У Ліцеї імені Героїв Крут 189 юнаків та дівчат склали присягу ліцеїста
В середу, 1 жовтня, у Львівському ліцеї імені Героїв Крут відбулося урочисте складання присяги ліцеїста. Цьогоріч 189 юнаків та юначок розпочали навчання у цьому престижному обласному військовому навчальному закладі.
Привітати крутян прийшли представники влади області та міста, духовенства, військові, побратими з Кадетського ліцею імені генерала Повіласа Плехавічуса з міста Каунас (Литва) та Головної військової школи «Гусар» з Вроцлава (Польща), рідні, близькі.
На початку заходу присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх Героїв України, які віддали життя за незалежність та територіальну цілісність України.
У день урочистої присяги новачків-крутян у складі почесної прапороносної групи вперше дебютувала дівчина – Софія Михайлик.
У Ліцеї імені Героїв Крут 189 юнаків та дівчат склали присягу ліцеїста
Текст Присяги ліцеїста зачитав Макарій Баскаков, який з перших днів навчання зарекомендував себе як відповідальний, дисциплінований, вимогливий ліцеїст. Зараз він виконує обов’язки головного віцесержанта навчальної роти першого курсу.
Начальник ліцею Юрій Гусар привітав особовий склад зі складанням Присяги та з поповненням молодих ліцеїстів-крутян.
«Сьогодні на цьому плацу стоять найсвітліші, найвідповідальніші, найпатріотичніші хлопці та дівчата нашої країни, які відкривають нову сторінку у своєму житті. Саме у День захисників та захисниць України.
Я впевнений, що багато з вас у майбутньому стане тими, хто розбудовуватиме нашу державу. Бажаю Вам, щоб сьогоднішня присяга ліцеїста не була просто словами, а стала тим дороговказом, який поведе вас у житті» , – зазначив Юрій Гусар.
У Ліцеї імені Героїв Крут 189 юнаків та дівчат склали присягу ліцеїста
З вітальним словом до крутян звернувся в. о. голови Львівської обласної ради Юрій Холод:
«Дорогі ліцеїсти! Від сьогодні ви стаєте частиною великої української традиції військового виховання. Бажаю вам міцності духу, витривалості й перемог у навчанні. Вірю, що ви з честю нестимете ім’я свого ліцею і станете гідними громадянами, а багато з вас – захисниками України.
У цей складний час війни я дякую вам та вашим батькам за ваш вибір навчатися саме у ліцеї героїв Крут, дякую за ваше розуміння відповідальності кожного українця за державу і майбутнє. Бажаю вам високих здобутків у навчанні та фізичній підготовці, наполегливості, цікавих і корисних наступних кількох років, цілеспрямованості. Вірних друзів! І насамперед – перемоги нам усім».
Слід наголосити, що серед випускників ліцею є 8 Героїв України, понад 100 крутян віддали своє життя, захищаючи незалежність нашої держави. Випускники ліцею сьогодні перебувають на командних постах у більшості військових підрозділів Збройних Сил України, обіймаючи посади від командира взводу до командирів бойових бригад і формувань.
Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова останню частину статті українського історика, краєзнавця, мистецтвознавця та публіциста Миколи Голубця про неіснуючу сьогодні церкву св. Теодора, що була опублікована у часописі Діло 1930 року (№ 171 від 04 липня) під назвою “Федорівська церква у Львові”. Першу частину можна почитати тут, другу – тут, третю – тут. Мову тексту залишаємо оригінальною.
Панорама Львова. Рисунок початку ХІХ ст.
Федорівська церква у Львові.
Довкола церкви оглянув візитатор просторий, опарканений цвинтар, на якому стояла триповерхова дзвіниця з чотирма дзвонами, священича «резиденція», а поруч неї школа, де мешкав «бакалар» і інша церковна служба. В церковному архіві найшов візитатор поверх пів сотні ориґінальних королівських привілеїв, конфірмацій, дотацій, контрактів та інше, з яких набираємо уявлення про зовсім поважні ґрунти, якими розпоряжала федорівська парохія.
До Св.-федорівської церкви належали в першу чергу ґрунти в її найближчому сусідстві, а відтак: 1) ґрунт біля церковної фіртки над Полтвою, де мешкав пок. Олександер Лапинський, гарбар зі садом, нанятий за 6 зол. річного комірного; 2) сусідуючий з попереднім ґрунт, де мешкає Михайло Росолович, швець, комірне 6 зол.; 3) ґрунт поруч Росоловича, де мешкав Франц Тарович, комірне 6 зол.; 4) ґрунт названий «милярня», де мешкає Григорій Черкасевич, комірне 5 зол; 5) ґрунт, де мешкав Данило Скаврушкевич, комірне 5 зол.; 6) ґрунт, де мешкав Петро Андрушкевич, комірне 5 зол.; 7) ґрунт поруч жидівського шпиталя, званий Лашевичівським, де мешкав Матвій Венжицький, комірне 10 зол.; 8) ґрунт, крізь який пливе Полтва на вірменський млин, найманий за комірне 10 зол.; 9) ґрунт за цвинтарем, де мешкає Іляшова Шушаковська за комірне 8 зол.; 10) ґрунт в кінці цвинтарного паркану, замешкалий вдовою Мацюшихою за комірне 8 зол.; 11) ґрунт з садом і городом позаду Іляшової, без означення комірного; 12) дім на томуж ґрунті; 13) ґрунт перед церквою, де мешкає жид фарбар за комірне 5 зол.; 14) сіножать за селом Рясною, прозвана Поляною або Мелеш, яка належить до о. Петра Примовича; 15) сіножать під селом Знесінням, наймана за комірне 18 зол.; 16) обширне поле під Високим Замком, недалеко костела св. Войтіха…
Вид на Лису гору і костел св. Войцеха на Кайзервальді, фото поч. XX ст.
Крім цих ґрунтів, які в моменті візитації належали без спірно до федорівської парохії, вичисляє візитаційний акт ґрунти запропащені недбалою господаркою, які треба ревіндикувати.
Були, це: 1) ґрунт під самим млином, де Богушовський огород; 2) ґрунт Новосельського або Созанського; 3) Лавришевичівський; 4) ґрунт Глинського; 5) ґрунт записаний Балькою; 6) Гарасимівський; 7) Шкатулниківський; 8) Китовичівський; 9) Крупниківський; 10) Мальованого. Крім цього належало до парохії якоїсь пів камениці в місті, але котрої, де і коли «алієнованої» – не могли федорівці сказати візитаторові.
Поза ґрунтами мала федорівська парохія грошеві леґації, що в дану пору досягали суми около 4000 зол., що розжичені ріжним людям на проценти, в більшости безповоротно попропадали… Зрештою так федорівська парохія як і брацтво тепер уже клоняться до упадку, в якому застає їх касаційний Йосифинський декрет 1783 року.
В звязку з касатою зложено около 1800 р. церковний інвентар, який доповнюючи дані візитаційного акту з 1743 р. малює рівночасно попереджаючу касату руїну церкви.
Теодорівська церква, про час і фонди збудування, якої не вміє вже інвентар сказати ні чого певного, находилася тоді близького упадку внаслідок старини і знищених дахів. Освічувало її девять вікон, з яких двоє ще можна було направити, а решту забезпечено залізними крагами. До церкви вело двоє дверий. У великому вівтарі стояв різьблений з мягкого дерева хрест з іконою утечі Христа до Єгипту. Пресбітерію відділяв від решти церкви різьблений у мягкому дереві й золочений іконостас з багатьома іконами, але знищений і нарушений. Вівтарів було три, які силою губерніального розпорядку з дня 27 жовтня 1797 ч. 3867 передано до церкви в Підберізцях.
З лівого боку від входу до церкви стояла дзвіниця зі знищеними стінами і дахом, оцінена 25 ринських, при чому чотири її дзвони оцінено так: найбільший на 175 ринських, менший на 50, а останні по 8. Силою розпорядку владичого ординаріяту всі дзвони передано до новокреованої церкви Петра і Павла на брідськім передмісті у Львові. Церковне срібло, мідь, цину, ліхтарі, вівтарні дзвінки, як також ризи, антіпедії, літурґійне білля, то-що віддали до церкви св. Пятниць, до якої приділено й нерухомости федорівської парохії.
Найдавніший збережений храм Львова – церква Святого Миколая. Фото до 1914 року
Около 1800 р. розібрано церкву, дзвіницю та парохіяльні будинки, очищуючи у той спосіб нинішну площу під наєм ріжних підприємців, які «пахтували» її до 1832 р. У пізніших роках поклав на площу свою руку львівський маґістрат, зразу як наєміник, а відтак як власник за ціну… побудування парохіяльного дому при церкві Св. Пятниць. Федорівський іконостас від дали до церкви в Чернушевичах, а храмову ікону св. Теодора до церкви св. Миколи у Львові.
