Селище міського типу Нижанковичі (Старосамбірщина, Львівська область) є однією з найдавніших прикордонних точок Галичини. Століттями ця земля була ареною боротьби, торгівлі та місцем розташування величних резиденцій. Серед них особливе місце займає маєток, відомий як Садиба Анни Грім (або Палац Грімів).
Попередні історичні відомості про це місце часто плутані, але найбільш стійка версія пов’язує маєток із родиною Любомирських, а згодом — із графом Потоцьким [1.2]. Легенди свідчать, що саме граф Потоцький, який любив тутешні ліси та приїздив на полювання, подарував цей розкішний маєток своїй фаворитці – Анни Грім, австрійці за походженням, яка прожила тут аж до початку Другої світової війни, після чого виїхала до Відня [1.2].
Палац у Нижанковичах
Цікавий факт (Джерельна Плутанина): Всупереч романтичній легенді про “подарунок коханці”, більш достовірні історичні джерела та довідники кінця ХІХ – початку ХХ століття чітко вказують, що офіційним власником, який фінансував будівництво комплексу, був її чоловік – Кароль Антон Грім (Karol Anton Grimm) [3, 1]. Кароль Грім, як директор Галицького Крайового Банку, представляв фінансову аристократію Львова, і його статки цілком дозволяли створити таку резиденцію [3]. Ймовірно, саме на честь Анни Грім, як господині дому, маєток закріпився у народній пам’яті [1].
Палац у Нижанковичах
Архітектурна Еклектика: Французький Ренесанс та Англійський Котедж
Палац був зведений у 1880-х роках [4], на піку популярності історизму та еклектики, що поєднувала різні стилі в одній будівлі. Це робить його архітектуру надзвичайно цікавою і навіть унікальною для Галичини.
Стильовий Синтез: Основна будівля палацу, що має форму розтягнутої літери «Н» [1.1], є яскравим прикладом неоготики (стрілчасті вікна, асиметричний силует), доповненої рисами неоренесансу, особливо в його французькій інтерпретації [5, 1.1].
Деталі та Оздоблення: Садиба має три витончені башти, що надають їй вигляду справжнього “замку” [1.1]. Фасад та інтер’єри були багато оздоблені: збереглася ліпнина на стелях та стінах, а також елементи фахверку (декоративні дерев’яні конструкції на стінах), що додає будівлі “мисливського” шарму [1.1]. Над парадним входом знаходився родинний графський герб – срібний єдиноріг із золотими очима – символ розсудливості, обережності та чистоти [1.1].
Господарська Частина: Комплекс був чітко розділений. Якщо палац відповідав аристократичній величі, то господарська частина (фільварок, майстерні) була споруджена у більш утилітарному, але елегантному стилі, що нагадує англійські котеджі [1.1, 1.2].
Палац у Нижанковичах
Ландшафтна Перлина та Прикордонні Таємниці
Комплекс не обмежувався палацом. Він включав флігель, оранжерею та великий ландшафтний парк [1.1]. Парк, нині відомий як Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва «Нижанковицький» (площа близько 5,5 га [6]), був розбитий за принципами англійського пейзажного парку, де природні форми гармонійно поєднувалися з екзотичними насадженнями.
Палац у Нижанковичах
Цікавий факт (Загублений Склеп): Сім’я Грімів мала родинний склеп. Сьогодні, внаслідок зміни кордонів після Другої світової війни, цей склеп (де поховані жителі маєтку) знаходиться за кілька десятків метрів від палацу, але вже на території сучасної Польщі [1.2]. Таким чином, історична спадщина Грімів була розділена державною межею.
Від Палацу до Ліцею: Нове Життя
Анна Грім, за свідченнями, покинула маєток перед 1939 роком [1.2]. Після націоналізації маєток використовувався для потреб нової влади, а з 1950-х років знайшов своє тривале призначення. Сьогодні це Нижанковицький професійний ліцей (колишнє СПТУ-73) [7, 2].
Палац у Нижанковичах
Цікавий факт (Бібліотека): Завдяки освітній функції, палац зберігся. Довгий час у частині головної будівлі (включаючи, можливо, найгарніші зали) розміщувалася бібліотека ліцею [1.3, 1.2]. Це символічно: розкішна резиденція, що належала фінансовій еліті, стала осередком знань для сільської молоді.
Палац у Нижанковичах
Звісно, за понад півстоліття використання будівля зазнала значних змін: втрачено деякі декоративні елементи, внутрішнє оздоблення пристосоване під навчальні класи, встановлено пластикові вікна [1.2]. Проте, її величний силует і збережені елементи неоготичної та неоренесансної ліпнини продовжують нагадувати про блискучу епоху австрійської Галичини та родину Грімів. Історія садиби Анни Грім – це історія про те, як архітектурна спадщина переживає кардинальні зміни епох, трансформуючись від елітної резиденції до освітнього центру, але не втрачаючи своєї історичної цінності.
Аристарх БАНДРУК
Список використаних джерел
Orłowicz, Mieczysław.Ilustrowany przewodnik po Galicyi. Lwów, 1919. S. 156. (Згадка про маєтки Грімів у регіоні). 1.1. IGotoWorld.com.Маловідомі палаци України: 24 найкрасивіші з кожної області. 1.2. eXplorer.lviv.ua.Topics – Roy – Нижанковичі. [Краєзнавче джерело про легенду Потоцького/Грім, склеп у Польщі, бібліотеку ліцею]. 1.3. Secret land.Садиба Анни Грім в Нижанковичах. [Згадка про Потоцького/Грім та ПТУ/бібліотеку].
Пшик, В.Укріплені міста, замки, оборонні двори та монастирі Західних земель України (XIII – перша половина XVII ст.). Львів: Дизайн-студія «Балюк», 2008. С. 83-84.
Łoza, Stanisław.Rodziny polskie pochodzenia cudzoziemskiego osiadłe w Warszawie i okolicach. Warszawa, 1932. T. 1. (Інформація про Кароля Антона Гріма та Крайовий Банк).
Войтович, Л.Замок у Нижанковичах і питання його реконструкції. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія: Архітектура. № 609, 2007. С. 89. (Дата будівництва).
Пам’ятки Галичини.Палац Грімів (Нижанковичі). [Посилання на краєзнавчий ресурс, що фіксує адресу: смт Нижанковичі, вул. Кульчицька, 14].
Рішення Львівської обласної ради.Про затвердження меж Парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва «Нижанковицький» від 1984 р.
Історія міст і сіл Української РСР.Львівська область. Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. С. 753. (Згадка про націоналізацію та розміщення СПТУ).
Через шалений попит на квитки організатори оголосили два додаткові виступи Іво Бобул та Лілія Сандулеса у Львові — 2 грудня о 16:30 та 19:30 у Театрі імені Марії Заньковецької.
Легендарний дует української естради, народні артисти України Іво Бобул та Лілія Сандулеса представлять для львівʼян нову програму «Зустріч наша пізня». Організатори обіцяють, що це будуть вечори, сповнені щирих емоцій і пісень, що торкаються серця.
На сцені прозвучать золоті шлягери, що стали класикою української естради: «Берег любові», «А липи цвітуть», «Пізня наша зустріч» та інші пісні, що давно живуть у серцях кількох поколінь слухачів.
“Цей концерт – про шлях, який легендарні артисти пройшли разом із своїми слухачами. Про любов, віру, надію, про пісні, що лунають у найважливіші моменти життя”, – говорять організатори.
Концерт обіцяє стати теплою та душевною музичною подією, де кожна пісня – це історія, пам’ять і живе звучання справжньої української естради.
2 грудня 2025 — додатковий концерт о 16:30 та 19:30 Львів, Театр ім. Марії Заньковецької
На Львівщині стартувало публічне обговорення проєкту Стратегії відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу на період до 2030 року. Цей документ є першою регіональною стратегією у цій сфері. Він має на меті відобразити стратегічне бачення на Львівщині та слугувати пілотною моделлю для розробки загальноукраїнської Стратегії.
Відповідно до нового Закону «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу», Український інститут національної пам’яті спільно з профільним міністерством має розробити всеукраїнську Стратегію наступного року.
Деталі розробки та ключові напрями
Робота над регіональною Стратегією, яка, все ж, чітко формулює й загальноукраїнські візії, триває на Львівщині від травня. До її розробки залучені ветерани та військовослужбовці, історики, науковці, журналісти, освітяни, депутати Львівської обласної ради, а також представники громадського та культурного секторів.
