Через великий попит відкрито продаж на додаткову виставу циркового шоу «Мавка». Додатковий показ відбудеться вже цієї суботи, 25 жовтня, о 19:00 у Львівському державному цирку, повідомили організатори.
Глядачів чекає феєричне дійство тривалістю 1 годину 40 хвилин із антрактом, де оживуть Мавка, Лукаш, Килина та Жабокиць Квусь. Повітряні гімнасти, акробати, жонглери, яскраві костюми, спецефекти й музика створять атмосферу чарівного українського лісу.
Шоу підходить для всієї родини: дітям воно подарує казку, а дорослим — нагадування про вічні цінності кохання та добра.
Квитки ще доступні у продажу на сайті Soldout.ua та у касі цирку, але їхня кількість обмежена.
Плакат "Возз'єднання 1939". Маніфестація на підтримку УГКЦ, 17 вересня 1989 р. Світлив Богдан Гладун
Історія пам’ятає події, що змінили долі мільйонів, але не завжди пам’ятає, в яких декораціях вони відбувалися. У випадку Народних Зборів Західної України, що відбулися у жовтні 1939 року, декорацією став величний і розкішний Великий міський театр у Львові (нині Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької), що на проспекті Свободи, 28 [2.1]. За три дні, з 26 по 28 жовтня, на цій сцені розігралася драматична і суперечлива постанова, фінал якої був відомий заздалегідь: ухвалення рішення про входження Західної України до складу СРСР [3.8].
Совєтські солдати у Львові, 1939. Джерело: Вікіпедія
Цей акт був не просто політичним рішенням, а кульмінацією Пакту Молотова-Ріббентропа [3.3], таємний протокол якого фактично поділив Східну Європу між двома тоталітарними режимами – нацистською Німеччиною та сталінським СРСР. Після вступу Червоної Армії на західноукраїнські землі 17 вересня 1939 року, радянська влада негайно взялася за імітацію легітимного процесу. Вже 1 жовтня 1939 року політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення про проведення виборів, що мали “легалізувати” окупацію [3.6].
Парад Червоної армії у Львові. 29 жовтня 1939 року
“Вибори” під дулами гармат: Між страхом та сподіванням
Самі вибори до Народних Зборів відбулися 22 жовтня 1939 року [3.4]. Радянська пропаганда демонструвала небувалу активність і єдність народу: офіційні дані стверджували про участь 92,83% виборців, з яких 90,93% нібито підтримали запропонованих кандидатів [3.2]. Проте реалії були далекі від святкового образу.
Цікавий факт 1: Списки кандидатів були сформовані заздалегідь і були безальтернативними [3.4]. Кандидати в депутати, яких було обрано 1484 особи [3.8], обиралися не завдяки боротьбі програм, а через скрупульозну перевірку НКВС і затвердження згори. Участь у голосуванні часто була вимушеною, спричиненою моральним тиском та загрозою репресій для тих, хто потрапляв у категорію “ворогів народу” [3.8]. Лише у восьми округах на Волині та трьох на Львівщині вибори були визнані недійсними через недостатню кількість голосів [3.2].
Делегати Народних зборів Західної України. Львів, жовтень1939 року (фото zbruch.ua)
Обраний “представницький орган” – Народні Збори – налічував широке соціальне представництво, покликане продемонструвати “народний характер” влади: робітники, селяни, інтелігенція, колишні діячі українських партій. Серед них були і шановані українські діячі, як, наприклад, академік ВУАН, доктор філософії Кирило Студинський [3.2, 3.8]. Його участь була використана для легітимізації події в очах української інтелігенції, незважаючи на те, що його подальша доля була трагічною (репресії, ймовірно, влітку 1941 року).
Чотири Декларації: Основа радянізації
Основна робота Зборів звелася до ухвалення чотирьох ключових Декларацій [3.2], які стали фундаментом для інтеграції Західної України в радянську систему:
Декларація про встановлення радянської влади в Західній Україні (доповідач – М. Панчишин) [3.2, 3.8]. Цей акт юридично закріплював ліквідацію всіх польських державних структур та передачу влади радам депутатів трудящих.
Декларація про входження Західної України до складу СРСР і возз’єднання з УРСР (доповідач – академік К. Студинський) [3.2, 3.8]. Це була кульмінація, що юридично “підтверджувала” бажання народу про єднання.
Декларація про конфіскацію поміщицьких і монастирських земель (доповідач – Ю. Шкалубина) [3.2]. Цей крок, популярний серед селянства, ліквідував велике землеволодіння, підриваючи економічні основи старої еліти.
Декларація про націоналізацію банків і великої промисловості (доповідач – В. Садовий) [3.2]. Це була основа для побудови планової радянської економіки.
Декларації були ухвалені одноголосно [3.8]. Ці рішення офіційно передали Повноважній комісії у складі 66 осіб [3.8], яка мала представити їх на сесіях Верховних Рад СРСР та УРСР.
Делегати Народних зборів від Західної України у Москві, 1939 рік
Юридичний Фінал на Майданах Влади
Народні Збори, по суті, виконали функцію “прохача” [3.8]. Фактичне оформлення возз’єднання відбулося вже у Москві та Києві:
1 листопада 1939 р. – 5-та сесія Верховної Ради СРСР 1-го скликання ухвалила закон «Про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з УРСР» [3.1, 3.8].
14 листопада 1939 р. – позачергова 3-я сесія Верховної Ради УРСР 1-го скликання ухвалила закон «Про прийняття Західної України до складу УРСР» [3.1, 3.5, 3.8].
Цікавий факт 2: Радянізація принесла не лише репресії, але й соціальні та освітні зміни. Львівський університет був перейменований на честь Івана Франка, а кількість українських студентів зросла в чотири рази, сягнувши 50% [3.4]. Також було відкрито філіал Академії наук УРСР у Львові, що сприяло розвитку української науки, хоча й під ідеологічним контролем.
Радянські танки входять до Львова. Вересень 1939 р.
Попри тоталітарний характер і маніпулятивність самого процесу, з історичної точки зору, події жовтня 1939 року привели до фактичного об’єднання переважної більшості українських етнічних земель в межах однієї держави [3.8]. Це було здійсненням споконвічної мрії, але ціною цього об’єднання стала втрата національної незалежності та встановлення жорсткого радянського режиму, що потягнув за собою масові репресії. Історики зазначають, що справжній акт соборності відбувся ще 22 січня 1919 року (Акт Злуки УНР та ЗУНР) [3.8], а Народні Збори 1939 року стали лише інструментом для легітимізації радянської окупації [3.3].
Джерело 3.1, 3.8 (перехресно): Народні збори Західної України // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. – URL: https://esu.com.ua/article-71175, а також джерело https://irp.te.ua/narodni-zbory-zahidnoyi-ukrayiny/.
Ця старовинна техніка дарує світлинам неповторний глибокий блакитний відтінок
Майстерка відбудеться у рамках проєкту «Юнацька школа альтернативної та аналогової фотографії» за підтримки Молодіжного фонду Львова.
Майстер-клас проведе: Роман Геринович – член Національної спілки фотохудожників України, міжнародний фотохудожник Fédération Internationale de l’Art Photographique при ЮНЕСКО, зі званням AFIAP.
Участь безкоштовна! А створені роботи ви зможете побачити у грудні 2025 року на виставці у Львівському палаці мистецтв, а також в онлайн-галереї
Що потрібно знати: Обов’язкова реєстрація за посиланням (кількість місць обмежена!): https://docs.google.com/forms/ Візьміть із собою улюблену світлину (або кілька) у цифровому форматі, яку хочете відтворити у техніці ціанотипії Якщо вам менше 18 років – потрібна письмова згода батьків/опікунів (бланк згоди можна завантажити у реєстраційній формі)
Приходьте творити і відкривати для себе чарівний світ аналогової фотографії!
