Цьогоріч у Львові відбудеться масштабна акція “Різдвяні Пташки” для збору грошей на РЕБи для 80-ї ОДШБ ЗСУ та активізації християнської молоді завдяки нашим традиціям.
Кожен вертеп чи коляда, які долучаються до акції, отримують авторську різдвяну вертепну зірку, з якою ходять і колядують. Частину або всі заколядовані кошти пересилають на рахунок громадської організації, з якої пізніше проводяться закупівлі дронів та іншого обладнання за запитом військових.
Кожен вертеп, коляда чи колектив, які візьмуть участь в акції, отримають реліквії від військових. Організатори готують також інші потужні сюрпризи, наприклад розіграш особливих лотів серед тих, хто найбільше заколядує тощо. Про все буде детально висвітлено на офіційних сторінках у фейсбуці https://www.facebook.com/rizdvyani.ptashky та інстаграмі https://www.instagram.com/rizdvyani.ptashky.
12 січня 2025 року у неділю відбудеться масштабний З’їзд всіх учасників акції, на якому, власне й відбудеться урочисте вручення реліквій, розіграш лотів та молодіжна програма.
На цей з’їзд запрошено також особливих гостей для того, щоб привітати і нагородити молодих людей, які через вертеп підтримують й відроджують традиції та жертовно допомагають армії.
Все дійство буде проходити під гаслом: “Колядуємо так, щоб наступне Різдво святкувати в мирі”.
На небі зірка ясна засяє… 26 грудня у Центрі Довженка у Львові відбудеться святковий різдвяний концерт неперевершеної Оксани Білозір. Початок події о 19:00, повідомили організатори VINIL concert agency.
Організатори запевняють, що ця подія об’єднає усіх, хто цінує українську пісню та магію різдвяних традицій. Відвідавши концерт справжньої легенди української пісні, усі матимуть можливість насолодитися улюбленими мелодіями, відчути тепло Різдва та створити незабутні спогади разом із сім’єю та друзями.
У виконанні Оксани Білозір звучатимуть улюблені пісні, які створюють справжню магію та надихають. Чарівний голос улюбленої співачки зробить цей вечір незабутнім та особливим.
Власне, від самих своїх початків, від самого свого народження Львів постав усупереч тодішнім стратегіям зведення міст. Усі, майже без винятку, великі міста середньовіччя будували над судноплавними ріками або біля морських берегів. Так було і в Україні: Київ, Чернігів, Теребовля, Галич, Володимир, Перемишль були засновані на оборонних горбах над великими ріками, а Звенигород і Белз постали серед боліт і були свого часу добрими оборонними містами, навіть столицями князів, але незабаром цілком занепали.
Львів творить у цьому стосунку унікальний виняток. Заснований не над великою судноплавною рікою, а в болотяних нетрях Полтви, на самому європейському вододілі, рівновіддалений від Балтійського і Чорного морів, він донині зберіг своє значення великого регіонального центру.
Король Данило
Можливо, король Данило, повертаючись разом із сином Левом із чергового походу на ятвягів чи поляків, на хвильку зупинився тут на одному з семи пагорбів, оглянув цю чудову місцину, оцінив незрівнянний за красою краєвид і, незважаючи на хащі і болота, як геніальний стратег, вирішив заснувати тут місто, яке століттями, попри усі закони розвитку і занепаду міст, стоятиме і процвітатиме, заявляючи про себе на весь світ. Хоча все вочевидь було набагато прозаїчніше: як пише Бартоломей Зиморович, «… оскільки жадібні до багатої здобичі татари щороку спустошували нападами Руську землю, всі пани, задумуючи охорону для великої кількості беззахисного люду, закладали укріплення або на стрімких пагорбах, або між недоступними болотами, розуміючи, що наїзди неприятельські не тільки силою зброї, але й твердинею мурів стримати можна. За їхнім прикладом наш Лев заходився будувати твердиню… Угледівши на самому кордоні своєї провінції гору вигляду оборонного, знизу лісистими ніби засувами опоясану, а доступом до верхівки дуже прикрим, що може стримати ворога, бо тяжко дихати на такій струмині, зараз же на її верхівці з брил, там же ж виламаних, замок збудував, загорожами та міцними частоколами оточив, у яких поскладав княжі клейноди, скарб, трофеї, арсенал, і сам, почуваючись на цій верхівці безпечнішим, заложив тут свою столицю князівську».
Князь Лев Данилович
Тож чи була якась стратегія розвитку Львова за часів Данила й Лева, можна лише здогадуватися. Зиморович також згадує й про те, що перший руський, закладений Данилом Львів був «як усі творіння давнини — безформний, незугарний, грубий, більше до військових укріплень, аніж до міста, схожий, спочатку Львигородом був названий». Якщо вірити хроністу Зиморовичу, то Данило навіть шкодував, що заснував тут замок: «Врешті князь перебув лише зиму в цьому замку і через невигідне помешкання, що постійно обдувалося жорстоким північним вітром, також і через невигідність підйому, яким ледве піднімалася задихана худоба, зненавидів це місце». У тяжкі часи татарського ярма укріплення міста постійно перебудовувалися: за наказом хана Бурундая Данило мусив то ліквідовувати фортифікації Львова, то знову їх зводити.
Король Казимир ІІІ
А от завойовника міста (XIV століття) Казимира III вже можна назвати справжнім стратегом. Він одразу вирішив перенести центр міста на нову територію, маючи далекосяжні стратегічні задуми. По-перше, він побачив, що український Львів, який тіснився у передгір’ях Високого Замку, не мав можливостей для подальшого урбаністичного розвитку, але найголовнішою для Казимира була стратегія політична: засновуючи цілком нове місто на болотяній рівнині Полтви, він одним махом залишив за його мурами, тобто уже на передмісті, українців — автохтонів цієї землі, виділивши для них у новому місті лише невеличке гетто на вулиці Руській. Казимир доручив будівництво нового міста не своїм полякам, а винятково німецьким будівничим і ремісникам, мріючи перетворити його на зразкове європейське місто. Стратегічні наміри Казимира чітко накреслені у його королівському декреті 1356 року щодо надання Львову Магдебурзького права: «прагнемо, аби це місто процвітало й збільшувало свої ужитки, прибутки, вигоди і добробут».
Опольський і оточення. Картина Яна Матейка. Фото з http://www.poczet.com
Правитель Львова у 1372—1378 роках, намісник угорського короля Владислав Опольський своїм указом окреслив теж доволі далекосяжні плани освоєння для Львова нових територій: «даруємо і повністю відступаємо у всіляке використання громадянам сто франконських ланів з усіма ужитками, луками, пасовищами, болотами, лісами… аби громадяни й жителі могли швидше, зручніше й легше впорядкувати їх і довести до родючого стану, даємо повну свободу нашої милості осаджувати всіх і кожного, звільняючи їх на термін двадцять років від усіх наших податків, оплат, поборів і стягнень». А найбільш далекосяжну стратегію для міста задекларував 1505 року на сеймі в Радомі король Олександр Ягеллончик, звільнивши Львів від сплати усіх мит у всій Польській державі на вічні часи (ad perpetua tempora).
