Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика
Два твори Людвіга ван Бетховена: ораторія «Христос на Оливковій горі» та Симфонія № 9 ре мінор виконають академічний симфонічний оркестр INSO-Львів комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика» та Національна хорова капела України «Думка» у суботу, 5 квітня.
«Ораторія, створена в період особистої кризи композитора, відображає його внутрішню боротьбу та пошук надії, звучатиме вперше в Україні. Дев’ята симфонія, з її знаменитим фіналом «Ода до радості» на слова Фрідріха Шиллера, стала символом єдності та незламності людського духу», — зазначають організатори.
У концертному залі імені С. Людкевича виступатимуть талановита українська співачка, яка підкорює європейські сцени Богдана Габриєлян (сопрано), відомий виступами на провідних оперних сценах світу Олександр Антоненко (тенор, Латвія), лауреат міжнародних конкурсів, знаний своїм потужним голосом та емоційністю виконання Михайло Малафій (тенор) та досвідчений вокаліст з глибоким тембром та виразною манерою виконання Володимир Шинкаренко (бас).
За диригентським пультом — Олександр Гордон (Австрія-Швейцарія), чия інтерпретація класичних творів отримала визнання на міжнародній арені.
Усі учасники Дитячо-юнацького конкурсу декламування поезії Шевченка – 2025 отримають призи від спонсора конкурсу – компанії “Карпатські Мінеральні Води”. Голова Золочівської районної ради Орест Кавецький повідомив про результати конкурсу декламування поезії Шевченка.
“Шановні конкурсанти! Перш за все, хочу подякувати вам за участь в 5-му щорічному Дитячо-юнацькому конкурсі декламування поезії Шевченка. Дякую також батькам, бабусям, дідусям, вихователям, вчителям, викладачам, бібліотекарам, працівникам Народних домів за те, що виховуєте патріотичне покоління справжніх українців та україночок. Окрема величезна подяка членам нашого іменитого журі за те, що долучились до такої потрібної ініціативи. Цей рік приніс нам нових талановитих зірочок. І не важливо чи виграли ви чи ні, адже сама краща оцінка – це оцінка рідних та близьких. Усі без виключення учасники Дитячо-юнацького конкурсу декламування поезії Шевченка – 2025 отримають призи від спонсора конкурсу – компанії “Карпатські Мінеральні Води”. Тож чекаємо вас на нагородженнях, які пройдуть вже у квітні. Слідкуйте за анонсами”, – ідеться у повідомленні Ореста Кавецького.
Переможцями та призерами, яких обрал журі стали:
Вікова категорія «Дошкільнята»
Вавричук Олександра (с. Куликів Лопатинської ТГ).
Харко Дмитро (с. Реклинець Великомостівської ТГ).
Сосніцька Каріна (с. Боратин Бродівської ТГ) та Шпирка Іван (смт Добротвір) (приз буде поділено між двома призерами).
Вікова категорія «Молодші школярі»
Карпишин Данило (м. Радехів).
Бурило Марія (с. Чепелі Підкамінської ТГ).
Яковчук Поліна (смт Добротвір) та Бокало Анна (м. Шептицький) (приз буде поділено між двома призерами).
Вікова категорія «Діти середнього шкільного віку»
Гуда Олена (с. Божок Золочівської ТГ).
Кравчук Володимир (с. Задвір’я Красненської ТГ).
Васильців Олеся (с. Висоцько Заболотцівської ТГ).
Вікова категорія «Юнацтво»
Переможець – Сухораб Соломія (м. Перемишляни).
Учасник фінального туру Йосафат Перетятко (с. Конотопи Сокальської ТГ) отримає від члена журі Данила Ставицького та його колективу заохочувальний приз.
Окрім того, переможці та призери 5-ти вище перелічених категорій/номінацій отримають запрошення від члена журі Зоряни Дибовської відвідати груповий майстер-клас акторської майстерності в Театрі Лесі у м. Львів.
Номінація «Найкращий виконавець пісні на слова Тараса Шевченка»
Гунько Олександра (с. Вороняки Золочівської ТГ).
Яйчук Анастасія (с. Стенятин Сокальської ТГ) та Войтович Мілана (м. Шептицький) (приз буде поділено між двома призерами).
Стеблик Володимир (м. Броди).
Переможець та призери номінації «Найкращий виконавець пісні на слова Тараса Шевченка» будуть запрошені на груповий майстер-клас акторської майстерності у м. Львів у Творчу школу Павла Табакова – члена нашого журі.
Зигмунт Курчинський, «Меркурій», 1912. Львів, фасад будинку банку на вул. Коперника, 4, фот. Володимир Песляк
З фасадів багатьох львівських будівель початку ХХ століття дивляться на перехожих статуї і барельєфи, покриті патиною часу. Вони зраджують руку одного майстра, проте для пересічного спостерігача є анонімними творами. А втім, їх автор Зигмунт Курчинський у перших двох десятиліттях минулого століття належав до найкращих представників львівської мистецької еліти.
Скульптор, графік і художній критик Зигмунт Курчинський народився 2 квітня 1886 р. у Львові, в родині кравця. Дитинство та юність Зигмунта пройшли у постійному подоланні злиднів. Як згадував його приятель молодості Владислав Узємбло, Зигмунт був забіякуватим, похмурим, замкненим у собі юнаком. З ножем у кишені часто вирушав на Кайзервальд на зустрічі батярів, безробітних та хуліганів. Під час навчання на відділі декоративної скульптури львівської Художньо-промислової школи (1901-1905) став членом молодіжної радикальної організації «Променисті».
Зигмунт Курчинський, фот. Wikipedia
У 1905-1908 роках Курчинський поглиблював освіту в Краківській академії. Був улюбленим учнем Костянтина Лящки, що, як й інші професори, покладав на нього великі надії. У Кракові Курчинський продовжував змагатися зі злиденністю, і недарма символічно втілив цей період свого життя в скульптурі «Худий кіт». Після закінчення Академії виїхав за кордон. Відвідав Мюнхен, в 1908 декілька місяців мешкав у Парижі, де стажувався у Павла Трубецького, а в майстерні Огюста Родена працював як каменяр. Чимало часу проводив у Луврі, особливо звертаючи увагу на скульптури Стародавнього Єгипту, Ассирії й грецької архаїки. Тоді формується його творча манера, в сполученні елементів сецесії, імпресіонізму та символізму (роденівського взірця) з інтерпретаціями архаїчних стилів під впливом Бурделя.
Розквіт творчості у рідному місті
Зигмунт Курчинський, «Гігіея», бл. 1909-1910, фот. зі збірки Юрія Бірюльова
В серпні 1908 року Курчинський повернувся до Львова. Почався найбільш плодотворний, енергійний період його життя, десятилітній «вибух» творчої діяльності. У 1908-1918 він виконав понад 200 скульптур. Молодий митець атлетичної будови тіла з ентузіазмом занурився в напружену працю. Отримав багато замовлень, і незабаром всі у Львові про нього говорили. За протекцією віце-президента міста Тадеуша Рутовського Курчинському створили сприятливі умови праці в колишньому Палаці мистецтв у Стрийському парку.
Курчинський з успіхом докладав зусиль у різних жанрах і формах скульптурного мистецтва. Виконував численні статуї і рельєфи для будинків, проєкти пам’ятників і нагробків, побутові, релігійні, алегоричні композиції, портретні погруддя, плакети і медальйони.На львівських виставках 1909-1918 показав понад 100 станкових творів у тонованому гіпсі, мармурі, бронзі, олові. Поступово переходив від живописно-декоративної інтерпретації скульптурного матеріалу в дусі імпресіонізму та сецесії до лаконізму й структурованості форми, гармонійності пропорцій, до творчості з елементами неокласицизму.
У 1908-1910 роках він часто розглядав скульптурну матерію як живописно-графічну. В рельєфі (плакеті) «Профіль» (1909, олово) митець додержується прийомів імпресіонізму та поетики символізму. На золотаво-сріблястій поверхні, що мерехтить мінливими відблисками, проступає, мов народжуючись на очах глядача, примарне дівоче обличчя з мінливим контуром. Рельєф здається омитим дивним повітрям, його хитка форма відповідає символістському прагненню недосказаності.
1909 роком датована невелика статуя «Живописець» (тонований гіпс). При всій її етюдності, зовнішній незавершеності це також експеримент на шляху пошуків синтетичного «скульптомалярства». Брунатно-жовта постать згорбленого чоловіка з палітрою викликає враження безформної маси, емоційно пожмаканої впадинами і вузлуватими зморшками.
Натомість у створених в 1910 гіпсових скульптурах «Музикант» і «Per aspera» Курчинський, навпаки, акцентував лінійну декоративність. Гострий та динамічний контур, енергійний рисунок голови й корпусу, нахил до геометризуючого моделювання поєднувались з контрастним виявленням широких гладких площин і живописно обробленої фактури, грою світла й тіні на поверхні.
Такі ж стилістичні риси характеризують відомий нині лише з архівної фотографії барельєф «Гігіея» (бл. 1909-1910).
