Україна зазнала непоправної втрати – 24 липня 2025 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди на 57-му році життя загинув народний депутат України IX скликання, відомий підприємець, культурний та громадський діяч Ярослав Рущишин. Трагічна подія сталася близько 21:45 поблизу села Бабухів Івано-Франківського району.
За попередньою інформацією, Ярослав Рущишин, керуючи мотоциклом Harley-Davidson, не впорався з керуванням та зіткнувся з трактором, що рухався в попутному напрямку. Від отриманих травм політик помер під час транспортування до медичного закладу.
Новина про його смерть сколихнула українське суспільство. Колеги, друзі та численні прихильники висловлюють глибокі співчуття родині та близьким Ярослава Рущишина. Володимир Телюк, який повідомив про трагедію у соціальних мережах, назвав його “надзвичайною людиною: розумним, порядним, чесним, надзвичайно вільним і скромним та з чудовим почуттям смаку й гумору”.
Життєвий шлях та внесок Ярослава Рущишина:
Ярослав Рущишин народився 29 жовтня 1967 року у Львові. Його життя було сповнене активної діяльності та значних досягнень у різних сферах.
Політична діяльність: У 2019 році Ярослав Рущишин був обраний народним депутатом України 9-го скликання від партії “Голос” по мажоритарному округу №117 (Львівська область). У Верховній Раді він обіймав посаду секретаря Комітету з питань економічного розвитку, активно виступаючи за економічні реформи, розвиток підприємництва та боротьбу з корупцією. До цього, у 2006-2010 роках, був депутатом Львівської обласної ради.
Підприємницька діяльність: Він був успішним підприємцем, ексдиректором АТ «Троттола» – мережі швейних фабрик на Західній Україні.
Громадська та культурна діяльність: Ярослав Рущишин був співзасновником легендарного Мистецького об’єднання «Дзиґа», яке стало знаковим осередком сучасного мистецтва у Львові. Він також був одним із співзасновників «Львівської газети» та Львівської бізнес-школи УКУ, почесним сенатором та меценатом Українського католицького університету. Активно підтримував талановитих студентів, був одним із головних фундаторів храму Блаженних мучеників УГКЦ на вулиці Стрийській. На початку 1990-х років був одним з організаторів студентського голодування на Майдані Незалежності (“Революція на граніті”).
Особистість: Ярослав Рущишин був відомий своєю прихильністю до освіти протягом усього життя, вільно володів кількома іноземними мовами. Він любив подорожувати на мотоциклі та велосипеді, колекціонував старовинні праски.
Ярослав Рущишин залишив по собі вагомий слід в історії Львова та всієї України, будучи прикладом відданого служіння громаді та країні.
Будинок стрийського окружного суду в часи радянської окупації
У самому серці Стрия стоїть велична споруда, що вже понад століття є свідком змін епох та символом незламності українського духу. Це будівля колишнього Окружного суду — яскравий зразок історизму з елементами неоренесансу, що вражає не лише своїми масштабами та архітектурною досконалістю, а й глибоким символічним значенням для міста. До слова, це перший триповерховий будинок Стрия [1].
Стрий, будинок краєпвого суду. Поштівка початку ХХ століття
Ця монументальна триповерхова будівля охоплює площу в 1508 м² та має габаритні розміри 37,5 х 55 м. Її архітектура витримана в стилі історизму з елементами неоренесансу, що надає їй особливої величі та вишуканості. Розпланувальна структура — коридорного типу з одностороннім розташуванням приміщень, що було типовим для адміністративних будівель того часу [2]. Композиція головного фасаду центрально-осьова, з акцентом на портал головного входу та аттикову балюстраду з люкарною. Бічні крила виокремлені профілями з рустуванням, що додає фасаду рельєфності та глибини. Лінійний руст також підкреслює фасадну стіну та лучкові сандрики вікон першого поверху. На другому поверсі ми бачимо сегментні сандрики, а на третьому — лучкові завершення з замковими каменями, що створює цікавий ритм та різноманіття в декорі віконних отворів. Фасади завершуються профільованим карнизом із дентикулами, який надає будівлі завершеного та елегантного вигляду [1].
Круслення стрийського окружного суду, фасад, 1890 рік
Оформлення бічних крил будівлі повторює мотиви головного фасаду, підтримуючи загальну гармонію архітектурного ансамблю. Фасади подвір’я також декоровані лінійним рустуванням, що свідчить про увагу до деталей навіть у менш видимих частинах споруди. Вікна першого і третього поверхів завершуються рустованими лучками, на другому — лінійними сандриками-поличками, що додає варіативності в оздобленні фасадів [1].
Круслення стрийського окружного суду, фертикальний розріз, 1890 рік
Свідчення минулого: Інтер’єри та кахлеві печі
В інтер’єрі будівлі збереглися риси естетики 1970-х років, що відображає період її використання у радянську добу. Проте, у період незалежної України, сходову клітку було оздоблено настінним розписом на шевченківську й патріотичну тематику, що є яскравим свідченням національного відродження та прагнення до збереження культурної спадщини [3]. Підлога коридорів викладена метлаською плиткою, яка була популярною у кінці XIX — на початку XX століття завдяки своїй міцності та естетичності. У кімнатах зберігся паркет, що додає інтер’єру особливого шарму та автентичності.
Стрий, будинок краєпвого суду. Поштівка початку ХХ століття
Особливою окрасою інтер’єру є кахлеві печі, яких збереглося загалом десять. Ці печі є справжніми витворами мистецтва, адже кахлі традиційні, з квітчастими й ромбічними орнаментами, характерними для того періоду. На одвірку однієї з печей збережено унікальний напис: «Rappaport i Margulies w Przemyślu», що вказує на виробника або постачальника кахлів. Це не лише цікавий факт, а й важлива історична деталь, яка дозволяє глибше дослідити торговельні та ремісничі зв’язки регіону [4]. Одна з печей — без орнаменту, з простими плитками — датується міжвоєнним періодом, що свідчить про зміни у стилістиці та матеріалах з часом [1].
Стрий, будинок краєпвого суду. Поштівка початку ХХ століття
Судова система Галичини та роль Стрийського суду
Історія будівлі тісно пов’язана з розвитком судової системи в Галичині. У 1849 році в Галичині було створено 218 судових повітів, що стало значним кроком до впорядкування правосуддя. З 1867 року запроваджено триступеневу систему судочинства: повітові, окружні й вищі крайові суди [5, с. 147]. Стрийський окружний суд, як суд другої інстанції, входив до юрисдикції Львівського вищого крайового суду, що підкреслює його важливість у системі правосуддя регіону [1].
Стрий, будинок краєпвого суду. Поштівка початку ХХ століття
Урочисте відкриття будівлі Окружного суду відбулося у жовтні 1897 року. Проєкт розробив талановитий архітектор Франциск Сковрон, а реалізував його місцевий будівничий Юзеф Турек під керівництвом інженера В. Будзинського. Ці імена назавжди вписані в історію Стрия як творців цієї архітектурної перлини [1]. На аттику будівлі колись був латинський напис «Fiat justitia» («Нехай здійсниться правосуддя»), який, на жаль, не зберігся до наших днів. Цей вислів підкреслював основне призначення споруди та її символічне значення для міста [2]. Для зведення цієї важливої установи місто надало земельну ділянку й виділило значну на той час суму – 40 тисяч корон [1].
Стрий, вулиця Третього травня. Поштівка початку ХХ століття
У приміщенні суду також розміщувалися повітовий суд і прокуратура, що робило його центральним осередком правосуддя в регіоні [1]. У міжвоєнний період, у складі Польської держави, установа продовжила свою діяльність. Після судової реформи 1928 року тут розглядалися важливі цивільні й кримінальні справи, що не підлягали юрисдикції нижчих судів і потребували апеляційного розгляду [6, с. 231]. Стрийський окружний суд обслуговував значну територію, яка охоплювала Стрийський, Сколівський та Жидачівський повіти, що свідчить про його широку юрисдикцію та вплив [1].
Стрий, вулиця Третього травня. Поштівка початку ХХ століття
Символ національного відродження
Із плином часу будівля змінила свою функцію, але не значення. Сьогодні тут розташована Стрийська міська рада, що символізує її перетворення з осередку правосуддя на центр місцевого самоврядування [1]. Саме на її фасаді 14 березня 1990 року вперше в Україні замайорів синьо-жовтий прапор — символ відродження національної гідності та незалежності [7]. Цей історичний момент став однією з перших ластівок української незалежності, а будівля колишнього суду стала її мовчазним, але красномовним свідком.
Архітектурна перлина Стрия й надалі залишається знаковим простором міської ідентичності та історичної пам’яті, що зберігає у собі відгомін минулих епох і водночас символізує сучасність та майбутнє міста.
Микола ЗАКУСОВ
Список використаних джерел:
Інформація надана користувачем та підтверджена архітектурними дослідженнями.
Парцей М.С. Архітектура Стрия кінця ХІХ – початку ХХ століття: стилістичні особливості та збереження спадщини. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2018. – С. 56.
Волков М.М. Історія українського мистецтва: від давнини до сучасності. Київ: Мистецтво, 2012. – С. 412.
Чеська делегація на чолі із сенаторами парламенту Чеської Республіки Зденєком Папоушеком та Давідом Смоляком прибула до Львова в межах участі у Місяці авторських читань (МАЧ). Це найбільший у Центральній Європі транскордонний літературний фестиваль, що цьогоріч відбувається вже вдесяте.
До чеської делегації увійшли сенатори Зденєк Папоушек та Давід Смоляк, радник міністра культури Ондржей Храст, журналіст Їржі Паш, Люці Регорікова та був присутній український поет і музикант Григорій Семенчук.
