Дмитро Вітовській знакова постать в історії України 20-го століття. Знаємо його, як сміливого і рішучого військовика, політика. Без його рішучих дій навряд чи відбувся б листопадовий зрив, який утвердив створення ЗУНР та її збройних сил – Української Галицької Армії 100 років тому. А яким було особисте життя полковника? Хто була його дружина?
Одружитися в розпал війни відповідало його способу жити на повну силу, не відмовляючи собі в праві кохати і бути коханим. Про плани створити сім’ю дізнаємося з листа Вітовського до Никофора Гірняка (кошовий УСС), датованого 31 березням 1916 року.
“Дорогий Нечипоре! Справа ясна! Я не гірший від Бицайла, Дідушка, Будзиновського ні Навроцького. Напарубочився досить – отже хочу женитися. Мені доволі важко означити час, … Клопіт з оголошенням оповідей. Підлягаю А. К.; батальйон до якого приділений є мадярський; нашого попа в цілій околиці на лік нема. …Мені належиться на тім, щоби вони були оголошені якнайскорше. Посвідку виголошення всіх трьох оповідей (без якої ніхто шлюбу не дасть) вишли службово до Львова, до Волошина, але так, щоби вона була там ще перед 20.04. Колиби мені вдалося одержати відпустку ще перед Великоднем, то поступлю і заберу. … Друге: коли б я оминув всяку Сциллю і Харибду, так тебе і Миколу Безгрішного прошу за свідків. Після всякої правдоподібности вінчання було б у Брошневі, повіт Долина (лінія Станіславів- Стрий, послідня станція Креховичі). Подаю потрібні дати. Ти прибий на се печатку і документ готовий. Отже І. Дмитро Вітовський, роджений 6 падолиста 1887 року в Медусі, пов. Станіславів, родичі: бл. Памяті Дмитро і Катерина з Міллєрів Вітовські; я приналежний до Медухи, стало замешканий в Станіславові, зглядно тепер у полі. ІІ. Марія Ліщинська, народня вчителька в Брошневі, роджена 2 серпня 1894 в Брошневі, повіт Долина, родичі Михайло і Павлина із Соколовських Ліщинські, приналежна до громади Брошнів. Якби я знав, що дівчина дістане перепустку до Станіславова, а станіславівська парохія не схоче робити мені перепон за давні здєлки, тоді найлучше було й мені робити цілу параду в Станіславові”.
Портрет подружжя Марії та Дмитра Вітовських (із фондів Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби)
Із листа Вітовського до Гірняка від 23 травня 1916 року можна приблизно визначити дату одруження полковника – 9 травня 1916 року. Вітовський ділиться з другом своїм морально-психологічним станом, відчувається, як необхідна йому підтримка і розуміння товариша. З легкою іронією та сумом він пише :
«… боюся, щоб ти з мене не сміявся, дуже погано коло мене. Слухай братіку! Ти також безпосередньо перед війною оженився, але щось два чи три місяці. А я в дві неділі після вінчання мусів покинути жінку. Може ти бодай десяту частину переживав таких хвиль, які я тепер переживаю, то зрозумієш, що чоловіка меланхолія може вчіпитися. Я негоден описати Тобі свойого т. зв. психологічного стану; всьо обертається коло досить розумного – на мою думку – погляду, що світ не заваливбися, як я би ще з тиждень-два побув у Брошневі. Я лиш що зачав був вертати до рівноваги, почало в мені всьо вирівнюватися, от – коротко сказавши – чоловік почав був пізнавати й переживати щастя – не по п’яному описуваної, але якесь таке щастя, яке назви не має, описати його не можна, тільки відчути, і нагло переривати його, се Ничипоре, більше болюче, як все инше!Ти підсуваєш окуляри на чоло, смієшся моцно тай питаєш: «А ти ж не знав, що так буде? Пощо женився?…».То правда, але я щойно тепер зрозумів, що то є війна. Я так розманіжився, залетів був високо, вище як літаки літають, то й не дивуйся, що маю звідки падати зовсім подекадентськи».
Після загибелі Дмитра Вітовського в авіакатастрофі 2 серпня 1919 року, його сім’я залишилася без засобів для існування. Марія з двома малолітніми дітьми пережила немало труднощів. Пізніше вийшла вдруге заміж за відставного польського офіцера.
Товариші полковника по зброї, які воювали проти Польщі, важко сприйняли звістку про те, що дітей Вітовського буде виховувати поляк. Вихованням його сина навіть опікувався митрополит Андрей Шептицький, який подбав про те, щоб він вступив навчатися на географічний факультет Львівського університету. Але Друга світова війна розкидала сім’ю.
Марія з донькою Надією опинилася у США, а доля сина Вітовського – Ярослава склалася трагічно. 4 лютого 1947 трибунал СРСР виніс свій вирок – позбавити Ярослава-Дмитра Вітовського військового звання молодшого лейтенанта та присудити вищу міру покарання – розстріл. У висновку Воєнної колегії Верховного суду СРСР підтверджено цей вирок, так як “доведена провина засудженого Вітовського у зраді батьківщині, яка виявилася в тому, що будучи офіцером радянської армії, він в 1941 році вступив в антирадянську організацію ОУН і будучи активним членом цієї організації займав командні посади в УПА і проводив активну боротьбу проти радянської влади”.
Культурно-просвітницький центр “СвітЛиця” (м.Бровари) знову на фестивалі з анімацією у техніці Стоп Моушн (світлини, які перетворюються на мультик). Цього разу до вашої уваги:
🎞 анімація “Бабусина Скриня”, яка розповідає про важливість збереження та популяризації традицій свого народу, як елемент збереження нації 💙💛Головні події відбуваються у хаті бабусі, відтвореній за українським стилем. Усі герої (об’ємні та пластилінові), вишивки, декорації створено працівниками закладу: Юлією Кругляк, Вікторією Сайко, Юлією Смальцер.
🎞 анімація “Історія першого видання “Кобзар”, яка розповість нам про епізод з життя Тараса Шевченка. Родзинкою мультика є те, що над його створенням працювали студенти з інклюзією (зокрема: ліпили, знімали та озвучували)
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА й у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
У середу, 13 серпня, о 16:00, Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького запрошує на урочисте відкриття виставки «Зеновій Флінта. Творчий літопис». Ця масштабна експозиція присвячена 90-річчю видатного українського митця.
Виставка триватиме з 13 серпня до 24 вересня 2025 року. Відвідувачі зможуть оглянути понад 350 робіт Зеновія Флінти, які були відібрані з музейних зібрань та приватних колекцій. Це буде наймасштабніша виставка творчого доробку митця, що вперше дасть змогу так глибоко зануритися в його творчий світ. Музей працює з вівторка по неділю, з 10:00 до 18:00, каса зачиняється о 17:30.
Зеновій Флінта (1935–1988) — це ім’я, яке важко переоцінити для українського мистецтва другої половини ХХ століття. Він був неперевершеним живописцем, графіком і керамістом, чиї роботи надали львівській художній кераміці особливої впізнаваності.
За словами мистецтвознавця Григорія Островського, «він не був поетом, але свою долю митця збудував за законами поезії». Глядачі матимуть унікальну можливість зануритися у творчий світ художника, який майстерно поєднував різні техніки та стилі.
Свято автентики «Яворова віть: від кореня до крони»
У п’ятницю, 8 серпня, Львівська національна філармонія ім. Мирослава Скорика стала центром культурного життя Яворівщини. Тут відбулося масштабне свято автентики «Яворова віть: від кореня до крони», що об’єднало народних майстрів, артистів та колективи з усіх громад Яворівського району. Захід, організований Яворівською районною військовою адміністрацією у рамках проєкту «Культура ДіЄ», мав на меті популяризацію місцевих традицій та підтримку мистецтва в умовах війни.
