додому Блог сторінка 75

Львів’ян кличуть на різдвяний концерт переможця «Голосу країни» Сергія Лазановського (відео)

Львів'ян кличуть на різдвяний концерт переможця «Голосу країни» Сергія Лазановського

Так, 18 грудня у Львові, у Палаці естетичного виховання учнівської молоді (вул. Петрушевича, 2) не пропустіть нагоди подарувати собі та своїм близьким чарівний різдвяний вечір «Додому на Різдво».

“Пориньте в атмосферу затишку та радості разом з улюбленим артистом, який подарує незабутні емоції, виконуючи колядки, різдвяні пісні та хіти, що підкорили серця мільйонів. Колядуємо разом на Божу славу в теплій, душевній атмосфері”, – запрошують організатори VINIL concert agency та KIWIWAY concert agency.

Квитки https://vinil.agency/events/sergij-lazanows-kij-dodomu-na-rizdwo-started-on-12-18-2024

Ольга МАКСИМ’ЯК

Хор Верьовки запрошує львів’ян на магічне різдвяне шоу “Від Миколая до Йордана” (відео)

Хор Верьовки запрошує львів'ян на магічне різдвяне шоу "Від Миколая до Йордана"

Світ захоплюється їхнім мистецтвом, аплодуючи стоячи! Легендарний Хор ім. Григорія Верьовки, відомий на найвищих світових сценах, презентує святкову програму “Від Миколая до Йордана” у Львові.

16 грудня, 17:00 та 19:30 у Театрі ім. М. Заньковецької на львів’ян та гостей міста чекає незабутнє різдвяне дійство, яке об’єднує українські традиції, бездоганний спів, запальні танці, віртуозну гру оркестру та неймовірну енергетику.

70 артистів на одній сцені подарують глядачам справжнє свято для душі. “Від Миколая до Йордана” – це не лише концерт, а справжнє театралізоване дійство, яке наповнить серця світлом, теплом і надією. У складний для України час такі заходи мають особливу цінність, адже вони нагадують кожному про велич української культури та силу нашого народу.

Хор ім. Григорія Верьовки – це унікальний творчий колектив, який десятиліттями зберігає та популяризує українську музичну спадщину. Їхні виступи завжди викликають захоплення публіки та є символом української культури на світовій арені.

“Запрошуємо мешканців та гостей Львова відчути магію українського Різдва разом із легендарним Хором Верьовки! Не пропустіть можливість стати частиною великої різдвяної події!” – запрошують на подію організатори.

Квитки 17:00 https://concert.ua/uk/booking/hor-verovki-lviv/

Квитки 19:30 https://concert.ua/uk/booking/hor-verovki-lviv-16-12/

Розклад концертів туру:

📍 14 грудня, 18:00 – Рівне, Міський будинок культури
📍 15 грудня, 18:00 – Луцьк, Драмтеатр
📍 16 грудня, 17:00 та 19:30 – Львів, Театр ім. М. Заньковецької
📍 17 грудня, 19:00 – Тернопіль, ПК “Березіль”
📍 18 грудня, 19:00 – Івано-Франківськ, Драмтеатр

📍 9 січня, 19:00 – Чернівці, Драмтеатр
📍 10 січня, 19:00 – Вінниця, Драмтеатр
📍 11 січня, 18:00 – Хмельницький, Філармонія
📍 12 січня, 18:00 – Кам’янець-Подільський, Міський будинок культури
📍 18 січня, 18:00 – Житомир, Драмтеатр

Ольга МАКСИМ’ЯК

Мистецька діяльність Благодійного фонду Козицького: досягнення та нові горизонти

Благодійний фонд Козицького
Благодійний фонд Козицького

За період 2024 року мистецький проєкт «Ми і Світ» у межах Благодійного фонду Козицького реалізував 17 виставок у 8 країнах світу: Канада, Австралія, Велика Британія, Франція, Італія, Німеччина, Узбекистан, Україна. Світ побачив 377 українських творів мистецтва.

“За цей рік ми подолали 83 566 кілометрів наземними і повітряними шляхами. Попри основну – виставкову роботу, особливу частину діяльності фонду займає соціальний вектор. Цього року ми реалізували понад 40 мистецько-соціальних заходів для близько 1000 осіб, серед яких: військові та члени їх родин, вихованці геріатричних центрів, курсанти та внутрішньо-переміщені сімʼї”, – розповідають у фонді.

Благодійний фонд Козицького
Благодійний фонд Козицького

Також фонд підтримує едукативний напрямок молоді, тож ми надали стипендії для річного навчання 10 студентам Львівської національної академії мистецтв.

У травні цього року відбувся традиційний для фонду благодійний аукціон в «Будинку Митрополита» Національного заповідника «Софія Київська» у Києві , на виручені кошти з якого Благодійний Фонд Козицького закупив медичне обладнання, яке буде використовуватися для надання невідкладної допомоги постраждалим військовослужбовцям у військовому госпіталі.

Благодійний фонд Козицького
Благодійний фонд Козицького

2024 рік відкрив також і нові горизонти діяльності фонду – повернення культурної спадщини з-за кордону до України. Нам вдалось повернути понад 200 робіт двох українських мистців з Бостона та Аргентини, які в силу політичних чи особистих дисбалансів, були змушені творити за межами України.

Наталка РАДИКОВА

Відпочинок у Славську: неймовірна природа і комфортний релакс

Вершина гори Ільза. Вид зі Славська
Вершина гори Ільза. Вид зі Славська

Славсько – мальовниче селище у Карпатах, яке стало популярним курортом для тих, хто хоче втекти від метушні міста та насолодитися красою гірської природи. Розташоване у Львівській області, це місце приваблює туристів цілий рік, пропонуючи активний і розслаблений відпочинок для всіх поколінь. Відпочинок в Славську вирізняється своєю доступністю та багатогранністю. Це місце підходить як для сімейного відпочинку, так і для активних туристів. Гірські пейзажі, чисте повітря, ідеальні умови для лижного спорту взимку та численні маршрути для хайкінгу влітку роблять його універсальним курортом.

Особливості відпочинку в Славську

1. Гірськолижний рай у зимовий період

Взимку Славсько перетворюється на справжню Мекку для лижників і сноубордистів. Найвідоміші траси знаходяться на горі Тростян, яка пропонує маршрути різної складності. Тут можна знайти як пологі спуски для початківців, так і круті траси для досвідчених спортсменів.
До послуг гостей сучасні підіймачі, пункти прокату спорядження та школи для навчання катання.

2. Літній активний відпочинок

Влітку Славсько відкриває нові грані відпочинку. Туристи обирають піші прогулянки та велосипедні маршрути, які пролягають через неймовірні краєвиди Карпат. Особливою популярними є підйом на гору Погар, звідки відкривається приголомшлива панорама гір.

3. Традиції та культура

Відпочинок у Славську – це також знайомство з місцевою культурою та традиціями. Місцеві жителі завжди радо зустрічають гостей, пропонуючи скуштувати страви гуцульської кухні: банош, кулешу, грибну юшку. Не забудьте відвідати місцеві ярмарки, де можна придбати сувеніри ручної роботи та натуральні продукти.

4. Цілюще повітря і релакс

Карпатські ліси багаті на хвойні дерева, які створюють унікальний мікроклімат. Відпочинок у Славську стане чудовою нагодою для оздоровлення. Гостям пропонують СПА-центри, термальні басейни та бані, де можна повністю розслабитися після насиченого дня.

Де зупинитися у Славську?

Славсько має великий вибір житла для туристів, детальніше можете ознайомитися на сайті Hutshub:

  • Готелі та пансіонати. Тут забезпечені всі умови для комфортного проживання, включаючи сніданки та зручності для активного відпочинку.
  • Садиби та котеджі. Ідеально для сімей або компаній друзів, які хочуть насолодитися усамітненням і відчути атмосферу гірського побуту.
  • Екожитло. Все більшої популярності набувають будиночки з екологічних матеріалів із мінімальним впливом на природу.

Як доїхати до Славська?

Славсько має зручне транспортне сполучення:

  1. Потягом. Зі Львова до Славська курсують прямі електропоїзди та швидкісні потяги.
  2. Автомобілем. Дорога зі Львова займає близько 2 годин і проходить мальовничими місцевостями.
  3. Автобусом. Щоденні рейси з великих міст України дозволяють зручно доїхати до курорту.

Поради для туристів

  • Обов’язково бронюйте житло заздалегідь, особливо в сезон.
  • Візьміть із собою зручне взуття та одяг, відповідний сезону.
  • Не забувайте про креми від сонця навіть взимку – у горах ультрафіолет інтенсивніший.

