Якщо у похилому віці пити каву без цукру та з кофеїном, існує менший ризик деменції, стверджують учені. Разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова будемо дізнаватися трохи більше про ці чудові властивості нашого улюбленого напою.
Люди похилого віку, які регулярно п’ють каву, менше ризикують мати деменцію у майбутньому, але є нюанс: це стосується лише несолодкої кави з кофеїном. Про це пише Sciencealert із посиланням на нове дослідження.
Зв’язок між вживанням кави та розвитком деменції було виявлено в результаті дослідження медичних записів 204 847 людей у Великобританії віком від 40 до 69 років на початку періоду дослідження. У записах були зафіксовані наявність звички споживати каву, а також чи траплялися випадки деменції упродовж дев’яти років після початку дослідження.
Кава
“Споживання кави з кофеїном, особливо несолодкої, пов’язане зі зниженням ризику хвороби Альцгеймера та пов’язаних з нею деменцій, а також хвороби Паркінсона. Для підсолодженої кави таких зв’язків не спостерігалося”, – зазначили дослідники у своїй статті.
Дослідники розділили учасників на п’ять груп: ті, хто не вживає кави; ті, хто вживає від 0 до 1 чашки на день; ті, хто вживає від 1 до 2 чашок на день; ті, хто вживає від 2 до 3 чашок на день; ті, хто вживає більше як 3 чашки на день.
Саме в останній групі виявили найменшу кількість проблемних випадків. Але в цілому, порівняно з тими, хто не п’є кави, ті, хто п’є будь-яку кількість кави мали принаймні на 34 відсотки менше шансів захворіти на хворобу Альцгеймера та пов’язані з нею недуги, на 37 відсотків меншу ймовірність розвитку хвороби Паркінсона та на 47 відсотків меншу ймовірність смерті від нейродегенеративного захворювання.
кава
Однак важливо, що кава мала бути несолодкою та з кофеїном. Дослідники вважають, що певні властивості кофеїну можуть захищати мозок від деменції, а от цукор і штучні підсолоджувачі здатні перешкоджати користі кофеїну. Але, наголошують, щоб точно це знати, потрібні додаткові дослідження.
“Дані тут недостатньо повні, щоб показати прямий причинно-наслідковий зв’язок. Незрозуміло, чи вживання кави захищає від деменції, чи ранні стадії деменції змінюють споживання кави людьми, чи існує третій невідомий фактор, який впливає як на споживання кави, так і на ризик деменції”, – пише видання.
В п’ятницю, 28 березня 2025 року, о 16.00 у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (просп. Свободи, 20) відбудеться відкриття виставки «Львівський код: мистецькі рефлексії». Експозиція представить понад сотню творів із колекції галереї «НЮ АРТ» (Київ), авторами яких є львівські митці.
Її доповненням стане низка робіт зі збірки Інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ (Львів). Варто зазначити, що більшості цих творів не експонували у Львові від часу їх створення.
Колекція галереї «НЮ АРТ» базується на зібранні Миколи Білоусова. Вона налічує понад 5000 творів українського мистецтва, зокрема майже 400 робіт митців львівської школи. На початку 1990-х у колекції з’явився перший рисунок Олекси Новаківського, після чого її регулярно поповнювали роботи Івана Труша, Олекси Новаківського, Романа Сельського, Марґіт Райх-Сельської, Леопольда Левицького, Олекси Шатківського, Карла Звіринського, Володимира Патика, Олександра Аксініна, Антона Павлося, Романа Петрука, Володимира та Людмили Лободів. Значний внесок у формування львівської частини колекції зробили Ігор Завалій, Тарас та Остап Лозинські.
Львів завжди вирізнявся на культурній мапі України. Упродовж ХХ століття місто стало осередком творчих пошуків, експериментів і діалогу між традицією та новаторством. Виставка пропонує зануритися в атмосферу художніх змін, які сформували обличчя українського мистецтва цього періоду.
Тюремна брама зі сторони вул. Лонцького. Сьогодні вона замурована.
З 1918 року це місце було найстрашнішою карою для українців, поляків та євреїв. Там вбивали, катували і знущалися. Місцеві, котрі знають історію цієї будівлі, кожен раз як проходять повз, ніяковіють і шанують памʼять загиблих.
Мова йде про «Тюрму на Лонцького», яка знаходиться за адресою: вулиці Степана Бандери, 1.
В період польської окупації, до 1939 року тут сиділи учасники українського визвольного руху, неофіційна її назва була тюрма для політичних в’язнів.
Підвали тюрми на Лонцького. Фото Костянтин Баранюк
Під час німецької окупації, з 1941 по 1944 рік, був період коли активно почали застосовувати фізичну силу, почались жорстокі допити, катування та розстріли.
Після того, як прийшла Червона армія, з 1944-му і до початку 90-х, стала слідча в’язниця карально-репресивних структур СРСР.
Підвали тюрми на Лонцького. Фото Роман Метельський
Діячі ОУН, УПА і ті, кого підозрювали у звʼязках з ними у 40-50 роках утримували за ґратами, а у 60х роках у вʼязниці сиділи «шістдесятники», серед них були Вʼячеслав Чорновол, Юрій Шухевич, Іван Гель, Ірина та Ігор Калинець.
Підвали тюрми на Лонцького. Фото Андрій Роюк
Іван Гель, який був українським публіцистом, правозахисником, релігійним і громадським діячем, розповів про те, що робили у тюрмі, він там просидів близько трьох років. Одним зі знущань було підсаджування у камери людей-провокаторів, які спеціально дратували увʼязнених, шуміли, кричали, били, принижували, аби ще більше виснажити не лише фізично, а й морально.
Підвали тюрми на Лонцького. Фото Роман Метельський
Лише раз на 8 місяців в увʼязнених була змога покупатися, раз на тиждень їх виводили до умивальників. Тоді були просто жахливі умови для проживання. Але найстрашніше було те, що зимою спалахував тиф, і звичайно що всіх хворих розстрілювали. При цьому всьому хвороби нікуди не дівалися, надалі всі хворіли, бо ніхто не дезінфікував камери і бактерії передавались зі швидкістю світла.
Підвали тюрми на Лонцького. Фото Роман Метельський
Відношення до вʼязнів було жахливим, в разі будь-яких ситуацій, без роздумів починали розстрілювати на тюремному подвірʼї. Всього в тюрмі на Лонцького було вбито майже 1700 людей.
Підвали тюрми на Лонцького. Фото Роман Метельський
8 червня 2009 року ця тюрма стала Національним музеєм-меморіалом жертв окупаційних режимів і на відкритті була присутня перша леді України Катерина Ющенко. Саме приміщення в’язниці збереглося в автентичному вигляді, тому що ні разу там не робились ремонти і не проводилась реконструкція. На стінах і підлозі камер є навіть залишки крові.
Підвали тюрми на Лонцького. Фото Роман Метельський
Кожен відвідувач цього музею може трохи проникнутися історією страшного минулого і побачити деякі речі увʼязнених, тюремні камери, кабінет слідчого, фотолабораторію. Серед звичайних тюремних камер є «камера смертників», у якій вʼязні чекали на виконання вироку, найчастіше це був розстріл. Тут люди можуть усвідомити наскільки потужним був український народ і як віддано він боровся за свободу України.
Підвали тюрми на Лонцького. Фото Андрій Роюк
Кожного місяця музей відвідують більше 400 осіб. Вхід та екскурсія по музею безкоштовні, але якщо хочете відвідати тюрму групою більше ніж 10 осіб, то потрібно записатись заздалегідь. Музей працює кожного дня, окрім суботи, але ліпше звертатися до офіційного сайту музею і дивитись більш точний графік.
Хотів би трохи розповісти про одного галицького вірменина, непросте життя якого було тісно пов’язане зі Львовом. Звали його Станіслав Доніґевич (1904-1980), народився він у Чернівцях, але вже в 1913-му переїхав до Львова (і жив, я підозрюю, — але доказів не знайшов, — в Науковому закладі Торосевича, тобто у вірменській бурсі). Вчився сходознавству у Львівському університеті, але мусив заробляти гроші, тож навчання покинув.
Станіслав Доніґевич перед Другою світовою
Натомість з 1925 року почав тісно співпрацювати з вірмено-католицьким священником Діонізієм Каєтановичем (1878-1954), которий тоді також викладав у школі вірменок-бенедиктинок і курував заклад Торосевича.
Довідка про вірменське походження Мар’ям Григорян (з книги Левика і Арутюнова “Вірмени в історії Львова”)
З 1927 року вони видають щомісячний журнал “Вісник св. Григорія”, не тільки релігійний, але й діаспорно-вірменознавчий, накладом 1000 прим., де Каєтанович був головредом і автором, а Доніґевич — секретарем, випусковим і теж одним з дописувачів. В 1930-му році журнал став органом Архідієцезійної спілки вірмен Польщі, співзасновником якої і активним діячем був Доніґевич, — а її мета по суті полягала у певному “поверненні до витоків” на хвилі зростання національної свідомості та ре-вірменізації діаспори (в 1933-му на Галичину приїхали служити двоє священників з Бейруту, з Кілікійського патріархату).
Перший випуск “Віснику св. Григорія”
В 1931-му Доніґевич одружився на небозі Каєтановича Стефанії і наступного року в них народився син Богдан.
