Фонд «Повернись живим» та Львівська ОВА передали військовим автівок на понад 24 мільйони

13. 09. 2025

Влітку цього року Фонд «Повернись живим» разом з Львівською ОВА запустили збір на 100 мільйонів гривень під назвою «Машини, які».

Ціль — забезпечити чотири львівські бригади та два полки безпілотних систем екосистемою транспорту для виконання різних завдань.

Збір триває, проте перші придбані машини вже передали військовим. Загальна сума придбаного транспорту становить 24 399 900 гривень.

Так, 80 ОДШБр отримала десять гексоциклів, сім багі та один квадроцикл. Полк безпілотних систем К2 отримав шість квадроциклів та 15 причепів до них. А Полк безпілотних систем Рарог – чотири квадроцикли.

Ці багі, квадроцикли та гексоцикли використовуватимуть під час штурмів, доставляння боєприпасів і їжі до важкодоступних місць та евакуації поранених через ліси та болота, де не можуть пройти габаритні автівки.

«Військові виконують різні задачі на різній місцевості. Там, де не пройде пікап, потрібен квадроцикл. Де не зможе пробратись квадроцикл, пробереться багі. А іноді, для розвідки чи логістичних задач може підійти виключно дрон. Наша мета — зробити так, аби під кожну задачу військові могли обрати ту машину, яка буде найбільш ефективною», — пояснив менеджер «Повернись живим» по роботі з військовими Владислав Урубков.

Виданий транспорт стане частиною екосистеми, яку сформують в межах проєкту. Під час наступних етапів «Повернись живим» закупить пікапи, дрони, буси та нові партії квадроциклів і багі. Загалом військові отримають 90 одиниць різного транспорту та дрони.

«Ця техніка – швидке пересування, можливість діяти гнучко й найголовніше – врятовані життя наших захисників. Працюємо над тим, щоб підтримка відповідала реальним запитам підрозділів. І робимо це спільними зусиллям. Кожен внесок важливий», – наголосив начальник ОВА Максим Козицький.

Посилити львівські бригади вирішив і львівський бізнес. Компанії «Західнадсервіс», «Лімо», «Близенько», «Моршинська» та «Галицька свіжина» загалом передали 14 одиниць транспорту з 28.

Збір триває. Підтримати ініціативу можна через монобанку або за цим посиланням. Більше про «Машини, які» — тут.

Наталка РАДИКОВА

Туризм і природа: як вулкани Азії формують унікальні ландшафти

13. 09. 2025

Мандрівників завжди приваблювала природа, яка вражає своєю силою та красою. Одними з найбільш захопливих природних утворень є вулкани Азії, які не тільки змінюють рельєф, а й впливають на життя людей, культуру та туристичні маршрути. Їхні величні кратери, озера та неповторні гірські пейзажі щороку приваблюють мільйони туристів. Водночас вони нагадують про потужну силу природи, що здатна як створювати, так і руйнувати.

Вулкани як природні пам’ятки

Вулкани завжди викликали подив у мандрівників. Їхня велич, енергія та унікальні форми створюють неповторні краєвиди, які стали візитівкою цілих регіонів. Багато країн Азії використовують свої вулканічні зони як туристичні магніти, адже подібних пейзажів у світі небагато. Туристи приїжджають сюди, щоб побачити, як природа створює справжні дива.

Вулкан Фудзі в Японії — символ країни та найвідоміший об’єкт для екотуризму.
Кракатау в Індонезії — історично відомий своїм катастрофічним виверженням.
Майон на Філіппінах — вражає ідеальною конусоподібною формою.
Бромо в Індонезії — поєднання вулканічних ландшафтів і культурних пам’яток.

Вплив вулканів на природу та біорізноманіття

Природні умови біля вулканів завжди унікальні. Завдяки родючому ґрунту ці території вкриті густою рослинністю та мають багате біорізноманіття. Тут можна побачити рідкісні види рослин і тварин, які не зустрічаються в інших місцях. Саме це приваблює екотуристів та науковців.

Вулканічні ґрунти сприяють розвитку сільського господарства, особливо вирощуванню кави та спецій.
Біля вулканів часто утворюються термальні джерела, які стають туристичними курортами.
Вулканічні озера, наприклад, Тоба в Індонезії, є справжніми природними чудесами.
Густі тропічні ліси біля кратерів створюють унікальні екосистеми.

Культурне значення вулканів

Вулкани Азії відіграють важливу роль не лише у природі, а й у культурі місцевих народів. Для багатьох вони є священними місцями, пов’язаними з легендами та релігійними практиками. Туристи приїжджають сюди не лише заради природи, а й щоб доторкнутися до культурної спадщини.

У Японії Фудзі вважають місцем духовного очищення.
В Індонезії проводяться ритуали, присвячені вулканам, як прояв пошани до природи.
У фольклорі багатьох країн Азії вулкани символізують силу й відродження.
Храми та святині поруч із кратерами приваблюють паломників і туристів.

Туристичні маршрути біля вулканів

Подорожі до вулканів — це справжні пригоди. Вони поєднують активний відпочинок, екстрим і можливість насолодитися природою. Туристичні маршрути тут розроблені так, щоб поєднати знайомство з унікальними пейзажами, культурою та традиціями місцевих народів.

Трекінг на Фудзі в Японії доступний навіть для початківців.
Екскурсії до кратера Бромо на світанку вважаються одними з найромантичніших.
Дайвінг біля підводних вулканів Індонезії відкриває неймовірні краєвиди.
Подорож до озера Тоба дозволяє побачити найбільший вулканічний кратер у світі.

Чому варто відвідати вулканічні ландшафти

Відвідування вулканів — це не просто подорож, а особливий досвід. Людина може відчути велич природи, побачити мальовничі пейзажі та зрозуміти, наскільки тісно переплетені природа, культура й життя. Саме такі враження роблять подорож незабутньою.

Вражаюча краса вулканічних ландшафтів.
Можливість поєднати екотуризм і культурний відпочинок.
Незабутні пригоди для любителів активного туризму.
Знайомство з автентичними традиціями місцевих жителів.

Висновок

Вулкани Азії — це справжні природні дива, які сформували унікальні ландшафти та культури. Вони приваблюють туристів з усього світу своїми краєвидами, екосистемами та історіями. Подорожуючи цими місцями, можна побачити, як природа творить неповторні форми та як люди вчаться жити в гармонії з нею. Такі подорожі дарують не лише яскраві враження, а й глибше розуміння сили та краси нашої планети.

Поліна ЛІТВІНКО

Топ 10 найвідоміших львів’ян нашого часу: хто формує обличчя сучасного міста

12. 09. 2025

Панорама з дзвіниці церкви Покрову Пресвятої Богородиці (кол. костел Матері Божої Остробрамської)

Львів, місто з багатовіковою історією, завжди був осередком культури, науки та політики. Заснований королем Данилом, він виховав плеяду видатних особистостей, чиї імена вписані в аннали історії. Але хто є обличчям сучасного Львова? Хто сьогодні формує його імідж та впливає на життя міста, країни та навіть світу?

Скласти об’єктивний рейтинг – завдання не з легких, адже “відомість” – поняття суб’єктивне, а вплив може вимірюватися в різних сферах: від політики та бізнесу до культури та мистецтва. Проте, аналіз відкритих джерел, рейтингів впливовості та медійної присутності дозволяє виділити десятку найбільш знакових постатей, чиї імена нерозривно пов’язані з сучасним Львовом.

1. Святослав Вакарчук

Хоча Святослав Вакарчук народився в Мукачеві, його львівськість сформувалася завдяки навчанню у Львівському університеті, де він вивчав фізику, а згодом — міжнародну економіку.

Саме у Львові, в атмосфері інтелектуальної свободи та творчого пошуку, він створив легендарний гурт “Океан Ельзи”, який став символом українського року. Львівські вулиці, кав’ярні та студентське життя стали невичерпним джерелом натхнення для його творчості.

2. Руслана Лижичко

Руслана є уродженкою Львова, і її шлях до світового визнання розпочався саме тут. Вона навчалася у Львівській музичній школі, а згодом закінчила Львівську консерваторію імені Миколи Лисенка. Її дипломна робота, яка базувалася на гуцульських мотивах, пізніше лягла в основу альбому “Дикі танці”, з яким вона перемогла на “Євробаченні”.

Руслана завжди підкреслює свою львівську ідентичність, а її музика є гармонійним поєднанням традицій та сучасності, що так характерно для Львова.

3. Юрій Винничук

Юрій Винничук є еталонним представником львівської літературної школи. Його твори пронизані атмосферою старого міста, його таємницями, легендами та колоритними персонажами.

Він є справжнім львівським хроністом, що досліджує міське життя у всіх його проявах — від містики та гумору до історичних подій. Книги Винничука стали своєрідним путівником по Львову, розкриваючи його читачам з несподіваних сторін.

4. Мар’яна Савка

Хоча Мар’яна Савка народилася на Тернопільщині, її львівськість проявляється у її внеску в культурне життя міста. Саме у Львові вона заснувала “Видавництво Старого Лева”, яке перетворилося на один з найуспішніших видавничих проектів в Україні.

