Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
На заході буде представлена нова збірка віршів “Лірика”, що розповідає про тонкі та складні емоції, які живуть у кожному з нас. Кожен вірш — це не просто слова, а цілий світ, де переплітаються кохання, сум, радість і біль. Авторка особисто представить свою книгу, розкриваючи історії, що стоять за кожним рядком, а також поділиться своїми думками про творчість, почуття та мистецтво лірики.
Цей вечір — можливість для вас відчути емоції, які невидимими нитками зв’язують нас з іншими людьми, побачити світ через призму почуттів і зрозуміти, як слова можуть змінювати наше сприйняття реальності.
В програмі заходу:
Читання віршів з нової книги “Лірика”
Авторська бесіда з Юлією Ковальською про творчий процес та емоції, які надихають на написання.
Інтерактив з аудиторією: обговорення віршів та їх значення.
Новий мобільний додаток “Народний Ленд-Ліз” – масштабна національна ініціатива, яка має на меті об’єднати усіх небайдужих задля підтримки й підсилення української армії. Це інноваційний спосіб залучення людей до волонтерства, а отже – до об’єднаної боротьби українського тилу.
Творці застосунку “Народний Ленд-Ліз” (НЛЛ) прагнуть створити не просто платформу для волонтерства і донатів, а надійну й прозору екосистему. Додаток сприятиме об’єднанню можливостей бізнесу і зусиль окремих людей як з України, так і з-за кордону, щоб спільно організовувати потужну підтримку та забезпечувати потреби українського війська.
“Звідусіль чути, що українці втомилися від війни, що донати катастрофічно зменшилися, що збори просіли, – каже керівник проєкту Павло Шептицький.– На цьому тлі ми створили новий стандарт благодійності. У “Народному Ленд-Лізі” кожен, хто донатитиме, не просто опиниться в середовищі однодумців, а й долучиться до реально потужних зборів та масштабної допомоги. Кожен донат є цінним (сума не має значення). Кожен внесок стає реальним вкладом у збереження життя наших воїнів та досягнення миру. Важлива – регулярна підтримка великої кількості людей. Нам ніяк не можна втратити унікального явища – українського волонтерства, якому дивується і яким захоплюється увесь світ. Платформа НЛЛ дасть змогу кожному її учаснику відчути себе найважливішим волонтером”.
Застосунок “Народний Ленд-Ліз” заохочує людей до періодичних донатів, надаючи їм усілякі бонуси. Кожен внесок волонтера преміюється трофеєм. Згодом ці трофеї можна обміняти на щотижневі подарунки, бонуси від партнерів, а з березня – на доступ до корисних онлайн-курсів. А під час розіграшів можна виграти від цінних мистецьких лотів – до техніки (пікапи, дрони тощо), яку кожен може відправити на ту бригаду, яку підтримує.
НЛЛ працює спільно із БФ “БО Сапорт Юкрейн” – прозоро і відкрито. В додатку є лічильник: як тільки хтось зробив платіж – його одразу видно. Кожен, хто стає учасником спільноти волонтерів, бачить регулярні звіти щодо закупівель та передачі необхідного для війська обладнання: автомобілів, БПЛА, дронів, РЕБів та іншого (при цьому перевага надається техніці саме українського виробництва). “Звітують” і військові – про ефективність своєї роботи, яка стала можливою завдяки донатам “Народного Ленд-Лізу”. Лише за останні пів року інноваційний мобільний додаток залучив близько 36 мільйонів гривень на реальну допомогу, яка вже зараз працює на фронті.
В зарубіжних архівах, зокрема, у Національному архіві Кракова, зберігається багатий ілюстративний матеріал, що стосується історії замків Львівщини. Серед цих цінних документів можна знайти малюнки, креслення та фотографії Золочівського замку, датовані періодом з 1850 по 1920 роки. Ці матеріали надають можливість дослідити архітектурні особливості замку, його трансформації протягом часу, а також роль, яку він відігравав у різні етапи історії.
Золочівський замок на малюнку 1850 рокуКреслення Золочівського замку, 1912 рікКреслення Золочівського замку, 1912 рікКреслення Золочівського замку, 1912 рік
Золочівський замок — це одна з найвизначніших архітектурних пам’яток Львівщини, що належить до об’єктів національного значення. Він розташований в місті Золочеві Львівської області. Замок протягом століть виконував різні функції: спочатку це була оборонна фортеця, потім — королівська резиденція, панська садиба, в’язниця, а згодом навіть навчальний заклад.
Золочівський замок, кінець ХІХ століттяЗолочівський замок, кінець ХІХ століттяЗолочівський замок, кінець ХІХ століття
Змок звели в 1634 році на місці старого дерев’яного укріплення. Будівництво проводилося за проектом італійського архітектора, чия особа досі залишається невідомою. Замок оточували потужні земляні вали, укріплені каменем, а також бастіони на кутах і рови з водою, що підвищували оборонні можливості фортеці.
Золочівський замок на фото 1910-1920-х роківЗолочівський замок на фото 1910-1920-х роківЗолочівський замок на фото 1910-1920-х років
На території замку була розвинута система каналізації, яка збереглася до сьогоднішнього дня. Золочівський замок є зразком оборонної архітектури неоголландського типу, що поєднує функції оборони і житла. Він відноситься до типу «palazzo in fortezzo» Зараз у замковому дворі збереглися лише дві основні будівлі — Китайський палац та Великий палац. Разом ці споруди створюють неповторний архітектурний ансамбль у стилі ренесанс, що є важливою частиною історичної спадщини України.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело: Archiwum Narodowe w Krakowie, Narodowe Archiwum Cyfrowe
У найромантичніший день року, 14 лютого, у Центрі Довженка відбудеться особливий концерт, який розповість про найпрекрасніше почуття та подарує усім справжню магію любові. Початок події о 19:00, зазначають організатори VINIL concert agency.
Спеціально до Дня святого Валентина виконавці готують особливу програму, сповнену чуттєвих пісень, ніжності та щирих емоцій.
Зіновій Карач — знана постать української сцени, співак, музикант, автор та ведучий. Фіналіст популярних телепроєктів «Голос країни-8» та «Х-фактор 10», соліст знаменитого проєкту “Notre Dame de Paris Україна” (роль Квазімодо), фронтмен ретро-колективу FIJI Band. Шанувальники зазначають, що його голос здатний проникнути в саму душу, а пісні — відкрити серце.
Програму вечора складуть ретро-композиції в класичній і джазовій обробці, які вже стали улюбленими серед слухачів, а також абсолютно нові авторські пісні. Особливий настрій вечора доповнять хіти, що повернуть у часи “Wszystko” та подарують незабутню атмосферу!
“Програма «Про любов» створить атмосферу ніжності, яка запам’ятається на все життя! Це буде чудова можливість провести вечір у компанії найкращих пісень про найромантичніше почуття та провести вечір в компанії коханих, друзів чи близьких”, – запрошують на концерт організатори VINIL concert agency.
Спеціальним гостем події стане людина-легенда, засновник та учасник легендарного гурту “Брати Гадюкіни” – Міша Лузя – 100Гад!
У Львові заснували літературну премію «Військовий непотріб»
У Львові заснували літературну премію «Військовий непотріб» — гумор на війні, смішно про страшне на честь загиблого письменника, юриста та військовослужбовця Василя Паламарчука. Про це повідомили на фейсбук-сторінці Всеукраїнського форуму військових письменників.
Премія присуджується за визначні здобутки у галузі літератури за гумористичні та сатиричні твори.
Заснували премію за ініціативи дружини письменника Наталії Паламарчук, Львівської обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука, керівниці юридичної фірми «Світ права» Тамари Бахтіної та громадської організації «Всеукраїнський форум військових письменників».
