Фестиваль патріотичної пісні “За Україну, за її волю!”
В неділю, 8 грудня 2024 року, на Львівщині відбувся фестиваль патріотичної пісні “За Україну, за її волю!”. Цього року фестиваль географічно охопив учасників з Львівського, Золочівського та Шептицького районів в кількості поза 200 солістів та колективів.
Керівниця Благодійного фонду “КАВА” Христина Кавецька, яка стала творцем цього фестивалю, звернулася до гостей фестивалю та його учасників, а також до співорганізаторів, якими стали Золочівська міська рада Золочівського району Львівської області, Золочівська районна рада Львівської області, Львівський палац мистецтв Lviv Art Palace, до членів журі і до всіх, хто причетний до цього вечора пісні. Христина Кавецька підкреслила, що фестиваль патріотичної пісні «За Україну, за її волю» став надзвичайно потрібним, розширюється географічно і кількістю охочих взяти участь. Це вже третій фестиваль, метою якого є популяризація української пісні, а також підвищення патріотичного духу українців.
Вона зазначила, що патріотична пісня — то не тільки слова, музика, то дещо більше, то душа нашої культури, то душа нашої історії, душа кожного, хто боровся за нашу незалежність і продовжує боротися досі. Також пані Христина подякувала нашим захисникам за те, що вони забезпечують можливість стояти на сцені і популяризувати українську пісню.
Фестиваль патріотичної пісні “За Україну, за її волю!”
“Повірте, такі заходи зараз дуже потрібні, тому що хлопці на передовій, вони, слухаючи ці пісні, дивлячись в YouTube, чи на відео виступи наших чарівних талановитих людей, зміцнюються духом і отримують впевненість в тому, що їхній вибір захищати Україну був вірним”, — сказала Христина Кавецька.
Ініціатор фестивалю, голова Золочівської районної ради Орест Кавецький, наголосив, що фестиваль проводиться вже третій рік поспіль, що він зародився під час війни і даний гала-концерт присвячений нашим Збройним Силам України, які 6 грудня відзначали свій День. Пан Орест побажав захисникам Божого благословення, міці духу, здоров’я і подякував ЗСУ за те, що ми маємо можливість жити і працювати.
Орест Кавецький зазначив про те, що багато часу перебуває з військовими, вчиться в них, а його спостереження дають розуміння,, що перемагати потрібно перш за все на небі, а потім прийде перемога на землю.
Пан Орест поділився тим, що два тижні назад йому вдалося з військовими поїхати на Прощу на святу гору Афон. Там відбулася духовна перемога, яка заключається в тому, що з духівниками, капеланами, військовими, в кількості 30 осіб, в нашій українській церкві на святій горі Афон, співали і молилися до Бога на українській мові, а сьогодні ми тут, на цій сцені, в цьому залі показуємо, що ми культурно перемагаємо ворога, бо ворог не тільки хоче землю нашу забрати, а він хоче знищити нас як націю.
Фестиваль патріотичної пісні “За Україну, за її волю!”
“Ми ж показали і показуємо, чому українці незламні, бо поки буде жити наша культура, поки буде лунати українська пісня, то до тих пір наші воїни, наші герої і ми всі, українці, будемо мати стимул боротися за право жити на своїй землі, саме тому, що ми цього варті, бо ми українці”, — наголосив Орест Кавецький.
До вашої уваги список призерів конкурсу патріотичної пісні “За Україну, за її волю!”:
В цифрових архівах Польщі було знайдено фотографії Сколе на Львівщині, зроблені в 1936-1937 роках. На знімках можна побачити палац Гредлів (або Грьодлів), який сьогодні є архітектурною пам’яткою місцевого значення в місті Сколе, в історичному районі Демня.
Палац в Сколе, 1930-ті рр.
Полювання в Сколе, 1930-ті рр.
Ця двоповерхова споруда виконана у стилі необароко. Палац разом із парком був збудований у середині XIX століття бароном Еугеніушем Кінським. У результаті реконструкції, що відбулася наприкінці століття, палац набув характерних рис необароко, коли його власниками стали брати барони Гредлі, члени єврейської родини, яка володіла місцевими підприємствами.
Гредлі були впливовою родиною підприємців і господарів, які суттєво сприяли розвитку Сколе. Завдяки їхнім ідеям та активності містечко здобуло популярність серед європейських мисливців і репутацію, яку не мало раніше.
Палац в Сколе, 1930-ті рр.Полювання в Сколе, 1930-ті рр.
Палац Гредлів у Сколе став символом розкоші родини. У дворі знаходилась велика алебастрова фонтанка, навколо якої можна було об’їхати на повозі, милуючись її витонченістю та водяними струменями, які зображували алегоричні фігури. Хоча цей палац поступався розкішшю іншому, збудованому Гредлями в Мараморош-Сігеті в Угорщині, він здобув популярність у 30-ті роки XX століття завдяки численним європейським відвідувачам.
Палац в Сколе, 1930-ті рр.Полювання в Сколе, 1930-ті рр.
У вересні 1937 року у палаці перебував князь Віндіш-Грац, онук імператора Франца Йосифа І, який полював на оленів у маєтку. Після полювання він позував перед палацом з оленячим черепом.
Значну роль у популяризації палацу Гредлів у Сколе відігравав Ришард Гредель, палкий мисливець та ентузіаст цієї діяльності. Його володіння на 90% були покриті хвойними лісами, крізь які тікали гірські струмки, яри й вузькі проходи, населені дичиною, зокрема оленями, косулями, зайцями, дикими свинями і рисами. Це було справжнє мисливське царство.
Палац в Сколе, 1930-ті рр.Палац в Сколе, 1930-ті рр.
Старі випуски газети Łowiec, органу Галицького мисливського товариства, свідчать про численні репортажі про полювання в околицях Сколе. До Першої світової війни, за статистикою, у сезоні відловлювали до 550 великих самців оленів, а кількість косуль була настільки значною, що їх ніхто вже не міг порахувати. Репортажі писали як самі мисливці, так і журналісти та поети.
Ришард Гредель зміг відновити чисельність оленів і косуль, і до 1932 року їх кількість перевищила 3000, з яких близько 300 були самцями оленів.
Полювання в Сколе, 1930-ті рр.Палац в Сколе, 1930-ті рр.
Гредель організував своє господарство з урахуванням польських мисливських традицій, розподіливши ліси на шість частин і спорудивши в кожній з них зручні будинки з кухнями та необхідною інфраструктурою. Для зручності підходів до звірів були прокладені стежки, що часто вирізалися в скелях. На кожній мисливській позиції була телефонна лінія для зв’язку з іншими.
Після радянської окупації Сколе у 1939 році в палаці розташувався відділ НКВС, який залишався там до 1948 року після повернення у серпні 1944 року. Перед палацом можна побачити красивий фонтан, а також добре збережені ковані хвіртки та огорожі.
Назва виставки – «Не відвертайся». Це ніби побажання глядачеві, попередження не відводити погляду, витерпіти все, що представляє ця сцена.
У ньому полягає трагізм нашого часу, авторське сприйняття життя. Другою назвою виставки могло б стати “Банальність”. Те, що бачимо, дуже банально, тобто буденно. Начебто нічого особливого – речі, які трапляються дуже часто. Відбувається це у відомій повсякденній фактурі.
Тому фотографія може бути тут незамінним свідком та інтерпретатором.
Подія відбудеться в рамках Днів латвійської культури під патронатом Почесного консульства Латвійської Республіки у м. Львові в співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Розповідає автор:
Мене, автора цієї збірки, однорічною дитиною разом із родиною затримали як «неблагонадійний елемент» за тиждень до нападу Німеччини на СРСР у червні 1941 р.