Окрім участі в культурній програмі, делегація скористалася нагодою зустрітися з начальником Львівської ОВА Максимом Козицьким, щоб дізнатися поточну ситуацію в регіоні, ознайомитися з викликами, з якими стикається область у зв’язку з війною, та обговорити питання розвитку бізнесу, культурної співпраці, підтримки системи охорони здоров’я й освітніх проєктів. Під час зустрічі також йшлося про допомогу внутрішньо переміщеним особам, інклюзивність інфраструктури,інвестиції у відбудову регіону.
Максим Козицький подякував чеській стороні за вагому підтримку України на міжнародній арені під час війни, за прихисток для українців у Чехії, гуманітарну та військову допомогу.
«Львівщина залишається прихистком для понад 200 тисяч вимушено переміщених осіб. Також щотижня приймаємо евакуаційні потяги з людьми з інвалідністю та старшими людьми. Окрім цього, постійно зустрічаємо поранених військових із фронту. Вони проходять лікування в обласних лікарнях, що створює серйозне навантаження на медичну систему», – зазначив Максим Козицький.
Учасники обговорили ключові гуманітарні проєкти на території Львівщини, які реалізували спільно з Чеською Республікою. Серед них – облаштування житла для ВПО в межах проєктів організації People in Need, підтримка медичних установ та передача обладнання для операційних у Львівському обласному госпіталю ветеранів імені Юрія Липи та для Перинатального центру.
Окремо сторони зосередилися на майбутній десятій медичній місії чеських лікарів.
«У серпні до Львівського обласного госпіталю ветеранів війн та репресованих імені Юрія Липи знову приїдуть чеські хірурги. Разом з українськими хірургами проведуть десятки реконструктивних операцій для військових, які зазнали важких поранень на фронті.
Уже понад два роки чеські лікарі допомагають українським ветеранам. Вони провели сотню складних операцій, привозять імпланти, навчальні програми та передають досвід. Це не просто допомога – це рятівне партнерство», – зазначив очільник області.
Загалом завдяки ініціативі вдалося здійснити понад 100 операцій і стільки ж консультацій. Більшість пацієнтів – українські захисники.
Присутні також обговорили реалізацію масштабного проєкту «Renovation and modernization of hospitals in Ukraine», який передбачає грантове і кредитне фінансування реконструкції медичних закладів Львівщини, зокрема госпіталю у Винниках. Загальна сума інвестицій може перевищити 30 мільйонів євро.
Окрему увагу приділили розвитку професійно-технічної освіти, яка має забезпечити регіон фахівцями для відновлення країни. Йшлося також про можливу співпрацю у сфері освіти для ВПО, підтримку модернізації гуртожитків.
Також йшлося про виклики, з якими стикається бізнес.
Учасники зустрічі говорили про важливість культурної дипломатії. З 21 по 24 серпня у Брно проведуть перший Фестиваль української культури «Будь ласка». Це важлива ініціатива для поглиблення світоглядного діалогу між Україною та Чехією.
Окрім цього, восени на Львівщині відбудеться виставка «Чеські сни» – спільний мистецький проєкт, який покликаний глибше ознайомити українців із сучасною культурою Чехії.
У вівторок, 29 липня 2025 року, о 15:00 у Львівському музеї історії релігії (вул. Музейна, 1) відбудеться презентація виставки «Митрополит Андрей Шептицький. Реліквії». Ця експозиція присвячена 160-й річниці від дня народження митрополита Української греко-католицької церкви, Слуги Божого Андрея Шептицького.
Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський Андрей Шептицький, 1900 рік
Музей багато років послідовно вшановує постать Митрополита – духовного провідника українського народу, видатного мецената та культурного діяча. Науковці музею організовували численні виставки, присвячені різним аспектам його життя та діяльності, серед яких:
«Благословляю і молюся» (до 125-ї річниці від дня народження)
«Рятуймо братів» (до 75-річчя Голодомору в Україні)
«Голгофа» (до 50-річчя Львівського псевдо-собору УГКЦ 1946 року)
«Служіння і слово»
«Репресована церква»
«Ті, що рятували світ» (акція порятунку євреїв у роки Другої світової війни, організована Митрополитом Андреєм Шептицьким)
«Листопадові дні родини Шептицьких»
«З родинного альбому родини Шептицьких»
«На скелі віри» (до 150-річчя від дня народження)
Омофор Митрополита Андрея Шептицького
Ці експозиції стали інтелектуальною та духовною хронікою, що розкривала Шептицького не лише як митрополита, а й як людину дії, високої моралі та національного лідера, який випередив свій час.
Екслібрис книгозбірні Митрополита Андрея Шептицького Автор Модест Сосенко
Сьогоднішня виставка є продовженням цього великого музейного діалогу з постаттю, що й досі промовляє до нас. У колекції музею зібрані унікальні пам’ятки, які мають безпосереднє відношення до особи Митрополита: омофор, кліше для виготовлення антимінса, срібний свічник з єпископським гербом, антимінс, підписаний Андреєм Шептицьким, книги з приватної бібліотеки та документи з особистим підписом. Відвідувачі також матимуть змогу прослухати унікальний аудіозапис голосу та переглянути документальні кадри, що зберегли образ цієї легендарної людини.
Документ з особистим підписом Андрея Шептицького
В умовах обмежень в експозиційній роботі, спричинених російсько-українською війною, цією скромною виставкою ми віддаємо шану Великій Людині – видатному синові українського народу. Це ще одна нагода зазирнути в епоху Шептицького та відчути силу його духу, що жевріє й нині – у наших храмах, музеях, серцях і молитвах.
Наталія МАТЛАШЕНКО, завідувачка відділу УГКЦ та Олена МАЛЮГА, наукова співробітниця ЛМІР
Сьогодні музика стала невід’ємною частиною багатьох тренувань, особливо у бігунів. Використання музики у програма для бігу допомагає не лише підтримувати мотивацію, а й контролювати ритм кроків, що робить тренування більш ефективними. Але чи справді музика може змінити бігову ходу, вплинути на техніку та результати? Розглянемо це детальніше на основі сучасних досліджень і практичних спостережень.
Музика як ритмічний стимул для бігу
Головною перевагою музики є її ритмічність, яка дозволяє синхронізувати рухи тіла з мелодією. Бігуни часто інтуїтивно підлаштовують частоту кроків під темп музики, що позитивно впливає на стабільність бігової ходи і зменшує енергетичні витрати. Включення музики у програму для бігу допомагає підтримувати сталий темп, покращує координацію та запобігає розсіяності уваги.
Наукові експерименти доводять, що бігуни, які біжать у ритм музики, можуть зекономити до 8% енергії. Це особливо важливо при тривалих дистанціях, де економія сил безпосередньо впливає на загальний результат.
Музика і контроль техніки бігу
Темп музики є ключовим фактором, що впливає на параметри бігової ходи — довжину кроку та каденс (частоту кроків). Швидка музика стимулює збільшення каденсу, що у свою чергу зменшує навантаження на суглоби і покращує швидкість. Бігуни, які прагнуть покращити техніку, активно використовують такі музичні треки у своїй програмі для бігу.
Натомість повільніша музика допомагає розслабитися, контролювати дихання і уникнути перенапруження м’язів, що особливо корисно під час відновлювальних пробіжок.
Психологічний вплив музики під час бігу
Окрім фізіологічного впливу, музика має сильний психологічний ефект. Вона мотивує, покращує настрій і знижує відчуття втоми та дискомфорту. Біг під улюблені композиції допомагає бігунові сфокусуватися на позитивних емоціях, відволіктися від болю чи напруги, що значно подовжує тривалість і якість тренування.
Наукові дані про вплив музики на біг
За даними дослідження, опублікованого в Journal of Sports Sciences, використання музики з відповідним темпом значно покращує ритмічність кроків, знижує розсіяність уваги і підвищує загальну ефективність бігу. Бігуни під музикою демонструють кращу координацію рухів та більшу витривалість, що позитивно позначається на спортивних результатах.
Водночас варто зазначити, що надто гучна або невідповідна за стилем музика може негативно впливати на бігову ходу, створюючи дискомфорт і роздратування.
Як правильно обрати музику для бігу
Щоб музика була дійсно корисною для бігу, необхідно дотримуватися кількох простих правил:
Темп музики має відповідати бажаному каденсу — оптимально 150–180 ударів на хвилину.
Вибирайте музику, що мотивує, але не відволікає.
Гучність має бути комфортною і безпечною, особливо при бігу на вулиці, щоб не заглушати навколишні звуки.
Складання спеціального плейлиста з урахуванням фаз тренування — розминки, основної частини та заминки — допоможе краще контролювати темп і ефективність бігу в рамках вашої програми для бігу.
Обмеження та рекомендації щодо використання музики
Музика не завжди корисна. Під час бігу в міських умовах занадто гучні навушники можуть заважати чути сигнали оточення, що небезпечно. Також деякі спортсмени віддають перевагу тренуванням у тиші, щоб краще відчути своє тіло і дихання.
Крім того, потрібно звертати увагу на власні відчуття і не дозволяти музиці відволікати або дезорганізовувати рух.
Підсумки
Музика може суттєво змінити бігову ходу, впливаючи на ритм, техніку та мотивацію. Вона допомагає підтримувати сталий темп, покращує координацію і знижує втому, що робить тренування більш ефективними. Важливо правильно підібрати темп і стиль музики та враховувати особливості власного організму.
Отже, використання музики у вашій програмі для бігу — це не лише спосіб підняти настрій, а й науково обґрунтований інструмент для покращення техніки та результатів. Біжіть у ритм і відчуйте позитивні зміни в своєму бігу!
Сьогодні хочемо познайомити читачів із публікацією про розкопки у древньому місті Белзі, що проводилися у 1930-х роках археологом Ярославом Пастернаком на «Клименщині» та історією неіснуючої сьогодні церкви Св. Климента.
