Історія пісні для Соломії почалася з випадкової зустрічі: одного разу вона почула «Ранок» у виконанні двох бандуристів просто на вулиці. Її вразив текст, і вже у 2014 році, після анексії Криму, Соломія зі своїм гуртом створила нове аранжування композиції. Тоді вона подружилася з Фаготом (Олегом Михайлютою, ТНМК) і дізналася, що пісню він написав разом із Фозі (це його текст). Версія Соломії надала твору нового рокового звучання.
Сьогодні, коли Україна живе у війні понад десять років, а кохані розлучаються й втрачають одне одного, співачка вирішила перезаписати вокал та зняти кліп на цю пісню — як нагадування про потребу тепла й любові, які допомагають вистояти.
Ідея відео належить молодій режисерці Ярині Кокотко. Головними героями стали ветеран Андрій Жолоб, який майже два роки очолював медичну роту ДШВ ЗСУ, та сама Соломія Чубай, яка волонтерить з 2022 року. Разом вони втілюють історію пари, яка у час війни має лише короткі зустрічі, але зберігає віру у спільне майбутнє після перемоги.
У кліпі з’являється й Анастасія Стеценко — танцівниця з Харкова, яка десять днів провела під обстрілами у рідному будинку, перш ніж вивезла доньку до Карпат. Її контемпорарі-танець передає емоції та стосунки між головними героями. На віолончелі у кліпі грає Володимир Бедзвін, музикант, який переїхав з Луганська до Львова.
Локація теж символічна — Шевченківський гай (Львівський скансен). У 1980-х тут відроджувалася українська ідентичність: молодь збиралася водити гаївки на Великдень і колядувати на Різдво. Це місце автентики та романтики, де час сповільнюється, а старовинні хати, церкви й млини створюють атмосферу вічності.
«Для мене у пісні завжди найважливіший текст. У цих словах — ніжність і підтримка, саме вони потрібні у важкий час: “Підеш догори — залиш сходинки, їх тримати буду довго, доки триватимуть думки…”», — говорить Соломія Чубай.
Творча команда
Режисерка: Ярина Кокотко
Операторка: Анастасія Кокотко (Італія)
У ролях:
Андрій Жолоб — ветеран 46 ОАЕМБр, гітарист гурту «Бетон»
Анастасія Стеценко — танцівниця (Харків)
Володимир Бедзвін — віолончель (Луганськ–Львів)
Музика та аранжування:
Соломія Чубай — вокал
Володимир Бедзвін — віолончель
Гордій Старух — акустична гітара
Олександр Главацький — гітара
Андрій Коник — бас-гітара
Лука Гануляк — барабани
Особлива подяка:
Львівському скансену («Шевченківський гай»), Роману Зіліньку, Ганні Яковенко, Михайлу Закопцю.
Цей кліп поєднує Захід і Схід України через історію військового та його коханої (волонтерки), які попри війну зберігають любов і віру.
Галина Скоропадова, Тарас Кузь, Андрій Сова, Мар’ян Пітин. Відкриття виставки «Степан Гайдучок (1890–1976). Життєвий та творчий шлях професора українського тіловиховання»
3 жовтня 2025 р. у Львівському історичному музеї (пл. Ринок, 6, ІІІ поверх) відбулося урочисте відкриття виставки «Степан Гайдучок (1890–1976). Життєвий та творчий шлях професора українського тіловиховання». Це один із заходів у 2025 р. з нагоди 135-річчя від дня народження Степана Гайдучка. Організаторами виставки стали Комісія тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка, Львівський історичний музей та Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського.
Афіша з нагоди відкриття виставки «Степан Гайдучок (1890–1976). Життєвий та творчий шлях професора українського тіловиховання».
На відкритті виступили заступник директора з науково-освітньої роботи Львівського історичного музею Галина Скоропадова; доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор, проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв’язків Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Мар’ян Пітин; доктор історичних наук, професор кафедри гуманітарних дисциплін та олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, дійсний член та голова Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка Андрій Сова; завідувач відділу Музею визвольної боротьби України Львівського історичного музею Тарас Кузь.
Серед учасників заходу слід згадати та виокремити Любу Базилевич, Олесю та Любу Галущаків, Валерія Джуня, Ореста Круковського, Софію Легін, Олену Падовську, Ольгу Перелигіну, Олену Роман.
Відкриття виставки «Степан Гайдучок (1890–1976). Життєвий та творчий шлях професора українського тіловиховання».
Виставка, яку підготували Андрій Сова і Тарас Кузь, присвячена Степанові Гайдучку (1890–1976), який все своє свідоме життя працював на благо України та українців. Професор тіловиховання, журналіст, громадський та культурно-просвітній діяч, вояк Галицької армії, лікар, активний практик і теоретик українського гімнастично-спортивного руху в Галичині першої половини ХХ ст.; один з організаторів і активний діяч руханкових і спортивних українських товариств Галичини: «Український спортовий кружок» (діяв в Академічній гімназії у Львові), «Сокіл-Батько», «Україна», «Пласт», «Карпатський лещетарський клуб», «Український спортовий союз», «Український студентський спортовий клуб», Спортовий кружок «Сагайдачний» (діяв у Філії Академічної гімназії у Львові) та ін.; збирач документів і укладач фотоархіву українського гімнастично-спортивного руху; мандрівник українськими Карпатами, Галичиною та околицями Львова; учень і послідовник професора Івана Боберського.
Відкриття виставки «Степан Гайдучок (1890–1976). Життєвий та творчий шлях професора українського тіловиховання».
На виставці є раритети, які не покидали Львів, є документи та світлини, які побували на трьох континентах. Є раритети, які збереглися завдяки тому, що вчасно були вивезені родиною в далеку Австралію і тільки нещодавно повернулися в Україну і експонуються тут. Також глядач зможе побачити булаву Івана Боберського, прапори товариств «Сокіл», відзнаки руханкових і змагових товариств першої половини ХХ ст., унікальні документи, фотографії, періодику, книжки Степана Гайдучка.
Відкриття виставки «Степан Гайдучок (1890–1976). Життєвий та творчий шлях професора українського тіловиховання».
Крім експонатів Львівського історичного музею, представлено матеріали з колекцій родини Білинських з Австралії, Лесі Крип’якевич, Люби Базилевич, родини Білевичів–Галущаків, Українського фотографічного товариства, Музею-архіву пластового руху, Андрія Сови. Особлива подяка Фонду святого Володимира за фінансування друку банерної виставки.
Ознайомитися з виставкою можна щодня з 10.00 до 17.30 до 17 листопада цього року.
Андрій СОВА історик
Світлини Софії Легін, Андрія Сови та сайту Львівського історичного музею.
Збірна України з шахів тріумфально завершила виступ на командному чемпіонаті Європи в Батумі (Грузія), виборовши історичне “золото” у чоловіків та “срібло” у жінок. Вирішальний внесок у перемогу зробила молодь, зокрема 16-річні гросмейстери.
Чоловіча збірна України з шахів здобула довгоочікуване командне чемпіонство Європи, вперше з часів незалежності. Жіноча команда також продемонструвала блискучий результат, ставши віцечемпіонкою континенту. Обидві збірні піднялися на п’єдестал за підсумками дев’яти напружених турів у Батумі.
Інтрига у чоловічому турнірі трималася до останньої хвилини. Перед фінальним туром українці ділили перше місце з Азербайджаном, маючи по 13 очок.
Вирішальні події:
Україна у фінальному матчі впевнено здолала команду Англії з рахунком 2,5:1,5.
Ключову перемогу, що визначила долю всього чемпіонату, здобув 16-річний Ігор Самуненков. Його тріумф доповнили нічиїми досвідчені лідери команди: ексчемпіон світу Руслан Пономарьов, Антон Коробов та Ігор Коваленко.
Головний конкурент, збірна Азербайджану, несподівано поступилася команді Сербії (1:3), що дозволило українцям випередити суперників та підняти над головою золоті нагороди.
Срібло дісталося Азербайджану, бронзу виборола збірна Сербії.
Жіноча збірна України, яка протягом турніру демонструвала блискучу форму, завершила змагання з срібною медаллю, поступившись лише команді-переможниці.
Командний чемпіонат Європи з шахів
У фінальному, вирішальному матчі проти Вірменії українки зіграли внічию (2:2). У цій зустрічі героїнею стала ще одна 16-річна спортсменка — Божена Піддубна, яка здобула надважливу перемогу. Чемпіонка світу Ганна Ушеніна та Наталія Жукова звели свої партії внічию, тоді як Юлія Осьмак поступилася.
Це блискуче “срібло” підтвердило високий рівень українських шахісток, які регулярно входять до світової еліти. Чемпіонками Європи серед жінок стала команда Польщі.
