Унікальність вин Грузії полягає в особливих методах виноробства та самобутності. В цій країні й до сьогодні окрім сучасних технологій використовується старовинний метод квеври. Тут з давніх часів вина виробляли в глиняних посудинах, які були закопані в землю. Білі та червоні напої занурювали в амфори з гронами, гребенями, кісточками та шкіркою, а дуб ніколи не використовували для зберігання та витримки. Через тривале перебування на осаді зі шкіркою та гребенями білі вина стали більш насиченими, а через відсутність контакту з дубом червоні напої були більш легшими. До того ж, глиняні амфори дозволяли протягом усього року підтримувати нейтральну комфортну температура для алкоголю.
Традиційно вина Грузії називаються на честь регіону, де вони вироблялися. Сьогодні придбати грузинські вина можна майже в будь-якій країні, навіть в Україні, зробивши замовлення за посиланням https://fozzyshop.ua/300070-vina-tikhie/s-43/krayina-gruziya. Побувавши в Грузії, ви отримаєте повне розуміння її виноробної культури. Тут є незвичайні сорти, наприклад помаранчеві, які отримують свій глибокий колір від тривалого контакту з мезгою.
З якого винограду роблять вино в Грузії?
У цій країні ростуть сотні видів автохтонних сортів винограду. Кожен регіон виробляє свою власну колекцію грузинських вин. Наразі в Грузії виготовляють вина з більш ніж п’ятнадцяти різних сортів винограду. Серед них є місцеві види, які майже не зустрічаються за межами країни, як-от Мцване, Сапераві та Ркацителі.
Розглянемо докладніше деякі вина Грузії, які, на наш погляд, заслуговують найбільшої уваги:
Сапераві — сухе червоне вино, що робиться з однойменного сорту винограду. Напій має яскравий рубіновий відтінок, невелику терпкість і гармонійний смаковий букет;
Кіндзмараулі — червоне напівсолодке вино, виготовляється з винограду Сапераві. Напій має колір перезрілої вишні, ніжний смаковий профіль та насичений аромат;
Хванчкара — ще одне напівсолодке червоне вино, яке робиться з винограду Александроулі і Муджуретулі. Цей напій має благородний колір гранату, присмак малини і гармонічний багатогранний букет;
Цинандалі — сухе біле вино, для якого використовуються сорти винограду Мцване і Ркацителі. Найкраще його смакові якості розкриваються після 2 років витримки;
Ркацителі — сухе біле вино, яке найкраще споживати молодим, без витримки. Робиться з однойменного сорту винограду, має кислотний, трохи терпкий смак;
Чхавері — напівсолодке біле вино, робиться з однойменного сорту винограду. Цей напій має приємний рожевий відтінок, ніжні квітково-медові нотки та тривалий посмак;
Напареулі — сухі вина, які можуть бути як білими, так і червоними. Робляться з винограду Ркацителі або Сапераві. Біле вино має приємний букет польових квітів, червоне вино має більш насичений ягідний присмак.
Грузинські вина відрізняються своєю автентичністю, поєднанням сучасних і старовинних технологій, а також різноманітністю смаків і стилів, які можуть задовольнити як шукачів нових смаків, так і любителів класики.
Читачка спільноти «Історія України в ретро світлинах» Лілія Іськович поділилася дорогоцінною світлиною своєї родини, яка переносить нас у важкі часи Другої світової війни та післявоєнного голоду. На фото зображені її прадід Іван Маркович, прабабуся Марія (Іванець у дівоцтві), дідусь Василь Маркович, а також сестра прабабусі Катерина Іванець. Світлина, датована орієнтовно 1942–1944 роками, була зроблена в селі Монастирок Жовківського району Львівської області.
Усі ці люди пережили величезні труднощі того часу. Після війни колгосп забрав усе, що було в господарстві — худобу, коней, картоплю, пшеницю та навіть останні качани кукурудзи. Дідусь Лілії, Василь, часто згадував, як у роки голоду їли лише рідкі юшки з картоплі та моркви, що залишилися в мерзлій землі. Вони збирали крупи, що порозсипалися по підлозі комори. Тому дід Василь до самої смерті завжди обережно чистив картоплю, намагаючись використати навіть найменші часточки.
Прадід Іван, хоч і не мав освіти, але був дуже практичною людиною. Він лікував домашніх тварин, і люди віддячували йому за це харчами. Так вони виживали. Прабабуся Марія, як і сестра Катерина, не мали легкого життя. Катерина пішла працювати в лісництво, де отримувала зарплату дровами — але навіть їх вистачало лише на найнеобхідніше.
Про воєнні часи родина розповідала лише напівшепотом, оскільки боялися, що хтось може почути. До війни, як згадують старші, вони мали велике господарство та жили досить заможно. Але важкі часи залишили глибокий слід у пам’яті кожного. І хоча всі вони дожили до старості, ці спогади залишаються в їхніх серцях і досі.
Ця світлина не лише зберігає пам’ять про людей, але й нагадує нам про ціну виживання та боротьбу з труднощами, через які пройшли наші предки.
Старі фотографії, як ця, є не просто зображеннями минулого, а безцінними свідченнями історії родини. Вони допомагають нам зрозуміти, через які випробування пройшли наші предки, як вони переживали труднощі, і що допомагало їм вижити. Зберігаючи ці фото та передаючи родинні історії наступним поколінням, ми не тільки зберігаємо пам’ять про минуле, але й вчимося цінувати життєву стійкість і силу духу. Знання родинної історії формує наше розуміння власного коріння, дає нам можливість бути більш свідомими та об’єднаними, а також вчить нас важливості збереження традицій і пам’яті.
Фестиваль "Базар Добра". Фото: Укрінформ / Анастасія Смольєнко
Цими вихідними у Львові благодійна організація “Домівка врятованих тварин” провела фестиваль “Базар Добра”. Усі зібрані під час заходу кошти будуть спрямовані на допомогу тваринам.
Будь-який притулок для тварин — це великі витрати. Кожен день підопічні притулків та центрів, які опікуються покинутими, травмованими та хворими тваринами, яких значно побільшало під час війни, потребують догляду, хорошої годівлі, обробок від паразитів та часто недешевого лікування.
Фестиваль “Базар Добра”. Фото: Укрінформ / Анастасія Смольєнко
Гроші витрачають на послуги ветеринарів, на ліки та вакцини, на матеріали, вивіз сміття, дезінфікуючі засоби, паливо та ще багато чого іншого.
“У «Домівки Врятованих Тварин» немає великих спонсорів, які приходять і закривають потреби центру порятунку тварин. Є лише люди, які своїми силами кожного дня допомагають Домівці та нашим підопічним. І тільки на них тримається така велика машина — два великих центри порятунку тварин з величезною кількістю тварин“, — говорить Орест Залипський, керівник львівської “Домівки Врятованих тварин”.
Фестиваль “Базар Добра”. Фото: Укрінформ / Анастасія Смольєнко
Через брак коштів на утримання тварин Домівка — а це більш ніж 1500 екзотичних, диких та домашніх хвостатих та чотирилапих, опинилася буквально на межі виживання.
Для збору коштів У Львові на вихідні благодійна організація “Домівка врятованих тварин” провела фестиваль “Базар Добра”. Усі кошти, зібрані під час заходу, будуть спрямовані на допомогу тваринам.
Фестиваль “Базар Добра”. Фото: Укрінформ / Анастасія Смольєнко
Відвідувачі фестивалю могли:
познайомитися з автентичними різдвяними звичаями,
купити сувеніри,
книги,
різноманітні старовинні речі.
Також для всіх охочих виступали українські музиканти, зокрема колядники з Криворівні.
Фестиваль “Базар Добра”. Фото: Укрінформ / Анастасія Смольєнко
“Різдво – це час, коли добрі справи мають особливу силу, а людська турбота й милосердя стають справжнім дивом для тих, хто цього потребує.
Фестиваль “Базар Добра”. Фото: Укрінформ / Анастасія Смольєнко
“Різдвяний Базар Добра” – не лише благодійна акція, а й нагадування про нашу відповідальність перед природою і тваринами. Разом ми можемо перетворити святкову магію Різдва на реальну допомогу тим, хто цього найбільше потребує”, – зазначила т.в.о. директора департаменту екології та природних ресурсів Львівської ОВА Оксана Війтик.
Це вже третій рекорд України, який встановила пані Галя. Величезна новорічна прикраса не лише вражає своїм розміром, а й передає дух патріотизму та віру в перемогу.
Ідея та натхнення
Робота майстрині присвячена героїчним Силам протиповітряної оборони України. Саме вони стали джерелом її натхнення. Галина Ковальська назвала свій витвір: «Різдвяна чи повітряна куля, але не ворожа!»
«На виготовлення цієї кулі я витратила місяць. Вишивку ялинки, яка прикрашає кулю, виконала ще у 2009 році, а карту України вишивала для свого магазину. Неймовірно, як усі елементи зійшлися до міліметра, наче хтось згори допомагав», – поділилася майстриня.
Розміри та деталі роботи
Рекордну кулю прикрасили елементи, що символізують єдність та різноманіття України:
Об’єм кулі – 2,60 м.
Висота – 90 см.
На лицьовій стороні зображена карта України з усіма областями, кожна з яких має свій герб, вишивку та обласний центр.
Усі три метри вишивки виконано з ювелірною точністю, без єдиного зайвого чи відсутнього фрагмента.
Підтримка громади
У церемонії встановлення рекорду взяли участь жовківчани та гості міста. Вони не тільки захоплювалися унікальною роботою майстрині, а й долучилися до благодійної ярмарки, організованої спільнотою “МИ ЄДИНІ РАЗОМ”. Гості співали колядки, жертвували кошти та підтримували українські традиції.
Символ перемоги та національної гордості
Вишита різдвяна куля Галини Ковальської є не лише святковою прикрасою, а й символом сили, згуртованості та творчої енергії українців. Це справжній приклад того, як мистецтво надихає та об’єднує націю.
Ось і завершується складний 2024 рік. Рік стійкості і незламності, рік боротьби і витримки, рік сили духу і рік єдності. Попереду нас чекає рік великих надій і здійснення найбільших мрій. І, в Новорічну ніч так хочеться так хочеться повірити в диво, поставити на паузу всі турботи і просто випити філіжанку доброї кави. Кави, яка символізує відпочинок і затишок, родинне коло і мирне життя.
Сьогодні, разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися ним з вами рецептом новорічної кави.
