Фінішував завершальний, 13-й тур жіночої Суперліги України з гандболу сезону 2024/25. Центральним матчем стала зустріч між львівською “Галичанкою” та її суперницями з Ужгорода – “Карпатами”. Про це 25 травня повідомили у відділенні НОК України у Львівській області.
“Гра видалася напруженою та захопливою – команди йшли нога в ногу протягом усього матчу. У підсумку перемогу святкували львів’янки, які здолали суперниць з мінімальним рахунком – 29:28 (12:11)”, — йдеться у повідомленні. Найрезультативнішою гравчинею матчу стала Валерія Нестеренко, на рахунку якої 11 голів. Найбільше влучних кидків у складі “Галичанки” закинула Мілана Шукаль – 8.
Після завершення матчу відбулася церемонія нагородження. “Чемпіонками стали гандболістки “Галичанки”, які провели ідеальний сезон – 26 перемог у 26 матчах!”, — зазначили у відділенні НОК України у Львівській області Срібло вибороли “Карпати”, а бронзові медалі здобув “Спартак-ШВСМ” з Києва.
До слова, “Галичанка” достроково гарантувала собі “золото” чемпіонату ще майже місяць тому, в 11-му турі, коли відірвалася від другої команди на недосяжні 15 очок.
Кава не тільки пробуджує вранці, а й дає поштовх мільярдам дружніх мікробів, що живуть у травній системі. Разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова надамо докази, що еспресо може позитивно впливати на мікробіом, що призводить до поліпшення стану здоров’я і навіть продовження життя.
“Ці мікроби все частіше роблять благотворний вплив на метаболізм, контроль ваги і психічне здоров’я. Кава містить кілька сполук, які діють як пробіотики, тобто вони живлять пробіотичні корисні бактерії, забезпечуючи їх поживними речовинами, необхідними для росту та функціонування”, – розповіла дипломована дієтологиня і практик функціональної медицини Нікола Шубрук виданню The Telegraph.
Кофеїн діє як стимулятор, збільшуючи кількість корисних бактерій у кишківнику. У дослідженні 2023 року, опублікованому в журналі Nutrients, вивчали зв’язок між кофеїном, споживанням кави і мікробіомом товстої кишки. Результати засвідчили, що багатство мікробіома вище у тих, хто регулярно п’є каву, у них більше корисних видів Alistipes і Faecalibacterium і менше шкідливих Erysipelatoclostridium, які спричиняють проблеми. Це випливає з попереднього дослідження, в якому виявили, що вживання кави пов’язане зі збільшенням кількості біфідобактерій.
Кава
Кава також містить рослинні сполуки, звані поліфенолами, які містяться у фруктах, овочах, травах, спеціях, чаї, темному шоколаді та вині.
“Поліфеноли діють як протизапальні антиоксиданти. Вони можуть допомогти знизити ризик розвитку раку, нейтралізуючи шкідливі вільні радикали”, – зазначає Шубрук.
Зокрема, такий поліфенол як хлорогенова кислота. Згідно з дослідженням, опублікованим 2020 року в журналі Experimental and Clinical Sciences, пацієнти, які вживали каву з високим вмістом хлорогенової кислоти, знизили ризик розвитку діабету 2-го типу та неалкогольної жирової хвороби печінки, а також схудли.
Встановлені дослідження також показали, що кофеїн корисний для кишківника, стимулюючи товсту кишку і сприяючи регулярному випорожненню.
Кава
Що краще – чорна кава чи кава з молоком
Експерти сходяться на думці, що чорна кава ліпша, ніж капучино, лате або флет вайт.
“Доведено, що молоко перешкоджає засвоєнню поліфенолів”, – каже Юлія Копчиньска, мікробіолог із Польського інституту біохімії та біофізики у Варшаві.
Що краще – робуста чи арабіка
Існує два основних види кавових зерен: арабіка і робуста.
“Кожен із них має різні якості на певних етапах обсмажування. Хоча світле обсмажування зазвичай містить більше кофеїну, в ньому зберігається більше антиоксидантів, ніж у темному обсмажуванні. У зернах робусти світлого обсмажування більше антиоксидантів, ніж у каві арабіки світлого обсмажування”, – каже Копчиньска.
Тривалість зберігання зерен також впливає на рівень поліфенолів у них: у зернах, що зберігалися 12 місяців і довше, їхній вміст знижується.
Кава в турці
Яка користь від розчинної кави
Хоча дослідження показують, що розчинна кава може містити навіть більше поліфенолів і мінералів, ніж мелена, у ній також на 100% більше акриламіду, а в замінниках кави його може бути навіть на 300% більше.
“Акриламід утворюється в каві в процесі обсмажування, і якщо люди піддаються його впливу у великих кількостях, це може підвищити ризик пошкодження нервів і раку. Однак Європейське управління з безпеки харчових продуктів (EFSA) рекомендує скоротити кількість акриламіду в нашому раціоні. Тому ми також рекомендуємо класичну мелену каву, а не розчинну та її замінники”, – каже Копчинська.
Скільки кави можна пити на день
“Якщо припустити, що чашка кави становить 220 мл, то дві-три чашки – це оптимальний варіант, а п’ять – верхня межа. Максимальна рекомендована кількість кофеїну – 400 мг на день. Перевищення 600 мг пов’язане з безсонням і високим тиском”, – каже Копчинська.
За її словами, у чашці кави домашнього приготування міститься від 70 до 140 мг кофеїну, залежно від зерна і способу приготування. Тоді як середня кава в кав’ярні містить 180 мг кофеїну.
Кава з корицею
Як найкраще готувати каву
Заварена кава містить кафестол і кахвеол – хімічні речовини, відомі як дитерпени.
“Кафестол і кахвеол відомі своїми протизапальними, антидіабетичними, протираковими та поліфенольними властивостями. Їхній вміст у нефільтрованій каві в 30 разів вищий”, – каже Копчинська.
З іншого боку, за її словами, нефільтрована кава містить олії, які, як було доведено, підвищують рівень холестерину.
“Фільтрована кава не тільки містить менше кавових олій, а й містить менше кофеїну порівняно з нефільтрованою”, – зазначила експертка.
Дослідження 2023 року, опубліковане в журналі Foods, показало, що приготування кави в аєропресі найкраще зберігає поліфеноли.
Львів готується до унікальної події: після тридцяти років життя у Нью-Йорку до рідного міста повертається поетка Марія Шунь. 27 травня 2025 року, у вівторок, о 18:00 у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться творча зустріч з мисткинею під назвою “Українська поетка з Нью-Йорка: повернення”. Вхід на захід безкоштовний.
Ця подія надасть унікальну можливість львів’янам та гостям міста познайомитися ближче з творчістю та життєвим шляхом Марії Шунь. Присутні зможуть почути вірші поетки, які, як зазначається в анонсі, будуть просякнуті “манхеттенськими настроями”. Це обіцяє занурення в атмосферу життя української мисткині у мегаполісі, що, безсумнівно, додасть особливого колориту її поезії.
На зустрічі також прозвучать пісні на слова Марії Шунь, що стане додатковим виміром для знайомства з її творчістю. Відвідувачі матимуть змогу розпитати поетку про її життя в Америці, а також дізнатися про її нові мистецькі задуми. Це чудова нагода для діалогу з авторкою, що дозволить краще зрозуміти її натхнення та плани на майбутнє.
Творча зустріч відбудеться за участі заслуженої артистки України Лідії Данильчук, яка, ймовірно, представить власне бачення творчості Марії Шунь, а також, можливо, виконає пісні на її слова. Модеруватиме захід Василь Ґабор, відомий своєю професійністю у проведенні культурних подій.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв, що підкреслює її культурну значущість та міжінституційну підтримку.
Приємним доповненням до вечора стане гостинне пригощання від Кави Старого Львова, що створить затишну атмосферу для спілкування. Окрім цього, відвідувачі матимуть унікальну можливість придбати книги Марії Шунь безпосередньо на місці проведення зустрічі.
10-річна Касинець Кіра (творче псевдо – LadyKira), талантами якої уже не один рік захоплюється вся Україна й не тільки, цими днями закінчує 4-А клас Ужгородської початкової школи №1. На святі останнього дзвоника дівчинка-рекодсменка (у 8-річному віці вона продекламувала напам’ять найдовшу скоромовку в Україні – 1035 слів за 6:23:95 хв!) – виконає свою першу професійно створену та записану пісню “Прощавай, рідна школо”. Зворушлива прем’єра, яка подумки поверне кожного у шкільні роки, уже доступна на усіх цифрових платформах, а на популярному YouTube-каналі Кіри презентовано також однойменний відеокліп.