Славсько – це ідеальне місце для відпочинку в будь-яку пору року. Незалежно від того, чи ви шукаєте адреналіну на гірських трасах, чи прагнете спокою в обіймах природи, цей курорт подарує вам незабутні враження.

Юлія СПЕНСЕР

LEMberg, або Львівські місця Лема

Львів, вигляд з Високого Замку, 1939, фот. Polona.pl
Львів, вигляд з Високого Замку, 1939, фот. Polona.pl

Після Другої світової війни Лем ніколи не повернувся до рідного міста, проте неодноразово згадував його у своїх текстах. Які місця у Львові були важливі для майбутнього автора «Соляріса»?

В одному інтерв’ю Лем визнав:

Перед війною я навіть ніколи не був у Варшаві, ніколи не бачив Кракова. Отож можу сказати, що Львів становить частину мене, а я є частиною Львова. Я вріс у Львів як дерево.

Його автобіографічний «Високий Замок» був однією з небагатьох книжок, виданих у ПНР, які заторкували польське минуле Львова. Історія цього міста у польській літературі обросла багатьма мітами. Лем докинув свій камінчик до ідеалізованого образу галицької метрополії, хоча цей ідилічний вимір легко зрозуміти: він-бо описує світ з точки зору дитини і підлітка із заможної сім’ї.

Львів Лема був третім за величиною місто Другої Речі Посполитої (після Варшави і Лодзі). Польська столиця модерності, осередок вільної думки під час поділів Польщі. Місто математичної школи та університету. Місце, де пам’ятки ренесансної і сецесійної архітектури сусідять із першими ластівками модернізму. Місто, порівняно з яким Відень, як ствердив Лем, — це просто «дуже збільшений Львів». Але це також місто великих контрастів і напружень: етнічних, політичних, класових. У післямові до «Високого Замку» Юрій Андрухович Львів молодого Лема окреслив як «місто див». Місто лунапарків, штукмістрів, шоколадних фонтанів. Туманним і нереалістинчим спогадом того, що велика і страшна історія не оминала також Львова, є слід від кулі, який залишився у рамі кватирки у спальні батьків — пам’ятка польсько-українських боїв 1918 року.

«Трудному» місту Лем не присвячує надто багато уваги. Раз згадує про те, як із балкону бачив замішання, які вибухли, коли під час антисанаційної демонстрації застрелила робітника, Владислава Козака. Образ довоєнної біди з’являється також, коли письменник згадує, як під час винятково морозної зими 1930 року за возами вуглярів бігали групки дітей, які намагалися вхопити грудки вугілля, що спадали на землю. Так само небагато уваги Лем присвятив складній етнічній мозаїці міста: немає тут єврейської дільниці, яка містилася у близькому сусідстві з його будинком, українців також небагато. Щоправда, у розмові з Томашем Фіалковським Лем розповідає про свого українського шкільного колегу Міська, з котрим, проте, у школі він розмовляв лише польською. Коли під час радянської окупації Львова колега заговорив до нього на вулиці українською, здивований Лем так само українською йому відповів: «Ти що, здурів?»

Можливо, письменник ідеалізував собі країну дитинства після кошмару двох окупацій, можливо, тоді його мало цікавили такі справи — надто був поглинутий своїм багатим внутрішнім життям, світом зірок, галактик і винаходів. Лем був майстром уникання відповідей, отож напевно болісні моменти замовчував (як у випадку ледве згаданої історії численної родини, більшість якої загинула у Голокості). Але так діє людська пам’ять: пригадує радше хаотичне нагромадження, ніж упорядкований каталог подій. Антрополог Дейвід Ловенталь у тексті «Минуле — це інша країна» писав:

[…] минуле ми трактуємо як археологічний музей […] розкиданих абияк решток.

У спогадах з дитинства більше значення мають події, які нині здаються анекдотичними, хоча тоді вони пробивалися на перші сторінки газет, як-от падіння людини-мухи, котра намагалася піднятися на одну з кам’яниць у середмісті за допомогою заледве «гачка до взування» (пісеньку про той випадок написав старший кузин Лема, Маріян Гемар; закінчується вона словами: «Так ся закінчило страшне видовисько — не пнися високо, то не впадеш низько»).

Львів з лету птаха, 1930, фот. Polona.pl
Львів з лету птаха, 1930, фот. Polona.pl

Велика історія врешті наздогнала Лемів. У 1945 році, після окупаційної травми і понад чверті віку, що минула у Львові, Лем разом з батьками опинився у Кракові, який став його прибраним домом. До Львова, попри запрошення, вже ніколи більше не поїхав. У розмові зі Станіславом Бересем пояснював це так:

Якщо маєш когось коханого, наприклад, жінку, і хтось нам її забере і пізніше вона з тим кимсь має діти, то я — будучи дорослим — волію з нею вже не зустрічатися. Бо що ми можемо одне одному сказати? Це місто також для мене вже чуже. Це каміння. Що вони можуть мене нині обходити?

Однак до кінця життя письменник трактував це місто як свою найближчу серцю вітчизну. Львів повертався не тільки у «Високому Замку» та інтерв’ю, але також у геть несподіваних місцях. Наприклад, маємо підстави вважати, що рідним містом пілота Піркса є саме Львів. Отож представимо путівник по місцях, особливо важливих для доростання Лема.

Дім

Кам'яниця у Львові на вулиці Браєровській 4, у якій на 3 поверсі мешкав Станіслав Лем разом з батьками. «Коли було тепло, я окуповував маленький кам'яний балкон у батьковому кабінеті» («Високий Замок»), фот. Wikimedia Commons
Кам’яниця у Львові на вулиці Браєровській 4, у якій на 3 поверсі мешкав Станіслав Лем разом з батьками. «Коли було тепло, я окуповував маленький кам’яний балкон у батьковому кабінеті» («Високий Замок»), фот. Wikimedia Commons

Адресні дані з «Високого Замку» доволі точні:

Ми мешкали на вулиці Браєровській, під четвертим номером, на другому поверсі*.

Кам’яниця, у якій доростав Лем, стоїть і нині. Змінилася тільки назва вулиці. Тепер це вулиця Богдана Лепкого, українського прозаїка і поета, засновника літературного угруповання «Молода Муза», перед війною професора Яґеллонського університету і сенатор РП у 1938–1939 роках. Під час нацистської окупації вулиця звалася Malzgasse, а по війні носила ім’я комуніста Ярослава Галана. Як ствердив Ярослав Грицак, «щодо частоти і розмаху у перейменуванні вулиць Львів міг би претендувати на звання чемпіона».

Андрій Козицький у статті «Львів Лема» писав:

На початку ХХ століття вулиця Браєровська була одною з наймолодших львівських вулиць. Вона була запланована у 1880 році на ґрунтах, що належали Е.Ф. Браєру, тому отримала таку назву. Родина Лема мала на своїй вулиці добрих сусідів. У кам’яниці номер 10/12 мешкали: видатний дипломат та історик Шимон Ашкеназі та відомий львівський громадський діяч, посол Сейму Влодзімєж Стеслович, кам’яницю номер 20 вибудував для себе шанований у Львові лікар Владислав Татарчух.

Як зауважила Аґнєшка Ґаєвська у книжці «Голокост і зірки», кам’яниця Лемів була розташована на пограниччі двох світів: з фронтового балкону було видно багаті будівлі львівського середмістя, а трохи далі починалася значно бідніша єврейська дільниця.

До гімназійних часів батьки не надто охоче пускали малого Станіслава самого, отож його львівський світ обмежувався до батьківської кам’яниці, найближчих вулиць, де мешкали його родичі, і до спільних прогулянкових маршрутів: Єзуїтського саду чи околиць церкви святого Юра. Багата уява справляла, що великі подорожі можна було переживати хоча б на балконі кам’яниці на Браєровській. Лем «звідтіля атакував довколишні кам’яниці, бо їхні комини, хлюпаючи димом, перетворювалися на військові кораблі. Не менш охоче я бував там Робінзоном або й самим собою на безлюдному острові».

Стрийський парк і Східні Торги

Міжнародні Східні Торги у Львові, 1926, фот. audiovis.nac.gov.pl
Міжнародні Східні Торги у Львові, 1926, фот. audiovis.nac.gov.pl

Багато уваги у «Високому Замку» Лем присвятив львівським паркам та їх атракціям. Серед них перлиною є Стрийський парк і розміщені у ньому павільйони Східних Торгів. Хоча дім Лема від парку ділила невелика відстань (близько двох з половиною кілометрів), то на недільні прогулянки там родина вибиралася дорожкою.