Мар'яна Савка, головний редактор «Видавництва Старого Лева». — Мар’яна Савка, головний редактор «Видавництва Старого Лева».

Видавництво стало не лише бізнес-проектом, а й культурним центром, що збирає довкола себе митців, поетів та письменників, формуючи нове обличчя сучасного Львова.

5. Тарас Кицмей

Тарас Кицмей — ключова фігура в ІТ-секторі Львова. Саме тут він, разом із партнерами, заснував компанію SoftServe, яка перетворила місто на один з головних ІТ-хабів Східної Європи.

Його діяльність напряму пов’язана з розвитком економіки Львова, створенням нових робочих місць та формуванням іміджу міста як центру технологій та інновацій.

6. Оксана Муха

Оксана Муха — уродженка Львова, і місто є невід’ємною частиною її творчого шляху. Вона виховувалася в атмосфері львівської музичної традиції та здобула класичну музичну освіту у Львівському державному музичному училищі.

Її перемоги на телевізійних конкурсах привернули увагу до її вокального таланту, а її ім’я стало синонімом сучасної української музики, яка зросла з львівського коріння.

7. Богдан Ступка

Хоча Богдан Ступка народився у Куликові на Львівщині, його акторська кар’єра почалася саме у Львівському театрі імені Марії Заньковецької. Протягом майже двох десятиліть він був одним із провідних акторів цього театру, де сформувався його унікальний акторський стиль.

Його львівський досвід став фундаментом для подальшої блискучої кар’єри в Києві та світі.

8. Наталка Карпа

Наталка Карпа — львів’янка за народженням і проживанням. Вона є активною учасницею музичного життя міста. Її творчість, яка охоплює як поп-музику, так і традиційні українські пісні, тісно пов’язана зі львівською культурою.

Вона бере активну участь у міських заходах та благодійних проектах, підкреслюючи свою прихильність до рідного міста.

9. Ігор Калинець

Ігор Калинець — львівський поет-дисидент, який є символом боротьби за українську ідентичність. Його творчий шлях і життя тісно переплетені зі Львовом, де він працював у газеті та викладав. За свою діяльність він був ув’язнений, але його поезія, яка поширювалася в самвидаві, стала потужним голосом опору.

Його львівськість — це не просто місце народження, а світогляд, що сформувався в умовах національного відродження.

10. Віктор Морозов

Віктор Морозов — невід’ємна частина культурного життя Львова. Він був одним із засновників легендарного театру-кабаре «Не журись!», що став символом творчої свободи та національного відродження в кінці 1980-х.

Його діяльність у Львові, разом з іншими митцями, сприяла зміцненню української самосвідомості та культури, зробивши його справжньою легендою львівської сцени.

Ольга ДОВГАНИК

Відродження історії: як костел у Демні стане новим культурним магнітом Львівщини

12. 09. 2025

На Львівщині відреставрують старовинний Костел Матері Божої Ченстоховської в селі Демня. Занедбана пам’ятка архітектури перетвориться на сучасний культурно-освітній простір, що має на меті не лише зберегти унікальну спадщину, а й суттєво збільшити туристичний потік у регіоні.

Історична цінність та нове призначення

Костел, збудований у 1913 році, пережив Першу світову війну, радянську окупацію та складні часи, слугуючи то складом, то спортивним залом. Сьогодні він перебуває в аварійному стані, але громада Тростянецької сільської ради, до якої належить Демня, взялася за його відродження.

Костел Матері Божої Ченстоховської в Демні, 2021 р.

За словами голови громади Михайла Цихуляка, оновлений костел стане привабливим туристичним об’єктом як для українців, так і для іноземних гостей. Він буде не просто музеєм, а активним майданчиком для популяризації місцевого ремесла та культурної спадщини.

Світовий досвід та унікальна концепція

Перетворення культових споруд на культурні центри — це поширена світова практика. Прикладом є колишній монастир Spiritus Porto в Порту чи церква Saint-Eustache в Парижі, де проводять імерсивні шоу. Костел у Демні отримає подібне нове життя: тут розміститься галерея сучасного мистецтва та простір для різноманітних подій.

Особливою родзинкою стане Музей Демнянського каменярства з експозицією творів трьох поколінь митців Дзиндри — Євгена, Михайла та Степана. Ця частина проєкту віддасть шану Михайлу Дзиндрі, скульптору світового рівня та уродженцю Демні, чия творчість стала символом українського модернізму.

Партнерство та етапи проєкту

Одним із ключових партнерів проєкту стало підприємство Миколаївський цементний завод CEMARK, що входить до групи CRH. Підтримка такого проєкту є інвестицією у розвиток громади та її майбутнє, зазначає голова правління заводу Ганна Хромова.

Відновлення костелу заплановано у три етапи:

Консервація та безпека: зупинення руйнування, технічне обстеження, укріплення конструкцій та мінімальна реставрація.
Відкриття та старт: реалізація кураторської концепції, презентація колекції Дзиндри та створення айдентики.
Розвиток і сталість: проведення мистецьких резиденцій, освітніх програм та міжнародних партнерств для забезпечення довготривалої роботи.

Довідка про Демню та її спадщину

Село Демня здавна відоме як осередок каменярства. На початку XX століття майже кожен двадцятий житель займався цим ремеслом. Вироби місцевих майстрів можна побачити на цвинтарях від Миколаєва до Львова. Костел Матері Божої Ченстоховської, збудований з місцевого пісковику, є однією з найвизначніших пам’яток села, яке часто називають «музеєм кам’яних скульптур просто неба».

Навіть після багатьох років руйнування, всередині храму збереглися фрагменти настінного розпису — свідчення його багатої історії.

Наталка СТУДНЯ

Список літератури:

“Народна самооборона Львівщини” передала 100 дронів DJI Mavic 3T 3-й ОШБр для боротьби на передовій

12. 09. 2025

Громадська організація «Народна самооборона Львівщини» спільно з партнерами з Fritt Ukraina передала 3-й окремій штурмовій бригаді 100 безпілотних літальних апаратів DJI Mavic 3T. Загальна вартість партії становить майже 18 мільйонів гривень. За словами волонтерів, половину коштів зібрали українські благодійники, а решту подвоїли закордонні партнери.

Передача відбулася у Львові. За словами волонтерки ГО «Народна самооборона Львівщини» Ірини Аветісян, підтримка 3-ї окремої штурмової бригади є одним із пріоритетів організації. “Дрони є незамінним інструментом для ефективної роботи військових на передовій. Лише від початку року ми передали для потреб Збройних Сил майже 300 DJI-дронів. З них 182 — моделі DJI Mavic 3T, що оснащені тепловізійними камерами для виконання завдань уночі”, — зауважила Ірина Аветісян. Загальна вартість переданих організацією термальних дронів у 2025 році вже перевищила 32 мільйони гривень.

Закордонні партнери подвоїли суму

Ключовим партнером у цій акції виступила організація Fritt Ukraina. “Наші партнери з Fritt Ukraina подвоїли зібрану нами суму. Ми вдячні їм за значний внесок та постійну підтримку”, — підкреслили волонтери. Fritt Ukraina — це неурядова організація, що була створена в 2014 році в Швеції для підтримки демократичного розвитку України. З початком повномасштабного вторгнення вона зосередила свою діяльність на наданні гуманітарної допомоги та підтримці Збройних сил України.

Важливість дронів на фронті

Військові з 3-ї окремої штурмової бригади, яка бере участь у боях, зокрема на Харківському напрямку, наголошують на критичній важливості безпілотників у сучасній війні. “На жаль, безпілотники часто знищуються, але без них більшість операцій просто неможлива. Тепловізійні дрони дають змогу вести нічну розвідку, здійснювати спостереження та виконувати інші критично важливі завдання на фронті. Ми щиро вдячні нашим друзям і партнерам за постійну підтримку”, — прокоментував представник бригади.

Ольга ДОВГАНИК

Жіночі спортивні рюкзаки для подорожей

12. 09. 2025

Подорожі вимагають практичного спорядження. Серед найзручніших варіантів завжди варто мати рюкзак жіночий спортивний, адже він поєднує комфорт, стиль та функціональність. Такий аксесуар стане надійним супутником у мандрівках, забезпечуючи достатньо місця для всіх необхідних речей та зручність під час носіння.

Переваги спортивних рюкзаків

Асортимент спортивних моделей настільки різноманітний, що кожна жінка може знайти оптимальне рішення. На сайті MEGASPORT представлені рюкзаки відомих брендів, що вирізняються якістю та довговічністю. Вони створені з легких і міцних матеріалів, які витримують активне використання під час мандрівок і щоденного носіння.

Крім того, жіночий спортивний аксесуар має продуманий дизайн із кількома відділеннями, що дає змогу компактно розмістити речі. Завдяки анатомічним лямкам рюкзак не тисне на плечі, а спеціальні вставки з сітки забезпечують вентиляцію спини.

Як вибрати рюкзак для подорожі

Щоб жіночий спортивний рюкзак став справді зручним, варто звернути увагу на низку характеристик. Важливими параметрами є об’єм, вага, ергономіка та додаткові функції. Правильно підібрана модель дасть змогу брати із собою все необхідне, не перевантажуючи плечі та спину.