На початку жовтня у Львові відбулася стратегічна сесія, де понад 60 експертів із різних галузей презентували власні напрацювання, сформувавши бачення майбутнього документа та обговоривши ключові виклики у сфері національної пам’яті.
“Документ ґрунтується на чинних Законах України у сфері національної пам’яті, містить аналіз сучасних загроз, результати соціологічного дослідження серед школярів області та визначає комплекс пріоритетів – від подолання колоніальних міфів і підвищення рівня історичної обізнаності до якісно нових підходів у меморіалізації та просвітництві”, – зазначає Антон Петрівський, військовослужбовець ЗСУ та один із ініціаторів створення Стратегії.
Важливість роботи над Стратегією
Начальник Львівської ОВА, депутат облради Максим Козицький наголосив, що робота над стратегією є не менш важливою, ніж міжнародні переговори про завершення війни та майбутнє України.
В.о. голови Львівської обласної ради, заступник голови робочої групи Юрій Холод підкреслив, що інформаційна війна ворога є постійною, і саме самосвідомість українців формує нездоланну зброю:
«Війна на полі бою є головною. Проте інформаційну війну ворог веде проти нас постійно. Українська національна пам’ять, самоусвідомлення себе як сильної, великої та непереможної нації – це те, що формує нашу нездоланну зброю, нашу силу духу і нашу готовність захищати своє та перемагати. Розуміння, якого ми роду, і сила духу потрібні нам завжди, навіть коли давно замовкнуть сирени повітряної тривоги. На сильних не йдуть війною. Тому я вдячний захисникам, науковцям, журналістам, освітянам, громадським діячам та культурній спільноті за цю роботу над проєктом Стратегії. Запрошую всіх мешканців області долучатися до обговорення та надсилати свої пропозиції».
Як долучитися: Список літератури та посилання
Зробити власний внесок у формування сучасної й ефективної політики національної пам’яті на Львівщині можуть усі охочі.
Повний текст для ознайомлення з Проєктом Стратегії доступний за посиланням: https://bit.ly/48wADiL
Для корінного львів’янина фраза “зустрінемось біля України” ніколи не стосувалася геополітики. Це був чіткий код, що означав побачення у самому серці міста — на площі Галицькій, 15. Сьогодні, проходячи повз цю будівлю, ми бачимо лише мовчазний фасад із комерційними вивісками. Проте для кількох поколінь містян це місце було порталом у інший світ — світ “десятої музи”, де сіра буденність розчинялася у променях кінопроєктора.
Історія цієї локації як центру розваг почалася задовго до радянської влади. Ще у 1930-х роках тут, у приміщенні колишнього Галицького акціонерного іпотечного банку, відкрився кінотеатр “Європа” (Europa) [2]. Вже тоді він задав високу планку комфорту, яку пізніше намагалася втримати радянська “Україна”. Власники “Європи” — Адольф Блясбаг, Макс Ангстрайх та Павел Мелнер — зробили ставку на новітні звукові системи Western Electric, що робило кінотеатр одним із найтехнологічніших у Львові [4].
Будівля за адресою пл. Галицька, 15 або пр. Шевченка, 1. Фото Францішека Рихновскі, 1894 рік
Проте справжній розквіт глядацької любові припав на повоєнний час, коли кінотеатр отримав назву “Україна” (орієнтовно 1946 рік) [1]. У 1960–70-х роках похід у кіно був справжнім світським ритуалом, який вимагав підготовки. Це був кінотеатр прем’єрного показу, що мав статус “першої категорії”. Саме тут львів’яни вперше бачили гучні новинки прокату — від трофейних стрічок до французьких комедій з Жаном Маре та індійських мелодрам, на які шикувалися черги аж до пам’ятника Міцкевичу.
Унікальною “фішкою” закладу була атмосфера очікування. Глядачі приходили за 30-40 хвилин до початку сеансу не лише заради буфету. У просторому фоє грав живий естрадний оркестр! Це була візитівка “України”. У 1960-х роках відвідувачі могли насолоджуватися джазовими імпровізаціями та популярними мелодіями у виконанні професійних музикантів [3].
Реклама кінотеатру “Україна”
Цікавий факт: саме у цьому оркестрі перед кіносеансами грав на скрипці легендарний Ігор Хома — майбутній засновник ансамблю “Медікус”, людина, яка стояла біля витоків українського джаз-року та естрадної музики Львова [3]. Також тут починала свій творчий шлях співачка Юлія Пашковська [3]. Тож квиток за 30-50 копійок дарував не лише фільм, а й повноцінний концерт.
Зала кінотеатру вражала своїми масштабами. Станом на 1966 рік “Україна” могла вмістити 732 глядачі [4]. Інтер’єр зберігав залишки колишньої банківської розкоші та “буржуазного” шарму кінотеатру “Європа”: високі стелі, ліпнина, зручні крісла. Пізніше, у 1989 році, кількість місць дещо зменшили до 666 заради комфорту та пожежної безпеки [4].
Ігор Хома (у центрі за роялем) і його джаз-бенд «Medicus»
На фасаді будівлі довгий час висіла вивіска “Новости дня”. Це було нагадування про обов’язковий “навантажувальний” елемент: перед художнім фільмом завжди демонстрували кіножурнал — хроніку політичних та господарських досягнень, яку не можна було пропустити, адже тих, хто запізнився, у зал суворо не пускали контролери.
Зі здобуттям незалежності у 1991 році кінотеатр змінив вивіску на “Галицький центр кіномистецтв”, хоча містяни за звичкою називали його старою назвою [1]. Епоха 90-х принесла нові віяння. У приміщенні кінотеатру відкрилася культова арт-кав’ярня “Вавилон” [1]. Це було місце сили для львівської богеми: тут проводили джазові фестивалі, літературні вечори, обговорювали мистецтво за філіжанкою кави, поки у великому залі крутили вже не стільки прем’єри, скільки арт-хаус або, на жаль, порожнечу.
Будинок площі Галицькій, 15 у Львові. Фото 1969-1972 рр.
Занепад підкрався непомітно. Величезна зала на 700 місць стала економічно невигідною в еру домашнього відео та появи перших мультиплексів. Будівля потребувала капітального ремонту. Фінал цієї історії виявився трагічним для архітектури міста: у 2007 році унікальну глядацьку залу, яка була прибудовою у внутрішньому дворі, було знесено [2]. Обіцянки інвесторів відновити культурний простір так і залишилися словами.
Сучасна будівля за адресою пл. Галицька, 15 або пр. Шевченка, 1. Вигляд з боку, фото 2015 року.
Сьогодні за адресою площа Галицька, 15 (вона ж проспект Шевченка, 1) вирує комерційне життя: офіси, магазини, банки. Фасад Філіпа Покутинського, зведений ще 1872 року, досі милує око [2]. Але душа цього будинку — звук оркестру, шурхіт кінострічки та сміх сотень людей у темряві залу — назавжди залишилася у спогадах та на старих фотографіях. Львів втратив не просто кінотеатр, він втратив важливий фрагмент своєї міської культури.
У суботу, 6 грудня, у Львові, на !FESTrepublic (вул. Старознесенська, 24-26) відбудеться грандіозний Різдвяний мюзикл для всієї родини «Пиши листи до Миколая», авторкою якого є відома українська поетка, видавчиня та культурна діячка Мар’яна Савка. Початок вистави — о 17:00. Опісля ж показу мюзикла маленькі глядачі зможуть відвідати дивовижну Резиденцію Святого Миколая.
Авторський мюзикл «Пиши листи до Миколая»
«Пиши листи до Миколая» — яскрава музично-театральна історія про сучасну українську родину, про віру в добро, щирість і дива, що трапляються поруч із нами. Вперше мюзикл поставили на великій сцені взимку 2023-го. І ось цьогоріч, у День Святого Миколая, 6 грудня, ця масштабна постановка повертається – з новими сюжетними поворотами й новими героями.
Авторський мюзикл «Пиши листи до Миколая»
«Я почала писати цей мюзикл ще у 2011-му — одночасно музику й текст, — розповідає Мар’яна Савка. — А в 2022-му, під час блекаутів, коли у нашому домі на довгі години зникало світло, зрозуміла, що мушу його завершити. Писала у темряві, при свічці, думаючи про українські родини, які живуть у час великого випробування і попри все чекають дива та перемоги».