Доніґевич брав участь і в інших видавничих проєктах. Зокрема, в 1928-му році вийшла книжка Чеслава Легіцького (1906-2001, полум’яного публіциста, теж вірменина, який зрештою пересварився з католиками, перейшов у протестантство і став видатним діячем в цій сфері) “Вірменська церква в Польщі”, для якої Доніґевич підготував мапу (я її надаю в коментарях). Вважається, що це перша мапа розселення вірмен у Східній Європі, хоча мені важко повірити, що мхітаристи не встигли першими. Втім, найближче, що я знайшов, це розкішна вірменська мапа Криму в фундаментальній праці о. Мінаса Бжишкяна-Медічі (який викладав у Рішельєвському ліцеї в Одесі, а далі служив і вчив у Карасу-Базарі в Криму) “Подорож до Польщі та інших країв, де мешкають вірмени, що походять з міста Ані” (Венеція, 1830). Але це інша і за охопленням, і за метою мапа.
В 1934-му Доніґєвич їде зі Львова, щоби заробити собі пенсію на держ. службі, і на цей час “Вісник” міняє формат (виходить як науковий щоквартальник “Григоріана”). В 1937-му повертається, отримує пенсію, відновлює “Вісник”. Починається Друга світова. За перших совєтів НКВС розгромило польський Союз збройної боротьби у Львові, розстріляв 14 його активістів та причетних, серед яких було троє етнічніх вірмен, в тому числі настоятель Домініканського собору о. Чеслав Каняк і вікарій, каноник Вірменського собору о. Адам Богданович-Рошко, що займалися фінансуванням
Союзу з “вірменського золота” (але це окрема історія). Потім прийшли німці.
В цей період Вірмено-католицька церква (ВКЦ), крім іншої допомоги вірменам, займалася життєво важливою справою, — видавала довідки про арійське походження (на вигляд німці їх не відрізняли від євреїв). Реальна загроза геноциду тепер від німців над вірменами нависла ще в 1930-х з ініціативи турків, яких німці хотіли мати за союзників, але експертам вдалося довести, що вірмени не є семітами (подібний фокус врятував і значно менший народ, караїмів). Аналогічні — але вже фальшиві — довідки про походження ВКЦ видавала і євреям (тут зовнішня схожість працювала в протилежний, рятівний бік), канцелярським аспектом цієї справи якраз займався Доніґевич. Каєтанович, на той час обраний (але не затверджений Римом через війну) голова архідієцезії, за це був арештований гестапо. Витягнули його звідти за величезний хабар і завдяки клопотанню Андрея Шептицького (ВКЦ взагалі мала тісніші стосунки з УГКЦ, ніж безпосередньо з Римом). Але тепер гестапо за ВКЦ уважно пильнувало.
Всі троє – Доніґевич, Стефанія та Каєтанович
Між тим в 1942 р. в Берліні, а потім у Варшаві генерал Драстамат “Дро” Канаян (1884-1956, герой збройної боротьби Вірменії на початку 20-го ст., міністр оборони Першої республіки Вірменії, учасник повстання проти совєтів в 1921-му) організував Вірменський національний комітет, а ще раніше сформував у складі Абверкоманди-101 розвідувально-диверсійну вірменську зондергрупу “Дромедар” і зайнявся набором Вірменського легіону, який вважав основою майбутнього війська де-радянізованої Вірменії. До речі, німецьким командиром “Дромедара” після розформування в 1941 р. українського спецпідрозділу Абверу ПУМА став Олександр Іван Пулюй (1901-1984), син того самого Пулюя, доброволець УСС, хорунжий УГА, інженер і німецький офіцер.
“Дромедар” пройшов Крим, Кубань і Північний Кавказ.
Генерал Драстамат “Дро” Канаян
В 1943-му Дро дислокував свою абвергрупу у Зимній Воді, передмісті Львова. Пулюй при тому вчив радистів під Тирасполем, але якщо він бував у Львові, то вони з Дро цілком могли гостювати у Барвінських (сестра Пулюя була дружиною Василя Барвінського, їх обох совєти в 1948-му відправили на 10 років у мордовські табори, а вся написана Барвінським музика була знищена). У Львові також формували черговий батальон Вірменського легіону (попередні збирали в польських Пулавах, а потім у Лохвиці в Полтавській області) і діяв трудовий батальон з вірмен, грузин і кримських татар.
Формували переважно з залишків тих мільйонів радянських військовополонених, що були захоплені ще в 1941-1942 рр. Дро були потрібні списки вірмен, потрібна антирадянська пропаганда і крім того потрібні були вірменські священники. Втім, з тим була проблема, бо його особистий склад то були вірні Вірменської апостольської церкви (ВАЦ). Поступово вдалося забезпечити Легіон капеланами, але на певний час довелося “орендувати” священників у ВКЦ, як і власне храм (потім це стане основним звинуваченням Каєтановичу, якого відправлять у табір у Комі АРСР, де він і загине). Втім, Дро безпосередньо з церковним ієрархом ВКЦ (який взагалі після в’язниці гестапо був не в найкращому стані) не спілкувався, для цього вистачило Доніґевича. Він не тільки навідувався в Зимну Воду, але й мотався до Варшави, цілком можливо, і у справах національного комітету також.
Мапа, підготована Доніґевичем для видання “Вірменська церква в Польщі”, 1928 р.
От через це в 1945-му за нього і взявся СМЕРШ, паралельно з Каєтановичем. Доніґевич все заперечував, вигадав голову нацкомітету “Васільєва”, і може, це йому все ж таки допомогло не потрапити під розстріл. Іншому активісту місцевого нацкомітету, Сергію Назаряну, який вину визнав (і таки дійсно займався організацією), присудили розстріл (правда, Верховний суд замінив цей вирок на 20 років каторги). Доніґевича засудили до 10 років таборів у Комі АРСР, де він перетинався з Каєтановичем.
Доніґевич вижив і вийшов на волю в 1955-му. Він і до таборів погано чув (і бачив лише одним оком), а повернувся зовсім глухим. Поїхав жити він у Кути, і зовсім не випадково (туди ж повернувся з таборів львівський священник ВКЦ о. Казимир Ромашкан). Крім того, що Кути під час нападу на Польщу були “порталом” для вивода військ в Румунію і евакуації уряду (єдиним польським вояком, який там загинув, був знаменитий письменник Тадеуш Доленґа-Мостович, — його було вбито напроти вірменської церкви пострілом радянського танку), до Другої світової в Кутах була велика і міцна вірменська громада, яка разом із поляками дуже постраждала від подій, аналогічних волинським. Так от у Кутах після війни залишився єдиний на всю Україну священник ВКЦ, о. Самуель Мануґевич, який по ліквідації костелу в 1947-му служив таємно. Після його смерті в 1956 році Доніґевич переїжджає у Бельсько-Бялу. При всій неможливості такої діяльності займається вірменськими діаспорними справами, співпрацює з Краківським етнографічним музеєм (зокрема, налагоджуючи контакти з Єреваном).
Богдан у час повернення батька з таборів. Наводжу це фото через деякі виразно вірменські риси хлопця
Він організував першу виставку вірменських екслібрісів у Кракові і заснував при краковському відділенні Польського народознавчого товариства “Коло інтересів вірменської культури”, фактично — замасковану Спілку польських вірмен. І от у 1980-му “Колу” вдалося під виглядом наукової конференції провести перший повоєнний з’їзд польських вірмен. Станіслав Доніґевич його відвідати не зміг, бо у переддень захворів, а невдовзі помер.
На малюнку авторства Інна Баблоян ви бачите вірменську церкву (1875) в Чернівцях, звідки був родом Станіслав Доніґевич.
Вірменська церкву (1875) в Чернівцях
Крім Вільної енциклопедії польських вірмен (wiki.ormianie.pl), моїми основними джерелами були книжки “Вірмени в історії Львова” Богдана Левика і Тіґрана Арутюнова (Львів, 2021) та двотомник “ПУМА — “Дромедар”. Абвер” Ярослава Середницького (Тернопіль, 2015-2016). Не можу не згадати вчергове про “Вірменський легіон” Олександра Панченка (Київ, 2013).
Станиславів (нині – Івано-Франківськ) у першій третині ХХ ст. став другим потужним осередком українського театрального життя Галичини, який частково конкурував зі Львовом, а під час криз навіть компенсував відсутність національного театрального колективу в столиці краю.
Саме тут від 1910 р. існувало «Драматичне товариство “Народний театр імени Івана Тобилевича”», яке з лютого 1911 р. давало аматорські вистави; тут постав у травні 1919 р. перший на західноукраїнських землях державний театр – Державний театр Західної області Української Народної Республіки; тут розпочав свою діяльність у 1928 р. професійний Український народний театр ім. І. Тобілевича, у 1929–1931 рр. будучи де-факто «театром на два міста» (Станиславів та Львів). Театр, якому судилося стати одним із провідних колективів Галичини міжвоєнного періоду (під керівництвом режисерів Я. Давидовича (1928–1929), В. Блавацького (1929–1930), М. Бенцаля (1930–1933, 1935–1938), Й. Стадника (1933–1935)). Театр, для якого композитор Я. Барнич написав – і сьогодні популярні – оперети «Шаріка», «Гуцулка Ксеня» та ін.