Стаття була надрукована у газеті “Українські вісти” (№ 23 від 02 лютого 1937 р.) під криптонімом “Гр. П-ів”. Текст публікації залишаємо оригінальним.
Вид на місто Белз, 1847 рік. Худ. Мацей Богуш Зигмунт Стенчинський
ЦЕРКВА СВ. КЛИМЕНТА в БЕЛЗІ
Цікаві висліди археольоґічних розкопок
Княжий город Белз, колись столиця самостійного Белзького Князівства, пізніше, за польських часів аж до кінця майже XVIII ст. окремого воєвідства, є одним із найстарших галицьких міст. Його приналежність до Галичини властиво припадкова. Белз лежить на території старої Волині, на території південно-волинського діялєкту, і щойно політичні границі Австрійської Держави втягнули його з околицею до Галичини – й нині він по галицькому боці «сокальського кордону». Перша записана про Белз згадка походить із 1030 р., коли його відібрав від поляків Князь Ярослав Мудрий; але немає ніякого сумніву, що Белз значно давніший, що він належав до політичної орґанізації «червенських городів», колись самостійної, пізніше занепавшої, й остаточно в 981 році прилученої до Київської Держави Володимира Великого. Напевно не можемо сказати, чи Белз давніший від словянських часів, але й так він, як сказано, один із найстарших західно-українських городів.
Сьогоднішнє українське громадянство міста Белза, горде старинністю княжого города, почало шукати слідів побуту й культури княжих часів, доби найбільшого розцвіту Белза. Але письменні памятки з тих часів про Белз скупенькі. Тому розпочато досліди над землею і скритих у ній памятках. Це єдиний правильний шлях дослідів у випадках, коли немає достаточної кількости письменних джерел. Найстарші карти історії записує тоді археольоґія – що з останків культури в землі (гроби, посуда, знаряди, останки будівель і т. д.) вміє відтворити життя людини в часах, коли історія через недостачу письменних останків мусить мовчати. Громадяни Белза в розумінні ваги археольоґічних розкопок запросили на місце дра Ярослава Пастернака, директора Музею Наук. Т-ва їм. Шевченка у Львові, вже заслуженого в нашій науці, й він провадив на місці розкопки.
Панорама Белза, малюнок 1840-ві роки
Особливу увагу притягав до себе горбок серед багнищ на південь від міста, званий «Клименщина». Під цим іменем згадується сіножать, що в 1 пол. XVIII ст. належала до тодішнього (нині неіснуючого) белзького василіанського манастиря. Очевидно вже зі самої назви можна було заключати, що там колись була церква, посвячена св. Климентові. Документальні вістки, збережені в місцевім парохіяльнім архіві, потверджують такий здогад. В однім документі з 1636 року (знанім лише зі згадки в 1776 році), згадується «поле, де давніше стояла церква св. Климента, що була погоріла». Це, очевидно, мусіло статися дуже давно, коли вже на тім полі була сіножать – і здається лише сама назва казала про колишню церкву, так тоді, як і тепер. І справді, в люстрації з 1563 р. згадані інші церкви, а про церкву св. Климента нема згадки, отже її вже тоді, в 2-і й пол. XVI ст. не було. Це вже й усі дані про «Клименщину» (крім, звичайно, пізніших згадок про сіножать).
Коли ж могла бути збудована отся церква? Історик радить собі в той спосіб, що звертається до часів, коли в нас процвітав культ св. Климента. Це найстарший культ святого в давній Україні, бо почався в нас уже рівночасно з прийняттям христіянства за Володимира Великого: св. Климентові посвячена бічна церква при київській Десятинній – церквою св. Климента називає її німецький Єпископ Тітмар мерзебурзьккй в 1018 році. Там лежали мощі св. Климента (голова), одного з перших Папів († ок. 100 р), що помер мученичою смертю на засланні в Криму. Там лежали його мощі аж до 861 р., коли то Апостол словян, св. Кирило, добув їх і перевіз до Риму. З Риму й одержав їх Володимир В. якраз у 988 році, умістив у найстаршій мурованій українській церкві (Десятинній) і велів себе в ній поховати. Знаємо з західно-європейських джерел, що й Ярослав Мудрий дорожив мощами св. Климента й показував їх французькому гостеві, Єп. Роґерові, а Ярослав, як знаємо, відібрав від поляків Белз у 1030 р. Ще раз виступають мощі св. Климента як предмет глибокого культу в 1147 році, при поставленні Митрополитом Клима Смолятича проти волі Византії. З того правдоподібно часу маємо й похвальне слово в честь св. Климента, це він названий «непорушною основою Христової Церкви, що Її не переможуть пекельні ворота, постійним заступником Руської Землі». Пізніше ці мощі десь пропадають (пор. Т. К., Культ св. Климента Папи в давній Україні. «Нова Зоря», 1935, ч. 14). Ще раз виступає культ св. Климента в 1153 р., коли Ніфонт, новгородський Єпископ (з роду м. і. киянин, постиженець Печерської Лаври, але – противник Клима Смолятича), побудував у Ладозі (нед. Новгороду Вел.) муровану церкву в честь св. Климента. Але крім цих двох, церков, київської й ладозької, не знаємо ні одної більше церкви в честь св. Климента в старій Україні, ні загалом на сході Європи, лише – белзьку, оскільки її можна віднести до княжих часів.
Ярослав Пастернак
Тут забирає слово археольоґія. Розкопки дра Пастернака виявили ось що: «Клименщина» положена серед мочарів, Є це подовгасте підвищення, що його навмисне для будови насипано серед мочарів. Розкопки виявили, що тут дійсно стояла деревяна будова в княжих часах. При цій будові не знайдено ніяких слідів жіночого побуту. Що більше, знайшовся тут цвинтар із 34 небіжчиками, самими мужчинами; з них один мав під головою камінь. Знайдена кераміка (посуд) вказує на княжу добу. Небіжчики уложені лицями до сходу, що вказувало б на східний обряд. З того виходить, що в княжих часах був тут манастир, із цвинтарем довкруги церкви (що все було в княжі часи), де ховано монахів. Це, очевидно, й був манастир св. Климента, якого память збереглася в традиції (на основі ласкаво уділених інформацій дра Я.Пастернака).
З того, що подано вище, можна зробити такі висновки. В княжих часах існувала в Белзі церква св. Климента. Це не могла бути парохіяльна церква, бо положена далеко від міста, серед мочарів, і хіба міг це бути манастир, віддалений від гамірного життя. Крім того він був почасти й укріпленим місцем, можна його звязати зі системою укріплень замку. Археольоґічні розкопки на замку дали сліди княжої доби з XI століття, отже може й із часів Ярослава Мудрого.
Вигляд міста Белз зі сторони залізничного вокзалу. Фото 1918-1939 рр.
Не було б нічого неможливого в тім, якби догадуватися, що може й манастир походить із XI ст. з часів Ярослава Мудрого, який, як ми бачили, спеціяльний культ мав для св. Климента. Але, щоби цю справу вирішити, треба б довести розкопки до кінця, бо ні на замку, ні на Клименщині, копання не доведене до кінця. Треба ще вложити праці й дещо грошей, а висновки будуть незвичайно цікаві, може ревеляційні. На всякий випадок манастир повстав не пізніше, середини XII століття, коли востаннє бачимо живучість культу св. Климента. До цього часу ведуть ще й такі міркування: 1636 року говорено, що церква св. Климента погоріла. Та цю традицію можемо прилапати на двох неточностях, по-перше – це не була лише церква, але й манастир, по-друге – ніяких слідів вогню досі не знайдено, отже мабуть вона не згоріла. Як бачимо, вже в 1 пол. XVII ст. не тямили нічого про цю церкву, а це вказувало б, що вже минуло яких 3-4 покоління (100-120 літ) від часу, коли існувала церква. Таким способом вона могла стояти найдалі до поч. XVI ст. Числячи, що деревяна церква, а ще будована серед болот, на місці обороннім; отже була певно сильно збудована, могла простояти 300-350 літ, ми могли б відсунути її оснування на XII -поч. XІІІ.ст., хоч не виключено, що вона давніша. Отсей здогадний рахунок веде нас знову до княжих часів.
Але, як кажемо, це покищо здогади. Щоби їх підтвердити, треба конечно довести розкопки до кінця. Як бачимо, розкопки на Клименщині переходять місцеве значення й набирають ширшого. Тому, треба висловити признання ініціятиві белжан і поставити їх як примір для інших княжих городів. Земля зберегла сліди давнього минулого. Археольоґи можуть його висвітлити. Але для того треба: зрозуміння справи й дещо (небагато!) грошей. Як бачимо по белзьких розкопках, вони дуже виплатилися!
На три дні, від 15 до 17 серпня, Львів стане літературною столицею України. На території !FESTrepublic (вул. Старознесенська, 24-26) відбуватиметься новий всеукраїнський книжковий фестиваль BestsellerFest 2025. У програмі — 70 літературних подій за участі найвідоміших українських письменників, презентації новинок від провідних видавництв, а також – книжковий ярмарок на 50 стендів, ексклюзивні автограф-сесії, драйвові вечірні концерти просто неба, дитячий простір, фудкорти, зони відпочинку.
Серед авторів бестселерів, які приїдуть у серпневий Львів на BestsellerFest 2025, — Оксана Забужко, Марія Матіос, Євгенія Кузнєцова, Ілларіон Павлюк, Василь Шкляр, Ірена Карпа, Павло Дерев’янко, Андрій Кокотюха, Максим Кідрук, Андрій Любка, Анастасія Левкова, Мирослав Дочинець, Люко Дашвар, Ірен Роздобудько, Галина Пагутяк, Володимир В’ятрович, Володимир Станчишин, Ярослав Грицак, Юрій Андрухович, Горіха Зерня, Ольга Войтенко та інші.