Подаватись на здобуття можуть нові оригінальні твори, які опублікували протягом останніх трьох років, а висувати їх можуть органи місцевого самоврядування, громадські організації, трудові колективи, навчальні заклади та фізичні особи.
Конкурс оголошується щорічно не пізніше 23 січня, а список претендентів та склад журі, яке обиратиме переможця, формуватимуть засновники. Вручатимуть премію у першій декаді травня, з нагоди відзначення Дня піхоти та в межах Всеукраїнського форуму військових письменників.
Автору твору-переможця присвоюється звання «Лауреат літературної Премії імені Василя Паламарчука», вручаються Почесна відзнака від родини письменника та грошова частина Премії, яка складає 40 000 гривень та фінансується меценатами.
Подати твір на здобуття премії можна з 22 січня до 22 лютого до 18:00 у паперовому варіанті за адресою: Львів, 79008, площа Ринок, 9 Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука або ж відправити електронний варіант на пошту militaryforum@gmail.com у форматі word або pdf.
Василь Паламарчук — український письменник, юрист і військовослужбовець, автор книжки «Військовий непотріб» від видавництва «Білка», в якій описав досвід служби в АТО протягом 2014-2015 років. У 2020 році книжка потрапила до короткого списку всеукраїнського рейтингу «Книжка року». Письменник загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині у липні 2024 року.
Біля головного входу до кнайпи Маселка, 1920-ті рр.
Сьогодні, попиваючи улюблену каву в товаристві незмінного недільного партнера Торгової Марки Кава Старого Львова,хочу поділитися спогадами Юрія Винничука про одну з найцікавіших львівських ресторацій, а саме закладу Якуба Маселка.
Власник закладу Якуб Маселко розпочав свою кар’єру у “ресторанному бізнесі” ще у 1920-тих роках, коли працював у кнайпі пані Софії Теличко (“мами” Телічкової ) на вул. Академічній, 6, і коли вирішив започаткувати власну справу, отримав від неї рекомендаційне свідоцтво – документ, що був необхідним, аби відкрити свою ресторацію. Заклад Маселка почав свою діяльність у 1926 році, і одразу нова кнайпа вразила відвідувачів своїм розмахом та новаціями, досі невідомими у місті Лева. Дичину пан Якуб замовляв у маєтках місцевих аристократичних родин, і нерідко сам брав участь у полюваннях. Впольовану звечора здобич, переважно вепрів та зайців, вже наступного дня після ловів везли до кнайпи на санях, аби вже на обід подати відвідувачам до столу.
Будинок Львівської Політехніки, листівка 1920 року
Тут була не тільки кнайпа, але й крамниця з виробами колоніяльними, чудовим вибором вин, лікерів, коньяків, портерів у череп’яних флягах, кав і чаїв. Вина привозили в діжках, а вже на місці господар розливав її у пляшки. Випікав також свій сільський хліб” з чорнушкою на капустяному листі, випікав торти, цвібаки і путати. Він першим запровадив достачання замовлень по телефону додому. Значною І популярністю користувалася також дегустація. Восени в меню регулярно з’являлися фазани і перепілки, начинені різною солониною. У закладі постійно продавались свіжі раки, живі коропи і щупаки. При кнайпі регулярно працювала власна палярня кави без кофеїну фірми “HAG” – досі надзвичайно популярного кавового бренду у світі. Також до кнайпи з Угорщини постачалися чудові вина. Вина привозили в діжках, а вже на місці господар розливав її у пляшки. Незабаром Маселко став справжнім фахівцем з вина, особливо церковного, бо постачав цей напій всім львівським костелам до причастя.
Вулиця Льва Сапєги (сучасна С. Бандери) на листівці, 1916 рік.
При закладі пана Якуба діяла й невелика пекарня, де випікали як фірмовий “сільський хліб” із чорним кмином на капустяному листі, так і торти, бісквіти та нугати (перемащені медово–горіховою масою вафлі). Кожен клієнт фірми міг досхочу дегустувати безкоштовно вироби Бачевського, Залевського, Ведля, Кнейпа, П’ясецького чи Откера.
Вид вулиці Миру (тепер С. Бандери) з даху будинку Львівської політехніки, 1965-1970-ті рр
Однак, мабуть, найбільш відомою ресторація Маселка стала завдяки новації, яка у Львові до цього була новинкою, а сьогодні неможна уявити жодного поважного закладу харчування, який би не використовував цього сервісу у своїй діяльності. Йдеться про те, що пан Якуб першим у місті Лева запровадив сервіс замовлення товарів по телефону, і їх доставки по домашній адресі клієнта. Зберігся для історії навіть телефонний номер закладу: 1–16–81. Відтоді, за прикладом Маселка, власники інших престижних кнайп почали проводити телефонні лінії до своїх закладів, аби привабити до своїх послуг якомога більше відвідувачів.
Вулиця С. Бандери, січень 2016 р.
Розташування навпроти Політехніки сприяло тому, що кнайпа стала улюбленим місце зустрічей професорів та студентів. У 1937 року справи ресторації настільки розвинулись, що Маселко вже не встигав сам керувати всіма своїми промисловими об’єктами і віддав кнайпу в оренду своєму працівникові та сусідові Альфонсу Гонсьоровському, який перетворив її на покій сніданковий.
Будинок по вул. Бандери, 25, січень 2016 р.
У час “перших совєтів” у кнайпі трапилася цікава історія, безпосередньо пов’язана із скандалом у Львівській Політехніці. Один із нових радянських проректорів Політехніки вкрав ректорського ланцюга у тодішнього очільника цього навчального закладу Антона Верещинського. Коли встановили особу злодія, проректора звільнили, назначивши на посаду кельнера в кнайпі Маселка. Після цього, і так популярний серед студентства заклад, отримав ще більше відвідувачів, адже не кожного разу випадала нагода обслуговуватись людиною, яка ще вчора була твоїм проректором, і перед якою всі тремтіли.
Будинок по вул. Бандери, 25, січень 2016 р.
Однак вже тоді кнайпа почала занепадати, а із початком німецько-радянської війни заклад припинив своє існування. Якуб Маселко переїхав до Польщі, у місто Ґлівіце, що в Сілезії, де і жив до своєї смерті у жовтні 1954 року.
В основі лекції віднайдені світлини з родинного архіву Едварда Козака. Розповідатимуть кандидатка мистецтвознавства Ольга Ямборко і директор Стрийського краєзнавчого музею “Верховина” Микола Закусов.
Український карикатурист, гуморист, художник, письменник, іконописець, редактор і видавець німецького походження. Псевдоніми: Еко, Мамай, Майк Чічка. У 1933–1939 роках проілюстрував усі видання Івана Тиктора у Львові. У 1944-у році створив ілюстрації до книжки Івана Франка “Лис Микита”. Визнання дістає і як редактор журналу “Комар”. Цей сатирично-гумористичний тижневик – наступник аналогічного журналу “Зиз” (1923-1933), в якому Едвард Козак теж працював як художник і редактор. “Комар” став не лише послідовником у розкритті паразитичних сторін тогочасної дійсності, а й вищим щаблем осмислення української теми в її політичному, господарсько-економічному, духовному зрізах.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Стрийського краєзнавчого музею “Верховина”, Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Відома акторка Анастасія Цимбалару започаткувала новий проєкт у б’юті-сфері. 8 грудня 2024 року у Києві з аншлогом відбулася перша подія з циклу б’юті-експериментів “Досліди з Анастасією Цимбалару”.
Наступні події Анастасія Цимбалару готує вже – 1 лютого у Івано- Франківську та 2 лютого у Львові.
Цей проєкт покликаний розвіяти міфи і стереотипи про косметологію, косметику, процедури та їх вплив на наше життя.