Свято автентики «Яворова віть: від кореня до крони»
Свято зібрало понад 200 учасників з Яворівської, Івано-Франківської, Новояворівської, Судововишнянської, Мостиської та Шегинівської громад. На головній сцені та у виставкових залах філармонії глядачі могли насолодитися виступами народних колективів та ознайомитися з роботами майстрів. Особливою увагою користувалися автентичні вироби, зокрема, традиційні ляльки-мотанки Оксани Козиняк, вишивка та гердани Уляни Горак, а також різьба по дереву від Андрія Шумила. Мостиська громада була гідно представлена виступами народного ансамблю пісні й музики «Соколи» та народного аматорського ансамблю «Зорецвіт». Глядачі також мали змогу побачити фрагмент старовинного обряду «Надсянське весілє» у виконанні колективу з села Черневе.
Свято автентики «Яворова віть: від кореня до крони»
Захід пройшов в атмосфері єдності та глибокої вдячності українським захисникам. На початку свята була оголошена хвилина мовчання на вшанування пам’яті полеглих воїнів. Організатори повідомили, що частина коштів, зібраних під час продажу виробів майстрів, буде передана на закупівлю дронів для 45-ї окремої артилерійської бригади.
Свято відвідали близько 500 гостей, серед яких були й представники влади, зокрема перший заступник голови Мостиської міської ради Олег Щудло та заступник голови Іван Завадський. Вони висловили вдячність учасникам за збереження та популяризацію культурної спадщини, підкресливши важливість таких подій для підтримки духу нації.
Свято автентики «Яворова віть: від кореня до крони»
Проєкт «Культура ДіЄ» є частиною ширшої ініціативи Яворівської РВА, спрямованої на підтримку місцевих талантів та культурного життя в умовах повномасштабного вторгнення.
Історична наука — це не лише про величні події та видатних постатей. Вона також про людські трагедії, що формували характер міст і спільнот. Львів, який ми знаємо сьогодні, — це результат не лише перемог, а й багатьох катастроф, що випробовували його на міцність. У цьому науково-популярному дописі ми розглянемо п’ять найбільших лих, які спіткали старе місто, ґрунтуючись виключно на перевірених джерелах та історичних дослідженнях.
Історія Львова сповнена як тріумфів, так і руйнівних подій, що змушували місто відроджуватися знову і знову. Ці катастрофи не просто знищували будинки чи забирали життя — вони формували менталітет його мешканців, впливали на архітектуру та міську інфраструктуру. Ми пропонуємо поглянути на п’ять наймасштабніших катастроф, які навіки закарбувалися в пам’яті міста.
Рисунок-реконструкція давнього вигляду Львова авторства Ігоря Качора
1. Велика пожежа 1527 року: Коли вогонь забрав готику
Пожежа 3 червня 1527 року є, без перебільшення, однією з найтрагічніших подій в історії Львова [1, 2, 3]. Вона знищила майже все місто в межах оборонних мурів, перетворивши його на попіл за лічені години. Причиною став необережний вогонь у пивоварні, що знаходилася в Руській дільниці [2]. Сильний вітер сприяв швидкому поширенню полум’я, яке охопило як дерев’яні, так і кам’яні будинки, оскільки більшість дахів тоді були дерев’яними [1, 2].
Факт: Після пожежі у Львові майже не залишилося готичної архітектури, зведеної протягом XIV-XV століть. Винятком є частина мурів та підземель. Замість неї на руїнах почали зводити споруди в стилі ренесансу, що й визначило подальший архітектурний вигляд історичного центру міста [1, 2].
Чума на зображенні з XV століття
2. Епідемія чуми 1704-1705 років: Мор під час облоги
Львів неодноразово потерпав від епідемій, але одна з найстрашніших спалахнула на початку XVIII століття. У 1704 році під час Північної війни місто захопили шведські війська під проводом Карла XII [4, 5]. Разом із військовою облогою до міста прийшов і мор. Умови, створені війною — антисанітарія, скупчення людей та нестача продовольства — стали ідеальним ґрунтом для поширення хвороби [5]. За деякими даними, чума 1704-1705 років забрала життя близько 10 000 львів’ян, що на той час було значною частиною населення міста [4].
Факт: Для боротьби з епідемією, міська влада була змушена створювати карантинні зони, а померлих ховати за межами міста. Саме в цей період за межами міських мурів з’явилися так звані “морові цвинтарі” [4].
Полтва – підземна річка Львова
3. Повінь 1852 року: Коли Полтви стало забагато
Річка Полтва, яка протікає під центральною частиною Львова, довгий час була джерелом не лише життя, а й небезпеки. Найбільша історична повінь, що зафіксована у джерелах, сталася у 1852 році [6]. Через сильні зливи річка вийшла з берегів, затопивши значну частину міста. Вода сягала до перших поверхів будинків на сучасних проспектах Свободи та Шевченка, а також на вулицях Городоцькій та Підвальній. Ця подія прискорила ухвалення рішення про каналізування річки [6].
Факт: Після цієї катастрофи австрійська влада почала активно розробляти проєкт каналізації Полтви, щоб запобігти подібним лихам у майбутньому. Останні роботи з “ув’язнення” річки в колектор завершилися вже у XX столітті [6].
Трамвай Gotha під номером 472, який спричинив ДТП. Фото Ханс Орлеманс. І фото водійки трамвая Надії Макари з особової справи.
4. Трамвайна катастрофа 1972 року: Кривава трагедія на Городоцькій
Ця трагедія є однією з найстрашніших в історії громадського транспорту України. 10 січня 1972 року на перехресті вулиць Городоцької та Шевченка трамвай, що рухався на великій швидкості, зійшов з рейок і врізався у натовп пасажирів, які чекали на зупинці [7, 8]. За різними даними, внаслідок аварії загинуло від 26 до 28 осіб, десятки отримали поранення [7, 8].
Факт: За офіційною версією, причиною катастрофи стала несправність гальм, що призвела до відмови системи управління трамвая. Однак, існували також неофіційні версії, які пов’язували аварію з людським фактором, зокрема, з перевтомою водія [7].
Каплиця зведена в пам’ять про загиблих в Скнилівській трагедії 2002 року
5. Скнилівська трагедія 2002 року: Небо впало на землю
Катастрофа, що сталася 27 липня 2002 року під час авіаційного шоу на Скнилівському аеродромі, є наймасштабнішою трагедією в історії авіашоу у світі [9]. Винищувач Су-27УБ, виконуючи фігури вищого пілотажу, втратив керування і впав у натовп глядачів [9]. Загинуло 77 осіб, серед яких 28 дітей, і близько 250 отримали поранення [9].
Факт: Однією з головних причин трагедії було визнано помилки в організації шоу, а також недоліки в плануванні польоту та виконанні маневрів екіпажем [9]. Ця подія викликала широкий резонанс у суспільстві та призвела до значних змін у законодавстві щодо проведення масових заходів.
У цій публікації ми дослідили п’ять найбільших катастроф в історії Львова, що мали значний вплив на розвиток міста та його мешканців. Ми розглянули, як Велика пожежа 1527 року знищила готичний Львів, давши поштовх до будівництва в стилі ренесансу. Аналіз епідемії чуми 1704-1705 років показав, як військова облога посилила наслідки мору, призвівши до загибелі тисяч людей. Повінь 1852 року стала ключовою подією, що спонукала владу до каналізування річки Полтви. Окрему увагу приділено трагедіям XX та XXI століть: трамвайній катастрофі 1972 року та Скнилівській трагедії 2002 року, що є одними з найкривавіших в історії громадського транспорту та авіашоу. Кожна з цих подій не лише спричинила людські жертви та руйнування, але й стала важливим уроком для міста, що вплинув на його подальший розвиток, безпеку та архітектурний вигляд.
Неймовірно, але це факт: у міжвоєнному мистецькому медіапросторі Галичини існувало дві Софії Куликівни! Тож Оксана Середа врешті розкриє таємницю двох Куликівн і розповість детальніше про одну з найзагадковіших львів’янок 1930-х рр. – Соню Куликівну, яка вповні проявила свій менеджерський і редакторський хист.
Ця молода відважна жінка на початку 1920-х рр. започаткувала кінопрокатню у Львові, згодом взялася продукувати українські культурфільми (документальні короткометражки про громадсько-культурне життя українців Галичини).
Також саме її зусиллями у Львові почав виходити популярний журнал «Кіно», який відразу заполонив серця українських кіноманів і зміг гідно конкурувати із польськими кіночасописами.