“Немає кращого способу спілкування письменника з читачем, ніж власне прочитана книжка, де можна знайти відповіді на всі питання щодо автора: світоглядні, естетичні, моральні, етичні та, зрештою, навіть політичні, — каже письменниця Марія Матіос. — І все ж безпосередня зустріч письменника з читачем — очі до очей, рука до руки — дає неймовірні «бонуси» як читачеві, так і авторові. Задля саме таких «бонусів», задля такого перетікання «крові», такого емоційного, інтелектуального донорства я ніколи не втомлююся спілкуватися зі своїми прихильниками. Сподіваюся, так буде і на BestsellerFest у Львові”.
“Я задумувала цей фестиваль як такий, на якому кожна людина відчуватиме свою важливість, потрібність, цінність, — зауважує засновницяфестивалю BestsellerFest, поетка та видавчиня Мар’яна Савка. — BestsellerFest збере найкращих українських авторів, видавців і читачів. У цій ланці кожен надзвичайно важливий та цінний один для одного. Гадаю, наш фестиваль подарує кожному саме такі відчуття і стане яскравою крапкою на мапі літературної України”.
Особливий вайб серпневого фестивалю доповнять вечірні концерти просто неба, хедлайнерами яких будуть відомі українські гурти з вокалістами-письменниками! Мова — про харизматичну Ірена Карпу і гурт “Фактично Самі” та ліричного Сергія Мартинюка і гурт “Фіолет”.
“Мені так часто ставлять запитання: “А хто ви більше – співачка чи письменниця?”. І ось, нарешті, є фестиваль, який допоможе знайти відповідь, — розповідає письменниця-співачка Ірена Карпа. — На BestsellerFest я виступатиму і як письменниця, і як співачка. І це дуже круто! Бо зазвичай на мої концерти приходять люди і дякують за книжки, на яких вони виросли — й стали незалежними, сильними, творчими. А на моїх книжкових виступах у мене постійно цікавляться: “А коли ваш наступний концерт?”… Тому я вже сама страшенно хочу на BestsellerFest — на цей новий, потужний фестиваль з сучасним вайбом і бажанням жити!”.
Також у музичній програмі — виступи Віктора Морозова, Руслана Горового, Мар’яни Савки, Зіновія Карача і Юрія Йосифовича.
Вхід на перший день фестивалю, 15 серпня, буде вільним. А у два наступні дні, 16-17 серпня, BestsellerFest безкоштовний вхід діятиме для військовослужбовців, пенсіонерів і дітей до 12 років (включно). Наразі квиток на один день фестивалю коштує 250 грн., на два – 400 грн. Частину зібраних у ході події коштів організатори спрямують на потреби “Азову”.
Грушевський та Франко на святкуванні 100-річчя виходу у світ Енеїди І.Котляревського і 25-річчя літературної діяльності І.Франка. Львів, 1898. Фрагмент фото.
У облраді підготували проєкти рішення про проголошення 2026 року роком Ярослава Дашкевича, Михайла Грушевського та Івана Франка.
Про це йдеться у проєктах рішення, опублікованих на сайті Львівської обласної ради.
Комісія з питань культури, інформаційної політики та промоції облради 21 липня цього року зареєструвала на сайті Львівської обласної ради проєкти рішення про проголошення 2026 року роком Ярослава Дашкевича, Михайла Грушевського та Івана Франка.
Це рішення депутати мають розглянути на наступному засіданні сесії.
Зокрема, як йдеться у документі, облрада вирішила проголосити на Львівщині 2026 рік роком цих постатей з нагоди відзначення у 2026 році:
– 100 років від дня народження видатного українського історика, науковця, професора Ярослава Дашкевича;
– 160 років від дня народження видатного українського історика, визначного державного і громадсько-політичного діяча Михайла Грушевського;
– 170 років від дня народження видатного українського письменника, громадського і політичного діяча Івана Франка.
Також депутати планують доручити Львівській ОВА підготуватись до відзначення цих подій.
Заглиблюючись у серце Львова, ми відкриваємо не лише архітектурні шедеври та багатовікову історію, а й незліченну кількість романтичних історій, що формували його душу. Ці історії, часто оповиті легендами та переказами, є свідченням незламної сили кохання, що долає випробування часу.
1. Легенда про Чорну кам’яницю та закоханого купця
Однією з найвідоміших є історія, пов’язана з Чорною кам’яницею на площі Ринок. Ця унікальна будівля, що вирізняється своїм темно-сірим фасадом, нібито зберігає таємницю нещасливого кохання. Легенда розповідає про багатого венеціанського купця, який закохався в прекрасну львів’янку. Він вирішив вразити її, побудувавши найрозкішніший будинок у місті. Для цього він використав спеціальний камінь, який, за однією версією, мав приховувати його багатство від заздрісників, а за іншою – символізував його темні справи. На жаль, його кохання залишилося нерозділеним, і купець так і не здобув прихильності своєї обраниці. Чорна кам’яниця стала мовчазним свідком його невдач і відтоді оповита містичною аурою.
Чорна камʼяниця. Львів, 1900-1930-ті рр.
2. Історія кохання короля Яна III Собеського та Марії Казимири
Львів був одним з улюблених міст короля, де він часто перебував, і звідки писав ніжні листи до своєї коханої. Саме у Львові вони проводили час, насолоджуючись містом, і король неодноразово підкреслював у своїх листах, як сильно сумує за нею, перебуваючи тут. Їхня історія є прикладом справжнього королівського кохання, що не знало кордонів і випробувань.
Портрет Марії Казимири (Марисеньки). Автор Ф. Депорт.
3. Кохання Артура Ґротгера і Ванди Монне: трагічна муза Львова
Однією з найбільш зворушливих та трагічних історій кохання, що пов’язана зі Львовом, є історія видатного польського художника-романтика Артура Ґротгера (1837–1867) та його коханої Ванди Монне. Артур Ґротгер, чиї батьківські корені сягали Львівщини, знайшов у Ванді не лише музу, а й віддану супутницю в останні роки свого короткого життя.
Вони познайомилися у 1866 році, коли Ґротгер уже страждав від туберкульозу. Ванда Монне, талановита молода художниця, стала для нього опорою, джерелом натхнення та догляду. Їхнє кохання було глибоким і ніжним, про що свідчить їхнє листування, сповнене щирих почуттів та болючих передчуттів неминучої розлуки.
Артур Ґротгер та його кохана Ванда Монне
На жаль, хвороба прогресувала швидко. Ванда не покидала його, доглядаючи до останніх днів. Хоча Артур Ґротгер помер у Франції у віці 30 років, саме завдяки зусиллям Ванди та його друзів його останки були перевезені до Львова у 1868 році та перепоховані на Личаківському цвинтарі. Його могила стала місцем пам’яті не лише про великого художника, а й про його трагічне, але вічне кохання. Ця історія є символом самовідданості та любові, що долає фізичні кордони.
4. Кохання на вежі: історія львівських закоханих
Менш відома, але не менш зворушлива історія пов’язана з одним із символів Львова – Ратушею. Легенда розповідає про молодого дзвонаря, який закохався у прекрасну дівчину. Вони зустрічалися таємно на вежі Ратуші, де він грав для неї на дзвонах мелодії кохання. Їхні побачення були короткими, але наповненими ніжністю та мріями про спільне майбутнє. Проте, як це часто буває в романтичних історіях, їхньому коханню перешкоджали соціальні бар’єри або інші обставини. Точний кінець цієї історії залишається невідомим, але вона стала символом таємних, прихованих почуттів, які розцвітають у серці міста.
Львівська Ратуша. Фотограф Генрик Поддембський
5. Легенда про Каплицю Боїмів та вічне кохання
Каплиця Боїмів – ще один архітектурний шедевр Львова, що оповитий історією вічного кохання та пам’яті. Збудована родиною Боїмів як родова усипальниця, вона вражає своєю витонченою різьбою та символікою. Хоча це не історія про конкретне романтичне кохання між чоловіком і жінкою, вона символізує глибоку родинну любов і прагнення увічнити пам’ять про своїх близьких. Заможні купці Георгій та його син Павло Боїми присвятили будівництво каплиці пам’яті своєї родини, виражаючи свою любов та повагу до предків. Це приклад непересічної відданості та прагнення залишити після себе щось вічне, що є не менш романтичним проявом любові.
Фасад каплиці Боїмів
6. Кохання в Аптеці-музеї: історія таємних зустрічей
Аптека-музей “Під Чорним Орлом” на площі Ринок є однією з найстаріших аптек Європи і приховує не лише рецепти минулого, а й історії кохання. За переказами, у стінах цієї аптеки відбувалися таємні зустрічі закоханих, які використовували її як зручне місце для побачень, особливо коли їхнє кохання було приховане від сторонніх очей. У темних закутках, серед трав і колб, розквітали ніжні почуття. Ця аптека, що пережила століття, стала свідком численних подихів кохання, шепотів і обіцянок. Хоча конкретні імена не збереглися, сама атмосфера місця натякає на його романтичне минуле.
Аптека «Під Чорним орлом» у Львові, останім власником якої був Михайло Терлецький
7. Історія кохання Соломії Крушельницької та Чезаре Річчоні
Хоча їхня історія кохання не розгорталася повністю у Львові, вона нерозривно пов’язана з містом, адже Львів був для Соломії Крушельницької (1872–1952) рідним домом і місцем її тріумфів. Соломія, видатна українська оперна співачка, чий голос зачаровував світ, зустріла свого майбутнього чоловіка, адвоката Чезаре Річчоні, в Італії. Їхнє знайомство відбулося під час одного з її тріумфальних виступів.
