Сьогодні пропонуємо читачам познайомитися із заміткою у газеті “Правда” (№25 від 21.06.1936), у якій йдеться про перебудову сучасної вул. І. Франка на ділянці від вул. Зеленої до Стрийського Ринку. У новині детально описується плановане проведення робіт: від кількості вирубаних дерев та розташування переходів аж до кольору і виду бруку, яким мають викласти трамвайну трасу.
Церква Непорочного Зачаття і монастир св. Климентія. Світлина початку ХХ ст. (колишня церква та монастир СС Василіянок)
Перебудова вулиць у Львові
Почали перебудову вулиці Зибликевича (сучасна Івана Франка – ред.) довжиною 680 м., себто від Зеленої до пл. Св. Софії(місце, де зараз розташовано Стрийський Ринок). На припоручення управи міста вирубали біля церкви СС. Василіянок пять старих дерев. У цьому місці поширять дорогу на 10 м., себто ширина вул. Зибликевича буде всюди однакова.
Після перебудови ця вулиця матиме лише однонапрямний рух, себто вільно буде їхати лише в напрямі Стрийського парку, а поворотна дорога йтиме вул. Яблоновських (сучасна Шота Руставелі – ред.), також лише з однонапрямним рухом, себто в напрямі вул. Зеленої.
Стрийський ринок на межі вул. Шота Руставелі та Стрийської. Фото 1928-1929 рр.
Трамваєву лінію на вул. Зибликевича перебудують зовсім, себто шини йтимуть побіч себе з боку камяниць із непаристими числами. Трамваєва траса буде вибрукована камінням червонавого коліру, решту дороги, для возів виложать базальтом ґранатового коліру. Біля церкви Василіянок побудують мур, на якому опиратиметься хідник.
Переходи для публики впоперек вулиці визначені будуть білими смугами, а саме напроти вул. Романовича (сучасна Саксаганського), Миколая (сучасна Грушевського), Марка (сучасна Кобилянської), Як.Стшемє (сучасна Гладишевського), Яблоновських, Обертинських (сучасна Зарицьких) і Пелчинської (сучасна Вітовського). Переходити в інших місцях буде заборонено.
Робітники топлять асфальт. Львів, 1936 р. (Джерело: газета “Правда” № 25 за 1936 р.)
Перебудова вул. Зибликевича коштуватиме 265 тисяч зол. Перебудовують теж вул. Личаківську горішню від вул. св. Петра до Пасічної, що буде в цьому місці широка на 7.50 м.
Наша світлина показує дорогових робітників з печею, де топлять асфальт – мазь на вулиці.
Легенда української пісні, народний артист України Тарас Петриненко у березні концертуватиме на заході нашої країни. У ході концертного туру разом із народною артисткою України Тетяною Горобець та гуртом “Гроно” знаменитий співак виступить і у Львові — 12 березня у Центрі Довженка, що на Сихові. Початок — о 19:00.
Окрім Львова, співочий тандем Тараса Петриненка та Тетяни Горобець завітає у Тернопіль (8 березня), Чернівці (10 березня), Коломию (14 березня) та Івано-Франківськ (16 березня). А на 4 травня заплановано великий концерт артистів у Києві, на сцені МЦКМ (Жовтневий палац).
“Багато хто пише на мій Фейсбук, що скучив за нашими концертами, — каже Тарас Петриненко. — Тож зустрічайте вже у березні нас із Тетяною та гуртом “Гроно” у своєму місті! Львів, Тернопіль, Чернівці, Коломия та Івано-Франківськ, поспішаємо до вас. Запрошую усіх, хто матиме змогу і охоту провести ці уже весняні вечорі в нашому товаристві. До речі, 10 березня — мій день народження, тож у Чернівцях, мабуть, буде особливо святковий концерт! З великою радістю побачимося з кожним, адже ми також скучили за вами. Сподіваюся, ніякі екстраординарні обставини не завадять нашим зустрічам і не зіпсують нам настрій”.
Тарас Петриненко — справжня легенда української музики та національної ідентичності. Його творчість — це голос поколінь, глибина патріотизму і щира любов до рідної землі. На сцені співака уже багато років підтримують Тетяна Горобець, відома своїм ніжним і проникливим голосом, а також гурт «Гроно», який наповнить музичний вечір неймовірною енергією. Ці концерти обіцяють стати не лише пісенною насолодою, а й святом українського духу, яке залишить незабутній слід у серцях глядачів.
На сцені Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика. Фото: Віталій Грабар, Іван Станіславський
Березень у Львівській філармонії – це суцвіття різноманітних музичних подій: театральних та балетних вистав, барокових дійств, джазових вечорів та вишуканих класичних концертів.
У програмі будуть представлені обробки українських народних пісень, твори для фортепіано та імпровізації, джазові стандарти і світові хіти. Прем’єрним у Львові буде виконання концерту для фортепіано з оркестром № 9 Олександра Саратського (партія фортепіано в стилі імпровізація).
Концерт входить до всеукраїнського турне, яким композитор та піаніст має на меті підтримати та надихнути вишуканою музикою широку аудиторію у наші складні часи під час війни.
Дивовижне мереживо українських народних пісень та традиційних танців різних регіонів нашої розмаїтої та неосяжної України – так стисло можна розповісти про концерт, який для вас готують неперевершені «Козаки Поділля».
7 березня запрошуємо разом з нами поринути до витоків криниці народної мудрості та насолодитися усіма барвами українського мистецтва! Яскраві хореографічні композиції, пісні, що своєю енергетикою зачіпають найпотаємніші струни наших душ, видовищне сценічне дійство, від якого перехоплює подих – усе це та багато іншого чекатиме на вас цього вечора!
На сцені Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика. Фото: Віталій Грабар, Іван Станіславський
Коли за вікном пробуджується весна, коли кожен подих наповнений свіжістю і світлом, душа хоче співати. Мрійливий та піднесений співочий вечір від оркестру INSO-Львів, хорової капели “ДУМКА” і неповторних солістів Тетяни Журавель, Володимира Щигіля та Максима Сальнікова під батутою магнетичного диригента Раймонда Янссена відбудеться для вас у першу суботу весни – 8 березня.
У програмі концерту звучатимуть оперні шедеври, які надихають, окриляють, зворушують та захоплюють. Вишукані арії, пристрасні дуети та грандіозні хорові сцени перенесуть вас у світ справжніх великих почуттів і неймовірної краси бельканто.
До дня народження Тараса Шевченка Національна капела «Дударик» готує особливий вечір, де поезія Кобзаря оживе у сучасному музичному прочитанні! Від класики до джазу, від хорової величі до камерної лірики – усе це розкриє глибину й силу української поетичної традиції.
Лунатимуть не лише вірші Тараса Шевченка, а й поезія Грицька Чубая, Василя Стуса, Віктора Неборака, Юрія Іздрика, Сергія Жадана – це погляд на Україну через слово та музику.
Саме емоційна складова є найважливішою для Серін де Лабом, адже метою її візитів залишається моральна підтримка українців. Упродовж останніх трьох років солістка дала понад десять концертів у Львові, а також активно виступала на підтримку України в країнах Європи.
Впродовж останніх років програми Серін збагатились і українською музикою, тож і в цей вечір звучатимуть вокальні твори Мирослава Скорика, а також «Три інвенції для чотирьох мелодичних інструментів» Олександра Козаренка.
На сцені Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика. Фото: Віталій Грабар, Іван Станіславський
На сцені виступить квартет FueGo Orchestra, який зачарує слухачів витонченими мелодіями танго Астора П’яццолли та іншими шедеврами, що розкривають палітру пристрасті, ніжності й драми. Музика оживе у новому світлі завдяки яскравим інтерпретаціям цього талановитого колективу.
Особливого настрою додасть поет Андрій Пермяков у ролі Астора П’яццолли, який через слово перенесе вас у світ геніального маестро.
Епічна поема лорда Байрона «Мазепа» стала одним із найвпливовіших мистецьких творінь історії, не оминув популярного сюжету ще один видатний син доби романтизму – Ференц Ліст. Його головною ідеєю стало не лише музикою передати людську боротьбу із силами природи, а й показати Мазепу, який після падіння підіймається, щоб стати великим вождем серед людей.Продовжуючи романтичні віяння, прозвучить і Симфонія №1 Йоганнеса Брамса. Надмірна самокритичність та зависокі очікування не лишили місця впевненості юному Брамсу.
А опонентом до перших двох творів прозвучить і Концерт для альта і симфонічного оркестру Кшиштофа Падеревського. Попри неприхильну до романтизму добу модерну, основною інтонацією концерту стали зітхання та проникливий монолог, який із людської душі підносить альт.
«Пригоди дівчинки Веснянки» — унікальний балет відомої української композиторки Жанни Колодуб, написаний спеціально для дітей!
Спільно з балетною школою-театром «L.Stage» готуємо особливу подію — дитячий балет. Чарівне яскраве дійство, яке окрім вишуканих костюмів, невагомої хореографії та прекрасної музики готує для глядачів ще багато сюрпризів. Ніхто краще не розповість казкову історію, ніж діти.
Сплав юності й досвіду – саме таким є секрет віртуозного рівня та непоборної енергії Львівського камерного оркестру «Академія»! На цей раз, програма концерту обʼєднає довершені класичні шедеври, як Адажіо і фугу до мінор Вольфганга Амадея Моцарта та барокову перлину — Концерт для скрипки з оркестром ля мінор Йоганна Себастьяна Баха зі свіжим подихом нової української музики — «Ноктюрном» Богдани Фроляк та «Містом Марії» Золтана Алмаші.
Зіграють виконавці й твір патрона філармонії Мирослава Скорика – Концерт для фортепіано, струнних і великого барабана.
Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка
До 180-річчя Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка відновлена одна з важливих закладених спільно з філармонією традицій — проведення державних іспитів у залі імені Станіслава Людкевича. На цей раз у виконанні Симфонічного оркестру оперної студії Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка під батутою Модеста Менцінського прозвучать твори Йоганнеса Брасмса, Віктора Косенка, а також премʼєра Симфонії №1 «Хаос» Марʼяна Філя.
“Ода стійкості” – симфонії свободи в часи випробувань “Ода стійкості” — це унікальна культурно-благодійна ініціатива, яка поєднує творчість і військовий досвід. У серії концертів прозвучать симфонічні твори сучасних композиторів, створених під впливом подій війни в Україні.
Ці композиції будуть інтерпретовані диригентом Сергієм Лихоманенко, який вже третій рік знаходиться на Донеччині, захищаючи нашу країну як офіцер Збройних Сил України. Проєкт покликаний не лише продемонструвати незламність українського духу, а й об’єднати міжнародну спільноту через силу музики.
БАХ Маратон.