Усіх заарештованих, у тому числі і мого батька Вольдемара Шмульдера, відправили в табори ГУЛАГу. Батька судили в Усольлагу і за ст.58 КК РСФСР (про зраду Батьківщини) у травні 1942 р. розстріляли. Його «злочином» проти окупаційної влади була робота інженером-кораблебудівником у вільній Латвійській державі.
Маму і моїх старших сестер Дайну та Інесу вислали до росії в Сибір, де вони працювали у колгоспі. Мати померла від голоду в січні 1943 року. Моїх сестер віддали до дитячого будинку, а мене усиновила дочка російського священника.
На прохання родичів депортованих дітей, Міністерство освіти, створене в окупованій Латвії в 1946 і 1947 роках, організувало повернення латвійських сиріт і напівсиріт зі спеціальних таборів Сибіру в росію.
Моїх сестер теж відправили з дитбудинку до родичів на батьківщину. Потім моя старша сестра Дайна, коли їй виповнилося 16 років, знайшла родину, яка мене усиновила. Дайна довела, що я її брат (сестра показала мені мій шрам, який залишився після операції в дитячій лікарні в Ризі в 1940 році) і навесні 1947 року я напівлегально повернувся до Латвії. Мене виховувала прийомна сім’я. Батьки, які були далекими родичами, під час зміни влади потрапили до списків «неблагонадійних» у Латвії та кілька років після війни жили нелегально.
Як фотограф я сформувався в фотостудії ВЕФ радіозаводу і, особливо, як учасник Ризького фотоклубу в 70-80-х роках. Після активної участі у виставках, у 1988 році я отримав міжнародне звання AFIAP. У мене було 32 персональні виставки в Латвії, в Естонії, Словаччині та Польщі. Також брав участь у фотопроєктах у Латвії, Литві, Естонії, Росії, Україні, Швейцарії, Австрії, Німеччині, Франції, США та Японії.
В середу, 11 грудня 2024 року о 16:00 у головній будівлі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (просп. Свободи, 20) відбудеться презентація альбому-каталогу “Вишиті сорочки Покуття другої половини ХІХ – середини ХХ століття зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького”.
Видання є першим науковим опрацюванням колекції покутських вишитих сорочок з музейного зібрання, яке здійснила очільниця відділу народного мистецтва Любава Собуцька. В альбомі репрезентовано понад 100 сорочок з Городенківщини, Коломийщини, Снятинщини, Тисмениччини та Тлумаччини.
У монографічній статті представлено історіографію дослідження, розглянуто шляхи надходження пам’яток до музею, здійснено поділ сорочок за характерними ознаками в межах певного району Покуття, простежено особливості крою та різноманітних технік вишивання.
Альбомна частина містить світлини загального вигляду сорочок, а також вибраних деталей.
Альбом-каталог зацікавить мистецтвознавців, музейників, дослідників народного мистецтва, майстрів вишивки, реставраторів, студентів спеціалізованих навчальних закладів.
Автор-упорядник : Любава Собуцька
Опрацювання ілюстрацій, дизайн і комп’ютерна верстка: Олег Пеленичка
Літературне редагування та коректура: Наталія Федорак
Грамотно продуманий дизайн офісного приміщення відіграє одну з важливих ролей у процесі створення сприятливої робочої атмосфери та формування іміджу компанії. На ефективність та показники праці безпосередньо впливає комфортне оточення та естетичне оформлення інтер’єру. Офіс – частина візитівки організації, до якої приходять партнери, інвестори, представники ЗМІ тощо. Саме тому дизайн офісного приміщення має відповідати особливостям діяльності та позиціювання усієї компанії.
Особливості проектування плану приміщення офісу
Для досягнення найкращої продуктивності працівників необхідно провести зонування та створити оптимальний план приміщення офісу. Перед початком робіт варто передбачити розташування комунікацій та грамотно розподілити робочі місця. Гарним варіантом, який допоможе створити конструктивний план, є наочний 3D-проєкт з урахуванням усіх деталей та побажань.
Перед початком організації офісного простору варто враховувати декілька основних чинників.
Призначення майбутнього офісу. В дизайні інтер’єру повинна бути врахована специфіка взаємин між співробітниками, а також з клієнтами та замовниками.
Число співробітників. При формуванні плану офісного приміщення варто звернути увагу на такий показник як кількість працівників. Для великої компанії краще відтворити єдине планування офісу для всіх співробітників, що дозволить суттєво заощадити площу.
Специфіка організації. Виходячи з такого критерію, під час планування приміщення враховується необхідність у створенні зон відпочинку, складських приміщень, вбиралень тощо.
Важливу роль у плані офісного приміщення відіграє уподобання керівництва. Залежно від дизайнерських рішень для офісу підбиратиметься освітлення, меблі та інші предмети.
Етапи створення оптимального дизайну офісних приміщень
Для того, щоб дизайн офісних приміщень забезпечив не лише оновлення інтер’єру, а й привніс функціональності, варто дотримуватися встановленої послідовності робіт.
Збір інформації. Дизайнери вивчають потреби та цілі організації, вимоги керівництва та побажання персоналу.
Планування простору. На цьому етапі спеціалісти намічають зони приміщення, їхнє розташування в залежності від специфіки діяльності компанії. У проекті офісу обов’язково пропрацьовується кабінет керівництва, сантехнічні приміщення тощо.
Створення загальної концепції проекту. Етап характеризується розробкою загальної концепції, яка включає стиль, палітру кольорів, матеріал та інші деталі приміщення.
Візуалізація простору та проектування. За допомогою спеціальних програм дизайнери дають можливість замовникам віртуально продивитися фінальний результат робіт за допомогою 3D-проектування.
Вибір меблів. Етап включає підбір обладнання, яке характеризується практичністю та відповідає вимогам компанії.
Дизайнери займаються розробкою усіх креслень та інших компонентів, які будуть активно застосовуватися у реалізації дизайну офісного приміщення, для кращого розуміння замовником загальної концепції.
Популярні стилі дизайну офісного приміщення
Офіси характеризуються одним панівним стилем, який береться за основу, а все інше – тільки оригінальне додавання для створення унікального вигляду. До найпопулярніших стильових рішень дизайну офісного приміщення належить наступне:
мінімалізм – головна риса стилю полягає у виключному лаконізмі, який і придає дизайну шарм;
модерн – відрізняється витонченістю форм та виразністю декору;
лофт – такі проекти офісних будівель передбачають свободу в оформленні, де проглядається поклоніння естетиці старих промислових будинків.
При проектуванні дизайну офісу потрібно обов’язково орієнтуватися на параметри приміщення. Стиль мінімалізму підходить практично будь-якій будівлі, коли створити атмосферу лофту в кімнатах з низькими стелями буде важко.
Зазвичай люди уникають кави через необізнаність і поглинання інформації з неперевірених джерел. Нині, разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, спробуємо розвінчати найпопулярніші страхи людей.
Міф №1. Кава викликає рак
Насправді зв’язок між кавою та раком не виявили, але виявили, що антиоксиданти та поліфеноли в каві зменшують ризик виникнення онкозахворювань.
Міф №2. Каву не можна пити натще, бо вона подразнює шлунок і кишківник
Каву можна пити натще, у шлунку є шар захисного слизу. А ще там є соляна кислота, яка не роз’їдає шлунок, хоча вона сильніша за каву.
Патріотична українська кава
Міф №3. Кава підвищує рівень кортизолу та провокує тривожність
Кава може незначною мірою тимчасово підвищити рівень кортизолу, якщо вживати її натще, під час стресу або якщо людина вживає каву нерегулярно. Проте незначне підвищення кортизолу не впливає негативно на здоров’я, хіба що в стані сильного стресу.
