Галичанин у морській піхоті США, або “стовідсотковий українець” Джейкоб Макогін

23. 09. 2025

У назві свого дослідження про Якова Макогона український історик Роман Сирота використав фразу одного з тогочасного джерела. Видається, що дуже влучну та характерну цитату, яка добре описує життя і діяльність героя цього тексту: “Ніхто не знав, на кого він працював”. Якщо ширше, то як за життя Якова Макогона ніхто не знав, на кого він працював, так і після його смерті надто мало сучасних галичан та українців здогадуються, яка непересічна особистість народилася на їхній землі. Зараз це змінюється, але роботи в цьому напрямку все одно залишається багато.

Яків Макогін. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Найдавніше, найскладніше, початки

Місцем народження героя цього тексту зазначають село В’язова. Це сучасний Жовківський район, що на Львівщині. Хронологічно йдеться про час, коли ці землі були частиною імперії Габсбургів, тобто Австро-Угорщини. Якщо про більш точну хронологію, то Яків Макогін народився у 1880 році. 27 вересня 1880 року. Таку інформацію про дату та місце народження Якова Макогона можна знайти у інтернет-енциклопедії “Українці в Сполученому Королівстві”.

Яків Макогін. Фото з https://zbruc.eu/node/115605

Макогін викохувався у родині греко-католиків. На жаль, інформації про його навчання та зростання, юнацькі зацікавлення та захоплення – дуже мало.

Становлення особистості, основні віхи життя і діяльності

У 1903 році Яків Макогін емігрував до США. Пізніше він отримав американське громадянство. З 1905 року і до 1921 року Макогін служив у морській піхоті США. Побував у той час в Японії, Китаї, Мексиці, на Кубі, у Філіппінах і ін. У роки Першої світової війни він був пов’язаний з американською розвідкою.

Обкладинка книжки про Якова Макогона авторства історика Івана Монолатія. Фото з https://localhistory.org.ua/

У 1920 році Яків Макогін одружився із Сьюзен Фаллон, донькою заможного американського адмірала. Пізніше пара неодноразово вражала всіх, кому траплялася на очі. Якова Макогона характеризували як чоловіка дуже рішучого, спокійного і потаємного, який уміє командувати людьми. Найцікавіше, що він поставав перед сучасниками як “стовідсотковий українець”. Про його дружину писали, що вона енергійна, з рішучим обличчям, вміє керувати авто, їздить верхи і займається спортом. Макогони були неординарною та екстравагантною парою. Вони володіли віллами в різних куточках світу (Ніцца, Флорида, Швейцарія), регулярно відпочивали у Карлсбаді, літали аеропланом. Зокрема, у 1931 році Яків Макогін перелетів аеропланом Ла-Манш.

Чому нам треба знати про Якова Макогона?

У 1920-ті роки Яків Макогін активно подорожував Австрією, Польшею, Румунією та Чехословаччиною. Тоді він зав’язав тісні контакти з багатьма діячами українського національного руху. У 1930 році навіть приїжджав до Львова, де зустрічався з діячами УНДО (найбільш чисельна та впливова політична сила у міжвоєнний час). Це, як і збір ним інформації про особливості політичного курсу Польщі в міжвоєнний час щодо українців, стало причиною зацікавлення Макогоном владою Другої Речі Посполитої. За ним активно стежили. Сам Макогон, перебуваючи у рідних краях, багато фотографував, спілкувався з людьми, купував старовинні ікони, вишиванки тощо.

Родина Кисілевських (Володимир в центрі). Фото з https://uk.wikipedia.org/

Повернувшись до США, Макогон відзначався активністю в середовищі місцевих українців. Закликав тих бути більш об’єднаними та активними, висловлював готовність з власної кишені фінансувати культурні та просвітницькі ініціативи свідомих українців. Зокрема, йшлося про пресове бюро в столиці однієї з європейських країн для інформаційно-політичної діяльності в інтересах українського руху. Макогона підтримав Союз українців у Канаді. Відтак у 1931 році він придбав двоповерхову будівлю в центральній частині Лондона і заснував там “Українське пресове бюро”. Ця установа мала координувати зусилля українців. Очолював її історик та соціолог Володимир Кисілевський. Це колишній січовий стрілець, який захистив докторат у Віденському університеті.

Євген Ляхович. Фото з https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/05/12/159469/

Подібні інституції було створено у Женеві та Празі. Їх робота полягала у зборі та аналізі інформації, яку розміщували у ЗМІ про українські землі, підготовці власних інформаційних повідомлень про наш край і його історію. Писали і тиражували результати своєї роботи різними мовами. Врешті, співпрацювали з іноземними журналістами, політиками. Макогін мав прихильників і приятелів у різних політичних партіях. Він регулярно зустрічався з провідними діячами українського національного руху: Євген Коновалець, генерал Михайло Омельянович-Павленко, дипломат Євген Ляхович, президент УНР в екзилі Андрій Лівицький і ін. При цьому, Макогін не переймався тим, до яких політичних таборів належали ці люди. Він говорив про потребу створення єдиного керівного центру українського руху.

Арлінгтонський цвинтар. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Яків Макогін жив у різних країнах, але впродовж більшої частини життя вболівав за українську ідею і підтримував культурно-просвітницькі інтенції українців. Помер у Бостоні в 1956 році. Похований на Арлінгтонському національному цвинтарі (Вірджинія, США). Це один з найвідоміших цвинтарів у США, де поховані військові, президенти, судді Верховного суду. Наприклад, президенти Вільям Тафт та Джон Кеннеді, генерал-майор армії США українського походження Пітер Оленчук, був там якийсь час похований польський піаніст та політик Ігнацій Падеревський і ін.

Могила Якова Макогона. Фото з https://www.istpravda.com.ua/

До кінця загадку Якова Макогона за його життя так і не розгадали. Румуни вважали, що він радянський агент. Англійці розглядали варіанти про його роботу на американську розвідку. Були версії про зв’язки з польськими та англійськими спецслужбами, а також про те, що він – просто політичний авантюрист. Сам Макогін послідовно працював на зміцнення та утвердження української ідеї.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

Загадковий Яків Макогін (1880-1956) привертав увагу світу до України (розсекречені документ) // Радіо Свобода, 2021 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/zahadkovyy-yakiv-makohin/31485943.html
Монолатій І. Ким був і/або ким не був Яків Макогін // Zbruč, [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/115605
Яків Макогін. Засновник “Українського пресового бюро в Лондоні” // Служба зовнішньої розвідки України, 2021 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://szru.gov.ua/history/stories/yakiv-makohin-zasnovnyk-ukrainskoho-presovoho–byuro-v-londoni

Спеціальна подія у Львові: зустріч з президенткою Міжнародного Альянсу «МИРОСЛАВА»

23. 09. 2025

У четвер, 25 вересня 2025 року о 18.00, у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться спеціальна подія, присвячена питанням євроатлантичної інтеграції України. У рамках зустрічі відбудеться перегляд архівного документального фільму, створеного в межах інформаційної кампанії «Простір без кордонів». Захід організовано за участю Президентки Міжнародного Альянсу «МИРОСЛАВА» Тетяни Глорі.

Міжнародний Альянс «МИРОСЛАВА» — це міжнародна громадська організація, яка з 2013 року має спеціальний консультативний статус при Економічній та Соціальній Раді ООН (ЕКОСОР). Організація працює над розвитком міжкультурного діалогу, розширенням інформаційного простору та поширенням миротворчого світогляду. Її діяльність охоплює освітні, культурологічні та міжнародні проєкти, спрямовані на мирне вирішення конфліктів та сприяння взаєморозумінню між народами.

Одним із напрямків роботи Альянсу є створення інформаційних матеріалів, зокрема документальних фільмів. Фільм, що буде показаний, належить до серії стрічок, присвячених кампанії «Простір без кордонів». Ця кампанія висвітлювала особливості та виклики на шляху України до членства в європейських та євроатлантичних структурах. Показ саме цього архівного матеріалу в умовах сьогодення набуває особливого значення, дозволяючи поглянути на історичний контекст та еволюцію зовнішньополітичних прагнень України.

