додому Блог сторінка 3

Львівське Квадрієнале Сценографії 2025: Спільний Простір, що Трансформує Театр і Візію Майбутнього

Львівське Квадрієнале Сценографії 2025. Спільний простір
Львівське Квадрієнале Сценографії 2025. Спільний простір

Наприкінці вересня Львів став епіцентром сценографічного мистецтва, об’єднавши митців, дослідників та глядачів у масштабному проєкті «Львівське Квадрієнале Сценографії 2025. Спільний простір». Протягом трьох днів (26–28 вересня) у різних локаціях міста відбувалися виставки, публічні дискусії, перформанси та покази, які продемонстрували сучасний погляд на театральний костюм, простір сцени та взаємодію мистецтв.

26 Вересня: Старт Події та Вектори Розвитку

Перший день Квадрієнале був насичений зустрічами, майстер-класами, відкриттями виставок і перформансами, що задали тон усьому фестивалю.

10:30 – 11:30 | Діалог зі Студентами-Сценографами У приміщенні на вул. Валова, 9 відбувся важливий для професійного середовища діалог молодих сценографів із провідних мистецьких академій України, Румунії та Естонії. Студенти НАОМА, КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого, ЛНАМ, Університету театру і кіно ім. І. Караджале та Естонської академії мистецтв представили власні пошуки та підходи. Ця зустріч продемонструвала, що нове покоління мислить сценографію не як декоративний елемент, а як автономний мистецький простір, де поєднуються архітектура, світло, звук і цифрові технології.

Юлія Заулична. Макет до вистави "Червона рута" Наталі Ворожбит, режисер Максим Голенко, сценографія та костюми Юлія Заулична, Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької, 2024. Виставка " Точка змінює простір" Львівське квадрієнале сценографії 2025. Zanyk Art Gallery
Юлія Заулична. Макет до вистави “Червона рута” Наталі Ворожбит, режисер Максим Голенко, сценографія та костюми Юлія Заулична, Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької, 2024. Виставка ” Точка змінює простір” Львівське квадрієнале сценографії 2025. Zanyk Art Gallery

12:00 | Відкриття Виставки «Руїнація Ідеалу» В Експериментальній сцені «Львів Опера: Малярка» презентували експозицію австрійського художника Матіаса Енгельмана до опери Ріхарда Вагнера «Лоенгрін». Його сценографія розкривала тему зруйнованих утопій і пошуку нового ідеалу, де костюм і декорація взаємодіють як єдина драматургічна система.

12:00 – 13:30 | Майстер-клас із Театрального Світла від Світлани Змєєвої На сцені Театру імені Леся Курбаса відомий дизайнер світла Світлана Змєєва продемонструвала, як правильно працювати з простором і ритмом світлових акцентів. Для молодих митців це стало унікальною можливістю побачити світло як мову, що здатна замінити слово чи дію.

13:00 – 14:00 | Презентація Спецвипуску Часопису «Просценіум» У фоє Театру імені Марії Заньковецької презентували тематичний випуск театрознавчого часопису, присвячений мистецтву сценографії. Подія супроводжувалася експозицією «СценоГраф», що вшанувала творчість Мирона Кипріяна – одного з ключових українських сценографів ХХ століття.

Дайнюс Бендікас (Литва). Костюм до вистави "Сплячі" Маріуса Івашкевічуса, режисер Оскарас Коршуновас, сценограф Гінтарас Макаревічус, художник костюмів Дайнюс Бендікас. Литовський національний драматичний театр, Вільнюс, 2021. Персональна виставка Дайнюса Бендікаса в галереї арт центру "Дзиґа"
Дайнюс Бендікас (Литва). Костюм до вистави “Сплячі” Маріуса Івашкевічуса, режисер Оскарас Коршуновас, сценограф Гінтарас Макаревічус, художник костюмів Дайнюс Бендікас. Литовський національний драматичний театр, Вільнюс, 2021. Персональна виставка Дайнюса Бендікаса в галереї арт центру “Дзиґа”

14:00 – 16:30 | «Майстерня Сценографа для Дітей» У Будинку Головної пошти маленькі учасники за підтримки Школи мистецтв «Вільних та небайдужих» створювали власні інтерпретації сценічних образів. Ця подія довела, що сценографія може бути доступною навіть для дітей, формуючи в них відчуття простору й фантазії.

16:00 | Міжнародна Виставка «Точка Змінює Простір» та Перформанс У Zenyk Art Gallery відкрили міжнародну експозицію сценографів і художників театрального костюма з України та інших країн. Назва символічно підкреслювала головну ідею Квадрієнале: навіть невелика «точка» — деталь костюма, промінь світла чи архітектурний елемент — може змінити цілісне сприйняття простору. Перформанс від мистецького об’єднання «Хвиля» став художнім прологом до виставки, задавши атмосферу синтезу руху, звуку й образу.

19:00 | Персональна Виставка Дайнюса Бендікаса У галереї Артцентру «Дзиґа» відбулося відкриття персональної виставки литовського художника Дайнюса Бендікаса. Він презентував костюми до вистави «Сплячі» Литовського національного драматичного театру (реж. Оскарас Коршуновас). Роботи Бендікаса вражали експресією тканин, сміливими колористичними рішеннями та майже скульптурним підходом до образу, ставши візуально насиченим завершенням першого дня.

Біруте Укрінаіте (Литва). КОстюм до опери "Брусничка", режисер Гітіс Падегімас, Литовський національний театр опери та балету (Вільнюс), 2010.  Виставка " Точка змінює простір" Львівське квадрієнале сценографії 2025. Zanyk Art Gallery
Біруте Укрінаіте (Литва). КОстюм до опери “Брусничка”, режисер Гітіс Падегімас, Литовський національний театр опери та балету (Вільнюс), 2010. Виставка ” Точка змінює простір” Львівське квадрієнале сценографії 2025. Zanyk Art Gallery

Осіння Школа НСТДУ: Костюм як Мова Сценографії

Одним із ключових освітніх напрямів став проєкт «Осіння школа НСТДУ», кураторкою якого виступила художниця Наталя Ридванецька. Тема школи – історичний костюм, його стилізація та інтерпретація, а також місце костюма в загальній системі сценографії. Учасники, відібрані через open call, працювали у репетиційній залі Львівського театру імені Леся Курбаса.

Для молодих митців це була унікальна можливість зануритися в лабораторний процес, де костюм стає не лише вбранням персонажа, а й художнім висловлюванням про час, культуру та внутрішній світ вистави. Фотографії з експозиції демонструють цей підхід: витончені паперові конструкції, що нагадують про давні візерунки мережива, та монументальні авангардні костюми. Тут костюм виходить за рамки традиційного розуміння й перетворюється на повноцінну інсталяцію.

Ася Козіна. Костюм "Метаморфоза". Черкаси, 2025.   Виставка "Точка змінює простір" Львівське квадрієнале сценографії 2025. Zеnyk Art Gallery
Ася Козіна. Костюм “Метаморфоза”. Черкаси, 2025. Виставка “Точка змінює простір” Львівське квадрієнале сценографії 2025. Zеnyk Art Gallery

Публічні Розмови та Дискусії

Важливою складовою Квадрієнале стали публічні зустрічі з художниками.

27 вересня у Zenyk Art Gallery відбулася бесіда з українськими та іноземними учасниками. Центральними спікерами стали Юрген Мюнцер (Австрія), Біруте Укрінайте (Литва) та Ауксе Капочуте (Литва). Розмова стосувалася сучасних тенденцій сценографії, взаємодії музеїв та театру, а також викликів, які постають перед художником у мінливому культурному просторі.

Наступного дня, 28 вересня, у Театрі Леся Курбаса відбулася публічна дискусія «Фотографія в театральному процесі». Тут підняли питання: чи є театральна фотографія мистецтвом чи радше документальним свідченням? В епоху цифрової культури цей аспект набуває нового звучання, адже фото часто стає самостійним твором, формуючи у глядачів враження від спектаклю незалежно від самого перегляду.

Майстерні та Відкриття Міжнародної Виставки

Майстерні для дітей Особливий акцент організатори зробили на роботі з дітьми. У Будинку Головної пошти відбулася «Майстерня сценографа для дітей», а також показ театральних костюмів. Така практика формує нове покоління глядачів і потенційних художників.

Анастасія Журавльова.Ескізи й маски до вистави «Хто сміється - тому не минеться» Івана Тендетникова. Сценографиня та художниця по костюмах Анастасія Журавльова, режисерка Анастасія Повєщенко. Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого, 2024.  Виставка "Спільний простір" Львівське квадрієнале сценографії 2025. Будинок Головної пошти.
Анастасія Журавльова. Ескізи й маски до вистави «Хто сміється – тому не минеться» Івана Тендетникова. Сценографиня та художниця по костюмах Анастасія Журавльова, режисерка Анастасія Повєщенко. Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого, 2024. Виставка “Спільний простір” Львівське квадрієнале сценографії 2025. Будинок Головної пошти.

27 вересня | Урочисте Відкриття Міжнародної Виставки Урочисте відкриття міжнародної виставки «Львівське Квадрієнале Сценографії 2025. Спільний простір» відбулося у Будинку Головної пошти. Було представлено три основні експозиційні напрями:

  1. Фотопроєкт «Театральний костюм на сцені, за лаштунками та в об’єктиві», який дозволяє побачити, як костюм «живе» під час спектаклю. Яскравим представником були світлини до вистав, зроблені фотографкою і театрознавицею Христиною Король.
  2. Роботи та інсталяції сценографів і художників театрального костюма, що поєднали сучасні технології, експериментальні матеріали та класичні традиції.
  3. Студентські роботи (Марії Чорношкур, Анастасії Журавльової, Ангеліни Пакос, Катерини Марченко, Владислава Сенцова та ін.), які засвідчили нові пошуки у сценографії й довели сміливість молодого покоління до радикальних ідей.

Окрему увагу привернули макети сценічних просторів, що відображають різні варіанти побудови дії, – сходи, архітектурні конструкції, які стають самостійними персонажами вистави.

Ірина Ралло. Ескізи до вистави «Оскар та Рожева пані» Еріка Емманюеля Шмітта. Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури, кафедра Сценографії та екранних мистецтв, 2025.  Виставка "Спільний простір" Львівське квадрієнале сценографії 2025. Будинок Головної пошти.
Ірина Ралло. Ескізи до вистави «Оскар та Рожева пані» Еріка Емманюеля Шмітта. Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури, кафедра Сценографії та екранних мистецтв, 2025. Виставка “Спільний простір” Львівське квадрієнале сценографії 2025. Будинок Головної пошти.

Перформанси та Вистави

Атмосфера Квадрієнале не обмежилася лише виставковими залами:

  • 27 вересня на вуличному майданчику біля «Дзиґи» відбулася вистава «Другу» режисера Олега Онещака, з музикою Марії Верб’яної та сценографією Олександри Нагірної. Спектакль, виконаний у камерному форматі, поєднав театральність із поетичною інтонацією Львова.
  • 28 вересня там же пролунав «Янгольський перформанс», де поєдналися поезія (Марина Пономаренко), музика (Варвара Турта, клавесин) та костюм (Богдан Поліщук). Цей синтез мистецтв став символом усього Квадрієнале – створення нового «спільного простору», де театр виходить за свої рамки і стає зустріччю різних мов і чуттів.
Дайнюс Бендікас (Литва). Ескізи костюмів до вистави "Сплячі" Маріуса Івашкевічуса, режисер Оскарас Коршуновас, сценограф Гінтарас Макаревічус, художник костюмів Дайнюс Бендікас. Литовський національний драматичний театр, Вільнюс, 2021. Персональна виставка Дайнюса Бендікаса в галереї арт центру "Дзиґа"
Дайнюс Бендікас (Литва). Ескізи костюмів до вистави “Сплячі” Маріуса Івашкевічуса, режисер Оскарас Коршуновас, сценограф Гінтарас Макаревічус, художник костюмів Дайнюс Бендікас. Литовський національний драматичний театр, Вільнюс, 2021. Персональна виставка Дайнюса Бендікаса в галереї арт центру “Дзиґа”

Львівське Квадрієнале Сценографії 2025 вкотре довело, що місто є важливим осередком сучасного театрального мистецтва в Європі. Протягом двох днів глядачі мали змогу не лише побачити унікальні костюми, макети та інсталяції, а й стати учасниками розмов, майстерень і перформансів. Це подія, де театр перестає бути лише «дійством на сцені» і стає відкритим простором для мистецького діалогу, експериментів та пошуку нової візії світу.