Міф №4. Кава викликає залежність
Присутність у каві кофеїну може викликати звикання, яке не можна назвати справжньою залежністю, це швидше синдром «кофеїнової відміни». За цього стану можуть з’явитися втома, головний біль, розсіяність уваги, проте це швидко минає, через кілька днів.
Міф №5. Кава провокує різкі стрибки цукру
Кава не спричиняє різких стрибків цукру в крові, якщо пити її без добавок.
Лектори: Ярослав Лопушанський – кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри англійської мови та перекладу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, директор Австрійської бібліотеки у Дрогобичі.
Тема доповіді: «Іван Боберський – студент Ґрацького університету (1894–1897): презентація й аналіз архівних матеріалів».
Андрій Сова – доктор історичних наук, професор, професор кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського; дійсний член та голова Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка; старший дослідник, старший науковий співробітник відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України.
Тема доповіді: «Студентське життя Івана Боберського у світлі документів українського студентського товариства “Русь” (“Січ”) у Ґраці».
Модератор заходу: Роман Метельський.
Подія організована у співпраці Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка, Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Перші невеликі розвідки про видатного українського державного, військово-політичного і громадського діяча, педагога, філолога, журналіста, редактора, видавця, перекладача, архівіста, світливця, мецената Івана Боберського (1873–1947) з’явилися ще за його життя. Однак, ґрунтовні фахові дослідження його життєвого і творчого шляху розпочалися на теренах України вже після 1991 року, коли було відкрито спецфонди державних архівів. У різний час, починаючи з 1990-х років, справі відновлення національної пам’яті, зокрема поширення правдивої інформації про Івана Боберського, сприяли наукові, науково-популярні, популярні та публіцистичні праці дослідників і краєзнавців. За останні декілька років українська історіографія поповнилася десятками статей та трьома окремими працями. До наукового обігу та широкого загалу вводиться все більше невідомих досі документів, матеріалів та світлин. На цих читаннях увага сфокусована на ґрацькому періоду життя Івана Боберського, коли він, будучи студентом, здобув фах учителя німецької мови і спеціаліста з гімнастики (фізичного виховання).
Ярослав Лопушанський представить копії рукописних матеріалів архіву Ґрацького університету стосовно германістичних студій Івана Боберського та його кваліфікаційного екзамену для отримання дозволу на викладання гімнастики в середніх школах і педагогічних навчальних закладах з німецькою мовою викладання.
Андрій Сова розповість про громадську діяльність Івана Боберського в українському студентському товаристві «Русь» (руське академічно-технічне земляцтво «Русь» 1910 р. було перейменоване на «Січ») у Ґраці. Доповідь буде проілюстрована неопублікованими фотографіями та документами тієї доби.
У межах читань відбудеться ознайомлення з літературою, виданою Комісією тіловиховання і спорту імені Івана Боберського НТШ та Львівського держаного університету фізичної культури імені Івана Боберського.
19 грудня о 19:00 відчуйте велич Різдва крізь музику, яка вже понад три століття несе в собі святкову магію і духовну глибину. У Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика звучатиме «Месія» Георга Фрідріха Генделя.
Подія приурочена до 50-річчя з дня народження Василя Сліпака, оперного співака, воїна та Героя України та символізує значення його постаті як Воїна Світла, — що палав на сцені та в бою, — для сучасних музикантів.
Окрім цього, у день концерту о 17:30 у фоє філармонії відбудеться урочисте відкриття виставки «Світло Різдва» відомого народного художника України Петра Сипняка. Оглядачі зможуть побачити на полотнах унікальні вертепи митця — візитівку його творчого стилю, та інші картини на зимову тематику.
У рамках акції 19 грудня буде представлений і знаменитий портрет Василя Сліпака пензля живописця. Експозиція буде відкрита для перегляду впродовж різдвяно-новорічних свят у філармонії.
Знаково, що саме у рамках дійства відбудеться також і презентація Пʼятої едиції Конкурсу вокалістів імені Василя Сліпака як черговий доказ продовження справи Сліпака молодими українськими талантами. У цей же вечір пройде підписання офіційної угоди, якою закріпиться співпраця Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика, Конкурсу молодих вокалістів імені Василя Сліпака та офіційного представника французького бренду «DS Automobiles» у Львові компанії ТзОВ «Ілта Львів» для підтримки проведення та промоції Конкурсу у 2025 році.
Виконання «Месії» під час Різдва — це справжній музичний ритуал, який обʼєднує людей з усього світу. Кожного року цей твір звучить у численних виконаннях по всьому світу, від великих концертних залів до камерних ансамблів. Перша частина твору, що розповідає про пророцтва і народження Месії, наповнить залу світлом і теплом, а знамените «Алилуя» з другої частини залишить слід у душі кожного, хто чує ці величні слова, сповнені непереборної віри.
«Месію» називають «єдиним великим твором, який не лише втілює релігію, але й сам є релігією». Ця композиція вже давно стала незмінною частиною різдвяної традиції. Величезні хор і оркестр, якими обрамлюються дивовижні сольні партії, наповнюють слухачів відчуттям присутності свята, яке є вічним і актуальним для кожної епохи.
Солістами вечора стануть відомі співаки зі Львова та Києва — Анна Шумаріна (сопрано), Лілія Нікітчук (мецо-сопрано), Вадим Коваль (тенор) та Володимир Щур (бас). За участі спеціалізованого колективу, що знається на ранній музиці — оркестру Барокової капели Львівської національної музичної академії імені М.В. Лисенка (художній керівник Анна Іванюшенко) та Камерного хору «Глорія» під орудою диригента Володимира Сивохіпа.
«У цей святковий час, коли місто Львів наповнюється ароматами ялинки, різдвяних частунків та дзвінкою різдвяною колядою, “Месія” відчиняє двері в інший, вічний вимір — до суті та духу Різдва Христового. “Месія” — це не просто твір, це шлях через віру, страждання та торжество, який розповідає про найголовнішу подію в історії людства — народження Спасителя», — вказують у пресслужбі філармонії.
Цього дня у Львівській філармонії символічно поєднаються генделівський Месія та воїн світла Василь Сліпак, аби засвідчити нашу віру у перемогу світла над темрявою та надію на осяйне майбутнє України.
Співорганізатором події є Конкурс молодих вокалістів імені Василя Сліпака, дійство відбудеться за партнерства Львівської обласної військової адміністрації, Львівської обласної ради, Почесного консульства Франції в Україні, офіційного представника французького бренду DS Automobiles у Львові компанії ТзОВ «Ілта Львів» та Фундації імені Василя Сліпака.
Apple Watch вже давно перетворився із простого цифрового годинника на автономний пристрій із широкими можливостями. Завдячуючи інтеграції в екосистему Apple, годинник стає ще й пультом керування інших пристроїв, що робить його незамінним помічником у багатьох аспектах нашого життя. Як Apple Watch можуть зробити ваше життя легше, якщо ви займаєтеся фотографією?
Дистанційне управління камерою
Цим годинником ви можете керувати камерою iPhone на відстані. Така функція стане корисною для тих, хто знімає авто- чи групові портрети, пейзажі чи макрознімки або працює зі штативом. З Apple Watch ви можете виконувати такі функції
активувати затвор камери на відстані;
переглядати трансляцію із камери iPhone на екрані годинника;
регулювати композицію кадру;
робити зйомку із таймером;
полегшувати зйомку із витримкою.
Організація роботи
Будь-яка робота пов’язана із дедлайнами, зустрічами та подіями, які не можна пропустити. Apple Watch інтегрується із додатками для планування, наприклад, Reminders або Todoist. Годинник забезпечує швидкий доступ до розкладу та нагадує про важливі події.
Apple Watch
Контроль освітлення
Apple Watch підтримує керування розумним освітленням, зокрема через HomeKit. Якщо ви знімаєте в студії, годинник дає змогу регулювати яскравість чи температуру світла. Це економить час та забезпечує комфорт під час зйомки.