Щорічно на честь святкувань дня народження Йоганна Себастьяна Баха Львівська національна філармонія проводить «БахМаратон». Як відомо, більшість світу святкує уродини митця 21 березня — за старим календарем, адже протестантська Німеччина прийняла григоріанський календар у 1700 році з домовленістю, що аж до року 1699 всі дати зберігаються чинними.
Лісова музична школа — це особливе чарівне місце, де кожен зможе доторкнутися до магічного світу музики. Саме туди поспішає потрапити на навчання славнозвісний хлопчик-звук Дзень-Бум, який тепер, проживаючи на планеті Земля, вирішив поповнити свій музичний багаж знань.
У лісовій школі, як і у справжній музичній школі, є спеціальні музичні класи, які ведуть особливі вчителі та наставники. Після «проходження» такого класу — кожен отримає спеціальну відмітку і, що найголовніше, вміння та знання, аби наприкінці з відзнакою закінчити своє навчання і отримати «золоту медаль» випускника. Також перед кожним концертом, об 11:00 на маленьких слухачів чекатимуть веселі інтерактиви від Центру музичного розвитку “TEMPO”.
Легендарна “Carmina Burana” Карла Орфа на сцені Львівської філармонії – цю подію неможливо пропустити!
Філософія і містика, простота і розкіш, земне і духовне поєдналося у масштабній сценічній кантаті, що принесла своєму автору світову славу. Центральний символ твору – Колесо Фортуни, яке уособлює циклічність і нескінченність водночас. Людська природа прагне радості та насолод, проте безтурботність завжди чергується з драмою та нещастями, а багатство й удача ніколи не тривають вічно. Яскрава й надемоційна музика Орфа не залишає байдужим жодного слухача: її мотиви надовго врізаються в памʼять, а потужна енергія назавжди залишає свій слід у серці.
Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка
До 180-річчя Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка відновлена одна з важливих закладених спільно з філармонією традицій — проведення державних іспитів у залі імені Станіслава Людкевича. Запрошуємо почути Симфонія № 8 соль мажор Антоніна Дворжака та Концерт для фортепіано з оркестром № 2 ля мінор Анатолія Кос-Анатольського у виконанні Симфонічного оркестру оперної студії Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка та соліста – Віталія Дворового під батутою Софії Думіч.
Дударик приготував для Вас нову концертну програму. Цього разу цілющий еліксир з досконалої української поезії і музики. Тож маємо за честь запросити вас на Вечір неперевершених пісень улюблених поетів.
Красивий і вишуканий, без пафосу і академізму. Стус і Сковорода, Франко і Симоненко, Антонич і Українка зазвучать у знаних і нових піснях. Цей вечір премʼєр доповнять оркестр «Віртуози Львова», Дударик-бенд, чоловічий склад капели «Дударик» і чудові солісти: Анна Шумаріна, Дарія Кудрик, Юрій Йосифович, Тарас Різняк, Назар Омельчук та солісти капели.
Романтичним центром березня стане концерт, що поєднав музику трьох провідних композиторів-романтиків: Фелікса Мендельсона, Каміля Сен-Санса та Франца Шуберта.
«Віртуозність дає композитору крила, на яких він може злетіти над буденністю і банальністю», – говорив Сен-Санс після премʼєри Концерту для віолончелі з оркестром № 1. Тож і ми запрошуємо разом із музикантами Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії, солістом – Максимом Римарем та диригентом – Гудні Емільсоном здійнятися над щоденними клопотами і на один вечір зануритись у світ поєднання ліричності віолончелі з інструментальною віртуозністю оркестру.
У святковій Академії, присвяченій 210-й річниці зі дня народження о. Михайла Вербицького прозвучать твори різних жанрів: духовна музика, «співогри», гітарні та симфонічні твори у виконанні: Львівської академічної чоловічої хорової капели «Дударик», Академічного інструментального ансамблю «Високий Замок», лауреата міжнародних конкурсів гітаристів Віктора Паламарчука, народних ансамблів «Аколада» і «Вербиченька».
Сьогодні у час страшної війни, особливе місце в житті нації посідає твір Славень «Ще не вмерла Україна». Ця музика надихає воїнів, веде їх у бій, дарує віру і надію на перемогу, торує шлях у майбуття : «І у нашій Україні доленька поспіє», і у нашій «Україні слава стане поміж народами».
30 березня у Львівській філармонії Іван Падуар зіграє концерт у квартеті з українськими музикантами. На ньому звучатиме авторська музика відомого європейського музиканта.
У 2022 році Іван Падуар підтримав Україну – дав три безкоштовні концерти у межах фестивалю Jazz Bez у Львові, Рівному та Умані. Цього року він знову вирушає до України. Він створює неймовірну музичну колаборацію з українськими зірками – басистом і композитором Ігорем Закусом, трубачем Ярославом Казмірчуком та барабанщиком Ярославом Борисом. Іван Падуар – піаніст, який роками грав з легендарним Тутсом Тілемансом та виступав з такими зірками, як Річард Бона, Ману Катче та Рішар Гальяно.
«Сестричка Віка». На початку 1990-х це ім’я було на вустах у багатьох українських рок-фанів. Коли вони вперше побачили фрікувату, але ефектну співачку на сцені «Червона Рута-1989» у Чернівцях, то вже не змогли про неї забути. Дівчина свідомо позиціонувала себе андеґраундною музиканткою і протиставлялася тогочасним поп-співачкам на кшталт Русі, Ірини Білик та інших, чиї пісні звучали в ротаціях на радіо та ТБ.
Проте Вікторія Врадій (так артистку звуть насправді) тоді не була на сцені новачком. До того, як гучно про себе заявити, вона понад десять років співала у вокально-інструментальних ансамблях і навіть встигла попрацювати у Москві.
Врадій могла б збирати в Україні стадіони, але в пошуках кращої долі у 1993-му емігрувала до США. Відтоді її ім’я поступово стиралося із пам’яті слухачів, але досі не стерлося остаточно.
Продовжуючи ревізію української музичної сцени, музичний журналіст Філ Пухарев розбирає феномен Вікторії Врадій та намагається зрозуміти, чому настільки яскрава артистка не знайшла себе на українській сцені.
Вікторія Врадій
Дженіс Джоплін, українська естрада та перше кохання
Коли Віка Врадій вчилася у четвертому класі, її старший брат, що працював на флоті, привіз із рейсу закордонну платівку. На обкладинці красувалося фото якоїсь хіпарки із підписом Janis Joplin. Увімкнувши її, львів’янка ледь не зомліла від захвату. Нехай виконавиця часом і не потрапляла в ноти, проте в її хриплуватому голосі було те, чого не було у багатьох ідеальних радянських співаків — харизма.
Віка могла лише мріяти про те, щоб співати так само, бо народилася у Радянському Союзі, де рок був під забороною. «Ну, якщо сцена мені не світить, хоч по світу помандрую!» — вирішила вона і вступила на географічний факультет Львівського університету.
Але музика все ж таки наздогнала Врадій. У 1976-му 15-річна Віка познайомилася із Віктором Морозовим — вокалістом, гітаристом і композитором львівських ВІА «Арніка» та «Ватра». Попри навчання в університеті, дівчина знайшла час на те, щоб приєднатися до гуртів як вокалістка.
ВІА «Арніка»
До платівки «Арніки» 1979-го потрапили дві рок-балади із голосом Врадій — «Колискова для Мар’янки» та «Прощай». Десять років по тому консервативні противники критикуватимуть «Сестричку Віку» за «невміння співати». Хоча їм було б достатньо просто почути ці пісні.
Наприкінці 1970-х «Арніка» розпалася через фінансові труднощі. Однак Юрій Варум, колишній музичний керівник ансамблю та батько Анжеліки Варум, запросив Вікторію Врадій до свого нового гурту «Лабіринт». Вона погодилася і разом з музикантами переїхала до російського міста Горький (нині — Нижній Новгород).
На бас-гітарі в «Лабіринті» грав молодий музикант і композитор Володимир Бебешко. Між ним і Вікою зав’язалися стосунки, а невдовзі чоловік зробив пропозицію — при тому, що сам у цей час сидів у горьківській колонії за дрібне шахрайство. А за кілька років Бебешко стане тією людиною, яка кардинально перезавантажить кар’єру Врадій.
Вікторія Врадій
Життя у Москві, повернення до Львова, знайомство з «Гадюкіними» та «Скрябіним»
Після Горького Врадій та Бебешко перебралися до Москви. У білокам’яній чоловік відкрив власну студію, де працював над аранжуваннями для Алли Пугачової та інших російських зірок. Віка продовжила співати. У 1985-му вона разом із Михайлом Боярським записала саундтрек до дитячого фільму «Вище веселки».
Врадій могла б залишитися у Москві і навіть здобути славу другорядної російської співачки. Та доля розсудила інакше. Наприкінці 1980-х у Віки тяжко захворіла мати. Щоб доглядати за нею, їй із чоловіком довелося повернутися до Львова.
На новому-старому місці Бебешко прийняв доленосне рішення — стати продюсером своєї дружини. Він відчував запити аудиторії і розумів, що зі старомодним естрадним репертуаром Врадій в Україні мало що світить. Співачці потрібен був новий імідж «дівчини з народу», бунтівної та самоіронічної.
«Я розуміла, що перед тим, як вийти на львівську сцену, потрібно знайти новий образ, пластику, відповідну музику. Усе це повинно було прозвучати саме у львівському контексті, але неодмінно сучасно і сильно. …У своїх пошуках я мала відповідні орієнтири — це творчість таких світових зірок як Стінг, Ніна Хаген, Габрієл»,
— Вікторія Врадій у розмові з Олександром Євтушенком для книги «Легенди химерного краю».
Якось на студію до Бебешка прийшли, за його ж словами, «якісь задрипані рокери». Музиканти розповіли, що грають у гурті «Брати Гадюкіни». Лідер команди, Сергій Кузьминський, тремтячими руками простягнув аранжувальнику касету із демо-записами. Коли чоловік натиснув на Play, у його голові ніби загорілася лампочка. Драйвове гітарне звучання, хуліганський колорит та безкомпромісні тексти на львівському суржику — це ж саме те, що він шукав!
Вікторія Врадій
«Віці подобалося те, що роблять “Брати Гадюкіни”, і я звернувся до Сергія Кузьминського, кажу йому: “Кузя, а ти міг би написати для Віки пару речей?”. Цей музичний стиль називали тоді український панк-рок. Я його назвав тоді своїм стилем — український гоп-рок», — Володимир Бебешко в інтерв’ю «Українському Радіо».
Так у 1989-му на світ з’явився проект «Брати Гадюкіни і Сестричка Віка». Якийсь час музиканти грали разом, спільним складом: у першій частині концертів співав Кузьминський, потім його змінювала Врадій. Однак двом лідерам швидко стало тісно. Через це «Сестричці» довелося відділитися від гурту і вирушити в сольне плавання.
