Мелатонін — потужний модулятор імунітету. Його ще називають гормоном сну, адже під час нічного відпочинку його концентрація збільшується у 30 разів. Саме завдяки мелатоніну організм відновлюється та омолоджується. За посиланням https://apteka911.ua/ua/shop/brands/now можна придбати активні добавки на основі гормону. Аптека 9-1-1 пропонує чималий вибір корисних вітамінно-мінеральних комплексів.
Корисні властивості
Нормалізація сну — не єдина функція цього гормону. Клінічні дослідження довели, що речовина бере активну участь у боротьбі з виразкою шлунка, хворобами серця. Останні висновки вчених свідчать про такі корисні властивості гормону сну:
боротьба з безсонням;
відновлення природного циркадного ритму;
блокування росту новоутворень;
зниження артеріального тиску;
уповільнення процесів старіння;
омолоджувальний та антиоксидантний ефект;
зміцнення імунітету для боротьби з вірусами;
антистресова дія;
адаптація до погодних умов людей із метеозалежністю;
зміцнення кісток та ін.
Також було встановлено, що мелатонін сприяє продукуванню серотоніну, що дозволяє боротися зі стресами.
Чи може гормон сну бути шкідливим
Немає наукових доказів, що ця речовина завдає шкоду організму. Проте деяким людям протипоказані дієтичні добавки, які містять у складі мелатонін. Серед них пацієнти з:
аутоімунними недугами;
цукровим діабетом;
епілепсією;
нирковою недостатністю;
лейкозом;
порушеннями згортання крові.
Крім того, гормон сну не рекомендований до застосування дітям до 12 років та вагітним жінкам. Більше того, через деякий час після вживання капсул чи іншої форми добавки можлива сонливість, тому не варто сідати за кермо.
Мелатонін присутній у багатьох продуктах, серед яких яйця, кукурудза, ягоди вишні, рисова та вівсяна крупа, імбир, банани, горіхи. Однак щоби поповнити його запаси з продуктів, необхідно з’їсти їх дуже багато. Зручніше користуватися дієтичними добавками. Достатньо всього 1–2 капсул на день (у залежності від інструкції), щоб підтримувати в організмі належну кількість гормону сну. Однак пам’ятайте, що приймання можливе тільки після консультації з лікарем.
У цю Різдвяну ніч сумна звістка прийшла від Софії Данилихи: «Сьогодні раптово помер мій тато Ігор Данилиха. Буду вдячна за молитву і світлу думку про нього від кожного хто його знав. Про деталі парастасу і похорону повідомимо згодом. Спочивай з миром, тату».
Парастас о 18.00 у Храмі святого Василія Великого та священномученика Олексія Зарицького УГКЦ вул. Рясненська, 392.
Ігор Данилиха – відомий у Львові громадський і політичний діяч, художник-шаржист, людина наділена багатьма талантами. Народився у Львові 10 листопада 1957 року, освіту здобував в Українській академії друкарства (факультет редагування) і Заочному університеті мистецтв. У 1991-2004 рр. працював в управлінні культури Львівської міської ради, у 1990-1998 рр. обирався депутатом Львівської міськради, був членом Художньої ради Львова у 1994−2004 рр. З 2006 р. працював на посаді заступника директора з господарської частини Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.
Ігор Данилиха брав активну участь у громадсько-культурному житті міста. Був співорганізатором спорудження низки львівських пам’ятників: Королю Данилу, Степанові Бандері, Меморіалу жертв політичних репресій на Янівському цвинтарі та інших. Член Конгресу українських націоналістів.
У липні 2024 р. у Львівському палаці мистецтв експонувалася велика персональна виставка «дуже дружніх шаржів» Ігоря Данилихи «Впізнай себе», яка засвідчила його талант як художника-шаржиста, людини дуже дотепної, спостережливої, з почуттям гумору».
«На цій виставці – більше дев’яноста моїх робіт, – розповів «Високому Замку» Ігор Данилиха. – Переважно це графіт. У жанрі шаржу зараз мало хто працює. Я працюю в ньому давно. Довший час не виставлявся. Але мене колеги-художники – Орест Скоп, Олег Микита, Валерій Нестеренко – примусили зробити виставку. Вони мене фактично «витягли з шухляди». Загалом шаржів у мене більше тисячі, точно я їх не рахував. Постійно їх оновлюю.
Буває, позбуваюся деяких, бо є кращі. Постійно вдосконалююсь. Зробив декілька віртуальних виставок. Нещодавно закінчив виставку 155 шаржів до 155-річчя створення Товариства «Просвіта». Зобразив людей, які колись працювали у «Просвіті», які присвятили себе їй. Не можна сказати, що вони забуті, але вони не є публіковані. А я публікував в Інтернеті кожної доби по одному шаржу з цих 155-ти. Також була віртуальна виставка «Сто львів’ян», мені її допомагав робити Роман Метельський. Працюю від натхнення. Наприклад, ввечері, коли вже вся родина спить…»[1]
Творча натура Ігоря Данилихи яскраво виявлялася в урочисті моменти, коли треба було привітати колег з Ювілеєм чи святами: тут виявлявся його поетичний дар у складанні привітань. Також Ігор Лукич мав музичні здібності – грав на баяні, співав в церковному хорі. А ще мав унікально гарний почерк, яким писав подяки друзям Музею…
Мав багато творчих планів, так пишався своїми доньками, тішився онуками, хотів бачити, як вони будуть зростати… Не судилося…
Але не сумуймо! Ігор Лукич (а в музей ми тільки так його називали), напевно, не хотів би нас бачити засмученими, адже завжди жартував, знав безліч анекдотів, якими щедро ділився. Нехай в нашій пам’яті він таким і залишиться: усміхненим і радісним.
Нехай народжений Ісус прийме його в свої обійми. Царство Небесне. Вічная пам’ять!
Перші ялинки з’явились у львівських домівках ще за часів австрійського короля Йозефа ІІ, проте тільки через сто років стали дійсно популярним атрибутом. Цьому факту ми також можемо завдячувати новонародженій принцесі.
Про історію й традиції святкування Різдва, а також про те, чому у Львові в Радянські часи ніхто нічого не міг заборонити, розповів Tvoemisto.tv науковий працівник Львівського історичного музею Ярослав Бишкевич.
Про історію святкування Різдва у Львові
Коли у 13 столітті заснували Львів, то Різдво здебільшого святкували з 7-го до 9-го січня, а ось новий рік – 1-го березня, через релігійний розкол у Європі. До цього моменту настання нового року відзначали 1-го вересня. Проте, вже в 16 столітті територію Європи охоплюють релігійні війни, в цей час з’являються реформатори (євангелісти, або, як ми частіше їх називаємо – протестанти), які з невідомих мені причин, почали святкувати новий рік 1-го січня. Згодом під впливом боротьби з євангелістами й католики перейшли на святкування за новим стилем. У 1582-му році Папа Григорій ХІІІ увів орденат, за яким новий рік починався не 1-го вересня, а 1-го січня, тобто так, як прийнято нині у цілому світі.
