Учасники урочистого погашення поштових конвертів та марок, випущених з нагоди 100-річчя Карпатського Лещетарського Клубу
У музеї митрополита Андрея Шептицького (вул. Кривоноса, 1) відбулося спецпогашення пам’ятних поштових конвертів та марок, випущених з нагоди 100-річчя Карпатського Лещетарського Клубу (КЛК). На заході було чимало членів та прихильників КЛК, а також викладачі Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського.
Участь в урочистостях взяли голова КЛК Олег Кубів; доктор історичних наук, професор, професор кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, голова Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка Андрій Сова; завідувач відділу Музей визвольної боротьби України Львівського історичного музею Тарас Кузь та член Асоціації філателістів України, засновник, дизайнер та видавець «Козацької пошти» Андрій Пилюх.
Поштові конверти та марки, випущені з нагоди 100-річчя Карпатського Лещетарського Клубу.
На звороті конверта подано короткі дані про діяльність КЛК:
«Установчі збори Карпатського Лещетарського Клубу (КЛК) відбулись 9 грудня 1924 року у Львові, в будинку на Руській, 20. До першої управи КЛК увійшли Лев Шепарович – голова, Зенон Русин – заступник, Володимир Рожанківський – секретар, Зеновія Копертинська – скарбник, Іван Мриц – господар, Роман Говикович – справник. До контрольної комісії увійшли Омелян Шепарович, Ірина Лежогубська та Степан Гайдучок.
Зворот поштового конверту, випущеного з нагоди 100-річчя Карпатського Лещетарського Клубу.
До створення та діяльності клубу були залучені родини Шухевичів, Франків, Пежанських, П’ясецьких, Стефанівських, Шепаровичів, Рожанківських, Старосольських, Купчинських, Федаків, Бучацьких, Макарушки та інших знаних українських родин. Іван Боберський та Степан Гайдучок були почесними членами клубу.
Назва товариства походить від слова лещети, яке ввів в ужиток Іван Боберський. Метою товариства була просвітницька і виховна робота серед українського студентства, а також (і найголовніше) серед українського селянства Карпатських сіл. Члени клубу залучали їх до спортивного життя, навчали основним технікам зимових видів спорту, допомагали купувати та виготовляти спортивне спорядження. Кличем клубу стало «Спорт в маси».
Урочисте погашення поштових конвертів та марок, випущених з нагоди 100-річчя Карпатського Лещетарського Клубу. Зліва направо: Андрій Сова, Олег Кубів, Андрій Пилюх, Тарас Кузь.
Хоча КЛК був заснований у Львові, свою діяльність засновники поширили на Карпатські терени. Філії клубу були організовані у Ворохті, Івано-Франківську, Космачі, Нижньому Березові, Стрию, Турці, Славському, Волосянці, Лавочному. До 1937 року КЛК об’єднував 18 філій та 868 членів. На початку 1939 року діяло 20 філій з понад 1 500 членами.
В часи окупації Галичини радянськими військами 1939–1941 рр. активна діяльність КЛК призупинилась. А з повторною окупацією в 1944 році взагалі була припинена. Щоб уникнути репресій, велика частина членів КЛК емігрувала і після завершення Другої світової війни завдяки Юрію Купчинському, Роману Якемчуку та Богдану Винару КЛК відновив свою діяльність в Мюнхені.
Урочисте погашення поштових конвертів та марок, випущених з нагоди 100-річчя Карпатського Лещетарського Клубу. Зліва направо: Андрій Сова, Олег Кубів, Андрій Пилюх, Тарас Кузь.
В грудні 1955 року зусиллями пластунів куреня «Бурлаки», колишніх КЛКівців, діяльність клубу переноситься до Америки де зазнає нового розквіту значною мірою зусиллями голови проводу Богдана Рака. Діяльність КЛК в Америці триває до сьогодні. А в Україні КЛК заново відродився в 1989 році і активно розвивається».
У 2024 році це останній захід приурочений 100-річчю КЛК. Упродовж року було зроблено чимало. Проведено наукову конференцію, підготовлено банерну виставку, виставки раритетів КЛК, наукові та науково-популярні публікації тощо.
Таким чином можемо згадати усіх змагунів (спортсменів) та пропагандистів не тільки зимових видів спорту, а й літніх, від Івана Боберського до наших днів, які долучилися до цієї славної сторінки спорту, під назвою – Карпатський Лещетарський Клуб!
Якщо через відкриті джерела переглянути військову історію Львова, то можна побачити, що місто щонайменше 16 разів перебувало у стані облоги. До міста намагались вдертись татаро-монголи, козаки, турки, німці, росіяни. Один раз штурмували Львів й шведи, пише ilvivyanyn.com. Ця подія мала місце у 1704 р.
Північна війна
Історики, говорячи про події 1700 – 1721 рр., що мали місце у Європі, називають цей період Північною війною. Головними учасниками цього тривалого військового конфлікту стали дві коаліції на чолі з Швецією та Московією. Ці держави змагались за панування у Північній, Центральній та Східній Європі. Московія прагнула також здобути вихід до Балтики.
Московський цар Петро I, спільно з Данією та Саксонією, скориставшись тим, що шведський престол здобув молодий Карл XII, оголосили війну Швеції та почали вторгнення на Гольштейн-Готторпське герцогство, шведську Лівонію та шведську Інгерманландію. Та шведські війська відбили напад й самі перейшли у контрнаступ, вторглися на територію Речі Посполитої, яка виступала у союзі з Саксонією.
Становище у самій Речі Посполитій було неоднозначним, оскільки король Август II Сильний та частина магнатів виступали проти Швеції, натомість інша частина шляхти були прихильниками Швеції. У 1701 р. шведські війська здобули Варшаву, захопили низку міст. 14 січня 1704 р. польський сейм скинув з трону короля. Новим королем Речі мав стати Станіслав Лещинський.
Перед штурмом
12 липня 1704 р. у Речі відбулись вибори нового короля. Трон здобув Станіслав Лещинський. Вибори пройшли з багатьма “але” – далеко не вся шляхта погодилась з таким вибором, процес відбувався під “охороною” шведської армії Карла XII (понад 30 тис. бійців).
Згідно польського законодавства, магнати мали право виявити непокору королю, якщо той порушував їх права. Так з’явилась Сандомирська конфедерація – об’єднання шляхти, яке не визнавало Лещинського монархом, виступало проти Швеції. 30 серпня представники конфедерації уклали з Московією угоду, за якою вступали у війну проти Швеції.
Сили конфедератів відступали у східному напрямку від Варшави, аби з’єднатися з саксонським військом під командуванням фельдмаршала Адама Генріха й далі прямувати до Литви.
Сили сторін
Ставка Августа II знаходилась у Сокалі. До містечка був передислокований фактично весь гарнізон Львова. У самому місті Лева лишалось до 500 бійців під командуванням досвідченого ветерана воєводи Франтішека Галецького (бійці полку воєводи Яна Красінського, угорці, 120 бійців гарнізону). Галецький мав зустріч з Августом II і той запевнив, що скоро до міста надійде підкріплення – понад 6000 бійців, включаючи 2000 козаків.
Франтішек Галецький
20 серпня 1704 р. у місті з’явився шведський офіцер, який приніс лист-ультиматум від шведського генерал-лейтенанта Магнуса Стенбока – Львів мав щотижня (терміном на 2,5 місяці) надавати шведському війську тисячу бочок пива та три тисячі бочок борошна. У разі відмови львів’янам загрожував штурм та пограбування. Варто зазначити, що місто було одним з найбагатших серед міст цілої Речі Посполитої. 21 серпня у місті пройшли збори магістрату. Частина чиновників пропонували капітуляцію, прохати у шведського монарха зменшити розмір вимог. Крапку поставив Галецький, який розірвав ультиматум. Воєвода був впевнений у тому, що місто витримає облогу як це було й у попередні часи. Також керівник львівського гарнізону сподівався на обіцяну Августом допомогу.