Для Кіри школа — це не тільки про навчання, а й про дружбу, цікаві пригоди, незабутні спогади на все життя… “Я дуже переживаю, як зможу без рідної вчительки Кучернюк Надії Василівни та нашого класу продовжити навчання в новій школі – у гімназійних класах”, – з сумом каже дівчинка.
Аби назавжди запам’ятати важливий життєвий рубіж – закінчення початкової школи – Lady Kira задумала присвятити рідній школі свою першу професійно створену пісню (педагог з вокалу – Тетяна Михайлівна Осташевська). І ось уже 30 травня на святі останнього дзвоника талановита дитина заспіває щемке “Прощавай, рідна школо”. Авторкою пісні є одна із найбільш відомих сонграйтерів на музичному ринку України Бажана (її пісні є в репертуарі Ірини Білик, Наталії Могилевської, Олі Полякової та інших зірок).
Пісенну прем’єру доповнює однойменний відеокліп, який зняли у Києві. Режисер – Антон Шатохін (AVstudio production). Героями відео Кіри стали випадкові перехожі, а серед них – й відомий український телеведучий Олексій Суханов, з яким дівчинка давно знайома і навіть виступала на одних сценах.
Унікальні здібності Кіри Касинець її батьки помітили змалечку: вже у рочок дитина чітко вимовляла 80 слів! А з 4-ох років почала проявляти неординарний ораторський талант – вивчала напам’ять і декламувала десятки дорослих поезій авторства українських поетів та поеток. Особливо дівчинці полюбилися вірші Ліни Костенко. Знаменитій українській поетесі у 2023-му Кіра навіть присвятила окремий авторський відеопроєкт «Ліна Костенко: відповідь кожному», у якому взяли участь Ада Роговцева, Ніна Матвієнко, Джамала, Олександр Усик, Тарас Тополя та інші відомі українці. Також серед найулюбленіших поеток Кіри – Ілона Верхівська-Ельтек.
Інший авторський відеопроєкт маленька Кіра створила до 55-річчя з дня народження Андрія Кузьменка – «А памʼятаєш?… – Кузьма казав…». Усі ці відео зібрані на YouTube-каналі Lady Kira, який має понад 50 тисяч підписників. Також Кіра є ведучою рубрики про особливості української мови «Правило» в Інстаграмі @kira_art_space – з майже 30-ма тисячами підписників.
Найбільш резонансним свідченням майстерності дівчинки в розмовному жанрі є встановлений 10 липня 2023 року рекорд України на найдовшу скоромовку: Кіра напам’ять у прямому ефірі на телебаченні продекламувала 1035 слів за 6:23:95 хв! Метою цієї акції було звернення талановитої дитини до українців із закликом про неперервну допомогу Збройним Силам України та збір коштів на дрон DJI Mavic 3 FMC, вартість якого 110 000 гривень. Кошти було передано до Фонду Guzema Foundation, за що Кіра отримала відеоподяку від військових з фронту.
Талановитого композитора Мирослава Скорика знає увесь світ. Його батько зараз трохи менш відомий, але не менш вартий уваги. Державний архів Львівської області оприлюднив оцифровану особову справу Михайла Скорика періоду нацистської окупації. Розповідаємо, ким він був.
Михайло Скорик – етнолог, історик, фольклорист, музейник, педагог. Він ґрунтовно дослідив спадщину бойків – від археології до діалекту, побуту і культури. У повоєнні роки відновив діяльність кафедри історії середніх віків Львівського університету, працював в Інституті українського фольклору.
Особову справу вчителя Михайло Скорик власноруч заповнив німецькою мовою для відділу освіти дистрикту Галичина. Станом на 7 березня 1942 року Михайло Скорик вказав 28 років і 9 місяців загального стажу роботи.
«Збережена особова справа Михайла Скорика є детальним документальним свідченням його життя: від навчання в гімназії у Самборі та університетах у Кракові й Відні – до роботи в освітніх закладах Львова в час окупації різними режимами. З його справи видно, якою була система освіти, як працювали інтелектуали у складних історичних обставинах і якими були вимоги влади до них», – наголосив головний спеціаліст з інформаційних технологій Державного архіву Львівської області Володимир Ведміцький.
Служив в австро-угорській армії та УГА
Особова справа вказує, що Михайло Скорик служив в австро-угорському війську у званні Zugsführer (капрал) 33-го піхотного полку.
Дослідник Ігор Гілевич додає, що Скорик також зголошувався до Легіону УСС, але через обмежену кількість місць і багато охочих його не відібрали, а в час існування ЗУНР воював в Українській галицькій армії. Обороняв від поляків Самбір, брав участь у поході на велику Україну та отримав поранення. В особовій справі Губернаторства дистрикту Галичина біля питання про службу в українській армії зазначено «Kadettaspirant». Свій бойовий досвід Скорик описав в оповіданнях.
Вчився в Кракові та Відні
У документі вказані особисті дані науковця. Михайло Скорик народився 19 листопада 1895 року в с. Лука Самбірського повіту в сім’ї народного вчителя. Після початкової школи у Луці Михайло навчався у Самбірській державній гімназії з польською мовою навчання.
У Першу світову рік провчився на правничому факультеті Ягеллонського університету у Кракові (1915-16). Після війни закінчив філософський факультет Віденського університету. 1929 року він здобув кваліфікацію, яка давала право викладати історію у школах. Скорик вільно володів німецькою, польською та українською мовами.
На момент заповнення анкети Михайло Скорик вже був одружений і мав трьох синів: Юрія, Володимира та Мирослава. Варто нагадати, що дружиною Скорика була хімікиня Марія-Соломія Охримович, донька вченого та громадсько-політичного діяча Володимира Охримовича та Олени Крушельницької, рідної сестри оперної співачки.
Вчитель і директор школи у Самборі
Вісім років Михайло Скорик вчителював у Самборі (1924-1932). Згодом до 1939 року був директором гімназії. У період першої радянської окупації він працював директором школи.
Українська інтелігенція біля Лаврівського монастиря. Внизу третій ліворуч сидить Михайло Скорик (світлина з архіву музею історії українського жіночого руху «Союз Українок»)
Від 15 липня 1941 року Михайло Скорик став науковим співробітником Інституту фольклору Академії наук у Львові. Родина оселилася на вулиці Курковій (нині – Лисенка) у будинку №61. Цей особняк 1900 року придбав Володимир Охримович, тесть Скорика.
Як уточнив Ігор Гілевич у статті «Михайло Скорик – етнолог, історик, фольклорист» у Віснику Львівського університету, академік Філарет Колесса запросив його як авторитетного народознавця, на роботу до львівського відділення Інституту українського фольклору Академії наук тоді ще УРСР. Згодом його син Володимир вказав на ще одну важливу причину переїзду їхньої сім’ї: «Батько зорієнтувався, що в Самборі небезпечно залишатись, і ми переїхали до Львова. Інакше батька замордували би москалі, як помордували майже всю самбірську інтелігенцію».
У роки нацистської окупації
Збережені архівні дані про Михайла Скорика датуються 1941-1942 роками. Останній запис в трудовій книжці позначений 1 квітня 1942 року – «вчитель у львівській гімназії». Загалом у цей період науковець мав труднощі з роботою.
«У важкі роки німецької окупації Михайло Скорик, щоб прогодувати сім’ю, займався городництвом, розводив кіз і кролів, згодом працював на різних випадкових роботах і тільки деякий період учителював – викладав історію, географію та українську мову в Першій українські гімназії у Львові. У цьому ж закладі навчались його старші сини. Дружині вдалося влаштуватися в одну з хімічних лабораторій», – пише Ігор Гілевич.
Михайло Скорик (фото з сайту «Локальна історія»)
Етнограф
Ще 1927 року у Самборі Михайло Скорик заснував товариство «Бойківщина», яке вивчало говір, культуру, побут бойків, їздив в етнографічні та археологічні експедиції краєм.
З 1944 року Скорик повернувся на роботу науковця львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. Водночас, за дорученням ректорату Львівського університету і тодішнього декана історичного факультету Івана Крип’якевича, Скорик зайнявся організацією кафедри історії середніх віків, де й викладав. А у 1945 році перейшов на посаду доцента кафедри фольклору й етнографії.
Після смерті Філарета Колесси 1947 року його призначили в. о. керівника цього Інституту та завідувачем кафедри фольклору й етнографії філологічного факультету.
Після повернення з Сибіру. Сидить Олена Охримович. Стоять: Мирослав Скорик, Марія-Соломія Скорик, Марія Охримович-Вачків, Михайло Скорик (фото з Mylviv.city)
Репресії
Однак вже за два місяці його сина, дев’ятикласника Володимира, заарештували за розповсюдження антирадянських листівок і засудили до десяти років концтаборів. А в жовтні 1947 заарештували і Михайла разом з дружиною та наймолодшим сином Мирославом. Сім’ю вивезли на заслання до Кемеровської області Росії. Їхнє помешкання відразу ж зайняв кадебіст, який знищив записи науковця.
