Завтра, 9 квітня 2025 року, у виставкових залах Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької (вул. Листопадового Чину,7; третій поверх) відбудеться відкриття виставки живопису Андріани Громюк “Даруючи світло”.
Адріана Громнюк народилася 4 березня 1986 року у Львові. Упродовж 2003 – 2008 років навчалася в Національному університеті «Львівська політехніка» на катедрі дизайну й основ архітектури Інституту архітектури.
Адріана Громнюк – мисткиня, предметна дизайнерка, кандидатка архітектури, захистила дисертацію на тему «Етнічні мотиви в архітектурі сучасних інтер’єрів підприємств харчування» (2016 р.) і здобула науковий ступінь кандидата архітектури за спеціальністю «Теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури». Працює
старшою викладачкою катедри дизайну й основ архітектури Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка», художниця-наставниця у першому інклюзивному ательє України «Lady Di Atelier».
У львівському художньому середовищі Адріана відома як дизайнерка предметів інтер’єру, зокрема вона – переможниця конкурсу предметного дизайну «Світла ідея» (2014 р., Київ). ЇЇ світильник «Artistic light» авторства, який виготовила компанія «Arte di murano» (Італія), було представлено на всесвітніх дизайнерських
виставках «Euroluce» (2015 р., Мілан, Італія) та «Light and building» (2016 р., Франкфурт, Німеччина). Але виставка «Даруючи світло» репрезентує оригінальний малярський доробок художниці, що засвідчує ще одну грань її таланту. Картини, представлені на виставці, з’явились упродовж 2023–2024 років. У цьому проєкті
живописна творчість поєдналася із поетичною, оскільки художниця є авторкою представлених на експозиції поезій, які супроводжують малярські твори. Живопис Адріани Громнюк- яскравий, наповнений світлом, а також роздумами та емоціями, філософськими рефлексіями від сприйняття навколишнього світу.
Окрасою відкриття виставки буде виступ відомої музикантки, арфістки Іванни Гетто.
Упродовж експонування виставки запрошуємо на мистецькі події:
Презентацію поетичної збірки Ілони Верхівської-Ельтек;
Концерт скрипкового ансамблю «Sempre Primo»
Запрошуємо слідкувати за анонсами на сторінці музею!
Організатори проєкту: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького, Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької. Куратор- Івона Лобан.
Насолода влітку неможлива без освіжних водних розваг. Та що може бути краще, ніж власний басейн https://aquapolis.ua/ua/pools/proizvoditel/intex.html на присадибній ділянці? Але вибір ідеальної моделі для вашого будинку – непросте завдання, що вимагає врахування багатьох нюансів.
Розберемося, які варіанти домашніх басейнів існують та на що звернути увагу при виборі, щоб створити справжній оазис літнього відпочинку.
Надувні басейни: простота установки та мобільність
Надувні басейни міцно здобули статус класики літнього заміського відпочинку. Виготовлені з високоякісного тришарового вінілу, вони мають низку незаперечних переваг:
Легкість у встановленні. Надувні моделі можна розмістити на будь-якій рівній поверхні без складних підготовчих робіт. Це ідеальне рішення для ділянок з обмеженим простором.
Мобільність. Після закінчення сезону басейн легко зливається, складається та забирається до наступного літа, даючи можливість використовувати ділянку для інших потреб.
Доступність. Такі басейни, як правило, коштують значно дешевше за каркасні аналоги, що робить їх оптимальним вибором для сімей з обмеженим бюджетом.
Домашній басейн
Каркасні басейни: міцність та довговічність
На відміну від надувних моделей, каркасні басейни пропонують більш монументальну та довговічну конструкцію, розраховану на інтенсивне використання. Їх основу складає поєднання міцного сталевого каркаса та чаші з тришарового ПВХ-матеріалу. Це забезпечує їм такі переваги:
Високу міцність та стійкість. Каркасні басейни здатні витримувати серйозні навантаження, що робить їх ідеальним варіантом активного сімейного відпочинку.
Довговічність. При правильному догляді каркасна модель може тішити вас та ваших близьких протягом багатьох років.
На що звернути увагу під час вибору домашнього басейну?
Зверніть увагу на такі ключові моменти:
Розмір та форма. Враховуйте, скільки людей користуватиметься басейном та як часто. Для великої родини підійдуть просторі каркасні басейни, а для рідкісного використання – більш компактні надувні.
Додаткові аксесуари. Крім самої конструкції, звертайте увагу на наявність фільтраційних систем, накриттів, драбин та інших елементів, які зроблять використання басейну зручнішим та безпечнішим.
Ідеальний домашній басейн: Intex 26720
Прекрасним вибором для вашої заміської ділянки може стати каркасний басейн Intex 26720. Кругла форма, темно-сірий лайнер з декоративним блакитним дном під мозаїку додасть йому естетики та стилю.
У комплектацію входять картриджна фільтраційна система, тент та зручна драбина, роблячи цей басейн максимально функціональним. Складання не займе багато часу завдяки продуманій конструкції рами.
Домашній басейн
Секрети догляду: продовжуємо життя та чистоту басейну
Щоб ваш домашній басейн довго служив, не забувайте про догляд, як-от:
Регулярна дезінфекція. Використовуйте засоби на основі хлору для підтримання чистоти води.
Своєчасне очищення фільтрів. Регулярно обслуговуйте фільтрувальну систему, щоб вода залишалася кришталево чистою.
Контроль рівня pH. Слідкуйте за оптимальним показником pH, що забезпечить ефективність дезінфекції та комфорт купання.
Обираючи ідеальний домашній басейн, враховуйте свої потреби та уподобання. Надувні моделі – це практичність та мобільність, а каркасні – міцність та довговічність. Грамотний догляд продовжить термін служби вашого басейну, перетворивши його на справжній оазис літнього відпочинку для всієї родини!
В архіві одного з польських музеїв було виявлено унікальні фотографії храмів Львівщини та Тернопільщини, які датуються початком ХХ століття — періодом між 1910 і 1913 роками. Ці старовинні знімки, що зберігаються більше ста років, зображують дерев’яну архітектуру, яка є характерною для цих регіонів України.
Церква в селі Верхобуж (зараз Золочівський район Львівської області), 1910-1913 рр.Церква в селі Верхобуж (зараз Золочівський район Львівської області), 1910-1913 рр.Церква в селі Сасів (зараз Золочівський район Львівської області), 1910-1913 рр.Церква в селі Сасів (зараз Золочівський район Львівської області), 1910-1913 рр.Храм в селі Орявчик (зараз Стрийський район Львівської області), 1910-1913 рр.
Фотографії відкривають перед нами не лише естетичну, а й історичну цінність, оскільки багато з цих дерев’яних храмів та інших вже не збереглися до наших днів. Для дослідників архітектури, істориків та всіх тих, хто цікавиться культурною спадщиною українських земель, ці фото становлять безцінний матеріал для вивчення розвитку дерев’яної архітектури.
Особливу увагу заслуговує унікальність стилю дерев’яних церков, які зазвичай будувалися на основі традиційних народних архітектурних форм, але водночас мали і певні риси, що поєднували народні традиції з релігійними впливами того часу. Стиль, оздоблення та конструкція цих храмів служать важливим свідченням культурних процесів, що відбувалися в Галичині на початку ХХ століття.
Церква в селі Радич (зараз Самбірський район Львівської області), 1910-1913 рр.Церква в селі Ільник (зараз Самбірський район Львівської області) 1910-1913 рр.Дзвіниця в селі Висічка (зараз Самбірський Чортківський район Тернопільської області), 1910-1913 рр.Дзвіниця в селі Висічка (зараз Самбірський Чортківський район Тернопільської області), 1910-1913 рр.Церква в селищі Товсте (зараз Тернопільська область, тоді було містечко), 1910-1913 рр.