На «Виставці трьох» (разом з живописцями В. Блоцьким і Ю. Водинським) влітку 1911 року у Львові Курчинський показав 24 скульптури 1908-1911 рр. Вони продемонстрували значний діапазон стилістичних нахилів, емоцій, технічних прийомів. За словами друга скульптора, українського письменника Михайла Яцківа творча сфера Курчинського тоді простягалась «від сурової, богатирської епічності до витонченої ліричності, від первісного, розгонистого пробудження душі до найвищого розквіту культури».
Зигмунт Курчинський, «Шопен», 1912, Львівський історичний музей, фот. Олександр Волков
Стилізація грецької архаїки під впливом Бурделя була застосована у гіпсовій плакеті «Шопен» (1912). Проте рішучого переходу до неокласицизму Курчинський не зробив і в станкових скульптурах 1912-1917 продовжував попередню імпресіоністичну стилістику. «Портрет Ельжбети Заремби» (1916, мармур) – дуже роденівський, із омитою повітрям, мрійливою головою, що ніби проявляється з лише частково обробленого блоку.
На шляху до нерозривного синтезу з архітектурою
Інтер’єр пекарні «Меркурій»,1909, фот. Фототека Львівського історичного музею
Талант Курчинського найповніше втілився у монументально-декоративній пластиці – він оздобив велику кількість новоспоруджених львівських будинків 1908-1914 років, добиваючись тектонічного взаємозв’язку своїх емоційно автономних скульптур з архітектурою. Особливо часто він співпрацював з Альфредом Захаревичем.
Зигмунт Курчинський, скульптура на будинку Коперника 3, Львів, фот. Wikipedia
Однією з перших спільних праць у Львові З. Курчинського й А. Захаревича став дім Страхової компанії Трієста (Assicurazioni Generali Trieste) на вул. Коперника, 3 (1908-1910). Скульптурне і живописне оздоблення цієї споруди виявляє сувору гармонію архітектурних мас. Розташування у ритмічному повторі скульптурних та керамічних вставок є тектонічним, вони домірні видимому модулю архітектури. Мідні маскарони, що символізують Гордість, Пересиченість, Здивування та Іронію, а також чотири монументальні кам’яні статуї на фронтоні супроводжують хвилеподібну «течію» фронтону, є її пластичними перебивками і наголосами.
Зигмунт Курчинський, «Меланхолія», «Мир» – скульптури у залі засідань Торгово-промислової палати (нині Обласна прокуратура), Львів, 1909, фот. Ілля Лєвін.
Одним з найкращих архітектурно-художніх комплексів Львова поч. ХХ ст. слід вважати будинок Торгово-промислової палати на вул. Академічній, 17-19 (нині Обласна прокуратура на просп. Шевченка, архітектор А. Захаревич за участю Т. Обмінського, 1907-1910).
Ідейним осереддям всього ансамблю є головний зал засідань. Його стіни облицьовані дубовими панелями, штучним зеленим мармуром і розчленовані спрощеними пілястрами з білого мармуру. Кожна з 12 пілястр (чотирьох наріжних і восьми серединних) увінчана в капітелі скульптурною групою. Скульптури виконав у 1909 Курчинський з вапняку, тонованого під кольоровий мармур і слонову кістку. На трьох стінах в проміжках між пілястрами фризоподібно розташовуються живописні панно Ф. Вигживальського. Як і панно, скульптури Курчинського створені об’ємно-площинно, орнаментальність лінійного рисунка ув’язана з моделюванням фігур. Фактурно-колірні особливості скульптури та живопису є подібними: гладкість обробки поверхні, введення у скульптуру білила, позолоти і вкраплювання зелені. Ідейно-образне зближення з панно полягає у тому, що скульптури представляють персоніфіковані образи, символічні узагальнення окремих моментів людського буття. Це шість парних груп: «Праця», «Відпочинок», «Меланхолія», «Мир» (або «Мистецтво та військовий обов’язок»), «Кохання», «Смерть» (або «Час»). Не маючи чітко виявленої сюжетної лінії, горельєфи проте сприймаються як ряд епізодів, логічно пов’язаних темою долі, складаються у цілому в філософсько-епічну поему про сенс життя.
Зусилля архітектури (Захаревич) та скульптури (Курчинський) поєднувались у цілісному вирішенні інтер’єру пекарні «Меркурій» на вул. Городоцькій (1908-1909, інтер’єр не зберігся). Головне приміщення з печами оздоблювали 18 великих рельєфів-панно в тонованому гіпсі. Можливість послідовного просторового огляду дозволила Курчинському розвинути ідейну програму рельєфів, пов’язану з призначенням споруди, в грандіозний сюжетний цикл міфологічного характеру «Історія хліба».
Сучасники вважали цю співтворчість Захаревича та Курчинського ідеальною, гадаючи, що вони досягли нерозривного сплаву двох мистецтв.
Зигмунт Курчинський, «Меланхолія (Сон), Танець (Знемога)», Львів, 1909, фасад будинку на розі вулиць Галицької та Валової, фот. Юрій Бірюльов
Справді, як спробу своєрідного бінарного архітектурно-скульптурного твору можна розглядати колишній будинок страхової фірми Теодора Балабана (нині на розі вулиць Галицької та Валової). Барельєфи здаються вирізьбленими безпосередньо у тілі стіни: скульптура входить у структурний зв’язок зі стіною шляхом фактурного і технологічного об’єднання. Коментуючи образ архітектури, скульптури мають і свій емоційний світ. Подібно до інших творів Курчинського, вони є водночас і персоніфікаціями різних станів людської психіки, і втіленнями абстрактних понять. Рельєфи на фасаді з боку вул. Галицької (1909) символізують вірогідно Меланхолію (або Сон), Танець (Знемогу), Війну (Сум) і Медитацію (або Комерцію – фігура Меркурія), а рельєфи з боку вул. Валової (1910) втілюють Вічність (Долю), Працю (Волю), Промисловість (Енергію), Мистецтво (Мріяння). Скорботна відчуженість, сонне заціпеніння одних персонажів контрастує зі спокоєм та величчю інших. Маски, розташовані на фронтоні, символізують Зневагу і Пересиченість.
Львівський банк (вул. Валова, 9, тепер відділ Ощадного банку) був задуманий А. Захаревичем як стилістичне продовження кам’яниці Т. Балабана та закінчений у 1911 р. Членування фасаду і аттиків трактовані тут аналогічно суміжній будівлі. Однак, щоб уникнути монотонності ансамблю обох споруд, чотири барельєфи Курчинського (алегорії рільництва та промисловості) розташовано на рівні третього поверху, дотримуючись тих самих засад композиційного сполучення скульптури з архітектурою.
Своєрідний «акорд» фінансових споруд А. Захаревича доповнює Кредитне товариство землевласників (тепер обласне відділення Національного банку) на вул. Коперника, 4. Головний та бічний фасади прикрашені скульптурами З. Курчинського, вирізьбленими з граніту у 1912 р.. Виділяються фігури великих риб, кінські голови і, особливо, величні напівфігури крилатого Меркурія.
Зигмунт Курчинський, горельєф «Гладіатор», Львів, вул. Паркова, 14, фот. Юрій Бірюльов
Вміння Курчинського узгоджувати свій художній задум з ідеями архітектури приваблювало не тільки Захаревича, але й інших львівських будівничих протягом 1909-1914 років. Однодумством, цілісністю архітектурно-пластичної «партитури» характеризуються спільні твори Курчинського і фірми Івана Левинського (будинки на нинішній вул. Парковій, 14 з горельєфом «Гладіатор» над входом, Грушевського, 10); Курчинського і Ю. Авіна: кам’яниці на вул. Конопницької, 4-6 та 14 (фасад прикрашають плинні жіночі силуети, згруповані у капітелі та майоліковий рельєф «Путто з квітами»); на вул. Словацького, 2-4, готель на вул. Наливайка, 6.
Портал будинку на вул. Гнатюка, 20-22 у Львові, 1911, фот. Юрій Бірюльов
Портал великого офісно-житлового будинку на вул. Гнатюка, 20-22 (проект Ф. Касслера і Р. Фелінського) декоративно фланкують статуї Курчинського, стилізовані у дусі стародавнього Єгипту.
Дім на розі вул. Карпінського і Бандери, 24 був збудований за проектом Касслера, його фасад прикрашають барельєфи авторства Курчинського, що зображують жінок, граючих із левенятком і гірським цапом. Можливо, тут присутня астрологічна символіка: Діви, що бавляться з Левом і Козерогом.
Під час війни, в 1915-1918 роках, творчість Курчинського пережила кульмінаційний підйом. Він заповнював свою майстерню у Палаці мистецтв все новими й новими творами. Мистецтвознавець Артур Шредер писав: “Міцна, кремезна постать у заляпаному гіпсом кітелі з закасаними рукавами майже зникає у великій майстерні серед різноманіття скульптур.”
В 1916 році на значній Виставці польського мистецтва у Львові Курчинський показав 12 скульптур, в 1917-му на виставці об’єднання «Четвірка» – 20. Серед них було чимало погрудь і портретних рельєфів. В 1915-1916 Курчинський опрацював декілька версій проекту пам’ятника легіонам, який планував поставити перед будинком Торгово-промислової палати. Одна з гіпсових моделей натурального розміру зображувала старого улана, що підтримує пораненого юнака.