Ілько ЛЕМКО
Джерело: Лемко Ілько. Цікавинки з історії Львова. — Львів: Апріорі, 2011.
Завтра, 20 грудня 2024 року, о 16.00 в Національному музеї у Львові (проспект Свободи, 20) відбудеться відкриття виставки «Михайло Білас. Епатажний і самотній», яку буде розгорнуто майже в усіх експозиційних залах. Виставковий проєкт представить близько п’ятисот робіт, які репрезентують творчість непересічного художника і розкривають багатогранність його мистецького світу.
Михайло Білас (1924–2016) – відомий в Україні та за її межами майстер художнього гобелену, дизайнер, експозиціонер. Навчався на відділі художнього текстилю Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині – ЛНАМ), який закінчив у 1959 році. Творчий шлях розпочав як художник Львівського будинку моделей. Згодом працював у Харкові, а відтак обіймав посаду головного художника Київського будинку моделей (1971–1973 рр.). У 1973 році повернувся до Трускавця, де створив свої найвідоміші гобелени, верети й аплікації. У багатогранному доробку митця також ліжники, вишиті сервети, доріжки, квіткові композиції та ляльки.
Виставковий проєкт охоплює кілька тематичних розділів. Глядач матиме змогу познайомитися з життєписом, який проілюстровано численними фотографіями й цитатами з листів і спогадів Михайла Біласа.
Один із розділів – «Традиції та обряди» – розкриває улюблені теми митця: Різдво, Великдень, гуцульське та бойківське весілля, народні промисли і героїчні постаті Гуцульщини.
Наступний об’ємний розділ «Імпресії Біласа» демонструє напрацювання Біласа в дизайні одягу і тканини, а також лялькові пари та багатофігурні композиції, всі елементи яких художник виконав власноруч. Акцентом розділу є оригінальні гобелени М. Біласа, які випромінюють емоції автора і представляють його як майстерного колориста. Окрім того, глядач зможе привідкрити для себе особистий простір художника, роздивитися предмети з його оселі, вбрання, інтер’єрні тканини.
Окремий зал наповнюють гобелени, аплікації та пастельні композиції, які митець створив як своєрідні ілюстрації до знакових віршів Лесі Українки, Тараса Шевченка, Василя Симоненка й інших класиків української літератури.
Виставковий проєкт має на меті розкрити мистецький світ Михайла Біласа через призму постаті самого художника – артистичного, неординарного, вразливого та самотнього, працьовитого й нереально продуктивного, закоханого в естетичне і традиційне.
Організатори проєкту:
Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького
БО «Фонд Михайла Біласа»
Художній музей Михайла Біласа
Партнери проєкту:
Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського
Музей «Дрогобиччина»
Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України
Родина Юрія Котика
БО «Благодійний фонд Козицького»
Львівська міська рада
Учасники проєкту:
Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника
Львівська національна академія мистецтв
Львівський фаховий коледж декоративного й ужиткового мистецтва імені Івана Труша
Львівський обласний академічний музично-драматичний театр імені Юрія Дрогобича
Олена Прокоп’юк (Шкрібляк)
Марія Подольська-Костельна
Катерина Каркадим
Виставка и «Михайло Білас. Епатажний і самотній» триватиме Національному музеї у Львові (проспект Свободи, 20) до 2 березня 2025 року.
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика
Вже традиційно у грудні, до дня народження Людвіга ван Бетховена, Львівська національна філармонія презентує слухачам музичні вечори, програму яких цілком складають композиції митця.
Людвіґ ван Бетховен — один із найчастіше виконуваних композиторів класичної музики у світі! Інтерес до його музики завжди залишався незмінно високим впродовж століть. Ще за життя він отримав неабияке визнання та за мірками своєї епохи був дуже заможною людиною, при цьому залишаючись одним із перших «вільних» митців.
Прибувши у Відень 22-річним юнаком, Людвіг Ван Бетховен прагнув якнайкраще зарекомендувати себе вишуканій публіці, для чого обрав шлях піаніста-віртуоза. Засліплені його майстерністю, віденські солісти змушені були поступитись сценою новій зірці, позаочі пліткуючи, ніби Бетховен, подібно до Паганіні, проміняв душу на талант.
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика
Однак справжнє визнання молодому Бетховену подарували власні композиції, адже ніхто б не зміг написати більш ефектного твору для Бетховена-піаніста, ніж Бетховен-композитор. Таку мету переслідували й фортепіанні концерти композитора.
Виконані вперше самим композитором концерти № 1 та № 4 для фортепіано з оркестром 18 грудня разом з «Віртуозами Львова» представлять молоді солісти, які, подібно до юного Бетховена, прагнуть виявити свою майстерність у тандемі з оркестром: Савва Золотарьов та Станіслав Гумінюк.
А 17 грудня відомі музиканти Віоліна Петриченко (фортепіано) та Євген Крук (скрипка) виступлять із камерною програмою-присвятою Бетховену. Звучатиме написана у 1803 році Соната для скрипки та фортепіано стала музичним фурором раннього ХІХ століття. Працюючи над нею, Бетховен не здогадувався, що саме цей твір виведе його на стежку відчайдушного опору долі. Її у програмі супроводжуватимуть Варіації на теми народних пісень тв. 107, темою однієї з яких стала написана філософом Семеном Климовським пісня «Їхав козак за Дунай». Ймовірно, до її написання Бетховена підштовхнула дружба та багаторічна підтримка графа Андрія Розумовського – нащадка останнього українського гетьмана.
28 листопада, з нагоди одинадцятої річниці діяльності “Львівського Лицаря”, відбувся благодійний концерт за участю дуету «Курінь», Зіновія Карача та легендарної «Пікардійської Терції».
В часі концерту було запропоновано для аукціонного продажу три благодійні лоти: розмальовану кришку від «Хаймарс», картину «Архангел Михаїл» чудового українського художника, який мешкає в Америці Іринея Юрчука та частинку дула моZZкальського танка, спаленого нашими Вояками в часі Ізюмської кампанії у 2022 році.