“Проєкт Юнацька школа альтернативної та аналогової фотографії» реалізовується в межах грантової програми Молодіжного фонду Львова «Твори рух» — частина реалізації титулу “Львів — Молодіжна столиця Європи 2025”. Програму впроваджено за підтримки ЮНІСЕФ та фінансової допомоги Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Відкриття виставки Море, Айвазовський в Zenyk Art Gallery
«Любов належить до тієї ж категорії досвіду, що й море: його неможливо привласнити – йому можна лише скоритися».
Цими словами відкривається виставка «Море», що з 23 жовтня експонується в Zenyk Art Gallery. Проєкт, створений у співпраці з Одеським художнім музеєм, демонструє 110 полотен 65 митців – від класиків мариністичного жанру до сучасних інтерпретаторів морської теми.
Відкриття виставки Море, Айвазовський в Zenyk Art Gallery
Серед представлених на експозиції митців можна побачити: 14 робіт Івана Айвазовського, а також твори Лева Лагоріо, Архипа Куїнджі, Киріака Костанді, Миколи Глущенка, Руфіна Судковського та інших. Це не просто виставка про стихію — це розмова про людину і безмежність, про пошук внутрішньої гармонії у просторі води, світла і тиші.
Море як метафора театрального простору
Море у мистецтві – завжди сцена. Іван Айвазовський, який став центральною постаттю експозиції, не просто зображував хвилі чи кораблі – він створював драматургію світла, де кожен промінь сонця, кожен відблиск хвилі мав свою роль. У полотнах «Захід сонця на морі» та «Корабель на хвилях» художник працює як режисер: світло тут – головний актор, а простір — арена для його гри.
Айвазовський ніколи не писав із натури, а творив за уявою. Саме тому його море – не географічне, а емоційне. Воно не просто існує, а грає, дихає, говорить. Таке сприйняття близьке театрові, де художник-сценограф теж формує не реальність, а емоційний простір вистави.
Відкриття виставки Море, Айвазовський в Zenyk Art Gallery
Діалог епох і художніх мов
«Море єднає береги й розділяє імперії, несе кораблі з далеких країн і, водночас, дарує відчуття дому. Кожне портове місто – це не лише економічний вузол, а й лабораторія культурного співжиття», – зазначає одна із менеджерок виставки, Дарія Прокопів.
Цей кураторський меседж задає ритм усій експозиції. Поруч із класичними мариністами — сучасні художники, які говорять із морем іншою мовою. Замість пензля — світло, замість палітри — простір, замість реалістичного пейзажу — пластична інсталяція, де хвиля перетворюється на символ пам’яті, руху і зв’язку.
Однією з центральних композицій є величезна синя інсталяція, що візуально нагадує розгорнуту хвилю. Вона не лише «рухається» у просторі зали, а й запрошує глядача всередину — у глибину відчуттів. Тут немає картини як межі: є лише плинність, відкрита до взаємодії.
Відкриття виставки Море, Айвазовський в Zenyk Art Gallery
Море як дзеркало часу
Експозиція вражає не лише колористикою, а й темпоритмом. Кожен зал має свій настрій – від тихої медитації до буремного катарсису. У цьому відчувається театральна логіка побудови: глядач ніби проходить акти спектаклю, де від розпаленого сонцем горизонту Айвазовського до абстрактного простору сучасних митців простягається єдиний шлях – шлях людини крізь стихію.
Особливою є гра рамки і полотна: у деяких картинах колір рами продовжує палітру твору, створюючи ефект переходу за межі. Таке рішення нагадує театральне світло, що змиває кордони сцени, перетворюючи реальність і образ на єдину енергію.
Відкриття виставки Море, Айвазовський в Zenyk Art Gallery
Філософія води і театру
У контексті театрознавчого аналізу виставка «Море» може розглядатися як пластична драма світла. Тут існує експозиційний сценарій, де глядач – не спостерігач, а учасник процесу. Простір галереї функціонує як сцена сучасного театру візуального мистецтва, де замість акторів діють предмети, замість тексту – колір, а замість музики — ритм хвилі.
Море стає метафорою свідомості: бездонне, мінливе, часом спокійне, часом буремне. Воно віддзеркалює саму природу творчості – непередбачувану, стихійну, але завжди живу. Море постає як особистість.
Відкриття виставки Море, Айвазовський в Zenyk Art Gallery
Виставка «Море. Айвазовський та інші мариністи» – це не просто демонстрація колекції, а спроба створити живу систему співпереживання. У ній минуле зустрічається з майбутнім, класика з інсталяцією, академічна школа з перформативним простором.
Море у цій експозиції – як театр людських емоцій, як простір, де мистецтво й глядач взаємодіють без слів. І якщо Айвазовський говорив мовою хвиль, то сучасні художники відповідають йому мовою світла, текстури й руху. Саме в цьому діалозі поколінь і полягає головна сила виставки – її здатність відкривати безмежність у межах рамки.
Оглянути експозицію львів’яни і гості міста матимуть змогу з 23 жовтня до 1 лютого.
Організатором сенсаційного концерту Шугара у київському Палаці Спорту стала львівська концертна агенція VINIL
19 жовтня 2025 року львівська VINIL concert agency здійснила історичний крок для західноукраїнської музичної індустрії – вперше організувала великий сольний концерт у столичному Палаці Спорту молодому артисту Шугару (Олег Шкарпета).
Подія, яка зібрала 9 тисяч глядачів, стала знаковою не лише для самої агенції, а й для всієї львівської промоутерської спільноти.
До цього моменту жодна концертна компанія зі Львова не виходила на рівень головного концертного майданчика країни. Організувавши захід такого рівня, VINIL concert agency довела, що львівські продюсерські команди можуть створювати події національних масштабів, об’єднуючи тисячі слухачів та формуючи сучасну українську сцену.
«Проект створювали у рекордно-короткий термін – 2 місяці. Загалом VINIL уже організував для Шугара понад сотню концертів по всій Україні і це лише початок. Торік Шугар вперше виступив у Будинку офіцерів перед 300 глядачами, а цьогоріч уже зібрав головний концертний майданчик країни – Палац спорту у Києві. Такий стрімкий ріст популярності артиста є винятковим, адже артисти йдуть до Палацу спорту десятиліттями. Пишаємось, що є частиною цього феномену», – зазначили у VINIL concert agency.
Як відомо, VINIL concert agency вже встигла заробити репутацію відкривача молодих зірок. YAKTAK, 100лиця, DOMIY, Ілля Найда, Drevo, Шугар та інші відомі молоді виконавці починали та продовжують свій професійний концертний шлях саме з VINIL. Засновниками агенції є львівські організатори Петро Луцишин, Юргіс Вішневський та Іван Шаблюк.
Панорама Львова з даху приміщення Апеляційного суду Львівської області, що на площі Соборній,7 (колись готель «Краківський»), фото 2015 року
Львів — це місто, де кожна вулиця дихає історією, а будь-який дворик може стати ідеальним фоном для світлини. Тут буквально все створене для натхнення: старі будівлі, м’яке світло, аромат кави і вуличні музиканти. Незалежно від того, чи готуєте ви love story, сімейну зйомку або контент для блогу, у місті є безліч гарних місць у Львові для фотосесії, які допоможуть передати настрій і характер кожного кадру. Фотографи Львів відмічають ряд місць, які мають найбільшу популярність серед замовників. Саме їх ми розглянемо далі.
Площа Ринок
Це справжня візитівка міста й одна з найпопулярніших локацій для фото у Львові. Тут поєднується архітектура різних епох, затишні кав’ярні, яскраві фасади й відчуття історії в кожному кроці. Найкраще приходити на світанку, коли ще мало людей, а кам’яницям надає м’якості перше сонячне світло. Фото виходять атмосферні, з легкою романтикою старого міста.
Високий замок
Місце, де відкривається один із найвідоміших краєвидів Львова. Піднявшись на вершину, ви побачите панораму, що ідеально підходить для пейзажної зйомки або кадрів у стилі “на тлі міста”. Особливо чарівно тут під час заходу сонця, коли все навколо ніби загортається у золотий серпанок. Якщо шукаєте цікаві місця для фотосесії у Львові, Високий замок точно у топі.