«Ми не сварилися, навіть не розлучалися. Грали спільні концерти. Однак я відчула, що тягну ковдру на себе», — згадувала Вікторія Врадій у книзі «Легенди химерного краю».
Серед музикантів, яких Бебешко знайшов для Віки в Новояворівську, були молодий Андрій Кузьменко та клавішник Сергій Гера, засновники гурту «Скрябін». «Кузьма» та «Шура» написала для співачки пісню «То моє море», яку потім переграли самі в альбомі «Технофайт» (1993). А вже в середині 1990-х Врадій потрапить із хітом до культового хіт-параду «Територія А».
«Бебешко почав нас тягати за собою, виступали у складі гурту “Сестричка Віка”: на сцені пускали “фанеру”, а я робив показуху — щосили “рвав баян” або з гітарою скакав. Насправді, крім клавішних, ні на чому грати не вмію», — розповідав Андрій Кузьменко в інтерв’ю виданню «Високий Замок», 2015 рік.
«Червона Рута», дебютний альбом та «американська мрія»
Успіху Вікторії Врадій сприяв не лише Володимир Бебешко, а й «Гадюкіни» та зокрема Сергій Кузьминський. Адже саме Кузя написав для співачки пісні «Ганьба» та «Шахтарське бугі», з якими вона перевернула гру на чернівецькій «Червоній Руті» в 1989-му.
Тоді 28-річна Віка вразила глядачів фестивалю та членів журі поєднанням рок-звучання в стилі «нової хвилі» 1980-х із «антирадянськими» меседжами та кумедним суржиком у текстах. Коли вона вийшла на сцену у довгих панчохах, темній джинсовій куртці та у шоломі радянського пілота, можна було сміливо пророчити — народилася нова рок-зірка, подібних якій в Україні ще не було.
«Хто не живе, той не вмирає Хто не заснув, той си не просинає Хто очі не відкрив, той ніц не бачить За тобою, Морозенко, вся країна плаче»
Вікторія Врадій — «Ганьба»
На «Червоній Руті-1989» Врадій здобула першу премію. Після фурору реліз повноформатного альбому залишався для співачки питанням часу. Він вийшов у наступному, 1990-му році під провокативною назвою «Мамо, я дурна».
«Ви наказали, мамо, щоб я не гуляла, Бо львівські хлопці хочуть тілько секс, Свого наставника я врешті покохала, Він має дачу, але старий, як пес».
Вікторія Врадій — «Мамо, але я дурна»
На дебютному студійнику Вікторії Врадій знайшлося місце як для протестних панк-треків, якими вона відзначилася на «Червоній Руті», так і для стьобних рок-гуморесок. У них співачка висміює молодих маргіналів, що переїхали до великих міст із рідних провінцій, але не змогли до них адаптуватися.
Виступ «Сестрички Віки» у Києві на концерті з нагоди II З’їзду Народного Руху України. 1990 рік
Що далі? А далі — Америка! Принаймні так мріяла сама Врадій, надихаючись успіхом улюбленої Дженіс Джоплін.
Співачка ще не знала, що рішення переїхати за океан стане найбільшою помилкою в її кар’єрі.
Еміграція, падіння популярності, кліп Green Grey
У 1993-му «Сестричка Віка» разом із чоловіком-продюсером, сином і котом емігрувала до США. Перші виступи за океаном пройшли непогано. Але цього виявилося недостатньо, щоб вразити вибагливу місцеву публіку. Гроші в подружжя Врадій-Бебешка швидко закінчилися. Не маючи змоги жити з музики, їм довелося братися за наймаруднішу роботу.
«Там потрібно було виживати. Знайшовся якійсь українець, пообіцяв допомогти з роботою. Каже, завтра приходьте о шостій ранку, будете ламати мені бетонний сарай — я вам заплачу 10 доларів. Я кажу — вмирати буду, але за 10 доларів не піду тобі бетон тягати», — згадував ті часи Володимир Бебешко в інтерв’ю «Українському радіо».
Вікторія Врадій
Довго так тривати не могло. Розуміючи, що його «американська мрія» тріщить по швах, Володимир Бебешко розлучається із Вікторією Врадій та повертається до України. Згодом він переконається, що тоді зробив правильне для себе рішення. В Україні Бебешко став затребуваним продюсером, відповідальним за проекти «Пающіє труси», «СолоХа» та інші. Він навчився правильно генерувати музичний треш-контент і продавати його за грубі гроші.
Обкладинка альбому «Сестрички Віки»
Віка натомість вирішила випробувати себе на міцність і залишилася у США. Там вона працювала приватною водійкою, супроводжуючи американських реперів. Але знаходила час і для творчості. Разом із гуртом EXIT Врадій виступала у нью-йоркських клубах, переспівуючи джазові стандарти та граючи улюблений панк-рок. Але від крихітних сцен у прокурених приміщеннях до Карнегі-голлу їй було як до Марсу пішки. Якщо ще кілька років тому музика видавалася для Врадій справою всього її життя, то в Америці перетворилася на звичайне хобі.
Обкладинка альбому «Сестрички Віки»
У той момент Віку якщо і можна було побачити на українських екранах, то лише в епізодичній ролі самої себе у кліпі на пісню «Эмигрант» прогресивного тоді альтернативного гурту Green Grey. На моменті 3:40 вона стоїть посеред залюдненої вулиці американського мегаполісу і промовляє в камеру: «Жизнь — собачья».
Нова надія та нове розчарування
У 2004-му в Україні відбулася Помаранчева революція. Виснажена американською рутиною Вікторія Врадій із захватом спостерігала за тріумфом патріотичних настроїв на батьківщині. Їй здавалося, що в Україні от-от відродиться попит на самобутніх та автентичних митців і що про неї тут все ще пам’ятають. В ейфорії Врадій спакувала валізи та взяла квиток додому в один кінець.
«І якраз потрапила у вирій революції. І це мене надихнуло, адже я завжди чомусь з’являюся у революційний період. Навіть не знаю, чи спочатку починається революція, а потім з’являюся я, а чи навпаки. Але відчуваю, що повернулася вчасно. Зараз саме той час, коли я маю бути тут», — Вікторія Врадій в інтерв’ю 2005 року для ZIK.
В Україні ідеї лилися із Врадій рікою. Cпівачка розповідала журналістам, що записує нові пісні, які презентують український фольк-рок у раніше не баченому вигляді та звучанні. Ще одним тогочасним проектом співачки був документальний фільм про історію українського народного мистецтва.
Планам не судилося збутися. Достеменно невідомо, чому саме. Можливо, все перекреслила розмова з Володимиром Бебешком. Коли вона запропонувала колишньому чоловіку та продюсеру знову попрацювати разом, той відмовився навідріз: мовляв, надто пізно — про «Сестричку Віку» всі забули, в Україні тепер нові герої.
Маятник хитнувся у зворотний бік. Причому як для самої Врадій, так і для багатьох українців. Прихід до влади проросійських сил у 2010-х вбив будь-які надії на національне відродження. Розчарувавшись у перспективах вдома, співачка повернулася до Америки, яка, здається, вже стала для неї ріднішою, ніж Україна.
Вікторія Врадій
Сьогодні Вікторія Врадій живе у Лос-Анджелесі. Працює менеджеркою в місцевій компанії. Після Бебешко жінка виходила заміж ще двічі, обидва рази — невдало. Три найважливіші речі в її житті зараз: музика, кава та пес ВіктОр (названий на честь класика французької літератури, Віктора Гюго).
Коли у Віки запитують про те, що їй дало життя за океаном, відповідає: «Америка навчила мене вірити в себе і використовувати всі ресурси, які я маю». На жаль, ці навички не допомогли їй врятувати власну кар’єру, яка відійшла в минуле разом із буремними 1990-ми.
Протест, що визначив майбутнє
І все ж важко назвати Вікторію Врадій забутою артисткою. Недооцінена, нереалізована, нерозкрита — що завгодно, але не забута. Надто яскраво вона заявила про себе на нашій рок-сцені у 1990-х.
Бебешко лукавив: про Віку таки пам’ятають. Передусім — журналісти, критики та інші музичні дослідники. Вони в один голос скажуть вам, що пісні «Сестрички Віки» — це культове для 90-х і багато в чому етапне явище для всієї української музики.
Вікторія Врадій
Врадій переконувала українців, що грає панк-рок. Це не зовсім так. Від Sex Pistols, The Clash, Ramones та інших класиків жанру артистка запозичила не стільки звучання, скільки революційний дух, що вдало зрезонував із настроями українців в умовах помираючої радянської імперії.
Водночас протестні пісні в репертуарі Віки можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Справа в іншому. Для українців початку 1990-х Віка стала таким собі музичним дзеркалом. У ньому слухачі бачили себе справжніх. Можливо, не до кінця впевнених у собі, завислих між «вчора» і «сьогодні», дещо інфантильних і не звиклих до самостійності (за що маємо «дякувати» радянській владі, яка десятиріччями винищувала та принижувала наш народ). Але щирих, винахідливих, добродушних. І головне — готових посміятися над собою. А це вже ознака інтелекту і перший крок до того, щоб ставати кращими та самовдосконалюватися.
Саме тому Вікторію Врадій так любили українські неформали 1990-х. Вони росли на її піснях і зрештою виросли із дивакуватих маргіналів в авторитетних інтелектуалів.
Врадій пролетіла над українською сценою зі швидкістю комети, але слід від неї можна досі розгледіти в українській музиці різних стилів та жанрів. Самоіронічний «гоп-рок» «Сестрички» пройшов крізь творчість музикантів кількох наступних поколінь: від «Скрябіна», «Вася Club» та, вибачте, Вєрки Сердючки, до сучасних інді-артистів на зразок Latexfauna чи «Курган&Агрегат». Всіх їх об’єднують навіть не самобутність у звучанні, дотепні пісні чи тексти на суржику. А передусім вміння приймати себе справжніми, з усіма тарганами в голові та перемогами. Перемогами як над собою, так і над противниками.
Уже в цю неділю, 9 березня у Львівській національній філармонії капела «Дударик», оркестр «Віртуози Львова» та «Шевченко-Оркестра» зіграють унікальний концерт, присвячений Дню народженню Кобзаря, «Тарас Шевченко: Музика і Поезія».
Початок заходу о 17:00, повідомили у Національній капелі «Дударик».
«До дня народження Кобзаря його поезія оживе в музиці – від класики до джазу, від хорової величі до камерної лірики. Поетичні мости між поколіннями та улюблена поезія в акторському прочитанні: Шевченко, Чубай, Стус, Неборак, Іздрик, Жадан – слово і музика про Україну. Візуальне мистецтво розкриє глибину музики й слова, створюючи незабутню атмосферу», – зазначають організатори.