Коли аромат свіжозвареної кави зливається з пряними нотками кориці, у повітрі панує не просто запах, а обіцянка чогось особливого і магічного. Це особливо відчутно у передноворічний період, коли кожен з нас шукає способи зробити своє життя яскравішим, а бажання – реальнішими.
Кориця – це не просто спеція, але й потужний символ тепла та затишку. Вона має властивості, які можуть підсилити ваші наміри і бажання.
Кориця
Чому додавати до кави солодке з корицею?
Бельгійські вафлі з корицею і горішки з корицею не просто додадуть смаку вашій каві, але й збагатять ваш ритуал важливими символічними аспектами. Солодощі символізують солодкість життя і бажань, що збуваються. Кориця в них посилює цей ефект, роблячи ваш ритуал більш потужним.
Поради для втілення ритуалу
Вибір кави та кориці: Вибирайте високоякісну каву та органічну корицю, щоб ваш ритуал був максимально ефективним.
Створення атмосфери: Зробіть процес приготування кави особливим – використовуйте улюблену кавоварку, гарний посуд, засвітіть свічки або включіть приємну музику.
Зосередження на бажаннях: Поки кава заварюється, зосередьтеся на своїх бажаннях. Можете записати їх на папір або просто уявити, як вони втілюються в життя.
Кава з корицею
Рецепти кави з корицею та апельсином (з молоком)
Інгредієнти:
1 філіжанка свіжозвареної міцної кави
½ філіжанки молока
1 паличка кориці
2 скибочки апельсина
1 чайна ложка меду або коричневого цукру
Щіпка меленої кориці
Цедра апельсина для прикраси
Кава з корицею
Приготування:
Заваріть каву за вашим улюбленим методом.
У каструльці на середньому вогні зігрійте молоко з паличкою кориці та скибочками апельсина.
Зніміть каструльку з вогню, додайте мед (або цукор) і дайте настоятися кілька хвилин.
Процідіть молоко та влийте його до кави.
Посипте зверху меленою корицею та прикрасьте цедрою апельсина.
Пийте каву повільно, насолоджуючись кожним ковтком. Уявіть, як разом з кавою ви поглинаєте енергію своїх бажань. І нехай усі ваші мрії збудуться.
В США презентували етнокалендар, присвячений українському одягу ХІХ—початку ХХ століття
У штаті Техас (США) створили етнокалендар на 2025 рік, який презентує українське вбрання з приватної колекції Наталки Стурджіл. Календар, що отримав назву «Timeless Ukraine: Homestead Wherever You Are» («Україна поза часом: батьківська хата, де б ти не був»), знайомить читачів з унікальними традиціями українського одягу та культури, в тому числі, Львівщини та інших регіонів України.
Більше про це видання розповіла одна із авторок цього проєкту, Олена Браво, представниця організації Ukrainian San Antonio, яка була заснована у 2014 році.
— Олено, розкажіть про проєкт «Батьківська хата. Homestead» та як зародилася ідея створити календар, присвячений українським традиційним костюмам цього року?
— Багато людей дуже люблять проєкт «Батьківська хата. Homestead» і хочуть брати участь у ньому. Однак, за концепцією проєкту, фізично неможливо відзняти всіх охочих. Тому етнокалендар — це неймовірно гарна ідея та можливість для людей взяти участь у цьому проєкті. Адже зняти календар набагато легше, ніж знімати сюжет для проєкту «Батьківська хата». Зйомки нашого проєкту зазвичай відбуваються на архітектурному фоні або архітектурних об’єктах, і ми повинні враховувати погоду, час зйомки, наприклад, дуже рано вранці чи ввечері, щоб зафіксувати «золоту годину». Це фізично важко, оскільки, коли ми знімали в Україні на території Музею архітектури та побуту, то іноді було важко дістатися до деяких локацій, машиною не завжди можна, а строї та обладнання для зйомок зазвичай важкі.
В США презентували етнокалендар, присвячений українському одягу ХІХ—початку ХХ століття
Зйомки в США в автентичних костюмах кінця ХІХ — початку ХХ століття відбувалися на тлі відомих або впізнаваних будівель. У нас є сюжети з Каліфорнії, Колорадо, Техасу, Флориди, Джорджії, Нью-Йорка, і ми будемо працювати над багатьма іншими локаціями. Цього року до мене звернулася Надія Журба, представниця діаспори, і запропонувала зробити календар, запросивши нас до міста Остін. Ми дуже любимо приїжджати в нові міста для зйомок. Цю ідею підтримала Катерина Воінова, партнерка проєкту «Батьківська хата» в Остіні, за що ми дуже вдячні.
В США презентували етнокалендар, присвячений українському одягу ХІХ—початку ХХ століття
— Що саме можна побачити у цьому календарі? Які образи українського традиційного одягу, локації та атмосферу він передає? Хто став ініціатором цієї ідеї і як вона була реалізована?
— У календарі на 2025 рік представлений одяг з різних регіонів України, зокрема, Львівщини, Київщини, Тернопільщини, Сумщини, Харківщини, Полтавщини, Волині та ін. Місія цього проєкту полягає в тому, щоб сприяти збереженню та розвитку української ідентичності в умовах глобалізації, підвищуючи усвідомлення важливості національної культури та традицій у міжнародному контексті. Через освітні, культурні та медіаініціативи наш проєкт прагне стати важливим інструментом підтримки України, сприяє формуванню позитивного образу України на світовій арені та зміцненню її позицій на глобальному рівні.
В США презентували етнокалендар, присвячений українському одягу ХІХ—початку ХХ століття
— Який це за рахунком календар у вашому проєкті? Хто долучився до його створення?
— Хочу також зазначити, що великі проєкти, як правило, створюються командою — ніхто не може зробити все самотужки. Це вже мій третій календар, а у Наталки Стурджіл, співорганізаторки проєкту — п’ятий. Це мій другий календар як фотографа. Я не брала камеру в руки більше ніж два роки, і щоб сфотографувати цей неймовірний календар, цього року я знову пройшла курси, згадала, як правильно фотографувати й працювати з програмами для обробки зображень. Це така сфера, де ти завжди повинен рухатися вперед, постійно вдосконалювати свої навички та бути в курсі сучасних трендів. Саме тому, якщо хочеш розвиватися, потрібно підтримувати ці тренди.
В США презентували етнокалендар, присвячений українському одягу ХІХ—початку ХХ століття
Для нашої команди «Батьківської хати» цей календар став важливою частиною волонтерського життя цього року, займаючи 4-5 місяців. Це було дуже нелегко, але водночас надзвичайно цікаво. Як завжди, я радію отриманому досвіду, адже він вчить нас новому та допомагає залишатися стійкими. Етнокалендар створили за підтримки численних організацій та активістів, серед яких ініціаторка проєкту Надія Журба (Bright Kids Online School), лідерка громади міста Остіна Катерина Воінова, UNWLA branch 147, Liberty Ukraine Foundation, Батьківська Хата. Homestead, Liberty Ukraine, Державний комітет телебачення і радіомовлення України. У зйомках брали участь фотографи Оленка Браво та Валентина Шнайдер, а допомогу в організації та перевезенні матеріалів надали волонтери з Києва та Львова.
У Львові реставрують унікальні фрески Яна Генрика Розена у каплиці костелу
У каплиці костелу Пресвятої Богородиці та колишнього монастиря босих кармелітів у Львові тривають роботи з реставрації унікальних фресок Яна Генрика Розена. Ці картини, створені у 1929–1931 роках на замовлення архієпископа Болеслава Твардовського, митрополита Львівського, перебували в аварійному стані.
Про це 28 грудня повідомили у Національному інституті польскої культурної спадщини за кордоном «Полоніка».
У Львові реставрують унікальні фрески Яна Генрика Розена у каплиці костелу
Реставрація та консервація
Фрески прикрашають каплицю, яку 15 років тому передали Українській Римо-Католицькій Церкві. Через вологість, плісняву та пошкодження, спричинені протіканням даху й поганою вентиляцією, стан полотен значно погіршився. Роботи з реконструкції фресок включають очищення, дезінфекцію, усунення соляних відкладень (опріснення) та реставрацію штукатурки. Реставратори підтвердили, що картини перебували в критичному стані, і їх необхідно було негайно реставрувати.
У Львові реставрують унікальні фрески Яна Генрика Розена у каплиці костелу
“Будівля колишньої семінарії підлягає комплексним ремонтним роботам, поєднаним із перебудовою об’єкта. Змінено систему опалення та вентиляції. Проєкт, на основі якого виконуються роботи, не врахував художньої цінності об’єкта та не передбачив впливу запропонованих рішень на його технічний стан, а виконані роботи фактично заблокували вентиляцію каплиці”, — йдеться у повідомленні.
У Львові реставрують унікальні фрески Яна Генрика Розена у каплиці костелу
Вентиляційні отвори, зроблені у склепінні біля вівтаря та хором, частково покращили мікроклімат усередині. Однак для забезпечення довговічності полотен необхідно забезпечити ефективну вентиляцію приміщення.
Бал у Львівській Ратуші на честь візиту цісаря Франца Йосифа I 1880 року.
Немає жодних сумнівів, що свою найбільшу причетність до Європи Львів набув у часи панування тут Австрійської, а згодом Австро-Угорської імперії (1772-1918). Ця історична причетність Львова до однієї з найрозвинутіших європейських націй упродовж 146 років не могла минути безслідно для його культурного розвитку. Кам’яниці у стилі історизму і сецесії мають такий феноменальний запас урбаністичної міцності, що навіть незграбним рукам варварів, без різниці, чи то з глибин Євразії, чи то з поблизьких рустикальних галицьких загумінків було не до снаги їх до кінця знищити, і напів сплюндровані й добряче пошарпані, з-під нашарування некультурності їх новітніх мешканців вони все ж і далі гордо сяють своєю шляхетною красою.
Львівський університет на початку ХХ ст.
Цивілізаційні досягнення Львова за австрійських часів можна перелічувати дуже довго, утім тут дуже коротко зупинимось лише на деяких із них:
1776 – у Львові створено перший в Україні постійно діючий міський театр і вийшла перша в Україна газета.
1785 – засновано найстаріший в Україні готель «Під римським цезарем».
1786 – засновано першу в Україні музичну академію.
На початку XIX століття Львівський університет був одним із найбільших у Європі: 1822 року він налічував 1304 студенти, у той час, коли, наприклад, Берлінський університет 1820 року налічував 910 студентів, а університет у Галле 795 студентів.