Денис ГУГНИН
театрознавець, викладач

Феномен холодного заварювання: Чотири причини чоому холодна кава перетворилася на всесезонний тренд

Iced coffee
Iced coffee

Останні кілька років у світі кави відбувся справжній переворот: холодна кава перестала бути сезонним літнім напоєм і перетворилася на домінуючий, всесезонний тренд. Незалежно від того, чи йдеться про класичний Iced Latte, чи про вишуканий Cold Brew, попит на холодні напої продовжує зростати швидше, ніж на традиційне гаряче еспресо. В товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова дізнаємось бліьше про цей феномен.

Цей зсув у споживанні є не просто примхою, а відображенням змін у способі життя, нових технологій та культурних уподобань.

Чому світ обирає холодну каву? Ключові фактори

Зростання популярності холодних напоїв обумовлене кількома ключовими трендами:

1. Зручність та сегмент RTD (Ready-to-Drink)

Сучасний споживач живе у швидкому темпі. Тут на допомогу приходить сегмент Ready-to-Drink (RTD) — готова до вживання холодна кава в банках або пляшках.

  • На ходу: RTD-напої легко взяти із собою, вони ідеально вписуються в логістику зайнятих людей.
  • Інновації: Виробники постійно вдосконалюють RTD-лінійки, пропонуючи Nitro Cold Brew (насичений азотом для кремової текстури) та преміальні моносорти в банках.
Cold brew latte
Cold brew latte

2. Культура “Specialty Coffee” та смакові переваги

Саме метод холодного заварювання дозволив розкрити нові грані смаку, що привернуло увагу поціновувачів Specialty Coffee (кава високої якості).

  • Cold Brew: Цей метод передбачає настоювання меленої кави у холодній воді протягом 12–24 годин. У результаті напій містить менше кислоти та гіркоти, ніж гаряча кава, і має надзвичайно м’який, солодкий та шоколадний смаковий профіль. Це дозволяє яскраво відчути ноти екзотичних зерен.
  • Експерименти: Холодна кава є ідеальною основою для експериментів з додаванням рослинного молока (особливо вівсяного), сиропів та спецій, створюючи унікальні напої.

3. Соціальні мережі та “Інстаграмність”

Візуальна складова напою стала вирішальним фактором. Багатошарові Iced Lattes, прозорі склянки з кубиками льоду та молочними потоками, що змішуються з кавою, — ідеальний контент для Instagram та TikTok.

  • Візуальний досвід: Складність та естетика приготування Cold Brew та кави з льодом перетворили їх на частину ритуалу, яким хочеться поділитися.
Cold Brew Coffee
Cold Brew Coffee

4. Здоров’я та функціональність

Споживачі стають все більш обізнаними щодо впливу продуктів на здоров’я.

  • Менше цукру: Натуральна солодкість Cold Brew зменшує потребу у додаванні цукру.
  • Функціональна кава: З’явився тренд на “функціональну” холодну каву з додаванням адаптогенів (наприклад, грибів рейші чи левової гриви) та колагену, що позиціонується як напій для підвищення концентрації та загального самопочуття.

Холодна кава більше не вважається просто літньою альтернативою. Вона закріпилася як самостійна категорія, яка продовжуватиме еволюціонувати. Навіть із настанням осені та зими, багато споживачів, особливо серед молодого покоління, зберігають звичку замовляти каву з льодом, підтверджуючи, що для них температура напою є частиною смакового досвіду, а не просто засобом охолодження.

Цей тренд підштовхує кав’ярні та мережі до постійних інновацій, забезпечуючи, що кавовий ринок залишатиметься динамічним та насиченим.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Замки, фортеці та палаци України у світлинах: Анатолій Джигир та Наталія Любінецька презентують виставку у Львові

Замки, фортеці та палаци України у світлинах: Анатолій Джигир та Наталія Любінецька презентують виставку у Львові

У вівторок, 30 вересня 2025 року, о 18:00 у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться відкриття виставки світлин Анатолія Джигира і Наталії Любінецької “Золота спадщина. Кам’яний літопис України”.

Разом запровадили проєкт «ЗОЛОТА СПАДЩИНА». У Львів приїде вже 9-та виставка цього проєкту під назвою «ЗОЛОТА СПАДЩИНА. Кам’яний літопис України» (фортеці, замки і палаци України).

Дві авторські колекції інтер’єрних лялечок-мотанок та колекція намиста із натурального каменю, які виконані в автентичному стилі є цікавим і доречним доповненням фотовиставки, що допомагає краще розкрити тему історії і краси нашої України.

Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.

Інформаційну підтримку події забезпечують провідні регіональні та національні медіа, серед яких Українське радіо. Львів, Радіо “Львівська Хвиля”, Сайт про Захід України “Бомок”, Інформаційна агенція “Гал-інфо”, Громадський сайт Львова “Форпост”, Інтернет-видання “Діло”, Фотографії Старого Львова та Площа Галицька.

Гостинно пригощатиме гостей Кава Старого Львова, що додасть події затишку та смаку.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

У Львові презентували експозицію про втрачене монументальне мистецтво Маріуполя

Експозиція про втрачене монументальне мистецтво «Маріуполь: втрачена велич»
Експозиція про втрачене монументальне мистецтво «Маріуполь: втрачена велич»

У Львові в галереї Zenyk Art Gallery презентували експозицію про втрачене монументальне мистецтво «Маріуполь: втрачена велич».

Про це у Телеграмі повідомляє Маріупольська міська рада, передає Укрінформ.

«До Дня міста Маріуполя у львівській Zenyk Art Gallery відкрився проєкт про пам’ять, красу і втрату, покликаний повернути голос монументальному мистецтву, яке було знищене в Маріуполі, та нагадати про важливість документування спадщини», – йдеться у повідомленні.

Експозиція про втрачене монументальне мистецтво «Маріуполь: втрачена велич»
Експозиція про втрачене монументальне мистецтво «Маріуполь: втрачена велич»

«Маріуполь: втрачена велич» – це унікальна експозиція, яка поєднує фотографії, цифрові реконструкції та сучасні імерсивні технології. Вона повернула голос мистецьким роботам, які більше неможливо побачити наживо.

Ці мозаїки колись прикрашали будівлі Маріуполя. Зокрема йдеться про більш ніж 20 робіт видатних українських митців: Алли Горської, Віктора Зарецького, Бориса Плаксія, Галини Зубченко, Василя Парахіна, Віктора Арнаутова, Леля Кузьминкова та інших.

Експозиція про втрачене монументальне мистецтво «Маріуполь: втрачена велич»
Експозиція про втрачене монументальне мистецтво «Маріуполь: втрачена велич»

Більшість цих творів втрачено через окупацію. Проте завдяки фотоархіву маріупольського журналіста й дослідника монументального мистецтва Івана Станіславського вони отримали нове життя у цифровому форматі зі збереженням їх форми, кольорів та композиції.

«Цей проєкт демонструє зразки «розстріляного» культурного надбання. Це нагадування про вже повністю або частково втрачені шедеври, які передають неповторну мистецьку атмосферу довоєнного міста. Це місточок між минулим і майбутнім. Дуже важливо, щоб люди пам’ятали про жорстокість та варварство, які були скоєні в окупованому Маріуполі», – зазначив заступник міського голови Маріуполя Сергій Захаров.

Експозиція про втрачене монументальне мистецтво «Маріуполь: втрачена велич»
Експозиція про втрачене монументальне мистецтво «Маріуполь: втрачена велич»

У відкритті експозиції взяли участь і маріупольці, які навесні 2022 року вимушені були покинути рідне місто і нині мешкають на Львівщині.

Наталка СТУДНЯ

Високий Замок у Львові та трагедія Гальшки Острозької: облога, кохання і легенди

Гальшка Острозька

1559 року Високий Замок і Львів загалом пережили подію, яку в історії людства можна порівняти хіба що з Троянською війною за прекрасну Єлену. У нашому місті розгорнулася справжня війна за найбагатшу спадкоємицю усієї Речі Посполитої, а нею була Гальшка Острозька – донька князя Іллі Острозького. Претендентів на її руку і серце серед найбагатших і найвпливовіших магнатів держави не бракувало, утім найбільшого успіху в цій справі досягнув улюбленець короля Сигізмунда II Лукаш Ґурка, який фактично насильно обвінчався з Гальшкою.

Утім мати дівчини Беата з Костелецьких, користуючись прихильністю до себе матері короля італійки Бони, три роки не допускала до доньки небажаного зятя. Та ось королева Бона виїхала до своєї батьківщини, і Гальшка з матір’ю, рятуючись від законного чоловіка, втекла до Львова і заховалася тут в тодішньому Домініканському монастирі під потужною власною охороною. Лукаш, прибувши до Львова зі своїм військом, нічого не досягнувши умовляннями, розпочав потужну артилерійську облогу монастиря. Життя Львова завмерло, на декілька тижнів фактично припинилася торгівля. У розпалі воєнних дій до монастиря під виглядом жебрака пробрався той, кого насправді кохала Гальшка – православний князь Сімеон Слуцький. Закохані обвінчалися у монастирі, вважаючи попередній насильницький шлюб незаконним.

Високий Замок у Львові. Фото Мандрівка старим кордоном / Facebook
Високий Замок у Львові. Фото Мандрівка старим кордоном / Facebook

Королю це все набридло, і він наказав львівському старості Петрові Барзому сприяти зухвалому Лукашу в захопленні монастиря. Після того, як за наказом львівської влади було перерізано водогін, стан обложених виявився вкрай критичним.

Далі я подаю уривок зі своєї книжки «Львів – місто кохання», де викладаю подальший розвиток подій загалом в історичному контексті, але у власній інтерпретації:

«І тут королівський староста Барзий застосовує все своє красномовство, аби змусити матір Гальшки Беату Костелецьку пристати на умови короля:

  • Розміркуймо реально, княгине, водогін від монастиря відрізано – за день чи за два вашим оборонцям вже не буде чим утамувати спрагу. Ґурка вчора підтягнув нові сили і навіть звідкись притягнув мідні машини для розбивання воріт. Ось-ось він візьме монастир. Прорвати облогу і вирватися на волю у вас шансів немає жодних, бо сили нерівні. І не сподівайтеся на потаємний вихід з монастиря, бо свідомий громадянин міста Петро Косткович доніс мені про цю таємницю, і можете подякувати мені, що про це наразі ще не знає Ґурка. Зрозумійте, княгине, король налаштований проти вас, його терпінню надходить край, місто не може бути стільки часу паралізоване через дурницю, страждає міжнародна торгівля – головний прибуток Львова. Сигізмунду вже набридла ця дивна війна, схожа на комедію, бо у нього є багато інших серйозних і невідкладних справ. Якщо нічого не зміниться, дії короля можуть стати дуже рішучими, і тоді вже буде не до умовлянь… Дорога моя княгине, прошу вас уклінно, довірте мені особисто Гальшку, слово честі шляхтича, я її не видам Ґурці до остаточного рішення короля і королівського суду. За вами стоять впливові у нашій державі сили, за цей час ви матимете можливість знайти і задіяти засоби впливу на короля, аби вирішити питання на вашу користь. Обіцяю вам взяти Гальшку під секвестр (охорону) у Високому Замку, де вона буде перебувати у товаристві моєї сестри, а ви матимете можливість відвідувати її, коли вам буде завгодно…. А князя Слуцького я вам обіцяю так само потаємно відправити з міста, як він сюди прибув і, слово честі, про це не знатиме ані Ґурка, ані посланець короля Ґурніцький.