Солістами вечора будуть Дарія Кудрик, Юрко Йосифович, Тарас Різняк.
«Сучасне покоління розуміє Шевченка інакше. Як Нігоян, Жизневський… Це покоління щирих, добросердих, ласкавих, відважних і славних, розумних і справжніх людей. Таке, про яке мріяв Шевченко. Про українців 21 століття. Такі будуть і пісні – справжні. Поезія Чубая, Жадана, додасть тактильності, присутності тут і зараз. А ще солісти, які як найгостріші клинки, дістануться самого серця. «Дударик» слугуватиме музично-поетичним простором, де вам буде дуже затишно і рідно», – наголосив директор і диригент Львівської національної академічної чоловічої хорової капели «Дударик.
Він додав, що програма концерту буде максимально сучасною, можливо, найцікавішою за останні роки.
«У наших реаліях немає місця компромісам і конформізму. Тому «Дударик» створив чергову вартісну програму – актуальну, пряму й водночас вишукану. А з мистецького погляду – чи не найцікавішу за останні роки. Мабуть, саме тому на концертах повні зали. Цього разу аншлаг подарує Львів Шевченкові», – сказав Дмитро Кацал.
Це ініціатива дружини полеглого захисника, яка на власному досвіді знає, як важливо мати опору, щоб не зламатися і рухатися далі.
У Львові розпочався черговий проєкт «Продовжуй жити», спрямований на підтримку жінок, чиї чоловіки загинули, захищаючи Україну. Це ініціатива Оксани Ганкевич – дружини бойового медика 125-ї бригади тероборони Андрія Ганкевича, який загинув у бою 5 липня 2022 року.
Проєкт покликаний допомогти жінкам знайти новий сенс життя, підвищити свою економічну, соціальну та емоційну стійкість.
У програмі:
Психологічна підтримка
Навчання професійних навичок, фінансової грамотності та підприємництва
Збереження історій учасниць через подкасти та фоторефлексію
«Продовжуй жити» стартував у Львові й завершиться підсумковою конференцією, де представлять результати після відновлення та реалізації подальшої співпраці з родинами загиблих військовослужбовців.
««Моя історія» – серія подкастів у межах проєкту «Продовжуй жити». Це не просто відео. Це живі голоси жінок, які втратили найдорожчих, але зберегли їхні історії. У цих подкастах дружини полеглих героїв діляться спогадами про своїх чоловіків – про їхні мрії, силу, любов і подвиг.
Кожна історія – це свідчення великої любові та незламності. Це голос болю, але й голос надії. Це про втрату, але й про життя, яке триває, про те, як горе може перетворитися на джерело сили, а пам’ять про загиблих Героїв – на мотивацію для нових звершень.
Ці подкасти покликані підтримати тих, хто також переживає біль втрати, і надихнути кожного з нас не забувати про тих, хто віддав своє життя за Україну.
Пам’ять живе, коли ми розповідаємо. Любов не зникає, коли ми її бережемо», – додала Оксана Ганкевич.
Реалізація проєкту стала можливою завдяки підтримці Уряду Великої Британії, наданій через Міністерство закордонних справ, у справах Співдружності націй та розвитку Сполученого Королівства в межах проєкту «Жінки. Мир. Безпека: діємо разом», який реалізує Український Жіночий Фонд / Ukrainian Women’s Fund.
Нагадаємо, на Львівщині для родин військових працюють Західний регіональний центр Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Офіс підтримки родин військовослужбовців, Центр з розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Усі три центри розташовані в одному приміщенні за новою адресою: Львів, вул. Січових Стрільців, 21.
1. Західний регіональний центр Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими – тут надають необхідну підтримку сім’ям полонених та зниклих безвісти, а також допомагають звільненим з полону у процесі реабілітації. Центр опрацьовує звернення не лише від жителів Львівської області, але й від Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської, Закарпатської та Рівненської. Громадяни можуть отримати психологічну та юридичну допомогу.
Консультації надають з 10:00 до 16:00 за попереднім записом за номером телефону: 0 800 300 541.
2. Офіс підтримки родин військовослужбовців – в центрі надають юридичну та психологічну допомогу. Функціонує він з ініціативи начальника Львівської ОВА Максима Козицького. Серед найпопулярніших послуг: отримання соціальних виплат, набуття статусу зниклого безвісти, відновлення прав військовослужбовців. Також Офіс співпрацює з ТЦК та СП, військовими формуваннями, правоохоронними органами, територіальними органами Пенсійного фонду України та органами соціального захисту.
У телеграм-каналі Офісу можна знайти корисну інформацію від юристів, психологів та інших спеціалістів, а також історії звернень до Офісу. Приєднатися до телеграм-каналу можна за посиланням.
3. Центр з розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин створений для підвищення результативності розшукових дій, а також для налагодження комунікації із родинами безвісти зниклих. Тут працюють слідчі, оперативники кримінальної поліції, кіберполіцейські та спеціалісти-криміналісти. Запрацював Центр наприкінці травня торік.
Консультації надають щовівторка та щочетверга з 10:00 по 13:00. Або ж з понеділка по пʼятницю за номером телефону 0682362883. Графік з 09:00 по 18:00.
Додамо, у ці офіси можуть звертатись власне військовослужбовці, добровольці, резервісти, ветерани російської-української війни та члени їхніх сімей.
Водіння автомобіля – це не лише вміння керувати транспортним засобом, а й відповідальність за безпеку на дорозі. Новачки часто відчувають хвилювання перед першими поїздками, оскільки керування автомобілем потребує уваги, координації та впевненості. Важливо заздалегідь ознайомитися з основними принципами водіння, правилами дорожнього руху та можливими труднощами, що можуть виникнути під час керування транспортним засобом.
Багато водіїв згадують свої відчуття, коли сідають перший раз за кермом. У цей момент важливо не лише правильно керувати автомобілем, а й контролювати власні емоції. Хвилювання, страх зробити помилку або невпевненість у своїх діях можуть заважати зосередженню. Тому перед першою поїздкою рекомендується відпрацювати основні навички на закритій території, наприклад, на автостоянці або навчальному майданчику. Це дозволить адаптуватися до автомобіля та навчитися правильно реагувати на зміну ситуації на дорозі.
Перед виїздом варто переконатися у справності транспортного засобу. Необхідно перевірити рівень пального, справність гальмівної системи, світлових приладів і тиску в шинах. Також варто налаштувати дзеркала та сидіння, щоб забезпечити максимальний комфорт та огляд під час руху. Підготовка допоможе уникнути зайвого стресу та зменшить ризик виникнення несподіваних ситуацій під час першого водіння.
Автомобіль Suzuki Vitara
Основні труднощі та способи їх подолання
Новачки часто стикаються з низкою труднощів під час перших поїздок на автомобілі. Однією з найпоширеніших проблем є невпевненість у власних діях. Це може призвести до повільного реагування на дорожні ситуації, що збільшує ризик аварійності. Важливо зберігати спокій та дотримуватися правил дорожнього руху. Практика на малозавантажених дорогах допоможе звикнути до керування автомобілем і підвищити впевненість у власних навичках.
Ще однією складністю є правильне виконання поворотів, зміна смуги руху та дотримання дистанції. Часто початківці не враховують необхідний кут повороту або неправильно оцінюють відстань до інших автомобілів. Для уникнення цих помилок варто заздалегідь вивчити техніку поворотів і зміну смуги та відпрацювати їх у безпечних умовах. Використання дзеркал і контроль за ситуацією навколо транспортного засобу є ключовими елементами безпечного водіння.
Додатковим викликом може стати рух у міських умовах, де велика кількість автомобілів, світлофорів та пішоходів. Початківцям рекомендується починати з поїздок у менш завантажених районах, поступово ускладнюючи маршрути. Регулярна практика допоможе адаптуватися до дорожніх умов та швидше освоїти необхідні навички для комфортного та безпечного водіння.
Автомобіль Toyota RAV4
Як зменшити стрес і підвищити впевненість за кермом
Стрес під час водіння – це звичайне явище, особливо для тих, хто тільки починає навчатися. Однак є кілька способів, що допоможуть зменшити напругу та зробити процес водіння приємнішим. Один із найважливіших методів – це правильне дихання та розслаблення. Глибокий вдих і повільний видих допоможуть зменшити хвилювання та покращити концентрацію.
Ще одним дієвим способом є поступове збільшення часу за кермом. Короткі поїздки без значного навантаження на водія допоможуть звикнути до автомобіля та розвинути автоматизм у діях. Важливо вибирати маршрути, які не містять складних розв’язок або інтенсивного руху, щоб уникнути зайвого стресу.
Крім того, варто навчитися прогнозувати дорожні ситуації та завжди залишати собі запас часу для прийняття рішень. Аналіз дій інших учасників руху, вивчення типових сценаріїв на дорозі та дотримання безпечної дистанції допоможуть краще контролювати ситуацію та підвищити впевненість у власних силах. Зрештою, водіння – це навичка, яка покращується з досвідом, тому головне – не боятися практикуватися і розвивати свої вміння щодня.
З нагоди дня народження видатного українського композитора, поета та музиканта Володимира Івасюка, який 4 березня 2025 року відзначав би свій день народження, ми пропонуємо вам зануритися у світ його творчості та дізнатися 10 цікавих фактів про його життя.
Його пісні, сповнені мелодійності та патріотизму, стали символом української культури, а його талант та працелюбність надихають покоління митців. Володимир Івасюк – це не просто ім’я, а ціла епоха в історії української музики, чия спадщина продовжує жити в серцях мільйонів.
На честь поетів
Володимир Івасюк був названий на честь двох улюблених поетів його батька, Михайла Івасюка, – Володимира Сосюри та Володимира Самійленка. Це підкреслює глибокий зв’язок сім’ї з українською літературою та культурою.Батько Володимира, Михайло Івасюк, був відомим письменником, що, безумовно, вплинуло на формування творчої особистості сина.
Володимир Івасюк. Фото з архіву музею Володимира Івасюка в Чернівцях
Музичний талант з дитинства
Вже у трирічному віці Володимир виявляв неабиякий інтерес до музики, відвідуючи репетиції хору, де працювали його батьки. Це раннє знайомство з музикою сприяло розвитку його таланту. Він швидко запам’ятовував мелодії та ритми, демонструючи природну музичну обдарованість.
Володимир Івасюк. Фото з архіву музею Володимира Івасюка в Чернівцях
Перші кроки до музичної майстерності
Володимир Івасюк почав самостійно навчатися грати на скрипці у віці п’яти років, що свідчить про його ранню музичну обдарованість. Цей ранній прояв таланту став початком його шляху до визнання як видатного композитора і музиканта.