Східні Торги — це важлива інвестиція міжвоєнного періоду, яка постала з думкою про зміцнення позиції Львова у міжнародній торгівлі. Місце було вибрано не випадково: у Стрийському парку 1894 року відбувалася велика Загальна Краєва Виставка, на якій було представлено економічний доробок Галичини, та передовсім Виставка стала великою маніфестацією польської культури та мистецтва. На неї, попри закриті кордони, приїжджали відвідувачі із трьох поділів Польщі.

Модерні павільйони Торгів запроєктували видатні архітектори. У розмові з Томашем Фіялковським письменник згадував:

Там відчувалося дух Європи, але ми з колегами бігали туди переважно для того, щоб напитися дармового бульйону «Maggi» і назбирати якомога більше рекламних буклетів.

Що ще цікавого крилося у парку? Наприклад, таке:

Особливим місцем для мене був найдовший напів округлий павільйон, який облямовував півколом павільйон Бачевського (отой, викладений пляшками з лікером). Ставши під вежею Бачевського, можна було розбудити приспану луну. Варто було доволі сильно плеснути в долоні, як луна повторювалася чотири, п’ять і навіть шість разів, так само, як і кожен вигук. Причім між тими, щоразу слабшими відлуннями збігало незвично багато часу. Здавалося, вони завмирають, зі щораз більшими труднощами долітаючи із дедалі більшої відстані. Я стояв там холодними днями погідної осені, пильно вслухаючись в агонію останніх відлунь, у них було щось діткливе, таємниче й водночас невимовно жалісне. Я, звичайно, знав, у чому полягає механізм відображення звукової хвилі, проте це не мало нічого спільного з винятковим чаром цього місця.

І ще:

Там було озерце у формі вісімки, а праворуч відкривалася алейка, що вела на край світу.

Міжнародні Східні Торги у Львові, 1930, фот. audiovis.nac.gov.pl
Міжнародні Східні Торги у Львові, 1930, фот. audiovis.nac.gov.pl

І це ще не все:

За територією Східних Торгів простягалось одне з найпрекрасніших для мене місць у світі — Веселе Містечко. Там були каруселі, фунікулер, палац із духами, бочка сміху і навіть іще цікавіші атракціони. Наприклад, шкіряний бовван, якому треба було загатити в писок, а силомір одразу показував потужність удару у відповідних одиницях виміру. А ще блошиний цирк, де блохи не з власної волі тягали мініатюрні екіпажі та карети. А ще таємничі кіоски й кабінети. В одному з них, коли ми завітали туди з батьком, роздягалася нечувано дебела пані — не з метою стриптизу, а щоб продемонструвати нам багатство феноменального татуювання, яке прикрашало її з голови до ніг. У час демонстрації цікавих сцен на животі батько занепокоївся, а коли пані пішла далі, я встиг побачити лише краєчок якогось оригінального пейзажу, бо мене силоміць витягли за двері.

Звісно, якщо йдеться про візуальне мистецтво, то Лем, як кожна тодішня львівська дитина, відвідував у Стрийському парку павільйон з монументальною Рацлавіцькою панорамою:

Це було неймовірне видовище. Сама лише темна зона на вході налаштовувала піднесено й небуденно. Затим слід було видобутися по східцях на поміст, який невідворотно нагадував мені гондолу дуже великої, підвішеної нерухомо повітряної кулі. З цього помосту панорама битви виглядала як жива. Чимало суперечок викликало питання про те, де завершується справжній живопліт із горщиками, насадженими на жердини, а де починається саме полотно.

Єзуїтський сад

Нинішній парк Івана Франка (до 1779 року Єзуїтський сад, у 1779–1919 Поєзуїтський сад, у 1919–1945 Парк імені Тадеуша Костюшка) — це найстаріший парк Львова й України, один із перших загальнодоступних парків у Центрально-Східній Європі. У Лема він завжди з’являється під першою назвою.

Єзуїтський сад, як пише Лем, уже не був такий привабливий, як Стрийський парк. До розташованого неподалік Браєровської парку сім’я Лема зазвичай вибиралася пішки. «А шкода, — читаємо у «Високому Замку», — бо дорогу біля Університету було викладено особливою бруківкою — дерев’яною, і кінські копита, вдаряючи у неї, видавали особливий звук — начебто під сподом крилась якась глибочезна прірва».

Та навіть на тому доволі невеликому осередку міської зелені хлопця могли спіткати неймовірні пригоди: одного разу майбутній письменник там згубився. Під час прогулянки його увагу привернула велика бочка з водою, схована у високих кущах — цей спогад потім повернувся в оповіданні «Сад темряви». Додаткові розваги запевняв чоловік із колом щастя, що стояв при вході — Лемові траплялося вигравати у нього дрібні фанти: бляшані папіросниці чи кишенькові дзеркальця.

Школа

Львів, площа Смольки, 1927, фот. Polona.pl
Львів, площа Смольки, 1927, фот. Polona.pl

Лем, котрий за результатами тестів на інтелект, проведених серед матуристів 1939 року, виявився одним із найрозумніших молодих людей у Східній Малопольщі — ходив до ІІ Державної гімназії імені Кароля Шайнохи на вулиці Підвалля (тепер Підвальна; нині за цією адресою там далі діє школа, а саме ліцей №8). Школа, заснована під час поділів Польщі для дітей австрійських урядників, у Другій Речі Посполитій мала розширену програму вивчення німецької мови (так є і нині). У «Високому Замку» Лем багато місця присвятив описові своїх професорів і стосунків з ними.

Та набагато цікавішою видається його дорога до школи.

Я ще й тепер міг би здолати дорогу з гімназії додому із заплющеними очима. Вона так глибоко закарбувалась у мені незліченним повторюванням, що стала наче мелодією, тим, що психологи називають «кінетичною мелодією».

На трасі, щоправда, було багато пам’ятників архітектури, проте, як писав Лем, «тоді руїни та інші поважні пам’ятки століть мене анітрохи не обходили. По дорозі минав речі набагато цікавіші, ніж ратуша ХІХ століття чи ренесансна Чорна Кам’яниця. Наприклад, на вітрині крамниці Орештейна на площі Смольки його приваблювали «піраміди рум’яних яблук, помаранчі й банани з овальними наліпками, оздобленими написом «Fyffes».

Інше важливе місце — це площа Маріяцька (нині Міцкевича), де «з дахів іскрили рекламні олені мила «Шіхт», неоновими драбинками стрибали шоколадки Зухарда, Мілка та Вельма Біттра». З площею пов’язаний інший спогад, коли учнів Лемової гімназії зібрали там на жалобні врочистості після смерті Пілсудського.

Цукерні

Цукерня Людвіка Залевського у Львові, 1933, фот. audiovis.nac.gov.pl
Цукерня Людвіка Залевського у Львові, 1933, фот. audiovis.nac.gov.pl

В інтерв’ю Еві Ліпській автор «Соляріса» розповідав сон, який його переслідував:

Ходжу по місту, шукаю марципанів — і виявляється, що нічого не можу дістати.

Ласунство письменника стало легендою. На щастя, у довоєнному Львові Лем мав багато нагод переживати «казкові шехерезади ласунства», як мовилося у рекламному слогані шоколаду «Plutos» 20-х років, автором якого був Александер Ват.

Перлиною у короні львівських цукерень була цукерня Людвіка Залевського на вулиці Академічній 22 (нині проспект Шевченка):

Вочевидь, я мав гарний смак, бо відтоді, щиро кажучи, ніде не бачив цукерничих вітрин, оздоблених із таким розмахом. Це була, по суті, велика сцена, оправлена в металеву раму, на якій кілька разів на рік змінювали декорації, що були тлом для неймовірних скульптур і алегоричних фігур із марципану. Якісь видатні натуралісти, а то й рубенси цукерництва, втілювали на ній свої фантазії, а надто перед Різдвом і Великоднем, коли за шибами поставали дивовижі, застиглі у мигдалевій масі та шоколаді. Цукрові Миколаї мчали на санях, із їхніх лантухів линули лавини смаколиків. На глазурованих полумисках красувалися шинки та заливні рибини, теж марципанові та з кремовою начинкою. Причім оця моя інформація не мала суто теоретичного характеру. Навіть скибки цитрини, що просвічували крізь желе, були витвором цукерничого різьбярства. Пам’ятаю стада рожевих свинок з шоколадними оченятами, найрізноманітніші фрукти, гриби, вудженину, рослини, якісь печери та скелі. Складалося враження, що Залевський подужає відтворити в цукрі та шоколаді увесь Космос, оздобивши сонце лущеним мигдалем, а зорі — лискучою глазур’ю.