Ці фото є надзвичайно важливими для сучасних досліджень архітектурної спадщини, адже вони дозволяють вивчати техніки будівництва, еволюцію форм та особливості, які вже не можна зустріти в сучасних спорудах.
11 квітня 2025 р. о 15 год. у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові відбудеться відкриття виставки ” …земля, мов писанка свячена на Великдень…” (Рута Вітер).
У виставці взяли участь 29 членів Львівського обласного осередка Національної спілки майстрів народного мистецтва України: Роксоляна Загайська, Оксана Вовк, Олександр Опарій, Олександра Біла, Олександра Хамар, Ярослав Кремінський, Дарія Кремінська, Ірина Островська, Тетяна Чев’юк, Олена Кремінська, Наталя Сатурська, Марія Ларіонова, Олена Сокало, Уляна Дмитришин, Марія Вибач, Оксана Спас-Прус, Світлана Ярошевич, Надія Горак, Налія Грек, Наталія Чорна, Мар’яна Кудлик, Володимир Курило, Галина Дзяма, Софія Канас, Оксана Думанчук, Соломія Сенчик, Василь Костюк, Неонілія Дещиця, Марія Янко.
На експозиції представлено понад 100 робіт декоративно-ужиткового мистецтва виконаних у найрізноманітніших техніках: писанкарства, вишивки, ткацтва, вибійки, петриківського розпису, соломоплетіння, витинанки, бісероплетіння, народного малярства, різьби по дереву.
На виставці відвідувачі матимуть змогу побачити вироби, що популяризують творчий доробок майстрів народного мистецтва Львівщини: вишивані жіночі та чоловічі сорочки, плахти, крайки, обгортки, кептарі, рушники, ляльки мотанки, писанки, силянки, гердани, твори живопису та багато іншого.
Львівський обласний осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заснований у 1988 році — творча організація, діяльність якої спрямована на відродження, збереження й розвиток традиційного народного мистецтва, що є невід’ємною складовою української національної та світової культури.
Спілка об’єднує майстрів традиційного народного мистецтва, мистецтвознавців, дослідників у цій галузі та професійних художників, які репрезентують різні види і жанри народної творчості.
З 22 по 27 квітня Львів знову зазвучить у ритмах джазу! У Львівському будинку офіцерів (вул. Театральна, 22) відбудеться щорічний міжнародний фестиваль Lviv Jazz Days 2025 — яскрава музична подія, яка об’єднує джазових виконавців з України та світу, повідомили організатори VINIL concert agency.
Заснований у 2018 році на честь Всесвітнього дня джазу, фестиваль Lviv Jazz Days став справжнім святом музики, свободи й натхнення. Його мета — популяризувати український джаз і створювати платформу для креативного діалогу між музикантами різних шкіл та поколінь.
На гостей фестивалю чекають п’ять незабутніх вечорів живої музики:
22 квітня / 19:00 — MEDICUS Band Відкриття фестивалю. Найстаріший джаз-бенд України, який веде свою історію з 1958 року! Класичний диксиленд і перевірене часом звучання.
23 квітня / 19:00 — Opera Avangard & Groove Syndicate Справжній сплеск молодого українського джазу. Сучасна авторська музика та яскраві джем-сейшни.
24 квітня / 19:00 — FueGo Tango Аргентинське танго у джазовій імпровізації. Маестро Назар Пилатюк і FueGo Orchestra перенесуть глядачів у світ пристрасті та емоцій.
25 квітня / 19:00 — Kazmirchuk Yaroslav & Big Swing Band Вибуховий вечір JAZZ FUNK! Потужне мідне звучання, класика джазу в новій інтерпретації, вокал Карини Кумар та енергія великого оркестру під керівництвом харизматичного Ярослава Казмірчука.
27 квітня / 19:00 — Зіновій Карач & FIJI Band Закриття фестивалю. Ретро-проєкт “Музична реставрація” — мелодійна подорож від шлягерів минулого століття до сучасних джазових форм.
Фестиваль “Lviv Jazz Days” заснували Остап Майчик, проректор Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка, та Петро Луцишин, голова ГО “Міжнародна асоціація митців” та співзасновник концертної агенції VINIL. За роки свого існування Lviv Jazz Days став платформою для нових проєктів, несподіваних колаборацій та зіркових дебютів.
“Вже зовсім скоро Місто Лева зазвучить у ритмах джазу. Запрошуємо усіх на найбільшу джазову подію львівської весни — Lviv Jazz Days 2025! Приходьте на події фестивалю та слухайте, відпочивайте, живіть джазом!” — запрошують на подію організатори VINIL concert agency.
Місце проведення: Львівський будинок офіцерів (вул. Театральна, 22) Дати: 22–27 квітня 2025 року
У неділю, 6 квітня, відійшла у засвіти народна артистка України, артистка Львівського Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької Таїсія Йосипівна Литвиненко.
Про це повідомив на своїй сторінці у Facebook їх син Назар Стригун.
«наше сонечко зійшло у неділю і.. покинуло нас у неділю», – лаконічно повідомив Назар запостивши фото мами.
Як повідомляє Стригун молодший, про чин похорону буде повідомлено згодом.
Сьогодні ми, разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, розібралися, у чому різниця між розчинною і заварною кавою в питанні впливу на здоров’я.
Любителі кавового напою постійно сперечаються, що краще – натуральна кава чи розчинна. Для першої категорії є лише один спосіб, як правильно і смачно заварити каву, а суміш для швидкого приготування вони категорично не визнають. Друга категорія цінує розчинний продукт за дешевизну і зручність, навіть якщо доведеться пожертвувати смаком.
Якщо вас цікавить не тільки смак, а й користь напою, то варто прислухатися до думки лікарів. Ми розібралися, яка кава корисніша – розчинна чи мелена, і де більше цінних мікроелементів.
Кава
У якому вигляді кава найкорисніша
Видання EatingWell проаналізувало кілька наукових публікацій, щоб вирішити, яка кава краща – розчинна чи заварна. Як виявилося, обидва види напою мають свої переваги.
Розчинну каву виготовляють двома способами: високотемпературним (випаровують до появи кристалів) і низькотемпературним (дроблять, заморожують і сублімують під вакуумом).
Загалом за властивостями заварний напій не дуже відрізняється від розчинного. Користь кави будь-якого виду доведена – профілактика хвороб серця, печінки та мозку, поліпшення концентрації, полегшення головного болю. Кавові зерна багаті мікроелементами і вітамінами.
Учені назвали відмінності розчинної кави від натуральної. У такому напої трохи менше антиоксидантів. Також у ньому більше акриламіду, який багато людей вважають канцерогеном. Однак, по-перше, ця речовина є в багатьох інших стравах, наприклад, випічці та смаженій картоплі. По-друге, прямий зв’язок між акриламідом та онкологією не доведено.
Кава в турці на пісочку
Розчинна кава містить менше кофеїну, ніж натуральна. Ось чому їй надають перевагу люди з поганою переносимістю кофеїну або підвищеним тиском. Однак якщо вам важливо добре підбадьоритися, то краще випити напій із мелених зерен.
Також у суперечках про те, що краще, мелена кава чи розчинна, кавомани нерідко згадують про смак. Під час обробки зерна втрачають частину олії, тому кава швидкого приготування здається нам кислішою. Чи смачніший такий напій – кожен вирішує сам.