У Станиславові жив і закоханий у театр меценат-українець Костянтин Станіслав Прус-Вишневський, який значну частину своїх доходів як віце-директор Державного банку краєвого господарства, а також кошти від продажу автомобілів (співпрацював з компанією «Форд») – вклав у розбудову національного театру в місті…
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Роман ЛАВРЕНТІЙ – кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка, головний редактор театрознавчого журналу «Просценіум» (від 2023), голова Театрознавчої комісії Наукового товариства імені Шевченка.
Автор бл. 100 наукових публікацій (з них понад 30 енциклопедичні), редактор і укладач низки наукових видань, присвячених історії театру. Читав відкриті лекції з історії українського театру у Львові (Україна), Кракові (Польща), Празі (Чехія) та Відні (Австрія). Розробив та провів кілька авторських екскурсій, присвячених театральній історії Львова.
Наук. інтереси: Історія українського та зарубіжного театру кін. ХІХ – першої пол. ХХ ст.; естетичні трансформації в мистецькій мові українського театру Галичини міжвоєнного періоду; українська театральна культура в іменах; міжнаціональний діалог у сфері театрального мистецтва та соціокультурний контекст.
Вибрані проєкти:
2023
Співрозробник віртуального музею «Перший Український “Гамлет” (Львів, 1943)» – до 80-річчя української прапрем’єри трагедії В. Шекспіра (авторка ідеї та концепції – Майя Гарбузюк). Учасники міжнародного проєкту: Кафедра театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка й Український міжуніверситетський шекспірівський центр Запорізького національного університету та Шекспірівський інститут Бірмінгемського університету (Великобританія). https://www.artsteps.com/view/657d8dcb3e7698b59c6de2a7
2020-2021
Відкритий авторський навчальний курс з історії театру на платформі ArtForLife “Театр для кожного”. Автори – Софія Роса-Лаврентій, Роман Лаврентій, Любов Ільницька (2020-2021). https://artplatform.academy/teatrdliakognogo
75 років видатному українському поетові Грицькові Чубаю було б торік. Через війну в Україні не вдалося достойно відзначити цю дату вчасно. Але донька поета, співачка та громадська діячка Соломія Чубай не полишала цього наміру – й цієї весни Львів потужно вшановуватиме пам’ять одного із найвідоміших українських авторів.
Соломія Чубай
29 квітня у Національному драматичному театрі ім. М. Заньковецької відбудеться великий концертний проєкт “POETY. ЛЮБОВ. ВЕСНА”, у якому українське поетичне слово звучатиме в джазових та рокових аранжуваннях у виконанні Соломії Чубай та у супроводі Луганського симфонічного оркестру, що у 2022-му релокувався у Львів. Окрім оркестру, в концерті буде задіяний джаз-рок-гурт “Джалапіта”. У цій програмі співачка зібрала твори не лише Грицька Чубая, а й інших найкращих українських поетів ХІХ-ХХІ століть: Лесі Українки, Івана Франка, Павла Тичини, Миколи Вінграновського, Василя Стуса, Мар’яни Савки, Юрія Іздрика, Сергія Жадана та ін. Поети у проєкті підібрані не просто так. Вони створюють певний діалог, який зв’язує Грицька Чубая з минулим та майбутнім, – діалог поколінь.
Грицько Чубай
“POETY. ЛЮБОВ. ВЕСНА” – це про те, що любов перемагає все на цьому світі, попри окупації, війни, голодомори, – розповідає Соломія Чубай. – Кохання й Любов зцілюють. З Весною все знову розквітає, Земля прокидається й дає надію на нову прекрасну Любов. Цей проєкт не про пам’ятники чи картини під рушничками. А про те, що поети – теж люди, які кохали, печалилися, сумнівалися, боролися, розчаровувалися і вірили”.
Грицько Чубай
До концерту 29 квітня у Львові приєднаються давній друг родини Чубаїв, лідер гурту “Кому Вниз” Андрій Середа, письменник Юрій Андрухович та поетка Мар’яна Савка. Ексклюзив вечора: Середа та Андрухович візьмуть участь у виконанні рок-симфонії “Вертеп”, яку створила Соломія Чубай зі своїми музикантами. Саме за поему “Вертеп” КГБ переслідувало поета Чубая.
Грицько Чубай з донькою Соломією
“Ми створюємо події, які неодмінно залишають слід у культурному просторі України, – каже організатор проєкту Юрій Мисик (компанія “ЮМUA”). – “POETY. ЛЮБОВ. ВЕСНА” — це мистецький маніфест, де поезія стає музикою, а музика — голосом поколінь. Це не просто концерт, а культурне явище, яке вшановує наших поетів, повертає їхні голоси та об’єднує сучасників навколо українського слова та музики”.
Соломія Чубай
Має проєкт й потужну благодійно-соціальну складову: частину коштів з концерту скерують на підтримку Центру NextStepUkraine, який займається реабілітацією важко поранених воїнів.
Грицько Чубай з сімєю – дружиною і дітьми Тарасом та Соломією
А за кілька тижнів до концерту “POETY. ЛЮБОВ. ВЕСНА”, 10 квітня, у львівській галереї “БандеРоль” (вул. Словацького, 1; Головна пошта) відкриється унікальна виставка, присвячена Грицькові Чубаю. Уперше на загал будуть представлені особисті речі поета, які зібрала його донька Соломія: зокрема, шкіряний плащ, картини, які малював Чубай, екслібриси, друкарська машинка, на які друкував поет.
Зовсім нещодавно, а саме 20 лютого 2024 року, у місті Львів відкрився новий мистецький простір ZAG, який розшифровується як Zenyk Art Gallery. Це перша в Україні галерея, де абсолютно кожна людина може проникнутись мистецтвом, незалежно від фізичних можливостей.
Козицький Зіновій Ярославович, який є засновником «Благодійного фонду Козицького» та мистецького виставкового проєкту «Ми і світ», започаткував цю галерею і присвятив світлій памʼяті його онука – Зеника Козицького Молодшого, який трагічно загинув у віці 19 років.
Зіновій Ярославович Козицький
ZAG прагне створити простір для діалогу між поколіннями, спільнотами та культурами, підкреслюючи справжню цінність людяності в мистецтві.
На вході в галерею можна побачити графіті британського художника Banksy. Також біля будівлі встановили скульптуру «Людський вимір», яка символізує контраст між крихкістю людської природи та силою.
Zenyk Art Gallery. Світлила Діана Безсмольна
Загалом галерея обладнана пандусами і ліфтами, для зручного переміщення людей з візками. Також для людей з порушеним зором є аудіогіди та таблиці зі шрифтом Брайля.
На першому поверсі галереї можна придбати різноманітні вироби українських брендів у арткрамниці.
Zenyk Art Gallery. Світлила Діана Безсмольна
На другому поверсі можна більш предметно ознайомитись з творчістю безлічі українських митців, таких як Арсен Савадов, Олег Тістол, Влада Ралко та низки інших не менш важливих постатей українського мистецтва.
Zenyk Art Gallery. Світлила Діана Безсмольна
Також є цікаві скульптури, одна з них скульптура «Маленького принца» і саме в перший день відкриття галереї була виставка під назвою «Маленький принц», яка була присвячена дітям.
Zenyk Art Gallery. Світлила Діана Безсмольна
Наявна 3D-зона для інтерактивних експозицій, завдяки якій люди можуть надихатися і відкрити для себе друге дихання у світі мистецтва.
Zenyk Art Gallery. Світлила Діана Безсмольна
Є “Читальня” з добірками мистецької літератури, де можна вибрати з широкого асортименту будь-яку книгу і прочитати.
Zenyk Art Gallery. Світлила Діана Безсмольна
Якщо Ви хочете поринути у сучасну культуру, то там регулярно проводять лекції, мистецькі дискусії, перформанси та інші культурні заходи. На офіційному сайті ZAG Gallery можна ознайомитись більш детально з інформацією стосовно відвідування мастер-класів, арттерапій, фотосесій та іншим.
Zenyk Art Gallery. Світлила Діана Безсмольна
Для художників є унікальна можливість створити професійне портфоліо, яке підготує їхні роботи до участі в міжнародних виставках і галерейних проєктах, а фахівці галереї ZAG допоможуть з організацією та оформленням.
Zenyk Art Gallery. Світлила Діана Безсмольна
Галерея знаходиться майже у самому центрі міста Львів, за адресою: вулиця Шота Руставелі, 7. Її можна відвідати з понеділка по п’ятницю, вона працює з 10:00 до 19:00. Вартість квитка на одну особу становить 300 гривень, але якщо Ви хочете відвідати галерею групою від десяти людей, то квиток буде коштувати 270 гривень, для дітей та ЗСУ – 150 гривень. За деталями ліпше звертатися до офіційного сайту ZAG.
25–27 березня 2025 року, Львівський національний університет імені Івана Франка у співпраці з Міністерством оборони України вже вдруге проведе проєкт «Львівська Академія Дронів та Оборонних Технологій» #DrDrone-2025 — освітню ініціативу, що надасть студентам можливість ознайомитися з фундаментальними технологіями в галузі безпілотних технологій, а також отримати практичні знання на основі досвіду цивільних та військових експертів.
