Личаківський цвинтар – місце вічного спочинку багатьох знаних львів’ян, серед яких – фармацевти. Запрошуємо Вас дізнатися хто з аптекарів фінансував українських художників, хто був першим дослідником мінеральних вод Галичини та Буковини, хто першим подав ідею створення аптеки-музею у Львові… та багато іншого на екскурсії «Аптекарський Некрополь на Личаківському цвинтарі».
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Інтерактивного музею D.S.Таємна Аптека та Львівського палацу мистецтв.
Благодійний фонд сім’ї Доскіч передав чергову гуманітарну допомогу на Львівщині
Благодійний фонд продовжує підтримувати та допомагати. Цього разу необхідну гуманітарну допомогу скерували медзакладам, дитячому будинку та військовій частині на Самбірщині.
“Попри всі виклики та складнощі у нас сьогодні був дуже плідний волонтерський день.Наша команда Благодійного фонду сім’ї Доскіч готувалася до нього тривалий час. Адже потрібно було підібрати необхідне, посортувати, розприділити між різними громадами (організаціями), скласти списки, зарезервувати автомобіль та пальне , завантажити, доставити до різних пунктів призначення і – передати. Ми з цим впорались. Нам приємні ці клопоти, адже люди, для котрих ми доставили вантажі, дбають про свою організацію, про свій відділ, свою установу і хоч якимось чином намагаються закрити потреби”, – зазначили у повідомленні БФ сім’ї Доскіч.
Благодійний фонд сім’ї Доскіч передав чергову гуманітарну допомогу на Львівщині
У Самбірську Центральну лікарню завезли: крісло донорське для забору крові; ортези для стопи; два стелажі; два ящики інфузійних наборів; чотири ящики норицевих з’єднань; шість ящиків наборів катетерів; один ящик масок хірургічних; два ящики латексних рукавиць; ящик шприців; два ящики перехідників; чотири ящики медичних наборів; чотири матраси протипролежневих; п’ять тумб приліжкових; 100 операційних халатів; лікарняний одяг вживаний.
Для Центру первинної медико-санітарної допомоги у с. Бісковичі передали медичні халати, металеві тумбочки та маски. Також для Буківського дитячого будинку-інтернату доставили вживаний одяг. Окрім цього у Самбірську військову частину привезли матраси, дуйки, етажерки, рушникосушарки. Старосамбірській організації осіб з інвалідністю доставили вживаний одяг, памперси та спеціалізоване харчування.
“Як завжди, наш ФОНД вдячний за допомогу нашим постійним партнерам по благодійній співпраці з Німеччини, Польщі та Франції”, – додали у дописі.
Сьогодні в нашій добірці старих фото періоду Першої світової війни хочемо показати фото, які були зроблені в місті Камʼянка-Бузька та його околицях й селі Спас (Самбірського району). Ці фото будуть цікаві історикам та краєзнавцями, які досліджують військову історію краю.
Фото часів Першої світової війни, Камʼянка-БузькаФото часів Першої світової війни, Камʼянка-БузькаФото часів Першої світової війни, Камʼянка-БузькаФото часів Першої світової війни, Камʼянка-БузькаФото часів Першої світової війни, Камʼянка-БузькаФото часів Першої світової війни, Камʼянка-Бузька
В обʼєктив фотографів потрапили військові австрійської армії, їх військові позиції, зброя та кадри з життя в воєнних умовах.
Фото часів Першої світової війни, село СпасФото часів Першої світової війни, село СпасФото часів Першої світової війни, село СпасФото часів Першої світової війни, село СпасФото часів Першої світової війни, село СпасФото часів Першої світової війни, село СпасФото часів Першої світової війни, село СпасФото часів Першої світової війни, село Спас
Завдяки таким знахідкам, як ці фото з Баварського архіву, ми можемо відкрити нові сторінки історії, розширити уявлення про події та процеси, які відбувались на теренах Львівщини в часи Першої світової війни. Вони допомагають краще зрозуміти масштаби війни, а також побачити як виглядала Львівщина в ті часи.
Її пісні завоювали серця мільйонів! У Львівській національній філармонії 7-8 квітня відбудеться особливий музичний вечір – концерт при свічках до Дня народження видатної української співачки Квітки Цісик. Початок концертів о 19:00, повідомили організатори Zahid Concert Agency.
Квітка Цісик, ім’я якої стало символом української музичної культури, принесла світу пісні, які завоювали серця мільйонів. Її творчість об’єднала красу української мови з неперевершеними мелодіями, що стали незабутніми для багатьох.
На концерті прозвучать найвідоміші композиції з репертуару співачки, такі як “Черемшина”, “Де ти тепер”, “Коханий”, “Я піду в далекі гори” та інші, виконані найкращими солістами: Оксаною Караїм, Іриною Доля, Петром Радейком, Ліліаною Раврух, Ольгою Верхоляк та вокального ансамблю “Квіти”. Вони виступатимуть у супроводі відомих віртуозів інструментальної музики – ансамблю “Високий замок” та ТанцТеатру “Життя”. Ведуча – Ольга Гошовська.
Організатори обіцяють гостям теплий вечір, наповнений чудовою музикою та приємною атмосферою. Крім того, в якості приємного бонуса всі відвідувачі отримають солодкий подарунок та ігристе.
“Насолоджуйтеся чарівною атмосферою та улюбленими піснями з репертуару Квітки Цісик у виконанні відомих львівських музикантів!” – запрошують на подію організатори Zahid Concert Agency.
На Верецькому перевалі вшанували пам’ять полеглих січовиків Карпатської України
Вчора, 16 березня 2025 року, на Верецькому перевалі відбулися заходи з вшанування пам’яті розстріляних січовиків Карпатської України, які у 1939 році віддали свої життя за незалежність.
Депутати Львівської обласної ради, народні депутати, громадськість поклали квіти і запалили лампадки пам’яті біля могил січовиків.
Як зазначив голова комісії з питань культури, інформаційної політики та промоції Львівської обласної ради Святослав Шеремета, за різними даними, після окупації Закарпаття було розстріляно орієнтовно 600 січовиків. У ході пошукових експедицій фахівцям Меморіально-пошукового центру «Доля» вдалося ексгумувати та перепоховати останки 22 розстріляних Героїв.
