До вашої уваги колекція фотографій Львова, що зберігалися в архівах графа, польського мистецтвознавця, колекціонера, письменника і мандрівник Кароля Лянцкоронського. Світлини є цінним документом, який дозволяє побачити місто на межі двох світових воєн. Ці фотографії не лише зображають архітектурні пам’ятки Львова, а й відображають атмосферу та соціальні реалії того часу.
Собор Святого Юра, 1920-30-ті рр.Собор Святого Юра, 1920-30-ті рр.Собор Святого Юра, 1920-30-ті рр.
Колекція Кароля Лянцкоронського містить десятки фотографій Львова, зроблених в період з 1927 по 1939 рік. Багато з них були зроблені на замовлення польських культурних і наукових установ, а також відомими польськими фотографами того часу. Одним із таких фотографів був Стефан Платер-Зиберк, який заснував фотостудію Photo-Plat в 1927 році в Варшаві. Знімки, зроблені ним, фіксують не лише архітектурні споруди, але й важливі культурні події Львова, що відбувалися в міжвоєнний період.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці, 1920-30-ті рр.Каплиця трьох святих, 1920-30-ті рр.Каплиця трьох святих, 1920-30-ті рр.
Колекція включає різноманітні фотографії, серед яких є як відомі об’єкти архітектури, так і сцени з повсякденного життя міста, що надають цінну інформацію про побут, людей та атмосферу Львова в той час. Особливе місце серед цих знімків займають фотографії костелів, церков, а також міських вулиць, площ та будівель, що стали символами культурної спадщини міста.
Костел бернардинів, 1920-30-ті рр.Костел бернардинів, 1920-30-ті рр.Костел бернардинів, 1920-30-ті рр.
Зображення мають чудову якість і дозволяють вивчати навіть найдрібніші деталі архітектури та людей, що потрапили в об’єктив камер. Фотографії мають різні розміри, від маленьких портретів до великих знімків, що показують міські пейзажі.
Ці фотографії були подаровані Каролем Лянцкоронським польським науковим і культурним установам, зокрема Польській академії наук, у 1929 році. Кароль Лянцкоронський, будучи видатним меценатом, зібрав численні артефакти, фотографії та документи, що стали основою для багатьох наукових досліджень.
Костел бернардинів, 1920-30-ті рр.Костел домініканців, 1920-30-ті рр.Костел домініканців, 1920-30-ті рр.
Зібрані Каролем Лянцкоронським світлини дають змогу заглибитися в історію міста та побачити його у всіх аспектах, від повсякденного життя до важливих історичних моментів.
20 та 21 вересня у Львівському Театрі Лесі Українки відбудеться прем’єра “Пенелопея” за п’єсою драматургині та ветеранки Аліни Сарнацької “Плем’я чекання” у режисурі Світлани Федєшової.
Вистава “Пенелопея” через сучасні українські реалії переосмислює античний сюжет Гомерової “Одіссеї”, у якому цариця острова Ітаки Пенелопа понад двадцять років чекала свого чоловіка з мандрів. Але сьогоднішня Пенелопа не просто символ вірності. У тексті Аліни Сарнацької вона реальна жінка, яка зустрічається з неприйняттям суспільства та ізоляцією через свій статус. Вона змушена сама виховувати свою дитину у стані постійної тривоги та стресу. А одного дня вона отримує звістку про те, що її чоловік безвісти зник. Та попри нелегку історію, ця вистава створює простір підтримки, до якого запрошують усіх глядачів та глядачок. Тут жінки, що проходять крізь випробування чеканням, об’єднуються, щоб разом долати цей виклик та зрощувати свою власну силу.
Фото з репетиції вистави “Пенелопея”
“Тема партнерок військових та їхнього досвіду — це досить така сліпа пляма у суспільстві в плані розуміння цієї ідентичності. Усім відома сторона подорожі Одіссея, але як щодо тої сторони, яка залишається непоміченою? Тому вистава “Пенелопея” саме про подорож жінки, як вона проходить цей шлях з чоловіком”—, коментує режисерка вистави Світлана Федєшова.
Акторська команда “Пенелопеї” –— це жінки, які працюють в різних театрах Львова і в реальному житті теж є дружинами або цивільними партнерками військових. Це той випадок, коли сцена театру стає дійсністю, у якій треба знайти свій голос. Саме тому у виставі можна почути монологи акторок, які розповідають про їх досвід чекання. А також завдяки музичній режисурі Уляни Горбачевської, співачки, режисерки, дослідниці автентичної української пісні та давніх духовних наспівів, під час дійства неодноразово звучить живе виконання народних пісень, що поєднуються зі старовинними інструментами та звуками природи.
Фото з репетиції вистави “Пенелопея”
“Дуже часто я спостерігала на тренажах Уляни цікаву річ: коли до нас доєднювались люди, які зазнали втрату, зокрема вдови, і перебуваючи у процесі виспівування, вони раптом починали плакати. І я їх дуже в тому розумію, бо в цей момент звучання ти наче щось таке з себе випускаєш, що не має абсолютно ніякої можливості вияву в житті. Адже суспільство дуже часто на нас нагромаджує якісь стереотипні обов’язковості, по типу “не ний” ,“ти маєш бути такою-то”, “а от комусь ще гірше” і так далі. А потім ти все це блокуєш і знецінюєш, або просто мовчиш, бо і так все погано. Можливість прозвучати розблоковує всі ці речі і зменшує емоційний біль” —, підкреслює режисерка вистави Світлан Федєшов.
Важливу роль у виставі відіграє сценографія Оксани Шпакович, яка за основний матеріал обрала полотно піскового кольору, що розпросталось по всій сцені та навіть глядацькому залу. Загальна кількість полотен виготовлених класичною технікою ткання на рамі у виставі понад десять метрів квадратних. Цей матеріал напряму посилається на оригінальну історію з “Одіссеї”, адже Пенелопа ткала вдень і порола тканину вночі, щоб відтягнути момент одруження з кимось із женихів, які залицялися до неї в надії стати новим царем Ітаки. Десь вже розпороте, здавалося б нескінченне полотно створює відчуття далекого від цивілізації піщаного острову, на якому опинились всі ці жінки, що чекають своїх чоловіків з війни. У деяких сценах навіть можна побачити як їх одяг з’являється напряму із декорацій сцени, адже реальність на цьому острові геть інша і вона повністю поглинає усіх, хто у ній опиняється.
Фото з репетиції вистави “Пенелопея”
“Образне рішення вистави наповнене численними символами, найважливішим із яких є спільний простір «закутаний» у тканину та розірваний на дві частини. Одна з них «цивільна» – глядацькі трибуни, а інша – берег сцени, на якому акторки жінки, чоловіки яких стали на захист нашої країни. Ці береги на початку і майже до кінця відірвані одне від одного, поки сама Пенелопа не зв’язує їх разом. Адже лише будучи одним цілим ми зможемо перемогти” —, підкреслює сценографка Оксана Шпакович
“Пенелопея” — це вистава, де чекання стає актом сили. Це місце взаємної підтримки, де жінки не мовчать, а звучать — для себе, одна для одної і для тих, хто ніколи не бував на цьому березі, але прагне зрозуміти, як це.