Таким чином, головними причинами, чому потрібно відмовитися від розчинної кави, є знижений вміст кофеїну та антиоксидантів. Загалом же такий напій не шкідливіший за звичайний. Вчені з Європейського журналу кардіології рекомендують вживати по 2-3 чашки на день (незалежно від способу приготування) для профілактики серцево-судинних хвороб і більшої тривалості життя. Звісно, якщо тільки у вас немає індивідуальної непереносимості кофеїну.
Подія, яка наповнить енергією та яскравими емоціями. 12 квітня у Львові з великим сольним концертом у Будинку офіцерів виступить гурт MAZEPA. Початок події о 19:00.
Організатори обіцяють, що цей вечір стане справжнім святом живої музики та емоцій. Гурт, який стрімко завоював серця українських слухачів своєю щирістю та неповторним звучанням, запрошує на унікальне шоу, повідомили організатори VINIL concert agency.
На концерті прозвучать улюблені хіти, серед яких: «Хто ти така», «Я знаю», «Побудь собою», «Plane Mode», «Я ні» та багато інших пісень, які вже стали культовими для шанувальників MAZEPA. Живе виконання, потужна енергетика та справжні емоції зроблять цей вечір яскравим на емоції і враження.
Гурт MAZEPA з’явився на українській музичній сцені зовсім нещодавно, але вже здобув визнання завдяки філософським і романтичним текстам та неповторному живому звучанню. Їхні виступи – це завжди потік позитивної енергії, що заряджає кожного слухача.
“12 квітня, у будинку офіцерів в центрі Львова, станеться виплеск енергії та драйву! Гурт MAZEPA, який підкорив серця тисяч шанувальників своєю щирістю та живим звучанням, запрошує львівʼян на свій сольний концерт. Готуйтеся до незабутнього вечора разом із MAZEPA!”, – кличуть на подію організатори VINIL concert agency..
VARASH та DOVI – одні з найцікавіших артистів української сцени – випустили спільний сингл “Якщо це не любов”. Це чуттєва історія про втрати, спогади та справжні почуття.
Глибокий текст, мелодійне звучання та характерний стиль кожного з виконавців роблять цей трек особливим. Пісня передає атмосферу нічних роздумів, пошуку відповіді та незгасаючої прихильності між двома людьми.
VARASH відомий своєю здатністю поєднувати глибокий зміст із сучасним саундом, створюючи музику, яка зачіпає слухачів.
DOVI – артист з унікальним вокалом і сильними текстами, що поєднують ліричність і потужну подачу. Їхній тандем у цій пісні звучить гармонійно та доповнює один одного.
“Ми хотіли передати емоції, які переживає кожен, хто хоча б раз відчував біль розлуки. Але водночас ця пісня – про надію”, – коментують виконавці.
Прем’єра супроводжується атмосферним відео, яке ще більше занурює в настрій композиції. Кадри міських вулиць, неонових вогнів та самотніх силуетів додають особливого настрою.
Трускавчани несуть встановлювати прапор на міську раду, 2 квітня 1990 р.
2 квітня, виповнилося 35 років з дня підняття національного прапора в містах Дрогобич та Трускавець. І, якщо Дрогобич щорічно вшановує цю дату вічами, зустрічами з ініціаторами та учасниками цієї важливої історичної події, то Трускавець чомусь в інформаційному полі присутній менше.
Пропонуємо нашим читачам спогад учасника цих подій у Трускавці Богдана Червака, на той час депутата Трускавецької міської ради від демократичного блоку, а тепер Голови ОУН, який він записав спеціально для видання “Джерела Трускавця” ще дев’ять років тому. Далі – пряма мова автора.
Трускавець, 2 квітня 1990 р.
З висоти чверть століття можу впевнено сказати: Трускавець був одним із небагатьох міст України, яке, без перебільшення, сміливо можна назвати авангардом української незалежності у ХХ сторіччі.
Як сприйняв Трускавець Акт 24 серпня 1991 року, яким проголошувалася незалежність України? Очевидно, що з радістю і піднесенням – адже був готовий до цього. Фактично за два роки до цієї події у нашому місті почався процес активного національного відродження. На той час у Трускавці діяли практично усі відомі в Україні так звані неформальні громадські об’єднання, які знаходилися в опозиції до КПСС. Від Товариства «Відродження» – до Народного руху України за перебудову. Їхній авторитет й підтримка людей були беззаперечними. При цьому ніхто і ніколи не приховував головної мети діяльності, як тоді казали «неформалів» – вихід України зі складу СРСР і проголошення самостійності Української держави.
Нагадаю, ще 26 червня 1989 року на площі біля церкви святого Миколая відбувся багатотисячний мітинг-реквієм, присвячений пам’яті жертв сталінізму, на який трускавчани вийшли із синьо-жовтими прапорами і Тризубом. Усі хто виступав – затаврували комуністичну і радянську владу й вимагали волі Україні.
Першим антирежимним осередком у Трускавці стало Товариство «Відродження», яке згодом переросло в міський осередок Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, сьогодні більше відоме за назвою «Просвіта». На засіданнях «Відродження» ухвалювалися рішення про утворення в місті осередків Руху, «Меморіалу», «Зеленого світу», інших організацій, діяльність яких призвела до розвалу Радянського союзу і проголошення незалежності України.
Товариство «Відродження» у Трускавці у складі Віктора Бурлакова, Василя Гаврилюка, Володимира Лаврінка, Володимира Сенкевича, В’ячеслава Умнова, Олеся Яворського, Мирона Бучацького, Богдана Червака і Володимира Іванова було створене ще у 1987 році, коли ще на більшості території України самостійницькі ідеї вважалися серйозною крамолою.
Без сумніву, що історичною подією для Трускавця, яка наблизила мить нашої державності, став день підняття над міською управою національного синьо-жовтого прапора.
Добре пам’ятаю атмосферу, яка панувала тоді в Україні, Львівщині і Трускавці. У березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради тоді ще УРСР. Це були перші вибори, які дали можливість привести до одного з найвищих щаблів влади людей, які не приховували своїх антикомуністичних переконань і прагнули зробити Україну незалежною, передусім від Росії, державою.
Якщо у Верховній Раді таких людей було порівняно мало, то зовсім інша ситуація склалася на Львівщині. Тут тотальну і беззаперечну перемогу на виборах до органів місцевого самоврядування отримали «рухівці», натомість нищівної поразки зазнала партноменклатура.
Трускавець, 2 квітня 1990 р.
Трускавець не був, і не міг бути винятком. Напередодні виборів до Трускавецької міської ради патріотичні організації об’єдналися в «Демократичний блок», який маніфестував програму, що виразно засвідчувала його політичну мету: Трускавець у майбутньому буде містом незалежної Української держави.
«Демократичний блок» на виборах отримав переконливу перемогу. Понад дві третини депутатів стояли не твердих самостійницьких і антикомуністичних позиціях. А тому вже на другий день усім було зрозуміло, що одне з перших рішень, яке ухвалить Трускавецька міська рада, стосуватиметься національних символів, зокрема синьо-жовтого прапора.
Це сьогодні ми сприймаємо цей прапор як щось зрозуміле і об’єктивне. Тоді, підняти синьо-жовтий прапор означало зробити відвертий виклик імперській владі, яка хоч і агонізувала, але мала ще сили для придушення національного руху, особливо в Трускавці, який вважався надійним оплотом режиму через свій статус «загальносоюзного курорту».