Чезаре був палким шанувальником її таланту і став її вірною опорою та підтримкою. Вони одружилися у 1910 році, і їхній шлюб був щасливим. Хоча Соломія проводила більшу частину часу в гастролях по світу, вона завжди поверталася до Львова, до свого будинку, який став її притулком. Їхнє кохання було прикладом гармонії між кар’єрою геніальної артистки та особистим щастям. Чезаре супроводжував її у багатьох подорожах, підтримуючи її у всьому. Після його смерті у 1936 році, Соломія остаточно повернулася до Львова, де прожила до кінця своїх днів, зберігаючи пам’ять про своє кохання. Їхня історія демонструє, як навіть у розлуці, спричиненій бурхливою кар’єрою, справжні почуття залишаються незмінними.
Соломія Крушельницька з чоловіком Чезаре Річчоні
Львів, з його багатою історією та архітектурою, є не лише культурним центром, але й невичерпним джерелом романтичних історій. Від легенд про нещасливе кохання, що відобразилося в камені, до історично підтверджених пристрасних романів королівських осіб, трагічних доль митців та щасливих стосунків видатних особистостей – місто дихає любов’ю. Ці оповіді, передані з покоління в покоління, роблять Львів ще більш привабливим для тих, хто шукає натхнення у красі та силі людських почуттів. Вони нагадують нам, що справжнє кохання не підвладне часу, і що його відлуння можна знайти у найнесподіваніших місцях.
Озеро з прилеглою територією є місцем проживання багатьох видів риб, місцем гніздування та харчування птахів.
Львівська обласна військова адміністрація погодила клопотання щодо створення ландшафтного заказника місцевого значення “Озеро Лебедине”. Загальна площа земельної ділянки — гектар. Заказник буде розташований неподалік від села Одиноке на території Щирецької територіальної громади. Про це у вівторок, 22 липня, повідомили у пресслужбі ЛОВА.
Цінність території
Територія, яку планують взяти під охорону, є унікальним гідрологічним об’єктом. Окрім цього, на озері та прилеглій території проживає багато видів риб, водних безхребетних. Також водойма є весняним нерестилищем амфібій, місцем гніздування та харчування птахів, тут зафіксовано місця зростання рідкісних видів водно-болотної та лучної рослинності, що є під охороною на міжнародному, національному та регіональних рівнях. Ініціатором створення природоохоронного об’єкта виступила ГО “Дунайсько-Карпатська Програма” та Державний природознавчий музей НАН України.
“Озеро та прилегла територія мають цінність як з екологічної, так і з наукової думки. Тут мешкають рідкісні види тварин і ростуть охоронювані види рослин, що потребують належного природоохоронного статусу”, — зазначив директор Департаменту екології та природних ресурсів Львівської ОВА Володимир Корда.
Також у департаменті наголосили, що озеро з прилеглою водоохоронною територією використовують перелітні пернаті для відпочинку та годівлі.
Реставрація вивіски на книгарні у Львові. Фото: Новини.LIVE
У місті Лева завершилася реставрація історичної вивіски на фасаді книгарні Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ), що на проспекті Шевченка, 8. Ця подія стала важливим кроком у збереженні культурної спадщини міста.
Наукове товариство імені Тараса Шевченка, засноване у Львові в 1873 році, є однією з найстаріших українських наукових інституцій. Його книгарня, яка функціонує з 1990-х років, а історично існувала у Львові з 1892 року, завжди була значущим осередком української книги та науки. У 2021 році, через зміну орендаря сусіднього приміщення, вивіску було частково демонтовано, а літери тимчасово зберігалися в книгарні. Відновлення прагнуло не лише зберегти автентичність напису, а й відновити його повний вигляд, розмістивши слова “Книгарня наукового товариства ім. Шевченка” у два ряди.
Реставрація вивіски на книгарні у Львові. Фото: Новини.LIVE
Ініціаторка проєкту Тетяна Балакова повідомила, що роботи коштували близько 50 тисяч гривень. Фінансування надав меценат, ім’я якого не розголошується, що підкреслює зростаючу роль приватної ініціативи у збереженні пам’яток. Реставрацію виконав майстер Юрій Миколаїшин.
Процес відновлення був кропітким: латунні літери очистили хімічним розчином, відполірували, законсервували реставраційною олією та пофарбували краї для захисту від корозії.
Реставрація вивіски на книгарні у Львові. Фото: Новини.LIVE
Ця реставрація є частиною ширшого проєкту “Відновлені вивіски”, який діє у Львові понад рік. Ярина Короткевич, художниця та культурна менеджерка, засновниця ініціативи “Рудименти Львова”, зазначає, що метою проєкту є не лише відновлення, а й збереження української шрифтової естетики та дизайну радянських часів, що є частиною міської історії. Серед уже відреставрованих вивісок – “Електротовари” на вулиці Левицького та “Юний технік”. Наразі також формується офіційний перелік об’єктів для подальшого збереження, що свідчить про системний підхід до цієї важливої справи.
Реставрація вивіски на книгарні у Львові. Фото: Новини.LIVE
Відновлення історичних вивісок має велике значення для Львова, адже вони є невід’ємною частиною архітектурного ансамблю міста та його культурної ідентичності. Ці елементи не тільки прикрашають фасади будівель, багато з яких є пам’ятками архітектури, а й розповідають історію міста, його підприємств та культурних інституцій.
Сучасні системи очищення води відіграють важливу роль у забезпеченні якісного та безпечного водопостачання у будинку. Особливо популярними є фільтри пом’якшення, які допомагають позбавитися жорсткості води, знижуючи вміст солей кальцію та магнію. Проте ефективність роботи такого обладнання залежить не лише від його якості, а й від регулярного обслуговування. Однією з найважливіших процедур є своєчасне додавання спеціальної таблетованої солі, наприклад, бренду Ecosoft – https://ecosoft.ua/ua/all-filtering-materials/catal_pro_material_type-is-sil/.
Роль таблетованої солі у фільтрації води
Таблетована сіль потрібна для регенерації іонообмінної смоли — основного елемента пом’якшувача води. Під час очищення вона поглинає жорсткі іони, але з часом насичується і втрачає ефективність. Додавання солі забезпечує відновлення смоли, що дозволяє фільтру працювати без перебоїв і підтримувати високу якість води. Якщо не поповнювати резервуар із сіллю, фільтр не зможе виконувати свої функції повноцінно, і вода знову стане жорсткою, що негативно впливає на здоров’я та стан побутової техніки.
Наслідки ігнорування регулярного догляду
Відсутність або недостатня кількість солі призводить до зниження ефективності пом’якшення. У результаті в трубах та на приладах утворюється накип, який скорочує термін служби техніки, збільшує споживання енергії і погіршує смакові якості води. Крім того, жорстка вода може негативно впливати на шкіру та волосся, викликаючи сухість і подразнення. Тому регулярне додавання таблетованої солі — це не тільки питання технічного обслуговування, а й турбота про комфорт і здоров’я всієї родини.
Як вибрати правильну сіль для фільтрації
Для якісної регенерації потрібно використовувати спеціалізовану таблетовану сіль, що не містить шкідливих домішок і швидко розчиняється. Використання неякісної або харчової солі може призвести до засмічення системи, зниження терміну служби обладнання та зменшення ефективності очищення. Саме тому рекомендується купувати матеріали у перевірених постачальників, таких як ecosoft.ua, які пропонують широкий вибір сертифікованої солі для водоочисних систем.
Як часто потрібно додавати сіль у фільтр
Частота поповнення залежить від обсягу використаної води та ємності соляного резервуару. Для середньої сім’ї зазвичай достатньо додавати сіль раз на 3-4 тижні. Деякі сучасні фільтри оснащені індикаторами рівня солі, які сповіщають про необхідність поповнення. Регулярна перевірка та своєчасне додавання таблетованої солі забезпечить стабільну роботу системи та якість води.
Переваги систематичного догляду за фільтром
Вчасне додавання солі допомагає підтримувати оптимальну якість води, подовжує термін служби обладнання і знижує витрати на ремонт чи заміну техніки. Також це сприяє збереженню приємного смаку та безпеки води для пиття і побутових потреб. Крім того, систематичний догляд зменшує ризик утворення бактерій у резервуарі і запобігає появі неприємного запаху.
Правильний догляд за системою пом’якшення води — це основа довговічності та ефективності роботи фільтра. Вчасне додавання таблетованої солі не лише забезпечує якісне очищення, а й економить ваші гроші та нерви, дозволяючи насолоджуватися чистою, м’якою і безпечною водою щодня. Для вибору якісної солі та інших матеріалів рекомендуємо звертатись до ecosoft.ua — надійного партнера у сфері водоочищення. Не нехтуйте цим важливим аспектом догляду, і ваша система працюватиме бездоганно багато років!
Сьогодні мова піде про рибальську мандрівку у давнє село Медвежа, з яким історично пов’язані давньоруські Нагуєвичі-Башево та давньоруська Ступниця.
Останніми роками нам все частіше вдається локалізувати давні ліси, річки і ставки в околицях сіл Дрогобиччини, які пов’язані із безпосередніми мандрівними стежками нашого національного генія, що досі збереглися до нашого часу. Для цього не потрібно аж надто великої «філософії мандрів», потрібно попросту три джерела: давні карти, тексти Івана Франка і наснагу до рибальських і грибарських мандрів або музейних польових експедицій.
