Архітектурні стилі вирізняються характерними рисами, що надають кожному з них неповторного образу та виразності. Саме ці особливості дозволяють розпізнати стиль будівлі та зрозуміти її історичний і культурний контекст. Під час прогулянок вулицями Стрия не можна не звернути увагу на різноманіття фасадів місцевих будівель. Це стилістичне розмаїття проявляється як у незвичних проектних рішеннях, так і в доборі матеріалів та кольорів. У давніх дільницях Стрия найпоширенішими є будівлі, зведені у стилі історизму. Поява такої кількості будівель у цьому стилі зумовлена тим, що більшість кам’яниць у центральній частині міста постали вже після масштабної пожежі 1886 року. Варто відзначити, що саме наприкінці XIX століття історизм набув особливої популярності в європейській архітектурі. Саме в цей час активно відновлювали частково зруйновані споруди й будували нові  житлові кам’яниці та об’єкти громадського призначення у Стрию.

Історизм в архітектурі – це стиль, заснований на відтворенні та наслідуванні форм попередніх епох. Його прикметною особливістю є поєднання в одній споруді елементів готики, ренесансу, бароко та інших стилістичних напрямів. Такий підхід дозволяв не лише відроджувати історичні форми, а й пристосовувати їх до потреб сучасного життя. Комплексність архітектурних рішень нерідко приводила до створення багатої пластики, витонченого декору та деталей.

Однак, вивчаючи архітектурну спадщину, особливо численні пам’ятки, часто забуваємо про тих, хто був її творцем. Йдеться про місцевих архітекторів та інженерів, які з великою відданістю працювали у невеликих галицьких містах, зробивши значний внесок у розвиток і вдосконалення архітектурного обличчя регіону. Їхні творіння й досі прикрашають вулиці, засвідчуючи винятковий талант, майстерність та щиру відданість своїй справі. Одним із таких визначних діячів був Владислав Постепський (Władysław Postępski) – головний архітектор та інженер Стрия  періоду активної розбудови міста, який припав на другу половину XIX – початок XX століття (рис. 1). Під його керівництвом з’явилися десятки нових споруд і навіть цілі вулиці, що до сьогодні є невід’ємною частиною міського ландшафту. Завершивши технічну освіту у Відні, Постепський прибув до Стрия, де обійняв посаду міського інженера-архітектора. Працюючи у важкий час, коли місто ще не оговталося після великої пожежі, він проявив високу відповідальність і фаховість. Завдяки його зусиллям та роботі інших архітекторів, інженерів і майстрів Стрий досить швидко відродився й перетворився на одне з найрозвиненіших міст Галичини. Кам’яниці зведені в той час демонстрували архітектурну досконалість, не поступаючись забудові більших міст, що свідчить про високий рівень місцевої архітектурної діяльності. Понад три десятиліття Владислав Постепський працював на посаді інженера-архітектора, залишивши після себе чимало об’єктів, які захоплюють гармонією форм і професійним виконанням. У ті часи міські інженери часто не мали помічників і самі відповідали практично за весь комплекс робіт. Можна лише здогадуватись, яку кількість креслень і документації створив Постепський за роки своєї кар’єри.