Дізнавшись про такий жест Галецького, шведський король вирішив штурмом захопити Львів. Задля цього він виділив три полки драгунів під командуванням полковників Красова, Бухвальда та Дюкера (понад 1400 бійців) та вирушив без артилерії у напрямку Львова.
Перша атака шведів
Дізнавшись що до Львова прямує шведська армія, представники магістрату відправили на зустріч шведам посланців, аби повідомити, що згодні виконати умови Карл XII. Однак посланців відкликали – магістрат отримав помилкову звістку про те, що до міста прибуло підкріплення.
На світанку 4 вересня до Львова підступили шведські підрозділи. Шведи взяли під контроль Високий Замок, який на той час не виконував оборонних функцій. Галецький закликав зайняти оборону. Незважаючи на те що гарнізон мав понад 170 гармат, було обмаль боєприпасів.
Петро Григорійчук “Оборона Львова від шведів 1704 р.” 1948 р.
Угорська піхота, очолена Зигмунтом Каменецьким і Францішеком Галецьким, зайняла позиції на Пороховій вежі і мурі від Босацької хвіртки до Королівського белюарду, де встановили гармати. Три групи містян зайняли позиції на мурі: загін на чолі з Рафаїлом Боїмом відповідав за сектор від белюарду до Краківської брами, загін лавника Томаша Будного – від Єзуїтської хвіртки до Галицької брами, підрозділ лавника Кароля Шмелінга – південно-східна частина муру.
Босацька фіртка. Акварель поч. ХІХ ст.
5 вересня на Янівській дорозі відбувся перший бій – шведів атакував загін з 200 вершників. Останні зазнали невеликих втрат і відступили до Сокільників. Шведи наступали на місто двома колонами – перша рухалась теперішньою вул. Городоцькою, а друга – вул. Коперніка. Шведи зупинились у Краківському передмісті та почали обстрілювати оборонні позиції між Єзуїтською хвірткою і Галицькою брамою. Троє драгун намагались проникнути через відчинену Єзуїтську хвіртку, однак їх знищили.
Аби зупинити обстріл міста, Галецький звелів підпалити передмістя. Однак через вітер пожежа перекинулась на Львів. Шведський король спостерігав за містом перебуваючи на Високому Замку, і це попри те, що один з оборонців вбив його охоронця, а уламок ядра збив капелюха з голови Карла XII.
Генеральний штурм
Генеральний штурм міста був призначений на 6 вересня. Шведи повинні були захопити монастир Кармелітів босих, а звідти вдарити по Пороховій вежі, белюардику та Босацькій хвіртці. Шведи усю ніч готувались до вирішального бою, натомість гарнізон міста спав.
Вранці 6 вересня близько 400 драгунів на чолі із самим королем підійшли до оточеного кам’яним муром монастиря. На території споруди знаходилось понад 200 бійців, однак як тільки шведи розпочали атаку, охоронці розбіглись. Драгуни закололи поручника, який відповідав за оборону монастиря. Поляки втратили 20 бійців, натомість у шведів втрат не було.
Шведські війська у бою
Далі шведи захопили Порохову вежу, белюардик, Босацьку хвіртку. Вони рушили вулицею Руською до ратуші, захопили Галицьку і Краківську брами, біля Єзуїтської хвіртки з’єдналися з іншим загоном і разом взяли монастир Бернардинів. В приміщенні Єзуїтської колегії схопили та взяли в полон самого Галецького.
Шведи почали грабувати місто. Найбільше постраждали аптекарі, вірменська громада, крамарі. Райці міста, які зібрались у приміщенні Ратуші, всю провину переклали на Галецького.
Результати
Шведський король частково “амністував” Львів, погодившись на те, що місто буде врятоване від розграбування, якщо виплатить 400 тис. талерів. На збір коштів дали добу. Спритні міські урядники та заможні міщани дали генералу Стенбоку хабар у розмірі 5000 талерів і розмір контрибуції знизили до 300 тис., а на їх збір дали шість днів.
Шведи знищили понад 100 гармат які знайшли у місті, однак не мали змоги їх транспортувати. Поки шведський король перебував у Львові, війська Августа ІІ повернули на захід та захопили Варшаву. Станіслав Лещинський перебрався до Львова.
Під час короткої облоги міста загинуло понад 60 його захисників, кілька десятків отримали поранення, а решта потрапили у полон. Шведи втратили до 30 бійців, включаючи двох офіцерів. Місто сплатило понад 173 тис. талерів контрибуції – 70 тис. передали римо-католики та вірмени.
Львів, який витримав до 1704 р. чимало потужних штурмів, став жертвою трьох полків драгунів, які не мали потужної артилерії. Головна причина такого розвитку подій – помилкові дії гарнізону, легковажність.
Етно-електро проєкт GG ГуляйГород презентували свою версію колядки “Добрий вечір”, яка має шанс стати справжньою окрасою цьогорічного святкового сезону.
Ця композиція поєднує глибоку автентичність українських традицій із сучасними музичними аранжуванням, створюючи неповторну атмосферу різдвяного дива.
«“Добрий вечір” — це запрошення до спільного святкування, єднання сердець та душ у мелодіях, що пройшли крізь століття. І якби не було важко у нинішній час, хочеться, щоб дана робота огорнула кожного теплом, а різдвяні свята стали більш радісними та щасливими», — так описують колядку учасники проєкту.
GG ГуляйГород активно беруть участь в підтримці ЗСУ та благодійних виступах, як в Україні так і за кордоном. А колядку “Добрий вечір” було вперше представлено перед українською громадою у Мюнхені, на різдвяному ярмарку по збору коштів на потреби війська.
На Львівщині відкрили ще один дитячий будинок сімейного типу
У Бродах батько-вихователь Валерій Чупилко отримав ключі від нового житла, де тепер виховуватимуться восьмеро дітей, позбавлених батьківського піклування.
До цього дитячий будинок сім’ї Чупилко функціонував на території Херсонської області, проте, через окупацію територій ворогом, був змушений переїхати на Львівщину.
На Львівщині відкрили ще один дитячий будинок сімейного типу
Придбали будинок за рахунок субвенції з державного бюджету. На реалізацію цього проєкту виділили майже 5 мільйонів гривень.
Будинок обладнаний усім необхідним для комфортного життя: у ньому є чотири ізольовані кімнати, простора вітальня, сучасна кухня, два санвузли, дві гардеробні, комора та гараж.
На Львівщині відкрили ще один дитячий будинок сімейного типу
Діти – це найцінніше, що ми маємо, і наш обов’язок – створювати для них гідні умови життя, наповнюючи їхнє майбутнє щастям і надією.
Щиро бажаю, щоб цей дім став справжнім осередком тепла, любові та затишку для кожного, хто тут проживає.
Львівський оперний театр, 1915 (з колекції Софії Легін)
Львівский оперний театр – це точно одна з найвідоміших локацій Львова, про яку ходить чимало байок і легенд, але сьогодні правда і тільки правда, а саме 10 фактів про Львівський Оперний театр.
Перша назва – Великий Міський Театр; з 1956р. носив ім’я Івана Франка, а з 2000р. – має ім’я всесвітньо відомої оперної співачки Соломії Крушельницької.
Львівский оперний театр збудований за рекордні терміни: 1897 – осінь1900р., бо одна з причин будівництва було зробити щось особливе до нового ХХ ст.
Оперний театр. Львів, 1920-1930-ті рр.
Архітектор Зиґмунт Горголевський переміг на конкурсі проектів анонімно і лише після перемоги відкрив своє ім’я, хоча на той час вже був знаним будівничим.
Львівский оперний театр стоїть над колишнім руслом річки Полтви: для цього русло довелося змінити, перекопати та відвести від театру.
Під будівництво театру вперше у Європі залили бетонну подушку таких великих розмірів і багато скептиків казали, що вона не витримає і 10 років.
Дзеркальна зала Львівської опери
З театру, на випадок пожежі, можна вийти за 2.5хв всім присутнім, а все через закладання 12 виходів з ціллю безпеки.