Ось кілька порад:

орієнтуйтеся на місткість, оскільки для коротких мандрівок підійдуть компактні моделі, а для тривалих подорожей краще брати більші;
перевіряйте наявність водостійкого покриття, яке захистить речі від дощу;
вибирайте жіночий варіант з широкими, м’якими лямками для зручності;
звертайте увагу на наявність внутрішніх і зовнішніх кишень, що допомагають організувати простір.

Спортивний рюкзак часто стає універсальним рішенням: його можна брати як на прогулянку містом, так і в активну мандрівку горами чи на відпочинок біля моря. Стильні моделі гармонійно поєднуються з будь-яким спортивним одягом, тому аксесуар буде мати гарний вигляд у будь-якій ситуації.

Жіночий спортивний рюкзак — це не лише про практичність, а й про естетику. Сучасні виробники пропонують моделі різних кольорів і форм, що дає змогу легко підкреслити індивідуальний стиль. Бренди, представлені в MEGASPORT, роблять акцент на поєднанні моди й зручності, тому кожна мандрівниця знайде для себе ідеальний варіант.

Спортивний рюкзак має особливу перевагу: його можна використовувати щодня, не лише у подорожах. Він чудово підходить для занять спортом, прогулянок або навчання, оскільки легко вміщує ноутбук, спортивну форму та інші необхідні речі.

Вибираючи цей жіночий спортивний аксесуар, ви отримуєте універсальний виріб, який стане вірним помічником у багатьох ситуаціях. Якісний рюкзак дарує комфорт, підкреслює стиль та робить подорожі більш організованими.

Знайти сучасні та зручні моделі можна на сайті megasport.ua. Асортимент приємно здивує різноманіттям, а вигідні умови купівлі зроблять вибір ще простішим.

Анастасія БУРМІСТРОВА

Церква св. Теодора Тіронського у Львові. Частина перша

11. 09. 2025

Панорама Львова. Фото з https://photo-lviv.in.ua/

Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова першу частину статті українського історика, краєзнавця, мистецтвознавця та публіциста Миколи Голубця про неіснуючу сьогодні церкву св. Теодора, що була опублікована у часописі Діло 1930 року (№ 168 від 01 липня) під назвою “Федорівська церква у Львові”. Мову тексту залишаємо оригінальною.

Микола Голубець (зі сайту http://artes-almanac.in.ua) — Микола Голубець

Федорівська церква у Львові.

Недалеко, кількасот кроків у північно-західньому напрямку від центра сучасного Львова, у підніжжа Замкової Гори, серед запущених домів жовківської дільниці, поміж вулицями Полтовною від заходу, Медовою від півночі а Закутною з півдня, припираючи цілим своїм східним боком до військово-тюремних забудувань, простяглася площа св. Теодора, звана також «старотандитною», бо тільки тут можна продати й купити навіть таке, що в звичайному порядку річи здається зужитим і нікому негодящим.

Нинішня площа св. Теодора, це в порівнанні зі своїм первісним призначенням – болюча пародія, нікчемний, з усіх боків обчімханий клаптик землі, яка колись була посвяченою і кромі церкви, що її двигала на собі протягом цілих століть, була призначена на «вічний» спочинок цілих поколінь українського передміщанства.

На площі св. Теодора, пер. пол. 1930 - х рр. — На площі св. Теодора, пер. пол. 1930 – х рр.

На одній із старших карт Львова, зладженій в першій половині XVIII віку, бачимо на місці нинішньої Федорівської площі велику, рідко-забудовану «юридику» з правильно-опарканеною церквою, відмежованою від решти передмістя руслом Полтви та її притоками з півночі й сходу. Колиб не шабльон рисівника, ми могли би не тільки перечислити 15 чиншових домиків, збудованих на церковному ґрунті, але війти в ближче знайомство з многоважним для нас поземим пляном самої церкви. На жаль рисівник нашої карти не був надто скрупулятним обсерватором архітектурних форм і хоч до визначніших обектів віднісся ще з певною увагою й повагою (через те велику ціну для кас має на його карті поземий плян св.-юрського монастиря-фортеці) то для підміських церков був у нього в запасі доволі далекий від правди картоґрафічний знак. Анальоґічного з федорівським знаку, в формі дірки від ключа, вжив рисівник для церков – онуфрівської, введенівської, воскресенської, Івано-богословської: індивідуально (й тому правдоподібніше) творить він знаки для церков – свято-юрської, успенської, миколаївської, спаської, богоявленської, чесно-хрестської та благовіщенської.

Наскільки важко відтворити собі характер поземого пляну федорівської церкви, настільки нелегко уявити собі її зовнішний вигляд з цього ґрафічного матеріалу, що в виді кількох «перспектив» і «панорам» зберегло для нас минуле. На одній з них, що повстала в сам момент «ревіндикації» Львова Австрією, зпід руки котрогось з австрійських старшин-інжинірів, – бачимо на відповідному місці, в бік від костела Марії Сніжної, щось як верх деревляноі дзвіниці з характеристичною маківкою на верху, яку можна з певною правдоподібністю приняти за приналежну до федорівської церкви. Але й тут схематична побіжність рисівника не дає нам рішучої певности в нашому припущенні.

В самій землі, на якій до кінця ХVІІІ віку стояла федорівська церква, не збереглося з неї нічого – знесено її разом з її деревляними підвалинами так, що все про її довговічню долю й недолю, як також про передове становище федорівської церкви й брацтва біля неї, зберіглося для нас в одних тільки, та й то фраґментаричних, архиваліях.

Згідно зі старою, львівською традицією, церква св. Теодора Тирона належала до найстарших у Львові. Можливо, що істнувала вже в княжі часи. Псевдо-грамота князя Льва Даниловича, нібито видана для церкви св. Миколи у Львові в 1292 р. згадує про «templum divi Fedorii» двічі. На жаль, нині вже ніхто не сумнівається не то в неавтентичности тієї «грамоти», але й у фікції її потвердження королем Казимиром Ягайловичем у 1448 році. Зродилася вона не скорше, як у перших десятиліттях XVI віку і як свідомий фальсифікат, була предложена королеві Баторієві до затвердження. Всеж таки згадка про нашу церкву в цьому фальсифікаті не позбавлена вартости: на початку XVI віку федорівська церква не то що істнувала, але мала за собою традицію старої. Зіморович, вичислюючи під 1453 р. львівські «ecclesiae Russorum», начислює їх вісім а поміж ними й федорівську. Свою записку звязує він з моментом заняття Царгороду турками, зпід яких влади багато греків збіглося до Львова, побільшуючи число вірних православної церкви у місті й на передмістях. Можливо, що, як натякає Зіморович, з числом вірних зросло й число церков у Львові та до старих, як св.-юрська, онуфрівська, миколаївська та міська – успенська, приєдналися нові чи обновлені, як Теодора, богоявленська, воскресенська та благовіщенська. На жаль, Зіморович, що писав свою «Хроніку» в половині XVII віку, не може послужити для нас безспірним джерелом і ми мусимо поставити його заподання поза скобку документарної історії нашої церкви.

Документарна історія федорівської церкви й брацтва починається щойно з перших років XVI віку, з яких збереглися до нас автентичні акти й документи.

Як всі тогочасні церкви, була вона власністю обслуговуючих її духовників і як така переходила з батька на сина, про що переконує нас завіщання федорівського духовника о. Михайла, списане 20 квітня 1504 р. З 1537 р. зберігся до нас привілей короля Жигмонта, який в 1544 р. затвердив розмежування парохій св. Миколи і Федора, переведене львівським і перемиським владикою. По словам цього акту до федорівської парохії, якої власником був о. Захарія, приділено тих парохіян, що «мешкають по тім боці вулиці, що тягнеться від краківської брами аж до парохії св. Пятниць і церкви руського обичаю Воскресення Божого, що є подалі від мосту і примостя». В грамоті київського митрополита Михайла Рагози, якою останній по тверджує 1547 р. інституцію львівського крилоса, згадується федорівська церква на першому місці, при чому її духовник іменується львівським намісником-деканом. В 1568 р. відбулася на ґрунтах федорівської парохії городська комісія, яка затвердила за церквою спокійне і повне посідання луки Мелеш «під львівським лісом». В 1589 р. затвердив львівський владика Ґедеон Балабан св. федорівське брацтво, яке з того часу виступає на ширшу арену, забираючи голос і співділаючи в усіх справах, що так чи інакше торкалися віри і нації руської.

(Продовження буде.)

Микола ГОЛУБЕЦЬ

Львівський музей Михайла Грушевського запрошує на лекцію “Вілла Грушевських, або будинок, де писалася наша історія”

11. 09. 2025

14 вересня 2025 р. у рамках Днів європейської спадщини у Львові / European Heritage Days in Lviv у Львівському музеї Михайла Грушевського (вул. І.Франка, 154) о 15 год. відбудеться розповідь ученого секретаря музею Софії Легін “Вілла Грушевських, або будинок, де писалася наша історія”

“Чи може архітектура зберігати памʼять?