Але тоді цей виклик необхідно було зробити, щоб показати, передусім українцям сходу і півдня України, що трускавчани – українці, які не терпітимуть окупаційної влади і під синьо-жовтим прапором змагатимуться за державну самостійність України.
Наскільки пам’ятаю, рішення про встановлення над будівлею Трускавецької міської ради національного прапора було прийнято одноголосно. Принаймні, ніхто не голосував «проти». Правда, представник місцевої прокуратури одразу ж заявив, що це рішення – «незаконне» і буде відмінене. Але на це ніхто не зважав.
Оскільки сесія відбувалася у тодішньому будинку культури «Мир», одразу ж виникло питання, хто нестиме прапор у центр Трускавця і встановить його на вежі. Вирішили, що новообрані депутати прямуватимуть колоною, а встановлять прапор наймолодші на цей час депутати. Таких виявилося двоє: Галина Шиманська і я.
Не забуду миті, коли Віктор Бурлаков передав мені і пані Галині прапор. Нас переповняли різні почуття, але насамперед гордості за трускавчан, що зберігаючи національну честь і гідність, довірили нам підняти на головній будівлі Трускавця синьо-жовтий прапор.
До цього часу не можу зрозуміти, звідки трускачани дізналися про час встановлення прапора. Адже тоді не було Інтернету, мобільних телефонів, а місцеві ЗМІ контролювалися владою. Але коли колона депутатів підійшла до приміщення Трускавецької міської ради, там їх оплесками вітали сотні людей.
Однак, перед тим як встановити на вежі український прапор, потрібно було з неї зняти імперський. Цю місію виконали активісти УГС на чолі з Мироном Матківським. Вони буквально зірвали червоно-синє полотнище і звільнили місце для українського прапора. До речі, син пана Мирона – Богдан Матківський сьогодні депутат Верховної Ради України (зараз Богдан служить у 27 Печерській бригаді вч А3066 НГУ – ред.) .
Прапор було піднято під спів гімну «Ще не вмерла Україна». Люди кричали «Слава Україні!» і плакали. Але це були сльози переможців.
Так Трускавець отримав свій, український прапор, який вже ніхто і ніколи від нього не відбере.
Богдан Червак, Голова ОУН, спеціально для «Джерел Трускавця», 2016 рік.
«Пропоную прецікаву розповідь про найдавніше минуле Кайзервальду і Старого Знесіння. Розповім вам про тутешні давні городища і язичницькі капища, де стояли кам’яні поганські боввани, яким приносилися жертви і про які збереглися писемні відомості. Оповім навіть про місце на Кайзервальді, де колись стояла на кам’яна фігура давньоримської богині Мінерви встановлена там у 1783 році після відвідин Кайзервальду нашим цісарем Францом Йосифом.
І, зрештою: ви гадаєте, що все знаєте про наш Високий Замок, який межує із Кайзервальдом..? Так..? А, чи відомо вам, що було знайдено під час археологічних розкопок 1955-1956 років, коли тривало будівництво телевізійної вежі на Високому Замку..? І, де ці унікальні речі тепер знаходяться?
А, може, ви чудово орієнтуєтеся, де і в якому місці знаходилася та, чи інша, замкова вежа і котра з них досі лежить у землі під оглядовим майданчиком (колишнім “кіпцем” унії любельської)? Припускаю, що для вас не є також секретом, скільки штурмів Високого Замку провів у жовтні 1648 року славетний козацький полковник Максим Кривоніс, щоби здобути цю твердиню, звідки відбувалися атаки і який був перебіг тих боїв?» – все це, і навіть більше, розповість вам, Микола Бандрівський – доктор історичних наук, археолог, автор шести наукових монографій з найдавнішого минулого Західної України.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею Львівського палацу мистецтв.
Урочисте відкриття надмогильного пам’ятника Івану Вакарчуку
Вчора, 4 квітня 2025 року, на Личаківському кладовищі у Львові відбулося урочисте відкриття надмогильного пам’ятника Івану Вакарчуку – видатному вченому, ректору Львівського національного університету імені Івана Франка та Міністру освіти і науки України (2007-2010).
У заході взяли участь родина, колеги, представники влади, наукової спільноти та громадськість. Присутні вшанували пам’ять Івана Вакарчука, згадуючи його вагомий внесок у розвиток української науки та освіти.
Урочисте відкриття надмогильного пам’ятника Івану Вакарчуку
«Посади не змінювали його. Він завжди залишався відкритим до людей і до нових ідей. Дякую йому за підтримку студентів, коли він був ректором.
Дякую за те, що коли він став міністром, у в українських дітей зʼявилася можливість вступати у вищі навчальні заклади без корупції. Це, мабуть, перша реальна реформа, яка показала, що в України є майбутнє, бо це реформа з турботою про молодь.
Урочисте відкриття надмогильного пам’ятника Івану Вакарчуку
І ще – величезне дякую йому за сина – Святослава Вакарчука.
Нехай він буде не тільки знаком шани, а й місцем, куди можна прийти з питанням. З болем. З вдячністю. І відчути полегшення. Світла пам’ять непересічній особистості, яка дуже багато доклалася до становлення нашої сучасної Держави», – зазначив начальник Львівської ОВА Максим Козицький.
Урочисте відкриття надмогильного пам’ятника Івану Вакарчуку
Під час заходу його син, Святослав Вакарчук, поділився історією створення цього пам’ятника. Він зізнався, що ідея зробити лаконічний меморіал із символом ψ виникла в нього ще з перших днів після втрати батька.
«Для мене це більше, ніж просто буква. Ще з дитинства я бачив розкидані по кімнаті батькові формули. Я не знав, що вони означають, але зорово запам’ятав їх, і цей образ залишився зі мною до сьогодні. У грецькій традиції літера ψ символізує душу. Як і квантова механіка, так і душа – незбагненні. Тому цей знак тут надзвичайно важливий і символічний», – розповів Святослав Вакарчук.
Також він висловив вдячність скульптору Василю Одрехівському, який зумів втілити цю ідею в життя.
Урочисте відкриття надмогильного пам’ятника Івану Вакарчуку
«Мені хотілося, щоб цей символ скромності, але водночас фундаментальності, гармонії, але незбагненності, завжди нагадував про мого тата. Бо таким він і був – фундаментальним, але простим, гармонійним, незбагненним, таким, що дуже любив життя і людей», – зазначив він.
Пам’ятник встановили на полі поховань №4 Личаківського кладовища.
Довідково:
Професор Вакарчук був реформатором вищої освіти, ініціатором зовнішнього незалежного оцінювання та низки освітніх програм. Його наукова та громадська діяльність зробила значний вплив на розвиток академічної спільноти в Україні.
Львів – це більше, ніж туристичний центр. Місто пропонує цікаві можливості професійного розвитку. Розповідаємо про популярні спеціальності та рівні доходів
Львів давно закріпив за собою статус одного з головних туристичних центрів України. Тисячі людей приїжджають сюди щомісяця, щоб подивитися на старовинну архітектуру, відвідати культурні заходи та насолодитися неймовірною атмосферою міста. Проте, це місто – не лише про прогулянки та відпочинок. Сьогодні у Львові пропонуються численні можливості для професійного зростання та побудови власного бізнесу. При цьому, для комфортного життя не обов’язково щодня працювати в офісі, адже на сайті Jooble публікується робота віддалено.
Чому все більше людей обирають Львів для життя та кар’єрного розвитку?