Поза тим, Соня Куликівна досі оповита таємницями, адже про її життя відомо менше, ніж про її яскраву діяльність
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
У Львові Відкрили Інсультне Відділення В Обласному Госпіталі Ветеранів
Вчора, 7 серпня 2025 року, у Львівському обласному госпіталі ветеранів війн і репресованих імені Ю. Липи відбулося відкриття інсультного відділення. Учасники оглянули нове відділення, палати інтенсивної терапії, а також ознайомилися з технічним оснащенням і функціональними можливостями відремонтованих приміщень.
Госпіталь продовжує активно оновлювати інфраструктуру. Інсультне відділення розмістили на 8-му поверсі корпусів Б і Д. Під час реконструкції приміщень встановили сучасну систему вентиляції, змонтували медичні гази, придбали високотехнологічне обладнання. Заклад також подбав про доступність для осіб з інвалідністю.
Начальник Львівської ОВА Максим Козицький, заступниця голови ЛОВА Христина Замула, представники департаменту охорони здоров’я, Львівського центру контролю та профілактики хвороб, НСЗУ, «Superhumans Center» і медичної комісії обласної ради підтримали запуск відділення.
У Львові Відкрили Інсультне Відділення В Обласному Госпіталі Ветеранів
«Завдяки новому обладнанню лікарі зможуть швидше виявити інсульт, поставити правильний діагноз і вчасно почати лікування. А це означає, що врятованих життів буде більше.
Роботи тривали у 2024–2025 роках. На них з обласного бюджету виділили понад 38 мільйонів гривень. Загалом за останні роки завдяки платникам податків Львівщини госпіталь отримав більше ніж 680 мільйонів гривень. Фінансуємо не тільки ремонти. У бюджеті на цей рік заклали понад 45 мільйонів гривень на зарплати, комунальні послуги та медикаменти.
Дякую лікарям, молодшому медперсоналу, технічним працівникам і всій команді під керівництвом Володимира Красьохи. Ви формуєте людське й професійне обличчя одного з ключових медичних закладів нашої області, де рятують воїнів, ветеранів та інших людей з важкими травмами і хворобами.
У Львові Відкрили Інсультне Відділення В Обласному Госпіталі Ветеранів
Ціль, яку ставимо перед собою до кінця року: відновити операційні блоки та оновити реабілітаційне відділення», – зазначив очільник Львівщини Максим Козицький.
«Відділення оснащене всім необхідним обладнанням, є 20 палат для пацієнтів у важкому стані, – це та ж сама реанімація, є окремі — для більш стабільних. Найближчим часом приймемо перших пацієнтів. Щороку у нас лікується майже 600 людей з інсультом, відтепер плануємо лікувати – більше 800», – розповів директор Львівського обласного госпіталю Володимир Красьоха.
Госпіталь імені Ю. Липи – один із провідних медичних закладів області. Тут працюють відділення екстреної допомоги, хірургії, анестезіології, артрології, нейрохірургії, ендокринології, реабілітації, тепер – і інсультне. Медики надають високоспеціалізовану допомогу не лише військовим, а й усім, хто її потребує.
У Львові Відкрили Інсультне Відділення В Обласному Госпіталі Ветеранів
У 2025 році лікарня продовжує модернізацію. Команда госпіталю утеплює фасади, оновлює операційні, міняє інженерні мережі та готує запуск сонячної електростанції. Окрему увагу приділили енергоефективності, безпеці, сучасним медичним практикам і створенню умов для якісної реабілітації.
За підтримки благодійників і за рахунок обласних програм у госпіталі також готують до відкриття нові відділення: інтервенційної радіології, офтальмології, слухової реабілітації.
Львівська поетка та авторка культурних проєктів Марта Горбей проведе благодійний поетично-музичний перформенс «Нотами любові крізь війну». Захід відбудеться 9 серпня о 19:00 у ресторані «Грушевський Jazz» (пр. Шевченка, 28) та матиме на меті збір коштів для підтримки Збройних Сил України.
Як зазначає сама поетка, подія — це не просто читання віршів, а «терапевтична зустріч через слово, музику і світло». Назва «Нотами любові крізь війну» підкреслює глибоку емоційну складову вечора, який поєднає поезію, музику та медитацію. Захід створений для того, щоб кожен глядач міг пережити власну історію та знайти внутрішню силу в цей непростий час.
Марта Горбей, яка є авторкою двох поетичних збірок, прагне показати, що поезія сьогодні — це не архаїка, а «живий простір для натхнення, рефлексії та внутрішньої сили». Її місія — оживити слово на сцені та відкрити нову сторінку сучасної міської поезії Львова.
Ресторан «Грушевський Cinema & Jazz» часто стає майданчиком для проведення різноманітних культурних заходів, концертів та творчих вечорів, що відповідає концепції благодійного перформенсу. Вхід на подію вільний для всіх, хто бажає підтримати ЗСУ та насолодитися поетичним словом і музикою.
Отримані кошти будуть передані на потреби Збройних Сил України. Більш детальна інформація щодо конкретної мети збору буде оголошена під час самого заходу.
Сьогодні хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова із публікацією “Прогулянка в минувшину. Прохід до Цісарського ліску”, що була надрукована у газеті “Львівські вісті” (№229 від 07.10.1943) під криптонімом “Е”. Правопис тексту, традиційно, залишаємо оригінальним.
Трамвай маршруту № 4 починає підйом на Високий Замок. Автор фото – Марек Мюнц. Кінець 1920-х рр.
Прогулянка в минувшину. Прохід до Цісарського ліску
Львів , 6-го жовтня.
В гарну-осінню неділю, коли вже призабулись Спомини з літньої відпустки, львов’яни радо шукають «свіжого повітря» таки у Львові, на прогулянці. Деякі вирушають аж у лісисті Брюховичі, інші знову воліють навіть піший прохід до підльвівської Швайцарії – до Винник, ще інші йдуть у львівські парки, однаково, чи до Університетського городу, чи до чарівного Стрийського парку, та багато з них пішком, чи трамваєм прямує в північно східну сторону міста, де імпозантно височіє побіч Високого Замку Львова гора, що навіває подих давніх, минулих днів, та де з височин Цісарського ліску простягається широкий простір далеко на північ. Звичайний, вихідний день, ще й погода, то ж можна відмовитись від неприємного трамвайного гліту, хоч і «чвірка» їде таки до підніжжя згаданої гори Льва, та час дозволяє йти пішком. Це тим приємніше, що можна пройти побіч величній мурів Успенського храму, що виноситься стрункою вежею високо понад місто, побіч старовинної зброївні на Губернаторських валах, куди дійшли колись війська Хмельницького, визволяючи Львів, та побіч дорогого нам усім будинку Наукового Товариства, в якому в тиші напруженого думання та серед книг розростається наша культура.
Вид на місто з вулиці Куркової, Львів, 1917 р. Художник Ян Кушмідрович
Дальше дорога веде побіч вулиці Куркової, яка взяла назву від «курка», цебто від когута, який був відзнакою стрілецького товариства. Стрілецькі вправи вибувались спершу побіч краківської брами та в 1789 році засновано стрільницю в саді Чечевичів при вул. Курковій. В початках ХІХ-го сторіччя члени братства мали окремий уніформ: зелену блюзу з червоними вилогами й жовтими гудзиками, червону камізельку й такі самі штани та трикутний капелюх з чорною кокардою, обведений золотим шнурком з китицею білозелених пер, до того ще золоті еполети. Потому однострій змінено на яснозелений з чорними штанами. Стрілецьке братство і брало участь у всяких парадах і церковних святах. При братстві був і теж «Корпус міської артилерії», зложений у більшій частині з шинкарів і пивоварів, які своїм зовнішним виглядом підходили до завдань с членів корпусу. Артилеристи носили корсиканські капелюхи та мундури з білими штанами з червоними лампасами.