Так-то перестала істнувати одна з визначніших парохій старого Львова і брацтво, яке в час свого розцвіту було зразком енерґії та інвенції. Нині на брацькому кладовищі торгують і лаються жиди і нема навіть каміня, який нагадував би, що на його місці стояв колись храм великомученика Христового Теодора Тирона…
У суботу, 4 жовтня, в межах Форуму видавців історик Володимир Вʼятрович презентує львівʼянам свою найновішу книгу «Генерал Кук. Біографія покоління УПА», над якою працював двадцять років. Презентація відбудеться в Науковій бібліотеці ЛНУ ім. І. Франка (вул. Драгоманова, 5). Модеруватиме зустріч історик Василь Кметь. Початок – о 16:00.
«Генерал Кук. Біографія покоління УПА» — це масштабна праця про життя останнього командира Української повстанської армії Василя Кука (1913–2007 рр.) — людини, яка пройшла і творила ключові події української історії минулого століття.
«Це було «покоління реваншу» — говорить історик Володимир Вʼятрович, — ті, хто народився, коли їхні батьки програли визвольні змагання 1917–1921 років. Так вони створили в українській історії «єдине покоління професійних революціонерів», які кинули все заради боротьби за незалежність».
В’ятрович особисто був знайомий із Василем Куком, провів із ним багато годин у розмовах. Цей безпосередній контакт дозволив авторові показати не лише історичну постать, а й живу людину з її переконаннями, сумнівами, почуттями — і зробити образ ближчим та зрозумілішим для нинішніх українців.
Перша читачка книги, відома українська письменниця Марія Матіос поділилася враженням: «Чесний літопис окремої людини і максимально об’ємний портрет часу».
«Генерал Кук. Біографія покоління УПА» — серед лідерів продажу видавництва Vivat цієї осені. Книга уже надійшла до книгарень. А всі, хто замовив видання під час передпродажу, отримали його з автографом автора.
Перед презентацією новинки у Львові 4 жовтня о 12:00 на стенді видавництва «Наш формат» Вʼятрович матиме автограф-сесію, під час якої можна буде підписати і «Генерала Кука», і інші книги автора, зокрема бестселер «УПА. Історія нескорених».
У найближчий час Володимир Вʼятрович відвідає із презентаціями книги «Генерал Кук. Біографія покоління УПА» Житомир (10 жовтня), Луцьк (14 жовтня), Одесу (30 жовтня), Дніпро (14 листопада) та інші міста України.
У середу, 8 жовтня 2025 року, о 14:00 у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться презентація мобільного додатку КультPRO — нового інструменту для культурних закладів та шанувальників культурного дозвілля.
КультPRO — це безкоштовний сучасний інструмент, покликаний об’єднати культурні заклади та їхніх відвідувачів в єдиному цифровому просторі. Онлайн-платформа та мобільний додаток дозволяють культурним закладам безкоштовно розміщувати анонси заходів та оперативно інформувати відвідувачів про зміни. Для шанувальників культурного відпочинку доступна можливість фільтрувати події та отримувати актуальну інформацію у режимі онлайн. Презентація триватиме до 2,5 годин і включатиме знайомство з додатком, тренінг для культурних менеджерів та практичне навчання роботі з Особистим кабінетом.
Мобільний додаток КультPRO створено як унікальний безкоштовний сервіс, що має на меті зробити культурне життя громад доступнішим і ближчим до кожного. Онлайн-платформу розроблено Міжнародним фондом Івана Франка за підтримки Українського культурного фонду. Додаток пропонує пряму комунікацію між установами та їхньою аудиторією, залучаючи нових відвідувачів завдяки персоналізованим рекомендаціям.
Оскільки додаток є новим інструментом, наразі немає публічних цитат відомих осіб саме про нього. Однак, Міжнародний фонд Івана Франка, який виступив творцем платформи, відомий своєю місією популяризації спадщини Каменяра та підтримки культури. Генеральний директор Фонду, Ігор Курус, раніше зазначав: «Культура – це те, що формує націю. Наш обов’язок – робити її доступною та живою». Ця філософія простежується і в ініціативі створення КультPRO.
Презентація триватиме до 2,5 годин і є одноразовим освітньо-інформаційним заходом для культурних менеджерів Львівської області. Сам мобільний додаток КультPRO покликаний стати постійним та важливим інструментом, що спрощує комунікацію та промоцію культурних подій у майбутньому, підвищуючи їхню доступність та відвідуваність. Культурних менеджерів запрошують долучитися та зареєструватися за посиланням:
Меморіальна таблицю, присвячена радянській кінорежисерці Ларисі Шепітько
У Львові, на вулиці Ковжуна, 8, демонтували меморіальну таблицю, присвячену радянській кінорежисерці Ларисі Шепітько. Ця подія стала результатом піврічної процедури та громадської ініціативи в рамках політики дерусифікації та декомунізації культурного простору міста.
Ініціатором демонтажу виступила громадськість, зокрема активіст Олег Радик, який скрупульозно дослідив біографію та творчість режисерки, стверджуючи, що її діяльність була цілком інтегрована в радянський культурний контекст і не мала вираженого зв’язку з Україною чи Львовом.
Як повідомили у Львівській міській раді, рішення про демонтаж було ухвалено після численних звернень громадськості до робочої групи, що займається питаннями перейменування вулиць та демонтажу радянських пам’ятних знаків. Роботи з демонтажу здійснювала Галицька районна адміністрація спільно з Львівською національною науковою бібліотекою імені В. Стефаника, на фасаді приміщення якої була розміщена таблиця.
Офіційна причина демонтажу – невідповідність критеріям для вшанування, пов’язана з приналежністю діячки до радянського культурного простору.
Демонтовану таблицю, яка висіла на будівлі, де раніше розташовувалася російська школа, перевезуть на експонування на територію Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору».
Демонтована дошка була присвячена Ларисі Шепітько (1938–1979), уродженці Артемівська (нині Бахмут), яка закінчила у Львові школу у 1954 році. Активісти наголошують, що, незважаючи на її походження, Шепітько була яскравою представницею радянського кінематографу.
У своєму дописі Олег Радик посилається на її цитати та інтерв’ю:
Після отримання «Золотого Ведмедя» на Берлінале 1978 року за фільм «Восхождение», Шепітько зазначала, що прагнула дослідити «духовну стійкість» радянських людей, яка дозволила перемогти нацизм.
У вступних словах до фільму «Крылья» (1966) режисерка говорила про бажання «розповісти про покоління радянських людей», що винесло тягар війни та відбудови.
Місце, звідки демонтували меморіальну таблицю, присвячена радянській кінорежисерці Ларисі Шепітько
Ці висловлювання, як і аналіз її кінострічок, підкреслюють її відданість ідеям та наративам, що культивувалися в СРСР. Критики вважають, що вшанування її пам’яті у Львові є неприпустимим в умовах повномасштабної війни та усвідомленням шкоди, завданої радянською ідеологією українській культурі.
Окремим питанням залишається стан фасаду будівлі, де розміщена Національна бібліотека імені Стефаника, який має бути відновлений після зняття таблиці.
Ультразвукове дослідження залишається одним із найдоступніших та безпечних методів діагностики, який дозволяє швидко отримати важливу інформацію про стан внутрішніх органів. Однак навіть досвідчені лікарі УЗД Львів Медікал Плаза наголошують: існують ситуації, коли цього методу виявляється недостатньо для встановлення точного діагнозу.
Обмеження ультразвукової діагностики
Сонографія має свої фізичні межі, які варто розуміти кожному пацієнту. Ультразвукові хвилі не проникають крізь кісткові структури та повітря, що автоматично робить деякі зони тіла недоступними для якісної візуалізації. Наприклад, органи, розташовані за ребрами або заповнені газом, часто потребують альтернативних методів обстеження.
Надлишкова вага пацієнта також створює технічні труднощі. Жирова тканина розсіює ультразвукові хвилі, значно погіршуючи якість зображення та зменшуючи інформативність дослідження. У таких випадках діагности рекомендують комплексний підхід із залученням додаткових методик.
Коли потрібна магнітно-резонансна томографія
МРТ стає незамінною при підозрі на патології головного мозку, спинного мозку та суглобів. Цей метод забезпечує детальну візуалізацію м’яких тканин, яку ехографія надати не може. Фахівці Medical Plaza часто направляють пацієнтів на томографію після первинного УЗД, коли потрібно уточнити характер виявлених змін.