«Меморіал Героїв Карпатської України на Верецькому перевалі був збудований у 2017 році за ініціативи Львівської обласної ради. Це місце має велике історичне та національне значення. Саме тому ми повинні дбати про його збереження та підтримувати його в належному стані. Меморіал – це не лише пам’ять про минуле, а й символ нашої непохитної боротьби за незалежність, яку українці ведуть і сьогодні.
Наш обов’язок – пам’ятати їх подвиг і передавати цю пам’ять наступним поколінням. Закликаю, обласну та місцеву владу, громадські організації та активістів об’єднати зусилля для відновлення Меморіалу. Повага до своєї історії та її Героїв – це основа нашого майбутнього», – підкреслив Святослав Шеремета.
Довідково:
9 листопада 1938 року в Хусті засновано “Організацію народної оборони Карпатська Січ” на чолі з Дмитром Климпушем. Січовики мали право носити військовий однострій, відзнаки та легку зброю. Окремо діяв військовий штаб.
Основою для розбудови Карпатської Січі стали осередки «Пласту», «Січі» та «Просвіти». До лав Січі добровільно вступали вчителі, лікарі, службовці, студенти, гімназисти, семінаристи, робітники та демобілізовані військовослужбовці чехословацької армії. Прибули добровольці з Галичини, Волині, Буковини та Наддніпрянщини.
У лютому 1939-го чисельність Карпатської Січі сягала близько 15 тис. осіб.
15 березня 1939 року в умовах остаточного розпаду Чехословаччини та збройної агресії з боку Угорщини Сойм Карпатської України проголосив незалежність краю. Президентом було обрано Августина Волошина.
Впродовж березня сили оборони Карпатської України провели близько 20 боїв з угорськими військовими підрозділами, які поступово захоплювали землі Закарпаття. У боях загинуло близько 1,5 тисячі українців.
18 березня 1939 року угорські війська повністю зайняли територію Карпатської України.
Окупаційна влада запровадила воєнний стан і розпочала репресії проти січовиків, інтелігенції, державних і партійних діячів Карпатської України, духовенства.
Арештованих українців утримували у в’язницях і таборах. Навесні 1939-го їх окремими групами розстріляли на Верецькому, Яблунецькому та Ужоцькому перевалах.
Сьогодні разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова розкажемо прибрати гіркоту з кави без цукру і молока. Цей спосіб переконує наш мозок у тому, що кава насправді солодка.
Багато людей починають свій день з обов’язкової чашки кави. Однак спосіб приготування може значно впливати на смак кави, інколи додаючи їй неприємного гіркого присмаку.
Однак, як пише Express, існує простий спосіб поліпшити смак кави – і для цього не потрібно додавати цукор або молоко. Натомість як радить редактор журналу Cooks Illustrated Стівен Данн варто додати до чашки дрібку солі, яка може протидіяти її гіркоті. Якщо ви варите порцію кави на всю сім’ю, то на літр напою потрібно додати 1/8 чайної ложки солі, попередньо змішавши її з меленою кавою.
Він пояснює, що поєднання солі та іонів натрію, які містяться в ній, взаємодіють з рецепторами гіркого смаку на нашому язиці. І хоча це не робить чарівним чином чашку кави солодшою, це обманює наш мозок, не даючи нашому язику посилати сигнали про гіркоту в мозок.
Коли гіркий присмак придушено, ми легше відчуваємо солодкість та інші присмаки кави.
Чому кава може бути гіркою
Зерна арабіки відомі своїм м’яким і солодким смаком, тоді як зерна робусти, як правило, більш кислі.
Правильна техніка приготування кави також може запобігти тому, щоб вона стала занадто гіркою. Забагато води або надто гаряча вода може призвести до отримання гіркої кави, так само як надто довге очікування кави у френч-пресі може призвести до того, що чашка кави буде надто завареною.
«Амазонка» – це вже третій сингл молодої співачки, яка за останній рік увірвалася в український шоу-бізнес під іменем Diya Di. У кожній пісні виконавиця розповідає власну історію, в якій себе впізнають й інші.
«Я ураган, стихії донька, я амазонка і життя, забула я про сон і сльози, про довгі й нудні каяття», – слова із пісні-прем’єри «Амазонка». Це відверта історія про самопізнання, усвідомлення власної сили та безмежної внутрішньої свободи.
«Моя «Амазонка» – символ бурхливої енергії шаленої жінки, – каже Diya Di. – Ця пісня – про силу, про виклики, про шлях жінки. Це не просто слова – це історія певного життєвого етапу кожної».
Diya Di
Музика для Diya Di – засіб вираження почуттів, страхів та любові. Її пісні – це відображення життєвих етапів, важливих для кожної людини. Так перший сингл «Тато» співачка присвятила своєму батькові, якому хотіла довести, що може співати та досягати успіху. А другий сингл «NADNOVA» написаний уже для чоловіка і вперше прозвучав просто на весіллі. І ось новинка «Амазонка» – уже не про чоловіків, а про силу та внутрішню свободу жінки. Пісня, що здатна підтримати і надихнути саме прекрасну половину людства.
Саме ім’я Diya Di уже стало синонімом наполегливості, сили та сміливості йти за своєю мрією. Вона — дівчина, яка з 14 років займається бізнесом, створила успішний зооготель, запустила власну маркетингову компанію Diggi Agency, організувала авторські курси навчання. І при всьому цьому знайшла в собі сили здійснити свою найбільшу мрію — стати співачкою. Хоча шлях до сцени був непростим: родина та друзі не підтримували цієї ідеї. Усе змінилося після знайомства з майбутнім чоловіком Юліаном, який став її головною опорою та натхненням. Він допоміг дівчині повірити в себе та зайнятися музикою професійно.
23-річна Діана Зюбрик (справжнє ім’я виконавиці Diya Di) – людина, яка постійно навчається та розвивається. Вона пройшла понад 30 тренінгів і курсів, має дві вищі освіти та продовжує навчання, здобуваючи ступінь доктора філософії. Вільно володіє п’ятьма мовами та є справжнім прикладом того, як поєднувати знання, бізнес та творчість. Шлях цієї дівчини – це доказ того, що наполегливість створює чудеса. Diya Di не просто створює музику, а втілює свої мрії, доводячи, що можливості безмежні для тих, хто знає, чого хоче.