1844 – заснування цісарсько-королівської Технічної академії – найстарішого в Україні технічного університету.
1845 – у Львові вперше в Європі засновано спеціалізовану дитячу клінічну лікарню Святої Софії.
1848 – створено першу українську політичну організацію Головну Руську Раду.
1861 – збудовано першу в Україні залізницю Львів-Перемишль.
1864 – засновано перший український професійний театр.
Дитяча лікарня св. Софії. Фото М. Мінца. 1912 р. Походить із фондів Львівського історичного музею.
1873 – заснування одного з найстаріших в Європі Природничого музею.
У 1880-х роках Львів за кількістю місцевих газет і журналів випереджав Київ, Москву, Вільно, утім поступався Варшаві і Петербургові.
1890 – створення Русько-української радикальної партії (РУРП) – першої української легальної політичної партії європейського типу.
1894 – відбувся перший в українській історії футбольний матч між командами Львова і Кракова.
1905 – створення першого Українського національного музею.
Золоті часи бабці Австрії неодмінно пов’язують з діяльністю дідуся цісаря, особа якого була адорована українськими співцями красного письменства. Зокрема Омелян Попович у пориві щирої вірнопідданської любові проголошував:
Цісаря щоб хоронила Рука Божа, днесь молім. Крикнем, мов з одной груді Звучно, громко на весь світ: Цісарь наш Франц Йосиф! Най панує многа літ! І руку взял би Цісаря Уцеловал ю вдєчно І рєк: «Поздровляє тя Мой родний край сердечно».
Цісар Франц Йосиф І у 1880 році
68 років на троні (1848-1916) – на ті часи це був рекорд в Європі, історики жартували, що завдяки Францові Йосифові I XIX століття тривало 116 років.
Якщо коротко окреслити найекстравагантніші моменти життя найяснішого цісаря, то він, називаючи себе «останнім монархом старої школи», упродовж усього свого життя не міг подолати відрази до технічних новацій своєї епохи: ліфта, вентилятора, телефону, друкарської машинки, електричного освітлення, військової маскувальної форми. З труднощами погодившись на проведення до свого палацу електрики, телефону так і не провів. Лише через декілька років призвичаївся до використання ватерклозету, тобто вбиральні з водопровідним пристосуванням для промивання унітазу.
Цісар досконало освоїв професію палітурника, бо після страти під час Французької революції королеви Марії Антуанетти Габсбурги постановили, аби усі представники цього монаршого роду набували якоїсь ремісничої професії на випадок втрати трону.
Вигляд площі Фердинанда (Міцкевича) під час візиту імператора Франца Йосифа 1851 року. Літографія Ігнатія Голембйовського
Найясніший цісар п’ять разів відвідував Львів. Уперше це було 1851 року, коли вдячні піддані на площі Фердинанда (нині площа Міцкевича) спорудили Тріумфальну арку, де й вітали свого монарха. 1855 року, п’ючи увечері каву на терасі кав’ярні на Високому замку, цісар спостерігав за феноменальною ілюмінацією з тисяч вогнів, влаштованою на його честь містом. Замкову гору львів’яни назвали горою Франца Йосифа, але ця назва довго не протривала.
Тріумфальна арка напроти Залізничного двірця під час візиту Франца Йосифа в 1880 році
О дев’ятій годині ранку 11 вересня 1880 року гарматний постріл з Цитаделі сповістив, що до Львова потягом прибув цісар. Місто належним чином підготувалося до цього візиту, і усіх жебраків та волоцюг вивезли з міста на таку відстань, аби ті за чотири дні перебування цісаря у Львові пішки не змогли повернутися назад. При виїзді з вокзалу на сучасній вулиці Чернівецькій спорудили Тріумфальну арку. Коли карета монарха проїжджала крізь арку, натовп львів’ян прорвав кільце охорони і у вірнопідданському пориві ледве не перекинув карети. Міська сторожа швидко впоралася із натовпом, розігнавши його палицями. На усьому шляху цісарського кортежу з вікон і з натовпу майоріли чорно-жовті австрійські та синьо-жовті українські фани. Газета «Діло» закликала українців під час візиту цісаря одягати національне вбрання, «бо ми, все ж живемо в Австрії, а не в Польщі».
Вікна прилеглих до маршруту будинків рясно оздобили квітами, портретами цісаря і цісаревої, транспарантами. Аби гасла транспарантів не повторювалися, їхній текст львів’яни були зобов’язані попередньо узгоджувати у відповідному комітеті. Для огляду імператорського кортежу встановили декілька трибун.
Львів’яни зустрічають імператора Франца Йосифа на львівському вокзалі 1880 р
Увечері того ж дня на Губернаторських валах біля будинку Намісництва відбувся прийом, на якому хор із 450 співаків заспівав на честь цісаря дві кантати – польською та українською мовами.
Обід на честь високого гостя готував особистий кухмістр цісаря граф Кінський згідно зі списком продуктів, заздалегідь надісланим із Відня. На столі лежав перелік страв французькою, музична програма німецькою та картки з іменами сусідів по столу. Усіх гостей попередили, що під час обіду не вільно голосно розмовляти і проголошувати тостів. Зате по обіді цісар проводив бесіди з запрошеними, не обминаючи жодного із присутніх. Двох гостей обслуговував один лакей, і страви міняли так швидко, що гості не встигали їх як слід розкуштувати.
Наступного дня у львівській Ратуші влаштували бал, на який запросили 1 700 осіб. Цісар прибув на нього у супроводі дружини галицького намісника графині Потоцької. Після австрійського гімну музики заграли полонез, а згодом мазурку, з усіх запрошених танцювати мали право лише 32 пари. Після танців імператор спілкувався з гостями.
Імператор Франц Йосиф біля тріумфальної арки під час відвідин Крайової лісної школи в 1880 році. Рис. 1880-х років
Під час свого візиту цісар відвідав також новозбудований Галицький Сейм, Латинську катедру, собор Святого Юра, Вірменську церкву, ортодоксальну і реформаторську синагоги, Лісову школу, святкову виставу у Скарбківському театрі, бал у Міщанському казино на вулиці Академічній.
Під час відвідин українського Народного дому, наріжний камінь якого цісар заклав іще 1851 року, його вітали українські красуні, з однією з них, Юстиною Шепаревич, цісар завів розмову і промовив «дякую» українською мовою. Згодом цісар вислав дівчині презент.
Усі чотири дні перебування цісаря у Львові 1880 року оголосили вихідними, щоночі на вулицях міста лунали співи й танці, горіли ілюмінації та пускали феєрверки.
Проїзд імператора Франца Йосифа під тріумфальною аркою. Фото 1894 року
1894 року Франц Йосиф I, вчетверте будучи у Львові, відвідав Крайову Виставку, культурний і бізнесовий захід, найпомпезніший за всю історію міста, який відвідало приблизно півтора мільйона гостей. Тоді цісар гостював у Львові шість днів. Розпочинав свій день із богослужінь у різних львівських храмах, потім кілька годин оглядав виставку, а ввечері у будівлі Галицького Намісництва давав аудієнції і приймав послів від громад міста. Приймаючи українські делегації, зокрема представників НТШ, «Просвіти», «Руської Бесіди», цісар запевнив українців у своїй незмінній прихильності. Під час візиту цісаря до Руської духовної семінарії для нього співів хор під керівництвом Остапа Нижанківського.
Востаннє цісар відвідав Львів у вересні 1903 року, і цей візит тривав лише чотири години. Від самого ранку за багато годин до приїзду цісаря натовпи львів’ян і багатьох напередодні прибулих вечірніми потягами мешканців провінції займали місця на шляху руху імператорського кортежу, причому дуже толерантно формувалися ряди передніх і задніх глядачів. Цісарський потяг прибув на другий перон Головного залізничного двірця, шлях від сходинок вагона до екіпажу на Двірцевій площі був устелений килимами, удекорований зеленню, різнокольоровими прапорами, гербами монархії, краю і міста.
На пероні цісаря вітали очільники міста і краю, а військовий оркестр відіграв гімн. Цісар, коротко привітавши присутніх, віддав честь військовим і рушив до свого екіпажу. Від вокзалу до центру міста на чолі кортежу їхав командувач цивільної охорони, до якої входили представники гімназійної молоді та різних робітничих товариств і парафій, за ним – президент міста Ґодзимир Малаховський, далі цісар, а замикали кортеж маршалок сейму граф Станіслав Бадені і цісарський почет.
Франц-Йосиф відвідує собор Св. Юра.
Завдяки піклуванню митрополита Андрея Шептицького цісар, змінивши первісно накреслену програму візиту, дорогою до Латинської катедри, спершу завітав до собору Святого Юра. На сходах перед собором цісаря привітав митрополит, духівництво і святково вбрані українці. Цісар зайшов до храму під балдахіном, одразу хор Ставропігії заспів куплет імператорського гімну, а цісар усівся на троні у пресвітерії. Митрополит Андрей при головному вівтарі відправив малу ектенію (сукупність молитов з проханнями і зверненнями до Бога), після чого цісар вирушив до Латинської катедри.
При виході з катедри, в той момент, коли цісар сідав до екіпажу, невгамовний екзальтований натовп, на чолі якого опинилися військовики і єврейські підлітки, посунув упритул до карети. Ще мить – і карету могли перекинути, але, на щастя, обійшлося. Гірша ситуація була з іншими екіпажами кортежу, коні яких, сполохані заворушенням, посунули на щільний натовп, утім серйозних травм ніхто не зазнав.
Будівля намісництва.
У Палаці намісників цісар провів зустріч із російським та німецьким консулами а також із групою депутатів Сейму на чолі з маршалком Станіславом Бадені. Бадені виголосив вдячну промову цісареві, почавши польською мовою, потім частину спічу промовив українською, і завершив польською. Цісар зі свого боку виголосив промову німецькою, у якій підкреслив, що цей край є надзвичайно близький його серцю, і пообіцяв чинити усе можливе для його духовного і матеріального розвитку.
Дорогою на вокзал на площі Бернардинській (тепер Соборна) вдячні піддані подарували цісареві букет із чорних і жовтих троянд, що символізувало кольори національного прапора. Дорогою кортежу до вокзалу чиновники приймали від львів’ян численні прохання й петиції. Цісар особисто прийняв лише одного листа з рук восьмирічної дівчинки, яку, окрім нього, ніхто не помітив на вулиці Третього Травня (нині Січових Стрільців). Дівчинка, надзвичайно розчулившись, заплакала.