Поштівка із зображенням будинку Куркового товариства, 1920-ті
Згадуючи братство, пригадується прохожому, що тут саме – в саді стрільниці відбувались колись українські концерти та фестини. Саме в залі стрільниці відбувся перший у Львові Шевченківський концерт 10-го березня 1869 року. «Народний дім» був тоді в руках москвофілів і молоді «українофіли» мусіли шукати пристановища деінде. Рано відбулось богослужения за упокій душі поета, в недалекій православній церкві, пополудні відбувся концерт, в якому взяли участь визначні артистичні й літературні сили. Музичною частиною займався Анатоль Вахнянин, промовляв Володимир Барвінський, деклямував між іншим Корнило Устиянович вірш свого батька. Заля була повна; самого жіноцтва начислено 1 139 осіб. Після концерту відбувся в тій же залі ще товариський вечір з декламаціями і співом. Учасники свята поділились на пам’ятку лавровим вінком, яким прибраний був портрет Шевченка. Та йдучи дорогою наміченої прогулянки, треба лише пройти здалеку побіч городу стрільниці. Згадавши ще, що, тут по і тій самій стороні була в одному з дворів «печера ветеранів», де відбувались міщанські балі в початках ХІХ-го ст., треба звернути на Театинську вулицю.
Театинський монастир у Львові. Карл Ауер (близько 1847 року)
Назву свою бере ця сонячна вулиця від монастиря Театинів, заснованого 1733 року, перебудованого згодом на артилерійські касарні. Ще й досі звуть ці будівлі «червоним монастирем». Пройшовши. їх, переходимо ще побіч будинку ч. с 19 – де перед великою війною був, виховний інститут св. Миколая під проводом директора Костя Панківського. Звідтам вийшло багато і потому визначних громадян.
Прийшовши до останньої зупинки трамваю не йдемо втертою і може більш принадною дорогою в сторону замкового парку, де щумлять великі старі каштани та звертаємо свій шлях на право, звідкіля навіває пустинний подих піскове узбіччя Львової гори на самітний простір. Назва гори Льва вказує на своє княже походження. Може були тут колись укріплення князя Льва, може пам’ятник, а може відбулась якась подія, зв’язана з князем – невідомо. Відомо, що в новіших часах цю гору розкопано та добувано пісок і камінь. Нераз під час робіт усувався пісок, присипаючи робітників. Цією горою опікувався пильно наш історик Сидір Шараневич і він саме подбав про те, щоби гори не нищено.
Гора Лева на Кайзервальді, фото початку XX ст.
Колись один львівський часопис писав, що один мешканець Львова, переходячи в полуднє попри гору підчас, коли шалів великий вітер, побачив, як з гори відірвалась брила піску та на її місці показався лицар у повній зброї. З’ява стояла нерухомо, аж вітер розвіяв її, лишаючи сірий круг піску. Так повстала легенда про лицаря – опікуна гори Львова.
Сусідні горби, якими йдемо дальше, мали колись свої назви, як: Змієва гора, Камінна, чи гора Степана. Тут були, колись сади і виногради львівських міщан. Дальші узгір’я звались Льоншанівкою від прізвища міщан Льоншанів. Тут був колись город розваги з карузелями й іншими «сензаціями». Ще деякі теперішні жителі Львова пригадують собі, як обдурювали їх, коли казали з посудини з водою виловлювати золоту монету. На цих горбах побував колись австрійський цісар Йосип ІІ, хвалив дуже їх положення та від нього названо ці горби «цісарським ліском». Пам’ятника, який тут поставлено цісареві, нема – нема й лісу, який і надав цьому місцю назву, але живе тут незмінний чар. Горби спадають ярами до просторого Знесіння – сонячного, серед садів і квітів, де колись християнські полки відігнали магометанську загрозу від Львова, де колись бундючно гостились непереможні Богданові війська. Тут на цих горбах організувалось українське військо, тут відбували свої перші вправи Українські Січові Стрільці. У квітні 1914 року відбулись тут перші військові вправи стрільців (т. зв. маневри) під проводом Сеника та Чайківського.
Луна-парк на Кайзервальді. Фото 1908-1914 рр.
Приємні спогади з минулого і чарівна погода теперішньої золотої осені зливаються в одно гарне враження, таке дороге і таке потрібне львівському громадянинові після тижневої напруженої праці і переживань, зумовлених воєнним часом.
Лектор: Андрій Сова – доктор історичних наук, професор, професор кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського; дійсний член та голова Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка; старший дослідник, старший науковий співробітник відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України.
Модератор заходу: Роман Метельський.
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у у співпраці Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка, Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
На лекції Ви дізнаєтеся про архів фотографій легіону Українських січових стрільців, які зберігаються в Українському музеї та Бібліотеці у Стемфорді. Зокрема, про час, місце і авторів світлин, формування фотоархіву, внесок у цю справу Івана Боберського, історію зберігання скляних негативів та експонування в час Першої світової війни, Української революції 1917–1923 рр. та до наших днів. Присутніх ознайомлять зі структурою сайту (автор проєкту Василь Лопух), на якому зберігаються оцифровані фотографії, особливостями подачі інформації у тематичних розділах, пошуку відповідної інформації тощо. Особливу увагу буде приділено тематичному розділу, де розміщено світлини без підписів. Присутні зможуть почути докладну інформацію про ці “безіменні” фотографії, які висвітлюють події 1911–1914 років, зокрема Перший краєвий здвиг у Львові (10 вересня 1911 р.), Шевченківський здвиг у Львові (27–29 червня 1914 р.), “Запорожські ігрища” – комплексні національні спортивні змагання українців Галичини (29 червня 1914 р), діяльність українських товариств “Сокіл”, “Січ”, “Пласт”, спортивні події у Галичині, українських стрілецьких організацій та добровольців. Окремо здійснено розвідку про фотографії, на яких зафіксований визначний діяч, педагог та голова “Сокола-Батька” Іван Боберський з почесною булавою.
Лекція буде проілюстрована унікальними фотографіями, які понад 100 років залишалися невідомими як для науковців так і для широкої громадськості.
В університетській лікарні здійснили перші реконструктивні операції на обличчі та шиї
У хірургічному відділенні університетської лікарні Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького вже провели перші реконструктивні операції на обличчі та шиї.
Повномасштабна війна принесла виклики, до яких система охорони здоров’я має швидко адаптуватися. Один із них — зростання потреби в реконструктивній хірургії після вогнепальних і мінно-вибухових травм. Викладачі університету, лікарі відділення, інтерни — усі працюють разом у складі операційних бригад. Це і медична допомога, і навчання в дії. Саме так працює сучасна модель медичної освіти — з постійною практикою під керівництвом досвідчених наставників.
Мультидисциплінарний підхід і злагоджена робота команд — черепно-лицевих хірургів, хірургів-стоматологів, онкохірургів — дозволяють досягати результатів навіть у складних клінічних випадках. Це про відновлення функцій, зовнішності та якості життя пацієнтів.
Нагадаємо, що університетська лікарня — це пілотний проєкт, перший в Україні приклад повноцінного поєднання медицини й освіти, що став можливим завдяки рішенню уряду про реалізацію експериментального проєкту щодо впровадження сучасних підходів у медичній освіті, який впроваджується на базі медичного університету. Це 11 відділень стаціонару, амбулаторія, 18 клінічних кафедр та близько 8 тисяч пацієнтів, які уклали декларації з лікарями.
11 серпня на сцені театру ім. Марії Заньковецької відбудеться музично-поетичне дійство “Кохайтеся, чорнобриві”.
Мова про чарівне поєднання живої музики та величної української поезії, представленої творами Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Василя Симоненка, Олени Теліги, Ольги Кобилянської та інших великих українських поетів.
Поезія, що в усі часи додає українцям сили духу та незламності, пролунає у виконанні відомих акторів – Олексія Гнатковського, Євгена Нищука, Остапа Ступки, Раїси Недашківської, Тамари Яценко, Святослава Максимчука, Петра Маги, Степана Глови, Лесі Самаєвої, Ярослава Дерпака, Ольги Гошовської, Кіри Касинець, Віри Морокішкої.
Неймовірно розкішний музичний супровід створяють Юлія Божик (рояль) та Іванна Гетто (арфа).
“Запрошуємо провести літній вечір у світі поезії, музики та натхнення! Це буде незабутньо!”, – запрошують організатори.