Українська музична сцена поповнилася новою чуттєвою композицією – «Подруги» від талановитих Божени Дар та Квітки Гаєвської. Це пісня, що зачіпає за живе, змушує згадати найтепліші моменти дружби та відчути її справжню цінність.
«Подруги» – історія двох найкращих подруг, які колись були нерозлучними, ділилися радощами й переживаннями, а потім розійшлися різними шляхами. Вони ніби відгородилися одна від одної, але спогади не дають забути ті безтурботні часи, коли світ здавався яскравішим разом.
«Ми всі іноді втрачаємо друзів. Через обставини, гордість, мовчання… Можливо вистачить одного кроку, щоб знову почати говорити?», — поділилися артистки.
У пісні кожен знайде частинку себе – адже хто з нас не втрачав друзів через непорозуміння, гордість чи емоції? Витончені вокальні партії Божени Дар та Квітки Гаєвської передають глибину почуттів, а мелодія змушує поринути у вир ностальгії.
«Просто цінуйте своїх друзів!», — закликають дівчата
Новий трек – це не лише музична новинка, а й заклик замислитися: можливо, час подзвонити тій, хто був поруч у найважливіші моменти?
Слухайте новий сингл Божена Дар & KVITKA GAEVSKA «Подруги» на всіх музичних платформах!
Відкриття пам'ятника Тарасу Шевченку у Винниках. 28 вересня 1913 року
28 вересня 1913 р. у Винниках встановили перший на українських землях скульптурний пам’ятник великому Кобзареві.
Цілий і неушкоджений простояв цей пам’ятник аж до листопада 1918 р., доки не був понівечений польськими підлітками (молотками й зубилами були відбиті ніс та вуха).
Понищене польськими вояками погруддя Тараса Шевченка у Винниках. Зберігалося як пам’ятка в музеї НТШ у Львові. (1919 р.)
На жаль, під час подій українсько-польської війни в січні 1919 р. над пам’ятником Т. Шевченку було вчинено ще один варварський акт вандалізму. Польські вояки під командуванням полковника Токаржевського на головному вокзалі у Львові потайки проникли до вагонів санітарного поїзда і так дісталися на залізничну станцію у Винники, де відразу вступили в бій з січовиками. Прориваючись до міста, окупанти інсценізували розстріл пам’ятника Шевченку.
У квітні 1919 р., коли поляки знову захопили Винники, долотами вони відбили все обличчя на пам’ятнику.
Реставрація пам’ятника Шевченка у Винниках 1924-1925 рр.
1921 р. жителі Винник, в умовах жорстокого панування Польщі, вирішили широко відзначити шістдесятиріччя з дня смерті Т. Г. Шевченка. На прохання ювілейного комітету уряд дозволив це свято. Проте львівський староста побоюючись, щоб святкування не викликало селянських чи робітничих заворушень, секретним листом дав наказ повітовим комендантам поліції пильно стежити за ходом цього свята і своєчасно інформувати про все у Львів.
Міщани Винник вирішили відновити перший пам’ятник. У 1924 р. було створено комітет з відновлення пам’ятника (очолив Тома Магаляс). За зібрані серед українського населення гроші, скульптор Андрій Коверко виготовив новий пам’ятник Т. Г. Шевченкові.
29 березня 1925 р. Повторне відкриття відновленого пам’ятника Тарасу Шевченку у Винниках
Андрій Коверко (1893-1967) — автор пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому, який було встановлено у жовтні 1932 р. у саду греко-католицької Теологічної Академії на вул. Коперника, 38. Пам’ятник знаходився між будинком Академії (тепер географічний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка) та вулицями Сикстуською (тепер вул. Дорошенка) та Коперника. Це був перший український пам’ятник у Львові. 1945 р. пам’ятник був знищений москальсько-більшовицькими окупантами.
«Бережани, ах які!
Гарні ви взимі і вліті,
Хоч і бідні, і малі –
Ви найкраще місто в світі!», – сказав в 1887 році студент Львівського університету Богдан Лепкий…
«Бережани, ах які ви…» розкаже 18 березня 2025 року Микола Проців, випускник Львівського університету, заступник директора з наукової роботи Бережанського краєзнавчого музею.
Що робили в Бережанах: дід Бабрбри Страйзанд, син Вольфгана Амадея Моцарта, дід Святослава Ріхтера; автор терміну «Геноцид» Рафал Лемкін, «українець, який не хотів бути бідним» Петро Яцик і учасник бою під Крутами Аверкій Гончаренко?
Як пов’язані з Бережанами:
майбутній президент США сенатор Герберт Гувер; відомий художник Ян Матейко; Осип Маковей, Олесь Гончар, Соломія Крушельницька та Олена Кульчицька?..
Обговоримо дві дуже «суб’єктивні тези»:
1. Бережани – Центрові! Мультикультурні! Мілітарні!
2. 94,5% інформації про Бережани, яка існує в паперовому, електронному та усному вигляді, пов’язана з Бережанською гімназією…
Згадаємо учнів і професорів Бережанської гімназії: Маркіяна Шашкевича, Сильвестра Лепкого та його синів Миколу, Богдана та Лева, відомого художника Володимира Савчака, Степана Томашівського та Алойзи Штайнера, Льва Крип’якевича та Михайла Рудницького, митрополита Галицького та архієпископа Львівського Спиридона Литвиновича та двічі ректора Ягеллонського університету Мацея Йозефа Бродовича…
Закінчимо… цвинтарем, де поховані бережанці різних поколінь, які робили своє місто найкращим містом у світі!
І анонсуємо наступні дві теми:
1. Хто з відомих похований на бережанському цвинтарі?
2. «Олені» та «олЕні» в Бережанах…
Традиційна книжкова торгівля та лотерея від УФОТО та бережанців.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Бережанського краєзнавчого музею та Львівського палацу мистецтв.
Історик В’ятрович розповість студентам УКУ про «Ворожі архіви»
У вівторок, 18 березня, у Львові, у Студентському містечку Українського католицького університету (вул. Козельницька, К-2, аудиторія «Світлиця») історик, автор історичних книг, д-р Володимир В’ятрович прочитає лекцію «Ворожі архіви/Enemy archives. Історія однієї книги в інформаційній війні». Початок лекції – о 14:00.