Пасаж Андреоллі
Це куточок, де Львів здається трохи італійським. Арки, вітражі, декоративні балкони — усе це створює атмосферу вишуканості. Локації для фотосесії Львів нечасто бувають такими камерними, але саме тут можна зняти ніжні портрети або весільну прогулянку. Пасаж однаково гарний і вдень, і в сутінках, коли запалюються ліхтарі.
Дворик Латинського кафедрального собору
Тихий, старовинний і трохи загадковий. Кам’яні стіни, аркові проходи, старі ліхтарі — усе це створює унікальну атмосферу для вінтажних фото. Ідеально підходить для тематичних зйомок або портретів з ноткою ностальгії. Якщо вам потрібні місця для фотосесії Львів, де можна уникнути натовпів, це саме той варіант.
Парк Високий Замок і Цитадель
Ці гарні місця у Львові для фотосесії дарують можливість сховатися від міського шуму. Тут багато зелені, простору, затишних алей і відкритих галявин. У парку чудово виходять сімейні, дитячі або весняні фотосесії. А якщо хочеться більше контрастів, можна поєднати кадри на природі з міськими пейзажами неподалік.
Львівська опера
Символ величі міста та одна з найефектніших будівель Львова. Фото біля фасаду виглядають урочисто, а якщо пощастить потрапити всередину — ще й дуже атмосферно. Дзеркальні зали, ліпнина, червоні оксамитові завіси, усе це додає розкоші. Це одна з тих локацій, яка підходить і для класичної, і для сучасної зйомки.
Вулиця Краківська та площа Соборна
Якщо хочете передати справжній дух старого міста, то вам точно сюди. Вузькі вулички, кольорові стіни, старі дерев’яні двері й вікна, які бачили не одне покоління. Тут виходять найщиріші lifestyle-кадри, які не потребують постановки. Львів цікавих місць для фотосесії має багато, але саме ця частина є однією з найпопулярніших серед блогерів.
Вілла на вул. Коперника
Архітектурна пам’ятка початку ХХ століття, яка нагадує про стару європейську елегантність. Вишукані лінії фасаду, мармурові сходи, декоративні деталі — ідеальний фон для fashion-зйомки або арт-портретів. Якщо хочете чогось нестандартного, варто включити цю будівлю до вашого маршруту.
Скнилівський парк
Природа тут особливо гарна в будь-яку пору року. Навесні в ньому квіти й ніжні відтінки зелені, влітку — яскраве сонце і галявини, восени — теплі кольори листя. Це зручне місце для зйомок у стилі boho чи casual. Такі природні локації додають кадрам легкості та гармонії.
Кав’ярні та дахи Львова
Для тих, хто любить неочевидні кадри, варто спробувати зйомку у львівських кав’ярнях або на дахах. «Світ кави», «Криївка», «Ратуша» — кожна має власний характер і колорит. А з дахів відкриваються неймовірні краєвиди на місто, особливо ввечері. Це нестандартні та дуже атмосферні локації, які дарують щирі емоції й відчуття свободи.
Підведемо підсумки
Якщо вам складно визначитися, де саме знімати, або хочете знайти професійного фотографа, який підкаже найкращі гарні місця у Львові для фотосесії, варто звернутися на Kabanchik. Там можна знайти спеціаліста, який допоможе вибрати концепцію, підібрати локації під ваш стиль — від урбаністики до ніжних природних сюжетів.
Насправді Львів — це місто, де кожен куточок можна зробити головним героєм фото. Тут старовинні кам’яниці, зелені парки й романтичні дахи створюють нескінченну палітру сюжетів. Вибирайте локації для фото, які відповідають вашому настрою, від історичних фасадів до спокійних парків. І пам’ятайте, що найкращі кадри народжуються тоді, коли ви просто насолоджуєтесь моментом.
Сьогодні хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова із статтею відомого українського історика, львівського краєзнавця Івана Крип’якевича про Петра Могилу та його перебування у Львові.
Стаття була присвячена 300-літтю засновника Києво-Могилянської академії та опублікована в часописі “Наш прапор” (№36 від 11.05.1933). Текст, традиційно, залишаємо оригінальним.
Іван Крип’якевич
Петро Могила у Львові
В 300-ліття свячення основника київської Академії
В день святого Юрія цього року минуло триста літ від часу, як в Успенській церкві у Львові одержав єпископські свячення славний меценат української культури Петро Могила. Століття минають, події забуваються, – але для тодішньої України це була подія історичного значіння.
В 1632 р. умер король Жигмонт ІІІ, фанатичний ворог православної церкви, престіл по ньому мав перейти на його сина Володислава. Королевич мав широку популярність як людина проста, щира у поведенню, доступна для всіх, а при тому ліберал у реліґійних поглядах. Були надії, що він поведе іншу політику, як померший король, не буде мішатися у реліґійні справи, запевнить всім іновірцям толєранцію. Українське громадянство могло мати надії на полекші, на зломання суворого курсу, який король Жигмонт вів протягом цілого свого довголітнього панування.
Король Сигізмунд ІІІ
Сподівані переміни мали довершитися підчас вибору короля, на елєкції. Щоби здобути собі голоси виборців, кандидат мусів вести переговори, іти на компроміси і уступки. Українське громадянство до елєкції приготовилося добре. На всіх сеймиках поставлено у пос. інструкції головні церковно-національні домагання – назначити єпископів на упорожнені катедри, звернути забрані церкви, запевнити толеранцію для українського населення у містах. На соймі українські посли дуже гостро і рішучо боронили тих домагань, – навіть поміркований Кисіль ухопився за шаблю, коли один з маґнатів виступив проти Українців. Козаки вислали до Варшави демонстраційне посольство, жадали для Запорожського Війська участи у виборі короля.
Ці енерґічні заходи дали корисний вислід. Королевич Володислав, що бажав утримати собі добру опінію, сам взявся мирити воюючі партії, – православних і євангеликів з одного боку, католиків і уніятів з другого. Під особистим проводом королевича прийшло до порозуміння. Православним забезпечено реліґійну толєранцію і свобідно відправляти богослуження, будувати церкви, основувати братства, школи, друкарні і шпиталі, займати уряди у містах, церковні маєтності поділено між православних і уніятів; де не було епископів, дозволено на вибір нових.
Польський король Владислав IV Ваза (1595–1648 рр.).
Ці «пункти заспокоєння обивателів грецької віри» були великим тріюмфом тодішньої української політики. Проти порозуміння з православними заявився рішучо польський єпископат і, папський нунцій, – це були сили, що довгі літа кермували польською державою і мали рішаючі впливи у польськім громадянстві. Вести з ними боротьбу було нелегко, побідити ще важче. Але отсе українські політики зуміли перевести свої домагання проти волі такого могутнього противника. Якуж радість, яке вдоволення почувало українське громадянство при такій побіді…
На основі порозуміння дозволено православним вибрати київського митрополита. Вибір відбувся в листопаді 1632 р. – більшість голосів добув печорський ігумен Петро Могила. Був він відомий як богослов і освічена людина, а особливі заслуги мав як орґанізатор шкільництва. В 1631 р. вій заснував у Печорськім монастирі колєґію і на бажання київського братства злучив її з старою братською школою, – тим способом положено основу під Київську Академію, що слідом дістала імя Могилянської. Українське громадянство з повним довірям віддавалося під духовий провід такої людини.
Митрополит Київський, Галицький та всієї Русі Петро Могила. Фото з https://uk.wikipedia.org
По виборі, що відбувся у Варшаві, Могила приїхав до Галичини. Наперед був у Перемишлі, де розглянув спір між двома кандидатами на перемиське владицтво, Попелем і Гулевичом. Пізніше заїхав до Львова. Тут він мав широкі знайомства і багато прихильників; його батьки були добродіями братства і допомагали Львовянам при будові Успенської церкви, сам ігумен при творенню київської школи шукав поради у Ставропіґії і у Львові склав фундаційну грамоту своєї колєґії.