Вокальна формація “Піккардійська терція”
У скриньку того дня було зібрали 60090 гривень. Завдяки лотам скринька поповнилася ще на:
13 тис. грн. за кришку від «Хаймарс» від хлопчика Богданка, за якого лот оплатив його дідусь пан Михайло Гичка;
26 тис. грн. за картину «Архангел Михаїл» Іринея Юрчука – від пана Тараса Войнаровича ;
а частинку дула моZZкальського танку в аукціоні виборов о. Макарій Дутка за 50 тис. грн. Проте, для ще більшої підтримки нашої збірки на РЕБи для Українських Вояків, отець Макарій залучив ще більше благодійників і подвоїв суму виграшної ставки та передав загалом 100 тисяч гривень!
Благодійний аукціон “Львівського Лицаря”
Щоб підтримати нашу збірку, своїми датками долучилися ще ТзОВ РСП «Шувар» із сумою 20 тисяч грн. та багато чудових, щирих Патріотів України, які своїми внесками допомагають нам допомагати нашим Воякам!
Загалом, дякуючи усім, хто долучився до акції, вдалося зібрати 283 240 грн!
Збір триває. Хто готовий його підтримати:
Наш PayPal:
lytsar2022@gmail.com
Наші волонтерські карти ПриватБанку:
5363542092944454 Пряме посилання на Приват24: https://www.privat24.ua/send/bkpqj
4246001003921503 Номер карти МоноБанк:
5375 4112 2120 8288
Або пряме посилання:
МоноБанка Львівського Лицаря https://send.monobank.ua/jar/AoXZMvyB8
Для компанії 7office уже стало доброю традицією під завісу року робити добрі справи. Цей рік не став винятком: сотні соціально незахищених дітей отримали в подарунок набори для навчання і творчості на загальну суму у близько півмільйона гривень.
Зокрема, 7office долучилися до тьох масштабних благоднійних ініціатив. Так спільно із Благодійним фондом “Майбутнє дитини” компанія запезпечила машину подарунків для дітей із сиротинців – це були іграшки та канцтовари на суму 200 000 грн. Разом із Фондом Save the children організували 150 подарункових наборів для пацієнтів Центру медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям, який цьогоріч влітку створили у Львові.
Канцтовари від компанії 7office
А у межах соціального проєкту Mykolay.ua компанія 7office здійснила мрію двох десятків дітей з різних категорій: дітей військовослужбовців, дітей загиблих Героїв України, військовополонених чи батьки яких безвісти зниклі, а також дітей-сиріт та напівсиріт і дітей з інвалідністю та із малозабезпечених сімей. Соціально незахищені діти отримали наплічники, пенали, зошити, фарби, пластилін, фломастери, кольоровий папір та інші потрібні для навчання і творчості канцелярські товари.
Канцтовари від компанії 7office
– Наша компанія працює від 2017-го року, – каже генеральний директор компанії 7office Ігор Филипів. – Ми завжди позиціонували себе як соціально відповідальний бізнес. І пишаємося тим, що беремо активну участь у суспільному житті. Реалізовуємо понад десять благодійних ініціатив на рік. Передовсім наші доброчинні проєкти спрямовані на підтримку дітей, освітніх установ, медичних закладів та інших важливих соціальних сфер.
Канцтовари від компанії 7office
Від одного працівника у 2017-му – до півсотні професіоналів у 2024-му: так зросла львівська компанія 7office, яка забезпечує комплексне та якісне сервісне обслуговування офісів, компаній та підприємств необхідними товарами для комфортної роботи. У 7office кажуть: “Ми створюємо затишок в офісах наших партнерів, допомагаючи їм зосередитись на головному – досягненні бізнес-цілей”.
Канцтовари від компанії 7office
Сьогодні в асортименті 7office – понад 13 тисяч товарів: офісний папір, канцелярські товари та техніка, побутова хімія і господарські товари, пакувальні матеріали, кава, чай та інші продукти харчування, бутильована вода Aqua7 тощо. Детально можна ознайомитися на сайті компанії: 7office.ua.
Українська повстанська псевдонімія – унікальне явище ХХ століття. Умови підпілля і конспірації змушували бійців УПА та членів ОУН використовувати псевдоніми. Зазвичай, повстанець міг мати одне, два псевда, іноді й більше п’яти. Та часом, траплялися випадки дублювання псевдонімів. Промовистим прикладом стали носії псевда “Морський”, адже в повстанській антропонімії відомі кілька осіб, що ним послуговувались. Ідентифікації цих постатей присвячена наша розвідка.
У хрестоматійному довіднику дослідника національно-визвольного руху Петра Содоля є згадка про двох “Морських”: [Василя] Николяка та ще одного, не ідентифікованого, який був членом проводу округи в Карпатах у 1944-му[1].
Николяк
Достеменно відомо, що псевдо “Морський” носив Василь Николяк (1912-1944), керівник обласного проводу ОУН Дрогобиччини та сотенного відділу УПА, більш відомий в джерелах як “Клен”. Він народився 17 липня 1912 року на присілку Бійнич біля села Гаї Нижні на Дрогобиччині. Ймовірно, навчався в Дрогобицькій гімназії, був членом “Сокола”. На початку 30-х років переїжджає до Львова, де вступає до ОУН. 1935 року Василя Николяка, а також ще 12 українців заарештувала польська поліція.
Василь Николяк
Обласний провід почав легально діяти з 1 липня 1941 року в Дрогобичі по вул. Стрийській, 2 (будинок біля церкви св. Апостолів Петра і Павла). Обласним провідником став Андрій Шукатка (“Шрам”, “Гліб”). До складу проводу ввійшов Николяк (“Клен”), який був референтом пропаганди та заступником провідника (на час формування проводу Николяк виконував обов’язки повітового провідника ОУН Дрогобиччини).
1942 року він стає головою Дрогобицького обласного проводу ОУН, але на посаді довго не затримується. В цьому ж році його змінив Зеновій Благий (“Шпак”).
Василь Николяк переходить в Карпати 1944 року, формує та очолює новостворену сотню УПА, яка дислокується у північній гірській частині Дрогобиччини. Тоді ж він змінює своє псевдо на “Морський”. У липні 1944 року до нього прибула наречена Мирослава Сисак і очолила санітарний відділ сотні.
На початку серпня 1944 року Василь Николяк (“Морський”) зі своєю сотнею перебував у с. Недільна Стрілківського району. Бійці рушили до Турки, але дорогою, 11 серпня 1944 року сотню “Морського” в улоговині оточили червоноармійці. Усвідомлюючи, що вийти з оточення не вдасться, та щоб не потрапити у руки ворога живим, Николяк вистрілив з револьвера у дружину Мирославу, а потім у себе й загинув на місці[2].
Каратницький
За підписами ад’ютанта “Козака” і заступника командира ВО 5 “Маківка” “Морського” видано Наказ ч. 4, датований 02.12.1944 року, що є першим документом, який засвідчує організацію цієї структури[3]. Воєнна Округа, яка територіально охоплювала Стрийщину, Дрогобиччину, Самбірщину і Турківщину проіснувала недовго, і в грудні на підставі наказу командира УПА-Захід Василя Сидора («Шелеста») від 25 листопада 1944 р. ч. 9/44 була розформована, а її підрозділи та відділи перейшли в розпорядження штабу ВО 4 «Говерля».