Наприкінці року, коли свято Різдва наповнює наші серця теплом, Домівка врятованих тварин запрошує всіх небайдужих долучитися до найтеплішого благодійного фестивалю на підтримку хвостатих друзів! Про це повідомляє Львівська ОВА.
Коли і де?
Дати: 28-29 грудня Час: з 12:00 до 21:00
Місце: м. Львів, вул. Олекси Довбуша, 24
На Вас чекає:
Колядки та вертепи: створять атмосферу справжнього українського Різдва.
Домівчин мерч та барахолка: оригінальні сувеніри, книги й ексклюзивні товари на пам’ять.
Смачні частування: гарячі домашні страви та ексклюзивні «мамині пампухи».
Українські традиції: хусткування та знайомство з автентичними різдвяними звичаями.
Музична програма від:
FIINKA
ЗАЛІСКО
Софії Федини
та інших зірок української сцени!
«Різдвяний Базар Добра» – не просто святковий фестиваль. Це місце, де люди об’єднуються заради доброї справи – порятунку й реабілітації тварин, які потрапили в біду. Всі кошти, зібрані під час заходу, будуть спрямовані на допомогу тваринам, які знайшли притулок у Домівці.
Вхід вільний – ви можете зробити будь-який донат, щоб підтримати благородну місію. Також є потреба у закупівлі продуктів для підопічних Домівки врятованих тварин, які мають різноманітний раціон. Зараз їм необхідні:
Теплі посиденьки біля вогню, аромат різдвяних страв, дружні зустрічі під звуки колядок – «Базар Добра» стане місцем, де ви відчуєте справжнє диво Різдва. Приходьте з родиною, друзями або самі – і разом ми зробимо цей світ трохи добрішим!
«Різдво – це час, коли добрі справи мають особливу силу, а людська турбота й милосердя стають справжнім дивом для тих, хто цього потребує. «Різдвяний Базар Добра» – не лише благодійна акція, а й нагадування про нашу відповідальність перед природою і тваринами. Участь у таких заходах допомагає підопічним Домівки врятованих тварин та сприяє формуванню культури гуманності та екологічної свідомості. Разом ми можемо перетворити святкову магію Різдва на реальну допомогу тим, хто цього найбільше потребує», – зазначає т.в.о. директора департаменту екології та природних ресурсів Львівської ОВА Оксана Війтик.
Литовські Волонтери Доправили На Львівщину ще Понад 30 Автомобілів Для ЗСУ
Вчора, 27 грудня 2024 року, литовський волонтер Валдас Барткавічус та ще майже 50 його однодумців привезли на Львівщину 33 автомобілі, які невдовзі поїдуть до наших військових на передову. Про це повідомив начальник Львівської ОВА Максим Козицький. Він також уточнив, що це не перша партія автівок, які Валдас передав для Збройних Сил України. Загалом йдеться про сотні пікапів та десятки тонн гуманітарної допомоги.
Литовські Волонтери Доправили На Львівщину ще Понад 30 Автомобілів Для ЗСУ
Закупити ці автомобілі вдалось завдяки благодійним внескам литовського народу. Упродовж п’яти тижнів команда волонтерів зібрала понад 100 тисяч євро.
Литовські Волонтери Доправили На Львівщину ще Понад 30 Автомобілів Для ЗСУ
«Тисячу кілометрів подолав Валдас та його друзі, аби привезти такі необхідні автомобілі для наших бригад. Його підтримка вкрай важлива для нас. Дякую за постійний розголос у себе на Батьківщині про війну в Україні. Завдяки таким людям, як ви, за кордоном пам’ятають про нашу боротьбу проти російського агресора. Львівщина стала транзитною областю, звідки автівки поїдуть на Полтавщину, а звідти на Харківщину та інші напрямки, де є неабияка потреба в транспорті», – пояснив начальник Львівської ОВА Максим Козицький.
Литовські Волонтери Доправили На Львівщину ще Понад 30 Автомобілів Для ЗСУ
Очільник області розповів, що цього разу автомобілі передадуть 93 окремій механізованій бригаді «Холодний Яр», 3 штурмовій бригаді, 95 окремій десантно-штурмовій Поліській бригаді, 13 бригаді оперативного призначення НГУ «Хартія» та іншим підрозділам Сил Оборони України.
Литовські Волонтери Доправили На Львівщину ще Понад 30 Автомобілів Для ЗСУ
У Валдаса родичі мають українське коріння, він неодноразово бував у Криму, Тернополі та менших наших містах й селищах. Чоловік розмовляє українською, каже, мова – це також наша зброя проти ворога.
Литовські Волонтери Доправили На Львівщину ще Понад 30 Автомобілів Для ЗСУ
«Від початку 2022 року кількість автомобілів, які ми збираємо для України, постійно зростає. Я вважаю, що цілком реально зібрати навіть тисячу пікапів, тут головне згуртуватися і діяти на результат. Люди мають усвідомити, що ворог не зупиниться лише на Україні. Її незалежність дорівнює незалежності й процвітанню демократії у всіх колишніх радянських колоніях», – ділиться Валдас Барткавічус.
28 грудня у Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика пройде особлива подія, де слухачів запрошують поринути в атмосферу Різдва на концерті симфонічного оркестру INSO-Lviv. Всі квитки було продано вже за кілька тижнів до виступу, а напередодні в оркестрі поділилися новиною про знакову колаборацію, яка втілиться в залі.
На концерті разом з оркестром «INSO-Львів» на сцені будуть представлені моделі в етнічному вбранні від відомого бренду Khrystyna Rachytska. Модераторкою вечора буде Христина Рачицька, яка і розповідатиме про ідею та ціннісне втілення. Заснований у 2016 році, її бренд створює унікальні вироби ручної роботи та прагне донести знахідки українського мистецтва до широкого кола глядачів через вбрання та вишивку. Бренд також відтворює старовинні жіночі та дівочі прикраси кінця XIX – початку XX століть.
У музичній програмі — чергова знахідка: на основі найвідоміших різдвяних мотивів сучасний композитор Іван Небесний створив симфонічний цикл, сповнений глибокої душевності та святкової піднесеності. У “Різдвяних фантазіях” сучасна українська музика зустрічається з тисячолітньою традицією. Ці твори дихають духом Різдва – з його яскравими передзвонами, щирістю та дитячою безпосередністю, спільною дзвінкою колядою, а також моментами зворушливої тиші, які змушують замислитися про найважливіше.
Був 1842 рік. У селі Бутини Жовківського повіту, в півсумерку старої парафіяльної церкви Св. Михаїла, що належала до Угнівського деканату Перемишльської єпархії, дня 11 лютого, брав шлюб молодий семінарист Павло Калитовський (1817-1881). Син покійного місцевого пароха Григорія[1] взяв за дружину 16-тирічну доньку священника о. Івана Ковшевича[2] і Марії Трильовської Юліанну[3].
Вже через рік, у будинку №26, де продовжувала мешкати родина нового душпастиря, на світ з’явився первісток Зенон. 14 серпня 1844 року охрестили його брата Едуарда. 13 червня 1846 року — Наталію. 15 березня 1848 року народилась Павліна, а наступного року — Стахій. Доньку Ольгу охрестили в листопаді 1850 року. У серпні 1852 року народився Кипріян, а в березні 1855 року — Омелян. 15 січня 1859 року охрестили Василя, а в квітні 1860 року — Івана…[4]
Твердять, що наймолодший син Ієронім народився 1 січня 1866 року[5], перевірити це годі, бо метричні книги народжень за період 1860-1895 років не збереглися. Дерев`яна одноверха церква простояла лише до 1864 року. Тож хлопчика тримали до хреста в дочірній каплиці села Шишаки. Ходив він до місцевої школи.
1 вересня 1876 року розпочав навчання в «Цісарсько-королівській академічній гімназії у Львові». Його записали до 1-Б класу. Провідний навчальний заклад, окрім якісної освіти, забезпечував добре національне та релігійне виховання.
Разом з ним вчився майбутній священник і письменник Тимофій Бордуляк (1863-1936).
1884 року Калитовський склав іспит зрілості та отримав свідоцтво з відзнакою[6]. Він став кращим із випуску й отримав 157 ринських річної стипендії Крайового відділу так званого «фонду конвіктового» [7].
Попереду був університет і 210 злотих річної стипендії з того ж фонду. Юридичний факультет Львівського університету став потужною кузнею кадрів. Покоління адвокатів жваво та вперто відтісняло згасаючу епоху священників.
Однокласник Калитовського, майбутній священник, Олекса Бобикевич описав відчуття випускників в оповіданні «По матурі».
Участь в молодіжних організаціях надихала та радикально змінювала світогляд[8]. Історію товариств «Дружній лихвар» та «Академічне братство» напише власне Ієронім Калитовський, але Франко опублікує її в 1903 році, як рукопис невідомого автора[9].
На засіданні створеного при «Академічному братстві» Етнографічно-статистичного гуртка, або за влучною назвою Івана Франка, — «Кружка етнографічно-статистичного для студіювання життя і світогляду народу» Калитовський виголосив реферат «Відчит про мандрівку студентів до Дори і Скита Манявського». Йшлося про першу подорож гімназистів у липні 1883 року[10]. Це був гарний початок. Таких мандрівок буде ще кілька.
Кирило Студинський згадував Калитовського як учасника традиційних концертів на пошану Тараса Шевченка[11]. Молодь часто збиралася у львівських кав’ярнях Кучинського чи Добровольського за українським «словом і піснею».
Творчий дебют Ієроніма — вірш «Чому», опублікований у часописі «Зоря», який друкували у Львові протягом 1880 — 1897 років [12].
ЧОМУ?
Чому жите суворе й холоднé, …
Що мнѣ колись всмѣхалось такъ принадно,
Теперь ты кинуло мене
На глумъ людей такъ зимно, безпощадно?
Чомъ надѣяти ся казало ты
И вѣрить твердо въ людску добрость певну,
Любовь святу у серцѣ берегти,
Тоску та муку въ груди грѣть таемну?
Не лѣпше було бы въ безпечности дѣтскóй
Цасливо жить зъ незрячою душею,
Безъ пристрастей бурливыхъ, безъ надѣй,
Зъ людьми у згодѣ й долею своею?