На засланні Михайло Скорик працював сторожем на заводі та касиром у лазні, але згодом знайшов роботу учителя німецької мови у вечірній школі. До Львова першим повернувся син Мирослав, а 1957 року – і подружжя Михайла та Марії. Вони не змогли знайти житла у Львові, тому поселилися у с. Дубина на Сколівщині. На пенсії Михайло Скорик розводив пантарки, вирощував спаржу та займався квітникарством.
Могила Михайла Скорика на Янівському кладовищі у Львові (фото Ігоря Мончука)
Помер Михайло Скорик 1981 року. Його поховали на полі 17 Янівського цвинтаря у Львові.
1 червня, у День захисту дітей, в Центрі інтелектуального мистецтва Меркурій відбудеться благодійний аукціон. Усі виручені кошти будуть спрямовані в Центр реабілітації UNBROKEN KIDS. Присутнім представлять п’ять виняткових лотів, чотири з яких надав для цієї ініціативи колекціонер Максим Мельник, директор видавничого дому «Софія-А».
«Ми раді, що цей благодійний аукціон відбудеться у стінах нашого артцентру. Команда Меркурія, об’єднавши сили з колекціонером Максимом Мельником, Центром UNBROKEN та ФК «Карпати», докладе максимум зусиль, щоб якомога ефективніше підтримати діяльність UNBROKEN KIDS. Символічно, що подія відбудеться саме у День захисту дітей», – розповідають в Меркурії.
Футболка Кріштіану Роналду з його автографом
Серед лотів:
футболку Кріштіану Роналду з його автографом (стартова ціна – $1500);
стрази з рукавичок Майкла Джексона (стартова ціна – $1200);
футбольний м’яч з автографами гравців збірної України (стартова ціна – $1000);
футбольний м’яч з автографами гравців ФК «Карпати» (стартова ціна – $500).
Стрази з рукавичок Майкла Джексона
«1 червня в Центрі інтелектуального мистецтва Меркурій відбудеться благодійний аукціон. Усі виручені кошти будуть спрямовані на розвиток реабілітаційного відділення UNBROKEN KIDS. Запрошуємо львів’ян та гостей міста відвідати захід і зробити добру справу. Дякуємо Центру інтелектуального мистецтва Меркурій за ініціативу та постійну підтримку українців в Україні», – зазначив Іван Міськів, директор Лікарні Святого Миколая.
Подія відбудеться 1 червня о 15:00 в Центрі інтелектуального мистецтва Меркурій, що на площі Міцкевича, 10. Охочих взяти участь у благодійному аукціоні просять зареєструватися за посиланням ТУТ. Участь можна взяти як офлайн, так і дистанційною з допомогою менеджерів Меркурія.
Футбольний м’яч з автографами гравців збірної України
Довідка:
Центр інтелектуального мистецтва Меркурій – це сучасний артцентр у середмісті Львова. Тут експонують роботи українських художників і художниць від початку XX століття і до сьогодні. Артцентр займається виставковою діяльністю, продажем творів мистецтва, формуванням колекцій. Меркурій працює щодня, крім понеділка, з 12:00 до 20:00 за адресою: площа Міцкевича, 10. Інклюзивний вхід зі сторони вулиці Валової.
Національний реабілітаційний центр UNBROKEN – унікальна екосистема людяності, де допомагають українцям, які постраждали внаслідок війни. Центр створили у відповідь на виклики воєнного часу. Від початку повномасштабного вторгнення тут пролікували більш як 20 тисяч поранених українців, серед яких 360 – діти. Серед напрямів роботи Центру: реконструктивна хірургія, ортопедія і протезування. Людям не лише встановлюють протези, тут їх виготовляють. Окрім того, у Центрі займаються фізичною, психологічною та психосоціальною реабілітацією. Усю медичну допомогу люди отримують безоплатно. Національний реабілітаційний центр «Незламні» працює на базі Першого медоб’єднання Львова – найбільшої медичної установи України, до якої входять дві дорослі лікарні та одна дитяча. Місія Центру – рятувати, протезувати та реабілітувати українців в Україні. Проєкт реалізується Першим медичним об’єднанням Львова та Львівською міською радою за підтримки Міністерства охорони здоров’я України.
Футбольний м’яч з автографами гравців ФК «Карпати»
Лікарня Святого Миколая входить до складу Першого медичного обʼєднання міста Львова та є однією із найбільших дитячих лікарень в Україні. Це одна з головних лікарень в тилу. Тут функціонує підрозділ Національного реабілітаційного Центру «Незламні» Unbroken Kids, де відновлюються дітки з усієї країни. За час повномасштабного вторгнення тут пролікували 360 поранених діток. Це важкі мінно-вибухові, вогнепальні та уламкові поранення, опіки, травми різного ступеня. Загалом торік допомогу в Дитячій Лікарні Святого Миколая отримали більш як 40 тисяч діток з усієї України. Також на базі лікарні функціонують ключові для України центри – нейрохірургії та хірургічного лікування епілепсії, єдиний на Заході країни центр кардіохірургії та другий найбільший в Україні опіковий блок для допомоги дітям. Також у медзакладі працює окреме відділення трансплантології. Спліт-трансплантація печінки була першою в Україні. У Лікарні Святого Миколая замкнений цикл допомоги. Тут лікують та оперують дітей вагою від 500 грамів до повноліття. Є власне пологове відділення. Відтак мультидисциплінарна команда спеціалістів може надавати дитині всебічну допомогу відразу після народження. Також функціонує єдиний в Україні Дитячий ЦМЗ у лікарні загального напряму.
Унікальну збірку нот “Українські арії та романси з репертуару Зоряни Кушплер” зібрала й упорядкувала в одне видання сама оперна співачка – знаменита мецо-сопрано, українка, відома у світі, багаторічна солістка Віденської державної опери і професорка вокалу Університету “Моцартеум” у Зальцбурзі (Австрія). Видання об’єднало три десятки творів українських композиторів. Це вокальні твори, які є невід’ємною частиною української академічної музичної традиції. Презентація збірки у Львові відбудеться у неділю, 25 травня, в Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької.
нотне видання “Українські арії та романси з репертуару Зоряни Кушплер”
Зоряна Кушплер – відома львів’янка, яка вже багато років популяризує українську музику на найвищому європейському рівні. Її мецо-сопрано аплодували не лише у Віденській опері, а й в Карнегі-холі (Нью-Йорк, США) та королівському Альберт-холі (Лондон, Велика Британія). Голосом українки захоплювалися меломани на численних фестивалях, зокрема в Австрії, Німеччині, Італії, Іспанії, Японії, Китаї, Болгарії та Україні. Восени 2023-го Зоряна Кушплер випустила альбом «Українське ІнтерМеццо» з творами українських композиторів у супроводі оркестру Луганської філармонії під орудою Івана Остаповича (видавництво Gramola, Австрія).
А цьогоріч – презентує унікальне нотне видання “Українські арії та романси з репертуару Зоряни Кушплер”. Серед 30 творів – арії, романси, солоспіви, обробки народних пісень авторства Миколи Лисенка, Анатолія Кос-Анатольського, Станіслава Людкевича, Бориса Лятошинського, Кирила Стеценка, Ігоря Кушплера та інших композиторів.
“Протягом трьох десятиліть я формувала свій репертуар українських арій та романсів, — розповідає Зоряна Кушплер. — Ця збірка — результат багаторічної виконавської, дослідницької та педагогічної роботи, в якій емоційне переживання поєднувалося з професійним аналізом. Кожен романс чи солоспів був обраний не лише за художню цінність, а й за здатність відкривати внутрішній простір людського голосу, давати можливість для власної інтерпретації й живого виконавського діалогу з музикою та текстом”.
Зоряна Кушплер
Збірка “Українські арії та романси з репертуару Зоряни Кушплер” укладена для середнього голосу — одного з найбільш гнучких і різнобарвних у вокальній палітрі. Співачка сподівається, що ця збірка стане у пригоді як професійним вокалістам, так і студентам, викладачам, концертмейстерам та всім, хто прагне глибше пізнати багатство і виразність української вокальної класики.
“У цей складний і водночас визначальний для України час українська музика набуває особливого значення, – додає оперна співачка. – Вона є не лише джерелом емоційної підтримки, а й засобом утвердження культурної ідентичності, голосом, який звучить у світі на захист нашої гідності та історичної пам’яті. Відтворюючи українські романси та арії, ми не лише звертаємося до краси минулого, а й будуємо культурний фундамент для майбутнього”.