За годину по цій розмові з брами Домініканського монастиря у Львові виїхала карета, запряжена шісткою баских коней і попрямувала до Високого Замку. У кареті сиділа Гальшка Острозька, а на східцях карети стояв сам львівський королівський староста Петро Барзий, таким чином віддаючи шану вельможній полонянці. Звивиста дорога до Високого Замку прямувала від міських оборонних мурів на Схід повз Галюсівське узгір’я і плавні схили личаківських виноградників. Проминувши виноградники, карета в’їхала на звідний міст, який вів до першої замкової брами: це була потужна чотирикутна вежа, вкрита дахом, з подвійними дубовими ворітьми, окутими залізними скобами. За першою замковою брамою дорога ліворуч різко здіймалася догори. Підйом був таким урвистим, що здавалося коні от-от впадуть від шаленої перевтоми, а карета задки скотиться донизу. Та ось нарешті могутні коні подолали останню найстрімкішу частину підйому і в’їхали на звідний місток перед другою замковою брамою.

Гальшка визирнула з карети і побачила, що величний старовинний замок із могутніми високими круглими вежами стоїть на стрімкій білій скелі, здавалося, під самим небом, дивлячись згори, було неможливо повірити, що коні могли видертися на цю майже прямовисну скелю, і де б у світі знайшовся ворог, здатний завоювати цю твердиню?

Високий Замок, розташований на горі дивовижної форми, своїми власними формами нагадував лютню. Замок споконвіку був надійним сторожем, оборонним щитом міста разом із досвідченою залогою, озброєною гарматами, гаківницями і рушницями. Старий величний і понурий замок, стогнучи стрімкими вітрами, ховаючи у своїх мурах і льохах власні таємниці, століттями споглядав на принишкле у свого підніжжя місто, на його життя, на його клопоти з погордою, пихою і водночас із любов’ю та турботою надійного охоронця й безстрашністю лицаря, якому довірено спокій і щастя прекрасної дами.

Гальшка кинула погляд донизу і завмерла в захопленні: в долині відкривався неймовірно гарний і величний львівський краєвид. Місто лежало у глибокій і досить широкій гірській котловині, так зручно розташувавшись, ніби курка в гнізді. Лісисті схили семи пагорбів наче стіни оточували зі всіх боків долину, залишаючи у ній рівно стільки місця, скільки потрібно для розвитку міста. У променях сонця грали блиском шпилі Ратуші, Катедрального костелу, монастиря Францисканців, і найближче до підніжжя замку – веж Домініканського монастиря і Успенської церкви. Далі на Захід за міськими фортифікаціями в багнистій долині, скільки сягало око, блищала річка Полтва. За монастирем святого Станіслава вона огинала наріжник міських мурів і зникала з очей за горою Будельницею, несучи свої води до Балтійського моря. Гальшку, незважаючи на її вкрай пригнічений стан, дещо розважив цей краєвид, який здається нікого у світі не міг би залишити байдужим. Барзий, помітивши якісь порухи почуття у майже мертвому і заціпенілому обличчі Гальшки, посміхнувся і промовив:

  • Який чудовий краєвид, скільки вже разів сюди підіймаюся і ніколи не можу ним натішитися… Мила моя княгине, ви ще дуже, дуже молода, не полишайте надії на краще, як би ваше життя не склалося далі, завжди треба вміти відшуковувати у цьому житті світлі, радісні миті й сподіватися на милість Всевишнього…

Прибувши до замку, Барзий познайомив Гальшку зі своєю молодшою сестрою Софією і розмістив полонянку у будинку управителя замку бургграфа в одній з найкращих зал із чудовим виглядом на місто з так званого Королівського вікна. У замку збереглася пам’ять про те, що з цього вікна милувалися тутешніми краєвидами королі Владислав Яґелло і Зиґмунд Старий. Староста був у надзвичайно доброму гуморі, адже місто, завдяки його дарові переконання, повернулося до свого звичного ритму. Великий поціновувач античної літератури, і головно Гомера, Барзий по обіді вирішив зайняти обох жінок своїм красномовством:

  • Як би там що, але ви, моя прекрасна княгине, залишитеся для нащадків сарматською (поляки називали Русь Сарматією) Єленою. Адже цю доньку Зевса і Леди ще в юності викрав Тесей, але вона, визволена своїми братами, повертається на батьківщину до Спарти. Згодом вона стає дружиною Менелая, однак невдовзі її викрадає Паріс, і вона живе з ним у Трої. Менелай закликає своїх воїнів у похід і вчиняє облогу Трої, вимагаючи видати йому законну дружину. Врешті греки хитрістю здобувають Трою, і Менелай повертає собі дружину.
  • Це ваше власне трактування Гомера, пане старосто, – понуро промовила Гальшка, а Барзий аж просіяв, уперше почувши голос полонянки. – То ви таким чином даєте мені зрозуміти, що я все одно дістануся Ґурці?
  • Ну що ви, княгине, я лише мав на увазі, що коли чоловіки воюють за таку незрівнянно прекрасну молоду жінку, як ви, то наш час скидається на давні героїчні античні часи…

Гальшка, перебуваючи у твердині Високого Замку в очікуванні на вирок своєї долі, була у постійній журбі і страху. Вона не могла подолати тяжкої аури, яку, окрім оборонця міста, мав цей замок – аури в’язниці. Адже у замку з шести веж у двох тримали під арештом злочинців: в одній, Шляхетській – злодіїв-шляхтичів, у іншій – Гультяйській – розбійників і розбишак нешляхетського стану.

Тут у замку Гальшка цілковито позбулася сну і впродовж ночі все чула якісь стогнання. Софія розповіла їй, що це стогнуть душі рицарів Тевтонського ордену, які сиділи тут в ув’язненні майже сто п’ятдесят років тому після поразки у Ґрюнвальдській битві 1410 року. Цілими днями Гальшка сиділа біля вікна і дивилася у далечінь, вона нічого не їла, окрім того, що їй приносила чи передавала мати.

За час перебування у Високому Замку Гальшка вислала декілька листів до короля з проханням не неволити її і не віддавати Лукашеві Ґурці, а Беата сподівалася на справедливе рішення у цій справі королівського суду. У цьому нестерпному очікуванні Гальшка провела у Високому Замку дванадцять днів.

Та, на жаль, усі сподівана і доньки, і її матері були марними – король Сигізмунд II виявився невблаганним і, навіть не вдаючись до суду, своїм декретом остаточно віддавав Гальшку Лукашеві. Зраділий Ґурка з декретом, який його слуги, загнавши багатьох коней, привезли до Львова з палацу у Кракові, з урочистим і щасливим виглядом подався до Високого Замку і після перемовин зі старостою Барзим майже так само, як і під час його насильницького шлюбу з нею, напівнепритомну Гальшку забрав зі собою і повіз до свого замку в Шамотулах у Малопольщі».

На цьому львівська історія Гальшки Острозької завершується. Через декілька років, переживши свого нелюбого чоловіка, вона повертається на батьківщину, і так і не зазнавши у житті родинного щастя, займається благочинною діяльністю, сприяє шлюбам бідних дівчат, видає їх з посагом заміж, а найголовніше – стає фундаторкою Острозької академії, заснованої 1576 року.

* * *

Нинішні студенти Острозької академії розповідають, що частенько вночі Гальшка виходить з підвалу монастиря Капуцинів у білому вбранні і ходить авдиторіями старого корпусу академії, де ледь чутне шарудіння її сукні. Студенти і студентки, які там випадково чи зумисне залишаються на ніч, кажуть, що у цей час пропадає інтернет і не працюють мобілки, і стає зрозуміло, що вчити екзаменаційні білети неможливо, зате під опікою Гальшки створюється надзвичайно таємнича і романтична атмосфера, яка сприяє коханню, тому коханню, якого вона сама не зазнала в житті, утім нині в образі привида хоче дарувати усім романтичним закоханим…

Ілько ЛЕМКО

Джерело: ZAXID.NET

Марина і компанія запрошують львів’ян на неймовірне вокально-скрипкове шоу (відео)

Марина і компанія
Марина і компанія

10 жовтня о 19:00 у концертному залі Центру Довженка на Сихові відбудеться особлива музична подія — вокально-скрипкове шоу «Марина і компанія. Тільки хіти».

Поєднання потужного вокалу та віртуозної гри на скрипці створює унікальну атмосферу, де кожна нота — це діалог із публікою, а музика торкається серця й заряджає енергією.

На сцені — Марина Полончак, артистка, відома поєднанням ніжності та вибухової харизми. Її виступи — це справжній емоційний спектакль, у якому вокал і скрипка зливаються в єдине ціле.

У програмі концерту прозвучать улюблені хіти: «Сама п’ю», «Весна», «Ілюзії», «Ти моє диво» та багато інших композицій, які полюбилися слухачам.

https://youtu.be/fQxtSe1sGW4

«Ми прагнемо подарувати слухачам вечір, коли музика стає більше, ніж розвагою. Це буде зустріч, де кожна пісня звучить від серця до серця. Віримо, що публіка співатиме разом із Мариною від першої до останньої ноти», — зазначають організатори концерту.

Квитки доступні за посиланням: ivano-frankivsk.karabas.com

Ольга МАКСИМ’ЯК

На Львівщині відзначили тих, хто щодня наближає перемогу

На Львівщині відзначили тих, хто щодня наближає перемогу
На Львівщині відзначили тих, хто щодня наближає перемогу

Військові і ветерани, медики, освітяни та духовенство, волонтери й українці, які пережили ворожий полон, родини полеглих Героїв – в четвер, 25 вересня, на Львівщині подякували всім, хто боровся і бореться, хто віддав найдорожче і хто самовіддано щодня працює для української перемоги.

Під час урочистої церемонії всеукраїнського проєкту «Обличчя Незалежності» в.о. голови Львівської обласної ради Юрій Холод вручив символічні коїни ветерану, який пережив важке поранення, сержанту 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади ДШВ ЗСУ, Герою України Назару Сапеті; слідчій із Маріуполя, яка провела 25 місяців у ворожому полоні, Мар’яні Чечелюк та директору структурного підрозділу “Охматдит” КНП ЛОР «Центр дитячої медицини», дитячому лікарю Богдану Мальованому. Ще дві відзнаки Юрій Холод передав керівниці Центрального регіонального центру Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Юлії Павлюк, яка зустрічає наших військових і цивільних, які повертаються з полону, та медичній директорці Першого територіального медичного обʼєднання Львова Наталії Матолінець.

На Львівщині відзначили тих, хто щодня наближає перемогу
На Львівщині відзначили тих, хто щодня наближає перемогу

«Щиро дякую всім українцям, які щодня своєю боротьбою, відвагою і невпинною працею наближають нашу перемогу. Всім вчителям, лікарям, рятувальникам-вогнеборцям, поліцейським і навіть студентам, всім, хто тут, в Україні, здобуває освіту і, врешті, житиме і будуватиме тут майбутнє. Оглянімося довкола – і ми точно побачимо: ціна нашої незалежності — надзвичайно велика! Просто не забуваймо про це! І робімо все, щоб бути гідними жертви наших Героїв, нашого життя і держави, за яку вони полягли», — наголосив в.о. голови Львівської обласної ради.

На Львівщині відзначили тих, хто щодня наближає перемогу
На Львівщині відзначили тих, хто щодня наближає перемогу

Під час церемонії начальник Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький нагородив рідних полеглих Героїв. Зокрема, дружину Юрія Руфа – Ірину Дадак, дружину Тараса «Хамера» – Наталію Бобанич, маму Тараса Матвіїва – Валентину Матвіїв, матір Олександра Созанського – Лідію Созанську, дружину Василя Ничвида – Тетяну Ничвид, дружину Олега Блюза – Христину Блюз, доньку Ірини Фаріон та дружину Василя Особи – Софію Семчишин.

На Львівщині відзначили тих, хто щодня наближає перемогу
На Львівщині відзначили тих, хто щодня наближає перемогу

Організували захід благодійний фонд KAVA та журнал PIEMONT, у співпраці з департаментом комунікацій та внутрішньої політики Львівської ОВА. Святковою частиною вечора стали виступи українських співаків SHUMEI та Павла Табакова, а особливим подарунком – показ колекції українського одягу від дитячої модельної агенції «Карамель».