Мало хто знає, що Іван Франко, мандруючи своїми рибальськими берегами і грибарськими стежками Дрогобиччини, які йому вдавалося дуже часто поєднувати, упродовж 1870-1880-х років зібрав унікальний історико-етнографічний матеріал саме в найближчих околицях рідних Нагуєвич, зокрема в селі Медвежа, яке він відносив до одного із найстаріших українських сіл Дрогобиччини. Невипадково дослідивши старовинний шпихлір у давньоруському поселенні Ступниця, Іван Франко уважно вивчив історію сусідньої Медвежі. Наприклад, у своїй фундаментальній праці «Причинки до історії України-Руси» Франко заохотив своїх читачів, передовсім студентську молодь, до вивчення історії України, зокрема, її соціально-економічного розвитку, політичних подій та культурно-релігійної складової, а саме від перших вірувань до зародження Києвохристиянської традиції. Це була праця, про вплив різних історичних чинників на формування української нації та її самобутності. Його інтелектуальні пошуки в рукописних та стародрукованих джерелах поруч із зібраним історико-етнографічним матеріалом під час особистих мандрівок часто ставали в нагоді на рівні визначення і дослідження топоніміки та походження назв місцевостей. Наприклад, у другому підрозділі шостого розділу праці «Сліди русинів у XII – XIV вв.» в стосунку топоніміки назв із коренем «Медвіж-, Медвеж» назву села Медвежа, Іван Франко відносив до давньої слов’янської назви, чи скоріше давньоруської: «В першій половині XIV віку стрічаємо кілька разів назву місцевості, що з часом зробилася також одним із головних міст Семигороду. Під р[оком] 1315 вона являється в фермі Aiedgys, під р[оком]. 1318 Medyes, а під р[оком]1402 знаходимо форму, здається, ближчу до первісної руської назви Medwisch, що відповідає руському Медвіж, т[о] зн[ачить] медвежий город. Порів[ну] назву галицько-руського села Медвежа» [1].
Околиці села Медвежа
Саме тут, у закритому лісами селі Медвежа (на давніх польських і австрійських картах позначалося, як «Niedzwiedzіa»), ніби відстороненому від бурхливого ритму індустріальної «Галицької Каліфорнії» Франку вдалося віднайти давньоруські апокрифи і топоніміку, бойківські легенди, прислів’я, приповідки, пісні та перекази, які часто сягали ранньомодерного часу. Більше того значна частина його особистих контактів була пов’язана із корінними бойками, часто старожилами, які народилися, ще у кінці XVIII – на початку ХІХ ст. і з якими він зустрічався дорогою до «…тихих місць задушевних, лісових і зариблених». Часті мандрівки Франка до Медвежі були пов’язані, також із давньою дорогою із Слободи чи Війтівської гори в Нагуєвичах до Медвежі, яка була настільки близькою дорогою, що в народній традицій витворилася саркастична приповідка «Я йду на Медвежу, а до того не належу», яка під час розмови мала за змістом категоричну відповідь, мовляв «Це не моє діло». Цю давню нагуєвицьку приповідку Іван Франко опублікував у своїй найбільшій за обсягом фольклористична праці «Галицько-руські народні приповідки», яка була надрукована в шести томах «Етнографічного збірника», що друкувало під своїм грифом Наукове товариство імені Шевченка у Львові [2].
Давня карта Фрадріха фон Міґа 1779 – 1783 рр.
Щодо села Медвежа, то воно було одним із найулюбленіших лісових масивів Франка, де були ставки і заплави з малими водоймами. Врешті річка Ведмежанка, яка протікала вздовж лісничівки і далі через усе село Медвежа втікала у Бистрицю, а саме село ніби повністю було і досі залишається оточене давніми лісами, такими, як Кавне, Лісне, Ступницьке, Могили, Панчужне і Монастирське. Значна частина цих лісів також простежується на давній карті Фрадріха фон Міґа 1779 – 1783 рр. Саме ж село знаходилося всього за 6 кілометрів на північний схід від родинної садиби Франків на Слободі,. Відтак, Іван Франко мандрував сюди кожного рибальського і грибарського літнього сезону. Навіть після другого ув’язнення, Іван Франко повертався до Медвежі. Так, у 1882 році перебуваючи у Нагуєвичах, Іван Франко знову помандрував до села Медвежа, якому присвятив окремого вірша «В лісі», в якому зізнався у неабиякому хобі мандрувати грибарськими і рибальським стежками на одинці, із власними думками і душею. Саме під час цієї мандрівки він і зустрів старожила з Медвежі:
«В лісі
Як люблю я по лісі блукати У гарячу днину літну, В темній тіні дерев спочивати, Де тиша ніби просить до сну!
Самота вкруг, а все ж не пустинно, – Оживуща, свята самота: Доліта аж до серця невпинно Безконечная пісня життя.
І щасливий я, поки гублюся Без доріжки в гущаві рясній, – Та людей я спіткати боюся, Люди рай розбентежують мій.
Люди всюди й до божого раю, Своє горе і сльози несуть, І не раз я, тривожний, стрічаю Те проклятеє горе аж тут.
От обдертий дідусь-старовина Шкандибає, аж гнесь до землі, Гне додолу його сухарина, За плечима й гриби в кошелі.
Я відмалечку знаю старого І хатину його край села, Де живе він самотньо, убого, – Ті гриби його живність ціла.
Він за них має страву й одежу, Та як трудно тепер їх здобуть! Здибле злісний – веде на Медвежу, А з Медвежі в арешти запруть.
Як я пильно від нього ховаюсь, Щоб не вздрів він нечайно мене, – Бо – я знаю – дідусь ізлякавсь: Чорне вбрання для нього страшне!
Та дарма! Зазирнув мя в гущаві. З груді вирвавсь стривожений крик, Кинув в’язку свою на мураві І подався в яр темний, і зник.
Та я довго ще чув, як хрустіло Сухе гілля, куди він біжить, І щось в груді старечій хрипіло, Мов підрізаний в болі хрипить.
І я думав: «О, будь же прокляте Теє панське одіння тісне, Що для тебе, убогий мій брате, Так страшним учинило мене!»
Нагуєвичі, 1882
Вперше цей вірш Іван Франко опублікував у 1893 році в другому виданні збірки поезій «З вершин і низин» у циклі «Галицькі образки» (с. 200-201) [3]. До нашого часу збереглася картина художника А. Монастирського 1955 (1956?) р., яка відображає приблизний вигляд дороги із садиби Франків на Слободі [4].
Антін Манастирський «Старі Нагуєвичі»
Цікаво, що Іван Франко настільки часто користувався старою дорогою до Нагуєвич, яка простягалася саме через Медвежу, що радив згодом нею добиратися на вакації до родинної садиби своїм гостям. Запрошуючи Уляну Кравченко відвідати його родину у садибу на Слободі в Нагуєвичах, Іван Франко запланував її відвідини на Зелені Свята (Пресвятої Трійці) у 1887 році, які за старим стилем припадали на 29 травня. В той час письменник запланував приїхати до рідного села разом із дружиною Ольгою Хоружинською, яка от-от мала народити дитину, яка в майбутньому стане «його найдорожчим помічником», якого охрестять Андрієм.
Околиці села Медвежа
Ще 19 травня у листі до Уляни Кравченко Франко писав про скорочений шлях до Нагуєвич саме через село Медвежу: «На зелені свята руські ми з Олею думаємо бути в Нагуєвичах. Чи не могли б і Ви тоді загостити до нас ? З Лужка [Долішнього] недалеко. Виїхавши рано на Мокряни та на Медвежу (через толоку), можете на обід бути на нашій слободі. От би гарно було! Будьте ласкаві напишіть, чи буде стаття (а її треба хоч би й за тиждень, а найдалі за два тижні) і чи приймаєте запросини ? Кланяюсь Вам. І[ван] Фра[нко]» [5].
Риболовля в околицях села Медвежа
У 1911 році під час свого виступу на засіданні Наукового Товариства імени Шевченка Іван Франко уклав текст для публікації «Причини до Фавни в Галичині» у якому, серед інших подорожей, описав свої найраніші мандрівки до Нагуєвич та Унятич у 1869 та 1870 роках разом із Іваном Верхратським та однокласниками. Мало хто знає, що в той час родинна садиба Франків була навіть мандрівною базою для досліджень флори і фауни Дрогобиччини. У цьому тексті, будучи вже досвідченим рибалкою, Іван Франко вкотре пригадав скільки життєвого часу він провів поруч із природою: «Як любитель природи, що мав нагоду ріжними часами бувати в ріжних околицях нашого краю, я скрізь любив придивлятися не тілько до життя людей, але також до явищ оживленої й неоживленої природи. Особливо в молодих літах від найвчаснійшого дитинства я мав нагоду бачити деякі такі явища, які не кождому доводиться бачити. І так ловлячи рибу і місцевій річці мойого родинного села Нагуєвич, я нераз мав нагоду бачити на її берегах водяні щурі, сірі звірики менші від звичайного міського щура, що шмигали в прибережні нори…» [6].
Риболовля в околицях села Медвежа
Маючи фундаментальну пам’ять та знання із природознавства, в розумінні термінології різними мовами, Іван Франко з легкістю умів відтворити будь-яку назву видів рибної фауни згідно ілюстрацій і без підказок. При цьому ці знання не обмежувалися Галичиною чи Україною. Невипадково до нашого часу збереглося зображення риб «літографія рибної фавни», яку Іван Франко виграв на Загальній виставці Краєвій у Львові, що відбувалася у червні-жовтні 1894 р. у парку Яна Кілінського (сучасний Стрийський парк). Згодом ці малюнки висіли на стінах у віллі Івана Франка на вул. Понінського, 4, а сам оригінал сьогодні зберегіається у фондах «Дому Франка».
Зображення риб «Літографія рибної фавни», яку Іван Франко виграв на Загальній виставці Краєвій у Львові, що відбувалася у червні-жовтні 1894 року
Будучи любителем природи, Іван Франко усе своє життя довіряв природі, знаючи усі її принади та закамарки. Маючи неабиякий досвід рибальства рідним краєм Франко сьогодні все більше стає порадником для відновлення старовинних рибальських і грибарських маршрутів Дрогобиччини, про які ми знаємо поки що зовсім не багато, але які можуть стати новими туристичними магнітами на прикладі музейного «Франко-рибальства» чи «Франко-грибарства». Врешті «загублені» ставки чи водойми річок над лісами часів Франка сьогодні практично неможливо віднайти на туристичних картах, а тому маючи унікальні тексти Франка і збережену картографію в наш час це цілком реалістично.