Авторський мюзикл «Пиши листи до Миколая»
«Пиши листи до Миколая 2025» творитимуть солісти Національної хорової капели «Дударик» (керівник – Дмитро Кацал), Луганський симфонічний оркестр, який вже кілька років працює у Львові, відомі актори Римма Зюбіна, Олексій Кравчук та Остап Вакулюк, співак Зіновій Карач, співачка Дарія Кудрик, спортивний клуб черлідингу «Ангели Львова» та інші. Загалом на сцені буде понад 80 артистів! Художниця костюмів – Івона Лобан.
Авторський мюзикл «Пиши листи до Миколая»
«А після вистави на дітей чекає зустріч зі Святим Миколаєм, – додає Мар’яна Савка. — У Резиденції Миколая кожна дитина зможе обійняти його, поговорити з ним, отримати подарунок і свою частинку щастя. Бо диво — це теж наш спосіб перемагати».
Авторський мюзикл «Пиши листи до Миколая»
Матиме мюзикл для всієї родини «Пиши листи до Миколая» дві благодійні місії. Перша — «Подаруй квиток дитині»: за підтримки небайдужих людей та соціально відповідальних бізнесів виставу зможуть відвідати діти з дитячих будинків та прийомних сімей, діти з родин захисників і захисниць України, діти внутрішньо переміщених осіб, діти з інвалідністю та інші.
Авторський мюзикл «Пиши листи до Миколая»
«Також ми організуємо благодійний аукціон, кошти з якого передамо на підтримку Родинних домів «Дача» — це унікальний простір, який вже понад 16 років приймає сім’ї з усієї України, чиї діти проходять тривале лікування у медичних закладах Києва та Львова. За цей час уже понад 1600 родин знайшли на «Дачі» спокій й підтримку у боротьбі з хворобою», — каже продюсер мюзиклу Юрій Мисик.
Авторський мюзикл «Пиши листи до Миколая»
Благодійну місію творців мюзиклу «Пиши листи до Миколая» підтримали Видавництво Старого Лева, Мережа аптек «Подорожник» і Домашня пекарня «Кримська Перепічка».
Неймовірна LELY45 з великим концертом виступить у Львові
У п’ятницю, 28 листопада, о 19:00 у приміщенні нічного клубу та концерт-арени «Малевич» (м. Львів, проспект В’ячеслава Чорновола, 2) відбудеться великий сольний концерт яскравої та самобутньої української співачки LELY45.
Артистка має вражаючу статистику успіху мовою цифр: її треки потрапляли у світові ТОП-20 Shazam, альбоми закріпилися у ТОП-5 на Apple Music, а загальна кількість прослуховувань її творчості на стримінгових платформах вже перевищила 150 мільйонів. Крім того, визнання співачки підтверджено перемогою у номінації «Найкращий автор» на престижній премії MUZVAR AWARDS 2024.
Неймовірна LELY45 з великим концертом виступить у Львові
LELY45 — це виняткова українська виконавиця та TikTok-блогерка, чия музика поєднує в собі рок, електроніку, глибоку лірику та бунтарський дух. Вона відома своєю безкомпромісністю та вмінням дивувати, поєднуючи ніжність із силою. У програмі вечора пролунають як нові прем’єри, так і хіти, що вже стали культовими: «Вісім», «Спробуй купи мене», «Гладіолуси» та «Всі дівчата хороші». Її виступи — це завжди гостра і чесна глибина, що резонує з кожним серцем.
Неймовірна LELY45 з великим концертом виступить у Львові
Щодо очікувань від туру та зустрічі з публікою, LELY45 ділиться щирими емоціями: «Збираючись у тур містами України, хотілося просто поїхати до людей. Я дуже поважаю свою аудиторію… Розумію, наскільки цінно, коли люди так щиро тебе чекають! Хотілося привезти людям музику, думки, щирість, емоції і класні спогади, які залишаться з ними!».
Цей концерт стане важливою подією для музичного життя міста, адже це можливість наживо відчути «концерт-перформанс на високих обертах». Подія триватиме один вечір, 28 листопада, тому організатори радять не зволікати, щоб отримати заряд натхнення та свободи.
Іноді найсильніша трансформація інтер’єру відбувається не після місяців ремонту, а за один день — коли ви замінюєте карниз і підбираєте нові штори. Якщо хочете швидко освіжити кімнату, спробуйте спочатку переглянути варіанти і карнизи для вашого вікна, щоб розуміти, які системи підтримають бажаний результат. Далі розповім, як і коли заміна карниза дійсно змінює простір, які рішення працюють для різних стилів і на що звернути увагу при покупці.
Чому карниз важливіший, ніж здається
Карниз — це не лише спосіб повісити штору. Це про лінію, пропорцію і рух тканини. Правильно підібраний карниз змінює:
як штори падають і збираються в складку;
наскільки світло контролюється;
візуальне сприйняття висоти стелі і ширини вікна.
Здається дрібницею, але уявіть вікно з тонким алюмінієвим карнизом у кімнаті з високими стелями. Зразу відчувається холод і мінімалізм. Тепер уявіть той самий простір з широким дерев’яним профілем і важкою оксамитовою шторою — кімната стала м’якшою, теплішою. Це різні настрій і акустика, і все зав’язано на карниз.
Коли заміна карниза достатня для модернізації
Не кожна зміна в інтер’єрі потребує ремонту. Є типові ситуації, коли карниз — саме те, що потрібно.
1. Візуальна корекція пропорцій
Якщо вікно здається вузьким або низьким, карниз можна підняти вгору і виносити карниз на 10–20 см від рами. Це моментально «піднімає» стелю очима; кімната виглядає просторішою без підлогових робіт.
2. Перехід до іншого стилю
Хочете від мінімалізму перейти до класики? Поставте масивний карниз і важкі штори — і ви отримаєте потрібний характер. Навпаки: прихований карниз і легкі панелі віддадуть перевагу скандинавському або мінімалістичному звучанню.
3. Поліпшення контролю світла і приватності
Подвійний карниз дає змогу комбінувати тюль і щільну штору, без капремонту. Це вирішення для кімнат, де вдень потрібно багато світла, а ввечері — максимум приватності.
4. Оновлення фурнітури і функціональності
Регульовані профілі, карнизи з плавним ходом для важких портьєр, моторні системи — це модернізація з комфортом. І її часто достатньо, щоб відчутно змінити щоденне життя в квартирі.
Які типи карнизів роблять найбільший ефект
Не всі карнизи однакові, і вибір залежить від мети.
Відкриті металеві профілі
Прості, лаконічні, добре підходять для сучасних інтер’єрів. Вони не додають ваги візуально, але дають точну лінію для штор. Ідеальні для рулонних або легких полотен.
Дерев’яні і декоративні карнизи
Додадуть теплоти й ваги. Підходять для класики і неокласики. Якщо хочете підкреслити статусність інтер’єру без ремонту, почніть з таких профілів.
Приховані системи в ніші
Найчистіше рішення для мінімалізму: карниз ховається в стелі або нішу, штори падають від стелі до підлоги. Це зміщує увагу з вікна на загальну архітектуру простору.
Модульні і гнучкі профілі
Підійдуть для еркерів і нестандартних вікон. Дозволяють робити криволінійні рішення без складних робіт.
Моторизовані карнизи
Комфорт і сучасність: підходять для важких портьєр, вбудовуються в розумний дім. Дорого, але ефект на рівні великого ремонту.
Практичні поради при виборі і монтажі
Якщо вирішили змінити карниз, варто зробити це з розумом. Ось перевірені речі, які економлять час і гроші.
Вимірюйте від стіни до стіни і від підлоги до стелі. Простий лайфхак: додайте 20–30 см до ширини вікна, щоб зібрані штори не закривали само вікно.
Визначте вагу штор. Легкі тканини — легкі профілі. Оксамит і жакард потребують більш потужних карнизів і міцних кронштейнів.
Подумайте про спосіб кріплення: чорновий монтаж до гіпсокартону або виносні кронштейни в бетонну стіну, різниця у витраті часу і потребі в інструментах.
Якщо плануєте прихований карниз, перевірте простір над вікном — бути може, треба зробити ніші або вибрати тонкі системи.
Думайте про функціональність: чи потрібен подвійний карниз для тюлю, чи моторизація для важких полотен.
І ще: якщо сумніваєтесь в пропорціях — візьміть аркуш паперу або клейку стрічку, відміряйте майбутню лінію карниза на стіні. Побачите одразу, чи працює візуально.