Здається, Лем не перебільшував того, яке враження серед львів’ян справляли виставки у вітрині цукерні. На світлині 1933 року, опублікованій у газеті «Ilustrowany Kurier Codzienny», бачимо натовп людей, які вдивляються у солодощі за шибою. Залевський — це таки був найвищий клас, і навіть Лем, який походив із заможної родини, не міг собі дозволити там надто часто частуватися.

Важливі точки на мапі львівських солодощів — це також морозиво у Пасажі Міколяша та кіоск з халвою пана Кавусара неподалік Опери (тут треба було розв’язати математичну загадку: чи оплатиться купити одну більшу упаковку халви за 20 ґрошів, чи одну меншу за 10).

Великий сентимент молодий Лем мав також до цукерні «Югославія», що містилася близько Великого Театру (Опери), «де були найкращі у Львові східні солодощі: розмаїті рахат-лукуми, макаґіґи, екзотична нуга, хлібний квас і чимало іншої смакоти. Не дивно, що в той час я важив на декілька кілограмів більше, ніж тепер».

Великий Театр

Великий Театр, фот. з книжки: Żanna Słoniowska «Przedwojenny Lwów. Najpiękniejsze fotografie». Wydawnictwo RM, Warszawa 2013
Великий Театр, фот. з книжки: Żanna Słoniowska «Przedwojenny Lwów. Najpiękniejsze fotografie». Wydawnictwo RM, Warszawa 2013

З самим Великим Театром Лема також пов’язують кулінарні спогади:

Я навіть любив приходити до театру задовго до початку, поки не підняли велетенську залізну завісу пензля Семирадського — стільки на ній відбувалося різного цікавого. Узагалі, наш Великий театр видавався мені місцем нечувано розкішним, comme il faut, у найліпшому смаку — з його червоною оксамитовою оббивкою, кількаярусними ложами, канделябрами, пломінчиками на них, залою для куріння і last not least — буфетом. У буфеті батько зазвичай купував нам, тобто мамі й мені, по штанґелю [рогалик, притрушений сіллю та перцем] із тонко покраяною шинкою. Я геть забув, які видатні драматичні твори бачив у театрі, зате чудово пам’ятаю, що такий штанґель коштував аж 50 ґрошів.

Кінотеатр «Марисенька»

Пригоди Лема з кінематографією зазвичай були невдалі. Співпраця з Тарковським закінчилася скандалом, багато спроб екранізації його книжок закінчувалися художнім фіаско. Сам письменник був цілком задоволений лише з однієї екранізації: «Перекладанця» Анджея Вайди. Чи цей фатум почався у молодості Лема? Майбутній футуролог так описував свої перші кінодосвіди, які здобував у кінотеатрі «Марисенька» (нині у цьому будинку на площі генерала Григоренка, тобто колишній площі Смольки, міститься Театр Воскресіння).

Я дуже його не любив, бо ходив туди з мамою, коли вона, здається, не знала, куди мене подіти. Я не розумів того, що відбувається на екрані. Це вганяло мене у страшенну нудьгу. Незрідка завершувалося тим, що я нишком і поволеньки сповзав з крісла й досліджував навкарачки холодну долівку поміж ногами глядачів. Однак це також швидко набридало. Тож я мусив чекати, поки фільм закінчиться. Пані й панове на полотні безгучно розтуляли та закривали роти, лише пригравала музика. Спершу фортеп’янова, а згодом, здається, з грамофонних платівок.

Згодом звукове кіно викликало вже більше зацікавлення Лема, проте з міжвоєнного періоду запам’ятав лише фільми про потвор: Кінґ-Конґа, Франкенштейна, чи «Мумію» з Борисом Карлофом у головній ролі:

Що більше я боявся, то більше мені подобалось — і навпаки. Хтозна, чому ми так любимо, коли нас (звісно, помірно) лякають. Отож, не варто чекати пояснень і від мене.

Високий Замок

Львів, алея на Високому Замку, фот. audiovis.nac.gov.pl
Львів, алея на Високому Замку, фот. audiovis.nac.gov.pl

Врешті Високий Замок, що височить над містом. Його значення для львівської шкільної дітлашні Лем описав так:

Високий Замок був для кожного з нас тим, чим є для християнина небо. Ми ходили туди щоразу, коли через несподівану відсутність професора відміняли якийсь урок. Такі оказії були однією з найприємніших несподіванок, якими нас зрідка обдаровувала доля. Це місце було не для прогульників — як занадто небезпечне, адже в алейках, поміж лавками й деревами можна було зустріти когось із наставників. «Дезертирам» куди частіше слугували ями Кайзервальду та околиці позаду Піскової гори. Там вони безпечно западали в хащі й донесхочу смалили «Шльонські особливі» або «Юнаки». Натомість на Високий Замок приходили відкрито, галасливо, в солодкій аурі легального байдикування, сп’янілі від надлишку знічев’я подарованої свободи.

________________________________________________________________

* Станіслав Лем. Високий Замок (переклад Лариси Андрієвської). Тернопіль, 2017

Переклад: Наталка Римська

Патрик ЗАКШЕВСЬКИЙ

Джерело: https://culture.pl/

У Львові презентують книжку «Ану бігом ходіть їсти»

У Львові презентують книжку «Ану бігом ходіть їсти»

В неділю, 8 грудня 2024 року, о 15:00  у Львівській обласні бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука (Площа Ринок, 9) відбудеться книжки Христі Кішик «Ану бігом ходіть їсти».

“Я буду дуже рада усіх вас побачити.  Усі мої субособистості приготувалися, кожна по-своєму.

Голос перший Маленька-Вразлива-Жінка-яка-узагалі ще-Дитина каже:
«Ой, клас, це якраз в дні святого Миколая, все, як ти любиш—ти зможеш людям подарувати добро, а вони тобі!»

Голос другий Критикуюча-Сильна-Жінка-яка-насправді-всього-боїться:
«Тю, не вигадуй! До тебе ніхто не прийде. І взагалі, ти хіба знаєш як проводити презентації? Що ти будеш людям говорити? Ну, нехай хтось і прийде, так сміятися з тебе будуть—добре підготуйся, поняла мені, артистка страшна!»

Голос третій Тривожна-Доросла-Жінка-яка-з-усіх-сил-намагається-не-просрати-життя:
«Христю, щось та й в тебе вийде! В тебе дві вищих освіти, ти кожен день консультації проводиш—викрутишся! А якщо вскочиш у якусь халепу, щось наплутаєш, забудеш— це всеодно досвід, бо завтра може й не настати»

Голос четвертий Філософ-Старий-Дід-який-багато-матюкається:
«Так, шановні, ану розбіглися по кутках! Ви що забули головне правило «якось воно буде, то ся зробе». З тебе харизма аж пре, людям треба триматися за людей. Йди й ділися — й не мороч собі голову!»

Голоси замовкають. На сцені головного мозку з‘являється просто Доросла-Я,
яка хоче сказати: приходьте, будь ласка, дорогі люди, ми поговоримо про книжку, про родинні історії, про все наше сумне і веселе, про нас, бо нам треба триматися, щоб українська нескінченність тривала й надавала нам сили бути світлом.

Презентацію задумала зробити, як частування, щоб поштівки книжки ожили хлібом, пляцками, наливками, розмовами, молитвами і сіллю” , – написала Христя на свої сторінці у соціальній мережі.

Наталка СТУДНЯ

Скрипалька Соломія Івахів презентує світові альбом “Українське Різдво”, виданий у США (відео)

Соломія Івахів презентує світові альбом “Українське Різдво”
Соломія Івахів презентує світові альбом “Українське Різдво”

Американська дистрибуційна компанія Naxos of America випустила альбом колядок Ukrainian Christmas (“Українське Різдво”). Компакт-диск об’єднав 12 українських різдвяних мелодій в аранжуванні композитора Богдана Кривопуста і виконанні скрипальки світової слави, заслуженої артистки України Соломії Івахів. Альбом було записано із симфонічним оркестром Львівської національної філармонії (диригент – Сергій Хоровець).

Усередині грудня, напередодні Різдвяно-Новорічних свят, в Україні відбудуться концерти-презентації альбому “Українське Різдво”, який щойно збагатив світову музичну спадщину. Українська скрипалька Соломія Івахів, яка зараз живе і творить у США, виступить у Києві та Львові – 13 та 15 грудня відповідно – на філармонійних сценах обох міст.