Будувати культурний фундамент для майбутнього – одна із головних цілей Зоряни Кушплер. Досягає її співачка не лише яскравою співочою кар’єрою, а й викладацькою діяльністю. Так, від 25 до 31 травня у Львові, у приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької, відбуватиметься авторський вокальний майстерклас під керівництвом Зоряни Кушплер. У цьому символічному місці – помешканні, а нині музеї, легендарної оперної співачки ХХ століття Соломії Крушельницької – володарка мецо-сопрано тиждень працюватиме з молодими виконавцями над вдосконаленням техніки, пошуком природного звучання голосу, фразуванням, диханням і сценічною виразністю. Такі майстеркласи Зоряна Кушплер проводить періодично в Австрії, Німеччині, Японії, Бельгії, Литві та Україні. Також співачка бере участь як ментор у літніх оперних школах та міжнародних вокальних конкурсах як членкиня журі.
“Ділитимуся з вокалістами досвідом роботи на найкращих оперних сценах світу, – каже Зоряна Кушплер. – Моя мета – допомогти учням знайти природне звучання голосу, вдосконалити вокальну техніку та глибше відчути музику”.
А завершальним акордом цьогорічного перебування Зоряни Кушплер у Львові – місті її дитинства та юності – стане Гала-концерт у Львівському органному залі 30 травня. У вечорі оперних арій співатиме як сама оперна співачка зі світовою славою, так і її нові учні. Цей концерт обіцяє стати справжнім святом вокального мистецтва, де звучатимуть найяскравіші композиції різних епох та країн.
Львівський майстерклас Зоряни Кушплер і презентація збірки нот відбудуться за сприяння Львівського органного залу, Музею Соломії Крушельницької і Галицького музичного товариства.
Цієї неділі, 25 травня 2025 року, Львів стане епіцентром культурного розмаїття! На площі біля пам’ятника Тарасу Шевченку о 14:00 розпочнеться Х ювілейний Форум національних товариств Львівщини. Цей масштабний мистецький захід обіцяє бути яскравим, колоритним та сповненим творчої енергії.
Захід організовує Департамент з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної військової адміністрації.
Форум відбудеться у форматі фестивалю, що дозволить глядачам повністю зануритися у багату палітру культур, які мирно співіснують на території Львівської області. Відвідувачі матимуть унікальну нагоду познайомитися з традиціями, музикою, танцями та національними костюмами представників різних етнічних груп. Це прекрасна нагода для львів’ян та гостей міста розширити свої знання про культурне надбання регіону та відчути атмосферу дружби та взаємоповаги.
Організатори запрошують усіх охочих долучитися до святкування. Вхід на захід вільний, що робить його доступним для широкого кола глядачів. Подібні заходи відіграють ключову роль у зміцненні міжкультурного діалогу та єдності суспільства, особливо в умовах сучасної України, де важливість взаєморозуміння та підтримки національних меншин є пріоритетною. Цей ювілейний Форум стане черговим підтвердженням відкритості та багатогранності Львова як культурної столиці України.
На зламі епох, у невеликому галицькому Стрию, змагалися не лише ідеї, а й мрії про майбутнє через освіту. Тут, упродовж кількох десятиліть, одна за одною постають бурси — українська, польська, єврейська — як дзеркала громадських амбіцій, ідентичності та боротьби за вплив.
Скромні дерев’яні будиночки змінювалися на муровані кам’яниці в центрі міста, а їхні мешканці — юнаки з різних етнічних родин — творили підвалини нового суспільства.
У стінах «Руської бурси» вчився Степан Бандера, польська бурса носила ім’я Адама Міцкевича, а єврейська громада збудувала свою в часи війни. Стрий стає містом, де під дахами гуртожитків визрівають нації.
Руська бурса
Товариство «Руська бурса» засновано в Стрию у 1876 році за ініціативою місцевого катехита о. Юліана Федусевича(1847-1914).[1] Воно мало на меті створення «бурси» (гуртожитку) для української молоді, яка навчалася в реальній школі, що мала статус повної(вищої), а згодом, з 1888 року, – класичної гімназії, а також всебічної підтримки соціально незахищених учнів. Заступником голови товариства був Іван Вахнянин(1847-1909). Ідейним натхненником і меценатом став Степан Дубравський(1829-1909). Спершу володіло дерев’яним будинком на Ланах біля старого кладовища. Там мешкали з родинами Іван Вахнянин і Лев Гузар. Діяльність обмежувалась позичанням книжок.
Юліан Федусевич(1847-1914)
Тогочасна газета писала:
В Стрию истнує від многих лїт товариство «Руска Бурса», котре посїдало власну реальність на передмістю “Лани” за цвинтарем. Реальність тую, не представляючу задля далекого положеня надто великих виглядів на побільшенє вартости в будучности, продала «Руска Бурса» в осени 1892 р. під користними услівями, бо за 11.000 зр. Маючи в руках більшій капіталик, порішила «Руска Бурса» зужиткувати єго з кождого погляду користно і для того закупила в самій найкрасшій части середмістя, т. є. при улици Гоша [між староством а ґімназією] великій пляц, на котрім уже з раною весною сего року розпічне будувати одноповерхову каменицю яко власність товариства «Руска Бурса». Однак куплений пляц єсть так просторий, що на будову каменицї Бурси вистане менша єго половина, і для того задумали стрийскі Русини відкупити від товариства «Руска Бурса» злишну часть пляцу і зараз при каменици бурсовій вибудувати велику салю з бічними убікаціями, а евентуально і другу ще каменицю, де містились би рускі товариства.[2]
Згадану вище будівлю зведено у 1893 році. Бурса розпочала роботу на початку 1896 року і вміщувала кілька десятків учнів-українців(русинів), батьки яких були членами товариства. Місцеві поляки аналогічну установу організують лише за кілька років.
Це рядовий центральноосьовий будинок площею 405 м. кв. 1893. Стиль історизм з елементами сецесії.(Сьогодні у приміщенні Управління соціального захисту Стрийської міської ради. Вул. Незалежності, 3 Охоронний номер 2029-м).
Фасад тинькований оздоблений на рівні першого поверху лінійним рустом. Вікна другого поверху з простим обрамленням і планкою-сандриком. Під ними тафлі, декоровані поліхромною керамічною плиткою з етнічними мотивами. З первісної конструкції втрачений балкон в центральному ризаліті, двері широкої вхідної брами і декор першого поверху. Керував будівельними роботами Тома Красінський. Будівля більше відома як «Крайовий союз господарсько-молочарський союз». Під шаром штукатурки прихований напис «Краєвий союз молочарский». Після заснування у 1904 році Союзу руських молочарських спілок(з 1907 року «Крайовий союз господарсько-молочарський») у будівлі розмістився осідок товариства.[3]
Перша будівля «Руської бурси»
За реалізовану ділянку товариство отримало 83 тисячі корон. Щороку надходили пожертви приватних осіб і різноманітних товариств. У 1906 році Степан Дубравський заповів у фонд Бурси 20 тисяч корон, що давало можливість виплачувати стипендії бідним учням.
Підтримкою українських навчальних закладів, виданням літератури, підготовкою українських педагогічних кадрів та опікою над ними займалася громадська організація, яка неодноразово змінювала назву: до 1912 року — Руське товариство педагогічне, у 1912-1926 роках — Українське педагогічне товариство, у 1926-1939 роках — «Рідна школа» – Українське педагогічне товариство. У 1908 році зусиллями Педагогічного товариства у Львові споруджено бурсу для 300 учнів.
Бурсою в Стрию активно опікувалось створене у 1883 році «Братство Св. Миколая». Мета Братства визначена у першому параграфі його статуту: наглядати за мораллю загалом, підтримувати та скріплювати греко-католицький обряд підтримуванням хорового церковного співу, дотримуватися порядку і прикрашати храм, допомагати поширенню просвіти; робити пожертви для вбогої руської молоді, яка навчається у публічних школах і поміщена у місцевій «Руській бурсі», а саму бурсу перебрати під своє керівництво та взяти на утриманнях. Сприяти отриманню юнаками ремісничих спеціальностей.