Під час події всі охочі матимуть нагоду поспілкуватися з Тетяною Глорі — Президенткою Альянсу, яка розповість про історію та місію організації, її внесок у світові процеси, а також про актуальність теми євроатлантичної інтеграції в сучасних реаліях.

Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.

Інформаційну підтримку події забезпечують провідні регіональні та національні медіа, серед яких Українське радіо. Львів, Радіо “Львівська Хвиля”, Сайт про Захід України “Бомок”, Інформаційна агенція “Гал-інфо”, Громадський сайт Львова “Форпост”, Інтернет-видання “Діло”, Фотографії Старого Львова та Площа Галицька.

Гостинно пригощатиме гостей Кава Старого Львова, що додасть події затишку та смаку.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

«5 століть духовної музики України»: благодійний концерт хорової капели «Дударик» у Гарнізонному храмі

23. 09. 2025

Національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» запрошує львів’ян і гостей міста на благодійний концерт «5 століть духовної музики України». У величному просторі Гарнізонного храму 27 вересня прозвучать перлини української духовної музики – від давніх київських та львівських розспівів до шедеврів сучасної хорової традиції. Вхід на подію вільний, початок о 16:30, зазначають організатори.

У програмі – монодії та ірмоси з київського та львівського ірмологіонів, партесні концерти Миколи Дилецького, Дмитра Бортнянського та Максима Березовського, а також твори Михайла Вербицького, Олександра Кошиця, Ганни Гаврилець та інших композиторів XVIII–XXI століть.

Цей концерт – своєрідна духовна подорож п’ятьма століттями музичної історії України, втілена у досконалому акапельному виконанні одного з найвідоміших хорових колективів країни.

Під час концерту відбудеться збір коштів на потреби 219-го окремого батальйону 125-ї окремої львівської бригади ЗСУ. Це ще одна нагода підтримати захисників, поєднавши добру справу з високим мистецтвом.

Довідка:

Національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» — легендарний український колектив, заснований у Львові 1971 року. За понад 50 років історії капела перетворилась на справжню культурну візитівку України: брала участь у міжнародних фестивалях, гастролювала по світу, отримала численні нагороди та звання. Високий рівень виконання, унікальний репертуар і глибоке розуміння української традиції роблять «Дударик» неперевершеним у виконанні духовної музики.

Ольга МАКСИМ’ЯК

Найкращі моделі KIA з погляду водіїв – рейтинг популярних авто

23. 09. 2025

Автомобілі KIA вже давно завоювали популярність серед українських водіїв завдяки поєднанню надійності, сучасних технологій та стильного дизайну. У модельному ряду компанії кожен може знайти авто під власні потреби – від практичних міських хетчбеків до комфортних позашляховиків. Особливе місце займає новий електричний флагман https://artcustoms.com.ua/kia-ev9-flagman-elektrychnogo-pokolinnya/, який вражає своїм інноваційним підходом, простором у салоні та великим запасом ходу. Саме він задає новий рівень для майбутнього електротранспорту.

Чому водії обирають автомобілі KIA

Бренд KIA відомий своєю здатністю поєднувати стильний дизайн, сучасні технології та доступність. Водії відзначають, що ці автомобілі є зручними у щоденній експлуатації та підходять як для міста, так і для подорожей. Окремо цінується простота обслуговування та наявність сервісних центрів у більшості великих міст України.

KIA пропонує широкий вибір кузовів: від компактних хетчбеків до великих позашляховиків. Це дозволяє кожному покупцю знайти авто під власні потреби – молоді сім’ї обирають практичні моделі, бізнесмени зупиняються на преміальних варіантах, а прихильники нових технологій віддають перевагу електрокарам.

KIA EV9 – флагман електричного покоління

Сучасні автомобілі дедалі більше рухаються у бік електрифікації, і KIA EV9 став справжнім символом цього напряму. Водії відзначають його інноваційний дизайн, великий запас ходу та просторий салон. Для багатьох цей електрокросовер є доказом того, що майбутнє вже настало.

Просторий сімейний салон на 7 місць
Запас ходу понад 500 км
Сучасні асистенти водія

Окрім технічних характеристик, машина приваблює екологічністю та можливістю економити на щоденних витратах. Водії наголошують, що цей електромобіль поєднує комфорт класичного позашляховика з новітніми технологіями, включаючи штучний інтелект у системі допомоги водієві.

KIA Sportage – легенда серед кросоверів

Серед українських водіїв KIA Sportage вважається однією з найбільш універсальних моделей. Цей кросовер вдало поєднує динаміку, зручність та економічність, що робить його ідеальним вибором для родин. Крім того, він пропонує великий багажник і високий рівень безпеки, що важливо під час подорожей.

Доступна вартість у порівнянні з конкурентами
Високий кліренс для українських доріг
Надійність перевірена роками

Водії зазначають, що Sportage добре тримає дорогу навіть у складних умовах та чудово підходить для змішаного використання: міста й траси. Його універсальність – головна причина популярності в Україні.

KIA Sorento – комфорт та технології

Для тих, хто шукає комфортний автомобіль для тривалих поїздок, KIA Sorento є чудовим варіантом. Водії відзначають сучасний дизайн, потужні двигуни та багатий набір опцій. Ця модель поєднує статусність та практичність, що робить її популярною серед бізнес-класу.

Просторий салон із преміальними матеріалами
Високий рівень безпеки
Гібридні версії з економною витратою палива

KIA Ceed – ідеальний для міста

Хетчбек KIA Ceed отримав визнання серед водіїв, які цінують компактність та маневреність. Це авто чудово почувається на вузьких вулицях великих міст, але водночас зберігає комфорт і сучасний дизайн. Крім того, Ceed вважається економним у витратах на пальне та обслуговування.

Сучасна мультимедійна система
Невисока витрата пального
Маневреність у міських умовах

KIA Rio – бюджетний фаворит

Водії, які обирають доступне, але надійне авто, часто звертають увагу на KIA Rio. Ця модель приваблює своїм сучасним виглядом і комфортом, що є рідкістю в бюджетному сегменті. Вона підходить як для щоденних поїздок, так і для першого автомобіля.

Приваблива ціна
Простота в обслуговуванні
Довговічність та практичність

Висновок

Автомобілі KIA заслужено займають провідні позиції серед українських водіїв. Від інноваційного KIA EV9, який відкриває нову еру електротранспорту, до практичного Rio – кожна модель має свою унікальність і переваги. Незалежно від бюджету чи стилю життя, KIA пропонує рішення для кожного.

Завдяки поєднанню надійності, сучасних технологій та доступності, бренд KIA продовжує завойовувати нових прихильників в Україні. І якщо раніше водії обирали Sportage чи Sorento як перевірені варіанти, то сьогодні все більше уваги прикуто до моделі, що задає нові стандарти на ринку електромобілів.

Поліна ЛІТВІНКО

Вуличні торговці в Львові на малюнках ХІХ століття

22. 09. 2025

Хто ходив вузькими брукованими вуличками, чим жило місто, і які звуки наповнювали ранкове повітря?

Мова піде про вуличних торговців — людей, без яких тогочасне міське життя було б неможливим. Вони продавали усе: від свіжих овочів до домашнього сиру, від хліба, випічки до солодощів. З кошиками, візками або просто з товаром у руках, вони ходили вулицями, вигукуючи свої пропозиції й добре знаючи, де й коли з’явиться найбільше покупців.

Перед вами —портрети вуличних торговців Львова 1841 року, які зберегли атмосферу того часу. Це не лише мешканці самого міста — серед них могли бути й люди з навколишніх сіл і містечок, які щоранку приходили до Львова, щоби заробити на життя. Їхній вигляд, одяг, навіть постави — це жива історія, зафіксована на папері.

Ці образи — вікно у щоденний побут міста, де кожен голос, кожен крок і кожен товар створювали унікальну львівську симфонію XIX століття.

Малюнки вдалося знайти в цифровій колекції Польської академії мистецтв.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Джерело: PAU ART

Львівський район презентував свої мистецькі надбання

22. 09. 2025

В п’ятницю, 19 вересня 2025 року, у Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика відбулася презентація творчого та мистецького потенціалу Львівського району в межах обласного проєкту «Культура ДІЄ».