На фасаді Опери є багато скульптур – музи, алегорії, амури, а вінчають фасад 3 бронзові генії – Драма, Музика і Слава з золотою пальмовою гілкою.
Завіса Львівської Опери “Парнас” роботи Генріха Семірадського (1899-1900 роки)
Інтер’єр багато прикрашений живописом, скульптурою, мармуром, венеційськими дзеркалами, золотом, але все продумано так, щоб розповідати про мистецтво.
Головна сценічна завіса/куртина “Парнас” намальована Генриком Семирадським, який подарував її театру, бо у львів’ян просто закінчилися гроші – це остання робота художника.
Наш Оперний театр зображений на банкноті 20 гривень.
Єпископ Болєславс Слосканс народився 31 серпня 1893 року в Стирнієне (Латвія). На священника його висвятили 21 січня 1917 року в Петрограді. За дорученням Папи Пія ХІ єпископ д’Ербіньї 10 травня 1926 року таємно висвятив його на єпископа у церкві святого Людовика в Москві та призначив його апостольським адміністратором Могильова та Мінська. Вже 27 вересня 1927 року він був ув’язнений та засуджений до примусової праці на Соловецьких островах у Білому морі. Пізніше його було заслано до Сибіру.
Єпископ Слосканс був підозрюваний у шпигунстві та засуджений. Його піддавали тортурам у 17 радянських тюрмах, його немилосердно катували. Протягом місяців він лежав зв’язаний у темряві в камері для засуджених на смерть, з нього брутально знущалися тюремники, катували голодом та спрагою. З усіх жахів, що їх йому довелося пережити, найважчим було те, що він був позбавленийПресвятої Євхаристії. Молитва, розважання Страстей Господніх та Таїнств Вервиці давали йому силу впродовж років геройськи терпіти душевні та духовні муки.
1933 року уряду Латвії вдалося обміняти єпископа на російського шпигуна, після чого він працював професором та духовним наставником у Духовній Семінарії.
Коли упродовж 1941-1945 років Латвія перебувала під німецькою окупацією, єпископ Слосканс потрапив під нагляд німецької служби безпеки. Німці його ув’язнили разом з ризьким єпископом Ранцансом та лієпайським єпископом Урбшсом та при наближенні радянської армії вивезли до Німеччини. Завдяки опіці єпископів у Німеччині усіх трьох латвійських єпископів звільнили та вони опинилися в Баварії. Там вони дочекалися завершення війни.
Наприкінці 1946 року єпископ Слоскансоселився в Бельгії, де взяв на себе керівництво новосформованою Латиської духовної семінарії. Під його опіку потрапили також близько 40 студентів-мирян, що навчалися у Левенському католицькому університеті.
Усіх, що стикалися з єпископом Слоскансом, надихала його надзвичайна побожність, щирість та покірність. Його надприродна світла особистість робила кожну зустріч з ним великою подією. Терплячість та готовність до терпіннь були його суттю. Крім того, він був цілком готовий допомагати залишенійпастві, завжди готовий простити своїм катам та молитися за них.
Подія відбудеться в рамках Днів латвійської культури під патронатом Почесного консульства Латвійської Республіки у м. Львові в співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Допомога для України надходить з багатьох країн світу. Це зброя, медикаменти, необхідні для повноцінного життя речі для переселенців і подібне. Це є дуже важливою підтримкою для нас, але.. Дуже важливим для всіх нас є молитва і духовна підтримка християн усього світу. Відчуття, що про тебе пам’ятають, що за тебе моляться гріє душу і дає сили, особливо там, на передовій.
Брати – католики з братньої Латвії крім допомоги матеріальної підтримують постійно молитовними практиками в рамках підтримки сприяли виданню українською мовою книжки о. Мартіна Лючії – Прийди до мене у Пресвятому Таїнстві.
Нині, коли триває війна, українці мають особливу потребу адорувати Ісуса, присутнього в Пресвятому Таїнстві. Бо тільки Бог може змінити людські серця та зупинити насилля. Отже, просімо Господа! Саме ви¬тривалість у молитві є справжньою лінією фронту для багатьох із нас.
Подія відбудеться в рамках Днів латвійської культури під патронатом Почесного консульства Латвійської Республіки у м. Львові в співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618
Сьогодні хочемо познайомити читачів із публікацією про подорож данського дипломата Юста Юля (дан. Juste Juel) Україною у 1711 р. під час якої він також відвідав і Львів. Фрагмент щоденника, у якому йдеться про враження посла від мандрівки містом Лева, було опубліковано у часописі “Наш прапор” (№45 від 11 червня 1933 р.) під назвою “Львів перед 222 роками”. Правопис тексту залишаємо оригінальним.
Юст Юль (Жіст Жіль, дан. Juste Juel)
Львів перед 222 роками
Літом 1711-го року, отже рівно 222 роки тому, переїхав через Україну посол Данії до московського царя Петра І. Жіст Жіль (Juste Juel) що хоч не відіграв надзвичайної ролі в тогочасній дипльоматії, заслужився для потомности цікавим щоденником своєї подорожі.
Україна, головнож велика культура її тогочасного побуту зробила на нашого подорожника велике вражіння. Скрізь і при кожній нагоді підчеркує він красу й багатство української природи, ориґінальність українського будівництва, а перш за все чистоту й порядок який панував по українських домах. Описуючи приміром Немирів, що був тоді «сумним, пустим місточком з порозвалюваними домами», Жіль всеж таки завважує, що «найбідніший домик у ньому є чистіший аніж найпорядніші московські палати». Для нас найцікавіше те місце в щоденнику Жіля, у якому говорить він про столицю Галицької Волости – Львів.
Петро Григорійчук “Оборона Львова від шведів 1704 р.” 1948 р.
«До Львова приїхав я 30 серпня 1711 р. і розложився з своїм табором майже біля самих брам міста. Передмістя має прекрасний вигляд; три роки тому спалили його Шведи, беручи Львів приступом. (В дійсности було це в 1704 р. прим. Ред.). Місто обведене високим валом, якого внутрішна частина зміцнена низьким, старим муром з баштами. Само місто куди краще від всіх інших, подібних собі розмірами. Є тут багато гарних палат, доми майже всі пятиповерхові, з великими камяними стовпами, украшені прегарними різьбами; вікна забезпечені зелізними ґратами.
Війна розігнала замітніших громадян й тому деякі доми лежать в руїнах. Особливою величавістю виріжняється будинок єзуїтської колеґії з костелом. Говорять, будьтоби шведський король, якому підчас здобуття і грабежі Львова припала найбільша частина добичі, мав висловитися, що в його цілій державі немає такої скількости золота і срібла, яку він найшов у тому одному місті.
Костел і місце, де колись був колегіум єзуїтів у Львові
Шведи ограбили м. і. всі храми й монастирі, присвоюючи собі їх золоті й срібні окраси. При здобунню міста доконано багато насильств, але людським життям дорожено.
Мущини носять у Львові польський стрій, а жінки француський. Взагалі, в місцевих жінок я не завважив нічого польського.
Є у Львові замок; стоїть він на високій вежі, що перевищує всі церковні вежі; він обведений мурами й баштами, та може острілювати всі міські вулиці».
Франциск Ковалишин. Високий замок у Львові. Папір, туш, перо; 27,3 х 35, 7 см
В продовженню свого опису підчеркує Жіль великі симпатії населення до Шведів, «які забрали йому куда більше аніж Москалі, але поводилися з мешканцями чемно тоді, коли Москалі поводилися брутально. Шведи зявилися в Польщі і у Львові як вороги, стягли величезну контрибуцію, але відібравши те, чого домагалися, позволили населенню володіти своєю власністю в спокою й під охороною законів. Москалі, навпаки, зявилися тут як – союзники Польщі, а всеж таки здерли контрибуцію а діставши її, розбивають, грабують, крадуть і допускаються наогидніших насильств. Без найменших викидів совісти навіть в часі посту, коли їм не вільно їсти мяса, забивають худобу тільки на те, щоби продати шкіру, а решту кидають собакам.