Свячення Могили відбулося в Успенській церкві, якої будову якраз тоді докінчено. Свячення доконали львівський владика Єремія Тисаровський, луцький Ісакій Борискович, холмський Паісій Іполитович і грецький єпископ Аврамій. Свячення почалося у світлу середу, яка зійшлися тоді з св. Юрієм, а покінчилося у провідну неділю, 8-го травня 1633 р. На це нещоденне свято зїхалося до Львова дуже багато духовенства, шляхти, української і польської, і маса народу.
Успенська церква з вежею Корнякта. Рис. Володимира Січинського
Висвячення Петра Могили знайшло теж відгук у письменстві. Тодішній братський друкар, Михайло Сльозка, людина рухлива й підприємчива, видав своїм коштом похвальну віршу в честь нового митрополита під штудерним заголовком «Аврора, що засвітила на львівському овиді». Але книжка до рук читачів не дісталася, – сконфіскувала її латинська консисторія, що мала тоді нагляд над усею літературною продукцією Львова…
Петро Могила перебув у Львові пару тижнів, пізніше рушив до Київа, щоб тріюмфально вїхати на митрополичу столицю при катедрі св. Софії.
Фільм розповідає про екіпаж парамедиків-волонтерів спеціалізованого евакуаційного автобуса «Австрійка», що вивозить поранених бійців із прифронтових шпиталів на сході України. Кожен їхній рейс — це боротьба з часом, смертю та зневірою, але водночас і свідчення сили, людяності, відданості та милосердя. Стрічка відкриває глядачеві особистостей, які, попри небезпеку та виснаження, залишаються на передовій життя, даруючи іншим шанс вижити.
Знімальна група працювала над створенням фільму протягом року, долучаючись до евакуаційних рейсів «Австрійки». У стрічку увійшли унікальні кадри павлоградської бази госпітал’єрів, яка була повністю знищена російськими шахедами навесні 2025-року.
Режисер: Катерина Стрельченко
Автор сценарію: Олександр Альошечкін
Оператори: Дмитро Панков, Володимир Таразевич, Юрій Смірнов, Євген Шевченко
Проєкт реалізований за підтримки IWM – Institute for Human Sciences.
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
У п’ятницю, 24 жовтня, о 16:30 в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (головна будівля, проспект Свободи, 20, м. Львів, Україна) відбудеться відкриття виставки польської художниці Анни Трояновської «Hic sunt leones. Тут мешкають леви».
Експозиція, що відкривається у межах конкурсу «Індекс ім. Маріуша Казани», представить близько ста робіт, виконаних професоркою Анною Трояновською у складній техніці літографії на мармурі. Варто зазначити, що всі показані роботи створені з використанням однієї й тієї самої кам’яної матриці. Крім того, відвідувачі зможуть ознайомитися з експозицією кафедри художньої графіки Академії мистецтв ім. Еуґеніуша Ґепперта у Вроцлаві, а також із вибраними плакатами за 2010—2025 роки з нагоди п’ятнадцятиріччя заснування Фонду ім. Маріуша Казани. Також будуть представлені роботи Марії Савко, лауреатки VIII конкурсу «Індекс ім. Маріуша Казани».
Назва виставки «Hic sunt leones» («Тут мешкають леви») походить від латинської сентенції, яку картографи Середньовіччя розміщували на картах, позначаючи не досліджені, невідомі та потенційно небезпечні території. Для Анни Трояновської ця фраза стала сутністю її мистецтва, яке вона бачить як постійний творчий пошук і вихід за межі перевіреного, як у засобах вираження та технологічних рішеннях, так і в темах для її «оповідей». Сама Анна Трояновська є професоркою, що викладає на кафедрі художньої графіки факультету графіки та медіа-мистецтв Академії мистецтв ім. Еуґеніуша Ґепперта у Вроцлаві.
«Творчість — це постійне виходження за межі перевіреного, пошук усе нових засобів вираження, технологічних рішень, а також тем для «оповідей», що народжуються в уяві художниці,» – прокоментувала Анна Трояновська суть своєї мистецької діяльності, яка відображена в назві виставки.
Виставка «Hic sunt leones. Тут мешкають леви» триватиме в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького до 16 листопада 2025 року. Відвідати її можна в робочі години музею: вівторок-неділя, з 10:00 до 18:00 (каса до 17:30). Ця подія має велике значення для культурного життя Львова, зміцнюючи міжнародні мистецькі зв’язки та знайомлячи українського глядача з високим рівнем польської графіки та сучасними мистецькими пошуками.
За дев’ять місяців цього року громади Львівщини спрямували понад 2,76 млрд грн на потреби, пов’язані зі збройною агресією рoсії.
Лідерами за часткою видатків на оборону (у відсотках до загального обсягу бюджету без цільових трансфертів) залишаються ті ж, що й минулого місяця: Підберізцівська громада – 32,7% , Сокільницька – 31,3% , Мурованська – 23,7%, Розвадівська – 22,9% • Великомостівська – 21,8%.
«Наші оборонці тримають фронт, щоб ми могли жити і працювати під відносно спокійним небом. Це факт, який вимагає від усіх конкретних дій і рішень. Відповідальність за тил починається на місцях. Те, як громади розподіляють свої бюджети, показує, чи готові їхні керівники реально ставити безпеку людей і потреби оборони вище за другорядні витрати», — наголосив голова Львівської ОВА Максим Козицький.
З обласного бюджету на вказані потреби скерували 18,7% – це понад 780 млн грн. Водночас у низці громад частка оборонних видатків залишається низькою: Добросинсько-Мегерівська – 1,8%, Самбірська – 1,6%, Підкамінська – 1,4%, Турківська – 2,0%, Новояричівська – 3,7%, Рудківська – 2,2%, Бісковицька – 1,8%.
За даними Державної казначейської служби, Львівська громада, яка формує близько 38% усіх місцевих бюджетів області, посідає 39 місце. На потреби оборони вона спрямувала понад 782 млн грн, що становить лише 7,7% від загального бюджету.
Загалом 19 громад області витратили на оборону менше ніж 5% свого бюджету.Повну інформацію про показники кожної громади можна переглянути на скрінах.
«Звертаюся до керівників громад: є час до кінця року, щоб скоригувати бюджети й показати, що питання безпеки справді є пріоритетом. Кожна гривня, вкладена в оборону, – це внесок у стабільність і захист людей. Прошу жителів області: Слідкуйте за тим, як розподіляють кошти у вашій громаді. Ви маєте право вимагати прозорості й справедливості у фінансуванні безпеки. Від цих рішень залежить, наскільки захищено ми житимемо завтра», — наголосив очільник області.
Єнджей Стенпак. Кош 2000 - Гігант. Місто Новий Томисль, 2000.
У творчих практиках художників є явища, до яких вкрай складно підібрати ключ для фахової інтерпретації, а відтак для формування відповідного мистецького «паспорта». Кожен сам у собі феномен має локальну динамічну структуру й опирається будь-яким спрощеним оцінкам або підходам до авторської мови чи образних ідей. У таких випадках справжнє «відкриття» явища якби відкладається «на потім», щоби охопити максимально повну територію господарства, напрацьованого автором упродовж тривалого періоду життя.
Єнджей Стенпак (1953 – 2023)
Таке спостереження має відношення до творчого спадку видатного польського художника, перформера, архітектора, дизайнера, педагога, мрійника і гуманіста, професора Університету імені А. Міцкевича у м. Познань (Польща) Єнджея Стенпака / Jędrzej Stępak, життєвий шлях якого неочікувано перервався 10 травня 2023 року. Разом з ним відійшли у минуле його пристрасні діалоги про непізнані виміри сучасного креативного мислення з колегами з Польщі, України та багатьох інших країн. Залишилися нереалізованими нові ідеї, задумані ним в координатах смислових зв’язків між природною формою та геометрією, однією з ключових напрямних у концептуальних пошуках мистця останніх років. Тепер все уклалося у цілісній структурі авторської екзистенції, розкритою сміливими, унікальними, форматними творчими ансамблями, вписаними в ландшафти та локації по широкому периметру його невтомних життєвих мандрів.