“Україна подарувала світові одну із найпопулярніших різдвяних мелодій – Carol of the Bells. Нарешті, прийшов час, коли більшість уже знає, що ця мелодія – саме українська. Але ж є ще сотні чудових, витончених традиційних українських колядок, які світовому слухачеві треба донести”, – розповідає скрипалька Соломія Івахів, яка є Головою Струнного відділу, професоркою скрипки й альта в Університеті Штату Коннектикут та Консерваторії Лонджі Бард коледжу, а також артистичною директоркою серії МАТІ Українського інституту Америки.

Познайомити світ із українською різдвяною музикою – саме таку мету ставила перед собою Соломія Івахів, створюючи альбом колядок Ukrainian Christmas (“Українське Різдво”). До диску увійшли, зокрема, “По всьому світу стала новина”, “Добрий вечір тобі!”, “Бог ся рождає”, “Що то за предиво”, “Нова радість стала”, “Слава во вишніх Богу”, “Народився Бог на санях”.

“Це мелодії мого дитинства, – ділиться особистим Соломія. – У різдвяний час ми з батьками та їхніми приятелями ночами ходили з колядою до знайомих та родичів – від хати до хати по цілому Львову аж до ранку, аби плекати традицію, святкувати разом. З одного боку, відчувалась радість Свята Різдва, традиційні страви: кутя, пампухи, солодощі, якими нас частували, а з іншого – ми повинні були бути обережними, адже тоді, у 1980-ті, в часи совєтської влади, була заборона на все українське. Альбом Ukrainian Christmas навіює мені спогади про батьківське товариство (дехто відійшов уже у вічність) й їхніх дітей, моїх бабцю з дідусем, родичів, з якими ми так мріяли про незалежність України, про її свободу”.

Соломія Івахів
Соломія Івахів

Соломія Івахів зізнається, що схожі відчуття болю за нашу націю та тривога за державу, як колись у дитинстві, її проймали і минулої зими на сцені Львівської національної філармонії, коли разом із симфонічним оркестром вона записувала майбутній різдвяний альбом. “Я відчувала невідомість і сум, що Україна й українці знову переживають тяжкі часи і досі борються за своє існування, – каже скрипалька. – І тоді ще гостріше зрозуміла, що моя давня ідея втілення такого проєкту є нагальною. Адже світові треба нагадувати про боротьбу українців усіма можливими способами. На щастя, важкою працею багатьох людей цей диск створено!”.

Завдяки престижній американській дистрибуційній компанії Naxos альбом Ukrainian Christmas (“Українське Різдво”) було розіслано сотням бібліотек. Також збірка доступна на усіх стримінгових платформах: Apple Music, Spotify, iTunes, YouTube. Замовити її можна і на Amazon: http://surl.li/udgpko

Галина ГУЗЬО

Український лицар кривавого ХХ століття. Власник курорту та емігрант, або чому Левко Лепкий міг би стати героєм творів Ремарка?

Український лицар кривавого ХХ століття. Власник курорту та емігрант, або чому Левко Лепкий міг би стати героєм творів Ремарка?

Українці ніби й не байдужі до власної історії. Водночас, її вивчення та сприйняття часто виявляються надто сконцентрованими на одній миті. Бій під Крутами, трагедія – на цьому все. Листопадовий чин – акт героїзму і крапка. Ми рідко замислюємося, що було з учасниками того ж бою під Крутами через рік, два, десять. Як склалась доля січових стрільців після Першої світової війни, або чому одні шляхтичі підтримали Хмельницького (Виговський, Немирич), а інші – ні (Кисіль, Вишневецький).

Очевидно, такий підхід надто підручниковий, тобто вибірковий. Він не дає змоги подивитись на процеси в комплексі, послідовності та тяглості. Біографія героя цього тексту – це не лише розповідь про окрему людину, але й нарис історії стрілецтва – хто йшов до січових стрільців, чого вони прагнули і як жили після важких воєнних років.

Перші і наступні за ними кроки для життя української ідеї

Лев Сильвестрович Лепкий народився 7 грудня 1888 року у селі Поручин, що на Бережанщині – Тернопільська область. Він закінчив Бережанську гімназію, навчався на теологічному та правничому факультетах Львівського університету, також вивчав рисунок і малярство у Краківській академії мистецтв. Ще в студентські роки Левко Лепкий відзначався активністю та був залучений до громадського, культурного й суспільного життя. Зокрема, співав у хорах, виступав з театральними гуртками, пов’язаний із товариствами “Сокіл” та “Пласт” тощо. Імовірно, життєві сили та активність передалися йому та братам від батька – Сильвестр Лепкий був парафіяльним священиком, високоосвіченою людиною, цікавився театральним мистецтвом, писав пісні.

Левко Лепкий. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Левко Лепкий. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Після початку Першої світової війни Левко Лепкий був серед діячів, які долучилися до створення Легіону Українських Січових Стрільців. Пізніше в складі цієї одиниці австрійської армії, був учасником Першої світової війни. Проте його зброєю була не лише рушниця, а й слово та перо. Лепкий був пов’язаний з Пресовою кватирою, навіть очолював її. Завдяки йому та Роману Купчинському, Юрію Шкрумеляку, Антону Лотоцькому і ін., маємо описи боїв за участі УСС, фотографії тих часів, романтичні героїчні пісні. Врешті, сам Левко Лепкий був автором багатьох стрілецьких пісень: “Гей, видно село”, “Бо війна війною”, “Колись, дівчино мила”, “Ми йдем вперед” і ін. Також він написав мелодію до знаменитих “Журавлів” Богдана Лепкого, свого рідного брата.

Іван Іванець
Іван Іванець

Між усім іншим, Левко Лепкий ще й був автором пам’ятників на могилах січових стрільців. Зокрема, у Винниках на Львівщині (Дрогобицький район). Розробляв, разом із Петром Холодним, проекти хрестів для могил стрільців на Янівському цвинтарі. Вивчивши козацьке минуле і базуючись на цих традиціях, Левко Лепкий розробив для січових стрільців, спільно з Іваном Іванцем, новий головний убір – так звану шапку-мазепинку. Також дизайн нагород, відзнак. Щоправда, використовували їх уже за Галицької Армії.

З біографії. Несподіване та неочікуване

Після закінчення Великої війни Левко Лепкий активно займався літературною та редакторською роботою – це ще одна важлива сторінка його біографії. Проте тут варто уточнити, що його війна тривала дещо довше, ніж Перша світова війна – митець воював і в складі Галицької Армії проти Польщі. Лише по тому зосередив свою увагу винятково на творчій праці. Він працював у видавництві “Сурма”, редагував журнали “Комар”, “Будяк”, “Жорна” і “ЗиЗ”. У міжвоєнний період остаточно стає відомий як поет, прозаїк, композитор і художник. Його тексти регулярно публікували у часописах “Діло”, “Шляхи”, “Вісті з Лугу”, “Тризуб” і ін. Лепкий був одним із засновників видавництва “Червона калина” у Львові, його редактором, співзасновником і видавцем місячника “Літопис Червоної калини”.

Журнал "ЗиЗ". Фото Є. Гулюка
Журнал “ЗиЗ”. Фото Є. Гулюка

Проте найцікавіший момент його біографії є досить неочікуваним. Упродовж 1931 – 1939 років, паралельно з іншими справами, він був ще й співзасновником та директором мінералогічного курорту “Черче”, що біля Рогатина.

Гірка окупація

Не так часто ми дивимося на ці сторінки історії під відповідним кутом зору, але дуже багато героїв Першої світової війни та учасників процесу будівництва української державни на початку ХХ століття, виїхали з наших теренів під час та після Другої світової війни, коли став очевидним факт утвердження тут радянської влади. Левко Лепкий серед них. Після початку війни він переїхав до Кракова, де був його брат, Богдан. У Кракові Левко Лепкий знайшов роботу у редакції газети “Краківські вісні”. Навіть був заступником редактора, але довго у місті не затримався. У 1944 році переїхав до Відня, тоді в Німеччину, а врешті – у 1949 році до США.

Січові стрільці. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Січові стрільці. Л. Лепкий – третій ліворуч. Фото з https://uk.wikipedia.org/

За океаном Левко Лепкий також знайшов себе. Він швидко інтегрувався у життя діаспори, також продовжував свої справи. Зокрема, відновив видавництво “Червона калина”. Друкував свої спогади, оповідання, вірші, пісні тощо. Також був залучений до роботи ветеранських організацій січових стрільців у США.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Луцький О. Лепкий Лев Сильвестрович // Енциклопедія історії України, 2009 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
  2. Мазурак Я. Лепкий Лев Сильвестрович // Енциклопедія сучасної України, 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://esu.com.ua/article-54375
  3. Маслій М. Левко Лепкий – співець та літописець стрілецької слави // Краснопілля. Край Слобожанський, 2013 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://web.archive.org/web/20151125060610/http://krasnews.at.ua

Львів’ян кличуть на лекцію Андрія Козицького “Браунінґи, бомби і сокира: замахи та атентати у Львові першої половини ХХ ст.”