Володимир Івасюк
Музична школа
Музична школа в Кіцмані була відкрита завдяки зусиллям Михайла Івасюка та інших батьків, які прагнули дати своїм дітям музичну освіту. Володимир став одним з перших учнів цієї школи, де почав систематично навчатися грати на скрипці.
В. Зінкевич, Н. Яремчук та В. Івасюк. Виступ на Всесоюзному пісенному конкурсі «Пісня – 71»
Різнобічний талант
Володимир Івасюк був не лише талановитим композитором, а й професійним лікарем, скрипалем, піаністом, віолончелістом, гітаристом, виконавцем пісень та живописцем. Це свідчить про його універсальну обдарованість. Він прагнув досконалості в усьому, чим займався, демонструючи високий рівень професіоналізму.
Володимир Івасюк із фотоапаратом на озері Ріца. Гагра, липень 1976 року.
Вища освіта
Володимир Івасюк здобув дві вищі освіти: медичну та музичну. Після закінчення Чернівецького медичного університету він вступив до Львівської консерваторії на факультет композиції. Це свідчить про його прагнення до всебічного розвитку та бажання поєднати науку і мистецтво.
Володимир Івасюк. Фото з архіву музею Володимира Івасюка в Чернівцях
Івасюк і “Смерічка”
Володимир Івасюк мав тісну співпрацю з вокально-інструментальним ансамблем “Смерічка”. Саме з цим колективом він виконав свої найвідоміші пісні, такі як “Червона рута” та “Водограй”. Ця співпраця була надзвичайно плідною і сприяла популяризації української естрадної музики. Саме “Смерічка” були першими виконавцями багатьох пісень Івасюка, і їхні виступи стали справжніми хітами.
Володимир Івасюк
Творча спадщина
Володимир Івасюк є автором 107 пісень, 53 інструментальних творів та музики до кількох вистав.Його творчість відзначається мелодійністю, глибоким ліризмом та використанням українських народних мотивів.
Володимир Івасюк. Фото з архіву музею Володимира Івасюка в Чернівцях
“Червона рута”
Пісня “Червона рута” стала візитівкою Володимира Івасюка, принісши йому всесоюзну славу. Ця пісня стала символом української естради та національної ідентичності.
Зйомки програми «Камертон доброго настрою». Володимир Івасюк і Олена Кузнецова вперше виконують «Червону руту». Чернівці, Театральна площа, 13 вересня 1970 року. Фото з архіву музею Володимира Івасюка в Чернівцях
Антирадянська позиція
Володимир Івасюк відмовлявся писати музику на тексти російською мовою та відкрито висловлював свою антирадянську позицію. За це він був під строгим наглядом КДБ, що, можливо, стало причиною його трагічної загибелі.
Домовину з тілом Володимира Івасюка несли на руках
Нехай пам’ять про Володимира Івасюка завжди живе в наших серцях, а його музика надихає на нові звершення. Ця стаття – невелика данина поваги великому митцю, який залишив нам неоціненний скарб – свою творчість. І в цей день, ми згадуємо його не лише як талановитого композитора, а і як людину, чия любов до України та її культури була безмежною.
«…Моєю бо надією є, що Ваш величавий похід від тіні Монумента Вашинґтонові до стіп пам’ятника Тарасові Шевченкові запалить тут новий світовий рух у серцях, умах, словах і ділах людей; безперервний рух, присвячений незалежності та волі всіх народів та всіх поневолених націй в цілому світі».
Так величаво і влучно сказав у своїй промові 27 червня 1964 року з нагоди відкриття пам’ятника Тарасові Шевченкові у столиці США Президент Дуайт Ейзенхауер. Одним з найбільш схвильованих цими словами і самою подією був автор, скульптор Леонід Молодожанин, за яким закріпилося мистецьке ім’я Лео Мол.
Вашинґтон став вагомим, але не єдиним епізодом творчого поступу українського мистця. В цій лінії самореалізації його талантів позаду залишилося рідне Поділля, за ним вимушена московщина, опісля Відень, Берлін, а найбільше Вінніпеґ – місто, яке найбільше подбало про його творчі мрії і підтримало ідею відкриття авторського Парку скульптур – Leo Mol Sculpture Garden – одного з найбільш органічних у світі просторів взаємодії ландшафту та скульптурних форм.
А зовсім недалеко від цієї локації – ще один шедевр видатного українського художника – його авторські вітражі Катедри св. Володимира та Ольги – праця, в якій у монументальних формах малярства представлені ключові символи історії української культури і Державності.
Про це і багато про що іншого, маловідомого з творчої біографії Лео Мола, 110-літній ювілей минув у січні цього року дізнаєтеся з розповіді доктора історичних наук, мистецтвознавця Романа Яціва.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
За втрату контактів з мистцем Володимиром Прокудою визнаю свою провину, оскільки серед інтенсивних культурно-мистецьких подій 1990-х років не вдалося систематично підтримувати з ним листовне спілкування та почути від нього відповіді на цікаві для моїх дослідницьких інтересів питань. Але найбільш дошкульним стало те, що у липні 1995 року, коли художник разом з дружиною, по дорозі на Рівненщину, де жив його брат, завітали зі США до Львова, ми розминулися, і вже більше такої нагоди потиснути один другому руку не трапилося. А ще трохи пізніше наш контакт був втрачений остаточно. Жодні мої зусилля довідатися про його з дружиною життєві долі були намарними.
Натомість постійно давалася взнаки інтрига щодо його творчості з притаманною їй унікальною пластичною образністю, на яку звертали увагу знані американські галеристи і мистецькі аналітики, а також і колега, гострий на критику Юрій Соловій, який присвятив його індивідуальній виставці 1972 року спеціальну статтю, помістивши її згодом у широко відомий авторський збірник текстів «Про речі більші, ніж зорі» [1]. Крім кількох побіжних згадок в часописах української діаспори аналітичних текстів про його малярство і графіку не виявлено, натомість уже те, що можна було побачити в обмеженій кількості неякісних репродукцій, свідчило про рідкісний талант мистця.
Володимир Прокуда. Оформлення обкладинки книги. Мюнхен. Видавництво «До зброї», 1956.
З Володимиром Прокудою заочно познайомила мене його колега Ірина Банах-Твердохліб (1918 – 2013), яка теж, після Другої світової війни, опинилася в еміграції у США. Зналися вони ще зі Львова, де розпочинали свої мистецькі студії. Свій перший лист до автора цієї публікації художник написав 25 червня 1993 року з міста Рінґвуд (Ringwood), штат Ню-Джерсі. З його змісту можна було довідатися про деякі подробиці його біографії. Окремі з них зчитувалися з цілими фрагментами коротких листів, в яких В. Прокуда описував своє хвилююче повернення до Львова. «Я приймав кожний крок і зближення до дорогих місць з особливим почуттям не як блудного сина, а вкраденого сина, бо у закритому LKW тягаровому транспортовому авті під охороною двох поліцаїв із тюрми на Лонцького через Льва Сапіги (тепер С. Бандери) на Головний Товаровий Двірець до худобячих вагонів, як і інший кожний транспорт жидів до Авшвіцу. Я мав тоді 19 років, а приїхав назад до тих самих мурів міста маючи 70 років. Випадок хотів, що я опинився знова у коридорі в’язниці на Лонцького. Коли ж властиво Дружина фотографувала із вулиці недалеко музичного інституту ім. Лисенка – вікна на горішньому поверсі тюрми, тут якийсь КГ-біст у цивільному зажадав дозволу на фотографування будинку і от ми мусіли «слєдувати» за ним по самих сходах всередину будинку як у грудні 1942 року» [2].
Володимир Прокуда. Король Данило. 1950-і рр. Ліногравюра.
До інших відомостей про воєнні роки Володимир Прокуда звернувся ще у своєму першому листі, натомість не навів інших деталей власної біографії, особливо періоду дитинства та юності. Відсутність публікацій про цього мистця стала суттєвою перепоною навіть для встановлення основних життєписних даних. При підготовці цієї статті нам вдалося вийти на рідкісний документальний ресурс Міжнародної організації у справах біженців IRO (The International Refugee Organization) [3], де оприлюднені деякі матеріали, оформлені рукою безпосередньо ним самим у 1951 р. Так, в анкеті реєстраційної форми на поселення IRO від 9 жовтня, він подав точну дату і місце народження – 26 липня 1923 року, м. Львів. В цьому ж архіві зберігається «Анкета для Ди-Пи» табору для переміщених осіб м. Діллінген, заповнена 10 квітня 1947 р. У ній подані рік за роком відомості за час 1939-1945 рр.: 1939-1941 – «студент Інституту плястичного мистецтва, Львів»; 1942 – «студент Інституту плястичного мистецтва; – від 2. XII. арештований (гестапо); 1943 – у тюрмі Львів – Лонцького – Авшвіц; 1944 – K-z Авшвіц; 1945 – K-z Авшвіц – Маутхавзен» [4].
Володимир Прокуда. Брат і сестра Шолль (Geschwister School). 1958. Олія.
Як політичний в’язень тюрми на Лонцького у Львові Володимир Прокуда був вивезений («силою, під конвоєм поліції») 3 жовтня 1943 року «на каторжні роботи» у концтабір до Німеччини [5]. Фактично це була свого роду «евакуація всіх в’язнів тюрми перед проривами большевиків на східному фронті», як зазначив він сам у листі до автора [6]. Ще кілька цінних фактів навів він тоді і про своїх колег по Інституту пластичного мистецтва: «Адамчук, скульптор Варшавська академія, у Львівськім училищі 1939-40. Арештований большевиками в гуртожитку при вул. Костюшка взимі 40 року. Я був свідком арешту. Він загинув. Його товариш Василь Цюман також Варшава, арештований разом зі мною німцями 1942 року, помер у Мавтгавзен, Австрія у перший тиждень приходу американців. Дмитро Потішний, студент політехніки, був на моїй цесі на Лонцького, звідтам, я був близько нього включно до бад-у в Біркенау, Авшвіц, де він не міг стояти чи ходити, вислід туберкульози, помер у Кранкенбав у Біркенав. / Був ще Колодій, арештований НКВД на малярській практиці під час вакацій 1940 року літом у Підгірцях коло замку на Золочівщині» [7].
Володимир Прокуда. Дівчата з Біркенав. 1959. Олія.