У міжвоєнний період (1919-1939) Курчинський значно зменшив інтенсивність творчості. В цей час викладав рисунок і скульптуру в Художньо-промисловій школі, обирався депутатом міської ради. У 1931-1934 експонував на львівських виставках низку гіпсових композицій і портретних погрудь, в них продовжувалось властиве довоєнній творчості митця звернення до протилежних стилів: від імпресіонізму до архаїзації та неокласицизму.
Більш активно він займався архітектурною пластикою. Разом з архітектором Броніславом Віктором у 1920-1923 рр. доповнив фасади та інтер’єри двох старих кам’яниць на пл. Ринок – № 24 (композиція «Меркурій» на фронтоні, статуї путті й рельєфи з алегоріями торгівлі у вестибюлі) і № 31 (голови левів на балконі, неорокайльна ліпнина із зображенням Венери і фігури путті). У подібному ж стилі оздобив у 1924 тильний фасад палацу римо-католицьких архієпископів в с. Оброшині під Львовом (архітектор Б. Віктор), встановив тут біля садової тераси великі кам’яні урни з фігурами хлопчика, пантери й ягнятка, головами левів, квітами. На фасаді власного будинку Б. Віктора на вул. 22 січня (тепер І. Севери), 5 Курчинський помістив в 1930 році алегоричну жіночу постать «Промисловість» у стилі ар деко.
Зигмунт Курчинський, нагробок Тадеуша Рутовського,1922, фот. Юрій Бірюльов
У 1920-х роках Курчинський виконав декілька пам’ятників на Личаківському цвинтарі. Найкращим з них є нагробок Тадеуша Рутовського (1922). Міцну конструкцію центрального постаменту добре узгоджено з урочистою фігурою лежачого лева, її спрощений об’єм розрізають в асиметричному ритмі гострі складки. Звернення до взірців класицизму тут сполучається з луною пізньої сецесії – перебільшеною, декоративною напругою геометричних елементів. Одночасно, в 1922, постав нагробок зятя Рутовського, дипломата і аграрія Костянтина-Вільгельма Станека, що представляє в кам’яному горельєфі постать розп’ятого Христа.
У 1920-х рр. Курчинський працював також як живописець (намалював портрет дружини Доміцели, нині у родинній збірці у Вроцлаві) і графік – рисував олівцем і вуглем, робив офорти й автолітографії. У 1933 прочитав у Львові доповідь про творчість Мікеланджело.
Зигмунт Курчинський у зрілому віці, фот. надано Юрієм Бірюльовим
У 1936-1945 роках він мешкав з родиною у віллі в Зимній Воді під Львовом. У вересні 1939 залишив будинок, побоюючись червоноармійців, а дружина митця втопила деякі «крамольні» скульптури (напевно, портрети воїнів-легіонерів) у ставку. Тоді вілла була пограбована, зникли скульптури, книги, багатий архів, колекція картин художників Паризької школи. Проте найбільшою була втрата сина, вбитого нацистами, та втрата дружини, яка покінчила життя самогубством у зв’язку з цією трагедією.
У червні 1945 року Курчинський разом з невісткою та онуками виїхав до Вроцлава, де займався г. ч. реставрацією. У цьому місті і помер 11 березня 1954 р.
Майже всі станкові скульптури Курчинського нині втрачені. Навіть в його рідному місті збережено тільки 9 таких творів – вісім у музейних фондах і одне погруддя у приватній збірці. Натомість досить повне уявлення про Курчинського-монументаліста можна скласти, йдучи вулицями Львова. Те, що ми сьогодні про нього знаємо, дозволяє говорити про нього як про одного з найвидатніших скульпторів міста над Полтвою перших десятиліть ХХ століття.
24 квітня о 19:00 у Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика відбудеться унікальний концерт Національної хорової капели “Дударик” – “Любовні і жартівливі – шлягери п’яти століть”.
Що чекає на слухачів?
Цей вечір буде сповнений емоцій: від ніжності та романтики до сміху й сатиричних ноток. У програмі – народні, лемківські, жартівливі та любовні пісні, що охоплюють століття української музичної культури.
Хто виступатиме?
На сцені виступатиме чоловічий склад хорової капели “Дударик” у супроводі талановитих музикантів та солістів:
Музики: Олег Ярема, Володимир Заборовський, Дем’ян Севериненко, Дмитро Кацал.
Солісти: Тарас Різняк, Дарія Кудрик, Роман Липак, Дем’ян Севериненко.
Бенд: спеціально запрошені музиканти, які додадуть драйву та настрою вечору.
Чому варто відвідати концерт?
Це не просто концерт – це мистецький перформанс, що поєднує вокальну майстерність, живу музику та атмосферу справжніх українських вечорниць.
“Хочете відпочити душею, «згадати все», відчути хвилювання та мороз по шкірі, а може, ще й насміятися до кольок? Тоді цей концерт — саме для вас! Витончений і позитивний, зітканий з неповторного українського гумору та музики, зі запаморочливої любові й дружньої сатири. «Дударик» запрошує на пісенні вечорниці — любовні й жартівливі! А на додаток вам акомпануватиме наш чудовий бенд, а улюблені солісти заспівають для вас!” – запрошує на подію капела «Дударик».
В четвер, 3 квітня 2025 року, о 17:00 в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (просп. Свободи, 20) відубдеться урочисте відкриття міжнародного польського соціального проєкту – фотовиставки «Очі війни».
Очі війни» — це довгостроковий мультидокументальний соціальний проєкт, який ініціював і реалізував Польський прес-клуб (Polski Press Club). Він репрезентує 28 фотографій відомих польських воєнних фотографів: Марека М. Березовського, Войцеха Ґжендзінського, Аґати Ґржибовської, Патрика Ярача, Томаша Лазаря, Мацека Набрдаліка, Єнджея Новіцького та Мацея Станіка.
Ці світлини розповідають про трагедію війни та боротьбу українського народу за свою державність і свободу. Вони були опубліковані у провідних світових медіа. Виставка є свідоцтвом жахіть війни, які принесла на українську землю російська агресія.
Польські фотографи висвітлюють українсько-російське протистояння з перших днів повномасштабної війни.
Ця виставка – не просто хроніка подій. Це доказ того, що війна в Україні – це війна Росії проти української держави, її культури, суспільства та мови. Це боротьба за свободу, що триває вже понад 11 років, починаючи з анексії Криму та окупації Донбасу. Це підтверджують польські фотографи, які складають найбільшу групу іноземних кореспондентів в Україні. Вони — очі цієї війни.
Прем’єра фотовиставки відбулася 23 лютого 2025 року у Варшаві, на Краківському передмісті, напередодні третьої річниці російської агресії проти України. Фотовиставку відтоді продемонстровано в багатьох містах Польщі та по всьому світу, зокрема в Афінах, Шанхаї, Загребі, Дюссельдорфі та на Кіпрі.
Матеріали виставки перекладено вісьмома мовами, включно з українською та польською, і заплановано перекласти 25 мовами.
Дванадцять вибраних світлин, які відкривають правду очима тих, хто фіксує війну день за днем, вперше покажуть в Україні.
Кураторка виставки – Ева Мейснер, фотографиня, фоторедакторка та співавторка численних фотоальбомів;
Авторка текстів – Маґдалена Ріґамонті;
Графічне оформлення – Івона Ель Танбоулі-Яблонська (National Geographic, USA);
Продюсер – Ярослав Влодарчик і Polskі Press Club.
Партнер проєкту – Міністерство закордонних справ Республіки Польща;
Організатори виставок у кожній із країн-учасниць – представництва Республіки Польща за кордоном.
Плід у матці перебуває в комфортному водному середовищі, яке утворює амніотична рідина, тобто навколоплідні води. Ця рідина дуже важлива для розвитку вагітності. Вона амортизує, підтримує постійну температуру, полегшує рухи й допомагає розвитку кістково-м’язового апарату, допомагає розвиватися дихальній та травній системі, запобігає зрощенню тканин плода та матки. Кількість амніотичної рідини відіграє важливу роль, вона може сигналізувати про наявні проблеми та спричиняти ускладнення.
Якщо ви вагітні та потребуєте консультації чи ведення вагітності, досвідчений акушер-гінеколог завжди допоможе.
Багатоводдя
Надмірна кількість навколоплідних вод називається багатоводдям. Зазвичай воно розвивається у другій половині вагітності, але може з’являтися вже з 16-го тижня. Зустрічається в 1% вагітних. Багатоводдя на ранніх термінах є менш сприятливим через те, що існує більше можливостей для накопичення надлишкової рідини. В цілому ж цей стан у легкій формі вважається безпечним, причини його здебільшого з’ясувати не вдається.
Плід у матці
Помірне та тяжке багатоводдя має два основні механізми: зменшене ковтання плодом амніотичної рідини та збільшене сечовипускання плода. Причинами можуть бути аномалії розвитку плода чи анемія плода.
Інші причини:
Гіперглікемія у матері внаслідок діабету.
Багатоплідна вагітність однояйцевими близнюками з фето-фетальним синдромом.
Резус-конфлікт матері та плода.
Інфекція плода.
Порушення серцевого ритму плода.
Надлишок амніотичних вод збільшує розмір матки, посилює тиск на сусідні органи та може спричинити ускладнення, серед яких передчасні пологи, відшарування плаценти, тазове передлежання, випадання пуповини.