Декоративні прийоми: як карниз підкреслює стиль
Карниз — це також аксесуар. Пару простих прийомів, які додають ефекту:
Контрастні карнизи: темний профіль на світлій стіні робить акцент, особливо в лофтах.
Підбір під метал фурнітури: якщо в кімнаті багато бронзи або латуні, карниз з аналогічним покриттям зв’яже образ.
Довжина і «лежка» штор: для класики дозволяйте шторі трохи лежати на підлозі; для мінімалізму — припасовуйте рівно до підлоги.
Декоративні наконечники і підхвати — прості способи змінити характер без заміни всього полотна.
Коли карниз не вирішить проблему
Є випадки, коли одного карниза замало. Наприклад, якщо проблема у віконній герметичності або планувальні недоліки — це питання для серйознішого втручання. Але навіть тоді заміна карниза часто полегшує ситуацію і робить перший важливий крок до оновлення.
Підсумки
Заміна карниза — це інструмент модернізації, який працює швидко і з високою віддачею. Підняти карниз, змінити профіль, додати подвійний варіант чи моторизацію — кожен з цих кроків може дати вигляд нового інтер’єру без шуму ремонтних робіт. Якщо хочете почати з простого і результативного, подивіться доступні варіанти карнизів у каталозі, виберіть систему під ваші штори і замовте виміри: правильна лінія на вікні часто вирішує більшість візуальних запитань. Правильно підібраний карниз — це недорогий шлях до інтер’єрного рестарту.
Центр медичної реабілітації Norimed у Львові надає спеціалізовану допомогу військовослужбовцям, які повернулися з фронту з пораненнями, травмами або після тривалого фізичного і психоемоційного навантаження. У закладі реалізується комплексна програма реабілітації, спрямована на поступове, системне відновлення функціонального стану організму, адаптацію до повсякденного життя та покращення якості життя ветеранів.
Реабілітація базується на міждисциплінарному підході. Пацієнти проходять курс відновлення під наглядом команди фахівців, до якої входять фізичні терапевти, ерготерапевти, масажисти, лікарі-неврологи, психологи. Для кожного військовослужбовця складається індивідуальний план відновлення з урахуванням характеру травм, наявних обмежень, функціонального стану та цілей пацієнта. Усі процедури проводяться за сучасними методиками, включаючи кінезотерапію, кінезотейпування, мануальні техніки, індивідуальні заняття з фізичними терапевтами та роботу з психологом.
Реабілітація-військових
Особливу увагу приділяють не лише фізичній, а й психологічній реабілітації. Робота з посттравматичним стресовим розладом, тривожними станами чи депресією є невіддільною частиною комплексного підходу. За словами представників клініки, “повернення до мирного життя вимагає не лише фізичної сили, але й емоційної рівноваги, яку ми допомагаємо відновити”.
Як потрапити:
Щоб пройти безкоштовну реабілітацію військовослужбовцю потрібно звернутися до свого сімейного лікаря або лікуючого спеціаліста. Лікар має видати електронне направлення на медичну реабілітацію. Оскільки клініка співпрацює з Національною службою здоров’я України (НСЗУ), усі реабілітаційні послуги для військових надаються безоплатно в межах державної програми.
Реабілітація військоаослужбовців
Під час оформлення направлення слід вказати бажання проходити відновлення саме у Norimed. Після цього необхідно зв’язатися з клінікою для узгодження дати першої консультації та деталей курсу.
Записатися на консультацію та отримати докладну інформацію щодо програм реабілітації можна на офіційному сайті клініки Norimed.
Сьогодні ми хочемо поділитися з вами унікальними фотографіями Львова кінця ХІХ — початку ХХ століття, які нам вдалося віднайти в цифровому архіві Польщі. Ці старовинні кадри відкривають завісу на життя міста понад сто років тому, показуючи, як виглядав Львів у той час.
На першій фотографії ми бачимо електростанцію в Львові, одну з перших в місті. Це було важливе досягнення для Львова, адже воно дозволило забезпечити місто електрикою і наблизити його до рівня сучасних європейських міст.
Електростанція у ЛьвовіТартак у ЛьвовіТартак у Львові
Далі, на наступних фото, ми можемо побачити тартак в Львові. Це традиційний деревопереробний завод, який був важливим елементом економіки того часу. В одній зі світлин зафіксовано працюючих людей, які займаються обробкою деревини, а в іншій — загальний вигляд підприємства.
Особливу увагу на цих кадрах привертає процес прокладання водоканалу. Це фото — справжнє свідчення того, як розвивалась інфраструктура Львова, адже водопостачання було ключовим для покращення умов життя мешканців.
Прокладання водоканалуГотель de FranceМолочарня у Львові
Не менш цікавим є фото готелю de France, одного з найелегантніших готелів того часу. Це місце стало популярним серед туристів і заможних гостей, що завітали до Львова. Його розкішний фасад і внутрішній інтер’єр привертали увагу і виглядали дуже сучасно для свого часу.
Львів того часу був живим, енергійним містом, на його вулицях завжди було людно, а на кожному кроці можна було зустріти цікаві деталі повсякденного життя.
На наступному фото — це околиці Львова, чудові, зелені райони міста, які зберегли свою автентичність і до сьогодні. А ось панорама Львова з висоти, на якій ми можемо побачити місто в його всій красі, з його величною архітектурою, яка стоїть в обрамленні мальовничих пейзажів.
На вулицях містаОколиці ЛьвоваГурт «Гуцульське весілля» на Східних Торгах
Одним з найбільш яскравих моментів цього фотоархіву є фото гурту «Гуцульське весілля» на Східних Торгах. Цей кадр переносить нас прямо у святкову атмосферу, де народні традиції зустрічаються з львівським життям. Тут на площі можна побачити гуцулів в національних костюмах, що виконують танці під музику.
І, нарешті, кілька фотографій, які передають атмосферу містечка з каруселями на Підзамче. Це було популярне місце відпочинку для львів’ян і туристів. Каруселі, веселі атракціони, дітлахи з радісними обличчями — все це можна побачити на знімках. Містечко на Підзамче було справжнім центром розваг, де всі могли відпочити і насолодитися веселощами.
Луна-парк у ЛьвовіЛуна-парк у ЛьвовіЛуна-парк у Львові
Ці фотографії надають неймовірну можливість побачити Львів таким, яким він був понад сто років тому, і, можливо, навіть впізнати деякі знайомі місця, які змінилися до наших днів.
У відвертій розмові наживо зійдуться дві визнані постаті української історичної науки:
Андрій Козицький – кандидат історичних наук, дослідник військової історії та конфліктів ХХ століття.
Богдан Гудь – доктор історичних наук, фахівець із польсько-українських відносин, проблем національної пам’яті та стереотипів.
Дискусія матиме на меті не лише висвітлення ключових фактів і причинно-наслідкових зв’язків тих подій, але й критичний аналіз джерел та інтерпретацій, які існують в українському та польському історичних дискурсах. Спікери зосередяться на:
Критичній оцінці архівних документів та свідчень, що стосуються збройних конфліктів на Волині.
Аналізі впливу німецької та радянської окупаційної політики на загострення міжнаціонального протистояння.
Балансі відповідальності та контексту світової війни.
Ролі та викликах політизації пам’яті сьогодні.
Це буде ґрунтовна подія, що дозволить присутнім отримати багатовекторне розуміння Волинських подій, ґрунтуючись виключно на перевірених фактах і науковій об’єктивності.
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
У неділю, 23 листопада, у Львівському Парку культури відкрили «Маятник чекання» – інсталяцію-нагадування про українських захисників, які зникли безвісти під час російсько-української війни. Про це пише Укрінформ.
Інсталяція складається з двох частин. Перша є інформаційною. Це куб з банерами у межах постійно діючого проєкту Парку культури «Календар війни». Тут можна знайти основну інформацію про зниклих безвісти захисників та дізнатися про роботу щодо їх пошуку.
У Львові відкрили інсталяцію «Маятник чекання», присвячену зниклим безвісти захисникам / Фото: Ігор Федик, Укрінформ
Друга частина є мистецькою. Її назвали «Маятник чекання», адже життя родин тих, чиї імена у переліку зниклих безвісти, подібне до маятника, який коливається від піднесення і віри у повернення – до прірви ймовірної втрати.
Відкрили інсталяцію її автори та ініціатори: родини зниклих безвісти захисників, коваль Михайло Талама, художниці Зірка Савка і Христина Король, а також колектив Парку культури.