Моніторинг здоров’я та активності
Для будь-якої людини важливий стан її здоров’я та організму. Apple Watch допомагає контролювати рівень фізичної активності, якість сну та навіть рівень стресу. Вбудовані функції нагадують про необхідність рухатися, дихати та піклуватися про власне самопочуття. Годинник стане незамінним помічником у любителів занять спортом.
GPS
Для любителів фотографувати на природі Apple Watch стане корисним завдяки вбудованому GPS-модулю. Це допоможе вам відмічати та планувати місця зйомок, орієнтуватися в дорозі під час подорожей, а також фіксувати місця де були зроблені улюблені кадри.
Apple Watch
Водостійкість та міцність
Годинник захищений від води. Це дає змогу працювати в екстремальних умовах. Apple Watch здатен витримати сильний дощ та навіть занурення під воду до 50 метрів.
Зручний інтерфейс та додаткові функції
Інтуїтивно зрозуміле зручне керування пристроєм не забирає багато часу на пошук необхідної функції. Apple Watch спрощує виконання щоденних завдань: дає можливість оплачувати покупки через NFT, відповідати на дзвінки та повідомлення, а також стежити за статусом застосунків на смартфоні.
Цей багатофункціональний та мінімалістичний гаджет стане вашим помічником не тільки в роботі, а й у звичайних рутинних завданнях. Він суміщає в собі завдання органайзера та пульта керування телефоном чи іншими гаджетами. Apple Watch буде вашим незамінним партнером у заняттях спортом і контролі за станом здоров’я.
Концерт чарівної класики Антоніо Вівальді при свічках. Подія відбудеться вже цього понеділка, 9 грудня у Львівській національній філармонії. Початок о 19 год, повідомили організатори.
«Одні з найкращих музикантів Львова подарують вам шедеври класичної музики – головний твір Антоніо Вівальді «Пори року» та інші його геніальні композиції у незвичному виконанні. А також на гостей вечора чекає знаменита «Токата і фуга ре мінор» Йоганна Себастіана Баха. Атмосферу затишку й романтики доповнить сяйво сотень свічок, живопис і шампанське та цукерки для всіх гостей», – анонсують організатори.
У 1835 р. Дрогобиччину відвідав відомий австрійський топограф, географ, спелеолог, письменник та мандрівник-лібретист, професор Адольф Шмідль (1802 – †1863). Він був першим дослідником, який розглядав спелеологію як єдиний цілісний предмет. Окрім проведення важливих нових мандрівних досліджень в галузях орографії, гідрографії та метеорології, науковець вивчав карстову гідрологію та підземну метеорологію, а також прагнув зацікавити інших науковців у роботі над печерною фауною та флорою.
Адольф Шмідль
У 1812 – 1818 рр. А. Шмідль навчався в Академічній гімназії Відня, а потім вивчав право та філософію в університеті. У 1844 р. отримав докторський ступінь філософа, після чого як стажист на державній службі працював в Імператорському кабінеті монет і антикваріату (сьогодні Музей історії мистецтв), а також у Віденському університеті. З 1833 р. А. Шмідль працював приватним вчителем у відомій австрійській родині Лобковіц. Однак після того як в 1847 р. була заснована Імператорська академія наук, він став її першим актуарієм (відповідальним адміністратором). З 1 липня до середини жовтня 1848 р. А. Шмідль працював редактором часопису «Wiener Zeitung», а після революції 1848 р. став членом муніципальної ради Відня і обіймав цю посаду до 1850 р. Упродовж 1848 – 1857 рр. дослідник працював на посаді професора історії, географії та статистики Йосифінської Політехніки в Будапешті.
Адольф Шмідль мандрував і пройшов походами по великих частинах Габсбурзької монархії та написав про це кілька подорожніх щоденників. Наприклад, у карстовому ландшафті сучасної Словенії він працював над печерами Адельсберг, Шкоцян, Півка Яма та ін., розробляючи новий науковий підхід для їхнього вивчення, який він також випробував у печерах в інших частинах країни. Він ввів термін «Спелеологія» (Höhlenkunde) для цієї галузі досліджень, яка незабаром стала самостійною. З 1844 по 1848 р. він був редактором відомого науково-популярного журналу «Österreichische Blätter für Literatur und Kunst, Geographie, Geschichte, Statistics und Naturkunde» .
Довгий час А. Шмідль прагнув укласти універсальний путівник, який би містив інформацію із різних галузей наук. Врешті мандрівник вирушив у подорож, розробивши краєзнавчу схему, за якою структурував свої описи.
З цього приводу мандрівник писав: «Країнознавство та історія – це дві дуже різні речі, і в Австрії ще стільки треба зробити в галузі регіонознавства, що можна пробачити автора, якщо в його книжці сказано лише: що є, а не ще: що там було!» . У 1836 р. у Відні побачила світ його праця «Путівник через Королівства Богемію, Моравію, Сілезію, Галичину, Буковину і аж до Ясс» . Припускаємо, що сама мандрівка відбулася близько 1835 р., коли мандрівник рухався до Дрогобича з боку Самбора, зазначивши, що основний його шлях пролягав через села Озимина, Брониця і Лішнянський ліс. Серед найбільших річок, які він зустрів в околицях Дрогобича, були Тисмениця і Дністер. А. Шмідль дивувався масштабам єврейської дільниці міста, а також мистецьким оздобленням старовинної синагоги. Мандрівник подав власні описи місцевого ярмарку, а також солеварні, порівнявши її виробничі потужності із соляними промислами в Модричах, Сольці та Стебнику. Окрему увагу мандрівник зосередив на шкільній освіті. Далі А. Шмідль помандрував до Трускавця, а звідти до Раневич і Почаєвич, а звідти дорогою на Стрий і аж до Станіславова.
Література:
1. Wurzbach C. Schmidl A. Adolph // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben. – Vol. 30. – Wien, 1856. – S. 199.
2. Schmidl A. Wien’s Umgebungen auf zwanzig Stunden im Umkreise: nach eigenen Wanderungen geschildert. – Bd. 3. – Wien, 1835. – S. IV-V.
3. Schmidl A. Reisehandbuch durch da Königreich Böhmen, Mähren, Schlesien, Galizien, die Bukowina und nach Jassy. – Wien, 1836. – 324 S.
4. Лазорак Б., Скврек Б., Лазорак Т. «Країна солі і нафти»: описи подорожей Дрогобиччиною у 1768-1914 роках. Студії. Документи. Матеріали». – Лєгниця-Нагуєвичі, 2024. – С. 486-487.
В неділю, 8 грудня 2024 року, о 19.00 усіх львів’ян та гостей міста запрошують на концерт “Різдвяні хіти при свічках” у Палаці мистецтв. Святковий настрій перед Різдвом створюватимуть легендарні композиції «Щедрик», “Let It Snow”, “Have Yourself”, “a Merry Little Christmas”, “Last Christmas”, “All I Want For Christmas Is You” у виконанні струнного квартету.
“Уявіть: мерехтіння тисячі свічок, чарівний струнний квартет та магія різдвяної музики. Це справжнє свято для душі! Приходьте та проведіть незабутній зимовий вечір, наповнений музикою, теплом і магією!! Шампанське та солодкий подарунок – для всіх гостей!”, – запрошують організатори.
Чому варто прийти?
Атмосфера тисячі свічок у передчутті Різдва
Чарівний струнний квартет Львова з бездоганним звучанням
Улюблені та знайомі новорічні хіти, які гріють серце
У День Святого Миколая, коли Різдвяно-Новорічні свята уже на нашому порозі, знаменита українська вокальна формація “Піккардійська Терція” представляє нову авторську колядку “Гляньте, люди” і розпочинає свій уже традиційний зимовий концертний тур містами України. Символічно, що перший виступ “піккардійців” відбудеться в Івано-Франківську саме 6 грудня, ще й у День Збройних Сил України, адже усі концерти колективу є благодійними – на них формація акумулює кошти саме на українське військо.