Студенти, які візьмуть участь, отримають сертифікат про навчання в школі, еквівалентний 1 кредиту ECTS, який можна використати для зарахування результатів неформальної освіти.
Проєктування, конструювання та інтеграція модулів: автономні дрони, FPV-системи, тепловізори, навігація.
Програмування контролерів польоту та автопілотів.
Використання штучного інтелекту для автономного управління роїв дронів.
Спікери з практичним досвідом у сфері безпілотних технологій.
Важливо
#DrDrone-2025 — це освітній проєкт, створений для знайомства студентів із фундаментальними технологіями у сфері дронорозробки. Навчальна програма охоплює всі ключові аспекти безпілотних технологій: від проєктування та аеродинаміки до програмування та використання штучного інтелекту. Це унікальна можливість отримати актуальні знання, практичні навички та поспілкуватися з експертами галузі.
Проєкт буде реалізовано спільно з Міністерством оборони України у партнерстві з Міністерством цифрової трансформації України, Міністерством освіти і науки України, Львівською ОВА та Львівською міською радою.
Також запрошуємо ІТ-компанії до співпраці
Якщо ваша компанія займається розробкою та впровадженням рішень у сфері безпілотних технологій, запрошуємо долучитися до проєкту. Ми шукаємо партнерів та спікерів, які готові поділитися досвідом і сприяти розвитку технологічної освіти в Україні.
Канікули разом зі Львівським національним медичним університетом ім. Данила Галицького
Вчора, 20 березня 2025 року, провести канікули разом зі Львівським національним медичним університетом ім. Данила Галицького вирішили майбутні вступники, які цікавляться професією фармацевта.
На Університетській площі школярів-старшокласників зустрічали заступниця декана фармацевтичного факультету Оксана Ващенко та студенти-фармацевти. Вони ж допомагали в проведенні ознайомчої екскурсії кафедрами факультету та підрозділами Університету. Цього разу охочих дізнатися про фах фармацевта виявилося чимало – майже пів сотні школярів зібралися на площі перед університетською тріадою.
Канікули разом зі Львівським національним медичним університетом ім. Данила Галицького
Оскільки до фармацевтів звертаються, аби побороти хворобу, то розпочати вирішили власне із хвороб людини. Саме музей Історії хвороб людини став першим етапом знайомства з Університетом.
Далі старшокласників залучили до проведення хімічних дослідів та експериментів під загальною назвою «Цікава хімія», які проводили співробітники «хімічних» кафедр університету – загальної, біонеорганічної, фізколоїдної хімії; токсикологічної і аналітичної хімії; фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії. Майбутні вступники мали змогу пізнати речовини за запахом , забарвленням, його зміною у взаємодії з іншими елементами
Канікули разом зі Львівським національним медичним університетом ім. Данила Галицького
Багато цікавого на юних гостей чекало в аптечному корпусі. Вони змогли заглянути у навчальні виробничі аптечні приміщення, аби скласти уяву, як виготовляють ліки.
На кафедрі фармакогнозії і ботаніки школярі почули про роль лікарських рослин у фармації і медицині, спробували себе у фармакогностичному аналізі та побачили, як виділяють біологічно активні сполуки з лікарської рослинної сировини. А студенти-волонтери продемонстрували етапи виготовлення «хімічних» грілок для воїнів ЗСУ.
Канікули разом зі Львівським національним медичним університетом ім. Данила Галицького
Отож день знайомства з Університетом для майбутніх вступників на фармацевтичний факультет був дуже насиченим та викликав щире захоплення у школярів.
Тривала подорож – це випробування для організму, особливо якщо доводиться годинами бути за кермом. Втома, знижена концентрація та дискомфорт можуть вплинути на безпеку поїздки. Саме тому важливо заздалегідь спланувати місце для відпочинку. Якщо ваш маршрут проходить через Львівщину, варто забронювати номер у Винниках біля Львова – це зручне рішення для тих, хто цінує комфорт та спокій.
У цій статті розглянемо, як правильно обрати місце для зупинки, щоб швидко відновити сили та продовжити подорож без виснаження.
Чому якісний відпочинок у дорозі – це важливо?
Досвідчені водії знають, що регулярні зупинки в дорозі – це не примха, а необхідність. Втома впливає на швидкість реакції, що може призвести до аварійних ситуацій. Навіть якщо ви відчуваєте себе бадьорим, організм потребує відпочинку.
Де і коли краще зробити зупинку
Оптимальний час для зупинки – пізній вечір. Організм природно налаштований на відпочинок у цей період, тому сон буде якіснішим. Якщо ж подорож відбувається вдень, робіть паузи кожні 3-4 години, щоб уникнути перевтоми. Головне питання, яке постає перед водіями – зупинитися в готелі чи мотелі. Ось основні відмінності:
Критерій
Готель
Мотель
Комфорт
Високий рівень, повноцінні зручності
Мінімальні зручності, часто без додаткових послуг
Паркінг
Може бути платний або підземний
Великий безплатний паркінг біля номера
Розташування
Частіше в містах або передмістях
Біля трас і автошляхів
Ціна
Вища, але більше зручностей
Доступніший варіант для короткої зупинки
Якщо вам потрібен короткий перепочинок, мотель – хороший варіант. Але для якісного сну краще обрати повноцінний готель із комфортними номерами.
На що звернути увагу при виборі місця для відпочинку?
1. Тиша та відсутність шуму
Високий рівень шуму з траси або сусідніх номерів може завадити нормальному сну. Варто обирати заклади, які пропонують шумоізольовані кімнати.
2. Комфортні умови у номері
Якісний матрац, зручна подушка та чиста постіль – це основа для відновлення сил. Також важливо, щоб у номері була можливість регулювання температури та гаряча вода для душу.
3. Безпека та паркінг
Особливо актуально для тих, хто подорожує автомобілем із цінними речами. Бажано, щоб готель мав охоронювану стоянку.
4. Додаткові послуги
Іноді важливо не лише переночувати, а й повноцінно відпочити. У деяких закладах є ресторани, Wi-Fi та можливість ранкового сніданку, що зробить подорож приємнішою.
Висновок
Зупинка для відпочинку в дорозі – це не просто перерва, а важливий елемент безпечної та комфортної подорожі. Обирайте місця, які забезпечують якісний сон, гарні умови та безпечний паркінг. Якщо ваш маршрут проходить через Львівщину, розгляньте можливість зупинки у перевірених закладах із хорошими відгуками.
Завчасне бронювання допоможе уникнути зайвого стресу в дорозі. Якщо ви шукаєте зручне місце для відпочинку, зверніть увагу на номер у Винниках – тут є все необхідне для комфортного перепочинку.
Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій старого Львова закінчення статті українського археолога, доктора філософії, професора Ярослава Пастернака “З археольогії околиць Львова”, опублікованої у часописі “Діло” у травні 1932 року (№ 98).
Традиційно текст залишаємо оригінальним. Першу частину можна почитати тут.
Ярослав Пастернак
З археольогії околиць Львова.
(Докінчення)
Всі вичислені знахідки належать до культури надбужанcького неоліту. Для його кінцевої, фази є типові скелєтові похорони під могилами з керамікою прикрашеною відтисками шнурка у мокрій ще глині перед випаленням. Небіжчики в тих могилах в похоронені у сильно скорченій позиції, бо принятим тоді звичаєм згинали їм по смерти руки й ноги та привязували їх до тіла, щоби небіжчик не ходив по смерти та не шкодив живим. З території самого Львова не знаємо досі ані одного такого гробу, а у ближчій околиці знайшовся він у Ременеві. Біля обрядово скорченого кістяка лежав там ретушований кремінний відщипок як одинокий, скромний дар у «далеку дорогу».
Сучасні з описаними могилами є стоянки зі шнуровою керамікою. Черепки того роду найшлися разом з кремінним знаряддям па Чорній Горі у Грибовичах. До енеоліту належать також усі проверчені камінні топірці. З них тільки один знайшовся на Високім Замку, а його многокутний поперечний перекрій вказує на моравські культурні впливи. Другий, чисто галицький тип дістався до Музею НТШ з Гути Щирецької, разом зі збіркою кремінного знаряддя та кусником зернотерки з пісківця.
Вкінці походять з енеолітичної доби всі мідяні доісторичні предмети. Одна плоска сокирка з цієї групи, найдена ніби-то у Львові, переховується у природничім музею у Відні, але таку метрику дістала вона мабуть через непорозуміння, бо Львів лежить занадто далеко від Покуття, де є більшість мідяних нахідок і де вони оправдані близьким сусідством із Закарпаттям та Семигородом як територією, звідки всі вони походять.
Енеолітична доба тревала цілу другу половину 3 тисячеліття пер. Хр., а після неї настала доба бронзова, яка тревала аж до початку 1 тисячеліття пер. Хр, 3 цього часу не маємо з території самого Львова ані одної знахідки. Закарпатських траків, які стали тоді кольонізувати сильно Галичину, не вабила до себе тяжко приступна, окружена мочарами горбовина, так що аж під сам кінець бронзової доби знайшлося у двох підльвівських селах кілька памяток. Із Грибович походить бронзова сокирка з тулійкою, піднесена на горі проти городища, а з Борщович бронзовий ніж. Може належав до цієї доби також гріб із багатими металевими (бронзовими?) прикрасами, відкритий у Борщовичах у 1927 р. і тепер зовсім знищений.