Третя генеральна рада ЧК у Львові, 1929. Сидять: Богдан Чехут і Володимир Калинович. Стоять (зліва направо): Михайло Поточняк, Орест Шпіцер, Осип Грицак, Роман Ерденберґер, Ярослав Рак, Ярослав Падох (ззаду), Осип Тюшка, Євген Юлій Пеленський, Володимир Ерденберґер (ззаду), Степан Новицький (ззаду), Остап Каратницький, Степан Бандера, Степан Охримович, Юліян Гошовський.
При реконструкції кадрового наповнення ВО-5 і Тактичного відтинку 24 «Маківка» дослідники встановили командний склад:
1) 01 – 11.1944 р. – Іван Белейович-«Дзвінчук» (1916-1999);
2) 12.1944 – 01.1945 р. – «Морський»;
3) 02 – 05.1945 р. – Адам Куровицький-«Сірий» (1916-1950);
4) 06.1945 – 03.1946 р. – Дмитро Вітовський-«Зміюка» (1919-1947) ;
5) 04 – 10.1946 р. – «Щит», «Богдан»;
6) 11.1946 – 08.1947 р. – «Роман», «Ромко»;
7) 08.1947 – 09.1949 р. – Степан Стебельський-«Хрін» (1914-1949)[4].
Хоча виконуючого обов’язки командира “Морського” безапеляційно ототожнено з Остапом Каратницьким (1908-1945?) виникає цілий ряд запитань. Певні сумніви вже висловлені у фундаментальному дослідженні Василя Ільницького[5].
Дрогобицький історик визвольного руху припускає, що Остап Каратницький (“Морський”) справді до кінця 1944-го був шефом штабу ВО “Маківка”, де керівниками відділів були Юрко Гасин-“Строюк”, Олександр Андрусейко“Аркадій” та Адам Куровицький-“Сірий”. Усі вони протягом перших місяців 1945 року перейшли на роботу у мережу ОУН, займаючи керівні пости в окружному і надрайонних проводах. Є підстави припускати, що так само сталося з “Морським”. Однак жодних відомостей про його долю після кінця 1944 року немає.
Біографічні довідки в «Матеріалах до пластового мартиролога»[6] та книзі Федора Соловія[7] частково відтворюють життєпис Остапа Каратницького.
Син о. Івана Каратницького (1873-1949) та Олени Раковської народився 30 серпня 1908 року в селі Явче на Рогатинщині.1917 року переїхав у Добряни під Стриєм, де пішов до гімназії.
Остап Каратницький
Був членом Пласту, в юнацтві перебував у 5-му курені імені князя Ярослава Осмомисла, згодом перейшов у 2-й курінь уладу старших пластунів Загін “Червона Калина”. Член ОУН з початку 1930–х. Член обласного проводу ОУН Дрогобиччини, чотовий старшинської школи “Олені” (1944)[8], заступник командира Воєнної округи УПА “Маківка”. Загинув у 1945-му в районі села Танява Долинського району Івано-Франківської області. Той же рік і місяць загибелі згадується у спогадах підпільниці Ярослави Вовчук[9].
В книзі “Пластуни у визвольних змаганнях” йдеться про те, що Остап Каратницький, член 2-го куреня УСП «Червона Калина», до якого вступив у 1927 р. Народився 1909 р в Добрянах коло Стрия. Закінчив гімназію в Стрию, а юридичний факультет у Львові, займався спортом і громадською працею в селах Стрийщини. З доручення ОУН, організовує військову старшинську школу в Кракові, відтак, виконуючи доручення ОУН, їде в 1941 р. на рідні землі. Гине як старшина УПА у сутичці з більшовиками під селом Семигинів Стрийського повіту[10].
Дослідник Пласту в Стрию Ярослав Падох припускав, що Остап загинув у боротьбі з більшовиками у 1947-му. Однак у випадку визначення дат смерті Осипа Карачевського та Теодозія Охримовича автор також помилився[11].
Краєзнавець Ігор Старик у кількох газетних публікаціях[12] під спільним заголовком “Допоможіть у розшуку” подає додаткову інформацію про Остапа Каратницького, який у молоді роки керував хором у селі Добряни, а також осередком “Просвіти”. Пройшов вишкільні курси в Карпатах. До початку Другої світової війни навчався у Львівському університеті чи, можливо, за кордоном. У 1935-1938 роках. – секретар філії товариства “Просвіта” у Стрию.
Остап Каратницький на чолі хору
1939 року перейшов у підпілля, спочатку переховувався у свого родича о. З[еновія] Нарожняка в с. Конюхові Стрийського району. Туди возив йому продукти та якісь папери у 1939-му його 13-літній племінник Ярема Дубицький (1925-2000). З приходом більшовиків як підпільник ОУН отримав псевдо “Морський”. У 1941-1943-му був обласним референтом Дрогобиччини.
Коли розпочалась друга більшовицька окупація, на Остапа починає полювати НКВС. Його охоронці (“Ярема”, “Вишня” (Будзяк Осип Теодорович), “Могила”) у 1944-му за одну ніч з допомогою родичів викопали криївку в спальні плебанії села Добряни, де Остап переховувався.
Одна із зв’язкових бачила Остапа влітку 1944 перед приходом більшовиків на Самбірщині, в глухій місцевості. Припускаємо, зв’язкова справді могла бачити там “Морського”, проте не Каратницького, а Василя Николяка, який саме тоді перебував біля с. Недільна Стрілківського району. Оскільки зв’язкова не знала імен повстанців, а лише псевда, тому не змогла правильно їх ідентифікувати.
Також Ігор Старик відзначає особливі зв’язки Остапа Каратницького з Степаном Бандерою, адже вони навчалися в одному класі у Стрийській гімназії, що підтверджують гімназійні документи. До слова, на двох відомих пластових фото вони стоять пліч-опліч.
Від себе додамо. Остап разом з братом Степаном Каратницьким мали пластові псевда «Малий Цюк» і «Великий Цюк». Остапа арештовували у 1933-му, коли проводили ретельний обшук на плебанії у Добрянах, і 1936 роках, після конфлікту з комуністами у Верчанах, що завершився загибеллю Ярослава Барабаша.
Володимир Кубійович згадує Остапа Каратницького як відповідального за національно-суспільно-виховні справи працівника відділу молоді УЦК у Кракові до 1941 року[13].
Документально підтверджено, що в жовтні 1943 року Остап Каратницький був перекладачем в польовій комендатурі №768 тилового армійського району №558 8-ї польової армії Вермахту. До слова, Євген Стахів згадує перекладача зі Стрия Каратницького[14].