Книга «Ворожі архіви. Радянські протиповстанські операції та український націоналістичний рух» (McGill-Queen’s University Press) мовою фактів та документів із розсекречених архівів КГБ розповідає західній аудиторії про особливо міфологізовані совєтською пропагандою сторінки українсько-російських відносин.
Історик, дослідник історії Другої світової війни та українського визвольного руху, д-р Володимир В’ятрович є одним із співавторів книги. Тут зібрано 161 раніше секретний документ з архіву Служби безпеки України: матеріали УПА та ОУН, конфісковані совєтськими спецслужбами, та документи самого НКВД-КГБ, де йдеться про боротьбу із українськими повстанцями.
Володимир В’ятрович
Праця готувалася понад десять років. Ще одним з її співавторів є канадський історик, д-р Любомир Луцюк, який досліджує українське питання в зовнішній політиці США та Великої Британії, а також проблеми українських мігрантів після Другої світової війни.
Англомовне джерельне видання «Ворожі архіви/Enemy archives», опубліковане канадським університетом та визнане кращою джерельною книгою Американською асоціацією бібліотек 2022-23 років, було серйозно атаковане класичними методами ФСБ-КГБ. На лекції Володимира В’ятровича в УКУ 18 березня йтиметься про те, як пропагандистська спецоперація розгорнулася довкола однієї книги про український визвольний рух 1940-50-х років.
«Історія та інтерпретації Другої світової війни досі впливають на порядок денний глобальної політики щодо України та нашої війни за незалежність, – зауважує історик Володимир В’ятрович. – Для українців важливо не залишатися в тіні «великого брата», вийти поза насаджені пропагандою та звичкою кліше. Але проти українських зусиль потужно працює російська пропаганда».
У ході двогодинної зустрічі зі студентами та викладачами УКУ В’ятрович спробує знайти відповіді на низку актуальних питань. Які зараз виклики перед українською академічною спільнотою? Як нам діяти в західній академії та протидіяти російським старим й новим наративам? Як історія Другої світової війни впливає на рішення союзників підтримувати нас у теперішній війні? Чи можна відкласти ці питання до завершення сьогоднішнього протистояння?
Жінки зробили величезний внесок в історію міста Львів. Їхні імена та досягнення заслуговують на те, щоб їх пам’ятали та поважали. Я розповім, про 5 жінок, які відіграли найбільшу роль в історії Львова.
Соломія Крушельницька, жінка яка мала, як культурний, так і суспільний вплив на Львів. Вона була оперною співачкою, яка своїм талантом зробила місто Львів відомим культурним центром, адже про нього почали говорити у всіх куточках Європи. Її виступи приваблювали іноземців, які захоплювались мистецтвом. Соломія, як ніхто інший, вміла показати свою особливість і виконувала українські пісні з неймовірною впевненістю та енергією, що і зробило українську культуру ще популярнішою та різноманітнішою.
Соломія Крушельницька
Соломія визнана однією з найвидатніших оперних співачок світу. Вона виступала на найкращих оперних сценах світу, наприклад в Польщі, Аргентині, Єгипті, Франції, Італії та інших країнах.
Соломія сприяла розвитку музичної освіти у місті, адже навіть маленькі діти, які мали можливість чути її спів, зразу ж надихались і починали захоплюватись музикою.
Зараз про цю неймовірну жінку всі пам’ятають, адже її ім’я носять школи, вулиці та навіть Львівський національний академічний театр. Також діє Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької, який дає можливість поринути в творчість Соломії, а її могила на Личаківському кладовищі є місцем вшанування пам’яті.
Дебора Фогель – людина, завдяки якій ми дізналися, яким був Львів сто років назад, а точніше у 1920-х роках. Вона з величезною любов’ю писала про це місто весни, розказувала про почуття, які виникають на вулицях Львова. Жінка спілкувалася з багатьма письменниками з інших країн і таким чином, все більше і більше людей дізнавалися про це чарівне місце.
Дебора Фогель
Дебора Фогель була надзвичайно талановитою жінкою, завдяки якій ми дізналися більше про минуле Львова. Вона часто експериментувала, наприклад писала короткі прозові етюди, що означало, що вона хоче наблизити літературу до авангардизму. Вона завжди відрізнялася від інших письменників та людей, адже цікавилась на той момент майже не відомими напрямами в мистецтві. Її твори відображають вплив таких художніх напрямів, як пуризм, конструктивізм та кубізм. Також Фогель хотіла донести людям те, що жіноча творчість також заслуговує уваги, адже жінки з іншої сторони дивляться на світ та можуть описати його ще ніжніше, аніж чоловіки.
Ірина Калинець – жінка, яка вплинула не лише на літературне життя Львова, а й на громадське, адже була поетесою і громадською діячкою.
Ірина була частиною українського культурного руху 1960-1980-х років, тому активно боролася за права людей та національну гідність українців. Вона мала великий вплив на молодь та завжди вставала на захист жінок в часи радянської влади. Ірина активно залучала жінок до громадської діяльності, щоб вони мали не лише рівні права з чоловіками, а й могли самовиражатися через мистецтво. Навіть у своїх творах, поетеса часто описувала внутрішній стан жінок, їх важливу роль у суспільстві та право на особисту свободу. Ірина намагалася розказати про жіночі проблеми світу, про їхні думки та бажання, які ніхто ніколи не хотів брати до уваги.
Ірина Калинець
Ірина Калинець також співпрацювала з іншими активістами, ділилась з ними своїми думками і переконувала, що жінки також мають бути присутні в громадському житті міста. Вона створювала осередки, де жінки могли висловлювати свою думку, не переживаючи за своє життя. Це були місця, де вони могли підтримувати одне одного, надихатися діяльністю Ірини і займатися творчістю.
Ірина Вільде – відома письменниця, яка писала про повсякденне життя львів’ян, тому читаючи її твори можна насолоджуватися атмосферою загадкового Львова. Її поезії розказують про зміни, які відбувалися в радянський період та про те, що відчували люди міста, відстоюючи власну свободу. Також вона писала про життя звичайних людей, їхні труднощі та радощі, що робить її твори цінним історичним документом.