У Львові відкрили інсталяцію «Маятник чекання», присвячену зниклим безвісти захисникам / Фото: Ігор Федик, Укрінформ
Як зазначила Савка, інсталяцію встановили в такому місці, де її може побачити кожен відвідувач парку. Сам Маятник чекання виконаний у вигляді кількох квіток, що висять поміж дерев і мають висоту людського зросту. Це, за словами художниці, символізує силует кожного зниклого безвісти захисника.
«У мене є така внутрішня думка, що ці маятники, вони як серцебиття. А те, що є довкола, це такий організм, який впливає на нас. І це разом символізує цей стан, коли ти постійно ти завмираєш і нібито розтискаєшся від кожного повідомлення, яке може прийти», – пояснила ідею своєї інсталяції Савка.
У Львові відкрили інсталяцію «Маятник чекання», присвячену зниклим безвісти захисникам / Фото: Ігор Федик, Укрінформ
У своїх виступах родичі зниклих безвісти захисників ділилися історіями, висловлювали надію на повернення близьких і говорили про важливість підтримки один одного та проведення заходів, що нагадують про тих, хто пропав безвісти, захищаючи Батьківщину.
«Цей Маятник чекання – не лише про те, що ми тут знаходимося, а про те, що наші хлопці не забуті суспільством. Ми їх чекаємо, віримо, що вони повернуться. Хочу, щоб ця інсталяція говорила за нас тоді, коли ми не можемо знайти жодних слів», – розповіла Оксана, дружина зниклого безвісти захисника.
У Львові відкрили інсталяцію «Маятник чекання», присвячену зниклим безвісти захисникам / Фото: Ігор Федик, Укрінформ
«Мій чоловік зник у квітні 23-го року, в Бахмуті. І з того часу я і мої діти – ми чекаємо. Також хочу сказати, що я переселенка з Криму з 2014 року. І в мене, крім чоловіка і моїх дітей, немає близьких. Але я почала ходити на групу підтримки нашої громадської ініціативи «Жити чекаючи» в місті Шептицький. І там ми всі, як рідні, бо нас об’єднує одне запитання, один біль: «Де наш рідний?» Ми разом чекаємо, підтримуємо один одного, шукаємо ресурси, які нам допомагають жити далі», – розповіла Ірина, дружина іншого зниклого безвісти військового.
У Львові відкрили інсталяцію «Маятник чекання», присвячену зниклим безвісти захисникам / Фото: Ігор Федик, Укрінформ
Зі свого боку, один з організаторів заходу, речниця Парку культури Ірина Вовк, повідомила, що в парку планують розміщувати більше інсталяцій, присвячених українським захисникам, щоб відвідувачі усвідомлювали те, кому вони повинні завдячувати можливістю вільно проводити тут час.
«Ми будемо більше і більше знаків ставити тут, у Парку культури. Саме тут, тому що люди приходять кататися на санках, пити каву, прогулюватися. І вони мають усвідомлювати, що кожен їхній крок по вільному парку, над яким нічого не літає, що кожна їхня кава, що кожен їхній спуск на ковзанці чи на санках – це все завдяки тим людям, які пішли воювати, які не побоялися, не злякалися і які чесно виконували та продовжують виконувати свій обов’язок громадянина України», – зазначила Вовк.
Ви коли-небудь пробували каву, заварену в турці, у якій відчувалися нотки абрикоса чи апельсина? Якщо раніше ви не відчували таких яскравих присмаків, готуйтеся бути дуже здивованими. Про тонкощі розповідають наші партнери Торгова Марка Кава Старого Львова.
Багато українців останнім часом обирають турку (джезву) для приготування кави вдома. Чому цей метод заслуговує на увагу?
Чотири переваги кави в турці
Економічність. На одну порцію потрібно зовсім небагато меленої кави — від 7 до 17 грамів. Для тих, хто п’є каву помірно, це ідеальний та економічний варіант.
Простота догляду. Турку дуже легко мити. Достатньо ополоснути її окропом із чайника чи гарячою водою з-під крана, а потім протерти рушником.
Винятковий смак. Кава виходить насиченою, при цьому вона не буде надто кислою чи надто гіркою. Цей спосіб дозволяє точно регулювати смаковий профіль напою.
Медитативність процесу. Приготування кави в турці — це справжній ритуал, який дозволяє повністю зануритися в процес і відволіктися від щоденних турбот.
Кава в турці
Як заварити божественний напій: Ключові моменти
Почніть просто: налийте в турку чисту воду і додайте каву.
Пропорції. Дві чайні ложки кави з гіркою — це приблизно 7 грамів. Рекомендована пропорція — 1:10, тобто на 7 грамів кави знадобиться 70 мл води.
Перемішування та нагрів. Акуратно перемішайте суміш і поставте турку на плиту.
Правило №1: Мінімальний вогонь. Це найважливіший етап. Вогонь має бути мінімальним, щоб кава прогрівалася повільно і рівномірно.
Правило №2: Пінка як індикатор смаку. Смак кави під час заварювання еволюціонує: від кислого до гіркого. Кавова пінка — це ваш індикатор.
Світла пінка — кава ще кисла.
Дуже темна пінка — кава вже стала гіркою.
Ваше завдання — вловити ідеальний момент посередині, коли пінка вже не світла, але ще не надто темна. Щойно пінка почне інтенсивно підніматися, знімайте турку з вогню.
Кава в турці на пісочку
Як правильно пити каву з турки
Професійні баристи радять дати напою трохи охолонути, приблизно 3 хвилини.
За цей час:
Дрібні частинки осядуть на дно, і ви не відчуватимете їх у роті.
Напій набуде оптимальної температури, що дозволить зробити одразу кілька невеликих ковтків.
Зникне пінка, яка може спотворювати тонкі нотки смаку.
Лише після цього ви зможете по-справжньому відчути всі багатогранні присмаки цього чудового напою.
У вівторок, 25 листопада 2025 року, о 12:30 в актовій залі головного корпусу Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського (вул. Костюшка, 11) відбудеться урочисте відкриття банерної виставки під назвою «Степан Гайдучок (1890–1976). Життєвий та творчий шлях професора українського тіловиховання».
Експозиція присвячена життю та багатогранній діяльності Степана Гайдучка (13 березня 1890 р., с. Підтемне – 15 березня 1976 р., м. Львів). Це визначний діяч, якого по праву називають професором українського тіловиховання. Його внесок охоплює:
Фаховість та освіта: Один із перших та найавторитетніших українських фахівців із фізичного виховання і спорту, учень і послідовник Івана Боберського.
Громадська діяльність: Активний культурно-просвітній діяч та один з організаторів і провідних діячів руханкових і спортивних українських товариств Галичини, серед яких: «Український спортовий кружок» (діяв в Академічній гімназії у Львові), «Сокіл-Батько», «Україна», «Пласт», «Карпатський лещетарський клуб», «Український спортовий союз», «Український студентський спортовий клуб», СК «Сагайдачний» (діяв у Філії Академічної гімназії у Львові) та інші.
Медіа та мистецтво: Спортивний журналіст, редактор, фотомитець.
Спорт та медицина: Лікар, спортовець і тренер.
Військова справа: Вояк Галицької армії.
Культура: Поціновувач української старовини.
Організатори та автори
Співорганізатори виставки:
Музей визвольної боротьби України
Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського (ЛДУФК)
Комісія тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка (НТШ)
Автори виставки:
Андрій Сова – доктор історичних наук, професор, професор кафедри гуманітарних дисциплін та олімпійської освіти ЛДУФК, голова Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського НТШ.
Тарас Кузь – старший науковий співробітник, завідувач відділу Музею визвольної боротьби України Львівського історичного музею.
Магазинна свічка середнього розміру згорає за 3-4 години, залишаючи вас у темряві та з діркою в бюджеті. Натомість саморобна олійна лампа на базі картоплі здатна горіти від 6 годин до цілої доби (залежно від кількості олії), а її собівартість – копійки.
Як зробити такий світильник власноруч – читайте в матеріалі РБК-Україна.
Чому свічка з картоплі працює?
Секрет у тому, що картопля тут виступає не паливом, а безпечною основою та резервуаром. Горить саме олія. На відміну від парафіну, рафінована соняшникова олія вигорає дуже повільно.
Крім того, картопля, будучи вологим овочем, не загориться сама по собі, що робить таку конструкцію пожежобезпечнішою за звичайні саморобні каганці.
