додому Блог сторінка 3

У Львові відбудеться лекція до ювілеїв аптекарів Пєпес-Поратинських

У Львові відбудеться лекція до ювілеїв аптекарів Пєпес-Поратинських
У Львові відбудеться лекція до ювілеїв аптекарів Пєпес-Поратинських

У вівторок, 9 грудня 2025 року, о 18.00, у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться лекція краєзнавця, екскурсовода інтерактивного музею «D.S. Таємна аптека» Анатолія Гурина “Відомі аптекарські родини Львова. Пєпес-Поратинські”.

Подія приурочена до значних ювілейних дат: наступного року виповнюється 180 років з дня народження Якуба Пєпес-Поратинського та 150 років – Яна Пєпес-Поратинського. Лекція надасть можливість ближче познайомитися з цими видатними постатями та їхнім значним внеском в історію не лише Львова, але й усієї Галичини.

Історія аптекарської справи Львова кінця ХІХ – початку ХХ століття нерозривно пов’язана з родинами Пєпес-Поратинських. Якуб Пєпес-Поратинський був шанованим головою Колегії аптекарів східної Галичини, тоді як його нащадок Ян очолював Львівське відділення Загальнопольського аптекарського товариства. Обидва діячі були власниками однієї з найстаріших і найвідоміших аптек міста – легендарної аптеки «Під угорською короною», що свідчить про їхній високий авторитет та вплив у професійному середовищі.

Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.

Інформаційну підтримку події забезпечують провідні регіональні та національні медіа, серед яких Українське радіо. Львів, Радіо “Львівська Хвиля”, Сайт про Захід України “Бомок”, Інформаційна агенція “Гал-інфо”, Громадський сайт Львова “Форпост”, Інтернет-видання “Діло”, Фотографії Старого Львова та Площа Галицька.

Гостинно пригощатиме гостей Кава Старого Львова, що додасть події затишку та смаку.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

На Стрийщині встановили Рекорд України: 450 літрів засипаної капусти як символ єднання ветеранів та волонтерів

На Стрийщині встановили Рекорд України: 450 літрів засипаної капусти як символ єднання ветеранів та волонтерів
На Стрийщині встановили Рекорд України: 450 літрів засипаної капусти як символ єднання ветеранів та волонтерів

3 грудня 2025 року на Львівщині було встановлено унікальний кулінарний Рекорд України. На території готельно-відпочинкового комплексу «Вежа Ведмежа» волонтери, ветерани та громадські діячі виготовили найбільший об’єм засипаної капусти – традиційної української страви, яка стала символом згуртованості.

На Стрийщині встановили Рекорд України: 450 літрів засипаної капусти як символ єднання ветеранів та волонтерів
На Стрийщині встановили Рекорд України: 450 літрів засипаної капусти як символ єднання ветеранів та волонтерів

Кулінарний рекорд та його масштаби

Унікальне досягнення було офіційно зафіксоване представницею Book World Records у Львівській області Надією Лозан у категорії «Вперше, розміри».

  • Страва-рекордсмен: Засипана капуста — автентична страва західноукраїнського регіону (часто Гуцульщини/Бойківщини), що готується з квашеної капусти з додаванням пшона або кукурудзяної крупи та традиційно заправляється шкварками.

  • Об’єм: Загальний обсяг готової страви, зафіксований як рекордний, склав 450 літрів. Цей показник став безпрецедентним як для Львівської області, так і для всієї країни.

На Стрийщині встановили Рекорд України: 450 літрів засипаної капусти як символ єднання ветеранів та волонтерів
На Стрийщині встановили Рекорд України: 450 літрів засипаної капусти як символ єднання ветеранів та волонтерів

Соціальний вимір: Єднання заради Перемоги

Подія мала глибокий соціальний підтекст, вийшовши за межі простого кулінарного досягнення. Вона об’єднала широкий загал, зокрема ветеранів російсько-української війни, численних волонтерів, представників культурних інституцій та громадськості Стрийщини.

Організатори та учасники наголосили, що рекорд став не просто фіксацією об’єму, а потужним символом співпраці та шанування українських традицій.

На Стрийщині встановили Рекорд України: 450 літрів засипаної капусти як символ єднання ветеранів та волонтерів
На Стрийщині встановили Рекорд України: 450 літрів засипаної капусти як символ єднання ветеранів та волонтерів

Ключові особи та організатори:

Захід ініціював Сектор Культурної спадщини Стрийської РДА у партнерстві з ветеранськими та волонтерськими структурами:

  1. ГО «Справа_ветерана» (голова правління – ветеран Олег Ціздин).

  2. Німецький центр протезування «Prosthetics.Pro» (співзасновник – Олег Ціздин), що підтверджує тісний зв’язок ініціативи з підтримкою захисників.

  3. Волонтерська ініціатива «Карпатські господиньки» та інші громадські спілки, що активно долучилися до приготування страви.

Цей спільний захід привернув увагу до локальних культурних ініціатив та продемонстрував, як спільні цінності та патріотизм здатні об’єднувати громади Львівщини навколо добрих справ.

Наталка РАДИКОВА

У вічність відійшов видатний фотожурналіст Йосип Марухняк

Йосип Марухняк
Йосип Марухняк

5 грудня 2025 року у віці 74 років відійшов у вічність Йосип Марухняк – видатний львівський журналіст, непересічний фотомитець, який присвятив своє життя документуванню епохи, збереженню національної пам’яті та створенню глибоких, психологічно насичених образів. Про смерть Майстра повідомили його рідні.

Йосип Марухняк був постаттю, чий творчий спадок важко переоцінити. Він був членом Національної спілки фотохудожників України та Національної спілки журналістів України (НСЖУ), а також мав високе міжнародне визнання, будучи Художником Міжнародної федерації фотомистецтва (AFIAP).

Багато років Йосип Марухняк працював фотокореспондентом, зокрема, у часи становлення української незалежності, у редакції газети «За вільну Україну». Його фотографії – це не просто ілюстрації, це цілі історії, закарбовані в миті.

Сам митець вважав портрет одним із найважчих жанрів, водночас, саме його портретна галерея є однією з найцінніших. Йому цікава була також ситуативна фотографія, яку не можна повторити, і унікальні, неповторні пейзажі – ранкові, росяні, туманні.

У своїх працях Йосип Марухняк завжди підкреслював важливість фотографії як основи журналістики. У критичний час, коли, за його словами, в журналістиці «немає культу фотографії» і вона стала лише допоміжним елементом, він відстоював принцип, що газету колись починали «творити з ілюстрації» (Свідчення від 2018 року).

Спадщина: Відродження національної пам’яті

Йосип Марухняк залишив після себе колосальну спадщину, що включає:

  • Десятки персональних фотовиставок в Україні та за її межами.

  • Численні фоторепортажі та публікації.

  • Знакові фотоальбоми та фотокниги, які стали внеском у відродження та збереження національної пам’яті, документування культурного, духовного, історичного ландшафту країни.

За серію фотоальбомів, які зберігають пам’ять про культурних і духовних діячів України, Йосип Марухняк був удостоєний високої відзнаки – лауреата обласної премії в галузі журналістики та мистецтва імені В’ячеслава Чорновола.

Майстер ретельно продумував кожен кадр, поєднуючи візуальний образ із влучним словом, аби глядач міг не просто побачити, а й відчути епоху. Його творчість – це надійний міст між минулим і сьогоденням, який дозволяє нам торкнутися духу часу.

Смерть Йосипа Марухняка – це непоправна втрата для української журналістики, фотомистецтва та культури загалом. Його роботи залишаться дорогоцінним внеском у мистецьку скарбницю.

Наразі відомості про прощання з фотомитцем не оприлюднені.

Світла пам’ять Майстру.

Ігор Копчик: Лицар Українського Рельєфу. Пам’яті Майстра тиснення по шкірі

Ігор Копчик: Лицар Українського Рельєфу. Пам'яті Майстра тиснення по шкірі
Ігор Копчик: Лицар Українського Рельєфу. Пам'яті Майстра тиснення по шкірі

У творчій майстерні Ігоря Копчика, розташованій у тісному підвальному приміщенні на вулиці Дорошенка у Львові, 17 листопада мало бути гамірно – навіть більше, ніж щороку, коли рідні та друзі вшановували день народження цього митця, рідкісного на наш час працелюба. Натомість відзначити свій 80-річний ювілей художникові не судилося: 31 жовтня його земний шлях обірвався. Ця важка, болісна втрата унікальної творчої особистості, як це часто трапляється в історії, стала приводом знову привернути увагу до імені людини, яка не шукала серед сучасників примарної слави, не нав’язувала іншим ані своїх побутових проблем, ані власних емоційних станів. Усі життєві негаразди Ігор Копчик долав, скріплюючи їх щирою, життєствердною козацькою посмішкою та жертовністю.

Ігор Копчик. Світлина зі сторінки Фейсбуку Тараса Дідули. Листопад 2015 р.
Ігор Копчик. Світлина зі сторінки Фейсбуку Тараса Дідули. Листопад 2015 р.

Обірвався шлях, визначений долею, генетикою роду, екзистенційними викликами та відданістю мрії. Його унікальність серед професійного оточення ускладнювала опанування матеріалом шкіри та технікою тиснення при створенні тематичних рельєфів, які згодом стали його генеральним творчим профілем. Наполегливості в цьому процесі він навчився завдяки прикладу батька, шевця-чоботаря. Ігор Копчик народився у Львові 17 листопада 1945 року. Середню школу закінчив у с. Жовтанці неподалік Львова, опісля навчався в училищі при Львівському м’ясокомбінаті, здобувши фах механіка холодильного обладнання.

Ігор Копчик. Князь Церкви. Тиснена шкіра.
Ігор Копчик. Князь Церкви. Тиснена шкіра.

У юнацькі роки захопився боксом, навіть розмірковував про вступ до Інституту фізичної культури. Пріоритети змінив уже після служби в армії, вступивши (з четвертої спроби!) на вечірню форму навчання до Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (1975–1981, кафедра художньої кераміки). Паралельно до цього «підробляв» натурником, а також майстром з обслуговування холодильних установок.