Різдвяні страви
В 14 столітті, коли Україна приєдналася до Польщі, святкування початку нового року перенесли з 1-го березня на вересень. Святкування ж Різдва відбувалося за такими датами, що й сьогодні, католицьке – 25-го та 26-го грудня, а православне – 7-го та 8-го січня. В цей період ніхто серйозно не ставився до святкування Нового року, пріоритетним і масштабнішим було все-таки відзначання Христового народження. Згодом, після прийняття унії, свято нового року перенесли на 14-те січня.
Про історію появи ялинки
Із першим поділом Польщі, до Львова прийшли австрійці й король. Йозеф ІІ видав патенти, які надавали різним релігіям статусу рівноправ’я. Таким чином, в 1817-му році, король видав патент, згідно з яким на новий рік почали встановлювати ялинку. Спочатку це робили тільки євангелісти, тобто протестанти.
Проте, вже в 1917-му році кайцер Австрії Франц, з нагоди народження принцеси, розпорядився поставити ялинку у своєму палаці, що дало поштовх в імперії ставити її як новорічний та різдвяний атрибут. До середини 19 ст. ялинку використовували здебільшого німецькі чиновники і поселенці. Ми також не були винятком. Проте, зважаючи на різницю святкування в датах Різдва, одні українці ставили ялинку на Різдво Христове, а інші –на новий рік.
Головна ялинка Львова
Ялинку прикрашали різноманітними прикрасами, переважно релігійного спрямування, а також ставили на верхівку зірку, традицію якої можна пояснити двояко: це або в честь народження Ісуса Христа або це була зірка Давида в честь Хануки. Адже новий рік всі святкували спільно – й католики, й православні, й іудеї. Початок року святкували просто, переважно їли лише канапки та шампанське. Так було до Другої світової війни. А після – все змінилося. Ще під час війни німецька окупаційна влада заборонила святкувати новий рік спільно з іудеями. Вважаючи, що жиди повинні святкувати новий рік й Хануку у гетто. Українці ж з поляками теж відокремились, святкуючи окремо новий рік, святого Миколая та Різдво. Після війни, в результаті голокосту, третина львів’ян була знищена, згодом внаслідок еміграції значної частини населення на Захід, а потім й після депортації на Схід, вийшло так, що корінних львів’ян залишилось у меншості. Багато з інших регіонів СРСР поселились у Львові, а також урбанізація сіл призвела до того, що новий рік став скоріше ідеологічним атрибутом. Якщо в 1939-му і в 1940-му роках були Дєдушка Мороз і святий Миколай, і Санта Клаус (польський), то після війни – діток розважав Дєдушка Мороз зі Снігуркою, а шампанське з канапками замінили горілка й олів’є. Ялинку стали прикрашати зіркою Радянського Союзу. Після краху СРСР відбулось історичне змішання традицій, тож зараз ялинку прикрашають і кульками, ірелігійними атрибутами.
Чи доцільно переносити святкування Різдва?
На мою думку, вже давно пора переносити. Весь християнський світ святкує 25-26 грудня. До прикладу, Греція, більшість населення якої складають православні (90%), також відзначає Святвечір 24-го грудня. Такого ж принципу дотримуються і балканські країни. Там православні становлять 80-85% населення, а вони святкують 25-го грудня. Білорусія ж однією ногою стоїть там, а однією – тут. По суті, поступово пора переходити на григоріанський календар. До того ж це якось не доцільно – під час посту випивати за новий рік.
Повстанська поштівка “З Різдвом Христовим!”
Традиції святкування Різдва
Більшість львів’ян дотримувались святкування відповідно до григоріанського календар. Святкування розпочинали з адвенту – за місяць до Різдва, бо це час очікування народження Ісуса Христа. Для католиків – це піст, для євангелістів – солодкий тиждень. Тому, до прикладу, свято святого Миколая, римо-католики святкують 6-го грудня, а греко-католики – 19-го, і на це свято діти отримують солодощі. Євангелісти дарували дітям таку коробку цукерок, в якій 24 віконечка, і щодня чадо відкривало і з’їдало по одній цукерці до початку Різдва. 24-го грудня починалася Свята вечеря. За православними і греко-католицькими традиціями, на столі обов’язково повинно бути 12 пісних страв. За католицькими традиціями, головне, щоби страви були пісні й дотримуватися певної їхньої кількості на столі не потрібно.
Про радянський Львів і Різдво в ньому
Формально у Львові ніхто не забороняв святкувати Різдво в часи радянської влади. Звичайно, що церква в той час була відділеною від держави, але в той самий час, сам Радянський Союз проголошував свободу віросповідань. Згадаймо, за Конституціями, які існували в СРСР, як 1936-го, так і 1977-го років, не було вказано жодного пункту, який би не дозволяв святкувати Різдво. З одного боку, всі ми знаємо про «санкції», які існували в часи комунізму. У випадку приналежності людини до партії, святкувати Різдво ставало небезпечно, оскільки за це могли дати «прочуханки», зокрема, це також впливало на кар’єру. З іншого боку Святвечір відзначали тільки вдома, а відслідкувати це ніхто не міг. Тому Різдво водночас і було під цензурою, і не підлягало їй. Звичайно, що під заборону потрапляли колядки.
Головна ялинка міста, 1956 р.
У Львові, греко-католицька церква була заборонена. Вона була формально приєднана до РПЦ. Коло церкви стояли вчителі й відстежували тих, хто святкував. Проте, біля Латинського катедрального костелу, як правило, такого не було, там львів’яни могли піти на Службу Божу. У Львові, в радянські часи, не можливо було нічого заборонити.
Чи збереглися традиції вертепу?
Коли я вчився в школі, в часи СРСР, побутувала думка, що вертеп і коляда – це прояви жебрацтва. А вже ближче до розпаду радянської влади, у 88-89-х роках все частіше почали ходити вертепами й колядувати. Звичайно, що тодішня влада намагалася надати такому дійству ідеологічного спрямування, але в неї не вийшло.
Багато що зникло з довоєнних традицій вертепу. До радянської влади обов’язковими персонажами вертепу були: Ісус Христос, ангел, чорт, жид, Ірод, воїн, смерть, три царі, також додавались й інші персонажі. Після війни почали трішки доповнювати вертеп, додаючи таких героїв як гуцули, воїни УПА, нквд-шники. В основному до сучасного вертепу додали політичних та історичних персонажів. Пам’ятаю пару років тому була ідея зняти жида з вертепу і замінити його торговим агентом через те, що дехто з єврейських товариств образився за образ жида, але згодом ситуація залагодилася.
Львівський вертеп 1989 р. Автор фото Михайло Курило
Про традиції, які ми перебираємо в інших народів
В австрійські часи Львів став містом трьох національностей – українців, поляків й іудейського населення. І всі вони святкували разом. Якщо в селах дотримувались питомих традицій святкування, то ці національності йшли на компроміс одна для одної, беручи й віддаючи традиції. Згодом в 20-30-х роках багато традицій ми запозичили в поляків. Проте, Львів зберігав й свої традиції. Зараз ми маємо і Святого Миколая Чудотворця, і Санта Клауса – і вір в кого хочеш. Нині усі ці свята є ненав’язливими.