Коли варто турбуватися? Якщо з’являються набряки, незвична тяжкість у животі чи дискомфорт. Про ці симптоми слід повідомити свого лікаря.
Маловоддя
Маловоддя — це недостатня кількість навколоплідних вод. Його діагностують у 4% вагітних, здебільшого у третьому триместрі. Після 41 тижня вагітності маловоддя діагностують вже у 12% жінок, оскільки кількість амніотичної рідини знижується при переношуванні вагітності. Іноді незначне маловоддя з невідомих причин супроводжує нормальну вагітність на пізньому терміні.
Відомі причини маловоддя:
Переношена вагітність.
Вроджені аномалії нирок та сечовивідних шляхів плода.
Проблеми плаценти.
Гіпертонія чи прееклампсія матері.
Передчасний розрив плодових оболонок.
Інфекції.
Ускладненнями маловоддя можуть бути здавлення пуповини з розвитком гіпоксії плода, затримка росту плода, гіпоплазія легень.
Коли варто турбуватися? Якщо з’являється біль і спостерігається зниження активності плода.
Часті питання
Що небезпечніше — багатоводдя чи маловоддя?
Все залежить від ступеня порушення та причини. Найчастіше багатоводдя пов’язане з ризиком ускладнень для матері, як-от гестоз або кровотеча, а маловоддя менш сприятливе для плода, оскільки погіршує умови для його розвитку.
Чи може у разі багатоводдя або маловоддя народитись здорова дитина?
Може, здебільшого це й відбувається. І багатоводдя, і маловоддя зустрічаються нечасто, ще рідше у важкому ступеню.
Яке лікування?
Не існує лікування багатоводдя чи маловоддя. Іноді у разі маловоддя допомагає збільшення пиття води, але лише коли у жінки спостерігалося зневоднення. У разі багатоводдя може бути доцільним відкачування надлишку рідини. Якщо ж термін вагітності сягає 37 тижнів, тобто доношеності, може бути ухвалено рішення про стимуляцію пологів.
Чи можна запобігти маловоддю та багатоводдю?
Ні. Виняток становить діабет матері: вона має ретельно контролювати рівень цукру в крові й не допускати розвитку гіперглікемії.
Так, знаємо: правильніше казати американську співачку українського походження. Але Квітку Цісик вже років тридцять, від незалежності сучасної України, цілком заслужено вважають й українською співачкою теж – саме вона відтворила і популяризувала за кордоном, серед діаспори найвідоміші наші пісні.
Її дивовижне виконання «Пливе човен», «Ой верше, мій верше», «Карі очі, чорні брови», «Трембіта» не зміг повторити ніхто із сучасних вітчизняних співаків. А все завдяки рідкісному колоратурному сопрано, яке мала Квітка, і так званому «білому голосу» – унікальній манері фольклорного співу, якою вона володіла і яку можна почути лише в карпатських селах.
Квітка Цісик
Повне ім’я Цісик – Квітослава-Орися
Квітка – скорочення. Народилася в нью-йоркському районі Квінз, але все дитинство жила в оточенні української діаспори – батьки Іванна і Володимир Цісики емігрували після війни до США із Західної України.
У родині співачки всі пов’язані з музикою
Лише мама Квітки Цісик працювала в банку. А от батько до Другої світової війни був головним концертмейстером Львівської опери, навчався музики в Празі та Мюнхені. Після еміграції в Нью-Йорку заснував Український музичний інститут і очолив тамтешній струнний оркестр. Старша сестра Квітки Марія стала відомою піаністкою, була директором консерваторії в Сан-Франциско, вела майстер-класи в Карнегі-холі. Перший чоловік Квітки був композитором-аранжувальником, другий – інженером звукозапису.
Сім’я Цісиків. Сестра Марія, тато Володимир, мама Іванна та Квітка зі скрипкою
Квітка навчилася грати на скрипці у… чотири роки
Окрім того, українка займалася в балетній школі відомої балерини Роми Прийми-Богачевської, а закінчила Вищу школу музики і мистецтва у Нью-Йорку.
З семи до шістнадцяти років щосуботи вона відвідувала Школу українознавства, куди дівчинку записали батьки, щоб зберегти зв’язок з батьківщиною, і входила до «Пласту», де здобула ступінь пластунки-розвідувачки. При «Пласті» Квітка організувала співочий дівчачий гурт «Соловейки», який виступав на всіх культурних заходах української діаспорської громади. У студентстві разом з сестрою Квітка створила при Харпер-коледжі телевізійну програму «Думки про Україну», для якої готувала концертні виступи. Там же пролунали перші авторські пісні Квітки.
Маленька Квітка
Квітка Цісик – одна з небагатьох виграла стипендію SUNY
Це престижна стипендія на стажування у знаменитій Гентській консерваторії. Півтора місяці студіювала оперний спів із зірками нью-йоркської Метрополітен-опера. Втім, згодом обрала не оперу, яку їй рекомендували викладачі, не скрипку, на якій наполягав батько, а академічний спів.
Квітка грає під аконемент фортепіано. За клавіші відповідає рідна сестра – Марія
У 17 років Квітка Цісик почала виступати у нью-йоркських клубах
Треба було заробляти на життя після раптової смерті батька. Бігала на прослуховування, пробивалася на радіо, розсилала свої записи продюсерам, і це допомогло їй увірватися у музичний бізнес. Джазові, поп- і рок-зірки почали запрошувати її на беквокали, відомі продюсери – на записи саундтреків до кінофільмів і реклами. Один з них Квінсі Джонс згодом відкрив Майкла Джексона.
Пісня You Light Up My Life у виконанні Цісик отримала “Оскара”
You Light Up My Life або «Ти осяюєш моє життя» для однойменної кінострічки була відзначена найвищою нагородою кіноакадемії США в категорії «Найкраща музика, оригінальна пісня». Також ця пісня отримала «Золотий глобус» у категорії «Найкраща оригінальна пісня до кінофільму» і номінувалася на нагороду «Греммі» у категорії «Пісня року».
Цісик також виконала саундтреки у таких відомих фільмах, як «Ділова жінка», «Коло двох», «Один єдиний», «Віз».
Квітка Цісик грає на скрипці
Цісик була голосом реклами найвідоміших корпорацій
ABC, NBC, CBS, Burger King, McDonald’s, American Airlines, Coca-Cola, Pepsi-Cola – всі ці бренди замовляли голос Квітки для свої роликів і промокампаній. До самої смерті вона була голосом Ford Motor: за підрахунками автогіганта, заспіваний Цісик рекламний джинґ бренду Have You Driven a Ford Lately прослухали 20 мільярдів разів у всьому світі. З початку 1980-х Квітка була однією з найдорожчих і найпопулярніших виконавиць джинґлів у США.
Квітка всі свої немалі статки заробила завдяки таланту
Вона могла собі дозволити і придбала великі апартаменти і окрему триповерхову будівлю-студію в центрі Нью-Йорка. Вона мала власного коня Меркурія, песика чау-чау Медьо і спортивний Jaguar.
Квітка Цісик
Вона записала два диски з українськими піснями
Перший диск «Kvitka або Songs of Ukraine» вийшов у 1980 році. Другий – «Two colors» («Два кольори») – у 1989 році і обидва були номіновані на премію «Греммі» в категорії «Contemporary folk».
Для їхнього запису співачка витратила власні заощадження – майже 200 тисяч доларів – просто для того, аби українці в кожному куточку Америки і світу могли слухати рідних пісень. Квітослава залучила до запису 40 найкращих студійних інструменталістів Нью-Йорка, яких могла собі дозволити не кожна тодішня поп-зріка. Партію рояля виконувала старша сестра Марічка, в аранжуванні і укладанні допомагали обидва чоловіки Квітки.
Квітка побувала в Україні лише раз
Вона приїхала на батьківщину в 1983 році разом з матір’ю. Їхній приїзд був майже прихованим: творчість Цісик в СРСР була заборонена, а українці в Україні про неї нічого не знали.
В 1992 році Квітку запрошували виступити на концерті до другої річниці незалежності. Втім, через щільний гастрольний графік і стан здоров’я Цісик змушена була відмовитися.
Квітка Цісик
<Співачка була двічі заміжня. Перший чоловік Джек Кортнер – відомий джазовий музикант, один з найвідоміших композиторів музичного театру, телебачення та радіо. Її другий чоловік – Едвард Раковіч – відомий звукорежисер, засновник та президент Clinton Recording Studios у Нью-Йорку, де записувались Френк Сінатра, Боб Ділан, Тоні Беннетт, Ленні Кравіц, а також музика до знаменитих фільмів, зокрема, «Авіатора». У другому шлюбі в 1990 році у Квітки народився син Едвард-Володимир Раковіч, який став академічним піаністом.
Вона померла напередодні свого 45-річчя, у 1998 році, сім років борючись із раком молочної залози. Від цієї хвороби раніше померла її мама, а після неї – її сестра Марія. Квітка мріяла про третій диск з українськими піснями, але встигла записати лише пісню «Журавлі» на слова Богдана Лепкого. Ту, де відомі всім рядки: «Чути кру-кру-кру, в чужині умру…»
Неля ЗІНЧЕКНО
Фото з офіційного сайту Квітки Цісик, а також Brent Ramsey.