Фото з репетиції вистави “Пенелопея”
Авторка п’єси — Аліна Сарнацька
Режисерка — Світлан Федєшова
Сценографк та художниц з костюмів — Оксана Шпакович
Ролі виконують:
Пенелопа — з.а. України Людмила Зборовська
Права статуя — Юлія Оліяр
Ліва статуя — Світлана Мелеш
Ксана — Анастасія Перець
Ярина — Юліанна Опалевич
Василина — Дарина Федина
Слідча -— Ісабель Меркулов
Тривалість: 1 год 20 хв
Вистава “Пенелопея” відбудеться на малій сцені Театру Лесі. Квитки на прем’єрні покази 20 та 21 вересня можна купити за посиланням.
Фотоальбом родини Базилевичів. Кадр із фільму "Сила любові"
У річницю загибелі мами Євгенії та трьох доньок — Дарії, Ярини та Емілії ізродини Базилевичів внаслідок російського ракетного удару у Львові показали документальний фільм “Сила любові”.
Як розповіла авторка фільму Роксолана Маїк, стрічка побудована на інтерв’ю та спогадах близьких людей, які знали сім’ю Базилевичів. Про це повідомляють Фотографії старого Львова з посиланням на Суспільне Львів.
Роксолана Маїк — однокласниця та близька подруга Дарії Базилевич — середньої доньки родини, яка загинула. Каже, що у фільмі хотіла показати, якими були Базилевичі.
“В мене виникла ідея зняти буквально через три місяці після загибелі, мені хотілося, довго думала, що мені зробити, аби лишити пам’ять про цю сім’ю, бо вона була унікальною, неймовірною. І я зрозуміла, що фільм — це дуже хороший варіант показати те, якими вони були. На жаль, це не одна така сім’я. Таких історій багато. І про це не можна мовчати. Про це треба говорити на весь світ”, — каже Роксолана Маїк.
Глядачі перед початком фільму “Сила любові”. Фото Суспільне Львів
Подруга Ярини Базилевич Анастасія Тищенко каже, що родина була прикладом цінностей та традицій.
“Щоб всі бачили, що Росія коїть злочини — за кордоном, в Україні. Тому що я знаю, що в Україні досі є люди, які підтримують наших ворогів. І цей фільм має показати, що навіть мирні люди, цивільні можуть загинути”, — каже Анастасія Тищенко.
4 вересня 2024 року російська армія обстріляла Львів, внаслідок чого загинули восьмеро львів’ян. Серед загиблих були мати і троє доньок з родини Базилевичів. Наймолодшій було 7 років. Тоді руйнувань зазнали будинки у Франківському та Залізничному районах міста.
Кава в затишній кондитерській це те, з чого ви починали ваші стосунки. Минув час, ви стали ближчими і ріднішими, а може, навіть почали жити разом. Тепер робити приємні дрібниці стало ще простіше. І чашка кави в ліжко одна з них, особливо в День святого Валентина. Але якщо замість банального американо з вершками вибрати один з кавових напоїв з нескладним рецептом?
Кава глясе
Ваш обранець любить холодну каву? В товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова спробуємо приготувати кілька романтичних кавових напоїв з льодом та морозивом.
Бажаєте трохи підігріти пристрасть? Приготуйте гарячу каву в ліжко коханій чи коханому — з алкоголем чи розтопленим шоколадом.
Ось наш топ-5 рецептів цікавих напоїв з кавою.
1. Кавові рецепти: кава з шоколадом та маршмеллоу
Як зробити кавовий коктейль, який розтопить серце ласуна? Додати туди трохи шоколаду та маршмеллоу — і кава в ліжко для коханого готова.
Кава
Для цього вам знадобиться:
250 мл меленої кави
50 мл підігрітих вершків чи молока
2 ст л окропу
25 г чорного шоколаду
цукор та кориця
маршмеллоу
кондитерська посипка у вигляді сердець
Покроковий рецепт гарячого кавового напою:
1. Зваріть міцну каву, а шоколад залийте окропом і перемішайте до отримання однорідної маси.
2. Налийте в чашки кави, додайте туди шоколадну суміш, а також корицю, цукор та молоко. Перемішайте.
3. Прикрасьте кавовий коктейль маршмеллоу та сердечками.
Ваша пара віддає перевагу холодним напоям у кав’ярні та вдома? Спробуйте приготувати цю холодну каву – рецепт вас порадує своєю простотою. Всього за 5 хвилин ви зможете створити незвичайний коктейль із кави та апельсина.
Романтична кава
Для напою з кавою вам знадобиться:
8-10 год ложок меленої кави
250 мл апельсинового соку
250 мл тоніка
кубики льоду
скибочки лимона
Як приготувати кавовий напій – покроковий рецепт:
1. Влийте в турку 120 мл води, насипте каву. Поставте на максимальний вогонь та доведіть до кипіння, постійно помішуючи. Прикрутіть вогонь і варіть каву ще 30-40 секунд. Вимкніть і дайте настоятися.
2. Витисніть сік із апельсинів.
3. Візьміть гарні склянки та наповніть їх льодом. Додайте тонік та апельсиновий сік.
4. Тонким струмком влийте каву. Прикрасьте коктейль на основі кави скибочками лимона.
3. Креативні кавові напої: кава з чорницею
Ранкова кава в ліжко може і повинна бути незвичайною, особливо на День закоханих. Якщо ви сумуєте за сонцем та ягодами, порадуйте свою половинку незвичайним кавовим напоєм з морозивом та чорницею.
Кава з корицею
Для холодного кавового напою знадобляться такі інгредієнти:
60 мл еспресо
30 мл вершків 10% жирності
100 г чорниці (свіжої або замороженої)
100 г ванільного морозива
10-15 мл цукрового сиропу
Як зробити кавовий напій у домашніх умовах:
1. Приготуйте еспресо будь-яким зручним способом.
2. Залийте в чашу блендера вершки та еспресо, додайте морозиво, цукровий сироп та чорницю. Змішайте інгредієнти.
3. Розлийте цей незвичайний кавовий напій у високі прозорі склянки.
4. Фірмові кавові напої: кава з кокосовим молоком
Думаєте про те, якою приготувати каву для коханої в ліжко? Досліджуючи рецепти смачних кавових напоїв, не пропустіть цей цікавий варіант у карибському стилі.
кава
Оригінальний кавовий напій включає:
250 мл міцної гарячої кави
50 мл кокосового молока
100 мл гарячого коров’ячого молока
1 ст. л. цукру
кокосова стружка
Покроковий рецепт кавового напою:
1. Заваріть міцну каву.
2. Нагрійте в каструлі звичайне та кокосове молоко. Додайте каву та цукор.