Нова колядка “Гляньте, люди” уже знайома прихильникам творчості “Піккардійської Терції”, адже попередня її версія увійшла в альбом “Казка на білих лапах”, що був виданий у 2019-му як спільний запис учасників акапельної формації з незрячими дітьми з усієї України. Цей альбом став прецедентом в українській музиці.
Піккардійська Терція
І ось, п’ять років по тому, одну із колядок з “Казки” на музикуЯрослава Нудика та слова Лідії Меланіч “Терція” випускає в новій версії. Так добра та світла різдвяна пісня “Гляньте, люди” отримує нове життя – й стає свого роду саундтреком до зимового туру “піккардійців” містами України. Їдучи від міста до міста, артисти нестимуть віру у диво Різдва: “Гляньте, люди, цей день всміхається, / Як дві тисячі літ тому. / Гляньте, люди, Христос рождається, / Тож віддайте хвалу Йому!”.
Загалом святковий тур “Піккардійської Терції” у грудні 2024-го та січні 2025-го охопить десяток міст України.
Графік концертів:
6 грудня — Івано-Франківськ, Драмтеатр.
7 грудня — Кам’янець-Подільський, Міський будинок культури.
16 грудня — Одеса, Музкомедія.
19 грудня — Луцьк, Драмтеатр.
20 грудня — Рівне, Драмтеатр.
22 грудня — Житомир, Телецентр.
23 грудня — Вінниця, Драмтеатр.
19 січня 2025 р. — Київ, МЦКМ (Жовтневий палац).
21 січня 2025 р. — Львів, Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької (17:00 та 19:30).
Ознакування об’єктів культурної спадщини на випадок війни започатковано ще у ХІХ столітті. В часи громадянської війни (1861–1865 рр.) у США президент А. Лінкольн доручив розробити інструкцію для командування армії США в польових умовах.
У інструкції датованій 24 квітня 1863 р. зазначено: «§ 118. Командувач сторони, яка облягає, вимагає інколи від обложеного, щоб відзнакував будівлі у яких зберігаються твори мистецтва, музеї, наукові астрономічні обсерваторії чи цінні бібліотеки так, аби по мірі можливості уникнути їх знищення». Це перший відомий в нормативних документах слід потреби і можливості відзнакування об’єктів культурної спадщини. Проте інструкція не вказувала на спосіб, ані на зразок відзнакування.
Наступним відомим правовим документом, у якому йшлося про відзнакування об’єктів культурної спадщини, став Проект Міжнародної декларації про права і звичаї війни, ухвалений 27 серпня 1874 р. у м. Брюссель. Стаття 17 декларації зазначала, що: «Обов’язком обложених є відзнакування тих будівель спеціальними помітними знаками, які належить завчасно вказати стороні, яка облягає». Вказана правова засада була підтвердженою на сесії Інституту міжнародного права у м. Оксворді 9–10 вересня 1880 р. в ухваленому «Праві суходільної війни».
Конвенція про закони і звичаї суходільної війни (ІV Гаазька конвенція) підписана 18 жовтня 1907 р. у м. Гаага, теж ще не містила конкретних вказівок щодо знаків охорони пам’яток. Так у статті ХХVII Положення про закони і звичаї суходільної війни (яке додавалось до Конвенції), зазначено: «Під час облоги й бомбардувань слід ужити всіх необхідних заходів, щоб уберегти, по спромозі храми, будівлі, що служать цілям науки, мистецтв і доброчинності, історичні пам’ятки, шпиталі та місця, де зосереджено хворих чи поранених, за умови , що такі будівлі й місця не служать водночас воєнним цілям.
Піддані облозі зобов’язані вирізнити ці будівлі особливими помітними знаками, про які тих, що проводять облогу, слід попередньо поінформувати».
Конкретний міжнародний знак охорони об’єктів культурної спадщини зазначений щойно у Конвенції про бомбардування морськими силами під час війни (ІХ Гаазька конвенція) підписаній теж 18 жовтня 1907 р. у м. Гаага: «Стаття V. У разі бомбардування морськими силами командувач мусить ужити всіх необхідних заходів, щоб уберегти, по спромозі, історичні пам’ятки, храми, будівлі, що служать цілям науки, мистецтва і доброчинності, шпиталі й місця, де зібрано хворих або поранених, за умови, що такі будівлі й місця не служать водночас воєнним цілям.
Знак 1907 року
Жителі зобов’язані вирізнити ці пам’ятки, будівлі чи місця збору примітними знаками, що мають складатися з великих твердих прямокутників, розділенихдіагоналлю на два трикутники, з яких верхній чорного кольору, а нижній білого».
Знак 1935 року
Знак 1935 року
15 квітня 1935 р. у м.Вашингтоні укладено Трактат про охорону мистецьких і наукових інституцій та пам’яток історії. Стаття 3 цього трактату дає опис відмітного знаку: «Щоби зідентифікувати пам’ятки та інституції вказані у статті 1 – можна використовувати у розпізнавчому прапорі (червоне коло з трьома червоними кулями у центрі на білому тлі) згідно із зразком доданим до даного Трактату». Вказаний знак не набув загальносвітового поширення, оскільки документ було підписано лише державами континентів Північної та Південної Америки. Автором символу був Микола Реріх (1874–1947) художник, археолог, пам’яткоохоронець, письменник, філософ.
Львів, вул. М. Грушевського, 3. Самовільно встановлена дошка невстановленого зразка з використанням символу розробленого росіянином Миколою Реріхом (1874–1947). Світлина Руслана Серцелевича. 21.11.2024
Львів, вул. М. Грушевського, 3. Самовільно встановлена дошка невстановленого зразка з використанням символу розробленого росіянином Миколою Реріхом (1874–1947). Світлина Руслана Серцелевича. 21.11.2024
Друга Світова війна (1939–1945) спричинила руйнування і знищення величезної кількості пам’яток. Щоб запобігти можливим у майбутньому втратам під час бойових дій Організацєю Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури 14 травня 1954 р. було прийнято Конвенцію про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту.
У конвенції детально описано охоронний знак та права його застосування: «Стаття 16. Знак Конвенції.
Відмітний знак Конвенції являє собою щит, загострений знизу, розділений на чотири частини синього і білого кольору (щит складається з квадрата синього кольору, один з кутів якого вписаний у загострену частину щита і синього трикутника над квадратом; квадрат і трикутник розмежовуються з обох сторін трикутниками білого кольору) (Рис. 3).
Знак використовується одноразово чи триразово у виді трикутника (один знак унизу) відповідно до умов, зазначених в статті 17. Стаття 17. Користування знаком. 1. Відмітний знак застосовується триразово для ідентифікації тільки:
(а) нерухомих культурних цінностей, що знаходяться під спеціальним захистом;
(b) транспортів з культурними цінностями відповідно до умов, передбачених в статтях 12 і 13;
(c) імпровізованих укриттів, відповідно до умов, передбачених у Виконавчому Регламенті.
Відмітний знакможе застосовуватися одноразово для ідентифікації тільки:
(a) культурних цінностей, що не знаходяться під спеціальним захистом;
(b) осіб, на яких покладені функції контролю згідно з Виконавчим Регламентом;
(c) персоналу, призначеного для охорони культурних цінностей;
(d) посвідчень особи, передбачених Виконавчим Регламентом.
Під час збройного конфлікту забороняється застосовувати відмітний знак у всіх інших випадках, крім тих, котрі згадані в попередніх пунктах цієї статті чи застосовувати для іншої мети знак, що має подібність з відмітним знаком Конвенції.