З залізної доби, яка прийшла по бронзовій та тревала аж до нар. Хр., не маємо з самого Львова знов жадної знахідки, але тим разом і підльвівська околиця не є в кориснішому положенні. Тільки в одних Підсадках біля Пустомит знайшовся одинцем бронзовий tutulus кружок до пришивання одежі на грудях, та частина бронзової вуздечки. Оба предмети належать до ґрупи трацьких бронзів і мають свої анальоґії в гальштатській культурі Угорщини.
Один із перекопів на городищі у Грибовичах Малих. Фото, 1930-х рр.
По нар. Хр. настає у нас доба інтензивних впливів провінціяльної римської культури. По цілій Галичині роїться від ріжних мешкальних, гробових та окремих знахідок, які належали до германських вандалів, ґотів та ґенідів, але у нашій львівській землі нема знов ані сліду я того життя, хоча недалекий Звенигород був тоді вже значним торговельним центром. В одних тільки Грибовичах найшли біля городища срібний денар Марка Аврелія (161-180).
Доба великих мандрівок народів не лишила по собі також жадних памяток у львівському повіті і щойно з княжої лоби є у ньому трохи більше памяток, які вказують вже на густіше заселення підльвівської околиці. З природи річи мусіли вони бути також у найстаршій частині Львова, на Високім Замку, де був побудований княжий город коло 1250 р. але тепер годі вже там чого шукати, бо все було знищене при сипанні кіпця унії люблинської.
Коли у 1869 р. стали розбирати звалища Високого Замку щоби добути твердий матеріал на копець, була дуже добра нагода прослідити докладно цю найстаршу памятку княжого Львова, відшукати місце, де стояли княжі тереми, надвірна церква та інші будинки, прослідити оборонну систему укріплень, внутрішню конструкцію найстарших валів, підгороддя та взагалі цілу топографію княжого городища та пізнішого середньовічного замку. На жаль, прогайновано докладно цю одиноку нагоду, бо не було між ведучими роботу нікого, хто розумів би вагу хвилини та вартість археольоґічних дослідів у терені.
Антоні Шнайдер (1825—1880). Графічний портрет із часопису «Kłosy». Варшава, 1875 р.
Тільки один посторонній чоловік зацікавився тим і врятував бодай трохи знайдених дрібних предметів від затрати. Був це Антін Шнайдер, аматор-археольоґ. Він звернув зараз увагу на те, що у розбираних звалищах надибували робітники в ріжних місцях багато побитого черепя, старого заліза, скла, костей та інших останків із княжих і пізніших часів. При цьому найшли також кілька цілих горщків, але робітники кинулися шукати в них грошей та розчаровані побили їх. Бачучи таку масу ріжних предметів, стали вкінці деякі панове колекціонувати їх і в той спосіб повстали збірки Смольки, Боярського та Шнайдра. З них тільки Шнайдер віддав цілу свою збірку до музею Любомирських, де їх тодішні знавці похрестили дуже фантастичними іменами, бачучи в них памятки малощо не зі старої камінної доби. У дійсності так зовсім не є. Більшість предметів походить з далеко пізніших, уже польських часів. Є це залізні списи, шаблі, остроги, кінські підкови, товчене венецьке скло і т. п. З великокняжих часів не збереглося майже нічого.
Узгір’я Цитаделі на плані міста 1844 р. Фоном виділено “Турецькі шанці”, цифрами позначено: 1 – гора Вроновських, 2 – Каліча гора, 3 – Познанська гора.
Друга добра нагода до археольоґічних розшуків на терені старого Львова була у 1858 р., як на узгірі Вроновських рівняли землю під будову нинішньої цитаделі. По ріжним неперевіреним вісткам мали найти тоді «багато попельниць, камінних молотків, брусків і ножів кремінних», але Шнайдер, який оглядав там ріжне черепя, писав пізніше, що воно було зовсім подібне до найденого на Високім Замку. Значиться і там не пощастило найти слідів із найстаршого Львова. Із львівських передмість нема також жадних памяток з того часу, тільки зберігся старий переказ, що на Знесінні, на горі «баба», мала колись стояти камінна баба, нагробна памятка турко-татарського походження, а на протилежній горі мав стояти «дід». Друга «баба» була на місці, де сходяться границі Знесіння, Львова та Кривчиць, а третя в Зарудцях.
У ближчій підльвівській околиці є найбільшою нерухомою памяткою з княжих часів овальне городище на Чорній Горі в Грибовичах. Воно окружене широкими стрімкими шкарпами, а від сходу укріплене потрійним валом. На ньому находяться черепки глиняної посудини княжої доби з типовим хвилястим орнаментом.
Сильна культурна верства з княжої доби є на громадському пасовиську в Малехові над потоком.
Скелетове погребище княжої доби було відкрите в Запитові при будові залізничого шляху Львів-Стоянів, мабуть друге найшлося у Підбірцях, а третє розкопали свого часу в Ременові. Походить воно здається з IX ст.
З усього висказаного виходить, що властивий нинішний Львів не був у доісторичну добу ніколи заселений, бо цих кілька кремінних виробів, які найшлися при ріжних земних роботах на його терені, могло дістатися сюди підчас мисливських виправ мешканців клепарівської надми в долину Полтви. Найстарша частина міста, що розбудувалася у стіп княжого городу на Високім Замку, походила щойно з половини XIII ст. одначе певних останків її матеріальної культури також не маємо крім кількох дещо пізніших церков. Дата їх побудування з історії невідома, але можна би її мабуть вивести з археольоґічного матеріалу, якщо перекопати би терен довкола них та прослідити цвинтарі, які тодішнім звичаєм були все довкола церкви. Знайдені на Високім Замку дрібні предмети походять з пізніших часів, але крім них є у Львові вже багато монументальних, їм сучасних будівель, яких дослід не входить вже в обсяг археольоґічних дослідів.
Уже цієї неділі, 23 березня, у фоє Львівської національної філармонії, у галереї «ФілАрт», відкриється унікальна виставка «Ігор Білозір: мистецьке коло». До 70-річчя від дня народження видатного українського композитора будуть презентовані художні твори, що відображають атмосферу його творчого середовища та мистецьких взаємин.
Виставка буде доступна для перегляду щодня, окрім понеділка, у часовий проміжок з 15:00 до 18:00.
До експозиції увійдуть 23 роботи з приватної колекції Білозіра – твори, які йому дарували друзі-художники та колеги. Серед авторів – Орест Скоп, Богдан Мусієвський, Олесь Тищук, Микола Бордун, Андрій Куруц та інші. Окремо будуть представлені роботи класика українського мистецтва Зеновія Кецала. Особливе місце в експозиції займе новий портрет композитора, створений нещодавно народним художником України Петром Сипняком, який товаришував із творцем української пісні. Кураторка виставки: Зоріана Мірус.
Виставка стала можливою завдяки ініціативі Оксани Білозір та родини композитора. Як зазначає Оксана Білозір:
“У часи тоталітарного режиму – СРСР, де все українське було упосліджене, пісенна творчість Ігоря Білозіра стала тим життєдайним джерелом, яке надихало творчу та наукову еліту того часу. Вона допомагала відчувати свою приналежність до чогось великого, до глибинної культури як світогляду. Саме ці цінності, передані через мелос і образність, надихали та вивищували над реальністю, утверджуючи українську національну культурну спадщину”.
Запрошуємо відвідати виставку та зануритися в атмосферу творчого кола митців, які розділяли натхнення великого композитора.
Також на Камерній сцені 6 квітня пройде концерт “Пшеничне перевесло” за участі солістів філармонії. У програмі — пісні Білозіра на поезію українських авторів.
Український проєкт психосоціальної реабілітації дітей Recovery Camp
Днями один із найавторитетніших медичних журналів світу JAMA Network Open опублікував результати дослідження української програми психосоціальної реабілітації Recovery Camp. Це перший випадок, коли українська ініціатива з психологічної підтримки дітей, які постраждали від війни, отримала таке високе міжнародне визнання.
Посилання на наукову публікацію на сторінках JAMA Network Open від 14 березня 2025 р.:
Дослідження, що тривало від вересня 2022 до липня 2024 року, охопило 1 291 дитину (середній вік – 9,3 років) і 963 матері, які взяли участь у шестиденних таборах Recovery Camp. Цифри говорять самі за себе. 33,9% дітей мали високий рівень психологічного стресу або симптоми ПТСР (посттравматичного стресового розладу). 53,4% дітей із критичними симптомами були направлені на подальшу терапію. І врешті 75% дітей відзначили значне покращення емоційного стану після проходження табору.
Український проєкт психосоціальної реабілітації дітей Recovery Camp
“Відсоток дітей із критичним рівнем ознак ПТСР, на жаль, зростає. Якщо у 2022 році він становив 24%, то сьогодні вже перевищує 34%”, — зазначає засновниця Recovery Camp Христина Дудашвілі.
Recovery Camp у цифрах: від квітня 2022 року програма охопила понад 19 000 дітей та матерів. Було проведено 253 табори, з яких 180 одноденних і 73 шестиденних. Була задіяна комплексна методика: індивідуальні та групові сесії з психологами, арт-терапія, навчання стрес-менеджменту. А також забезпечено подальший супровід: безкоштовна психологічна підтримка через онлайн-платформу UCARE.ME
Український проєкт психосоціальної реабілітації дітей Recovery Camp
За словами експерта з громадського здоров’я з Columbia University доктора Ірвіна Редленера, українська програма є готовою моделлю для масштабування. “Recovery Camp забезпечує швидке втручання для дітей, які пережили війну, і його ефективність підтверджена науково. Це має бути пріоритетом для міжнародної підтримки”.