Міщане жалувалися на польського короля, що не боронить їх перед московською нахабністю, позваляє цареви поводитися в Польщі як йому подобається, позваляє вязнити без слідства і суду найповажніших громадян».
Слід завважити, що хоч перший розбір Польщі мав місце щойно в 1772 р. то вже на довго перед тим господарили в Польщі чужинці, зпоміж яких Москалі зовсім не завважували границі, яка розділювала Московщину від земель тогочасної Польщі.
Янівський став і панорама Янова http://if.lviv.ua/istoriya/
Зі Львова поїхав Жіль до Янова, де звернув його увагу велитенський став, який що три роки дає свому власникові 20 000 зол. приходу. Останнім з українських міст по дорозі Жіля на захід був Ярослав, який звернув на себе увагу своїм багацтвом і великим торговельним рухом.
Завдяки підтримці Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮФД” фільм транслюватиметься з українською звуковою доріжкою.
Латвійська військово-історична драма, знята за однойменним військовим романом латвійського письменника Олександра Гріна, забороненого в СРСР.
Події розгортаються на початку ХХ століття, під час Першої світової війни. Головний герой – шістнадцятирічний хлопець на ім’я Артурс Ванагас, який вже проходить службу в лавах стрільців. Крах трьох європейських імперій дає змогу багатьом народам спробувати отримати свободу, але стрільцям потрібно зайняти правильний бік барикад. Їх вже почали опрацьовувати більшовистські агітатори, які пропонують рівність та братерство. Артурасу також доведеться обирати на чийому боці воювати…
Подія відбудеться в рамках Днів латвійської культури під патронатом Почесного консульства Латвійської Республіки у м. Львові в співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Подія відбудеться в рамках Днів латвійської культури під патронатом Почесного консульства Латвійської Республіки у м. Львові в співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
П’ята заповідь говорить: Не вбий! Це одна із заповідей, яку найчастіше порушують. Жнива бійні найбільші у війнах і революціях, чому присвячена серія картин із роздумами про Першу світову війну та революцію 1905 року в Латвії. Війна є найвищою формою божевілля людства, яка складається з ненависті, нетерпимості, жорстокості та смерті. У безжальному виконанні смертних вироків відбуваються вбивства як на полі бою, так і за лінією, де мирні громадяни виявляють свої приховані здібності катів. Смерть і мертвих можна зображати в мистецтві не з пустої цікавості, а з поваги і співчуття до мертвих і жертв, засудження злочинців.
Імантс Ланцманіс так коментує створення цього циклу: «Я спостерігав, як гинуть сотні тисяч солдатів, щоб глядачі зрозуміли, а головне – засудили ці смерті. Я пам’ятав про цю заповідь, коли розмірковував про тему насильства».
Імантс Ланцманіс (1941) — латвійський художник, історик мистецтва, культуролог і громадський інтелектуал. У латвійському суспільстві він є авторитетним авторитетом у багатьох сферах, але головним чином відомий як багаторічний директор Музею Рундальського палацу (1976–2018) і почесний член Латвійської академії наук.
В Центрі готовності цивільних у Львові триває запис на тренінг “Орієнтування на місцевості”. Тренінг відбутися вже 20 грудня. Інструктор: Ростислав Антимис – військовий інструктор, ветеран, пластун.
Тренер обіцяє розібрати зокрема такі теми:
навіщо паперова ж мапа, якщо є google maps;
як дізнатись куди йти і що для цього потрібно, якщо почнеться апокаліпсис;
Центр готовності цивільних у Львові розпочав свою діяльність 3 вересня 2022 року. Наразі в області функціонує 3 осередки, де проводяться тренінги та навчання для населення, зокрема з надання першої допомоги, участь в яких вже взяли тисячі людей.
Пам'ятник Адаму Міцкевичу у Львові на листівці близько 1905 року, джерело: polona.pl
На зламі ХІХ-ХХ століть Антон Попель з успіхом суперничав з іншими провідними скульпторами, що також працювали у столиці Галичини.
На його творчості виразно позначився вплив академізму, неоренесансу, веризму, а також необароко – напрямку, який у кінці ХІХ ст. був популярним у скульптурі, особливо пов’язаній з архітектурою.
Роки навчання і облаштування майстерні у Львові
Антон-Юзеф Попель народився 13 червня (за написом на личаківському нагробку, що стосується іменин – дня св. Антонія – 10 травня) 1865 року в містечку Щакова, що нині є дільницею міста Явожно у Сілезькому воєводстві Республіки Польща. Батько – Антон Попель-старший (1827-1903) був урядовим службовцем митниць у різних галицьких містах, зокрема, у Бродах та Золочеві. Рід Попелів шляхетського походження, і Антон-молодший часто використовував як частину прізвища назву родового гербу Сулима з XIV століття.
Антон Попель у своїй майстерні, бл. 1905 року, фот. збірка Юрія Бірюльова
Роки юності він провів у Бродах і вважав це місто рідним на рівні зі Львовом. Тут його батько цінувався як активний громадський діяч, у 1895-1897 рр. видавав власним коштом часопис «Gazeta Brodzka». Після навчання в гімназії, спочатку у Бродах, потім у Львові, маючи 17 років, Антон вирішив присвятити своє майбутнє мистецтву. У 1882-1885 рр. він вчиться в краківській Школі образотворчого мистецтва у Валерія Ґадомського, потім в 1885-1888 рр. у віденській Академії мистецтв у професорів скульптури Едмунда фон Гельмера та Отто Кьоніґа. Закінчив освіту в 1888 році у флорентійській Академії мистецтв у Аугусто Рівальти – автора веристичних пам’ятників. Популярний тоді австрійський та італійський «необароковий академізм», праця його вчителів над численними монументами і декоративними оздобами будинків справляють враження на молодого митця, залишають виразний відбиток на стилістиці його подальших творів і визначають його нахил до декоративно-монументальної пластики.
Студентські роки закінчуються, і в 1889 році Попель повертається до Львова. Він облаштовує свою майстерню у монастирі бенедиктинок (тепер вул. Вічева). Досить швидко його помічає Леонард Марконі і запрошує працювати своїм асистентом на кафедрі скульптури Львівської політехніки, а також співробітником до своєї майстерні. Відтоді Попель постійно допомагав Марконі у його монументально-декоративних роботах 90-х років ХІХ ст., і багато чому від нього навчився. Після смерті Марконі в квітні 1899-го Попель продовжував викладати на тій же кафедрі скульптури в Політехніці, від 1901 як доцент, а від 1905 – як надзвичайний професор.
У грудні 1894 р. він одружився з донькою Марконі Марією. В них було троє дітей – син і молодша донька Ядвіга померли в дитинстві, старша донька Габріеля натомість прожила майже 80 років (померла у 1974). Антон майже не виїздив зі Львова, тільки, як виняток, у грудні 1894 – жовтні 1895 він був з дружиною у шлюбній подорожі по Італії, а від серпня 1907 по листопад 1909 працював у США над пам’ятником Костюшку. У Львові він добився значного успіху, тут у 1902 році фірма Івана Левинського за проектом Владислава Ґодовського збудувала йому віллу з майстернею, яку власник назвав «Сулима», на вул. Іссаковича, 2а (тепер вул. Горбачевського, вілла не збереглась).
Творець архітектурних прикрас
Алегоричні фігури над входом до колишнього Крайового банку, фот. Юрій Бірюльов
Велика творча спадщина Антона Попеля свідчить насамперед про його видатний хист монументаліста. Він вирізьбив у Львові чимало скульптур, майстерно композиційно і технологічно пов’язаних з будинками. Більшість з цих скульптур відливалась у цементі, змішаному з гідравлічним вапном, а також виконувалась у пісковику та «штучному камені», подекуди – у мармурі. Зі стилістичного боку в цих алегоричних скульптурах часом переважало віденське необароко, що проявлялось в енергійному моделюванні й динамічному русі фігур. З такого типу скульптур ще сьогодні можна оглядати атланта і каріатиду на фасаді бібліотеки Львівського університету на вул. Драгоманова, 5 (1901-1903) або алегоричні фігури над входом та ліпнину стін головного залу колишнього Крайового банку на вул. Костюшка, 11 (1903, нині Університет фізичної культури).