Гості мали змогу побачити унікальні роботи майстрів народного мистецтва: картини з кавової гущі, ікони на олійному полотні та в класичному стилі, писанки, мальовані образи, розписані гільзи, вироби зі соломоплетіння, дідухи, намиста, зразки звіздарства та картини-хустини.

Програму доповнили театрально-хореографічне дефіле та показ старовинного етнічного одягу за участю представників громад Львівського району. Крім того, яскравим акцентом вечора стали виступи творчих колективів.

«Проєкт «Культура ДІЄ» є важливим майданчиком для збереження та популяризації культурної спадщини, а також створює можливість для об’єднання громад області навколо спільних мистецьких ініціатив. Цей проєкт вкотре довів, що культура є тією силою, яка формує ідентичність, підтримує громади та надихає на нові творчі звершення», – зазначила директорка департаменту з питань культури, національностей та релігій ЛОВА Ірина Гаврилюк.

Ця подія стала фінальною у серії презентацій семи районів області, які продемонстрували свій творчий доробок, мистецьке багатство та культурне розмаїття.

Наталка РАДИКОВА

«Червона рута – 2025»: Нове покоління української музики об’єдналося у Львові (відео)

22. 09. 2025

Учора, 21 вересня 2025 року, у Львові завершився XVII Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона рута – 2025». З цієї нагоди в медіацентрі при Львівській ОДА відбулася пресконференція, присвячена підсумкам події. Протягом п’яти днів, з 17 по 21 вересня, у фіналі конкурсу змагалися 450 гуртів та 710 талановитих музикантів.

«Робота з молоддю — це основне завдання фестивалю, яким ми займаємося вже 36 років. Цього разу «Червона рута» проводиться в часи війни, і це відчувається в наших музичних програмах. З’явився цілий спектр нових авторських військово-бардівських пісень. Окрім них, є ще п’ять основних напрямків: українська автентична музика, популярна музика, акустична, рок-музика та дуже цікавий жанр — експериментальна музика», — розповів директор фестивалю Мирослав Мельник.

Фестиваль традиційно проходить кожні два роки: перший рік присвячений всеукраїнському конкурсу, в якому беруть участь 3-5 тисяч виконавців, а другий — фінальному відбору та святкуванню. Через пандемію та повномасштабне вторгнення востаннє «Червона рута» відбувалася у 2019 році.

Цьогоріч, окрім України, відбірковий етап проходив також у Польщі та Великій Британії. Учасники, які пройшли відбір, були запрошені на фінальні концерти до Львова.

Заходи фестивалю проходили на трьох локаціях:

Концерт-арена «Малевич» — для прослуховування учасників.
«Будинок Офіцерів» — для панельних дискусій.
Центр Львова — фан-майданчик, де виступали як відомі українські музиканти, так і учасники конкурсу.

За підрахунками організаторів, фан-майданчик відвідали від 20 до 30 тисяч молодих людей.

Крім культурної та розважальної програм, фестиваль мав важливу освітню місію. У партнерстві з «Рухом опору» протягом п’яти днів у «Будинку Офіцерів» відбувалися панельні дискусії на актуальні теми: ветеранська політика, реабілітація військових, капеланська служба, повернення полонених та міжнародна культурна дипломатія й освіта.

Ще одним важливим завданням «Червоної рути» є культурна дипломатія. «Культура — це насправді потужна зброя та інструмент, який об’єднує. Напевно, немає українця, який би не знав хоча б приспіву «Червоної рути». Цього року ми організовуємо проєкт «Симфонічний Івасюк», і українська «Червона рута» прозвучить у виконанні британського симфонічного оркестру», — поділилася керівниця «Chervona Ruta UK Foundation» Оксана Барановскі. Вона також зазначила, що відбір для фестивалю за кордоном став засобом поширення української культури та згуртування українців. Наступного разу планується залучити більше країн, і Франція вже дала свою згоду.

Гала-концерт переможців фестивалю «Червона рута – 2025» розпочався 21 вересня о 18:00 в концерт-арені «Малевич». Вхід на захід був вільним.

Наталка СТУДНЯ

Львівська кав’ярняна культура: між дружніми розмовами та зростанням націоналізму

21. 09. 2025

Кав'ярня "Віденська" на проспекті Свободи. Фото першої пол. XX ст.

Східногалицьке місто Львів (тодішній Лемберг) у часи Габсбурзької імперії вирізнялося жвавим кав’ярняним життям. Тут зустрічалися поляки, євреї та українці — спілкувалися за горнятками кави чи чаю. Однак напередодні Першої світової війни навіть у цих, здавалося б, привітних і демократичних просторах дедалі відчутніше проявлявся дух чимраз більшого націоналізму. В товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова зараз дізнаємось хто і яку кав’ярню відвідував.

Початки кавової культури

Кава прийшла до Європи у XV столітті й швидко поширилася по континенту. Особливу славу в XIX ст. здобула віденська кав’ярня — місце зустрічей, читання газет, карткових ігор, спілкування та роботи. За невелику плату людина отримувала не лише напій, а й доступ до газет, затишку й своєрідного «демократичного клубу».

Кав'ярня готелю "Жорж", фото 20-ті роки ХХ століття — Кав’ярня готелю “Жорж”, фото 20-ті роки ХХ століття

Львів, тодішня столиця коронного краю Галичини і Лодомерії, наслідував віденський приклад. Перша кав’ярня — «Віденська» — відкрилася 1829 року. Мандрівник Йоган Георг Коль писав у 1841-му: «Лемберг має кращі й вишуканіші кав’ярні, ніж Дрезден чи інші міста такого ж розміру».

Кав’ярні для різних верств

Елітні кав’ярні відвідували митці й заможні верстви, тоді як прості робітники дозволяли собі дешевші заклади з зерновою кавою. Кав’ярні пристосовувалися до клієнтів: денні для родин, нічні — для богеми. Саме тут, серед газет, диму й шуму, народжувалися літературні твори.

Відомі львівські кав’ярні

На зламі XIX–XX ст. у Львові діяли десятки популярних кав’ярень. «Віденська» й «Театральна» зберігали віденські традиції, «Американська» вирізнялася живою музикою, «Кристал» приваблював лівих польських політиків. Найбільш описаними в історії стали «Шнайдер», «Монополь» і «Аббація».

Будинок Шнайдера на вул. Академічна, 7. Фото поч. XX ст.

«Шнайдер» (відкрита 1879 р., вул. Академічна, 7 — тепер проспект Шевченка) приваблювала польських митців, тут відбувалися збори товариств, працювали редакції газет. У кав’ярні бував Іван Франко, який зустрічався з Яном Каспровичем і Василем Щуратом. Згодом політичні розбіжності та зростання національних суперечностей змусили Франка відійти від цього кола.

«Монополь» (1902–1912, пл. Маріацька, 8 — тепер пл. Міцкевича) став затишним осередком українських інтелектуалів. Тут збиралися члени «Молодої музи» та Наукового товариства ім. Шевченка. Франко відвідував кав’ярню як почесний наставник молодих літераторів.

Будинок Понінського, в якому протягом 1902 – 1912 років діяла кав’ярня ”Монополь”

«Аббація» (до 1910 р. — «Едісон», вул. Карла Людвіка, 33 — тепер проспект Свободи) була місцем зустрічей єврейських письменників, митців і журналістів. Тут звучала музика, грали в шахи й карти, обговорювали статті для єврейської преси. Атмосфера кав’ярні сприяла формуванню модерної єврейської культури Галичини.

Кав’ярня як дзеркало суспільства

Кав’ярні Львова перед Першою світовою війною були справжніми центрами культурного життя, але й відображали розділеність міста. Поляки, українці й євреї спілкувалися, проте часто замикалися у власних колах. Національні конфлікти поступово переносилися у ці простори, хоча більшість відвідувачів шукали тут насамперед відпочинку й товариськості.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Театр Лесі адаптовує вистави для людей з порушеннями зору

21. 09. 2025

Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки

У репертуарі Театру Лесі у Львові з’явилися три вистави адаптовані для людей з порушенням зору. Кожна така вистава має на своїй афіші маленьке зображення ока, яке можна побачити, як на паперовому репертуарі театру, так і на сайті. Наразі серед адаптованих вистав: ерополітична драма за мотивами “Камінного господаря” Лесі Українки “Жага”, вистава “Плейлист подорожнього” та химерна вечірка за мотивами ”Intermezzo” М. Коцюбинського “Клуб “Зневіра”.