Ірина Вільде
Ірина також була активісткою, очолювала Львівську письменницьку організацію, що давало їй можливість впливати на літературний процес у Львові. Жінка навіть була депутаткою Верховної Ради УРСР, що також показує її активну позицію.
Жінка намагалася відобразити важливий період в історії міста і дати людям зрозуміти, що все можна змінити, якщо не боятися висловлювати свою думку, адже Ірина ніколи собі не дозволяла жити в брехні і завжди прагнула, щоб люди знали правду. Тому завдяки її позиції та творам, все більше людей прагнули бути такими ж активістами та з хорошої сторони впливати на інших людей, мотивуючи їх на зміни.
Софія Яблонська – українська письменниця, мандрівниця та журналістка. Надзвичайна жінка, яка не боялася виходити зі своєї зони комфорту та мотивувала людей на зміни. Вона багато подорожувала, тому її твори, а особливо репортажі з різних країн давали змогу львів’янам більше дізнаватися про світ та відкривати очі, розширюючи їхні горизонти.
Софія Яблонська
Софія не боялася порушувати стереотипи, а завжди йшла своїм шляхом. В подорожах вона робила фотографії та кінорепортажі, щоб інші люди також бачили і розуміли, що життя не повинно бути сірим та монотонним, адже воно коротке, а світ великий.
Софія була особливою і головне, не боялася показати це іншим, саме тому її творчість відзначається сміливістю, незалежністю та індивідуальним підходом.
Отже, жінки мали величезний вплив на історію Львова і звичайно, вони могли вплинути на неї ще більше, але на жаль люди часто живуть за стереотипами. Та все починається з нас, головне бути собою та говорити про те, що болить.
Уже в цю неділю, 16 березня, львів’ян та гостей міста запрошують на незабутній концерт, де у камерній атмосфері та при світлі тисячі свічок прозвучать геніальні мелодії Ганса Циммера. Початок о 18:30, повідомили організатори.
«Його музика створює величний кінематографічний світ, який захоплює та вражає. У виконанні квінтету «Neoclassical» прозвучать саундтреки з легендарних фільмів: «Дюна», «Інтерстеллар», «Гладіатор», «Темний лицар», «Початок» та інших. Це буде унікальна подорож крізь кінематографічні світи, де потужні, величні мелодії переплітаються з ніжністю та глибиною. Не пропустіть цей вечір магії та музики! Даруйте квитки собі та близьким!», – анонсують подію організатори.
Фото з репетиції вистави “Жага”, світлила Христина Куч
15, 16 та 18 березня у Львівському Театрі Лесі Українки відбудеться прем’єра “Жага”, ерополітична драма за мотивами п’єси “Камінний господар” Лесі Українки у режисурі Владислава Білоненка.
Драма «Камінний господар», написана Лесею Українкою у 1912 році, стала українською версією світового сюжету про Дон Жуана. Сама письменниця так визначила задум твору:
«Ідея її – перемога камінного, консервативного принципу, втіленого в командорі, над роздвоєною душею гордої, егоїстичної жінки донни Анни, а через неї і над дон Жуаном, «лицарем волі». …Так чи інакше, але от уже і в нашій літературі є «Дон Жуан» власний, не перекладений, оригінальний тим, що його написала жінка (се, здається, вперше трапилось сій темі)», – з листа Лесі Українки до А. Ю. Кримського, 24.05.1912 р.
Фото з репетиції вистави “Жага”, світлила Христина Куч
Попри відтворення оригінального сюжету, у самій виставі також присутні два вигаданих персонажі – Трубадури. Вони виступають містком між повідомленнями, які Леся Українка закладала у “Камінного господаря”, та подіями, що відбуваються тут і тепер у світі. Трубадури є своєрідними трікстерами, у певних сценах вони руйнують четверту стіну з глядачем, обговорюють поведінку головних героїв та героїнь, жартують та розповідають секрети закулісся Театру Лесі. Водночас вони переймають ролі слуг Дон Жуана та Донни Анни – Сганареля та Маріквіти.
У виставі “Жага” творці та творчині прочитують класичну п’єсу крізь призму безконтрольної жаги до влади. Отримавши її, герої та героїні починають користуватися своїм елітарним становищем, плюндруючи усі постулати та загальнолюдські цінності. Цим же команда вистави пояснює зміну назви:
“Ми змінили назву з “Камінний господар” на “Жага”, бо це слово ми пробуємо розглядати як антонім до слова воля, тому що воля в цій п’єсі – це одне з найважливіших слів і воно в принципі дуже важливе для української культури… Ми зрозуміли, що не воля, а жага визначає дії деяких персонажів, саме через жагу відбуваються ключові події історії. Якби вони керувались волею, то для них міг би бути щасливіший фінал”, – коментує драматургиня вистави Оксана Данчук.
Фото з репетиції вистави “Жага”, світлила Христина Куч
У якості жанру автори та авторки взяли за основу поняття “ерополітика”. Слово “ерополітика” описує взаємозв’язки між енергетичними ресурсами, міжнародними відносинами та глобальними конфліктами. Через тексти, написані драматургинею Оксаною Данчук, акторською командою та діючим військовим і театральним критиком Олексієм Паляничкою, глядачі матимуть змогу провести паралель між сенсами, закладеними Лесею Українкою ще сто років тому, та проблемами сьогодення, наприклад, перемовини України та США щодо підписання безпекової угоди, загроза початку третьої світової війни та виникнення тоталітаризму тощо.
Композитором вистави став Григорій Семенчук – поет, куратор і продюсер мистецьких проєктів, засновник і вокаліст гурту “BRAT”. Персонажі та персонажки “Жаги” крізь пісні висловлюють свої почуття та думки, тож глядачі та глядачки можуть почути справжню позицію героїв до тих чи інших ситуацій, їх страхи, мрії та внутрішню боротьбу.
Сценографію для вистави створив головний художник Театру Лесі Олексій Хорошко. За його концепцією мала сцена перевтілюється на вишуканий простір з габаритними дзеркальними тумбами, дзеркальною підлогою та триярусною металевою люстрою. Костюми авторства Марії Антоняк підкреслюють довершеність та елітарність образів героїв та героїнь вистави, нагадуючи естетику світських вечірок.