Особлива гордість — вагомий внесок представників Львівщини у цей історичний успіх:
У складі чоловічої збірної як учасник виступав львівський гросмейстер Андрій Волокітін.
Керівну роль у тренерських штабах обох збірних виконували досвідчені українські гросмейстери та шахісти зі світовими іменами: Олександр Бєлявський, Адріан Михальчишин та Михайло Олексієнко.
За словами голови Львівської ОВА Максима Козицького, який привітав спортсменів, цей успіх став результатом поєднання “інтелекту, характеру і наполегливості”.
Професор Олександр Коровицький. Фотопортрет 2012 р.
Кожен, хто знав Олександра Коровицького (1944 – 2024), ще тривалий час не зможе змиритися з тим, що його вже ніколи не зустрінеш на вулицях Львова, ні не відвідаєш на кафедрі дизайну костюму Львівської національної академії мистецтв, яку він очолив далекого 1988 року. З його відходом у Вічність згорнулася важлива сторінка історії національної мистецької освіти, а в ній – цілої стрічки успіхів української школи моделювання / дизайну одягу та аксесуарів на міжнародному рівні. Тонкощі образно-конструктивного мислення О. Коровицького продовжують залишатися загадками, а його педагогічні принципи інтегровані в творчі концепції багатьох випускників – його учнів – а також і колег в Україні та Польщі, з якими він підтримував плідні контакти до кінця свого життя. А ще Львів втратив колоритну постать інтелектуальної богеми кінця XX – перших десятиліть XXI століття, яка наситила культурно-мистецьке середовище міста яскравими творчо-креативними ідеями.
Уродженець Волині (село Любче, тепер Копачівської сільської громади Луцького району), Олександр Коровицький розпочав свій професійний шлях у Львівському технікумі легкої промисловості. Далі, від 1964 року, працював у Будинку моделей та на швейному підприємстві «Спецодяг», поєднуючи роботу з навчанням на вечірньому відділенні Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (1966-1972). На формування його поглядів і критеріїв сучасності в художній творчості значною мірою вплинули педагоги Володимир Овсійчук і Карло Звіринський. Ще інші викладачі з профільних дисциплін – Теофіл Максисько, Степан Коропчак, Михайло Лозинський, Валентина Шелест та інші – розширили діапазон творчих запитів, що вплинуло на компетенції та новаторську рішучість його концептуальних рішень вже при створенні одягових ансамблів. Але періоду творчих злетів О. Коровицького передувала велика і системна праця як над власними експериментами у конструюванні одягових форм, так і над методикою викладання спеціальних дисциплін уже як педагога кафедри моделювання одягу. Допомогли стажування в різних осередках дизайн-проєктування в інших містах, знайомство з відомими кутюр’є. Фактично усі 1970-1980-і роки вдосконалював себе в різних творчих спеціалізаціях, здобував знання в загальній історії образотворчого мистецтва та дизайну, надалі інтегруючи досвіди і практичні навики в основний фах дизайнера одягу.
Олександр Коровицький. Імпровізований фотопортрет на п єдесталі. Лодзь (Польща), 2007
Зеновія Тканко, очевидиця стрімкого становлення Олександра Коровицького як фахівця, а надалі його колега, зазначала, що ще в молоді роки він реалізував замовлення на створення сценічних костюмів для популярних вокально-інструментальних ансамблів Львова. 1986 року молодий педагог з метою оптимізації освітньо-творчого процесу серед студентства заснував експериментально-творче об’єднання «Престиж». «Успішною формулою “Престижу” стала налагоджена співпраця чотирьох львівських професійно-технічних училищ, які втілювали творчі ідеї студентів-дизайнерів інституту і об’єднання “Промислові товари”, що реалізувало продукт у магазині-салоні “Престиж”. Нова форма навчання студентів, на думку самого Олександра Коровицького, це позитивний досвід навчально-підприємницької інтеграції і пропаганда власної творчості, що отримало як республіканське, так і всесоюзне визнання» [1].
Професор О. Коровицький у навчальній текстильній майстерні Академії мистецтв у Лодзі (Польща), 2007
З кінця 1980-х років активність Олександра Коровицького як дизайнера і як педагога синхронізується, що вплинуло на підвищення його авторитету серед колег та серед різних державних, громадських інституцій і творчих колективів, які потребували високопрофесійних та оригінальних підходів щодо формування іміджевих дизайнерських розробок одягових колекцій. Однаково успішно він працював над різними жанрами – презентативного, сценічного і промислового характеру [2]. Відтоді почав наростати перелік його авторських та колективних праць, зокрема мантій для професорів і студентів ряду закладів вищої освіти у Львові та Києві, ансамблів сценічного вбрання для естрадних гуртів «Жайвір», «Ватра», «Доля», «Ретро», етнографічних ансамблів і хорових колективів (серед них «Дударика»), театральних постановок у Львівській Опері тощо [3].
Професор О. Коровицький під час українсько-польської науково-мистецької конференції. Львів, 2012
Професійні компетенції Олександра Коровицького упродовж 1990-2000-х років набули ще вищого рівня. На це вплинули його цілеспрямовані зусилля на розширення контекстуального простору творчих пошуків, при збереженні базових рис львівської професійної школи моделювання одягу та притаманної для львівських дизайнерів культури конструктивно-пластичного мислення від конгломерату ар-деко 1920-1930-х років, діалогів зі школою Баугаузу та світовим мистецьким авангардом в цілому. Така творчо-методологічна орієнтація зблизила О. Коровицького з польськими колегами, зокрема з відомими дизайнерськими осередками у Лодзі – Академією мистецтв ім. В. Стшемінського (Akademia Sztuk Pięknych im. Władysława Strzemińskiego w Łodzi) та Інститутом архітектури текстилю Лодзької Політехніки (Instytut Architektury Tekstyliów Politechniki Łódzkiej) та Любліні – Відділу педагогіки і психології Люблінського університету ім. Марії Кюрі-Склодовської (Wydział Pedagogiki i Psychologii Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej w Lublinie). Спільні покази моделей одягу, наукові конференції, виставки студентських робіт профільних кафедр навчальних закладів, обмін гостьовими професорами дали відчутний результат щодо поглиблення інтеграції українського дизайну та мистецької освіти у загальноєвропейський культурно-мистецький простір.
О. Коровицький (крайній праворуч) з ректором ЛНАМ А. Бокотеєм, професором З. Тканко та професором Збігнєвом Пакулою. Люблін (Польща), 2012
У цьому динамічному процесі взаємодії теорії, практики і дидактики Олександр Коровицький важливе значення надавав творчим конкурсам, фестивалям та іншим репрезентаційним форумам. До найбільш значимих з них належали «Арт-мода» (1994), «Альта мода» (1996), «Чарівна голка» (1996), «Дні національної моди» (1997), «Леополіс-Цептер» (1997), «Хейл Бопп» (1998, 2000), національний фінал конкурсу «Міжнародні премії в галузі моди Смірнофф» (1996, 1997, 1980), українсько-польський «Пряхи» (1999, 2001, 2003), Сезони моди, Український тиждень моди та ін. [4]. Професор Зеновія Тканко, яка була співкоординаторкою цих та інших подій у сфері української моди та дизайн-освіти, а також його співавторкою відомого навчального підручника «Моделювання костюма в Україні ХХ ст.» (2000), теж наголошує і на ролі О. Коровицького у закладанні «нових структурних осередків дизайну одягу в Україні (м. Севастополь, філія ЛНАМ, м. Косів, КІПДМ), до яких він активно доклався, починаючи від допомоги у створенні матеріально-технічної бази і до методичного забезпечення. Багато років по тому, приймав молодих стажистів, очолював ДЕК, сприяв в організації конкурсів, зокрема “Водограй” (м. Косів)» [5].
Навчальний посібник Зеновії Тканко та Олександра Коровицького Моделювання костюма в Україні XX століття. Львів, 2000
При всьому цьому Олександр Коровицький як особистість закріпив у своєму фаховому іміджі якості класичного кутюр’є та мистця класичного богемного образу – доброзичливого, дотепного і відкритого у спілкуванні, завжди налаштованого на «добру ноту» у взаєминах з колегами або студентами. Він уникав, щоби його зайвий раз титулували чи то професором, чи заслуженим діячем мистецтв України, членом Спілки дизайнерів України та ін. У вільний від основної – педагогічної – роботи він «щось» творив більш інтимне, для душі – станкові малярські твори, плануючи їх показати на індивідуальній виставці десь після 80-літнього ювілею, про що розказував авторові цього короткого нарису. Не судилося.