Єнджей Стенпак. Інсталяція для Польського павільйону виставки EXPO 92. Севілья, Іспанія, 1992.
Єнджей Стенпак (народився 3 грудня 1953 року у м. Познань, Польща) культивував демократичну природу творчості. Ще з часу академічних студій у Державній вищій школі пластичних мистецтв у Познані (Państwowa Wyższa Szkoła Sztuk Plastycznych w Poznaniu), він обрав для себе ті професійні галузі, які би однаково активно впливали як на емоційну, так і на раціонально-функціональну сфери життя людини. Диплом захистив 1978 року у Майстерні гобелену, якою завідувала всесвітньовідома Магдалена Абаканович / Magdalena Abakanowicz, а також у Майстерні плакату, керівником якої був не менш іменитий художник Вальдемар Сьвєжи / Waldemar Świerzy. Відтоді, ще з кінця 1970-х років, різні галузі мистецтва (плакат та інші жанри графіки, текстиль, плетіння, сценографія, скульптура, інсталяція, перформанс) стали відкритою платформою для його естетичних досвідів.
Єнджей Стенпак. Інсталяція з циклу Катедри. 1992.
Пройшовши різні стадії пізнань своїх творчих можливостей, він розбудовував власний вектор формально-образних пошуків. З роками цілеспрямованої праці визначився з пріоритетністю системи духова іманентність – об’єкт як смисловий конструкт – простір як широка палітра алюзій та асоціацій. Найбільш послідовно Єнджей Стенпак розвивав технології художнього плетення в природних матеріалах. Його авторська мова виробилася на межі антропології культури та метафізики. Елементами, завдячуючи яким «працювала» уява художника, стали артефакти архітектури, пластичного мистецтва і природи. З волі режисерського таланту художника вони «включалися» у взаємодію з простором і кожного разу творили унікальний, ексклюзивний мистецький образ.
Єнджей Стенпак. Плетена кавярня. Краків, 1995.
Єнджей Стенпак володів рідкісним талантом розрізняти інтонаційні відмінності технік плетення в еквіваленті естетичного впливу на глядача. Ті чи інші рішення йому підказувала інтуїція, але для реалізації задуму автор домагався від себе максимальної точності і довершеності. Працював він як з автономними, так і ансамблевими монументальними формами. Композиційні ідеї інспірувало автентичне середовище – як відкритий, так і «закритий» простір. Вражає кількість відкрить, якими насичена творча біографія Стенпака. Художник не терпів повторів: кожна нова творча задача осмислювалася в усіх деталях. Лише сам процес імпровізації при вирішенні стратегічної мети міг вносити певні корективи техніко-технологічного рівня. При цьому значна пропорція образності його творів мала емоційне забарвлення і відповідала світогляду автора.
Єнджей Стенпак біля авторської інсталяції Біжуча стіна. Сан-Франсиско, США, 1995.
Мистецько-дидактичний досвід Єнджея Стенпака мав кілька рівнозначних похідних. По-перше, в роботі художник був пристрасним у коефіцієнті творчої волі, а щодо якості реалізації задуму – максималістом, в майстерності оперування формотворчими засобами він шукав щораз досконаліших навичок. По-друге, його асоціативне мислення мало багату семантичну основу й тяжіло до широких культурно-міфологічних знань. В цьому секрет непередбачуваності його мистецтва. По-третє, в своєму розумінні суспільної місії художника він завжди був носієм гуманізму, а, отже, його творчість була актом ствердження краси і величі життя.
Єнджей Стенпак. Птахи. Інсталяція. 2002.
Велика жага творити виробила в Єнджея Стенпака доволі унікальний алгоритм реалізації своїх задумів. Сам художник не мав часу на детальну каталогізацію власної творчості, і лишень після його смерті дружина Кароліна, спільно з донькою Марією та колом близьких друзів зуміли зібрати і систематизувати його різнобічний доробок в одному альбомному виданні «STĘPAK. Przestrzenie / Spaces» (Poznań, 2024). І книга ще більшою мірою підтвердила масштаби ідей, які вдалося реалізувати Єнджею Стенпаку від 1977 року, коли у місті Познані відбулася його перша персональна виставка «Тканина і рисунок», і до 2023 року, коли у Міській повітовій публічній бібліотеці м. Новий Томисль / Nowy Tomyśl відбувся його останній прижиттєвий індивідуальний показ «Від плетення до тканини».
Єнджей Стенпак. Відліт. Інсталяція у дворі Центру культури Замок. Познань, 2002.
Загальнонаціональну польську, а також всесвітню славу Єнджею Стенпаку принесли сотні виставок, перформенсів та творчих резиденцій, через які художник розбудовував власне етичне кредо (на платформі гуманістичних вартостей) та погляди на морфологію сучасного мистецтва. Ще від початку 1980-х років територія його зацікавлень набувала стрімкого розширення, а репрезентативні локації показів сягали багатьох країн світу, крім Польщі – Німеччини, Голландії, Франції, Португалії, Швеції, Іспанії, Бельгії, США та ін. Працюючи з різними м’якими (текстильними), а згодом з природніми матеріалами, молодий автор сміливо входив як у реальний, так і в метафізичний простір, згодом стверджуючи, що «Космос супроводжує мене весь час».
Єнджей Стенпак на відкритті персональної виставки творів в Історико-етнографічному музеї Бойківщина. Самбір, грудень 2019 р.
З роками активних технологічних експериментів Єнджей Стенпак генерально зосередився на жанрі інсталяції, досягаючи дедалі більшої віртуозності при творенні просторових ансамблів. У свої докторській праці «Зелень. Різьбярська матерія» (2001) він, зокрема, писав: «Будування в гармонії з природою є для мене особливою пригодою. Протягом багатьох років лоза була захоплюючим матеріалом для втілення моїх ідей. Живий матеріал відповідної форми стає колекцією архітектурних цитат, рослинних укладів, внутрішніх просторів, зовнішніх та внутрішніх краєвидів».
Фрагмент експозиції виставки творів Єнджея Стенпака в Університеті імені А. Міцкевича. Познань, 2018.
Ця ключова теза стосується найбільш значимих праць художника, зокрема авторської інсталяції для Польського павільйону виставки EXPO 92 (Севілья, Іспанія, 1992), інсталяції «Біжуча стіна» (Сан-Франсиско, США, 1995), конструкції «Кіш 2000 – Гігант» (Новий Томисль, Польща, 2000), що вписана у Книгу рекордів Гіннеса, сценографії Брами Третього Тисячоліття (Ледніца, Польща, 2001), інсталяції «Відліт» у дворі Центру культури Замок (Познань, Польща, 2002) та багато ін.
Фрагмент експозиції виставки творів Єнджея Стенпака в Університеті імені А. Міцкевича. Познань, 2018.
Своїми інсталяціями, архітектонічними «фантазіями» в різних техніках художнього плетення, концептуальною пластикою і графікою, а також менеджерськими проєктами Єнджей Стенпак комунікував з Людиною як інтегральною частиною «Часопростірного Космосу» в широкому діапазоні філософічних і поетичних сенсів, розкриваючи власну ідентичність і запрошуючи сучасників до співучасті в творенні унікальної естетичної реальності. З такою наснаженістю життям і творчістю він увійшов і в простір діалогів зі сучасним українським мистецтвом, беручи участь у ряді едицій ініційованого мисткинею і педагогом Зеновією Шульгою Міжнародного мистецького проєкту «Екологічний ракурс».
Роман Яців, Кароліна Стенпак, Зеновія Шульга та Моніка Костшева на Меморіальній виставці творів Єнджея Стенпака в Університеті імені А. Міцкевича. Познань, 2023.