Український проєкт психосоціальної реабілітації дітей Recovery Camp
Так українська програма психосоціальної реабілітації Recovery Camp стала першою українською ініціативою психосоціальної підтримки, чия ефективність підтверджена на міжнародному рівні. Досвід українців доводить, що такі моделі реабілітації можуть бути масштабовані та інтегровані в міжнародні гуманітарні проєкти. Зрештою, дослідження у JAMA – це не лише визнання, а й важливий аргумент для залучення міжнародних партнерів та фінансової підтримки.
Український проєкт психосоціальної реабілітації дітей Recovery Camp
Програма Recovery Camp реалізується завдяки БО “Щире Серце” у партнерстві з Ukrainian Children’s Action Project (UCAP). Загалом за три роки до підтримки ініціативи долучилися понад 23 міжнародні організації. “Все більше дітей в Україні потребують допомоги, і ми маємо забезпечити їх якісною підтримкою. Recovery Camp — це доказ того, що ефективні моделі існують і потребують масштабування”, — підкреслюють в UCAP.
Як знайти косметику, яка поєднує високу якість, доступну ціну та стильний вигляд? Цим питанням задаються багато жінок у пошуках ідеальних засобів для макіяжу. Одним із брендів, який останніми роками завує серця мільйонів по всьому світу, є Catrice. Чому ж косметика Catrice стала такою популярною? Давайте розкриємо секрети її успіху.
Історія успіху бренду Catrice
Catrice — це німецький бренд, заснований компанією Cosnova GmbH у 2004 році. Його метою з самого початку було створення декоративної косметики, яка відповідатиме актуальним трендам і при цьому залишатиметься доступною для кожного. Завдяки цьому бренд швидко завоював популярність у Європі, а згодом і в інших країнах світу.
Косметика Catrice відзначається тим, що поєднує в собі високу якість за демократичну ціну. Завдяки цьому вона стала вибором як для професійних візажистів, так і для тих, хто лише починає освоювати мистецтво макіяжу.
Секрети популярності косметики Catrice
1. Висока якість за доступну ціну
Одна з головних причин популярності бренду — це його філософія: “Ми створюємо косметику, яка доступна кожному”. При цьому Catrice не йде на компроміс у питаннях якості. Бренд активно використовує інноваційні формули, працює над вдосконаленням текстур і підбирає стійкі пігменти. У результаті покупці отримують продукт, який за своєю якістю не поступається люксовій косметиці, але коштує в рази дешевше.
2. Актуальність трендів
Catrice постійно слідкує за модними віяннями у світі краси. Нові колекції бренду з’являються кілька разів на рік, що дозволяє йому швидко адаптуватися до змін у трендах. Завдяки цьому покупці завжди можуть знайти в асортименті бренду актуальні відтінки помад, тіней, рум’ян та інших продуктів для макіяжу.
3. Натуральний склад та турбота про шкіру
Catrice поєднує красу та догляд, створюючи косметику, яка не лише підкреслює вашу природну чарівність, а й піклується про шкіру. У складі багатьох засобів – натуральні компоненти: живильні масла, рослинні екстракти та вітаміни, що зволожують і захищають. Бренд свідомо відмовився від тестування на тваринах, роблячи свої продукти ідеальним вибором для тих, хто цінує етичну красу.
4. Широкий асортимент
Асортимент косметики Catrice надзвичайно різноманітний. У бренду є все: від базових засобів для повсякденного макіяжу до яскравих та сміливих продуктів для створення неперевершених образів. Це дозволяє кожній жінці підібрати те, що ідеально відповідає її стилю та уподобанням.
5. Стильний дизайн
Catrice приділяє велику увагу упаковці своїх продуктів. Їх косметика виглядає стильно та сучасно, що додає їй привабливості. Крім того, компактні формати зручні для щоденного використання та подорожей.
Які продукти Catrice варто спробувати?
Якщо ви ще не знайомі з косметикою Catrice, ось кілька бестселерів, які заслуговують на увагу:
HD Liquid Coverage Foundation — легкий тональний крем з матовим фінішем, який забезпечує стійке покриття на весь день.
Liquid Camouflage Concealer — коректор, який ідеально маскує недоліки шкіри та темні кола під очима.
Iconails Gel Lacquer — гель-лак для нігтів, що забезпечує стійкий блиск і зносостійкість.
5 in 1 Setting Powder — універсальна пудра, яка фіксує макіяж, матує шкіру та зменшує видимість пор.
Поради щодо використання косметики Catrice
Щоб отримати максимальний ефект від використання продукції бренду, врахуйте кілька порад:
Підготуйте шкіру. Перед нанесенням тональної основи використовуйте базу або праймер для гладкого покриття.
Не бійтеся експериментів. Catrice славиться сміливими відтінками та цікавими текстурами — спробуйте щось нове!
Фіксуйте макіяж. Пудра та спреї-фіксатори від Catrice допоможуть зберегти макіяж свіжим протягом усього дня.
Catrice – це той бренд, який доводить: крутий макіяж не обов’язково має коштувати цілий статок. Якість, трендові відтінки та доступні ціни – усе це робить його улюбленцем багатьох. Якщо ви хочете легко створювати стильні образи, експериментувати з кольорами та текстурами, то Catrice точно вартий вашої уваги. Спробуйте – і, можливо, знайдете свою нову улюблену косметику!
Панорама Львова, 1930-ті рр. Фотограф Генрик Поддембський
Львів – це місто, яке є культурною столицею України, сюди зʼїжджаються усі люди світу, аби перейнятися історіями минулого, в тому числі театральною і кінематографічною історією, яка зробила значний внесок у розвиток як українського, так і світового мистецтва. Це місто театрів, галерей, музеїв та фестивалів.
Тут досі працюють такі відомі театри як Львівський національний драматичний театр імені Марії Заньковецької, Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької, Львівський театр Лесі Українки та багато інших.
Саме у Львові здебільшого народились талановиті митці, які покорили серця багатьох людей і вплинули на розвиток світового театру і кіно, такі як Богдан Ступка, Олег Стефаник, Роман Віктюк та інші.
Богдан Ступка, 1974 р. Фото з книги В.Мельниченко «Майстер»
Богдан Ступка видатний український актор театру і кіно, який народився у Львівській області, в селищі Куликів. Закінчив драматичну студію, яка була при театрі імені Марії Заньковецької, в цьому ж театрі почав свою акторську карʼєру, де в майбутньому пропрацював багато років і зіграв безліч видатних ролей. Загалом Богдан Ступка зіграв більше ніж 100 ролей, як і в кіно, так і в театрах. З найвідоміших ролей можна відмітити Тараса Бульбу у фільмі «Тарас Бульба», також роль Івана Мазепи у фільми «Молитва за гетьмана Мазепу» і роль Тев’є Тевель у виставі “Тев’є -Тевель”. Також він був Героєм України та навіть три роки був на посаді міністра культури України. Загалом Богдан Ступка був одним з найвидатніших українських акторів, і залишив за собою величезну творчу спадщину.
Петро Бенюк
Також хочу зазначити Петра Бенюка, народного артиста України, який народився в смт Битків Надвірнянського району Івано-Франківської області, але його активна акторська діяльність почалась саме у Львові. У 1972 році став актором у Національному академічному театрі імені Марії Заньковецької, де зіграв безліч ролей у таких виставах як «В степах України» О. Корнійчука, «Марія Заньковецька» І. Рябокляча та інші. Петро Бенюк був не тільки видатним актором театру, а ще й кіно. Він залишив яскравий слід в історії української культури.
Варто написати про видатного українського театрального режисера, актора і педагога Романа Віктюка, який народився у Львові. Не дивлячись на те, що він закінчив Державний інститут театрального мистецтва імені Анатолія Начарського у Москві, де він ще згодом заснував власний театр – Театр Романа Віктюка, але все одно свою творчу діяльність він розпочав у Львівському театрі юного глядача.
Роман Віктюк
Вистави та гра на сцені Романа Віктюка відрізнялись від усіх глибоким психологізмом, театральною мовою і філософським змістом. Він ставив вистави у багатьох театрах світу. Запамʼятався він поціновувачам мистецтва саме своїм оригінальним і яскравим підходом до акторської діяльності.
Олег Стефан
Ще один видатний український актор театру і кіно, педагог, чия творчість також вирізнялась глибоким психологізмом і відданістю мистецтву – це Олег Стефан. Він народився в Одеський області, закінчив Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського, але з 1996 року він є актором Львівського академічного театру імені Леся Курбаса. Олег Стефаник у 2006 році став лауреатом національної премії України імені Тараса Шевченка, а у 2019 році став заслуженим артистом України. Стефаник є яскравою постаттю в українському театрі, а його акторська майстерність характеризується глибоким проникненням у психологію персонажів, емоційністю і епатажем. Саме роль Дон Кіхота у виставі «Задля тебе» стала його однією з найвідоміших ролей на сцені.