Але його світлий та неординарний образ продовжує перебувати у фокусі уваги колег, а також учнів, зокрема таких іменитих сучасних українських дизайнерів, як Олеся Теліженко, Роксолана Богуцька, Оксана Караванська, Оксана Муха, Олена Даць, Ольга Тканко, Марія Костельна та ін. Діапазон впливу Олександра Коровицького на сучасне українське мистецтво і дизайн продовжує розширюватися завдяки тим принципам, які були ним свого часу виробленими та надалі визначили професійні основи цих галузей уже в нових реаліях міжкультурних діалогів такого динамічного і такого конфронтаційного XXI століття.
До статті долучається невелика добірка авторських світлин зі спільної участі у різних форумах моди та дизайн-освіти у містах Люблін та Лодзь (Республіка Польща).
Роман ЯЦІВ
Тканко З. Професор і кафедра // Ідеї, смисли, інтерпретації образотворчого мистецтва: Українська теоретична думка XX століття: Антологія / Упоряд. Р.М. Яців. – Частина 4. – Львів: Львівська національна академія мистецтв; Інститут народознавства НАН України; Наукове товариство ім. Шевченка, 2020. – С. 330.
Кафедра дизайну костюма // Львівська національна академія мистецтв: історично-іміджеве видання. – Київ: ТОВ «Видавничий центр «Логос Україна», 2011. – С. 100.
9 листопада 1930 року у Львові постала спілка, яка об’єднала українських фотографів, мрійників і митців світла — Українське фотографічне товариство (УФОТО).
Його метою було не лише вдосконалення майстерності, а й популяризація фотографії як мистецтва серед українського суспільства.
Протягом десятиліть діяльність УФОТО стала потужним культурним явищем:
🔹 організація виставок української фотографії,
🔹 навчально-просвітницькі ініціативи,
🔹 видання журналу «Світло і тінь» — єдиного українського фотожурналу Західної України, який став центром для фотомитців Галичини.
Як усе починалося? Хто стояв біля витоків товариства? Що було з УФОТО у радянські часи і як воно відродилося у ХХІ столітті? Про це і трішки більше дізнаєтеся під час розповіді. Вхід вільний.
Лекція відбудеться у рамках проєкту «Юнацька школа альтернативної та аналогової фотографії» за підтримки Молодіжного фонду Львова. Заходьте на сторінку школи та слідкуйте за постійними оновленнями – https://ufoto.in.ua/pro-shkolu/
Проєкт «Юнацька школа альтернативної та аналогової фотографії» реалізовується в межах грантової програми Молодіжного фонду Львова «Твори рух» — частина реалізації титулу “Львів — Молодіжна столиця Європи 2025”. Програму впроваджено за підтримки ЮНІСЕФ та фінансової допомоги Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
На Львівщині офіційно оголошено про старт уже четвертого за ліком конкурсу патріотичної пісні «За Україну, за її волю, за Перемогу!». Цьогорічний мистецький захід, ініційований під час повномасштабної війни, має на меті не лише відкрити нові таланти, але й посилити культурний опір та патріотичне виховання молоді через популяризацію сучасної української пісні.
Згідно з офіційним анонсом від Ореста Кавецького, голови Золочівської районної ради та одного з ініціаторів, конкурс проводиться як інструмент підтримки артистів та формування національних традицій.
Конкурс підтвердив свій статус масштабного регіонального проєкту завдяки широкому колу організаторів, до яких увійшли:
Золочівська районна рада (головний ініціатор, очолювана Орестом Кавецьким).
Благодійний фонд «KAВA» (очолюваний Христиною Кавецькою, активно залучений до організації та творчої складової).
Львівський палац мистецтв та Департамент з питань культури, національностей та релігій Львівської ОВА.
Територіальні громади.
Генеральним спонсором заходу виступає компанія «Карпатська Джерельна».
Важливо: Цього року географія конкурсу охоплює 19 конкретних територіальних громад Львівщини, серед яких: Белзька, Бродівська, Буська, Великомостівська, Глинянська, Золочівська, Кам’янка-Бузька, Перемишлянська, Радехівська, Сокальська, Шептицька, Добротвірська, Красненська, Лопатинська, Новояричівська, Підкамінська, Поморянська, Жовтанецька та Заболотцівська.
До участі запрошуються виконавці віком від 15 років та старші у наступних номінаціях:
Сольні виконавці.
Дуети та тріо.
Вокальні та вокально-інструментальні ансамблі.
Конкурс традиційно відбудеться у три тури, що охоплюють як місцевий, так і обласний рівень:
Перший тур (до 31 жовтня): Відбірковий етап проводиться безпосередньо у вказаних територіальних громадах. Кожна громада визначає по 5 переможців у своїх номінаціях, які проходять до наступного етапу.
Другий тур (до 19 листопада): Онлайн-голосування на сторінці «Ініціативи Ореста Кавецького» у Facebook.
Фінал (26 листопада): Виступи переможців та визначення призерів у Львівському палаці мистецтв.
Кульмінацією стане Гала-концерт, запланований на 14 грудня 2025 року. Місце його проведення буде визначено організаторами, а прийматиме захід та громада, чиї учасники здобудуть найбільше перемог.
Особливістю конкурсу є стимулювання розвитку культури на місцях. Переможці отримують цінні подарунки, тоді як територіальні громади, чиї конкурсанти посіли призові місця, отримують 50% від суми цінних сертифікатів. Це створює додатковий мотиваційний фактор для місцевих відділів культури.
Реєстрація для участі у Першому турі відбувається через відповідні відділи культури територіальних громад.
Ресторанний ефект народжується не лише з рецепта. Він складається з ритму подачі, світла, посуду, температури та дрібних ритуалів, які непомітно керують враженнями. Тому вдома легко створити той самий настрій, якщо продумати деталі заздалегідь. Якщо бракує часу готувати, можна замовити суші у львові, а потім подати їх так, ніби щойно з кухні шефа.
Посуд і базова сервіровка
Суші завжди виглядають виграшно на простих формах і природних матеріалах. Оберіть керамічні або кам’яні тарілки без яскравих візерунків, щоб колір риби і блиск норі були в центрі уваги. Для соєвого соусу підготуйте невеликі піали, для імбиру та васабі окремі міні-чашки. Паличкам дайте підставки (hashioki) або складіть лаконічну серветку-валик, щоб кінчики не торкалися столу. На стіл варто поставити пляшку з водою без газу й чайник з теплим зеленим чаєм: ці напої освіжають смак і не перебивають аромат.
Температура та таймінг
У ресторанній подачі працює правило балансу: рис теплуватий, риба прохолодна, але не крижана. Доставлені роли не залишайте у холодильнику надовго, краще дайте їм 10–15 хвилин для стабілізації. Гарячі позиції (темпура, запечені роли) розкриваються одразу після прибуття, не тримайте їх у запакованих контейнерах. Якщо ніж планується для дорізання, змочіть лезо в теплій воді, тоді зріз буде акуратним.
Порядок подачі: від чистого до насиченого
Починайте з найделікатніших смаків, тоді переходьте до інтенсивних. Схема проста:
нігірі або сашимі з білої риби,
лосось і тунець,
класичні макі,
роли з крем-сиром, соусами, копченими або маринованими акцентами,
на завершення спайсі та темпура.
Між дегустаціями подавайте тонкі пластинки маринованого імбиру як очищення смакових рецепторів.
Соуси та приправи без перевантаження
Соєвий соус варто налиати на третину піали і вмочати шматочок рисовою стороною, не занурюючи рибу повністю. Васабі доречніше додавати точково на рол, а не змішувати із соєвим у загальну емульсію. Лимон або юдзу (за наявності) подаються у форматі дрібної цедри чи краплі соку на жирніших видах риби, але без фанатизму, щоб не заглушити текстуру.
Світло, музика, ритуали
Ресторанний настрій підтримує тепле, розсіяне світло. Точкові лампи чи свічки у скляних ковпачках створюють м’які відблиски на кераміці. Важливо уникати сильних ароматів, що змагаються з морськими нотами, тому від запашних свічок краще відмовитися. Для звучання підійдуть лайтовий джаз, інструментальні плейлисти або спокійний електронний фон. Маленький ритуал на початку вечері, спільний тост чаєм або коротке представлення сету додає відчуття події.
Перекладення з коробок у «ресторани»
Щоб доставлені суші виглядали як із кухні шефа, перенесіть їх з контейнерів на тарілки, зберігаючи симетрію. Використовуйте довгу дощечку чи плоску страву та вибудуйте композицію: світлі й прості шматочки ближче до краю, яскраві у центрі, гарячі — окремо. Декор доречний мінімальний: мікрозелень, дрібка обсмаженого кунжуту, тонка смужка соусу у вигляді штриха. Головне не перетворити тарілку на картину з соусів, нехай акцентом буде сам рол.