Члени Братства Тома та Іван Красінські брали активну участь у роботі «Руської Бурси», зокрема Тома був членом Наглядової ради товариства, а Іван керував будівництвом нового приміщення по вулиці Крашевського (нині Гайдамацька), яке розпочато у липні 1912 року.[4]
Загальний нагляд здійснював катехит гімназії о. Юліан Дзерович(1871-1943), обов’язки скарбника виконував Остап Весоловський, префектом товариства був Омелян Колодницький. Плани будівлі виготовив інженер Степан Турин (1878-1959).[5]
«Руська бурса»
Через важкі матеріальні умови інтернат до війни повноцінно так і не запрацював. Тоді у місті діяли: польські Бурса імені Адама Міцкевича(48 вихованців), Селянська Бурса «Товариства школи людової» ім. графа Анджея Потоцького(34), українські «Руська Бурса»(у стадії будівництва), бурса товариства «Просвіта»(53), Руська Бурса Св. Володимира(35) та єврейська бурса(19).[6]
Реміснича бурса по вул. Кривій (будівля не збереглася)
Через два роки розпочалася Перша світова війна, під час якої споруда використовувалась як шпиталь. У 1915/16, 1916/17, 1917/18 навчальних роках жодна бурса у місті не діяла. У ході польсько-української війни будівлю утримувала Галицька армія. З встановлення польської влади у приміщеннях Бурси знову розмістилися військові підрозділи. Відновлення повноцінного шкільного життя наступило тільки наприкінці 1920 року. Бурсу повернуто громаді вщент зруйнованою.
На задньому плані будівля Бурси з прапором Червоного Хреста. 1915 рік.
«Українське педагогічне товариство(УПТ) ім. Маркіяна Шашкевича» 3 лютого 1920 року відкриває 4-річну приватну учительську семінарію з українською мовою викладання і 4-класну народну школу. Хоча діяла вона вже майже рік. Ініціатором став о. Микола Галянт.
«Руська Бурса» (фото з колекції Василя Піряника)
«…школа містилася в темних убікаціях Народного Дому, побіч кіна, спільно з касином і американською кухнею… У 1920/1921 у тому самому приміщенні курси відновлено як приватні збірні лекції за дозволом місцевої політичної влади».[7]
Наступного року школу, яку почергово очолювали Василь Гарасимчук, Михайло Білик, Тадей Залеський, перенесли в зруйноване приміщення «Руської бурси» без вікон та печей. Тоді, на четвертому році існування курсів, заняття відвідували 120 дівчат.[8] Повну оплату, 1000 марок на місяць, платили 87 учениць. Керівник семінарії отримував 5000, а вчителі 100 – 150 марок в годину. Педагогічний колектив: Осип Туна, Михайло Кебузинський, Роман Стельмахів, Теодор Романишин, Василь Лебіщак, Василь Гарасимчук, Михайло Капшій, Іван Мариняк, Іванна Вітковицька, Осип Сілецький(1876-1942), о. Йосиф Савицький(1882-1943) та інші. Майбутня українська 7-класна школа вправ при приватній жіночій семінарії товариства У.П.Т. «Рідна школа» до 1939 року навчатиме релігії, української, польської, німецької мови, рахунків з геометрією, природи, географії, рисунків, співу, руханки та ручних робіт.[9]
У 1922 році товариство передало безоплатно частину приміщення терміном на 5 років І-й гімназії для розміщення т. зв. паралельних класів з українською мовою викладання.[10] До 1924 року фактично діяла самостійна українська гімназія з окремим керівником.
У цей час в стінах «Руської Бурси» навчався Степан Бандера. Описуючи гімназію і шкільних товаришів, Ярослав Рак зазначав: «Я вперше стрінув Бандеру в році 1922 по вакаціях, коли я з родиною перенісся до Стрия. Я застав його в клясі 4-ій Б, в Українській бурсі, на другому поверсі, остання кляса на полуднє від вулиці Крашевського […]. Стефко Бандера сидів у передостанній лавці при вікні».[11]
Але вже 31липня 1924 року вступив в дію закон «Про деякі положення в організації шкільництва», що згодом отримав назву «Кресового шкільного закону». Основним типом державної школи стала двомовна (утраквістична). Утраквістичні класи перейменованої Державної гімназії ім. Юзефа Пілсудського спершу містилися у приміщенні «Руської Бурси». Станом на 1928/29 навчальний рік 13 класів, кабінет керівника, кімната для вчителів, бібліотека української літератури, спортивний зал. На подвір’ї – стадіон.[12] У 1932 році там їх залишилось тільки три і додано польські. До 1939 року класи розділи між двома польськими навчальними закладами міста.
У 1930-х рр. напис «Руска бурса» замінено на «Українська бурса», що помітно на фотографії:
Вид на будівлю бурси. Помітний напис – «Українська Бурса. 1912»
Польська бурса ім. Адама Міцкевича
Гімназійна бурса ім. А. Міцкевича завдячує своєю появою директору Стрийської гімназії, шкільному раднику Каролю Петеленцу. Під час масштабних святкувань 100-річчя народження Адама Міцкевича 1898 року, з його ініціативи створено товариство для будівництва польської бурси. На зібрані кошти з добровільних пожертв і субвенцій розпочато будівництво 1901 року за планами Тадея Ільницького на вулиці Крашевського, неподалік «Руської бурси».
Вже у вересні 1902 року бурса прийняла перших 37 учнів під опікою професора гімназії Францішека Вальчака.
3 травня 1903 року будівлю освятив львівський архієпископ Юзеф Більчевський.
Товариство Бурси ім. Адама Міцкевича очолив президент Стрийського окружного суду Альфред Гінце[13].
Польська бурса ім. Адама Міцкевича
Єврейська бурса
Аналогічний заклад створили місцеві євреї. Хоча будівля датована 1912 роком, остаточного вигляду вона набула лише 1918.
Розташована на вулиці Шевченка, 70, будівля вирізнялася національною єврейською орнаментикою та написом на фасаді, що свідчив про її призначення.
Єврейська бурса
Ця бурса стала важливим центром освіти та культури для єврейської громади Стрия, яка мала глибоке коріння в місті ще з XVI століття.У 1576 році король Стефан Баторій офіційно надав євреям право проживання в Стрию, що сприяло розвитку єврейської спільноти.
Єврейська бурса
Під час Першої світової війни, коли місто тимчасово перебувало під контролем російських військ, єврейська громада зазнала переслідувань.У відповідь на це, у 1918–1919 роках, коли Стрий входив до складу Західноукраїнської Народної Республіки, єврейські організації сформували загін самооборони та брали участь у громадському житті міста.
Сьогодні будівля колишньої єврейської бурси використовується як школа №2, зберігаючи архітектурні елементи, що нагадують про її історичне призначення.
Єврейська бурса у Стрию є свідченням багатонаціонального минулого міста та важливою частиною його культурної спадщини.
Бурси Стрия — це більше, ніж просто інтернати для учнів. Це архітектурні й ідеологічні пам’ятки взаємодії, конкуренції та співіснування трьох громад у багатонаціональному місті. Вони стали мікрокосмом освітніх амбіцій, інструментами виховання, і навіть — осередками національного пробудження. І хоч історичні бурі не раз змінювали їхню долю, сліди того, як у стінах бурси творилася майбутня еліта — залишаються помітними й донині.
Микола ЗАКУСОВ
[1] Отець Федусевич прибув до Стрия у 1872 році як другий сотрудник при місцевому парохові разом з дружиною Павлиною з роду Грушкевич і 35 років пропрацював на педагогічній ниві.
[2] Діло. 1893, 8 лютого. Див. Коренець Д. Спомин стриянина. Діло. 1928, 2 серпня, с.2-3.
[3] Закусов М. Б., Кравець О. З. Архітектурні пам’ятки Стрия. Стрий: Видавничий дім «Укрпол», 2020. С.86-87.
[4] Боднарук І. Де залишилось моє серце. Статті про рідний край та його політичних і культурних діячів на Батьківщині й скитальщині. Стрий, 1998. С.17.
[5] Освітня домівка ВПУ-34. Історія. Стрий: Щедрик, 2004. С.11.
[6] Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Stryju za rok szkolny 1913.
[7] ЦДІАЛ України, ф.206, оп.1, спр.2389, арк.5. Див. Діло. 1922, 6 вересня.
[8] Див. Ісаєвич(Чабанівна) Н. Стрий і Перемишль. Картки споминів. Confraternitas: Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича. Л., 2006 – 2007. С. 883 – 897.
[9] Закусов М., Кравець О. Старий Стрий. Вид. 2-ге, випр. і доп. Стрий: Видавничий дім «Укрпол», 2018. С.141-143.
Концерт «Ніби вчора… 25 років без тебе» — це щира і зворушлива шана пам’яті Ігоря Білозіра — видатного українського композитора, співака і митця. У зв’язку зі значним інтересом і повним аншлагом на концерт пам’яті Ігоря Білозіра 26 травня, організатори оголосили додаткову дату — 27 травня. Подія відбудеться у Львівській національній філармонії. Початок о 19:00, повідомили організатори Zahid concert agency.