Український художник Михайло Барабаш жив і працював у Нью-Йорку понад двадцять років і за цей період створив у графічних малюнках та картинах унікальну колекцію міста Зеленого Яблука і його серця – Мангеттена та околиць і колоритних типажів ньюйоркців. Частина цих творів оприлюднена в книзі Михайла Барабаша «Нью-Йорк на лінії», яку автор буде презентувати під час зустрічі, але значно більше картин нью-йоркського періоду митця присутні зможуть побачити під час відеодемонстрації його майбутнього видання п. н. «Вечірній Нью-Йорк».
Участь у зустрічі візьмуть і виступлять Галина Новоженець, художниця і мистецтвознавиця, професорка Львівської академії мистецтв; письменник Богдан Смоляк і поетка Марія Шунь.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
9 березня у Emily Resort відбувся черговий благодійний вечір боксу під час якого були присутні військові ЗСУ. Про це повідомив організатор заходу Орест Кавецький.
“Друзі, 29 березня 2025 року ми стали свідками історичної події — після 25-річної перерви Львів знову приймав бої за титули світового масштабу! І це був не просто вечір спорту, це був вечір СИЛИ — сили українського духу, єдності та підтримки наших захисників.
Благодійний вечір боксу
Мені особисто запам’ятався момент, коли весь зал Emily Resort піднявся, аби привітати присутніх воїнів ЗСУ, учасників наших паломницьких місій на Афон. Ці довгі, щирі оплески — найкраще свідчення того, що ми всі розуміємо: є дві реальності, в яких ми живемо. Одна — де ми можемо насолоджуватися спортивними подіями в комфорті, інша — де наші брати боронять Україну на передовій”, – каже Кавецький.
Благодійний вечір боксу
Під час благодійного аукціону вдалося зібрати 1 200 000 гривень на підтримку ЗСУ. Окремо організатори відзначають придбання ікони зі святої гори Афон за 300 000 грн, які меценат благородно вирішив спрямувати нашим захисникам, щоб підтримати їхнє духовне зцілення після пережитого на війні.
Благодійний вечір боксу
Під час вечора боксу неймовірні поєдинки показали:
Арсеній Резніченко — новий чемпіон України та володар поясу WBC Ukraine
Василь “Рудий Лев” Чеботар, який продовжив свою безпрограшну серію (18-0)
Олександр Гриців — новий володар титулу WBC Francophone
Дмитро Куля та Роман Гавриляк, які показали справжній український характер на рингу
Благодійний вечір боксу
Також організатори змогли запросити юних боксерів із Шептицького та Золочівського районів, які вперше побачили бої такого рівня наживо. “Їхнє захоплення та мотивація — це інвестиція в майбутнє українського боксу. Впевнений, що серед них є майбутні чемпіони світу, гідні продовжувачі традицій Лапінського та Котельника!”
“Щиро дякую всім партнерам, без яких ця подія була б неможливою: нашому генеральному партнеру бренду природної мінеральної води “Карпатська Джерельна”, Захід Надра , Улар, Онур, та іншим партнерам. Окрема подяка моїй дружині Христині Кавецькій, яка завжди підтримує всі наші ініціативи та проєкти, команді K.O. Promotions та особисто Олександру Колеснікову за професійну організацію боксерської частини вечора.
Благодійний вечір боксу
Як я сказав учора — потрібно надіятися на себе, на наші Збройні Сили України. Максимально за них об’єднатися, максимально донатити, щоб наші хлопці-герої дожали тих окупантів і наша Україна здобула перемогу! І пам’ятайте: спорт і благодійність можна і потрібно поєднувати! Разом — ми сила!”, наголошує організатор благодійного вечора.
Орест Кавецький анонсува, що наступного року у Львові відбудеться бій за чемпіонський титул. “Ми продовжуємо повертати великий бокс до Львова!”
У Національному цифровому архіві Польщі зберігаються цікаві фотографії, що відображають життя Галичини наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Ці світлини належать до фонду Богдана Януша (псевдонім Василь Карпович), українського та польського археолога, етнолога, мистецтвознавця, публіциста і консерватора пам’яток.
Львів. Площа Ринок, 10Лаврівський монастир на ЛьвівщиніПалац архієпископів в селі ОброшинеПалац архієпископів в селі ОброшинеПалац архієпископів в селі Оброшине
Богдан Януш (1887 – 1930) працював редактором журналу «Консерваторські відомості» та займався охороною старовинних пам’яток у Львівському воєводстві в період з 1921 по 1930 рік.
Палац архієпископів в селі ОброшинеПалац архієпископів в селі ОброшинеПалац в ПоморянахПалац в ПоморянахЦерква в селі Вирів на Львівщині
Богдан Януш активно досліджував історію та архітектуру церков на території княжого Львова. Серед його наукових інтересів були церкви святого Миколая, святого Онуфрія, святої П’ятниці, а також зруйнована в 1776 році церква святого Теодора. Крім того, він займався вивченням вірменської катедри, що є важливим пам’ятником архітектури Львова. Його роботи допомогли краще зрозуміти історичну та культурну спадщину цього міста.
На Стрийщині, у гірськолижному комплексі «Плай», відбувся благодійний вечір-аукціон з нагоди другої річниці проєкту «Пташки Перемоги», який збирає кошти на дрони для українських військових.
Про це 29 березня повідомили в Стрийській районній військовій адміністрації.
Під час заходу зібрали рекордну суму – 20 709 500 гривень. Активну участь у зборі коштів взяли громади Стрийщини, виділивши з місцевих бюджетів 11,5 мільйона гривень.
Моршинська громада виділила на потреби проєкту 1 мільйон гривень.
Загалом, громади Стрийщини виділили такі суми:
Славська громада – 1,5 мільйона гривень;
Тростянецька громада – 1,1 мільйона гривень;
Сколівська, Моршинська, Жидачівська, Ходорівська, Миколаївська, Новороздільська, Розвадівська громади – по 1 мільйону гривень;
Козівська, Грабовецько-Дулібівська, Журавненська громади – по 500 тисяч гривень;
Гніздичівська громада – 400 тисяч гривень.
Також під час заходу передали 120 FPV-дронів для українських воїнів.
За два роки проєкт «Пташки Перемоги» передав понад 17 тисяч дронів, допоміг пройти протезування 13 військовим та спрямував на підтримку ЗСУ 310 мільйонів гривень.
Оранжерейний комплекс ботанічного саду на вул. Марка Черемшини, 44
Ботанічний сад можна буде відвідувати вже з квітня, проте оранжереї відкриють лише з травня.
З 1 квітня ботанічний сад у Львові розпочинаємо сезон відвідувань. Про це 30 березня повідомили на сторінці ботанічного саду ЛНУ ім.І.Франка.
Відвідати ботанічний сад можна щовівторка, щосереди, щочетверга та щонеділі. “Саме зараз можна сповна насолодитися квітуванням шафранів, рясту, пшінки, зірочок та багатьох інших рослин – ефемероїдів, від яких влітку на поверхні землі не залишиться і сліду”, — розповіли у ботанічному саду.
Проте, у повідомленні наголошують, що оранжереї для відвідувачів відкриють лише у травні. До слова, львівський ботанічний сад ЛНУ ім.І.Франка розташований на вулиці Черемшини, 44.
Можливо вже багато років ваша ранкова кава була незмінною класикою. Але чому б не внести трохи різноманіття в цей приємний ритуал? Разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова пропонуємо додати до нього дрібку гостроти — в буквальному сенсі.
Гастроентеролог і автор книги «Кулінарна книга з клітковиною «доктор Вілл Булсевич в одному зі своїх Instagram-відео поділився улюбленим способом зробити каву не тільки смачнішою, а й кориснішою — за допомогою спецій.
«Хочеться надати каві пікантності? Ось що я додаю у свою ранкову чашку, щоб зарядити день енергією», — каже доктор Б., стоячи біля полиці зі спеціями в супермаркеті.
На першому місці – кориця. За його словами, це справжня база: солодкувата, універсальна і чудово поєднується з іншими прянощами. Її можна додавати як у саму гущу перед заварюванням, так і в готовий напій — результат у будь-якому разі порадує.
Кориця
Якщо хочеться ще більше смаку і користі, Булсевич радить спробувати гарбузові спеції – ту саму ароматну суміш із кориці, імбиру, мускатного горіха і гвоздики. Смак, знайомий за осінніми лате з кав’ярень, легко відтворити вдома. І не потрібно чекати вересня — домашня пряна кава смакує в будь-яку пору року.
А ось його особистий must-have: тріо з кориці, куркуми та імбиру. «Ці спеції разом — просто диво», — каже доктор Б., додаючи, що трохи соєвого молока робить напій особливо ніжним.
Імбир
Таке поєднання багате на антиоксиданти і допомагає впоратися із запаленнями, підтримувати здоров’я серця і полегшувати травлення. Куркума з імбиром давно відомі своїм зігрівальним і відновлювальним ефектом — їх навіть додають у чай і корисні шоти для імунітету.
Додавання спецій до кави — простий спосіб внести користь у щоденний ритуал. І не тільки для смаку: деякі прянощі дійсно працюють на благо кишківника і всього організму. Тож зазирніть до кухонної шафки, знайдіть улюблені спеції та сміливо експериментуйте. Ваше здоров’я скаже «дякую».