3. Розлийте напій на основі кави по чашках і посипте кокосовою стружкою.
Хочете подати незабутню каву в ліжко чоловікові? У нас є безпрограшний варіант — алкогольний кавовий напій, рецепт якого дуже простий у виконанні. Більше того, кава по-ірландськи входить до офіційних коктейлів Міжнародної асоціації барменів. Для вау-ефекту потрібно лише трохи вашого часу.
Кава по-ірландськи
Для оригінального напою з кавою знадобиться:
240 мл кави американо
90 мл ірландського віскі
90 мл вершків жирністю 20-33%
30 г цукру
30 мл питної води
Готується весняний кавовий напій дуже просто:
1. Зваріть цукровий сироп із цукру та води. Остудіть і розлийте по келихах. Додайте туди віскі.
2. Приготуйте американо вашим улюбленим способом. Але не поспішайте подавати його своєму обранцю — нехай сьогоднішня кава в ліжко буде цікавіша за звичайну.
3. Влийте гарячу каву в келихи.
4. Збийте вершки до утворення повітряної піни та викладіть їх на готові коктейлі з кавою.
Чим холодніше вершки, тим повільніше вони змішуватимуться з кавою. Цей перфоманс зробить смачний напій ще й дуже красивим.
Якщо немає часу на цікаві кавові напої
Бажаєте порадувати свого партнера, але час не дозволяє приготувати кавові коктейлі? Зваріть каву звичним способом, але додайте в неї трохи спецій — кориця, ваніль, кардамон, чорний перець, мускатний горіх, імбир та сіль додадуть напою нотки пікантності.
Романтична кава
Звичайно, це далеко не всі цікаві рецепти кавових напоїв, про які ми хотіли розповісти. Заходьте в блог Tea.ua, щоб дізнаватися більше.
Під час події Роман Метельський на прикладі світлин із колекції Львівського Фотомузею розкриє невідомі сторінки історії міста. Відвідувачі дізнаються, як читати та розшифровувати старі знімки, які деталі та символи можуть приховуватись на них. Лектор покаже велику кількість рідкісних світлин, частина з яких експонується вперше, а також розкаже про їхніх героїв та авторів.
Роман Метельський — засновник відомого сайту “Фотографії старого Львова”, один із творців Львівського Фотомузею та Голова Українського Фотографічного Товариства. Він спеціалізується на вивченні історії міста через об’єктив фотокамери, знаходячи та аналізуючи старі архіви, що допомагають відтворити атмосферу та події минулого.
Лекція буде цікава як історикам та дослідникам, так і широкому загалу, що цікавиться історією рідного міста. Повторні лекції в майбутньому не заплановано, тому не пропустіть унікальну можливість.
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Дует “The Blossom” презентує свій новий сингл – сучасне переосмислення відомого хіта Кузьми Скрябіна “Кольорова”. Учасниці гурту: Софія та Настя отримали офіційні права на виконання від сім’ї Андрія Кузьменка, що робить реліз особливо значущим та офіційно підтриманим.
“Кольорова” – одна з найвідоміших та найбільш емоційних пісень гурту Скрябін, яка десятиліттями залишається улюбленою для багатьох українців. У ній поєднуються ніжність і світла ностальгія, а слова про те, що кожна людина – особлива та неповторна, звучать актуально в будь-які часи.
У своїй версії “The Blossom” зберегли ліричну глибину та зміст оригіналу, але надали пісні свіжого, динамічного аранжування. Нове звучання поєднує сучасні ритми, легкі електронні акценти та яскраву вокальну подачу, щоб трек зазвучав у стилі, близькому молодому поколінню.
“Ми вже давно слухаємо цю пісню, вона завжди була однією з наших улюблених. Але навіть уявити не могли, що колись зможемо її виконати. Для нас це справжня казка – нове життя та нова творчість”, – розповідають учасниці дуету.
Реліз пісні вже можна послухати на всіх музичних платформах, а прем’єра відеокліпу – на офіційному YouTube-каналі The Blossom.
The Blossom – український музичний дует, відомий своєю емоційною подачею та сучасним баченням класичних композицій. У своїй творчості гурт поєднує мелодичність, щирі тексти та енергійне звучання, створюючи музику, яка знаходить відгук у серцях слухачів різних поколінь.
Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618
Першу частину статті Ілька Лемка «Цікаві сторінки історії Високого Замку» можна почитати тут.
Високий Замок, а точніше його захоплення королем Казимиром III, зіграло ключову роль у подіях 1340 року, коли львівські бояри отруїли останнього з Рюриковичів, «євроінтегратора» князя Юрія II Болеслава Тройденовича. Юрій II запросив до Галичини багатьох німецьких і чеських купців та ремісників, надавши їм рівні права з місцевим населенням. За Магдебурзьким правом звільнення від податків надавалося усім, незалежно від національності, «чи то буде німець, чи поляк, чи угрин, чи русин», таким чином умови для всіх були рівними. Утім чужинці, маючи більший досвід, спритність і наполегливість до збагачення, значно випереджали місцевих купців і ремісників у справі накопичення капіталу, що, звісно викликало незадоволення, заздрість і навіть ненависть у місцевого населення щодо європейських прибульців.
Юрій ІІ Болеслав Тройденович
Також і політика самого князя викликала незадоволення серед бояр, які намагалися отримати більший вплив на урядування краю. Пропаганда католицизму, оточення себе чужоземцями, котрі набували щораз більшого значення, ображало почуття народу. З підданими князь поводився суворо, накладав кари, утискав данинами, внаслідок цього обурення зростало, щораз сильнішою ставала боярська опозиція. Релігійний фанатизм руського кліру завершив справу. Юрій II прорахувався, ставши жертвою своїх замислів, своєї заповзятливості й опору бояр. Довготривале намагання загасити жар вибухнуло полум’ям. 7 квітня 1340 року від отрути, підступно підсипаної до напою, Юрій II загинув у Володимирі, таким чином зійшов у могилу останній із галицьких князів і закінчилася удільність Русі. Кермо правління у Львові обійняв боярин Дмитро Детько.
Реакція, підживлена ненавистю, блискавично обернулася проти чужих прибульців. Багатьох із католицьких прибічників князя було вбито чи розігнано. Вдову, княгиню Офку, яка намагалася втекти, зловили і втопили. Буря фантастичної ненависті захлиснула Червону Русь, обернувшись проти всього, що прийшло з Заходу, що в царині освіти, ремесла й торгівлі працювало для її добра. Не оминула вона і Львова, де її жертвою стали католицькі купці й ремісники, здебільшого німці й чехи. Багато з них втратили життя, іншим завдали багато шкоди, внаслідок чого зупинилася торгівля, перервалися стосунки зі Заходом.