Хто на світлині?
Станом на осінь 1944 р. підпільник “Морський” був організаційним референтом Стрийського надрайонного проводу ОУН, як пише Ірина Савицька-Козак (“Бистра”)[15].
2019 року оприлюднене маловідоме фото, датоване осінню 1944 року. За підписами на звороті це: «Морський», «Лада», невідомий хорунжий УПА, «Бистра», «Лицар» – Олекса Гасин і незнаний надрайоновий Стрийщини. «Морський» на світлині зовсім не схожий ні на Николяка, ні на Каратницького.
Фото, датоване осінню 1944 року. За підписами на звороті це: «Морський», «Лада», невідомий хорунжий УПА, «Бистра», «Лицар» – Олекса Гасин і незнаний надрайоновий Стрийщини. «Морський» на світлині зовсім не схожий ні на Николяка, ні на Каратницького.
Фото опубліковане упорядниками у книзі спогадів Ірини Савицької-Козак (“Бистрої”) на сторінці 459. Але насправді вона згадує “Морського-Зруба”, ймовірно, організаційного референта Стрийського надрайонного проводу[16].
Історик Володимир Мороз ідентифікує повстанця на псевдо «Зруб» як Івана Миколайовича Сидія. Відомо, що “Зруб” закінчив старшинську школу “Олені”, яка діяла в Карпатах упродовж 1944 року. Один з повстанців його чоти, Іван Федак “Гордий”, згадував: “«Зруб» був високий, кремезний чоловік, мовчазний, нетовариський. Носив однострій совітського старшини, чим відрізнявся від інших командирів. Запам’ятав я його з підстаршинського вишколу, де викладав нам зброєзнавство”[17]. Поданий опис може збігатися з зображенням підпільника на фото.
Інші
В Книзі полеглих членів ОУН і вояків УПА Львівщини знаходимо ще одного “Морського”. Це псевдо носив Квик Микола Михайлович. Народився в 1917. Член обласної боївки СБ. В одному документі згадується як член боївки “Перуна”, а в іншому – “Карого”. Загинув 5 грудня 1945 року в селі Дорожів, застрілившись[18]. Відомостей ані про Василя Николяка, ані про Остапа Каратницького в довіднику немає. Але інформація про них є в наступних виданнях, де згаданий Скрут Остап Остапович – «Лімонка», ад’ютант (охоронець) провідника ОУН Стрийської округи «Морського» (за добіркою зі с. Добряни, це – Каратницький Остап Іванович)[19].
Знаємо ще кількох повстанців на псевдо «Морський».
Жиляк Роман Несторович, 1922 року народження, уродженець села Вікторів Галицького району Станіславської області. У травні 1944 року мобілізований до сотні «Черника». Брав участь у нападі на працівників НКВС. Засуджений 25.03.1946 року. У реабілітації відмовлено 28.01 1994 року[20].
Ярослав Гудим, командир сотні Сокальської округи «23» ВО-2 «Буг», також мав псевдо «Морський».
І невідомий ідеолог «Морський» з Крайового проводу ОУН[21].
Пошук триває
Пошук не завершується ніколи. І хоча запитань завжди більше ніж відповідей, зазначимо, що доля кожного з носіїв псевда «Морський» варта окремої розвідки. Тут особливо важлива допомога читачів.
Микола ЗАКУСОВ, Лідія МАЗУРЧАК
[1] Содоль П. Українська повстанча армія, 1943-1949. Довідник другий. Нью-Йорк: Пролог, 1995. С. 142.
[2] Ханас В. Василь Николяк (“Клен”) – провідник ОУН Дрогобиччини // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2012. Вип. 22. С. 427-438. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Uks_2012_22_38
[3] Мороз В. Воєнна округа УПА “Маківка” // Бойківська думка. Сколе, 1999. 16 жовтня. С. 6.
[4] Мельничок Ю. Командний склад Воєнного штабу ТВ 24 “Маківка” (1944 – 1949) // Східноєвропейський історичний вісник. 2018. Вип.6. С. 182-188. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eehb_2018_6_22
[5] Ільницький В. І. Дрогобицька округа ОУН: структура та діяльність (1945-1952) Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. Львів, 2010.
[6] Гривул Т., Мороз В., Муравський В., Окаринський В. Матеріали до пластового мартиролога. Львів, 2003. С. 47
[7] Соловій Ф. Повстанський мартиролог Стрийщини 1930–1950-х років. Стрий: Щедрик, 1999, С. 93–94.
[8] «Чотовий «Морський» з старшинської школи «Олені» будучи на чаті застрілив вістуна Сталевого, що повертався зі стежі. Вістун був у більшовицькому плащі і видався чотовому ковпаківцем». (Армія безсмертних: повстанські світлини. Львів, 2003. С.136)
[9] Її життя – це боротьба // Заграва. 1997. Грудень. № 7 (22). С. 4.
[10] Пластуни у визвольних змаганнях. Нью – Йорк, 2002. С. 14.
[11] Падох Я. Стрийський Пласт – нарис історії // Стрийщина: Історично-мемуарний збірник Стрийщини, Скільщини, Болехівщини, Долинщини, Рожнітівщини, Журавенщини, Жидачівщини і Миколаївщини. – Нью-Йорк–Торонто–Париж–Сидней : Комітет Стрийщини, 1990. Т. 1. С.496.
[12] Старик І. Хто знав Остапа Каратницького – «Морського» відгукніться! // Нація і Держава. 2005. Ч.51(111). 20-26 грудня. С.5.
[13] Кубійович В. Наукові праці. Т. ІІ. Мемуари. Роздуми. Вибрані листи. Париж; Львів, 2000. С.442.
[14] Стахів Є. Останній молодогвардієць. 2004. С.126.
[15] Дем’ян Г. Генерал УПА Олекса Гасин-“Лицар” / Григорій Дем’ян. Львів : Інститут народознавства НАН України, 2003. с. 150.
[16] Козак І. “Зродились ми великої години…” Спогади. Львів. Манускрипт-Львів. 2020. С. 203-204.
[18] Горбаль М. Книга померлих членів ОУН і вояків УПА Львівщини: матеріяли до біографій (з архівних документів). Т. 36. Торонто-Київ. Літопис УПА. 2002. С. 91.
[19] Довідник-пошуківець. Реєстр осіб, пов’язаних з визвольною боротьбою на теренах Дрогобиччини 1939–1950 (за архівними документами) [Текст] / М.Горбаль. Л.; Торонто: Літопис УПА, 2005. С.714, 747.
[20] Анотований довідник антирадянського руху опору: Структура, керівний та допоміжний склад підпілля ОУН і УПА 1940-1954 рр. в Івано-Франківській, Хмельницькій, Чернігівській областях. К. 2020.