Як зробити свічку з картоплі
Вам знадобляться:
Одна середня картоплина;
Гніт (шнурок з натуральної тканини, марля або кілька скручених сірників);
Рафінована соняшникова олія (без запаху);
Ніж та чайна ложка.
Покроковий алгоритм:
Підготуйте основу. Візьміть картоплину та зріжте з неї верхівку і денце. Денце потрібно зрізати так, щоб овоч стійко стояв на пласкій поверхні й не хитався.
Зробіть резервуар. Усередині картоплини за допомогою ножа та ложки виріжте заглиблення. Воно має бути досить глибоким (2-3 см), але не наскрізним. Стінки залиште товщиною близько 5–7 мм.
Встановіть гніт. Якщо у вас є мотузка з натурального волокна (важливо: синтетика швидко згорить і плавитиметься), закріпіть її по центру. Це можна зробити, протягнувши її крізь імпровізований тримач (наприклад, шматочок сірника) або просто зануривши в олію так, щоб кінчик стирчав на 0,5 см над поверхнею.
Альтернативний варіант: Візьміть 3-4 сірники, щільно обмотайте їх ватою або марлею. Вставте цю конструкцію вертикально в центр картопляного заглиблення.
Залийте паливо. Налийте в картопляну “чашу” олію. Гніт має добре просочитися нею. Зачекайте 2-3 хвилини, поки тканина або вата набереться олії.
Запалюйте. Підпаліть кінчик гніту. Свічка готова!
https://youtu.be/7NdXrZT6O_U?si=0ypSWOop1pn6X8Yo
Корисні поради для довгого горіння
Використовуйте тільки рафіновану олію. Нерафінована при горінні може кіптити та давати неприємний запах “смаженого”.
Якщо хочете додати затишку, капніть в олію 2-3 краплі ефірної олії (лаванди, апельсина чи м’яти).
Хоча картопля не горить, олія є легкозаймистою речовиною. Ставте таку свічку на металеву або керамічну тарілку. Ніколи не залишайте відкритий вогонь без нагляду, особливо якщо в домі є діти чи тварини.
Сьогодні розглянемо докладно штурм Високого Замку 1648 року, як його подає історик Александер Чоловський.
Здобуттям Високого Замку Богдан Хмельницький хотів нажахати місто і схилити його до капітуляції, прагнув зробити це якнайшвидше, отож 10 жовтня 1648 року полковник Максим Кривоніс узявся до справи, аби виконати наказ гетьмана.
Замкові мури з боку полів були найменш оборонними. Про це докладно знали у козацькому таборі, отож від самого ранку їх почали сильно обстрілювати з гармат, що тривало декілька годин. Будучи переконаний, що обстріл досягнув своєї мети, в полудень Кривоніс наказав розпочати штурм. Уперед рушили кількатисячні загони селян, озброєні списами, косами і різною зброєю, за ними наступала козацька піхота і «хмари» татар. Жахливі дикі крики з багатьох тисяч грудей потрясали повітря і не вгавали ані на хвилину, маючи на меті налякати обложених.
Козацтво, сподіваючись на швидкий і легкий успіх – адже стан замку і його сили не були таємницею – сміливо дерлося вперед голими піщаними схилами гори, тягнучи за собою дванадцять возів драбин. Посеред граду замкових куль нападники врешті досягнули мурів твердині. Татари, розташувавшись навкруги, випускали з луків таку силу стріл, що всі дахи у замку наїжачилися ними, неначе щетина.
Навколо замкових мурів, найсильніше при головній брамі, зав’язався довгий і затятий бій, утім завдяки природному розташуванню твердині і енергії бургграфа Яна Братковського всі намагання козаків розбивалися об мужній опір обложених. Замкові гармати відповідали влучним вогнем, піхота і пахолки замку кулями з гаківниць, мушкетів і рушниць стримували козацькі шеренги. Хто лишень міг і мав чим, підтримував оборону, боролись навіть жінки і старі люди. Каміння, цегли, колоди і балки летіли на козацькі голови. Розлючене опором і втратами козацтво ще з більшою завзятістю намагалося досягнути свого, погрожуючи страшною помстою. Кривоніс біля підніжжя спостерігав за перебігом штурму і нетерпляче очікував хвилини, коли на замку замайорить козацька хоругва, утім намарно.
Максим Кривоніс
У мурах великого подвір’я з боку полів було зроблено підкоп і пролом, але оборонці затулили його власними грудьми. Штурм не вгавав цілий день. З міста оборону замку підтримували гарматним вогнем і пострілами з гаківниць із цехових башт, особливо з вежі Волоської церкви. Сім разів вдиралися козаки під замкові мури, сім разів із величезними втратами відкидали їх назад, аж із присмерком, змучені цілоденними зусиллями, відступили до підніжжя, несучи зі собою поранених. До п’ятиста трупів покрили схили гори, «ніби хтось розсипав по ній каміння». Сам Кривоніс зазнав нової рани від кулі в лівий бік.
Наразі замок тріумфував, утім його становище було вкрай важке. Через величезний наплив людей першого ж дня забракло харчів, більшість боєприпасів було вистріляно, однак найстрашнішим виявився брак води. Лише потайком, під покровом ночі можна було запастися нею з джерел, які були на схилах, однак води вистачало лише для тих, які могли за неї заплатити «дорожче, аніж за питний мед». Голод, спрага, насильство і побоювання зради нависло над замком, ворожачи йому неминучу загибель.
Увечері того ж дня кількатисячний натовп, бачачи, що йому загрожує в замку, попросив випустити його за мури. Це було зроблено охоче, декого навіть насильно змусили вийти назовні, аби полегшити стан тих, хто залишався. З випущених одну частину прийняло місто, інша заховалася на звалищах і у пивницях спалених будинків і храмів на Підзамчі, більшість, однак, потрапила до рук козацтва, якому найдокладніше видала стан замку і його потреби.
Наступного ранку неділі 11 жовтня козацький штурм поновився з іще більшим завзяттям. Натовпи вдиралися на мури, розбивали їх, підкопували, але замок, отримавши вночі з міста і Королівського арсеналу запас куль і пороху, потужно оборонявся, хоча втома й голод, а головно спрага чимраз дужче йому докучали. Пополудні того дня замок ледве не був захоплений через зраду. Зі замку по воду до джерела на схилі гори відрядили загін селян, котрим довіряли більше від інших. Однак вони, дорогою порозумівшись із неприятелем, вчинили зраду, коли до них приєдналися кільканадцять козаків, переодягнених у селян, яких впустили до замку. Що би внаслідок цього сталося, легко передбачити, але, на щастя, один зі селян відкрив загрозу Братковському, і бургграф, не гаючи часу, наказав усіх спіймати, поставити під муром і до одного вистріляти. Це було перше грізне нагадування про неминучу зраду.
У безперервній боротьбі минув третій день облоги 12 жовтня. Козацький штурм замку не припинявся, і в міру його затятості щораз виразніше виявлялася неприхильність «схизматиків» русинів, які «в усілякий спосіб» намагалися послабити оборону. Врешті дійшло до того, що вони потайки забивали цвяхами запали гармат, ґноти обливали водою і т. п. Побоюючись спротиву, їх не наважувалися випровадити за мури, аби внутрішнім замішанням не міг скористатися ворог, їх лише оточували прискіпливою увагою, хоча усі знемагали від втоми, спраги й голоду.
Уночі з 12 на 13 жовтня Кривоніс вирішив спробувати досягти мети несподіваним нападом і наказав сотникові Миколі Небильцеві вдарити на замок. Потайки, з самопалами в руках, вирушив сотник із козацькою піхотою догори. Темна осіння ніч сприяла вилазці. Замок після цілоденної боротьби спочивав у глибокому сні, навіть загасили сторожові вогні. Козаки, впевнені в успіху, дотримуючись суворої тиші, наближалися до замкових мурів, коли на них запалали вогні. Це замкова сторожа, виявивши нічних нападників, миттєво запалила лучини, каганці і смоляні бочки, будячи інших до оборони. На додачу одночасно почалася така злива, що самопали не можна було убезпечити від замокання. Ця обставина перекреслила плани Кривоноса. Козаки, зрозумівши, що не можуть використати зброї і бачачи, що замок уже приготувався належно їх зустріти, повернули назад, навіть не пробуючи його штурмувати.