Різдвяний вертеп за участі 45 представників української інтелігенції. За кілька днів 19 з них буде арештовано та репресовано. Фото 1972 року
Про фестивальні традиції Різдва у Львові
Як правило, Європа святкує новий рік де-небудь, але не в себе. І пов’язано це насамперед з тим, що Різдво вони святкують першими, а вже згодом – новий рік. Тож багато європейців відвідує Львів під час святкування нашого Різдва, а для промоції свого українського такі речі, як свято Пампуха чи Дідух, який стоїть в центрі міста, є дуже добрими. До нас з’їжджається багато туристів й таким чином вони пізнають нас, українців.
Виставка Петра Сипняка у Львівській філармонії. Фото: Віталій Грабар
19 грудня у артпросторі Львівської національної філармонії відкрилась виставка полотен відомого народного художника України Петра Сипняка. Його твори вже не раз прикрашали стіни галереї «Філарт», що у фоє Львівської національної філармонії ім. Мирослава Скорика.
Цього разу в період зимових різдвяних свят до 30 січня з 15:00 до 18:00 щодня, окрім понеділка буде доступна персональна виставка Сипняка «Світло Різдва».
Виставка Петра Сипняка у Львівській філармонії. Фото: Віталій Грабар
За ці кілька днів виставка вже стала частиною святкової атмосфери міста. Вона є не лише нагодою доторкнутися до творчості одного з провідних художників сучасності, але й можливість відчути зв’язок із національною спадщиною, яку митець майстерно втілює у своїх роботах. Різдвяна тематика близька художнику ще з дитинства і є великим джерелом натхнення в його багатогранній творчості. Вона включає, зокрема, релігійно-євангельські композиції та цикл «Дійства», що охоплює й тематику вертепів.
Виставка Петра Сипняка у Львівській філармонії. Фото: Віталій Грабар
Саме вертепи стали головним акцентом виставки. Автор щороку невтомно створює їх, презентуючи світові нашу культуру, відображаючи традиційні мотиви через призму сучасності. Його підхід до вертепів поєднує іронію та глибокий символізм, нагадуючи про українські народні традиції та зв’язок із історичним контекстом. Ці роботи передають і багатство української культури з її символами, зокрема козою та козлом — персонажами з глибокими міфологічними коренями.
Виставка Петра Сипняка у Львівській філармонії. Фото: Віталій Грабар
Окрім вертепів, відвідувачі зможуть побачити пейзажі, жанрові сцени та інші тематичні роботи, пов’язані з зимовою темою, які підкреслюють багатогранність таланту Петра Сипняка. На відкритті ж виставки була можливість оглянути і портрет знаменитого оперного співака й воїна Василя Сліпака пензля Сипняка.
Ольга МАКСИМ’ЯК
Виставка Петра Сипняка у Львівській філармонії. Фото: Віталій Грабар
Львівщина Вшановує Пам'ять Членів ОУН Василя Біласа Та Дмитра Данилишина
Їх стратили 23 грудня 1932 року у Львові на території в’язниці «Бригідки».
В понеділок, 23 грудня, Львівщина вшанував пам’ять членів Організації Українських Націоналістів Василя Біласа та Дмитра Данилишина.
Львівщина Вшановує Пам’ять Членів ОУН Василя Біласа Та Дмитра Данилишина
Символічно о 06:25 годині (у годину страти) біля колишньої тюрми «Бригідки», представники влади, а також ветеранських, молодіжних організацій запалили лампадки на місці страти членів УВО та ОУН Василя Біласа і Дмитра Данилишина, а також виконали Гімн Організації Українських Націоналістів.
Також пам’ять видатних українців вшанували на Янівському кладовищі. Присутні запалили лампадки до могил Василя Біласа та Дмитра Данилишина на Меморіалі Січових Стрільців (поле № 38). Опісля провели чин поминальної панахиди.
Львівщина Вшановує Пам’ять Членів ОУН Василя Біласа Та Дмитра Данилишина
«Сьогодні як ніколи, важливо вшанувати пам’ять українських Героїв. Члени Організації Українських Націоналістів Василь Білас та Дмитро Данилишин є одними з найяскравіших прикладів боротьби за ідею вільної та незалежної України. Саме на таких засадах ми повинні виховувати майбутні покоління українців», – зазначив директор департаменту комунікацій та внутрішньої політики облдержадміністрації Юрій Горун.
Історична довідка:
Дмитро Данилишин народився 2 квітня 1907 року в м. Трускавець. Закінчив три класи народної школи, та пішов працювати шевцем. Василю Біласу доводиться дядьком.
Зліва направо: Василь Білас, Дмитро Данилишин, Маріян Жураківський під час судового процесу 17-22.12.1932 р. у Львові
Василь Білас народився 17 вересня 1911 року у Трускавці. Після закінчення семирічної школи працював продавцем. Обоє належали до пластового куреня ім. Івана Богуна у Дрогобичі. Кілька разів В. Біласа судили за участь у Пласті. У складі п’ятірки ОУН брали участь також у нападах на пошти в містах Трускавець і Борислав та вбивстві депутата польського сейму Тадеуша Голувка.
Василь Білас
30 листопада 1932 року група ОУН здійснила напад на пошту в м. Городок (Львівська область) з метою експропріації коштів. Загальне керівництво операцією здійснювали Роман Шухевич і Микола Лебідь. Дмитро Данилишин і Василь Білас, були затримані, під час відступу з місця подій, згодом заарештували і Мар’яна Жураківського та Зенона Коссака. У ході судового процесу Д. Данилишин і В. Білас були засуджені до смертної кари. Страчені 23 грудня 1932 року у м. Львів, на території в’язниці «Бригідки». Останніми словами Д. Данилишина були: «Мені тільки дуже жаль, що я не можу ще раз умерти за Україну».
Дмитро Данилишин
У момент страти в багатьох греко-католицьких церквах Галичини проводили поминальні служби, при цьому польська поліція, остерігаючись масових заворушень, не наважилась втрутитися. Польська влада відмовилася віддати тіла страчених для поховання. Проте пізніше їх таки поховали у м. Львові на Янівському кладовищі.
Сонцезахисний крем — це не сезонний продукт, а основний елемент догляду за шкірою протягом усього року. Ультрафіолетові промені, навіть у похмурі дні, впливають на шкіру, спричиняючи фотостаріння, пігментацію та інші проблеми. Щоденне використання SPF-засобів допомагає зберегти молодість та здоров’я шкіри.
Але як обрати і правильно використовувати сонцезахисний крем, щоб отримати максимальний ефект? Більше інформації тут.
Як працює сонцезахисний крем?
Сонцезахисні креми діють як бар’єр, що блокує або поглинає ультрафіолетове випромінювання. Існує два типи фільтрів:
Фізичні фільтри: Створюють захисний шар на поверхні шкіри та відбивають промені (оксид цинку, діоксид титану).
Хімічні фільтри: Проникають у шкіру та поглинають УФ-промені, перетворюючи їх у тепло (авобензон, октокрилен).
Обидва типи ефективно захищають шкіру, але для чутливої шкіри краще обирати фізичні фільтри.
SPF та PA: як розібратися у позначеннях?
На упаковці сонцезахисного крему зазвичай вказують два ключові показники:
SPF (Sun Protection Factor): Захищає від UVB-променів, що спричиняють опіки. SPF 30 блокує 97% променів, а SPF 50 — до 98%.