В редакції, яку тоді очолював рідний брат Омелян Калитовський (1855-1925), що навчався разом з Іваном Франком, зібралась група молодих, цікавих і творчих особистостей[13].
Ієронім Калитовський публікує також бібліографію українських видань за 1885 рік[14]. Збирає пісні й народну творчість.
Тоді він часто гостює в Топорівцях у старшого брата о. Василя Калитовського (1859-1910), висвяченого 1883 року, який одружився із Євгенією-Юлією Гаморак (1865-1905) зі Стецеви, онукою о. Івана Стрийського. Отець був у літах, тому одразу запросив на допомогу свояка сотрудником.
Але 1887 року духовну семінарію закінчує улюблений онук о. Івана Теодор Гаморак і займає місце помічника. Отож о. Василь Калитовський із малою дитиною і вагітною дружиною 27 жовтня 1887 року переїжджає на парафію Трійця Снятинського деканату.
Влітку 1885 року Лесь Мартович привіз в Топорівці, де мешкала його сестра Марія Стефанів, друзів — Василя Стефаника із Русова і Лева Бачинського із Серафинець. Так відбулося знайомство з родиною Калитовських. Особливо теплі стосунки склалися в Стефаника з молодою їмостю. В новелі «Серце» він напише: «Євгенія Калитовська — мій найвищий ідеал жінки»[15]. Подружжю Калитовських подарує перший примірник «Синьої книжечки».
Побутує версія, що Ієронім Калитовський був автором «Думи про вибори у Снятинськім повіті» — сатиричного твору, стилізованого під народні думи, що з’явився восени 1889 року і розпочинався такими рядками:
Ось чого у тім пеклі труби труб’є, бубни грають
То всі сили та й нечисті на нараду ся скликають.
Ой зібралися чортове, куці, лисі та хвостаті,
Бо закликав їх Люципер, щоб їм бефель свій віддати[16].
«Дума» спрямована проти урядового кандидата, власника Заболотова барона Мойси[17]. В результаті виборів, послом до Галицького сейму обрано батька Євгенії о. Кирила Гаморака (1837-1909). Виходить вибори йому зробив… Калитовський.
Ієронім Калитовський
Ось як про це писав Василь Костащук:
«В рукописному відділі Інституту літератури зберігається учнівський зошит В. Стефаника, в якому переписана «Дума про вібори в Снєтинському повіті року божого 1889». Автором цієї «Думи», згідно розповідей сестри дружини В. Стефаника Олени Кирилівни Плешкан, мав бути молодий студент прав Єронім Калитовський, рідний брат Василя Калитовського, священика в селі Трійці біля Заболотова. Єронім Калитовський часто перебував у свого брата в Трійці і брав активну участь в політичному й громадському житті Заболотівщини. До Трійці часто заїжджав В. Стефаник і зустрічався з цим уже відомим агітатором за народну справу»[18].
Однорічну військову службу Ієронім пройшов впродовж 1888 року в цісарсько-королівському піхотному полку №80 зі штабом у Львові та 1 січня 1889 року був номінований на лейтенанта резерву[19]. З 1896 року його переведуть до неактивного резерву 17-го полку піхоти ландверу, що дислокувався в Ряшеві.
В березні 1893 року стає членом Правничого товариства як судовий аускультант (практикант) в Бережанах.
1894 року входить до Виділу товариства «Поступ», головою якого обрано Михайла Павлика.
На початку 1895 року Ієронім Калитовський бере участь у щойно створеному Комітеті для записування та систематичного видання галицьких народнопісенних мелодій і контактує з Нижанківським[20].
Працює конципієнтом адвоката Андрія Косса.
Канцелярія Михайла Дорундяка (1857-1907) в Борщеві на Тернопільщині — наступне місце праці Калитовського, який стає сумлінним помічником адвоката 1895 року.
Зберігся спогад Богдана Лепкого з того часу: «… в хаті мого дядька (маминого брата) Омеляна Глібовицького, що був парохом у Циганах, коло Борщева, на Поділлі, гостило не будь-яке товариство… бачу кремезму постать борщівського адвоката і організатора повіту Михайла Дорундяка… Бачу малого ростом, але великого енергією Єроніма Калитовського»[21].
Ще в лютому 1896 року Калитовський як бібліотекар борщівської «Просвіти» пише листа до Михайла Грушевського з проханням допомоги у придбанні видань НТШ[22]. А в листопаді зустрічається з ним на відкритті читальні в Бурдяківцях. Грушевський дарує читальні перші два томи «Історії України-Руси».
В цей час Калитовський активно співпрацює з театром «Руська Бесіда». Перекладає лібрето опер «Бідне дівча» і «Продана наречена» чеха Бердріджа Сметани[23].
Виставу за драмою «Хата за селом, або Циганка Аза» театр «Руської Бесіди» показав впродовж 1896 року в Золочеві, Чорткові, Борщеві та Тернополі. Переклад з польської зробив Ієронім Калитовський. У його переробці Мотруна — донька господаря Лепюка[24].
При читальні борщівської «Просвіти» створено аматорський театр, який дебютував постановкою вистави «Гостина святого отця Миколая в Борщеві». Автором п’єси був Калитовський[25]. Вона витримала кілька видань[26]. Як юрист він адаптує виборче законодавство для пересічних громадян у формі діалогу[27].
1900 року бере участь у виборах як кандидат від V курії (загальне голосування) в Борщеві.
Калитовському, який входив до Історико-філософічної секції НТШ, належить рецензія на працю Устименко Т. М. Село Зуевцы, Миргородскаго уѣзда, Полтавской губерніи. Историко-этнографическій очеркъ. (Полтава, 1894. 131 с.)[28].
Він багато і наполегливо читає, перекладає та й сам не покидає красного письменства.
В листі до Василя Стефаника від 23 грудня 1900 року Ієронім Калитовський ділиться враженнями від прочитання «Дороги»: «Щоправда, забагато Ви накопичили горя й болю мужичого в такій малій судині, як та Ваша остання книжечка — але цей біль зовсім не лишає враження — принаймні у мене — безнадійності й розпуки, а втім віє з нього якась елементарна, надприродна сила й могутність, перед котрою кожний мусить набрати респекту… вони справді виходять — тоті босоногі Семенки й Оксани — нехай вже тепер із зародками будучих терпінь і болів, та все-таки настільки здорові, сильні та спосібні, що складають живе свідоцтво «мужицтво є несмертельне»[29].
У січні 1900 року виходить ілюстрований гумористично-сатиричний двотижневик «Комар». Його постійним автором стає Калитовський, «сховавшись» під псевдонімом «Трохим Дріт».
Обкладинка твору «Прогулька на Маківку»
Завершене 1 червня 1902 року оповідання «Декани з гір»[30] — типовий приклад автобіографічних мотивів. Ієронім Калитовський добре знав середовище, яке описав. Його обоє дідусів були священниками. Прадід о. Іван Трильовський став Белзським деканом. Батько Павло Калитовський був віце-деканом. Брат Василь також висвятився. Немає жодних підстав твердження, що прототипами персонажів є о. Лев Шанковський, о. Володимир Мартинків і о. Василь Давидяк[31]. Хоча останній справді був затятим і майстерним картярем. Врешті-решт, картярська манія заполонила всю Галичину та відображена в спогадах і літературних творах, приміром, повісті Володимира Барвінського «Скошений світ».
1903 року Калитовський отримує ступінь доктора права в Краківському університеті[32].
З 24 листопада 1906 року Д-ор Ієронім Калитовський розпочинає самостійну адвокатську практику в Заліщиках. Там застала його вістка про несподівану смерть Дорундяка:
Дня 2 серпня 1907 р. в повітовім місті Борщеві, осередку полуднево-східньої части галицького Поділля, великий здвиг народа відпроваджував на місце вічного спочинку тлінні останки чоловіка, якого імя буде нерозривно злучене з історією культурного, економічного й політичного розвитку тої части нашої великої батьківщини. Два дни перед тим (31. липня 1907 р.) помер там Др. Михайло Дорундяк, краєвий адвокат у Борщеві, а смерть його відчула глибоко вся українська громада цілої околиці, так інтелігенція, як і сільський нарід, яких він був через 13 літ смілим і енерґічним речником і провідником[33].
Він висуває свою кандидатуру на додаткових виборах до Галицького сейму від Борщівського повіту 1907 року, але поступається опоненту Тадеушу Чарковському-Голеєвському, набравши 96 голосів проти 112-ти.
Вибори 1907 року — окрема тема. Василь Стефаник стає заступником Володимира Охримовича, кандидата від Української національно-демократичної партії (УНДП) до австрійського парламенту по рідному 58-му виборчому окрузі Заліщики—Борщів—Мельниця—Городенка—Тлусте—Снятин. У Снятинському повіті духовенство відверто підтримувало кандидатуру Теофіла Окуневського. Промовистим свідченням про настрої того часу є лист Стефаника до Калитовського від 3 квітня 1907 року:
Дорогі!
Прошу Вас напишіть мені, які заходи робив о. Попель у Заліщицкім повіті, аби не допустити мого заступства? У нас попи роблять і говорять перфідно — раз їм добрий Охримович, то я злий, раз я добрий, то Охримович недобрий. Найліпший їм Окуневський, і попи агітують, аби за ним у нас голосувати. Тепер приїхав і др. Могильницкий і він незадоволений. Нині я зачитав у «Ділі» нотатку, що Ви на якімось вічу ухвалили кандидатуру Охримовича, а заступника минули. Я Вас прошу, аби Ви все виразно ухвалювали і моє заступництво, бо без того я не годен тутка вести діло. А може вже що сталося, що Ви не можете підносити моего заступництва — так напишіть. Загалом тут виборча акція йде жваво і попи не годні нічого подіяти, хоч Охримовича і мене виставляють яко безбожників і ворогів церкви. Яросевич робить тепер у Снятині, в четвер через Стецеву їде до Заліщик і там десь надтягне у суботу.
Чикаю від Вас відповіди і поздоровляю Вашу жінку[34].
Ієронім Калитовський жваво листується з обома[35]. Вони переможуть на виборах. Навесні 1908 року Стефаник нарешті потрапить до парламенту після зречення Охримовича.