Вплив французької пластики – Жана-Батиста Карпо і Луї-Ернеста Барріа, творів віденського необароко, особливо фонтанів Рудольфа Вейра та Едмунда фон Гельмера найвиразніше проявився в скульптурах на фасаді львівського готелю «Жорж» – барельєфі «Св. Юрій змієборець» на аттику і чотирьох статуях, що символізують континенти (1900). Перші боцетті (мініатюрні моделі скульптур – прим.ред.) зробив Марконі незадовго до своєї смерті в 1899 році. Попель у 1900-му, перед відливами у цементі, вніс у моделі тестя свої композиційні та стилістичні зміни, значно підсиливши елементи необарокової динаміки й натуралізму в трактуванні тіл. У підсумку статуї чотирьох оголених жінок стали головними декоративними акцентами будинку, що своєю експресією приглушують спокійні неоренесансні членування фасадів авторства віденських зодчих Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера. Оцінюючи цей готель відразу після його відкриття, відомий львівський архітектор і теоретик мистецтва Казимир Мокловський писав:
“Чотири жінки, представниці різних рас, досконалі у своїй наготі і розкішних формах, […] – це єдина гарна річ на фасадах, яким бракує стилістичної цілісності”.
Монументально-декоративній пластиці Попеля переважно були властиві не дисонанси, а гармонія, стилістична згода з архітектурою. Враховуючи погляди і смаки будівничих, скульптор майстерно поєднував свої оздоби з формами споруд. Так, своєю поважністю і спокоєм добре були пристосовані до львівських неоренесансних споруд вирізьблені у пісковику алегоричні статуї Попеля «Живопис» і «Скульптура» на фасаді Палацу мистецтв Загальної крайової виставки 1894 року, фігури левів і мармурова «Справедливість» в інтер’єрі Палацу юстиції (Крайового суду) на вулиці Стефана Баторія, тепер князя Романа, 1-3 (1893-1897, архітектор Францішек Сковрон).
До кращих неоренесансних скульптур Попеля належать оздоби Міського театру (тепер Львівського театру опери і балету), зроблені у 1898-1899 рр. – статуя похмурої «Трагедії» з кинджалом у руці в ніші головного фасаду, постаті муз Кліо та Евтерпи, тимпан фронтону. Величезна композиція у тимпані має 20 метрів у довжину та понад 4 метри у висоту (в центрі). Вона зображує алегорії «Радощі та страждання життя». Фігури триметрової висоти, зроблені з гідравлічного вапна з домішками цементу і прикріплені до стіни металевими анкерами. Тимпан добре співвідноситься з архітектурними частинами будинку авторства Зиґмунта Ґорґолевського.
Статуя «Трагедії» на будинку Міського театру (тепер Львівського театру опери і балету), 1898-1899 рр., фот. Юрій Бірюльов
Натомість неоренесансні статуї Попеля, встановлені у 1903 році в нішах фасаду залізничного вокзалу – «Промисловість» і «Торгівля» – дисонують із сецесійною орнаментикою порталу і дещо програють у змаганні з верхніми горельєфами Петра Війтовича. У тодішній львівській пресі скульптури вокзалу оцінювались без ентузіазму – як твори пізнього класицизму.
У 1900 році Попель взяв на себе художнє керівництво новою львівською фабрикою будівельних матеріалів Івана Левинського на вулиці Янівській (нині Шевченка), 146, що стала продукувати багато архітектурних оздоб з т. зв. штучного каменю. Це був фабричний пісковик, що вироблявся з піску, гіпсу і невеликої кількості вапна (10 відсотків).
У цьому матеріалі однією з перших у Львові в 1901-1902 рр. була оздоблена власна неоготична кам’яниця архітектора Іполіта Слівінського на вулиці Кадетській (тепер Героїв Майдану), 6. Над входом, вікнами другого поверху і на балконах Попель розташував фігурні прикраси: сиґізмундівських орлів (інспірованих вавельською катедрою), гротескні маскарони, голови тварин і людей в дусі «сарматизму» XVI-XVII століть та патріотичних настроїв. Казимир Мокловський так оцінював декор цього будинку:
“Назовні бачимо справжню середньовічну фантасмагорію. Тварини і люди, світ містичний, але живий і реальний говорить своєю мовою зі стін і балконів. Голови у конфедератках, маски і потвори визирають з кутів…”
У 1895-1906 роках Попель часто співпрацював з Іваном Левинським, в архітектурному бюро якого замовив і креслення власної вілли. В 1904-му він спільно з Левинським завершив перебудову фасаду будинку Ставропігійського інституту на вулиці Бляхарській (нині Івана Федорова), 11 і вирізьбив кам’яний герб Ставропігії над входом.
Фрагмент пам’ятника Адаму Міцкевичу у Львові фот. Wiesław Prażuch/PAP, 1956
Властивий Попелю дар монументаліста проявився у створених ним численних пам’ятниках. Перший з них постав у 1896-1898 рр. – пам’ятник письменнику Юзефу Коженьовському в Бродах. Відкритий 11 вересня 1898 року в парку «Райківка» кам’яний пам’ятник, загальною висотою 5 метрів (фігура 2 метри) представляв письменника на повний зріст у спокійній позі, з традиційними для академічного мистецтва драпіруваннями плаща і атрибутами (був зруйнований близько 1950 року).
Але найбільший успіх чекав на скульптора 10 грудня 1898 року, коли журі конкурсу проектів пам’ятника Міцкевичу у Львові призначило Попелю першу премію розміром тисяча корон. Нагороджений ескіз представляв композицію з двох фігур – генія мистецтва і поета з книгою та пером у руках. У 1899-1900 рр. Попель виконав новий, другий варіант групи «Натхнення» – модель в одну третю натурального розміру. Композиція стала більш невимушеною і динамічною, особливо вдалим став мимовільний жест Міцкевича, котрий простягає руку за лірою, яку подає крилатий геній. Постать генія, що завис у повітрі, нагадує про скульптури майстрів бароко XVII століття. За цією моделлю центральна група була у 1902-1903 рр. відлита у бронзі і встановлена на колоні з італійського граніту, увінчаній бронзовим факелом. Один із найкращих у світі пам’ятників Міцкевичу урочисто відкрили 30 жовтня 1904 року. Для Попеля це був день зіркового тріумфу.
Інший пам’ятник Міцкевичу Попель створив у 1901-1906 рр. у польському курортному місті Криниця, де на зламі ХІХ-ХХ століть часто відпочивали львів’яни. Пам’ятник відкрили 12 серпня 1906 року. Його композиція відзначається оригінальним, побутовим вирішенням: біля погруддя поета заввишки 1,2 метра на постаменті стоїть сільська дівчина (її фігура натурального розміру), яка плете вінок з польових квітів. Фігурні частини композиції, відлиті з бронзи, добре узгоджені з кам’яним пілоном.
У січні-липні 1901 року Попель виконав львівський пам’ятник Корнелю Уєйському на вулиці Академічній (нині проспект Шевченка), який відкрили 8 грудня 1901 року. У бронзовому погрудді він правдиво відтворив риси обличчя поета, користуючись прижиттєвими фото і бюстом роботи Париса Філіппі. Після Другої світової війни цей пам’ятник переїхав до Щецина.