Наталка РАДИКОВА

Вічний вогонь – Auf Wiedersehen!

Декомунізація і ексгумація могил окупантів Франкового краю
Декомунізація і ексгумація могил окупантів Франкового краю

Декомунізація і ексгумація могил окупантів Франкового краю 1944-1947 рр. та найновіші дані науково-дослідницької співпраці фахових комунальних установ Львівської обласної ради

Ексгумація і наукове дослідження джерел є нерозривними в перепохованнях такого масштабу «визволителів», які сьогодні вранці також і археологічно підтвердилися в Дрогобичі, а ще раніше у Бориславі та Львові.

Альбом з фондів Літературно-меморіального музею Івана Франка КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі»
Альбом з фондів Літературно-меморіального музею Івана Франка КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі»

На підставі наших давніших наукових досліджень в історіографії, рукописних та фото-альбомних збірок фондів Літературно-меморіального музею Івана Франка КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі», а також титанічної парці наших колег археологів КП ЛОР «Доля» маємо станом на 18 вересня 2025 р. достовірні факти про наявність реальних могил окупантів на окупаційному меморіалі «вічний вогонь» в Дрогобичі, про що ми неодноразово наголошували громаді ще з 2011 р.

Альбом з фондів Літературно-меморіального музею Івана Франка КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі»
Альбом з фондів Літературно-меморіального музею Івана Франка КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі»

Як ми повторно констатували у 2022 році, поховання тут дійсно мають бути, адже їх ніколи ніхто не ексгумував, зважаючи на досвід 5-ї колони у місті принаймні до 2022 року, яка ще в 2021 р. коментувала як громаді свої побажання, як саме треба класифікувати питання «Вічного вогню» – «Визволителі чи окупанти?». Епоха комуняк 1970-х, а також, на жаль, їх сумнозвісне повернення в крісла ратуші у 1990-х і 2000-х рр., в часи Незалежності, викликала ностальгію за цими окупантами, які вбивали наших героїв в усіх селах Франкового краю. На жаль чимало кращих учнів цих радянських бюрократів, сьогодні ще можна зустріти на посадах в «культурних» установах регіону.

Альбом з фондів Літературно-меморіального музею Івана Франка КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі»
Альбом з фондів Літературно-меморіального музею Івана Франка КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі»

Як відомо з 2011 р. наша співпраця із археологами КП ЛОР «Доля» розпочалася із ексгумації жертв репресій на Франковій горі Тептюж, коли під час чергових розкопок давньоруського городища, було паралельно розпочато ексгумацію могил 1941 р. біля Млинок Шкільникових, де також була задіяна фальсифікація з Рук КГБ і Гестапо. В подальшому це були архівні і польові пошуки над похованнями в Дрогобичі, Модричах, Стороні тощо, а також на рівні архівів спільно з науковцем КП ЛОР «Доля» Остапом Козаком.

Альбом з фондів Літературно-меморіального музею Івана Франка КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі»
Альбом з фондів Літературно-меморіального музею Івана Франка КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі»

Саме в цей час історик Василь Ільницький оперативно почав публікувати архівні матеріали з архіву КГБ, зокрема щодо поховань окупантів на теренах Дрогобиччини. У 2015 р. появилася його стаття «Фальсифікація радянських втрат у Карпатському краї 1940-х рр.» через увічнення пам’яті загиблих, яка не тільки містить поіменний реєстр усіх хто похований на вічному вогні чи осібних могилах на цвинтарях в Дрогобичі, але й з інших населених пунктів Бронниці, Вороблевич, Бистриці, Винник, Нижніх Гаїв, Дережич, Добрівлян, Колпця, Лішні, Летні, Меденич, Нового Кропивника, Опаки, Опарів, Підбужа, Раневич, Рихтич, Снятинки, Смільної Ступниці, Солонська, Стебника, Східниці, Урожа, Уличного та Нагуєвич (тоді Івана Франка). Ці матеріали стали підставою науковою базою для подальших архівних і польових пошуків.

Альбом з фондів Літературно-меморіального музею Івана Франка КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі»
Альбом з фондів Літературно-меморіального музею Івана Франка КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі»

Коли у 2017 р. Заповідник «Нагуєвичі» став ключовою логістичною і науковою експедиційною базою для дислокації археологів та дослідників КП ЛОР «Доля» на теренах Дрогобиччини, з’явилися нові важливі результати у пошуку плану поховань загиблих військових в Підбужі, Бориславі, Тюрмі на Стрийській, Нагуєвичах, Стороні та ін.

Скажімо у 2018-2019 рр. нам вдалося віднайти у Відні план військових поховань на парафіяльному цвинтарі в Нагуєвичах поруч із могилами батьків Івана Франка, які були поховані після «Нагуєвицького котла» між січовими стрільцями і 12-ю кінною дивізією генерала Каледіна 6 жовтня 1914 р. Більше того станом на сьогодні вдалося також там розробити проект і збудувати військовий меморіал згідно плану 1917 р.

Декомунізація і ексгумація могил окупантів Франкового краю
Декомунізація і ексгумація могил окупантів Франкового краю

Згодом команді дослідників вдалося віднайти місце загибелі російського окупанта 1914 р. на гірському хребті на південь від Нагуєвич, який утворений із схилів гори «Замала гора» і гори «Ліс». Саме там було проведену ексгумацію окупанта, який не зміг добратися до окопів січових стрільців. Хай спочивають з Богом, проте на цвинтарі!

Так само, як і під час ексгумації 78-ми жертв Тюрми на Стрийській у 2019 р. супутні артефакти початку ХХ ст. з розкопок зберігаються у спеціалізованому фондосховищі комунальних установ Львівської обласної ради.

В часі теперішньої вересневої експедиції 2025 р. під час наукових консультацій в Будинку літератора, ДІКЗ «Нагуєвичі», яка, як і раніше, є базою для дослідження, проживання і харчування археологів було проведено ряд консультацій та спеціальних досліджень фондосховища КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі», адже тут зберігається два невідомі фотоальбоми із супутніми документами «Фотоальбом. Братські могили і індивідуальні могили воїнам ІІ світової війни на території Дрогобицького району» і «Односельчани Івана Франка, які загинули в боротьбі за радянську владу» поховань із колишнього радянського архіву військкомату Перший подарував до фондів, колишнє керівництво дрогобицького військкомату у 2018 р., а другий житель Нагуєвич В. Гром. Ці матеріали містять унікальні фотоматірали про точне розташування радянських могил до і після перебудови у 1960-х і 1970-х рр.

Декомунізація і ексгумація могил окупантів Франкового краю
Декомунізація і ексгумація могил окупантів Франкового краю

Врешті сьогодні в ранці наші колеги натрапили на перші поховання, одне з яких було пошкоджено в часі капарного встановлення меморіалу за проектом 1977 р. авторства О. Федоришина і Р. Сметани. У аматорській інформації з Вікіпедії кладовище «містить  15 братських могил і 3 індивідуальні могили радянських воїнів; пам., скульптор  В.Борисенко, архітектори  О.Федоришин, Р.Сметана, (1977р, граніт, мармур. крихта), пам’ятка культурної спадщини України». Ще в 1973 р. за розпорядженням тодішнього міського голови  Дрогобича, комуніста Григорія Бульби та погодженням першого секретаря міському партії комуніста Барібана, разом із архітектором комуністом Петром  Сметаною ми приступили до створення меморіального комплексу. До речі в архіві виконкому Дрогобицької міської ради має досі зберігатися детальний план могил цих часів, який використовували будівельники і архітектори у 1970-х рр. Чи зберігся досі треба з’ясовувати.

Щоправда, як і в оригінальних даних реєстрів КГБ, так і в альбомах з фондів Музею Франка в Нагуєвичах, а також у документах 1970-х р. міського архіву було чимало фальсифікацій, зокрема про кількість загиблих, їх причини та час поховання чи доховань в пізніші роки, адже значна їх кількість була вбита захисниками Франкового краю з лав УПА. На сьогодні добре відомо, що більшість з них загинула від українських куль УПА, які боронили Франковий край у 1944 – 1947 рр., проте явно не під час так званого «визволення», як зазначалося в реєстрах 1944-1945 рр. мИНИСТЕРСТВА ОБОРОНЫ СССР ДРОГОБЫЧСКОГО ОБЪЕДИНЕННОГО ГОРВОЕНКОМАТА КГБ буквально для кожної могили.

Декомунізація і ексгумація могил окупантів Франкового краю
Декомунізація і ексгумація могил окупантів Франкового краю

Отже, якщо на вічному вогні 19 вересня 2025 р. маємо знайдені кілька  поховань вздовж південно-західної стіни меморіалу, то насправді їх має бути поіменно значно більше, а саме 137 окупантів, оскільки чітка загальна кількість в реєстрі 1944-1945 рр. КГБ становить 137 чоловік, а самих могил у документах зафіксовано документально 19. При цьому до окремих із цих 19 могил дуже багато доховували по кілька осіб в різний час до 1947 р. включно, які таким чином ставали попросту «братськими могилами» від куль УПА, так само, як це сьогодні удається із рашистами від куль Збройних сил України.

На той час це була спеціально відведена територія на незабудованій частині Лішнянського передмістя Дрогобича (дивіться план міста 1935 р.). Цю землю радянська влада відвела, між будинками і віллами ХІХ – першої половини ХХ ст., що знаходилися на ключі рогу розі вулиць Івана Франка і Самбірської, для так званої меморіальній площі ім. полковника Петра Ігоровича Давиденка «по улице Самборской», який нібито загинув в Карпатах «визволяючи» нас з Вами, і якому «визволителі» поставили спеціальний пам’ятник.

Декомунізація і ексгумація могил окупантів Франкового краю
Декомунізація і ексгумація могил окупантів Франкового краю

Між 1960 і 1964 роками на площі із могилами окупантів було створено меморіал. Надмогильні пам’ятники різної конусної форми з вигравійованими прізвищами полеглих, які  розташувались півколом. У центрі меморіалу встановили дві скульптури: першу – камінь із п’ятикутною зіркою та пам’ятною табличкою, другу – скульптуру пораненого радянського солдата, який тримає прапор. Перед другою скульптурою розмістили вічний вогонь. Згідно музейних документів, вздовж алеї, яка вела позаду самого першого пам’ятника «вічний вогонь з радянським солдатом, що лівою рукою піднімав вгору окупаційний прапор» були також і окремі ідеологічні таблиці. Сама ж алея була викладена вкраденою окупантами з інших дільниць міста, тесаною кам’яною білою бруківкою (30х30 см) часів бургомістра Раймунда Яроша. Ця алея вела «прохожих» до могил окупантів. Так званий «вічний вогонь» № 2 проекту 1973-1977 рр. до 2022 року був на тому ж місці, що й у 1944 – 1945 рр. на так званому «братському цвинтарі» площі ім. П.І. Давиденка.

Декомунізація і ексгумація могил окупантів Франкового краю
Декомунізація і ексгумація могил окупантів Франкового краю

За неофіційною версією, після того, як, дружина геренерал-майора Васильєва Івана Васильовича під патронатом КГБ таємно вивезла труп чоловіка з могили (на глибині 2 м), що стояла на південній дільниці площі ім. леніна наперед вікон нашої славної ратуші, гармату, яку запроторили у 1944 р. над «трупом» генерального майора окупантів Франкового краю. Цілком можливо, що кістяк Івана вивезли на болота у москву, але ж якщо його наші колеги все таки знайдуть, то буде велике чудо, яке можна буде мабуть і сьогодні використати для обміну. Якщо ж тут не буде його могили і ще одного лейтенанта Руцина, який був похований на міському кладовищі Дрогобича, то цифра похованих становитиме не 137, а 135 окупантів. Як відомо , гармата простояла джо 1990-х, коли її одразу перевезли на площу Давденка по вул. Самбірській і написали, що ця гармата є пам’ятником тому ж самому Васильєву.