[21] Загоруйко-“Лапайдух” Р. Повернення зі справжнього пекла. Новий Розділ. 2004. С.217.
Львів’ян та гостей міста запрошують на святковий концерт переможця «Голосу країни» Сергія Лазановського. 22 грудня у Будинку офіцерів (вул. Театральна, 22) відбудеться чарівний вечір «Додому на Різдво». Початок о 18:00, повідомили організатори VINIL concert agency та KIWIWAY concert agency.
Сергій Лазановський, відомий під псевдонімом RIDNYI, — український співак, актор та музикант, який здобув популярність після перемоги в 11-му сезоні шоу «Голос країни» у 2021 році.
Організатори обіцяють затишну атмосферу, де Сергій виконає колядки, різдвяні пісні та улюблені хіти, що підкорили серця мільйонів.
“Пориньте в атмосферу затишку та радості разом з улюбленим артистом, який подарує незабутні емоції, виконуючи колядки, різдвяні пісні та хіти, що підкорили серця мільйонів. Колядуємо разом на Божу славу в теплій, душевній атмосфері. Приємний бонус: пампухи та святкова наливка для всіх гостей!”, – запрошують організатори.
Не пропустіть нагоди подарувати собі та близьким незабутній різдвяний вечір.
Пліснесько. Початок ХІХ ст. З альбому А.Ланге "Zbiór naypięknieyszych i nayinteresownieyszych okolic w Galicyi: Sammlung der schönsten und interesāntesten Gegenden von Galizien".
Щодо пам’ятки археології національного значення VIII-XIII ст. «Городище літописного міста Пліснеська», що розташоване на Золочівщині, уклали охоронний договір. Про це повідомила пресслужба Львівської обласної прокуратури.
«Йдеться про пам’ятку археології національного значення VIII-XIII ст. «Городище літописного міста Пліснеська», що є складовою частиною комплексу археологічних пам’яток історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» (Золочівський район) та унікальною пам’яткою ранньосередньовічної доби», – йдеться у повідомленні.
Також правоохоронці вказали, що багаторічні археологічні дослідження свідчать про те, що тут спочатку було поселення трипільської культури, а пізніше – поселення скіфського періоду.
Окрім того, у прокуратурі зазначили, що городище літописного Пліснеська є одним з найбільших давньоруських городищ за територією і складністю системи оборони, в якій вміло поєднувалися елементи природного рельєфу зі спорудженням штучних укріплень.
Між сучасними Львовом та Латвією досить пристойна відстань і колись вона точно не була меншою. Хоча, можливо, сприймалась дещо по-іншому. Тому зовсім не випадково сталося так, що на межі XVIта XVII століть король Речі Посполитої мав свій інтерес, тобто претензії на оволодіння теренами сучасної Латвії, які тоді більше знали як “Інфлянти”/Лівонія.
Нагадаю, що більшість українських територій, Львів зокрема, входили тоді саме до Речі Посполитої. Тогочасного короля Речі Посполитої звали Зигмунд/Сигізмунд ІІІ Ваза. Він був шведом. З його багатолітнім правлінням пов’язано багато важливих подій в українській історії. Також лист, про який далі.
Ян Дмитро Соліковський, львівський латинський архієпископ (1583 – 1603 рр.)
Ваза
Хоча в українців не так багато підстав для симпатій до цього монарха, але одним із найсильніших правителів Речі Посполитої (впродовж 1587-1632) можна вважати Сигізмунда ІІІ Ваза (1566-1632). Його правління інколи називають складовою “золотого віку” в історії згаданої держави. За Сигізмунда ІІІ Річ Посполита була досить потужною державою, але й багато воювала. Цей король встиг повоювати зі шляхтою, проти московитів, Османської імперії і проти Швеції. Нас найбільше цікавитиме саме останнє. Знаково, що активними учасниками воєнних кампаній на Півночі були козаки. Зокрема, Самійло Кішка. Очевидно, що там вони воювали зовсім не за православну віру чи захист національних інтересів українців.
Король Сигізмунд ІІІ Ваза. Фото з https://uk.wikipedia.org
Повертаючись до Сигізмунда ІІІ, претензії на шведський престол він озвучив одразу після смерті свого батька, короля Юхана ІІІ (1592 рік). Спочатку його спроби були увінчані успіхом, але поступово правитель Речі Посполитої втратив прихильність багатьох впливових можновладців і боротьба проти нього стала особливо жорсткою та затятою. Шведські кампанії Сигізмунда ІІІ відбувалися у 1600-1611 роках, у 1617-1620 роках, а також у 1621-1629 роках. Не останнє місце в них займало релігійне питання. Відтак і церковні діячі.
Соліковський
Львівський римо-католицький архієпископ Ян-Димітр Соліковський (1539-1603) був однією з найбільш неоднозначних та епатажних персон свого часу. Про його суперечки з християнами східного обряду у Львові легенди ходять. Не був він надто терпимим і до представників реформованих християнських течій. Львівським архієпископом Соліковський став у 1583 році. Перед тим здобув хорошу освіту і був активно задіяний у дипломатичних місіях правителів. Зокрема, працював у поморській та лівонській делегаціях.
Король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ Ваза (1587 – 1632)
Таким чином, можна припустити, що у тонкощах дипломатичних відносин між Річчю Посполитою та Швецією архієпископ Соліковський мав би розумітися.
До мешканців Лівонії
У 1600 році, в друкарні Павла Желязо у Львові, було надруковано звернення львівського римо-католицького архієпископа Яна-Димітра Соліковського до мешканців Лівонії, датоване 1599 роком. Церковнослужитель ще й сам підкреслив, що звернення це “з далекого від них краю, тобто з Русі”, а також – від імені короля Речі Посполитої. Зокрема, він адресував свій текст тогочасним мешканцям Риги (Лівонія – терени сучасних Латвії та Естонії), що неодноразово артикулював. Саму Ригу Соліковський називавав “матір’ю Лівонською”. При цьому, підкреслював тяглість та сталість політичних і культурних зв’язків між тими краями та Річчю Посполитою. Згадував і про свої особисті контакти та власний досвід роботи в Лівонії.
Лівонія, XV ст. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Головні акценти у тексті Соліковського стосувалися наступних моментів. По-перше, він зазначав, що “Всемогутній Бог” привів мешканців Лівонії і їхні землі до кращої влади, тобто Речі Посполитої. Тим самим від тривалих поневірянь вони прийшли до певного та спокійного порту. Річ Посполиту Соліковський подавав як чуйний уряд, справедливість та безпеку. Цим всім мешканці Лівонії тепер могли, у його трактуванні, насолоджуватися. Раніше, на думку Соліковського, Лівонія була місцем, де домінували простота і сліпота, де не знали Бога. Отож, із владою та релігією, яку представляв та уособлював львівський архієпископ Соліковський, він асоціював цивілізацію як таку.