Особливо цінною МРТ виявляється при діагностуванні:
Пухлинних утворень із чіткою візуалізацією їхньої структури та меж
Міжхребцевих гриж і дегенеративних змін хребта
Демієлінізуючих захворювань нервової системи
Внутрішньосуглобових ушкоджень зв’язок та хрящів
Судинних аномалій головного мозку
Комп’ютерна томографія: коли кожна секунда на вагу золота
КТ незамінна в екстрених ситуаціях, коли потрібна швидка та точна діагностика. Травми, гострі стани черевної порожнини, підозра на внутрішні кровотечі – ось неповний перелік показань для цього дослідження. На відміну від сонографії, комп’ютерна томографія чудово візуалізує кісткові структури та дозволяє виявити навіть мінімальні переломи.
Легені – ще одна зона, де КТ значно перевершує можливості ультразвуку.
Пневмонії, туберкульоз, онкологічні процеси в грудній клітці потребують саме цього методу для встановлення точного діагнозу. Хоча рентгенівське випромінювання має певні ризики, у багатьох випадках користь від отриманої інформації значно перевищує потенційну шкоду.
Ендоскопічні методи: погляд зсередини
Гастроскопія та колоноскопія дозволяють не лише побачити слизову оболонку травного тракту, а й взяти біоматеріал для гістологічного дослідження. Це критично важливо при підозрі на виразкову хворобу, поліпи чи злоякісні новоутворення. УЗД органів черевної порожнини може показати потовщення стінки шлунка або кишечника, але тільки ендоскопія дасть відповідь про природу цих змін.
Спеціалісти клініки зазначають: ендоскопічні методи особливо показані пацієнтам із:
Хронічними болями в епігастрії невстановленої етіології
Анемією невідомого походження
Позитивним аналізом на приховану кров у калі
Відчуттям постійного дискомфорту в животі
Схудненням без видимих причин
Спадковою обтяженістю щодо онкопатології
Лабораторна діагностика як доповнення
Аналізи крові, сечі та інших біологічних рідин часто стають вирішальними у постановці діагнозу. Ультразвук може виявити збільшення печінки, але тільки біохімічний аналіз покаже рівень печінкових ферментів та білірубіну. Візуалізаційні методи відображають структурні зміни, тоді як лабораторні тести розкривають функціональний стан органів.
Онкомаркери, гормональні дослідження, генетичні тести – все це інструменти, що працюють у парі з інструментальною діагностикою.
Medical Plaza пропонує комплексний підхід, де кожен метод доповнює інші, створюючи повну картину стану здоров’я пацієнта. Діагности клініки підкреслюють: правильна інтерпретація результатів вимагає враховування всіх даних, а не лише висновків одного дослідження.
Біопсія: остаточне слово в діагностиці
Гістологічне дослідження тканин залишається золотим стандартом у діагностиці онкологічних захворювань. Жодний візуалізаційний метод не може зі стовідсотковою точністю визначити, чи є утворення доброякісним чи злоякісним. Навіть найсучасніше УЗД з доплерографією та еластографією дає лише непряму інформацію про природу патологічного процесу.
Пункційна біопсія під контролем ультразвуку поєднує переваги обох методів: точність прицільного забору матеріалу та безпечність мінімально інвазивного втручання. Така процедура дозволяє швидко отримати відповідь про клітинний склад підозрілого утворення та призначити адекватне лікування.
Індивідуальний підхід до діагностики
Досвідчені фахівці Medical Plaza завжди враховують клінічну картину, анамнез та скарги пацієнта при виборі діагностичної стратегії. Немає універсальної схеми обстеження – кожен випадок унікальний. Іноді достатньо поєднання ультразвуку з аналізами крові, а в інших ситуаціях потрібен цілий комплекс досліджень.
Важливо розуміти: сучасна медицина рухається шляхом мультимодальної діагностики, де різні методи взаємодоповнюють один одного. Завдання лікаря – вибрати оптимальну комбінацію досліджень, які дадуть максимум інформації при мінімальних ризиках та дискомфорті для пацієнта.
Українська музична спільнота та шанувальники вокального мистецтва зазнали непоправної втрати. Сьогодні, 1 жовтня 2025 року, раптово пішов із життя Богдан Богач — один із чотирьох засновників та незмінний володар неперевершеного басу легендарної вокальної формації “Піккардійська Терція”.
Трагічну звістку повідомили його колеги на офіційній сторінці гурту у Facebook, підкресливши, що з Богачем вони пройшли пліч-о-пліч у творчості понад 30 років. Точні обставини смерті наразі не розголошуються, проте відомо, що на початку 2024 року артист був змушений покинути колектив саме через стан здоров’я.
Біографія та внесок у “Піккардійську Терцію”
Богданові Богачу цього травня виповнилося 50 років. Він був одним із студентів, які у 1992 році в стінах Львівського музичного училища імені Станіслава Людкевича заснували гурт, що згодом став візитівкою української акапельної музики. Богач, який навчався на диригентському відділі, виконував у колективі найнижчу партію — бас, чий потужний та глибокий тембр був основою гармонійного звучання “Терції”.
За понад три десятиліття творчого шляху Богдан Богач у складі формації здобув визнання далеко за межами України:
Національна премія України імені Тараса Шевченка (2008 р.) — найвища державна нагорода у сфері культури.
Звання Заслужений артист України.
Участь у записі понад 15 альбомів та у тисячах концертів по всьому світу.
Колеги з гурту висловили глибоке співчуття, назвавши його відхід “великою втратою” та “сумною звісткою”.
Прощання у Львові
Львів’яни та шанувальники мають можливість попрощатися з видатним артистом.
Парастас за упокій душі Богдана Богача відбудеться сьогодні, 1 жовтня, о 18:00 в Капличці на вул. Пекарській, 52, у Львові.
Чин похорону розпочнеться у четвер, 2 жовтня, у цій же каплиці о 14:00.
Поховають Богдана Богача на легендарному Личаківському цвинтарі у Львові.
Смерть Богдана Богача – це втрата не лише для “Піккардійської Терції”, але й для всієї української культури, яка втратила один із найяскравіших та найнадійніших голосів свого покоління.
Львівський Медичний центр Святої Параскеви на вулиці Смаль-Стоцького — це не просто сучасна лікарня. Тут вдалося відновити глибинні сенси, закладені понад століття тому.
Наприкінці ХІХ століття на території, обмеженій нині вулицями Смаль-Стоцького, Героїв УПА, Федьковича та Городоцькою, розпочалося зведення «Закладу для невиліковно хворих та виздоровлюючих християн імені Антонія і Валерії Білінських». Проєкт очолювало міське бюро Юліана Гохберґера.
Фундація зі Скорботи та Милосердя
Фундатором будівництва став Антоній Білінський, представник давньої шляхти з карпатського передгір’я. На трагічну долю цього рішення вплинули життєві обставини. Разом із дружиною Валерією вони втратили трьох доньок, наймолодша з яких померла у 16 років від невиліковної хвороби. Намагаючись оговтатися від горя, родина переїхала до Львова, де взяла під опіку племінників, але й тут їх спіткали нещастя: один племінник мав психічні розлади, інший помер у 11 років. Після смерті дружини у 1898 році Антоній Білінський спрямував усі свої багатства на побудову хоспісу.
Львівський Медичний Центр Святої Параскеви
Ідея відкриття лічниці належала доктору Йозефу Гостинському, який згодом очолив заклад і керував ним до кінця своїх днів. Антоній Білінський виділив на будівництво близько 674 тисяч крон, чого вистачило на зведення основних корпусів. Згідно із заповітом, на щорічне утримання закладу передавався прибуток у розмірі 34 тисячі крон.
Адміністративний корпус збудував за власний кошт магістрат, а ще одна споруда з’явилася завдяки підтримці та дофінансуванню австрійського уряду.
Архітектурний Шедевр: Спільна Праця Найкращих Майстрів
В архівних матеріалах збереглися імена визначних архітекторів, які проєктували шпиталь: Іван Левинський, Юзеф Яновський, Ігнатій Брунек, Людвік Бальдвін-Рамулт, Адольф Вайс, Зигмунд Сулковський, Кароль Боублік, Міхал Лужецький та Юліан Гохберґер.
Львівський Медичний Центр Святої Параскеви
Спільна взаємодія найкращих архітекторів і будівничих Європи та Львова виявилася надзвичайно ефективною. Комплекс вирізнявся ідеальним розташуванням корпусів, вишуканим декором фасадів, продуманим внутрішнім розплануванням і функціональністю, ставши бездоганним архітектурним рішенням.
Ансамбль включав чотири лікувальні корпуси, адміністративну будівлю, капличку та морг. Усе було продумано до найменших деталей, створюючи гармонійний простір. Лікувальні корпуси для жінок і чоловіків були окремими й розташовувалися на протилежних краях ділянки. Каплицю і морг розмістили у закутку, подалі від очей пацієнтів. На внутрішньому подвір’ї встановили елегантний фонтан і посадили сад.