Бездітна смерть Юрія II привела в рух усіх близьких і дальніх сусідів: Польщу, Угорщину, литовців і тоді ще зверхників Русі татар. У Польщі Казимир III, в Угорщині Карл Роберт віддавна пильно спостерігали за внутрішніми справами Русі, і на випадок смерті князя, який не мав нащадків, вели між собою перемовини, аби висунути свої права на неї. Перший – як шваґер князя, другий – як історичний спадкоємець прав угорських королів, які ще від часу Андрія II (помер 1235 року) носили титул королів Галичини і Володимирії. Отруєння Юрія II застало їх готових до походу на Русь з метою боротьби проти збунтованого боярства. Утім допомагати було вже запізно, натомість наспів слушний час для здійснення укладених щодо Русі домовленостей, кровні ж стосунки накладали обов’язок відімститися за жорстоке вбивство.
Щойно до Кракова дійшла перша звістка, і вже в середині квітня 1340 року утримуване напоготові військо під особистою орудою Казимира вступило на Русь, зайняло Перемишль і поспішило до Львова. Лише поспіх міг впровадити в дію право першого завойовника, тож не дивно, що військо так швидко прагнуло захопити червоноруську столицю, від чого залежав успіх походу. А тимчасом з-за Карпат поспішали війська угорські.
Наприкінці квітня Казимир був уже під Львовом. Несподівана поява польських вояків виявила неготовність міста до довготривалого опору. Мешканці й бояри заледве мали час, аби сховатися до укріпленої частини вищого і нижчого градів, які своїм розташуванням і засобами могли деякий час стримувати противника.
Казимир доволі легко зайняв підгороддя, оточив град і розпочав облогу, а радше щільне оточення. Серед обложенців частина була прихильна до нападника, і це були німці, віддавна осілі у Львові. Налякані кривавими заворушеннями, вони побачили у Казимирі свого рятівника. Без їхньої підтримки місто не могло довго опиратися. Як розвивалися події і наскільки тривалою була облога, ми не знаємо; в усякому разі здається, що обійшлося без великої крові. Архієпископ львівський Ян Длугош (помер 1480 року), який писав свою хроніку на джерелах, нині втрачених, подає, що обложенці, не очікуючи нізвідки швидкої допомоги, виснажені великим голодом, вислали до короля послів, висловлюючи готовність піддатися, якщо отримають запевнення, що їхня віра буде збережена. Казимир, не маючи наміру доходити до крайнощів, охоче пристав на цю умову, після чого обложені відчинили брами граду і не лише піддалися, але й склали присягу вірності.
Із зайняттям столичного міста до польських рук перейшов ключ до цілої Русі. Належало лише запевнити собі володіння ним, унеможливлюючи опір у майбутньому. З цією метою місто повинно було дати заручників, після чого, аби позбавити його засобів оборони, король мав видати наказ про знищення і спалення фортифікацій обох частин граду.
Що ж до останнього наведеного факту, можна мати поважні сумніви. Знищення фортифікацій міста, яке піддалося і дало заручників, тим самим унеможлививши оборону найважливішого здобутого на Русі місця, видається занадто неправдоподібним. Можливо, що під час облоги якась частина міських укріплень була знищена чи спалена, однак повна їхня руйнація, що цілком зрозуміло, була не в інтересах короля. Навпаки, більш імовірним було те, що здобуте місто Казимир осадив польським військовим загоном і йому, як і віддавна осілим у Львові німцям, довірив його безпеку та оборону.
Таким чином похід був увінчаний успіхом. Разом із містом переможцеві дісталася багата здобич, власне значний князівський скарб, переховуваний безсумнівно у найбільш укріпленому місці, тобто у граді на Високому Замку. Згідно з одностайними відомостями, скарб цей складався зі золотих і срібних предметів, клейнодів, зібраних руськими князями впродовж віків. Передовсім це були князівські регалії, дві коштовні корони, трон, оздоблений золотом і коштовним камінням, багатий золотистий плащ, два хрести зі щирого золота, один із яких містив у собі велику частину хреста Христового та різні інші коштовності у виразно візантійському стилі. Все це стало власністю Казимира, від якого згодом частина цих скарбів перейшла до королівської скарбниці, Вавельської катедри та багатьох костелів. Це було фактично перше взяття і пограбування завойовниками Високого Замку.
27 вересня у Будинку офіцерів (вул. Театральна, 22), відбудеться великий сольний концерт Сергія Лазановського — переможця одинадцятого сезону вокального шоу «Голос країни». Артист, який здобув перемогу у 2021 році в команді DOROFEEVA, презентує свою оновлену концертну програму.
Виконавець, відомий під псевдонімом LAZANOVSKYI | RIDNYI, підкорив серця мільйонів слухачів своїм унікальним тембром голосу та ліричними піснями. На концерті у Львові прозвучать його найвідоміші хіти, серед яких «Вкрала ти», «Не кохай», «Очі», «Плакала», «Залежність» та інші композиції, що здобули популярність і очолювали чарти. Пісня “Не кохай” є однією з найупізнаваніших його робіт, яка розповідає про біль нерозділеного кохання, а не менш популярний трек “Зорі” зібрав на YouTube понад 950 тисяч переглядів.
Вхід на зустріч для всіх охочих – безкоштовний. Оскільки кількість місць обмежена необхідна обов’язкова попередня реєстрація за посиланням: https://forms.gle/wAdawB9JDZApqhFG6
Відчуйте глибокий зв’язок зі своїм корінням на презентаційній зустрічі «Одягни історію. Покуття». Це унікальна подія, де ви зможете:
Поринути у світ автентичних сорочок, дослідити їхню історію та побачити нові витвори, що були відтворені за старовинними зразками, а також ознайомитись зі схемами вишивок від Галини Дідич (16:00).
Відкрити для себе таємниці покутських розшивок і власноруч спробувати створити елемент візерунка «Плетінка» на майстер-класі від Людмили Вонсуль (17:00).
Зануритись у деталі вишиваних сорочок Городенківського Покуття на лекції від дослідниці Ольги Ковалів (18:00).
Стати свідками презентації нового альбому-каталогу «Вишиті сорочки Городенківського Покуття». Модерує Галина Дідич (19:00).
Чекаємо на вас, щоб разом відкрити для себе красу та глибину українських традицій.
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Галицька архітектурна спадщина зберігає імена талановитих інженерів-архітекторів, які формували обличчя міст протягом століть. Ці фахівці відігравали ключову роль у формуванні галицьких міст, оскільки були не лише технічними спеціалістами, а й творцями простору, що гармонійно поєднував різні аспекти архітектури. Завдяки їхнім проєктам, у містах сформувалася унікальна архітектурна мова, що відображала місцеві тенденції та традиції. Їхні творіння стали важливими елементами не тільки міського середовища, а й соціальної та культурної ідентичності, яка зберігається й досі.
Одним із таких діячів був Тадеуш Ільницький — інженер-архітектор зі Стрия, інспектор і громадський діяч (керівник «Читальні колійової» та оркестру залізничників). Його творча діяльність припала на першу половину XX століття. На жаль, ім’я цього інженера маловідоме широкому загалу стриян, хоча містяни щодня зустрічаються в центральному історичному ареалі Стрия з його будівлями.