Етикет і зручність для гостей
Паличок має бути більше, ніж гостей, плюс одна пара для загальної тарілки. Для тих, хто не почувається впевнено, підготуйте невеликі виделки або навчальні палички з силіконовою вставкою. Не ставте палички вертикально у рис, не передавайте їжу з паличок у палички, краще покласти шматочок на тарілку співрозмовника. Серветки — м’які паперові, а ще краще вологі рушнички перед початком трапези.
Напої, що підтримують смак
Зелений чай сенча або генмайча, вода без газу, легке пиво, сухе біле з мінеральністю, це базові варіанти. Солодкі напої знижують відчуття свіжості, а міцний алкоголь перебиває делікатні ноти. Якщо хочеться експерименту, подайте невелику дегустацію саке: спочатку сухіший профіль, далі м’якший. Порції — малі, щоб напій не домінував.
Безпека та комфорт
Позначте алергени на картках: риба, молочні інгредієнти, кунжут, глютен у соєвому соусі. Вагітним та гостям із чутливим травленням запропонуйте запечені або вегетаріанські позиції. Суші не варто зберігати довше ніж годину при кімнатній температурі; залишки краще щільно закрити та одразу охолодити, проте наступного дня смак буде вже інший.
Сценарії подачі: для двох, для компанії, для родини
Для двох достатньо одного класичного сету 700–900 г плюс одна гаряча позиція. Розмістіть усе на одній довгій дошці, додайте маленьку вазу з гілочкою зелені і свічку у склі, мінімум, що працює бездоганно.
Для компанії з 4–6 людей сформуйте дві станції: холодна (класика, сашимі, легкі ролі) та тепла (запечені, темпура). Так скорочується черга біля однієї тарілки і зберігається температура.
Для родинної вечері оберіть комбінований сет і зробіть «дитячу» тарілку з м’якшими смаками, без гострих соусів і сирої риби.
Фінальні штрихи, що роблять різницю
Поставте невеликий глечик із теплим чаєм і охолоджену пляшку води ближче до центру столу, щоб не тягнутися через тарілки. Додайте коротку «карту» вечора на щільному папері: порядок дегустації, походження двох-трьох інгредієнтів, порада щодо поєднання. Усе це займає кілька хвилин, зате створює відчуття продуманості та турботи.
Сьогодні познайомимося з неповторним Львовом початку ХХ століття очима польського художника Адама Сеткевича — майстра акварелі та листівкової графіки, який зумів передати атмосферу міста у період його культурного розквіту.
Веселих свят. Художник Адам СеткевичБудівля Касина. Львів. Художник Адам Сеткевич
Адам Сеткевич (Adam Setkowicz, 1875–1945) — польський художник, відомий перш за все своїми ліричними пейзажами, жанровими сценами та акварельними зображеннями. Навчався у Краківській академії мистецтв у 1897–1898 роках під керівництвом знаного митця Теодора Аксентовича.
У своїй творчості Сеткевич віддавав перевагу традиційним сюжетам — сценам з життя села, мисливським мотивам, зимовим пейзажам, народним звичаям. Його роботи часто прикрашали сторінки ілюстрованих журналів та поштові листівки.
Волоська церква. Художник Адам СеткевичКаплиця Боїмів. Художник Адам Сеткевич
На відміну від багатьох сучасників, художник не піддався впливу авангардних мистецьких напрямів, що набирали сили на межі століть. Він залишився вірним реалістичній манері, увазі до деталей і теплій, майже ностальгійній атмосфері у своїх творах.
Львівський міський театр. Художник Адам СеткевичЛьвівська ратуша. Художник Адам Сеткевич
Окрему і дуже цінну частину його спадщини складають листівки з краєвидами Львова. На них — Львів початку ХХ століття, а саме 1900-1907 років. Ці зображення не лише передають вигляд Львова столітньої давнини, але й дають змогу відчути настрій міста — спокій і затишок.
Через художній стиль Сеткевича відчувається любов до зображуваного, щирий інтерес до місцевої архітектури, людей і пейзажу.
Готель Жорж. Художник Адам СеткевичБудівля суду. Художник Адам Сеткевич
Сьогодні листівки Адама Сеткевича — це цінне історичне джерело та витончене мистецтво. Його роботи зберігаються у численних приватних колекціях і музеях Польщі, зокрема в Національному музеї в Кракові, Музеї історії польського селянського руху у Варшаві, Музеї шляхти мазовецької в Цехануві.
У вівторок, 14 жовтня 2025 року, у Львові відбудеться відкриття унікального виставкового проєкту “World Glass for Ukraine”. Експозиція, створена митцями з понад десяти країн світу та ветеранами, які проходять реабілітацію, присвячена героїчній боротьбі українського народу проти російської агресії.
Офіційне відкриття виставки пройде о 17:00 у головній будівлі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20).
Проєкт “World Glass for Ukraine” є підсумком 13-го Міжнародного симпозіуму гутного скла у Львові, який тривав з 5 по 15 жовтня. Цей симпозіум, історія якого сягає 1989 року і засновник якого – професор Андрій Бокотей, традиційно збирає світову склярську еліту у Львові.
Цього року ключова ідея симпозіуму стала потужним мистецьким маніфестом. Протягом десяти днів у майстернях єдиної в Україні Кафедри художнього скла Львівської національної академії мистецтв (ЛНАМ) художники-склярі працювали над об’єктами, що осмислюють війну та стійкість України.
До роботи на гутній печі долучилися понад 10 країн, серед яких: США, Литва, Латвія, Болгарія, Нідерланди, Нова Зеландія, Японія, Румунія, Польща та Швеція. Кожен арт-об’єкт, виконаний у техніках гути, холодної обробки, вітражу та термічного формування, є спробою відповісти мистецтвом на агресію та перетворити руйнування на нову форму пам’яті й солідарності.
Центральною частиною експозиції стала унікальна інсталяція, створена в рамках арт-терапевтичної співпраці. До процесу роботи з гарячим склом долучилися пацієнти Національного реабілітаційного центру “Unbroken” (“Незламні”), які проходять відновлення після поранень.
Як повідомив керівник симпозіуму, ця спільна композиція має глибоку символіку: “Центром її будуть два стовпи: один – блакитний, другий – жовтий. І вони будуть вилізати з хмар – будуть над хмарами! Така ідея нашого твору. З чистого, прозорого, гарного скла будуть виринати дві колони”. Це уособлює незламність духу, що піднімається над мороком випробувань. Для захисників робота з гутним склом стала частиною їхньої реабілітації, де творчість допомагає переосмислити власний досвід і знайти нові сили.
Виставка “World Glass for Ukraine” триватиме в стінах Національного музею імені Андрея Шептицького до 26 жовтня 2025 року. Відвідувачі також зможуть побачити мультимедійну складову — відео та фотоматеріали, які демонструють процес напруженої творчої роботи біля гутної печі.
Всі зібрані мистецькі композиції, згідно з традицією Львівських симпозіумів, поповнять фонди Музею скла у Львові, ставши частиною культурного надбання міста.
Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду (УКФ), що підкреслює його державну значущість.
16 жовтня 2025 року о 19:00 у Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика відбудеться особлива подія – «Олексій Гнатковський. Вечір поезії при свічках».
Напівтемрява затишної зали, тепло тисячі свічок, проникливі слова і жива поезія — саме таку атмосферу обіцяє цей вечір.
https://fb.watch/CHFQFHMfxT/
Ліричний місток між епохами
Відомий актор і режисер Олексій Гнатковський, знаний своєю харизмою та здатністю оживляти кожне слово, проведе слухачів крізь різні епохи української літератури.
Прозвучать вічні тексти Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки, поезія доби національного відродження, лірика ХХ століття та твори сучасних українських авторів, які глибоко відгукуються в серцях сьогодні.
Цей вечір поєднає ніжні вірші та полум’яні строфи, слова про кохання і про силу людського духу. Світло свічок створить камерний простір, у якому минуле й сучасність зіллються в єдиний поетичний потік.
Чому варто відвідати?
Харизматичний і талановитий митець — зустріч з Олексієм Гнатковським завжди особлива.
Поезія, яка торкається найтонших струн душі.
Атмосфера тепла, щирості та глибини, яку важко відчути в повсякденному житті.
“Творчий вечір «Слово нескорене» — це не просто подія, а емоційна подорож, яка об’єднує покоління, слова і почуття. Не проґавте нагоду зануритись у світ живої української поезії у неповторній атмосфері свічкового світла!” – запрошують на концерт організатори.
Кава — це не просто напій, це невід’ємна частина культури, економіки та щоденного життя мільярдів людей. Як стверджує наш партнер Торгова Марка Кава Старого Львова,щонайменше 2,25 мільярда чашок кави випивається у світі щодня станом на 2024 рік, а близько 30-40% населення споживає її щоденно. Вплив кави на світову економіку величезний, адже вона посідає друге місце у списку товарів, що найбільш експортуються, після нафти.