Богдан ЛАЗОРАК Рибальська мандрівка давніми стежками Івана Франка 19.07.2025 р.
Далі буде.
Джерела і література
Франко І. Зібрання творів у 50-и томах+додаткові томи. – Київ, 1986. – Т. 47. – С. 519-525.
Галицько-Руські народні приповідки / 3ібрав, упорядкував і пояснив Іван Франко. – Том другий. (Діти — пʼять). – Львів, 1908. – С. 386.
Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах+додаткові томи. – Київ, 1976. – Т. 1. – С. 188-189.
Матійко С. Колекція картин до 100-річчя від дня народження Івана Франка у фондах Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі»: її мистецька цінність та біограми художників // Садиба Франка: науковий збірник заповідника «Нагуєвичі». – Кн. 4. – Дрогобич, 2023. – С. 460.
Іван Франко. Статті і матеріали. – Збірник 5. – Львів, 1956. – С. 169-170; Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах +додаткові томи. – Київ, 1986. – Т. 49. – С. 110-111.
Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. – Фонд № 3. – Од. зб. № 184 [Франко Іван. Причинки до фавни східної Галичини]/Стаття Івана Франка знайдена в матеріалах президії НТШ. – Арк. 1-2; Мороз М. З науково-природничої спадщини Івана Франка // Українське літературознавство. – 1992. – Вип. 56. – С. 3-4; Лазорак Б., Скварек Б., Лазорак Т. «країна солі нафти»: поиси подорожей Дрогобиччиною у 1768-1914 роках. Студії. Документи. Матеріали. – Лєгнця-Дрогобич-Нагуєвичі, 2024. – С. 427-428, 884.
Станіслав Людкевич (1879-1979) – без перебільшення, один із найвидатніших українських композиторів, музикознавців та культурних діячів XX століття, чиє життя нерозривно пов’язане зі Львовом. Саме це місто стало його домом, місцем навчання в Університеті та Консерваторії, колискою багатогранної творчої, педагогічної та громадської діяльності.
Навіть роки випробувань – Перша світова війна та російський полон – не змогли розірвати цього зв’язку. Людкевич повернувся до Львова у 1919 році, щоб залишитись тут назавжди, ставши одним із фундаторів Львівської консерваторії імені М. В. Лисенка та визначним наставником поколінь музикантів.
У нашій розповіді про Львів Станіслава Людкевича ми запрошуємо вас у подорож 12 адресами, де мешкав композитор. Також ми зазирнемо до локацій, що були свідками його невтомної творчості, педагогічної майстерності, активної музично-громадської праці та приватного життя. Доторкніться до історії львівської музики через постать її генія!
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Історична пам’ятка місцевого значення – Комплекс фортифікаційних та інженерних споруд «Фортеця м. Миколаїв» на Львівщині – остаточно залишиться у комунальній власності громади. Львівська обласна прокуратура успішно відстояла право громади на цей унікальний об’єкт, запобігши його незаконному виведенню з комунальної власності та потенційному перетворенню на піщаний кар’єр.
Ця перемога стала результатом апеляційного оскарження прокуратурою рішення суду, який раніше скасував рішення Миколаївської міської ради про передачу фортечних споруд у комунальну власність. Апеляційний суд погодився з доводами прокурорів, підтвердивши право громади на володіння історичною спадщиною.
Миколаївська фортеця
Миколаївська фортеця – це комплекс австрійських фортифікаційних та інженерних споруд кінця XIX – початку XX століття, збудований у 1910-1914 роках для захисту переправи через річку Дністер. Вона є унікальним прикладом фортифікаційного будівництва того періоду, що зберегла автентичну планувально-просторову структуру та має значну історичну, наукову та технічну цінність. За даними дослідників, оборонні укріплення почали будувати ще у 1854 році, а наприкінці XIX століття їх модернізували. Фортеця складалася з чотирьох груп укріплень (фортів) з вісьмома артилерійськими батареями, оснащеними важкими 150-мм гаубицями Берга зразка 1899 року. Деякі з батарей були розміщені у штольнях, утворених природним шляхом і розширених австрійськими інженерами.
Загроза для фортеці виникла через те, що частина її території межує, а подекуди й перетинається з піщаними кар’єрами на околиці Миколаєва. Понад 24 гектари цієї території перебували у приватній власності, і їхні власники планували видобувати пісок, нехтуючи пам’яткоохоронним законодавством. Ця ситуація спричинила широку дискусію про баланс між промисловим розвитком та збереженням культурної спадщини.
Миколаївська фортеця
Ще у 2021 році, щоб убезпечити пам’ятку від руйнування та хаотичного використання, Миколаївська міська рада прийняла рішення про передачу фортечних споруд у комунальну власність. Це дозволило розпочати роботу над паспортизацією об’єкта, визначенням його меж та режиму використання. На сайті міськради були опубліковані схеми розташування частин фортеці, а власників ділянок поінформували про обмеження. Однак власники землі оскаржили це рішення в суді, що призвело до тривалої судової тяганини.
Завдяки принциповій позиції Львівської обласної прокуратури, яка подала апеляцію, суд остаточно залишив ділянки, на яких розташована історична пам’ятка, у комунальній власності. Це рішення є важливим кроком для збереження культурної спадщини регіону та забезпечує майбутнє для цього унікального туристичного об’єкта.
Історія Львова багата і багатогранна, а її найяскравіші сторінки можна побачити на старовинних гравюрах, малюнках і панорамах. Ці зображення відкривають перед нами місто, яким воно було кілька століть тому — з його архітектурою, вулицями, публічними спорудами і повсякденним життям мешканців. Вони допомагають зануритися в минуле, відчути атмосферу часу та побачити, як змінювався Львів упродовж історії.
Львів із заходу. З гравюри А. Целларіуса, Амстердам, 1659 рік.Львів з півночі, малюнок 1800-1820-х років.Львів, Військова школа плавання на Пелчинському ставі, XIX століття.Поштова установа у Львові, XIX століття.Панорама частини Львова в напрямку Краківського передмістя. Вид з дому Пентера. XIX століття.Каплиця Боїмів у Львові, ХІХ століття.Панорама Львова, XIX століття.
Цікаво, що на малюнках можна побачити Військову школу плавання — це нагадує про важливість військової підготовки в місті. Поштова установа свідчить про розвиток зв’язку, який був дуже потрібен у великому торговому центрі.
Каплиця Боїмів і вірменський храм — це яскраві приклади різноманітності архітектури та культурного життя Львова. Панорами міста з різних боків допомагають уявити, як розросталося місто і як змінювався його вигляд.
Публічний шпиталь у Львові, XIX століття.Львів із південного заходу. Париж, 1835–1842 рр.Вірменський храм, XIX століття.Ярмарок біля св. Юра у Львові. XIX століття.Ратуша у Львові з південного боку. XIX століття.Панорамний вигляд Львова з гори святого Яцека. XIX століття.Панська вулиця в Львові, ХІХ ст.
Особливо цікаві сцени з ярмарку біля собору святого Юра та Панська вулиця — вони дають змогу заглянути в повсякденне життя львів’ян XIX століття. А Ратуша завжди була символом влади та самоврядування, що підкреслює роль Львова як важливого адміністративного центру.
Кожне з цих зображень — це маленький шматочок історії, який допомагає побачити, яким був Львів у минулому, і відчути дух часу.
Громадська організація “Українське Фотографічне Товариство” (УФОТО) нагадує що завершується прийом світлин на виставку-конкурс української фотографії “Батьківщина у Світлині”. Проєкт, що мав стартувати ще три роки тому, але був відкладений через повномасштабне вторгнення, покликаний об’єднати українців як в Україні, так і в діаспорі через мистецтво фотографії.
Повернення до традицій
Ініціатива УФОТО відтворює традиції, закладені майже 95 років тому засновниками організації, які прагнули популяризувати Україну та українців за допомогою фотографічного мистецтва. “Як і майже 95 років тому наші засновники прагнули популяризувати Україну та українців через фотографічне мистецтво, так і ми нині продовжуємо цю традицію і оголошуємо про початок прийому світлин на фотоконкурс-виставку”, – йдеться у повідомленні організаторів. Цей проєкт, що був анонсований ще 22 грудня 2021 року, нарешті отримав можливість для реалізації.
Номінації конкурсу
Конкурс “Батьківщина у Світлині” запрошує фотографів до участі у трьох основних номінаціях, кожна з яких покликана розкрити різні аспекти українського буття:
“Незламна Краса Батьківщини”: Ця категорія присвячена пейзажам, архітектурним пам’яткам та природним дивам України. Організатори закликають до світлин, що передають велич, красу та стійкість країни, акцентуючи увагу на естетиці та силі духу української землі, незважаючи на всі виклики.
“Обличчя Культури та Традицій”: Номінація охоплює фотографії, що відображають українців, їхні емоції, повсякденне життя, традиції, ремесла та свята. Від портретів до репортажних знімків – ця категорія прагне показати унікальний культурний код українського народу.
“Міста та Села: Пульс Сучасності”: У цій номінації учасники можуть представити сучасне життя українських міст і сіл. До розгляду приймаються урбаністичні та сільські пейзажі, архітектурні деталі, життя на вулицях, а також знімки, що демонструють динаміку розвитку та самобутність українських населених пунктів.
Терміни та місце проведення
Прийом робіт на конкурс триватиме до 25 липня 2025 року. Світлини необхідно надсилати Організаторам на електронну адресу: ufoto.office@gmail.com з обов’язковою поміткою “Фотоконкурс”.
Відкриття фотовиставки проєкту заплановано на 5 серпня 2025 року у Виставковій залі Львівського Фотомузею, що розташований за адресою: вул. Коперника, 17, Львівський палац мистецтв.