PA (Protection Grade of UVA): Визначає захист від UVA-променів, які проникають глибше та викликають старіння. Позначається “+” — чим більше плюсів, тим вищий захист.
Ідеальний крем має високий показник SPF та широкий спектр захисту від UVA і UVB.
Як правильно наносити сонцезахисний крем?
Щоб крем працював максимально ефективно, дотримуйтесь простих правил:
Наносьте крем за 15-20 хвилин до виходу на сонце.
Використовуйте достатню кількість продукту: 1-1,5 мл на обличчя.
Оновлюйте захист кожні 2-3 години.
Не забувайте про шию, вуха, руки та інші відкриті ділянки тіла.
Дотримуючись цих порад, ви надійно захистите шкіру від шкідливого впливу сонця.
Переваги щоденного використання SPF-крему
Окрім захисту від сонячних опіків, регулярне застосування SPF-засобів має такі переваги:
Запобігає появі пігментних плям.
Захищає від передчасного старіння шкіри.
Знижує ризик розвитку раку шкіри.
Підтримує рівний та здоровий тон обличчя.
Як обрати ідеальний сонцезахисний крем?
Під час вибору крему звертайте увагу на такі критерії:
Тип шкіри: Для жирної шкіри обирайте легкі текстури, а для сухої — креми з зволожувальними компонентами.
Сезонність: Влітку краще використовувати засоби з SPF 50, а взимку — SPF 15-30.
Додаткові функції: Наявність антиоксидантів, вітамінів або матуючого ефекту залежно від потреб шкіри.
Висновок
Сонцезахисний крем — це основа здоров’я та краси вашої шкіри. Він захищає від шкідливого впливу ультрафіолету, запобігає старінню та зберігає рівний тон. Вибирайте крем відповідно до вашого типу шкіри і потреб, а також дотримуйтесь правил нанесення. Ознайомтеся з найкращими сонцезахисними засобами більше інформації тут та забезпечте своїй шкірі надійний захист!
Відомому львівському шахісту зі світовим іменем, гросмейстеру, тренеру, науковцю та письменнику – Адріанові Богдановичу Михальчишину виповнилося 70 років. Про це повідомляє Пресслужба ЛОДА
20 грудня, привітати Адріана Михальчишина, випускника фізичного факультету Львівського університету, міжнародного гросмейстера з шахів, заслуженого тренера України, заслуженого працівника фізичної культури і спорту України, чемпіона та призера світових та європейських шахових змагань, прийшли численні гості.
«Ясний розум і завжди – в усіх статусах – Людина! Ви виховали чемпіонів світу, підготували понад 7 тисяч тренерів у різних куточках планети! Передали їм не лише знання, а й справжній дух шахової боротьби. Львівщина пишається вами та вашими здобутками! Ви є тим світоглядним орієнтиром, на який ми рівняємося. Принагідно також дякую за те, яку сім’ю ви створили, і якого сина виховали.
Дякую за ваш шлях та за те, що Львів, завдяки вам та вашим однодумцям, став центром шахової культури нашої держави. Ваша позиція – і в шахах, і в житті – надихає будувати державу з тим змістом, за який борються наші Захисники й Захисниці.
Бажаю вам міцного здоров’я і нехай попереду чекають ще дуже багато плідних десятиліть», – привітав ювіляра начальник Львівської ОВА Максим Козицький.
Фото Пресслужба Львівської ОДА
Крім того, Вчена рада Університету призначила міжнародного гросмейстера Адріана Михальчишина Почесним президентом Шахового клубу ЛНУ імені Івана Франка.
«Це людина настільки широких зацікавлень, з феноменальною пам’яттю, він завжди виділявся серед інших.
Вперше я почула про нього від нашого тренера Віктора Карта, який надзвичайно високо оцінював його талант і називав найздібнішим серед нас, чотирьох його учнів.
Ваша відданість грі, глибина мислення та вміння бачити кроки наперед зробили вас гросмейстером не лише за званням, а й за суттю», – ділиться міжнародна гросмейстерка, чемпіонка світу та Європи з шахів Марта Літинська.
Фото Пресслужба Львівської ОДА
Адріан Михальчишин розповів, що готує нові книжки, займається вишколом молодих шахістів, які зараз виступають на чемпіонаті України, і має багато амбітних професійних планів.
«70 – це цікава цифра. Я вірю, що це лише чергова сходинка, і працюватиму далі. Ті люди, які сьогодні тут, вони мене люблять, і я вдячний вам усім та хочу сказати, що готовий надалі працювати, зустрічатися, співпрацювати.
Я святкую цей ювілей саме в університеті, бо він – частина мого життя. Це місце, яке сформувало мене, і я відчуваю себе його невід’ємною частиною. Вдячний нашому тренеру Віктору Карпу та всім тренерам і професорам, які були поруч у різні моменти мого шляху. Їх було багато, і це люди великого інтелекту та відданості, які вплинули на мене та дали фундамент для мого розвитку. Без їхньої підтримки та наставництва я не був би тим, ким є сьогодні», – наголосив Адріан Михальчишин.
На початку XX століття Хирів, маленьке містечко на Львівщині, вражав не тільки своєю природною красою, але й архітектурними здобутками. Одним із таких витворів була колегія єзуїтів, збудована в 1883 році на підвищенні біля села Буньковичі, на південь від Хирова.
Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.
Колегія стала важливим духовним та освітнім центром для місцевих і навколишніх жителів, де навчалися діти з різних куточків краю. Її архітектура, витримана в класичних єзуїтських традиціях, привертала увагу своїм величним виглядом і гармонійно вписувалась у навколишній ландшафт.
Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.Колегія єзуїтів у Хирові, поч. 1900-х рр.
Світлини того часу, що збереглися до наших днів, дають можливість побачити, як виглядала ця колегія понад 100 років тому. На фото 1900 року можна розглянути не тільки будівлю, але й атмосферу того часу, коли Хирів був важливим пунктом на карті Львівщини. Колегія єзуїтів стала не тільки символом релігійного впливу, а й культурним осередком, що вплинув на розвиток місцевої освіти та архітектури.
Колядуємо разом! 7 січня улюбленець публіки Ілля Найда запрошує львів’ян та гостей міста на FESTrepublic у Львові. Початок події о 19:00, зазначають організатори VINIL concert agency.
Ілля Найда – український музикант, композитор та співак, відомий своїми ліричними піснями та впізнаваним вокалом. Чимало його пісень стали справжніми хітами та отримали неабияку популярність у соцмережах.
У програмі вечора — традиційні українські колядки, найкращі хіти Іллі Найди та особлива різдвяна атмосфера.
Співак зазначає, що цей концерт стане чудовою нагодою зберегти наші традиції та разом відчути радість святкового дива.
“Запрошуємо вас, ваших рідних та друзів на найтепліший вечір цієї зими! Не пропустіть можливість провести вечір Різдва у компанії улюбленого артиста та зануритися у чарівний світ української коляди!” – кличуть на концерт організатори VINIL concert agency.
Рафал Лемкін. Фото: Center for Jewish History, NYC
На минулому тижні міськрада прийняла рішення про перейменування вулиці Малиновій на честь відомого правозахисника Рафала Лемкіна. Про це повідомлять Фотографії старого Львова з посиланням на 032.ua.