Жорна часу — це розповідь про людей, через яких проходить історія. Про тих, кого час випробовує на міцність, хто тримає на собі війну й мир, біль і надію.
Ця виставка — про жорна, що перемелюють епохи, але залишають незламні серця. Про обличчя, в яких зберігається пам’ять предків, і погляди, сповнені сили рухатись далі. Тут поєднуються минуле й сучасне, традиція й боротьба, людська гідність і свобода.
Це історії тих, хто стоїть на межі — між втратою й життям, страхом і вірою, темрявою й світлом.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, кафедри образотворчого мистецтва, дизайну та методики їх навчання ТНПУ ім. В. Гнатюка міста Тернополя та Львівського палацу мистецтв.
У Львові відкрили Пагорб пам’яті полеглих захисників
Вчора, 29 березня 2025 року, на одному з пагорбів у Стрийському парку висадили дерева в пам’ять про полеглих захисників, вздовж алеї тепер ростимуть 35 сосен, 7 магнолій та кущі.
Про це повідомили в Українському католицькому університеті.
Ініціаторами проєкту виступили Український католицький університет, Український інститут когнітивно-поведінкової терапії та Центр «Коло сім’ї». До висадження дерев долучилися рідні полеглих воїнів, представники міста, львів’яни.
У Львові відкрили Пагорб пам’яті полеглих захисників
«Один з випускників Українського католицького університету – Олесь Щерба – писав з бойової позиції своїй коханій, що він під Бахмутом бачив вщент знищений сад. І писав, що мріє побачити, як сад розквітне. Я думаю, що ця мрія об’єднує всіх наших полеглих захисників, бо всі вони віддали життя за те, щоб Україна була вільною квітучою країною. І сьогодні ми втілили цю мрію – разом з їхніми рідними висадили тут дерева.
У Львові відкрили Пагорб пам’яті полеглих захисників
Також ми хотіли, щоб у Стрийському парку було місце, де можна побути наодинці з тими, хто відійшов у вічність, але є в нашому серці. Щоб цей простір був місцем сили та натхнення, місцем, де ми можемо розповідати історії та надихатися. Цей Пагорб – для всіх, це наше загальне місце пам’яті», – зазначив директор Інституту психічного здоров’я УКУ та УІКПТ, лікар-психіатр центру «Коло сім’ї» Олег Романчук.
Як у Мостиськах покривали хронічний дефіцит бюджету (остання третина ХІХ – початок ХХ століття)
12 серпня 1866 року цісар Франц Йосиф І підписав закон про міські і сільські громади, згідно якого адміністративно-територіальні одиниці отримували досить широкий обсяг самоврядування з відповідними повноваженнями й обов’язками. У містах обирали бурмістра та раду, з середовища останньої – управління ґміни (у її склад входив бурмістр та не менше двох асесорів). Всі видатки мали покриватись з доходів ґміни. Якщо ж вони були вищими, ніж прибутки, у громаді приймали рішення про накладання додатків до окремих державних податків.
Про самоврядне управління ґміною Мостиськ на сьогодні відомо ще зовсім мало. Деяку інформацію знаходимо у тогочасній пресі¹. Наприкінці 1860-х років у житті міста однією із центральних тем було питання створення школи. У відповідному дописі зазначено, що навіть ті міщани, «які ледве підписатись могли», одноголосно висловлювались щодо необхідності організації навчального закладу. Проте тодішній магістрат ледве спромігся знайти для місцевої школи трьох учителів та для дівчат – одну учительку. Після адміністративної реформи та створення повітів місто придбало кляшторний будинок, який раніше належав домініканцям, де і планувалось організувати школу. Оскільки діяв новий закон про ґміни, міська рада зуміла зібрати капітал у розмірі 16 тис. золотих ринських. Частина з них призначалась на облаштування згаданої будівлі, частина – на позичковий фонд та придбання ділянки, яка мала призначатись на військові казарми. Та поки почали укладати статут позичкового фонду, міркувати про розподіл коштів, збігло чимало часу. А гроші, як скаржився автор допису, просто лежали, не приносячи користі. Дехто з членів ради, а також міський касир, розуміючи неприпустимість такого зволікання, радили, і навіть наполягали, аби керівник ґміни аптекар Шальбот відвіз гроші до ощадної каси у Львові. Щоправда, Шальбот у такій пропозиції не добачав резонів: «А що ж це, я не в стані відповісти за тих пару ренських?». 24 березня 1868 р. зранку у Мостиськах прогриміла новина: з міської каси вкрали усі гроші.
Цей випадок спричинив до того, що міську раду звільнили від обов’язків (у липні 1868 р.). Скарги підписували, щоправда, лише «30 найсміливіших мостиських міщан». Були й такі, які чинили опір. Євреї від скандалу дистанціювались. Тимчасове управління ґміною віддали трьом міщанам – двом католикам і одному єврею. Вибори призначили на 1 грудня 1868 р. Відтак Керівником ґміни став місцевий кушнір², а його заступником – римар³.
Новий керівник мостиської громади Максиміліан Мушинський розпочав управління містом, фінансовий стан якого був у критичній ситуації. Зокрема, необхідно було виплатити заборгованість міському адвокату (777 ринських), оплатити ремонтні роботи – каналу в межах ринку (200 ринських), дороги (200 ринських), будівлі школи (1000 ринських) та ін. У дописі вказували, що у повіті немає жодної «головної школи», найближчі знаходяться у Перемишлі, Ярославі, Городку і Самборі. Тому автор висловлював сподівання, що загальній справі допоможе шкільна рада і повітовий виділ, а також заможні місцеві обивателі. Зокрема, названо графа Олександра Цетнера, повітового маршалка графа Едварда Стадницького, а також власника Рудників графа Борковського, «які відомі своїми добрими намірами ширити освіту». Питання виділення субвенції обговорювалось на засіданні управління гміни 9 червня 1869 р., яке було скликане з ініціативи повітового старости Я. Згурського.
Мостиська, поштівка 1909 року
У Мостиськах проблеми з бюджетним дефіцитом виявились хронічними. Збори додатків до державних податків фіксуються принаймні з 1871 р. Краєвою ухвалою від 15 листопада 1870 р. ґміна міста Мостиськ отримала дозвіл збирати у наступному 1871 р. оплати з поставлених в межі міста спиртних трунків, а зокрема – по 12 центів з однієї нижньоавстрійської міри, або ж по 4 золоті ринські і 80 центів з одного відра спиртних трунків⁴.
Також згідно краєвої ухвали від 6 січня поточного року ґміна отримала дозвіл на збір згаданих оплат у 1872 і 1873 рр. Відтак репрезентація ґміни Мостиськ просила про продовження права збору додаткових оплат на період з 1 січня 1874 до кінця 1879 р. Своє прохання магістрат аргументував тим, що умови, через які цей збір був затверджений 1971 року, не змінились. Навіть навпаки: на спорудження дороги до залізничної станції та видатки у зв’язку з епідемією міська влада змушена була видати всю готівку, та ще й взяти у борг. Усі заплановані роботи безумовно мусили бути виконані. 21 жовтня 1873 р. краєвий виділ засвідчив, що мотиви, подані репрезентацією ґміни Мостиська, є слушними, тому прохання слід задовільнити⁵. Розпорядження, яким гміна Мостиська отримала право на збір мита на вище наведених умовах, було підписане у Відні 2 лютого 1874 року⁶.
У 1875 р. тариф оплат був змінений: замість 12 центів від однієї нижньоавстрійської міри чи 4 золотих ринських і 80 центів з відра, від 1 січня 1876 р. встановлювався наступний збір: 8½ цента з літра або ж 8 золотих і 50 центів з гектолітра⁷. У 1880 році магістрату знову дозволили збирати оплату зі спиртних напоїв – по 8 центів з одного літра. Йшлося про алкоголь, який виготовляли і споживали у межах ґміни, або завозили у місто для споживання. Не дозволялось збирати оплату з товару, який не споживався у місті.
У 1890 р. рада ґміни Мостиська знову повернулась до цього питання. На засіданні від 21 січня було ухвалено запровадити ґмінні оплати з пива та меду у розмірі 2 центів з одного літра на шість років. Виручені кошти мали піти на покриття дефіциту бюджету. У межах гміни про ухвалу проінформували – протест вніс тільки тамтешній пропінатор. Це не стало перепоною – 15 лютого 1890 р. повітова рада затвердила ухвалу, а 8 серпня повітовий виділ запропонував відповідну петицію на затвердження у ґмінне управління.
Ц-.к Дирекція пропінаційного фонду, якій передали згадану петицію на розгляд, у своїх висновках (8 і 25 жовтня 1890 р.) висловилась проти рішення ґміни, вказавши на те, що такі оплати будуть суперечити інтересам пропінаційного фонду. Натомість, у ц.к. Дирекції пропінаційного фонду заявили, що можуть погодитись на право ґміни збирати оплату лише з пива та меду, які виготовляють приватні особи для свого вжитку. Натомість додаткові збори не повинні торкатись трунків, які поставляє державець пропінації або ж його шинкарі. У краєвому виділі у зв’язку з цим констатували, що таке обмеження ґміни прирівнювалося б до повної відмови у їхній вимозі, бо дохід у такому разі був би мізерним, і ніяким чином би не повпливав на залагодження питання з бюджетним дефіцитом.