Так, якщо це вілла Михайла Грушевського у Львові — дім, де творилася не просто родинна, а національна історія.

Саме тут формувалась Львівська історична школа, народжувались ідеї, збирались галицькі та наддніпрянські інтелектуали.

А чи знали ви, що довгий час справжня історія цієї вілли була фактично прихованою? Більшість перехожих навіть не здогадувались, хто жив за цією адресою і яка національна пам’ять оселилась у цих стінах.

Запрошуємо на лекцію про архітектуру, що зберігає памʼять: від історії зведення вілли до її невідомих сторінок” – пишуть на сторінці події музею.

Всі події у рамках Днів європейської спадщини є безкоштовними за умови попередньої реєстрації за посиланням: https://lviv.travel/…/dni-ievropeiskoi-spadshchyny-2025

Сара ЛЕЇН

У селі Черневе на Львівщині впорядкували поховання воїнів Першої світової

11. 09. 2025

У селі Черневе Мостиської громади на Львівщині відновили та впорядкували військовий цвинтар, на якому поховані солдати, що загинули під час Першої світової війни. Про це розповідає депутат Мостиської міської ради Олег Гіс.

Військовий цвинтар селі Черневе є важливою історичною пам’яткою села, адже саме тут у червні 1915 року відбулися запеклі бої в межах Горлицької наступальної операції австро-угорських та німецьких військ проти російської імперії. У ті дні на території села загинуло понад 400 військових, а південну частину Черневого було майже повністю знищено.

“В неділю, 6 червня 1915 року, у моє рідне село Черневе прийшла війна. Історики за 25 років назвуть її “Першою світовою”. Це була битва в межах Горлицької наступальної операції австрійських військ. У той момент війська російської імперії глибоко вклинилися в землі Австро-Угорщини, зайняли важливі Карпатські перевали, і виникла загроза виходу на угорські рівнини. Генерали Еріх фон Фалькенгайн та Август фон Макензен прийняли рішення перекинути значні сили 11-ї німецької армії та 4-ї австро-угорської армії ерцгерцога Йосипа Фердинанда.

Завданням німецько-австро-угорських військ було завдати потужних флангових ударів, прорвати позиції Південно-Західного фронту, оточити й знищити 3-тю російську армію генерала Радко-Дмитрієва та в подальшому організувати наступ на Львів. 11 квітня 1915 року почався “великий відступ” російської армії. Раптово зʼясувалося, що їм катастрофічно не вистачає найнеобхіднішого: снарядів, патронів, рушниць, навіть чобіт.

Ще до битви росіяни були розгублені відступом із фортеці Перемишль, та на околиці нашого села збудували доволі міцну лінію оборони. У ті дні, за даними істориків, загинуло 413 військових, а південну частину села було знищено”, – пише Олег Гіс.

Зі спогадів Володимира Антоняка: “Був наказ брати рискалі й закопувати трупи по полях. Ходив Тарас і я з рискалями й закопували — це було дуже страшно. Із-за трупів вибухнула холера, на яку повмирало багато людей. Хоронили без церкви, просто возив на двоколісному візку Іваночко Андрей та закопував за селом тих хто помер від холери.”

Як зазначає Олег Гіс, у ці дні австро-угорська армія здобула багато перемог, які відкрили їй дорогу на Львів. З часом війна набула характеру окопної, на виснаження. Наслідком цього тиску стало значне вичерпання російських ресурсів, розвал імперії та страта царя.

Організатори прибирання планують запросити представників Австрійського та Німецького посольств в Україні, аби вшанувати пам’ять воїнів, які загинули на цих землях.

“Сьогодні військовий цвинтар — це одна з найвизначніших памʼяток нашого села. Саме тому ми вирішили, що таке місце має бути доглянутим та охайним. Прибирання, косіння та чищення забрали в нас майже тиждень”, – додає він.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Військове кладовище часів Першої світової війни у с. Черневе Мостиського району

Військове кладовище часів Першої світової війни на території с. Черневе на тактичній карті Військового географічного товариства (Польща) 1938 р.

Горлицька битва (2–10 травня 1915 року) — наступальна операція німецько-австро-угорських військ під час Першої світової війни. Метою було прорвати оборону російських військ, оточити та знищити їхні основні сили в Галичині та Польщі.

Навесні 1915 року російська армія просунулась у глиб Австро-Угорщини, захопила Перемишль і Карпатські перевали, створивши загрозу виходу на Угорську рівнину. Щоб уникнути поразки, командування Центральних держав вирішило завдати потужного удару на ділянці між Віслою та Бескидами. Наступ очолив генерал Август фон Макензен, який керував 11-ю німецькою армією та 4-ю австро-угорською армією.

Бої тривали у три етапи:

1. 19–23 квітня — прорив оборони росіян біля Горлиць та відступ на р. Віслок.

2. 24–30 квітня — оборона російських військ між річками Віслок і Сян.

3. 1 травня – 9 червня — бої на р. Сян та відхід російських військ у напрямку Львова.

3 червня 1915 року росіяни залишили фортецю Перемишль та відійшли на схід до річки Вишня. На підступах до Мостиськ вони збудували потужну лінію оборони від с. Нагірне до с. Старява (20 км), яка складалася з рядів колючого дроту та окопів навіть у межах сіл. Це дозволило їм стримувати наступ ворога протягом 8 днів.

4 червня розпочався наступ австрійців у напрямку Чишки — Пакость — Брюховичі.
5–7 червня — запеклі бої за Старяву та навколишні села.
7 червня — австрійці зайняли с. Черневе.

12 червня почався масований артобстріл (700 гармат). 13 червня у боях під с. Гусаків російські війська були змушені відступити. В ніч з 14 на 15 червня вони відійшли на третю лінію оборони між Магеровом та Городком.

19 червня розпочалася битва під Городком та Магеровом. Союзники прорвали останню лінію оборони перед Львовом.

21 червня війська Макензена взяли Львів, захопивши форти Рясне Польська, Скнилів, Брюховичі та Лиса Гора.

План військового кладовища часів Першої світової війни на території с. Черневе із фондів Державного архіву у Львівській області

Після цих боїв на військовому кладовищі в с. Черневе поховано:

196 воїнів австро-угорської армії,
60 німецьких солдатів,
157 російських військових.

Всього — 413 воїнів, більшість із яких загинули 6–13 червня 1915 року.

Історичну довідку та фото надав Остап Козак.

Секрети ідеального ролу: від вибору риби до подачі

11. 09. 2025

Суші вже давно перестали бути чимось екзотичним. Можна знайти багато закладів, де їх готують майже як у Японії, і якщо хочеться справді якісного смаку, варто замовити суші у Львові. Ідеальний рол — це ціла історія у маленькому шматочку. Від свіжості продуктів до техніки формування і соусів, а також подачі на тарілці — кожна деталь впливає на те, як ви його відчуєте.

Вибір риби та інших інгредієнтів

Якість риби це основа ролу. Немає сенсу економити на продукті, адже від цього залежить смак і безпека страви. Лосось, тунець, вугор, креветки — найпопулярніші варіанти. Важливо, щоб риба була свіжою, без запаху та з насиченим кольором. Для ролу часто обирають філе, без кісток і шкіри, щоб текстура була ніжною і рівномірною.

Овочі та інші добавки теж мають значення. Авокадо додає кремовість, огірок дає свіжість і хрускіт, а трохи тонко нарізаного болгарського перцю або моркви дає контраст кольору і текстури. Кожен інгредієнт підкреслює рибу, а не заглушує її.

Рис — серце ролу

Рис — не просто основа, він визначає текстуру і смак ролу. Ідеальний рис липкий, але не кашоподібний. Він повинен тримати форму, легко обертатися на бамбуковому килимку. Рисовий оцет, трохи цукру і солі створюють характерну легку кислинку. Важливо, щоб рис був теплої температури, тоді він найкраще поєднується з прохолодною рибою і іншими інгредієнтами. Навіть невелика зміна пропорцій оцту чи цукру може повністю змінити смак ролу.

Техніка формування ролу

Формування ролу це майже ритуал. Лист норі кладеться на бамбуковий килимок, зверху розподіляється рівномірний шар рису. Потім викладаються інгредієнти. Тут важливий баланс: занадто багато начинки — рол розвалиться, занадто мало — втратить смак.

Скручування ролу вимагає правильної сили натиску. Якщо стиснути сильно, рол стане «кам’яним», якщо занадто слабо — він розсиплеться. Кожен рух повинен бути точним і відточеним. Досвідчені кухарі радять починати скручування від себе, плавно натискаючи килимок, щоб рол вийшов щільним, але не жорстким.

Соуси та приправи

Соуси підкреслюють смак, але можуть і зіпсувати його. Класика: соєвий соус, васабі, маринований імбир. Справжній смак риби і рису важливо не заглушити, тому важливий баланс. Деякі ресторани експериментують з авторськими соусами: трохи цитрусових ноток, меду або спецій. Це цікаво, але головне не переборщити. Соус додає смак, але не повинен домінувати.