«У сезоні 25/26 ми взяли собі за мету створити аудіодескрипцію для всіх вистав малої сцени. Нашими партнерами у реалізації цього задуму стали Фундація ЗМІN. Наш спільний проєкт «Більше чуття» націлений зробити театр Лесі більш інклюзивним та розширити можливості театру для своєї аудиторії.

У рамках того ж проєкту театр також ініціював створення курсу для адаптації театральних вистав для людей з порушеннями зору «Театр на слух і дотик», де працівники та працівниці театральної сфери вчилися аудіодескрипції, комунікації з незрячими людьми та як зробити театральний простір доступним для них. Одна з наших працівниць Еріка Бринь теж пройшла цей курс, тому наразі ми маємо змогу створювати власні професійні звукоописи», – коментує начальниця відділу театральних проєктів Анна Гетманова.

Аудіодескрипція (звукоопис) – це опис візуальної частини вистави (декорацій, вигляду сцени, костюмів акторів, їх дій і т.д.), начитаний актором чи акторкою під час перегляду. Аудіодескрипція потрібна для того, аби незрячі люди або люди з порушенням зору могли безбарʼєрно відвідувати будь-які культурні заклади – театри, кіно, галереї, музеї тощо.

Як скористатися аудіодескрипцією у театрі Лесі? Спершу необхідно купити квиток на будь-яку із запропонованих адаптованих вистав на сайті театру або на платформі Kontramarka. Перед початком дійства варто звернутися до адміністрації театру із запитом про аудіодескрипцію. Після цього людині нададуть усе необхідне для комфортного перегляду!

У жовтневому репертуарі театру є усі три адаптовані вистави – 23 жовтня «Плейлист подорожнього», 25 жовтня «Клуб «Зневіра» та 26 жовтня «Жага». Тож, радо запрошуємо! Квитки доступні за посиланням: https://teatrlesi.lviv.ua/afisha/

Анастасія ІВАНЕС

На Львівщині презентували найсучасніші новинки в оборонній сфері

21. 09. 2025

Найбільший у світі інвестиційному саміті у галузі оборонних технологій

Понад 5000 інвесторів, представників провідних венчурних фондів, а також українських та міжнародних оборонних компаній з’їхалися на Львівщину, щоб взяти участь у найбільшому у світі інвестиційному саміті у галузі оборонних технологій.

«Така зустріч — це стратегічна нагода налагодити комунікацію між глобальними лідерами індустрії, презентувати українські розробки та показати інвесторам рішення, які вже довели свою ефективність у реальних бойових умовах.

Під час саміту у Львові представили найсучасніші новинки в оборонній сфері: БПЛА, дрони, наземні станції, воєнний транспорт та інші технології, які можуть змінити хід війни.

Дякую за організацію цього важливого заходу Міністерству цифрової трансформації України та кластеру оборонних інновацій Brave1.

Дякую всім українським виробникам та інвесторам за величезну щоденну працю, відвагу та креативність.

Вклоняюся нашим Захисникам і Захисницям, які тримають над нами небо і мужньо борються за кожен метр української землі», – зазначив в.о. голови Львівської обласної ради Юрій Холод.

Наталка СТУДНЯ

17 вересня 1939-го. Допит петлюрівця про війну і ОУН

20. 09. 2025

О 5:00 ранку 17 вересня 1939 року більшовики допомогли своїм німецьким союзникам по зброї — почавши вторгнення до західної частини України (тоді ці землі входили до складу Польщі). Опис наслідків подій “золотого вересня” вдалося знайти у протоколах допиту колишнього старшини, сотника Армії УНР — Олекси Костюченка.

Харків’янин, який ще в 1918 році обрав для себе альтернативою службу Україні, після поразки Української Народної Республіки у війні за незалежність, вимушено опинився в еміграції, здобув освіту інженера-агронома і був свідком окупації Галичини у вересні 1939 року. 7 листопада 1940 року його заарештували у с. Залукві, що біля Галича. Настрої суспільства та страх потрапити до більшовицьких пазурів, розповідь про підпілля ОУН, з яким Костюченко мав короткий зв’язок, можна відчути, прочитавши короткий літопис його допитів у катівнях НКВС.

Титульна сторінка карної справи Костюченка О. П. Архів УСБУ в Івано-Франківській області

Більшовицьке вторгення

Протокол допиту

обвинуваченого
Костюченка Олескія Павловича.
Костюченко О. П. — 1892 року народження,
уродженець м. Харкова, без громадянства,
до арешту мешкав у с. Залукві, Галицького р-ну,
Станіславської обл., працював інженером-агрономом
Держплодорозсадника, з службовців, з вищою освітою,
з 1918 по 1920 рр. служив у армії УНР, у ранзі капітана,
в царській армії поручник, з 1920 року на еміграції
в колишній Польщі.
22 квітня 1941 року.

Питання: Чи виїжджали Ви з с. Залукви Галицького району після вступу частин Червоної армії на територію Західної України?

Відповідь: Так, виїжджав до Львова і Перемишля. У Львові я був у кінці жовтня, а згодом, на початку і в кінці листопада 1939 року. У кінці жовтня того ж року я поїхав зі Львова до Перемишля.

Питання: У чому була причина Ваших відвідин Львова і Перемишля?

Відповідь: Не буду приховувати, що наступ Червоної армії був для мене несподіваним і шокував мене.

Після 20 років перебування в еміграції я не був впевнений у тому, що моє минуле буде забуте, і що я зможу працювати, тому і вагався. У мене часто виникала думка: чи варто мені залишатися на місці або знову тікати за кордон Радянського Союзу, як це зробили інші емігранти…

Одна з останніх світлин Олекси Костюченка. Архів УСБУ в Івано-Франківській області

З такими ваганнями в кінці жовтня 1939 року я поїхав до Львова.

У Львові я зайшов до товариства “Сільгосподар”, де працювало багато українських емігрантів, маючи за мету отримати пораду від будь-кого з них. Там я нікого не застав, виявилось, що більшість емігрантів, які працювали в “Сільгосподарі”, втекли.

У той же день я зустрівся зі своїм старим знайомим, теж емігрантом, колишнім петлюрівцем Савчуком Федором. У розмові з ним про ситуацію, яка склалася, я висловив думку про свій намір тікати за кордон.

Савчук мою точку зору не підтримав і порадив зробити як він та залишитись на місці, мотивуючи це небажанням знову опинитись у статусі емігранта, знову блукати чужою землею.

У квітні 1941 року, з листування двох відомств виходило, що доказів для подальшого продовження слідства по справі Костюченка не вистачало. Архів УСБУ в Івано-Франківській області

Савчук не переконав мене, і я вирішив спробувати емігрувати за кордон. З цим наміром я вирушив зі Львова до Перемишля, де, за чутками, можна було легко перетнути кордон, придбавши для цього фіктивні документи.

Обстановка, яку я застав у Перемишлі, мене вразила. Там я побачив тисячі біженців з-за Сяна, які заповнили залізничні станції і прилеглі до них вулиці. Вражений цією атмосферою я не наважився тікати і повернувся до с. Залукви.

Під час перебування у Залукві, мене, як не дивно, не полишала думка про втечу за кордон. Ці мої настрої ще більше посилились, коли я дізнався, що українська націоналістична інтелігенція продовжує тікати.

Світлина з карної справи Костюченка. Архів УСБУ в Івано-Франківській області

Також на мене дуже гнітюче подіяли організаційні катаклізми, які виникли із встановленням радянської влади, які я розглядав з точки зору моїх антирадянських переконань.

З такими думками на початку листопада 1939 року я знову виїхав до Львова, для того, щоб знову порадитись із Савчуком.