Декомунізація і ексгумація могил окупантів Франкового краю
Декомунізація і ексгумація могил окупантів Франкового краю

Щодо статистики можливої кількості, то час покаже. Хоча на те вона й археологія, – наука дуже не проста, методи, якої окупанти могли використати так само і в радянський час для фальсифікації числа «визволителів», знатних з яких могли таємно ексгумовувати їхні родичі, також знатні комуністи. Згідно усних тверджень Остапа Федоришина у 1973-1977 рр. на території меморіалу проводили розкопки і  прихильники ліквідації меморіалу згодом стверджували, що під час його реконструкції було проведено ексгумацію поховань, через що статус ділянки як кладовища ставиться ними під сумнів. Однак жодних документальних чи інших доказів на підтвердження цих тверджень немає. За О. Федришином: в той час «було кілька індивідуальних могил – на похованні одного із вищих чинів стояв великий камінь із викарбуваним написом, а решта переважно були братські могили. Із міськвиконкому ми отримали кількість могил та план їх розташування. Пам’ятаю, що якісь розкопки там велися, навіть бачив одну труну. Пам’ятаю, що ці роботи велися за погодженням санепідемстанції. Але чи були якісь перезахоронення, не знаю».

Час покаже, База в Нагуєвичах і розкопки в Дрогобичі триватимуть як мінімум 2 тижні.

Знахідки під час ексгумації могил окупантів Франкового краю
Знахідки під час ексгумації могил окупантів Франкового краю

П.с. серед перших знахідок є розрубаний кістяк окупанта, який пошкодили в 1970-х р. при будівництві, ще декілька, і чимало супровідних знахідок, зокрема саперна лопата, кований цвях з епохи Якова Франка і фрагменти кахлів ,які так само, як і артефакти з Тюрми на Стрийській реєструються для зберігання у спеціальному фондосховищі фахових установ Львівської обласної ради.

Будьмо дужі, адже не личить давнім родам галицьких бояр ходити по кістках окупантів з московських боліт.

Далі буде!

Богдан ЛАЗОРАК

18.09.2025 р.

Вибрана література:

  1. Фонди ЛММІФ ДІКЗ «Нагуєвичі». – Спр.6047. – Група Запр-ф. – Інв. № 1716. – 57 арк.
  2. Фонди ЛММІФ ДІКЗ «Нагуєвичі». – Спр.16660. – Група Запр-ф. – Інв. № 3700. – 23 арк.
  3. Лазорак Б., Онищук Я. НКВС чи ГЕСТАПО?: масове вбивство цивільного населення на горі Тептюж біля Млинок Шкільникових у липні 1941 р. та суперечливі джерельні свідчення // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – 2015. – Вип. Спец.вип.2. – С. 187-198.
  4. Ільницький В. Фальсифікація радянських втрат у Карпатському краї 1940-х рр. через увічнення пам’яті загиблих / В. Ільницький // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – 2015. – Вип. Спец.вип.2. – С. 418-434, 447-450.
  5. Державний архів Львівської області. – Ф. П-5001. – Оп. 2. – Спр. 51. – Арк. 13 – 13зв.
  6. Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Ф. 2-Н. – Оп. 55. – Спр. 5. – Т. 4.

– Арк. 407.

  1. Чопик В. Визволителі чи окупанти? Хто похоронений на «Вічному вогні» в Дрогобичі // Медіа Дрогобиччина. – 11 серпня 2021. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://drogmedia.net.ua/2021/08/11/vy-zvoly-teli-chy-okupanty-hto-pohoroneny-j-na-vichnomu-vogni-v-drogoby-chi/
  2. Бодняк О. У Дрогобичі зносять радянський меморіал «Вічний вогонь». – 20 квітня 2022. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zaxid.net/u_drogobichi_znesut_vichniy_vogon_ale_mogili_nkvdistiv_zalishat_n1541404

У листопаді у Львові вдруге відбудеться міжнародний фестиваль «Земля Поетів»

У листопаді у Львові вдруге відбудеться міжнародний фестиваль «Земля Поетів»

Цієї осені, 8-9 листопада, у Львові, на території !FESTrepublic (вул. Старознесенська, 24-26), відбудеться Другий міжнародний поетичний фестиваль «Земля Поетів». Головне гасло фестивалю незмінне – «Поети творять націю». У цей вікенд до Львова приїдуть десятки відомих поетів та поеток, а також популярні музиканти, актори, філософи, блогери, лідери думок. Очікуються імениті гості з-за кордону. Усього в програмі «Землі Поетів» – 50 подій у чотирьох літературних локаціях: «Шевченко», «Франко», «Леся» і «Стус». 

Серед знаних поетів на «Землі Поетів 2025», яких можна буде побачити і почути наживо, – Сергій Жадан, Юрій Іздрик, Катерина Калитко, Артур Дронь, Наталка Білоцерківець, Людмила Таран, Галина Крук, Юлія «Тайра» Паєвська, Іван Андрусяк, Дмитро Лазуткін, Сергій Пантюк, Ярина Чорногуз, Сергій Мартинюк, Марина Пономаренко, Єлизавета Жарікова та багато інших.

Концептуальним лейтмотивом цьогорічного фестивалю є тема «Пам’ятати усіх. Повернення імен на Землю Поетів». На подіях пригадуватимуть авторів різних течій епохи між двома світовими війнами – галицьких модерністів, січових стрільців, поетів Празької школи, а також поетів-емігрантів, поетів «витісненого покоління» 70-х. Мета – актуалізувати імена поетів, які зараз рідко звучать, але є важливими для сучасності.

«Особисто мені болить, що забуваються імена тих поетів, які ще зовсім недавно творили і виступали з нами, ровесниками чи молодшими авторами, в одному просторі, – розповідає засновниця і програмна директорка фестивалю «Земля Поетів», поетка та видавчиня Мар’яна Савка. – Зараз, коли нам така важлива повнота канону літератури в утвердженні української ідентичності, треба памʼятати усіх. Ми, живі, хочемо давати голоси тим, хто не з нами, але творив нас і нашу країну, і про кого ми не повинні забути. Нам треба перепрочитати Юрія Покальчука, Ігоря Римарука, Олега Лишегу, Ірину Калинець, Назара Гончара, Аттилу Могильного, Миколу Холодного та багатьох інші. Окрема подія буде присвячена Ігорю Калинцеві, який ще торік читав свої вірші на «Землі Поетів», а нещодавно пішов у засвіти».

Цікаво, що спеціально до фестивалю у «Видавництві Старого Лева» вийде поетична книга поета Юрія Тарнавського, який цьогоріч був номінований на Шевченківську премію. Йому 91 рік, живе він у США. Для «Землі Поетів» поет запише відеозвернення.

Готує фестиваль й потужну музичну складову. У вечірній програмі – концерти гуртів «Жадан і Собаки», «Vivienne Mort», Іздрика та «Мертвого півня», а також Марії Бурмаки. Серед зіркових гостей «Землі Поетів» також Віктор Морозов, Анжеліка Рудницька, Зіновій Карач, Юрій Йосифович, Андрій Шимановський, Віталій Гордієнко, Олександр «Колмен» Сердюк та ін.

Аудіальна програма фестивалю буде представлена, зокрема, релізом від застосунку LitCom нового альбому «Голоси», що присвячений поетичному звучанню знакових історичних подій України, а також вже традиційними інсталяціями з аудіальними продуктами на окремій локації. Протягом події діятиме і виїзна спільна студія Litcom та Audiostories для створення «звукової бібліотеки фестивалю».

Окреме місце у програмі відведено театральним форматам за участі Ростислава Держипільського, Романа Ясіновського, Римми Зюбіної, Ірми Вітовської. Заплановано, зокрема, перформанс  «Ціна світла» від Театру Курбаса на вірші американської поетки Аманди Ґорман.

Родзинкою міжнародної складової фестивалю стане «Кафе «Європа» – відомий у світі майданчик для інтелектуальних розмов. Тут будуть зустрічі, зокрема з легендою польської літератури Ришардом Криніцьким та знаменитою американською поеткою Каролін Форше, з Кшиштофом Чижевським (Польща), Крісом Мерілом (США), Володимиром Єрмоленком, Максимом Буткевичем, Мирославом Мариновичем та іншими іноземними й українськими поетами і філософами.

У ході дводенного фестивалю «Земля Поетів 2025» відбуватиметься збір для 2-го корпусу Національної гвардії України «Хартія».

Безкоштовний вхід на фестиваль діятиме для військовослужбовців, пенсіонерів і дітей до 12 років (включно).

Наразі онлайн доступні квитки для «ранніх пташок» за найнижчими цінами:

Гулина ГУЗЬО 

У Мостиська повернувся унікальний артефакт: «Подорожуюча» печатка суду часів Австро-Угорщини стала експонатом музею

Печатка Повітового суду часів Австро-Угорської імперії
Печатка Повітового суду часів Австро-Угорської імперії

Народний історико-краєзнавчий музей «Мостищина» поповнився унікальним експонатом, що пройшов із родиною емігрантів крізь десятиліття та кордони: до рідного міста повернулася старовинна печатка Повітового суду часів Австро-Угорської імперії.

Артефакт, який є прямим свідченням адміністративного життя Мостиськ кінця XIX – початку XX століття, передала місту його колишня мешканка Галина Ван Ден Бріл (Galyna Van Den Bril), яка зараз проживає у Німеччині.

Історія, що розпочалася у 1960 році

Як розповіла пані Галина, історія печатки розпочалася влітку 1960 року. Тоді її 12-річний брат, Юрій Леонідович Шульга, разом із друзями «грали у війну» та рили окопи наприкінці двору. Саме там, випадково, вони відкопали старовинний металевий артефакт.

Печатка Повітового суду часів Австро-Угорської імперії
Печатка Повітового суду часів Австро-Угорської імперії

«Юрій віддав її мені, коли мені було лише сім років. Відтоді печатка завжди була зі мною у всіх моїх переїздах — з Мостиськ до Львова, потім до Києва, далі до Бельгії та Німеччини, де я живу зараз, неподалік від Мюнхена», — поділилася Галина Ван Ден Бріл.

Артефакт став не просто історичною цінністю, а й особистою родинною реліквією та символом дитинства, проведеного у Мостиськах. Протягом 65 років печатка була постійним нагадуванням про рідне місто та про брата.

Зв’язок, розірваний війною

Це повернення має глибоке емоційне та трагічне підґрунтя. Як зазначила пані Галина, війна розлучила їх із братом, який помер у вересні 2022 року в окупованому Донецьку.

«У нього було слабке серце. Його останні слова були: “Так не хочеться помирати у війну”», — цитує жінка.

Рішення повернути печатку до Мостиськ — це данина пам’яті братові та спроба зберегти частину їхньої спільної історії на рідній землі.

Передача печатки Повітового суду часів Австро-Угорської імперії
Передача печатки Повітового суду часів Австро-Угорської імперії

Значення для міста

Печатка, що засвідчувала законність судових рішень в часи, коли Мостиська була повітовим центром Королівства Галичини та Лодомерії у складі Австро-Угорщини, є важливим доказом багатовікової історії міста.

Голова Мостиської міської ради Мирослава Пельц та секретар Олег Макар висловили щиру подяку дарувальниці.

«Цей унікальний скарб нагадуватиме нам, що історія — це не тільки дати й документи, а й людські долі, дитячі спогади та любов до рідного міста», — зазначили у міськраді.

Печатка займе гідне місце в експозиції Народного історико-краєзнавчого музею «Мостищина», ставши одним із найцінніших експонатів, що розповідають про австрійський період Мостищини.

Наталка СТУДНЯ

Церква св. Теодора Тіронського у Львові. Частина третя

Панорама Львова. Фото з https://photo-lviv.in.ua/

Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова третю частину статті українського історика, краєзнавця, мистецтвознавця та публіциста Миколи Голубця про неіснуючу сьогодні церкву св. Теодора, що була опублікована у часописі Діло 1930 року (№ 170 від 03 липня) під назвою “Федорівська церква у Львові”. Першу частину можна почитати тут, другу – тут. Мову тексту залишаємо оригінальною.