Подружжя Калитовських з сином Павлом
Виборів, але до Галицького сейму, стосується лист до Михайла Грушевського від 12 грудня 1907 року. Інформуючи про проведену роботу, Калитовський зауважує, що провести кандидатуру Грушевського вже неможливо через закриті акти виборів делегатів від Заліщицького та Тлустецького повітів. Натомість обіцяє посприяти вибору делегатом від Борщева, де він має переваги бути кандидатом як почесний член місцевого Народного дому, а також радить подбати про інші місця «про запас». У цей час їх єднали вже й родинні зв’язки…
Стефанія Левицька, в заміжжі Калитовська
Скала Подільська над Збручем, що належала тоді до Борщівського повіту. Саме тут, 17 лютого 1907 року, в місцевій церкві Св. Миколая Ієронім взяв шлюб з Стефанією Левицькою, 29-тирічною донькою тутешнього пароха о. Олександра Левицького та Олімпії Вояковської, рідної сестри дружини Михайла Грушевського. Вінчав подружжя о. Віктор Сиротинський. Свідками на весіллі були о. Северин Матковський з Босир та інженер Володимир Дидинський.
Їх знайомству, швидше за все, посприяв Грушевський, який був вуйком Стефанії. В одному з листів з 1898 року йдеться про таке: «Дістали ми сьогодня лист з фотографією твого панича. Панич виглядає зовсім добре, мусить бути красний, коли фотограф не підкрасив, і як і всередині не гірший, то був би дуже добрий. А все не спіши ся децидуватись і подумай добре, чи маєш надію, що не пожалуєш?
Так пише Вуйко, а я хиба те саме можу повторити: і мені з лиця панич подобає ся, але то все нічого не значить: найважнійше то чи Тобі подобає ся і чи добрий і т.д. Коли так, то яби ся страшно тішила і Вуйко також, а впрочім я збираю ся до Скали на Покров, то поговоримо і побачимо все і всіх на власні очи. Я ходила нинї до церкви – щоби все було добре…»[36]
28 серпня 1908 року в Заліщиках народився син, якого нарекли в честь діда — Павло. Хрещеним батьком став Михайло Грушевський.
Михайло Грушевський з родиною на власній дачі. Другий ряд стоять: Йосип Савицький, Марія Грушевська, Людмила Савицька, Стефанія Калитовська, Ієронім Калитовський. Криворівня. 16 серпня 1912 р.
Калитовський передає до Музею НТШ 23 римські монети зі срібного скарбу, відкритого в селі Касперівцях Заліщицького повіту підлітками-пастухами в липні 1908 року.
Канцелярія Калитовського в Стрию відчинила двері з листопада 1908 року. Він прийшов на місце Євгена Олесницького. Життя провінційного адвоката не було легким. Обставини відображає лист Марії Грушевської до Олімпії Левицької від 27 березня 1910 року: «Тепер писала мені (йдеться про Стефанію Калитовську М. З.), що їх домовий господар продає дім і вони від падолиста знов будуть без помешканя, хибаби купили самі той домик: 15 000 зл. — 9 000 готівки і 6 000 довгу. Як вони на сьвята приїдуть, то якось промовте Калитов. до амбіції, що такий невеликий інтерес він прецінь повинен відважити ся зробити, прецінь кождий адвокат купує без грошей і якось виходить, а він як буде чекати аж наскладає готівки, то ніколи до нічого не прийде. Він дуже всего боїть ся, а в інтересах така полохливість дуже шкідлива. Якбисьте може могли їм дістати позичку в Скалї в Касі, то булоби дуже добре [аби не все в Стрию позичати і також] нехай в разі купна інтабулює хоч в половині на Стефцю. Він, розумієть ся, не заасекурував ся ще і мабуть ніколи того не зробить, отже для неї нема ніякого обезпеченя. Я думаю, що тої нагоди з купном дому не треба упускати і якось подумайте над тим, аби Єр. конче до того намовити»[37].
Ієронім Калитовський очолює місцеву філію «Просвіти» і стає членом мало не всіх товариств. Відновлене 1909 року стрийське повітове товариство «Підгірська Рада» під головуванням Ієроніма Калитовського запланувало видання однойменного «провінционального політично-економічного двотижневика» з окремою рубрикою «Веселий куток» і «Малий фейлетон».
Подружжя ощасливлює народження доньки Тетяни 19 січня 1911 року, хрещеною якої стала Марія Грушевська.
Калитовський юридично консультує Михайла Грушевського у його майнових справах по нерухомості в Криворівні, де вони часто зустрічаються.
Ювілейний обхід 8 грудня 1913 року в честь Івана Франка в Народному домі Стрия завершився інсценізацією «Лиса Микити», яку на основі поеми Каменяра підготував організатор обходу Калитовський.
У розпалі творчої і громадської активності захопила Ієроніма Калитовського Перша світова війна. У стані загального розпачу і зневіри, що запанували у місті, він виважено і свідомо береться за ведення щоденника. Збирає відозви окупаційної влади, усвідомлюючи, що колись вони стануть цінним історичним джерелом.
Але прозаїчне життя завжди вносить свої невблаганні корективи в задуми людей. Час приносить і забирає. 22 жовтня 1916 року сім’ї Калитовських народилась донька Марта, а 1 лютого 1917 року помирає дружина Стефанія.
«Стефанія Калитовська, померша в Закопанім дня 1 лютого 1917, се одна з красших представниць нашого укр. інтелігентного жіноцтва. Родила ся в р. 1877 в Нижневі, яко донька о. Олександра Левицького, пізнійше пароха в Скалї над Збручем, знаного народного трудівника, — і виростала серед патриотичної атмосфери в домі родичів. Покінчивши у Львові виділові школи, а відтак жіночий учительський семінар та зложивши державний іспит бухгальтерийний, прийняла в Наук. Тов. ім. Шевченка місце уряднички-книговодницї, де також в домі свого вуйка проф. М. Грушівського мала нагоду стрічати ся з ученими, письменниками і артистами всеї соборної України, прислухувати ся веденим розмовам і спорам і брати в них участь, що дуже поширило єї погляди і збудило в нїй живий інтерес до красного письменьства і рідної штуки, за чим пішли дотичні пильні студиї. Противничка всякої дволичности і безхарактерности, щиро перенята всїми красшими поступовими думками, вона завсїди виявляла отверто і щиро свої погляди і переконаня,не тільки теоретично, але в практичнім житю вела себе скрізь і всюди Українкою. Тими своїми прикметами вона виявляла чималий вплив на своїх товаришок і людий, з котрими сходила ся і такою була вона знана і шанована в «Кружку українських дівчат», до якого основательок належала і якому щиро посьвячувала свою працю яко довголїтна касиєрка.»[38]
Стефаник співчував другові:
«Дорогий Єронім! Хотів бим Вам написати хоч одно словечко розради, та не можу єго знайти, найрадше сумував бим з Вами над гробом Вашої дружини, бо житє мене навчило сумувати. Прийміть від мене лиш щирі бажаня аби діти Ваші Вам здорові росли та аби Ви могли їх вести за малі руки місто їх мами. Ваш Василь Стефаник»[39].
Фотографія Василя Стефаника з дарчим підписом Ієронімові Калитовському
Втомлений роками, війною та безнадією, старіючий адвокат залишається сам з трьома дітьми і ще зреченіше береться до своїх професійних і громадських обов’язків. Хто б не звертався до адвокатської канцелярії — ніколи не зустрічав відмови. Заступник посла Теофіля Окуневського, член повітової ради, заступник голови цієї ради Калитовський був кращим кандидатом на посадника міста з утвердженням української влади.
Підпис Калитовського під документом періоду ЗУНР
«Ви переживаєте медовий місяць свободи. Нехай доля заховає Західню Україну від тяжких проб, які прийшлось пережити Східній! Я в тій хвилї стою одалїк від справ. Поголоска буцїм я їду на мирну конференцію, хибна. Був проект поїхати мені в делегації від партій, але сей проект не знайшов спочутя у нинішніх правителів, для котрих я очевидно став persona ingrata. Тому дуже можливо, що виїдемо до Галичини. Як раз були у мене гості Галичане Стефаник і А. Крушельницький, які запрошували приїхати. Може там я й буду чимось користний, а тут мені властиво нічого робить тепер…» — писав Михайло Грушевський до Калитовського[40].
1919 року накладом видавництва «Народній Базар» у Стрию побачила світ книжечка «Прогулька на Маківку». Це опис тригодинної мандрівки, яку здійснив автор 21 липня 1918 року разом з невеликим товариством відпочивальників у Гребенові.
Обкладинка твору «Прогулька на Маківку»
Невдачі державотворчого будівництва не кинули Калитовського у відчай. З творчим запалом і небувалим ентузіазмом він береться за відновлення роботи «Просвіти», незмінним головою якої був до кінця життя[41].
22 грудня 1926 року Калитовський несподівано помер. «Adynamia cordis[42]» — діагностував лікар. Серцевий напад схопив його на одній з малолюдних вулиць нашого міста, якому Ієронім Калитовський віддав останні роки свого життя. Чин похорону здійснив о. Роман Височанський.
Метричний запис про смерть Калитоського
«Пам’яти видатного громадянина» — заголовок некролога з «Діла»[43] — найкраще відображає звичайну долю незвичайного галицького адвоката, громадського діяча і письменника.
Сучасники його порівнювали з людиною, яку шукав Діоген. А вислів «veritatis diligens, ut ne ioco quidem mentiretur[44]» був незмінним гаслом його життя.
Микола ЗАКУСОВ
[1]. О. Григорій Калитовський (1778-1841), висвячений 1803 року. Дружина — Анна, донька о. Василя Левицького. Відомо ще про трьох священників з роду Калитовських — Івана, Антонія та Юліана.
[2]. О. Іван Ковшевич 1791 р. н., висвячений 1820 року, парох у с. Ульвівок Сокальського деканату (тепер Шептицький район Львівської області)
[3]. Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі — ЦДІА України у Львові). Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 6307; Марія Трильовська була донькою пароха Корчмина (село в Польщі, у гміні Ульгівок Томашівського повіту Люблінського воєводства) і Белзського декана о. Івана Трильовського (1769 р. н.)
[4]. ЦДІА України у Львові. Ф. 201. Оп.4а. Спр.620. Арк.26зв., 37, 39зв, 48зв, 54, 59зв, 66, 74, 87зв, 93зв.
[5]. Павлишин О. Калитовський Ієронім Павлович. Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія: Т. 2: З-О. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2019. С.154;
[6]. Справозданє директора ц. к. Гимназіъ Академичнои во Львовъ на рокь школьний 1883/84. Львовъ, 1884. С.35.