Популярність напою призвела до появи незліченної кількості рецептів, але деякі з них стали справжньою світовою класикою. Згідно з аналізом найбільш поширених класичних видів кави, які є основою для більшості варіацій у всьому світі, можна виділити п’ять абсолютних лідерів.
Кава еспресо
1. Еспресо (Espresso)
Еспресо — це беззаперечна основа світової кавової культури, концентрований напій, який є фундаментом для більшості інших популярних рецептів.
Суть: Готується шляхом проходження гарячої води під високим тиском через дрібно змелену каву.
Особливості: Невеликий об’єм (близько 30 мл) та насичений, інтенсивний смак. Успіх напою багато в чому залежить від якості зерен, їхнього обсмаження та майстерності бариста. Це ідеальна основа для напоїв з молоком.
Світове значення: Еспресо походить з Італії та стало міжнародним стандартом якості й міцності кави. Його часто називають “серцем кави”.
Класичне капучино
2. Капучино (Cappuccino)
Капучино — один із найулюбленіших кавових напоїв у світі, що поєднує міцність еспресо та ніжність молочної пінки.
Склад: Складається з еспресо, гарячого молока та молочної пінки.
Відмінність від Латте: Має більш насичений кавовий смак, ніж лате, оскільки містить менше гарячого молока і, відповідно, більший шар молочної пінки (зазвичай співвідношення 1:1:1 — еспресо, молоко, піна).
Популярність: Цей напій особливо популярний в Європі та за її межами, часто є вибором для ранкового споживання.
Кава лате
3. Лате (Latte)
Лате (скорочення від італійського caffè latte) — це напій для тих, хто віддає перевагу м’якшому, більш молочному смаку.
Склад: Складається з еспресо, гарячого молока і невеликої кількості молочної піни.
Особливості: Подається у великих кухлях. Містить значно більше молока, ніж капучино, і тонший шар піни. Часто прикрашається шоколадом або корицею. Завдяки великій кількості молока, саме лате є ідеальною основою для лате-арту (малювання на молочній піні).
Міжнародна любов: Неймовірно популярний у Північній Америці та Західній Європі.
Кава Американо
4. Американо (Americano)
Американо — це простий, але функціональний напій, що пропонує смак класичної чорної кави, але на основі еспресо.
Приготування: Готується шляхом додавання гарячої води до одного або двох еспресо.
Результат: У результаті виходить напій, близький за смаком до чистої чорної кави, але з більш ніжним ароматом і легшою текстурою, ніж у фільтр-кави.
Світовий статус: Історично походить з часів Другої світової війни, коли американські солдати у Європі розбавляли еспресо гарячою водою, щоб наблизити його до звичного смаку. Залишається одним з найбільш замовляних напоїв у світі.
Фільтр-кава
5. Фільтр-кава (Filter Coffee)
Фільтр-кава (також відома як дріп-кава або пуровер) є найпоширенішим методом заварювання чорної кави, особливо у Північній Америці та Скандинавії.
Технологія: Готується шляхом проходження гарячої води через фільтр із меленою кавою.
Характеристика: Такий метод використовується для отримання більшого об’єму кави і м’якшого смаку порівняно з еспресо.
Споживання: Країни Скандинавії є світовими лідерами зі споживання кави. Наприклад, Фінляндія є найбільшим споживачем кави на душу населення у світі з показником 12 кг на рік (дані 2016 року), де середня особа випиває близько чотирьох чашок на день. У цих країнах фільтр-кава є традиційним щоденним напоєм.
Ці п’ять напоїв — Еспресо, Капучино, Латте, Американо та Фільтр-кава — становлять ядро світової кавової культури, слугуючи основою для безлічі регіональних варіацій, таких як Фраппе (Греція), Мокко (традиційний в арабських країнах та Туреччині або Яєчна кава (В’єтнам). Їхня стабільна популярність підкреслює універсальність смаку та необхідність у бадьорості, яку щоденно шукають люди по всьому світу.
Кінематографічний проєкт «Евентуальний кінокадр Володимира Гумецького» ініціювали Івано-Франківський осередок Національної спілки кінематографістів України (за підтримки Національної спілки кінематографістів України) спільно з Львівською національною науковою бібліотекою України ім. В. Стефаника, Спаською територіальною громадою та Державним архівом Івано-Франківської області.
«Е.Кран: повернення додому» – документальний фільм-есе про малознаного Володимира Гумецького, одного з перших українських кінокритиків Галичини.
Стрічка переносить нас у його дитинство в селі Спас, що на Бойківщині, згодом у міжвоєнний Львів, де формувався його світогляд і стиль, де він мріяв про національний кінематограф, здатний змінити долю українського народу в умовах бездержавності.
Фільм поєднує архівні матеріали, реконструкції та поетичні образи, створюючи багатогранний портрет українського інтелігента початку XX століття. Це подорож не лише у минуле, це спроба знайти у минулому відлуння сучасних викликів – збереження історичної пам’яті, національної ідентичності і культурної спадщини перед лицем забуття.
Координаторка проєкту – голова Івано-Франківського осередку НСКУ, членкиня НСКУ Ольга Терешкун.
Текст читає спеціальний кореспондент ОТБ «Галичина» Любомир Белей.
Звукорежисер – член НСКУ Олександр Скиба.
Англійські титри – Ілона Дичкевич.
У головних ролях: Богдан Лазорко, Матвій Герич, Станіслав Кобрин, Олег Герич.
У фільмі знімалися: працівники ЛННБУ ім. В. Стефаника (Ольга Колосовська, Оксана Середа, Оксана Зінько), некрополіст Ігор Мончук.
Також у межах кінематографічного проєкту відбудеться представлення пам’ятної поштової марки, поштового конверта, листівки із зображенням Володимира Гумецького (автор дизайну зображення поштової марки – член Івано-Франківського осередку НСКУ Ігор Васюта) та презентація двомовного історико-культурного путівника «Е.Кран: поверенння додому» (авторка Оксана Дзудзило, редакторка Ірина Шумада, англійський переклад Оксана Кавака).
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв, Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематографістів України, Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника.
Медичний прорив у Львові: Лікарі вперше врятували двох пацієнтів від критичної ТЕЛА методом ендоваскулярної тромбаспірації
У Першому медичному об’єднанні Львова успішно провели дві унікальні операції з видалення тромбів із легеневої артерії без відкритого хірургічного втручання. Серед врятованих – військовий із мінно-вибуховою травмою.
Львівські лікарі здійснили прорив у лікуванні тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА) – стану, який часто призводить до миттєвої смерті. Уперше в історії Першого медичного об’єднання Львова та, ймовірно, вперше у місті в таких критичних випадках, було застосовано малоінвазивний метод ендоваскулярної тромбаспірації.
Медичний прорив у Львові: Лікарі вперше врятували двох пацієнтів від критичної ТЕЛА методом ендоваскулярної тромбаспірації
Про успішні втручання повідомив інтервенційний кардіолог Василь Процько, який брав участь в операціях.
Два критичні випадки: Військовий та цивільний
Протягом доби лікарі мали справу з двома екстреними випадками:
Пацієнт із блискавичним розвитком ТЕЛА: Чоловік потрапив до клініки з критичним станом. Як зазначають медики, тромбоемболія легеневої артерії у таких випадках розвивається настільки швидко, що забирає життя за лічені хвилини.
Військовослужбовець із травмою: Другим пацієнтом став військовий, який перебував у хірургічному відділенні після мінно-вибухової травми (МВТ). У нього розвинулася важка масивна ТЕЛА – поширене, але небезпечне ускладнення, яке може виникати через травматизацію, тривалу нерухомість або специфіку військової травми.
Медичний прорив у Львові: Лікарі вперше врятували двох пацієнтів від критичної ТЕЛА методом ендоваскулярної тромбаспірації
Що таке тромбаспірація?
Команда інтервенційних кардіологів та анестезіологів прийняла єдине можливе швидке рішення – застосувати ендоваскулярну тромбаспірацію.
Ендоваскулярна тромбаспірація – це сучасне, малоінвазивне втручання, яке не вимагає відкритої операції на грудній клітці. Процедура проводиться під рентгенконтролем:
Лікарі через судини вводять катетер.
Катетер досягає місця розташування тромбів у легеневій артерії.
За допомогою спеціальної аспіраційної системи (вакуумного механізму) тромб механічно видаляється.
Раніше такі критичні випадки часто вимагали б більш травматичного відкритого хірургічного втручання (емболектомії) або інтенсивної медикаментозної терапії, яка не завжди ефективна у блискавичних випадках.