Скупчення трагічних подій упродовж 1940-х років не дозволило Володимиру Прокуді затриматися в споминах на хоч найменших фактах його творчої праці, яка все-ж проявилася в умовах табірного життя, ще на теренах повоєнної Німеччини. Найбільш ранньою авторською позицією були заставки-ініціали до книги оповідань Володимира Русальського (літературне псевдо Івана Гевеленка) «Сонячні дзвони» (Авґсбурґ, 1946) [8]. 17 ініціалів (деякі з них продубльовано) вказали на певні професійні зацікавлення молодого автора, який чи не вперше після перерваних мистецьких студій міг самостійно вирішувати (хоча знову ж в екстремальних обставинах життя в таборі для переміщених осіб) конкретну творчу задачу. В. Прокуда в ініціалах пластично обіграв конструктивну основу літер (К, Д, Я, В, Д та ін.) з лаконічними умовно-зображальними мотивами, підпорядкованими змісту оповідань автора.
Володимир Прокуда. Христос. 1970. Олія.
Це одна з перших, документально підтверджених, творчих робіт Володимира Прокуди. На жаль, художник не зафіксував своїх інших праць 1940-1950-х років, яких, поза сумнівом, було чимало, зважаючи на його взаємини з відомим національно-патріотичним видавництвом «До Зброї», що функціонувало у Мюнхені (Німеччина). Велика кількість книг, альманахів і журналів цього, як і інших українських видавництв перших повоєнних років, оформлялися анонімними мистцями, причому на високому естетичному рівні. Ще однією паспортизованою працею художника того часу, стала книга Івана Манила «Колючий сміх» (Авґсбурґ, 1946). В малюнку обкладинки автор-початківець доволі впевнено сконструював динамічну і, водночас, цілісну композицію, розробив оригінальний шрифт як контраст до сюжетно-оповідної віньєтки другого плану.
Запрошення на виставку Володимира Прокуди. Нью-Йорк, 1972.
В одному з листів В. Прокуда прояснив не зафіксовані жодними іншими джерелами деякі промовисті моменти німецького періоду своєї біографії (початку 1950-х років). «Будучи пост-студентом, я працював ніччю на пошті в Мюнхені, а в день пробував моїх сил малювати. Через товариша зі студій я познайомився зі директором Міського музею Мюнхена др. Рюманом. Він організував саме виставку, яку назвав «Juengere Begabungen» (Молодші таланти). Хоч я чужинець, а для ненімецького аматора треба було більше зусилля, він захопився моїми малюнками, які я приніс і взяв 4 образи. Успіх у критиків став несподіванкою і для мене і для моїх українських колєг Григора Крука і С. Борачка. / Директор Рюман відвідував німецьких мистців, передовсім молодших у їх робітнях, збирав, робив селекції, помагав рости. Словом із його не лиш офіційної роботи в музеї він будував моє покоління німецьких мистців. Ще варто нагадати Ґюнтера Франке, його галєрія, збирання із залізною витривалістю молодих модерністів (Бекман) від ранньої молодости аж до смерти, згромаджувала мистецький нарібок ріжного віку, при тому і мені часті розмови охрещували дорогу» [9]. Згаданий Ґюнтер Франке (Günther Franke) на той час був високоавторитетним арт-дилером та колекціонером. У колі його приятелів були, крім Макса Бекмана, Ліонель Файнінгер, Отто Дікс, Еріх Геккель, Еміль Нольде, Карл Шмідт-Ротлуфф та інші чільні представники німецького експресіонізму, що зазнали переслідувань з боку фашистської влади з ярликом «дегенеративного мистецтва». Саме в ті роки, коли Володимир Прокуда мав змогу спілкуватися з Ґюнтером Франке, у його мюнхенській галереї були влаштовані знакові для повоєнної Німеччини виставки, зокрема таких видатних особистостей, як Еміля Нольде, Оскара Шлеммера, а також Віллі Баумайстера як представника «авангарду сучасного німецького живопису» [10].
Володимир Прокуда. Композиція XXI. 1977. Олія.
Очевидно, що після сповнених трагізму поневірянь у тюрмах і бараках концтаборів, реалій життя «за дротами» в таборах DP (для переміщених осіб) Володимиру Прокуді непросто було стабілізувати увагу на питаннях естетики через радикальні формалістичні ідеї модернізму. І, все-ж, цінні уроки на дальшу перспективу за час перебування в Мюнхені він здобув з тим, щоби їх дальше розвивати вже на Американському континенті. Переїхавши до США та зупинившись разом з дружиною у місті Рінґвуд, неподалік Нью-Йорка, він адаптується до нових культурно-цивілізаційних обставин. Від кінця 1950-х років творчі зусилля Володимира Прокуди набувають уже нового системно-концептуального скерування, про що промовляли як графічні, так і живописні твори. Це, зокрема, формалістичний підхід рішення обкладинки до книги сотника УПА Михайла Дуди (псевдо М. Громенко) «У великому рейді» (Мюнхен, 1956), в лаконічній пластичній стилістиці. Схоже, тут не обійшлося без врахування ним деяких засад мистецтва з родоводу школи Баугаузу.
Володимир Прокуда. Штутгарт. 1985. Олія.
У США в нього налагоджується комунікація з українцями-ровесниками, які – кожен зі своєю «індивідуальною історією життя» – пробували утвердити себе на новому, полікультурному ґрунті. Вже у квітні 1959 року його ім’я з’являється серед складу учасників виставки «образів і скульптури» в Українському Літературно-Мистецькому Клюбі в Нью-Йорку. Спільно з ним експонентами виставки стали такі різні, згодом яскраві творчі індивідуальності, як Яків Гніздовський, Юрій Соловій, Любослав Гуцалюк, Ярослава Ґеруляк, Аркадія Оленська-Петришин, Христина Оленська, Михайло Дзиндра, Михайло Урбан, Богдан Божемський [11]. Рецензент виставки беззастережно зачислив всіх учасників до модерністів, зазначивши, що «…громадськість та її відповідальні чинники повинні бути зацікавлені в розвитку тих ділянок і напрямків українського культурного життя, які є проскрибовані на рідних землях. Ставлячи на першому місці мистецькі критерії, ми повинні брати також цей аспект до уваги» [12].
Володимир Прокуда. Східна річка. 1990. Олія.
Те, що дало підставу Володимиру Прокуді опинитися в колі згаданих авторів модерністської орієнтації, засвідчують кілька творів, які на сьогодні є доступними до наукової обсервації. Це дві картини спорідненої тематики «Брат і сестра Шолль» (1958) та «Дівчата з Біркенав» (1959). В їх основі – затримані в пам’яті трагічні події Другої світової війни, з місць, в яких довелося художникові бути безпосередньо – у концтаборі Аушвіц / Біркенау. Перша з них присвячена братові і сестрі (відомих як група Geschwister Scholl), які були в 1943 році страчені у в’язниці, а після війни були визнані символами німецького опору тоталітарному нацистському режиму [13]. Як за композиційним рішенням, так і за стилістикою і пластичної мовою вони дещо перегукувалися з формалістичними ідеями художників німецького експресіонізму, найперше Макса Бекмана, яким українських мистець зацікавився ще у Мюнхені. Щодо цієї паралелі В. Прокуда залишив у листі до автора цікавий коментар: «Підґрунтям моїх композицій і цілого ряду Христових страстей; «Дівчат з Біркенав», «Geschwister Scholl», був час, що так скажу – зудару, мене з діями, які неочікувано з’явилися. Дальше це театр, література французького резистансу, екзистенціалізм Сартра, захоплення творами «Відгребаних 20-тих років». Теми, які я ловив, не були модними для моїх німецьких колєґ, вони, нація побіджена, шукали відпруження. Хоч залишки із колишніх модерністів – експериментували. А я горів. Мій експресіонізм повів мене у недавнє минуле…» [14].
Володимир Прокуда. Нью-Йорк. 1992. Олія.
Поза сумнівом, що визнання мистцем таких джерел інспірацій стосувалося широкого поля творчих досвідів, які на сьогодні є важкодоступними. Натомість навіть окремі з них підтверджують, що Володимир Прокуда покроково виробляв оригінальну та гнучку пластично-образу мову, застосовуючи її у відповідності до тих чи інших задач. Ще одним підтвердженням того є оформлені ним сторінки поетичної збірки Юрія Тарнавського «Місто» (1964) з мінімалістичною естетикою та концептуальним поєднанням абстрагованих графічних віньєток зі шрифтом. А вже 1972 року нью-йоркська «Panoras Gallery» запросила його на індивідуальну виставку з видами цього міста. Його близький колега, художник і критик Юрій Соловій зреагував на цю подію проникливим аналітичним текстом, звернувши увагу як на творчо-мотиваційні, так і на методологічні особливості автора. Так, зокрема, він зачислив В. Прокуду до категорії мистців, «що не поспішають, що роблять обережні рішення і ставлять високі вимоги супроти своєї творчості» [15]. Далі він звернув увагу на те, що «образи Прокуди мають моторошний аромат мареного світу. Техніка неначе олов’яного матеріалу чи якоїсь лави з апокаліптичною передісторією і такий в більшості олов’яно-сірий кольорит підсилюють це враження пів-сну. Ці ландшафти перебувають на загадковій межі – на межі поставанням і загибеллю; важко встановити стадію процесу, що властиво повинно сейчас настати: рух до життя, чи рух до остаточного апокаліптичного загину; чи ця олов’яна мряка, що зависла над Прокудиним світом, скоро розплинеться, чи краєвид опанує ще густіша й умертвлююча завіса?» [16].
Винесена на запрошення репродукція одного з експонованих пейзажів (на жаль, інші твори з виставки так і не були задокументовані каталогом і на сьогодні не є доступними для аналітики) частково підтверджує слова інтерпретації Ю. Соловієм настроєвої палітри автора при поетизації найбільшого американського мегаполіса. Вже на цьому мотиві з мостами і пливучими баржами Володимир Прокуда віртуозно передав засобами пластики стан власної екзистенції, поетичної настанови до простору. Розвиваючи свій погляд на творчу методологію мистця, Ю. Соловій підсумував, що «малярство Прокуди є на межовій границі – на границі між імпресіонізмом і проблемами сучасного малярства: ″імпресіоністичне коливання повітря″ кидає на це малярство тінь, яка повинна зникнути, поскільки в мистецтві не шукаємо досконалої маніфестації шляху за нами, а розглядаємося насамперед за новим об’явленням» [17].
Володимир Прокуда. Богородиця з Дитям. 1995. Авторська техніка.
Персональна виставка Володимира Прокуди в Нью-Йорку 1972 року стала єдиним індивідуальним показом його творів. Поза тим художник продовжував системну практику в малярстві і в наступних роках і десятиліттях, приймаючи, за міркуваннями Ю. Соловія, «обережні рішення і ставлячи високі вимоги супроти своєї творчості». Доступні на сьогодні репродукції його праць підтверджують вибагливість автора до чинника відповідальності за якісний рівень репрезентації. Вони позначені високою дисципліною пластичної форми, що була набутком його синтезованого формалістичного мислення та високої техніко-виконавської культури. Це виразно проявилося в абстрактних полотнах «Композиція XXI» та «Композиція XXII» (1977), панорамному урбаністичному краєвиді «Штутгарт» (1985), новій колекції мотивів Нью-Йорка (1990-ті рр.) та ін. Їм притаманна кубістично-конструктивістська логіка форми, ощадливість світлоколірної палітри. Здавалося, малоактивний у виставковій діяльності упродовж 1980-1990-х роках художник згорнув свою творчу діяльність, натомість ці твори показали його як одного з найцікавіших за діапазоном формалістичних ідей мистцем українського зарубіжжя другої половини XX ст.