Взагалі, будь-яке перейменування викликає багато спорів у громадськості — бо дійсно в історії міста є багато достойних людей. Але здається перед нам той випадок, коли попадання в історичний контекст міста та і у світове значення цієї людини — стовідсоткове. Скоріше дивно, що ідея назвати вулицю імʼям Лемкіна зʼявилася тільки сьогодні.
Юність та навчання у Львові
Рафал Лемкін народився в Російській імперії (сучасна Білорусь) 24 червня 1900 року на хуторі Безводне, недалеко від міста Волковиськ у родині єврейських фермерів.
З дитинства отримував тільки домашню освіту, а навчатися в школі почав тільки у 13 років, коли родина переїхала до міста.
У 19 років Лемкін поступив на факультет права та адміністрації Ягеллонського університету у Кракові. Але невдовзі переїхав до Львова де продовжував освіту в університеті з 1921 по 1926 році.
Рафал Лемкін
Подія, що назавжди змінила життя Лемкіна сталася у 1921 році. В Берліні вірменин Сагомон Техлірян вбив колишнього міністра внутрішніх справ Туреччини Талаата Пашу, якого вважав відповідальним за масове вбивство 1,5 мільйона вірмен у 1915 році. Саме тоді тема відповідальність людей, урядів та країн за знищення цілих народів зацікавила молодого юриста і стала сенсом майбутнього життя Лемкіна.
Докторську дисертацію Рафал Лемкін захистив у Німеччині, у знаменитому Гайдельберзькому університеті, потім працював помічником прокурора у Бережанах, затим викладав право у Варшаві.
Під час Другої Світової Лемкіну вдалося емігрувати з початку у Швецію, а потім у США, де він став викладати право в Університеті Дьюка. Але 49 його родичів були вбиті німецькими окупантами під час Голокосту.
Авторство терміну «геноцид» та участь у Нюрнберзькому процесі
У 1944 році Рафал Лемкін вперше сформулював термін «геноцид». Він визначив його як «координоване планування різних дій спрямованих на знищення основоположних основ життя національних груп, з метою повного винищення самих цих груп».
Само слово – «геноцид» — це амальгама з грецького слова «genos» (плем’я або раса) і латинського «cide» (вбивство).
У травні 1945 року головний прокурор Нюрнберга Роберт Джексон запросив Лемкіна приєднатися до команди своїх радників.
Міжнародний трибунал у Нюрнберзі, фот. Wikimedia.org
Завдяки участі Лемкіна у головному процесі 20 сторіччя введений ним термін «геноцид» здобув міжнародне визнання та був покладений в основу вироків Нюрнберзького трибуналу.
Лемкін виступив головним промотором ухвалення Генеральною асамблеєю ООН Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього, в якій дано визначення геноциду в юридичних термінах. Конвенція набрала чинності 12 січня 1951 року.
Боротьба за визнання українського Голодомору геноцидом
У 1953 році Рафаель Лемкін виголосив доповідь «Радянський геноцид в Україні» перед 3-тисячною аудиторію, що зібралася в Мангеттен-центрі в Нью-Йорку вшанувати 20-ту річницю Великого Голоду 1932-1933 років.
«Це не просто масове вбивство. Це – геноцид, винищення не лише окремих осіб, але й культури і нації», – заявив тоді.
Також Лемкін підкреслив що головною метою голодомору було – «винищення української нації» і політика русифікації продовжує і сучасна радянська влада.«Якщо радянська програма досягне успіху, якщо інтелігенцію, священиків і селян вдасться ліквідувати, Україна загине так само, наче було б убито усіх без винятку українців, бо вона втратить ту частину народу, що зберігала і розвивала її культуру, її вірування, її об’єднавчі ідеї, які прокладали їй шлях і давали їй душу, тобто, зробили її нацією, а не просто населенням».
Також Лемкін наголосив на важливих рисах українського народу, та що героїчний спротив українців, ставить під загрозу само існування радянської імперії.
«Доки Україна зберігає свою національну єдність, доки її народ продовжує думати про себе як про українців і домагається незалежності, доти вона становить серйозну загрозу для самої суті совєтизму. (…) Бо українець не є і ніколи не був росіянином. Його культура, його темперамент, його мова, його релігія – вони відмінні. Попри залежність від Москви, він відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію і навіть смерть», – заявив Лемкін.
20 листопада 2015 року стаття Лемкіна «Радянський геноцид в Україні» внесена в росії у Федеральний список екстремістських матеріалів
Висування на Нобелівську премію та смерть
Вклад Рафала Лемкіна у розвиток міжнародного праву розуміли і сучасники великого юриста. У 1950 і 1952 роках його висували на Нобелівську премію миру, і хоча його кандидатуру підтримав сам Вінстон Черчилль, премії, на жаль він такі не отримав.
Рафал Лемкін помер у 1959 році у забутті у маленькій квартирі в Нью-Йорку. Самотнім і без грошей. Попрощатися з ним прийшло лише 7 людей.
Але сьогодні Рафал Лемкін справедливо належить до пантеону самих визначних людей минулого сторіччя. У 2009 році в Парижі в рамках урочистостей з нагоди 60-ї річниці ухвалення ООН Загальної декларації прав людини було відкрито меморіальну дошку Рафалу Лемкіну, як авторові терміну «геноцид».
У 2017 році у Львові на вулиці Замарстинівській, 21 встановили інформаційну таблицю у памʼять про Рафала Лемкіну. А 20 грудня 2024 року було прийнято рішення, що памʼять про великого правознавця буде вшанована і назвою вулиці на його імʼя.
Добре бути кавоманом, а бути ерудованим кавоманом – ще краще! Любиш пити каву? Так чом би й за ароматною чашечкою не почитати про різні кумедні кавові рекорди?Сьогодні, разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися ним з вами.
Цікавинки з Книги рекордів Гіннеса
Справді золоту чорну каву можна зварити, використовуючи сорт Копі Лювак. Півкілограма таких зерен оцінюють в три тисячі доларів. При цьому потішитися чашечкою можна всього лише за сотню доларів. Звідки така ціна? Справа в тім, що Копі Лювак – особливий сорт, що готовий до вживання лише тоді, коли вийде зі стравоходу тваринки, що має назву циветта. Розводити звірів – доволі витратна справа, тому й каву з таких зерен не всі можуть собі дозволити.
Кава
Один з найбільш відомих кавових рекордів належить італійцям. Двійко бариста з Мілана Данило й Джанні витратили певний час на приготування 620-ти чашок еспресо. Швидкість та вправність просто вражає! Але про неї краще не думати, поки чекаєш у закладі свою каву, що замовив ще півгодини тому.
Коли на повсякденні справи не вистачає енергії, ти напевно часто думаєш, що впораєшся з цілим відром кави. Так ось в одному з казино Лас-Вегаса є найбільша у світі кавова чашка, об’єм якої становить 7500 літрів! З такої філіжанки можуть збадьоритися понад 30 тис. осіб одночасно. До речі, щоб наповнити ємність, необхідно 8 годин.