Львівський Медичний Центр Святої Параскеви
За хворими доглядали сестри милосердя ордену святого Павла. Шпиталь функціонував майже пів століття, до завершення Другої світової війни.
Забуття та Відродження Історичної Місії
Під час радянської окупації у 1946 році лічницю закрили, а у будівлях, що вистояли дві війни, розташували завод телеграфної апаратури. Простір кардинально змінився: благородну місію аристократів замінила радянська ідеологія, цехи, агітматеріали та портрети вождів. Хоча влада намагалася стерти минуле, меморіальні дошки та герби фундаторів дивом збереглися, нагадуючи про те, що добрі справи не підвладні забуттю.
На початку Незалежності територія занепала і запустіла. Пам’ять про «Заклад для невиліковно хворих та виздоровлюючих християн імені Антонія і Валерії Білінських» була втрачена на десятки років.
Львівський Медичний Центр Святої Параскеви
Місію повернення первісного значення будівлям та надання їм нових сенсів взяв на себе Медичний центр Святої Параскеви. У 2020 році на місці чагарників розпочалося будівництво. Новий корпус органічно вписався поміж дбайливо відреставрованих будівель. До роботи знову долучили найкращих фахівців: компанія AVR Development та консультанти з німецького архітектурного бюро Андре Янка і Потсдамської клініки Ван Бергман продовжили працю попередників.
Сьогодні це справжнє Місце Сили як для пацієнтів, так і для працівників. З перших кроків на території медзакладу з’являється відчуття затишку та довіри. Урбаністична еклектика, зручна інфраструктура, інфекційна безпека, екологічне середовище, естетичні рішення – усе тут свідчить про людиноцентричний підхід.
Львівський Медичний Центр Святої Параскеви
Медичний центр Святої Параскеви продовжує гуманістичну традицію Антонія Білінського, започатковану понад століття тому. Тут збережено не лише архітектурну спадщину, а й ціннісний фундамент завдяки людям, які так само дбають про якісну медицину і готові брати на себе відповідальність.
Подія розпочнеться з показу документального фільму “Важке братерство”. Показ фільму забезпечать Fundacja Humanitarna Folkowisko, Centrum Integracji dla Polaków w Ukrainie та Fundacja Kościuszkowska Nowy Jork.
Гудь Богдан Васильович – доктор історичних наук, професор, директор Інституту європейської інтеграції Львівського національного університету імені Івана Франка. Почесний доктор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника ( з 2021 р.)
Модеруватиме Наталя Соколенко – ведуча Українського радіо, співавторка історичного подкасту “Батьки-засновники” про інтелектуалів, що протягом століть висували та обстоювали ідею незалежної української держави.
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Долучитися до заходу можуть не лише учасники проєкту «Почуй лікаря», а й всі, хто реалізовує власні ініціативи у сфері охорони здоров’я.
Учасників проєкту «Почуй лікаря», а також тих, хто реалізовує свої ініціативи у сфері охорони здоров’я запрошують на живу розмову «Профілактика, Просвіта Здоровʼя – Важливо!» з головою Львівської ОДА Максимом Козицьким.
Час: 2 жовтня о 16:00
Локація: Zenyk Art Gallery (вул. Шота Руставелі, 7)
«Це буде не офіційна промова, а дискусія про здоров’я, особистий досвід та виклики, які хвилюють молодь», – зазначили організатори.
Модеруватиме інтерв’ю головна редакторка ТРК «Перший західний» та ведуча «Головне за день» Уляна Лаврик.
На учасників також чекає екскурсія галереєю від директорки та кураторки «ZAG Gallery» Христини Береговської.
Реєстрація на подію – обов’язкова. У формі також можна залишити своє запитання – найцікавіші озвучать під час події.
Захід реалізують у співпраці з Львівським національним медичним університетом імені Данила Галицького.
У Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької у Львові (вул. С. Крушельницької, 23) за підтримки Українського культурного фонду триває робота над створенням цифрової платформи, мета якої — збереження та відкриття для всього світу унікальної спадщини видатної української співачки. Проєкт втілюється у співпраці з відновленим Галицьким музичним товариством — однією з найдавніших і найвпливовіших культурних інституцій Галичини.
Соломія Крушельницька (1872 - 1952 рр.) — ім’я, яке звучить в унісон із найвищими досягненнями світової опери. Її життя і творчість — частина культурного коду України та важлива сторінка європейської музичної історії. Цифрова платформа, яку цими днями створюють у львівському музеї оперної діви, стане віртуальним простором, де оживатимуть голоси епохи, а унікальні документи та артефакти стануть доступними широкій аудиторії.
Соломія Крушельницька у ролі Мадам Баттерфляй в однойменній опері Джакомо Пуччіні. Оригінал. Брешія, 1904 р.
“Ми прагнемо, аби кожен, хто любить культуру і цікавиться історією музики, міг доторкнутися до унікальних артефактів і відкрити нові сторінки життя Соломії Крушельницької та інших славетних митців, чиї імена зберігає наш музей”, — зазначає керівник Музею Тарас Демко.
Сьогодні у фондах музею — понад 26 тисяч одиниць збереження: від особистих матеріалів Соломії Крушельницької — до архівів, пов’язаних з іменами Олександра Мишуги, Модеста Менцинського, Любки Колесси, Марії Крушельницької, а також композиторів Станіслава Людкевича, Василя Барвінського, Остапа й Нестора Нижанківських.
Медальйон роботи італійського скульптора Фарнезі. Профіль Крушельницької.Бронза
Серед унікальних речей у Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької у Львові – архівні родинні фото співачки; блузка, яку носила Крушельницька (це єдиний зразок одягу, що є у фондах збірки); платівка фірми «Columbia» із записом українських пісень у виконанні української оперної діви (1928 р.); бронзовий медальйон роботи італійського скульптора Фарнезі із профілем співачки у ролі Саломеї, створений у грудні 1906-го після участі Крушельницької в італійській прем’єрі опери Ріхарда Штрауса; а також інші ексклюзивні артефакти.
“Наші фонди є готовою джерелознавчою базою для дослідження історії українського музичного мистецтва і світової культури”, — наголошує головна зберігачка фондів Музею Ірина Криворучка. — Це вперше особисті архіви видатних українських співаків, композиторів, виконавців-інструменталістів стануть широкодоступними. Ще однією особливістю нашої цифрової платформи буде те, що у ній представлені різні види музейних джерел: фото-, фоно-, речові джерела, образотворчі матеріали, рукописи та інші. В час повномасштабної війни і підвищених ризиків, головне завдання музею – зберегти цінні пам’ятки музичної культури, які зберігаються в музеї”.
Блузка Соломії Крушельницької. Батист. Вишиття.
“До нашого музею часто звертаються науковці-музикознавці, культурологи, письменники, митці, які цікавляться творчістю Соломії Крушельницької й історією музичної культури України з проханням дозволити їм працювати з фондовими матеріалами, – ділиться керівниця наукового відділу Музею Данута Білавич. – Діджиталізація фондових матеріалів відкриває нові можливості для їхнього наукового дослідження. Широка доступність цих матеріалів сприятиме популяризації постаті Соломії Крушельницької й інших видатних музичних діячів”.
Майбутня цифрова платформа дозволить не лише переглядати архівні документи, а й працювати з ними поглиблено, відкриваючи нові перспективи для дослідників і шанувальників оперного мистецтва. “Це стане важливим кроком до збереження та поширення культурної спадщини, що належить не лише Україні, а й усьому світові, і на найвищому рівні культурної дипломатії інтегрує український контекст у світовий”, — додає Тарас Демко.
Сучасна гастрономія вже давно вийшла за межі класичних кулінарних традицій. Якщо раніше кухня будувалася здебільшого на поєднанні спецій, технік і сезонних продуктів, то тепер до списку інструментів кухарів додалися напої. Вони можуть виступати головним акцентом у рецепті, визначати аромат, структуру й навіть характер страви. Це відкриває нові горизонти для тих, хто прагне здивувати гостей незвичайними поєднаннями.
Коли напій стає частиною рецепта
У кулінарії напої можуть виконувати одразу кілька функцій. Вони підсилюють смак страви, створюють баланс або вводять несподівану ноту, яка формує унікальний гастрономічний досвід. Особливо цікавою стала тенденція вводити у кулінарію напої з багатим ароматичним профілем. Наприклад, у десертах, соусах і навіть випічці дедалі частіше використовується віскі Манкі Шоулдер. Його медові й ванільні ноти надають кремам чи карамелі оксамитовості. А легкі спеції створюють приємний контраст у шоколадних десертах.