Подія викликає великий ажіотаж серед львів’ян, тож, щоб усі охочі змогли насолодитися дійством, в один день їх відбудеться одразу два – о 16.30 та 19.30.
Львівська цукерня початку ХХ століття. Зображення зображення згенероване штуічним інтелектом
Українських цукерників у Львові було обмаль, та й, мабуть, не вміли вони давати раду так, як швейцарці. Цукерник Данило Стецьків, продавши цукерню, запрохав на тризну кількох журналістів, нарікаючи, що українці є найсильнішими стовпами чужих шинків, а не вміють підтримати такої шляхетної та здорової установи, як цукерня. «Адже цукор – важний елємент для здоровля».
Стецьків був відомий своїми широкими жестами і добрим серцем — згадує письменник Юрій Вінничук на сторінках видання ZBRUC. Знали про це дівчата, навіть такі, що він їх не знав. Одна з них навіть подала його до суду за аліменти. Стецьків запевнив свого адвоката, доктора Евина, що на очі її не бачив і далі бачити не хотів. Навіть на розправу не явився. Суддя повірив адвокатові, що його клієнт не винний, і звернувся до позивниці:
– Но і ви пізнаєте цього пана? – показуючи на др. Евина.
– Певно, що пізнаю… О, навіть так само сміється, як тоді…
– Як я розумно зробив, що не пішов на цю розправу, – тішився Стецьків.
– Певно, що розумно… бо ви б не витримали і були б на суді з гордістю признались до батьківства, якби побачили, яка це гарна дівчина, – відказали йому журналісти.
Загалом про цього цукерника і його любовні авантури було чимало повідомлень у пресі. Врешті це й довело до трагедії, про яку писало «Діло»:
«Страшне вбивство у Львові.
Від неділі 19.12.1937 населення Львова є під вражінням нового страшного вбивства грабіжників, з рук яких згинув відомий український цукерник 58-літній Данило Стецьків у свому помешканні при вул. Миколая ч. 7. Ще рік тому приміщувалась в цій камениці його велика, загальновідома у Львові цукерня, положена напроти старого університету, яку він продав після розлучення з дружиною. Вістка про вбивство Стецькова зелєктризувала головно українське громадянство у Львові, бо вбитий брав активну участь у громадянському житті, зокрема найбільше часу, праці і гроша зложив у зорганізування українського міщанства.
Страшне вбивство відкрив щойно вечором сусід Стецькова Генрик Лянґер. Він запримітив двері сусіда легко відхилені. А що в помешканні панувала мертвецька тиша і ніхто звідтіля не виходив, п. Лянґер повідомив про це сторожа, який тоді покликав поліцая. Відтак вони відкрили вже його трупа на ліжку, прикритого коцом».
Страшне вбивство у Львові. Зображення згенероване штуічним інтел
Поліція відразу вирішила, що вбивство мало «грабунковий підклад». Грабіжники розбили вогнетривалу касу, з якої розкидали по підлозі цінні папери. Але чи там були якісь гроші – невідомо.
Стецькова, який відпочивав у ліжку, грабіжники вбили мармуровою плиткою з його таки стола. Що то не був фаховий касовий злодій, свідчило намагання розбити касу примітивним способом».
Перша підозра впала на Стефанію Цирко, яка служила колись у Стецькова. Поліція знайшла її листи і відбитки пальців на мармуровій плиті. Дівчина пояснила, що приїхала за день перед злочином з Дрогобича шукати праці у Львові. Що робила в неділю пополудні, коли доконано злочину, пояснювала дуже баламутно. Її тимчасово арештували.
Українська преса писала про вбивство, приховуючи деякі деталі, які показували в не надто гарному світлі українського доброчинця. А от польська преса висвітлила справу з другого боку. Стецьків уже кілька років жив самотньо, вів розгульне життя і мав надмірні видатки, потрапляючи не раз у фінансові тарапати і за своє помешкання віддавна не платив.
Цирківна визнала, що була коханкою господаря, а коли він її звільнив, займалася в Дрогобичі проституцією. Оскільки від часу її звільнення не було служниці, то цілком можливо, що мармурову плиту ніхто не витирав і відбитки її пальців збереглися. Надто, що їх знайшли на тильній частині плити.
На допиті. Зображення згенероване штуічним інтелектом
Незабаром усіх чекала сенсація.
Три тижні по вбивстві 6.01.1938 поліція дістала анонім, що Стецькова вбила жінка, яка мешкає на Супінського ч. 18. Поліція застала там Анастасію Данилів, в якої знайшла підчас ревізії фотографію Стецькова, вирізану з часописів. Далі поліція ствердила, що кілька днів по трагічній смерті вона була двічі в камениці на св. Миколая ч. 7 і розмовляла зі сторожем на тему вбивства. Її відбитки пальців теж виявилися на мармуровій плитці і на шклі та на рамці фотографії, що стояла на коминку.
Анастасія раніше працювала кухаркою в каварні «Ромі» на Академічній. Там і запізналася зі Стецьковим, але, мовляв, у його помешканні не була. На питання, звідки відбитки, відповідала плачем або мліла. Раз навіть забрала її швидка, але врешті з’ясувалося, що вона цілком здорова.
«В понеділок 12. 12. 1938 почалась розправа перед трибуналом окружного суду у Львові проти 24-літньої Анастасії Данилів, яку прокуратор притягнув до відповідальности за злочин убивства», – писало «Діло».
І в поліції, і на розправі підсудна заперечила свою вину. Казала, що на час убивства була в кіні «Утіха» з одною панею, яка їй купила навіть білет. «Одначе не знала ні змісту фільми, ні ревії, що її в кіні оглядала». Потім таки призналася, що була колись коханкою цукерника і просила в нього гроші. Як сталося, що вона його забила плитою і чи мала вона спільника, так з неї і не витягли. Суд на підставі доказів засудив дівчину до 10 років. На початку війни її звільнили.
Інша ж трагічна історія, 1933 року, мала досить банальний початок. Львівський цукерник Мар’ян Стефан Кохман 13 років перед тим прийняв до крамниці на Ягеллонській молоду дівчину Андзю Майблюм, пекарку з львівської каварні. Незабаром між власником і дівчиною спалахнули глибокі почуття. Була лише одна перешкода на шляху до щастя: він був католиком, а вона єврейкою. Здебільшого в таких випадках дружина, навіть єврейка, переходила на віру чоловіка, але Андзя заявила, що готова вийти заміж за коханого лише за умови, що саме він змінить віру і перейде в іудаїзм.
Кохман зо два роки позволікав, але врешті вирішив відгукнутися на голос своїх почуттів і, перш ніж ступити на весільний килим, виконав усі формальності, яких вимагав єврейський ритуал, та перейшов в іудаїзм. Однак взяли вони цивільний шлюб. Через рік народилася одна дівчинка, ще через рік – друга. Все виглядало доволі пристойно, щастя молодої пари не викликало жодних сумнівів.
Але за півтора року до трагедії стався несподіваний поворот. На обрії щасливої пари з’явилася нова фігура – пан К., який швидко завоював серце 30-річної жінки. Дама бальзаківського віку пережила ренесанс у своєму коханні. Правда, цього разу щастя не було повним. Чоловік, який приніс у жертву віру своїх батьків заради любові, зазнав глибоких страждань через зраду дружини. На додачу Кохману повезло, що мав стільки зичливих людей, кожен з яких вважав своїм обов’язком повідомити приятеля, чим займається його дружина, скільки разів вона бачилася з паном К., де це відбувалося і як довго кожна їхня здибанка тривала. Кохман намагався поговорити з дружиною, шукаючи вихід із цього фатального трикутника, але щоразу переможницею виходила Андзя.
Важко зрозуміти стан душі цього чоловіка, який все це терпів і не бачив для себе просвітку.
В храмі. Зображення згенероване штуічним інтелектом
На другий день Великодня 1933 року Кохман звірився своєму товаришу, що «вважає життя марно втраченим і хоче бодай врятувати душу від гріха». Він звернувся до парафіяльного священника церкви св. Марії Сніжної, розповів про свої трагічні переживання і знову охрестився.