Він став відкриттям для відвідувачів виставок у Коломиї, Яремчі, Винниках, Глинянах, а персональні виставки в Національному музеї у Львові (2017) та історико-етнографічному музеї «Бойківщина» в Самборі (2019) тривалий час резонували в культурному житті України. Він охоче ділився своєю майстерністю з шанувальниками творчості рядом майстер-класів, зокрема серед дітей. Висока людська гідність, відкритість у спілкуванні, органічне сприйняття традиції через культурно-антропологічні проникнення в структури універсальних сенсів-архетипів суттєво збагатили форми міжкультурних діалогів між Україною та Польщею. В такому етично-ціннісному векторі життя і творчості й буде надалі відчитуватися багата, високоталановита спадщина Єнджея Стенпака, однієї з найбільш яскравих постатей польського і світового мистецтва кінця XX – перших десятиліть XXI століття.
Роман ЯЦІВ
У публікації використані світлини автора, а також репродукції з видання: «STĘPAK. Przestrzenie / Spaces» (Poznań, 2024).
Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові
У Львові, в Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької (вул. С. Крушельницької, 23), презентували інноваційну для українських музеїв цифрову платформу, на якій станом на зараз широкому загалу доступно для перегляду, ознайомлення та вивчення перші пів тисячі експонатів із колекції музею. Це стало можливим завдяки підтримці Українського культурного фонду. Мета проєкту – збереження й відкриття для всього світу унікальної спадщини української співачки зі світовою славою.
http://collection.lvivmusic.museum/pawtucket2/ – адреса платформи, де вже зараз у режимі онлайн можна ознайомитися із п’ятьма сотнями скарбів львівського Музею Соломії Крушельницької. Тут і рідкісні архівні фотографії та живописні портрети – як родинні, так і сценічні; і афіші, програми концертів та нотні видання; і документи, листи та листівки; і блузка, оцифрована у форматі 3D, яку носила Крушельницька (це єдиний зразок одягу, що є у фондах збірки); й інші артефакти з фондів музею. Колекцію оцифровують у різних форматах: високоякісні зображення, аудіофайли, 3D-моделі тощо.
Соломія Крушельницька у ролі Мадам Баттерфляй в однойменній опері Джакомо Пуччіні. Оригінал. Брешія, 1904 р.
Загалом фонди музею нараховують понад 26 тисяч експонатів. Оцифрувати і презентувати для загального доступу планують усі. На це, кажуть в музеї, знадобиться ще три-чотири роки. Проєкт втілюється у співпраці з відновленим Галицьким музичним товариством — однією з найдавніших і найвпливовіших культурних інституцій Галичини.
Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові
«Діджиталізація музейних колекцій зараз є одним із найактуальніших і найнеобхідніших напрямів у збереженні культурної спадщини, особливо в умовах повномасштабної війни, – зауважує керівник Музею Тарас Демко. – Російська агресія створила безпрецедентні ризики для української культурної спадщини, тому збереження архівних матеріалів у цифровому форматі є важливим інструментом протидії їхньому фізичному знищенню і вагомим внеском у боротьбу з культурним геноцидом, який провокує агресор. Платформа, яку ми презентуємо цими днями, пристосована до різних пристроїв: комп’ютери, планшети, смартфони. Проста навігація і зрозуміла систематизація. Платформа є зручною в користуванні як для науковців, так і для простих поціновувачів музейних архівів».
Соломія Крушельницька. Нью-Йорк. Січень, 1928 р.
Основним об’єктом оцифрування є Фонд Соломії Крушельницької, який є ядром музейної колекції. На важливості оцифрування особистих речей оперної діви наголошує музикознавиця Роксоляна Гавалюк: «Дуже важливо, що до переліку тих експонатів, які вже оцифровані і будуть оцифровані в майбутньому, входять меморіальні речі самої Соломії Крушельницької, насамперед зразки її іконографії, фотографії, особисті документи, інші важливі документи, які свідчать про знакові події в житті співачки».
Оголошення-програма концерту Соломії Крушельницької. Львів. 1946 р.
«Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької має винятковий статус: це один з небагатьох музичних музеїв України, що зберігає унікальну колекцію артефактів, яка комплексно відображає музичний і культурний контекст України кінця ХІХ – ХХ століття та її зв’язки з європейським музичним простором, – розповідає головна зберігачка фондів Музею Ірина Криворучка. – Фонди музею містять рідкісні архіви, пов’язані з видатними українськими музичними діячами: всесвітньо відомими оперними співаками Соломією Крушельницькою, Модестом Менцинським, Михайлом Голинським, Іванною Синенькою-Іваницькою, композитором Станіславом Людкевичем, легендарною піаністкою Любкою Колессою та іншими митцями, які формували обличчя української та світової музичної культури».
Фото. Соломія Крушельницька з сестрою Осипою Бандрівською. Львів, 1930-ті роки. Це єдина із збережених фотографій, на якій бачимо С. Крушельницьку на одній з вулиць Львова
Окрасою фондової колекції музею є музичний архів львівського скрипаля й колекціонера Ярослава Грицая, в якому зберігаються оригінальні світлини видатних європейських виконавців – Й. Брамса, Р. Штрауса, П. Сарасате, Л. Ауера, А. Вільгельмі, Й. Йоахіма, М. Бруха, Дж. Мейєрбера, К. Сен-Санса, Ф. Крейслера та інших. Переважна більшість – з особистими автографами митців.
Фото. Соломія Крушельницька, Львів, 1951 р. Ймовірно, це остання фотографія співачки.
«Велику цінність представляє фоноархів музею, який налічує понад три тисячі носіїв: грамплатівки, магнітні стрічки, касети, CD-диски, – додаєкерівниця наукового відділу Музею Данута Білавич. – Зокрема, тут зберігаються оригінальні грамофонні платівки І пол. ХХ ст. із записами видатних оперних співаків, інструменталістів, симфонічних і хорових колективів. Оцифрування цих унікальних матеріалів дозволить не лише краще зберегти їх, а й уперше зробити доступними для широкої громадськості у відкритому онлайн-форматі».
Львівський підрозділ БпЛА «Тінь Лева» запрошує на військову службу добровольців
Львівські нацгвардійці представили підрозділ операторів «Тінь Лева». Усіх вмотивованих українців запрошують обрати фах. Після навчання можна стати зовнішнім пілотом-оператором, штурманом, авіаційним сапером чи техніком.
На цьому наголосили сьогодні, 21 жовтня, під час брифінгу.
Як повідомив командир підрозділу Віктор з позивним «Зграя», попередній досвід роботи з дронами не обов’язковий, адже забезпечують повне навчання з нуля під керівництвом досвідчених інструкторів-операторів.
«Наші екіпажі працюють на передовій, виконують бойові завдання. Дрон – це не просто техніка. Це очі підрозділу, це перевага, яка рятує життя наших воїнів. Кожен, хто прийде сюди, має шанс змінити хід бою. Не треба бути програмістом чи інженером. Якщо ви вмієте користуватися смартфоном – у вас вже є базові навички. А далі – ми навчимо», – зазначив командир підрозділу на псевдо «Зграя».
За його словами, служба в підрозділі БпЛА «Тінь Лева» – це можливість поєднати захист України з роботою із сучасними технологіями. Це шанс стати частиною майбутнього професійної української армії вже сьогодні.
Процес відбору максимально спрощений і займає декілька тижнів. Він включає початкову співбесіду, медичний огляд, психологічне тестування, базову загальновійськову підготовку.
Після успішного проходження відбору кандидати проходять базовий курс підготовки, який включає теоретичну та практичну частину. Навчання на базі підрозділу проводять досвідчені інструктори з реальним бойовим досвідом.
«Усі інструктори, які навчають майбутніх операторів БпЛА є бойовими пілотами з бойовим досвідом. Це люди, які не з чуток знають, що таке війна і яка роль у ній безпілотних авіаційних комплексів. Ми навчаємо за різними напрямами, наприклад, щоб опанувати дрони Mavic, навчання триває близько 2 тижнів. Військовослужбовців формуємо в певні екіпажі, під час навчання створюємо умови, максимально наближені до бойових. Якщо говорити про FPV –дрони, то навчальний процес триваліший, до двох місяців. Дуже бажано, аби військові вже пройшли попередній етап, опанували дрони Mavic. Оператори БпЛА, які опанують середній рівень, можуть надалі навчатись керувати БпЛА «Крила». Військовослужбовці працюють у стресових ситуаціях, вчаться приймати рішення за секунди, котрі критично важливі на фронті. Ми не просто навчаємо керувати дроном – ми готуємо фахівців, які здатні діяти злагоджено та ефективно», – підкреслив інструктор Євгеній Міклушка.