Відмітний знак не може бути поставлений на нерухому культурну цінність без одночасного вивішування відповідного дозволу, належним чином датованого і підписаного компетентною владою Високої Договірної Сторони».
Знак 1954 року
Проект охоронного знаку виконав професор, доктор Ян Захватович (1900–1983), архітектор, реставратор, який був членом польської делегації на Гаазьку конференцію 1954 р.
Зразок інформаційного знака для розміщення на пам’ятках культурної спадщини у м. Львові затверджений рішенням виконконкому Львівської міської ради від 29.12.2018 № 1426 (колір згідно з NCS S 3560-R80B)
Зразок інформаційного знака для розміщення на мозаїчних творах на території Львівської міської територіальної громади, затверджений рішенням виконконкому Львівської міської ради від 06.10.2023 № 1074 (колір згідно з NCS S 3560-R80B)
Зауважимо, що більшість держав, які підписали 15 квітня 1935 р. «Трактат про охорону мистецьких і наукових інституцій та пам’яток історії». у м. Вашингтоні, не ратифікували «Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту» підписаної державами 14 травня 1954 р. у м. Гаазі. Відповідно на теперішній час існує два охоронні знаки для об’єктів культурної спадщини на випадок війни.
Львів, пр.-т Т. Шевченка, 37. Інформаційний знак встановленого зразка 2018 року
Львів, пр.-т Т. Шевченка, 37. Інформаційний знак встановленого зразка 2018 року
29 грудня 2018 року виконком Львівської міської ради своїм рішенням затвердив зразок інформаційного знака для розміщення на пам’ятках культурної спадщини у м. Львові.
Львів, «Музей «Личаківський цвинтар». Інформаційний знак встановленого зразка 2023 року. Світлина РусланаСерцелевича. 25.11.2024
Згодом, 6 жовтня 2023 року, виконком Львівської міської ради своїм рішенням затвердив зразок інформаційного знака для розміщення на мозаїчних творах на території Львівської міської територіальної громади, у якому до існуючого варіанта 2018 року додано паралельний текст англійською мовою.
Руслан СЕРЦЕЛЕВИЧ заступник директора ЛКП «Музей «Личаківський цвинтар»
Джерела:
Положення про закони і звичаї суходільної війни. Гаага, 18 жовтня 1907 р. // Культурна спадщина України. Правові засади збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища: Збірник офіційних документів / Упоряд. В.І.Фрич; Відп. ред. М.В.Гарник. – Київ: «Істина», 2002. – С. 267–268;
Конвенція про бомбардування морськими силами під час війни (ІХ Гаазька конвенція). Гаага, 18 жовтня 1907 р. // Культурна спадщина України. Правові засади збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища: Збірник офіційних документів / Упоряд. В.І.Фрич; Відп. ред. М.В.Гарник. – Київ: «Істина», 2002. – С. 268–269;
Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту. Гаага, 14 травня 1954 р. // Культурна спадщина України. Правові засади збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища: Збірник офіційних документів / Упоряд. В.І.Фрич; Відп. ред. М.В.Гарник. – Київ: «Істина», 2002. – С. 274–275;
Polak T. Oznakowanie zabytków architektury i budownictwa // Ochrona zabytków. – Kwartalnik. 2 (105) XXVII. – Warszawa, 1974. – S. 125–126.
Серцелевч Р. Міжнародні знаки охорони пам’яток // Знак: Вісник Українського геральдичного товариства / Ред. А.Гречило. – 2010. – Ч. 52. – С.8–9.
Львів завжди славився своїми різдвяними традиціями, і цього року місто знову запрошує на унікальне святкування! 27 грудня о 19:00 у Львівській національній філармонії відбудеться щорічний Великий Різдвяний концерт «Різдво по-львівськи», повідомили організатори VINIL concert agency.
Цей захід став правонаступником улюбленого проєкту «Christmas по-львівськи» та обіцяє справжнє свято музики, що поєднує традиційне і сучасне звучання українського Різдва.
На гостей концерт очікує:
Галицький камерний хор “Євшан” представить українські колядки у нових хорових аранжуваннях, що зворушать серце кожного слухача.
Симфонічний оркестр «Concordia» виконає Різдвяну сюїту Михайла Романишина під керівництвом маестро Романа Кресленка.
Несподіваних емоцій додасть виступ популярного гурту Rockoko Official.
Вишукану атмосферу доповнить вокал та художнє слово від Марічки Стоколяс та інших митців.
Цей концерт стане не лише музичним святом, а й нагадуванням про те, як важливо зберігати традиції. Різдво у Львові — це завжди більше, ніж просто свято. Це час, коли коляда лунає не лише в домівках, але й об’єднує всіх львівʼян і гостей міста.
Святкування Різдва у Львові має багатий спадок. Вертепи, дідухи, вогники на вулицях і традиційна коляда стали символами теплого й родинного свята. Унікальність Львова полягає в тому, як тут поєднуються давні обряди з сучасними мистецькими підходами.
“Цьогорічний концерт — це можливість не лише почути музику, але й відчути дух Різдва, який так бережно передається з покоління в покоління. Не пропустіть шанс зануритися у магію львівського Різдва! Встигніть стати частиною цього незабутнього вечора”, – кличуть на подію організатори VINIL concert agency.
Новий Зоологічно-дендрологічний парк “Джерело”, що у селі Оброшине неподалік Львова, розпочав видовищний зимовий період. Уся територія парку, у якому живуть дивовижні тварини та ростуть унікальні рослини, засяяла тисячами різнокольорових вогників і прийняла нових мешканців – героїв улюблених мільйонами казок.
“Джерело” – дивовижний парковий комплекс, якому 300 років, – справжній артефакт, місце сили і первозданної природної краси. «Джерело» – локація, де починаються пригоди, які захоплюють і дітей, і дорослих. У грудні цього року парк вперше запрезентував зимовий період. З 10:00 до 16:00 “Джерело” працює у звичному режимі, а з 16:00 до 22:00 тут протягом усієї зими відбуватиметься справжнє казкове дійство – магія казки та світла!
Зоо-дендропарк “Джерело”
Сотні відвідувачів парку уже встигли побачити неймовірної краси світлову ілюмінацію і дерево, яке “співає” вогниками, а також кількаметрові фігури персонажів із улюблених казок: від Котигорошка – до Шрека, від Кота у чоботях та Солом’яного Бичка – до Попелюшки… Крім того, відвідали Резиденцію Святого Миколая й оглянули ошатну шопку. Одне слово, доторкнулися до дива і сповна відчули атмосферу свята.
Зоо-дендропарк “Джерело”
Не менше радості і малим, і великим дарують зустрічі із мешканцями “Джерела”, які завжди раді відвідувачам, – із привітними альпаками, оленями, єнотами, коаті, поні, павичами, фазанами… Крім того, тут зібрано десятки рідкісних, екзотичних рослин та кількасотлітніх дерев.
У четвер, 5 грудня, у Львові у віці 68-ми років помер фотомитець Михайло Французов. Про це повідомив, зокрема, львівський дослідник, професор УКУ Богдан Шумилович у Facebook.
Прощання з Михайлом Французовим відбудеться у четвер, 6 грудня, о 13:00 в каплиці на території лікарні на вул. Орлика, 6, повідомив Богдан Шумилович.
Довідка
Михайло Французов документував Львів та події кінця 1980-х – початку 1990-х. На серіях портретних фотографій, відзнятих у 1980-х, можна побачити чи не усю тодішню богему міста, ідеться на сайті Центру міської історії.
Він народився 1956 року у Львові. Мистецтву фотографії вчився у свого батька – Михайла Французова старшого. 1975-1979 навчався на архітектурному факультеті Львівського політехнічного інституту. У 1991 вступив на факультет кіно за спеціальністю оператора Київського національного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.