Тепер події поточилися у швидкому темпі. Кохманова поїхала з дітьми в Яремче, звідки знову ж таки напливали невтішні новини про те, що любовний зв’язок Андзі з тим третім все ще триває.
Врешті рамки трикутника стали такими тісними, що Кохман зробив першу спробу повіситися. Він спустився з цукерні до підвалу й повісився на поясі. Керівник цукерні помітив дивне хвилювання шефа і, коли той не повернувся з підвалу, послав за ним хлопця. Повішеного швидко вивільнили з петлі і врятували. Але Кохман був цим геть не вдоволений, заявивши, що життя для нього не має сенсу.
Того дня надвечір дружина з дітьми повернулася, але не зайшла до цукерні привітатися з чоловіком. Забігли лише діти, щоб обняти його.
Пізно увечері, коли крамниця була зачинена, цукерник знову повісився. Цього разу вдало. Лист, адресований дітям, опублікувало багато газет. В листі він не згадував ані словом свою дружину, а, звірившись дітям у своїй безмежній до них любові, заповів їм усе своє майно.
Ця історія демонструвала нам слабість і розгубленість чоловіка й батька, який мав усі підстави для того, щоб не лише розлучитися, але й відсудити дітей, а вибрав смерть. Невідомо, чи молилися діти за нього так, як він просив їх, але мусили все життя нести на собі тягар тієї безглуздої смерті.
Наступна історія продемонструє батьківську суворість і незламність, яка теж привела до трагедії.
Будівлі готелю “Брістоль”. Листівка поч. 20 ст.
Зиґмунд Зенґут належав до знаних готелярів і рестораторів. Йому належали готель і ресторація «Variete Bristol», готелі «Savoy», «Lazarus», «New York», парова пральня і кошерна ресторація. «Та єврейська ресторація славилася досконалою кухнею», – згадував Мєчислав Орловіч, автор львівських путівників. І не лише він її хвалив, а й галицько-австрійський письменник Йозеф Рот.
Разом з тим за Зенґутом тягнулася вервечка темних справ, бо він займався спекуляцією і контрабандою. Зокрема у 1915 р. під час ревізії, яку влаштувала поліція, було виявлено товари, що походили з крадіжок та з контрабанди. Зенґута навіть арештували, звинувативши у шахрайстві. Під арештом опинилися також: його дружина Ружа, краківський купець Міхал Ландес, купчиха Наталія Бертель, керівник канцелярії Зенґута – Оскар Берґнер та інші. Завдяки вдалій обороні краківського адвоката Барделя з Зенґутів зняли звинувачення в спекуляції, однак не оминули їх фінансові клопоти.
А за кілька років Зенґут потрапив у фінансову халепу і був змушений оголосити банкрутство. За чутками, він збанкрутував, залишаючи 10 мільйонів пасивів. «Кого ж так щедро кредитував?» – дивувалися у Львові. Восени 1917 р. було виставлено на продаж його крамниці, але готелі залишилися при ньому. Зенґут помер 19 липня 1937 р. у 67-літньому віці.
Але мова тут про його сина, Фреда Зенґута – «зірку паркету» і нічних ресторацій. Зіркою паркету називали молодиків, які були завсідниками забав, презентацій та гучних гулянок.
Фред Зенґут. Ілюстративне зображення зображення згенероване штуічним інтелектом
«Молодий, вродливий, завжди добре одягнений, веселий, чудовий танцюрист, – писала львівська преса. – Ним захоплювалися жінки – від підлітків до старших пань. Він здобув славу завойовника дамських сердець. На танцювальних конкурсах в нічних рестораціях почувався у своїй стихії, пильно вивчаючи всі нові і найновіші танці».
Справжній «золотий юнак», казали про нього. Зиґмунд Зенґут бачив у синові свого наступника в бізнесі. Але Фредзьо, як називала його львівська преса, не виявляв найменших схильностей зайнятися готельно-гастрономічним підприємством, надаючи перевагу забаві. Батько все ж не втрачав надії схилити його до співпраці і усунувся навіть на якийсь час з керівництва ресторації, віддаючи її в руки сина. Фредзьо якийсь час провадив ресторацію спільно з кельнерами, але незабаром став занедбувати свої обов’язки, тому старий Зенґут мусив знову усе взяти в свої руки.
Тоді у батьків з’явився слушний намір оженити сина. Вони навіть підшукали дуже вигідну партію і стали делікатно робити маневри. Але Фред мріяв про іншу кар’єру, він бачив себе фільмовою зіркою і не бажав ярма на шию. Тож спакував валізи і втік до Парижа. Батько погодився на цей скок, доручивши йому розвідати таємниці сучасних розважальних закладів на європейському рівні. Фред спочатку кинувся у вир танцювального життя, потім попробував своїх сил у фільмах, спочатку тільки в рекламі і то анонімно, танцюючи під звуки музики, і навіть нав’язав контакт з тамтешньою філією кіностудії «Paramount», зігравши кілька невеликих ролей. Проте кар’єри не зробив.
Треба повертатися додому. Але він побоювався батька. Тоді скористався тим, що до Львова повертався кабаретовий танцівник Рауль Феррарі, і попросив його, щоб порозумівся з його сім’єю. З’ясувалося, що родина Фредзя не має надто великої довіри до його кінематографічної кар’єри і радо чекає на його повернення.
Щойно коли Зенґут відкрив «Palais де Dance», Фред Зенґут знайшов себе.
Реклама “Брістолю” у пресі початку XX ст.
Відкриття було галасливе і урочисте, запрошений редактор «Chwili» писав: «Оглядаючи чудовий заклад «Palais де Dance-Bristol» за зразком паризьких мюзик-голлів, треба висловити подив. Два чудесні салони. Велетенські жирандолі кидають рясні снопи світла, узорні і барвисті рефлектори демонструють гаму кольорів, створюючи гостям вельми симпатичний настрій. Розкіш справді люксусова. Американський бар – це цяцька, яку можна побачити хіба у Берліні в Кемпінського чи в Парижі в «Folies Bergère». Спеціальний імпортний міксер компонує найвишуканіше коктейлі. Меблі, виготовлені інж. Соломоном Кайлем, складають з мармуровими стінами вишукану сукупність. Роботи столярські виконані майстерно фірмою Кічалєс. Довкола створення цілісної гармонії в умеблюванні і удекоруванні працювала фірма Seyfert… Знаменною ціхою цього закладу є атмосфера камерної інтимності. Нема у цьому закладі крісел, є лише клубні фотелі для кожного гостя».
Цілий рік Фред керував цим закладом, віддаючись улюбленій танцювальній стихії. Та лихо підкралося звідти, звідки його не чекали. Вар’єте підписало контракт з 21-річною красунею Адою Козловською, яка походила з німецького Шльонська. До Львова долинула чутка, що в себе вдома вона вже побувала у в’язниці, вчинивши якийсь злочин. Насправді ж німці протримали її цілий рік у тюрмі, щоб вплинути на її брата Оттона, якого підозрювали в шпигунстві на користь Польщі.
Фред не відразу захопився Адою. Пів року вона витанцьовувала на паркеті, потім поїхала до Кракова, там виступала в ріжних закладах, але щось не загріла собі місця і повернулася до Львова. І вже тоді Фред звернув на неї увагу.
Батьки пережили не одне захоплення свого синочка, але цього разу то вже не був хвилевий флірт, а обопільне, ба навіть фатальне кохання. Бо Ада вже тоді показала, чого вона варта. Коли віденський фабрикант Бауман розповів Фредовим батькам, що Ада – дівка розгульна і варто її за будь-яку ціну усунути від сина, вона кинулася на нього з ножем.
Звісно, що родині такий зв’язок не подобався, і батько знайшов найпростіший зі способів: Аду після нападу на фабриканта звільнили з роботи. Тоді молодий Зенґут покинув батьківський дім і поселився з обраницею серця у своєму однокімнатному помешканні. Готівка, яку встиг прихопити, швидко закінчилася, і він змушений був попросити родичів про фінансову допомогу, заявивши, що виїде за кордон, де відкриє школу танцю. Батьківська любов мусила бути безмежною, бо син отримав чималі кошти. Дорогою заїхали до матері Ади, бо якраз помер її батько, і там теж вициганили поважну суму.