Для проходження військової служби за контрактом необхідно мати особисту мотивацію та відповідний стан здоров’я. За детальною інформацією про вступ до підрозділу «Тінь Лева» звертайтесь за номером: +380 967 202 059.
«Ми запрошуємо громадян України віком від 18 до 60 років. Ми гарантуємо якісне навчання за найсучаснішими стандартами. Гідне матеріальне забезпечення, соціальні гарантії, можливість укласти контракт і розпочати професійну військову кар’єру», – розповіла начальниця відділення кадрової роботи майор Ольга Гузь.
Зазначимо, «Тінь Лева» – це підрозділ 45 полку Національної гвардії України ім. Олександра Красіцького, який спеціалізується на розвідувальних та ударних операціях за допомогою сучасних БпЛА.
У сфері управління ризиками страхування відіграє ключову роль як ефективний інструмент фінансового захисту. Незаплановані події можуть суттєво вплинути на фінансову стабільність. Завдяки страхуванню ці ризики перерозподіляються, зменшуючи потенційне навантаження на бюджет фізичних і юридичних осіб. Страхова компанія виступає гарантом компенсації втрат, забезпечуючи фінансову безпеку навіть в умовах невизначеності.
У статті проаналізовано, як страхова компанія на практиці забезпечує фінансовий захист клієнтів та ефективно мінімізує ризики в різних сферах життя.
Перерозподіл фінансових ризиків
Суть страхування полягає у перенесенні потенційних фінансових втрат від застрахованої особи до страхової компанії. У разі настання страхового випадку компанія компенсує збитки в межах умов договору. Це дозволяє забезпечити передбачуваність витрат і знизити вплив непередбачуваних подій на фінансову стабільність.
Захист майна та здоров’я
Страхові продукти охоплюють широкий спектр ризиків — від пошкодження нерухомості й транспортних засобів до витрат на лікування внаслідок нещасних випадків або хвороб. Поліси забезпечують фінансове покриття витрат на відновлення або лікування, що дозволяє уникнути значних одноразових витрат із власного бюджету.
Підтримка у кризових ситуаціях
Окрім фінансової компенсації, страхові компанії забезпечують комплексну підтримку у стресових обставинах. У разі ДТП, серйозної хвороби або пошкодження майна клієнти отримують доступ до цілодобової допомоги: виклику аварійного комісара, медичного транспорту, організації лікування або юридичного супроводу. Такий підхід дозволяє не лише зменшити фінансове навантаження, а й знизити емоційне напруження в складних ситуаціях, що критично важливо для швидкого повернення до звичного ритму життя.
Прозорість та гарантії виплат
Одна з основ довіри до страхової компанії — прозорість її зобов’язань. У професійно складених договорах чітко прописані умови страхування, обсяг покриття, перелік винятків і процедури врегулювання. Надійні компанії дотримуються принципу справедливості у розгляді страхових випадків та забезпечують своєчасні виплати. Це дає клієнтам впевненість у тому, що у разі настання ризикової події вони отримають належну компенсацію без прихованих умов чи затримок.
Профілактика та інформування клієнтів
Страхові компанії активно інвестують у профілактику ризиків, пропонуючи клієнтам аналітичну підтримку, рекомендації з безпеки та попередження потенційних загроз. Це може включати моніторинг технічного стану авто, консультації з охорони здоров’я або захисту майна. Окрім цього, страхувальникам надається доступ до освітніх матеріалів і персоналізованих порад, що сприяє підвищенню обізнаності та зменшенню ймовірності настання страхових випадків.
Відповідно до сучасної політичної традиції, міста очолюють мери. Проте так було не завжди. У минулому очільників міст називали бургомістрами та навіть президентами. У Львові це спостерігаємо в австрійський і польський періоди. Саме президентами Львова були такі непересічні для історії міста діячі, як Едмунд Мохнацький, Годзімір Малаховський, Міхал Міхальский і ін. Відтак поговоримо про людину, яка була останнім президентом Львова – про Станіслава Островського. Це цікава та непересічна особистість, знаний лікар, впливовий політик. Він жив недалеко від ратуші – у скромному будинку, що нічим не різнився від помешкання звичайних львів’ян. Багато працював і дуже багато прожив. У жовтні – річниця від дня народження Станіслава Островського. Він, може, не зовсім персонаж української історії, але персонаж львівської історії – безумовно!
Станіслав Островський
Дух боротьби – у крові
Станіслав Островський народився у Львові. Трапилося це 29 жовтня 1892 року. Його батько – учасник антицарського повстання 1863 року. За це був засланий на Сибір. Сам Станіслав Островський народився і виростав у Львові, отримав тут гімназійну освіту. По тому – вивчав медицину в університетах Львова та Відня.
Останній бургомістр Львова Станіслав Островський. Фото 1930-х років
Паралельно з навчанням Островський відзначався активною громадсько-політичною діяльністю. Він був членом декількох національно-патріотичних товариств. Свою причетність до них офіційно приховував, діяв під псевдонімом “Корчак”. Мав за плечима і закінчену офіцерську школу. Островський пройшов Першу світову війну у статусі військового лікаря. Пізніше був учасником українсько-польської війни у 1918 році. Як військовий медик, пішов добровольцем і на радянсько-польську війну у 1920 році.
Тиха гавань Львова, але не зовсім
Наукова кар’єра Станіслава Островського почалася після його демобілізації. Навіть дещо раніше. У 1919 році він став доктором медицини. У 1922 демобілізувався і працював декілька років в дерматологічній клініці Варшавського університету. Із травня 1925 року працював у дерматологічній клініці Львівського університету. Після 1931 року – доцент дерматології у Львівському університеті. У новому для себе статусі він писав наукові праці, був учасником з’їздів та семінарів фахівців міжнародного рівня.
Будинок у якому мешкав останній президент Львова Станіслав Островський (1892-1982). Фото 2015 року
Мешкав у Львові у звичайній чиншовій кам’яниці кінця ХІХ століття. Знаходилась вона на тогочасній вулиці Сикстуській. Зараз це вулиця Дорошенка, 52. Станіслав Островський, лікар, військовий та політик, президент Львова, мешкав у цьому будинку до 1939 року. Охорони чи інших звичних атрибутів можновладців він не мав. Навпаки – невибагливий і простий, намагався бути прикладом для людей, на життя та побут яких пізніше безпосередньо впливав на своїй посаді.
Війна і після неї
Паралельно з наукою Станіслав Островський займався політичною діяльністю. Першим етапом було для нього обрання депутатом сейму Польщі (1930, 1935, 1938 роки). Там Островський курував питання охорони здоров’я, займався правами національних меншин. Від 1934 року він вже депутат Львівської міської ради, а також віце-президент міста. Упродовж 1936-1939 років президент Львова. На цій посаді у вересні 1939 року йому довелося “зустрічати” нацистів. Знаково, що Островський був проти перетворення Львова на форпост боротьби з ворожими військами. Він не хотів вуличних боїв, руйнувань та смертей. Водночас, продовжував виконував обов’язки навіть після приходу нацистів: опікувався санітарним станом міста, забезпеченням мешканців водою, хлібом.
Львівська делегація у президента Ігнація Мосціцького. Островський в центрі з ланцюгом президента міста. Фото з https://pl.wikipedia.org/
У вересні 1939 року, після вторгнення до ІІ Речі Посполитої СРСР, Островського арештували НКВС. Спочатку його утримували в тюрмі на Лонцького у Львові, пізніше відправили в Москву, на Луб’янку. Відтак засудили до 8 років в таборах ГУЛАГу. Працював він там лісорубом, а пізніше лікарем Читинському виправно-трудовому таборі Бурятської АРСР. У 1941 році був амністований і залишив межі СРСР. Ще встиг повоювати проти німецьких частин у Італії, де був військовим лікарем. Після 1946 року Островський жив у Великій Британії. Працював лікарем-дерматологом. У 1962 році вийшов на пенсію.