Ігор Копчик. Дорога до Храму. 2003. Тиснена шкіра.
Ігор Копчик. Дорога до Храму. 2003. Тиснена шкіра.

«Десь приблизно після другого курсу навчання я поїхав до Косова, – згадував Ігор пізніше. – Там я познайомився з чародієм Вінтоняком, руки якого перетворювали шкіру на твір мистецтва. З того моменту я закохався у шкіру, тобто в мистецтво, створене зі шкіри. Я зрозумів, що для тиснення потрібен прес. Отож, приїхавши додому, створив невеличкий прес…».

Ігор Копчик. Анна і Генріх Перший. 2005. Тиснена шкіра.
Ігор Копчик. Анна і Генріх Перший. 2005. Тиснена шкіра.

Чимало цінних відомостей щодо соціальних та психологічних чинників своєї творчої долі Ігор Копчик розкрив журналістці Олександрі Черновій в інтернет-публікації «Люди твого міста: Ігор Копчик про Ван Гога та урвища Львова» [1]. Називаючи низку перепон, які йому довелося здолати на шляху до самоствердження, художник окреслив свої ранні ідейно-ціннісні установки, що з часом сформувалися у тематично-смислову програму: «…Якщо інші малюють гарну хату чи гори, то я створюю сюжетні та композиційні речі. Я почав із серії “Слово о полку Ігоревім” – 16 робіт. Потім було сакральне мистецтво, міфи (16 картин “Українська мітологія”: “Утреня”, “Реінкарнація”, “Свято Маланки”, “Род зі синами”, “Івана Купала”…), багато творів про Шевченка, історичні композиції, релігійні сюжети (серія “Біблійними шляхами”)…» [2].

Ігор Копчик. Надія. 2004. Тиснена шкіра.
Ігор Копчик. Надія. 2004. Тиснена шкіра.

Національна історія, міфологія та смисловий простір Святого Письма стали базовими вже на ранній стадії формування його авторської мистецької доктрини. Коли Ігор Копчик освоїв спеціальні техніко-технологічні аспекти роботи зі шкірою, додатково оволодів технологією литва з алюмінію, вивчив усі нюанси реакції шкіри на перепади температури та вологості, тоді відкрилися можливості для вирішення складних образних завдань в означених тематичних векторах.

Ігор Копчик. Український лицар на захисті рідної землі. 2022. Тиснена шкіра.
Ігор Копчик. Український лицар на захисті рідної землі. 2022. Тиснена шкіра.

Сам матеріал спонукав автора до розгляду таких поняттєвих зрізів, що оголювали нерв української історії, з проєкцією на сучасність. Народні пісенні тексти, гіперболізовані образи Тараса Шевченка та сакральні символи відкрито і влучно інтегрувалися в контексти нової реальності та етичних викликів сучасності.

Ігор Копчик. Німі на панщину ідуть. 2010-і рр. Тиснена шкіра.
Ігор Копчик. Німі на панщину ідуть. 2010-і рр. Тиснена шкіра.

У широкому діапазоні композиційно-пластичних засобів автор розпочав тривалий шлях інтерпретації масштабних тем «Слова про Ігорів полк», історії Козаччини, народних дум, історіософських наративів творів Шевченка. На акцентоване митцем вказують і самі назви окремих рельєфів: «Боян», «Журба розлилась по Руській землі», «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле», «Трагедія Берестечка», «Рабе, встань», «Прозрійте, люди, день настав», «А онуки? Їм байдуже», «Загарбник», «Князь Лев», «Усвідомлення зради», «Український лицар на захисті рідної землі» тощо. Варто зазначити, що ці та інші гостроактуальні для суспільного сприйняття теми були реалізовані Копчиком ще в другій половині 1980-х років, із належною патріотичною відвагою та інтелектуальною проникливістю.

Ігор Копчик. Усвідомлення зради. 2010-і рр. Тиснена шкіра.
Ігор Копчик. Усвідомлення зради. 2010-і рр. Тиснена шкіра.

Не менш значущими стали його формалістичні знахідки у виробленні мови невисокої рельєфної пластики. Постаті чи маски, що виринають з абстрагованого тла, були наповнені природними чи надприродними рухами м’язів, жестикуляцією. Психоемоційний стан кожної дійової особи максимально увиразнений, хоча цим завданням не обмежувався процес образного розкриття теми.

Ігор Копчик біля свого твору.
Ігор Копчик біля свого твору.

Нерідко людські індивіди (алегоричні постаті), попри реалістичне трактування форм, виступали як одиниці багатоелементної знакової структури. У підсумку, зовні м’яка фактура шкіри утримує таку дозу напруження, що ризикує втратити площинну цілісність і ось-ось розірветься…

Ігор Копчик. Друге пришестя. Тиснена шкіра.
Ігор Копчик. Друге пришестя. Тиснена шкіра.

Праця над гостроекспресивними образами спонукала Ігоря Копчика і до залучення засобів скульптури в металі. Уже на початку 1990-х років ця складова його творчої методології дала цікаві результати, виявивши у митця неабиякий потенціал формування цілісного образу Життя в координатах національної міфології та сакральної символіки. Натомість найбільш системно художник розкрив героїчні, драматичні та морально-етичні проблеми історії та сучасності в рельєфній пластиці, довівши своє володіння технікою тиснення по шкірі до віртуозності.

Ігор Копчик. Слава Вам, лицарі святії! Тиснена шкіра.
Ігор Копчик. Слава Вам, лицарі святії! Тиснена шкіра.

Крім того, йому вдалося створити низку масштабних творів зі шкіри ужиткового та символічно-репрезентативного характеру. Це спричинило широкий суспільний резонанс творчості Ігоря Копчика у 1990-х, а особливо у 2000-2010-х роках, коли його роботи були офіційно подаровані Папі Римському Іванові Павлу II на урочистостях з нагоди 400-річчя Берестейської унії (1996), Вселенському Патріарху, архієпископу Константинополя Варфоломію І, Президенту України Віктору Ющенку, Президенту США Біллу Клінтону та ін.

Тарас Дідула та Ігор Копчик. Світлина зі сторінки Фейсбуку Тараса Дідули. Листопад 2015 р.
Тарас Дідула та Ігор Копчик. Світлина зі сторінки Фейсбуку Тараса Дідули. Листопад 2015 р.

Десятки персональних виставок в Україні та за її межами закріпили феномен Ігоря Копчика в історії українського національного мистецтва. Формат його мислення та реалізованих тематично-смислових циклів потребує жанрової систематизації та наукової кваліфікації, з новим поглядом на ціннісний імператив цього видатного митця.

Роман ЯЦІВ

Список літератури:

  1. https://tvoemisto.tv/exclusive/lyudy_tvogo_mista_igor_kopchyk_pro_syuzhety_na_shkiri_74305.html

  2. Там само.

Малґожата та Міхал Кузьмінські презентують етнокримінальні романи у Львівському Фотомузеї

Малґожата та Міхал Кузьмінські презентують етнокримінальні романи у Львівському Фотомузеї

В неділю, 7 грудня 2025 року о 16.00, у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться авторська зустріч із Малґожатою та Міхалом Кузьмінськими — подружжям письменників, авторами етнокримінальних романів, що здобули велику популярність і деякі з них навіть були екранізовані, зокрема «Śleboda».

Подружжя Кузьмінських відоме тим, що у своїх книжках поєднує захопливу кримінальну фабулу з темами культури, пам’яті та ідентичності. Їхні романи міцно вкорінені в конкретних місцях і локальних історіях, а персонажі — живі, людяні та близькі читачеві. Окрім «Śleboda», вони також є авторами «Pionek» і «Kamień», а ще пригодницьких романів, дія яких розгортається в історичному Кракові.

Запрошуємо на розмову про літературу, натхнення та про те, як книжки здатні поєднувати людей попри кордони.

Більше про авторів: https://kuzminscy.com/english/

Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.

Інформаційну підтримку події забезпечують провідні регіональні та національні медіа, серед яких Українське радіо. Львів, Радіо “Львівська Хвиля”, Сайт про Захід України “Бомок”, Інформаційна агенція “Гал-інфо”, Громадський сайт Львова “Форпост”, Інтернет-видання “Діло”, Фотографії Старого Львова та Площа Галицька.

Гостинно пригощатиме гостей Кава Старого Львова, що додасть події затишку та смаку.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

У Львівській ОДА відбулася зустріч з родинами полонених і зниклих безвісти військовослужбовців 65-ї окремої механізованої бригади

У Львівській ОДА відбулася зустріч з родинами полонених і зниклих безвісти військовослужбовців 65-ї окремої механізованої бригади
У Львівській ОДА відбулася зустріч з родинами полонених і зниклих безвісти військовослужбовців 65-ї окремої механізованої бригади

Вчора, 4 грудня 2025 року, у Львівській обласній військовій адміністрації (ОВА) відбулася важлива зустріч із родинами військовослужбовців 65-ї окремої механізованої бригади, які вважаються полоненими або зниклими безвісти.

Захід було організовано з метою надання необхідної підтримки родинам, інформування про поточний стан розшукових робіт та забезпечення прямої комунікації з відповідальними державними органами та організаціями.

У Львівській ОДА відбулася зустріч з родинами полонених і зниклих безвісти військовослужбовців 65-ї окремої механізованої бригади
У Львівській ОДА відбулася зустріч з родинами полонених і зниклих безвісти військовослужбовців 65-ї окремої механізованої бригади

У зустрічі взяли участь:

  • Тарас Подвірний – представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Львівській області.
  • Представник Міжнародного Комітету Червоного Хреста у Львівській області.
  • Представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
  • Тарас Грень – керівник апарату Львівської ОДА.
У Львівській ОДА відбулася зустріч з родинами полонених і зниклих безвісти військовослужбовців 65-ї окремої механізованої бригади
У Львівській ОДА відбулася зустріч з родинами полонених і зниклих безвісти військовослужбовців 65-ї окремої механізованої бригади

Присутні родичі мали змогу отримати фахові консультації з низки важливих питань, зокрема щодо:

  • процедур розшуку;
  • правил передачі даних;
  • процедури ДНК-ідентифікації;
  • доступу до матеріалів службових розслідувань;
  • обставин зникнення та можливостей евакуації;
  • процедур встановлення статусу загиблого.