Утім цей факт доводив, що неприятель постановив за усіляку ціну здобути замок, і в міру цього слабнула надія втримати його, зважаючи на критичне становище обложених. Наступного ранку бургграф Ян Братковський, «тяжко змучений голодом і спрагою», залишивши свого заступника Рибінського з піхотою у замку, з пахолками продерся до міста. Тут, однак, йому дали куль і пороху, наказали повернутися назад і боронитися до останнього.
Ще один день, з допомогою польського поспільства, витримав Братковський у загрозливій ситуації, хоча русини забили цвяхами всі запальні отвори і відкрито домагалися здачі замку на ласку ворогів. Внаслідок цього становище ставало чимраз критичніше. Серед страшного замішання, галасу й погроз замок боронився розпачливо, передовсім утримуючи брами. Коли принесені боєприпаси вичерпалися, замість зброї у хід пішло каміння і дерев’яні колоди. Цим усім згори разили натовпи нападників, а жінки обливали окропом тих, хто вдирався на мури.
14 жовтня довго приховувана зрада врешті спричинила катастрофу, торуючи козакам дорогу до замку на згубу як його захисникам, так і зрадникам. У ту хвилину, коли неприятель готувався до ґвалтовного штурму пригородка і головної брами, натовп русинів кинувся до неї, виламуючи засуви, спускаючи звідний міст і навстіж відчиняючи браму ворогові. Той миттєво вдирається досередини. Тридцятеро замкових драгунів силкуються стримати нападників, але зламані великою перевагою, по короткій боротьбі, гинуть усі до одного.
Бачачи катастрофу, Братковський і Рибінський із рештою залоги кидаються до іншої брами від великого подвір’я і зачиняють її. Утім зрозумівши, що жодний опір ні до чого не призведе, користуючись моментом, перш аніж неприятель спромігся цю браму виламати, всі поспішають до наріжної вежі при замковій хвіртці, усувають з неї гармату і один за одним через бійницю дістаються назовні. Звідти, стримуючи ворога з мушкетів, збігають донизу і успішно через вали потрапляють до міста. З цілої залоги вціліли 52 вояки, кілька пахолків і небагато тих, кому вдалося до них долучитися.
Доля замку була вирішена. Першим через виламану браму вдерся якийсь величезний татарин. З палашем у руці, впавши в страшну лють, незважаючи на зрадників, рубав нажаханий натовп на всі боки, аж сам поліг, стятий ззаду сокирою. Одразу за ним вдиралися чимраз численніші козацькі і татарські загони, «як вовки до кошари». Почалася страшна різанина, не було помилувано нікого з обложених. Падали католики разом зі схизматиками, поляки, русини і євреї. Від смерті не рятувала ані віра, ані стать, ані вік. Кровожерлива чернь убивала всіх без милосердя «до ноги», чоловіків і жінок, старих людей і дітей, кожного, хто потрапляв під шаблю, спис чи ніж. Матері, віддаючи себе на смерть, ховали своїх дітей у розщелинах скелі або у закутках мурів і льохів, але немовлята видавали себе плачем і гинули на очах у матерів, заколоті і посічені руками вбивць.
Єдиний голосний пронизливий зойк, змішаний із дикими криками завойовників, лунав навколо. Його ясно було чути в місті, звідки бачили катастрофу, але зарадити їй було неможливо. Місто ставало свідком того, що могло статися і з ним. Мало хто з обложених уникнув смерті; кров помордованих забризкала усі закутки, стіни, ґанки і мури, ринвою біля брами текла донизу. Було вбито понад тисячу «убогого люду» різного віку і статі, «майже напівживого» від голоду, спраги й страху. Сам замок також не пощадили. Після спустошення, підпалений завойовниками, горів наче величезний смолоскип і поліг у руїні, «густо засіяний трупами». Але й трупам не дали спокою, здирали з них одяг догола…
Звісно, що нічого незвичного у діях козаків і татар при штурмі і захопленні замку не було, так вони діяли завжди і всюди у схожих ситуаціях, та не лише вони, хоча, наприклад, захоплення шведами Львова 1704 року було доволі жорстоким, але до відвертих звірств все ж не доходило.
Пам’ятний камінь на честь взяття Високого Замку загонами Максима Кривоноса
Взяття Високого Замку козаками й татарами для завоювання Львова не мало ані стратегічного, ані навіть тактичного значення, місто не було захоплено, і власне в замку поживитися не було чим. Деякі історики вважають, що Хмельницький навмисне дав можливість своїм воякам захопити замок, з якого користі фактично не було аж ніякої, лише для того, аби «випустити пару» і вдовольнити загарбницькі інстинкти козаків і татар. Це можна назвати такою собі «мастурбацією» у той час, коли головної мети – взяття міста – досягнути було зась.
Хмельницький і Тугай-Бей, вдовольнившись не вельми значним викупом у 60 тисяч дукатів, залишили Львів і рушили до Замостя. Поранений замковою кулею Кривоніс залишився у Львові і невдовзі тут помер, похований біля підніжжя Замкової гори.
Одразу після відступу ворога почалося очищення замку від трупів, сопух яких затруював повітря. Вигляд місця різанини був жахливий. Пам’ять про здобуття замку довго трималася у Львові. З покоління у покоління розповідали про цю подію з жахом, оточуючи її багатьма легендами, вірили в духи замордованих, які ночами з’являлися серед мурів, і лише через століття все поступово пішло у забуття…
Підтвердження вбивств козаками і татарами беззбройних мешканців Львова і передмість були знайдені під час насипання так званого Копця Люблінської Унії в другій половині XIX століття. Також у середині 1950-х років, коли копали котлован під фундамент будівлі львівського телецентру, робітники натрапили на велике скупчення людських кісток. Найімовірніше це були ті нещасні жертви, які загинули 14 жовтня 1648 року при штурмі Високого Замку. Розповідали навіть, що серед працівників телецентру ширилися чутки чи легенди про нічні з’явлення духів цих нещасних.
На нижній терасі парку Високий Замок і досі стоїть великий пам’ятний камінь часів тоталітарного СРСР із написом, який вже доволі важко розібрати, але допитливим таки вдається його прочитати:
14 (24) жовтня 1648 року селянсько-козацькі загони під керівництвом героя визвольної війни полковника Максима Кривоноса розгромили військо польсько-шляхетських загарбників і здобули замок на цій горі.
Посилання насамперед на «селянську» складову козацького війська відгомінює «класовим» підходом до історії, характерним для комуністичного тоталітаризму. Як і завше, совєтсько-московська історія тут «бреше, як гребінцем чеше». Про який розгром війська і яких загарбників тут ідеться, невідомо, бо Хмельницький разом із татарами, зазнавши явної невдачі при штурмі Львова, вдовольнився порівняно невеликим викупом і пішов геть.
Впродовж 27 та 28 грудня “Домівка врятованих тварин” проведе у Львові “Базар Добра” — великий різдвяний ярмарок, кошти з якого спрямують на допомогу врятованим тваринам. Організатори обіцяють теплу атмосферу, насичену програму та можливість долучитися до благодійності.
Відвідувачі зможуть послухати колядників із Криворівні та зіркових гостей, побачити автентичні вертепи, а також придбати подарунки від українських майстрів. Окремі локації працюватимуть у форматі книжкової барахолки, театральної хатинки та простору з мерчем “Домівки”. На території також будуть фудкорти, напої та розваги для всієї родини.
Організатори зазначають, що головна мета події — зібрати підтримку для тварин, які потребують допомоги.
“Тож обіцяємо стільки тепла, щоб вистачило на всю зиму! А найважливіше — кожен ваш внесок перетвориться на допомогу для врятованих тварин!”, – додають у “Домівці”.
“Базар добра” відбудеться 27 та 28 грудня з 12:00 по 21:00 у Львові на вулиці Довбуша, 24.
У Львові Провели Акцію «Жовта Стрічка» До Дня Гідності Та Свободи
Вчора, 21 листопада 2025 року, Україна відзначила День Гідності та Свободи — одну з найважливіших пам’ятних дат у новітній історії. Цей день є символом незламності духу нації та об’єднує спогади про дві доленосні революції: Помаранчеву революцію 2004 року та Революцію Гідності 2013–2014 років. Обидві події засвідчили незмінне прагнення українців жити у вільній, демократичній та європейській державі.
З цієї нагоди на Львівщині відбулася низка урочистих та пам’ятних заходів.