Кава з цитриною
Мавпочка, що полюбляла каву та кавове мистецтво
У збірнику Гіннеса є й доволі кумедні кавові рекорди. Один з них відноситься до 1972 року. Фігурує в ньому мавпочка Лана – шимпанзе, розумничка й… кавоманка! Вона була визнана приматом, що читає найбільше у світі. Тварина розпізнає мову за допомоги символів спеціальної клавіатури, за кілька років у лексиконі Лани накопичилось 120 слів. Вона могла скласти 23 варіанти їх комбінацій, щоб попросити свою чорну каву.
Кава – це ціле мистецтво й не завжди у переносному сенсі. Зазначений Гіннесом і Самір Страті – художник з Албанії. Він створив величезну кавову мозаїку, використовуючи для цього мільйон зерен. Найбільш кавовий витвір мистецтва у світі зображає танцівницю, співака й декількох музикантів.
Кава по-ірландськи
Продовжуючи тему кавових витворів, відзначимо й вітчизняні заслуги. До Гіннеса Україна ще не дісталася, але все ще попереду. Восени 2015-го року за допомоги меленого та цільного зерна в Дніпрі створили найбільший герб у країні. Його висота сягала 4,5 м, довжина – 6,5 м. Умільці старалися 5 днів і витратили 30 кг кави. Патріотична краса потрапила до української книги рекордів.
Як бачиш, серед кавоманів безліч оригіналів, а пристрасна любов до напою штовхає їх на подвиги!
Львів — місто, яке завжди надихало Андрія Кравченка та підтримувало його творчість, знову стане свідком яскравої події за участі улюбленця публіки.
Після успішного дебютного сольного виступу, що відбувся рівно рік тому, Андрій повертається з ще більш масштабним концертом у самому серці музичної культури — Львівській Опері. Подія відбудеться у перший день нового, 2025 року – 1 січня, о 18:00 у Львівській Опері, – зазначають організатори.
«Рівно рік тому місто Львів стало майданчиком для мого першого сольного концерту. А зараз я готовий запросити вас у Львівську Оперу – 1 січня! Цій події в моєму житті я завдячую кожному з вас, кожному, хто колись прийняв мою музику! Я знаю, на нас чекає ще багато всього попереду, і знаю, ви очікуєте на цю подію, як і я, з великим нетерпінням і трепетом у грудях!» — ділиться Андрій Кравченко.
Прем’єра нових пісень, які пробудять у серці найкращі почуття
Атмосфера, яку створює Андрій Кравченко, завжди особлива: живий звук, душевність та відвертість, що резонують у серці кожного глядача. Цей концерт обіцяє стати не просто музичною подією, а справжнім початком нового року, сповненого краси та натхнення.
“Не пропустіть можливість розпочати 2025 рік із незабутніх емоцій у компанії талановитого артиста, чия музика завжди торкається найтонших струн душі”, – запрошують організатори.
Пам’яті Василя Сліпака: у Львівській філармонії відбулось виконання епохального «Месії» Генделя. Фото: Віталій Грабар
19 грудня в стінах Концертного залу Людкевича пролунала композиція Георга Фрідріха Генделя. Традиційно виконання «Месії» під час Різдва — це справжній музичний ритуал, який обʼєднує людей з усього світу. Перша частина твору, що розповідає про пророцтва і народження Месії, наповнила залу світлом і теплом, а знамените «Hallelujah» з другої частини залишило слід у душі кожного, хто чує ці величні слова, сповнені непереборної віри.
Цьогоріч подію було присвячено 50-річчю Героя України, воїна та оперного співака Василя Сліпака — соліста Паризької національної опери, волонтера, учасника бойових дій на сході України, кавалера орденів «Золота Зірка» та «За мужність» І ступеня. Символічно, що колись всесвітньо відомий українець виконував у цьому творі басову партію.
Пам’яті Василя Сліпака: у Львівській філармонії відбулось виконання епохального «Месії» Генделя. Фото: Віталій Грабар
У концерті взяли участь знані солісти зі Львова та Києва: Анна Шумаріна (сопрано), Лілія Нікітчук (мецо-сопрано), Вадим Коваль (тенор) та Володимир Щур (бас). Камерний хор «Глорія» та Оркестр барокової капели Львівської національної музичної академії виступили під керівництвом диригента Володимира Сивохіпа. Модераторка: Квітослава Созанська.
Пам’яті Василя Сліпака: у Львівській філармонії відбулось виконання епохального «Месії» Генделя. Фото: Віталій Грабар
Окрім цього, музичній частині події «Месія — Воїн Світла» передувало урочисте відкриття виставки живопису Петра Сипняка. Відвідувачі змогли побачити пейзажі, жанрові сцени та інші тематичні роботи, пов’язані з зимовою темою, які підкреслюють багатогранність таланту митця, а також портрет Василя Сліпака пензля Сипняка. Виставка триватиме до 31 січня 2025 року.
Пам’яті Василя Сліпака: у Львівській філармонії відбулось виконання епохального «Месії» Генделя. Фото: Віталій Грабар
Особливою сторінкою події стало оголошення пʼятої ювілейної едиції Конкурсу молодих вокалістів імені Василя Сліпака, що пройде з 28 листопада по 3 грудня 2025 року у стінах Львівська філармонії. За участі генерального директора Конкурсу Олега Созанського відбулось і підписання угоди про співпрацю з традиційним партнером Конкурсу — офіційним представником французького бренду DS Automobiles у Львові компанія ТзОВ «Ілта Львів».
Нагадаємо, конкурс проводиться Львівською національною філармонією імені Мирослава Скорика у співпраці з Департаментом з питань культури, національностей та релігій Львівської ОВА за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України, Львівської обласної військової (державної) адміністрації, Львівської обласної ради та Фундації Василя Сліпака.
Роберт Антонович Лісовський (1893–1982) – український художник, який займався станковою та книжковою графікою, декоративно-ужитковим мистецтвом, сценографією і дизайном. У своїй творчості він був послідовником Михайла Бойчука й Георгія Нарбута.
Вчився в Сластіона, Нарбута, Бойчука
Роберт Лісовський народився 29 грудня 1893 року в місті Кам’янському Катеринославської губернії (нині – Дніпропетровської області). Походив із німецької родини. Його батько, Антін Карлович Лісовський, народився в місті Томашеві, був німцем за походженням, як і матір Роберта, Юлія фон Анзер (Ансієр).
Батько майбутнього художника працював завідувачем механічних майстерень філії Дніпровської металургійної фабрики (у радянський час – завод імені Дзержинського в Дніпродзержинську, як тоді називалося Кам’янське). Брат – Борис (Бернгард) Антонович Лісовський, який працював керівником групи постачання “Кам’янбуду”, був репресований 1937 року, фігурує у справі як німець. Роберт також мав брата Володимира, сестер Олену й Матильду. Те, що батьки трьом із п’яти своїх дітей дали німецькі імена (Роберт, Бернгард, Матильда), теж вказує на їхнє німецьке походження.