Амвросій Бучма в ролі Гордія Ярощука, фільм «Нічний візник», 1928 р.
Творчість цієї людини стала справжньою легендою українського мистецтва. Амвросій Бучма – видатний український актор та режисер театру і кіно. Саме у Львові він народився і розпочав свою творчу діяльність. З 1905 року він грав на багатьох сценах львівських театрів, із найвідоміших ролів це Швейк у виставі «Швейк», Тарас Шевченко у фільмі «Тарас Шевченко», Іван Карась у виставі «Запорожець за Дунаєм». Також він вважається зіркою фільмів в ВУФКУ другої половини 1990-х років. У 1944 році він був народним артистом СРСР. Амбросій Кучма був одним з основоположників українського радянського театру та кіно.
Наталка Половинка
У 1965 році в Вінницькій області народилась Наталка Половинка, яка згодом з 1988 року стала актрисою Львівського академічного театру імені Леся Курбаса. Також вона відома як солістка та педагог державної хорової капели хлопчиків та юнаків «Дударик». У 2006 році Наталка Полутавка стала лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. У 2010 році стала засновницею театрального центру «Слово і голоС». Також вона є виконавецею традиційного співу у всіх його жанрах – це псалми, українські народні пісні, канти та український класичний романс. Вона є прикладом відданого служіння мистецтва, а її талант та майстерність надихають молодих акторів та збагачують українську культуру. З 2015 року вона є автором і лідером міжнародного театрального фестивалю традицій ДРЕВО.
Федір Стригун на презентації книги спогадів Бориса Міруса “Мої 70 заньківчанських літ”
Федір Миколайович Стригун – народний артист України, який народився в 1939 році на Черкащині. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Працював у різноманітних театрах України, один із них був Львівський театр імені Марії Заньковецької, де він не тільки був актором, а й багато років був художнім керівником і головним режисером. Він є лауреатом національної премії імені Шевченка, премії імені Котляревського та премії імені Миколи Садовського. Його численні ролі в театрі та кіно і видатні режисерські роботи, надовго збереглись в пам’яті у справжніх поціновувачів театрального мистецтва.
Ян-Непомуцен Камінський
Ян-Непомуцен Камінський, який народився в 1777 році на Львівщині, став видатним польським актором, режисером та драматургом, чия діяльність мала значний вплив на розвиток театрального мистецтва у Львові та Галичині. Не дивлячись на те, що з 1809 по 1942 рік він був директором і режисером польських театрів, він все одно працював у різних театральних трупах, зокрема у Львові та Одесі. Але Ян Камінський вважається одним з основоположників польського театру в Галичині.
Олександра Люта
Неймовірно багатогранні і яскраві ролі української акторки театру і кіно Олександри Лютої. Вона заслужена артистка України і акторка Львівського національного академічного театру імені Марії Заньковецької. Вона не тільки є акторкою на великій сцені, а й знімається у різноманітних фільмах і серіалах, зокрема у серіалі «Жіночий лікар. Нове Життя». На разі вона додатково займається волонтерською діяльністю і є прикладом активної громадської позиції та свідомості своєї країні.
Естер Рахель Камінська з донькою Ідою, 1907 (приблизно), фото невідомого автора / htpp://www.szetl.org.pl
В родині відомих театральних акторів Естер Рахель та Авраама Іцхака Камінських 1899 року в місті Одеса народилась Іда Камінська, яка незабаром стала видатною польською та єврейською акторкою театру та кіно, режисеркою. Саме на сцені батьків вона почала свою акторську кар’єру. Працювала у різних театрах, як СРСРу, так і Польщі. Зокрема, у Львівському Єврейському театрі. Серед її найвідоміших ролей – це Мати Кураж у виставі «Мати Кураж та її діти». Також Мірл Ефрос у виставі “Мірл Ефрос”. Саме вона знімалася у фільмі “Магазин на площі ринок”, який згодом був номінований на премію “Оскар”. Також Іда Камінська була керівником Варшавського єврейського художнього театру «VIKT», який з 1938 року переїхав до Львова.
Іда Камінська в образі
Ці актори, режисери є гордістю для українського народу і невід’ємною частиною культурної історії Львова. Вони зробили значний внесок у формування культурного обличчя не тільки міста Львів, а й всієї України. Їх вистави, фільми, серіали, пісні стали не тільки частиною культурної спадщини України, а й джерелом натхнення для майбутніх поколінь.
Уже зовсім скоро відомий інструментальний дует Олександра та Юлії Божик представить у Львові акустичну програму. Концерт відбудеться 29 березня у Львівській національній філармонії. Початок о 18:00, зазначали організатори.
Організатори також додають, що це буде чудова можливість поринути в атмосферу незабутньої музики. Цей концерт також стане подарунком для справжніх поціновувачів музики, адже програма охоплює відомі класичні твори та улюблені хіти в інструментальному звучанні:
Саундтреки легендарного Ганса Ціммера,
Хіти Coldplay, Adele, Hurts, Океану Ельзи, Без Обмежень, Скрябіна, Shumeiта багатьох інших,
Нову авторську музику, що поєднує класику та сучасність,
Солодкий подарунок та ігристе для всіх гостей!
Особливу атмосферу вечора створить чарівне звучання скрипки, роялю у супроводі струнних при світлі тисячі свічок, яке перенесе гостей у світ музичної гармонії.
“Ми завжди мріяли створити вечір, сповнений акустичної краси та душевності. Цього разу наша мрія втілиться у стінах Львівської філармонії, і ми щиро запрошуємо вас стати частиною цієї події”, — діляться Олександр та Юлія Божик.
Не пропустіть можливість поринути в атмосферу незабутньої музики, яка залишить слід у вашому серці! Квиток на концерт стане найкращим подарунком собі та близьким!
25 березня 2025 року, о 15:00 в приміщенні Палацу Хоткевича (вул. Кушевича, 1) відбудеться відкриття документально-художньої виставки «Харків — фортеця», присвяченої місту-герою Харків. Куратор виставки Івона Лобан.
Герой експозиції – місто як єдиний функціонуючий організм. Слово «фортеця» використовується авторами виставки в прямому та філософському розумінні слова. Харків’янам завжди був притаманний загальнонаціональний та місцевий патріотизм. Нерозривний зв’язок з містом відчувають як корінні жителі, так і ті, хто приїхав до Харкова та залишився в ньому. Сильний, незламний, волелюбний Харків є гордістю його жителів і вони висловлюють свою любов до нього в книгах, піснях, картинах.
Експозиція – це поєднання інформаційних матеріалів та художніх творів про історичний та сучасний Харків, структурованих за розділами:
Історичне місто-фортеця Харків,
Харків — фортеця освіти,
Харків — фортеця науки,
Харків — фортеця культури та мистецтва,
Харків — фортеця українського відродження,
Харків — центр розвитку підприємництва,
Харків у Першій та Другій світових війнах,
Місто-фортеця Харків у російсько-українській війні.
Художня частина виставки у кожному регіоні, де вона представляється, є змінною. У Львові це будуть художні плакати львівського митця Михайла Скопа, що присвячені героїчному спротиву народу України агресії з боку терористичної країни – російської федерації, та цифрові ілюстрації київського художника Антона Лазутіна, що присвячені стародавньому Харкову.
Документально-художня виставка «Харків — фортеця» доводить, що попри всі намагання з боку путінської росії представити Харків як російське місто, воно було, є й завжди буде українським як в історичному просторі, так і під час суворих випробувань сьогодення.
Виставку вже переглянули харківʼяни та кияни. У Києві вона з успіхом пройшла у Національному історико-архітектурному музеї “Київська фортеця” та Верховній Раді України.
Організатори проєкту – Харківська громадська організація клубного типу «Гостинна на Дворянській» та Корпорація «Консалтингова група “Рубаненко і партнери».
Партнери виставки «Харків — фортеця»:
Харківський історичний музей імені М.Ф. Сумцова, 5-та окрема Слобожанська бригада НГУ, Національний музей Тараса Шевченка, Харківський літературний музей, Центральна наукова бібліотека Каразінського університету, Харківський художній музей, Харків Медіа ХАБ, Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця», Міський палац культури імені Гната Хоткевича (Львів), Арт студія Івони Лобан, Майстерня Ск!п!в.
Пересувну виставку «Харків-фортеця» з серії «Великі земляки» організовано за підтримки Харківської міської ради, Київської міської ради та Українського АРТ ХАБу «Мистецька ФОРТЕЦЯ» (проєкт ХНАТОБ ім. М. В. Лисенка і Міністерства Культури та стратегічних комунікацій України).
За Австрії річка Полтва пахтіла так само, як венеційські канали. І хоча багато львів’ян, описуючи ту епоху, згадували приємніші запахи, що долинали з цукерень, колоніальних крамниць, де торгували екзотичними овочами (себто фруктами), крамниць з гербатою і кавою Едмунда Рідля та Юліуша Мейнля, а все ж сморід, мухи, комарі робили своє. Тому в 1886 році вирішено було річку заклепати під землю.
Роботи тривали доволі довго і завершилися в середині 1920-тих років. Полтва пішла під землю і перетворилася на каналізацію, під землею постали таємничі переходи, коридори і вулички. Доступ до них мали тільки інженери і робітники міського каналізаційного відділу. Та це тривало не довго, бо дуже швидко ці підземні лабіринти облюбували злодії. Тож до інженерів і робітників приєдналася ще й поліція, влаштовуючи підземні облави при допомозі власне робітників, які мали мапи тих заплутаних переходів.