Популярність Львова як напрямку для переїзду обумовлена високою якістю життя. Місто має зручну інфраструктуру – кафе, ресторани, парки, коворкінги, спортзали, торгові центри та розвинену транспортну мережу. Тут надзвичайно розвинений культурний та освітній сектори, туристи та місцеві жителі можуть відвідувати театри, музеї, бібліотеки, конференції та навчальні курси. А львівські університети стабільно посідають перші місця у рейтингах українських вишів.
Іншими перевагами міста є:
Активна розбудова – у 2023 році Львівська область увійшла у список лідерів за кількістю проєктів новобудов, тут побудували близько 240 нових ЖК. Завдяки цьому тут простіше знайти житло з гарними умовами, ніж в інших містах.
Більше можливостей працевлаштування – місто приваблює підприємців та компанії завдяки сприятливим умовам розвитку бізнесу. За останній місяць тільки на сайті агрегаторі вакансій Jooble тут було розміщено близько 1,5 тис. оголошень.
Вищий рівень безпеки – Львівщина вважається відносно безпечним регіоном. В умовах повномасштабного вторгнення сюди переїхало понад 245 тис. людей.
Насичене життя – у Львові ніколи не буде нудно, адже тут постійно проходять концерти, фестивалі, ярмарки та гучні святкування різних подій.
До того ж місто має зручне географічне розташування, знаходячись за декілька годин їзди від таких країн як Польща, Чехія, Угорщина, Австрія та Словаччина. Це розширює можливості для туризму та професійного розвитку.
Робота у Львові: які спеціалісти мають найбільший попит?
На ринку праці Львова наразі відкрито більше, ніж 6 тисяч вакансій із середніми зарплатами 20000-25000 гривень. Нижче ми детальніше розповімо про популярні напрямки діяльності та спеціалістів, яких найбільше шукають роботодавці.
IT-сфера
Львів активно розвивається як технологічний хаб, кожного місяця тут відкриваються нові стартапи та IT-компанії. Наразі тут активно шукають розробників (Front-end, Back-end та Full Stack), аналітиків, тестувальників, системних адміністраторів та спеціалістів служби підтримки. Рівень заробітних плат залежить напряму від досвіду фахівців, він може складати від 20000 до 150000 гривень.
Транспорт та логістика
Місто є одним з найголовніших транспортних вузлів в Україні, тому тут завжди можна вибрати вакансію водія, експедитора, логіста, кур’єра та автомеханіка. Зокрема потрібні водії автобусів, вантажівок для здійснення міжнародних перевезень. Для просування своїх послуг, транспортні компанії також шукають менеджерів з продажу. Середні зарплати у цій сфері знаходяться на рівні 35000-40000 гривень.
Сфера обслуговування
Готелі, ресторани, кав’ярні та бари є невіддільною частиною туристичної інфраструктури міста. Заклади харчування пропонують вакансії офіціантів, барист, кухарів, кондитерів та адміністраторів залів. На роботу до готелів запрошуються адміністратори рецепції, покоївки, консьєржі та охоронці. На місяць працівники можуть заробляти від 20000 до 35000 гривень.
Робочі спеціальності
Мобілізація чоловіків, релокація промислових підприємств та постійна поява нових бізнесів створюють нагальну потребу у робочих спеціальностях. Зараз бізнеси активно набирають персонал на позиції різноробочого, вантажника, оператора виробничої лінії, пакувальника, комплектувальника та швачки. Середні рівні зарплат у вакансіях складають 20000-30000 гривень.
Дистанційна робота у Львові: ким можна працювати онлайн?
Якщо ви бажаєте приділяти більше часу особистому життю, родині та своїм хобі, рекомендуємо розглянути можливості дистанційної роботи від перевірених компаній https://ua.jooble.org/company. На львівському ринку праці зараз мають попит такі спеціалісти:
Менеджери з продажу – шукають потенційних клієнтів, ведуть перемовини з ними та продають послуги або продукти компанії. Можуть заробляти від 20000 до 70000 гривень.
SMM-менеджери – розробляють стратегії просування брендів, створюють цікавий контент та реклами у соцмережах. Отримують від 15000 до 50000 гривень.
Клієнт-менеджери – відповідають за взаємодію з клієнтами, обслуговують їх на всіх етапах співпраці, допомагають вирішити проблемні питання та задовольнити інші потреби. Спеціалістам пропонують в середньому 25000-40000 гривень.
Дизайнери – залежно від напрямку діяльності, можуть створювати логотипи, рекламні матеріали, оформлення сайтів, ілюстрації, макети та інше. На місяць заробляють від 30000 до 50000 гривень.
Спеціалісти технічної підтримки – допомагають користувачам у вирішенні технічних проблем, пов’язаних з програмним забезпеченням, сервісами або послугами компанії. У середньому заробляють 25000-40000 гривень на місяць.
Перераховані професії мають відносно низький поріг входження, тому пройшовши навчання, можна знайти першу роботу за декілька місяців.
Огляд 1980-х років почнемо з такої надзвичайно цікавої теми, як поступове впровадження української мови в хуліганському та кримінальному середовищах Львова. Цілковито зрозуміло, що кожна імперія створює свою кримінальну субкультуру, де домінує мова метрополії, і за Польщі мовою спілкування батярського світу була винятково польська.
Вже згадуваний отець Ганас, парох церкви святого Димитрія на Збоїщах, розповідав: «Українці у самому Львові не мали багато своїх батярів, бо навіть ті, хто походив з українських родин, часто асимілювались у польському батярському оточенні». Свідченням того, що українці, з огляду на іншу ментальність і родинне виховання, здебільшого стояли осторонь кримінального світу Львова є те, що українського батярського фольклору як такого практично не існувало, а чи не в єдиній українській пісні тих часів батяри згадуються у неприхильному контексті:
Помню, помню, помню я, Як мене мати любила, Помню, помню, помню я, Як все мені говорила: Синку, синку, синку мій, Не ходи з батярами, Бо візьмуть тя до тюрми, Закують в кайдани.
Заради справедливості варто згадати ще одну українську батярську пісню (тобто загалом існує лише дві українські батярські пісні):
Батяр я си батяр з малої дитини, Як мав штири роки, ходив до дівчини.
З приходом тоталітарної московської влади у кримінальному світі Львова від 1950-х років спілкувалися лише російською мовою. Пригадую хлопців місцевих українців, які, відсидівши на зоні, поверталися до свого середовища і говорили шкарадною російською мовою. Це було вкрай дивно чути, коли ти пам’ятав, як ці самі хлопці з дитинства спілкувалися лише українською.
До 1980-х років мовою спілкування у кримінальному світі Львова й надалі залишалася російська, але вже на початку 1980-х пацани на Трофейці поблизу Порохової вежі започаткували спілкування між собою українською, це були «старшаки»: Штраус, Тканя, Яшка, Боя. Серед авторитетів кримінального світу українською мовою у спілкуванні зі своєю братвою послуговувався Завіня, але найбільш цікаво, що він був перший, хто запровадив українську мову на «стрілках». Колись Микола Куліш прорік: «Справжня Україна відбудеться тоді, коли повії у Катеринославі пропонуватимуть себе українською мовою». Те саме можна сказати і про кримінальний світ.
Вулиця Радянська, сучасна вулиця Винниченка
Кримінальний і хуліганський світ Львова 1980-х років до часів перебудови продовжував традиції 1970-х. Райони жили своїм власним життям. Рогатка (чи Рогачка) була окремим робітничим районом, де стосунки будувалися на бартері. Хто крав горілку на лікеро-горілчаному заводі, обмінював її на вкрадене на м’ясокомбінаті м’ясо. Люди, які безпосередньо провадили ці бартери, могли чудово вижити, навіть не отримуючи зарплати. Рогачка воювала з Малеховом. 1983 року один зі «старшаків» району одружився і не мав, де справити весілля, тому вирішив зробити це в Малехові. Там сталася бійка з місцевими, і весілля було зірване. Тоді «старшаки» з Бомби зібралися на допомогу, приїхали трьома чи чотирма автобусами ЛІАЗ (їх називали «стодолами») і під час дискотеки розігнали весь Малехів.