Надгробок на могилі Станіслава Островського. Фото з https://pl.wikipedia.org/
Життя на пенсії лише розпочинається. Принаймні, у Станіслава Островського так було. Отож, після виходу на пенсію він повторно став президентом – цього разу вже країни. Островський співпрацював з президентом Польщі у вигнанні Августом Залеським. 24 лютого 1971 року той призначив його своїм наступником. 7 років Островський виконував президентські обов’язки, а тоді передав повноваження наступнику. Помер останній президент Львова у 1982 році, в Лондоні. Йому було 90 років. Характерно, що відбулося це саме у листопаді 1982 року. Прямо під час урочистостей з нагоди перемоги поляків у боротьбі за Львів в 1918 році Островський став погано почуватися. Наступного дня він помер у госпіталі.
У четвер, 23 жовтня 2025 року о 18.00, у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться презентація 43-го числа науково-популярного журналу «Наша спадщина». Видання, відоме своєю місією з популяризації та збереження української культури, цього разу присвятило акцентний матеріал спадщині Розвадівської територіальної громади Стрийського району.
Журнал «Наша спадщина» — це щоквартальне видання, яке з 2014 року висвітлює важливі аспекти історії, мистецтва та культури. Заснований громадською спілкою «Західноукраїнська спілка музеїв», він став важливим джерелом для дослідників та поціновувачів історії, а його примірники надходять до найбільших наукових бібліотек України.
Новий випуск обіцяє бути особливо насиченим. Окрім основного матеріалу про культурні надбання Розвадівської громади, відомої своїм тисячолітнім дубом у селі Верин та унікальними сакральними пам’ятками, читачі знайдуть низку інших цікавих досліджень.
Одним із центральних матеріалів є дослідження доктора мистецтвознавства Ростислава Шмагала, присвячене історії та творчості Львівської кераміко-скульптурної фабрики. Своїми новими напрацюваннями поділиться і професор Андрій Сова, який звернеться до теми перших каякових змагань.
Особливий інтерес викликає публікація відомого історика Івана Сварника, який порушує дискусійне питання про доцільність перейменування вулиці Винниченка. Історик, який був членом комісії з перейменування вулиць Львова ще в 90-х роках, представляє свою аргументовану позицію, що, ймовірно, викличе жваві дискусії серед гостей. Також у номері буде представлений матеріал від доктора історичних наук Андрія Гречила про герб Розвадова, що стане цінним доповненням для любителів геральдики.
Презентація збере авторів статей, меценатів та поважних гостей, які зможуть обговорити теми, порушені у журналі.
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
2 листопада у Львівській національній філармонії відбудеться нова концертна програма легендарної чоловічої хорової капели «Дударик» – «Пісні п’яти століть – Стрільці». Початок події о 19:00, зазначають у пресслужбі Національної капели «Дударик».
Цього вечора прозвучить близько двадцяти стрілецьких пісень, створених понад століття тому юнаками 20–30 років – Чарнецьким, Лепким, Купчинським, Гайворонським, Трухом. Вони були не лише воїнами, а й надзвичайно обдарованими митцями. Їхні твори — це енергія й любов до України, відвага і біль, що перетворюється на мажорну мелодію надії.
Цих пісень настільки багато, що вони могли б утворити кілька окремих концертів – настільки різноманітною є їхня тематика й емоційна палітра.
«Стрілецькі пісні — це не лише сторінка історії, це голос покоління, яке вміло любити і боротися. Їхня музика вражає актуальністю і сьогодні», — зазначають організатори.
На слухачів чекають нове прочитання знайомих мелодій у виконанні улюбленого колективу, сучасні аранжування й глибока емоційна драматургія.
Довідка
Національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» заснована у 1971 році Миколою Кацалом. У 1989-му колектив отримав Національну премію імені Тараса Шевченка, а у 2020 році — статус «Національна».
За понад пів століття «Дударик» виступив із понад 3000 концертів у найпрестижніших залах світу — Carnegie Hall (Нью-Йорк), Нотр-Дам де Парі, Варшавській філармонії, залах Відня та Ванкувера.
Репертуар капели охоплює духовну музику, українську та світову класику, народні й сучасні твори. Колектив славиться унікальним звучанням, у якому поєднані автентика, сучасність і надзвичайна динамічна виразність.
Додайте улюблені гострі прянощі, аби рагу точно зігріло після осінньої прохолоди.
Інгредієнти:
400 г свинини.
300 г гарбуза.
1 цибулина.
1 морквина.
300 г картоплі.
Гілочка тим’яну.
4 зубчики часнику.
Олія для смаження.
Сіль та перець до смаку.
Приготування:
Картоплю, гарбуз, цибулю, моркву почистьте і наріжте кубиками. Часник почистьте.
Наріжте м’ясо кубиками.
Розігрійте сковороду, обсмажте цибулю, моркву, гарбуз, часник до легкої скоринки.
Обсмажте м’ясо на великому вогні, окремо від овочів.
Покладіть до каструлі овочі, м’ясо, тим’ян, влийте воду.
Тушкуйте на малому вогні до м’якості м’яса.
Деруни із м’ясом
Класичні деруни з м’ясною начинкою — гаряча домашня страва, яка нагадає про дитинство й українські звичаї.
Інгредієнти:
500 г картоплі.
1 яйце.
1 цибулина.
2 зубчики часнику.
150 г яловичого фаршу.
2 ст.л. борошна.
Олія для смаження.
Сіль і перець
Приготування:
Фарш посоліть і поперчіть, перемішайте.
Картоплю, цибулю почистьте і натріть.
Часник пропустіть через прес і додайте до картоплі.
Змішайте картоплю, цибулю, часник, яйце, борошно, посоліть до смаку.
Розігрійте сковороду, влийте олію.
Викладайте деруни, тоді на центр кожного викладайте столову ложку фаршу, зверху викладайте ще один шар картоплі. Начинку з фаршу додавайте на свій смак.
Переверніть деруни та обсмажуйте до золотистості.
Подавайте зі сметаною та зеленню.
Рулет з індички з грибами
Нежирна індичка чудово смакує із осінніми ароматними грибами. Готуйте на вечерю або до святкового столу.
Інгредієнти:
500 г філе індички.
200 г білих грибів.
0,5 цибулини.
2 зубчики часнику.
1 ст.л. вершкового масла.
100 г твердого сиру.
Олія для смаження.
Сіль та перець до смаку.
Приготування:
Цибулю, часник почистити, нарізати кубиками.
Гриби помити і почистити, нарізати слайсами та обсмажити з цибулею та часником на суміші олії на вершкового масла.
Натріть сир, змішайте із грибною начинкою.
Філе індички розріжте поздовж так, щоб вийшов один великий пласт. Накрийте харчовою плівкою і добре відбийте з двох боків.
Розкладіть пласт індички, по центру викладіть «ковбаску» з грибів та цибулі.
Тісно закрутіть рулет так, щоб начинка лишилася повністю всередині.
Обмотайте рулет джгутом.
Помістіть рулет в рукав для запікання, відправте в духовку і готуйте при 180°C 40 хвилин.
Зніміть джгут, наріжте рулет кільцями та подавайте з осінніми гарнірами.
Не вистачає варіантів? Читайте, що приготувати з м’яса для сім’ї чи друзів. Використовуйте сезонні продукти на максимум, бо саме так отримаєте дуже насичені смаки й аромати!
Роман Геринович – член Національної спілки фотохудожників України, міжнародний фотохудожник Fédération Internationale de l’Art Photographique при ЮНЕСКО, зі званням AFIAP.
Що потрібно знати:
Обов’язкова реєстрація за посиланням (кількість місць обмежена!): 