Фото з репетиції вистави “Жага”, світлила Христина Куч
У деяких сценах актори та актриси танцюють на підборах у стилі наближеному до американського “vogue”, який за творчим задумом режисера Владислава Білоненка та хореографа Антона Сафонова, є втіленням символу так званого істеблішменту, представників та представниць “високого суспільства”.
Вистава “Жага” – історія про те, що на кожного і кожну є своя зваба. Вона спокусливо виблискує, як світлячки у нічному лісі і зводить нас (нанівець) з розуму. “Нанівець” наступає, коли жага починає керувати нами. Повний “нанівець” наступає, коли нас звабила та підкорила ідея абсолютної влади. Закохані – не виживуть. Виживуть – вірні, а достойні – воскреснуть.
Драматургиня – Оксана Данчук
Режисер – Владислав Білоненко
Сценограф – Олексій Хорошко
Художниця з костюмів – Марія Антоняк
Композитор – Григорій Семенчук
Хореограф – Антон Сафонов
Тривалість: 1 год 20 хв (без антракту)
Ролі виконують:
Донна Анна – Тетяна Шелельо
Дон Жуан – Назар Бонящук
Долорес – Ісабель Меркулова
Командор – Сергій Литвиненко
Трубадури – Ростислав Колачник, Яна Колодійчук
Вистава “Жага” відбудеться на малій сцені Театру Лесі.
Фото з репетиції вистави “Жага”, світлила Христина Куч
Квитки на прем’єрні покази 15, 16 та 18 березня розкупили буквально за дві доби. Квитки на квітень скоро будуть у продажу.
Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки, адреса: вул. Городоцька, 36
Автомобіль – це не лише засіб пересування, а й важлива частина повсякденного життя. Для багатьох людей вибір між власним авто та орендованим транспортом є непростим рішенням, яке залежить від різних факторів: частоти використання, витрат, комфорту та навіть стилю життя. Одні вважають, що власне авто – це необхідність і вигідне капіталовкладення, тоді як інші переконані, що оренда позбавляє від зайвого клопоту.
У цій статті розглянемо переваги та недоліки кожного варіанту, а також допоможемо вам зробити усвідомлений вибір.
Переваги власного авто
1. Постійна доступність
Власний автомобіль завжди під рукою. Це означає, що ви не залежите від графіків громадського транспорту або наявності орендованих авто у прокатних компаніях. Навіть якщо вам потрібно вирушити в подорож серед ночі або зробити термінову поїздку, ви можете сісти за кермо і їхати, не витрачаючи час на пошуки транспорту.
2. Відсутність додаткових витрат на оренду
Коли автомобіль належить вам, ви не витрачаєте гроші на щоденну оренду, заставу або страховку від компаній-прокатників. Це особливо вигідно, якщо ви користуєтеся транспортом щодня або подорожуєте на великі відстані. Хоча утримання авто потребує витрат (паливо, техобслуговування, податки), у довгостроковій перспективі це може бути дешевшим, ніж регулярна оренда.
За кермом авто
3. Індивідуальні налаштування та комфорт
Власний автомобіль – це ваша зона комфорту. Ви можете встановити улюблену музику, підлаштувати сидіння та кермо відповідно до своїх потреб, зберігати в машині необхідні речі (дитячі крісла, туристичне спорядження, інструменти). Нема потреби щоразу звикати до нового авто, як це буває при оренді.
4. Відсутність обмежень по пробігу
Багато орендованих авто мають обмеження по пробігу, і якщо ви їх перевищите, доведеться платити додатково. Власне авто дозволяє вам подорожувати скільки завгодно, не рахуючи кілометрів.
5. Довгострокова вигода
Автомобіль є капіталовкладенням. Попри амортизацію, власник може продати його через кілька років і повернути частину вкладених коштів. Крім того, ви можете модернізувати машину, встановлюючи нові деталі або покращуючи її технічні характеристики.
Недоліки власного авто
1. Витрати на обслуговування та страхування
Власник авто несе відповідальність за його стан. Регулярне технічне обслуговування, заміна мастила, покупка нових шин, ремонти та страхові платежі – усе це додаткові витрати, які можуть суттєво вплинути на бюджет.
2. Амортизація та втрата вартості
Автомобілі з роками втрачають свою вартість. Якщо ви купили нову машину, через кілька років її ціна може впасти на 30-50%. Це особливо актуально для дорогих моделей, які швидко знецінюються.
3. Паркування та зберігання
Якщо ви живете у великому місті, знайти місце для паркування може бути справжнім випробуванням. Паркінги коштують дорого, а залишати машину на вулиці не завжди безпечно. У приватному секторі ця проблема не така гостра, але в багатоповерхових будинках вона є актуальною.
Переваги оренди авто
1. Відсутність витрат на обслуговування
Орендар не хвилюється про технічний стан машини, заміну деталей чи страховку – усе це включено у вартість прокату. Ви отримуєте готовий до використання автомобіль без зайвих турбот.
2. Можливість вибору будь-якого авто
Оренда дозволяє вибрати автомобіль залежно від ситуації. Для міських поїздок можна взяти економний седан, для подорожі – місткий мінівен, а для важливих зустрічей – представницький бізнес-клас. Це дає можливість експериментувати та змінювати авто за необхідністю.
3. Економія для рідкісних поїздок
Якщо ви користуєтеся авто лише час від часу, оренда може бути вигіднішою. Вам не потрібно щомісяця платити за техобслуговування, страхування чи податки – ви платите лише за фактичний час використання.
При виході з авто
4. Зручність для подорожей
Якщо вам потрібно вирушити в подорож, а власне авто не підходить або його немає, оренда стане чудовим рішенням. Ви отримаєте машину потрібного класу та зможете насолоджуватися комфортом.
Більшість компаній встановлюють ліміти на пробіг, а їх перевищення передбачає додаткову оплату.
2. Необхідність застави та документів
Для оренди потрібно мати відповідні документи та залишити заставу. Деякі компанії вимагають досвід водіння від 2 років, що може стати перешкодою для молодих водіїв.
3. Вартість оренди при тривалому використанні
Якщо вам потрібне авто на кілька місяців, вартість оренди може перевищити утримання власної машини.