Минуло вже 25 років відтоді, як Ігор Білозір відійшов у вічність, однак його пісні й надалі звучать у серцях українців, залишаючись символом гідності, любові до України та незламності духу. Саме тому цей концерт об’єднує не лише сучасних артистів і друзів композитора, а й тисячі слухачів, які знову й знову приходять, щоб згадати, послухати та подякувати.
У програмі вечора — найвідоміші твори Ігоря Білозіра, живі виступи, спогади, відеоматеріали, світлові інсталяції та особлива атмосфера музичної пам’яті. У концерті візьмуть участь:
Піккардійська Терція Оксана Муха Павло Табаков Володимир Питель Петро Радейко Юлія Божик Ірина Доля Гурт “BOYKY”
Ведуча — Ольга Гошовська
“Кожна пісня, кожне слово цього вечора — це вдячність за творчість, за українську пісню, що звучить крізь роки. Запрошуємо!” — кличуть на додатковий концерт організатори.
125-та окрема бригада територіальної оборони ЗСУ отримала 14 мінометів та три пікапи
У час, коли кожен внесок у перемогу важить на вагу золота, львівський підприємець і меценат Юрій Доскіч вкотре доводить: підтримка армії — це не лише обов’язок, а й справа честі.Завдяки його ініціативі та участі у благодійному аукціоні, 125-та окрема бригада територіальної оборони ЗСУ отримала 14 мінометів та три пікапи.
У березні 2025 року, з нагоди третьої річниці створення 125-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, у Львові відбувся благодійний аукціон.Його метою було зібрати кошти на закупівлю необхідного військового обладнання для підрозділу.Серед активних учасників заходу був Юрій Доскіч, який разом зі своїм благодійним фондом «Сімʼї Доскіч» долучився до організації та фінансування ініціативи.
125-та окрема бригада територіальної оборони ЗСУ отримала 14 мінометів та три пікапи
Завдяки спільним зусиллям благодійників, волонтерів та представників влади, зокрема голови Львівської ОВА Максима Козицького, вдалося зібрати кошти на закупівлю 14 мінометів калібру 120 мм та трьох пікапів.Це суттєво посилить обороноздатність бригади на передовій.
125-та окрема бригада територіальної оборони ЗСУ отримала 14 мінометів та три пікапи
Юрій Доскіч висловив подяку всім, хто долучився до цієї справи, особливо відзначивши волонтера Сергія Бадяка та народного депутата Ростислава Тістику, який активно підтримує ініціативи з допомоги військовим.
125-та окрема бригада територіальної оборони ЗСУ отримала 14 мінометів та три пікапи
Історія Юрія Доскіча — це приклад того, як особиста ініціатива та небайдужість можуть мати реальний вплив на хід війни.Його внесок у підтримку ЗСУ надихає інших долучатися до спільної справи.Адже тільки разом ми зможемо досягти перемоги.
Вулиця Личаківська в районі Верхнього Личакова. Кінець ХІХ століття
Сьогодні знайомимо читачів Фотографій Старого Львова з краєзнавчою статтею про історію Личаківського передмістя, а також звичаї та побут личаков’ян, що була опублікована на шпальтах часопису Львівські вісті у 1943 році (№232 від 10 жовтня) під криптонімом “Е”.
Станція Личаків у Львові і трамвайна колія (фото 1910 року з Austro-Hungarian Bahnhöfe)
Наш любий Личаків! Оригінальна дільниця Львова
Львів, 9 ЖОВТНЯ.
На південь від Цісарського ліску, по якому відбули ми прохід попередньої неділі, лежить Личаків. Назву його виводять від слова «личаки» або від німецького слова «Ліценгоф». Вона появилась у XVIII ст. і здобула собі повне громадянство. В давніших часах Личаківська вулиця, яка тягнеться широким шляхом від самого майже середмістя аж до Глинян і Золочева і дальше, на схід до Києва, звалась Глинянською дорогою. Туди давніше вів шлях не лише на Київ, але й на південь через Молдавію та Волощину до Царгороду.
Початки Личаківської оселі записують історики на XV ст. і зв’язують їх з священиком Миколаєм, сином Блазія. В XVII ст. була тут уже велика оселя, що нараховувала понад 200 домів. Гарні сади і городи були прикрасою цієї оселі. Сонячне положення дозволяло на узбіччях Цісарського ліску, здовж дороги плекати виноград, який і дозволяв містові мати своє власне вино.
Давня Личаківська (Бродівська, Винниківська) рогатка. Літографія 1852 року
Та не лише сонце і вино було притаманне Личаковові. Головне, тут кипіло завжди повне життя, яке і тепер є тут дуже рухливе. Глинянським шляхом ішли безупинно вози з товарами: одні на схід, інші зі сходу до Львова і дальше на захід. Особливо пожвавлювалось тут життя, коли зі Львова виїздив у дорогу до Туреччини великий купецький табор т. зв. каравана. Така каравана складалася часом з кількадесяти возів. Спеціяльних великих возів на цю дорогу доставляли фахові візники, які удержували по кількадесять коней. Такі підприємці були не лише дуже заможні, але мали загальну почесть і цінились розумними і досвідченими; вони знали добре мову та звичаї східних народів. Плачено їм від ваги товару.
Такою караваною перевозили транспорти до Царгороду та назад у Львів. Проводив караваною «караван-баша», який був нераз вірменин, бо вірмени мали найбільші зв’язки з Туреччиною. В дорозі «караван-баша» мав необмежену владу над караваною і відповідав за її цілість. Це було нелегке завдання, бо каравані грозили часом великі небезпеки. Як це й читаємо в деяких романтичних оповіданнях, на каравану нападали часом розбійники або татари по кількасот, чи й кілька тисяч людей,. Тому купці виправлялись у дорогу озброєні зі службою й найманими людьми та нераз мусіли зводити бій з напасниками.
Каравана збиралася в дорогу біля колишньої рогачки, коло Кривчич. Подорожніх прощали їх кревні та приятелі при участі мешканців Львова. Яка ж була радість, коли до міста наспіла вістка: «Каравана їде». На Глинянський шлях виходили великі маси львов’ян і вітали поворот купців.
Козаки під Львовом у 1655 році. Фото з https://zbruc.eu/node/43547
Глинянським шляхом ішли теж до Львова різні воєнні походи. В 1648 році на личаківській височині стояли козацькі війська. Гетьман Богдан Хмельницький мав свою кватиру по правій стороні Личаківської вулиці (йдучи від міста) в околиці за церквою св. Петра і Павла. Тут теж мешкав татарський провідник Тугай-бей. В околиці теперішньої Крупарської вулиці стояли татари, а головний козацький табор був під Кривчичами. Ще тепер показують там дуби, які звуть «дубами Хмельницького». Теж і в 1655 році українські війська прийшли Глинянським шляхом. В 1672 році стояли тут турки.
І в новіших часах Личаківська вулиця була теремом боїв (1918 р.) і воєнних походів. — Сюди ішов також відворот большевиків І941 року.
Вулиця Личаківська, поч. ХХ ст.
Колись, ще до XIX ст. мав Личаків вигляд справжнього передмістя, навіть села. Було багато садів і городів, бічні вулички йшли серед дерев і живоплотів, подвір’я були обведені штахетами або парканами. Тут і там були більші двори, а найбільша палата Вишневецьких приміщувалась там, де тепер є Школа глухонімих. Були ще малі домики, вкриті ґонтами, на поверсі малі кімнатки з вікном під дашком. Були й хати зі солом’яною стріхою. Тепер Личаків далеко забудований великими поверховими будівлями. Навіть ген за залізничою стацією є велика т. зв. Професорська колонія з модерними каменицями. Здовж личаківського шляху аж до Лисинич і тягнуться великі мешкальні доми. Сьогодні Личаків – це велика і дільнитя великого Львова, дільния, яка має в собі багато з української традиції й яку українці і спеціяльно люблять.
Й. Свобода. Церква Петра і Павла
Осередком українського життя на Личакові, який мав чимало заслужених громадян, була в останніх роках парохіяльна церква св. Петра й Павла та читальня «Просвіти» при Крупарській вулиці. Давньою парохіяльною церквою Личакова була церква Воздвиження Чесного Хреста, що стояла під Цісарським ліском. Першу згадку про цю церкву маємо з 1539 року; вона належала до найбідніших парохій і приносила найменші складки, які владжували братства. Визначнішим громадянином тоді був Андрій Рибитва. 1786 року цісар Йосип ІІ скасував церкву й на її місце українці дістали церкву св. Петра й Павла. На церковному цвинтарі стояв хрест, виставлений мешканцями Личакова.