Пам’ятник Тадеушу Костюшку у Вашингтоні, фот. Wikipedia
У лютому 1907-го Попель отримав другу премію на конкурсі проєктів пам’ятника Костюшку у Вашингтоні (першу нагороду журі віддало Станіславу-Роберту Левандовському) і завдяки рішенню американського президента Теодора Рузвельта йому доручили створити цей монумент. У серпні 1907 року він виїхав зі Львова до Чикаго, де працював понад два роки. Хоча в Америці Попеля ніхто не знав, йому довелося потерпати через заздрощі місцевих мистців. Проте завершення пам’ятника, урочисте відкриття якого відбулось у вашингтонському парку Лафайєта навпроти Білого дому 11 травня 1910 року, викликало ентузіазм у мистецьких колах та пресі. На гранітному п’єдесталі Попель поставив статую Костюшка у мундирі американського генерала (заввишки 3 метри), навколо розташував різноманітні у рухах бронзові групи американських і польських солдатів («Апофеоз свободи», «Рацлавиці»).
Урочистостей у Вашингтоні Попель не дочекався, тому що, захворівши, ще у листопаді 1909 року повернувся до Львова.
Станкові портрети і побутові композиції
Велика кількість створених Попелем портретних погрудь та барельєфів відзначалась майже фотографічною точністю і реалістичною докладністю у передачі деталей людського обличчя. Серед таких праць, зокрема, слід згадати бронзове погруддя Яна Матейка (1893, Національний музей у Кракові), гіпсові погруддя у збірці Львівської національної галереї мистецтв: письменника Адама Креховецького (1902), скульптора і актора Юзефа Хмелінського (1904), хіміка Броніслава Радзішевського (бл. 1910).
Антон Попель, погруддя Яна Матейка, фот. Національний музей у Кракові
Деякі портрети Попель різьбив під впливом віденського необароко: вони характеризувались експресією моделювання, нерівністю поверхні, динамікою силуетів та яскравою театральністю у поворотах голів. У подібній манері у 1892 році скульптор сторив бюст Яна Стики, що захоплює гострою психологічною характеристикою, з обличчям художника, сповненим життєвого вогню.
М’який, майже живописний характер фактури, необароковий алегоризм і динамізм притаманні станковим композиціям Попеля зі зламу ХІХ-ХХ століть. Високого художнього рівня група «Танець» (гіпс, 1905), що представляла постаті оголеної дівчини, фавна та смерті, сплетені замкненим рухом у танці, була насичена філософськими мотивами життя й смерті. Інспірована відомими паризькими скульптурами Карпо «Танець» і «Чотири континенти», змістовно ця композиція вже відповідала модним на початку ХХ століття ідеям символізму.
Релігійна пластика та останні роки життя
Менше уваги Попель приділяв релігійній скульптурі. У 1895-1898 рр. на замовлення Юліана Захаревича він працював над статуями головного вівтаря неоготичного костелу кармеліток (тепер церква на вулиці генерала Чупринки, 68). Високий і стрункий головний вівтар з ажурною різьбою завершувався пінаклями та скульптурною композицією «Преображення Хреста» і мав у пределлі та середній частині коробу скульптурні оздоби, у т. ч. скульптури «Розп’яття», «Богоматір», «Св. Іван Євангеліст». З них сьогодні збереглись лише перевезені до монастиря кармеліток у Каліші (Польща) фігури Богоматері та Іоана Євангеліста, вирізьблені з академічною докладністю; про відповідність характеру неоготичної архітектури храму говорять лише стилізовані складки одягу.
Найкращим його твором у цій сфері пластики слід вважати мармуровий вівтар у костельній крипті Потоцьких в Ланьцуті з групою «Оплакування» (1904-1905). Тут домінує настрій глибокої замисленості та молитви.
Останні місяці свого життя Попель тяжко хворів і помер у водолікувальному санаторії в Любені Великому під Львовом 7 липня 1910 року, проживши 45 років. Похорон видатного скульптора відбувся 10 липня на Личаківському цвинтарі в присутності великої кількості львівських митців, письменників та журналістів. Його поховали на 57-му полі недалеко від Леонарда Марконі і своєї доньки Ядвіги. Пам’ятник у формі стели з сірого граніту поставила фірма Генрика Пер’є. Велика посмертна виставка Попеля була організована того ж 1910 року, восени, в межах Загальної крайової виставки мистецтва у Львові, на ній було представлено понад 50 творів.
Подія відбудеться в рамках Днів латвійської культури під патронатом Почесного консульства Латвійської Республіки у м. Львові в співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Благодійний аукціон "Сила мистецтва" у Львівській національній філармонії
14 грудня о 17:00 у стінах Львівської національної філармонії ім. М.Скорика, що на вул. Мирослава Скорика, 7, відбудеться традиційний мистецький благодійний аукціон “Сила мистецтва vol.4”. Цього разу галерея Home of Arts Lviv знову об’єднується з Академічним симфонічним оркестром INSO-Lviv та “Ветеран Медіа”, аби спільно зібрати кошти на потреби військових, які щодня боряться з окупантами на фронті.
За три концерти, які нам вдалось організувати в 2023-2024 роках, ми зібрали майже 7 000 000 гривень на потреби українських військових. Цього разу ми прагнемо придбати дрони, що допоможуть в боротьбі проти росіян для 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ та 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ.
Концерт та благодійний аукціон “Сила мистецтва VOL.2”
Аукціон об’єднає 30 творів видатних українських митців, щоб зібрати кошти. Серед представлених лотів — роботи таких майстрів, як Зеновій Кецало, Сергій Іванов, Давид Багалішвілі, Іван Остафійчук та Олег Денисенко. Ознайомитися з лотами можна тут: https://homeofarts.com.ua/karta-proiektu/syla-mystecztva-vol-4/
Кожен зі слухачів концерту “Різдвяні фантазії” Івана Небесного у виконанні INSO-Lviv, зможе долучитися до збору, придбавши унікальний твір мистецтва. Взяти участь у торгах може кожен бажаючий оффлайн, купивши квиток, або зробити заочну ставку (попередня пропозиція щодо ціни придбання лота) за контактами галереї. Вартість квитка – 1800 грн, ця сума також є частиною збору.
Благодійний аукціон «СИЛА МИСТЕЦТВА»
Наш аукціон — більше, ніж мистецька подія. Це шанс допомогти нашим героям на передовій і доторкнутися до справжньої сили мистецтва, яка здатна змінювати долі. Долучайтеся до аукціону, де кожен лот має свою історію і ціль.
Невдовзі у Львові відбудеться одна з найколоритніших подій року. 29 грудня о 19:00 у Будинку Офіцерів (вул. Театральна, 22) відбудеться унікальне музично-театралізоване свято «Бойківське Різдво», повідомили організатори VINIL concert agency.
Ця подія пропонує зануритися в атмосферу автентичних традицій Бойківщини — регіону з багатою культурною спадщиною. Гостей чекає знайомство з обрядовими піснями, хореографічними постановками та стародавніми ритуалами, які передавалися з покоління в покоління.
Що зробить цей вечір особливим:
Зворушливі різдвяні коляди, щедрівки та хореографічні постановки у виконанні заслуженого Прикарпатського ансамблю пісні та танцю «ВЕРХОВИНА»
Незабутній вечір у компанії знаменитого товариства «БОЙКІВЩИНА».
Справжні бойківські обряди, які відкриють красу автентичної культури.
Організатори запрошують усіх зустріти різдвяний вечір у компанії бойківського ґазди та його родини та долучитися до святкового дійства, яке подарує тепло, радість і незабутні емоції. Святкування Різдва з бойківським колоритом стане ідеальним завершенням року!
Панорама Львова з оглядового майданчика храму Свв.Ольги і Єлизавети
Львів – це місто у якому надрукували першу українську книгу, побудували перші залізничні колії та поштове відділення європейського зразка, відкрили перший український театр, університет та школу, а також запалили першу у світі гасову лампу та підняли у повітря першу повітряну кулю.
Проте це загальновідомі історичні факти, якими може сміливо пишатися кожен українець. А що ви знаєте про сучасний Львів?Пропонуємо Вам познайомитись з іншою, нетиповою стороною Львову.