«Догляд за собою – це для мене не просто рутина. Це – маленькі радощі, які щодня дозволяють мені наповнитися енергетично в нинішніх умовах. Досліди нових засобів догляду – моя давня пристрасть. І маючи вже певний досвід у цій справі, мені захотілося цим поділитися з іншими.
Колись я не мала можливості доглядати за собою, не було фінансової можливості. Але зараз, коли я можу дозволити собі багато новітніх засобів, я зрозуміла, як важливо знати, як правильно дбати про себе.
Саме тому проєкт “Досліди” – це не просто про дослідження правильного догляду за собою, це про взаємопідтримку дівчат, про щирість розмов, про можливість знайти нові знайомства та надихнутися на нові звершення”, – розповідає Анастасія Цимбалару.
Серед експертів:
1 лютого – Івано-Франківськ:
Аліна Пульвас – бренд – стратег, міжнародний експерт у бюті сфері;
Наталія Головченко – провідний колорист;
Роксолана Чуняк – блогерка, візажист;
Львів:
Леся Поврозник – зірковий візажист;
Аліна Гніденко – блогерка, дизайнерка;
Олена Костюкова – дизайнерка;
Реєстрація на проект (вхід безкоштовний, за попередньою реєстрацією):
“Досліди з Анастасію Цимбалару” мають важливу мету – розкриття глибинних секретів б’юті-індустрії, дослідження ефективності популярних процедур, препаратів та косметичних засобів. Кожен захід буде унікальним, змінюючи теми, локації та спікерів.
5 липня 1986 року у Мюнхені на 75 році життя помер Ярослав Стецько, голова Проводу ОУН(б), незмінний президент Антибільшовицького блоку народів (АБН), один із головних ідеологів українського національно-визвольного руху і організатор боротьби за незалежність України. Помер через різке погіршення стану здоров’я, до чого призвели хронічні хвороби ще від часів перебування у гітлерівському концтаборі і водночас… спецоперація КДБ СРСР. На такі висновки нині наводять розсекречені документи з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України, досі невідомі широкому загалу.
У поле зору радянських спецслужб Ярослав Стецько потрапив ще у міжвоєнний період. Тоді він згадувався у документах лише серед інших діячів ОУН. Окрему справу на нього завело четверте управління НКДБ СРСР (зовнішня розвідка) 21 жовтня 1944 року.
У матеріалах справи про нього йдеться як про «кадрового переконаного націоналіста-фанатика», який займав відповідальні посади у Крайовому проводі ОУН на західноукраїнських землях, зазнавав переслідувань з боку польської влади за активну діяльність, у зв’язку з чим змушений був виїхати до Німеччини. Після розколу ОУН увійшов до керівної ланки бандерівського крила. Зазначається, що 30 червня 1941 року в окупованому Львові він проголосив Акт відновлення Української Держави і очолив український уряд, який невдовзі німцями був розпущений, а сам Я. Стецько з прихильниками потрапив до концтабору.
У плані агентурно-оперативних заходів ставилося завдання «достеменно встановити долю Стецька». Після вивчення первинних матеріалів його оголосили у загальносоюзний розшук. Про це у архівних матеріалах є такий запис: «Оголошений у загальносоюзний розшук МДБ СРСР у 1949 році «Списком небезпечних злочинців, які підлягають розшуку і невідкладному арешту № 1». Розшукову справу на нього вело 2 Головне управління МДБ СРСР із 26 червня 1948 року.
Було винесено і відповідну постанову на арешт, затверджену заступником міністра державної безпеки СРСР і військовим прокурором військ МВС СРСР від 30 червня 1948 року. Одночасно дано вказівку допитати українських націоналістів, які перебували в радянських таборах, на предмет отримання інформації про життя і діяльність Я. Стецька, а також зібрати відомості про його близьких родичів.
Оперативним шляхом співробітникам МДБ вдалося добути світлини Я. Стецька, на яких він зображений ще у юнацькі роки. Вочевидь, їх якимось чином взяли зі справи, за якою Я. Стецько був засуджений польським судом до п’яти років ув’язнення за підпільну діяльність. Ці світлини з-поміж інших показували заарештованим діячам ОУН, добиваючись упізнання.
На запит із Москви керівник 1 управління МДБ УРСР (зовнішня розвідка) відповів, що Ярослав Стецько їм відомий, він мешкає в американській зоні окупації Німеччини, у Мюнхені. І далі у відповіді зазначалося: «Стецько перебуває у нас на оперативному обліку і нами активно розроблюється по закордону як один із лідерів ОУН-бандерівців і «керівник» т. зв. «Антибільшовицького блоку народів» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 145). Тобто на момент заведення справи центральним апаратом розвідки у Москві співробітники МДБ УРСР уже самі повним ходом здійснювали оперативну розробку Я. Стецька. У подальшому відповідні заходи здійснювалися одночасно як із позицій Москви, так і Києва, з урахуванням наявних оперативних можливостей.
Розшукову справу на Я. Стецька вели упродовж дев’яти років і лише у 1957 році керівництвом КДБ при Раді Міністрів УРСР було затверджено висновок: «Загальносоюзний розшук Стецька Я. С. припинити, а розшукову справу № 2641 долучити до справи-формуляра № 152 на нього ж як другий том» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 3. – Арк. 10).
З кожним роком справа наповнювалася новими матеріалами. У них йшлося про обрання Я. Стецька до керівних органів ОУН, його організаційну роботу зі створення Антибільшовицького блоку народів і обрання президентом цієї міжнародної представницької організації, підписання домовленості з Китайською антикомуністичною лігою про співпрацю і створення представництва АБН, активну участь у підготовці й заснуванні в Токіо «Світової антикомуністичної ліги», про створення Європейської ради свободи, яка обрала його довічним членом почесної президії, а також інших громадських організацій.
Серед документів про таку діяльність Я. Стецька на міжнародній арені привертають увагу матеріали про його участь у засіданні комісії конгресу США із закордонних справ наприкінці липня 1958 року, де він давав показання. Темою слухань, як зазначається з посиланням на публікацію в газеті «Шлях перемоги», була «Московська агресія на Близькому Сході і політика звільнення пригноблених Москвою націй». Замість 30 хвилин, які зазвичай відводилися для показань, Я. Стецьку дали змогу виступати і відповідати на запитання упродовж двох години, що засвідчило велику зацікавленість членів комісії у підготовлених матеріалах. Не оминув він на засіданні і українське питання. Відтак у публікації зазначається, що «члени комісії наприкінці висловили свою солідарність із твердженнями Стецька і підтримали ідею незалежності України».
Така активність не могла пройти повз увагу органів КДБ. Для проникнення до близького оточення Я. Стецька було підібрано низку агентів, яких ретельно готували до виведення за кордон і складали їм відповідні легенди. Так, ще в перший рік оперативної розробки Управлінням МДБ УРСР по Львівській області був підготовлений до виведення у Мюнхен агент «Летючий».
У плані його використання і виведення за кордон зазначається: «З метою зближення і входження у довіру члена Центрального «Проводу ОУН» Стецька Ярослава проведена комбінація «одруження» «Летючого» на двоюрідній сестрі Стецька Ярослава – Стецько Ользі.
З урахуванням викладеного, «Летючому» дати завдання» за допомогою Стецько Ольги познайомитися, зблизитися і увійти в довіру члена Центрального «Проводу ОУН» Стецька Ярослава для того, щоб невдовзі, за допомогою останнього, увійти до кола осіб Центрального «Проводу» для їхньої розробки…» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 69).
Ці плани частково вдалося здійснити. Як свідчать архівні документи, «Летючий» за завдання оперативних працівників познайомився з двоюрідною сестрою Я. Стецька і одружився з нею. Комбінація із його виведення за кордон також пройшла успішно. Але зблизитися з Я. Стецьком і проникнути до Центрального проводу ОУН не вийшло.