Із Савчуком і його жінкою я мав тривалу розмову, в процесі якої вони знову переконували мене відкинути думку про втечу, заявивши при цьому, що мають твердий намір залишитись у Львові.

І після цієї моєї розмови із Савчуком я все ж таки не прийняв твердого рішення, а повернувся назад до Залукви з тим, щоб спостерігати за подальшим розвитком подій.

Невпевненість у своєму майбутньому і подвійність моїх настроїв, які склалися в результаті розмов із Савчуком, нервували мене. Далі залишатись на перехресті я не міг.

Через це в листопаді того ж року я знову завітав до Савчука у Львів.

Остання моя розмова з ним, з тим, хто беззастережно вирішив залишитись у Львові, переконала мене остаточно відмовитись від можливої втечі.

Я прийняв тверде рішення: підтримати думку Савчука і повернувся до Залукви.

Зв’язки з ОУН

Протокол допиту

обвинуваченого
Костюченка Олексія Павловича
від 7 травня 1941 року.

Питання: 22 квітня цього року Ви засвідчили, що повстанська організація, яка існує в Галицькому районі, Станіславської області підтримує зв’язок з “ОУН” за кордоном через Львівський центр. Назвіть відомих Вам зв’язкових.

Відповідь: Цього я не знаю. Але мушу засвідчити, що під час зустрічей з зав. ділянкою Залуквянського Держплодорозсадника в с. Комарові Терпиляком Петром Михайловичем ( ім’я по батькові не точно) влітку 1940 року, він багаторазово казав мені, що його добрий знайомий, мешканець с. Крилоса Галицького району, активний учасник “ОУН” на псевдо КРИВИЙ. Він періодично зникає з села і начебто ходить за кордон. Припускаю, що саме КРИВОГО керівництво повстанської організації могло використовувати, як зв’язкового.

Можливо, що учасником повстанської організації і зв’язковим може бути молода людина 25 років, мешканець с. Залукви Галицького району — Пилипонько Олексій (ім’я не точно). Останнього неодноразово заарештовувала польська влада за належність до “ОУН”. У минулому активний діяч “Просвіти”. З встановленням радвлади в Західних областях України Пилипонько іноді для чогось заходив до контори радгоспу с. Залукви в той час, коли ніякого відношення до радгоспу він не мав. Припускаю, що це було пов’язано з тим, що в конторі радгоспу працював бухгалтером учасник повстанської організації Мацкевич.

Питання: Яку роль відігравав Мацкевич у повстанській організації?

Відповідь: Під час розмови з Мацкевичем у жовтні 1940 року про керівництво повстанською організацією у Галицькому районі мені стало відомо, що у кожному селі, де існує повстанське формування, є свій уповноважений від “ОУН”, на якого покладена відповідальність за організаційну повстанську роботу у відповідному селі, і тільки він один знає всіх учасників повстанського формування особисто. Таким уповноваженим “ОУН” у селі Залукві є Мацкевич Семен.

Питання: Де і ким захована зброя, яку має використати повстанська організація?

Відповідь: На початку 1940 року при зустрічі з Терпиляком Петром, останній розповів мені, що відступаючі польські частини кинули багато зброї на дорозі Галич-Станіславів у районі с. Крилоса і що цю зброю підібрала та заховала місцева молодь. Зібрана таким чином зброя скоріш за все закопана в прилеглому до дороги лісі в дерев’яних ящиках, зроблених з дощок, викрадених зі школи, яку будували в той час у с. Крилосі.

Звідки про це було відомо Терпеляку Петру і хто ховав зброю, він мені не казав.

Питання: Де знаходиться Терпиляк Петро Михайлович?

Відповідь: Терпиляк Петро Михайлович — племінник Терпиляка Андрія Миколайовича, який працює у радгоспі с. Залукви, заарештований у листопаді 1940 року і відправлений до м. Станіславова в УНКВС.

Питання: Чому розмова про зброю була у вас саме з Терпиляком Петром?

Відповідь: Розмова була ініційована у зв’язку з тим, що по ночах у селах дуже часто було чути стрілянину, яку відкривали невідомі особи.

Питання: Ви кажете неправду. Терпиляк Петро розмовляв з Вами про зброю, як із співучасником по повстанській організації. Чому ви це приховуєте?

Відповідь: Про належність Терпиляка до повстанської або іншої контрреволюційної організації мені невідомо. Про свою участь у повстанській організації я йому не казав. Присягаюсь, що розмова з Терпиляком виникла між нами саме через стрілянину вночі.

Владислав РУДЕНКО

Протоколи допитів з російської мови переклав Владислав Руденко.

Особлива подяка за допомогу в дослідженні справи: Андрію Назаренку, Віталію Барановському, Юрію Михальчишину, Ользі Васиній, Карині Цвілій.

Джерело: Історична правда

Чому ми посміхаємося? Лекція Анастасії Баукової у Львові

20. 09. 2025

У вівторок, 23 вересня 2025 року, о 18:00 у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться розповідь Анастасії Баукової «50 відтінків посмішки».

З якими емоціями ми читаємо анонси? Одні з них викликають у нас сум, інші — цікавість, але тільки найкращі — викликають посмішку! Емоційний світ людини є дуже цікавим полем антропологічних,. психологічних і навіть археологічних досліджень.

У новій і, без сумніву, довгоочікуваній лекції “50 відтінків посмішки” поговоримо про найуніверсальніший засіб спілкування та його культурно-історичні трансформації. УФОТО та Анастасія Баукова гарантує, що жоден із відвідувачів не піде з лекції без посмішки та позитивних вражень.

Гостинно пригощатиме гостей Кава Старого Львова, що додасть події затишку та смаку.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Благодійний вечір “Наша єдність – наша зброя”: 10 мільйонів гривень спрямують на підтримку ЗСУ

20. 09. 2025

Благодійний вечір “Наша єдність — наша зброя”, організований співаком Іваном Федишином у партнерстві з проєктом “Пташки Перемоги”, зібрав 10 мільйонів гривень для підтримки українських військових. Про це повідомив сам артист на своїй сторінці у Facebook.

Згідно з опублікованою інформацією, зібрані кошти будуть розподілені між кількома ключовими підрозділами та ініціативами:

Дрони для 80-ї ОДШБр: Значна частина суми піде на закупівлю безпілотників для 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади ДШВ ЗСУ. Це дозволить посилити розвідувальні та бойові можливості підрозділу на передовій.
Підтримка спецпідрозділів: Частину коштів також спрямують на забезпечення потреб спецпідрозділу “Омега” Національної гвардії України та Головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МОУ). Точні напрями допомоги (придбання обладнання, техніки тощо) не уточнюються, але йдеться про зміцнення їхніх матеріально-технічних можливостей.
Зміцнення навчальної бази: Кошти також отримає Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба, що сприятиме покращенню матеріально-технічної бази навчального закладу, який готує майбутніх військових авіаторів.
Протезування пораненого воїна: Один із важливих напрямків — допомога конкретному військовослужбовцю. Частина суми виділена на протезування Михайла Коржа з 77-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ, який отримав поранення під час бойових дій.

Іван Федишин подякував усім, хто долучився до ініціативи, підкресливши, що єдність є ключовою силою на шляху до перемоги України.

Наталка РАДИКОВА

Джинси – основа сучасного гардероба

20. 09. 2025

Жоден сучасний гардероб не обходиться без улюбленої пари джинсів. Це універсальна річ, яка підходить і для прогулянки, і для ділової зустрічі у форматі casual. Коли ти вибираєш якісні джинси, отримуєш не просто одяг, а комфорт і впевненість у будь-якій ситуації.

Завдяки великому вибору фасонів і відтінків легко створити образ, що підкреслює індивідуальність та стиль, а правильний крій робить силует більш пропорційним. Джинси – це завжди про практичність, адже вони поєднуються практично з будь-яким взуттям і аксесуарами.

Чому джинси такі популярні

Джинси носять уже кілька поколінь, і їх популярність лише зростає. Секрет простий: вони комфортні, зручні в догляді й підходять усім незалежно від віку чи стилю. Модні тенденції пропонують безліч варіацій – від класичних прямого крою до сміливих розкльошених моделей. Правильно підібрані джинси підкреслюють переваги фігури й стають базовою річчю, яку можна комбінувати з футболками, сорочками, піджаками.