Церкву св. Петра й Павла побудовано 1660 року, як невеличку придорожню каплицю. Вона мала тоді барокову фасаду з ґотичною вежею. Зчасом поширено її та перебудовано в ґотичному стилю. З того часу залишилась задня частина церкви, проповідниця та образ Богородиці в середньому вівтарі. Церквою опікувався спеціяльно єпископ Білянський, який добудував чолову фаціяту у виді трикутника в античному стилю. Прикрасою церкви є іконостас, який малював маляр Білянський. Бічні рококові вівтарі з дуже гарними мальовилами другого українського маляра Луки Долинського вже не існують. На їх місці стоять вівтарі з іконами малярів Т. Копистинського та А. Манастирського. Один образ Долинського залишився до наших часі в парохіяльній канцелярії. Біля головного вівтаря похоронено добродія й опікуна церкви єпископа Білянського.
Капличка Божої Матері на вул. Личаківській, кін. ХІХ ст.
У великому поважанню личаків’ян є капличка, з якою зв’язана легенда про те, як славний авантурник «пан Каньовський» осліп після того, коли велів збурити фігуру Богородиці, за яку завадила ніччю його повозка. При будові каплиці заслужились крупар Парада та громадянка Горецька.
Гордістю личаков’ян, як і всіх львівських українців є бойківська церковця ОО. Студитів біля Кривчич. Личаків має свій власний парк, романтичний своїм природним положенням. Тут на Личакові найбільший і найкращий львівський цвинтар з багатьма гробами славних громадян.
Вид Львова з кінця ХVІІІ ст. (фрагмент, стрілкою позначено “Чортів Млин”)
Найдовше давній характер залишився на горішньому Личакові. Горби були вкриті корчами, місцями розкопані для добуванням піску. Частина Личакова здовж теперішньої вулиці Петра звалась Баворівкою, вища – коло цвинтаря Мазурівкою. На личаківській горі, де тепер парк, стояла колись руїна, названа «діявольським млином». Якийсь промисловець поставив тут вітряковий млин, але сильний вітер ломив завжди крила вітряка й він залишив його на поталу долі. Личаков’яни бачили в ньому діявольську оселю, почали це місце засаджувати деревами. Так виріс Личаківський парк.
Личаківський парк, створений А.Рерінгом. Фото початків XX
Другий на ціле століття старший парк – це Цетнерівка, чи згодом ботанічний сад. Засновником його був белзький воєвода Ігнатій Цетнер в кінці XVIII ст. Тут під лісом побудував він палату і біля неї заснував сад. Тут були теж і закордонні дерева, як і різні квіти. Славні були оранжерії Цетнера, який здобув собі славу огородника-аматора. В парку були альтани, лавочки, криничка, ставок. Тепер залишилось там лише кілька дерев і запушене місце.
У вирішальних матчах сезону гратиме львівський гандбольний клуб «Галичанка». У четвер та п’ятницю, 22 та 24 травня, у Львові пройде фінальний тур жіночої Суперліги з гандболу. У вирішальних матчах сезону гратиме львівський гандбольний клуб «Галичанка».
22 травня о 15:00 «Галичанка» зіграє проти київського «Спартака», а 24 травня о 19:00 — проти ужгородських «Карпат». Обидва матчі відбудуться у легкоатлетичному комплексі з велотреком СКА, за адресою: вул. Клепарівська, 39А.
«Галичанка» — 11-разовий чемпіон України та одна з провідних команд країни, яка стабільно представляє Львів на всеукраїнському та міжнародному рівнях. Команда є основою національної збірної України.
І хоча весна-2025 не дуже радує усіх нас теплом, серця зігрівають нові пісні, присвячені цій дивовижній порі року. Співак та композитор, переможець популярних телепроєктів «Шанс» і «Голос країни» Павло Табаков представляє емоційну романтичну прем’єру «Пливе весна».
У новій авторській пісні Табаков буквально розкриває власну душу — на новинку «Пливе весна» співака надихнув раптовий спогад про давнє курортне кохання, яке залишилось в пам’яті на роки.
Павло Табаков
«Це був початок весни… Карпати… Мені було 20 років. З гітарою через плече, повний надій і мрій, — пригадує романтик Табаков. — Їй було 18. Красива, впевнена у собі, в шовковій червоній сукні і бездонними очима, в яких було трохи суму… Ми говорили ночами, співали, сміялися, цілувалися в парку. А потім — кінець відпустки. І кінець нашої красивої історії. Вона сідає в потяг до Кривого Рогу, а я з очима, повними сліз, біжу по перону і розумію, як навколо пливе і розквітає весна… З цієї емоції через роки у мене й народилася нова пісня».
«Пливе весна» – це історія про ніжність, пристрасть і загадковість стосунків, у яких кохання палає не менш яскраво, ніж весняне сонце за вікном. Чуттєві поетичні рядки (автор Лідія Лазурко), мелодійна мова музики, виразні образи закоханих, у яких кожен зможе впізнати власну історію кохання.
«Я не соромлюсь почуттів, які були, – каже Павло Табаков. – Тоді, у 20 років, я вперше по-справжньому відчув, що таке любов. І що таке… втрата. Цей момент залишився зі мною на все життя. Іноді весна приходить не лише за вікнами, а й проростає всередині нас. Як виявилося, надовго».
гетьман Станіслав Яблоновський, який обороняв Львів від татарської орди у лютому 1695 року, у парадному обладунку
Ось цей вельможа, якого ви бачите на гравюрі і який похований в самісінькому центрі Львова в єзуїтському костелі, був останнім, хто близько 300 років тому обороняв наше місто від татарських орд.
Перенесіться у своїй уяві у вже далекий 1695 рік, коли татарська орда кількістю до 12 тисяч вершників, підійшла під мури нашого Львова і востаннє спробувала оволодіти містом.
Судіть самі: 9 лютого татарський авангард під проводом хана Шенбаз-Гірея рушив з-під Золочева і вже в четвер 10 лютого був під мурами нашого міста, яке змогло виставити для оборони заледве близько трьох тисяч бійців.
Спочатку татари хотіли в звичний для них (з попередніх рейдів) спосіб увірватися до Львова через Галицьке передмістя (приблизно район теперішньої площі Митної). Але, трапився казус: у підльвівському селі Тарасівка спійманий татарами підстароста під тортурами сказав, що оборонців Львова вп’ятеро (!) більше. І, тому татари вирушили на штурм Львова іншим шляхом: попід Кайзервальд і Старе Знесіння на краківське передмістя, перегрупувавши сюди свою кінноту із сусідніх сіл – Ляшок Мурованих і Сорок. А, перед тим, татари випалили дощенту Збоїска, Кривчиці, Підголоско і Замарстинів.
На цій карті позначено місця, з яких татари атакували Львів у лютому 1695 року. Джерело
Отож, головний бій татарам гетьман Станіслав Яблоновський спробував було дати в районі теперішньої вулиці Богдана Хмельницького, Замарстинівської і проспекту Чорновола, але за кілька годин після надзвичайно виснажливого і кровопролитного бою, змушений був відвести свої хоругви ближче до Середмістя.
А, от тоді й почалося найцікавіше: як пише очевидець тих подій “…натовпи міщан і селян з ціпами та косами, які вискакували з усіх кутків уповільнили вже, ніби, безперешкодне просування татар до центру міста… в районі Старого Ринку татари потрапили у вузенькі вулички… Тоді в місті брали все, що потрапляло під руку і вискакуючи через Краківську браму вступали у бій. Бойовище тоді точилося під самими мурами костелу святої Марії Сніжної”. Але, усе краківське передмістя палало…
Того дня – 11 лютого головною помилкою татар стало те, що вони дали себе втягнути у вуличні бої, де татарські кіннотники не маючи змоги розвернутися у звичну для себе лаву, були майже безпорадні. Погодьтеся, важко прицілитися з лука, коли тобі в голову з вікна летить вазонок з алоє або ж відро з помиями… Тому, о четвертій годині по обіді зваживши на колосальні втрати, татарські хани почали відводити рештки своїх військ із львівського передмістя.
Гетьман Яблоновський, який у ці дні вів свого щоденника, записав тоді, що на вулицях Львова тоді загинуло більше тисячі татар. Самі ж татари попідбирали деякі з тих трупів і знесли їх до найближчої православної церкви і там їх разом з церквою й спалили. А решту трупів, які вже не вміщалися у тій церкві, позносили до чотирьох сусідніх хат і вже там спалили. З нашого боку – пише гетьман Яблоновський, було близько сотні вбитими і до пів-сотні раненими.
Українських міщан, які загинули того дня у боях з татарами, поховали на православному цвинтарі Богоявленської церкви (в районі теперішнього перехрестя вулиць князя Романа і вулиці Франка), а католиків – біля костелу святої Марії Сніжної, де відбувалася запекла битва за Краківську браму. А, от татар, які ще лишилися лежати на львівських вулицях, поховали в кількох могилах на передмісті (на мою думку це нинішнє перехрестя вулиць Гуцульської і Кривоноса).