Подача ролу

Якщо рол красивий, смак сприймається ще краще. Контрастні кольори, акуратні нарізки, трохи мікрозелені або скибочки авокадо — усе це створює ефект «вау». Тарілка теж важлива: чиста, гарна, з правильним освітленням. Навіть дрібні деталі, як розташування васабі чи імбиру, можуть підкреслити красу ролу.

Дрібниці, які мають значення

Температура продуктів, розмір шматочків, текстура овочів — все це впливає на кінцевий результат. Рис і риба повинні бути не тільки свіжими, а й правильно підготовленими. Сезонність продуктів теж відіграє роль: у правильний сезон вони набагато смачніші. Навіть невелика зміна в нарізці або маринаді може зробити рол іншим.

Різновиди ролів

Є класичні ролі, які знають всі: Каліфорнія, Філадельфія, Дракон. Але є й авторські — де кухар поєднує незвичні смаки і текстури. Наприклад, лосось з манго або тунець з трішки гострим соусом. Такі експерименти додають нові відчуття і роблять відвідування ресторану справжньою гастрономічною пригодою.

Помилки при приготуванні

Часто рол розвалюється або має гіркий смак через несвіжі продукти. Ще одна поширена помилка це занадто багато рису, який приглушує рибу. Недосвідчені кухарі можуть переборщити з соусом або спеціями. Іноді дрібниці, такі як температура рису або правильний тиск при скручуванні вирішують усе.

Висновок

Ідеальний рол — це комбінація свіжої риби, правильного рису, точного формування і збалансованого соусу. Дрібниці вирішують результат: температура, текстура, кольори, подача. Справжня майстерність проявляється у деталях.

Якщо хочеться скуштувати досконалі ролі, варто обирати перевірені місця, де кожен етап приготування відточений до дрібниць. Рол це не просто їжа, а маленький гастрономічний шедевр, у якому кожен інгредієнт і рух мають значення.

Єгор ТУМАН

Львів у долі Олександра Довженка: Між фронтом, коханням та мистецькими пошуками

10. 09. 2025

Олександр Довженко – титан українського кінематографа народився 10 вересня 1894 року і назавжди закарбував у світовій культурі образ України, її природи та людей. Його ім’я асоціюється з Києвом, де він творив свої шедеври, з Новою Каховкою, де він народився, і з Берліном, де він навчався. Проте мало хто знає, що у біографії Довженка є ще одне місто, яке залишило глибокий слід у його житті – Львів.

Львівський слід у біографії Довженка: від фронту до кохання

Зв’язок Довженка зі Львовом – це не лише епізодична зустріч, а важливий, хоч і короткочасний, етап його життєвого шляху, пов’язаний з Першою світовою війною та боротьбою за незалежність України. Олександр Довженко прибув до Львова у січні 1918 року в складі Гайдамацького коша військ Центральної Ради, яким командував Симон Петлюра [1, с. 45]. Його завданням було звільнення українських земель від більшовицьких військ. Однак, замість бойових дій, Довженко захворів на тиф і був госпіталізований у Львові [2, с. 112].

Один з найцікавіших епізодів, пов’язаних з перебуванням Довженка у Львові, – це його коротке, але глибоке захоплення українською актрисою Мариною Довгополюк [3, с. 256]. Цей романтичний зв’язок став для молодого Довженка джерелом натхнення і болю. За спогадами самого Довженка, він мав зіграти у спектаклі “Клеопатра” разом з нею [4, с. 78]. За одними джерелами, Довженко закохався в Довгополюк з першого погляду, за іншими – їхні стосунки були складними і сповненими пристрасті та суперечностей [3, с. 257]. Достеменно відомо лише те, що саме у Львові Довженко усвідомив, що його справжнє покликання – це мистецтво, а не військова справа [1, с. 46].

Після одужання Довженко недовго пробув у Львові. Але, судячи з його пізніших спогадів, він назавжди зберіг у серці теплі почуття до цього міста. Він згадував Львів як місто, де він відчував себе справжнім українцем, як місто, яке дарувало йому віру в незалежну Україну [5, с. 301]. Львів став для Довженка символом надії на світле майбутнє України, яке так і не здійснилося в його час [1, с. 47].

Режисер Олександр Довженко виступає на мітингу в селі Добросин Львівської області, агітуючи за радянське об'єднання (Фото з фондів Історичного музею у Львові) — Режисер Олександр Довженко виступає на мітингу в селі Добросин Львівської області, агітуючи за радянське об’єднання (Фото з фондів Історичного музею у Львові)

Довженко і кіно: від “Землі” до “Зачарованої Десни”

Повертаючись до творчого шляху Довженка, варто згадати, що саме Львів став для нього своєрідним каталізатором до переосмислення свого життєвого шляху і вибору кінематографа як головного засобу самовираження. Адже саме у Львові він уперше побачив на власні очі, як українські митці борються за свою ідентичність, як вони намагаються зберегти свою культуру і мову [6, с. 14].

У своїх фільмах, таких як “Земля” (1930) та “Україна в огні” (1943), Довженко звертався до теми української ідентичності, до боротьби за свою землю, за свою культуру. Він мріяв про вільну Україну, де кожен українець міг би жити і творити на повну силу [7, с. 210]. Його творчість – це гімн українському народові, його стійкості, його незламності. І в цьому сенсі Львів, місто-символ боротьби за незалежність, займає важливе місце в його біографії.

Цікаві факти:

Олександр Довженко був не лише кінорежисером, а й письменником, художником, архітектором, сценаристом [1, с. 18]. Він залишив після себе не лише кінофільми, а й літературні твори, живописні полотна, архітектурні ескізи. Це свідчить про його різнобічний талант.
Довженко мав надзвичайно чутливе ставлення до природи [5, с. 11]. У своїх фільмах він часто використовував кадри з українських пейзажів, які вражали глядачів своєю красою і поетичністю. Він вважав природу джерелом натхнення і вічним символом України.
Зйомки фільму «Земля» супроводжувалися безліччю перешкод, у тому числі ідеологічних. Довженко був звинувачений у «біологізмі», «натуралізмі» та «заграванні з націоналізмом», що призвело до заборони показу фільму на території СРСР [8, с. 33]. Проте фільм отримав визнання в усьому світі.

Ольга ДОВГАНИК

Список використаних джерел:

Брюховецька Л. О. Олександр Довженко. — Київ: Альма-Прес, 2009. — С. 45-47, 18-19.
Довженко О. Зачарована Десна. Щоденники. — Харків: Фоліо, 2018. — С. 112.
Жаров М. О. Олександр Довженко: життя і творчість. — Київ: Дніпро, 1980. — С. 256-257.
Макаров А. П. Олександр Довженко. — Київ: Мистецтво, 1991. — С. 78.
Некрасов В. І. Олександр Довженко: кіно і життя. — Київ: Молодь, 1974. — С. 11, 301-302.
Довженко О. Щоденники. 1941-1956. — Київ: Мистецтво, 2012. — С. 14.
Іванов Ю. А. Довженко: погляд з ХХІ століття. — Київ: Аверс, 2006. — С. 210-211.
Корольов В. О. “Земля” Довженка: від першоджерел до кіношедевру. — Київ: Мистецтво, 2015. — С. 33-35.

На Сколівщині пройде унікальний фестиваль розвитку та єднання «Дивосвіт»

10. 09. 2025

З 12 по 14 вересня Сколівські Бескиди стануть місцем сили, натхнення та єднання. Саме тут, на мальовничому ранчо «Едельвейс» поблизу міста Сколе, відбудеться фестиваль розвитку та єднання «Дивосвіт» — єдиний у своєму роді захід в Україні, що поєднує матеріальний, ментальний і духовний розвиток у самому серці Карпат.

Це 7 напрямків для гармонійного розвитку «Дивосвіт» — це більше, ніж просто фестиваль. Це — простір, де понад 45 спікерів, майстрів і експертів з усієї країни зберуться, аби поділитися знаннями, практиками та досвідом у семи ключових напрямках:

бізнес та освіта
гроші та стратегії
духовність
психологія
творчість
здоров’я та краса
самопізнання.

Кожен відвідувач знайде тут щось цінне для себе — інсайти, нові шляхи розвитку, натхнення та сили для подальших звершень. Фестиваль «Дивосвіт» об’єднує не лише експертів, а й майстрів-крафтярів з усіх куточків України. Понад 40 виробників із Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Вінницької, Київської, Одеської та інших областей представлять свої унікальні вироби та продукцію.

На гостей чекають:

терапевтичні зони: масаж, звукова терапія, практики для тіла і душі,
фотозони, дитяча зона та простори для відпочинку,
живе спілкування з однодумцями та нові знайомства,
атмосфера довіри, підтримки та справжнього єднання.

Окрема частина фестивалю — благодійна ініціатива, спрямована на підтримку талановитих дітей, які втратили батьків на війні або опинилися в складних життєвих обставинах. «Дивосвіт» дає їм можливість відкрити для себе інший, дивовижний світ, розкрити свої таланти та побачити нові перспективи. Вхід для захисників та ветеранів — вільний. Це щира подяка тим, хто боронить нашу свободу та дає можливість мирним ініціативам розвиватись. Фестиваль вже двічі збирав понад 500 учасників наживо, а цього вересня очікується ще понад 300 відвідувачів.