Представники Координаційного штабу детально роз’яснили родинам діючі канали комунікації, механізми інформування про хід пошуку та процедури взаємодії з військовими частинами і відповідними органами державної влади.

У Львівській ОДА відбулася зустріч з родинами полонених і зниклих безвісти військовослужбовців 65-ї окремої механізованої бригади
У Львівській ОДА відбулася зустріч з родинами полонених і зниклих безвісти військовослужбовців 65-ї окремої механізованої бригади

Керівник апарату Львівської ОДА Тарас Грень наголосив на важливості постійної підтримки:

«Ми розуміємо кожен біль і кожне питання, з яким сьогодні приходять родини захисників. Наш обов’язок – забезпечити постійний зв’язок, підтримку та максимально сприяти отриманню кожної доступної інформації. Держава продовжує роботу з пошуку, ідентифікації та повернення наших військовослужбовців. Ми поруч з родинами у цей непростий час і робитимемо все, щоб наблизити їх до правди та повернення рідних додому».

Наталка РАДИКОВА

“Нації” княжого Львова. Стаття Миколи Голубця 1932 року. Докінчення

Панорама Львова. Фото з https://photo-lviv.in.ua/

Сьогодні хочемо познайомити читачів із закінченням статті українського історика, краєзнавця, мистецтвознавця та публіциста Миколи Голубця під назвою “”Нації” княжого Львова”, що була надрукована у  рубриці “Фейлєтон “Діла”” однойменного часопису у 1932 році (№ 73 від 03 квітня) та була відповіддю польському історику Александеру Чоловському в 40-ліття появи його книжки про княжий Львів. 

Мову тексту залишаємо оригінальною. Першу частину можна прочитати тут.

Микола Голубець, 1920-ті рр. (зі сайту http://www.encyclopediaofukraine.com)
Микола Голубець, 1920-ті рр. (зі сайту http://www.encyclopediaofukraine.com)

«Нації» княжого Львова.

(Докінчення)

Про Володимира Великого оповідає літопис, що він під хазарськими впливами, заки охрестився, мав призадумуватись над тим, чи не прийняти юдаїзм. З XII в. збереглася до нас літописна вістка про погром київських жидів, спричинений лихвою, яка вже тоді була одною із рис їхнього національного характеру. В обороні жидів побачив себе примушеним станути князь Володимир Мономах, який рішуче, але й безуспішно виступив проти закидів християнського населення, мовляв, жиди відбирають із христіянських рук варстати промислу й торговлі, навертають христіян на жидівство та будують свої доми й божниці поруч з христіянськими церквами.

Із занепадом Київа розходяться жиди по нових центрах південно-західньої України та північної Руси. В XIII в. бачимо їх у Володимирі Волинському, а в середині XIV в. були вони вже у Львові сильно закоріненим елєментом. Дослідник минулого львівських жидів Каро говорить про жидів у княжому Львові таке:

«Захожі від Сходу жиди, під владою українських князів, стояли без сумніву на томуж низькому рівні культури як і їх земляки, з якими вони, поруч віри, мали спільні звичаї, одіж мову. Про якунебудь духову творчість не знаємо нічого. Торговля зі Сходом була їх головним заняттям й джерелом розмірного добробуту. Про якісь обмеження жидів українськими князями, які супроти своїх підданих були виїмково толєрантними, не було й мови».

Реформістська синагога "Темпль" у Львові на площі Старий Ринок. Фото 1863 року
Реформістська синагога “Темпль” у Львові на площі Старий Ринок. Фото 1863 року

Говорили львівські жиди мовою свого українського окруження тоді, як львівські жиди караїти, примандрувавши до Львова з Криму, мовою зближеною до татарської. У княжому Львові мешкали жиди об межу з нинішним Старим Ринком, відділені від нього ровом, що йшов нинішньою Жовківською вулицею. Міст перекинутий через цей рів єднав жидівську дільницю з центром підгороддя й самим городом. Памяткою по жидах кияжого Львова лишився їхній старий цвинтар (між нинішніми вулицями Раппапорта, Клепарівською, Майзельса й Шпитальною), на якому до нині збереглися нагробники з XIV віку.

Скорше ніж властиві жиди-рабінати прийшла до Львова жидівська секта караітів, які заснували тут перший дім молитви на місці, де згодом побудовано міську синаґоґу. Караїтська околиця лежала над багном поза пізнішим краківським передмістям, а тепер є пустим полем сумежним зі старим жидівським скопищем, де збереглися ще два, оперті на пнях дерев намогильники з нечиткими написами. Доволі таємним племенем поселеним у княжому Львові були згадані середньовічними грамотами й пізнішими хроністами – сарацени. «Хто вони були  – арабські купці, жиди-караїти чи сурожни, з Криму, важко сказати», – каже у своїй студії про княжий Львів А. Чоловський. Зубрицький думає, що під сараценами слід розуміти татар, з не турків, які щойно від 1355 р. поселилися в Европі. Тимчасом жидівський історик Каро дивується, для чого б татари мали виступати у Львові під двома назвами. Скорше всього були це караїти, що прийшли до Львова з Малої Азії. Н. Соколов у свому «Sinat-olam» (Варшава 1882.) наводить рукопис з 1356 р., де є згадка про двояких жидів –  «Judaci» і про караїтів «Saraceni».

Гробівці старого єврейського цвинтаря
Залишки старого єврейського цвинтаря на сучасній території Краківського ринку. Світлина початку XX століття

Всупереч усім цим виводам, дослідник судівництва середньовічного Львова Бальцер впевняє, що під назвою сараценів треба розуміти тільки і виключно татар. Татари були теж без сумніву одними з упривілеєних мешканці княжого Львова. Вже хоч би задокументована історією «татарська орієнтація» князя Льва Даниловича і його наслідників, які під напором польського заходу, постійно спиралися на збройну підтримку татар, переконує нас, що татари жили у княжому Львові й то так у самому городі як члени княжої дружини, як і на підгороддю, як купці та ремісники. Зіморович оповідає, що ще за його часів існував під Високим Замком татарський цвинтар, де й показували місце татарського мечету. Зате Зубрицький нотує традицію, в якої автентичність не вірить, буцім-то татарський мечет стояв колись на місці нинішнього домініканського монастиря. На всякий випадок існуюча нині Татарська вулиця під Високим Замком вказувалаб на місце поселення татар у княжому Львові. Після упадку княжого Львова, роля татар помітно змінилася. Із колишніх «союзників» державної влади стали вони переслідуваними інтрузами, що мешкали серед багон Полтви в злиденних ліпянках й займалися торговлею кіньми, не рідко конекрадством та гарбуванням шкір. Т. зв. Краківське брама звалася нерідко «татарською», що свідчить про заселення татарами її найближчих околиць поза мурами середньовічного Львова. Чим ближче до нас, скількість татар у Львові помітно меншає. Частина їх еміґрує, решта вигибає або змішується з місцевим населенням, залишаючи по собі слід у суто татарських прізвищах цілої низки передміщанських родин.

Про існування в княжому Львові інших національностей поза вичисленими, а в першу чергу поляків, не маємо ніяких конкретних відомостей. Можна припускати, що не обійшлося тут й без них, але ні своєю скількістю ні якістю не звернули вони на себе уваги урядових чинників ані пізніших хроністів.

Мешканці середньовічного Львова. Рисунок Ф. Ковалишина для книги Ф. Яворського "Львів за Ягайла", 1910 рік.
Мешканці середньовічного Львова. Рисунок Ф. Ковалишина для книги Ф. Яворського “Львів за Ягайла”, 1910 рік.

«Шість ріжних національностей (українці, німці, вірмени, жиди, сарацени, татари), три ріжні людські раси (арійці, монголи, семіти), шість відмінних віроісповідань (православні, католики, жиди-рабінати, жиди-караїти, музулмани) ведені спільнотою економічних інтересів, зосередилося на одному місці» говорить у своїй студії про вірменське судівництво В. Бальцер. Для всіх них було під Княжою Горою доволі місця й не менше простору для виявлення їх орґанізаційно- творчого хисту та інвенції. Ніяких суспільних ані особистих обмежень, повна толєранція для релігійного культу, нічим незвязана свобода рухів і добір та опіка над варштатами праці. Оце картина тієї сприятливої атмосфери, серед якої творилося й оформлювалося суспільно-громадське життя ріжнобарвної мозаїки «націй» княжого Львова.

Микола ГОЛУБЕЦЬ

YAKTAK у Львові: тур «Люди» — концерт-подія, що об’єднує покоління (відео)

YAKTAK
YAKTAK

19 грудня о 19:00 на концертній арені Malevich Concert Hall відбудеться довгоочікуваний львівський концерт YAKTAK — одного з найяскравіших артистів нового покоління, чиї хіти стабільно очолюють стримінгові чарти та стають частиною особистих історій тисяч слухачів.

Тур «Люди» — це не просто серія виступів, а емоційний простір, де музика стирає відстані та створює атмосферу справжньої єдності. Це місце, де кожен трек перетворюється на спільний досвід, а сотні голосів у залі лунають як один потужний хор.

YAKTAK — це артист про щирі емоції, які неможливо приховати. Його пісні давно стали саундтреками життя мільйонів: вони супроводжували радість і смуток, моменти кохання та важливі життєві події. Їх вмикали у навушниках пізньої ночі, вони запалювали танцполи та лунали у вирішальні хвилини.

У Львові шанувальників чекає насичена програма. Прозвучать не лише улюблені й перевірені часом хіти, як-от «Ендорфін», «Небо», «Погляд», «Уночі», а й прем’єрні live-виконання пісень з нового альбому «Буду собою», який уже стрімко підкорює мережу та набирає шаленої популярності.

Організатори наголошують на особливості цієї зустрічі зі львівською публікою:

«Концерти YAKTAK — це вечори, де кожен дійсно відчуває себе частиною великої спільноти. Його музика живе в кожному з нас, і саме тому зал перетворюється на простір щирих емоцій, що не залишають нікого байдужим», — зазначають вони.