Львів'ян кличуть на лекцію Андрія Козицького "Браунінґи, бомби і сокира: замахи та атентати у Львові першої половини ХХ ст."

В четвер, 5 грудня 2024 року о 18:00 у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться лекція кандидата історичних наук, доцента Львівського національного університету імені Івана Франка Андрія Козицького під назвою “Браунінґи, бомби і сокира: замахи та атентати у Львові першої половини ХХ ст.”

Упродовж першої половини ХХ ст. у Львові трапилося близько вісімдесяти політичних убивств, замахів та актів терору. До політичного насилля у цей період вдавалися представники українського національно-визвольного руху, польських правих радикалів, комуністичного підпілля, агенти іноземних розвідок та ін.

Мішенями атентатників найчастіше ставали особи, що представляли пануючі політичні режими, або ж ті, кого з тих чи інших причин уважали зрадниками. Скоєні у Львові убивства Анджея Потоцького, Олексія Майлова, Ярослава Галана мали далекосяжні політичні наслідки, які далеко виходили за межі міста та цілої Галичини.

Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Бродівського історико-краєзнавчого музею, Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.

Розголос забезпечують Українське радіо. Львів , Радіо “Львівська Хвиля”, Сайт про Захід України “Бомок”, Інформаційна агенція “Гал-інфо”, Громадський сайт Львова “Форпост”, Інтернет-видання “Діло”, Фотографії Старого Львова та Площа Галицька.

Гостинно пригощатиме Кава Старого Львова.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Голлівуд, джаз і танго у новій програмі «Віртуозів Львова»

Голлівуд, джаз і танго у новій програмі «Віртуозів Львова»

5 грудня о 19:00 Академічний камерний оркестр “Віртуози Львова” під керівництвом диригента з Рівного Юрія Скрипника вперше представить два унікальні твори: авторське аранжування для оркестру одного з останніх творів Астора Пʼяццолли та «Чотири картини Нью-Йорку» Роберто Молінеллі.

«Танго етюди / Études tanguistiques» Астора Пʼяццолли були написані у 1982 році для флейти соло, згодом також композитор створив транскрипцію для саксофона. І, на прохання французького саксофоніста Клода Делангля, фортепіанну партію, яка стала однією з останніх робіт композитора.

Диригент розповідає: «Ідея створити опрацювання для оркестру зʼявилась у мене після спілкування з українським саксофоністом, постійним учасником конкурсу Адольфа Сакса у Брюсселі – Тарасом Пастушком, і наразі це єдине аранжування для оркестру «Шести танго-етюдів» Астора Пʼяццолли.

У роботі я насамперед керувався заповітом самого Пʼяццолли, адже у своїх листах він писав, що хотів, аби ці етюди виконувались у консерваторіях світу і були мостом між академічною музикою та танго. Можливість виконувати їх разом зі струнним оркестром значно збільшує простір для виконання та інтерпретацій», – поділився Юрій Скрипник.

Ще однією новинкою вечора стануть «Чотири картини Нью-Йорку» сучасного італійського композитора Роберто Молінеллі, у Львові твір прозвучить вперше.

«Молінеллі пише фантастичну музику – надзвичайно легку для сприйняття, зрозумілу і барвисту. У своїх «Чотирьох картинах» він зображує пейзажі Нью-Йорку: «Світанок», «Танго на Бродвеї», «Вечір у Нью-Йорку». Цей твір – це відпочинкова мандрівка містом, спроба пізнати його через звучання. І насамперед мені б хотілось, аби цей концерт подарував відчуття легкості та відпочинку слухачам філармонії. Адже попри усю спрямовану на Україну агресію, ми тримаємось, працюємо, створюємо нове та відновлюємо зруйноване. Тож заслуговуємо на ці години відпочинку, які дарує музика», — Юрій Скрипник, диригент .

Квитки за посиланням https://soldout.ua/booking/1820-dzhazovyj-feierverk

Ольга МАКСИМ’ЯК

Щедрик вперше пролунав у видатній франкфуртській Alte Oper

Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії
Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії

Вперше в історії український «Щедрик» прозвучав у видатному концертному залі Європи – Alte Oper, що у Франкфурті. 1 грудня на легендарній сцені відбувся симфонічний вечір Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії під батутою диригента з Ісландії Гудні Емільсона.

Серед  світової класики  український колектив виконав Симфонію № 9 або «З Нового світу» Антоніна Дворжака, «Катання на санчатах» Леопольда Моцарта та спільно із солістом, відомим українським скрипалем, Марком Комоньком – Концерт для скрипки з оркестром Фелікса Мендельсона.

Як зазначає Михайло Сосновський, директор симфонічного оркестру: «Попередньо анонсована музична програма називалася Різдвяним концертом, тому виконання справжнього символа Різдва і українського духу – «Щедрика» Миколи Леонтовича, в обробці сучасного українського композитора Івана Небесного з циклу «Різдвяні симфонізми», стало істинним довершенням події та додало цієї особливої атмосфери.

Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії
Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії

Ми надзвичайно пишаємося, що український твір прозвучав для близько 2500 слухачів. Виступати у цьому залі – для нас велика честь, а тим паче представляти Україну, піднімати синьо-жовтий стяг. Приємно, що нас тут тепло зустріли, впродовж вечора ми відчували безумовну підтримку, що не може не тішити».

Концерт у Франкфурті відбувся в межах гастрольного туру оркестру Німеччиною, був третім та завершальним із серії запланованих подій.

Додамо, що симфонічний оркестр Львівської національної філармонії часто представляє Україну за кордоном, зокрема виступав у таких концертних залах як Carnegie Hall, Radio City Music Hall (Нью-Йорк, США), Stockholm Konserthuset (Стокгольм, Швеція), Berliner Philharmoniker (Берлін, Німеччина), The Victoria Hall (Женева, Швейцарія), Cadogan Hall (Лондон, Англія) тощо.

Ольга МАКСИМ’ЯК

Малюнки Львова 1870-х років з путівника Антоні Шнайдера

Шнайдер

Нещодавно у польській бібліотеці вдалося відшукати цікавий туристичний путівник Львовом за 1875 рік. Там була мапа міста та малюнки, що зображують місто у 1870-х роках.

Антоні Шнайдер
Антоні Шнайдер

Автором цього путівника є видатний польський краєзнавець, енциклопедист і колекціонер Антоні Шнайдер (1825–1880), чия праця зі збору історичних матеріалів про Галичину значно вплинула на вивчення історії та культури цього регіону.

Малюнки, що увічнюють Львів кінця XIX століття, є надзвичайно цінними для дослідження міської архітектури та соціально-культурного середовища того часу. Вони відкривають нові перспективи для розуміння розвитку міста в період, коли Львів був важливим культурним і адміністративним центром.

Мапа Львова за 1875 рік
Мапа Львова за 1875 рік
Мапа Львова за 1875 рік
Мапа Львова за 1875 рік

Антоні Шнайдер народився 12 червня 1825 року в селі Велика Вільшаниця (зараз у склалі Золочівського району Львівської області), в родині австрійського військового та польської шляхтянки Терези Водницької. Його життя було тісно пов’язане з історією та культурою Галичини. Він змалку цікавився історією, старовиною та етнографією, хоча через матеріальні труднощі не зміг завершити навчання в львівській гімназії.

Починаючи з 1848 року, він активно долучався до політичного життя, ставши учасником повстання, що призвело до його арешту після поразки революції. Після повернення до Львова почав займатися зборами історичних матеріалів, що з часом переросло в його головну діяльність. Він став писати статті для львівських видань, що стосувалися історії міст і містечок Галичини. Його краєзнавчі дослідження стали основою для пізніших наукових праць і публікацій.

Панорама Львова
Панорама Львова
Ратуша
Ратуша

У 1864 році він опублікував свої перші роботи, а в 1868 році розпочав роботу над великою «Енциклопедією краєзнавства Галичини». Його енциклопедичні знання, широкі зв’язки серед науковців та колекціонерів сприяли створенню величезної збірки історичних матеріалів. Ця колекція, що налічує тисячі документів, старовинних карт, малюнків і рукописів, є сьогодні цінним джерелом для досліджень історії, геральдики, архітектури та соціального життя Галичини.