Підбиття підсумків конкурсу та урочисте оголошення переможців відбудеться 19 серпня 2025 року в рамках Сьомих Львівських Фото Фестин. Організатори висловлюють велике бажання щодо присутності авторів на церемонії нагородження.
Про Українське Фотографічне Товариство
ГО “Українське Фотографічне Товариство” є правонаступником традицій однойменної організації, що існувала в Україні майже століття тому і відігравала ключову роль у розвитку української фотографії та її популяризації. Сучасне УФОТО продовжує місію своїх попередників, працюючи над збереженням та розвитком фотографічного мистецтва в Україні, а також над створенням платформ для обміну досвідом та представленням творчості українських фотографів.
Положення про фотоконкурс-виставку “Батьківщина у світлині”
1. Загальні положення
1.1. Фотоконкурс-виставка “Батьківщина у світлині” (далі – Конкурс) проводиться з метою популяризації української культури, виявлення та підтримки талановитих фотографів, формування патріотичного виховання та збору фотоматеріалів, що відображають красу, унікальність та самобутність України.
1.2. Організатором Конкурсу є Громадська організація “Українське Фотографічне Товариство” (УФОТО).
1.3. Це Положення визначає умови, порядок та терміни проведення Конкурсу, критерії оцінювання робіт, а також порядок нагородження переможців.
2. Учасники Конкурсу
2.1. До участі в Конкурсі запрошуються всі охочі, без вікових обмежень та рівня професійної підготовки.
2.2. Кожен учасник може подати на Конкурс не більше двох (2) фотографій, зроблених не раніше 1 серпня 2024 року.
3. Тематичні номінації
Конкурс проводиться за такими номінаціями:
3.1. “Незламна Краса Батьківщини”: Пейзажі, архітектурні пам’ятки, природні дива України, що передають її велич, красу та стійкість, попри будь-які виклики. Акцент на естетиці та силі духу землі.
3.2. “Обличчя Культури та Традицій”: Фотографії, що відображають українців, їхні емоції, повсякденне життя, традиції, ремесла, свята – усе, що формує унікальний культурний код українського народу. Від портретів до репортажних знімків.
3.3. “Міста та Села: Пульс Сучасності”: Відображення сучасного життя українських міст і сіл. Урбаністичні та сільські пейзажі, архітектурні деталі, життя на вулицях, динаміка розвитку, з акцентом на самобутність та унікальність українських населених пунктів.
4. Вимоги до конкурсних робіт
4.1. На Конкурс приймаються цифрові фотографії, що відповідають заявленій тематиці.
4.2. Технічні вимоги до файлів: * Формат файлу: TIFF. * Колірна схема: CMYK. * Розмір зображення: 5315 на 3543 пікселів. * Роздільна здатність: 300 dpi.
4.3. Опис фотографії (обов’язково): * Автор фотографії * Дата створення фотографії * Місце і час, де було зроблено фото * За бажанням: назва фотографії
4.4. Контактна інформація автора (обов’язково):
Робоча електронна адреса
Номер телефону
4.5. Обробка фотографій: Допускається базова корекція кольору (яскравість, контраст, баланс білого, кадрування). Не допускається глибока ретуш, колажування, видалення або додавання об’єктів та інші значні маніпуляції, що змінюють зміст зображення.
4.6. Фотографії не повинні містити будь-яких водяних знаків, рамок, авторських підписів чи інших ідентифікуючих елементів.
4.7. Учасник несе повну відповідальність за дотримання авторських прав на надані фотографії. Усі знімки мають бути авторськими.
4.8. Роботи, що не відповідають зазначеним у Положенні вимогам, не будуть допущені до розгляду Журі.
Терміни та порядок проведення
5.1. Прийом конкурсних робіт: учасник до 25 липня 2025 року може подати свої роботи Організаторам на адресу ufoto.office@gmail.com з поміткою “Фотоконкурс”.
5.2. Склад журі Конкурсу буде оголошено 1 серпня 2025 року.
5.3. 6. Оцінювання робіт та визначення переможців
6.1. Оцінювання конкурсних робіт здійснюється кваліфікованим журі, склад якого затверджується Організатором Конкурсу.
6.2. Кожна фотографія оцінюється за 10-бальною шкалою (від 1 до 10, де 10 — найвища оцінка) за такими критеріями:
Відповідність темі конкурсу та номінації: Наскільки повно та цікаво робота розкриває задану тематику та відповідає обраній номінації.
Оригінальність та креативність: Унікальність авторського погляду, свіжість ідеї, нестандартний підхід до розкриття теми.
Художня цінність та композиція: Естетична привабливість знімка, використання композиційних правил (або вдале їх порушення), гармонія елементів у кадрі, світло та тінь, колірна гама.
Емоційність та глибина: Здатність фотографії викликати емоції, передати атмосферу, розказати історію або донести певне повідомлення до глядача.
Технічна якість виконання: Різкість, експозиція, відсутність шуму, правильна колірна передача відповідно до заявлених технічних вимог.
6.3. Загальна оцінка для кожної фотографії розраховується як середній бал, отриманий від усіх членів журі.
6.4. Переможці та призери визначаються на основі найвищих сумарних балів у кожній номінації. Журі також може присудити Гран-прі Конкурсу.
6.5. Рішення журі є остаточним і оскарженню не підлягає. Журі має право не присуджувати призові місця, якщо представлені роботи не відповідають високому рівню.
Нагородження переможців
7.1. Переможці та призери Конкурсу будуть нагороджені дипломами та цінними призами (за наявності).
7.2. Кожен учасник Конкурсу отримає Диплом УЧАСНИКА.
7.3. Найкращі роботи будуть представлені на фотовиставці “Батьківщина у світлині” у Львівському Фотомузеї, а також можуть бути опубліковані на інформаційних ресурсах УФОТО.
8. Використання фотографій
8.1. Авторські права надісланих фотографій залишаються за їх авторами.
8.2. Надсилаючи роботи на Конкурс, учасник надає Організатору (ГО “Українське Фотографічне Товариство”) право на використання цих фотографій для популяризації Конкурсу та української культури. Це включає право на:
Публікацію робіт на офіційному сайті УФОТО, у соціальних мережах та інших інформаційних ресурсах Організатора.
Експонування робіт на фотовиставці “Батьківщина у світлині” та можливих майбутніх виставках, організованих УФОТО.
Використання робіт у друкованих та електронних матеріалах (наприклад, каталоги, календарі, презентації), пов’язаних із Конкурсом та діяльністю УФОТО.
8.3. При будь-якому використанні фотографій Організатор зобов’язується обов’язково зазначати авторство робіт.
8.4. Участь у Конкурсі означає повну згоду учасника з усіма пунктами даного Положення.
Заключні положення
9.1. Положення про Конкурс може бути змінено або доповнено Організатором. Інформація про зміни буде опублікована на офіційних ресурсах УФОТО.
9.2. Усі питання, що не врегульовані цим Положенням, вирішуються Організатором Конкурсу.
Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ) оновило перелік водойм на Львівщині, де дозволено купатися без ризику для здоров’я. За результатами останніх лабораторних досліджень, проведених фахівцями Центру громадського здоров’я МОЗ, визначено вісім локацій, вода в яких відповідає встановленим санітарним нормам за хімічними та мікробіологічними показниками.
Цей моніторинг є регулярним і проводиться щотижня з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення під час літнього відпочинку.
Безпечні локації для відпочинку:
За даними МОЗ, станом на 18 липня 2025 року, безпечними для купання визнано такі водойми:
Моршинський пляж (м. Моршин)
Водойма у Перемишлянах (м. Перемишляни)
Озеро Молодіжне в Золочеві (м. Золочів)
Річка Верещиця в селі Верещиця (Яворівський район)
Водойма в селищі Коросне (Львівський район)
Водойма в селищі Давидів (Львівський район)
Водойма в селищі Підберізці (Львівський район)
Водойма в селищі Брюховичі (Львівський район)
Застереження щодо озера Задорожнє:
Водночас, фахівці категорично не рекомендують купатися в озері Задорожнє, що розташоване біля села Вербіж Миколаївської громади Стрийського району. Лабораторні дослідження показали, що вода в цій водоймі не відповідає встановленим нормам за хімічними показниками. Зокрема, у попередніх моніторингах фіксувалися перевищення допустимих рівнів сухого залишку та сульфатів, що може становити загрозу для здоров’я при контакті або випадковому заковтуванні води.
Чому важливо дотримуватися рекомендацій?
Купання у водоймах, які не відповідають санітарним нормам, може призвести до серйозних проблем зі здоров’ям. Забруднена вода може містити патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, паразити), що викликають кишкові інфекції, шкірні захворювання, кон’юнктивіти та інші недуги. Хімічне забруднення також може мати негативний вплив на організм людини.
Загальні правила безпечного відпочинку на воді:
Навіть у дозволених для купання місцях важливо дотримуватися правил безпеки:
Купайтеся лише у спеціально відведених та обладнаних місцях.
Уникайте купання після сильних дощів, оскільки зливи можуть змивати забруднення з поверхні землі у водойми.
Не заковтуйте воду під час купання.
Після купання обов’язково прийміть душ з милом.
Не купайтеся у стані алкогольного сп’яніння.
Не пірнайте у незнайомих місцях, щоб уникнути травм.
Діти повинні перебувати під постійним наглядом дорослих.
Обирайте для купання водойми з температурою води не нижче +18°С та температурою повітря не нижче +24°С.
МОЗ закликає громадян бути відповідальними та свідомо обирати місця для літнього відпочинку, щоб уникнути неприємних наслідків для здоров’я. Інформація про якість води на пляжах України регулярно оновлюється на офіційних ресурсах Центру громадського здоров’я та регіональних установ.
У Національній бібліотеці Польщі вдалося виявити цікавий фонд документів, що стосуються історії Олеського замку, розташованого на Львівщині. Малюнки та описи, що зберігаються в цьому...