Не пропустіть можливість стати частиною цієї музичної події року!

Квитки за посиланням: https://tickets.karabas.com/PublicApi/TicketWidgetSvg.aspx?__uid=ESZeTowuBRYPPLFmBK8yrA&event=2643347240

Ольга МАКСИМ’ЯК

“Повернення. Сила. Відновлення”: У Львові відбувся Всеукраїнський форум ветеранів та їхніх родин

У Львові відбувся Всеукраїнський форум ветеранів та їхніх родин
У Львові відбувся Всеукраїнський форум ветеранів та їхніх родин

У Львові відбувся Всеукраїнський форум ветеранів та їхніх родин під назвою «Повернення. Сила. Відновлення». Цей дводенний захід, що пройшов у Львівському будинку офіцерів, об’єднав учасників із різних областей України: ветеранів, військових, членів їхніх родин, психологів, юристів, представників органів влади, міжнародних партнерів та громадських організацій.

Форум став потужним поштовхом для започаткування нової Платформи комунікації для ветеранів і родин, метою якої є формування сучасної та ефективної моделі повернення військовослужбовців у цивільне життя та їхньої реінтеграції.

У Львові відбувся Всеукраїнський форум ветеранів та їхніх родин
У Львові відбувся Всеукраїнський форум ветеранів та їхніх родин

Організаторами події виступили ГО «Жіноча опора», Спілка жінок Львівщини та Спілка жінок України. Форум відбувся за патронатом Львівської ОДА та за підтримки Головного управління психологічної підтримки персоналу ЗСУ.

Ініціаторка заходу, авторка проєкту та голова ГО «Жіноча опора» Ольга Дрозд у своєму виступі наголосила:

“Повернення воїна не є завершенням війни — це продовження спільної боротьби, де родина стає місцем сили і відновлення, а суспільство має забезпечити всі умови для підтримки захисників і їхніх близьких.”

У Львові відбувся Всеукраїнський форум ветеранів та їхніх родин
У Львові відбувся Всеукраїнський форум ветеранів та їхніх родин

У межах Форуму відбулися насичені панельні дискусії, присвячені ключовим аспектам ветеранської політики:

  • Реінтеграції та психологічній підтримці ветеранів.
  • Підтримці родин військових.
  • Працевлаштуванню колишніх військовослужбовців.
  • Формуванню нової ветеранської політики на рівні громад.

Під час заходу були представлені дані щодо звернень родин військових до омбудсмена, а також презентовані регіональні програми підтримки, які планують масштабувати у 2026 році.

У Львові відбувся Всеукраїнський форум ветеранів та їхніх родин
У Львові відбувся Всеукраїнський форум ветеранів та їхніх родин

Особливо надихнули історії успіху тих, хто вже став агентом змін: створює ветеранські простори, запускає ініціативи реабілітації та працює в місцевому самоврядуванні. Учасники обговорили, як ветерани стають наставниками для дітей і молоді, формуючи через власний досвід культуру відповідальності та нове громадянське суспільство. Торкнулися й важких, часто замовчуваних тем: шлях після полону та потреби родин зниклих безвісти військовослужбовців. Завершальною стала дискусія про роль сім’ї у відновленні ветеранів, про те, як партнерські стосунки можуть стати точкою опори на шляху від напруги до нової довіри.

Представник Головного управління психологічної підтримки персоналу ЗСУ полковник Євген Беляєв підкреслив стратегічне значення процесу повернення військових. Він зазначив, що Україна входить у фазу, коли реінтеграція стає завданням не менш важливим, ніж бойові дії. На його думку, держава має формувати соціальний порядок, у центрі якого — стійкість, досвід і гідність захисника, а також розбудовувати сучасні інструменти психологічного супроводу та взаємодії з родинами загиблих, полонених і безвісти зниклих. Він наголосив: сила ветерана є силою держави, а отже, система підтримки має бути цілісною, професійною та дієвою.

У Львові відбувся Всеукраїнський форум ветеранів та їхніх родин
У Львові відбувся Всеукраїнський форум ветеранів та їхніх родин

Начальник Львівського будинку офіцерів полковник Дмитро Бучко зазначив, що для їхнього колективу проведення Форуму стало продовженням великої роботи зі створення відкритого безпечного простору для військових, ветеранів і родин. Форум підтвердив готовність Львова бути центром національної взаємодії між тими, хто захищає країну, і тими, хто працює для їхньої реінтеграції, а також розширювати програми підтримки та створювати нові можливості для ветеранів.

Важливою частиною події стала арт-експозиція Олени Полюхович «Червоні нитки: жіночі історії стійкості», яка представила 13 реальних історій жінок, що пройшли через втрату, боротьбу і щоденне служіння. Серед експонатів — вишиванка з бронежилетом загиблої захисниці Ірини «Чеки» Цибух, а також пам’ятні символи на честь воїнів Костянтина Юзвюка («Стамбула») і Миколи Силка («Кіндера»), чиї матері продовжують волонтерську діяльність.

У Львові відбувся Всеукраїнський форум ветеранів та їхніх родин
У Львові відбувся Всеукраїнський форум ветеранів та їхніх родин

Значною роботою, ініційованою ГО «Жіноча опора», стало Всеукраїнське опитування для ветеранів та їхніх родин. Мета опитування — глибоке розуміння того, чого найбільше потребують ветерани і їхні родини та з якими проблемами зіштовхуються в різних куточках України.

Концертною програмою до Форуму долучилися Павло Табаков, Sanna, Юрій Йосифович та гурт “Яка існуЄ”.

У Львові відбувся Всеукраїнський форум ветеранів та їхніх родин
У Львові відбувся Всеукраїнський форум ветеранів та їхніх родин

Підсумовуючи, Ольга Дрозд зазначила, що повернення не має відбуватися самотньо — українські ветерани та їхні родини повинні відчувати, що країна тримає їх так само міцно, як вони тримали оборону держави.

Галина ГУЗЬО

Піца як арт-об’єкт: найкреативніші поєднання інгредієнтів, які підкорюють світ

Піца
Піца

давно вийшла за межі “швидкої вечері”. Вона стала полотном для смаку, текстур і місцевих історій. Хтось викладає інгредієнти, як мозаїку, хтось працює зі світлом і тінями запеченого краю, а хтось сміливо змішує те, що наче не мало дружити. Та хіба не в цьому суть мистецтва, коли правило порушують не заради епатажу, а щоб знайти інший сенс в очевидному?

Якщо міряти міською ритмікою, то найкраще відчуття “великого міста на тонкому тісті” — це вечір, тепла коробка в руках і план без плану. І коли хтось запитує, де справді відчути цю енергію, я спокійно кажу: шукайте свою улюблену страву таку як  піца у львові і дивіться на неї, як на маленький перформанс. Так, звучить просто, але працює: ви помітите, як сумніви поступаються цікавості.

Чому піца стала майданчиком для креативу

Піца — рідкісний формат, де гастрономія зустрічається з дизайном. Є основа: тісто, соус, сир. Є характер: температура печі, тип дров чи каменю, вологість тіста, витримка закваски. Є композиція: солоне проти солодкого, хрустке проти соковитого, м’яке проти пружного. У результаті ми отримуємо не просто страву, а збалансовану систему, де кожен елемент має свою роль, як в акуратному постпродакшені. Піца терпить і ніжність, і різкість, і несподівані обертони, якщо ви справді контролюєте звук.

Що це дає? Безмежний простір: локальні продукти, сезонні акценти, вуличні сенси. Коли шеф не боїться поєднувати “неформати”, народжуються майже арт-інсталяції. Вони не для всіх, але вони задають моду. Хто сказав, що піца не може бути авангардною?

Солодке зустрічає солоне: контрасти, що працюють

Цей прийом старий, як гастрономія, однак у піці він особливо вдячний. Зміщує центр ваги, загострює відчуття, робить “якір” для пам’яті смаку.

Груша і горгонзола зі світлим медом

Легка карамелізація тонких скибок груші, солодкава вершкова нота сирів, нюанс меду після печі. Ключ — не перевантажити сир, дати текстурі груші зіграти свою партію. Мигдалеві пластівці — факультативно, тільки для хрускоту.

Ананас і спек: перезбирання старого конфлікту

Тонкий ананас, не сиропний, краще свіжий. Солонуватий спек чи прошутто, трохи чилі. Це не “гавайська”, це акуратне розв’язання конфлікту: тепло, кислинка і сіль у точній геометрії. Працює лише на легкому томатному соусі.

Полуниця і буррата з бальзаміком

Коли сезон, гріх не спробувати. Тепла буррата, кілька ягід, редукція бальзаміку за хвилину до подачі. Мікрозелень — для носа, не для картинки. Це делікатний номер, тісто має бути дуже тонким.

Дим і ферментація: шлях до складності

Ми звикли до “свіжості”, але складність смаку народжується у ферментації й димі. Тут піца показує іншу глибину.

Копчений сулугуні, печена цибуля, чорний часник

Сулугуні дає тягучість і димок, цибуля — солодку щільність, чорний часник — оксамитовий умамі. Соус — білий, на основі вершків, без агресії. Після печі — кілька крапель лимону, щоб пробити масу.

Ферментований чилі, панчетта і кукурудза

Ферментований чилі має розумну кислотність і приємну глибину. Панчетта додає тілесності, кукурудза — нотку дитячої радості, яка осмислює композицію. Це піца-оповідання: спершу м’яко, потім хрустко, з фіналом у теплій гостроті.

Грибний триптих: шиітаке, гливи, трюфельна олія

Не переборщіть з трюфельною олією, одна крапля — достатньо. Основний месседж — текстури грибів і точний сир. Базовий томатний соус не підійде, кращий білий з парміджано та перцем.

Свіжість і трава: зелений акцент, який вирішує

Коли хочеться легкості, зелиною можна будувати елегантні, майже акварельні композиції.