У середині вісімдесятих місцем, навколо якого розгорталися великі бійки, був Кузнєчик (палац культури імені Кузнецова, знаний також як клуб трамвайщиків, нині палац культури імені Гната Хоткевича). Взимку 1985 року тут відбулася бійка, внаслідок якої підрізали 6 чи 7 пацанів. Наступного ранку міліціонери ретельно прочісували граблями насип біля залізничної колії, шукаючи зброю. А одна з найбільших бійок наприкінці епохи «вуличних баталій» відбулася 14 січня 1986 року під тим самим Кузнєчиком. Билися Збоїща і Голоско, підписалися ще якісь райони. Тоді вбили Володимира Захарка (1969-1986) з вулиці Заводської, який колись когось побив «не по темі». За це посадили двох хлопців.
Споруда Палацу культури імені Кузнєцова. Фото радянського періоду
Звичайно тодішня батярська молодь пиячила, і що більше ти міг випити, то на більшу повагу міг розраховувати. Але також було престижно займатися спортом, щонеділі хлопці збиралися, аби пограти в футбол. Звичай недільних футбольних матчів, нерідко між різними районами, протягом довгого часу був розповсюджений практично в усіх районах Львова. Футбольна команда зі Святого Саду брала участь у змаганнях між командами інших районів на Сакраментах (поле неподалік теперішньої вулиці Тершаковців), на Трофейці (тепер парк На Валах) та у Стрийському парку.
Від 1970-х років у Львові дуже популярним стало карате, наприкінці десятиліття цей вид спорту заборонили, але ентузіасти займалися ним нелегально. Одним із перших відомих тренерів-сенсеїв став Ярослав Андрушків, якого навчили тонкощам цього єдиноборства в’єтнамські студенти, коли він навчався у сімферопольському медичному інституті. Згодом Андрушків виріс у політика і очолив СНПУ (майбутнє ВО «Свобода»).
Після служби в армії осів у Львові москвич Андрій Чистов (школа боротьби ногами), у нього займалося багато людей, які мали контакт із кримінальним світом. На той час заняття карате коштувало 25 рублів на місяць, охочі займалися без кімоно, аби не привертати уваги міліції. Якщо спортсмен, відпрацьовуючи прийоми карате у парку, підіймав ногу вище пояса, йому доводилось пояснювати міліцейському патрулю, що він займається акробатикою.
Карате підпільно займалися навіть на кафедрі патанатомії медінституту, в лазні, усюди, де можна було домовитися про місце для тренувань. Під приводом занять фехтуванням і дзюдо займались карате і в школах. Офіційно займатися карате було дозволено лише тим, хто ходив у штаб ДНД (добровільних народних дружин, які допомагали міліції у дотриманні громадського порядку).
Кікбоксінг у Львові почав пропагувати Володимир Сурмач разом із Каначем, а на спортивний рівень цей вид спорту вивів Юрій Кардашевський, у подальшому відомий громадський діяч у царині пропагування спорту серед львівської молоді, депутат Львівської міської ради. 1979 року дозволяються спортивні секції безконтактного карате, водночас влада вводить кримінальну відповідальність за несанкціоноване навчання карате, тож фактично його забороняють на деякий час знову.
У 1980-і роки дедалі більшої популярності набував культуризм, яким почали захоплюватись іще з початку сімдесятих, потім він отримав назву атлетизм, аби не надавати цьому термінові західного «буржуазного» відтінку. Перші змагання з атлетичної гімнастики, з триборства провели у Львові 1982 року. Найвідомішими грандами культуризму у місті були Василь Безпаленко і Володимир Богданов. Культуристи, борці і боксери у ті часи здебільшого мали тісні зв’язки з кримінальним світом.
Найбільш згуртованими пацанами у 1980-х роках у Львові були роксовики, бо мали спортзал «Локомотив» і цілу купу спортивних секцій. Серед тієї молоді виростали яскраві особистості, і на середину вісімдесятих там сформувалася дуже міцна компанія, яка легко могла протистояти Центру. Найвідоміші роксовики того періоду – Завіня, Птєнєц, Ромко Глухий, Хімік, Рокеро.
На Коперника, Краківській, площі Ринок, Трофейці, Короленка були свої тусовки. Верхній Високий Замок був окремо від Ужгородської. На вулиці Вічевій був Угол, і там збиралися «старшаки», як-от Куций, якого згодом застрелили на вулиці Сніжній. Він працював продавцем, однак насправді був великим авторитетом у кримінальному світі. Цікаво, що біля церкви Марії Сніжної збиралися хлопці поляки.
На площі Данила Галицького (на Пожарці) мешкав потужний авторитет Ігор Заходило, його помешкання було навпроти міських туалетів, а мама працювала там прибиральницею. Навіть Завіня, який поставив «наперсточний станок» у подвір’ї монастиря Бенедиктинок, де нині школа Святої Софії, побоювався Заходила, бо той стріляв, не роздумуючи. Міліція у цьому районі не втручалася в розбірки, ходила тільки на скупку – отримати свою «долю», і одразу йшла геть. Тут все було куплене і отримати посаду дільничного коштувало великих грошей.
Гра в наперстки
Біля Винниківського ринку на Личаківській збиралися «гайові» (назва від Шевченківського гаю), а пацани з іншого боку Високого Замку, з вулиці майора Бугрова (Кордуби) мали гучну славу «нарваних», і з ними краще було не зв’язуватись. Вулиця Пекарська займалася боксом – Кардаш, Меліхан, на Руській був зал боротьби, на площі Ринок – клуб боксу. Тоді всіх об’єднував спорт, гітара, карти, вино.
Наприкінці вісімдесятих великої популярності набув «гоп-стоп», тобто грабунок серед білого дня на вулиці, здебільшого своїх же однолітків, і зробити це в чужому районі вважалося високим класом. Власне з тих часів походить слово гопник. На початку вісімдесятих, коли з’явилися валютні бари і ресторан у готелі «Дністер», біля «Жоржа» стояв валютник на прізвисько Червонець, у подальшому відомий український політик. У ресторані на Високому Замку відбувалися «сходняки» кримінальних авторитетів з цілого СРСР. Сюди з’їжджалися злодії в законі з усієї країни і старі кишенькові злодії. Це були настільки досвідчені професіонали, що про них ходили легенди. Розповідали, що кишеньковий злодій тих часів, коли заходив до трамвая чи тролейбуса, як на рентгені бачив, скільки у кого грошей в кишені, помиляючись на 2-3 рублі – не більше.
У ті часи у блатному світі у разі якоїсь крадіжки проблему можна було залагодити. Наприклад, у когось з району викрали сумку. Якщо б він написав заяву до міліції, то кримінальний світ ніколи б не мав із ним справи. Якщо ж потерпілий хотів швидко повернути річ, то йшов до злодіїв свого району (а вони завжди крали не у своєму районі, а в якомусь іншому), і вони в інших дізнавалася, де вкрадена річ.
З початком епохи рекету і наперсточників райони Львова перемішалися, бо головним став бізнес. Відтоді поняття території і двору почали нівелюватися. Головні прибуткові місця, як, наприклад, Краківський ринок, кримінальні угруповання ділили між собою за домовленістю. У 1980-х у Львові почалася епоха «лохотронів», і започаткували її наперсточники. Цю всенародно улюблену гру на гроші до Львова привезли кавказці, вони ж були першими вчителями львівських наперсточників.