Герб Лівонії. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Ян-Димітр Соліковський вдавався до історичних екскурсів і перераховував правителів та держави, які володіли Лівонією раніше: Московію, Швецію і ін. Відтак він стверджував, що нічого доброго краю вони не дали – лише негативні порядки та наслідки. Львівський римо-католицький архієпископ описав особливості устрою Речі Посполитої, а також переваги, які здобудуть мешканці Лівонії, ставши органічною частиною політичного організму згаданої країни.
Герб Речі Посполитої на монеті часів Сигізмунда ІІІ. Фото з https://uk.wikipedia.org/
На сам кінець, Соліковський писав про розвиток освіти та науки в Речі Посполитій, характеризував гідних та достойних діячів цієї держави і згадував про їхню значну кількість. Очевидно, що свою працю сам Соліковський сприймав за місійну і був неперевершеним та незамінним воїном пера для правителів Речі Посполитої. Проте ми сьогодні радше сприйматимемо його текст як пропаганду та складову тогочасної інформаційної війни. Як сприймали цей текст мешканці Інфлянт/Лівонії, стверджувати важко.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Вирський Д. Соліковський Ян-Димітр // Енциклопедія історії України, 2024 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
Гронський
Чухліб Т. Сигізмунд ІІІ Ваза // Енциклопедія історії України, 2024 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
Уже 27 грудня о 19:00 у Центрі Довженка відбудеться особлива подія – сольний концерт Наталки Карпи зі святковою програмою «Різдво»! Подія обіцяє занурити у магічну атмосферу зимових свят разом із відомою співачкою, яка подарує незабутні емоції та тепло, повідомили організатори VINIL concert agency.
Організатори обіцяють, що вечір буде наповнений найкращими різдвяними мелодіями, традиційними колядками, популярними хітами та щирою атмосферою, яка зігріє серце кожного гостя. Це чудова можливість розділити святковий настрій із рідними та друзями.
Співачка Наталка Карпа про свій концерт:
“Дозвольте вас запросити на свій сольний різдвяний концерт. 27 грудня у Центрі Довженка чекатиму кожного, аби поколядувати, повіншувати та поділитися доброю енергією. Будуть смачні, рум’яні пампушки, буде гарний настрій. З нетерпінням чекаю на кожного з вас!”
Святковий концерт Наталки Карпи – це не лише музика, але й казкова атмосфера, що стане ідеальним початком різдвяно-новорічних свят. У програмі: улюблені різдвяні пісні, сюрпризи для гостей та багато тепла й радості.
“Подаруйте собі вечір справжнього свята разом із Наталкою Карпою! У цей зимовий вечір ми зберемося разом, щоб відчути магію Різдва та поділитися теплом”, – запрошують на концерт організатори VINIL concert agency.
У Дрогобичі завершили реставрацію дзвіниці церкви Воздвиження Чесного Хреста — пам’ятки дерев’яної архітектури XVII століття. Про це пише Вголос з посиланням на Дрогобицьку міську раду.
Церква Воздвиження Чесного Хреста є пам’яткою архітектури національного значення. Її збудували у XVII столітті, і вона належить до найкращих дерев’яних дзвіниць Галичини того часу. Реставрація тривала два роки, адже у 2019 році її технічний стан визнали аварійним. На роботи виділили близько 1,7 мільйона гривень з обласного та місцевого бюджетів.
«У 2023 році для проведення реставраційних робіт виділили майже один мільйон гривень: 800 тисяч гривень становили кошти обласного бюджету, ще 199 тисяч – субвенція місцевого бюджету. У 2024 році з бюджету області виділили ще 692 тисяч гривень», — йдеться у повідомленні.
Дзвіниця церкви Воздвиження Чесного Хреста у Дрогобичі
Під час реставрації укріпили фундаменти, замінили дерев’яні елементи, обшили стіни, оновили сходи, покрили дах ґонтом, встановили блискавкозахист і провели захист деревини від вогню та шкідників. Проєктом керував архітектор Сергій Піньковський, а роботи виконувала львівська компанія «Львів-реставрація».
Дзвіниця є частиною церкви Воздвиження Чесного Хреста, яка має багату історію. Перша згадка про храм датується 1496 роком. Сучасна будівля була зведена у 1613 році та кілька разів реставрувалася протягом століть. Церква та дзвіниця входять до складу Музею «Дрогобиччина».
Ми маємо унікальну можливість заглянути в минуле, завдяки старим фотографіям, які відображають життя львівʼян кінця ХІХ століття. Ці знімки стали справжніми свідками історії, і сьогодні вони дають нам уявлення про атмосферу того часу, життя міста та його мешканців.
На фотографіях, зроблених в період з 1870-1890-х років, ми бачимо не тільки архітектуру Львова, але й моменти з повсякденного життя його жителів. Львів кінця ХІХ століття — це місто, яке розвивалося і набувало нових рис, але при цьому зберігало дух старовини, який й досі можна відчути у вузьких вуличках, розкішних палацах і старовинних кам’яницях.
Особливу увагу на таких фотографіях привертають старовинні вивіски на магазинах, трамваї, а також вулична реклама. Ці фотографії не просто зафіксували миті з історії, вони стали вікнами, які відкривають перед нами погляд на Львів кінця ХІХ століття. Кожен знімок — це частина історії, яка, хоч і відносно коротка, дарує нам безліч уроків і спогадів про життя міста і його людей.
Дивлячись на ці старовинні фотографії, ми можемо відчути дух того часу. І хоча ми бачимо лише миттєвий погляд на життя жителів Львова, ці образи допомагають нам краще зрозуміти, яким було місто понад сто років тому, і зберігають важливу частину його культурної спадщини.
25 грудня 2024 року о 19:00 у Львівській Національній Філармонії ім. Мирослава Скорика відбудеться святковий концерт «Різдво для двох» відомого українського співака, композитора та переможця телепроєкту «Голос країни» Павла Табакова.
Це буде особлива різдвяна акустична програма у затишній атмосфері, під звуки рояля та супровід музикантів. Концерт пройде при свічках, що додасть магічного настрою, а гостей чекатимуть ігристе та солодкий подарунок і музичні сюрпризи.
У програмі — улюблені традиційні та авторські колядки, відомі різдвяні хіти й композиції, які створюють чарівний настрій зимових свят.
Цей вечір стане чудовою нагодою наповнитися світлом Різдва, відчути душевність та затишок, які несе музика одного з найвідоміших виконавців української сцени.
Павло Табаков — співак із неповторним тембром голосу, якого українці полюбили за його романтичну манеру виконання. Його концерти завжди наповнені щирістю та особливою атмосферою.