Панорама Львова. Мідерит Абрагама Ґоґенберґа (1608)
Панорама Львова. Мідерит Абрагама Ґоґенберґа (1608)

Федорівська церква у Львові.

На братські приходи складалися гроші з «пушки дідової», пушки церковної, чинші за братські ґрунти, до яких належали дві сіножати під Знесінням і Рісною Польською, доми на цвинтарі, млин і такса за подзвінне. Крім цього постійно говориться в реєстрах про дохід «від місця при образі» або «від таблиці при образі», з якою відпоручники брацтва сідали при інших церквах на празники, а що неділі і свята при власній церкві. Щож до розходів, то велику рубрику в них творили братські «погреби» на яких плачено «казнодію» та дідам; велику рубрику творили допомоги та позички убогим братчикам а то й другим брацтвам (прим. Воскресенському), хабарі для старости та його підсудків, а врешті чимало сум пожирали процеси, яких брацтву не бракло, особливо з часу, як воно розсварилося з «микулинцями» (парохіянами церкви св. Миколи).

«Дідови», який просив пожертв на брацтво плачено означений процент від узисканих сум а крім цього заосмотрювано його що року кожухом (1 зол. 24 грош), сіраком (24 грош) та чоботами (1 зол. 3 грош). З повищих цін за поодинокі частини одягу можемо набрати уявлення про примо княжу жертвенність братчиків, з яких найбідніші давали на «посполиту потребу» стільки, що коштував сірак а найбогатші стільки, що без мала – десять пар чобіт. А чейже навіть найбогатші були тільки – ремісниками…

Підчас празників оплачувало брацтво співацький хор із учнів брацької школи (1 зол.), свяшеника (1зол.) та ставило «обід». Відбувані тодіж «поклони» владиці коштували звичайно 14 зол. В 1668 р. дало федорівське брацтво якомусь грецькому мандрівному митрополитові 90 золотих. Був це мабуть филипонський митрополит Софроній, який зїхавшись з митрополитом Теофаном у Височці, хейротонісував Йосифа Шумлянського.

Все одначе у світі має свій край і кінець. Врешті-решт скінчився й добробут надшарпаного процесами брацтва. В 1671 р. були федорівці примушені заставити церковне срібло за 400 зол. позичених в «пана Войцєха шевського ремесла». Очевидно поляка…

Про долю і дальшу діяльність брацтва не закріплену збереженими братськими «протокулами» та рахунками довідуємось від 1688 р. уже тільки посередніми дорогами. З актів вибору Йосифа Шумлянського львівським владикою, та з викликаних цим фактом протестацій проти контр-владики Свистельницького і його протекторів Антонія Винницького і Юрія Гошовського довідуємося, що св. федорівське брацтво стануло разом з іншими передміськими брацтвами по стороні Шумлянського а проти Ставропіґії. Це одначе не перешкоджало йому удержувати контакт і всіми моральними і матеріальними засобами підпомагати ту саму Ставропіґію там, де вона виступала як речник прав і привілеїв української церкви і народности.

Йосиф Шумлянський – тимчасовим адміністратором Луцько-Волинської православної єпархії, згодом унійний єпископ Львівський
Йосиф Шумлянський

Літом 1743 р. відбулася канонічна візитація церкви і брацтва св. Теодора, з акту якої, довідуємося про їх тогочасний стан, можна сказати далекий уже під стану, в якому були вони в печатках XVII віку.

Владичий візитатор М. Шадурський найшов у 1743 р. на посвяченому ґрунті «церкву деревляну добру», збудовану 1706 р. на місці старої. У церкві було три вівтарі: головний з кивотом для зберігання св. Тайн та двома боковими в бабинці.

Крім золоченого, різьбленого іконостаса, було в церкві богато ікон, переважно перенесених сюди зі старої церкви. Поминаючи скрупулятні, але цікаві реєстри церковних книг, апаратів, срібла, мосяжу, цини і т. п., звернемо увагу на місце в якому говорить візитатор про св. федорівське брацтво. А говорить про нього з упередженням, з яким міг висловлюватися владичий духовник про гурт ляіків, які до сього часу уживали і, на його думку, надуживали свого права патронату над духовенством.

Єпископ Атанасій Шептицький
Єпископ Атанасій Шептицький

Одначе в дечому має візитатор слушність Федорівське брацтво в половині XVIII віку, так само, як і інші брацтва вже не було тим, чим було в своїх євангельських величніх первопочинах та в свому розквіті, що припав на першу половину XVII віку. Порвався уже звязок поміж брацтвом і його духовником з одного та поміж брацтвом та братчиками з другого боку. Братська оліґархія дірвавшись доходів, які плили з контрактів найму церковних ґрунтів і домів, не рідко полишала в руках одних і тиже самих наємників церковне добро цілими десятиліттями так, що результатом такої господарки прийшли коштовні процеси з приводу «завидження» і «завживання» а нерідко і втрат самих ґрунтів. Позатим перевелися братські звичаї так, що до вибору старшини, як і що до відповідального ведення рахунків, а все разом свідчило про те, що братська інституція пережилася і покотилася по похилій площині вниз. Декрет реформації брацтв, виданий Атанасієм Шептицьким, був скоріш природним припечатанням упадку брацтв, аніж незаслуженим замахом на братські права і привілеї…

(Продовження буде)

Микола ГОЛУБЕЦЬ

Піснею єднаєм покоління. У Львові із великим ювілейним концертом виступить Національний хор імені Григорія Верьовки

Піснею єднаєм покоління. У Львові із великим ювілейним концертом виступить Національний хор імені Григорія Верьовки

7 жовтня у Театрі Заньковецької відбудеться грандіозна мистецька подія — великий ювілейний концерт Національного хору імені Григорія Верьовки. Колектив, яким захоплюється увесь світ та аплодує їм стоячи, представить програму «Піснею єднаєм покоління», присвячену 120-річчю від дня народження засновника хору, видатного українського композитора та диригента Григорія Верьовки. Початок вистав о 16:30 та 19:30.

На сцені Театру Заньковецької виступлять хор, оркестр та балет — понад 70 артистів, які подарують глядачам незабутнє занурення у світ української музики, пісні й танцю.

У програмі на львівську публіку чекають найкращі зразки української музичної спадщини та нові прем’єри:

  • «Подяка світу» — сенсаційний твір, що набрав понад 2 мільйони переглядів у TikTok та був представлений Президенту України на премії «Національна Легенда України». У його основі — всесвітньо відомі хіти гуртів Scorpions, Imagine Dragons, Måneskin та співака Sting.
  • Вокально-хореографічна сюїта «Добрий вечір».
  • Відроджений твір Анатолія Пашкевича «Степом, степом» — символічна композиція, що знову набуває актуальності.
  • Вокальна композиція «Обрядове коло» Рубена Толмачова (цикли «Русальна», «Купальська», «Весільна»).

Також на сцені виступлять молоді таланти, які продовжують традиції великого колективу – Студія при Хорі Верьовки з твором Г. Верьовки «Понад садом, садом».

Подія у Львові стане частиною великого жовтневого туру українськими містами:

  • 3.10 – Кам’янець-Подільський
  • 4.10 – Хмельницький
  • 5.10 – Тернопіль
  • 6.10 – Івано-Франківськ
  • 7.10 – Львів
  • 8.10 – Чернівці
  • 9.10 – Луцьк
  • 10.10 – Рівне
  • 12.10 – Житомир
  • 18.10 – Київ

Квитки на львівську подію можна придбати за посиланням:
https://concert.ua/uk/events/hor-verovki-lviv

Ольга МАКСИМ’ЯК

Латвійський фонд «Підприємці за мир» передав 32 автомобілі для українських захисників

Латвійський Фонд «Підприємці За Мир» Передав 32 Автомобілі Для Українських Захисників
Латвійський Фонд «Підприємці За Мир» Передав 32 Автомобілі Для Українських Захисників

У вівторок, 23 вересня 2025 року, відбулася чергова передача автомобілів для українських військових та правоохоронців від латвійського благодійного фонду «Підприємці за мир».

Фонд передав 30 легкових та 2 вантажні автомобілі для підрозділів Національної поліції України та Збройних сил України. Техніку використовуватимуть для виконання бойових завдань, логістики та евакуації.

Серед учасників заходу начальник Львівської ОВА Максим Козицький, представники дипломатичного корпусу Латвії та бізнес-спільноти.

Латвійський Фонд «Підприємці За Мир» Передав 32 Автомобілі Для Українських Захисників
Латвійський Фонд «Підприємці За Мир» Передав 32 Автомобілі Для Українських Захисників

«Сьогодні це не просто машини – це інструменти захисту, мобільності та служби. Вони допоможуть захищати громади, швидко реагувати на загрози та підтримувати хоробрих чоловіків і жінок, які захищають суверенітет України й підтримують верховенство права. Передача цих авто – лише один з прикладів підтримки Латвії, однак вона відображає цінності, які поважають як Латвія, так і Україна: самовизначення, справедливість та демократія», – зазначив Надзвичайний і Повноважний Посол Латвійської Республіки в Україні Андрейс Пілдеговічс.

Максим Козицький подякував латвійським партнерам за постійну підтримку, як на міжнародних майданчиках, так і персональну участь кожного громадянина Латвії у допомозі.

Латвійський Фонд «Підприємці За Мир» Передав 32 Автомобілі Для Українських Захисників
Латвійський Фонд «Підприємці За Мир» Передав 32 Автомобілі Для Українських Захисників

«Фонд «Підприємці за мир» об’єднав понад 300 компаній Латвії. Від початку повномасштабного вторгнення вони передали Україні допомоги на понад 10 мільйонів євро. Це не лише фінанси, а й сотні одиниць техніки – автомобілі, мотоцикли, квадроцикли та снігоходи, які рятують життя наших воїнів. Сьогодні ми отримали ще 32 автомобілі. Минулого місяця фонд передав нам 45 машин, 2 вантажівки та 4 мотоцикли. Це системна і потужна підтримка, яка допомагає українській армії та поліції бути мобільними і ефективними. Дякуємо Латвії за надійне плече дружби», – зазначив очільник області.

Як розповіла директорка благодійного фонду Лаура Скроделе, частину сьогоднішніх авто скерують підрозділам поліції у Донецькій, Сумській, Харківській областях, де їх використовуватимуть для вирішення логістичних проблем, зокрема підвезення палива, гуманітарної допомоги, евакуації. Іншу частину – Збройним силам, які виборюють незалежність України на найгарячіших точках фронту.

Латвійський Фонд «Підприємці За Мир» Передав 32 Автомобілі Для Українських Захисників
Латвійський Фонд «Підприємці За Мир» Передав 32 Автомобілі Для Українських Захисників

Додамо, що передача відбулася завдяки меценату, підприємцю, представнику БФ «Підприємці за мир» Сергієві Бадяку.

Фонд «Підприємці за мир» діє при Міністерстві оборони Латвії. Його співзасновники та волонтери активно працюють над тим, щоб українські захисники мали необхідні транспортні засоби й обладнання для боротьби з агресором.

Наталка РАДИКОВА

Гербіцидний захист соняшника: ефективні стратегії для високої врожайності

Соняшник
Соняшник

Вирощування соняшника вимагає комплексного підходу, і однією з головних умов отримання стабільно високих врожаїв є правильний гербіцидний захист соняшника. Бур’яни конкурують із культурою за вологу, поживні речовини та світло, тому без контролю їхньої чисельності втрати врожаю можуть сягати 40%. Важливо пам’ятати, що здорові рослини краще розкривають свій потенціал і навіть процес як запилюється соняшник напряму залежить від належного догляду за посівами.

Чому бур’яни становлять загрозу для соняшника

Соняшник росте швидко, але на початкових етапах розвитку є вразливим до забур’яненості. Конкуренція з боку бур’янів у фазі сходів та формування кошика найбільш критична. Вони не лише знижують урожайність, але й сприяють поширенню хвороб та шкідників.

До головних загроз належать:

  • Однорічні злакові бур’яни, які швидко відбирають вологу.
  • Дводольні бур’яни, що створюють густий покрив і затіняють сходи.
  • Багаторічні види, які важко вивести без правильно підібраних гербіцидів.