У львівському пивному барі радянського часу
Ці «профі» з’явилися 1985 року там, де були найбільші скупчення людей: на головному залізничному вокзалі, автомобільному базарі на вулиці Хабаровській (Калнишевського), у автоцентрі «Львів-Лада» на вулиці Першого Травня (Городоцькій), в районі скупки за Оперним театром. Столик наперсточників називали «станком». На ньому працював «нижній», який був найбільшим професіоналом, йому допомагали троє або четверо «верхніх», які заманювали людей, створювали ажіотаж, а в разі потреби відводили вбік невдоволених програшем, це називалося «стояти на відводі». Занадто обуреному давали зрозуміти, що якщо він не замовкне, то його змусять це зробити.
З міліцією завжди була домовленість: наперсточникам давали певний час для роботи (пів години чи годину), а потім вони мали негайно зникнути з цього місця. Бум «наперстків» припав на 1986 рік, коли за півгодини можна було заробити 3-5 тисяч рублів (за сьогоднішньою купівельною спроможністю 200-300 тисяч гривень). Люди програвали усі гроші, навіть віддавали обручки. Зоряний час наперсточників закінчився 1990 року.
Кривулька - лемківська жіноча нагрудна прикраса. Департамент культури і туризму ТОВА
Лемківська жіноча нагрудна прикраса увійшла до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Тернопільщини. Про це повідомили на facebook-сторінці обласного департаменту культури і туризму.
“Рішенням обласної комісії з формування відповідного переліку до нього внесено елемент “Кривулька – лемківська жіноча нагрудна прикраса: орнаментальні традиції та технологія виготовлення”. Кривулька — це широкий заокруглений комір з бісеру, який прикриває шию, плечі і груди жінки. Така прикраса виплітається із дрібних кольорових намистинок бісеру на волосяній або шовковій основі”, — йдеться у повідомленні.
Кривулька, лемківська жіноча нагрудна прикраса. Департамент культури і туризму ТОВА
Також у дописі зазначили, що орнамент лемківських кривульок великий та відносно нескладний:
“У колориті — насичений та контрастний з перевагою червоного — оберегового кольору, який добре гармоніює із вишивками сорочок. На Тернопільщині носіями цієї традиції є представники багаточисельної лемківської спільноти, які оселилися тут після примусової депортації з їхніх рідних земель у 1944-1947 роках”.
Лемківська жіноча нагрудна прикраса, що увійшла до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Тернопільщини. Департамент культури і туризму ТОВА
У департаменті культури й туризму Тернопільської ОВА зазначили, що попри депортацію, яка розкинула лемків по всьому світу та асимілятивні процеси, традиція виготовлення та носіння лемківської жіночої нагрудної прикраси збереглася і її передають з покоління в покоління.
Презентація благодійної платформи «Дітям наших Захисників»
Мета Платформи — об’єднати представників бізнесу, щоб вони на постійній основі надавали допомогу для дітей-сиріт полеглих Героїв з усієї України.
Сьогодні, 3 квітня, на Львівщині відбулась зустріч організаційного комітету благодійної платформи «Дітям наших Захисників» з бізнесменами та представниками соціально-відповідальних компаній.
Створення платформи ініціювала авіакомпанія «Українські вертольоти» у партнерстві з Міністерством у справах ветеранів України та Українським національним комітетом Міжнародної Торгової Палати (ICC Ukraine).
Презентація благодійної платформи «Дітям наших Захисників»
Основна мета проєкту — залучення бізнес-спільноти до благодійної платформи «Дітям наших Захисників». Проєкт спрямований на допомогу повним сиротам, що втратили батьків під час війни. Таких дітей по Україні, на жаль, багато, але ініціатори переконані, що об’єднавшись, можна кожному та кожній знайти компанію-опікуна.
«Наша мета – щоб кожна дитина-сирота, яка втратила батьків на війні, отримала в житті свого Святого Миколая, який допоміг би їй рости і розвиватися», – зазначила координатор проєкту «Дітям наших захисників» Аліна Адамчук.
Як працюватиме платформа:
На першому етапі соціально-відповідальний бізнес бере під опіку дітей-сиріт загиблих Захисників та Захисниць із регіонів, які оберуть самі компанії. Далі — визначає кількість дітей і чим буде допомагати. В межах ініціативи бізнес об’єднується, щоб закривати реальні потреби сиріт — від фінансової підтримки до освіти, лікування, психологічної допомоги та розвитку талантів.
Презентація благодійної платформи «Дітям наших Захисників»
«Долучитися може будь-який бізнес, незалежно від розміру. Це не лише про гроші — допомога може бути різною: фінансова підтримка, розважальні заходи, відвідування оздоровчих таборів, професійні курси, психологічна підтримка. Кожна компанія самостійно обирає формат і обсяг підтримки, що робить цей механізм прозорим, гнучким і дієвим для змін у житті дітей», — зазначив керівник апарату Львівської ОВА Тарас Грень.
Соціально-відповідальний бізнес Львівщини активно відгукнувся. Багато підприємств, компаній, бізнесменів виявили бажання стати частиною платформи «Дітям наших Захисників».
«Соціально відповідальний бізнес – це не лише про економічний розвиток, а й про людяність і підтримку тих, хто цього найбільше потребує. Платформа «Дітям наших Захисників» дає можливість підприємцям не просто допомагати, а змінювати життя дітей-сиріт, надаючи їм опору, розвиток і шанс на краще майбутнє. Ми бачимо, що бізнес Львівщини активно долучається, і переконані, що ця ініціатива стане потужним всеукраїнським рухом», – підкреслив директор департаменту економічної політики Львівської ОВА Вадим Табакера.
Презентація благодійної платформи «Дітям наших Захисників»
Також начальник служби у справах дітей Володимир Лис зазначив, що важливо створити для дітей-сиріт відчуття стабільності та підтримки. Він наголосив, що суспільство має допомогти цим дітям знайти нову опору. За його словами, завдяки платформі «Дітям наших Захисників» сироти отримають не лише матеріальну допомогу, а й доступ до освіти, розвитку та психологічної підтримки.
Додамо, з початку повномасштабного вторгнення авіакомпанія «Українські вертольоти» надала благодійної допомоги на загальну суму 228 млн гривень. З них, 167 млн грн — на військову допомогу, 35 млн — для сімей загиблих захисників та майже 13 млн грн — дітям-сиротам полеглих Захисників та Захисниць. Компанія взяла під фінансову опіку 18 дітей круглих сиріт загиблих Героїв Київщини. Щомісяця на їхні потреби виділяє по 10 тис. грн на кожного і організовує для своїх підопічних розважальні, пізнавальні та оздоровчі заходи. Також планує взяти під фінансову опіку і дітей полеглих захисників Києва.
Саме тому авіакомпанія хоче розширити власну ініціативу й щоб небайдужий свідомий бізнес з інших регіонів, об’єднавшись, взяв під опіку дітей-сиріт аби покрити потреби круглих сиріт воїнів з усієї України.
Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова першу частину статті українського історика, краєзнавця, мистецтвознавця та публіциста Миколи Голубця “Церков св. Духа у Львові”, що була опублікована у часописі Діло 1926 року (№ 204 від 15 вересня). Мову тесту залишаємо оригінальною.
Микола Голубець
Церков св. Духа у Львові
(З приводу її обнови.)