…Хронологічно останнім з відомих на сьогодні його творів став виконаний в авторській техніці малюнок «Богородиця з Дитям» (1995). При іншій, аніж у попередньо розглянутих картинах, концепції пластичної форми він став ще одним виміром багатого естетичного світогляду художника, а також свого роду квінтесенцією морально-ціннісних та етичних принципів його життя. Відійшов у Вічність Володимир Прокуда 16 серпня 2008 року в Нью-Джерсі (New Jersey), залишивши чимало загадок своїх мрій та небуденного творчого таланту.
Роман ЯЦІВ
Соловій Ю. Куди ведуть мости? (Перед першою виставкою Прокуди) // Соловій Ю. Про речі більші, ніж зорі. Про мистецтво, про мистців, про різне, про себе. – Нью-Йорк: Сучасність, 1978. – С. 145-150.
Лист Володимира Прокуди до Р. Яціва від 1 березня 1994 р. Зберігається в приватному архіві автора.
IRO – міжурядова організація, що була заснована 20 квітня 1946 р. для вирішення масової проблеми біженців, спричиненої Другою світовою війною.
1 березня 2025 року Комітет Премії завершив приймання наукових праць, які претендують на Міжнародну премію імені Івана Франка 2025 року.
Цьогоріч серед претендентів:
Професор Українського католицького університету Вадим АДАДУРОВ з монографією «Переставляючи слова у століттях»: інтелектуальна біографія Ілька Борщака». – Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2024.
ПОДАННЯ – лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка, проф. Ігор Сердюк, Україна.
Професорка Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка Лариса ГОРБОЛІС з монографією «Екокритика: методологічна інтеграція, взаємодія. інтерпретація». – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2024.
ПОДАННЯ – Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка, Україна.
Старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського Національної академії наук України Владислав ГРИБОВСЬКИЙ з монографією «Ханська Україна». – Харків: «Фоліо», 2025.
ПОДАННЯ – лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка, проф. Олексій Сокирко, Україна.
Дмитро ГРУЗІНСЬКИЙ з монографією «Українське будення 22-24». – Дніпро: «Ліра», 2024. Україна.
Професор університету «Пейс» (Нью-Йорк) Андрій ДАНИЛЕНКО з монографією «Від Біблії до Шекспіра. Пантелеймон Куліш і формування української літературної мови». – Київ: Критика, 2023.
ПОДАННЯ – Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні Національної академії наук України. Україна.
Професор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій ДИБА «IMAGO GENTIS TAUROSCYTAE: леґендарний родовід Руси в князівських особових знаках Х–ХІ століть». – Львів: Національний університет «Львівська політехніка», Наукове товариство ім. Шевченка, 2024.
ПОДАННЯ – лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка, проф. Леонід Тимошенко, Україна.
Професорка Маріупольського державного університету Тетяна ІВАНЕЦЬ з монографією «Синдром втрати дому у вимушених мігрантів: слідами маріупольської трагедії». – Київ: «МДУ», 2024.
ПОДАННЯ – Маріупольський державний університет, Україна.
Колектив авторів: Оксана Брусакова, Володимир Греченко, Олена Євдокімова, Ірина Нечітайло, Яна Пономаренко, Юлія Твердохвалова з колективною монографією «Психологічні наслідки війни: міждисциплінарний нарис про Харківщину та її мешканців». – Харків: «Факт», 2024.
ПОДАННЯ – Харківський національний університет внутрішніх справ, Україна
Колектив авторів: Любов Біла-Тіунова, Тетяна Білоус-Осінь, Олеся Василяка, Юлія Даниленко-Негара, Олена Данильченко, Сергій Ківалов, Олександр Козаченко, Діана Козачук, Юлія Коломієць, Ольга Мусиченко, Родіон Негара, Наталя Орловська, Ганна Сарибаєва, Андрій Стрельников, Євгенія Фролова, Євген Харитонов, Олена Харитонова з колективною монографією «Таксономія правових заходів». – Миколаїв: «Іліон», 2024.
ПОДАННЯ – Національний університет «Одеська юридична академія», Україна.
Колектив авторів: Богдан Лазорак, Беата Скварек, Тетяна Лазорак з колективною монографією «Країна солі і нафти»: описи подорожей Дрогобиччиною у 1768–1914 роках. Студії. Документи. Матеріали». – Видавництво Вищого державного Колегіуму імені Вітелона, 2024.
ПОДАННЯ – Колегіум Вітелона Державний заклад вищої освіти в місті Лєгниця, Польща.
Колектив авторів: Ірена Митнік, Світлана Пахомова з колективною монографією «Антропонімікон українського привілейoваного прошарку X–XVIII ст.». – Седльце: IKRiBL, 2024.
ПОДАННЯ – Інститут україністики Варшавського університету, Польща.
Ад’юнкт Павло ЛЕВЧУК з монографією «Багатомовність воєнних мігрантів з України у Польщі». – Варшава: Інститут славістики Польської академії наук, 2024.
ПОДАННЯ – Лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка, проф. Міхаель Мозер, Австрія.
Колектив авторів: Софія Варецька, Світлана Маценка, Діана Мельник, Ярина Тарасюк, Оксана Левицька, Наталія Мочернюк, Євген Нахлік з монографією «Інтермедіум Кассандра: Інтермедіальні студії». – Львів: «Апріорі», 2024.
ПОДАННЯ – Волинський національний університет імені Лесі Українки, Україна.
Професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Іван МОНОЛАТІЙ з монографією «Макогін псевдо Розумовський. Уявлена українська людина». – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2023.
ПОДАННЯ – Кафедра політичних наук Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Україна.
професор Університету імені Марії Кюрі-Склодовської в Любліні та Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Ігор НАБИТОВИЧ з монографією «Gloria et sacrum. Історична проза української еміґрації». – Люблін: UMCS, 2022.
ПОДАННЯ – Факультет української та іноземної філології Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, Україна.
Нагадаємо, у попередні роки премії були удостоєні кардинал Української Греко-Католицької церкви Любомир Гузар, професор Віденського університету Міхаель Мозер та академік Львівського національного університету імені Івана Франка Олег Шаблій, професорка Українського католицького університету Ярослава Мельник і доцент кафедри Східноєвропейської історії Гельсінського університету Йоганнес Ремі, професорка Міланського університету Марія Грація Бартоліні, професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Ігор Сердюк, професор Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка Леонід Тимошенко, завідувач відділу франкознавства, старший науковий співробітник Інституту Івана Франка НАН України Микола Легкий, доцент кафедри давньої та нової історії України в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.
Сьогодні вперше публікуємо старі фото з села Неслухів, що в Кам’янка-Бузькому районі Львівської області. Це світлини, зроблені в серпні 1915 року, під час Першої світової війни. На них зображено палац Дідушицьких — колишній маєток родини Дідушицьких, збудований у ХІХ столітті та реконструйований у 1891 році.
с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.
На цих фото видно урочистості, організовані австрійськими військами за участю місцевого населення. Світлини зроблено 18 серпня 1915 року, на день народження імператора Австрійської імперії Франца Йосифа I. Відбулися релігійна меса, парад і святкування.
с. Неслухів, 1915 р.с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.
Попри важкі часи, палац і парк збереглися до сьогодні, ставши частиною історії, яку ми можемо вивчати, зберігати та пам’ятати.
Академічний ансамбль пісні й танцю “Козаки Поділля” готує для львів’ян і гостей міста унікальний концерт, що об’єднає силу української пісні, запальний танець та живе звучання оркестру. Подія відбудеться вже 7 березня у Львівській національній філармонії. Початок о 18:00, зазначають організатори.
Відомий хмельницький колектив, заснований у 1938 році, за багато десятиліть свої діяльності, зумів здобути широку популярність як в Україні, так і за її межами. Його репертуар охоплює народні думи, козацькі та чумацькі пісні, обрядову лірику, сучасні музичні твори та хореографічні постановки, що відображають дух української культури.
Колектив успішно гастролював у Франції, Великобританії, Німеччині та інших країнах, презентуючи багатство української культури. Під керівництвом художнього керівника Степана Дробота, “Козаки Поділля” продовжують збагачувати національне мистецтво.
Глядачі матимуть змогу сповна насолодитися потужною енергетикою “Козаків Поділля”, які поєднують глибокі національні традиції з сучасним мистецьким баченням.
1 березня офіційно розпочався прийом заявок на ювілейний Х Конкурс п’єс «Драма.UA». Конкурс п’єс «Драма.UA» — український драматургічний Конкурс, що виник в рамках Фестивалю сучасної драматургії «Драма.UA». Вперше відбувся у 2010 році. Організатори: ГО Мистецька Майстерня «Драбина» (Львів), ParadeFest (м. Харків), Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки.
Основна мета конкурсу залишається незмінною — відкривати широкому загалу імена талановитих українських драматургів і драматургинь та інтегрувати їх в актуальний театральний контекст. Додатковим завдання Конкурсу є підтримка сучасних драматургів і драматургинь, промоція їхніх творів серед театрів, перекладачів та видавців.
Цього року – автор чи авторка найкращої п’єси отримає фінансову премію в розмірі 25 тис. грн, а автори трьох текстів, які увійдуть в шорт-лист – по 5 тис. грн.
Вже традиційно п’єса-переможниця та шорт-лист Конкурсу (три п’єси, які наберуть найбільшу кількість балів за оцінками журі) будуть представлені на сцені театру Лесі Українки у форматі перформативних читань та подкаст-перформансів у 2025 році.
Також звертаємо увагу потенційних учасників та учасниць на цьогорічні зміни: одна людина може відправити одну заявку та одну п’єсу для участі в Конкурсі.
Дедлайн подачі заявок до 10 травня 2025 року. Для участі — заповнюйте анкету за посиланням.
1 липня 2025 р. відбудеться оголошення результатів Х Конкурсу п’єс «Драма.UA»-2025. У соцмережах усіх організаторів Конкурсу будуть опубліковані імена переможця/-ниці та авторів, які увійшли в шорт-лист.
З усіма умовами Конкурсу можна ознайомитися за посиланням.