Басейн під відкритим небом

Кафедральний костел
Кафедральний костел

Антоні Шнайдер також багато часу присвятив збереженню та дослідженню історичних пам’яток, що знаходились у руїнах або були забуті. Під час своїх подорожей він збирав старовинні документи, карти, ілюстрації та інші матеріали, що стали основою для його наукових праць. Завдяки його зусиллям вдалося зберегти багато важливих свідчень про минуле Галичини.

Особливо важливими є його праці, що описують Львів і його околиці. Путівник, що містить малюнки Львова 1870-х років, був частиною його великих зусиль з документування історії та культури міста. Шнайдер вірно фіксував архітектурні деталі та пейзажі Львова, що допомагає сучасникам і науковцям краще зрозуміти, яким було місто понад сто років тому.

Бібліотека Оссолінських

Театр Скарбка
Театр Скарбка

Завдяки роботам Шнайдера, Львів у його часи оживає в документах і малюнках. Ці зображення – не тільки художні твори, а й історичні документи, що допомагають дослідникам реконструювати минуле міста. Малюнки, знайдені в путівнику 1875 року, дають цінні свідчення про зміну міської архітектури та вигляду вулиць, а також повсякденне життя львів’ян того часу.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Джерело фото: polona.pl

Нікіта Кісельов запрошує на великий сольний концерт у Львові (відео)

Нікіта Кісельов запрошує на великий сольний концерт у Львові

Відомий автор і виконавець популярних хітів, серед яких «Чорні брови», «Ліфт», «Романтично» та «Два ліхтарі», Нікіта Кісельов 14 грудня виступить у Львові зі своїм сольним концертом. Подія відбудеться у “Малевич: Concert Arena & Night Club” та розпочнеться о 20:00, зазначають організатори.

На слухачів чекає програма, сповнена душевної лірики, мелодійності та щирих емоцій. Звучатимуть добре відомі композиції, зокрема його композиція «Романтично», що підкорила серця мільйонів, а також пісні, що продовжують об’єднувати закоханих з усього світу – «Ліфт», «У волоссі осінь» та «Чорні брови» та інші. На усіх чекають ніжні мелодії, глибокі тексти та емоції, що залишаться у пам’яті.

Концерт стане унікальною подією, здатною об’єднати людей різних поколінь, створивши теплу атмосферу через силу музики та слова.

“Запрошуємо відвідати захід та насолодитися живим виконанням найпопулярніших композицій виконавця. Нікіта Кісельов – романтика, яку ти відчуваєш серцем”, – зазначають організатори.

Квитки за посиланням: https://widget.kontramarka.ua/uk/widget508site13825/widget/event/122937

Ольга МАКСИМ’ЯК

Українська співачка KATRIA презентувала пісню-сповідь, яку присвятила зниклим безвісти (відео)

Співачка KATRIA
Співачка KATRIA

KATRIA – юна представниця нової української сцени. Викладач естрадного вокалу та сонграйтер, автор і виконавець власних ліричних пісень в жанрі поп. З 7 років займається вокалом, закінчила музичну школу за класом бандури. Пізніше вступила до педагогічного коледжу, а згодом на естрадно-джазове мистецтво. Нещодавно розпочала сольну кар’єру та успішно презентувала треки: «Сни весни», «Манить», «Коханий»

Сьогодні KATRIA презентує нову роботу «Вічне небо» – емоційна пісня, присвячена зниклим безвісти людям, які стали жертвами війни. Композиція не лише про втрату, але й про надію, пам’ять і силу духу, які залишаються в серцях тих, хто чекає.

«Вічне небо» – це глибока сповідь, яка поєднує в собі проникливі мелодії та ліричний текст, що нагадує про історії сотні тисяч зниклих людей.

«Моя нова пісня несе прихований трагічний сенс. Дуже багато жінок, дівчат, матерів, сестер, донечок чекають своїх безвісти зниклих Героїв, не маючи жодної вісточки. Залишається дуже маленький відсоток надії на їхнє повернення, але він є!», — поділилась KATRIA.

Пісня переносить слухача у світ емоцій, де біль втрати переплітається з вірою та очікуванням.

«Хочу побажати кожному, щоб ніколи не втрачали надію і смиренно чекали на наших захисників», — додала артистка

У межах релізу відбулася благодійна ініціатива: передзамовлення треку за будь-який донат. В соцмережах співачки відбувається збір на неземну станцію керування для її земляка.

Автором слів і музики, як і попередніх робіт, виступила сама KATRIA.

Сингл KATRIA «Вічне небо» доступний для прослуховування на всіх цифрових майданчиках. Слухайте українське!

Назар БОЙМУК

Незвичний рецепт кави “по-козацьки”

Кава
Кава

Не знаю чи дійсно козаки пили казу за цим рецептом і, чесно кажучи, сам не пробував, але, разом з  незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися ним за вами.  Якщо хтось спробує – напишіть, бо самому цікаво.

Отож, сам рецепт не складний і час потрапляє в шлунок наших дегустаторів у рзних варіаціях. Подаю першоджерело.

Інгредієнти для приготування:
• 0,25 л міцної кави
• 0,25 л червоного вина
• 3 чарки горілки
• цукор за смаком

Спосіб приготування: всі продукти змішують, розливають у чашки або склянки, і подають на стіл.

Ця кава, як і всі напої, що містять алкоголь, має сильну дію, і приймати її у великих кількостях не рекомендується.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Львів’ян кличуть послухати «Романтичні історії родини Грушевських»

Львів'ян кличуть послухати «Романтичні історії родини Грушевських»

У вівторок, 3 грудня 2024 року, о 18 году у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться авторська оповідь ученої секретарки Львівського музею Михайла Грушевського Софії Легін «Романтичні історії родини Грушевських».

Чи були такі історії в родині Грушевських? А якщо були, то які? Чи вирували пристрасті, чи це було дружнє замилування одне одним?

«Думаю, що для Вас не тайна моя симпатія до Вашої особи. Я мушу знати, чи можу будувати на їй які більші надії. Шукаю товариша щирого, розумного і доброго, співробітника в праці громадській, аби жити з ним душею в душу», ‒ кому писав такі слова Михайло Грушевський?

Одна родина, чотири сім’ї, чотири романтичні історії. Різні долі, що не змогли б скластися одні без одних. З ними ми пройдемо шлях довжиною майже у 100 років, під час якого будемо посміхатися та журитися разом з героями цих історій.

Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові, Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.

Розголос забезпечують Українське радіо. Львів , Радіо “Львівська Хвиля”, Сайт про Захід України “Бомок”, Інформаційна агенція “Гал-інфо”, Громадський сайт Львова “Форпост”, Інтернет-видання “Діло”, Фотографії Старого Львова та Площа Галицька.

Гостинно пригощатиме Кава Старого Львова.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

“Цимбали” від hOsT: в Україні народжується новий музичний стиль Hutsul House (відео)

“Цимбали” від hOsT: в Україні народжується новий музичний стиль Hutsul House

Hutsul House (гуцульський хаус) новий стиль електронної музики, який просто зараз, наприкінці 2024-го, народжується в горах України. Його придумав молодий український музикант hOsT.

Рік тому hOst почав створювати музику у стилі Ethno House – відбулося два релізи: Drymba і Shchedryk. Особливістю творчості хлопця є те, що у всіх його треках та сетах звучать наживо записані гуцульські народні інструменти: дримба, трембіта, цимбали, коза, сопілка, зозульки, фрілки… Так і народилася назва нового напрямку у музиці – Hutsul House.

“Моя мрія – у трендовому звучанні відроджувати та пропагувати гуцульську мелодику на увесь світ, – каже hOsT. – Слухаючи мою музику, ви спіймаєте не тільки вайб танцю, а й зануритеся в гуцульську культуру”.

Наприкінці осені-2024 hOsT представляє свій перший альбом Tsymbals (“Цимбали”) – електронний сет, який складається із п’яти атмосферних треків: Tsymbals and Space,  Tsymbals and Wind, Tsymbals and Rain, Tsymbals and Mountain Pasture і Tsymbals and Waterfall. На YouTube-каналі hOsT сет супроводжується колоритним відео, знятим високо в українських Карпатах.

hOsT – музичний проєкт продюсерського центру Hutsul Planet, який працює у Коломиї, що на Прикарпатті, збагачуючи сучасну українську музику новими яскравими іменами: Hutsul Planet, T.HUTSULS, hOsT.

Галина ГУЗЬО

70 років тому львівськими вулицями вперше проїхався тролейбус з пасажирами

тролейбус
27 листопада 1952-го року львівськими вулицями вперше проїхався тролейбус з пасажирами, який прямував від площі Міцкевича до головного вокзалу.

Про перший львівський тролейбус і те, як з роками змінювався та розвивався цей громадський транспорт, розповів інженер «Львівелектротрансу» Дмитро Янківський, пише “lviv-future“.