Не були реалізовані й інші задуми, про які в документах міститься певна інформація. Оперуповноважений, який працював з агентом, у одній із довідок зазначає таке: «… Після докладного обговорення зазначених заходів мною було задано «Летючому» запитання – чи зміг би він виконати складніше завдання. Останній, не вагаючись, відповів мені: «Я розумію, про що йдеться, і якщо це знадобиться, завжди готовий його виконати за першим наказом» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 71).
У 1951 році розроблялися плани виведення за кордон агентів-бойовиків «Южного» і «Шумного» із завданням оперативної розробки Я. Стецька. У документах про них зазначається, що вони «вільно володіють польською і доволі добре німецькою мовами, мають значний досвід із розробки оунівського підпілля в західних областях України, у чому проявили себе як здібні, вольові і віддані нашим органам агенти» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 186–188).
На першому етапі їх планували вивести через східну частину Берліна у Західну Німеччину без розшифрування один перед одним. Від них вимагали встановити місце проживання Я. Стецька та деякі інші питання і повернутися назад. На другому етапі мали намір удвох або в складі агентурно-бойової групи повторно вивести до Західної Німеччини для подальшої розробки Я. Стецька. З агентами відпрацювали відповідні легенди, способи зв’язку, дали шифр для листування, адреси, ознайомили з біографією Я. Стецька і фотознімками. Таку саму підготовку та інструктаж пройшов невдовзі агент-бойовик «Запорожець». Але відомостей про те, чи вдалося досягти поставленої мети, у архівних документах немає.
У іншій справі, на Богдана Сташинського, вбивці Лева Ребета і Степана Бандери, також згадується, що він отримував від своїх кураторів завдання встановити місце проживання Я. Стецька в Мюнхені, його звички, розпорядок дня тощо. Водночас, за свідченням самого Б. Сташинського, він так і не отримав схвалення КДБ на вбивство.
Попри це, в надрах КДБ розробляли й інші плани, спрямовані на компрометацію Я. Стецька, підрив авторитету, сіяння розбрату серед прихильників. У одному з рішень голови КДБ УРСР Віталія Федорчука з цього приводу зазначається: «Враховуючи активність та екстремізм Я. Стецька у підривній діяльності проти СРСР, з метою підриву його авторитету у бандерівському середовищі Комітетом держбезпеки республіки у 1976–1977 рр. виготовлені й поширені за кордоном «звернення» й листівки, в яких закликалося до усунення Стецька від керівництва ЗЧ ОУН. В цьому плані готується ряд інших агентурно-оперативних заходів».
Іншими заходами передбачалося розпалювання ворожнечі між українськими націоналістами і сіоністами. З цією метою за завданням КДБ у США була видана брошура «Щоб ми не забули», в якій намагалися довести нібито причетність представників ОУН в роки Другої світової війни до так званих антиєврейських акцій.
У розвиток цієї теми у 1981 році 1 управлінням КДБ УРСР були розроблені «Заходи із подальшого поглиблення протиріч у СКВУ (Світовому конгресі вільних українців – прим.), розпалювання ворожнечі між бандерівцями і мельниківцями». Одним із пунктів цих заходів передбачалося «від імені прихильників сіоністської «Ліги захисту євреїв» виготовити і за погодженням зі Службою «А» ПГУ КДБ СРСР поширити за кордоном листівку, покликану до фізичної розправи над Стецьком».
В іншому пункті зазначається: «Через можливості Представництва КДБ СРСР при МДБ НДР від імені «доброзичливця» організувати анонімний телефонний дзвінок на адресу редакції бандерівської газети «Шлях перемоги» із застереженням Стецька про те, щоб він утримався від поїздки до Канади на початку липня ц. р. (для участі в «урочистостях» з нагоди 40-річчя т. зв. «відновлення української державності» і в шабаші «Всесвітньої конференції української молоді»), так як на нього на шляху слідування готується замах з боку противників» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 5. – Арк. 48–49).
Ще одним пунктом цих заходів передбачалося виготовити і поширити за кордоном спецвипуск бандерівської газети «Шлях перемоги» з некрологом про смерть Я. Стецька. Невдовзі цей пункт доопрацювали, і він вилився в окрему спецоперацію КДБ, якій надавали особливого значення.
Серед архівних документів є доповідна записка «Про спеціальні заходи проти лідера АБН і ЗЧ ОУН Я. Стецька», підписана головою КДБ УРСР Степаном Мухою і адресована керівникові ЦК КПУ Володимиру Щербицькому. На першій сторінці від руки зроблено напис: «Інформація доповідалася Політбюро ЦК Компартії України тов. Мухою С. Н. 9.07.86 р.», тобто через чотири дні після смерті Я. Стецька.
У доповідній записці зазначається:
«За погодженням із КДБ СРСР 15 квітня 1986 року за кордоном через оперативні можливості від імені української редакції радіостанції «Свобода» стосовно Стецька по радіо був переданий некролог, який також опублікували деякі мельниківські друковані видання. Згідно з одержаними оперативними даними, некролог викликав у Стецька важке нервове потрясіння і, за словами його найближчого оточення, зокрема церковних авторитетів Ковальського і Корнелюка, це призвело до тяжкого захворювання.
Для загострення в націоналістичному середовищі полеміки навколо передчасного некролога Комітетом держбезпеки республіки були здійснені додаткові заходи із доведення до оточення Стецька, а також до низки його противників, зокрема до затятого антисеміта відступника В. Мороза, відомостей про те, що некролог був виготовлений групою осіб єврейської національності, які працюють на радіостанції «Свобода», з якими постійно ворогували бандерівці.
Поширені в оточенні Стецька відомості посилили заподіяний йому раніше психологічний шок і ускладнили його хворобу. За одержаними наприкінці червня 1986 року оперативними даними, стан здоров’я Стецька різко погіршився і він знаходиться при смерті» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 5. – Арк. 110–111).
Серед архівних матеріалів є й один із варіантів фальсифікованого КДБ некролога про нібито смерть Я. Стецька. Він виготовлений на бланку радіо «Свобода» і датований ще 2 березня 1985 року, тобто за рік до завершальної фази спецоперації під умовною назвою «Некро».
Некролог став останньою краплею в низці різноманітних заходів і операцій КДБ, остаточно підірвав здоров’я хворого і призвів до смерті. Такі висновки містяться в самому документі КДБ.
Ці документальні матеріали є вагомою підставою для вітчизняних науковців та істориків, щоб з позицій сьогодення по-новому поглянути на минулі події і додати невідомі досі епізоди до життєпису непересічної особистості в історії українського державотворення, якою був Ярослав Стецько, та до причин його смерті.
З 1 лютого по 30 березня у Львівському державному цирку відбудеться неймовірне водне шоу «Waterland». Ця подія стане справжньою феєрією емоцій, повідомляє пресслужба організаторів.
На глядачів чекає унікальне шоу під водою, на воді, на суші та в повітрі! Басейн із 120 тоннами води, тисячі фонтанів із підсвічуванням, 30 тонн води, що підіймаються під купол цирку, та сотні світлових і звукових ефектів.
«Арена цирку перетвориться на водну гладь, а чарівний дощ занурить артистів і глядачів у казкову атмосферу. Дивовижні акробатичні трюки, дизайнерські костюми та технологічні новинки зроблять це шоу незабутнім як для дітей, так і для дорослих!» – зазначають організатори.
Не пропустіть можливість подарувати собі та своїм близьким справжню казку!
Квитки: доступні на сайті або в касі цирку.