Наталка РАДИКОВА

Андрій Заліско презентував оновлену версію хіта “Не поїду, не піду ’25” (відео)

10. 09. 2025

Львівський співак, заслужений артист України Андрій Заліско представив прем’єру нового відео на оновлений хіт “Не поїду, не піду ’25”. Відеоробота була опублікована 5 вересня 2025 року на офіційному YouTube-каналі артиста.

Оригінальна версія цієї пісні, що вийшла ще у 2013 році, свого часу стала справжнім хітом і лише на YouTube зібрала понад 5 мільйонів переглядів. Саме ця популярність спонукала артиста дати композиції “нове життя”. Оновлена версія 2025 року отримала сучасне аранжування та абсолютно новий відеокліп, що, за словами самого співака, має на меті відновити динаміку і привернути увагу нової аудиторії.

Ліричний зміст пісні “Не поїду, не піду ’25” зосереджений на темі розриву стосунків та руху вперед. У пісні виконавець співає про необхідність тримати дистанцію від колишньої коханої, просить її забути його та не писати. Заліско підкреслює непримиренну різницю між ними, порівнюючи себе з вогнем, а її — з холодною кров’ю. Приспів “Не поїду, не піду туди, де кличеш, я не хочу, не роблю, чого ти хочеш” повторює категоричну відмову від повернення до минулого. Пісня символізує остаточний розрив, заявляючи, що все, що було, “змило водою” і стосунки завершилися.

Прем’єра нової роботи є частиною активної творчої діяльності Андрія Заліска у 2025 році, яка вже включає випуск таких треків, як “Дика Черешня” та “Ріка життя”.

Наталка СТУДНЯ

Піца як антикризова їжа: чому її замовляють у стресові дні

10. 09. 2025

Коли настрій падає або в домі нависла напруга, замовлення піци часто стає простим ритуалом, який працює як термінове заспокоєння — швидко, доступно і смачно. Чому саме піца у львові? Це більше, ніж просто їжа. Тут переплітаються психологія, економіка, культура і навіть тактильні потреби тіла. У цій статті розглядається, як і чому піца набуває ролі «антикризової» їжі, що допомагає пережити стресові періоди, з практичними порадами для тих, хто шукає розумний підхід до затишної трапези.

Що означає «антикризова їжа» і чому піца підпадає під цю роль

Поняття «антикризова їжа» не про магію інгредієнтів, а про функцію: їжа, яка швидко відновлює комфорт, знижує рішеннявий тиск і дає відчуття контролю. Піца відповідає одразу на кілька запитів. Вона тепла, передбачувана у смаку, легко ділиться між людьми і не вимагає складних кулінарних маніпуляцій. Саме ці прості речі в стресі стають найціннішими.

Чи справді потрібно йти на компроміс зі здоров’ям? Ні, не обов’язково. Піца може бути і «комфортною», і доволі збалансованою, якщо підходити до вибору з розумом. Але головна її сила — у здатності створити негайний емоційний ефект, і цим вона виграє в більшості швидких рішень під тиском.

Психологія смаку: як їжа заспокоює нерви

Декілька простих механізмів пояснюють, чому піца «працює». По-перше, вуглеводи підвищують рівень серотоніну, нейромедіатора, який пов’язують із хорошим настроєм. По-друге, знайомі смаки викликають асоціації з безпекою, дитинством або приємними подіями. Теплі аромати сиру і томатного соусу активують минулі спогади — і це відчуття миттєвого заспокоєння.

Ще один фактор — контроль. Стрес викликає відчуття втрати контролю. Якщо можна вибрати начинку, розмір, спосіб доставки або забрати самому, це повертає відчуття agency, тобто власної спроможності впливати на ситуацію. Маленька перемога, але працює.

Практичні причини: швидко, зручно, економно

Піца часто виявляється економічною опцією, особливо коли потрібно нагодувати кількох людей. Одна велика піца дає кілька порцій без додаткових витрат на тарілки чи сервірування. Доставка економить час — не треба готувати й мити посуд. Для зайнятої сім’ї або людей, що опинилися в кризовій ситуації, саме це має значення.

Крім того, піца добре зберігається: залишки легко розігріти, а деякі види навіть краще смакують наступного дня. Це знижує втрати їжі й додає відчуття раціональності в неспокійні часи.

Соціальний і ритуальний вимір: їжа як спосіб бути поруч

Піца — це не тільки про індивідуальний комфорт. Вона дуже «соціальна»: її зручно ділити, вона приваблює до столу. Спільне замовлення може стати маленьким ритуалом, який нагадує про зв’язок із близькими. Коли слова зникають під тиском емоцій, шматок піци і теплий чай або напій створюють нейтральне поле для розмови.

Ритуали знижують рівень тривоги. Сам акт вибору начинки, очікування кур’єра, відкривання коробки — усе це формує низку передбачуваних дій. Передбачуваність у хаосі працює на відновлення самопочуття.

Кулінарні триґери: текстури і смаки, які лікують нерви

Текстура — важлива складова. Хрустка скоринка дає тактильне задоволення, м’який сир — обійми у роті. Поєднання солоного, кислого і жирного створює відчуття «повноти» і ситості швидше, ніж одноманітна їжа. Томатний соус дає кислоти, яка підкреслює смаки, а зелень приносить легкість.

У стресі хочеться простих і потужних відчуттів: один укус, і нервова система отримує інтенсивний сенсорний сигнал. Це працює як коротке відволікання від внутрішнього шуму.

Здоров’я та розумний вибір: як не прогадати в кризу

Піца не повинна бути синонімом нездорової їжі. Є кілька стратегій, щоб отримувати комфорт без довготривалих негативних наслідків:

вибір менших розмірів або розділення піци з кимось;
додавання овочевого салату, щоб збалансувати прийом їжі;
заміна частини традиційного сиру на менш жирний варіант або на рослинний сир;
вибір тонкої скоринки замість товстої, якщо потрібна легкість;
відмова від надміру гострих або дуже жирних соусів, які можуть посилити фізичний дискомфорт.

Ці маленькі рішення дозволяють зберегти емоційну користь їжі, мінімізуючи при цьому ефекти, які обтяжують у довгостроковій перспективі.

Економіка комфорту: чому іноді піца вигідніша за самостійне приготування

Готувати з нуля зазвичай здається дешевше, але час, енергія й емоційні ресурси теж мають ціну. У кризові дні ресурси витрачаються інакше: економиться не лише гроші, а й нерви. Піца в таких умовах — це оптимізація: витратити трохи більше коштів, але зекономити час і душевну енергію на справи важливіші.

Крім того, багато закладів пропонують акції або комбо-набори, які приваблюють покупців у періоди зниженого бюджету. Це ще одна причина, чому люди обирають піцу як швидке рішення.

Як замовляти розумно: кілька порад для тих, хто прагне комфорту без зайвих втрат

Планування. Якщо передбачувано важкий тиждень, варто заздалегідь запланувати кілька «комфортних» вечорів. Це знижує імпульсивність.
Комбінування. Піца плюс салат або суп — краще, ніж лише піца. Салат додає клітковини і робить прийом їжі збалансованішим.
Спільні замовлення. Ділити замовлення з родиною або сусідами — економно й соціально корисно.
Розмір має значення. Часто середній розмір краще за екстра великий: менше залишків, менше спокуси переїсти.
Правильне розігрівання залишків. Хрестість скоринки повертається при розігріванні у духовці або на пательні, що мінімізує відчуття «пліснявості» їжі з мікрохвильовки.
Мінімум напруги при виборі. Занадто великий список варіантів під час стресу тільки додає напруги. Є сенс заздалегідь мати 2–3 перевірених варіанти.

Емоційний бюджет: коли комфорт коштує дорожче за калорії

У кризові періоди виходить розглядати не лише фінансовий бюджет, але й емоційний. Іноді витрати на одну вечерю, яка відновлює, дають більш високий «ефект повернення», ніж численні економні, але емоційно порожні рішення. Це не оправдання до щоденного замовляння, але усвідомлений підхід до споживання допомагає приймати кращі рішення.

Піца в цьому сенсі працює як «швидка інвестиція» у стабільність настрою: короткострокова витрата — довгострокове відновлення ресурсів.

Коли піца не працює і що тоді робити

Є моменти, коли їжа не допомагає: сильні переживання, хронічний стрес або глибокі емоційні проблеми не залагоджуються шматком піци. У таких випадках потрібні інші інструменти — розмова з другом, прогулянка, професійна допомога. Піца — це тимчасовий інструмент поліпшення самопочуття, не альтернатива лікуванню глибших питань.

Якщо після їжі залишаються почуття провини або внутрішньої порожнечі, варто звернути увагу на причини, а не на поверхневі симптоми.

Наостанок: кілька думок, які залишать у голові

Піца як антикризова їжа — це поєднання сенсорного задоволення, передбачуваності, соціальної близькості та економічної розумності. Вона допомагає у короткостроковому відновленні, знижує рівень рішень під тиском і створює мікс смакових тригерів, які швидко заспокоюють. Водночас важливо зберігати баланс: робити вибір усвідомлено, додавати овочі, не перетворювати піцу на постійний спосіб регулювання емоцій.