Песто, цукіні, лимонна цедра

Песто краще не затирати сиром, дайте базиліку і кедровому горіху звучати. Цукіні — на мандоліні, тонко. Цедра — в міру, тільки щоб носом зібрати свіжість. Тут краще моцарела ді буфала, а не фіор ді латте.

Спаржа, рікотта, м’ята

Спаржу бланшувати одну хвилину, рікотту — підсолити і додати краплю оливкової олії. М’ята — дуже дрібно, щоб вона не перетворилася на салат. І ні краплі часнику у базовому соусі, хай цей сет дихає.

Рукола, прошутто, гранатові зерна

Дрібні гранатові вибухи роблять з відомої трійки щось більш кінематографічне. Це простий рух, але він змінює сприйняття жирності прошутто. Руколи не шкодуйте, вона — частина ритму.

Сир як головний герой: драматургія тягучості

Сир — не заповнювач, а драматург. Коли підбирати правильно, піца оживає як сцена з актором-лідером.

Квітро: чотири сири з одним “соло”

Класика — так, але з тонким “соло”, наприклад, невелика порція тале́джо, щоб задати ароматну вісь. Решта — м’якші: моцарела, горгонзола, парміджано. Важливо контролювати вологість: тягучість без калюж.

Страчателла і печений перець

Страчателла має бути дуже свіжа. Печений перець — солодкий і м’ясистий. Після печі змішати на поверхні, щоб контраст температур зробив маленький спектакль.

Пекоріно, мед і розмарин

Цей сет — про характер. Пекоріно дає суху, трохи агресивну сіль. Мед пом’якшує, розмарин з’єднує все у лісову історію. Головне — без перебору з медом, одна тонка нитка.

М’ясні сюжети: баланс сили і повітря

М’ясо любить піцу, але легко заглушити все інше. Тут працює принцип “сильний голос, коротка репліка”.

Н’дуя, томат, медовий чилі на фініші

Н’дуя — це паста з характером. Дайте їй кілька островків, не суцільний шар. Після печі — крапля медового чилі, щоб сформувати теплу, круглу гостроту.

Телятина низької температури, печені томати чері

Телятина — тонкі шматочки, майже як шовк. Чері — злегка підпечені окремо, щоб концентрувати солодкість. Сир — мінімально, тут важлива виразність м’яса.

Копчена качка, інжир, блакитний сир

Це вже інша ліга. Інжир — сезонний, інакше немає сенсу. Блакитний сир — вкрапленнями, качка — як головний гість. Білий соус, а не томатний: так ви збережете благородність сету.

Соуси як палітра: коли база говорить голосніше за топінг

Ми часто недооцінюємо базу. А вона — режисер монтажу. Від неї залежить, як глядач читатиме сюжет.

Білий соус на вершках і парміджано

М’який, але не прісний. Ідеальний для зелених сетів, грибних історій, качки й інжиру. Любить перчик і мускат, але тримайте в межах натяку.

Томатний на сан марцано з двома кислотами

Кислинка томату плюс легка оцтова нота — робить композицію кмітливою. Підходить до н’дуї, анчоусів, креветок. Густота — ключ, не робіть суп.

Песто як акцент, а не килим

Песто легко перетворюється на домінанту. Використовуйте його як мазок, не як шпалери. Він має підкреслювати, а не поглинати.

Тісто як полотнище: ремесло за кадром

Тісто — те, що ми бачимо найменше, відчуваємо найбільше. І тут мистецтво починається задовго до пічі.

Закваска, витримка, гідратація

Довга ферментація віддає складність аромату і легкість після смакування. Висока гідратація дає пористість і повітря в корі. Високотемпературна піч — маленькі підпали, які ми любимо очима.

Тонке проти неаполітанського

Тонке — для витонченої графіки топінгів, неаполітанське — для театральної тягучості сиру. Обирати треба під сюжет: анчоуси люблять тонке, буррата любить хмару по краю.

Олія, сіль і цукор

Дрібниці? Так, але це ритм і колір. Олія в тісті дає пластичність, сіль — керує ферментацією, цукор — відповідає за підрум’янення. Тонкі налаштування — ваш саундчек.

Наостанок

Піца стала арт-об’єктом не тому, що ми так вирішили. Вона сама дійшла до цього — через свободу форматів, слухняність до експериментів, природний баланс базових елементів і тисячі маленьких рішень, які приймає той, хто її робить. Найкреативніші поєднання інгредієнтів не кричать, вони говорять тихо, але впевнено: зважений контраст, чесна текстура, ясний намір. І коли ви наступного разу триматимете теплу коробку, зробіть маленьку паузу. Подивіться на свою піцу як на роботу з виставки. Запитайте себе: що автор хотів сказати? І чи почули ви саме це.

Коли піца стає мистецтвом, вона агрегує досвід: локальний, сезонний, особистий. Тому шукайте свою інтонацію — інколи це анчоуси й каперси, інколи груша з горгонзолою. Вибір — не про сміливість заради сміливості, а про точність заради смаку. І так, дозвольте собі трохи креативу: світ давно готовий до ваших поєднань.

Єгор ТУМАН

Пиво, жарівки і львівська різня: якими були підприємства старого Львова

Пиво, жарівки і львівська різня: якими були підприємства старого Львова

Майже сто років тому Львів виготовляв у день 2500 електричних жарівок, а в рік 50 000 літрів оцту.

Як сьогодні для нас є звичними новини про відкриття підприємств, так і 80 років тому львівські газети захоплено писали про львівські заводи, де виготовляли оцет, шкіру та пиво. На шпальтах “Львівських вістей” та “Діла” журналісти ділилися докладними описами того, як працюють місцеві фабрики, хто там завідує, і навіть скільки часу тривають процеси різних виробництв.

Гал-інфо дізналось про окремі підприємства зі сторінок газет минулого століття. Розповідаємо про них далі.

Газета "Діло", №82, 15.04.1932
Газета “Діло”, №82, 15.04.1932

“Там, де виробляють львівське пиво”

Заснована у 1898 році фабрика “Львівські Бровари” була одним із найбільш активних підприємств, яке навіть організовувало спеціальні екскурсії для журналістів, аби поділитись своїми здобутками та технологіями виробництва.

“”Львівські Бровари” основані 1898 р. з акційним капіталом у сумі 4 міліонів зол. і капіталом резервовим у сумі 2,600.000 зол. Підприємство це займає 25 морґів, на яких побудовано 5 ґруп фабричних будинків (Крім того Т-во має бровари на Погулянці і при вул. Янівській). Т-во має теж власну механічну фабрику бочок. Всі фази продукції пива, яка відбувається там при помочі наймодерніших уладжень і машин в умовинах наскрізь гіґієнічних, оглядали ми всі з найбільшою цікавістю”, – читаємо у газеті “Діло”.

Вже у 1932 році товариство виготовляло 300 000 гектолітрів пива (тобто 300 млн літрів) в рік. Працювали тоді на фабриці 500 робітників, а особливо цінним для Львова було те, що серед них чималий відсоток становили українці.

Газета "Львівські вісті", №112, 17.12.1941
Газета “Львівські вісті”, №112, 17.12.1941

“Львівська різня хатньої птиці” 

А у 1941 році діяла у Львові “Годувальня й різня хатньої птиці” (Гефлігель Местерай унд Шляхтгоф). Так-так, функціонувала вона при міській різні у Львові. В день її працівники різали близько 4 000 курей та 1 000 гусей.

“Забиту птицю перевозять возами у скриньках, у яких поміщується 12 штук курей, або 6 штук гусей чи 8 штук качок. Сезон кінчається навесну. Птицю скуповують по селах відділи Центросоюзу в більших містах, а самоходи й поїзди перевозять її в транспортних скриньках. Птицю сортують в окремій галі – старі штуки ріжуть негайно, молодші переходять до годувальні”, – писали журналісти “Львівських вістей”.

Так, молодшу птицю ще відгодовували протягом 8-12 днів. Для цього до Львова доставляли спеціальний корм від “Ляндвіртшафтліхе Центральштеллє” [Центральна Хліборобська Станиця], який складався з вівса, ячменю, ячмінної та гречаної муки.

“В холодільні складають запаси птиці, які доходять до 30 000 кг. Звідси товар мандрує в більшості до шпиталів. Його можна купити лиш на картку (Бецугшайн) [німецькі продуктові картки, – ред.]”, – читаємо у газеті.

Працювали на підприємстві загалом 250 людей, з яких половина жінок, які виключно скубли зарізану птицю.

Газета "Львівські вісті", №259, 13.11.1942
Газета “Львівські вісті”, №259, 13.11.1942

“Для Г.-Г. і України. Львівська фабрика електричних жарівок”

Фабрика з виготовлення електричних жарівок, тобто лампочок, почала працювати у Львові ще у 1934 році. Звісно, у 1942 році журналісти з різних сторін хвалили нове керівництво фабрики – німецького комісара, який фабрику “уподібнює під технічним оглядом до промислу Німеччини, відки незабаром прийдуть нові машини”. Так, саме з Німеччини до Львова тоді надіслали фахове обладнання на фабрику.

“Денна продукція досягає сьогодні 2,500 жарівок. Незабаром після змін і інвестицій вона зросте п’ятикратно. Вона зросте ще більше, коли збудується другу частину фабрики. Фабрика продукує жарівки на 10-40 Ватів і на всі нормальні натуги – 110, 120, 125, 150… 220 Вольтів і вище, отже на такі, які можливо вживати на терені Ґенерал-Ґубернаторства і України, на якої запотребування головно є спрямована продукція фабрики”, – писали журналісти.

Газета "Львівські вісті", №274, 01.12.1942
Газета “Львівські вісті”, №274, 01.12.1942

“Виріб з місцевого сирівця. Львівська фабрика фарб і лякерів” 

Працівники фабрики фарб і лаків у Львові, яка також діяла у 1940-их роках, виготовляли емалі, фарби для будівель, захисні суміші для металу, сухі стінні фарби, білі та кольорові крейди.

“Фарби і лякери, що виходять з тієї фабрики, служать усяким практичним цілям, для малювання стін і різних предметів, щоб були чисті, щоб естетично виглядали й щоб краще зберігалися”, – писали журналісти і наголошувати, що виготовляли тут продукцію виключно з місцевої сировини.