Ось кілька напрямів, де напої показують себе якнайкраще:
Маринади для м’яса. Витримані напої розм’якшують волокна, додаючи м’ясу ніжності й глибшого аромату. Наприклад, у маринаді для яловичини кілька крапель напою можуть створити теплий карамельний посмак.
Соуси та креми. Додавання напоїв у карамель чи вершкові соуси надає їм виразності. Легка деревна чи фруктова нота стає несподіваним, але гармонійним акцентом.
Випічка. Торти та кекси, просочені сиропами на основі напоїв, отримують особливу соковитість. У бісквіті така деталь робить смак більш багатошаровим.
Фрукти. Просочування ягід чи цитрусових ароматизованими сиропами відкриває нове звучання добре знайомих продуктів.
Усі ці приклади доводять, що напої в кулінарії — це не екзотика, а дієвий інструмент для створення гармонійних і вишуканих страв.
Традиції та сучасні інтерпретації
У різних культурах світу використання напоїв у кулінарії має давню історію. У французькій кухні популярні соуси на основі вина, в італійській — десерти з ароматизованою кавою, у японській — маринади із саке. Усі ці традиції демонструють, що напої здатні не лише прикрасити трапезу, але й стати її смисловим центром.
Сьогодні ж кулінари комбінують традиції з новими ідеями. Поєднання класичних рецептів із сучасними напоями створює мости між культурами й формує зовсім інший гастрономічний досвід. Тістечко з цитрусовою глазур’ю може отримати глибину завдяки кільком краплям напою з медово-пряним профілем. А класичний стейк у новій інтерпретації «заграє» іншими барвами, якщо маринад міститиме ароматні деревні ноти.
Цікаво, що такий підхід можна легко адаптувати й у домашній кулінарії. Достатньо невеликої кількості якісного напою, який можна купити в маркеті Маудау, аби відчути різницю у звичних стравах. Це ще й чудова можливість урізноманітнити святкове меню, додавши йому несподіваного характеру.
Всі ми маємо свою думку про нашу медичну реформу. Хоча де саме ми її маємо – тут уже є варіанти. Але, при нагоді, завжди стараємося нею поділитися. Не знаю чи це властиво всім українцям, чи тільки галичанам, але ми це не маємо за ваду. Швидше це є нашою невіддільною якістю від колиски.
Днями знайшов цьому підтвердження. В часописі “Діло” від 19 серпня 1926 року Галактіон Чіпка (він же Роман Купчинцький) поділився своїми думками про способи лікування і дав кілька корисних порад. Переписую їх без змін і зі збереженням стилю і письма.
Роман Купчинський
Неправильна рецепта
Життя обійшлося зі мною неделікатно і не по товариськи. Я провадив його солідно, а воно запровадило мене до… лікаря. Чого і за що, – один Бог знає.
Вчора рушив я на пошукування здоровля, яке розгубив по Львові як разок намиста. Та не пішов я там, де губив а там, де ніколи не заходив, ні навіть думкою не залітав: до лікаря, до Панчишина.
Ще заки я вибрався, відбув у редакції велику нараду. Засіли до неї люде бувалі, в шлункових справах свідомі й опитні. Двох з них кушали води Карлових Варів, себто Карльсбаду, а один мав уже три рази червінку і раз затроєння кишок. Всі вони вирішили, що треба піти до д-ра Панчишина, бо я ще за мало славний, (як каже Микола Кіндратович Вороний), а ще менше заслужений, (як каже один директор банку) щоб бути гідно похованим. Мушу ще лічитися, бо як умру – вийде неприємне фяско.
Мар’ян Панчишин
Отже – до Панчишина. Розходиться тільки про те, як до нього дістатися. Справа на око не тяжка: задзвонив – увійшов, застукав – увійшов, і кінець. Але так воно не е. Нераз і три дні треба походити, заки нарешті добєшся. Богато е на світі хорих, які приходять сюди шукати загубленого здоровля. Тому стають у чергу і ждуть, як нераз ждали за війни перед міською крамницею.
Мені воно зовсім не всміхалося, і я роздумував над способами, як би ту цілу процедуру виминути без зайвого вилітання за двері.
Та від чогож тут фантазія і право на інтервю: „Галактіон Чіпка просить на хвилю розмови в дуже важній приватній справі”.
А раз діставшись у лікарський кабінет, кажу просто: „Хвиля розмови то Ваші оглядини, а важна приватна справа то мій нещасливий шлунок !“
Лікар мав до вибору: або викинути мене і брати на свою совість одного трупа, – або оглянути І не брати його на свою совість.
Музей історії медицини Галичини ім. Мар’яна Панчишина
Вибрав друге, оглянув і наказав лічитися.
А щоби я часом не помилився, то дав мені все на письмі: 12 днів лежати. Їсти : кашку з молоком, молоко з кашкою, а для відміни кашку і молоко. Колиб і це сприкрилося: молоко і кашку. Після того встати, але дієту задержати, додаючи до неї сухарки І яйця на мягко. Обовязково перестати курити.
Я був у розпуці. Може лікар помилився або що. Читаю припис раз і другий, шукаю між рядками, додумуюся – нема. Хоч би тобі один маленький натяк, один незначний відхил. Нема! А прецінь повинна бути бодай одна, хоч би й легесенька горівочка, один платок ковбаси, одно мале пивце?! Нема!
Але здибав я доброго знайомого, а ще ліпшого знавця „живітних” – справ пана Зиновія. Показую йому ту карточку, щоб хоч пожалував мене бідного.
А він прочитав, головою покрутив, по животі погладився і каже : „Воно ніби незле. Але на мою думку це далеко не вистарчаюче. Раджу тобі. швейцарського сира, салямі трохи, можна флячки часами, а вже обовязково правдивого бунгутта, бо він знаменито перетирає кишки. Не вадилоб і велике пільзненське, але то вже по першім. Покищо тримайся львівського. Не вадилоб закурити два-три куби на день.
Музей історії медицини Галичини ім. Мар’яна Панчишина
Я сяв з радости. Пригорнув до грудей л. Зиновія, наскільки його живіт на це дозволяв, і рушив на друге снідання.
А подорозі думав я зі співчуттям»: „Боже, Боже! Коли то медицина стане так високо, щоб записувати на нежит шлунка сильну з моцною, ковбасу з капустою і хоч би мале пільзненське.
Військові лікарі за Австрії були вже не далеко цього: коли вояк по кваснім молоці напився пива і трохи занеміг – записували на це „Kommodschuhe”.
Галактіон Чіпка
Минуло маже сто років, а наша медицина далі тупцює на місці. Пасувало б їй прислухатися врешті до думки пацієнта і до здорового глузду. Але ні, певно доведеться ще трохи зачекати. Лиш би вже не так довго.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерело:
ЧіпкаГ. Неправильнарецепта / ГалактіонЧіпка // Діло. – 1926. – Ч. 183 (19 серпня). – С. 3.
Молодий український музикант hOsT, який вигадав і популяризує новий стиль у музиці – Hutsul House (гуцульський хаус), випустив черговий реліз Gereshaska. Це вже шостий за рахунком альбом колоритного діджея з Гуцульщини загалом і четвертий від початку 2025-го.
Оригінальну назву EP Gereshaska дало високогірне озеро в українських Карпатах Герешаска, розташоване в межах Рахівського району Закарпатської області, поруч із гірськолижним курортом Драгобрат. Це одне з найбільших льодовикових карпатських озер. Інші його назви – Догяска (за назвою гори) та Орать. Розміщене озеро Герешаска на висоті 1577 метрів над рівнем моря. Його довжина – 125 м, ширина – 110 м, загальна площа складає 1,2 га, а глибина – до 1,2 м. Температура води в озері низька, навіть влітку не піднімається вище 15 градусів.
Побачити унікальне озеро Герешаска можна у відео до нового альбому hOsT Gereshaska. Кадри знімали на головному хребті Свидовецького заповідного масиву – на висоті 1762 м. Таким чином ця мальовнича зйомка стала найвищою зйомкою діджей-сету в Україні!
До альбому Gereshaska увійшло п’ять треків: Funk, Bonfire, Duda, Prostir і Sand Vibe. У кожному міксі можна почути звучання сопілки та фортепіано. “Цим альбомом я продовжую просувати в інформаційний простір гуцульську музику, яку міксую з сучасними жанрами House та Melodic Techno”, – каже hOsT.