Ільницький активно працював у типології громадських і житлових будівель, демонструючи майстерне володіння принципами конструктивного проєктування та організації простору. Його проєкти були чітко адаптовані до урбаністичного контексту, що свідчить про глибоке розуміння містобудівної структури Стрия, яка в той час стрімко розвивалася. Ільницький приділяв увагу пластиці фасадів, використовуючи мотиви історизму та сецесійні декоративні елементи. Проєктний стиль архітектора поєднує раціональність планування з художньою експресією, що робить його внесок у формування регіональної ідентичності та міського середовища Стрия надзвичайно важливим.
Ця стаття — чи не перша спроба висвітлення основних архітектурних творінь Тадеуша Ільницького, його манери та принципів застосування різних архітектурних стилів. Важливо простежити еволюцію його проєктної діяльності та визначити значення його творчості для історії архітектури Стрия.
Ранній період: майстерність історизму та цегляної кладки
Одним із найяскравіших прикладів ранньої творчості Ільницького в Стрию є будівля на вулиці Гайдамацькій, 6 (колишня вул. Крашевського) . Збудована в 1902 році для бурси імені Адама Міцкевича за ініціативи доктора Кароля Петеленца, ця двоповерхова кам’яниця вирізняється виразним фасадом з цегляної кладки, що органічно поєднана з декоративними елементами. Такий фасад характерний для пізнього історизму, де цегла виконує не лише конструктивну, а й естетичну функцію, формуючи пластику фасаду та підкреслюючи ритм віконних прорізів.
Будівля польської бурси ім. Адама Міцкевича (Bursa polska im. A.Mickiewicza), 1904 р. Джерело: NAC
Подібний підхід спостерігається і в іншому відомому проєкті Тадеуша Ільницького — будівлі Стрийської спортивної школи на вулиці Франка, 15 (колишня вул. Сенкевича). Збудована в 1907 році для «Читальні колійової», де він був також презесом, ця кам’яниця вражає своїм виглядом. Її нетинькований головний фасад з декоративними елементами цегляного мурування демонструє вже більш експресивну кладку, яка різко виступає та заглиблюється. Акцентами композиції є бічні ризаліти, увінчані фронтонами. Віконні прорізи в центральній частині фасаду мають обрамлення з цегляними замковими каменями та трикутними сандриками, над якими проходить фриз, завершений аттиковим парапетом.
Усередині головна зала, яка сьогодні виконує спортивну функцію, раніше була прикрашена багато різьбленими шафами, полицями для книг і масивними столами. Ці нетиньковані будівлі мають унікальний характер, де цегляне облицювання додає їм строгості й водночас тепла природного матеріалу.
Фрагмент фасаду «Читальні колійової» (сьогодні – спортивна школа), 2025 Джерело: зображення з мережі
У цих роботах Ільницький продемонстрував майстерність у роботі з традиційним матеріалом — цеглою, надаючи фасадам скульптурності без зайвого декору. Його проєкти відображають декоративну логіку: кожен елемент має своє місце і значення. Застосування цегли дозволяло архітектору створювати глибину фасадів, гру світлотіні, що особливо помітно в композиції карнизів, портальних обрамлень і ризалітів.
Еволюція стилю: перехід до сецесії
Згодом у творчості Тадеуша Ільницького помітний перехід до сецесійних підходів. Однією з найголовніших будівель, яку він спроєктував у Стрию, є чиншова кам’яниця Погорецького на вулиці Незалежності, 6 (колишня вул. Беднарська) . У цьому проєкті, зведеному в 1908 році, інженер-архітектор проявив високу професійну кваліфікацію.
Чиншова кам’яниця Погорецького (сьогодні – житловий будинок), 2025 р. Джерело: зображення з особистого архіву Д.Гринькевича
Головний п’ятиосьовий фасад кам’яниці виконаний у стилі сецесії й містить три ризаліти, що перетинають триповерхову будівлю. На бічних ризалітах є дві пари балконів з вишуканими огородженнями, що нагадують рослинні стебла. Фасад прикрашений лінійним рустом, сецесійними композиціями та жіночими маскаронами в коралях і квіткових орнаментах.
Автентичний проект фасаду чиншової кам’яниці Погорецького, 1908 Джерело: з особистого архіву Д.Гринькевича
Вхід до кам’яниці оформлений як заглиблений портал з дерев’яною сецесійною брамою. Сходова клітка зберегла автентичні елементи, зокрема столярку з латунними деталями, стильові вікна та двері. Майданчики викладені плиткою з квітковим орнаментом, імовірно, від відомої фірми Barta & Tichy. Планування будівлі типове: на кожному поверсі розташовувалося по два помешкання.
Фрагмент фасаду чиншової кам’яниці Погорецького, 2025 Джерело: зображення з особистого архіву Д.Гринькевича
Попри зміну стилістики, у всіх роботах Тадеуша Ільницького простежується послідовність архітектурного мислення. Його почерк виявляється у прагненні до пропорційної гармонії, чіткої структури фасадів та композиційної вишуканості.
Сецесійні балконні двері внутрішнього дворику. Джерело: зображення з особистого архіву Д.Гринькевича
Навіть у сецесійному об’єкті помітна його увага до деталей: форма вікон, пластика входів, ритм карнизів — усе це вказує на глибоке розуміння архітектурного цілого.
Плитка сходових майданчиків (можливо фірми Barta&Tichy) Джерело: зображення з особистого архіву Д.Гринькевича
Архітектурна діяльність Тадеуша Ільницького відзначається глибоким розумінням композиції, пропорцій та грамотного проєктування, що особливо помітно в його роботах у Стрию. Ільницький майстерно використовував традиційні матеріали, зокрема цеглу, як засіб формування об’ємно-просторової структури будівель. Його еволюція від історизму до сецесії засвідчує гнучкість архітектурного мислення та вміння адаптувати стильові риси до функціонального призначення будівель. Завдяки цьому творчість Тадеуша Ільницького стала вагомою частиною архітектурного ландшафту Стрия, вписуючи його ім’я в історію регіональної архітектурної спадщини.
З 27 вересня по 26 жовтня 2025 року у Львівському державному цирку відбудеться прем’єра ексклюзивного циркового шоу «Мавка», створеного на основі найуспішнішого українського анімаційного фільму «Мавка. Лісова пісня».
Це унікальне видовище поєднує циркове мистецтво, театралізовану постановку та чарівну атмосферу улюбленої казки. Головні герої – Мавка, Лукаш, Килина та Жабокиць Квусь – виходять зі світу мультфільму та оживають на арені, щоб подарувати глядачам неповторну подорож у світ українського лісу.
Що чекає на глядачів:
вражаючі номери на повітряних полотнах і трапеціях;
яскраві костюми та декорації, що занурюють у казкову атмосферу;
сучасні спецефекти та музичне оформлення, яке створює відчуття справжньої магії;
майстерність найкращих українських артистів – гімнастів, акробатів, жонглерів, еквілібристів.