У Львові Провели Акцію «Жовта Стрічка» До Дня Гідності Та Свободи
Вшанування пам’яті біля Меморіалу Небесної Сотні
Ключовим заходом стало вшанування пам’яті полеглих біля Меморіалу Небесної Сотні у Львові. Присутні згадали тих, хто віддав своє життя, відстоюючи основоположні права та свободи під час подій Революції Гідності. До лав Небесної Сотні тоді увійшов 21 Герой зі Львівщини, чиї імена навічно вписані в історію боротьби за українську державність.
У Львові Провели Акцію «Жовта Стрічка» До Дня Гідності Та Свободи
У своїй промові заступник голови Львівської ОДА Іван Собко підкреслив важливість пам’яті та відповідальності сьогодення:
«Ми маємо нашу державу і можливість бути на своїй рідній землі завдяки тим небайдужим, які не побоялися вийти на протест і не погодитися з антинародною владою. Низький уклін кожному і кожній, хто захищає Україну і віддав життя за неї. Тепер від нас, сучасного покоління, залежить майбутнє України, і ми мусимо зробити усе, аби жертва Героїв не була марною, а їхні ідеали були втілені у сильній європейській державі».
У Львові Провели Акцію «Жовта Стрічка» До Дня Гідності Та Свободи
Акція «Жовта стрічка» — символ спротиву
Після офіційної частини представники обласної влади, громадськості та військовослужбовці долучилися до символічної акції «Жовта стрічка».
Ця стрічка є потужним символом ненасильницького спротиву українців на тимчасово окупованих територіях, що демонструє їхню вірність Україні та очікування деокупації.
У Львові Провели Акцію «Жовта Стрічка» До Дня Гідності Та Свободи
Андріяна Дигдалович, директорка Музею Гідності, закликала жителів Львівщини долучатися до цієї ініціативи:
«Коли ворог продовжує нас убивати, ми також маємо пам’ятати про тих, хто перебуває в окупації. Вони не опустили руки і продовжують боротьбу підпільно. Рух “Жовта стрічка” — це символ сонця, яке пробивається через пітьму окупації. Вчорашнім закликом я хочу нагадати суспільству про надзвичайну важливість пам’яті про окуповані території та підтримки тих, хто там чекає на Україну».
Учасників закликали прикріплювати жовту стрічку до свого одягу, сумок або зав’язувати її у громадських місцях, щоб щодня візуально підкреслювати єдність із українцями, які борються під окупацією.
Руйнування міської електростанції під час бойових дій 1918 – 1919 рр. між польськими військами та військами ЗУНР. 1919 р.
Історія електрифікації Львова – це не лише тріумф прогресу, а й хроніка боротьби з технічними несправностями, які часом переростали у масштабні аварії, паралізуючи життя міста. Від перших кроків електричного трамвая до сучасних підстанцій, найбільші електричні колапси не просто гасили світло, а й викривали слабкі місця міської інфраструктури. На основі архівних даних та інженерних звітів ми проаналізуємо три найбільші, найменш відомі, але найвпливовіші на систему електропостачання Львова аварії, що сталися між кінцем XIX та кінцем XX століття.
Аварія 1: Перший великий удар по “Електровні” (1895 р.)
Початок ери електрики у Львові пов’язаний із запуском трамвая та міської електростанції (Електровні) на тодішній вулиці Вулецькій, 14 (сучасна вулиця Сахарова) [1, с. 45]. Запуск першої постійно діючої електростанції 1894 року ознаменував нову еру, але вже наступного року інфраструктура зазнала серйозного випробування.
Перша міська електростанція постійного струму (зліва) та ангар першого трамвайного депо Львова. Світлина 1894 р.
Навесні 1895 року, ймовірно, внаслідок короткого замикання, що виникло через недосконалість ізоляції в сирій землі, сталася масштабна поломка на одній із головних фідеральних ліній [2, с. 112]. Ця лінія живила значну частину центру міста – від площі Митної до району Оперного театру.
Цікавий Факт: Перший львівський трамвайний маршрут, запущений 1894 року, з’єднував Головний вокзал (на той час Двірцевий вокзал) із казармами на Личакові (сучасна вулиця Івана Франка) [1, с. 47]. Його зупинка через аварію стала сенсацією, адже електрика була синонімом надійності.
Аварія призвела до тривалої зупинки електричного трамвая та вимкнення освітлення у діловій частині міста на понад 10 годин [3, ст. “Kurier Lwowski”]. Інцидент змусив магістрат негайно переглянути вимоги до якості ізоляційних матеріалів та ініціювати прокладання захисних кабельних каналів замість прямого укладання в ґрунт [2, с. 115]. Адреса, де знаходилася Електровня: вулиця Сахарова, 14 (раніше Вулецька, 14).
Вагони електричного трамвая у депо на Вульці. Початок 1920-х років
Аварія 2: “Морозяний Блекаут” – Колапс у системі 110 кВ (1969 р.)
Однією з найбільш масштабних за площею покриття стала аварія взимку 1969 року. На цей час енергосистема Львова була інтегрована в Західноукраїнську мережу і живилася через потужні підстанції $110$ кВ.
Причиною стало критичне обмерзання високовольтних ліній, що йшли від Бурштинської ТЕС [4, с. 301]. Одночасне падіння кількох опор та обриви дротів внаслідок налипання мокрого снігу та сильного вітру призвели до відокремлення значної частини Львівського енерговузла від єдиної енергосистеми.
Будинок Управління міських електричних закладів Львова на вул. Вітовського №55, актуально – будівля управління СБУ у Львівській області.
Найбільше постраждав промисловий пояс та житлові масиви, щойно збудовані на той час: Сихів (хоча ще не в сучасному вигляді, але вже початок будівництва), Левандівка та частина Нового Світу [5, с. 250]. Аварія спричинила зупинку великих підприємств, зокрема, заводу Львівсільмаш (вулиця Залізнична, 42) та частини Львівського автобусного заводу (ЛАЗ) (вулиця Стрийська, 45) [4, с. 302].
Цікавий Факт: Під час цього блекауту, через вихід з ладу насосних станцій, місто зіткнулося не лише з відсутністю світла, але й з критичним падінням тиску у водопровідній системі, що підкреслило взаємозалежність міських комунікацій [5, с. 251].
Аварійне відновлення тривало 36 годин для промислових споживачів, а повне відновлення побутового електропостачання в деяких віддалених районах, таких як Рясне, зайняло до трьох діб [4, с. 303]. Цей інцидент став каталізатором для будівництва нових резервних підстанцій, зокрема, у районі вулиці Зеленої, для дублювання живлення з різних джерел.
Роботи по електрифікації ділянки Красне – Тернопіль. 1997 р.
Аварія 3: Пожежа на Підстанції “Північна” (1987 р.)
Однією з найдраматичніших за наслідками локальною, але критичною для всього міста, стала пожежа на великій розподільчій підстанції. Хоча назви підстанцій часто були внутрішнім “кодом”, одна з найбільших пожеж трапилась на одній із ключових підстанцій, що розташована біля Торфової/Промислової у 1980-х [6, с. 14].
У 1987 році на підстанції через несправність трансформатора або розмикача виникла велика пожежа [7, с. 45]. Горіння трансформаторного мастила призвело до швидкого розповсюдження вогню та критичного пошкодження основного комутаційного обладнання.
Наслідком стало миттєве знеструмлення Північної та Східної частин Львова, включаючи Торговий центр “Арсен” на вулиці Патона, Львівський аеропорт (вулиця Любінська) та значний сегмент вулиці Богдана Хмельницького [7, с. 46]. Аварія вплинула на роботу водозабірних споруд, що знову ж таки спричинило проблеми з водопостачанням у верхніх поверхах забудови.
Роботи із електрифікації ділянки Львів – Стрий. 1991 рік. Архів Володимира Колотовкіна
Цікавий Факт: Після цієї аварії було значно посилено протипожежні заходи на всіх ключових підстанціях міста, впроваджено автоматичні системи газового та пінного пожежогасіння, а також зобов’язано створювати дистанційні пункти управління для ізоляції пошкоджених ділянок [6, с. 15].
Адреса умовної Підстанції: Підстанції цього типу розташовані в промислових зонах, наприклад, у районі вулиць Промислова/Торфова.
Кожна велика електрична аварія у Львові була не просто перебоєм, а переломним моментом в історії міської інфраструктури. Ці події завжди супроводжувалися інженерним аналізом та інвестиціями у стійкість, що змушувало місто переходити від простих ліній до складних, дубльованих та захищених систем живлення. Вони є важливим уроком про ціну надійності в урбаністичному середовищі.