Медичний прорив у Львові: Лікарі вперше врятували двох пацієнтів від критичної ТЕЛА методом ендоваскулярної тромбаспірації
Світові стандарти та швидке відновлення
Медики зазначають, що методику ендоваскулярного видалення тромбів було нещодавно освоєно командою на конгресі інтервенційних радіологів у Барселоні, що дозволило негайно застосувати ці знання на практиці.
«Пацієнти вже через кілька годин показали позитивну динаміку, стабілізувалися гемодинамічно, і живі – завдяки швидкому рішенню, професійності команди та сучасним технологіям», – підкреслив Василь Процько.
Успішно проведені втручання свідчать про те, що львівська медицина, попри війну, активно впроваджує світові стандарти лікування. Як підсумували лікарі: «Ми довели, що Львів має не лише серце, яке допомагає, але й серця, які рятують».
До першої половини XIX століття за всіма ознаками у Львові громадського транспорту як такого не існувало. Лише 1835 року у місті з’явився перший в Україні регулярний громадський транспорт – кінний омнібус. У подальші роки маршрут цього омнібуса пролягав від Чернівецького залізничного двірця через Городоцьку – Карла Людвіга (проспект Свободи) – площу Галицьку – площу Бернардинську (площа Соборна) – до площі Митної, від Митної омнібус їхав на Горішній Личаків і далі аж до Винників.
Цей омнібус, розрахований спочатку на 12 пасажирів (в подальшому кількість пасажирів збільшилася до 15-20), здійснював 4 рейси на день. Пасажири сиділи на лавах вздовж бортів – одна лава навпроти другої.
Був ще сезонний літній маршрут омнібуса: площа Галицька – Академічна (проспект Шевченка) – Святого Миколая (Грушевського) – Панська (Івана Франка) – Парк Кілінського (Стрийський парк). Вартість проїзду – залежно від довжини маршруту: від 3 до 12 центів. Дуже приблизно, враховуючи купівельну спроможність минулого і сучасності, це від 33 до 132 гривень. Закритий кінний омнібус залишався в експлуатації у Львові до 1895-1896 років.
У цей «дотрамвайний» період існували також більш індивідуальні транспортні засоби, а власне: двокінні фіакри і однокінні дорожки. Термін «фіакр» походить від імені святого Фіакріуса – ірландського ченця-відлюдника, який вважався покровителем садівників і городників. У XVII столітті в Парижі на вулиці Святого Антонія містився трактир із заїздом «Під Святим Фіакріусом», названий так від образу цього святого, який займав тут почесне місце. Коли близько 1620 року в Парижі з’явилися перші кінні карети, у згаданому заїзді розташовувалося бюро їхнього найму. Таким чином народилася назва «фіакр», яка згодом перекочувала до Галичини, де означала як карету, яку можна було найняти, так і візника, який нею керував.
Терміни «дорожки» і «дорожкар», як назви однокінного екіпажу і його візника, прийшли до Львова з Варшави, яка тоді належала до Російської імперії. Так називали цей вид транспорту, зручний для подорожей чи перевезень.
Початки обидвох транспортних засобів у Львові достеменно невідомі, утім зважаючи на той факт, що 1869 року в місті, яке налічувало 87,1 тисяч мешканців, діяло 298 фіакрів і дорожок, перші такого типу засоби перевезень мали б з’явитися ще у першій половині XIX століття.
Тарифи на перевезення двокінними фіакрами залежали від роду замовлень на поїздку. У 1875 році одна поїздка (без зупинок і повернення) у місті і на передмістях коштувала 30 центів. Для довших переїздів діяв часовий тариф: перші п’ятнадцять хвилин поїздки коштували 30 центів удень і 45 центів уночі. Пасажири, які їхали до Байок, Кисельки, Кортумівки, Венґлінського ліска (Погулянки), площі Святої Софії, Вульки, Паненського ставу, Пелчинського ставу, Високого Замку, Залізної Води і до кожної рогатки або цвинтаря, мали платити сталу ціну 50 центів.
Стала ціна фігурувала також у випадку поїздок до будь-якого залізничного двірця (вокзалу) без огляду на те, звідки їхав замовник в межах міста – 1 злотий ринський, також не бралася до уваги пора дня чи ночі, з додатковою оплатою за багаж – 15 центів. Поїздки на бал чи з балу коштували 80 центів. Двокінний фіакр можна було також замовити для похоронної процесії, в такому випадку ціна залежала від часу надання послуги.
1878 року, тобто за два роки до початку функціонування у Львові кінного трамвая, ціни двокінних фіакрів були вже на третину вищі, аніж 1875 року. Денний проїзд містом коштував 40 центів за перші 15 хвилин поїздки і 45 центів уночі, кожні наступні 15 хвилин коштували 20 центів удень і 25 центів у нічний час. Для пасажирів, які їхали до Кисельки, Високого Замку, Венґлінського ліска, площі Святої Софії, Залізної Води, Вульки, Пелчинського ставу, Кортумівки, Байок а також до будь-якої рогатки без затримання і повернення єдиний тариф становив 60 центів. Для пасажирів, які їхали на залізничний вокзал або зі залізничного вокзалу у нічний час оплату підняли до 1 злотого ринського і 20 центів, денний тариф залишився незмінний. Без змін залишилася оплата багажу 15 центів і поїздка на бал чи з балу 80 центів.
Максимальна кількість пасажирів, які могли їхати за вище вказаними тарифами, становила чотири дорослі особи. Якщо фіакр наймався з умовою зупинок у часі поїздки чи повернення на місце виїзду, то тут діяв вищенаведений часовий тариф. У випадку приїзду фіакра під дім замовника і очікування більше 15 хвилин, пасажир був зобов’язаний заплатити додатково 20 центів. Скарги на послуги фіакрів можна було подавати до Дирекції Поліції.
Другим транспортним засобом у Львові до початку роботи кінного трамвая були однокінні дорожки. Поділялися вони на два класи: перший, позначений червоним номером, і другий, позначений жовтим номером, різниця між ними була у наявності чи відсутності відповідного комфорту.
Тарифи на одноразові поїздки дорожками першого класу змінювалися таким чином: перші 15 хвилин вдень у 1875 році – 20 центів, у 1878 – 25 центів, а вночі і 1875 року, і 1878 року ціна незмінна 30 центів. Подорожі до Кисельок, Високого Замку та інших локацій, вказаних вище щодо фіакрів, навіть подешевшали: 1875 року – 50 центів, 1878 року – 35 центів. Поїздки до залізничних вокзалів удень 1875 року – 40 центів, 1878 року – 50 центів, вночі відповідно 50 і 60 центів, поїздки на бал і з балу незмінно 50 центів.
Щодо дорожок другого класу, то тут ціни лише зростали: перші 15 хвилин вдень у 1875 році 15 центів, у 1878 році – 20 центів, а вночі 22 центи у 1875 році і 25 центів у 1878 році. Поїздки до Кисельок, Високого Замку і т. д. 1875 року 20 центів, 1878 року – 25 центів. Поїздки до залізничних вокзалів удень 1875 року 30 центів, 1878 року 40 центів, уночі відповідно 45 і 50 центів, поїздки на бал і з балу незмінно 30 центів.
Фіри на вулицях Львова. Фото Мандрівка старим кордоном/Facebook
Дорожки перевозили максимально двох дорослих осіб і одну дитину або одну дорослу особу і трьох дітей. Перевезення значної поклажі здебільшого на вокзали коштувало 10 центів 1875 року і 15 центів 1878 року.
Схоже до фіакрів, дорожкарі за зупинки, чекання на пасажирів, зворотну дорогу впроваджували подібну схему тарифів, зокрема чекання під будинком замовника більше 15 хвилин винагороджувалося 10 центами.
Це напевно майже все, що відомо про громадський транспорт Львова до того часу, коли тут 1880 року з’явився кінний трамвай. Хоча у Львові 1861 року з’явилася перша в Україні залізниця, утім це вже трохи інша історія.
Кінний трамвай у Львові. Фото Мандрівка старим кордоном/Facebook
У пам’ять про часи, коли гужовий транспорт був ключовим у Львові, залишилася назва вулиці Фурманської. Ця вулиця в самому центрі міста у середині XIX століття була осередком діяльності львівських візників. Тут у недорогих заїздах мешкали власники фіакрів і дорожок, яких ще називали фурманами чи фірманами. Фіри з кіньми і фірманами як допоміжний комунальний транспорт функціонували у Львові аж до тоталітарних часів СРСР у 1950-х і навіть до початку 1960-х років. Фіри вивозили сміття на звалища, перевозили необхідний для міської господарки вантаж.