Крайовий виділ, через відмову Ц.К. Дирекції пропінаційного фонду, запропонував петицію ґміни Мостиськ на розгляд у сеймі. У виділі вважали, що мотиви ґміни поважні і заслуговують на позитивне рішення. Зокрема вказували, що у 1890 р. бюджетний дефіцит становив 1935 зл. 12 центів. Цей недобір, як стверджували, не можна було ліквідувати завдяки додатків до існуючих податків, бо «місцеве населення убоге і без цього значно обтяжене податками» (на 4000 мешканців вони становлять 6848 зл. 85 центів). Місто мало певне майно, але цього не вистачало, аби покрити усі видатки. Краєвий виділ звітував перед сеймом, що ремесло і торгівля у Мостиськах занепадало, зокрема, через ліквідацію у місті військової стації. У ґміні підрахували, що якби дефіцит таки намагалися покрити за рахунок підвищення податків, то їх потрібно було б збільшити на 40%. Також зазначили, що дефіцит місцевого шкільного фонду склав 950 зл. 36 центів. Якщо і його вирішили б покрити завдяки додатку до податків, то їх довелося б збільшити на 55%, що для місцевому населення не під силу.
У краєвому виділі вважали, що додатковий збір з пива і меду, який буде збиратись поряд з уже існуючим, був би менш обтяжуючим для мешканців, ніж підвищення безпосередніх податків. Тому вердикт ц.к. Дирекції пропінаційного фонду щодо підвищення беспосередніх податків, на думку фахівців виділу, був безпідставним. Що ж до позиції ц.-к. Дирекції пропінаційного фонду, то вимоги мостиської ґміни там відкинули, мотивуючи це наступними аргументами:
а) додатковий збір зменшив би консумпцію, оскільки ціни на пиво зросли б;
б) розташування Мостиськ, у порівнянні з іншими ґмінами, є вигідним, бо громада збирає значний дохід з оплат від алкогольних напоїв (2750 зл.), який був завтерджений ухвалою від 2 березня 1887 року;
с) консумпційні оплати обтяжують доколишнє населення, яке прямує у Мостиська на торги і ярмарки. Справедливим є, аби мешканці ґміни Мостиська, які мають першочергову користь з прав, які надає їм ухвала магістрату, безпосередньо спричинялись до обов’язків, які лежать на ґміні.
У відповідь на ці закиди Краєвий виділ зазначав:
щодо а) накладання до збору з літра пива найбільше 2 центів, яке може бути ухваленим, не може спровокувати відчутного зменшення консумпції, тому пропінаційному фонду не слід переживати про зменшення доходу;
щодо б) незважаючи на вигідне розташування Мостиськ, на яке вказує пропінаційна Дирекція, і доходу в розмірі 2750 зл., який стягує ґміна з спиртних напоїв, незаперечним фактом залишається дефіцит бюджету, який місто не може покрити;
щодо с) довколишнє населення, яке, споживаючи пиво і мед, буде наражатись на такі невисокі оплати, не сплачує зате багато за користування ґмінними пляцами і торговиськами, про що пропінаційна Дирекція в своєму першому відгуку від 8 жовтня цього року говорила. Магістрат зумисне не запроваджує вищих торгових і пляцових оплат, оскільки це могло в спровокувати занепад ярмарків і торгів.
Ц.к. пропінаційна Дирекція також вказувала на те, що у ґміні, яка також володіла власним правом пропінації, буцімто збирали оплати не лише з горілки, але також і з пива. Доказом цього були нібито тексти укладених контрактів, згідно яких державець пропінації мав право збирати певні оплати з пива і меду, які спроваджувались третіми особами для власного ужитку. Проте з’ясувалось, що ці оплати, про які згадує Дирекція пропінаційного фонду, не були додатковими зборами з напоїв, які йшли у бюджет ґміни, а що це були оплати на користь державця від тих осіб, які відмовлялись купувати його трунків. Отож, це була лише частина пропінаційного прибутку, але не оплата на користь ґміни.
Отож, краєвий виділ констатував серйозний недобір у бюджеті Мостиськ, акцентуючи при цьому, що місцеві чиновники застосовували всі можливі інструменти для заощадження. Оскільки всі видатки були пов’язані з урядовими розпорядженнями, зобов’язаннями ґміни і ухвалами ради міста, з їх переліку не можна було практично нічого викреслити так, аби це відчутно не заторкнуло господарство міста. У місті на поточний рік обов’язкові видатки становили 7478 ринських і 76 центів. Від прелімінованих податків залишалось 3908 зл, які мали йти на господарські потреби ґміни – утримання будинків, асекурацію, опалення канцелярії, в’язниці і міської охорони, освітлення міста, брукування, каналізацію, підтримку убогих і т.д. Також у краєвому виділі наголошували, що не потрібно забувати про статус Мостиськ як садиби ц.к. староства, що нараховувало більше 4000 мешканців. Очевидним було, що потреби міста в міру його розвитку щораз зростатимуть. Відмова ґміні у цих оплатах спричинить тільки те, що місто не зможе виконати нічого з того переліку, який був передбачений у бюджеті. Така ситуація спостерігалась у 1890 р. – через брак коштів та очікування затвердження жаданих оплат всі роботи пов’язані з будівництвом і ремонтом тротуарів, шутруванням, утриманням криниць, міських будинків та каналізації були фактично зупинені. У бюджеті на їх виконання передбачалось витратити 2100 ринських.
Беручи до уваги таке бачення ситуації, крайовий виділ пропонував сейму прихильно розглянути петицію ґміни та ухвалив проект, згідно якого Мостиська отримує право на збір оплат з пива та меду у розмірі 1 золотий ринський і 70 центів з гектолітра (такий тариф, на думку ц.к уряду був максимальним, який міг призначатись для ґмін). Сейм вирішив питання позитивно – дозвіл було надано на шестирічний період. Оплата стосувалась напоїв, які були виготовлені для споживання у місті, чи привезені у місто для продажу чи споживання. Тобто йшлося тільки про місцеву консумпцію⁸. 23 грудня 1892 року Мостиська отримали право збору оплати з усіх видів алкогольної продукції у розмірі 8 центів з літра до кінця 1895 р.⁹
Торговиця в Мостиськах, поштівка 1906 року
Ще один розгляд петиції мостиської ґміни відбувся 1907 року на 18-му засіданні 3 сесії Галицького сейму. Член крайового виділу Верещинський доповідав, що 12 листопада 1906 р. мостиська ґмінна рада постановила запровадити додаткову оплату з пива у розмірі 2 крони з одного гектолітра на період шести років. Про цю ухвалу у ґміні належно проінформували, після чого з’явились протести – від бровара Красічинського та Ізраеля Рехта. Їх відкинули – 24 січня 1907 р. ухвалу затвердили на повітовій раді у Мостиськах. Запровадження оплати ґміна мотивувала потребою зменшення відсоткової стопи ґмінних додатків до безпосередніх податків, які щороку накладались для покриття дефіциту бюджету ґміни. В 1905 р. на потреби міста видатки становили 24 293 крони 62 геллери. Крім цього, на шкільництво йшло 10 696 и 69 геллери. Разом, за підрахунками ґміни – 34 390 крони і 31 геллер. Доходи становили 29 549 крони і 66 геллерів, відтак дефіцит – 4 840 крони i 65 геллери. Для покриття цього недобору було накладено 30 відсотків додатку на безпосередні податки, що збирались у ґміні. В 1906 р. видатки на потреби ґміни склали 25 599 крон 5 геллерів, а на школу – 10 096 крон і 69 геллерів. Разом – 35 695 крон і 74 геллери. Доходи у цьому ж році становили 30 668 крон і 52 геллери, а дефіцит – 5 027 крон і 22 геллери. Його також удалось покрити завдяки 30-відсотковій надбавці до безпосередніх податків. Невтішна ситуація була і в 1907 р., навіть попри те, що зменшились видатки на школу (7 609 крон і 50 геллерів). Дефіцит бюджету становив 4 878 крон і 84 геллери. Недобір знову ж було ліквідовано завдяки 30-відсотковій надбавці. Ц.к. Дирекція галицького пропінаційного фонду у Львові у листі від 1 березня 1907 р. засвідчила, зважаючи на складну ситуацію у Мостиськах, що не буде заперечувати, аби ґміні надали право до кінця 1910 року на збір додаткової оплати у розмірі 2 крон від гектолітра. Оплату мали вносити усі, хто виготовляє пиво для місцевої консумпції, або ж для цієї цілі привозить – для продажу чи власного вжитку. Йшлося лише про місцеву консумпцію в межах ґміни¹⁰.
***
Мостиськам не вдавалося вилізти зі злиднів ні в описуваний період, ні в міжвоєнний час, надто ж у перші повоєнні роки. Наприкінці ХІХ ст. місто було знане у Галичині і трохи дальше не лише зі славетних «фуяр» та кінних ярмарків, які одначе тоді уже занепадали, але і зі своєї занедбаності. В якійсь мірі Мостиська навіть стали взірцем відсталості. Описуючи огидний стан тротуару біля костелу оо. Капуцинів у Кракові 1888 року, автор допису зазначив, що він, можливо, є «відповідним для Мостиськ або якоїсь іншої галицької діри, але не для Кракова»¹¹. Ще один характерний допис: 1903 року мешканці вул. Босяцької за посередництвом редакції газети просили магістрат Кракова, аби там собі нагадали, «що і тут мешкають люди, які платять податки. Вулиць настільки занедбаних важко відшукати і в Мостиськах»¹².