Працювали на підприємстві 180 працівників, які до того ж мали на фабриці власну кухню та лікарню, де постійно приймав лікар. Фабрика мала також власну лабораторію та велику бібліотеку.

“Як загальний образ праці, так і технологія кожного середника зокрема інтересує глядача; зір захоплює багатство красок і зорових вражень. В очі б’ють світла сильних кольорів від півфабрикатів аж до готових фабрикатів – фарб чи лякерів. Поруч багатих зорових вражень відвідувача вражають теж слухові враження – шелести й шарудіння, які повстають у млинах, що розтирають сирівець, а також що повстають з праці різної машинерії”, – читаємо у пресі.

Газета "Львівські вісті", №2, 03.01.1942
Газета “Львівські вісті”, №2, 03.01.1942

Львівська фабрика оцту 

Функціонувала у Львові також у 1940-их роках фабрика оцту: навіть не одна, а цілих три, об’єднані у єдине підприємство. Річна продукція фабрики становила приблизно 50 000 літрів, що дозволяло забезпечувати не лише всю Галичину, але й постачати оцет на потреби війська.

“У трьох об’єднаних фабриках працює 39 людей разом з адміністраційними урядовцями. За большевиків працювали тут виключно жиди”, – читаємо у газеті “Львівські вісті”.

Виготовляли тут оцет двома способами: стародавнім ручним способом і новітньою системою Фрінгса. Сировиною слугував спирт із Німеччини, перед переробкою додавали до нього бактерії, фосфорани та амонові солі.

“Найважнішою і майже єдиною складовою частиною апаратури у фабриці оцту є бочки. Їх тут багато, а увагу на себе звертає головно одна величезна бочка, скована грубими, залізними обручами. Її місткість є 55.557 л. До цієї бочки вливають два рази на місяць розпущений 10%-спірт. Фрінгс працює безупину. Біля нього стугонить помпа, яка підносить з дна бочки наверх розпущений оцет, ще ферментує. Цим оцтом скроплюють стружки, на яких є бактерії, що перемінюють поволі алькоголь на оцтовий квас. Такий процес триває два тижні; після того оцет готовий і його зливають з крана до збірників”, – описували процес створення оцту журналісти.

Натомість давній ручний процес створення оцту відбувався у 46 окремих бочках і тривав набагато довше.

Матеріали: Марічка Твардовська

Чотири влади, одна історія: Львівський Фотомузей запрошує на презентацію “Дім-шедевр, дім-символ, дім-перехрестя”

Чотири влади, одна історія: Львівський Фотомузей запрошує на презентацію "Дім-шедевр, дім-символ, дім-перехрестя"

У четвер, 4 грудня 2025 року о 18.00, у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться презентація книги Роксоляни Гавалюк “Дім-шедевр, дім-символ, дім-перехрестя”. 

Ця книга – про особливу львівську будівлю, колишній дім Музичного товариства ім. М. Лисенка де зараз міститься Львівський музичний фаховий коледж ім. С. Людкевича. В ній -його історія протягом 1916-1944 років, чотирьох змін державної влади. Сама будівля – жива пам’ятка мистецьким здобуткам і славним іменам української інженерної, архітектурної, будівельної справи, малярства, пластики, художньої роботи по металу.

Не знаю, чи є у Львові інший будинок, який акумулював би у своїх стінах настільки багату історичну пам’ять з таких різних сфер життя і діяльності української громади: гастролі фахових музикантів і громадські урочистості, події релігійного і політичного характеру, наукові, спортивні, медичні і мистецькі акції, театр, фотографію і кінематограф, естраду та клубні розважальні вечори, шкільну та фахову музичну освіту, дитячі свята та виховання молоді, поезію і пресу.

Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.

Інформаційну підтримку події забезпечують провідні регіональні та національні медіа, серед яких Українське радіо. Львів, Радіо “Львівська Хвиля”, Сайт про Захід України “Бомок”, Інформаційна агенція “Гал-інфо”, Громадський сайт Львова “Форпост”, Інтернет-видання “Діло”, Фотографії Старого Львова та Площа Галицька.

Гостинно пригощатиме гостей Кава Старого Львова, що додасть події затишку та смаку.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

«Коли треба вертатись…»: Віктор Винник та гурт МЕРІ презентували потужний сингл «Вертатись», присвячений Дню ЗСУ (відео)

Віктор Винник
Віктор Винник

Віктор Винник і МЕРІ більше року не видавали нового матеріалу, хоча було заявлено, що музиканти працюють над своїм уже дев’ятим за ліком студійним альбомом. І ось команда готова представити новий сингл з майбутньої платівки. Ним стане пісня під назвою «Вертатись».

Так співпало, що робота над треком завершилась напередодні Дня Збройних Сил України, який відзначають 6 грудня. А оскільки тематика пісні буквально торкається реалій нашого сьогодення, музиканти вирішили присвятити її Силам Оборони.

«Пісня написана зовсім нещодавно. У тексті йдеться про те, що можуть відчувати наші захисники на четвертому році цієї війни. І про те, що рано чи пізно настане той час, «коли треба вертатись…» – поділився Віктор Винник.

Також музикант зазначив, що, на превеликий жаль, тема війни у творчості українських музикантів поступово зникає.

«Ми вже проходили це у 2014-му, коли на початку українська сцена просто вибухнула піснями на військово-патріотичну тематику, але за рік-другий все стихло. Тепер історія повторюється, та це неправильно, оскільки війна триває», – акцентував Віктор Винник.

Продюсували трек Остап Панчишин та Мар’ян Криськув на львівській студії «Jenny Records». Також пісня отримала відеоряд. Режисером виступив сам Віктор Винник, а зйомками займалась студія «West Art». Під час роботи над кліпом команді довелось піднятися на найвищу точку Львівщини – гору Пікуй, що у Західних Бескидах. Це було нелегко, але результат не розчарував. Краса і велич осінніх Карпат гармонійно доповнили зміст пісні.

Отже, слухаємо «Вертатись» від Віктора Винника і МЕРІ та дякуємо і підтримуємо Сили Оборони України.

Ольга МАКСИМ’ЯК

Львівська ОДА Передала Понад 100 FPV-Дронів ССО ЗСУ: Інвестиція в Безпеку та Перемогу

Львівська ОДА Передала Військовим Ще Понад Сотню Дронів
Львівська ОДА Передала Військовим Ще Понад Сотню Дронів

Вчора, 2 грудня, у Львівській обласній державній адміністрації (ОДА) відбулася знакова подія: передача понад сотні сучасних FPV-дронів для воїнів 3 полку імені Святослава Хороброго Сил спеціальних операцій (ССО) ЗСУ. Цю партію високотехнологічної техніки було закуплено в рамках Комплексної програми «Безпечна Львівщина» на 2021–2025 роки.

Львівська ОДА Передала Військовим Ще Понад Сотню Дронів
Львівська ОДА Передала Військовим Ще Понад Сотню Дронів

«Передаючи сучасні дрони нашим воїнам, ми не просто закриваємо потребу підрозділів. Ми даємо їм інструмент, який рятує життя і наближає перемогу. Львівщина системно інвестує в обороноздатність і продовжуватиме це робити», — наголосив перший заступник голови Львівської ОДА Андрій Годик.

Львівська ОДА Передала Військовим Ще Понад Сотню Дронів
Львівська ОДА Передала Військовим Ще Понад Сотню Дронів

Передано 8-ми та 10-дюймові дрони. Як пояснив представник виробника, частина з них працює на більш стандартних частотах зв’язку, а інша — оснащена спеціальним типом зв’язку, що дозволяє понижувати частоти. Це критично важливо для кращого проходження зони дії ворожого РЕБ (радіоелектронної боротьби), забезпечуючи ефективне та точкове ураження живої сили та військової техніки ворога.

Львівська ОДА Передала Військовим Ще Понад Сотню Дронів
Львівська ОДА Передала Військовим Ще Понад Сотню Дронів

Військові підтверджують виняткову важливість дронів в умовах сучасних бойових дій, особливо під час поганої видимості та активізації ворога.

«Це дуже важливий пристрій, який знищує чи не найбільшу кількість ворогів. FPV-квадрокоптери працюють чітко та точково по виявленій цілі, яка фіксується з підтвердженням. Разом із засобами, які ми використовуємо від партнерів, вони успішно знищують як техніку, так і особовий склад», — зазначив представник полку.

Наталка РАДИКОВА

Естетика на тарілці: чому візуальна подача суші впливає на смак

Суші
Суші

Є страви, які говорять без слів. Суші з тих, що спершу дивляться на тебе, а вже потім ти — на них. Серйозно, хіба не так: очі ловлять колір, текстуру, ритм на тарілці і мозок підказує “буде смачно”. Це не магія, а суміш психології, ремесла і чесного мінімалізму, який не ховає інгредієнти за соусами. Якщо шукаєте, де відчути цю увагу до деталей, просто замовляйте суші у львові і перевіряйте власними очима. Ви швидко зрозумієте, що естетика тут не заради лайків, а заради смаку.

Ми їмо очима: коротко про мозок і очікування

Коли ми дивимось на акуратно сформоване нігірі, де рис тримає форму, а скибка лосося лежить рівно, без тріщин і з природним блиском, мозок запускає очікування якості. Це очікування впливає на сприйняття солодкості рису, свіжості риби, навіть на те, як ми оцінюємо температуру. Візуальна чистота знімає шум: ми краще відчуваємо м’які грані кислотності рисового оцту, жирність тунця, йодну легкість норі. А безлад, навпаки, додає фоновий стрес, який збиває смаковий фокус. Наче дивитись кіно з поганим звуком, сюжет той самий, але враження вже гірше.

Мінімалізм, який працює

Суші люблять прості рішення. Тут немає де сховатись, правда. Тарілка без зайвої декорації, чітка геометрія ролів, природні кольори інгредієнтів: зелений авокадо, перламутр риби, молочний рис. Цю простоту легко зіпсувати — зайвою гілочкою, яскравим соусом поверх, крихтами “за красу”. А що робить професіонал? Він прибирає все, що не допомагає читати смак. Лише ті елементи, які ведуть вас, як диригент: від першого укусу до післясмаку.