Роберт Лісовський
Початкову освіту Роберт здобув у німецькій школі в Кам’янському. У 1906–1908 роках навчався в Миргородській художньо-промисловій школі імені Миколи Гоголя в Опанаса Сластіона й Рудольфа Пельше (перший відомий, зокрема, як автор проєктів земських шкіл на Полтавщині, другий – як кераміст). У 1908–1910 роках учився в рисувальній школі Миколи Мурашка в Києві. У 1917–1921 роках навчався в Українській державній академії мистецтв під керівництвом Георгія Нарбута й Михайла Бойчука.
Паралельно з навчанням Роберт Лісовський займався практичною діяльністю, зокрема ілюстрував третє видання збірки поезій Павла Тичини “Сонячні кларнети”, опублікованої 1922 року. 1919-го був художником-декоратором вистави “Ромео і Джульєтта” Шекспіра, поставленої в “Молодому театрі” Леся Курбаса.
Життя в еміграції
Роберт Лісовський не сприйняв прихід радянської влади й 1920 року емігрував. Мав намір виїхати до Лейпцига, однак обставини не сприяли цьому. Оселився у Львові, де вже сформувалася мистецька придніпровська група – Гурток діячів українського мистецтва. Працював оформлювачем книжкових видань, учителем рисунка в учительській семінарії. Деякий час проживав у селі Янчині (нині – Іванівка Львівської області) у Мирона Луцького, де створив низку картин.
1925 року Роберт Лісовський одружився у Львові зі Стефанією Туркевич, яку вважають першою українською жінкою-композитором. 1927 року в них народилася донька Зоя Лісовська (згодом за чоловіком – Нижанківська), яка стала живописцем і графіком. Онука Роберта Лада Нижанківська-Кукс теж стала мисткинею.
1927-го Роберт Лісовський закінчив Берлінську академію мистецтв. Між 1929 і 1945 роками був професором графіки Української студії пластичного мистецтва в Празі. Його ученицею вважала себе українська художниця та поетеса Галя Мазуренко, дитинство якої теж минуло на Січеславщині. У “празький” період Роберт Лісовський створив чимало творів, які стали добре відомими серед українців у різних державах світу.
Після війни Роберт Лісовський перебував в Італії, де багато малював. Згодом 17 років проживав у Лондоні, де певний час очолював Союз українців Великої Британії. З 1976-го жив у Женеві, де й помер 28 грудня 1982 року. За словами Марини Антонович-Рудницької, “з Лісовським відійшов у могилу останній безпосередній учень Нарбута”.
Письменник Улас Самчук писав про митця: “Антенно-вразливий проповідник чистоти і ґрації лінії і правди Роберт Лісовський з його аристократичною душею і богемською безпорадністю”.
Творчий доробок: від політичної символіки до акварельних пейзажів
Роберт Лісовський створив проєкти символіки України на замовлення українських політичних структур в еміграції, емблеми політичних організацій, зокрема емблему ОУН “Тризуб із Мечем”, а також проєкти українських шрифтів, фірмових знаків, екслібрисів тощо. Був автором обкладинки до поетичної збірки Олега Ольжича “Вежі” (Прага, 1940), обкладинки місячника “Визвольний шлях” (виходив у Лондоні з 1948 року) тощо.
Прапор ОУН, створений у 1930-х або 1940-х роках. Автор невідомий. По центру прапора розташований тризуб із мечем, копія з тризуба, який намалював Роберт Лісовський (Національний музей історії України)
У галузі прикладного мистецтва втілив проєкти килимів у майстерні “Гуцульське мистецтво” в місті Косові, надмогильного пам’ятника громадській діячці Ользі Басараб на Янівському цвинтарі у Львові. Також створював акварельні пейзажі, замальовки квітів тощо.
Для більшості творів Роберта Лісовського характерні співмірність графічних композицій, ретельність, активні кольорові рішення.
Ушанування пам’яті в сучасній Україні
У Кам’янському є вулиця Роберта Лісовського. 18 травня 2023 року Київська міська рада перейменувала вулицю Академіка Бутлерова на вулицю Роберта Лісовського. У місті Дніпрі вулицю Щукіна перейменували на вулицю Роберта Лісовського.
У колекції Національного музею історії України зберігся прапор ОУН, виготовлений орієнтовно в кінці 1930 – на початку 1940-х років. По центру прапора зображено тризуб із мечем за тим зразком, як його малював Роберт Лісовський. Також тризуб із мечем часто використовували під час друку підпільних видань ОУН.
В неділю, 22 грудня 2024 року, о 17:00 та 19:30 усіх львів’ян та гостей міста запрошують на концерт “Різдвяні хіти при свічках” у Палаці мистецтв. Святковий настрій перед Різдвом створюватимуть легендарні композиції «Щедрик», “Let It Snow”, “Have Yourself”, “a Merry Little Christmas”, “Last Christmas”, “All I Want For Christmas Is You” у виконанні струнного квартету.
“Уявіть: мерехтіння тисячі свічок, чарівний струнний квартет та магія різдвяної музики. Це справжнє свято для душі! Приходьте та проведіть незабутній зимовий вечір, наповнений музикою, теплом і магією!! Шампанське та солодкий подарунок – для всіх гостей!”, – запрошують організатори.
Чому варто прийти?
Атмосфера тисячі свічок у передчутті Різдва
Чарівний струнний квартет Львова з бездоганним звучанням
Улюблені та знайомі новорічні хіти, які гріють серце
Шампанське та солодкий подарунок – для всіх гостей!
“Христос народився!” – так називається колядка, яку напередодні Різдвяно-Новорічних свят презентує відома вокальна формація “Піккардійська Терція”. Услід за нещодавньою прем’єрою “Гляньте, люди”, яка вже на устах у тисяч українців. Новими колядками “Терція” прагне додати українцям до Свят-2024-2025 світла й радості.
Автор слів “Христос народився!” – невідомий. Відомо лиш те, що написані вони у далекому XVII столітті. На музику ж колядку поклав учасник “Терції” Ярослав Нудик, а аранжування зробив інший “піккардієць” Андрій Капраль.
Колядка має легкий розповідний сюжет. Зокрема, у приспіві йдеться: “Христос народився, / Щоб мир звеселився / Після Адамова гріха. / Народився в стайні / Від ясної Панни, / От історія яка”.
Раніше цю давню колядку прихильники творчості акапельної формації могли чути в унікальному альбомі “Казка на білих лапах”, який вийшов у 2019-му і став подією у музичній Україні: у цій збірці “Піккардійська Терція” записала пісенні твори спільно із незрячими дітьми з усієї України.
Обидві Різдвяні прем’єри – “Гляньте, люди” і “Христос народився!”, – а також два десятки інших коляд і знаних пісень у грудні 2024-го та січні 2025-го можна почути наживо. Адже триває зимовий тур “Піккардійської Терції” містами України. Позаду – концерти в Івано-Франківську, Кам’янці-Подільському, Одесі та Луцьку. Попереду в гастрольному графіку виконавців – Рівне (20 грудня), Житомир (22 грудня), Вінниця (23 грудня), Київ (19 січня 2025 р.) та Львів (21 січня 2025 р.).
Друга світова війна відібрала у Львова чимало архітектурних та культурних пам’яток. Частину з них вдалося відновити за сучасності, проте левова частка будівель назавжди канула у лету. Про них довідуємося лише з розповідей істориків чи людей, які ще пам’ятають ті часи, з міських архівів тощо.