Кілька простих правил запам’ятати: планувати, комбінувати, ділитися, розігрівати правильно і пам’ятати про емоційний бюджет. Піца може бути рятівним колом у мінливі дні, якщо ставитися до неї як до інструменту, а не як до постійного вирішення всіх проблем.

Піца — це не диво, але часто це те, що дозволяє спокійніше подивитися на власні кроки й прийняти наступне рішення з холодною головою.

Єгор ТУМАН

Жорстокі фантазії, або як у Львові “Лютера” спалили

9. 09. 2025

Серед найпомітніших мешканців давнього Львова, безумовно, видатний хроніст та багаторічний райця, бургомістр Бартоломей Зіморович. Він народився у Львові, пройшов довгий і тернистий шлях з низин до вершин, пережив декілька облог міста, був свідком епідемій, криз, безлічі падіть особистого, загальноміського та загальнодержавного рівня. Це одна з найбільш відкритих, але й найбільш складних для розуміння персон з минулого Львова. Для розуміння цієї персони потрібно вивчити кожну з іпостасей, у яких він існував. Одна з ключових – це, звичайно ж, автор, хроніст, упорядник текстів. Найвідоміша праця Зіморовича – “Потрійний Львів”. Проте дослідники говорять про можливу його причетність до появи й інших текстів. Про це наступна історія.

Бартоломей Зиморович (1597-1677) - бургомістр, історик, поет, один з провізорів шпиталю Святого Духа. — Бартоломей Зиморович

Не Львовом єдиним

У 1623 році у Кракові було опубліковано твір “Testament luterski źartownie napisany”. Його автором також називають знатного львів’янина, бургомістра Львова, видатного хроніста та історика Бартоломея Зіморовича.

Один з творів Бартоломея Зіморовича. Фото з https://polskieradio24.pl/

Зіморович, так виглядає, любив братися за перо та займатися творчістю. Щоправда, до його літературної спадщини залишається багато питань, адже не всі твори, які йому приписують, дослідники вважають доробком цього діяча.

Історія та обставини появи твору

Ширшим тлом, історичним контекстом появи згаданого вище твору Бартоломея Зіморовича можна вважати протистояння між католиками та протестантами у посттридентський період, безпосередньо за його життя і перед його очима. Безпосереднім приводом для написання твору могло послужити конкретне урочисте публічне дійство, яке відбувалося у Львові.

Колишній костел єзуїтів у Львові. Фото з https://photo-lviv.in.ua/

Захід організували місцеві отці єзуїти у 1622 році. Приурочений він був до оголошення святими двох непересічних діячів Товариства Ісусового: Ігнатія Лойоли та Франциска Ксаверія. Відтак упродовж декількох днів, з 19 і до 26 червня, під урочисту гру музичних інструментів і різноманітні активності учнівської молоді, відбувався широкий спектр урочистих дійств. Це супроводжували стрільбою з гармат, а також запуском феєрверків. З нагоди урочистостей було змонтовано сцену, на якій ставили вистави. Були замкнені магазини. Місто поринуло у святкову атмосферу.

Засновники ордену Єзуїтів: Ігнатій Лойола та Франциск Ксаверій

Найцікавіше, що урочисто здійснювали імітаційні спалення негативних персонажів, або таких, які у тогочасному суспільстві ними вважалися. Зокрема, було тоді спалено і манекен одного з натхненників Реформації, ченця-августинця Мартіна Лютера. Фігуру Лютера тягали площею Ринок і знущалися над нею, звинувачували Лютера у поширенні єресі. Врешті, витягнули на найбільш помітне місце і публічно підпалили.

Пізніше це дійство було описане у текстах декількох маловідомих авторів, причетних до Львівської єзуїтської колегії. Очевидно, був свідком цих подій і Бартоломей Зіморович. Що більше, дійство мало би вплинути на нього. Очевидно, надихнуло написати на основі згаданих подій власний твір.

“Testament luterski źartownie napisany”

Працю Бартоломея Зіморовича, присвячену декільком дням із життя давнього Львова, не можна вважати історичною. Не була вона еталоном толерантності чи навіть доброзичливості. Написана вона у сатиричному дусі, у жартівливій манері. Ідейно є відкликанням до Реформації та лютеранської теології. Її відносять до перших проб пера Зіморовича. Праця складається з декількох частин. Це формат невеличкої брошури, яка була проілюстрована дереворитами, також містила латинські епіграми.

Пекельні муки, картина невідомого художника, бл. 1520 року. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Образ Мартіна Лютера у творі максимально стереотипний та викривлений. Він не може претендувати на найменшу вірогідність. Німецький теолог постає у Зіморовича як любитель алкоголю, розпусник, суперечлива та непослідовна фігура. Автор відверто висміює Лютера, а водночас і рух, який той репрезентує. Скажімо, Зіморович описує побут Мартіна Лютера в пеклі та його зустріч з дияволом, у пеклі він розташовує і всіх послідовників видатного німецького реформатора.

Жінка проганяє чорта. Малюнок 1870 р. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Між іншим у творі Зіморовича досить незвично витворено образ чортів. Представники нечистої сили у нього не грізні та всемогутні, а веселі та смішні. Вони чорні, мають хвіст і два, або й більше роги. Люблять вино, а на застіллях навіть виголошують тости. Входять у контакти з людьми, а часто і викликають їх на поєдинки. Найцікавіше, що, як і кожен смертний, чорти можуть, наприклад, потонути чи замерзнути.

Обкладинка сучасного перевидання "Leopolis Triplex". Фото з http://books.irf.kiev.ua/handle/987654321/3715 — Обкладинка сучасного перевидання “Leopolis Triplex”. Фото з http://books.irf.kiev.ua/handle/987654321/3715

Хто цікавиться фольклором і знайомий з сюжетами народних легенд, безумовно подумав зараз саме про систему народних вірувань. Там чорти точно такі самі, як у витворених Зіморовичем авторських образах – також веселі, смішні і часто навіть дещо незграбні. Очевидно, що “Testament Luterski…” Бартоломея Зіморовича (якщо це дійсно його) – літературний, перша за все, твір. Проте, як мінімум, мусимо пам’ятати про цей текст, коли сприймаємо “Leopolis Triplex…” того самого автора за беззаперечне джерело.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

Heck K. Jόzef Bartłomej Zimorowicz. Burmistrz, poeta I kronikarz lwowski. – Lwόw, 1897. – S. 20-22.
Jόzef Bartłomej Zimorowicz. Utwory Młodzieńcze / Opracował Roman Krzywy. – Warszawa, 2016. – S. 7, S. 29-32, 66-85.

Від Мухаммеда Алі до Зінедіна Зідана: філософські роздуми про спорт

9. 09. 2025

У четвер, 11 вересня 2025 року о 18.00, у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудуться Дванадцяті наукові читання імені Івана Боберського на тему: «Коли спорт зустрічається з філософією: філософія спорту як новий напрямок гуманітарних досліджень».

Лектор: Ростислав Поліщук – кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського та кафедри теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка; член філософської комісії Наукового товариства імені Шевченка.

Модератор заходу: доктор історичних наук, професор, професор кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського; дійсний член та голова Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка Андрій Сова.

Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка, Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.

Чому спорт потребує філософії, а філософія спорту?

Коли Мохаммед Алі проголосив «Я літаю як метелик, жалю як бджола», він не просто вихвалявся, він формулював метафізику боксу. Коли Зінедін Зідан ударив головою Матерацці у фіналі ЧС-2006, це був не просто спалах гніву, це був філософський конфлікт честі, гідності та контролю.

Спорт – це своєрідна лабораторія досліджень людської природи, де за матчі та хвилини, ба навіть секунди, розгортаються драми, які постійно займаються цілими романами. Тут піднімаються фундаментальні питання: що таке справедливість? Як співвідноситься індивідуальне та колективне? Чи можна купити талант? Де межа між природним та штучним?

У лекції ми спробуємо обговорити витоки філософської рефлексії спорту. Коротко згадаємо шлях спорту «від олімпійського вогню до цифрових арен». Згадаємо формування сучасної філософії спорту з усіма її інституціями та проблемними полями. Виокремимо український контекст та перспективи подальших досліджень у цьому напрямку.

«Спорт – це не тільки розвага, це спосіб пізнання світу. Кожен забитий гол ставить епістемологічне питання, кожна перемога переписує нашу антропологію, кожна поразка навчає нас етиці. Приходьте відкрити для себе захоплюючу галузь прикладної філософії!»

У межах читань відбудеться виставка літератури, виданої Комісією тіловиховання і спорту імені Івана Боберського НТШ.

Інформаційну підтримку події забезпечують провідні регіональні та національні медіа, серед яких Українське радіо. Львів, Радіо “Львівська Хвиля”, Сайт про Захід України “Бомок”, Інформаційна агенція “Гал-інфо”, Громадський сайт Львова “Форпост”, Інтернет-видання “Діло”, Фотографії Старого Львова та Площа Галицька.