У центрі сюжету – історія кохання Мавки й Лукаша, вічна боротьба між добром і злом, а також вибір, який доводиться робити кожному. Постановка стане зрозумілою дітям та водночас близькою дорослим, адже у ній оживають глибокі сенси української культури.
https://youtu.be/5pSf8KjY8ik
Шоу створене компанією Stage Show, відомою за успішними сімейними постановками «Вартові мрій» та «Резиденція Санти». Для Львова підготовлена спеціальна програма, яку не побачать в інших містах України.
Наталка Карпа презентує новий сингл з подвійною назвою “Вересень” (Hello September). Лірична авторська пісня огортає теплом, у буквальному сенсі цього слова – зігріває, морально підтримує кожного, хто її слухає. Трек та однойменне відео з антистресовою дією уже доступні для прослуховування й перегляду.
“Вересень” (Hello September) – авторська пісня співачки, яку вона написала ще десять років тому.
Наталка Карпа
“Тоді я жила в Києві на орендованій квартирі, – пригадує Наталка. – “Вересень” написався під емоціями, як це зазвичай буває. Але я відклала цю пісню в довгу шухлядку, з часом забула про неї. І згадала аж тепер. Війна багато чого каталізує, вчить не відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні. І от напередодні осені-2025 я згадала про свій ліричний, натхненний “Вересень”. Мабуть, невипадково саме зараз. Мені так сильно захотілося сказати усім, що “цей вересень зігріє нас”… Дописала приспів, Андрій Бакун зробив аранжування – і пісня уже на всіх музичних платформах. Нам зараз так потрібне тепло рідних і близьких – тільки воно здатне вповні підтримати кожного з нас у ці важкі дні. Коли Україна стікає кров’ю, а світ стурбований, а світ все ще чогось чекає…”.
Наталка Карпа
В останні дні серпня, коли тривав монтаж кліпу до пісні “Вересень” (Hello September), у теперішньому київському помешканні Наталки Карпи під час масованого обстрілу української столиці вибуховою хвилею пошкодило вікна… Співачка зізнається, що того ранку важко було прийти до тями. Але історія, розказана у відео “Вересень”, підтримала її морально. Ця добра, світла й тепла робота здатна справді зігріти, особливо у дні, коли вкотре опускаються руки… “Направду антистресовий сингл, – усміхається Карпа. – Усі перші глядачі кліпу відзначили саме цей момент”.
Кліп “Вересень” зняв відомий український режисер та оператор Володимир Шурубура. Героями відео стала реальна пара, для якої вересень-2025 особливий – цього місяця молоді люди поєднають свої долі. До слова, саме у вересні, 9 років тому, одружилися й співачка Наталка Карпа та військовослужбовець Євген “Титановий Джексон” Терехов. Уже кілька років з річницею подружжя вітає один одного онлайн, адже Євген воює. Наталка каже, що “Вересень” відтепер є саундтреком їхньої сім’ї. І додає: “Вірю, що “цей вересень зігріє” і тисячі-тисячі українських сердець”. А щоб запам’ятати вересень-2025 надовго, співачка завела онлайн-щоденник у своїх соцмережах, де щодня публікуватиме теплі, емоційні дописи.
Церква Воскресіння Господнього. Реконструкція Ігора Качора
Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова статтю українського ченця-василіянина історика,бібліотекаря та журналіста о. Романа Луканя ЧСВВ (у світі Степана Луканя) про неіснуючу сьогодні Воскресенську церкву Львова, що була опублікована у часописі “Львівські вісті” 1943 року (№ 91 від 24 квітня). Мову тексту залишаємо оригінальною.
о. Роман Лукань ЧСВВ
ВОСКРЕСЕНСЬКА ЦЕРКВА У ЛЬВОВІ
До давніх церков Старого Львова XIII-XVI вв. — побіч Миколаївської, Онуфрівської (василіанської), Федорівської, Михайлівської, Богородичної (на місці нинішньої польської катедри), Воздвиженської (на місці кол. школи ім. Міцкевича), манастирської св. Іванської (на місці нинішньої Домініканської церкви), св. Іванської під Замком, манастирської св. Юрської, Богоявленської на Галицькому передмісті (на перехресті вулиць Панської і Баторія), Благовіщенської, Троїцької, П’ятницької, Спаської, Покровської, Вознесенської – належала теж Воскресенська церква.
Перший дослідник давніх церков у Львові о. А. Петрушевич (Краткая роспись… Л. 1853-54) не знав місця Воскресенської церкви. Навіть такий знавець Львова, як Фр. Яворський, Воскресенський цвинтар уважав за сліди дав нього побоєвища… Такі затерті були сліди та вістки про Воскресенську церкву.
Аж, на підставі Ґродських та Львівських табулярних актів, о. Ф. Лабенський (Русскія церкви и братства, Л. 1911), пок. М. Голубець (1927, 1938) та проф. д-р І. Крипякевич (Історичні проходи по Львові, Л. 1932) подали докладне місце, де знаходилася Воскресенська церква.
Церква Параскеви Пятниці XVII сторіччя. Фото др.пол. XIX ст.
Вона була на північний захід від нинішньої П’ятницької церкви (св. Параскеви П’ятниці) на тому місці, де сьогодні камяниці на вулиці Замарстинівській 11 та 11 а. Першу згадку про неї знаходимо в відомому, фальсифікаті князя Лева Даниловича (підробленому в XV-XVI вв.), яким князь ніби 8 жовтня 1292 (1291) р. вивіновує свою надвірну Миколаївську церкву. В тій псевдограмоті, побіч церков Федорівської, Онуфрівської, Михайлівської, згадана теж наша Воскресенська церква. Автентичні відомості про неї знаходимо в Ґродських (міських) актах аж у другій половині ХV-го в. враз із згадками про тодішнього пароха її. о. Осію, що працював та управляв нею 1457-1468 рр. Після нього працював у ній священик о. Тарас. За о. Григорія Воскресенського (1539-44 рр.) Воскресенська церква та парохія сталися «крилошанськими». В XVI-ХVІІ вв. парохіяни, хоча самі були вбогі, спомагали свою церкву різними записами. В 1607 р. парох цієї церкви приймав участь у соймику в Вишні. При церкві існувало церковне братство, т. зв. Воскресенське, що журилося та дбало про церковні та загальнонародні справи. За «татарщини» (мабуть 1695 р., коли татари зробили напад на Львів) Воскресенська церква згоріла. Того року Львівський владика Шумлянський дозволив побудувати нову церкву. Канонічна візитація, проведе на 1744 р., застала нову церкву «величавою» з трьома верхами-банями. В церкві був уже новий престіл, кивот, іконостас, образи, церковні ризи та книги. Коло неї гарно побудована дзвіниця, церковні будинки та загороджений цвинтар. У церковних будинках була школа для студентів.