125 Окрема бригада територіальної оборони Збройних Сил України
У грудні в межах заходу «Сила Впливу» відбувся благодійний аукціон, на якому вдалося зібрати понад 3,5 мільйони гривень для 125-ої окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. За ці кошти купили необхідне оснащення і передали його сьогодні, 24 січня.
«Шість квадрокоптерів із тепловізійними камерами для розвідки, 10 FPV-дронів, понад сотню шин для покращення прохідності позашляховиків у складних болотистих умовах та багато іншого спорядження на понад 3,5 мільйони гривень передали нашим воїнам 125-ї окремої бригади територіальної оборони. Підсилення поїхало на Запорізький, Куп’янський та Сумський напрямки.
125 Окрема бригада територіальної оборони Збройних Сил України
Низький уклін оборонцям 125 окремої бригади територіальної оборони та усім, хто щодня наближає справедливий мир для України. Дякую всім, хто підтримує українських воїнів. Кожна гривня, кожна дія, кожне зусилля допомагають вибивати ворога з нашої землі», – наголосив начальник Львівської ОВА Максим Козицький.
За зібрані кошти закупили обладнання для військових а саме: прилад нічного бачення вартістю 270 тис. грн; 10 дронів камікадзе FPV-10 – 200 тис. грн; шини для позашляховиків на суму 474,76 тис. грн (108 шт.); 6 квадрокоптерів з термальною камерою autel evo max 4T – 1,59 млн грн, 7 компʼютерів для стріму та спостереження – 202,6 тис. грн; мобільну систему виявлення дронів MDDSR1 Ксеон – 12 тис. грн; два передавачі BETA FPV SuperG Nano TX ELRS 2,4G black (для FPV) – 9,8 тис. грн, 20 приймачів Radiomaster Diversity RP3 V2 Nano ELRS на суму 23,7 тис. грн.
125 Окрема бригада територіальної оборони Збройних Сил України
125 ОБрТрО, яку заснували у березні 2022 року, перебуває у підпорядкуванні Оперативного командування «Захід» та базується у Львові. Гаслом бригади є «Viribus unitis», що з латинської перекладається як «Спільними зусиллями». 5 грудня 2022 року у Михайлівському Золотоверхому монастирі бригаді вручили бойовий прапор.
У червні-липні 2022 року практично всі батальйони бригади вирушили на схід України, беручи участь у боях на Харківщині та Донбасі. Вони спільно з іншими підрозділами ЗСУ брали участь у звільненні сіл Озерне, Діброва, Торське та смт Ямпіль.
«Завдяки партнерам і благодійникам впродовж 2024 підсилили бригаду на понад 78 млн грн, а за неповний місяць нового року передали вже 311 FPV, 41 Mavic, а також гексакоптери. Дякуємо всім, хто долучився до цієї важливої справи. Разом ми забезпечуємо наших захисників всім необхідним для виконання їхньої місії», – зазначив координатор Центру підтримки 125 бригади Максим.
Сучасний ринок кухонних приладів пропонує широкий вибір посуду для будь-яких потреб. Вибір правильної каструлі https://comfy.ua/ua/kastruli/ може значно полегшити приготування їжі, адже від її якості залежить не тільки смак страви, але й корисність. Якщо ви хочете знайти каструлі, які поєднують якість та доступність, то вам варто звернути увагу на асортимент магазину Comfy, де представлені різноманітні моделі для будь-якої кухні.
Як правильно вибрати каструлю для вашої кухні?
Придбання каструлі – це важливий етап у створенні зручного і функціонального кухонного простору. Кожен тип посуду має свої переваги, тому варто враховувати кілька чинників, щоби вибрати оптимальний варіант.
Каструлі можуть бути виготовлені з різних матеріалів, кожен з яких має свої характеристики і підходить для різних методів приготування їжі. Серед основних критеріїв вибору такого посуду виділяють:
матеріал виготовлення;
об’єм;
тип покриття;
наявність додаткових функцій (наприклад, антипригарного покриття чи термостійкої ручки);
бренд, що гарантує якість продукції.
Компанія Comfy пропонує різноманітні каструлі від відомих брендів, які відповідають найвищим стандартам якості та надають можливість вибору для різних потреб.
Вибір каструль для різних типів кухонь
Один із найбільших критеріїв для вибору каструлі – це тип плити, яку ви використовуєте вдома. Якщо ваша кухня обладнана індукційною плиткою, вам потрібно звернути увагу на каструлі зі спеціальним індукційним дном. Такі вироби мають магнітну основу, яка забезпечує швидкий і рівномірний прогрів.
Іншими популярними видами каструль будуть:
для газових плит – виготовлені з товстого металу для рівномірного нагрівання;
для електричних плит – часто мають антипригарні покриття для зручності очищення;
для комбінованих плит – підходять для різних типів джерел нагріву.
Незалежно від того, який тип плити у вас вдома, у Comfy ви знайдете каструлі, що відповідатимуть вашим потребам.
Різноманітність матеріалів каструль: що вибрати?
Каструлі можуть бути виготовлені з різних матеріалів, і кожен з них має свої переваги та недоліки:
нержавіюча сталь – найпопулярніший матеріал, який не вступає в хімічну реакцію з харчовими продуктами та додатково забезпечує тривалий термін служби;
чавун – має відмінну теплопровідність, тож ідеально підходить для довгого готування на низьких температурах (наприклад, коли потрібно декілька годин тушкувати м’ясо або субпродукти);
алюміній – легкий матеріал, що добре проводить тепло, але може бути схильний до подряпин і деформацій;
кераміка – ідеальна для приготування делікатних страв, оскільки зберігає тепло довше.
Кожен матеріал має свої унікальні властивості, тому варто звертати увагу на те, які страви ви зазвичай готуєте і що важливо для вашої кухні.
Однак у будь-якому разі варто відмовитися від металевих девайсів: лопаток, ложок, черпаків, виделок тощо. Краще замінити їх силіконовими або дерев’яними аналогами.
Зручність і якість від Comfy
Каструлі – важлива частина будь-якої кухні, і правильний вибір цього посуду може значно полегшити процес приготування їжі. Comfy пропонує широкий асортимент каструль, що дає змогу кожному знайти відповідну модель.
Переходьте на сайт comfy.ua, щоби переглянути асортимент і знайти ідеальні каструлі для вашої кухні. Ви завжди можете скористатися зручними фільтрами, щоби вибрати, наприклад, діаметр посуду, його сумісність із побутовою технікою, тип внутрішнього покриття, наявність кришки, об’єм, колір тощо.
Чи бачили ви святу ріку Ґанґес?”, “Чи бачили пані морських бандитів?”, “Які пригоди мали пані з людьми і звірами?”, “Яка віра на острові Балі?”. Ці та інші запитання ставили допитливі діти дівочої школи ім. Шевченка у Львові незвичайній жінці, яка приїхала до них із екзотичних країв, – Софії Яблонській.
Це було 1935-го…За допомогою спітіаскопа для юних глядачів висвітлювали фотографії, які пані Яблонська завше демонструвала на своїх зустрічах в Україні. На сторінках журналу “Нова хата” з цікавим репортажем з місця події виступила Констянтина Малицька під крептонімом К. М-а. І саме вона у своїй статті називає гостю “незвичайною подорожничкою”. Софія Яблонська нагадувала “незвичайної вроди зірку фільмову…”, – так писали про неї.
У чому ж була незвичайність цієї жінки? Адже дивовижні сторінки її життя заслуговують на великі екранізації. Ми лише недавно повернулися до імені видатної українки Софії Яблонської. Тимчасом і нині більшість українців навіть не здогадуються про таку українку. Було колись навіть таке, що в одній із газет Яблонську впевнено називали полячкою.