Гостинно пригощатиме гостей Кава Старого Львова, що додасть події затишку та смаку.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

У Брюховичах на місці масових розстрілів жертв Голокосту відкрили пам’ятний знак

9. 09. 2025

Відкриття пам’ятного знаку на честь жертв Голокосту в Брюховичах

У неділю, 7 вересня 2025 року, у селищі Брюховичі поблизу Львова відбулася важлива та зворушлива подія. На місці масових убивств часів Другої світової війни відкрили пам’ятний знак на честь жертв Голокосту. Ініціаторами встановлення меморіалу стали місцеві мешканці, які протягом багатьох років прагнули увічнити пам’ять про трагічні події.

Церемонія відкриття зібрала представників місцевої громади, духовенства та єврейської громади Львова. У роки німецької окупації у Брюховичах функціонувало три гетто, а навколишні ліси стали місцем масових розстрілів, зокрема єврейського населення. Пам’ять про ці події зберігалася завдяки спогадам очевидців, які були записані небайдужими мешканцями селища ще в часи Незалежності України.

Таблицю на памʼятному знаку створено завдяки потужній дослідницькій роботі Благодійного Фонду «Про Пам’ять» під керівництвом краєзнавця Ігоря Мончука.

Водночас, урочистість була затьмарена багаторічним земельним скандалом, пов’язаним із місцем поховань. Значна частина території, де відбувалися масові розстріли, опинилася у приватній власності. За словами активістів, земля була незаконно передана приватним особам та компаніям.

Представник єврейської громади Львова, реб Мейлах Шейхет, який бере безпосередню участь у судових засіданнях, наголосив на важливості цієї події для зміцнення дружби між народами. «Такі кроки цементують багаторічну дружбу між нашими народами», — зазначив він.

Юридична боротьба за повернення землі у власність громади триває вже десятки років. Незважаючи на судові рішення, що підтверджують незаконність передачі ділянок, процес повернення відбувається вкрай повільно. Як зазначалося, нещодавно Верховний Суд зобов’язав міську раду провести дослідження на спірних ділянках, що дає надію на справедливе вирішення ситуації. Якщо все піде за позитивним сценарієм, територію можна буде викупити як суспільно важливу.

Місцева мешканка Юлія Лацик, родина якої виступила ініціатором і фундатором встановлення пам’ятного знаку, підкреслила важливість збереження історичної пам’яті для майбутніх поколінь. «Без знання минулого не збудуєш майбутнього. У Брюховичах — насичена історія, свої історичні місця, події, постаті. Історичну пам’ять своєї місцевості потрібно знати, поважати й усвідомлювати», — зазначила вона.

Лацик також висловила розчарування через багаторічну байдужість представників брюховицької влади до цього трагічного місця та хронічне ігнорування ними історико-культурної спадщини селища.

Наталка РАДИКОВА

Оцифрування історичних архівів: кадрові потреби у сфері збереження спадщини

9. 09. 2025

Історичні архіви — це не просто документи, а жива пам’ять нації. У них зберігаються факти, що формують колективну ідентичність та забезпечують доступ до знань для майбутніх поколінь. Проте фізичні носії схильні до зношення, а ризики втрати через пожежі, повені чи воєнні дії постійно зростають.

Саме тому дедалі більше країн інвестують у процеси цифровізації архівів. Цей напрям відкриває не лише нові можливості для збереження спадщини, а й формує потребу у фахівцях, здатних працювати на стику гуманітарних і технічних сфер.

Виклики у сфері збереження спадщини

Документи, написані століття тому, часто перебувають у критичному стані. Папір жовтіє, чорнила вицвітають, а фізичний доступ до них ускладнений. Традиційні методи реставрації вимагають часу й великих ресурсів, проте не гарантують безпечного зберігання в довгостроковій перспективі. Оцифрування дає змогу створювати надійні цифрові копії, які можна зберігати у хмарних системах та поширювати серед дослідників по всьому світу.

Україна вже має приклади успішних проектів: цифровізація архівів Національної бібліотеки, створення електронних каталогів обласних архівів, інтеграція даних у міжнародні бази. Однак масштаб завдань вимагає нових підходів і команд, здатних працювати із сучасними технологіями.

Роль цифрових технологій

Оцифрування архівів — це не просто сканування документів. Воно передбачає використання високоточних сканерів, систем оптичного розпізнавання символів (OCR), алгоритмів штучного інтелекту для відновлення пошкоджених текстів. Метадані повинні бути структурованими, щоб архіви можна було швидко знайти та інтегрувати у наукові бази.

Важливим аспектом є кібербезпека: захист цифрових архівів від атак чи несанкціонованого доступу має стати пріоритетом. Адже йдеться не лише про інформацію, а про культурну цінність, втрату якої неможливо відшкодувати.

Нові робочі місця та кар’єрні шляхи

Оцифрування створює попит на нові професії. Цифрові архівісти відповідають за правильну каталогізацію та інтеграцію даних. ІТ-фахівці забезпечують розробку та підтримку платформ для збереження великих масивів інформації. Фахівці з кіберзахисту контролюють безпеку, а розробники програмного забезпечення працюють над створенням зручних інтерфейсів для користувачів.

Зростає роль менеджерів проектів, які координують міжнародні ініціативи, адже багато архівів фінансується грантовими програмами та вимагає співпраці з різними організаціями. Серед ключових навичок, що високо цінуються: робота з metadata management, аналіз великих даних, UX-дизайн архівних систем.

Рекрутингові рішення для культурних проектів

Складність завдань у сфері оцифрування робить необхідною співпрацю з професійними HR-партнерами. Використання permanent recruitment services допомагає організаціям сформувати довгострокові команди з вузькопрофільних спеціалістів. Це особливо актуально для наукових установ, де потрібні рідкісні навички на стику гуманітарних і технологічних компетенцій.

Коли ж проекти масштабуються, оптимальним рішенням може стати укладання rpo agreement, що дозволяє передати рекрутингові процеси зовнішнім партнерам. Це забезпечує швидкість у закритті великої кількості вакансій, використання передових технологій відбору та економію ресурсів.

Перспективи співпраці

Успішна цифровізація архівів можлива лише за умови поєднання зусиль державних установ, наукових центрів, ІТ-компаній і HR-агентств. Міжнародні гранти та партнерства відкривають додаткові можливості для фінансування. Кадрова стратегія у цьому випадку є не менш важливою, ніж технічна: адже саме люди забезпечують якість і довговічність усіх процесів.

Висновок

Оцифрування архівів — це не лише культурна місія, а й новий сектор економіки, який створює робочі місця для інженерів, аналітиків, архівістів та менеджерів. Поєднання сучасних технологій і ефективних кадрових рішень дозволяє захищати історичну спадщину та робити її доступною для світу. У цьому контексті професійні рекрутингові послуги стають важливою ланкою, що з’єднує гуманітарну місію з практичними потребами ринку праці.

Андрій ЯНКОВСЬКИЙ

1...567...693 сторінка 6 з 693

Влітку цього року Фонд «Повернись живим» разом з Львівською ОВА запустили збір на 100 мільйонів гривень під назвою «Машини, які».

Вулкани як природні пам’ятки

Вплив вулканів на природу та біорізноманіття

Культурне значення вулканів

Туристичні маршрути біля вулканів

Чому варто відвідати вулканічні ландшафти

Висновок

1. Святослав Вакарчук

2. Руслана Лижичко

3. Юрій Винничук

4. Мар’яна Савка

5. Тарас Кицмей

6. Оксана Муха

7. Богдан Ступка

8. Наталка Карпа

9. Ігор Калинець

10. Віктор Морозов

Історична цінність та нове призначення

Світовий досвід та унікальна концепція

Партнерство та етапи проєкту

Довідка про Демню та її спадщину

Закордонні партнери подвоїли суму

Важливість дронів на фронті

Переваги спортивних рюкзаків

Як вибрати рюкзак для подорожі

Вибір риби та інших інгредієнтів

Рис — серце ролу

Техніка формування ролу

Соуси та приправи

Подача ролу

Дрібниці, які мають значення

Різновиди ролів

Помилки при приготуванні

Висновок

Львівський слід у біографії Довженка: від фронту до кохання

Довженко і кіно: від “Землі” до “Зачарованої Десни”

Список використаних джерел:

Що означає «антикризова їжа» і чому піца підпадає під цю роль

Психологія смаку: як їжа заспокоює нерви

Практичні причини: швидко, зручно, економно

Соціальний і ритуальний вимір: їжа як спосіб бути поруч

Кулінарні триґери: текстури і смаки, які лікують нерви

Здоров’я та розумний вибір: як не прогадати в кризу

Економіка комфорту: чому іноді піца вигідніша за самостійне приготування

Як замовляти розумно: кілька порад для тих, хто прагне комфорту без зайвих втрат

Емоційний бюджет: коли комфорт коштує дорожче за калорії

Коли піца не працює і що тоді робити

Наостанок: кілька думок, які залишать у голові

Виклики у сфері збереження спадщини

Роль цифрових технологій

Нові робочі місця та кар’єрні шляхи

Рекрутингові рішення для культурних проектів

Перспективи співпраці

Висновок

Популярні статті:

Найпопулярніші статті:

Вже бачили наші відео?