Молодий Зенґут і Ада опинилися в Парижі. Коли й тут готівка почала закінчуватися, почали виступати в кнайпах як танцювальний дует. Велося їм не надто добре з огляду на прогресуючу в Європі економічну кризу. Інколи не могли взагалі знайти праці. Пані Зенґутoвa таємно, без відома батька, висилала синові гроші, але не вистачало їх на покриття всіх видатків пари. Недавній франт почав уже з’являтися в обтріпаному одязі.
Взимку 1932 р. Фредзьо і Ада виїхали до Ніцци шукати щастя. Зимою життя на Рив’єрі було дешевшим, аніж у столиці.
На ту пору Зиґмунд Зенґут, затуживши за єдиним сином, написав йому, що коли той повернеться додому – але сам, без коханки, то все вибачить і готовий навіть прислати гроші на подорож.
Французькі франки. Зображення зображення згенероване штуічним інтелектом
У Ніцці перебував приятель Зенґута Ґранат, через якого Фред отримував незначні кошти. Батько уповноважив Ґраната виплатити синові суму, необхідну за квиток третього класу на швидкий поїзд з Ніцци до Львова, плюс 150 франків.
Тоді Фредзьо запхав голову під зимну воду, усе добре розміркував і вирішив, що досить з нього, пора повернутися під опікунські батьківські крильця. Шлюс, Параню, по коханю.
Якби був мудрішим, то нічого б коханці не казав, а тихенько чкурнув. Але Фредзьо був джентльменом і влаштував справжню фільмову сцену. Надто, він, як порядний хлоп, вирішив їхати не просто з Ніцци до Львова, а завітати ще в Ґлівіце і передати Аду її матері. Така сумна перспектива залишала Аді лише один рішенець – піти на панель або…
Останній свій вечір закохані провели поза домом, проциндривши гроші, отримані на дорогу. Повернулися до помешкання близько другої ночі. Через годину сусіди почули гучну сварку. Біля четвертої ранку до покоївки Лалонне долинуло два удари з кімнати закоханих. Вона подумала, що це так взуття кинули на підлогу. Через кілька хвилин Аделаїда вийшла з кімнати, замкнула двері і, кілька разів прошепотівши, як засвідчила покоївка, ім’я свого коханого, вийшла з дому.
Через дві години Лалонне з’ясувала, що ті два удари – два постріли з револьвера.
Пізніше дехто пригадає, що Аделаїда вже й раніше звірялася, що якби колись коханець захотів її покинути, позбавить його життя.
Після скоєння злочину Ада, незважаючи на ранній час, подалася до готелю, де мешкав Ґранат.
– У нас була суперечка з Фредом… – сказала вона. – Він вдарив мене… І я застрелила його. Що мені робити зараз? Я хочу якомога швидше повернутися до Німеччини, до своєї матері.
– Будь ласка, спустися в зал і почекай мене там, – відповів Ґранат, а сам викликав поліцію.
Поліцейським аґентам Ада призналася, що застрелила Фреда.
Ґранат сповістив батьків депешею. Смерть сина знаменитого ресторатора відбилася широкою луною в пресі – не тільки львівській. Останки молодого Зенґута привезли до Львова і поховали.
Про померлого вже не писали ані Фред, ані Фредзьо, а лише Фридерик і дорікали твердому батькові. Мовляв, батьки повинні були виказати більше розуміння і прихильності замість черствості, бо власне через батька він опинився «в становищі майже тупиковому», мусив «принижуватися», працюючи танцівником.
Ада Козловськa постала перед французьким судом. Однак під час судового слухання озвучила вже іншу версію:
– Коли ми лягли спати близько третьої ночі, Фред влаштував сцену, звинувачуючи мене в тому, що я не можу отримати більше грошей з дому. Він вдарив мене. Я зіскочила з ліжка, мені було страшно. Я дістала з шафи свій револьвер і поклала його в кишеню піжами, а потім повернулась до ліжка. Я знаю, що Фред добре бачив, що я роблю, і все ж він знову почав звинувачувати мене і ще раз вдарив. Тоді я вийняла револьвер, приклала його до грудей і сказала: «Якщо ти продовжиш знущатись наді мною, я вб’ю себе. Мені все це набридло!» Він хотів вихопити револьвер з моєї руки, ми почали шарпатися. Коли ми так борюкалися, Фред вигукнув: «Ти вб’єш, але не себе, а мене!» Він дуже сильно вдарив мене, коли цівка була спрямована на нього. Цей удар ненавмисно призвів до того, що мій палець вперся в цинґель і револьвер двічі вистрілив. Це сталося проти моєї волі…
Револьвер
Заслухані свідки не внесли нічого, що могло б обтяжити обвинувачену. Більше того – вони засвідчили, що справді були випадки, коли Фред лупцював дівчину. Суд визнав її невинуватою.
Військовослужбовець ЗСУ Ігор з Тернопільщини, який цікавиться краєзнавством, зараз боронить Україну. Перебуваючи в розбитих покинутих хатах Сумщини зібрав розкидані родинні світлини. Одна підбірка із села Слоут (85 фото), а друга із села Сваркове (43). Села розташовані неподалік від Глухова. Про Сваркове є краєзнавче дослідження під назвою «Сумні. Глухі. Сварливі», що вказує на адресу: Сумська область, Глухівський район, село Сваркове».
Ці дві колекції світлин Ігор передав у Бережанський краєзнавчий музей.
Весілля і похорони; світлини остарбайтерів на німецькій фабриці шоколаду 1943-1944 років і фото на документи; групові та індивідуальні. Вони різних років (1943-1980-і) і різних розмірів (від 3х4 см до 30х40 см), підписані та «німі», в паспорту і без…
Вони різні, але можуть бути фотоілюстраціями двох родинних історій…
Варто пошукати господарів цих покинутих хат і світлин…
Є кілька варіантів продовження «життя» цих фото:
Знайти господарів і повернути їм світлини;
Після перемоги передати світлини в найближчий краєзнавчий музей;
Тимчасово зберігати у Бережанському краєзнавчому музеї
Запрошуємо долучитися до дискусії.
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Захід відбудеться у Львівській національній філармонії ім. Мирослава Скорика (вул. Скорика, 7). Початок о 16:00.
У Львові,8 серпня, відбудеться мистецька подія «Яворова віть: від кореня до крони» – презентація мистецького потенціалу Яворівського району в межах обласного фестивалю-проєкту «Культура ДіЄ».
Захід відбудеться у Львівській національній філармонії ім. Мирослава Скорика (вул. Скорика, 7). Початок о 16:00.
У фойє філармонії розгорнеться виставка народного мистецтва. Відвідувачі зможуть ознайомитися з унікальними зразками яворівського розпису, дерев’яною іграшкою, ляльками-мотанками, виробами зі соломи, бісеру та рогози, авторською вишивкою, герданами, вибійкою, різьбою по дереву, живописом, українськими віночками, ковальськими виробами та солодощами за старовинними рецептами. Свої роботи також представлять вихованці мистецьких шкіл району.
О 17:00 розпочнеться святковий гала-концерт. У програмі – народні пісні, танці, інструментальні композиції та автентична музика у виконанні найкращих творчих колективів з Яворова, Івано-Франкового, Новояворівська, Судової Вишні, Мостиськ і Шегинь.
Фестиваль реалізується з глибокою вдячністю Збройним Силам України – саме завдяки їхній щоденній боротьбі ми маємо змогу творити, зберігати й примножувати українську культуру.
Вхід вільний. Запрошуємо усіх охочих – буде натхненно та щиро.
Львів, місто з багатовіковою історією, завжди був не лише центром культури та економіки, а й ареною для пристрастей, таємниць та, звісно ж, пліток. За фасадами кам’яниць, у затишних кав’ярнях та на гамірних площах, вирувало життя, сповнене історій, які не потрапляли на сторінки офіційних хронік.