У цьому матеріалі згадаємо про історію кінотеатру “Ґражина”, який знищила у Львові Друга світова війна.
Перший львівський кінотеатр, для якого звели окремий будинок
Неіснуючий у наші дні будинок на сучасній вулиці Степана Бандери колись був дуже популярною місциною у цій частині Львова. Саме тут у 1912-1939-х роках діяв знаменитий кінотеатр “Ґражина” – перший львівський кінотеатр, для якого звели окремий будинок, заснований завдяки Йоахиму Шаллю.
Розмістився кінозал на околицях тодішнього міста, у самісінькому серці знаменитого базару Ґредлів (або пасаж Грьодлів). Про базар варто згадати окремо, адже він у ті часи був центром торговельно-розважального життя нашого міста.
Дані з міських архівів свідчать про те, що вже сам вигадливий зовнішній вигляд пасажу неодмінно привертав увагу всіх, хто проходив повз. Ще б пак – вишукана постсецесійна стилістика, красивий купол кінотеатру, багато скла в оформленні та поява першої неонової реклами в місті не могли не привертати увагу. Так спрацьовував геніальний, без сумнівів, маркетинг. Допомагало і те, що з кінцем дев’ятнадцятого століття цей район Львова активно розбудовувався – було прокладено трамвайні колії, будувалися кам’яниці довкола тощо…
“Перлина” потужного розважально-торговельного комплексу
Пасаж Грьодлів
Як ми вже згадали, пасаж Грьодлів був вдалим маркетинговим втіленням засновників. Вражав не тільки вигляд, а й саме “наповнення” пасажу – ізольовані торгові бокси, в яких працювали популярні крамниці, окремо діяли затишна кав’ярня та ресторан. Проте справжньою “перлиною” базару був кінотеатр “Ґражина”.
Кінотеатр “Ґражина” був розрахований на п’ять сотень глядацьких місць. Розпочав свою роботу у жовтні 1912-го року за тодішньою адресою вулиця Леона Сапєги, 34 (сучасна вулиця Степана Бандери).
Попри те, що кінотеатр історики називають “перлиною” комплексу, елітним він не був, на відміну від багатьох інших кінозалів, які активно відкривалися в той час і були дуже популярними серед містян. Попри те, “Ґражина” користувалася такою ж популярністю, як ті, що вважалися “елітними”.
Репертуар тут змінювався двічі на тиждень. У перервах між сеансами чи в очікуванні початку сеансу глядачі мали змогу випити кави з тістечком у кав’ярні, яка діяла при кінозалі.
Воєнне переформатування кінотеатру
У час Першої світової війни кінотеатр не працював за звичним режимом – його довелося “переформатувати” для того, щоб допомагати потерпілим, які постраждали під час воєнних дій. Так у 1917-му році тут розпочав роботу кінозал під назвою “Червоний Хрест”, як повідомляла тодішня преса.
Фільми продовжували транслювати глядачам, однак підлаштувалися під нові умови. Ціни на квитки сюди зробили у цей період нижчими – вони суттєво відрізнялися від цін у центральних кінотеатрах міста. Все це для того, щоб не втрачати популярність і приваблювати глядачів.
У міжвоєнні роки кількість глядацьких місць у кінозалі зменшилася до 474. Дані з міських архівів свідчать про те, що у перервах в ті часи для розваги відвідувачів влаштовували вокально-хореграфічні виступи.
Скандальна репутація кінотеатру у міжвоєнний період
Попри те, що кінотеатр розташувався у модному на той час розважально-торговельному комплексі, користувався попитом і був достатньо великим, репутація “Ґражини” не була такою “чистою”. У різних джерелах знаходимо інформацію про те, що на кінозал частенько скаржилися через ті чи інші причини.
Так, наприклад, у 1923-му році надійшла скарга про те, що один з операторів не дотримується техніки безпеки під час роботи. У 1925-му році кінотеатр оглядали з перевіркою, і виявили достатньо багато суттєвих проблем: у кінозал під сеансів потрапляв дим із груби, а при виході із залу було недостатньо світла, бракувало вогнегасників тощо. Працівників же “застукали” на тому, що вони палять цигарки у недозволених місцях.
Реклама у Львові. Початок двадцятого століття
Нові власники – нові зміни
З 1926-го року “Ґражина” отримала нового власника – Генрика Атляса, який вже у 1930-му році подбав про встановлення тут новенької звукової апаратури. Генрик Атляс привернув багато уваги рекламі – розмістив неонову вивіску над входом, щоб привертати більше уваги глядачів. Над карнизом, на рівні даху, також красувалися неонові написи, які не могли не привертати увагу потенційних відвідувачів кінозалу. Піклувався новий власник і про встановлення реклами по місту.
З 1933-го року кінотеатр знову отримав нових власників – родину Шаллів, яка першим же ділом взялася за капітальний ремонт будівлі.
Кінець кіноісторії та роботи легендарного львівського пасажу
Кінотеатр розвивався і процвітав аж до початку Другої світової війни. У 1939-му році вкотре змінився власник – тоді кінозал перейшов у розпорядження Польського гімнастичного товариства “Сокіл ІІ”. Керувати кінотеатром все рівно продовжував Йоахим Шалль – голова родини, яка свого часу подбала про капітальний ремонт будівлі. За його керівництва “Ґражина” була популярною, а з точки зору прибутковості – доволі успішною.
Того ж року, 1939-го, і завершилася історія знаменитого кінотеатру. Практично з перших днів Другої світової війни Львів зазнав потужних бомбардувань, одна з бомб влучила і в “Ґражину”, спричинивши сильні руйнування. Згодом було знищено і сам пасаж.
Руїни прибрали на початку 50-х років, на цьому місці тривалий час діяв дитячий майданчик та сквер. Вже у часи незалежної України на площі встановили монумент Степану Бандері. І наче немає й натяку на те, що тут колись вирувало життя у численних крамницях, а львів’яни поспішали на прем’єрні покази стрічок в улюбленому кінотеатрі…
В неділю, 22 грудня 2024 року о 14.00, в приміщенні кінотеатру “Львів” (вул. Уласа Самчука, 12 (Стрийський парк, центральна алея)) відбудеться лекція, яка відкриє секрети успішної ревіталізації культурної спадщини України!
На прикладі історичного палацово-паркового комплексу Лянцкоронських Жевуських, що на Львівщині, Ганна Гаврилів, засновниця ініціативи «Спадщина.UA» та керівниця проєкту «Палац Розділ», розповість про:
виклики збереження унікальних об’єктів культурної спадщини в Україні;
перші результати та досвід реалізації міжнародного impact-проєкту «Палац Розділ»;
плани відновлення, що мають зробити цей палац культурно-туристичним магнітом Галичини.
«Палац Розділ» – це приклад успішної співпраці між інвестиційною компанією «ЕФІ груп» та ініціативою «Спадщина.UA», що втілюється у форматі корпоративно-соціальної відповідальності. Мета – створення ефективної моделі управління культурною спадщиною та розвиток туристичного потенціалу субрегіону Розділля на Львівщині.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
На початку XX століття Львів, будучи столицею Королівства Галичини та Володимирії, являв собою унікальний культурний феномен. Різдво тут не було просто релігійним святом —...