При вулиці Коперника 36, де по словам старосвітської, семинарицької співанки „ґешіхта кашу їсть”, зі скромного масиву одноповерхих забудувань, серед яких губиться неменше скромна і непомітна церковця св. Духа, здіймається легка і граціозна, барокова «семинарицька вежа», з гарно профільованим шеломом і годинником. Не збудована вона з ґраніту, як горда корняктівська кампаніля, капілтелі її кольон і пілястрів, віконні луки та вазони не випещені вибагливою долонею першорядного каміняра, що більше, оглядана зблизька чи в нутра заносить дешевизною матеріалу і ремісничим примітивізмом викінчення, але в свойому цілому, в загальному рисунку і сильветі, в грі вигнутих і вгнутих площ та ліній, в свойому замислі – одна в найкращих і найблагородніших у Львові. Так і бачиться, що повстала вона в епоху, коли після поважного й солідного міщанського ренесансу, перепоєного з львівськими самобутніми елєментами, прийшов культивований маґнатськими родами барок, в якому єднається шляхотність заграничних зразків з варваризмом місцевого виконання.
Вулиця Коперника
І стоїть ця вежа самітна, відділена від своєї церковці мешкальним будинком наче в доказ цього типового нескоординування маґнатських замислів з силами і творчими можливостями свого часу.
Хто будував вежу, а хто церкву, краще кажучи: хто був виконавцем привезеного десь ізза кордону зразка невідомо. Архивні відомости переконуюють нас, що фундаторкою нинішньої семинарицької церковці і вежі була княгиня Теофіля Вишневецька з роду Ліщинських, яка призначила свою фондацію для сестер Домініканок, в яких рясі сама вона доконала віка. Почалася будова 1722 року, а після напису на кронштині третього церковного контраверса закінчилася в серпні 1729 р. Невеличкі розміри монастирських забудувань, стилева безполовість церковці як також дешевизна просвічуюча в усій будові, яка трівала розмірно довго, переконують нас, що фундаторські витрати були мінімальні; далеко не княжі. Шістьдесять років прожила сестра Домініканка у своїй невибагливій домівці при вулиці «Широкій» (Коперника), поки цісарським декретом з дня 24 червня 1782 року не скасовано їх чина в Галичині, разом з монастирями у Львові, Перемишлі і Жовкві, при чому залишено при житті тільки монастирець Домініканок у Белзі під умовою, що останній прийме чин Уршулянок. Ще після конскрипції монастирів, зладженої на приказ Марії Тереси в 1774 р., монастир львівських Домініканок мав 25 черниць, які по касаті перенеслися разом зі своїм рухомим майном до Польщі. Нерухомости продано, а осягнені суми втілено до реліґійного фонду. В дрантивому і не дивлючись на свою недовговічність знищеному і запущеному монастирі, вміщено 1783 р. т. зв. ґенеральну духовну семинарію для питомців греко-католицького обряду в Австрії, яка до цього часу тиснулася в забудуваннях Театинів під Високим Замком.
Семінарія Святого Духа, котру було відкрито у 1783 році
Про акт передання помонастирських забудувань на поміщення для греко-католицької духовної семинарїї нагадує нам вмурована в партер семинарицької вежі таблиця з написом: Instructioni cleri religionis firmament vovit Josephus II Aug. Аnnо МDСС LХХХІІІ. В інтересній «Histor-ії Domow-ій» єпископа Петра Білянського, збереженій в Національному Музею у Львові, находимо під датою 13 жовтня 1733 широке й бомбастичне «opisanie obrzędu, którym Jaśnie Wielmożny cerkwi Generalnego Greko katolickiego Seminarium Lwowskiego».
Обнявши помонастирську спадщину в запущенні, подбав владика Петро Білянський про те, щоби «мешкальні» будинки зробити справді мешкальними, а каплицю приноровив до вимог греко-католицького обряду. Сталося це в роках 1784-1787. Тоді то підвищено кришу поверховего будинку між церквою і вежою, на городі з півдня побудовано обширний поверховий будинок з чотирма викладовими салями, в яких до часу, поки семинаристи почали ходити на університет, викладано богословські науки. Першими професорами були тут: Іван Дорожинський, що викладав богословє, парох Успенської церкви Іван Грабовецький, що вчив льогіки і метафізики, Теодор Захаріясевич, по якому вберігся переклад церковної історії Данненмаєра та Константин Липницький. З установленням богословя на університеті, перемінено згаданий будинок на «музеї», в яких семинаристи вчилися і перебували цілий день. Тодіж перестроєно церкву внутрі; в полукруглій абсиді уставлено зразковий вівтар з «піднебінням» на чотирьох кольонах, який відділено від решти церкви прекрасним бароково рококовим іконостасом, для якого виконав картини надворний маляр владика Лука Долинський, По боках церкви уставлено владичий престіл зправа та амвон з ліва; на стінах розвішано вісімнадцять картин на полотні кисти тогож маляра в гарних рококових рамах-картушах. В ризниці поміщено величаві ризи із спадщини по скасованому хрестовоздвиженському монастирі Манявського Скиту. В обновленій і перестроєній церкві відбулося дня 4 марта 1787 інавґураційне богослуження, на якому виголосив, тодіж друковану, проповідь о. Микола Скородинський, пізніший владика.
Вигляд на семінарію та церкву Св. Духа з внутрішнього двору. Будівля ліворуч це теперішній корпус географічного факультету ЛНУ ім. І. Франка. Праворуч тепер розміщено відділення зв’язку. Фото 1890-1895 рр. Автор: Натан Крігер
В днях 14 і 17 мая тогож року відвідав церкву і семинарію цісар Йосиф ІІ. З інтересного опису цісарської гостини, поміщеного в книзі одного з тогочасних професорів семинарії д-ра Феслера довідуємося ніж иншим про типові для тогочасного льоялізму інтриги в цій молодій інституції, яких жертвою впав пізніший владика Ангелович, небаром після цісарської гостини реабілітований та назначений ректором.
На привітання цісаря уставилося з семинарицькому подвірю понад 200 питомців. Цісар прийшов здовж рядів і оглядаючи кожного з осібна, звертався з шабльоновими, «цісарськими» запитами до тих, що так чи инакше звернули на себе увагу. Інтересно, що коли цісар приказав зібраним уставитися в групи по національностям, а властиво по краям, з яких походили питомці, останні розсепарувалися з таким поспіхом і непомильністю, яка аж здивувала цісаря. Видно, що тоді уже національні різниці ярко означувались поміж заселюючими львівську семинарію греко католиками Галичанами, Угро-русами, Словінцями та Хорватами. Опісля оглядав Цісар семинарицькі «музеї», спальні та їдальню, в якій цісарським звичаєм покушав семинарицької страви, яка йому, очевидно, смакувала. В коррекційній салі розговорився цісар з автором про пощукування в монастирських карцерах, при чому в дівочих монастирях натраплено на сліди далеко більших жорстокостей, аніж в анальогічних закутинах мужеських монастирів. Притокою до такої розмови мусіли бути жорстокости, яких наглядні сліди найдено в монастирі львівських Домініканок… Підчас свого другого побуту дня 17 травня оглянув цісар викладові салі, при чому д-р Феслер, запитаний цісарем про найкращих слухачів, назвав Івана Орлая, Петра Льодія і Василя Кукольника, усіх трьох уроженців Закарпатської України.
Різдвяні листівки вперше з'явилися в Англії 171 рік рому. Сер Генрі Коул, засновник лондонського "Музею Вікторії та Альберта", завжди писав святкові привітання своїм численним...