Ось кілька переваг джинсів, які роблять їх незамінними:

універсальність – підходять як для офісу, так і для відпочинку;
зносостійкість – міцна тканина служить роками;
комфорт – зручні навіть під час тривалого носіння;
великий вибір кольорів і фасонів;
легкість у догляді – достатньо машинного прання.

Не дивно, що джинси залишаються найулюбленішим одягом у чоловіків і жінок у всьому світі.

Як вибрати ідеальні джинси

Щоб джинси стали твоїм улюбленим одягом, варто звернути увагу на крій і відтінок. Наприклад, темно-сині або чорні моделі візуально стрункіші, а світлі створюють більш невимушений і розслаблений образ. Також важлива довжина – вона має підходити під твоє взуття.

Прості поради для правильного вибору:

приміряй кілька моделей, щоб знайти свій ідеальний крій;
вибирай джинси з невеликим вмістом еластану для комфорту;
звертай увагу на посадку – висока підкреслює талію, середня універсальна, низька створює розслаблений вигляд;
експериментуй з кольорами та фактурами, щоб урізноманітнити гардероб.

Джинси – це більше, ніж просто штани, це символ стилю й комфорту. Вони допомагають виглядати модно без особливих зусиль. Хочеш знайти ідеальну пару для свого гардероба? Завітай на md-fashion.ua та вибери джинси, які стануть твоїм must-have на кожен день.

Анастасія БУРМІСТРОВА

36 років “Червоної Рути”: Як музичний вибух 1989 року сформував нове покоління української культури (відео)

19. 09. 2025

Цими днями, у вересні, виповнюється рівно 36 років з того дня, як у Чернівцях стартував Перший Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона Рута». Він тривав з 17 по 24 вересня 1989 року і став не просто музичною подією. Це був справжній соціально-культурний феномен, що знаменував собою один із перших відкритих проявів національного відродження в Україні. У той час як Київ та інші великі міста ще перебували у лещатах радянської інерції, Львів вже бурлив. Місто, яке завжди було епіцентром української інтелектуальної та творчої еліти, стало справжньою кузнею кадрів для “Червоної Рути”. Саме звідси до Чернівців вирушило потужне десантування, що залишило яскравий слід в історії фестивалю і всієї української музики.

На той час Львів був центром активного студентського і молодіжного руху, який гуртувався навколо самвидаву, підпільних концертів та мистецьких акцій. На відміну від офіційних філармонійних структур, молодіжна субкультура творила власне, відмінне від радянського, культурне поле. Саме цей бунтівний дух, сповнений національної свідомості, став ідеальною основою для появи таких колективів, як “Брати Гадюкіни” чи “Мертвий півень”. За словами відомого музичного критика Юрія Залізняка, “Львів у 1989-му був готовий до Червоної Рути, як ніхто інший, бо тут вже панувала атмосфера свободи” [1, с. 45].

Одним із найяскравіших відкриттів фестивалю став гурт «Брати Гадюкіни», який підкорив публіку своїм унікальним стилем — сумішшю блюзу, року та реггі, з текстами, що були написані на львівському суржику. До складу гурту входили Сергій «Кузя» Кузьмінський (вокал), Павло Крахмальов (клавішні), Михайло Лундін (барабани), Ігор Мельничук (бас-гітара) та Олександр «Шиков» Кузьменко (гітара) [2]. Їхні пісні «Нарцис» та «Гадюка» стали справжніми гімнами львівського андеграунду і принесли їм перемогу у жанрі рок-музики. Їхній виступ був сприйнятий публікою як виклик радянській системі, оскільки вони не тільки співали українською, а й робили це в розслабленій, іронічній манері, що було незвично для тодішньої офіційної сцени.

Ще одним важливим львівським гуртом, що прибув на фестиваль, був «Мертвий півень». Хоча вони не здобули призових місць, їхня участь була знаковою. У той час гурт складався з Любомира Футманя (вокал), Романа Зарічного (гітара), Олега «Модеста» Сулими (бас-гітара) та Тараса “Котлета” Кузьменка (барабани) [3, с. 78]. За словами одного з організаторів фестивалю, Тараса Мельника, їхня музика, що поєднувала елементи пост-панку та фольклору, “була занадто складною для тодішньої масової аудиторії, але її потенціал був очевидний” [4]. Гурт «Мертвий півень» згодом став культовим для української інтелігенції, і його виступ на «Червоній Руті» був першим кроком до цього визнання.

Співачка Леся Горова - гостя проекту #За живе — Співачка Леся Горова – гостя проекту #За живе

Крім того, Львів був представлений і солістами. Зокрема, у жанрі авторської пісні виступала Леся Горова [5]. Її композиції, наповнені глибоким ліризмом і патріотичним змістом, були високо оцінені журі. Хоча вона не здобула перше місце, її участь підтвердила, що Львів є не лише центром рок-музики, а й джерелом ліричного та інтелектуального мистецтва.

Андрій Вікторович Кузьменко — Андрій Кузьменко

Варто також згадати і Андрія «Кузьму» Кузьменка, який хоч і не представляв Львів офіційно (бо на той час був студентом у Києві), але був тісно пов’язаний з львівською музичною сценою [6]. Його гурт «Скрябін» був сформований у Новояворівську, що розташований поблизу Львова, і його музичні корені були тісно пов’язані з містом Лева. Кузьма був учасником фестивалю як соліст, і хоча не переміг, його енергія і харизма були помічені.

Загалом, львівська делегація на “Червоній Руті” 1989 року була найчисленнішою і найуспішнішою серед регіональних представників [7]. Їхня перемога — це не лише приз за музику. Це була перемога ідеї: що українська культура може бути сучасною, бунтарською, іронічною і водночас глибоко національною. Львів’яни показали, що “Шароварщина” — це не єдиний шлях розвитку, і що українська музика може конкурувати з західними зразками, не втрачаючи своєї унікальності. Цей успіх став потужним поштовхом для розвитку львівської музичної сцени у 90-х роках, яка згодом подарувала нам ще багато талановитих артистів.

Наталка СТУДНЯ

Список використаних джерел:

Жулинський М. Г. (1990) «Музика свободи: нотатки з фестивалю “Червона Рута”». Газета “Молодь України”, 19 жовтня 1990.
Газета “Поступ” (2000) “Гадюкіни: 20 років на сцені”. 17 грудня 2000.
Жуйко О. (ред.) (2009) “Червона рута. 20 років разом”. Київ: Музична Україна, 2009.
Мельник Т. (1991) “Спогади організатора”. Журнал “Музика”, № 4, 1991.
Інтерв’ю з Лесею Горовою. (2018) “Як “Червона Рута” змінила моє життя”. Сайт “Музичний Львів”, 15 листопада 2018.
Кузьменко А. (2015) “Я, «Побєда» і Берлін”. Київ: Видавництво “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2015, с. 87.
Матеріали Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, фонд 900, опис 1, справа 15, “Документи фестивалю «Червона Рута» 1989”.

5 жовтня Євген Хмара у Львівській опері із симфонічним шоу «Два світи»

19. 09. 2025

Великі симфонічні концерти знаного українського піаніста-віртуоза Євгена Хмари стають уже доброю музичною традицією Львова. Цієї осені музикант знову привезе у Львівську національну оперу своє видовищне авторське шоу. Цього разу це буде нова концертна програма під загадковою назвою «Два світи». Її меломани почують та побачать у неділю, 5 жовтня, на сцені Львівської опери. Спеціальна гостя – співачка ODARA (дружина Євгена). Початок концертів – о 15:00 та 19:00.

Євген Хмара уже давно руйнує стереотипи про інструментальну музику. Його концерти – це не камерне виконання класичних творів на фортепіано, а масштабні авторські шоу у супроводі симфонічного оркестру та рок-бенду, що викликають у публіки щире захоплення. У своїх концертних програмах Хмара майстерно, віртуозно переходить від однієї композиції до іншої, чим створюється ефект одного масштабного твору.