Софія Яблонська
Шлях до мрії
Письменниця, кінооператорка, фотографиня, архітекторка, декораторка, модельєрка, репортерка. А сьогодні про таку особистість написали б: тревел-блогерка, фотокор і ще якось…
Народилася Софія 1907 року в селі Германів на Галичині. Змалку уявляла собі далекі краї і себе там. Зростала у сім’ї священика о. Івана Яблонського та матері Модести. Мала особливо теплі стосунки з батьком (значно тепліші, аніж з мамою), котрий також умів допомагати людям від різних недуг, вивчав медичні студії та проводив лабораторні експерименти. А ще займався огородництвом, розводив рожі. Листи від своєї улюбленої донечки батько тримав за образами в хаті.
Вихованням Софії найбільше займалася няня Юстина, про яку вона тепло напише згодом у “Книзі про батька”. Cаме з цієї розповіді дізнаємося, яким багатим та різноманітним був льох (комора) у Яблонських. Тут і бочівка з маринованою цибулею, і глиняні горщики з повидлами зі слив, чорних ягід, яблук, і слоїки з варенням: “Вишні, черешні, абрикоси, полуниці купалися в прозорому сиропі”. А далі – пляшки з сиропом з різних ягід, пляшки з винами, мед, нагорі – кошики з сушенням, в малих бочівках – козячий сир та топлене масло.
Софія Яблонська
6 років сім’я Яблонських проживала в Росії, а після повернення Софія взялася активно проводити своє життя на вітцівщині. Навчалася у драматичній школі, закінчила різноманітні курси, торгівельну школу м. Львова, успішно дебютувала у театрі. У Тернополі управляла одразу двома кінотеатрами за дорученням свого брата Ярослава-Антонія. Тоді Софії було 18…
Вперше задумала стати акторкою, коли одного разу сестра Марія збирала на перший бал у пишну сукню, дарма що позичену. То ще було якраз тоді, коли сім’я жила у Львові на вулиці Зеленій. Їй пророчили долю та успішну кар’єру в Україні, а вона зібрала валізи і 1927 року гайнула до Франції. Там штудіювала мистецтво – знімання документальних фільмів. І першим її завданням було відзняти фільм про Мароко, отож відправилася туди. Відтак все і закрутилося… Дівчину перестала вабити кар’єра акторки, вона сама захотіла знімати.
Так складалися обставини, що сім’я Яблонських часто переїздила. Певний час Модеста Яблонська разом зі своїми дітьми проживала у селі Криниця (1930-ті рр.). На той час то було модне курортне місце. Жінка винаймала там кілька відпочинкових вілл і була їх господинею. Цим бізнесом допомагали займатися її діти. На сторінках газети “Діло” за ті роки можна віднайти, приміром, таке оголошення: “Всякі недуги, навіть найбільш задавнені, можна вилікувати лише в Криниці, пансіонах п. Яблонської”. Пансіони мали назви: “Зніч”, “Флора”, “Татрянська вілла”, “Владислава”. На початку 1930-х рр. Софія сама вела пансіони “Зніч”, “Владислава”, “Зют” – очевидно, коли приїздила до України із-за кордону.
Цікаво, що ім’я художника Никифора Дровняка, що із Криниці, відкрила світові саме Яблонська. Навпроти її пансіону німий митець малював картини і продавав їх туристам. Софія взяла його до себе, обвісила стіни його малюнками. Невдовзі друг Софії – Роман Турин влаштував чоловікові першу персональну виставку у Парижі. Згодом художника впізнавав увесь світ.
Також пансіонат Яблонських розташовувався і в центрі села Гребенів (Сколівський р-н, Львівська обл.), під назвою “Модеста”, що “поручав соняшні кімнати з бальконами, першорядне утримання було від 4 золотих денно”.
Софія Яблонська з чоловіком
“Героїня екзотичних закутин”
Китай, Японія, Австралія, острови Бора-Бора, Таїті, Франція, Сінґапур, Ява, Балі, Нова Зеландія, Сан-Франциско, Нью-Йорк, Цейлон, Африка, Мароко, Камбоджа, Малайські острови, Північна Америка – ось неповний перелік досліджених та побачених континентів нашою українкою. Вона, либонь, перша із европейців куштувала зупу тубільців на вулиці, брала участь у ловах на тигра і була визнана таїтянською королевою. Жителі острова Бора-Бора назвали її Теурою, що перекладається як “червоний птах”. Вона знайшла підхід до цих людей, і саме тому їй вдалося їх знімати.
В одному з листів до редакції “Жіночої долі” Софія пише листа з гір Тонкіну, що на границі Китаю. Тоді там жили племена мео та мани. Жінка розповідає, як приязно ті люди ставляться до неї:
“І так я живу поміж ними, як королева. Всього мені подостачу. Мео приносять мені в хату риж, рибу, дичину та городовину; приходять помагати мені в роботі, приводять осідланих коней і вказують мені дороги крізь їхні гори”. Ці рядки з 1933-го… Софія також бідкається, що не може осилити всі говори та мови, які потрібні їй для нескінченних мандрівок. Проте вона використовує загальновідомий прийом: міґи.
Софія Яблонська
Китай по-українськи
Саме у Китаї Софія знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком – французом, послом Франції до Китаю – Жаном Уденом. У Китаї сім’я прожила майже 15 років, мала трьох синів. Згодом облаштувала власне мешкання у Парижі. Великий відтинок свого життя Софія присвятила винятково родині: чоловіку, синам і улюбленому дому. Вдома створила затишок у всіх проявах. І відмовила собі у цінному – писати.
Яблонська завше і всюди казала, що вона – українка! Ось як згадувала Софія про своє життя у Китаї в 1937 році: “Мені захотілось завести масу уліпшень, та всюди, де можна умістити українську нотку, заложити городець. Надто навчити мого китайця варити українського борщу, пирогів, а до того виробляти сир та масло, – навчити мою китаянку вишивати рушники, мій городець цвісти по-українськи…”.
Софія писала і про те, як багато хатніх клопотів лягає їй на плечі, і що вона мусить заробляти ще й літературною працею. Не хотіла, аби було відчутно дуже, що чоловік має жінку письменницю. На цей лист Яблонської пише “отверзу” відповідь Ірина Вільде. Вона обурюється таким замилуванням Софії домашніми справами: “Шкода Вас, Софіє, щоб Ви власноручно готовили чоловікові обід, вишивали, садили цвіти. Маєте до цього досить китайців. Я свого чоловіка і синка ледве перевиховала в тім напрямі… Ви своєю відповіддю зовсім збунтували мені їх. Що тепер буде?”. Проте Софія тим не переймалася, а далі вперто робила своє. Вона стверджувала, що навіть там, де було каміння, можуть вирости рожі. Оповідає про земансипованих корів, котрі перестали давати молоко, бо вони там, в Китаї, на рівні з волами. Але разом з тим непосидюча українка умудряється робити домашнє масло й сир! Винаймає собі коровину і починає призвичаювати її до звичного життя – годувати січкою з рижовою мукою й подавати картопляну салату. Робити масло та сир з домашнього молока допомагав кухар-китаєць, а пильна Софія усе контролювала. Навіть меблі для власного мешкання вона робила разом з теслею. Тобто була все поруч. І будинок на острові також був створений за її проєктом. Абажури, сервети, подушки робила сама. А ще малювала, вишивала, колекціонувала традиційні строї. З України через часописи замовляла схеми для вишивок, українські книги.
Свого чоловіка француза Жана вона називала по-українському – Іваном. Той любив поїдати булки власного вибору, прикушував білим сиром, поливав квасним молоком, і нюхав на десерт резеду, теж вирощену власноруч. Чим не справжній українець? Традиційним українським борщем Софія не втомлювалася годувати всіх своїх гостей, причому неодноразово.
Пекла сама булки, закваску для яких також робила сама – із хмелевого листя, а з маленьких “райських” яблучок – яблучну ґалярету.