Плітки, ці усні “новини”, часто були більш впливовими за будь-який указ чи газетний фейлетон, формуючи громадську думку та впливаючи на долі окремих людей і цілих родин. Це був своєрідний “живий” інтернет старого міста, де інформація поширювалася зі швидкістю шепоту, а достовірність часто відходила на другий план перед її сенсаційністю.
Любовні інтриги та сімейні драми
Однією з найулюбленіших тем для пліток, звісно, були любовні пригоди та сімейні драми. У суворому суспільстві, де шлюби укладалися за розрахунком, а жінки часто не мали права голосу, таємні романи були звичайною справою. Особливо резонансними ставали історії, що стосувалися аристократії та багатого міщанства. Наприклад, у XVIII столітті Львів був свідком скандального роману між заможним львівським купцем та дружиною австрійського офіцера. Ця історія, що швидко обросла неймовірними деталями, поширювалася з вуст в уста, обговорювалася на балах і в салонах, а її головні герої стали об’єктами загальної уваги (1, с. 145).
Австрійські вояки кінця 18 століття
Ще одним джерелом для пліток були історії про мезальянси — шлюби між представниками різних соціальних станів. Такі союзи рідко віталися, а їх учасники ставали об’єктами осуду та глузувань. У XIX столітті широкий резонанс викликала історія доньки заможного львівського аптекаря, яка втекла з бідним, але талановитим художником. Їхня історія, романтична і трагічна водночас, стала темою для нескінченних пересудів і обговорень, розділивши містян на тих, хто їх засуджував, і тих, хто співчував (2, с. 98).
Ян ІІІ Собеський
Відома плітка: У XVII столітті по Львову ходили чутки про таємний роман між польською королевою Марією Казимирою та Яном Собеським, який на той час був ще коронним гетьманом. Ця історія, що поширювалася ще до їхнього шлюбу, викликала великий резонанс, адже королева була вдовою короля, а Собеський — її коханим. Плітки про їхні таємні зустрічі та листування стали окрасою будь-якого міського обговорення (2, с. 215).
Політичні інтриги та змови
Політичне життя Львова, особливо в період австрійського панування, було сповнене інтриг і таємних змов, які ставали благодатним ґрунтом для пліток. У закритих клубах, масонських ложах та на приватних зустрічах обговорювалися плани щодо майбутнього міста, чутки про підпільні рухи та боротьбу за владу. Ці плітки часто містили перебільшені або вигадані деталі, але іноді вони виявлялися дивовижно точними, що свідчило про наявність “інсайдерів” у вищих колах.
Цікавим фактом є те, що плітки про політику часто були не лише засобом розваги, а й інструментом політичної боротьби. Розповсюдження чуток про корупцію серед чиновників або нелояльність до влади могло суттєво підірвати їхню репутацію і вплинути на кар’єру. У XVIII столітті по Львову ходили чутки про таємну змову польської шляхти проти австрійського імператора. Хоча ці чутки виявилися перебільшеними, вони створили напружену атмосферу в місті і спричинили репресії проти деяких осіб (3, с. 210).
Львів’яни пліткують на плтітичні теми. Зображення згенероване ШІ
Відома плітка: На початку ХІХ століття по Львову активно поширювалися чутки, що австрійський губернатор Галичини має таємні зв’язки з російським двором і передає важливу інформацію. Ця плітка була настільки впливовою, що спричинила розслідування та, хоч і не підтвердилася, але суттєво зіпсувала репутацію чиновника і стала причиною його переведення в іншу провінцію (3, с. 147).
Скандальні історії та міські легенди
Львівські плітки часто межували з міськими легендами, особливо коли йшлося про кримінальні історії та скандальні події. Широко обговорювалися історії про загадкові зникнення, таємні вбивства та діяльність злочинних угруповань. Ці розповіді, що передавалися з покоління в покоління, з часом набували фантастичних рис, але в їх основі, як правило, лежали реальні події.
“Чорна пані” на вулицях Львова. Зображення згенероване ШІ
Цікавий факт: У XIX столітті по Львову ходила легенда про “чорну пані” — привид жінки, яка нібито блукала вулицями міста в пошуках своєї загубленої дитини. Ця історія, що лякала дітей і дорослих, базувалася на реальній трагедії, що сталася в одній з львівських родин, але з часом обросла містичними деталями, перетворившись на справжню міську легенду (4, с. 56).
Львів’яни пліткують про львівського різника. Зображення згенероване ШІ
Відома плітка: У ХІХ столітті однією з найвідоміших кримінальних пліток була історія про “Львівського різника”. Хоча поліція не могла підтвердити його існування, чутки про нього лякали містян, а його вигадані “злочини” ставали основою для нічних розповідей. Ця плітка була настільки поширеною, що навіть увійшла в міський фольклор (4, с. 112).
Таким чином, плітки у старому Львові були невіддільною частиною життя. Вони були дзеркалом суспільства, відображаючи його цінності, страхи та пристрасті. Це був світ, що існував паралельно з офіційною історією, світ, де чутки, інтриги та таємниці були справжньою валютою.
Наталка СТУДНЯ
Список використаних джерел:
Капраль, М. М. (2002). Нарис історії Львова. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України.
Крип’якевич, І. П. (1991). Історія українського війська. Львів: Просвіта.
Мацелюх, М. М. (2018). Плітки як соціокультурний феномен у міському просторі Галичини XIX ст. / Актуальні проблеми історії України: історіографія, джерелознавство, спеціальні історичні дисципліни. К., №4. С. 45-58.
Головащенко Ю. А. (2015). Львів: місто і люди. К.: Вища школа.
Ця книга буде цікава не лишень поціновувачам поезії та фотографії, але й усім тим, хто любить місто Львів, хто закоханий мандрувати його вуличками, хто вважає що саме там народжуються найгарніші світлини та поезія.
«Поезія в стилі HYGGE» – це не лишень поезія про Львів, це колекція світлин про Львів, зроблених автором для фотовиставки «Львів в стилі HYGGE», яка експонувалася у містах Львівщини минулого року.
Презентація книги «Поезія в стилі HYGGE» чудова нагода зустрітися з автором, послухати гарну поезію та поговорити про одне з найкращих міст Європи – Львів. Тож будемо раді бачити усіх в четвер 7 серпня у місті, про яке написано багато пісень та поезій.
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
У гарячому літньому треклисті, в якому неодмінно є хіти Наталки Карпи “Сонцезалежна” та “Літо, літо”, поповнення яскравою новинкою від співачки “Море”. Саме так називається ще одна легка, позитивна, “тепла” пісня, яку Карпа презентує цими днями у дуеті з юною виконавицею Caroline. Трек і однойменний кліп “Море” заряджають літнім вайбом спогадів і мрій про “найкраще літо”.
Caroline – талановита 11-річна вихованка львівської Дитячої естрадної школи KARPARATION, яку вже багато років продюсують заслужена артистка України Наталка Карпа та її рідна сестра Юлія Карпа-Рипновська. Навчається вокалу і співає дівчинка з 5-ти років, мріє про велику сцену. Власне, пісня “Море” – дебютний трек молодої виконавиці, ще й заспіваний та записаний у дуеті з її зірковою наставницею Наталкою Карпою.
“Мрії повинні здійснюватися, – каже Наталка Карпа. – Саме про це наша із Caroline пісня “Море”. У когось його найкраще літо – у спогадах, а в когось – ще у мріях. Й не варто відмовлятися від цих мрій, навіть попри те, що живемо у такий важкий час. Радіймо щасливим моментам, не відмовляймо собі у митях, сповнених світлих емоцій і бажання жити”.
У творчості Наталки Карпи літня тематика – в топах. Тож співачка має надію, що й новинка “Море”, створена у синергії з юною талановитою Caroline, знайде місце у серцях слухачів, як це зробили хіти “Сонцезалежна” та “Літо, літо”.
Пісню “Море” написав та спродюсував відомий український саундпродюсер Андрій Бакун. Відео зняв оператор-постановник, режисер монтажу, колорист Анатолій Ружицький.
У Національній бібліотеці Польщі вдалося виявити цікавий фонд документів, що стосуються історії Олеського замку, розташованого на Львівщині. Малюнки та описи, що зберігаються в цьому...