Львів – це Європа?
Львів – це самобутнє місто з незвичайною атмосферою та особливим характером. Більш того, він став першим українським містом, яке потрапило до Топ 100 міст Європи. Він зачаровує кожного туриста, і не дарма, адже саме Львів називають близнюком Праги, старим Краковом та маленьким Парижем. Пов’язано це з тим, що у місті поєдналася історія 8 держав, у складі яких колись перебував Львів.
статуя Панорама Львова з даху Євроготелю. Фото Роман Метельський, 20 липня 2017 року
До речі, місто стало Парижем не тільки на словах, адже у 1978 році у Львові проходили зйомки 3-серійної кінострічки “Д’Артаньян і три мушкетери”. А, як відомо, події у фільмі відбувалися саме у французькій столиці.
Цікаво, що у місті є декілька вулиць, які назвали на честь західних зірок та діячів. Серед них вулиця Вашингтона, Лінкольна, Джона Леннона та інших.
Друга у світі Статуя Свободи
Наприкінці XIX століття Леонардом Марконі на будівлі Галицької ощадної каси було встановлено скульптурну групу, центральну фігуру якої назвали “другою Статуєю Свободи”. Сьогодні вона знаходиться на даху Львівського етнографічного музею.
Насправді скульптура є символом ощадливості та банківського успіху, проте зовнішньо відмінність полягає у тому, що українська статуя “сидить”. За часи радянського союзу це породило багато іронічних висловів на кшталт “у СРСР навіть Свобода сидить”.
Що пов’язує Її Величність королеву Єлизавету II та Львів?
У Львові народився та виріс український король капелюхів та аксесуарів Руслан Багінський. Його бренд обирають не тільки відомі українки, а й світові зірки, серед яких Madonna та Miley Cyrus.
Королева Великобританії Єлизавета II
Крім цього, сама Королева Великобританії Єлизавета II отримала у подарунок спеціально розроблений капелюшок у жовто-блакитних кольорах від бренду «RB», що став символом вдячності українців за підтримку держави на тлі страшної війни.
Що об’єднує сучасну історичну будівлю у Львові, гумор та туалет?
За адресою Площа Ринок 45 можна знайти історичну будівлю, де у 30-х роках минулого століття розміщувався один з найвідоміших ресторанів “Атляс”. У чому ж полягає іронія?
Кав’ярня «Атляс» у Львові
Якщо всі українці “відвідували туалет”, то львів’яни, які торгували на площі “йшли до пана Едзю”, власника згаданого закладу, у якому було встановлено платний туалет. З особливою красномовністю описують львівський гумор правила, які були встановлені у “Атлясі”:
● “Тарілки, стакани та крісла у якості аргументів до своїх політичних та релігійних поглядів використовувати не дозволяється”
● “Гостям забороняється забирати додому ножі та виделки, а якщо ну дуже хочеться, то не більше однієї пари на місяць”
● “Певна кількість випитого алкоголю дозволяє вимагати від власника закладу безкоштовної доставки відвідувача додому”
● “У разі зіткнення з поганим обслуговуванням прохання до гостей бути терплячими, чекати, їсти, пити, залишати ресторан без скандалу та оплати рахунку”.
Сьогодні гості та жителі міста можуть відвідати реставрований, після радянської конфіскації ресторан за тією ж адресою.
Як пов’язані Львів та Голлівуд?
Вже понад 15 років Львів є одним з розробників спецефектів для Голлівуду. Саме завдяки IT-розробникам зі Львову світ побачив такі фільми, як “Гаррі Поттер”, “Халк” та “Спайдермен”.
Секс і місто
У 1425 році у Львові був встановлений “Стовп Ганьби” на якому публічно карали громадян за “любовні злочини”. У ті віки жорстоким порушенням та злочином вважалися позашлюбні зв’язки, гомосексуальні відносини, самозадоволення і любовні зв’язки між християнами та нехристиянами.
Цей стовп зберігся і досі, знайти його можна в Італійському дворику Львівського історичного музею.
Пам’ятник Леопольду фон Захер-Мазоху у Львові
Водночас Львів відомий як місто, у якому започаткували “мазохізм”, адже тут народився та виріс відомий у всьому світі Леопольд фон Захер-Мазох. Сьогодні у Львові встановлений латунний пам’ятник Мазоху, у якого, до речі, є “родзинка” у вигляді відстовбурченої кишені з принадами письменника. Вважається, що той, хто покладе руку до кишені Мазоха – знайде щастя.
Крім цього, гості та жителі міста можуть завітати до однойменної кав’ярні “Мазох”, та спробувати фірмовий напій “Покарай мене, моя господиня!”. Але будьте готові до того, що дегустацією не обійдеться.
І це лише маленька частина незвичайних фактів про Львів, адже це місто та його жителі мають настільки багату історію, що неможливо розповісти про всі “родзинки” навіть написавши книгу.
Національна чоловіча хорова капела «Дударик», знаний далеко за межами України колектив, запрошує львів’ян і гостей міста на прем’єру своєї нової програми «Пісні п’яти століть. Коляда». Подія відбудеться 26 грудня о 19:00 у Львівській національній філармонії.
Ця програма стане справжнім святом для шанувальників музики, адже «Дударик» готує сучасні аранжування новітніх коляд, архаїчних щедрівок, різдвяних гімнів і віншувань. Концерт об’єднає виступи хорової капели хлопчиків і чоловіків, солістів, різдвяної фольк-оркестри та колядників, створюючи яскраву музичну феєрію, яка даруватиме тепло і радість Різдва.
За понад пів століття існування капела виконала більше ніж 3000 концертів, отримала Національну премію імені Тараса Шевченка та стала справжньою візитівкою України на міжнародній сцені. Їхні виступи — це не лише музичне дійство, а й глибоке занурення в історію та культурну спадщину.
Особливістю проєкту «Пісні п’яти століть» є його пізнавальна та історична місія. Попередні програми циклу вже стали подією в культурному житті країни. У програмі «Пісні п’яти століть. Початок» звучали народні пісні, козацькі та жовнірські балади, романси й авторські твори, які охоплюють п’ять століть музичної спадщини. А у програмі «Пісні п’яти століть. Стрільці» ожили стрілецькі та жовнірські пісні у сучасних аранжуваннях.
Новий етап циклу, «Коляда», обіцяє стати не менш вражаючим, відкриваючи перед слухачами унікальний світ різдвяних традицій, поєднаних із сучасним музичним поглядом.
“Не пропустіть шанс поринути в атмосферу величної історії, неповторної коляди та святкової радості разом із легендарною капелою «Дударик»”, – запрошують на подію організатори.
12 грудня 2024 р. о 16 год. у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул. І.Франка) відбудеться відкриття виставки «Рідзвяно-Новорічний Вернісаж».
На виставці представлено близько 40 художніх робіт одинадцяти знаних мистців: Петра Головатого, Марти Іваницької, Володимира Дідули, Ярослава Дідули, Тараса Дідули, Любомира Яремчука, Рустама Жураєва, Богдана Хруповича, Лесі Хрупович, Остапа Головатого, Анни Головатої.
Робота Петра Головатого
Петро Головатий (1907- 1996, Львів) — український живописець; член Спілки художників України з 1945 року. Народився в Чернівцях. Протягом 1935—1940 років навчався в Академії красних мистецтв у Яссах у викладачів Крицулеску, Тоніца, Тротяну, Космовича.
Після здобуття мистецької освіти повернувся до Чернівців, де працював учителем малювання. Під час німецько-радянської війни був заарештований окупаційною владою, а після звільнення переїхав до Львова. Працював учителем креслення та малювання у школах № 34 і 44, Будинку народної творчості. 28 травня 1945 року заарештований радянською владою і 30 листопада 1946 року засуджений. Упродовж 1946—1950 років відбував покарання у виправному таборі у місті Туринську, де працював у художніх майстернях; з 1950 року на засланні у Красноярському краї, де до 1956 року працював в окружному Краєзнавчому музеї селища Тура, а у 1957—1961 роках — у художньому фонді при Красноярському відділенні Спілки художників. Реабілітований 23 травня 1960 року за відсутністю злочинних дій.