Після навчання у Львівській політехніці разом з колегами-архітекторами заснував групу фотографів-любителів «Вежа», що збиралася в будинку Спілки архітекторів – у Пороховій вежі. Група організовувала виставки в СРСР і закордоном. Проте члени «Вежі» не відповідали тодішнім нормам соцреалізму. У 1984 році їх розкритикували за «формалізм» та «аполітичність», а Михайла Французова усунули від керівництва.
За словами кураторки Аліси Ложкіної, роботи Михайла Французова належать до альтернативного фотомистецтва 1980-х років.
Церква св. Андрія Первозванного на Клепарові, 2018 р.
Сьогодні продовжуємо знайомити читачів з історією побудови церкви святого Андрія на Клепарові, другу частину якої було опубліковано у газеті “Діло” (№ 247 від 16 вересня 1934 р.). Текст публікації залишаємо оригінальним. Першу частину можна почитати тут.
Будова церкви на Клепарові ( з видання “Альбом українського Львова”, Львів, 1930)
Повчаюча історія. Як львівське передмістя Клепарів збудувало в себе церкву.
ІІ
Коли вже була своя церква і своя читальняна домівка, народня праця на Клепарові поплила широким руслом. При читальні і поруч неї основуються інші українські товариства: гімнастичне т-во «Сокіл» (1909), господарсько-кредитова спілка «Йордан» (1911), кружок «Рідної Школи» (1912), що від 1921, р. веде нар. школу, «Союз Українок» (1923), захоронка (тепер світлиця «Р. Ш.» – 1921), споживча спілка «Згода» (1931), Дільницева Нар. Орґанізація й ін. Всі вони розвивають свою працю по нинішній день.
Дітвора клепарівської захоронки з її опікою. Зліва: пп. А. Полянська, О. Лончинова, Г. Нагірна, о. В.Яценків, Н. Мечникова, О. Назарева й ґаздиня Кат. Подольчакова (з видання о. Володимир Яценків. Сторінка з історії Клепарова, 1934 р.)
В 1911 р. комітет будови церкви збудував муровану дзвіницю. Будову виконав будівничий бл. п. Стахій Маринець. Церква закупила 3 дзвони: Андрея, Маркіяна і Богдана. Дзвони ті в 1917 р. зареквірували на воєнний матеріял австрійські власти за відшкодуванням 664 к. здепонованим в «Руській Щадниці» у Перемишлі на книжечку ч. 14449. Та черев воєнні події того відшкодування не зреалізовано.
Від оснування комітету будови церкви незвичайно діяльним його головою та ревним душпастирем при клепарійській церковці був о. Іляріон Паньківський, який кожну вільну від занять у Духовній Семинарії хвилину присвячував щирій службі для добра клепарівської громади, доки воєнні події в 1914 р. не приневолили його покинути Львів, а з ним і клепарівську церковцю.
Воєнні події в 1914 – 1920 рр. перервали інтенсивну працю комітету будови церкви. Читальняна домівка була занята по черзі російськими, австрійськими та польськими військами.
Посвячення дзвона і хрестів до церкви св. Андрія Первозванного на Клепарові, 1931 р.
В тих роках богослуження у клепарівській церковці відправляли упрошені зі Львова священики м. їн. пок. о. Іван Рудович, о. д-р Єрмі та о. Фацієвич. А в 1918 р., коли над Львовом лунали зриви гарматніх стрілен і кулеметні «серії» стрілів зі зловітщим свистом обшарпували гілля в тополевій ялеї клепарівської вулиці та стукали по дахах і стінах клепарівських хат, до клепарівської церкви приходив служити Службу Богові Преосв. Кир Іван Бучко, тодішній ректор Інституту св. Йосафата у Львові. Приходив у хвилинах воєнної грози й розвіяних великих надій, щоби кормити душі клепарівських старців жіноцтва й дітвори, розвівати зневіру, кріпити серця словом Божим. В тому памятному часі церковця була завсіди виповнена вщерть. Горнулись люди до неї, немов до матері, шукаючи в ній рятунку, помочи, потіхи.
В 1919 р. полягли клепарівські громадяни: Ставровецький, студент техніки і Яремкевич, хорунжий У. С. С. Згаданий вище, дуже діяльний член першого комітету будови церкви Клим Жмур, урядовець «Дністра», помер у заведенні божевільних на Кульпаркові з причини переживань у пивницях касарень на Личакові. Віддав Богові душу при копанні окопів слабосилий старець Паньків, батько пятеро дітей. Діяльний комітетовий Іван Лабінський, судовий функціонер, помер у вязниці в Тернополі, увязнений в часі повороту зпоза Збруча.
Театральна зала “Просвіти” на Клепарові (часопис “Неділя”, ч. 11 за 17.03.1912 р.)
Щойно в листопаді 1920 р., по звільненні читальняної домівки від військової залоги, почалась дальша праця. До комітету будови церкви увійшли: о. Кіт, пп. Володимир Маєр, б. п. Мик. Ломаґа, Ів. Вертипорох, Ів. Олійник, Кость Личківський, бл. п. Іван Породно, Антонина Критова, Марія Курилова, бл. п. Болеслав Кушніренко, Катерина Ящишинова, Осип Вертипорох. В 1922 р. місце о. Кота заняв о. Зиновій Кузьмович, а до комітету увійшли ще пп: Володимир Гриневецький. бл. п. Михайло Процак, Антін Коцан, Анна Мазурова, 6л. п. Михайло Кобрин, Яремкевич, Стеф. Матіящук, Іван Войтків, бп. п. Ілля Цюприк, Йос. Тлустий, Андрій Мандзюк, Петро Кульчицький, Михайло Прима, Осип Струк, Максим Свистун.
Дня 28. 3. 1922 р. згаданий комітет рішив розпочати будову мурованої церкви, бо дотеперішня була рішуче замала. Загальними зборами ширшого комітету будови церкви в дні 26. 2. 1928 р., як і кількома дальшими сходинами, проводив Преосв. Бучко, якому справа клепарівської церкви завсіди лежала на серці, участь його у згаданих зборах рушила справу будови з місця. Рішено повести енерґійну збіркову акцію і зааґітувати, щоб усі громадяни Клепарова закупили по 1 тисячці цегли та негайно приступити до будови.
Преосв. д-р Іван Бучко (з видання о. Володимир Яценків. Сторінка з історії Клепарова, 1934 р.)
Рік 1923 замітний тим, що всі інтеліґенти, діячі в усіх клепарівських установах, сконсолідувалися для плянової дальшої праці. В березні 1923 р. закуплено за ціну 2,560.000 марок п. камінь на фундаменти церкви.
В липні 1924 р. розпочалось копання ровів під фундаменти церкви. Роботу цю довершило громадянство Клепарова власними силами, заощаджуючи в цей спосіб около 1.500 зол., які прийшлосяб заплатити наймленим робітникам. Великі заслуги при цьому ділі поклав п. Кость Личківський, студент університету, тодішній дуже діяльний секретар комітету, який церковну площу обсадив липками й акаціями, що сьогодні становлять правдиву прикрасу клепарівської церкви.
Дня 2 листопада 1924. р. по полевій Службі Божій довершив посвячення угольного каменя нової церкви бл. п. о. офіціял Андрій Білецький. Проповідь у часі того свята виголосив о. пралат Л. Куницький. Співав міш. хор «Львівського Бояна». В угольнім камені поміщено грамоту, на якій списав історію клепарівської української громади, її установ та її церкви п. Личківський. Будову фундаментів скінчено й заасфальтовано їх, для збереження від вогкости, в грудні 1924 р.