Мар’ян ХОМЯК
_______________________
¹ Dziennik Lwowski. Organ demokratyczny. 24 czerwca 1869. Rok III. Nr. 146. S. 3.
² Кушнір – ремісник, що вичиняє хутро із шкури та шиє хутряні вироби.
³ Римар (лимар) – майстер, який виготовляє ремінну збрую.
⁴ Одна міра – 1,415 л, одне віденське відро – 56,6 л.
⁵ [Kadencja III, sesja IV, pos. 4] Sprawozdanie Stenograficzne z Rozpraw Galicyjskiego Sejmu Krajowego. 4. Posiedzenie 4. Sesyi 3. Peryodu Sejmu Galicyjskiego. S. 36.
⁶ Dziennik Ustaw i Rozporządzeń Krajowych dla Królestwa Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem. 1874, cz. 9.
⁷ [Kadencja III, sesja VI, al. 7] Alegata do Sprawozdań Stenograficznych z Szóstej Sesyi Trzeciego Peryodu Sejmu Krajowego Królestwa Galicyi i Lodomeryi Wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem z roku 1875. Alegat 7.
⁸ [Kadencja VI, sesja II, pos. 22] Sprawozdanie Stenograficzne z Rozpraw Galicyjskiego Sejmu Krajowego. 22. Posiedzenie 2. Sesyi VI. Peryodu Sejmu Galicyjskiego. S. 838-840.
⁹ Dziennik Ustaw i Rozporządzeń Krajowych dla Królestwa Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem. 1893, cz. 2.
¹⁰ [Kadencja VIII, sesja III, pos. 18] Sprawozdanie Stenograficzne z Rozpraw Galicyjskiego Sejmu Krajowego. 18. Posiedzenie 3. Sesyi VIII. Peryodu Sejmu Galicyjskiego. S. 1033-1034.
¹¹ Kurjer Krakowski. 8 czerwca 1888. R. 2. Nr. 129. S. 2.
¹² Nowiny dla Wszystkich. Dziennik ilustrowany. 1903. R. 1. Nr. 103.
2 квітня 2025 р. о 16 год. у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул. І.Франка, 154) відбудеться презентація збірки творів адвоката і письменника Ієроніма Калитовського.
«Ієронім Калитовський. Твори. Щоденник. Листи» т.І – книга із серії “Славні стрияни”, підготованої працівниками Стрийського краєзнавчого музею “Верховина”, присвячена Ієроніму Калитовському. В томі зібрані твори та щоденник з часу Першої світової війни. Презентує видання директор Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» Микола Закусов.
ІЄРОНІМ КАЛИТОВСЬКИЙ (1866-1926) – громадський діяч, правник та літератор того часу. Походив з священичої родини о. Павла Калитовського з с. Бутини на Сокальщині. Отримав правничу освіту у Львівському університеті , працював помічником адвоката у Борщеві, згодом перенісся на адвокатську посаду до Заліщик, а відтак уже на постійно осів у Стрию на запрошення адвоката д-ра Євгена Олесницького.
Ієронім Калитовський
Розгорнув активну діяльність і старався добрими справами прислужитися стрийській громаді: в період ЗУНРу був мером міста; багаторічний голова Стрийської «Просвіти»; наступник Євгена Олесницького, товариш Василя Стефаника.
Окрім адвокатської практики мав замилування до красного письменства (літературний псевдонім Трохим Дріт): писав вірші, фейлетони, оповідання, переклади, друкувався в сатиричних журналах.
У 1907 році одружився із племінницею дружини Михайла Грушевського Марії – Стефанією Левицькою.
Подія організована у співпраці Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові та Стрийським краєзнавчим музеєм «Верховина»
На Львівщині створили першу охоронну зону для збереження та захисту рідкісних птахів
Відповідне розпорядження підписав начальник ОВА Максим Козицький. Торік на теренах Бродівського лісництва місцеві жителі знайшли гніздо чорного лелеки. Воно було розташоване на віковому дубі, заввишки 16 метрів.
Цю ділянку лісу обстежили начальник управління охорони природних ресурсів департаменту екології та природних ресурсів Львівської ОДА Андрій Сенюк, старший науковий співробітник національного природного парку «Північне Поділля» Володимир Баточенко, провідний науковий співробітник Державного природознавчого музею НАН України, професор кафедри зоології Львівського національного університету ім. Івана Франка Андрій Бокотей.
В результаті обстежень дійсно виявили природне гніздо чорного лелеки, діаметром 1,2 метра. За інформацією науковців НПП «Північне Поділля» станом на червень 2024 року в цьому гнізді перебували 2 молоді птахи. Окрім цього зафіксували перебування дорослого птаха чорного лелеки у заплаві річки Покрова в місці її впадіння у р. Стир.
Відтак у лісівників з Бродівщини виникла ініціатива створення там охоронної зони. Відповідне клопотання вони надіслали в департамент.
Для збереження та охорони старовікового дерева дуба звичайного з гніздом лелеки чорного департамент підготував необхідні документи разом Бродівським надлісництвом філії «Карпатський лісовий офіс», ДП «Ліси України», НПП «Північне Поділля», науковцем Андрієм Бокотеєм, Львівською обласною громадською екологічною організацією «Західноукраїнське об’єднання лісівників і екологів».
Начальник Львівської ОВА Максим Козицький підписав відповідне розпорядження про створення першої охоронної зони для збереження біорізноманіття в лісах у Львівській області та затвердив відповідний Паспорт охоронної зони, яким встановлена допустима та недопустима діяльність на цій території для забезпечення оптимальних умов проживання птахів.
Оскільки лелека чорний, лякливий, гніздиться в глухому лісі й не любить шуму – навколо його гнізда в радіусі 100 м створюється ділянка суворої охорони, де заборонена будь-яка лісогосподарська діяльність та перебування протягом всього року. Також заборонена будь-яка лісогосподарська діяльність в радіусі 500 м від гнізда у період з середини березня до 1 серпня в зоні сезонної охорони в період гніздування птаха. В межах зони також заборонено змінювати гідрологічний режим.
На Львівщині створили першу охоронну зону для збереження та захисту рідкісних птахів
Лелека чорний – рідкісний вид птахів, що охороняється на міжнародному та національному рівнях. Охороняється Конвенцією з міжнародної торгівлі вимираючими видами дикої фауни і флори (CITES), Боннською та Бернською конвенціями, Угодою про збереження афро-європейських мігруючих водно-болотних птахів (AEWA).
Лелеку чорного занесено до Червоної книги України з 1994 року. В Україні гніздиться на Поліссі, Малому Поліссі, Карпатському регіоні, подекуди, на півночі Лісостепу. Цих птахів є дуже мало в Україні. Найчастіше, під час сезонних перельотів, чорного лелеку можна побачити на зволожених луках поблизу водойм та боліт, або на прольоті.
«Нерідко є випадки, коли птахи залишають кладки внаслідок проведення поблизу лісогосподарських робіт (у гніздовий період). На жаль, погане знання біології цього птаха часто призводить до того, що під час рубок навіть у позашлюбний сезон, у кращому випадку залишається тільки дерево з гніздом, а ліс довкола вирубують, зрозуміло що птах тоді покине гніздо. Одним з найбільших проблем сьогодні – є нестача старовікових дерев у лісах, на якому лелека може облаштувати свої гнізда. Інтенсивні лісогосподарські роботи призводять до значного омолодження лісів, тому більшість дерев просто не можуть втримати велике потужне гніздо з масивною конструкцією. Такі гнізда можуть буди зведені лише на потужних старовікових деревах», – зазначив Андрій Сенюк.
Що таке охоронні зони та механізм її створення?
Кабінет Міністрів України затвердив Постанову від 12 травня 2023 року №499, яка складається з двох документів: Порядку створення охоронних зон для збереження біорізноманіття у лісах та Порядку створення охоронних зон для збереження об’єктів Червоної книги України.
Ця постанова регламентує можливість створювати охоронні зони навколо популяцій видів Червоної книги.
На відміну від об’єктів природно-заповідного фонду, охоронна зона створюється в короткий термін – до 30 днів. Для цього зацікавлені сторони та облдержадміністрації повідомляють місцеві органи самоврядування та лісогосподарські підприємства про наміри та підстави створення таких зон.
Слід зазначити, що для того щоб створити охоронну зону – не потрібно погодження органів місцевого самоврядування чи лісогосподарських підприємств, Кабінет Міністрів України передбачив, що все вирішує обласна адміністрація на підставі звернення наукових установ або зацікавлених організацій за умови що надано повний пакет необхідних документів.
Охоронні зони створюються для збереження об’єктів Червоної книги України, рідкісних видів, найстаріших або визначних старовікових дерев, гнізд червонокнижних птахів та унікальних екосистем.
Різдвяні листівки вперше з'явилися в Англії 171 рік рому. Сер Генрі Коул, засновник лондонського "Музею Вікторії та Альберта", завжди писав святкові привітання своїм численним...