Роботи із засклепіння Полтви в районі театру Скарбека. Кінець ХІХ ст.
Злодії там не тільки переховувалися, а також облаштовували собі склади викрадених речей. Тому не дивно, що поліція знаходила там викрадені хутра, тканини, пляшки з вином. В 1930 році преса повідомляла, що на глибині шість метрів під землею в одному з коридорів знайдено було цілий міх крадених речей – сорок пар нових черевиків, дві нафтові лямпи та кілька дрібних речей.
Про ці підземелля розповідали різноманітні історії, сповнені містики й таємничості. Зокрема про те, що вони тягнуться вздовж і впоперек на багато миль під поверхнею Полтви, і що там не просто ховаються злочинці, а живуть цілими родинами, а діти народжуються, не бачивши сонця. Під час німецької окупації в тих підземеллях ховалися євреї, і теж народжували дітей, що не бачили сонця.
Львівський письменник Стефан Грабинський (1887 – 1936) написав цілу повість «Саламандра» про жінку-саламандру, яка жила саме в таких підземеллях серед вогкості й цвілі.
Стефан Грабінський (1887-1936)
Полтва дивним чином притягувала кримінальників у всі часи. Ще до того, як її закували і сховали від ока і носа людського, вона приваблювала злочинців своїми густелезними берегами, зарослими лозами й очеретом, адже текла широкою багнистою долиною, яка лише в окремих місцях була висушена. Потикатися туди мало хто зважувався, бо зрадливе багно могло й засмоктати. Вже за Голоском починалися дикі темні місцини, серед яких так само, як після ув’язнення Полтви, ховали злочинці крадене. Ховали вони його в дуплах верб або в спеціальних схронах, викопаних в болотистому березі, на зразок повстанських криївок. І виявляли при цьому високий талант інженерної думки. Ті схрони теж могли тягнутися в різні боки і мати запасні виходи.
В епоху австрійського Львова комісаром поліції був Герман Фінкельштейн. Він став грозою львівських злочинців, бо вирізнявся неабияким нюхом. Одна зі справ, яку він з успіхом розслідував у 1895 році, була якраз пов’язана зі злодіями. Але полягала не лише на крадіжці, а й на вбивстві.
Кінна поліція у Львові. Фото з http://photo-lviv.in.ua/lvivska-politsiya-odna-z-najdavnishyh-v-sviti/
Капрал поліції ніс службу на Місіонерській площі (тепер вулиця Під Дубом), де щоп’ятниці відбувався великий ярмарок, на якому славні на той час куликівські шевці продавали в ятках свої вироби. Ярмарок користався популярністю, але також приваблював і злодіїв.
Сталося так, що кишеньковий злодій вкрав у якоїсь жінки пулярес. Жінка наробила крику. Капрал кинувся за злодієм, а той сховався між ятками. В момент, коли капрал його догнав, обскочила капрала зграя злодіїв, оточивши так званим «смертельним перснем», а один з них висмикнув йому шаблю і рубонув капрала по голові. Капрал упав, решта злодіїв стали його копати, а за хвилю розбіглися, прихопивши й шаблю.
Все це відбулося так швидко, що поліція не встигла втрутитися. Злодії зникли, а на землі лишився конаючий капрал. Його забрали до лікарні, але він не міг нічого засвідчити, бо був без свідомості. Врешті завдяки зусиллям лікарів вдалося його на хвилину отямити, і він розповів комісару Фінкельштейну, що встиг порахувати: той «смертельний перстень» складався з одинадцяти людей. Зрештою, це підтвердили також куликівські шевці.
Кінна поліція у Львові. Фото з http://photo-lviv.in.ua/lvivska-politsiya-odna-z-najdavnishyh-v-sviti/
Капрал помер. Вбивцю змогли упізнати й затримати. Інші втекли. Але що вбивця не хотів видати своїх спільників, знаючи, що й так його повісять, а розпізнати їх могли тільки шевці, комісар вирішив почекати до наступного п’ятничного ярмарку.
Того дня сорок поліціянтів оточило Місіонерську площу, перекривши всі вулички і брами, а комісар прийшов туди в супроводі двох агентів. Відразу зчинився переполох. Кілька десятків типів, що мали нечисту совість і не знали, що вони оточені, пробувало втекти. Усіх їх було затримано. Всього близько вісімдесяти. Серед них мусили бути, на думку комісара, і всі члени «персня».
Він зібрав шевців і наказав усім заарештованим кілька разів перед ними продефілювати. Шевці, які боялися помсти з боку злодіїв, повинні були дати непомітний знак, щойно хтось із злочинців буде їх минати. Комісар отримав аж двадцять таких умовних сигналів. Отже, тих двадцять він затримав, а решту відпустив. Але двадцять – то забагато, бо він потребував десять. Один вже був під арештом.
Кінна поліція у Львові, між 1918-1939 рр. Джерело: http://policjapanstwowa.pl/galeria/policja-panstwowa-i-policja-wojewodztwa-slaskiego/albumy/szwadron-rezerwy-policji-konnej-lwow/
Комісар забрав їх усіх на поліцію і там у присутності шевців пропустив через сито ще кілька разів. Врешті залишилося дев’ять. Тепер бракувало одного. За описом шевців то мав бути високий чоловік в куртці з верблюжої шкіри і в чорному кашкеті. Довелося звернутися по допомогу до конфідента – таємного стукача поліції. Злодії таких називали капусями.
Помічниками поліціянтів часто ставали самі злочинці, на діяльність яких поліція мусила інколи примружувати очі. Випадок хотів, що саме одного з найкращих агентів, який постійно займався контрабандою спирту через міську рогатку, якраз було схоплено і арештовано. Комісар наказав привести його і розповів про вбивство капрала та про результат облави. Він обіцяв, що коли той знайде останнього члена «смертельного персня», то віддасть йому в нагороду конфіскований спирт і випустить на волю.
Будинок управління поліції на розі вул.Коперніка та Сапєги
Конфідента випустили з тим, що від дев’ятої вечора мусить сидіти в хаті. Кілька тижнів він не давав про себе ознак життя, потім прийшов один раз, другий, і весь час скаржився, що ніяк не може натрапити на слід винуватця. Це комісара дивувало, бо агент зазвичай був дуже спритний, а завдання, яке йому цього разу доручено, було не таке важке, як для людини, що постійно крутиться серед кримінальників. І тоді комісарові спадає на думку, що тим одинадцятим мусить бути хтось із близьких конфідента.
Облави на берегах Полтви принесли чимало цікавого. В одній з криївок знайдено було шаблю капрала та викрадені в куликівських шевців чоботи. Викопано було також два трупи – це були злочинці, які загинули від рук своїх кумплів. Однак це не наближало до розгадки: хто ж був одинадцятим?
Патруль поліції на мотоциклі, 1932 р. Джерело: http://niezlomni.com/policja-w-ii-rp-zobacz-zdjecia-jak-prezentowali-sie-funkcjonariusze-i-funkcjonariuszki-foto/
Одного вечора комісар вирушив з іншим капралом до агента додому. Хоч було вже по дев’ятій, вони його не застали. Двері відчинила господиня. Комісар запитав дозволу зачекати. Вона мусіла дозволити. Поки жінка поралася на кухні, комісар знічев’я вирішив оглянути речі господаря в шафах. І ось в одній з шаф помітив… куртку з верблюжої шкіри і чорний кашкет.
Капрал аж підскочив з радості і хотів ці речі забрати. На щастя, господиня не помітила враження, яке це несподіване відкриття на них справило. Комісар шепнув агентові, щоб нічого не рухав. Бо ж зрозуміло: коли господар помітить, що вони забрали куртку, то здогадається, що опинився під підозрою, і втече.
Роботи із засклепіння Полтви. Світлина 1920-х рр.
Вони залишили все, як є, і пішли. Зранку конфідент, дізнавшись, що вони були в нього, з’явився у поліції, щоб виправдатися за те, що увечері не було його вдома. Комісар сказав, що це не так важливо. Важливіше те, що він досі не відшукав одинадцятого. А що директор поліції весь час дорікає, що донині того не знайдено, то доведеться замість цього одинадцятого взяти його. Той клявся, що не винний, що обов’язково відшукає винуватця, але комісар відповів, що хоч він і не винуватець, але йому цілком достатньо такого нездалого агента. І арештував.
Щойно тепер комісар наказав принести куртку і кашкета. Коли він їх показав конфіденту, той хоч і був ошелешений, але не признався. У найближчу п’ятницю комісар запросив куликівських шевців до себе, вдягнув арештанта в куртку і кашкета, і всі одноголосно впізнали в ньому забраклого члена «смертельного персня». Йому дали рік в’язниці і, звісно, з тієї пори більше як конфідента не використовували.
Шабля капрала ще довго висіла в комісаріаті на почесному місці, нагадуючи про те, як самі ж стукачі виявлялися злочинцями.
Різдвяні листівки вперше з'явилися в Англії 171 рік рому. Сер Генрі Коул, засновник лондонського "Музею Вікторії та Альберта", завжди писав святкові привітання своїм численним...