Перший громадський транспорт у Львові з’явився ще у 18-му столітті. З того часу він активно розвивався. Спочатку львів’яни користувалися кінними омнібусами і трамваями. Наприкінці 19-го століття у місті відкрили електричний трамвай, а потім з’явилися звичні для нас тролейбуси та автобуси. Варто також згадати, що у Львові недовго діяв перший міський рейковий автобус в Україні. Щоправда пройшло лише шість місяців, як його довелось закрити через значні збитки. Більшість зі згаданих видів громадського транспорту користуються великою популярністю у Львові і в наш час. Зокрема, цікавою є історія львівського тролейбусу.

А 70 років тому, 27 листопада 1952-го року перший тролейбус, наповнений людьми, виїхав від площі Міцкевича і прямував до головного вокзалу.

тролейбус

Цікаво, що цей громадський транспорт міг з’явитися у місті понад сто років тому. Відомо, що у 1909-му році Йозеф Томицький, який був директором Львівського трамвая, запропонував збудувати лінію «безрейкового електричного омнібусу» замість трамвайної лінії на Високий замок. За проєктом Томицького, тролейбусні лінії до Високого замку мали пролягати сучасними вулицями Героїв Майдану, Стрийською до Стрийської рогачки, а також Богданівкою до Городоцької рогачки. На думку керівника Львівського трамвая, будівництво тролейбусної лінії було вигіднішим, ніж прокладання трамвайної колії, з огляду на складний рельєф траси. Але електрична комісія не прислухалася до пропозиції Йозефа Томицького, і наполягла на зведені трамвайної лінії.

Можна сказати, що трамвай і тролейбус є ровесниками. Проте важливо розуміти, що трамвай розвивався набагато швидше, ніж тролейбус. Першим, хто винайшов тролейбус, був німецький інженер Вернер фон Сіменс. У 1881-му році винахідник створив саморухомий електричний екіпаж «Електромот». Цей транспорт отримував живлення від двохдротової мережі, по дротах якої їхала спеціальна роликова каретка, з’єднана із двигуном транспорту. Перший тролейбус їхав у середмісті німецької столиці, а довжина лінії становила менше одного кілометра.

Через два десятки років тролейбус став повноцінним громадським транспортом у деяких містах Європи. Зокрема, у швейцарському місті Вільньов на початку 19-го століття збудували першу тролейбусну лінію. Також тролейбусні лінії діяли в Чехії, Відні, Гмюнді і Братиславі. Але трамваї тоді були більш розвинутим транспортом. Так, на Буковині був свій електричний трамвай. Натомість тролейбуси у великих містах вважали занадто новітнім транспортом. Тому перевагу надавали трамваям.

тролейбус

Після Першої світової війни ставлення до тролейбусів змінилося. В Європі почали активно розбудовувати тролейбусні лінії. Відтак в польському місці Познань першу тролейбусну лінію збудували у 1930-му році. А на території України тролейбуси почали їхати у 1935-му році в Києві. Через кілька років такі лінії відкрили в Чернівцях. Планувалося запустити тролейбуси і у Львові до кінця 30-х років минулого століття. Але Друга світова війна перекрила ці плани.

У 1947-му році був розроблений перший радянський Генеральний план щодо розвитку Львова. Там було передбачене спорудження двох тролейбусних ліній. Одна з них мала вести у напрямку головного вокзалу і Скнилівського литовища, а інша – по вулиці Стрийській до місцевого автобусного заводу. Для того, щоб запустити у місті тролейбус, спочатку необхідно було демонтувати трамвайну лінію. Демонтаж відбувся у 1951-му році. І нарешті навесні 1952-го року міська влада Львова отримала необхідні кошти для будівництва першої тролейбусної лінії.

Оскільки тролейбус був новітнім транспортом для Львова, у місті почалося спеціальне навчання водіїв, які б надалі могли керувати цим громадським транспортом. Ось яке оголошення містилося в газеті «Вільна Україна» за 3 червня 1952-го року: «Управління львівського трамвая оголошує набір шоферів із трирічним стажем у школу водіїв тролейбуса»

Спеціальне навчання проводили у Києві.

Наприкінці жовтня того ж року закінчилося будівництво тролейбусної лінії у напрямку площі Міцкевича та головного вокзалу. А на території трамвайного депо №1 збудували цех для обслуговування і ремонту міських тролейбусів.

Тролейбуси МТБ-82 для Львова були виготовлені під замовлення на заводі імені Урицького. Перший тролейбус до міста прибув 8 листопада. Приблизно через 20 днів транспорт почав возити пасажирів. Водієм першого львівського тролейбусу був Іван Троян, який раніше працював на трамваї. Спочатку депо тримали п’ять тролейбусів. Відтоді «рогатий» транспорт почав активно розвиватися.

тролейбус

У 1960-му році у Львові функціонували аж сім тролейбусних маршрутів. Всього у місті було 60 тролейбусів. Загальна довжина ліній становила 40 кілометрів. У трамвайному депо ставало все менше і менше місця для зберігання і утримання тролейбусів. Тому у Львові вирішили збудувати нове тролейбусне депо. Будівництво нового депо завершилося у 1964-му році. Вулицю, на якій воно знаходилося, перейменували на Тролейбусну.

У 1960-х роках завод імені Урицького більше не випускав тролейбуси МТБ-82. Вони вже вважалися застарілими. Завод почав виробляти нову модель транспорту – ЗіУ-5. Але нові тролейбуси не були вигідними для Львова через складний рельєф міста. Тому Львів почав закупляти тролейбуси «Київ-4» у Київського заводу імені Дзержинського.

Згодом тролейбуси почали виготовляти і на Львівському автобусному заводі. Так, у 1963-му році на міські вулиці виїхав тролейбус ЛАЗ-695Т, також відомий як «Дружба». Його виготовляли не тільки у Львові, але й на Київському і Одеському заводах.

Пізніше до Львова приїхали чеські тролейбуси моделі Skoda 9Tr15. Вони поступово замінили старих «рогатих». Наприкінці 1970-х у львівському парку тролейбусів можна було побачити лише чеські «дев’ятки». Одні тролейбуси були дводверними, а інші – тридверними. Транспорт, який позначався парними номерами, був пофарбований у жовтий колір, а непарні машини – у червоний колір.

Тролейбуси Skoda 9Tr15 їхали вулицями Львова більше 30-ти років. Дуже мало таких машин їхало містом на початку 2000-х.

У 1984-му році до Львова приїхали нові тролейбуси моделі Skoda 14Tr. Вони мали свої переваги, адже завдяки своїй тиристорно-імпульсній системі керування електроприводом споживали значно менше електроенергії. Крім того, ці тролейбуси є досить простими в обслуговувані. Тому не дивно, що їх можна побачити на дорогах Львова і сьогодні.

Через економічну кризу у 1990-х не було можливості постачати машини з Чехії до Львова. Тому місто почало закупляти тролейбуси «Київ-11» і «Київ-11у», які виготовляли на Київському електроавтотранспортному заводі.

У 1993-му році у Львові збудували перший тролейбус на основі кузова автобуса ЛАЗ-52521. А наступного року модель тролейбуса ЛАЗ-52522 запустили у серійне виробництво. До 2006-го року у Львові було 47 таких тролейбусів. Але цей транспорт був не дуже надійним.

Впродовж 90-х у Львові з’явилася ще одна тролейбусна лінія. На ній запустили маршрут за номером 24.

У 2006-му році місто отримало нові низькопідлогові тролейбуси, які спроєктували і виготовили у Львові. А через два роки львівський тролейбусний парк заповнили два нові тролейбуси «Богдан Т601», виготовлені в Луцьку.

Більш сучасні тролейбуси моделі Electron-T19 з’явилися у 2014-му році. Сьогодні у Львові є чимало таких тролейбусів. Так, станом на вересень 2020-го року місцеве комунальне підприємство «Львівелектротранс» отримало 50 нових одиниць цієї моделі.

За роки існування тролейбусної лінії у Львові відбувалися як значні, так і незначні зміни. Були моменти, коли місцеве тролейбусне господарство зазнавало збитків і потребувало покращень. Все ж, незважаючи на постійні перешкоди, львівські тролейбусники продовжують працювати, щоб покращити транспортну інфраструктуру міста.

Популярні статті:

Як колись у Львові святкували Різдво і Новий рік

Львівський Святвечір, або між віденським блиском та українською автентикою

На початку XX століття Львів, будучи столицею Королівства Галичини та Володимирії, являв собою унікальний культурний феномен. Різдво тут не було просто релігійним святом —...