Йосифінські реформи 1770 -1780-их рр. не пощадили і Воскресенської церкви враз, із Спаською (Преображенською) церквою. Парохію при церкві скасували. її ж саму приділили як дочерну до парохії П’ятницької церкви. Останнім парохом Воскресенської церкви був о. Михайло Пацлавський. Напередодні скасування церкви 1786 р. душпастирем Воскресенським був капелян дівочого Введенівського манастиря о. Василь Залозецький. Доля величавого трибанного будинку Воскресенської церкви залишилася нам невідома.
На місці колишньої Воскресенської церкви та й інших посестер її зачало спочивати наше минуле… без хреста
Група компаній “Шувар” запрошує львів’ян та гостей міста на благодійний вечір «Наша єдність — наша зброя», який відбудеться 17 вересня о 16:00 на Galychanka Arena (гуртовий ринок “Шувар”, Термінал “М’ясо та копченості”, 3 поверх).
У програмі заходу:
благодійний аукціон;
виступ військового оркестру Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного;
музичні номери від гуртів “Yagody” та “Пікардійська Терція”.
Ведучим події буде заслужений артист України Олексій Гнатковський.
Збір коштів для ЗСУ
Усі кошти, зібрані від продажу квитків та лотів аукціону, будуть передані на потреби Збройних Сил України. Про це повідомив директор Оптового ринку “Шувар” Іван Федишин.
Квитки можна придбати у керівників напрямків ринку “Шувар” або за телефоном: 099 327 50 97 (Тетяна). Також передбачена можливість зробити добровільний внесок дистанційно — за QR-кодом чи реквізитами, які будуть доступні під час заходу.
Організатори закликають підприємців, партнерів та всіх небайдужих долучитися до спільної справи та допомогти українським захисникам.
У Львові відбудеться подія, де діти слухатимуть пісні своїх батьків, а батьки – відкриватимуть нове покоління виконавців.
У Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика 7 вересня 2025 року о 19:00 розпочнуться Львівські фестини.
Мистецтво, що не має віку
Цей вечір – більше, ніж концерт. Це свято єднання, коли музика стає мовою, що об’єднує покоління, серця, родини, пам’ять та майбутнє. У залі Львівської філармонії оживе не просто звук – оживе історія української пісні, її велич і душа.
Зірковий склад, який говорить сам за себе
На сцені:
Піккардійська терція – вокальний символ української гармонії, що вже понад 30 років викликає сльози щастя та гордості.
Петро Радейко – глибокий голос і тепла енергія, знайома кожному.
Ірина Доля – ніжна і сильна водночас, її пісні проникають у саме серце.
Володимир Питель – яскравий баритон, сповнений любові до традиції.
Юрій Йосифович – сучасне звучання у діалозі з минулим.
Ігор Чепіль – виконавець, чий голос несе в собі карпатський дух і щирість.
І все це – під чарівне супроводження інструментального ансамблю солістів «Високий Замок», які втілять музику з неймовірною витонченістю.
Музика для кожного серця
Це подія, де діти слухають пісні своїх батьків, а батьки – відкривають нове покоління виконавців. Це вечір, коли «Червона рута» та сучасна авторська пісня звучать в одній гармонії. Це міст між минулим і майбутнім, між нами і нашою культурою.
Справжня львівська атмосфера
Для гостей концерту – смачні традиційні ласощі: ароматна кава та легендарні львівські андрути, які створять теплий домашній настрій у холі філармонії. Львів зустріне вас з любов’ю, і ви це відчуєте з першої ноти.
Чому варто бути тут?
Ви почуєте найкращі голоси країни.
Ви побачите живу музику, яка дихає душею.
Ви відчуєте єдність поколінь та гордість за свою культуру.
Ви створите спогад, до якого захочеться повернутись.
У серці Львова, на мальовничій вулиці Коперника, 17, стоїть будівля, яка для багатьох залишається архітектурним парадоксом. Зведена в радянську епоху, вона не лише не дисонує з величним ансамблем сусіднього Палацу Потоцьких, а й вступає з ним у гармонійний діалог. Львівський палац мистецтв – це рідкісний приклад архітектурної чутливості до контексту, що доводить: навіть за умов ідеологічного тиску можна створити твір, який шанує минуле і служить майбутньому.
Будівництво Палацу стало результатом складної містобудівної ситуації, що виникла у 1980-х роках. Місто відчувало гостру потребу у великому виставковому комплексі, здатному вмістити експозиції та мистецькі події загальносоюзного рівня. Місце, де раніше знаходилися господарські споруди та сади, що належали до маєтку Потоцьких, було обрано не випадково. Воно було частиною архітектурного ансамблю, який вимагав делікатного втручання. Історики архітектури Юрій Бірюльов та Леся Куликовська зазначають, що це була можливість або зруйнувати історичне середовище, або інтегрувати нову споруду, зберігши унікальний характер вулиці [1, 2].
Василь Вікторович Каменщик
Проєкт був розроблений у 1987 році групою архітекторів під керівництвом Василя Каменщика, одного з провідних майстрів львівської радянської архітектури, автора багатьох знакових об’єктів міста. До команди також увійшли В. Іванський, З. Підлісний, І. Білякова та інженер В. Куліковський [1, с. 493]. Перед ними стояло надскладне завдання: створити сучасну будівлю, яка б не конкурувала з Палацом Потоцьких, а підкреслювала його велич. Проєктне рішення виявилося геніальним у своїй простоті. Архітектори відмовилися від надмірної помпезності, притаманної пізньорадянській неокласиці, і обрали стриманий, лаконічний стиль, що водночас має виразні риси, які перегукуються з класицизмом.
Образ св. Луки на фасаді Львівського Палацу Мистецтв, 2018 р.
Головний фасад Палацу мистецтв, що виходить на вулицю Коперника, точно повторює лінію забудови, що є критично важливим для збереження містобудівної цілісності [4]. Використання світлого каменю, що імітує матеріал сусідніх споруд, та симетрична композиція фасаду створюють візуальний міст між двома епохами. Проте найважливішим елементом, що символізує це єднання, є величний горельєф над головним входом. Це алегорична композиція, що зображує крилату постать із символами мистецтва – пензлем і олівцем. Хоча в народі горельєф часто називають зображенням Святого Луки, покровителя художників, в офіційних джерелах та проєктній документації ця назва не фігурує [7]. Цей горельєф став спільним твором відомих львівських скульпторів Дмитра Крвавича, Миколи Посікіри та Любомира Яремчука [1, с. 494]. Його поява була сміливим кроком у період, коли релігійна символіка була неприпустимою, і свідчила про певну лібералізацію мистецьких поглядів у пізньому СРСР [5].
Львівський Палац Мистецтв, 2018 р.