Яблонська дуже любила усілякі квіти та іншу рослинність, тому висаджувала та доглядала деревця й кущі. Так одного разу виростила евкаліпт висотою понад три метри. А жменю листя з цього дерева додавала до приймання ванни…
Після смерті чоловіка С. Яблонська оселиться у власному будинку на острові Нуармутьє. Усі діти Софії та Жана займалися фотографією, як і мама. Завзята жінка навіть почала займатися проєктуванням площ для дитячих ігор, а також – тростинових меблів, українських відкритих печей, просторих світлиць. Замовлень не бракувало. Один із домів, який проєктувала Софія, був відзначений на острові спеціяльною зіркою. Свого часу вона працювала і як декоратор: укладала букети з живих квітів та сухоцвітів.
Софія Яблонська
Творчість
“Чар Марока” чи “Чар на око”?
Захват та численні запитання просто сипалися на мандрівницю від українських читачів. Отож, Софія їм відписувала: “…коли мене тут звірі не роздеруть з голоду, то ви мене розшарпаєте з цікавости”. Жінка бідкається, що не може відписати кожному, бо то хіба треба всім окремою книжкою відписувати, тому пише спільним листом.
Вражає те, з якою щирою іронією відповідає на всі захцянки та нескінченні питання мандрівниця своїм прихильникам. Бо ж то не жарти – українці просять привезти папугу, малого слона, мавпочку, вужа. А один пан з Коломиї навіть просить книгу “Чар на око” (замість “Чар Марока”).
Софія Яблонська і Жан Уден (Jean Oudin)
“Дуже мені прикро, що не маю чарів на око, а коли це тільки помилка, то “Чар Марока”дістанете в книгарні”, – відписала Софія.
1936 року у Львові бібліотека газети “Діло” публікує її другу книгу “З країни рижу та опію” (1936) з численними ілюстраціями (45 іл.). Світлини, звісно ж, авторства Софії. Газета “Діло” рекламує цю книгу як таку, що є найкращим подарунком під ялинку. Уже небавом тут же побачить світ книга “Далекі обрії” (1939) – два томи розповіді з численними ілюстраціями та мапами. У наступній книзі “Далекі обрії” жінка майстерно поєднала “нюх репортера і талант оповідача”. 1972 року вийшла книга оповідань та нарисів “Дві ваги – дві міри”.
Остання – “Книга про батька” надрукована уже після смерті письменниці 1977 року (перевидання: “Богуславкнига”, 2016). Майже усі твори Софії Яблонської отримали нове життя в Незалежній Україні. (Літературна агенція “Піраміда” здійснила видання книг Яблонської “Листи з Парижа. Листи з Китаю”, “Чар Марока. Далекі обрії”, видавництво “Родовід” – фотокнигу “Теура. Софія” та інші художні твори в окремих книгах).
Пам’ять
“Колись, коли вже набридне подорожувати по світу, прихистком стане не острів Таїті, не казкова Індія, а хатина десь у Карпатах…”. Так казала Софія, але сталося не так… По дорозі до видавництва, куди жінка везла свій новий рукопис книги “Дві ваги – дві міри”, потрапила в автокатастрофу і невдовзі померла.
Вражаючий факт, але звістку про її смерть 4 лютого 1972 року не надрукувала жодна газета в Україні. Перші статті, присвячені Софії Яблонській, були надруковані аж в 1990 році. Це був нарис під назвою “Ялинковате” авторства Романа Горака. Великий внесок у популяризацію імені Софії Яблонської та її творчости зробила її товаришка Марта Калитовська. Саме вона привезла на Україну 1985 року “Книгу про батька” і переклала французькою усі твори своєї подруги.
Софія Яблонська на китайському паруснику серед залоги, середина 1930-х рр.
До кінця свого життя Софія берегла три речі: “Кобзаря” Шевченка, гуцульську ляльку, що її подарували на Галичині, і дерев’яну різьблену мищину…
Нині до нас зі світлин дивиться незвичайна жінка – перша галичанка, що “пустилася в широкий світ власними силами”. Красива, інтелігентна, розумна, амбітна, жива. Вона, наша унікальна Софія, хоче і нині через свої подорожні записи познайомитися з нами, заприятелювати.
13 і 14 лютого, у четвер та пʼятницю, Львів прийматиме довгоочікувані концерти неперевершеної KLAVDIA PETRIVNA – два незабутні концерти у День любові та кохання!
Це не просто виступи, а яскраві музичні водевілі з улюбленими піснями, що обіцяють стати незабутньою подією для шанувальників.
Початок подій о 19:00, зазначають у Концерт-арені «Малевич».
Що робить ці вечори особливим?
— Вперше KLAVDIA PETRIVNA виступить у форматі близького контакту з глядачами! Забудьте про гігантські арени та відстань до сцени — ці концерти створені для того, щоб усі змогли розгледіти кожну деталь костюмів та зануритися у справжню магію музики.
— Атмосфера самісінького центру Львова, на концерт-арені «Малевич», лише 800 метрів від Оперного театру. Це унікальна можливість відчути дух культурної столиці України, насолоджуючись музикою найрезонанснішої співачки сучасності.
Чому варто прийти?
Це будуть не лише перші виступи KLAVDIA PETRIVNA у 2025-му році, а й можливість побувати на концертах, які створюють новий стандарт близькості між артистом та глядачем. Крім того, це ідеальний момент зняти десятки яскравих відео для TikTok, поринути у музику та відчути неймовірну енергетику міста Лева.
«Не пропустіть шанс стати частиною цієї унікальної події. KLAVDIA PETRIVNA чекає саме на вас!», – запрошують на подію організатори.
У галереї Львівської національної академії мистецтв триває виставка дипломних робіт магістрів 2024 року
У галереї Львівської національної академії мистецтв (вул. Кубійовича, 35б) триває виставка дипломних робіт випускників магістерських освітніх програм 2024 року.
Експозиція має на меті продемонструвати актуальний зріз творчих практик студентської молоді та високий фаховий рівень підготовки, яку забезпечує Академія.
Експозиція виставка дипломних робіт випускників магістерських освітніх програм 2024 року Львівської національної академії мистецтв
Серед експонатів – твори живопису, художнього текстилю, скла, дерева, кераміки, металу, сакрального мистецтва та графічного дизайну. В мультимедійному форматі представлено окремі дипломні проєкти випускників кафедр реставрації творів мистецтва, дизайну середовища, дизайну костюма, а також процес захистів.
Експозиція виставка дипломних робіт випускників магістерських освітніх програм 2024 року Львівської національної академії мистецтв
Загалом, у 2024 році ЛНАМ випустила 95 магістрів за чотирма спеціальностями (022 «Дизайн», 023 «Образотворче мистецтва, декоративне мистецтво, реставрація», 028 «Менеджмент соціокультурної діяльності», 034 «Культурологія»).
Експозиція виставка дипломних робіт випускників магістерських освітніх програм 2024 року Львівської національної академії мистецтв
Галерея ЛНАМ– це мистецький простір, створений з метою підтримки творчих ініціатив студентської молоді, своєрідний інкубатор авторських проєктів студентів і випускників Академії.
Виставка триватиме до 12 лютого 2025 року на період зимових канікул у ЛНАМ.
Німці — народ, який значною мірою спричинився до розвитку Львова, і тому Бартоломей Зиморович у своїй періодизації історії Львова другим періодом після «руського» (XIII — перша половина XIV століття) називає «німецький» (друга половина XIV — початок XVI століття).