Вони їздили навіть центральними вулицями Львова, а ми, малі пацани, чіплялися ззаду фіри, аби собі прокататися, і неодноразово отримували за це від фірмана, який помітивши, що хтось причепився ззаду, обертався і шмагав батогом нелегальних пасажирів. Гужовий транспорт зник назавжди зі Львова у 1960-х роках, але ще років із 20 тому він подекуди існував на селі, утім нині, здається, такого анахронізму немає навіть у найглухіших селах Львівщини.
Робота з проєкту Валерії Бучук «Поезія присутності»
У арт-центрі «Дзиґа» відкрилася виставка сучасної української фотографки Валерії Бучук, яка нині живе і працює в Берліні. Її проєкт «Поезія присутності» — це щира і чутлива розмова про тіло, природу і пошук внутрішньої гармонії.
«Світ сьогодні надто гучний, — говорить Валерія. — Ми постійно поспішаємо, реагуємо, перебуваємо онлайн. Але десь у цій швидкості губимо себе. Я шукаю момент зупинки — коли тілесність повертає нам правду, тишу і відчуття єдності з природою».
У фотографіях авторки тіло постає не як об’єкт споглядання, а як знак, символ, відлуння внутрішнього досвіду. «Фотографія для мене — це спосіб роздягнути реальність від її нашарувань і залишити лише форму, світло і дихання. Мене цікавить не ідеальність, а живість», — каже мисткиня.
Валерія Бучук
Її роботи поєднують ніжність і твердість, світло і тінь, тишу і напругу. У цій напрузі народжується поезія — делікатна і чесна. «Мені важливо, щоб фотографія не просто подобалася, — говорить Валерія, — вона має торкнутися, змусити зупинитися, подивитися на себе без масок».
«Поезія присутності» — це не про красу в її звичному розумінні. Це виставка про право на чутливість, про сміливість бути вразливою і водночас сильною. Про жіноче тіло як носій досвіду, пам’яті та глибинного зв’язку з реальністю, яка так часто від нас вислизає.
Робота з проєкту Валерії Бучук «Поезія присутності»
«Я запрошую глядача не лише дивитися, а й відчувати: слухати тишу світлотіні, бачити рух у спокої, знаходити у цих образах власний спогад чи біль. Бо у світі, де ми дедалі частіше торкаємося екранів, а не один одного, фотографія може нагадати: ми ще живі».
Запрошуємо і Вас відчути поезію фотографії у художньому баченні талановитої фотохудожниці Валерії Бучук.
Робота з проєкту Валерії Бучук «Поезія присутності»
Про авторку
Валерія Бучук (нар. 1986, Україна) — сучасна українська фотографка та художниця, яка живе й працює в Берліні.
Навчалася в Харківській академії дизайну і мистецтв, де сформувала своє відчуття композиції, світла та пластики. Понад десять років працює у жанрі художньої фотографії, поєднуючи класику та сучасне авторське бачення.
Робота з проєкту Валерії Бучук «Поезія присутності»
Роботи мисткині представлені у приватних колекціях України, Німеччини, Франції, США, Нідерландів, Іспанії, Фінляндії та інших країн.
Львівський онкоцентр матиме надсучасний комп’ютерний томограф
Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівський онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр» закупить спектральний комп’ютерний томограф — 64-зрізовий Dual Energy CT, який забезпечує максимально точну, швидку та надійну діагностику та планування променевої терапії. Це один із найдорожчих та найдієвіших КТ-апаратів, представлених сьогодні на ринку. Його вартість – понад 60 млн грн.
Закупівля здійснюється в межах проєкту «Розвиток польсько-української співпраці у сфері діагностики та лікування раку» Програми Interreg NEXT Польща – Україна 2021–2027. Львівський онкоцентр реалізує його у партнерстві з Білостоцьким онкологічним центром імені Марії Склодовської-Кюрі (Республіка Польща).
У липні цього року Львівський онкоцентр розпочав процедуру державних закупівель. 6 жовтня пройшли торги, і зараз відбувається процес перевірки документації з метою визначення переможця.
«Такий томограф оснащений подвійним джерелом опромінення, системою лазерного автопозиціонування (технологія ЛАП), джерелом безперебійного живлення. Його можна використовувати не лише для діагностики, а й для планування променевої терапії. Це не просто технічне оновлення, а інвестиція в якість медичної допомоги та шанси на одужання пацієнтів», — зазначає генеральний директор онкоцентру Олег Дуда.
Загалом транскордонний проєкт спрямований на підвищення якості онкологічної допомоги через обмін досвідом, спільні навчання та впровадження передових технологій у медицині України та Польщі.
У червні 15 медичних працівників Львівського онкоцентру взяли участь у тренінгах в Центрі онкології в Білостоку. Ознайомилися з роботою спеціалістів від КТ, радіологічного, мамологічного, хірургічного та реабілітаційного відділень, мали змогу працювати з новітнім обладнанням у реальних клінічних умовах.
У жовтні ще стільки ж працівників онкоцентру пройшли навчання у місті Білосток. Тренінги були присвячені в основному ендоскопії. Практичні заняття відбувалися в новому відділенні, обладнаному в рамках проєкту. Учасники прослухали лекції на теми EBUS та ESD, долучилися до спільної ендоскопічної операції разом із польськими лікарями — організаторами навчання, а також відпрацювали практичні навички на моделях тварин, використовуючи сучасні ендоскопічні інструменти.
«Ми готові організувати навчання для наших партнерів у Львові, але наразі вони бояться приїжджати через російські атаки. Сподіваємося, що ситуація поліпшиться і все заплановане вдасться втілити», — розповіла головна менеджерка проєкту Христина Потапенко.
Грант ЄС для Львівського онкоцентру – майже 1,3 млн євро. Він покриє 83% потрібної суми.
Усі заходи в рамках проєкту повинні бути реалізовані до кінця липня наступного року.
«Сучасне обладнання, нові знання та обмін досвідом із колегами з Польщі роблять медичну допомогу на Львівщині ближчою до європейських стандартів. Ми вдячні Європейському Союзу та польським партнерам за підтримку, за надану можливість навіть в такий важкий для нас час продовжувати розвивати медичну сферу, впроваджувати інновації та дбати про здоров’я наших людей. Дякую команді Львівського онкоцентру за активну участь у цьому проєкті», – зазначила директорка департаменту міжнародного співробітництва ЛОДА Ірина Бутинець.
Нагадаємо, на Львівщині втілюють дев’ять проєктів у сфері охорони здоров’я в межах Програми «Interreg NEXT Польща – Україна 2021–2027».
Контекстна реклама — один із найефективніших інструментів для залучення клієнтів в e-commerce. Вона дозволяє показувати оголошення саме тим користувачам, які вже цікавляться певним товаром чи послугою. Замовити професійні послуги Netpeak можна за посиланням https://netpeak.ua/ua/services/contextual-advertising/, де представлені рішення для бізнесу будь-якого масштабу. Це допоможе будь-якому інтернет-магазину швидше вийти на цільову аудиторію та збільшити продажі.
Чому контекстна реклама важлива для e-commerce
У сфері онлайн-торгівлі конкуренція висока, і навіть якісний сайт не гарантує постійного потоку клієнтів. Контекстна реклама дозволяє ефективно боротися за увагу покупців і виділятися серед конкурентів. Важливо пам’ятати, що реклама завжди була важливим інструментом у бізнесі. Ще сто років тому підприємці активно використовували різні формати світлової реклами, яка стала справжнім проривом свого часу та нагадує про те, що інноваційні підходи завжди впливали на розвиток торгівлі.
Етапи замовлення послуг
Перш ніж розпочати роботу з агентством, важливо мати уявлення про основні етапи процесу. Це допоможе краще розуміти, що очікувати від підрядника, і які завдання потрібно поставити на старті. Щоб замовити послуги контекстної реклами для інтернет-магазину, варто пройти кілька основних кроків:
Визначити цілі кампанії — продажі, трафік чи збільшення впізнаваності.
Вибрати ключові слова та сегменти аудиторії.
Підготувати привабливі оголошення з чіткими закликами до дії.
Налаштувати аналітику для відстеження результатів.
Регулярно оптимізувати кампанії на основі даних.
Це створює основу для стабільного розвитку інтернет-магазину й формує стійкі конкурентні переваги.
Додаткові поради
Перш ніж розпочати кампанію, варто вивчити різні інструменти та підходи, які допоможуть залучати нових клієнтів. Наприклад, варто звернути увагу на поради щодо налаштування ефективних оголошень, адже якісно підготовлений текст і креатив часто визначають результативність кампанії. Такі знання допомагають інтернет-магазину будувати стратегію більш усвідомлено та уникати зайвих витрат.
Контекстна реклама для інтернет-магазину — це не лише інструмент швидкого залучення трафіку, а й спосіб побудови стабільної клієнтської бази. Замовляючи послуги у досвідчених агентств, таких як Netpeak, бізнес отримує комплексний підхід, що включає аналіз, стратегію та оптимізацію. Це дає змогу досягти максимального ефекту та залишатися конкурентними на ринку.