Інтер’єри Палацу також є прикладом функціонального мінімалізму. Загальна площа будівлі – 8700 м², з яких понад 3600 м² відведено під експозиційні зали [6]. Їхня висота досягає 8 метрів, що дозволяє експонувати великоформатні полотна та скульптурні композиції. Продумана система сполучення залів та великий внутрішній відкритий простір полегшують навігацію для відвідувачів. Цей принцип “відкритої архітектури” відрізняв будівлю від традиційних музейних просторів і робив її ідеальною для проведення масштабних бізнес-виставок та ярмарків, що стали її основною функцією вже після здобуття Україною незалежності.
Львівський Палац Мистецтв, 2018 р.
Цікавий факт: До 1980-х років на місці Палацу мистецтв знаходилася вілла-сад. Під час будівництва Палацу Потоцьких, її частину, що належала родині Струніцьких, було використано під офіційні прийоми та фуршети [3]. Сьогодні Палац мистецтв, що розпочав свою роботу в 1996 році, продовжує цю традицію, але вже як центр культурного життя, приймаючи міжнародні форуми, фестивалі та виставки.
Львівський Палац Мистецтв, 2018 р.
Сучасна історія Палацу мистецтв тісно пов’язана з іменами українських митців. На фасаді будівлі, починаючи з 2014 року, з’явилися погруддя шести видатних постатей: скульптора Іоана Пінзеля (автор – Іван Самотос), поета Тараса Шевченка (автор – Йосип Садовський), художника Олександра Архипенка (автор – Любомир Яремчук), маляра Федора Сеньковича (автор – Теодозія Бриж), художника Михайла Бойчука (автор – Микола Посікіра) та живописця Олекси Новаківського (автор – Емануїл Мисько) [6]. Ці скульптури, виконані відомими львівськими майстрами, стали не лише частиною декору, а й своєрідним “Пантеоном” українського мистецтва, що гідно вінчає фасад будівлі, підкреслюючи її призначення як дому мистецтв.
Скульптурні зображення митців на будинку Львівського Палацу Мистецтв, 2018 р.
Палац мистецтв на Коперника, 17, є живим свідченням того, як архітектура може бути одночасно і відображенням своєї епохи, і мостом між минулим і сьогоденням. Він не просто доповнив Палац Потоцьких, він створив з ним єдиний ансамбль, що є гордістю Львова.
Ольга ДОВГАНИК
Список використаних джерел:
Бірюльов, Ю. О.Архітектура Львова: Час і стилі. XIII–XXI ст. Львів: Центр Європи, 2008. Стор. 493-494.
Куликовська, Л. А.Громадські будівлі Львова кінця XX століття. Львів: Історичні пам’ятки, 2012. Стор. 78-82.
Кравчук, А.Палац Потоцьких: Історія та архітектура. Київ: Либідь, 2015. Стор. 112.
Kravets, N., Danyliv, A.The Architectural Ensemble of Potocki Palace and the Lviv Palace of Arts.Збірник наукових праць: Львівська політехніка, Серія “Архітектура”, Вип. 523, 2015. Стор. 145-152.
Р. Шмагало, В. Задорожний.Львівський Палац Мистецтв: Історія та сучасність.Вісник Львівської національної академії мистецтв, 2017, Вип. 31. Стор. 121-128.
Державний архів Львівської області (ДАЛО). Фонд Р-154, опис 1, справа 2835. Проєктна документація на будівництво Палацу мистецтв (цитування за Бірюльов, Ю. О.).
Відома у всьому світі, унікальна та авторитетна, справжня візитівка України — Національна хорова капела «Дударик» запрошує львів’ян і гостей міста на концерт «Пісні п’яти століть. Початок», що відбудеться 18 вересня 2025 року о 19:00 у Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика (концертний зал Людкевича).
Ця програма вже встигла підкорити серця публіки у Львові у минулому сезоні. Цього разу слухачі почують українські народні, військові, жартівливі пісні та романси у свіжому звучанні чоловічого складу «Дударика».
Серед солістів вечора — Дарія Кудрик та солісти капели, які додадуть події особливої емоційної сили. Інструментальний супровід забезпечать музики: Олег Ярема, Володимир Заборовський, Демʼян Севериненко, Дмитро Кацал.
Національна хорова капела «Дударик» — лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка — уже понад 50 років є музичним символом України. За цей час колектив дав понад 3000 концертів, презентуючи український та світовий фольклор, духовну і сучасну музику. Численні проєкти “Дударика” завжди збирають повні зали шанувальників у всьому світі!
«Пісні п’яти століть – це цикл з 12-ти унікальних концертних програм, які щомісяця впродовж року ми представляємо у Львові та Україні. Програма «Початок» це інтродукція цілого проєкту – такий собі дегустаційний сет репертуару, що налічує понад 150 українських творів. Любовні, жартівливі, козацькі, бурлацькі, стрілецькі, батярські, моралістичні канти, шлягери та ще багато-багато пісень, що становлять золотий фонд українського надбання. Запрошую відвідати справжній бенкет з неперевершених пісень, гумору і краси!» – запрошує на подію диригент та художній керівник капели Дмитро Кацал.
«Пісні п’яти століть. Початок» — не просто концерт, а музична подорож у часі, де пісні оживають у новому диханні.
У п’ятницю, 5 вересня, о 16:00, у головній будівлі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького за адресою: проспект Свободи, 20, відбудеться відкриття виставки “UKRAFT: Зустріч французьких та українських митців”. Ця подія стане продовженням міжнародного проєкту, що вже втретє об’єднує митців двох країн.
Цьогорічна експозиція обіцяє бути ще більш насиченою, оскільки в ній візьмуть участь 9 художників, які представлять свої роботи. Особливе місце займатиме розділ «Повернення з України», де буде показано твори 4 французьких митців, створені під час їхнього візиту в Україну. Цей візит є свідченням їхньої солідарності та підтримки. Поруч із ними експонуватимуться роботи 5 українських художників, які продовжують творити в умовах війни.
Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького, заснований у 1905 році, є однією з найважливіших культурних скарбниць України. Його колекція налічує понад 175 тисяч експонатів, що охоплюють період від XII століття. Особливою гордістю є унікальна збірка українського сакрального мистецтва, яка містить понад 4000 ікон XIV–XVIII століть. Музей став національним у 2005 році, отримавши ім’я свого засновника – митрополита Андрея Шептицького.
Куратор проєкту Стефан Далмат, який відвідає Львів, наголошує на важливості фізичної присутності митців: «Наш проєкт – це не просто обмін творами, а й живий діалог. Приїжджаючи в Україну, ми хочемо показати, що мистецтво долає кордони, а солідарність – це не порожнє слово. Через мистецтво ми будуємо нову європейську єдність».
Виставка триватиме до 28 вересня 2025 року. Її можна буде оглянути з вівторка по неділю, з 10:00 до 18:00 (каса до 17:30). Ця подія є важливою для культурного життя Львова, адже вона не лише знайомить глядачів із сучасним мистецтвом, а й зміцнює міжнародні культурні зв’язки.
У Національній бібліотеці Польщі вдалося виявити цікавий фонд документів, що стосуються історії Олеського замку, розташованого на Львівщині. Малюнки та описи, що зберігаються в цьому...