Відео найвищого DJ-сету в Україні:
hOsT – музичний проєкт продюсерського центру Hutsul Planet, який працює у Коломиї, що на Прикарпатті, збагачуючи сучасну українську музику новими яскравими іменами: Hutsul Planet, T.HUTSULS, hOsT. Особливістю творчості hOsT є те, що у всіх його треках та сетах звучать наживо записані гуцульські народні інструменти: дримба, трембіта, цимбали, коза, сопілка, зозульки, фрілки… Так і народилася назва нового напрямку у музиці – Hutsul House (гуцульський хаус).
Як поінформував начальник Львівської ОВА Максим Козицький Центр став результатом грантових угод між Францією та Україною. Його створення профінансував уряд Франції, який надав 2,47 мільйона євро. До роботи залучили компанії Resilience Orthopedics та Expectise France.
Серед учасників відкриття також Міністр охорони здоров’я України Віктор Ляшко та Спеціальний уповноважений Президента Франції з питань допомоги та відновлення України П’єр Ельброн.
У Львові Запрацював Сучасний Центр Протезування
Так, у новій майстерні встановили 20 сучасних 3D-принтерів. Це найбільший виробничий майданчик в Україні за кількістю обладнання для виготовлення сокетів протезів. Потужність центру сягає до 600 протезів на місяць.
Щоб запустити роботу, 16 українських фахівців пройшли навчання під керівництвом французьких експертів. Тепер у центрі працюватиме мультидисциплінарна команда – лікарі, протезисти-ортезисти, фізичні терапевти, реабілітологи, психологи, ерготерапевти та соціальні працівники. Завдяки цьому пацієнти отримуватимуть не лише протез, а й повний цикл реабілітації.
У Львові Запрацював Сучасний Центр Протезування
Крім Львова, ще дві мікроклініки протезування створили у Києві та Полтаві. Там за допомогою спеціальних сканерів, робитимуть заміри майбутніх протезів – індивідуально для кожного пацієнта, а виготовлятимуть їх саме у львівській майстерні.
“Щиро дякую компаніям Resilience Orthopedics та Expectise France за підготовку фахівців та організаційну роботу із запуску протезного центру. Вдячний Міністерству охорони здоров’я України та особисто Віктору Ляшку за ефективну координацію. Окрема подяка Спеціальному уповноваженому Президента Франції П’єру Ельброну за особисту увагу, підтримку та постійне сприяння у реалізації цього проєкту.
У Львові Запрацював Сучасний Центр Протезування
Такі ініціативи змінюють життя. Для України сьогодні надзвичайно важливо, щоб наші воїни після фронту мали доступ до найкращих протезів і сучасної реабілітації. Це наш спільний обов’язок перед тими, хто захищає державу”, – наголосив Максим Козицький.
Автоцивілка — це обов’язковий поліс, який має кожен водій в Україні. Він створений, щоб покривати витрати на відшкодування шкоди, завданої іншим учасникам дорожнього руху. Але на практиці буває, що навіть за наявності чинного договору страхова компанія відмовляє у виплаті. У більшості випадків це пов’язано не з бажанням страховика зекономити, а з порушенням правил, передбачених законом або самим полісом. Розглянемо найпоширеніші причини відмов.
Прострочений або недійсний поліс
Якщо дія договору закінчилася, або в ньому є помилки (неправильно вказаний VIN-код автомобіля тощо), страхова компанія може відмовити у виплаті. Аналогічна ситуація виникає, якщо поліс виявляється підробленим.
Щоб уникнути цього, варто регулярно перевіряти дату закінчення договору, купляти поліс ОСЦПВ у Львові онлайн та офлайн лише у перевірених продавців та обов’язково звіряти номер страховки у базі МТСБУ.
Керування у стані сп’яніння
Керування автомобілем у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння автоматично позбавляє права на виплату. Закон чітко встановлює, що у такій ситуації збитки відшкодовує сам водій.
Запобігти цьому просто: ніколи не сідати за кермо після вживання алкоголю або ліків, що впливають на координацію та швидкість реакції.
Відсутність права керування
Якщо за кермом знаходилася особа без посвідчення водія або без права керування відповідної категорії, страхова не компенсує збитки.
Порушення правил оформлення ДТП
Відсутність протоколу поліції, неправильно заповнений європротокол або помилки у датах, місці події чи підписах — це часті причини проблем зі страховим відшкодуванням.
Щоб цього не сталося, у разі незгоди між учасниками ДТП варто викликати поліцію. Якщо ж оформляється європротокол, потрібно робити це уважно та фіксувати місце події на фото чи відео.
Втеча з місця пригоди
Навіть якщо збитки здаються незначними, залишати місце ДТП не можна. Це грубе порушення, що тягне за собою автоматичну відмову.
Правильний алгоритм дій: зупинитися, увімкнути аварійну сигналізацію, викликати та дочекатися поліції. Або, якщо випадок дозволяє, оформити європротокол.
Несвоєчасне повідомлення страхової
Страхові компанії вимагають повідомити про ДТП протягом трьох робочих днів. Оптимальний варіант — зателефонувати одразу після пригоди, зафіксувати номер звернення або контакти співробітника, який прийняв повідомлення. Пам’ятайте, що навіть якщо ви шукаєте найкращу ціну автоцивілки, головне — вибрати надійну компанію, яка виконує свої зобов’язання. Економія під час купівлі ОСЦПВ не варта ризику залишитися без виплати у критичній ситуації.
Нагадаємо, що ОСЦПВ — це обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Поліс призначений для того, щоб у разі ДТП з вашої вини потерпілі отримали компенсацію за завдану шкоду життю, здоров’ю чи майну. Поліс покриває витрати в межах лімітів, встановлених законодавством, і захищає водія від необхідності сплачувати ці суми з власної кишені. При цьому ОСЦПВ не передбачає відновлення вашого авто — для цього потрібна інша страховка, наприклад, КАСКО. Наявність чинного поліса не лише вимога закону, а й реальний інструмент фінансової безпеки на дорозі.
За часів Другої світової війні та у перші роки після неї Служба безпеки ОУН (б) стала грізним суперником найнебезпечніших професійних спецслужб ворогів української державності — нацистського гестапо та радянського НКВД.
Головним архітектором СБ ОУН (б) був Микола Арсенич, який очолював українську контррозвідку впродовж шести років у 1941‒1947 роках й особисто формував кадри, розробляв структуру та впроваджував методи, що дозволили українському рухові опору боротися за національну державність в умовах окупації.
«Працьовитість аж до самозречення, всебічність розуму і глибина думки, скромність, рішучість і безоглядність у боротьбі з ворогами — ось головні прикмети його характеру», — писали про нього у некролозі, підготовленому Проводом ОУН (б).
З нагоди 115-річчя від дня народження видатного українського військовика про його життєвий шлях та боротьбу розповідає АрміяInform.
Гімназисти Микола Арсенич та Роман Березовський
Долучався до акцій непокори ще підлітком
Микола Арсенич народився 27 вересня 1910 року в селі Нижній Березів Косівського повіту, яке нині належить до Косівського району Івано-Франківської області. Походив з багатодітної гуцульської родини, яка мала задавнені шляхетські корені та належала до герба Сас.
Попри скромні статки, батьки дали всім дітям освіту. Микола спочатку навчався у рідному селі, а з 1922 року продовжив здобувати освіту в Коломийській гімназії. Його шкільні роки припали на час посилення політики полонізації краю. Це викликало обурення української молоді й спричинило хвилю протестів.
Микола Арсенич активно долучався до акцій непокори — знімав польські герби, організовував однокласників на відвідування Служб Божих у пам’ять героїв ЗУНР, відстоював українські традиції. Такі дії неодноразово призводили до конфліктів з керівництвом гімназії. У 1928 році ворохобного гімназиста відрахували з восьмого класу за націоналістичну активність.
Зустріч учнів та вчителів Коломийської гімназії, 1939 рік
Середню освіту Микола Арсенич завершив у Стрийській гімназії, яку закінчив 1929 року. Ще під час навчання він вступив до «Пласту» і став членом підпільної Української військової організації, а з 1929 року доєднався до Організації українських націоналістів (ОУН).
У цей період остаточно сформувалися переконання Миколи Арсенича про необхідність боротьби за українську державність, що визначило його майбутню діяльність в ОУН та УПА.
Попри те, що кінець 1920-х — початок 1930-х років відзначилися масовими репресіями проти національно налаштованої української молоді, Микола Арсенич уникнув перших хвиль переслідувань. В цей час він повернувся до родини й допомагав батькам у господарстві.
Фрагмент першої шпальти газети «Нове село»
Газета «Нове село», підпілля ОУН та польські арешти
1930 року Микола Арсенич переїхав до Львова, де вступив на правничий факультет Львівського університету. Паралельно працював на посаді відповідального адміністратора у редакції газети «Нове село» — тижневика, який виходив впродовж 1930-х років та висвітлював життя українського селянства.