В архітектурному дискурсі досі залишається недостатньо висвітленою тема внеску локальних інженерів-архітекторів у розвиток міст та культурної спадщини Галичини. Чимало з них, зокрема й у таких містах, як Стрий, залишили по собі визначні об’єкти, які і сьогодні формують обличчя урбаністичного простору. Однією з таких постатей є стрийський інженер-архітектор Мечислав Січковський, чия діяльність заслуговує на виствітлення та професійне дослідження. Ця стаття покликана не лише показати його творчий доробок, а й звернути увагу на ширшу проблему забутості локальних фахівців, які суттєво вплинули на архітектурну самобутність регіону.
Рис.1. Карта міста Стрия, 1922 (Plan KRÓL. WOLN. MIASTA STRYJA) Джерело: зображення з мережі
Безцінним скарбом в дослідженні історії Стрия є мапа, створена міським інженером-архітектором Мечислав Січковський (співавтор В. Віктор) у 1922 році (рис.1). Вона вирізняється точністю та детальністю, що робить її унікальним джерелом інформації про місто початку ХХ століття. На мапі позначені основні громадські будівлі, серед яких адміністративні установи, школи та сакральні об’єкти. Окрему увагу автор приділив фіксації військових і промислових об’єктів, що свідчить про стратегічне значення Стрия в тогочасному регіональному контексті. Для сучасних істориків та архітекторів ця мапа є незамінним інструментом у вивченні трансформацій міського простору. Завдяки роботі М. Січковського та В. Віктора, маємо можливість глибше зрозуміти архітектурний ландшафт та урбаністичну структуру міжвоєнного Стрия. Мапа не лише документує простір, а й зберігає пам’ять про суспільні процеси, які формували місто. Вона допомагає простежити, як змінювались функції окремих територій та будівель упродовж століття. Таким чином, спадщина інженера-архітектора є ключем до відновлення забутих сторінок стрийської урбаністичної історії.
Рис. 2. Мечислав Січковський (Mieczysław Sieczkowski) Джерело: Album inżynierów i techników w Polsce. Tom I. Część III
Мечислав Січковський народився у 1882 році в селі Бортники, що нині належить до Стрийського району Львівської області (рис.2). Свою освіту він розпочав у гімназії, яку закінчив у 1902 році в місті Бучач. Після цього вступив на інженерний відділ Львівської політехніки, де здобув ґрунтовні знання з технічних наук і архітектури. У 1907 році Січковського прийняли на технічну службу у Стрию, де він розпочав професійну діяльність як інженер. Завдяки наполегливій праці та високому рівню фахової підготовки він швидко здобув визнання. Згодом йому було довірено очолити міське будівельне управління Стрия, що стало важливим етапом у його кар’єрі та дозволило реалізувати низку значущих архітектурних проєктів для міста.
Рис. 3. Чиншові кам’яниці Шварцберга та Краммера (сьогодні – житлові будинки), 2025 р. Джерело: зображення з особистого архіву Д.Гринькевича
На жаль невідомий повний список робіт Мечислава Січковського у Стрию, проте все ж вдалося віднайти унікальні проєкти виконані інженером-архітектором для Соломона Шварцберга та Ефройма Краммера. Це дві зблоковані чиншові кам’яниці при вулиці Бандери (давня – вул. Ягеллонська) виконані у стилі пізньої сецесії (рис.3). Пізній етап характеризується більшою стриманістю фасадних рішень, меншою кількістю декору. Проте фасадні рішення зберігають основні стилістичні характеристики сецесії. Ці будівлі при давній вулиці Ягеллонській були запроектовані та реалізовані у 1912 році (рис.4). Кам’яниця під номером 43 має один головний фасад, що виходить на давню вулицю Ягеллонську.
Рис. 4. Автентичний проєкт головного фасаду кам’яниці Шварцберга та Краммера, 1912 Джерело: зображення з особистого архіву Д.Гринькевича
Головний фасад трьохосьовий, з боків має ризаліти. На потужному цоколі розміщений партерний, перший поверх, який є рустованим. Руст плавно перетікає до вікон другого поверху, створюючи єдиний композиційний простір. Головний вхід зміщений від центральної осі, таке рішення зумовлене плануванням кам’яниці. Збережена вхідна брама, яка вирізняється витонченістю та пишністю різьбленого декору, є домінантою стилево стриманого фасаду. Другий поверх містить два балкони на ризалітах. Не збережені металеві сецесійні консолі які підтримували балкони. Другий поверх перетинає фриз, який складається з ритмічних геометризованих рядів. Фасадну композицію підкреслює в центральні частині карниз з рослинним декором, а ризаліти завершені лаконічними фронтонами з характерними півкруглими вікнами. На другому поверсі частково збережена автентична столярка, з характерним вирішенням стулок (рис.5). Також на вікнах другого поверху збережені тримачі для квітів, графічне виконання яких перегукується з балконним огородженням даної кам’яниці. Планування кам’яниці є типовим для рядової зблокованої забудови, а саме складається з головної частини та офіцини. Помешкання були запроектовані у відповідності до тогочасних норм та мали такі планувальні особливості, які давали власникам можливість змінювати площу квартир у відповідності до потреби орендарів.
Рис.5 Фрагмент фасаду чиншової кам’яниці Шварцберга та Краммера, 2020 р. Джерело: зображення з особистого архіву Д.Гринькевича
Будинок під номером 45 є наріжним та відповідно має два фасади, які виходять на давні вулиці Ягеллонську та Конопницької (рис.6). Ця кам’яниця є ще більш стриманою у виконанні фасадів. Перший поверх на високому цоколі є рустованим. Ризаліти та основна частина містять пілястри. Другий рівень підкреслений геометризованим фризом, який перетинає ритмічний ряд вікон. Увінчує другий поверх профільований карниз з ритмічним рядом кронштейнів. В наріжній частині другого поверху міститься балкон із сецесійним огородженням, в якому чітко прослідковуються рослинні мотиви. В плані кам’яниця П-подібної форми. В інтер’єрах обох сусідніх кам’яниць частково збережені автентичні п’єци та паркети. Сходові клітки були декоровані кованими перилами та плиткою з геометричною орнаментикою.
Рис. 6. Наріжна чиншова кам’яниця Шварцберга та Краммера (сьогодні – житловий будинок), 2025 р. Джерело: зображення з особистого архіву Д.Гринькевича
Ще один яскравий проєкт, який виконав Мечислав Січковський у 1912 році – це дві чиншові кам’яниці для Арона Розенберга при вулиці Поштовій (давня – вул. Красінського). Власник мав дві сусідні парцелі на яких інженер-архітектор запроектував зблоковані будівлі (рис.7). З давньої вулиці Красінського, окрім центральних входів, були запроектовані на першому поверсі комерційні приміщення. Стильово Січковський у вирішенні фасадів застосував ті самі принципи стриманої сецесії, що і в своїх проєктах при давній вулиці Ягеллонській. Проте кожна кам’яниця мала свої неповторні елементи та унікальні фасадні рішення. Ці проєктовані будівлі були зблоковані з великим приміщенням пекарні Станіслава Бара (пізніше – Візельтіра), яке тягнулося аж від давньої вулиці Словацького.
Рис. 7. Автентичний проєкт чиншових кам’яниць Арона Розенберга, 1912 Джерело: зображення з особистого архіву Д.Гринькевича
У дослідженні архітектурної спадщини Галичини надзвичайно важливо звертати увагу на діяльність локальних фахівців, таких як Мечислав Січковський. Його професійний доробок не лише формував міське середовище Стрия у першій третині ХХ століття, а й заклав підґрунтя для подальших урбаністичних трансформацій. Збережені кам’яниці та створена ним мапа міста 1922 року є яскравими свідченнями високого рівня його інженерної та архітектурної культури. Стильова стриманість пізньої сецесії, застосована у проєктах, поєднана з функціонально продуманим плануванням, демонструє прагнення поєднати естетику з практичністю. Архівні згадки та аналіз збережених об’єктів дозволяють реконструювати його творчий підхід і оцінити внесок у формування архітектурного обличчя Стрия. Цей матеріал має слугувати поштовхом для подальших досліджень постаті Січковського та інших локальних інженерів. Адже саме такі фахівці залишили по собі вагому спадщину, яка й до сьогодні формує ідентичність міського простору. Попри невелику кількість відомостей про його проєкти, навіть відомі об’єкти дають змогу говорити про виразний авторський стиль цього непересічного інженера-архітектора. Варто також звернути увагу на збереження та охорону таких будівель як частини безцінної культурної спадщини.