Марта Іваницька (1937-2014) – українська художниця декоративно-ужиткового мистецтва і живописець, член Спілки художників України з 1968 року. Народилася у Львові в 1937 р. Закінчила Львівський інститут декоративного і прикладного мистецтва (викладачі : Карло Звіринський, Роман Сельский, Марта Токар). У 1959–1993 роках працювала на Львівському художньо-виробничому комбінаті. Брала участь у всеукраїнських виставках з 1963 року, всесоюзних з 1964 року. У 70-80-их роках, разом з чоловіком Петром Головатим брала участь у оформленні експозицій і створення діорам ряду музеїв: природничий музей, історичний музей на площі Ринок, музей історії релігії і тернопільський історичний музей. 1987р.-спільна персональна виставка з чоловіком Петром Головатим у приміщенні старої Спілки художників на площі Міцкевича. Членкиня відновленого союзу українок з 1989 року, брала активну участь в заходах організації до останнього.
Робота Остапа Головатого
Остап Головатий – народився у липні 1968р. у м. Львові. Закінчив СШ №8 м. Львова та у 1983 р. поступив у ЛУПМ ім. І. Труша на спеціальність Художня обробка металу. Викладачі: Лучинський О., Підкова М.,Хоменко Г.,Костирка С, Ковалька М., Дядюх Й., Лоза Я., Лесюк Ю.,Маркович П., Мисько Р., Кравчук Л. Згодом поступив у ЛДІПДМ на відділ художнього металу. Викладачі: Мороз С., Шоломій В., Романець С., Самотос С., Гурмалюк В., Коропчак С., Шимчук М., Липовий В.
1990 р.- брав участь у першій республіканській виставці художньго металу м.Київ. 1991 р.-викладав курс писанкарства у школі національно-духовного виховання « Червона калина». У 1991 р. займався оформленням фестивалю української культури м. Сопот (Польща) , VI світового дня молоді м.Ченстохова (Польща), I з′їзду УМХ м. Львів.
У 1995 рік- закінчив ЛАМ за спеціальністю декоративно- прикладне мистецтво.
Брав участь у міжнародних ковальських фестивалях: « Гефайстон- 95», « Гефайстон-98» м. Преров, Чехія, «Галицька імпреза -98» м.Львів.
З 2002 р. працює на посаді викладача ЛДКДУМ ім. І. Труша відділ художнього металу. З 2005 р. член Всеукраїнської спілки ковалів. У 2006 р.- співорганізатор ковальського фестивалю «Львівська підкова – 2006».
Анна-Марія Головата – графічна дизайнерка, ілюстраторка. Працює в галузі графічного дизайну, ілюстрації, живопису, графіки та художньої фотографії.
Народилась у Львові в 2006 р. Навчалась у СЗШ №100 м. Львова та ЛУГГ ім. О. Степанів м. Львова. У 2021 році вступила у КЗЛОР ЛКДУМ ім. І. Труша на відділ «Графічного дизайну». З 2015 року є членкинею скаутської організації «Пласт». У 2024 році здобула ступінь «вірлиці», є виховницею у новацькому рої. Працювала у початковій школі «Джерельце» на посаді викладача художної праці протягом 2023-2024 р.
Переможниця міського конкурсу макетів «Куточок Памʼяті Героям Небесної Сотні, загиблим учасникам АТО», 2019 р. та львівського конкурсу «STOP БУЛІНГ», 2019 р. Учасниця конкурсу різдвяно-новорічних листівок (памʼяті Леопольда Левицького) XIII (2023р.) та XIV (2024р.)
Володимир Дідула – народився у січні 1961 р. в с. Сновичі. Закінчив Львівський універистет ім. І.Франка, факультет журналістики. Живописом почав займатися серйозно зі студетських років. Великий вплив на творчість справила дружба з художниками Михайлом Голютяком та Петром Сипняком. Персональні виставки у: Королівському палаці Золочівського замку (2001, 2009), Щолочівській державній податковій інспекції (2004). Учасник колективних виставок у Золочеві, Львівові, Вишкові (Польща), Дрогобицькому краєзнавчому музеї, Львівському палаці мистецтв. Роботи зберігаються у приватних колекціях України, Польщі, НІмеччині, Бельгії, Італії, Канади.
Робота Ярослава Дідули
Ярослав Дідула – народився у грудні 1967 р. в с. Сновичі. У 1985 р. закінчив художню школу в м. Золочеві. Згодом навчався в інституті «Львівська політехніка» на факульутері «Архітектура». З 2006 р. – викладач-асисетнт кафедри «Основи дизайну та архітектури» в НУ «Львівська політехніка».
Тарас Дідула – народився в серпні 1964 р. в с. Соснівка. Ще маленьким захоплювався розмальовуванням побілених стін в старій бабусиній хаті. Закінчив дитчячу художню школу та училище прикладного і декоративного мистецтва (відділ художньої обробки дерева). З 1983 року працює художником-реставратором в музеї народної архітектури та побуту у м. Львові. Позатим творчо працює в в акварелі та станковому живописі та з 1987 по 1993 р. заочно навчається в Україснькій академії друкарства на факультеті художнього оформлення книг. Брав участь в пленерах у живпосиних місцях України, Карелії , Кавказу. Був автором пересувних виставок по містах Німеччини та Франції (1999-2003) з галицьким камерним хором Євшан.
Робота Тараса Дідули
Любомир Яремчук – народився в серпні 1962р.в Глинянах. Навчався у Львівському політехнічному інституті на спеціальності «Архітектура». З 1987 р. працював реставратором монументального малярства до 1995р. З цього ж року реставратором в Національному Музеї у Львові. Творчим кумиром художника є кераміст Дмитро Зінтюк з Пістиня і різьбар з Брусторів автор трійць з головами. Твори художника зберігаються в приватних колекція України, Торонто, Філядельфії.
Богдан Хрупович (1927-2013) – уроженець Львова. Навчався в Ленінградській академії мистецтв, паралельно опанував фах музиканта (скрипаль, грав у Львівському симфонічному оркестрі, викладав скрипку, гармонію, інструментовку та ін.)
Попри все не переставав малювати, був у безперервному творчому процесі. Як наслідок – кілька персональних виставок. Здебільшого в роботі використовував олійні фарби, був чудовим графіком (лінорит, дереворит, суха голка…)
Створив за життя величезну серію пейзажних робіт з видами Львова та різних куточків України – був закоханий в природу Карпат. Відомий також як неперевершений портретист – створював і портрети видатних людей (зокрема був особисто знайомий з Людкевичем, малював його графічні та олійні портрети). Роботи майстра зберігаються в приватних колекціях.
Робота Лесі Хрупович
Леся Хрупович – народилася у Льввоі в докторсько-мистецькій родинію Опанувала фах лікаря, проте знайшла себе в малюванні. В роботі використовує здебільшого пастель, також олійні акрилові фарби. В пейзажних роботах намагається передати романтичну красу рідного краю, створює портретні композиції. У 2017 р. відбулася персональна виставка «Наодинці з літом». Барала участь у виставкових арт-проєктах, останні «Різдво у Фацетці» (2023) иа Великодня виставка в арт-кафе Фацетка (2024). Роботи зберігаються в приватних колекціях.
Рустам Жураєв – лікар, працює в галузі медичної генетики. Скульптурою зайнявся з 2022 року під керівництвом скульптора Ярослава Мотики. Працює з каменем, автом понад 60 праць. Представлена скульптурна композиція «Різдво» зроблена з Теребовлянського пісковика як серія «Різдво 2024-2025».
На початку XX століття Львів, будучи столицею Королівства Галичини та Володимирії, являв собою унікальний культурний феномен. Різдво тут не було просто релігійним святом —...