«Моя нова програма «Два світи» – це зустріч дитячої мрії та дорослої мудрості, – інтригує Євген Хмара. – Це музика, яка поєднує світ надії і світ реальності, даруючи кожному нагоду знову повірити у диво. Там, де закінчуються слова, народжується музика! У дитинстві ми всі вірили в дива. Наші серця були сповнені надій та віри у світле майбутнє. Дорослішання приносить реальність. Але що може завадити нам сьогодні мріяти, відчувати і відкривати серця так само щиро, як тоді?».

Ліричний і експресивний, романтичний і вибуховий, мрійливий і відчайдушний, – усе це про перевтілення Євгена Хмари та його музики на сцені. Він творить свою музику просто на очах у публіки. Музику, сповнену сенсів буття. Музику, яка здатна подумки переносити у часі та просторі.

Від початку повномасштабного вторгнення Євген Хмара дав понад 200 благодійних концертів на підтримку Збройних Сил України – як в нашій країні, так і далеко за її межами. Піаністу-віртуозу аплодують по всьому світу, адже інструментальна музика не знає кордонів. Утім, свої наймасштабніші шоу музикант завжди робить в Україні. І найближчі із них – уже 5 жовтня на сцені Львівської опери. Кожен концерт Хмари – це справжня звукова феєрія.

У творчому доробку Євгена Хмари – сім студійних альбомів. Його виконавські вміння в музичній імпровізації настільки потужні, що він отримав Голлівудську премію імпровізаторів. Крім того, Євген Хмара – єдиний представник України, хто має статус YAMAHA ARTIST, яким володіють такі світові зірки, як ELTON JOHN, JUSTIN TIMBERLAKE та інші. А ще, Євген Хмара уже десять років проводить сеанси музичної терапії для діток із синдромом Дауна та з розладом аутичного спектру. В останні роки музикант «лікує» музикою і військовослужбовців.

Квитки на шоу Євгена Хмари “Два світи” у Львівській опері 5 жовтня доступні онлайн: https://lviv.kontramarka.ua/uk/evgen-hmara-79404.html

Галина ГУЗЬО

Видавництво “Човен” скасувало презентацію книжки про рух Black Lives Matter через погрози

19. 09. 2025

Книга "Голоси Black Lives Matter" Оксани Брюховецької. Видавництво "Човен"

Видавництво “Човен” скасувало презентацію книжки “Голоси BLM” Оксани Брюховецької у Львові після того, як отримало критику й погрози від авдиторії.

Про це видавництво повідомило у Facebook.

У дописі йдеться, що на адресу видавництва надійшло безліч “брутальних, расистських, ненависницьких” коментарів та погроз щодо запланованої події. Як зазначають представники “Човна”, там були не лише боти, а й реальні люди, з якими вони знайомі особисто.

Авдиторію обурило те, що книгу про рух за права темношкірих презентуватимуть відразу після того, як в США українку Ірину Заруцьку жорстоко вбив темношкірий американець Декарлос Браун.

Видавництво зауважило, що книга “Голоси BLM” була написана ще рік тому, а з друку вийшла в липні — тобто до того, як в серпні загинула Ірина Заруцька: “Поєднати книжку та трагедію, що сталася, могли або провокатори, або люди, якими легко маніпулювати. Або ж ці люди дійсно такими є – вони ненавидять інших власне за їхню іншість, зокрема за колір шкіри”.

Зрештою хейт вийшов за межі соцмереж: видавництву зателефонував чоловік із питанням “Як краще вбивати н*грів — вішати чи розстрілювати?”. “Човен” повідомив про це управління СБУ у Львівській області.

Також погрожували авторці книги Оксані Брюховецькій та одному з героїв книги, американському журналісту Терреллу Старру — обоє мали бути на презентації. Видавництво зазначає, що Старру, який вже три роки працює в Україні та висвітлює в американських медіа український спротив російській агресії, бажали смерті й обзивали його “твариною”.

“Жоден з них [хейтерів — Ред.] не читав книжки, не розуміє контексту, про який писала авторка, і чому це дослідження є важливим для українських читачів саме в час російської агресії проти України”, — заявило видавництво.

“Човен” наголосив, що без розуміння внутрішньополітичних американських процесів Україна не може розраховувати на підтримку США, якої так потребує в умовах війни.

Видавництво додало, що публікує книжки, які “допомагають читачам зрозуміти, наскільки складним є сучасний світ і як багато нам потрібно зрозуміти й зробити, аби вибороти у ньому гідне місце для себе, аби не залишитись наодинці з ворогом в час великої війни”. Про це, як зазначається, йдеться і в дослідженні Оксани Брюховецької.

“Люди, які домоглися скасування події, мабуть, вважатимуть, що перемогли. Насправді — ні! Програли усі ми. Бо історії героїв «Голосів» — це історії про боротьбу за гідність, за право бути собою. І в цьому ми дуже схожі з афроамериканцями, як би комусь не різала очі різниця в кольорі шкіри. Якщо невдовзі ви знову читатимете у світових медіа, що українці — нація ксенофобів, расистів, антисемітів, то варто пам’ятати, що після кожної такої ситуації це буде складніше спростувати друзям і прихильникам України”, — підсумував “Човен”.

Реакція громадськості

Якщо до скасування презентації видавництво “Човен” звинувачували в несвоєчасності події та відсутності емпатії, зараз довкола ситуації розгорілася дискусія.

Зокрема, філософ і письменник Володимир Єрмоленко написав: “Схоже, частина наших громадян (цікаво, наскільки велика) продовжують мати дику свідомість”. Тій частині авдиторії, яка, за його словами, “вибралася з внутрішніх хащів”, він порадив послухати свій подкаст з Террелом Старром.

Фахівчиня з комунікацій та викладачка Львівської бізнес-школи Ярина Ключковська переконана, що це Росія використовує поодинокі дискримінаційні настрої в Україні, щоб виставити нас расистами в очах світової спільноти — а ми несвідомо підіграємо цим провокаціям.

“Я вже дуже, дуже давно не чула про якісь помітні прояви расизму в Україні. Востаннє — мабуть, у 2012 році, коли ті ж росіяни організували низку провокацій, щоб дискредитувати Україну напередодні футбольного Євро-2012. Проте це не значить, що в Україні немає людей з расистськими та ксенофобськими настроями. Це — маргінальна історія. І Росія чудово вміє підсвічувати, підігрівати і витягати на світ Божий всі найсмердючіші недоїдки з найдальших звалищ і подавати їх як мейнстрім”, — написала Ключковська.

До обговорення ситуації долучився й поет та перекладач Остап Сливинський: “Іноді, коли в Україні відбувалися різні акти ненависті і дискримінації, думалося: ну, хоча б расизму в нас немає. Або ще чогось там «немає». Та все є. Таке ми незріле, крихке суспільство, з такою кількістю тріщин і «недоробок», що нічого не коштує колупнути легенько, щоб все почало розвалюватися. І колупають”.

Водночас Сливинський наголосив, що авторкою книжки є українка, а отже ідея її написати походить з українського суспільства. І закликав українців “зцілюватися, шукати суспільний консенсус, лікувати зони ненависті”, щоб не давати ворогу приводи нами маніпулювати.

Також на підтримку видавництва “Човен” висловилося “Видавництво”. Воно зауважило, що з 2017 року регулярно стикається з гейтом, погрозами та зривом презентацій, тож розуміє, наскільки це деструктивно.

“Спроби нав’язати суспільству ненависницьку позицію прямо заборонені Конституцією і законами України і суперечать всім нашим ідеалам та принципам. Цензура будь-чого, що відповідає діючому законодавству — неприпустима”, — йдеться в дописі “Видавництва”.

Про книжку

Книга “Голоси BLM” Оксани Брюховецької побудована на інтерв’ю, записаних у США під час і після протестів Black Lives Matter 2020 року. Через особисті історії афроамериканців та інших учасників визвольних рухів авторка показує інший бік Америки — не лише відомі демократичні ідеали, а й болісні реалії расової та соціальної несправедливості.

Книга також пояснює, чому значна частина американців двічі підтримала Дональда Трампа, і як ці політичні процеси можуть впливати на світ, зокрема на російсько-українську війну.