Основним стилем, у якому працював Владислав Постепський, був історизм, що цілком природно з огляду на час його діяльності. Однією з найвиразніших його споруд, виконаних у цьому стилі, є кам’яниця на розі вулиць Валової (раніше вул. графа А. Потоцького) та Незалежності (давня вул. Франчішека Смольки) (рис. 2). Будівлю зведено у 1902 році за проектом Постепського для Стрийської ощадної каси (Stryjska Kasa Oszczędności). Цей наріжний будинок є яскравим зразком історизму в архітектурі Стрия. І сьогодні він вражає витонченістю деталей. Перший партерний рівень оздоблює складний руст, другий поверх оформлено відкритою цеглою, на якій чітко видніються вікна та балконні двері, завершені сандриками різних форм. Фасади з обох вулиць оздоблені ризалітами, що надають композиційної виразності. В центрі композиції фасадів другого поверху є балкони, які спочатку були огороджені балюстрадою. У період ІІ Речі Посполитої балкони реконструювали – балюстраду замінили на ковану огорожу, виготовлену на ливарні Яна Верштайна. Балкони підтримують три консолі, декоровані лев’ячими головами (нині більшість знищена). Дах підкреслює багато декорований карниз, а складна структура дахового простору раніше доповнювалася мансардними вікнами (люкарнами) з високими мистецькими якостями (більшість втрачені). Особливої уваги заслуговує збережений палісадник з боку вулиці Валової. Його оточує унікальна огорожа, також виготовлена на ливарні Яна Верштайна (на верхній частині кожного стовпця міститься монограма «К.О» – Kasa Oszczędności) (рис. 3). Усі її елементи, що вже мають риси сецесії, виконані з надзвичайною точністю й майстерністю. На жаль, в’їзна брама з боку вулиці Валової не збереглася. Цікаво, що на фасаді будівлі залишилися чавунні зливові труби, виготовлені на ливарні Болеслава Бенцера. Робота Постепського над проєктом Ощадної каси засвідчує його винятковий фаховий рівень. Сьогодні в цьому будинку функціонує місцевий суд (рис. 4).

За сприянням голови суду Василя Бораковського вдалося провести натурні дослідження внутрішніх інтер’єрів цієї будівлі. В давньому проїзді кам’яниці добре збережена унікальна плитка. В композиційній основі кожного фрагменту плитки мозаїчного типу є кола та еліпси, що перетинаються. Ці ритмічні ряди по периметру оточують смуги бордюрної плитки мозаїчного типу з темно-червоним мотивом флер-де-ліс на жовтому фоні (рис. 5). Такі плетені мотиви, використанні в підлоговому покритті даного приміщення, є натхненні давньою римською підлогою. Найбільш вирогідно, що виробником даної плитки була львівська фірма, яка черпала зразки такої плитки з більш давніх джерел. Мотиви запозичені з античності, з’явилися в дизайні на тлі хвилі інтересу до цього періоду та широкомасштабних розкопок, проведених у першій половині ХІХ століття.

Такі візерунки, які включали геометричні, плетенні та рослинні елементи, зокрема лілії, листя аканту, виноградної лози, відображали смак та моду епохи. Не менш вражаючими є збережені автентичні кахельні печі (рис. 6). На одній з досліджених печей є дверцята з чітким написом, який засвідчує їх походження, а саме «M. Heiselkorn. Stryj». Мойше Геізелькорн був відомим у місті власником магазинів будівельних матеріалів (рис. 7). Власне, ці збережені печі, з усіма автентичними елементами, мають значну історичну та мистецьку цінність. У внутрішніх приміщеннях сучасної будівлі суду був віднайдений сейф фірми «Fortis. Warszawa», який, на мою думку, є унікальним свідком історії цієї кам’яниці. Адже, першочергове функціональне призначення будівлі – Ощадна каса міста Стрия. Цей сейф швидше за все був куплений ще цією установою та є збереженим до сьогодні.

Ощадну касу в Стрию було засновано у 1867 році Зиґмунтом Затварницьким. Згодом її очолив віце-бургомістр Александр Стояловський, з ініціативи якого спорудили власний будинок установи за проєктом Владислава Постепського, який втілив будівничий Абраам Вальдман. Урочисте освячення будівлі восени 1902 року провів отець пробощ Людвік Оллендер. У той час Стрийська ощадна каса належала до найкращих провінційних фінансових установ. Завдяки вмілій керівній роботі Юзефа Биліни, фахівця з глибокими знаннями та високою кваліфікацією, інституція працювала зразково, виконуючи всі завдання точно й ретельно.

Кожен архітектор покликаний не лише проектувати нові об’єкти, але й сприяти усвідомленню важливості збереження архітектурної спадщини. Захист історичних споруд від руйнування, дбайливе ставлення до надбань минулого та вшанування їхніх авторів є невіддільною частиною професійної відповідальності. Кожен повинен по-справжньому оцінити історичну цінність архітектурних об’єктів. Адже, архітектура – це не лише форма, а насамперед втілення духу часу, суспільних ідей і особистостей, які їх створили.

Архітектор Данило ГРИНЬКЕВИЧ