Так міг виглядати татарський вершник під час останнього нападу орди на Львів в лютому 1695 року
Вже з настанням світанку татарська орда рушила на Дороговиж під Львовом як пишуть “…у зв’язку із наближенням урагану”.
… А, далі доля ніби покинула тих татар назавше. Посудіть самі: із Дороговижа вони рушили до Жидачева, Галича і Тисмениці, спалюючи по дорозі все – за словами очевидця – що потрапляло їм на очі. Навіть в ясир наших людей тоді не брали, бо не мали чим харчувати. Але в ті дні в Галичині вдарив такий лютий мороз, що як пишуть “…на морозі гинули татарські коні і десятками гинули поранені татари”. І, врешті, 20 лютого вже за Снятином те, що ще залишилося від татарської орди, але вже майже без коней, переправилося через Прут і вийшло за межі нашого краю у напрямку Степу.
… Отаким запам’ятали львів’яни місяць лютий 1695 року, коли нога останнього татарина покинула нашу землю…
У кав’ярні-галереї “Штука” триває унікальна виставка “Львів як цукерочка!”
Львів — місто, де кожен камінь і кожна вуличка дихають історією, а повітря наповнене ароматом кави та солодощів. У кав’ярні-галереї “Штука” триває унікальна виставка “Львів як цукерочка!”, що відкрилася 3 травня і запрошує відвідувачів до кінця липня відкрити для себе “солодкий” Львів. Це не просто експозиція, а справжня подорож у минуле, що розкриває кондитерські традиції міста, які зробили його солодкою столицею України та відомим у всій Європі.
Експозиція, створена за участі колекціонера та мистецького керівника галереї Євгена Булавіна та художниці й історикині архітектури Тетяни Казанцевої, вперше презентує унікальні артефакти з приватної колекції Булавіна. Тут можна побачити старовинні упаковки цукерок, рекламні плакати, вивіски та інші предмети, пов’язані з легендарними львівськими кондитерськими. Доповнюють колекцію акварелі Тетяни Казанцевої, що відтворюють затишні інтер’єри цукерень, та історичні фотографії, які переносять у довоєнний Львів — час, коли місто славилося як кондитерський центр Європи.
У кав’ярні-галереї “Штука” триває унікальна виставка “Львів як цукерочка!”
Виставка розповідає про знакові кондитерські, такі як Залевського, чиї солодощі були візитівкою міста, та цукерню “Франка”, що стала попередницею сучасної “Галки”. Особливе місце займає історія “Світоча”, який у другій половині XX століття об’єднав традиції кондитерських “Хазет”, “Бранка” та **“Фортуна Нова”. Останню заснувала українська підприємиця Климентина Авдикович за підтримки Митрополита Андрея Шептицького, що підкреслює важливий внесок української громади в солодку спадщину Львова. Ці артефакти та історії оживають завдяки розповідям кураторів, які діляться своєю любов’ю до міста та його традицій.
У кав’ярні-галереї “Штука” триває унікальна виставка “Львів як цукерочка!”
Львівські кондитерські традиції сягають кінця XVIII – початку XIX століття, коли місто стало важливим культурним і торговельним центром Галичини. У довоєнний період цукерні, такі як Залевського чи “Бранка”, були не лише місцем для смакування солодощів, а й осередками світського життя, де збиралися інтелігенція, митці та гості міста. Цукерки, печиво та шоколад зі Львова експортувалися до Відня, Парижа й інших європейських столиць, а львівські кондитери славилися своєю майстерністю.
Особливо цікавою є постать Климентини Авдикович, яка в 1920-х роках заснувала “Фортуну Нову”. Її підприємство стало символом українського підприємництва, а підтримка Андрея Шептицького додала йому духовного значення. Завдяки таким ініціативам Львів зберігав свою ідентичність навіть у складні часи. Виставка “Львів як цукерочка!” повертає нас до цих сторінок історії, показуючи, як солодощі стали частиною культурного коду міста.
У кав’ярні-галереї “Штука” триває унікальна виставка “Львів як цукерочка!”
Експозиція працює щодня до кінця липня з 10:00 до 19:30 у кав’ярні-галереї “Штука”. Вхід вільний, тож кожен може долучитися до цієї солодкої подорожі. Виставка стане чудовим приводом провести час із сім’єю, друзями чи навіть наодинці, насолоджуючись красою львівської історії.
“Львів як цукерочка!” — це більше, ніж виставка. Це нагода згадати, чому Львів завжди був особливим, і відчути себе частиною його історії. Солодощі — це не лише про смак, а й про спогади, культуру та любов до рідного міста. Завітайте до “Штуки”, щоб побачити, як цукерки та шоколад розповідали історію Львова, і, можливо, скуштуйте чашку кави в атмосфері, що нагадує старі цукерні.
У кав’ярні-галереї “Штука” триває унікальна виставка “Львів як цукерочка!”
Не зволікайте — приходьте, щоб відкрити солодку душу Львова! Виставка чекає на вас до кінця липня, і кожна хвилина, проведена тут, залишить по собі теплі спогади.
У середу, 21 травня, о 16 годині у Львівському музеї історії релігії (пл. Музейна, 1) відкриють виставку ікон на склі львівської художниці Наталії Хацко «Тиша любові і краси».
Наталія Хацко
Наталія Хацко навчалася на відділі художнього розпису у коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша та на відділі художнього скла Львівської національної академії мистецтв. Зараз працює вчителькою образотворчого мистецтва у львівській СЗШ № 62. Її роботи знаходяться у приватних колекціях як в Україні, так і за її межами.
Робота Наталії Хацко
Ікони, презентовані на виставці, виконані в традиційній техніці розпису на склі олійними фарбами. А із зовнішньої сторони, для створення ефекту об’єму, додано спеціальні контури для малювання на склі.
Робота Наталії Хацко
Основна ідея, яка проходить практично через усі роботи Наталії Хацко, – за допомогою творів показати людям красу і велич Божої любові і милосердя. Крізь тоненьке скло на глядача споглядає Мати Божа з Ісусом. Це інтерпретований погляд художниці на сакральну тематику, на очікування якогось дива, радості, миру та надії на перемогу.
Робота Наталії Хацко
Неповторна краса української природи, надихнула Наталію Хацко на створення казкових, квіткових сюжетів. «Політ на білому коні», «У мареві літа», «Довга дорога», «Світанок в Україні» передають особливий ліричний настрій художниці й залишають неповторне враження. Присутні народні мотиви в орнаментах та колористика ікони на склі майстрині наповнені світлом та особливою атмосферою. Вони вражають своєю безпосередньою простотою, багатством і гармонією барв.
Робота Наталії Хацко
Отож, запрошуємо до Львівського музею історії релігії на виставку ікон на склі Наталії Хацко, в яких органічно поєдналися казка і правда, фантазія і реальність.
У Львові розпочинається важлива ініціатива для рідних загиблих, зниклих безвісти та полонених Захисників і Захисниць — курс “Терапія письмом”, покликаний допомогти впоратися з болем втрати, знайти внутрішню опору та доторкнутися до найглибших емоцій через слово.
Цей курс створено як безпечний простір, де кожна емоція матиме право бути почутою. За словами організаторів, це буде не лише робота з письмом, а й шлях до самопізнання та поступового зцілення. Програма готувалася з великою увагою та підтримкою досвідчених фахівчинь — щоби кожна зустріч стала кроком до себе справжньої.
Основні теми курсу:
фіксація важливих спогадів і почуттів
надання голосу болю, про який важко говорити
зменшення внутрішньої напруги
пошук внутрішньої опори
шлях до відновлення себе
Хто веде курс:
Оля Піліщук — кейс-менеджерка Офісу підтримки родин військових, журналістка
Тетяна Єршова — практикуюча психологиня, арттерапевтка, фахівчиня з технік самопідтримки
Заняття проходитимуть щосуботи. Кількість місць обмежена, участь можлива лише за попередньою реєстрацією. Форма для реєстрації: https://docs.google.com/
📍Адреса: м. Львів, вул. Січових Стрільців, 21 📞Контакт: 068 260 6815
Курс реалізовується в рамках ініціативи “Розвиток Центру допомоги родинам ветеранів” Офісом підтримки родин військових за підтримки Уряду Великої Британії у межах проєкту «Жінки, мир, безпека: діємо разом», який впроваджується Українським жіночим фондом.
Продовжуємо знайомити читачів Фотографій старого Львова з циклом публікацій про історію Знесіння.
Цикл статей “З минулого Знесіння”, авторства український історика, професора Українського вільного університету, дійсного...