4. Відповідальність за пошкодження
Навіть невеликі подряпини можуть спричинити додаткові витрати. Деякі компанії можуть виставити рахунок навіть за незначні ушкодження.
Що краще вибрати?
Якщо ви користуєтеся авто щодня, краще мати власний транспорт.
Якщо авто потрібне на короткий період, оренда вигідніша.
Якщо ви подорожуєте і не хочете виснажувати свою машину, оренда стане ідеальним рішенням.
Залежно від ваших потреб кожен варіант має свої плюси. Вибирайте найзручніше рішення і насолоджуйтеся комфортними поїздками!
Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій старого Львова першу частину статті українського археолога, доктора філософії, професора Ярослава Пастернака “З археольогії околиць Львова”, опублікованої у часописі “Діло” у травні 1932 року (№ 97).
Традиційно текст залишаємо оригінальним.
Ярослав Пастернак
З археольогії околиць Львова.
ФЕЙЛЄТОН „ДІЛА” З ДНЯ 6. ТРАВНЯ 1932
Коли доводиться говорити про доісторичні часи нашої західньо-української столиці, переглядаємо археольоґічну літературу й доступні музейні збірки і стверджуємо при цьому факт, що властиво дуже мало можна сказати про археольогію самого Львова. Зовсім не те, що можемо оповісти про інші столиці, як нпр. Київ, Прагу, Краків. Познань чи хоч би княжий Звенигород. Там майже нема доісторичної культури, яка не була би заступлена бодай кількома знахідками, а всіх їх нараховують там просто сотнями. Це очевидно наслідок корисного положення цих міст над великими ріками (крім Звенигороду), які у тих давніх часах не тільки живили людей рибою, але були рівночасно й головними комунікаційними шляхами, що лучили їх зі світом. Таке пригоже місце було вже природою призначене на осередок заселеної околиці, а що в доісторичній добі стало надовго місцем осідку то відтак засновували там княжу столицю в раннє історичних часах.
Про Львів цього не можна сказати, бо його фізіольогічне положення не давало у доісторичну добу надто сприятливих умовив до життя, а пізніший вибір того місця на столицю був радше випадковий і мав більше па меті сховати місто осторонь від головного шляху, ніж зробити його комунікаційним вузлом та добре приступним, природним центром.
Звенигород на карті фон Міга 1782 року
Першою столицею пізнішої львівської землі був Звенигород, але у 1240 р. татари змели його мабуть з лиця землі і тоді він раз на все стратив своє значіння. Володарі знищених земель переконалися тоді, що татари нечайним наскоком легко здобували деревляні городи на долах, зате не мали часу ні технічних засобів до облоги камінних укріплень. Навчений тим досвідом, рішив король Данило побудувати на місці старої столиці нову, безпечну та тяжко доступну і тій постанові завдячує своє істнування нинішний Львів у кітловині Полтви, на південно-східньому збіччу Високого Замку.
Приступ від півночі був замкнений трьома рівнобіжними, багнистими долинами, які ще й сьогодні у мокрий рік тяжко перейти, а в одній з них є навіть більше торфовище в околиці Жидатич. Зі заходу боронила приступу долина Полтви, а за Клепаровом та Левандівкою знов широкі болота, якими протікає Білогорський потік. Доступ від півдня та південного сходу був важкий з огляду на мочари вдовж р. Маруньки. а не лекше було дістатися до Львова і з південного заходу.
Король Данило
Таке недоступне місце вибрав основник Львова на нову столицю, а що воно було таке постійно, про це свідчить наглядно його велика вбогість у доісторичні памятки.
Палєолітичній людині непривітна горбовина над Полтвою була ще зовсім незнана. Це мабуть тому, що в часі свого найбільшого поширення на південь досягав скандинавський ледівець аж до Городка, Янова та Любіня і долина Полтви, за близька до його морозного подиху, не надавалася ще взагалі на людське житло. Так само було в другій добі мезолітичній і щойно в молодшій камінній (неолітичній) добі, коли ледівець подався взад аж до Скандинавії, а води з нього сплили у сточище Дністра, клімат поліпшився настільки, що й ця непривітна досі околиця дістала своїх перших поселенців. Сильні вітри, які були тоді головним чинником, що формував поверхню землі, наверствували у затишних місцях грубі поклади глини та піску і перші з них поросли зараз густим лісом, а ялові піски стали майже одиноко доступним та пригожим місцем до мешкання.
Мар’ян Ломницький. Фото з архіву Державного природознавчого музею Національної академії наук України
З того часу походять найстарші археольоґічні знахідки з терену нинішнього Львова. Найбільше їх на великій пісковій надмі на Левандівці, між головним двірцем і янівською рогачкою. Вже з кінцем мин. століття знайшов там львівський ґеольоґ проф. Ломніцький доісторичні огнища, а біля них багато дрібного черепя та кремінні відщипки. У 1910 р. викопали в тамтій околиці гарну кремінну сокирку, яка переховується в музею Дідушицьких. По війні звернув увагу на це селище д-р І. Крипякевич, а кілька літ тому вдалося назбирати там ще трохи дрібних неолітичних памяток. З меншої піскової надми на Замарстинові дісталася до Музею НТШ кремінна стрілка.
Друге більше неолітичне селище було на південь від Львова, біля лічничого заведення на Кульпаркові. Першу вістку про нього подав невідомий автор у варшавському журналі «Пшеґльонд бібліоґрафічно-археольоґічни» з 1881 р. в цьому змислі, що на полях між Кульпарковом і Байками, на південь від залізничого шляху, має находитися багато «попельниць» і кремінних відщипків. Перед війною не міг уже пок. консерватор Януш найти цього селища хоча Музей НТШ має звідтам один типовий кремінний рилець.
Мапа Чортових скель 1897 року
З найближчої околиці, що на схід від Львова, є в Музею НТШ один кремінний знаряд з Кайзервальду. З Чортівської скали та з недалеких Лисинич походять два кремінні вістря на списи, переховувані в музею Любомирських, а музей Яна Собеського має дві кремінні сокирки, з яких одну викопали при кладенню підвалин дому при вул. Потоцького, а другу на Вульці, від сторони Кульпаркова.