Бартоломей Зиморович
Літописець наголошує, що окрім того, що середньовічний Львів будували й оздоблювали німці, польський король Казимир III доручив німцям ще й захист міста і власної особи: «Фортеця, самою своєю суттю пристосована до духу тогочасних подій, була досить міцною проти граничнихнападів і найпершою між руських замків. Тому швидко почала розростатися, наповнена водночас челядниками, навіть прибулими чужими купцями задля вигідності місця як безпечного притулку. Це теж швидко прийшло на думку Казимирові, який мислив собі,що ця його улюблениця фортеця в очах суперників прекрасна та приваблює до себе руки загарбників. Для того щоб звільнитися від усілякої боязні та забрати надію у заздрісних сусідів на панування над містом, впровадив до фортеці залогу із заслужених німців, що ворогували між собою. Залога і під час миру, і під час війни завждибула вірною та міцною. Ще давно Тацит у Римській історії засвідчив, що серед смертних немає нікого, вищого за німців у зброї і вірності; а Казимир, почувши це, повністю довірився військовій славі, а найбільше витриманості німців. Тільки їм було доручено охорону його власної особи, гарнізону та найбільших міст».
Король Казимир ІІІ
Зиморович, продовжуючи апологію німців, наводить далі слова літописця: «Коли Польщу і Русь, частково знищену мором, побачив Казимир менш благоустроєною через попередні війни та менш заселеною, людям німецької нації, які прийшли чи насильно, чи добровільно, пороздавав землі, яких немало на Прикарпатті та в краю, граничному з угорцями; існують вони на Русі до сьогодні, уживаючи мову більш грубу та подібну до тої, яку скрізь уживають у Сілезії та Пруссії; їх старанням і працею Польща почала заселятися і забудовуватися селами та містечками; бо ж вони більш стримані й уважніші від поляків щодо управління і збереження краю і живуть вигідніше; так що й тепер легко побачити тим, хто подорожує селами і містечками, де живуть німці, а де поляки, і бачимо, що мури занепадають у деяких містечках, ними збудованих, як свідчать самі назви, коли там живуть і урядують поляки».
Німецькі колоністи
Зиморович образно описує вкорінення німців у Львові і Галичині: «Спочатку німці були у Львові найманцями, готовими дати відсіч кожній ворожій силі; згодом поволі, вражені гачкуватими стрілами руських амазонок, так розм’якшили войовничі душі у бездіяльності, що перейшли від відзнак Марса до табору Венери, почавши від рядових. Оскільки начальники не забороняли цього, захоплені загальним порушенням, самі за ними пішли. Бо ж головним звичаєм у руських дівчат, під небом чи під дахом, було у святкові дні забавлятися танцями, тобто різні підскоки, групки, кола створювати спритним рухом рук і сплетінням ніг під музику, в той час як заручники вільного часу дивилися на них із подивом поглядами коханців, легко ставали подружжям і поспіхом переходили від подружньої присяги до військової. Де-де, а у Львові найбільше було розповсюджене прислів’я: «Багато хліба і жінок зловили німці на гачок»… Захоплені віншуванням Церери та Венери, забувши взагалі про рідний край, німці піднесли Львів вище від батьківщини та вважали себе його громадянами зіншого роду. Що й для Казимира було приємною справою, бо ж він думав, що їх замисли через укладені подружні зв’язки більше будуть прив’язаними до цього краю, для чого оголосив їх першими громадянами своєї нової осади, звільненими від військової повинності, і доручив німцям самим урядування над іншими місцевими жителями та опіку над містом. І щоб підтримати їх сподівання і довести прихильність, обдарував ґрунтами довкола мурів. Заохочені цим, наші предки, що недавно боронили чужу Спарту, а тепер
Львів уже як свій власний, не переставали чимраз більше його покращувати, аж поки він не став столичним містом… Отак німці до Бога прийшли, організувавши громадян перш ніж стати під хоругви, після чого були внесені до міського списку і ще більшими
зусиллями почали завойовувати прихильність неба. Їх старанням і коштами збудовано для міста кілька костелів, переведено здалека чернечі згромадження, перенесено митрополичий престол з Галича; допіру на той час на Русі побачили Муз і гостинно прийняли, насіння слова Божого розсіяно по цілій Русі…»
Цікаво, що колись Львів був майже німецьким містом: у середмісті на початку XV століття чисельність німців, які прийняли міське право Львова, складала 70% від усіх мешканців, утім наприкінці століття цей відсоток значно зменшився.
Ілько ЛЕМКО
Джерело: Лемко Ілько. Цікавинки з історії Львова. — Львів: Апріорі, 2011.
23 січня у Львівській національній філармонії розпочинається п’ятиденний маратон до дня народження Вольфґанґа Амадея Моцарта — «MozArt Birthday». Його першою особливою подією у вервиці класичних шедеврів стане виконання Концерту для фортепіано з оркестром № 1 Франца Ксавера Моцарта, яке відбудеться на концерті-відкритті «Три Моцарти».
О 19:00 у програмі серед іншого Концерт пролунає у виконанні Академічного камерного оркестру «Віртуози Львова», піаніста Данила Петрилка та диригента Мирона Юсиповича.
Вагомою сторінкою події є популяризація музики «Львівського Моцарта» — Франца Ксавера з дидактичною метою. На сайті філармонії задля цього вперше опублікували цифрову версію партитури та клавіру Концерту. Вона є доступною для скачування всіма охочими, щоб увійти в репертуар виконавців середніх та вищих навчальних закладів, солістів філармоній та досліджуватися музикознавцями.
Про передісторію виникнення друкованої версії зазначив художній керівник та засновник Академічного камерного оркестру «Віртуозів Львова» Сергій Бурко: «Впродовж років у роботі над Концертом виникали труднощі. Невідомо, неточності допускав сам син Моцарта чи ж подальші редактори, однак Концерт потребував ґрунтовної роботи». Відтак багаторічна виконавиця твору, відома піаністка Оксана Рапіта поділилась своїм опрацюванням — здійснила необхідну музичну редактуру, а завдання з нотного набору взяв на себе композитор, диригент, хормейстер Володимир Пасічник.
Обмеженим накладом здійснено і друковане видання партитури, яке зберігатиметься в Львівській національній філармонії. Спільно з Навчально-методичним центром культури і мистецтв Львівщини випуск провело видавництво «Растр-7». Передмову до видання написала музикознавиця Роксоляна Гавалюк. За її словами, «Це видання Концерту № 1 для фортепіано з оркестром Франца Ксавера Моцарта було необхідне з огляду на виконавські потреби сучасності. У передмові подано історію написання, посвяти, першовидання та першовиконання концерту, аналіз взаємовпливів творчого стилю раннього твору Франца Ксавера Моцарта з творчістю його батька».
З 21 по 27 січня в арт-центрі Дзиґа відбудеться спільний проект французької мисткині Барбари Ле Беґек Фрідман та української художниці Ярини Шумської “Завислі”.
Проєкт розпочався у листопаді 2023 року та досліджує відчуття тимчасовості та непевності, стан паузи.
Через формат “виставки в дії” авторки зосереджуються на тому, як час, ритм повсякденного життя, спогади впливають на наше сприйняття реальності. Ключові питання, що постають у проекті: яким є наш стан сьогодні? Яким є спільний контекст для нас? Чи можемо ми знайти стабільність у власній пам’яті та досвіді?
В рамках проекту представлені різні мистецькі форми: живопис, об’єкти, інсталяції, перформанси та відео. Галерея стає простором перформативної взаємодії.
Протягом 7 днів виставка щоденно зазнає змін. ЇЇ завершальний день і є відкриттям. І це не про результат, а радше про можливості, які залишаються відкритими.
“Завислі” – це стан, виставка – запрошення до спільного буття, дії і роздуму про час як пам’ять, особисте і колективне.
На початку XX століття Львів, будучи столицею Королівства Галичини та Володимирії, являв собою унікальний культурний феномен. Різдво тут не було просто релігійним святом —...