1 березня офіційно розпочинається прийом заявок на ювілейний Х Конкурс п’єс «Драма.UA». Конкурс п’єс «Драма.UA» — український драматургічний Конкурс, що виник в рамках Фестивалю сучасної драматургії «Драма.UA». Вперше відбувся у 2010 році. Організатори: ГО Мистецька Майстерня «Драбина» (Львів), ParadeFest (м. Харків), Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки.
Основна мета конкурсу залишається незмінною — відкривати широкому загалу імена талановитих українських драматургів і драматургинь та інтегрувати їх в актуальний театральний контекст. Додатковим завдання Конкурсу є підтримка сучасних драматургів і драматургинь, промоція їхніх творів серед театрів, перекладачів та видавців.
Цього року – автор чи авторка найкращої п’єси отримає фінансову премію в розмірі 25 тис. грн, а автори трьох текстів, які увійдуть в шорт-лист – по 5 тис. грн.
Вже традиційно п’єса-переможниця та шорт-лист Конкурсу (три п’єси, які наберуть найбільшу кількість балів за оцінками журі) будуть представлені на сцені театру Лесі Українки у форматі перформативних читань та подкаст-перформансів у 2025 році.
Також звертаємо увагу потенційних учасників та учасниць на цьогорічні зміни: одна людина може відправити одну заявку та одну п’єсу для участі в Конкурсі.
Дедлайн подачі заявок до 10 травня 2025 року. Для участі — заповнюйте анкету за посиланням.
1 липня 2025 р. відбудеться оголошення результатів Х Конкурсу п’єс «Драма.UA»-2025. У соцмережах усіх організаторів Конкурсу будуть опубліковані імена переможця/-ниці та авторів, які увійшли в шорт-лист.
З усіма умовами Конкурсу можна ознайомитися за посиланням.
Якось непомітно прийшла весна і, в рамках недільної кавової рубрики, разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу запропонувати вам ще одну дуже корисну властивість кави..
Кава стимулює обмін речовин, що допомагає організму спалювати калорії швидше. Додаючи до неї спеції, можна ще більше підсилити цей ефект і значно прискорити шлях до ідеальної фігури.
Кожен має свої уподобання щодо кавового ритуалу: хтось насолоджується чистою, без жодних додатків, а хтось полюбляє її з вершками чи солодощами.
Дієтологиня Ліза Річардс радить віддавати перевагу класичній чорній каві без молока, цукру та особливо без тістечок і цукерок. Це допоможе уникнути зайвих калорій. Натомість вона рекомендує додавати до напою трохи кориці хоча б раз на день.
Кориця активізує термогенез – природний процес розігрівання тіла, що сприяє спалюванню жирових запасів і прискорює метаболізм. За словами Річардс, ця спеція є природною альтернативою харчовим добавкам для схуднення, які працюють за схожим принципом.
На власному досвіді вона переконалася в ефективності такої звички: протягом місяця щоранку додавала до кави чайну ложку кориці. Результат вразив – мінус шість кілограмів, зокрема й жир у проблемній зоні живота, який довгий час не вдавалося позбутися.
Однак дієтологиня наголошує: кава з корицею – не магічний засіб для схуднення. Без збалансованого харчування та фізичної активності очікувати значних змін не варто.
Про нього писали:“Володимир Ігнатенко – тенор, який міг би вразити публіку цілої Європи…”.
Майстер сценічного перевтілення, “уміє позбавитись своєї особистості й перевтілитись в іншу”. Володіє прекрасним, рідкісного тембру й сили драматичним тенором, якому притаманна “летючість”, емоційність, щирість, легкість і теплота звучання.
Народився 31 січня 1940 року в с. Голубля (тепер Підлясек) біля Перемишля, Польща). Внаслідок депортації родина осіла у с. Зимна Вода біля Львова. У 1958 – 1965 рр. В.Ігнатенко студент вокального факультету Львівської консерваторії. З 1964 року впродовж 46 років соліст Львівського театру опери та балету.
У його репертуарі майже 70 опер серед яких: “Золотий обруч” Б. Лятошинського, “Украдене щастя” Ю. Мейтуса, “Мойсей” М. Скорика, “Пікова дама”, “Мазепа” П.Чайковського, “Тангейзер” Р. Вагнера, “Вільний стрілець” К-М. Вебера, “Паяци” Р.Леонкавалло, “Казки Гофмана” Ж. Оффенбаха, “Сільська честь” П. Масканьї, “Ернані”, “Аїда”, “Отелло” Дж. Верді, “Мадам Баттерфляй” Дж. Пуччіні та ін.
У репертуарі Володимира Ігнатенка тенорові соло в кантатах, ораторіях і месах (“Реквієм” В. Моцарта, “Реквієм” Дж. Верді, “Урочиста меса” Й. Гайдна, кантата № 21 Й. Баха, “Лічу в неволі” Д. Січинського), сотні творів малих вокальних форм.
Співак багато робив для повернення на концертну естраду кращих зразків вітчизняного мистецтва, популяризації української пісні. Гастролював у Польщі, Угорщині, Італії, срср.
З 1983 свою артистичну кар’єру Володимир Дмитрович поєднував із викладацькою роботою у ЛНМА ім. М.Лисенка, де у 1992 став завідувачем кафедри академічного співу. Професор В.Ігнатенко виховав цілу плеяду співаків, які стали зараз виступають на сценах України та закордоння. Серед них; провідними солістами України Л.Качала, Р. Трохимук, В. Лісковецький, С.Приймак, Ю.Шевчук, І. Комаревич, Т.Іванів, П. Радейко, Г.Гаврилко, М.Гаврилко, В. Кудовба, М. Корнутяк, А. Блик-Корнутяк, Н. Тацишин, О.Лановий, Н.Юречко, Д. Кальмучин. Належав до педагогів, які довго опікуються своїми вихованцями. Своїх вихованців він навчав не лише вокальним тонкощам професії, а й любові до мистецтва і людей.
У фондах Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові зберігається архів митця, його колекції платівок і нотних видань. Лекція ст. наукової співробітниці музею Олександри Кирик побудована на матеріалах цього архіву.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Стрийського краєзнавчого музею “Верховина”, Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Івасюка зараз знає, мабуть, кожен. До дня народження легендарного композитора, співака та поета, українські музиканти підготували ексклюзивний проєкт – “Івасюк. Відомий і невідомий!”
Унікальна подія відбудеться 8 березня у Будинку офіцерів (вул. Театральна, 22). Початок о 18:00, повідомили організатори VINIL concert agency.
Уродженець Буковини Володимир Івасюк у другій половині 1960-х став зачинателем нової вітчизняної естради, а його твори й до сьогодні є одними серед найпопулярніших українських пісень усіх часів. Хоч прожив він усього 30 років, але встиг написати 107 пісень і 53 інструментальні твори. А ще писав музичний супровід до спектаклів.
У день народження композитора на сцені Будинку офіцерів виступлять “Lviv Brass Orchestra” під керівництвом професора, полковника ЗСУ Ярослава Горбаля. Торкатиметься струн душі співом і словом Марія Стоколяс, а також кращі солісти: Богдан Іванець, Габріелла Іванець, Анастасія Мудрик, Володимир Ярославський.
“Запрошуємо на незабутній вечір улюблених пісень Володимира Івасюка, на вас чекають знані, вже «народні», а також призабуті шедеври Маестро. І нехай пісня буде поміж Нас!” – запрошують на концерт організатори VINIL concert agency.
Львів відомий своєю унікальною архітектурою, яка поєднує стилі від готики до модерну. Величні собори, кам’яниці, старовинні вулички – усе це частина культурного надбання, яке приваблює туристів з усього світу. Однак, збереження історичних пам’яток вимагає постійної уваги та професійного підходу.
Останнім часом спостерігається зростання попиту на фахівців у сфері реставрації та консервації архітектури. Архітектори-реставратори, інженери-будівельники, спеціалісти з консервації старовинних матеріалів – усі ці професії стають дедалі актуальнішими, оскільки багато пам’яток у Львові потребують негайного відновлення.
Необхідність спеціалістів із реставрації та збереження пам’яток
Реставрація архітектури – це не просто будівельні роботи, а складний процес, що вимагає глибоких знань історії, матеріалознавства, мистецтва та інженерії. Львів, як культурна столиця України, активно розвиває цю галузь, однак гостро відчувається брак кваліфікованих фахівців.
Сучасні проєкти реставрації потребують залучення висококваліфікованих кадрів, адже багато старовинних будівель Львова знаходяться в аварійному стані. Держава та приватні компанії інвестують у відновлення, однак для якісної роботи потрібні спеціалісти, які знаються на традиційних будівельних техніках і водночас використовують сучасні технології.
Кар’єрні можливості у сфері збереження архітектурної спадщини
Останніми роками у Львові відкривається все більше вакансій у сфері реставрації. Архітектори-реставратори, будівельні інженери, експерти з консервації, майстри по роботі з каменем та деревом – попит на цих фахівців продовжує зростати.
Багато українських компаній співпрацюють із міжнародними організаціями, які фінансують реставраційні роботи, що відкриває можливості для українських фахівців працювати над великими проєктами. Особливо цінуються спеціалісти, які мають досвід роботи за кордоном або володіють знаннями міжнародних стандартів збереження архітектурної спадщини.
Глобальний контекст: реставраційні роботи та міжнародні стандарти
Професія архітектора-реставратора та будівельного інженера цінується у всьому світі. Наприклад, аналізуючи рівень доходів у будівельній сфері, можна помітити, що Average Colombian Salary у цьому секторі порівнянний із заробітками фахівців у деяких країнах Європи. Це демонструє, що реставраційні спеціалісти мають попит не лише в Україні, а й за кордоном.
Також багато компаній звертаються до послуг аутсорсингу в інших країнах. Наприклад, у сфері інженерії та будівельних технологій активно співпрацюють із компаніями, що надають послуги Nearshore Romania. Це означає, що міжнародний досвід і знання сучасних методів реставрації можуть стати значною перевагою для українських фахівців, які прагнуть розширити свої кар’єрні перспективи.
Висновки
Збереження архітектурної спадщини Львова – це не лише питання культури, а й потужний економічний фактор, що створює нові робочі місця та можливості для професійного зростання. Попит на реставраторів, інженерів та консерваторів у Львові стрімко зростає, а співпраця з міжнародними компаніями відкриває ще більше можливостей для розвитку галузі.
Для молодих спеціалістів це шанс отримати унікальні навички та працювати в перспективній сфері. Зважаючи на міжнародний досвід і чимраз більший попит на реставраційні роботи, інвестиції у професійну освіту та співпраця з іноземними партнерами допоможуть Україні зберегти свою культурну спадщину та створити стійкий ринок праці для майбутніх поколінь.
Різдвяні листівки вперше з'явилися в Англії 171 рік рому. Сер Генрі Коул, засновник лондонського "Музею Вікторії та Альберта", завжди писав святкові привітання своїм численним...