[8]. Чернієнко В. «Я весь труд, весь вік тобі, народе, дав». Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. Львів : Ліга-Прес, 2008. Вип. 8. С.224–234.
[9]. Історичний очерк розвою товариства «Дружній лихвар», опісля «Академічне братство», 1871–85. Записки наукового товариства імені Шевченка. Львів,1903. Кн. V. Т. LV. С. 1—26.
[10]. Справозданье Кружка етнографично-статистичного за рок 1884. Дъло. 1884. 22 листопада (4 грудня). №135. С.1. Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. К.: Наукова думка, 1976. Т.3. С.250 – 262.
[11]. ЦДІА України у Львові. Ф.362. Оп.1. Спр.86. Арк.29, 33.
[15]. Горак Р. Кров на чорній ріллі: Есе-біографія Василя Стефаника. Київ, 2010. 608 с.
[16]. Луців Л. Про «літературну спілку» В. Стефаника з Лесем Мартовичем. Записки наукового товариства імені Шевченка. Т. 187. Нью-Йорк, Париж, Сідней, Торонто. 1976. С.109.
[17]. Погребенник Ф. Сторінки життя і творчості Василя Стефаника. Київ, 1980. С.18 – 19.
[18]. Костащук В. Володар дум селянських. Ужгород, 1968. С.48.
[19]. Schematismus für das k. u. k. Heer und für die k. u. k. Kriegs-Marine 1890. Wien, 1889. S.275.
[21]. Лепкий Б. Твори: в 2 т. К.иїв, 1991. Т.2. С.41-43.
[22]. Скочиляс І. Михайло Грушевський і Борщівщина. Літопис Борщівщини. 1993. Вип.2. С.80-83.
[23]. ЦДІА України у Львові. Ф.514. Оп.1. Спр.34. Арк.76; Спр.81. Арк.94-95. Рукопис останньої — Ф.309. Оп.1. Спр.1074.
[24]. Ґалясевич І. К. Циганка Аза, або Хата за селом. Драма в 5-ох діях зі сьпівами і танцями. Після повісти Й. І. Крашевського. Перевів на укр. мову Єроним Калитовський. Ню Йорк, 1920. 131 с.
[25]. Смоляк П. О. До історії становлення та діяльності аматорського театрального гуртка в м. Борщеві Тернопільської області (кінець ХІХ – перша третина ХХ ст.). Наукові записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство. 2011. № 2. С. 175–181.
[26]. Калитовський І.П. Гостина св[ятого] Николая: Драматична игра в чотирох выходах. Похорон жовніра: Оповіданье з житя буковиньских Русинів. Коломыя; Перемышль: Печатня Н. Джулынского, 1897. С.42, [1] с. (Б-ка для рускои молодежи / Під ред. Ю. Насальского. Вып. 15. Т. 24. Рік 4).
[27]. Калитовський І.П. Розмова про нові выборы до Рады державнои, яку мали господар Панько, Осип, Иван и Тимофей з Остапом. Львів: Накладом «Нар. Рады», 1897.
[28].Див. Записки НТШ. Львів, 1895. Т.VI. С.42-43. Там само огляд змісту часопису «Правда» за 1894 рік укладений в співавторстві з Михайлом Грушевським.
[29]. Цит. за: Костащук В. Володар дум селянських… С.117.
[30]. Дріт Т. Декани з гір (Історія фербльована —посвячена ферблістам). Львів: Накладом редакції «Комара», 1903. 40 с.
[31]. Шанковський Л. Нарис історії Стрийщини. Стрийщина: Історично-мемуарний збірник Стрийщини, Скільщини, Болехівщини, Долинщини, Рожнітивщини, Журавенщини, Жидачівщини і Миколаївщини: в 3 т. Нью-Йорк: Комітет Стрийщини, 1990—1993. Т. 1. 1990. С.122.
[32]. Nowiny dla Wszystkich : dziennik ilustrowany. Krakow. R.1. 1903. Nr 53. 21 lipca. S.2.
[33]. Др. Є. Кал. [Калитовський І.] Михайло Дорундяк. Ілюстрований народний Калєндар Товариства „Просьвіта” на рік звичайний 1908. Львів, 1908. С.90—94.
[34]. Стефаник В. Повне зібрання творів : у 3 т. Т. 3 : Листи… С. 245—246.
[35]. Листи до Володимира Охримовича зберігаються в ЦДІА України у Львові. Ф. 372 (Володимир Охримович). Оп.1. Спр.49. Арк.1—56. Листи до Василя Стефаника — в Літературно-меморіальному музеї Василя Стефаника у Русові.
[36]. Листування Михайла, Марії та Катерини Грушевських. Кн.1. Львів, 2008. С.35.
[37]. Листування Михайла, Марії та Катерини Грушевських. Кн.2. Львів, 2016. С.55.
[38]. Ілюстрований народний Калєндар Товариства „Просьвіта” на рік звичайний 1917. Львів, 1917. С.293
[39]. Цитата за: Листування Михайла, Марії та Катерини Грушевських. Кн.1. Львів, 2008. С.15.
[40]. Листування Михайла, Марії та Катерини Грушевських. Кн.1. Львів, 2008. С.27.
[41]. Закусов М. Ієронім Калитовський. Високий замок плюс Стрийщина. 2002. 5 квітня. С.2
21 січня, у вівторок, вокальна формація «Піккардійська Терція» завітає до Львова з великим різдвяно-новорічним благодійним концертом! Виступ відбудеться у стінах Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької о 17:00 та 19:30, повідомили організатори Clever Production.
Цей концерт стане завершальною частиною масштабного всеукраїнського туру, який охоплює десятки міст України. Святкова програма «Піккардійської Терції» подарує слухачам найкращі різдвяні пісні, колядки, улюблені хіти та прем’єри, сповнені магії й тепла.
«Піккардійська Терція» — унікальна акапельна формація, яка вже понад 30 років зачаровує серця слухачів. Володарі Національної премії імені Тараса Шевченка та заслужені артисти України своїми голосами створюють музику, яка торкається душі й залишається у пам’яті назавжди.
Особливість туру: концерти є благодійними. Усі зібрані кошти будуть спрямовані на підтримку українських воїнів.
«Різдво — це свято надії й добра. Ми хочемо, щоб наша музика стала частиною цього свята для всіх, хто прийде на концерти, і водночас допомогла тим, хто виборює для нас можливість святкувати у вільній Україні!» — зазначають учасники формації.
Запрошуємо львів’ян та гостей міста стати частиною цього святкового дійства!
“Молитва до Святого Миколая” у виконанні Люсьєни Винокурової разом з чоловічим хором Ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України
Співачка і композиторка Люсьєна Винокурова у світлі дні Різдвяних Свят-2024-2025 представляє свою авторську “Молитву до Святого Миколая”. До спільного виконання вона запросила чоловічий хор Ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України (художній керівний – Дмитро Антонюк).
Разом із Люсьєною Винокуровою, яка на певний час приміряла на себе роль солістки знаменитого Ансамблю пісні і танцю ЗСУ, “Молитву” виконали військові трьох взводів: морської піхоти, сухопутної піхоти та десантних військ. Відео до щемливої колядки зняли в Києві – у Катедральному соборі Святого Олександра.
“Молитва до Святого Миколая” у виконанні Люсьєни Винокурової разом з чоловічим хором Ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України
“У Різдвяний час ми всі чекаємо на диво, – розповідає Люсьєна Винокурова, авторка слів, музики, аранжування для хору та виконавиця “Молитви до Святого Миколая”. – Кожен українець прагне миру у своєму серці та родинного тепла. Ця колядка є світлою молитвою до Святого Миколая. У такі буремні часи мені захотілось підтримати настрій народу – щоб цей твір пролунав на всю Україну! Щоб кожен, хто почує “Молитву”, відкрив своє серце до добрих справ, відчув мить щастя і благословення Святого Миколая: “Мій Миколаю, мій добродію / Благослови мене на всі віки”.
Люсьєна каже, що в часі війни саме військові найкраще відтворили її авторську “Молитву”. “У їхніх голосах чути силу, міць, незламність, впевненість, а водночас – тепло і любов, – зауважує співачка-композитор. – Вони щодня захищають нас від ворога, аби ми мали мирне небо над головою. І моя місія як митця – підтримувати ще й бойовий дух наших захисників, дарувати їм радість”.
“Молитва до Святого Миколая” у виконанні Люсьєни Винокурової разом з чоловічим хором Ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України
Співпраця із Заслуженим академічним Ансамблем пісні і танцю Збройних Сил України розпочалася зі знайомства Люсьєни Винокурової із художнім керівником колективу Дмитром Антонюком. Авторка запропонувала йому кілька творів до виконання. Він обрав саме “Молитву до Святого Миколая”. “Мого серця торкнулися його слова, – пригадує Люсьєна. – Він сказав, що, незважаючи на всю мужність і стійкість, – наші військові дуже потребують щирої духовної підтримки. А “Молитва” наповнена позитивом та життєдайною силою! Щиро зичу нашим військовим злагоди, добробуту та миру. Нехай Миколай-Чудотворець благословить їх на всі віки!”.
Видатний український дисидент та борець за незалежність України Данило Шумук помер 21 травня 2004 року в Красноармійську (зараз Покровськ), де і був похований. А завтра, 27 грудня 2024 року, о 14 годині в Гарнізонному храмі апп. Петра і Павла (вул Театральна 11) розпочнеться чин перепоховання. Поховають славного українця у Львові на Личаківському цвинтарі.
Данило Шумук (1914–2004) – видатний громадський діяч, дисидент та учасник руху опору. Пройшов шлях в’язня польських тюрем, нацистських концтаборів і радянських таборів. З березня 1943 до грудня 1944 року перебував у лавах Української повстанської армії.
У квітні 1945 року був засуджений до смертної кари за участь в УПА, яку згодом замінили на 20-річне ув’язнення. Брав участь у Норильському повстанні. Автор спогадів, опублікованих у Канаді та Україні. Загалом провів за ґратами понад 40 років свого життя. Визнаний борцем за незалежність України відповідно до Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті».
Зазвичай на Різдво ми пишемо про звичаї святкувань у Львові. Але цьогоріч, у газеті “Наш прапор” (№ 1 від 01.01.1936 р.) ми натрапили на публікацію про те, що трапилося в місті впродовж свят. Проте це не опис традиційних святкувань, а швидше кримінальна хроніка.