В цей час він активно діяв у легальному Союзі українських студентських організацій у Польщі, поєднуючи цю публічну роботу з підпільною участю в Організації Українських Націоналістів.
Навчання на юриста, журналістська робота та громадський активізм завершили становлення особистості Миколи Арсенича як переконаного та послідовного українського патріота. А таємна діяльність в ОУН навчила правил конспірації, які він максимально вдосконалив у майбутньому.
Юридичну освіту Микола Арсенич завершив 1936 року і тоді ж уперше зазнав переслідувань з боку польської влади за участь у націоналістичному русі — його заарештували за участь у студентських протестах проти польської влади.
Замітка про суд над Миколою Арсеничем у газеті «Діло» (Діло. Львів, п’ятниця, 21 січня 1938 року. Ч. 13 (14845). С. 9)
20 січня 1938 року Миколу Арсенича засудили за приналежність до ОУН до трьох років ув’язнення та позбавлення на 6 років громадянських прав. На суді у прикінцевому слові він визнав свою приналежність до ОУН, мотивуючи свою позицію тим, що лише ця організація спроможна визволити український народ з чужоземного поневолення.
Покарання відбував у львівській тюрмі «Бригідки», де очолював організацію українських політв’язнів. Восени 1938 року Миколу Арсенича перевели до сумнозвісного концтабору Береза Картузька. Утім, за нез’ясованих обставин, в січні 1939 року його звільнили на волю достроково.
Однак лишатися на свободі Миколі Арсеничу довелося недовго — вже 20 березня 1939 року польська поліція вдруге заарештувала оунівця за участь у Конгресі українського студентства у Варшаві.
Від нового ув’язнення члена ОУН врятував початок Другої світової війни. 21 вересня 1939 року, після поразки Польщі у війні з Німеччиною, він вийшов на свободу з львівської в’язниці «Бригідки», з якої втекла охорона.
Листівка ОУН
Створення та мета Служби безпеки ОУН
Радянська окупація змусила Миколу Арсенича перейти на нелегальне становище, а згодом перебратися через німецько-радянський кордон до Кракова, де на той час перебував Провід ОУН на чолі зі Степаном Бандерою, Романом Шухевичем та Миколою Лебедем та іншими відомими націоналістами.
Наприкінці 1939 року, пройшовши спеціальний вишкіл з воєнної розвідки, організований ОУН спільно з німецьким Абвером, Микола Арсенич разом з Миколою Лебедем заснував підрозділ контррозвідки ОУН. Він сам прослухав курси із розвідки поблизу Кракова, а згодом навіть викладав там основи розвідувальної та контррозвідувальної діяльності.
Микола Арсенич обліковував колишніх політв’язнів, систематизував кадри, увійшов до спецгрупи («сімки») під керівництвом Євгена Врецьони для вироблення тактики боротьби з радянською владою. Розкол ОУН у 1940 році трансформував «сімку» в зародок Служби безпеки ОУН(б), куди перейшов також Микола Арсенич, передавши канцелярську роботу підлеглим.
У лютому 1940 року Миколу Арсенича призначили керівником військової розвідки Проводу революційної ОУН — фракції ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Досвід арештів, тюрем і таборів у 1930-х роках загартував його як підпільника — він став досвідченим організатором, розвідником і майбутнім архітектором безпекових структур націоналістичного руху.
Перша сторінка доповідної записки «Про Службу Безпеки ОУН—УПА, про структуру і методи її роботи», укладеної у травні 1944 року (Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України. Фонд 1. Справа 7088. Том 1. Аркуш 361)
Також після остаточного оформлення окремої фракції ОУН (б) була створена внутрішня спецслужба — Служба безпеки ОУН. Спершу Микола Арсенич став заступником шефа СБ Миколи Лебедя. А вже від березня 1941 року з особистої ініціативи Степана Бандери сам очолив референтуру СБ Центрального Проводу ОУН, фактично ставши шефом цієї підпільної спецслужби.
Під керівництвом Микола Арсенича почалося розгортання ефективної мережі органів СБ на всіх територіях, де діяло підпілля. Нові підрозділи СБ формувалися як незалежні від місцевих проводів ОУН структури, що підпорядковувалися лише по вертикалі безпосередньо керівнику Служби безпеки.
СБ ОУН розбудовували за зразком державних спецслужб, але пристосовували до умов підпільної боротьби. В ухваленій у травні 1941 року інструкції «Боротьба й діяльність ОУН під час війни» зазначалось: «Служба безпеки — це другий важливий державний сектор, що його ОУН мусить, по змозі, як найсильніше опанувати».
В цей час Провід ОУН (б) співпрацював зі спецслужбами третього райху, сподіваючись використати майбутню німецько-радянську війну для проголошення української державності. Микола Арсенич та його соратники готували СБ до виконання функцій контррозвідки, охорони керівництва та боротьби з ворогами на визволених територіях, плануючи зробити СБ основою майбутнього державного апарату безпеки.
Примірник Акту відновлення Української Держави з автографом Ярослава Стецька
Найкращий конспіратор на чолі підпільної спецслужби
Після провалу планів швидкого відновлення української державності діяльність СБ ОУН зазнала суттєвої трансформації. Микола Арсенич остаточно перебрав на себе функції керівника Служби безпеки, ставши єдиним центром ухвалення рішень у сфері контррозвідки й охорони підпілля.
Восени 1941 року на Першій конференції керівного складу ОУН (б) у селі Сороки було ухвалено курс на розрив із німцями, яких визнали зрадниками попередніх домовленостей. У цих умовах СБ отримала завдання перейти від розбудови структур до реальної боротьби — захисту кадрів від арештів і репресій окупаційної влади, виявлення німецької та радянської агентури, посилення конспірації.
Так замість підготовки до організації державного апарату на визволених землях, СБ стала ключовим інструментом виживання підпілля. Вона розгорнула широку агентурну мережу, проводила розслідування випадків зрад і колаборації, організовувала акції проти ворожих інформаторів та забезпечувала охорону керівників організації. Також СБ проводила боротьбу з конкуруючими націоналістичними угрупованнями, здійснюючи «розробку» «мельниківців» (членів ОУН (м)).
Микола Арсенич «Михайло» (ліворуч) та Ростислав Волошин «Горбенко» (праворуч)
У 1942–1943 роках Арсенич керував створенням мережі повітових і районних референтур СБ, організовував курси підготовки кадрів і формував боївки для виконання оперативних завдань. Кожен повітовий або районний підрозділ СБ мав власного референта (голову), 2–3 слідчих, 10–20 бойовиків, а також архіваріуса для ведення таємної документації.
СБ активно проводила операції проти ворожих агентів, зрадників і колаборантів, захищаючи підпілля від репресій. Саме в цей час СБ перетворилася на «державу в державі» в структурі ОУН, а Микола Арсенич здобув репутацію одного з найкращих конспіраторів підпілля.
У 1943 році він був делегатом III Надзвичайного збору ОУН, де ухвалили курс на масову збройну боротьбу та створення УПА. Микола Арсенич інтегрував СБ у систему командування повстанської армії й запровадив внутрішній контроль над прийомом новобранців.
Охоронна боївка Служби безпеки ОУН(б) керівника ОУН Західноукраїнських земель (ЗУЗ) Романа Кравчука (фото з архіву СБУ)
Шпигуноманія — чорна сторінка історії СБ ОУН
Саме в цей період СБ ОУН почала масштабні «чистки» у власних лавах. Їхньою метою було виявлення й усунення ворожої агентури, а також «чужого елементу» — навіть тих українців зі сходу країни (східняків) чи членів ОУН, які лише потенційно могли стати небезпечними.
«Чистки» були відповіддю на провокації радянських спецслужб, які не лише насичували підпілля своєю агентурою, а й підкидали фальшиві списки та фотомонтажі, щоб скомпрометувати повстанців і посіяти взаємну підозру.
Наказ про проведення таких операцій надійшов особисто від Степана Бандери, який наполягав на ліквідації ненадійних елементів «якнайбільш таємно» в ім’я збереження руху. Наймасовіші кампанії відбулися на Волині, в окрузі УПА-«Північ», де діяли розгалужені структури СБ під проводом Дмитра Клячківського («Клима Савура»).
Дмитро-Роман Клячківський («Клим Савур»)
Микола Арсенич не ставив собі за мету максимально знищувати ворогів, а прагнув виявляти «слабкі місця» в мережі. Часто підозрюваних не страчували, а виключали з організації або скеровували до УПА для «спокути кров’ю».
Попри це, шпигуноманія все одно призводила до значних втрат, розколів і навіть ліквідації провідних діячів українського націоналістичного руху. Масштаби репресій були значними: лише за дев’ять місяців 1945 року на Волині ліквідували 889 осіб із 938 перевірених.