Основні групи гербіцидів для соняшника

Для контролю небажаної рослинності застосовують кілька типів гербіцидів. Вони різняться за способом внесення, спектром дії та фазою використання. Правильний вибір напряму впливає на результативність захисту.

Найчастіше застосовуються такі групи:

  • Ґрунтові гербіциди – забезпечують захист на старті росту, пригнічуючи бур’яни ще на етапі проростання.
  • Післясходові гербіциди – діють безпосередньо на вже сформовані бур’яни.
  • Селективні гербіциди – безпечні для культури, але ефективні проти бур’янів.
  • Системні препарати – проникають у тканини рослин і повністю їх знищують.

Технології внесення гербіцидів

Правильна технологія внесення гербіцидів допомагає уникнути резистентності бур’янів та підвищити ефективність препаратів. Важливо враховувати погодні умови, фазу розвитку соняшника та тип ґрунту, адже від цього залежить не лише захист культури, але й подальші біологічні процеси, зокрема як запилюється соняшник.

Найбільш поширені методи внесення:

  • Обробка ґрунту перед сівбою.
  • Внесення гербіцидів одразу після посіву.
  • Локальне застосування у міжряддях.
  • Післясходові обробки у фазі 2–4 листків культури.

Системи захисту залежно від технології вирощування

Соняшник вирощують за різними технологіями, і кожна з них передбачає свій підхід до гербіцидного захисту. Правильна стратегія дозволяє мінімізувати втрати врожаю та забезпечити ефективний контроль бур’янів.

Основні системи:

  • Класична технологія – потребує використання ґрунтових препаратів і міжрядного обробітку.
  • Clearfield – застосування спеціальних гербіцидів на стійких гібридах.
  • ExpressSun – ефективне використання післясходових гербіцидів проти дводольних бур’янів.

Вплив гербіцидного захисту на урожайність

Застосування гербіцидів не лише зменшує конкуренцію з боку бур’янів, але й створює умови для кращого розвитку кореневої системи та кошика. Чисте поле забезпечує рослину достатньою кількістю світла і поживних речовин, що напряму впливає на врожайність.

Ключові переваги гербіцидного захисту:

  • Підвищення врожайності до 30%.
  • Зменшення витрат на ручну прополку.
  • Зниження ризику розвитку хвороб.
  • Оптимальне використання вологи.

Рекомендації для аграріїв

Щоб отримати максимальний результат, агрономам варто враховувати кліматичні умови, тип ґрунту та вибирати лише перевірені препарати. Важливо також дотримуватись норм витрати та правильно комбінувати різні групи гербіцидів.

Практичні поради:

  • Не застосовувати один і той самий гербіцид кілька сезонів поспіль.
  • Поєднувати ґрунтові та післясходові препарати.
  • Використовувати якісну воду для приготування робочих розчинів.
  • Стежити за прогнозом погоди перед внесенням.

Висновок

Гербіцидний захист соняшника – це основа стабільної врожайності та рентабельності виробництва. Правильна комбінація технологій і препаратів дозволяє отримати чисті поля, здорові рослини та високі врожаї. А знаючи, як запилюється соняшник, аграрії можуть ще краще організувати комплексний догляд, що принесе максимальний економічний результат.

Поліна ЛІТВІНКО

Михайло Гайворонський: стрілецька муза

Михайло Орест Гайворонський

Боротьба українського народу за свою батьківщину, волю та славне майбутнє знайшла відгомін в одному з багатьох видів фольклору – стрілецьких піснях, самобутньому духовному надбанні, що відтворює найяскравішу сторінку в історії національно-визвольної боротьби ХХ століття. 

Серед основних творців стрілецьких пісень виділяються постаті Левка Лепкого, Романа Купчинського та Михайла Гайворонського.

Михайло Орест Гайворонський
Михайло Орест Гайворонський

ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ МИХАЙЛА ОРЕСТА ГАЙВОРОНСЬКОГО

Стрілецькі пісні є характерним виявом літературно-народної творчості. У них викарбувано історію одного з найважчих етапів боротьби українського народу. В окупованій Україні саме ці пісні слугували моральною підпорою рухові опору, щоправда, невдовзі вони зазнали тоталітарного знищення. Попри заборони виконання стрілецьких пісень і переслідування, вони до сьогодні зберігають свою самобутність і не втрачають популярності.

Одним із основних авторів низки українських стрілецьких пісень є Михайло Орест Гайворонський. Композитор, диригент і громадський діяч народився 15 (або 1) вересня 1892 року в невеличкому курортному містечку Заліщики, що в мальовничій долині лівого берега Дністра у південно-західному Поділлі. З раннього дитинства проявляв інтерес до музичного мистецтва. Цікаво, що усі члени родини Гайворонських дуже любили і шанували музику.

Мати Михайлика мала чарівний голос, знала чимало українських пісень, а батько вмів грати на сопілці. Хлопчик зростав у атмосфері любові й шанування українських звичаїв, традицій і музики. Від 1900 року розпочав навчатися грі на скрипці та музичній теорії. Його учителем став український диригент і композитор Василь Цалинюк.

У Заліщиках Михайло завершив 7 класів в народній школі, а невдовзі й   учительську семінарію. Навчаючись у семінарії, майбутній композитор значно поглибив свої знання з музичного мистецтва. Коли йому виповнилося 17 років, очолив семінарський оркестр і семінарські хори. А через рік здійснив перші композиторські спроби.

Для Гайворонського це увінчалося успіхом. З ранніх доробків молодого композитора – хорова композиція на слова із збірки М. Шашкевича “Ой, вилетів орел”, яку в 1911 році виконав хор.

ПЕРШІ КОМПОЗИЦІЇ

У 1912 році Михайло Гайворонський завершував свої студії в учительській семінарії. Переїздив до Зашкова, що неподалік Львова, де якийсь час працював учителем. Після учительської семінарії вирішив здобути вищу музичну освіту. Навчався в Музичному інституті ім. М. Лисенка.

Дуже багато часу приділяв самоосвіті. Читав наукову літературу, праці як українських, так і зарубіжних авторів. Практикував це в музиці. Багато працював над власними композиціями, які невдовзі почули.

1912 року М.Гайворонський  завершує семінарію, тоді ж одружується і тоді ж у його житті стається доленосна (в ідейному плані) зустріч – знайомство з Євгеном Коновальцем. Виглядає на те, що саме цим продиктований (або підкріплений) вибір з початком Першої світової війни вступити до лав УСС. І саме завдяки цьому періодові свого життя він назавжди увійде в історію як стрілецький співець.

Військова справа у молодого і натхненного чоловіка невіддільна від творчості – він стає підхорунжим, а згодом – організатором духового оркестру УСС.

Одні з перших композицій Михайла Гайворонського, музичні твори на слова видатного українського поета і драматурга О. Олеся, українська публіка почула в 1914-му, на львівському концерті, присвяченому Т. Г. Шевченку. Композиція до чоловічого твору “Ідіть” та інші сподобалися глядачам. І хто знає, яким би було життя Михайла Гайворонського, якби не події Першої Світової війни та його прямий зв’язок з УСС?

МИХАЙЛО ГАЙВОРОНСЬКИЙ У ЛАВАХ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ

Перша Світова війна. Розпад Австро-Угорської імперії. Національно-визвольний рух на галицьких землях. Усі ці події відбувались в досить короткий проміжок часу в ХХ столітті.

Зупинилося навчання та вчителювання Михайла Гайворонського. Він вступив до лав УСС. Служив у запасній частині легіону. Саме тут відзначився як талановитий композитор, автор стрілецьких пісень, які так піднімали дух українському війську та вселяли надію на перемогу, світле майбутнє рідної держави, що перебувала під гнітом іноземних загарбників.

У лавах УСС Михайло Гайворонський став організатором духового оркестру Українських січових стрільців у період з 1914 по 1917 роки. У ті часи створив чимало авторських композицій на слова Б. Лепкого, Р. Купчинського, Ю. Назарака, а також свої власні.

Зліва направо — стоїть: Лев Лепкий; сидять: Осип Курилас, Михайло Гайворонський, Роман Купчинський, Іван Боберський, Іван Іванець. 12 лютого 1916 року
Зліва направо — стоїть: Лев Лепкий; сидять: Осип Курилас, Михайло Гайворонський, Роман Купчинський, Іван Боберський, Іван Іванець. 12 лютого 1916 року

У 1915 році, після боїв за гору Маківка, він злягає від тифу, і як тільки стає на ноги – проходить додатковий вишкіл (аби прийти в форму після лікування) і береться організовувати військовий оркестр. Звертається до одного з організаторів УСС Івана Боберського, що вкрай потрібні гроші на віолончель, віолу та скрипку, а також ноти. І невдовзі у стрільців є все необхідне . Умови, в яких писалися пісні, що згодом стануть народними – польові: “Хатка маленька, два вікна забиті: одно дошками, друге – цеглою, а в третім є три шибки. Позакладаємо свічки на багнетах і граємо. […] В одній кімнаті є високе ліжко, що сягає від стіни до стіни. На підлозі, під ліжком сплять , а нагорі на ліжку – також . Стелимо собі то соломою, то полотном із наметів” . До одних пісень – лише музика, до інших – музика і слова, причому мелодія оселялася в голові Михайла Гайворонського часто ще перед текстом, ніби вела за собою, і тоді побратими чули його думки вголос: «треба слова.. треба слова..». «Їхав стрілець на війноньку», «Гей, там нагорі Січ іде», «Йде січове військо», «Питається вітер смерти», «Синя чічка» – ці та багато інших стрілецьких пісень стали крилатими завдяки музиці Михайла Гайворонського.

Михайло Гайворонський
У ранзі візитатора (1918) — значок військових музик на комірі: ліра, доповнена мечем

СТРІЛЕЦЬКІ ТА МАРШОВІ КОМПОЗИЦІЇ

Оркестри, якими керував Гайворонський, завжди збагачувалися новими українськими творами відомих композиторів. Великим здобутком стало й те, що серед цих композиторів важливе місце посідав і він сам. Створив понад 30 стрілецьких пісень, а ще – рапсодії, увертюри та марші.

Усі ці твори були створені під враженнями молодого бійця УСС. Мабуть, саме тому вони стали одними з найулюбленіших у лавах Січових Стрільців.

Популярною українською стрілецькою піснею є “Гей, там на горі Січ іде”. Автор слів і музики є Кирило Трильовський. Написана з нагоди першого Січового збору, під час якого й здійснили перегляд січових сил. Згідно з проведеними дослідженнями, було зазначено, що маршовий варіант пісні склав і доробив саме Михайло Гайворонський.

Музичний оркестр УСС "Бондарівна". По центру сидить керівник оркестру - М.Гайворонський, а праворуч у світлій шинелі - М.Угрин-Безгрішний
Музичний оркестр УСС “Бондарівна”. По центру сидить керівник оркестру – М.Гайворонський, а праворуч у світлій шинелі – М.Угрин-Безгрішний

Щодо маршів, то український композитор і тут доклав свої зусилля. Так з’явилися “1-й Стрілецький Похід” і “2-й Стрілецький Похід”, “В дорогу”, “Їхав козак” та інші. Вони склали основу репертуару оркестрів, якими керував Гайворонський перебуваючи в УСС.

Ці та багато інших композицій Михайла Гайворонського публікувалися у “Стрілецькій антології”, “Співанках УСС”, “Стрілецьких бойових піснях” та інших збірниках.

Музичний оркестр УСС. Крайній праворуч - М.Гайворонський
Музичний оркестр УСС. Крайній праворуч – М.Гайворонський

ЕМІГРАЦІЯ ДО США

Після завершення Першої Світової війни, український композитор і диригент повернувся до звичного життя. Деякий час пропрацював у Львівській приватній жіночій школі сестер Василіянок, займався видавничою справою (збірників українських пісень).