Авторка чотири роки мешкала в США. У 2020-му вона жила в Новому Орлеані і там долучалася до вуличних демонстрацій. Згодом подорожувала півднем Америки, зокрема Луїзіаною, Міссісіпі та Алабамою, досліджуючи історію афроамериканців та їхніх визвольних рухів.

Оксана ЗАБЛОЦЬКА

Джерело: Суспільне Культура

Церква св. Теодора Тіронського у Львові. Частина друга

18. 09. 2025

Панорама Львова. Фото з https://photo-lviv.in.ua/

Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова другу частину статті українського історика, краєзнавця, мистецтвознавця та публіциста Миколи Голубця про неіснуючу сьогодні церкву св. Теодора, що була опублікована у часописі Діло 1930 року (№ 169 від 02 липня) під назвою “Федорівська церква у Львові”. Першу частину можна почитати тут. Мову тексту залишаємо оригінальною.

Панорама Львова із зображенням будівлі Загального шпиталю (колишнього колегіуму піярів). Рисунок початку ХІХ ст. — Панорама Львова. Рисунок початку ХІХ ст.

Федорівська церква у Львові.

Характеристичне, що коли міське успенське брацтво користуючись правами Ставропіґії вело завзяту боротьбу в обороні тих прав, чим в першій мірі протиставилося львівському владиці, то всі передміські брацтва станули в обороні владики проти Ставропіґії. Не виломилося з цеї лінії і федорівське брацтво, за що дня 20 червня 1590 р. діждалося клятви, кинутої митрополитом Михайлом на своїх найвизначніших братчиків – Семена Корупку, Марка Мисоловича, Семена Гарбара та Костя Костинича.

Як тільки прийшло до сякої-такої злагоди поміж владикою Балабаном і Ставропіґією, клятву знято а викляті передміські братчики стали найревнішими поборниками справи, яку тодіж таки видвигнено в обороні загрожених і насилуваних прав української церкви і національности у Львові. З братських документів довідуємося, що вже 1594 р. тойже сам пан Семен Корупка з Тимотеем Зарудським принесли до Ставропіґії від федорівського брацтва 20 золотих, а пять літ згодом тіж самі з паном Рачинським явилися на ґреміяльному зборі брацтв на якому «от всего брацтва под сумлінням своїм декляровали стояти един при єдном до сконченія справи». І тут ми можемо подивляти і будуватися зразками патріотизму та жертвенности, які доконували і доконали чуда, бо серед найстрашніших умов, під найзавзятішим напором узброеної в усі права державної нації, не дали стерти старої, української патини з княжого Львова і його передмість. Правда, тодішні «власти» мали одну ахіллеву пяту: вразливість на монетні вальори. І тому то ледви не вся енерґія наших прадідів концентрувалася на… монеті.

Силою морального наказу оподаткував себе цілий український Львів а з ним і федорівське брацтво. Федорівські сафяники, слюсарі, кравці, стрільники, гарбарі, кушнірі, теслі, войлочники та лучники, що мешкали у власних домах, зложили 149 золотих, при чому деякі складали по 15 а навіть 20 золотих, а убогі комірники зложили до двох сотень, при чому давав хто скільки мав, звичайно – більше ніж міг!

Правда, федорівська братія, помимо своїх високих моральних прикмет, великих громадянських амбіцій, а може якраз через них, як кожна людська громада не обувалася без хвилевих непорозумінь і «посварів», які одначе не зрушували основ гуртової дисципліни. Такий несимпатичний «посвар» занотували братські акти під датою 25 листопада 1605. Тоді посварилися по між собою пан Тимко Зарудський, федорівський братчик з паном Іваном Костуриком, миколаївським… «Єден єдному злиі слова задаючи неучтиве». Присутні братчики поєднали їх якось на місці, але згодом, пан Іван Костурик «взял през якую намову шатанскую, а не през иншую, запомнівши оної людзкости» і завізвав пана Зарудського до замкового суду «за которую справу поспольство барзо заприкро міло, а найбарзій для того, же еще на деспект пан Іван Костурик дал пана Зарудського до везеня всадити смродливого». За той «деспект» засудили братчики пана Костурика карцером на вежі та безміном воску на церкву, рівночасно визволивши пана Зарудського з тюрми. Не дуже віддячився пан Зарудський братії, яка заплатила за нього 14 червоних золотих «викупу». Вийшовши з тюрми сказав пан Зарудський усім, що на покриття виданих сум не дасть ані шеляга, а о братське благословення не стоїть, бо коли йому відмовлять його тут, то він собі його найде деінде… Було це очевидно нарушення братського авторітету з боку пана Зарудського, але це кінець-кінців полагоджено, бо потім виступає пан Зарудський дальше в братських актах, як посол, на соймики і т. п.

Коли около 1602 року вмирав св. федорівський духовник о. Йосиф, то полишив по собі завіщання, в якому запевнив парохію за своїм сином, колиб він приспособився до духовного стану, або за тою з дочок, котраб вийшла за священика; остаючим своїм дітям, мав би наслідник чи наслідниця виплатити по двацять гривень. Колиб одначе не зайшла ні одна ні друга обставина, тоді управа парохіїї і приналежних до неї дібр має перейти на брацтво, яке зі свого боку має виплатити сиротам по о. Йосифі шістьдесять гривень.

Автор не встановлений. Митрополит Атаназій Шептицький

Коли одначе виявилося, що син небіщика о. Йосифа не тільки не надається на попівство, але що гірше «złotrowawszi się», витратив церковних ґрунтів вартости з горою триста золотих, а жадна з дочок не вийшла за священика, через що дійшла св. федорівська церква до запущення, то львівський староста Станислав Мнішек, віддав, згідно з завіщанням о. Йосифа, адміністрацію парохії та всіх її ґрунтів так давних як і набутих в руки брацтва. Видану в тій справі грамоту старости з 1617 р. потвердив 30 січня 1621 р. король Жигмонт ІІІ, впроваджуючи св. федорівське брацтво в управу парохії та повноправне посідання її маєтностей, що протяглось до 1744 р. в якому Атаназій Шептицький видав відомий декрет обмежуючий братську юрисдикцію.

В рукописному відділі бібліотеки Народнього Дому у Львові зберігається книга, обіймаюча протоколи братських зібрань за час від 1665-1681 р. та рахунки братських приходів і розходів за час від 1665-1668 р. З цеї многоцінної книги довідуємось дуже багато про внутрішній устрій та працю св. федорівського брацтва.

Дня 23 травня 1665 р., мабуть в перве по Хмельниччині, яка привела до упадку в першу чергу передміські церкви та їх брацтва, відбулася «єднорална» сесія, на якій старшим братом обрано пана Федора Матисевича а другого пана Андрія Городецького «котория аби радили і оправовали на честь Господу Богу і святому великомученику Христову Теодору Тирону». Братами-столовими обрано панів Якима Теодоровича, Івана Засанского та Семена Котовича. Паламарями – Данила Лисиницького та Андрія Бреника. «А писар пан Антоній, дидаскал на той час бивший…» Так обраний сеніорат не мінявсь що року, але «радив і справував» цілими роками, як довго не тратив братського довіря або сам не зрезуґнував з почести і безплатного, хоч тяжкого і відповідального труду.

(Продовження буде.)

Микола ГОЛУБЕЦЬ

1...345...693 сторінка 4 з 693

Чому водії обирають автомобілі KIA

KIA EV9 – флагман електричного покоління

KIA Sportage – легенда серед кросоверів

KIA Sorento – комфорт та технології

KIA Ceed – ідеальний для міста

KIA Rio – бюджетний фаворит

Висновок

Початки кавової культури

Кав’ярні для різних верств

Відомі львівські кав’ярні

Кав’ярня як дзеркало суспільства

Чому джинси такі популярні

Як вибрати ідеальні джинси

Видавництво “Човен” скасувало презентацію книжки “Голоси BLM” Оксани Брюховецької у Львові після того, як отримало критику й погрози від авдиторії.

Реакція громадськості

Про книжку

Популярні статті:

Найпопулярніші статті:

Вже бачили наші відео?