Жорстокі методи допитів і страти викликали критику з боку провідників, зокрема Василя Кука, який наголошував, що зізнання, вибиті під тортурами, не можуть вважатися доказами. Сам Микола Арсенич також визнавав, що тортури змушують людину зізнатися у будь-чому, навіть в абсолютно неймовірних речах.
Боївка Служби безпеки ОУН у Карпатах, кінець 1940-х років
«Якщо ми не піднімемо Схід, то в нас не найдеться гідних наступників…»
У 1944 році, разом із провідниками ОУН(б), Микола Арсенич брав участь у переговорах із представниками німецьких спецслужб, намагаючись домовитися про спільну боротьбу проти СРСР, а також був одним із розробників планів переходу підпілля до тривалої партизанської війни після повернення радянської влади.
Після вигнання нацистів та поновлення радянської влади над Україною Микола Арсенич продовжував керувати підпільною СБ, координував дії проти радянських органів держбезпеки та розробляв тактичні схеми для збереження боєздатності руху.
Він організовував перевірку кадрів, чистки від агентури та контроль над інформаційними потоками, щоб запобігти масовим провалам. У цей час СБ стала ключовим інструментом виживання українського визвольного руху й під його керівництвом залишалася боєздатною навіть в умовах масштабних чекістських операцій
В останньому відомому листі до головнокомандувача УПА Романа Шухевича від 11 січня 1947 року Микола Арсенич писав про потребу реорганізації підпілля та перехід до затяжної тактики боротьби проти більшовицького режиму. Він прямо зазначав: «Якщо ми не піднімемо Схід, то в нас не найдеться гідних наступників нашої боротьби… але на найближчий час перспектив немає і навряд чи будуть протягом найближчих декількох десятків, а може і сотень років».
План-схема криївки, в якій загинув Микола Арсенич
Радянські органи держбезпеки докладали надзвичайних зусиль, щоб вистежити і ліквідувати керівника ОУНівської контррозвідки. Його місцеперебування вдалося розкрити через зраду — 1945 року чекісти завербували особисту зв’язкову Микола Арсенича, яка видала район його сховку.
Надалі проти «генерала безпеки» не раз проводилися облави. Двічі до Москви надходили помилкові звіти про загибель Арсенича, і лише з третьої спроби його ліквідація стала реальністю, про що особисто доповіли Лавретію Берії.
23 січня 1947 року оперативні групи МДБ оточили бункер Миколи Арсенича в лісі поблизу села Жуки Бережанського району Тернопільської області. Не бажаючи здаватись, він спалив секретні документи СБ, застрелив свою дружину Ганну Гуньку, яка була його секретаркою і референткою жіночої мережі ОУН (псевдо «Галушка»), і потім вчинив самогубство.
Пам’ятник Миколі Арсеничу на малій батьківщині (скульптор Петро Штаєр)
Вшанування пам’яті генерала контррозвідки УПА
Під час війни Микола Арсенич-Березовський мав ранг майора безпеки УПА — це найвище спеціальне звання він отримав за життя у 1944 році, коли СБ ОУН остаточно інтегрували в структури УПА.
Його діяльність на чолі служби безпеки відзначили рішенням Української Головної Визвольної Ради — 8 лютого 1946 року Миколу Арсенича нагородили Золотим Хрестом Заслуги УПА, який був однією з найвищих нагород підпілля.
Вже після загибелі, 12 жовтня 1952 року, Провід ОУН ухвалив рішення посмертно підвищити Миколу Арсенича до звання генерал-хорунжого безпеки УПА. Таким чином Микола Арсенич став єдиним в історії визвольного руху генералом служби безпеки і водночас символом високого професійного рівня української контррозвідки.
Нагорода Миколи Арсенича, вручена його племіннику Василеві Арсеничу
У незалежній Україні постать Миколи Арсенича отримала належне вшанування. На місці загибелі Миколи Арсенича поблизу села Жуки на Тернопільщині з ініціативи місцевих патріотів встановлено дерев’яний пам’ятний хрест.
2 лютого 1997 року в його рідному селі Нижній Березів на фасаді школи відкрито меморіальну дошку з барельєфом Миколи Арсенича. 17 листопада 2013 року там же шефу СБ ОУН було урочисто відкрито пам’ятник. Також на честь Миколи Арсенича названо низку вулиць у різних населених пунктах. Зокрема, його ім’я носять вулиці у містах Коломия, Звягель, Івано-Франківськ, Львів та Дніпро.
23 травня 2018 року в місті Косів племінник генерал-хорунжого УПА Миколи Арсенича Василь Арсенич отримав із рук громадських діячів почесну нагороду дядька — Золотий Хрест Заслуги УПА (№ 024). Цю символічну відзнаку передала Координаційна рада з вшанування пам’яті ОУН та УПА, щоб вшанувати внесок Миколи Арсенича у визвольну боротьбу.
14 жовтня 2022 року Український інститут національної пам’яті у співпраці з Івано-Франківським обласним музеєм визвольної боротьби імені Степана Бандери у межах відеопроєкту «Нескорені» до Дня захисників і захисниць України та 80-річчя УПА розповів про племінника Миколи Арсенича Василя Арсенича на позивний «Зірка», який пішов захищати Україну від російської агресії у 2017 році.
До 2019 року включно Василь Арсенич воював у районі Павлополя, Чермалика та Новотроїцького на Донеччині у складі 1-го окремого батальйону добровольчого корпусу «Правий сектор». З 2022 року він став солдатом підрозділу «Карпатська Січ», який бере участь у боях проти російських окупантів на півдні України.
Так під час відсічі новітньої збройної агресії росії проти українського народу та держави України проявився зв’язок поколінь українців, які боролися за свободу й державність у минулому та продовжують відстоювати незалежну національну державу нині.
Створення найдовшого елементу “весільної долі” у межах традиційного обряду “Заплітання долі”
27 вересня 2025 року в селі Крупське Стрийського району Львівської області відбулася знакова подія для збереження українських весільних традицій. Місцева громада та волонтери встановили новий рекорд України – «Створення найдовшого елементу “весільної долі” у межах традиційного обряду “Заплітання долі”».
Рекорд у двох категоріях
Символічний елемент, створений у рамках давнього весільного звичаю, сягнув у довжину 15 метрів 32 сантиметри. Досягнення було офіційно зафіксовано представниками Книги світових рекордів Іваном та Надією Лозан одразу у двох категоріях: «Розміри» та «Вперше».
Створення найдовшого елементу “весільної долі” у межах традиційного обряду “Заплітання долі”
Фіксація відбулася на території фермерського господарства «ОВОЧІВНИЦТВО» у селі Крупське, що стало символічним місцем для вшанування аграрних та культурних традицій краю.
«Дуже важливо, коли наші традиції зберігаються і передаються з покоління в покоління. Завдяки таким ініціативам ми не лише популяризуємо українську культуру, а й формуємо цінності для нашого підростаючого покоління», — наголосили представники Книги рекордів під час церемонії.
Створення найдовшого елементу “весільної долі” у межах традиційного обряду “Заплітання долі”
Збереження давнього обряду
Обряд «Заплітання долі» є одним із найдавніших українських весільних звичаїв. Він символізує єдність, благословення роду та неперервність життєвого шляху майбутнього подружжя. Сама «весільна доля» є важливим елементом обряду, що традиційно являє собою довге плетиво, стрічку чи рушник, який символічно пов’язує наречених. Встановленням рекордної довжини організатори підкреслили цінність довгого та щасливого спільного життя.
Спільна ініціатива громади та ветеранів
До організації та проведення культурно-мистецької події долучилися численні представники місцевої громади, волонтери, діячі культури та навіть ветерани російсько-української війни.
Створення найдовшого елементу “весільної долі” у межах традиційного обряду “Заплітання долі”
Серед ключових ініціаторів та учасників були:
Олег Ціздин – ветеран, голова правління ГО «Справа ветерана».
Марія Морикінь – керівник фермерського господарства «Овочівництво», яке надало локацію.
Ольга Боднар – завідувач сектору культурної спадщини Стрийської районної адміністрації.
Народний фольклорний ансамбль «Джерело» Міського будинку культури «Молодість».
Участь ветеранів та волонтерів підкреслює, що збереження культурної спадщини та національних традицій є частиною боротьби за українську ідентичність. Новий рекорд став важливим внеском у популяризацію унікальних звичаїв Опілля та Львівщини.
У Національній бібліотеці Польщі вдалося виявити цікавий фонд документів, що стосуються історії Олеського замку, розташованого на Львівщині. Малюнки та описи, що зберігаються в цьому...