Михайло Гайворонський

Михайло Гайворонський, у 1920 році – головний диригент та інспектор військових оркестрів Армії УНР, і йому одна за одною надходять почесні кар`єрні пропозиції – працювати в Ужгороді, Празі чи виїхати до США і будувати карʼєру там. Спочатку Михайло Гайворонський відмовляється, але у 1923 році він відважується на доленосні зміни: розлучається зі своєю дружиною Марією Марфейчук і емігрує у США (Род-Айленд). Причини – двоякі. Перша – він відчуває пильну увагу, а точніше – шпигунство з боку польської таємної поліції. Він розумів, що в часи арештів діячів ЗУНР він не просто в групі ризику – він практично у зашморгу. По-друге, він хотів і далі розвиватися як музикант і музикознавець, і за кордоном він мав ширші можливості (враховуючи, що його туди кілька разів запрошували).

У 1923 році композитор назавжди покинув Україну й оселився у Нью-Йорку.

В Америці продовжив займатися викладацькою діяльністю. Працював в Українській музичній школі, де й був організатором хору та оркестру. Разом із композитором Романом Придаткевичем заснував Музичну консерваторію, важливий осередок мистецького життя.

У 30-х роках більше зосередився на композиції. Але повністю займатися всім, що було задумано – не вдалося. Тяжкий недуг – туберкульоз, яким захворів ще у роки Першої Світової, знову проявив себе. Попри це, Михайло Гайворонський продовжував плідно працювати на музично-мистецькій ниві.

Михайло Гайворонський - Стрілецькі пісні (обкладинка)
Михайло Гайворонський – Стрілецькі пісні (обкладинка)

До 1936 року керував Українським інструментальним оркестром. Опублікував свою працю “Наша музика в Америці”, “Сонатіну”, “Прелюдію” тощо. Саме в Америці створив “Симфонічне алегро”, квартет “Морозенко”, “Коломийку”, твори для скрипки: “Колискову” та “Елегію”.

Є автором церковної музики “Канти з Почаївського Богогласника”, “2 Літургії”, музики для дитячих п’єс “Лісова казка” М. Ваврисевича, “Сон Івасика” Л. Лепкого, музичного театру “Залізна острога” Л. Лісевича і А. Курдидика та багато інших.

ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ

Хвороба прогресувала. Михайло Гайворонський останні роки свого життя провів у ліжку, але створювати композиції не переставав ні на мить. Автор стрілецьких пісень пішов з життя  11 вересня 1949 року в Нью-Йорку. Пам’ять про нього досі живе у серцях українців.

Пам'ятник Михайлу Гайворонському

У Заліщиках одна з вулиць носить почесне ім’я композитора, а після здобуття Україною Незалежності, в 1992 році, у місті встановили пам’ятник, створений скульптором Миколою Невеселим.

Софія СМІРАШЕВСЬКА

Колаж Василя ГЕРЕЯ

Джерело: На скрижалях

Наталія Бучинська виступить у Львові з новою програмою (відео)

Наталія Бучинська виступить у Львові з новою програмою

Кожна пісня – особлива історія, сповнена ніжності та душевного тепла. 27 вересня у Malevich Concert Arena з новою програмою виступить народна артистка України Наталія Бучинська. Вечір обіцяє стати особливим для усіх прихильників української музики та таланту артистки. Подія розпочнеться о 19:00, повідомили організатори VINIL concert agency.

Наталія Бучинська — українська естрадна співачка, народна артистка України (2004), відома своїм потужним голосом та проникливими виступами. Її творчість охоплює численні хіти, серед яких “За хмарами”, “Жоржини”, “Перемога”, “Не спить кохання” та “Карпати”.

Творчість Наталії Бучинської поєднує ліричну чуттєвість із патріотичним піднесенням, що знаходить відгук у серцях слухачів різних поколінь. Її репертуар охоплює як проникливі романтичні балади, так і потужні композиції про любов до рідної землі, що робить її однією з найяскравіших виконавиць української сцени.

“Подаруйте собі незабутній вечір музики!” – кличуть на подію організатори VINIL concert agency.

Квитки можна придбати за посиланням: https://concert.ua/uk/event/natalija-buchinska-lviv

Ольга МАКСИМ’ЯК

«Гамлет» у Львові: від XVIII століття до сьогодення. Презентація монографії Майї Гарбузюк

«Гамлет» у Львові: від XVIII століття до сьогодення. Презентація монографії Майї Гарбузюк

23 вересня 2025 року в Дзеркальній залі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася презентація монографії Майї Гарбузюк «Сценічні прочитання трагедії «Гамлет» Вільяма Шекспіра у львівських театрах (1796-1997)». Захід, що пройшов у межах Других наукових читань пам’яті Майї Гарбузюк, був присвячений актуальним методологічним підходам у театрознавстві.

Майя Гарбузюк (1965–2023) — докторка мистецтвознавства, професорка, деканеса факультету культури і мистецтв Львівського університету та почесна старша наукова співробітниця Шекспірівського інституту у Великій Британії. Вона була визнаним авторитетом у театрознавстві, послідовно виступала за деколонізацію українського театрознавчого дискурсу та розширення його методологічних меж. Завдяки численним публікаціям та яскравим виступам на міжнародних симпозіумах, Майя Володимирівна відкривала нові напрямки розвитку української театральної науки.

Монографія «Сценічні прочитання трагегії «Гамлет» Вільяма Шекспіра у львівських театрах (1796–1997)», підготовлена на основі її кандидатської дисертації, стала підсумком багаторічних досліджень української шекспіріани. Книга простежує безперервність сценічних інтерпретацій «Гамлета» від кінця XVIII до XX століття, детально відтворюючи мультикультурний мистецький і театральний контекст Львова.

Для творчої групи, яка завершувала це видання після трагічної смерті авторки, було надзвичайно важливим опублікувати саме те, що сама Майя Гарбузюк виношувала як ідею.

Відкриваючи захід, модератор Роман Лаврентій, доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності, зазначив: «Наше завдання полягає не лише в тому, щоб сумувати за втраченим, а й у тому, щоб берегти її здобутки, примножувати їх і поширювати далі». Він розповів, що Майя Гарбузюк мріяла перетворити свою дисертацію на повноцінну монографію, але не встигла завершити задум. Тому саме їхній команді випало продовжити її справу.

Ректор університету, академік НАН України Роман Гладишевський, у своєму вітальному слові наголосив, що наукова діяльність Майї Гарбузюк тісно пов’язана з українською шекспіріаною. Її дослідження довели органічну належність українського театру до світового культурного простору. «Історія сценічних інтерпретацій «Гамлета» у Львові є не лише історією знайомства публіки з творчістю великого драматурга, а й свідченням європоцентризму нашого міста», — зазначив ректор. Він також підкреслив, що монографія, доповнена ілюстраціями, є гідним вшануванням пам’яті дослідниці, що сприятиме подальшому розвитку театрознавства.

Декан факультету культури і мистецтв Мирослава Циганик відзначила символічність презентації книги саме в університеті, адже перша відбулася в Івано-Франківському драматичному театрі. Вона наголосила на важливості збереження та продовження наукових напрацювань Майї Гарбузюк, а також на діяльності Благодійного фонду імені Майї Гарбузюк, який підтримує молодих театрознавців.

Керівниця Благодійного фонду імені Майї Гарбузюк, донька авторки Софія Гарбузюк, висловила подяку всім, хто долучився до видання. Вона анонсувала плани щодо другого накладу та перекладу монографії англійською мовою. Фонд також розвиватиме новий напрямок — переклад фахової літератури: праць українських театрознавців англійською та іноземних досліджень українською. Це допоможе подолати значний брак перекладної спеціалізованої літератури в Україні.

Наталка СТУДНЯ

Що робить сирну піцу особливою: поєднання сирів та спецій

Піца
Піца

Коли думаєш про комфортну їжу, що спадає на думку першим? Для багатьох — це піца. Гаряча, тягуча, ароматна, з ідеальною дозою насолоди. Але не всі піци однакові. Сирна піца займає особливе місце серед них, адже її смак простий і водночас неймовірно складний. Якщо ви прогулюєтеся Львовом і хочете справжньої насолоди, зверніть увагу на місця, де можна спробувати donatellopizza – це не просто їжа, це маленька гастрономічна пригода.

Але що робить сирну піцу такою особливою? Це не лише тісто чи соус. Головний секрет – у поєднанні сирів і спецій, які разом створюють той самий магічний смак, що змушує повертатися знову і знову.

Симфонія сирів

Сир – головний герой, безперечно. Але справа не в одному виді, накинутому на корж. Справжнє мистецтво починається тоді, коли різні сири зустрічаються й взаємодіють.

Моцарела дає ту саму тягучу, гарячу текстуру, яку всі так люблять. Пармезан додає горіховий, солонуватий відтінок, а трохи гострого Чеддера може злегка «розбудити» смакові рецептори. А якщо додати Горгонзолу чи козячий сир – піца отримує приємну кислинку і глибину смаку.

Важливо розуміти, що поєднання сирів не випадкове. Кожен вид має свою роль: хтось для плавлення, хтось для аромату, а хтось для смакових акцентів. Це як оркестр, де важлива кожна нота. Навіть маленька дрібка спецій може підкреслити всю композицію.

Спеції — невидимі герої

Сир може бути головною зіркою, але спеції творять магію. Орегано, базилік, червоний перець — здаються простими, але вони змінюють усе. Базилік додає піці свіжості, а трохи червоного перцю піднімає смак, роблячи його більш живим, але не перебиває основний аромат. А дрібка часнику, чорного перцю чи навіть копченої паприки може змінити звичну піцу до невпізнання, зробивши її справжнім смаковим відкриттям.

Чи помічали ви, як одна дрібка спецій може змінити все сприйняття шматочка піци? Це не випадковість, а результат кулінарної науки та інтуїції кухаря. Кожен інгредієнт важливий, і коли його підбирають із увагою, смак виходить неповторним.

Тісто: основа смаку

Не можна забувати і про тісто. Воно має бути тонким, але міцним, щоб витримати вагу сирів і спецій. Іноді легка хрустка скоринка на краях — це саме те, що робить шматочок піци ідеальним. Інколи тісто більш м’яке, «повітряне», щоб підкреслити тягучість сиру.

Справжні майстри відчувають баланс: тісто не повинно відволікати від сирної магії, а лише підтримувати її. Ось чому навіть місця, де подають піцу, роблять акцент на правильному тісті. Це деталь, яка часто залишається непоміченою, але саме вона відрізняє хорошу піцу від середньої.

Комбінації сирів: класика і експерименти

Є класичні поєднання: моцарела з Пармезаном — безпрограшний варіант. Моцарела з Чеддером — більш насичений смак, а Горгонзола з козячим сиром — для справжніх гурманів.

Але хто сказав, що експериментувати не можна? Спробуйте трохи фети чи рікоти, додайте дрібку трюфельного масла. Результат здивує навіть тих, хто вважає себе експертом. І тут знову важливі спеції: вони підкреслюють кожен сир, роблять його більш «живим» у смаковій палітрі.

Поради для справжніх цінителів

Хочете отримати максимум задоволення від сирної піци? Ось кілька простих, але дієвих порад:

  1. Вибирайте піцу з кількома видами сирів – комбінація створює унікальний смак.
  2. Не бійтеся спецій. Навіть трохи орегано або червоного перцю здатні «розбудити» ваші смакові рецептори.
  3. Звертайте увагу на тісто – хрустка скоринка або повітряне тісто може кардинально змінити враження.
  4. Подавайте гарячу – сирна піца краще смакує саме теплою.
  5. Якщо ви у Львові, обов’язково спробуйте місцеві варіанти, часто саме там відкриваєш нові поєднання сирів і спецій, які не зустрінеш більше ніде.

Наостанок

Сирна піца — це не просто страва. Це комбінація текстур, ароматів і смаків, де важлива кожна дрібниця: від видів сирів до спецій і тіста. Вона здатна дарувати маленькі радості і ставати тією самою «комфортною їжею», до якої хочеться повертатися знову і знову.

Коли наступного разу будете шукати піцу у місті, зупиніться на тій, де поєднують кілька сирів і обережно додають спеції. Можливо, саме там ви знайдете свій ідеальний шматочок і зрозумієте, що справжня магія сирної піци,  у деталях.

Єгор ТУМАН

Популярні статті: