценатів з усього світу, щоб підтримати обдарованих студентів ліцеїв, учнів профільних шкіл у їхньому навчанні та купівлі необхідних інструментів. Іоланта Пришляк, голова правління оркестру, підкреслює: «Платформа Академії спрямована на індивідуальний розвиток кожного учасника, формування базових навичок командної роботи, націленої на досягнення поставлених цілей. У майбутньому в Академії ми запрошуватимемо до участі в ролі менторів іноземних солістів-інструменталістів, професорів європейських музичних закладів (Німеччини, Швейцарії, Австрії зокрема), що проводитимуть майстеркласи оркестрової та камерної гри, ґрунтуючись на світових традиціях та забезпечуючи безперервність нашої власної».
Сьогодні, 20 листопада 2024 року, в “Будинку вільної Білорусії” (вул. Клепарівська, 21) о 13.00 год. пройде культурний захід під назвою “українсько-білоруська історія в топонімах м. Львова”.
Метою вказаного заходу є донесення до мешканців м. Львова про різницю між “лукашистами” і звичайними громадянами Білорусії, та демонстрація спільної історії, яка пов’язана з боротьбою проти єдиного ворога – росії. На захід запрошення отримали місцеві органи влади (Львівська ОВА та міська рада), історик Сварник Іван Іванович, представники місцевих громадських організацій, нацменшн.
Запрошуються всі медіа. Також, вхід вільний для усіх бажаючих.
Пустомити, в’їздна брама до купально-лікувального закладу, 1906 р.
Перша письмова згадка про Пустомити датується 1441 роком, коли через це поселення проходив важливий торговий шлях. Однак справжню славу місту принесли не торгові шляхи, а цілющі сірчані джерела, які були відкриті у XIX столітті.
З давніх часів у Пустомитах було джерело мінеральної сірчистої води, яка за своїм складом та властивостями була подібна до Великолюбінської. Про це писав у 1791—1795 роках німецький мандрівник Гакет. Наприкінці 1879 року джерелом мінеральної води зацікавився новий власник Пустомит Лонгін Дунка (Longin de Sajo Dunca).
Пустомити, купально-лікувальний заклад, 1906 р.
З ініціативи Дунки доктор Вонсович зробив хімічний аналіз води, на основі якого 1880 року було отримано дозвіл на відкриття купального закладу. Джерело було обмуроване каменем, а воду трубами відводили до купалень, двома машинами нагрівали і подавали до ванн.
Недалеко в парку було збудовано 2-поверховий будинок з 26 кімнат. При ньому був ресторан. За 150 кроків звідти був дім власника. Купальний сезон мав початися 15 травня 1882 року, а газети повідомляли, що тут є сірчані та залізно-боровінові води. Пустомити були курортом у 1880—1914 роках.
Купально-лікувальний заклад, Пустомити, 1909 р.
Саме завдяки цим джерелам Пустомити перетворилися на популярний курорт. Завдяки своїм лікувальним властивостям, сірчані води приваблювали сюди людей з усієї Галичини та навіть за її межами. Були збудовані розкішні готелі, купальні та інші споруди, які створювали атмосферу справжнього курорту. Палац, оточений мальовничим парком, став центром культурного та суспільного життя міста.
Пустомити, реєстраційна вілла та бальна зала, 1906 р.
Наявність у Пустомитах та його околицях запасів вапняку призвела до заснування вапняних заводів. В 1887 році в селі збудовано дві великі печі для випалювання вапна. Розвитку виробництва вапна сприяла й побудова залізниці Львів—Стрий, що пройшла через Пустомити. Станція спочатку була лише у с. Глинній, а у 1881 році збудовано і в Пустомитах.
Пустомити. Вілла Смерекова, купально-лікувальний заклад, 1909 р.
На жаль, Перша світова війна та подальші історичні катаклізми перервали розквіт курорту. Однак, навіть сьогодні можна відчути дух минулої слави Пустомит, прогулявшись по старому парку, помилувавшись на залишки палацу та відвідавши збережені купальні.
Сьогодні Пустомити – це сучасне місто з розвиненою інфраструктурою, яке дбайливо зберігає свою багату історію. Місцеві жителі та гості міста можуть насолодитися не лише лікувальними водами, але й мальовничою природою, цікавими архітектурними пам’ятками та гостинністю місцевих мешканців.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Бродівського історико-краєзнавчого музею, Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Запрошуємо на захоплюючу подорож у часі до міста, яке було не просто географічним перехрестям між Галичиною, Волинню і Поділлям. Ви дізнаєтеся, як невелике поселення на бродах-переправах перетворилося на важливий стратегічний пункт, центр торгівлі між Сходом і Заходом.
Поговоримо про відому єврейську громаду Бродів, її роль і місце в історії. Розглянемо те, як місто пережило трагедії XX століття і які наслідки ці події мали для нього. Познайомимося з видатними особистостями, котрі народилися чи працювали тут. Відкриємо для себе збережені до наших днів пам’ятки, які розповідають про багату історію міста.
На початку XX століття Львів, будучи столицею Королівства Галичини та Володимирії, являв собою унікальний культурний феномен. Різдво тут не було просто релігійним святом —...