Баланс кольорів без крикливості

Яскрава пляма — добре, якщо вона має сенс. Наприклад, червоний тунець поруч з ніжним огірком, щоб очі підказали контраст, який ви відчуєте зубами. Зелена нота васабі — не пляма, а точка. Імбир — не рожева хмара, а акуратна стрічка. Коли кольори збалансовані, ви підсвідомо очікуєте гармонію. І так її знаходите.

Текстури як мова

Гладенька поверхня риби, матовий рис, хрускіт норі. Ця різниця текстур — нелінійний діалог у роті. Якщо рис розсипається, текстура ламається, смак відчувається як хаос. Якщо норі відволожується, хрускіт зникає, враження стає плоским. Коли все зібрано правильно, ви буквально “читаете” шматочок кінчиками пальців і язика.

Геометрія і ритм подачі

Композиція тарілки — це не просто “красиво”. Це навігація. Куди тягнеться рука спочатку, який шматочок стоїть “першим”, як виглядає перспектива, коли ви сідаєте з паличками і вирішуєте маршрут.

Послідовність шматочків

Подача може тонко натякати, з чого почати: найніжніші — вперед, більш жирні — в центрі, яскрава гостра нота — ближче до кінця. Ви ніби проходите невеликий сет-лист, де кожен рол має роль. Це впливає на те, як зчитуються попередні і наступні укуси: змінюється база, і кожен новий шматочок звучить по-іншому.

Пропорції і симетрія

Коли рол однаковий у висоті й ширині, кусати його легко. Коли розмір нестабільний, ви або зусилля додаєте, або розриваєте форму, а це змінює співвідношення рису та начинки в роті. Симетрія тут не про перфекціонізм, а про контроль смаку.

Рис як основа: видно, як зроблено

Чи помічали, що ідеальний рис ніби світиться? Не блищить, не мокрий, саме світиться від правильного приготування. Крупинка до крупинки, без комків. Подача тут має значення: якщо рис злипся в моноліт, смак оцту звучить різкіше, солодкість гасне, структура ламається. Якщо ж рис пухкий, ви відчуваєте легкість, яка піднімає рибу на потрібний рівень, не давить її. І візуально це читається ще до того, як ви відкусили.

Риба і блиск свіжості

Свіжа риба говорить очима. Природний блиск, рівний зріз, відсутність “зазубрин” на краю, неводяна поверхня. Коли філе лежить як шовк, ви вже готові довіряти йому. Подача підкреслює структуру: тонкий слайс для нігірі, товстіший — для ролу з виразною текстурою. Вигляд змінює очікування жиру, і ви відчуваєте його вже на старті, ще до смаку.

Норі, яке не тягнеться, а хрумтить

Лист норі — тонка межа між структурою і ароматом. Вигляд розкаже, чи буде хрускіт: насичений колір, суха еластичність, чіткий край. Якщо норі запарилось, воно тягнеться і перебиває ритм укусу. Коли норі правильно підсушене, ви отримуєте той самий момент “клац”, який робить смак вищим, гострішим, чистішим.

Дотики соусів: помітно, але не гучно

Соус — це акцент. Крапля теріякі на поверхні може додати блиск, але хай буде краплею, не лужою. Васабі — не мазок по рибі, краще з боку, щоб ви могли керувати. Соєвий соус — окремо, темний фон в маленькій мисочці. Коли соуси подані стримано, ви відчуваєте інгредієнти, а не формальність “так прийнято макати”.

Температура і час: видно з першого погляду

Є деталь, яку майже ніхто не озвучує: як швидко приносять суші і як вони виглядають на столі через кілька хвилин. Якщо рол уже “втомлений”, краєчок авокадо темніє, норі втрачає натяг, рис сідає. Візуально це зрозуміло, і смак падає слідом. І навпаки, свіжа подача — пружність на тарілці, повітря між крупинками, блиск риби як доказ моменту.

Маленькі жести, великий ефект

Серветка для паличок поряд, лимонна цедра як тонкий аромат поблизу сашимі, імбир так покладений, щоб не торкатися риби. Це дрібниці? Так. Але вони впливають: ви не ловите додаткові запахи і не змішуєте маринади випадково. У результаті смак чистіший, очікування точніші.

Естетика як чесність ремесла

Красива подача — не декор, а спосіб показати, що кухар взяв відповідальність за кожен елемент. Це мова довіри. Ви дивитесь на тарілку і вже бачите, де людина попрацювала над деталями: геометрія ролів, чистота зрізу, логіка розташування, пауза між акцентами. Естетика стає гарантією: якщо тут все зібрано акуратно, смак не підведе.

Коли подача шкодить

Таке теж буває. Надто багато соусу поверх — ховає природні ноти. Смішні фігурки з їжі — відволікають і порушують сприйняття текстур. Зайвий декор — потенційний шум ароматів. Подача повинна підкреслювати сутність, а не відволікати від неї.

Підведемо підсумок

Ми не просто їмо суші, ми читаємо їх. Очі — перші, язик — другий, пам’ять — третя. Візуальна подача впливає на смак не містикою, а структурою очікувань і комфортом сприйняття. Коли тарілка продумана, ви відкушуєте правильний шматочок у правильний момент і отримуєте той самий баланс рису, риби, норі та соусів, який здається “ідеальним”. Чому так? Бо очі вже налаштували смакову сцену.

Якщо коротко: естетика — це інструмент точності. Вона не про красу заради краси, а про ясність смаку. І коли наступного разу вам подадуть рол, який виглядає як лінійка з класу геометрії, усміхніться. Хтось зробив свою роботу так, що ваша про неї — просто насолоджуватися.

Єгор ТУМАН

За Україну і проти московської отрути, або з біографії Луки Луціва

За Україну і проти московської отрути, або з біографії Луки Луціва

1 грудня 1991 року відбулась важлива для кожного свідомого українця подія – референдум. Той самий, який остаточно означив шлях України та українців у напрямку державної незалежності. Тотальна більшість мешканців колишньої УРСР проголосувала за кінець радянського мороку й початок нової сторінки нашої історії. Дуже символічно, що саме цього дня (1984 року), але за океаном, відійшов у кращі світи малознаний сьогодні чоловік, який більшу частину свого свідомого життя присвятив боротьбі за українську ідея та українську державу. Він прожив 89 років і помер у Філадельфії. Був журналістом, літературознавцем, членом НТШ і доктором філософії. Звали його Лука Луців (1895-1984), а народився він у селі Грушів, що на Львівщині.

Лука Луців. Фото з https://esu.com.ua/article-59436
Лука Луців. Фото з https://esu.com.ua/article-59436

Військо. Борець за українську державу

У Грушеві Лука Луців народився і тут ходив до початкової школи. Пізніше була також Дрогобицька гімназія. Врешті, саме тоді його й застала війна – Велика війна, як тоді казали. Відтак період із серпня 1914 і до серпня 1916 року він провів, будучи у 5-тій сотні 1-го полку Українських січових стрільців (далі УСС). Під Бережанами Лука Луців був поранений і надалі лікувався у Відні. Паралельно з тим здав у столиці імперії Габсбургів випускні екзамени і офіційно завершив навчання, гімназійний цикл. По тому Лука Луців знову повернувся до УСС, з якими був до листопада 1918 року.

Вояк УСС. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Вояк УСС. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Надалі в його біографії були досить типові для січовиків речі та пункти – він воював у складі УГА за утвердження ЗУНР, пізніше був у таборі для інтернованих. У той час також здобував вищу освіту. Лука Луців вивчав філософію у Карловому університеті в Празі, а також був студентом Українського Вільного Університету у Празі. Захистив дисертацію на тему “Тарас Шевченко у слов’янських літературах”.

Будинок НТШ на розі сучасних вулиць Винниченка та Лисенка, фото початку XX ст.
Будинок НТШ на розі сучасних вулиць Винниченка та Лисенка, фото початку XX ст.

Інтерес до персони Тараса Григоровича не покидав Луку Луціва впродовж усього життя. У його доробку є дослідження про вплив Кобзаря на білоруського поета Янка Купала, Луців писав критичні огляди збірок з перекладами творів Шевченка, регулярно писав про тенденції поширення творів Шевченка серед інших народів. Врешті, він був членом Наукового Товариства імені Шевченка.

Школа. Вчитель і наставник молоді

Два десятиліття у житті Луки Луціва – це робота в школах та перебування у освітньому середовищі. Упродовж 1927-1929 років він працював у гімназії в Рогатині. Далі у навчальних закладах у Сокалі, Самборі, Кросно. У роки Другої світової війни Лука Луців також продовжував працювати у освітній сфері.

Будинок колишньої української гімназії в Рогатині. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Будинок колишньої української гімназії в Рогатині. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Після закінчення Другої світової війни Лука Луців перебрався до Німеччини. Там він також продовжив працювати у школах. Спочатку був директором гімназії для переміщених осіб у Бамберзі. Пізніше заступником директора гімназії у Байройті. Відтак можна стверджувати, що значна частина його життя була також пов’язана з вихованням молоді, підростаючого покоління.

Еміграція. Борець за українську ідею

У 1949 році Лука Луців продовжив підкорювати нові простори. Він переїхав до США. Як і раніше, уся його діяльність за океаном була пов’язана з утвердженням та відстоюванням української ідеї. Зокрема, можна пригадати його співпрацю з періодичними виданнями. Зокрема, з 1952 і до 1970 року Лука Луців був співредактором щотижневика “Свобода”. Паралельно також займався літературозначною роботою та дослідженням біографій видатних діячів української культури.

Перший номер (1893 р.) газети "Свобода". Фото з https://uk.wikipedia.org/
Перший номер (1893 р.) газети “Свобода”. Фото з https://uk.wikipedia.org/

У його творчому та науковому доробку є статті та навіть книги про Маркіяна Шашкевича, Ольгу Кобилянську, Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника і ін. Не забував Лука Луців також і про своє коріння. Відтак у 1970-х роках він був редактором декількох збірок зі статтями, присвяченими його рідній Дрогобиччині.

Лука Луців в молодості. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Лука Луців в молодості. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Дуже добре і влучно про свою діяльність, а також бачення ним завдань, що стоять перед українцями поза межами України Лука Луців сам написав у одній з праць: “Наша еміграція – це в мініатюрі ввесь наш народ, уся наша нація, яку ми заступаємо перед світом. Ми мусимо високо нести український прапор”.

Редактори "Свободи". Фото з https://khodoriv.info/
Редактори “Свободи”. Фото з https://khodoriv.info/

Помер Лука Луців у Філядельфії 1 грудня 1984 року. Прожив він трохи менше, ніж 90 років. Був похований у Нью-Йорку.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Лука Луців // Дрогобиччина. Вікова Спадщина // [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://drohobychyna.com.ua/section/osobistosti/luka-luciv/
  2. Луців Л. Література і життя. Літературні оцінки. – Джерзі Ситі-Ню Йорк: Видавництво УНС “Свобода”. – С. 22.
  3. Якимович Б. Лука Луців // Енциклопедія історії України, 2009 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/

У Львові відкрили Резиденцію Святого Миколая в Патріаршому Домі

У Львові урочисто відкрили Резиденцію Святого Миколая в Патріаршому Домі
У Львові урочисто відкрили Резиденцію Святого Миколая в Патріаршому Домі

З 29 листопада до 13 грудня у Патріаршому Домі у Львові (проспект Івана Павла ІІ, 35б) уже третій рік поспіль працює одна з наймасштабніших Резиденцій Святого Миколая в Україні. Щороку ця особлива, по-родинному тепла й затишна локація, яку на добрі справи благословив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук, збирає тисячі маленьких українців, на очах яких творяться справжні дива.

Урочисте відкриття розпочалося ефектно: Святий Миколай прибув на ошатній колісниці, давши старт двотижневій яскравій пригоді, що не залишає байдужими ні малих, ні дорослих.

У Львові урочисто відкрили Резиденцію Святого Миколая в Патріаршому Домі
У Львові урочисто відкрили Резиденцію Святого Миколая в Патріаршому Домі

Резиденція Святого Миколая у Патріаршому Домі щороку відчиняє свої двері, щоб нагадати про вічні цінності — віру, любов, вдячність і силу добра, яке єднає.

Гасло, що об’єднує: “Добро єднає”

“Добро єднає” — це гасло цьогорічної Резиденції у Патріаршому Домі, – зазначає одна з організаторок, Мирослава Полець. – Святий Миколай приходить до нас, незважаючи ні на що, — крізь покоління, крізь час, крізь усі випробування. Він знаходить дорогу до кожного українського серця”.

У Львові урочисто відкрили Резиденцію Святого Миколая в Патріаршому Домі
У Львові урочисто відкрили Резиденцію Святого Миколая в Патріаршому Домі

Головний лейтмотив нової вистави «Резиденція Святого Миколая» — “Миколай прийде до кожного”. Попри те, що через повномасштабну війну українські діти та їхні родини розкидані по всьому світу, Святий Миколай не забуде про жодну українську дитину, хоч би де вона була – в Америці, країнах Європи, у далекій Японії чи на тимчасово окупованих територіях України.

У Львові урочисто відкрили Резиденцію Святого Миколая в Патріаршому Домі
У Львові урочисто відкрили Резиденцію Святого Миколая в Патріаршому Домі

«Усі-усі маленькі українці отримають привітання і подарунки, неодмінно відчують свято, не втратять віри у диво й зв’язку зі своєю рідною землею, — розповідає незмінна креативна продюсерка Резиденції, відома українська співачка, заслужена артистка України Наталка Карпа. — Це дуже добра історія про опіку Святого Миколая, про єдність українців у наших традиціях, про різдвяні дива, які обов’язково стаються. Ця вистава дає таку потрібну всім нам віру в те, що настане день, коли на українській землі запанує мир і всі українці зможуть повернутися додому».

У Львові урочисто відкрили Резиденцію Святого Миколая в Патріаршому Домі
У Львові урочисто відкрили Резиденцію Святого Миколая в Патріаршому Домі

Програма Резиденції: Дива та благодійність

Окрім театральної постановки, в Резиденції у Патріаршому Домі на дітей щодня до 13 грудня чекає:

  • Зустріч із самим Святим Миколаєм та приємні подарунки.

  • Творчі майстер-класи (зокрема, кулінарний майстер-клас від судді «Мастер-шефа» Тетяни Літвінової).

  • Смачне частування, ярмарок сувенірів та затишні фотозони.

  • Зіркові гості, серед яких: Назар Савко, Ніколас Карма, Северина, Юрій Напора, дитяча школа KARPARATION і духовий оркестр Львівської духовної семінарії. На відкриття також завітала засновниця “Міста добра” Марта Левченко.

У Львові урочисто відкрили Резиденцію Святого Миколая в Патріаршому Домі
У Львові урочисто відкрили Резиденцію Святого Миколая в Патріаршому Домі

Традиційно для Резиденції Святого Миколая у Патріаршому Домі усі 100% зібраних за вхідні квитки коштів підуть на благодійність:

  • Половина — у Благодійний фонд «Місто Добра».

  • Половина — на потреби підрозділів ЗСУ.

Це можливо завдяки тому, що всі організаційні витрати покривають надійні партнери та соціально відповідальний бізнес. Торік на добрі справи вдалося зібрати 1,4 мільйона гривень! Цього року організатори сподіваються перевершити торішній збір.

Відтак кожна дитина, яка протягом двох тижнів відвідає Резиденцію, стає благодійником і творцем добра.

Список партнерів:

ПП ВТК «Лукас», компанія «Галицька свіжина», мережа супермаркетів «Рукавичка», ТОВ «Блізард в Україні», ТОВ «Порше Україна», ПП»Леокераміка», ТОВ «Смаковіта», ПрАТ «САВ ОРБІКО», СП «ГАЛКА Лтд», компанія «BTE group», БО «БФ «Майстерня Милосердя».

Галина ГУЗЬО

Львівщина передала на фронт нову партію техніки: 47 квадроциклів, баггі та бусів поїхали до елітних бригад ЗСУ

47 квадроциклів, баггі та бусів поїхали до елітних бригад ЗСУ
47 квадроциклів, баггі та бусів поїхали до елітних бригад ЗСУ

Військові підрозділи, які виконують завдання на найскладніших напрямках фронту, отримали другу масштабну партію позашляхової та вантажної техніки в межах спільного проєкту Львівської обласної військової адміністрації (ОВА) та Фонду компетентної допомоги армії «Повернись живим». Цього разу оборонцям передали 47 одиниць транспорту, серед яких квадроцикли, баггі та мікроавтобуси (буси).

Про передачу повідомив голова Львівської ОВА Максим Козицький на своїй офіційній сторінці.

47 квадроциклів, баггі та бусів поїхали до елітних бригад ЗСУ
47 квадроциклів, баггі та бусів поїхали до елітних бригад ЗСУ

Транспортна екосистема для мобільності на “нулі”

Передача відбулася в рамках ініціативи «Машини, які», загальна мета якої – зібрати 100 мільйонів гривень на створення комплексної транспортної екосистеми для шести бойових підрозділів, що мають відношення до Львівщини.

«Це вже друга масштабна передача у межах спільного проєкту. Техніка – це шанс швидше рятувати, швидше відповідати на виклики і швидше наблизити справедливий мир», – зазначив Максим Козицький.

Новий транспорт критично необхідний для забезпечення мобільності, оперативного маневрування та логістики в умовах активних бойових дій. Квадроцикли та баггі використовуються для швидкої евакуації поранених (так звані “трьохсоті”), доставки боєкомплекту та роботи розвідувальних груп у важкодоступній місцевості, тоді як буси залучаються для тилового забезпечення та транспортування особового складу.

47 квадроциклів, баггі та бусів поїхали до елітних бригад ЗСУ
47 квадроциклів, баггі та бусів поїхали до елітних бригад ЗСУ

 Хто отримав техніку

Друга партія техніки була розподілена між п’ятьма ключовими підрозділами Сил оборони, які відомі своєю ефективністю та високою інтенсивністю бойових завдань:

  • 80-та окрема десантно-штурмова Галицька бригада ДШВ ЗСУ;
  • 24-та окрема механізована бригада імені короля Данила;
  • 125-та окрема важка механізована бригада;
  • 20-та окрема бригада безпілотних систем «К2»;
  • 427-й окремий полк БпС «РАРОГ».

Спеціалізована техніка, як-от квадроцикли та баггі, є особливо цінною для бригад безпілотних систем (БпС), яким потрібна висока маневреність для розгортання та швидкої зміни позицій.

47 квадроциклів, баггі та бусів поїхали до елітних бригад ЗСУ
47 квадроциклів, баггі та бусів поїхали до елітних бригад ЗСУ

Збір на 100 мільйонів триває

Завдяки співпраці обласної влади, Фонду «Повернись живим», представників бізнесу та сотень тисяч донорів, наразі вже вдалося акумулювати понад 48,5 мільйона гривень.

  • У вересні військовим було передано першу партію транспорту.
  • Ця, друга, партія включає 47 одиниць техніки.

Фінальна мета збору – 100 мільйонів гривень, що дозволить повністю забезпечити транспортну інфраструктуру для чотирьох бригад та двох полків на найскладніших ділянках фронту.

47 квадроциклів, баггі та бусів поїхали до елітних бригад ЗСУ
47 квадроциклів, баггі та бусів поїхали до елітних бригад ЗСУ

«Ми точно досягнемо цієї мети, якщо кожен із нас долучиться. Навіть найменший внесок дає змогу рухатися вперед», – закликав Максим Козицький, наголошуючи на важливості постійної підтримки мобільності військ.

Підтримати збір «Машини, які» для військових можна за посиланням на банку збору, вказаним у повідомленні.

Наталка РАДИКОВА

1234...707сторінка 3 з 707

Популярні статті:

Найпопулярніші статті:

Вже бачили наші відео?