Начальник Львівської ОВА вручив ветеранам грошові сертифікати на отримання квартир
В п’яницю, 13 грудня 2024 року, начальник Львівської ОВА Максим Козицький вручив ветеранам грошові сертифікати на отримання квартир.
«Львівщина в листопаді отримала додаткову субвенцію від держави у розмірі понад 153 мільйони гривень. Ці кошти використаємо для виплати грошової компенсації за придбання житла для 64 ветеранів та їхніх родин.
Сьогодні я вже вручив сертифікати на отримання квартир для 35 родин на Львівщині.
Після отримання коштів ветерани та члени сімей загиблих самостійно обирають житло, яке бажають придбати. Таке житло може бути, як на вторинному ринку, так і на первинному – за умови, що воно обов’язково введено в експлуатацію», – зазначив Максим Козицький.
Історія ветерана Руслана Романова, який пройшов через численні випробування війни, стала прикладом незламності й самовідданості. Родом із Луганщини, міста Краснодон, він понад шість років захищав Україну в зоні АТО.
Начальник Львівської ОВА вручив ветеранам грошові сертифікати на отримання квартир
У 2021-му військовий вирішив повернутися до нормального життя, і переїхавши до Львова, він отримав змогу здобути освіту в ІТ-сфері та планував новий старт у професії. Однак 24 лютого 2022 року з львівським осередком Національного Корпусу повернувся назад до рідного підрозділу. Після тяжкого поранення Руслан, повернувшись до цивільного життя, продовжує допомагати своєму підрозділу.
«Я і досі не вірю, що отримав власне житло, адже мріяв про це всі 10 років. Хочу придбати оселю біля біля гір, природи», – коментує вручення сертифікату Руслан Романов.
«Загалом у 2024 році з державного бюджету для нашої області виділили понад 496 мільйонів гривень для придбання 205 квартир для Захисників і Захисниць та їхніх родин», – додав Максим Козицький.
Начальник Львівської ОВА вручив ветеранам грошові сертифікати на отримання квартир
У 2024 році на придбання житла за трьома бюджетними програмами Міністерства у справах ветеранів України передбачили 5,7 млрд грн. Це дає можливість забезпечити житлом майже 2500 ветеранів війни та членів їхніх сімей.
Окрім того, в жовтні Уряд виділив додатково 241,6 млн. грн для виплати грошової компенсації 119 особам з інвалідністю I-II групи з числа учасників бойових дій на території інших держав та членам сімей загиблих таких ветеранів війни.
У листопаді Уряд додатково виділив понад 4,1 млрд грн на компенсацію для придбання житла ветеранам війни у 2024 році. Це дозволить забезпечити виплату грошової компенсації для придбання житла ще 1836 ветеранам війни. З них – 388 особам з інвалідністю I-II групи та членам сімей загиблих ветеранів війни, а також 1448 ветеранам-внутрішньо переміщеним особам.
Дослідники вважають, що їм вдалося розкрити таємницю того, як заварити ідеальну чашку кави. Сьогодні, разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, розкажемо чого досягнули дослідники.
Любителі кави часто сперечаються про оптимальне заварювання, рівень кофеїну і стратегії обсмажування для досягнення ідеальної чашечки напою. Але тепер учені нарешті поставили крапку в цій суперечці, стверджуючи, що змогли визначити поєднання чинників, що складають ідеальну чашку кави, пише Popular Science.
За словами доцента кафедри фізики в коледжі Беррі в Джорджії Закарі Ліндсі, понад 20 років тому він почув від баристи, що вся справа в темному обсмажуванні. Однак через десятиліття вчений зіткнувся з протилежною ідеєю — саме світле обсмажування є ключовим фактором. Утім, жодних переконливих наукових доказів тому не було.
Кава в турці
У новому дослідженні команда Ліндсі проаналізувала взаємозв’язок між хімічними та фізичними властивостями кавових зерен за допомогою різних сценаріїв обсмажування та заварювання. Зазначимо, що випробування вчених були зосереджені лише на натуральних і промитих оброблених ефіопських зернах. Загалом вчені п’ять різновидів обсмажування протягом часу заварювання в одну, дві або 10 хвилин, використовуючи поєднання води й кави 15:1.
За словами Ліндсі, при виборі методу заварювання головною метою було реалізувати процедуру, змінюючи час заварювання. У результатах дослідження вчені опублікували детальний огляд 30 унікальних комбінацій кави на двох рівнях: мікроскопічному та хімічному.
Кава
Для оцінки молекулярного складу розчинних сполук, таких як кофеїн і хлорогенові кислоти, вчені використовували високоефективну рідинну хроматографію. Зазначимо, що в цьому процесі сполуки заварювання розділяються відповідно до їхньої взаємодії зі стандартним матеріалом для вимірювання концентрації.
За допомогою електронної мікроскопії вчені також візуалізували цілі та мелені зерна, внаслідок чого змогли вивчити пористість і розмір зерна — це вказує на те, що обсмажування дійсно фізично впливає на каву.
Щоб дізнатися виходи екстракції при заварюванні, вчені звернулися до рефрактометрії — вимірювання заломлення світла. Результати вказують на те, що вміст кофеїну в зернах є результатом складних взаємодій між обсмажуванням кави та тим, наскільки добре органічні сполуки можуть розчинятися у воді.
Між Різдвом та Новим Роком 29 грудня о 18:00 Львівська національна філармонія запрошує на унікальну музичну подію – відзначення Дня Святого Сильвестра «Сильвестровими рефлексіями».
«Сильвестрові рефлексії» могли народитися лише у Львові! Тільки в цьому фантастичному місті перетинаються різні культури, традиції, історії. Десятий рік поспіль заснований Академічним камерним оркестром «Віртуозами Львова» проєкт обʼєднує знаних музикантів для виконання світлих різдвяних творів: європейської класики, українських коляд та відомих різдвяних хітів.
Цьогоріч до організаторів приєднаються також солісти: Андрій Савич (альт), Віктор Паламарчук (гітара) та Олена Мацелюх (орган). Диригуватиме програмою засновник та художній керівник оркестру Сергій Бурко.
Особливість «Сильвестрових рефлексій – 2024» стане те, присвячені вони також 30-літтю «Віртуозів Львова», а отже вечір теж стане частиною ювілейних памʼятних концертів.
Організатори зазначають: «Традиційно частина програми стане для слухачів сюрпризом, бо який же Сильвестр без подарунків? А от що ми можемо вам пообіцяти – це прекрасний святковий настрій, радісні емоції та спогади, завдяки яким ще довго можна буде погріти душу!»
На початку XX століття Львів, будучи столицею Королівства Галичини та Володимирії, являв собою унікальний культурний феномен. Різдво тут не було просто релігійним святом —...