Від 1923 до лютого 1926 р. доходячим душпастирем при клепарівській церкві був старенький ювилят о. Олекса Наливайко, котрий, не зважаючи на поважний вік, кожної неділі і свята відправляв у Клепарові Службу Божу, приходячи зі Замарстинова, де має свою реальність. З днем 1 березня Митрополичий Ординаріят іменував о. Володимира Яценкова сотрудником парохії св. Пятниць, з обовязоком постійного виконування душпастирських чинностей у Клепарові. З того часу працює там о. Яценків по нинішній день.
Дня 7. ІІІ. 1926 на загальних зборах комітету будови церкви у Клепарові головою комітету вибрано о. В. Яценкова. До комітету будови церкви тоді війшли: пп: бл. п. Мик. Ломаґа, Василь Юрас, бл. п, Захарій Маринець, Михайло Ткачик, Павло Хемич, Болеслав Кушніренко, Василишин, Володимир Гриневецький, Максим Свистун, Кость Личківський, Осип Струк, Йосиф Тлустий, Іван Войтків, Стефан Ящищин, Стефан Гоцій, Петро Кульчицький, Емілія Кінаш, Володимир Полянський, бл. п. Михайло Процак і Стефан Матіящук. Нововибраний комітет, так само щиро, як і попередні, взявся до діла. За час 1921-1931 рр, здвигнено мури церкви, збудовано на ній дах і головну копулу покрито бляхою.
Євген Нагірний. Світлина 1920-х років
Мури церкви збудував Л. Дзєдзінський. Тесельські роботи довершив у 1931 р. Стефан Петрів з Трускавця. Залізні хрести і вікна виконав М. Стефанівський, золочені кулі під хрести П. Ґелемей зі Львова. Бляхою покрив церкву брат Гавриїл Кондратович Чина Св. Теодора Студита з Унева. (Елєктричну інсталяцію завів у 1934 р. І. Левицький, роботу великого паука виконав п. С. Фединський зі Львова).
Пляни церкви виготовив інж. Тимошенко з Великої України, надзір над їх виконанням вів інж. Евген Нагірний зі Львова.
Посвячення хрестів і дзвона «Володимира» довершив Преосв. Іван Бучко, що по посвяченні виголосив пориваючу проповідь. Участь у тім святі взяли визначні представники львівського громадянства, представники української преси та все громадянство Клепарова, складаючи при цій нагоді щедрі жертви на дальшу будову церкви.
В 1932 р. скінчено покривати дах церкви бляхою. В 1934 р. виправлено нутро церкви і копулу зізовні, вмуровано залізні вікна, вставлено двері. Фронтові двері церкви фундувало двох клепарівських громадян: п. Роман Мисак і п. Іван Войтків. З залишених з будови дощок положено в цілій церкві й на хорах підлогу. При кладенні підлоги працювали клепарівці безплатно.
Великий престіл фундували пп. Андрій і Каролина Мандзюки. Великий паук фундували пп. Ілля і Катерина Ковалики. Малі пауки фондували п. Матрона Коханьчук і п. Юрій Пастернак. Дві гарно вишивані хоругви до нової церкви фондувала п. Ева Яворська, ліхтарі на великий престіл п. Василь і Анна Юраси. Два образи на бічні престоли фондував п. Семен Хандерис.
Велику жертвенність на свою церкву виявляли всі громадяни Клепарова, жертвуючи з нагоди збірок, коляди, вистав, концертів та інших на цю ціль уряджуваних імпрез щедрі датки. Заслуговує на згадку в цьому місці м. ін. п. Антін Коцан, який в останніх роках будови церкви жертвував на неї понад тисячу золотих. Постійними щомісячними добровільними датками у висоті від 5 зол. до 50 ґрошів причинялось до будови ок. сто громадян.
Імена всіх жертводавців записані в «Золотій Пропамятній Книзі» клепарівської церкви і в касових книгах комітету будови церкви.
В ряді визначних добродіїв клепарівської церкви слід згадати Ігуменат Чина Св. Василія Великого в Лаврові, який в найтяжчий для комітету будови час, коли скінчені мури церкви вже два роки стояли на дощі й снігу, акредитував на її копули й дах 5 ваґонів добірного деревляного матеріялу. А акредитував його на таких умовинах, на яких добрий батько кредитує дітям.
На будову нової церкви зужито то 160 тисяч цегли, 37 тон вапна, 754 метри кв. каміння, 320 метрів піску, 130 бочок цементу, 7 ваґонів деревляного матеріялу, 2 ваґони шутру, 5 тон заліза і багато іншого матеріялу.
Вся будова, до сьогоднішнього її стану, коштувала понад 140 тисяч золотих. Страт через девалюацію церква не понесла ніяких, бо всю зібрану кожночасно готівку зуживано зараз на купно будівельного матеріялу та сплату зобовязань.
Стара дерев’янна церковця на Клепарові подарована Іваном Левинським
З початком травня 1934 р. розібрано стару, деревляну церковцю і перевезено її на Замарстинів, де вона, дещо побільшена, обслуговуватиме потреби тамошніх вірних, що мучаться в капличці, приміщеній у читальняній домівці. Ввесь час будови нової церкви стояла стара церковця вся внутрі мурів, доки не почалось їх виправлювання.
Дня 30 квітня 1934 р. відправилася остання в старій церкві Служба Божа за душу бл. п. інж. Івана Левинського, її фундатора. Дня 5 травня ц. р. відправилась перша Сл. Божа на поблагословленім тимчасовім престолі нової церкви в наміренні Митрополита Кир Андрея, великого добродія клепарівської церкви.
Дня 27 липня 1934 Митрополичий Ординаріят ерекційною грамотою ч. 8811/Р. П. виділив греко-католицьку громаду Клепарова зі звязи з парохією св. Пятниць у Львові та утворив із неї самостійну парохію другого ряду, з власними метрикальними книгами й парохіяльною печаткою. Грамотою з тоїж дати й під тим самим числом дотеперішній сотрудник св. Пятниць о. Володимир Яценків іменований завідателем парохії у Клепарові.
Посвячення новоздвигненої церкви у Клепарові, як наші читачі вже знають, відбудеться в неділю (16. IX.). Чину посвячення довершить Преосв. д-р Іван Бучко. Тої самої неділі вечором розпічнеться в тій церкві 12-денна місія під проводом оо. Редемптористів.
При кінці замітимо ще, що при клепарівській церкві працюють: нестатутове жіноче брацтво св. Ап. Андрея Первозванного (від 1913 р.), «Брацтво доброї смерти» (від 1927 р.) та «Апостольство Молитви» (осн. в 1934 р.), «Брацтво доброї смерти» (105 чл.) причинилось поважнішою позичкою зі своїх фондів до будови церкви.
Цеголка на докінчення булови греко-католицької церкви св. Андрія на Клепарові, 1930-ті (з колекції Софії Легін)
***
Отсю коротку, але цікаву й повчаючу історію важких заходів і змагань клепарівських українців для збудування рідної церкви, що тягнулися поверх чверть століття, подаємо в науку й до наслідування всім українцям, де вони не жилиб. Особливо ж повинні її уважно прочитати й добре передумати українці тих львівських передмість, шо не мають своєї церкви (Янівське, Сиґнівка. Стрийське, смуга Львова в околиці вулиць Кохановського-Зеленої, околиця за Личаківським парком і т. д.). Наука з тої історії така: Не оглядатись на нікого, не ждати на нічию ласку, і братись енерґійно самим до праці! Бо тільки власною працею і жертвенністю зможемо побудувати рідні установи духовні і світські, чим доложимо також свою цеголку до будови храму Кращого Завтра цілого українського народу.
На початку XX століття Львів, будучи столицею Королівства Галичини та Володимирії, являв собою унікальний культурний феномен. Різдво тут не було просто релігійним святом —...