Правопис статті залишаємо оригінальним.
Зима у Львові, 1932 р.
Як сусіди святкували…
Наші сусіди люблять святкувати з розмахом і широким жестом памятаючи про старошляхоцьку традицію – «застаф сен, а постаф сен».
Цьогорічного Різдва були у Львові деякі відхилення від принятих традицій. Знак часу – кризус! Нема чим «заставитися» – той не було за що «поставитися», чи пак «вставитися». «Перший» – за горами, склепарі на книжку не дуже то охочо дають, бо знають що той «перший» буде марний по теперішніх обтягненнях. Купці нарікають, що нерозпродали святочних запасів, кіна, театри та різні розривкові льокалі скаржаться на слабу фреквенцію гостей. Приміром на латинське Різдво заробили всі львівські кіна 14,500 зл. А перед кількома роками, на Різдвяні свята, як кіно «Паляс» висвітлювало німецький фільм «На заході без змін», то на самім тім фільмі заробило якраз 14,500 зл.!
Ерно Ерб. Зима. Торговельні ятки на Підзамче
Назагал всі підкреслюють – дивне у Львові явище: люди мало пили. «Посуха» була така, хтось дотепний назвав Львів містом протиалькоголіків. У звязку з тою посухою – поліція й рятункове поготівля мали назагал спокійні свята. Не було густої різанини на ножі, що перейшла вже по містах у сумну святочну традицію. Десь-не-десь хтось «розбавлений» потовк когось по голові, чи злегка дюґнув кінцем вістря. Смертних випадків не було. Але були близькі смерти. Якийсь Бахурський, що мав мати процес – довідався, що зприводу амнестії його не буде. На ту інтенцію купив 51 пляшок горілиці, спросив 16 осіб на ґрандзабаву. Вислід був такий, що по пирі всі гості лежали покотом на підлозі без притомности, а двох забрали до шпиталя.
Зимовий Львів, 1939-1945 рр.
Відносно багато людей підчас Різдва наложило руку на своє життя. Що-ж – біда, нужда, родинні невзгодини а бачить чоловік – що другі радіють, веселяться з того горя, з того лиха бере тай пє йодину, трутку, стріляється чи рубається сокирою, як це трапилося в родині Бистрів, де мама порубала топором свого 24-літнього пяного сина. Таких випадків було кілька.
Зима у Львові, 1929 р.
Пяних шоферів було мало, тому й зударів авт не було багато – щось два, чи три, а трамваї на Різдво не їздили. Коло Клепарівсьмого моста якісь три підхмелені весельчаки хотіли бачити, як буде виглядати горіюча будка з тютюном. Тому виломали стіну, підпалили пляшку з нафтою, кинули до будки – і відважно втікли.
Мимо всього свята не були сумні. Головно вечорами і ніччю було на вулицях багато співів і колядування. Бувало – йде як широка вулиця, від муру до муру, кількох молодців, певно з веселої гостини. Річ ясна – гнуть по польськи, аж страх. Нараз стають коло ліхтарні і всі, як один, як заревуть:
– Бог предвічний –
Народився.
Так то місто всмоктує в себе наших людей.
Зимовий Львів, 1939-1942 рр.
Всіх нещасливих випадків, що в них інтервеніювало скоре поготівля було 60, з того було більшість звихнення ніг, бо в другий день Різдва було дуже слизько.
Ініціатива створити Львівський гітарний оркестр була проголошена в лютому 2019 року в місті Львові на курсах підвищення кваліфікації для викладачів-гітаристів. Ініціатором-засновником створення Львівського гітарного оркестру являється викладач-методист львівської музичної школи N3 та львівської музичної школи N6 імені Богдана-Юрія Янівського Любов Лігашевська. Бажання стати учасниками Львівського гітарного оркестру підтвердила значна кількість викладачів-гітаристів музичних шкіл Львова та області. До складу Львівського гітарного оркестру увійшли викладачі-гітаристи Львова, Бродів, Бібрки, Винник, Золочева. Обов’язки керівника Lviv Guitar Orchestra взяла на себе Любов Лігашевська, а обов’язки концертмейстера – Людмила Матвіїшин.
І ось вже 5 червня 2019 року відбулася перша репетиція гітарного колективу. Згодом, у жовтні цього ж року Львівський гітарний оркестр представив свій перший виступ на методичному об’єднанні викладачів-гітаристів, організованим Навчально-методичним центром культури та мистецтв Львівщини, а 20 грудня 2019 року виступив у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Романа Іваничука.
Концертні виступи Львівського гітарного оркестру почали множитися в регіонах Львівської області: Жидачів, Щирець, Золочів.
В лютому 2020 року Lviv Guitar Orchestra нагороджений Дипломом з присвоєнням Першого місця на IV міжнародному конкурсі мистецтв «CA ART WORLD» (Туреччина).
Після певного відрізку часу, який припав на карантин, а згодом на початок загарбницької війни росії проти України, Львівський гітарний оркестр продовжив свою творчу діяльність рядом концертів. Відбулися виступи в Етнографічному музеї Львова та в Народному Домі мкр. Левандівка міста Львова, які були присвячені Всесвітньому Дню Гітари. Також проведені благодійні мистецькі заходи «Магія гітарних звуків» та «Мелодії Різдва» в Гарнізонному Храмі святих апостолів Петра і Павла міста Львова. Проведено благодійний концерт «Різдвяні мелодії» в ТЦ «King Cross Leopolis» для підтримки ЗСУ.
XXV ювілейний фестиваль «Велика коляда», що проходив в Храмі Пресвятої Євхаристії міста Львова 07 січня 2024 року, був прикрашений оригінальним виступом Львівського гітарного оркестру, який виконував п’ять обов’язкових творів, а саме старовинні колядки, аранжування яких для гітарного колективу зробив Сергій Гурін.
Важлива, знакова подія для усієї гітарної спільноти України та зарубіжжя відбулася у Львові 23 червня 2023 року, а саме перший «Творчий вечір сучасного українського гітариста та композитора Сергія Гуріна за участю Lviv Guitar Orchestra». В концерті прозвучали твори Сергія Гуріна, яким характерне витончене аранжування та особливий колорит індивідуального стилю.
Lviv Guitar Orchestra представив концертні номери з виконанням творів українського композитора Сергія Гуріна на XVIII Міжнародній літній гітарній академії «ЛіГА ГітАс» влітку 2024 року.
У 18-у Міжнародному конкурсі «Україна єднає світ», який проходив влітку 2024 року, Lviv Guitar Orchestra нагороджений Дипломом 1-го ступеня.
Львівський гітарний оркестр став першим світовим виконавцем Нового Гімну для Волосу, присвяченому Всесвітній Гітарній Олімпіаді 2024, який написав всесвітньо відомий французький гітарист та композитор Арно Дюмон.
За участь у Всесвітній Гітарній Олімпіаді 2024, яка проходила в Греції, в місті Волос, за участі 130 країн, Lviv Guitar Orchestra нагороджений найвищою відзнакою – Золотою олімпійською медаллю.
На даний час Львівський гітарний оркестр проводить активну підготовку до відзначення своєї першої ювілейної дати – п’ятиріччя створення.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Lviv Guitar Orchestra”, Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
22 грудня 1945 року після тортур у празькій в’язниці стратили генерал-хорунжого УПА Дмитра Грицая – “Перебийноса”. Він очолював Головний військовий штаб УПА.
Чоловік народився на Львівщині 1907 року. Навчався в Дрогобицькій гімназії, де керував осередком Пласту, а пізніше приєднався до Української військової організації. Під час навчання у Львівському університеті 1928-го його мобілізували до польської армії. Там приєднався до ОУН.
Дмитро Грицай
1933 року став керівником Військової референтури крайової екзекутиви. Але про це довідались поляки, які заарештовували його двічі. Обидва рази покарання відбував у концтаборі “Береза Картузька”. Після звільнення став членом Революційного проводу ОУН(б) та учасником ІІ Великого збору організації. Ще 1934-го познайомився з майбутньою дружиною Марією Козак із Хотина на Івано-Франківщині. Одружилися за 4 роки та мали 3-х синів.
1941 року Грицай очолив Крайовий військовий штаб ОУН, де готували офіцерів майбутньої української армії, облаштовували схованки зі зброєю та боєприпасами. Брав участь у партизанській боротьбі проти німців. Наприкінці 1942-го потрапив до німецького полону, але підпільникам вдалося витягти його з львівської тюрми на Лонцького. Продовжив боротьбу.
На початку 1945 року очолив Головний військовий штаб, пізніше отримав звання генерал-хорунжого.
Зліва направо: Роман Шухевич, Дмитро Грицай, Катерина Мешко-Логуш, село Будераж Рівненської області. Листопад 1943
Згідно з завданням Української головної визвольної ради, разом із членом Проводу ОУН Дмитром Маївським мав прорватися до Німеччини, щоб зустрітись зі Степаном Бандерою і Ярославом Стецьком. Але 19 грудня 1945-го вони разом потрапили у засідку чеської поліції на чехословацько-німецькому кордоні. Маївський застрелився, Грицая ж запроторили до тюрми та добили тортурами.
Агенти німецького гестапо 27 листопада 1942-го розстріляли 52 українців у полі біля селища Старі Ягільниці Чортківського району Тернопільської області. Більшість із них належали до ОУН (б) та були політв’язнями.
Пам’ятник Дмитру Грицаю селі генерал-хорунжого Верхньому Дорожеві Меденицької громади
Показова страта була помстою. За 6 діб до цього рефрент пропаганди ОУН (б) Дмитро Маївський застрелив штурмфюрера СС Герхарда Шарффа і поранив офіцера німецької поліції у Львові. Попри те, що Маївський сам був поранений, йому вдалося утекти. Тоді уповноважений гестапо Віллі Вірзинг, який прибув із Берліна, наказав провести децимацію українських в’язнів у тюрмах Львова та Чорткова – стратити кожного 10-го.
Цього ж дня у Львові розстріляли 28 націоналістів, серед яких були й брат Ярослави Бандери Лев Опаровський та відомий вчений-еколог Андрій П’ясецький.
Сам Маївський продовжував діяти у підпіллі до 1945-го та був одним з ініціаторів створення Антибільшовицького Блоку Народів.
На початку XX століття Львів, будучи столицею Королівства Галичини та Володимирії, являв собою унікальний культурний феномен. Різдво тут не було просто релігійним святом —...