Про деякі неолітичні знахідки маємо тільки вістку, а самі вони безслідно затратилися. І так у часі реґуляції вулиці біля бібліотеки Баворовських мали знайти з кінцем мин. століття «багато камінних сокирок». Інші камінні вироби добували свого часу з піску недалеко площі «Сокола» та на Личаківському цвинтарі, а дешо знайшлося також при Янівській вулиці. На жаль, усе те пропало, бо мабуть ніхто й не старався його зберегти.
Тільки знаємо про нинішний Львів із часів молодшої камінної доби, та цього все ще замало, щоби уявити собі спосіб життя перших мешканців знад Полтви. Одинокий гріб з цього часу знайшовся вже поза периферією Львова, у Дублянах. У 1866 р. відкрили там на ниві «Карватий» камінний скринковий гріб, а в ньому біля кістяка дві глиняні посудини, ушкоджений кремінний серп, кілька дрібніших кремінних знарядів та два «золоті» перстені. З того серп є в музею Любомирських. а доля решти невідома.
У ближчій підльвівській околиці знайшлося неолітичне кремінне знаряддя у Грибовичах, Скнилові та Сокільниках
Академія Жіночого Лідерства запрошує до участі у навчанні ветеранок, активісток, волонтерок та представниць родин військовослужбовців. Після закінчення навчання активні учасниці отримають сертифікат випускниці Академії.
Участь у навчанні можуть взяти:
Ветеранки, представниці родин військовослужбовців(-виць), рідні загиблих Захисників та Захисниць, полонених, зниклих безвісти;
Активістки та волонтерки, робота яких спрямована на підтримку ветеранок, родин військовослужбовців(-виць), ветеранів(-ок), загиблих Захисників та Захисниць, полонених, зниклих безвісти;
Жінки ВПО, які мають бажання реалізувати свій лідерський потенціал у громадському житті.
Для участі запрошуються жінки, які проживають на території Львівської області.
За 4 дні інтенсивної роботи в Академії Жіночого Лідерства ви зможете:
Розкрити та/або посилити свої лідерські компетенції, прокачати навички з комунікації та співпраці для розширення кола підтримки;
Підвищити спроможність захищати права жінок та впливати на досягнення гендерної рівності для створення більш справедливого та інклюзивного суспільства;
Отримати знання щодо розбудови мережі партнерів, ведення антикризових комунікацій та реалізації соціально важливих ініціатив;
Розробити план дій для особистісного розвитку та отримати підтримку в його реалізації;
Долучитися до жіночого руху та отримати грантову підтримку для впровадження своїх ідей.
Про навчання:
Академія Жіночого Лідерства проходитиме 24 – 26 березня 2025 для учасниць Львівської області.
Формат: 3 дні офлайн + 1 день онлайн через тиждень після основного навчання.
Участь є безкоштовною.
Після закінчення навчання активні учасниці отримають сертифікат випускниці Академії.
Кінцевий термін заповнення анкети – 15 березня 2025 року.
Цей тренінг став можливим завдяки підтримці Уряду Великої Британії, наданої через Міністерство закордонних справ, у справах Співдружності націй та розвитку Сполученого Королівства в межах проєкту «Жінки. Мир. Безпека: діємо разом», який реалізує Український Жіночий Фонд. Інформація, що представлена у матеріалі, не завжди відображає погляди Уряду Великої Британії, Українського Жіночого Фонду та Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики.
Сьогодні, 13 березня 2025 року, виповнюється 100 років від дня народження докторки філологічних наук, професорки, академіка Академії наук Вищої школи України Софії Никифорівни Денисенко. Софія Никифорівна народилася у 1925 році на хуторі Ковердина Балка (тепер село у Шишацькій селищній громаді Миргородського району Полтавської області) у родині заможних селян-хліборобів. Після Голодомору 1932–1933 років з її родини залишилося лише п’ятеро осіб.
Софія Денисенко з тіткою Олександрою та мамою Оксаною, 1977 рік
Софія Денисенко закінчила Полтавський педагогічний інститут та Харківський інститут іноземних мов, працювала перекладачем у Німеччині, а згодом протягом багатьох років викладала в університетах Чернівців та Львова.
Софія Денисенко у Німеччині, 1959 рік
У 1973 році захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидатки філологічних наук, через три роки їй присвоїли вчене звання доцентки, у 1990 році стала докторкою філогогічних наук, а за два роки професоркою. У сферу її зацікавлень входила фразеологія, термінологія, методика викладання іноземних мов, перекладознавство.
Софія Денисенко була відмінницею освіти України, членкинею спеціалізованих рад із захисту кандидатських та докторських дисертацій, редакційних колегій багатьох видань та збірників, авторкою понад 450 наукових та публіцистичних праць.
Софія Денисенко
Одним із найважливіших аспектів її діяльності було дослідження історії Голодомору. У книзі спогадів «Тіні незабутих предків» (2002) Софія Денисенко написала про Голод в Україні як про боротьбу проти національної свідомості українця та руйнацію більшовиками українського генофонду.
Софія Никифорівна Денисенко була відзначеною Американським бібліографічним інститутом у номінації «Жінка року» (1999), «Хто є хто в Україні» (2000), включеною у збірник «Краса і гордість Львівщини» (2000), в енциклопедичне видання «Академія наук вищої школи України» (2011). За наукові досягнення нагороджена медаллю Ярослава Мудрого (2003), нагрудним знаком Софії Русової (2005) та орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня (2008). Відійшла у вічність 3 листопада 2014 року, похована на Сихівському цвинтарі у Львові.
Ольга РОМАНЧУК
Використані джерела:
Денисенко С. Тіні незабутих предків. Шишаки, 2002. 267 с.
Денисенко Софія Никифорівна / А. С. Вовканич // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.]; НАН України, НТШ. К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007. Режим доступу: https://esu.com.ua/article-21646. Останнє поновлення: 16 August 2024.
Задорожний Б., Денисенко С., Семенюк А. Відважні та благородні. К.–Л.: Духовна вісь, 2014. 108 с.
Різдвяні листівки вперше з'явилися в Англії 171 рік рому. Сер Генрі Коул, засновник лондонського "Музею Вікторії та Альберта", завжди писав святкові привітання своїм численним...
