Про вдячність і любов 2 березня 2017 року говорили на завершальній зустрічі проекту поетеси та видавця Мар’яни Савки „12 неймовірних жінок…“. Своїми рецептами життєвої мудрості з присутніми поділилася відома перекладачка Наталя Іваничук.
Головна мета цих зустрічей — поговорити про те, що часто замовчуємо, а також торкнутися найважливішого — цінностей, які мають нас об’єднувати, щоб знати на яких засадах будуємо наше життя: рівність, незалежність, свободу і відповідальність, справедливість, толерантність і любов.
— Наталя Іваничук має цю вдячність у серці і ділиться нею з іншими. Це людина, яка вміє розтоплювати серця маленьких діток і дорослих, вона випромінює багато енергії добра, тепла, відкриває для нас нові культурні пласти, її устами заговорили улюблені персонажі дитячих книжок, зокрема, багатьма улюблені мумі-тролі. Це людина яка має за собою неймовірний культурний пласт і спадкоємність, — розпочала зустріч авторка проекту.
Взаємини між батьками та дітьми в сім’ї Іваничуків базувалися на любові, яка поєднувалася з дружбою. Стосунки як рівний із рівним сформували цілу систему вдячності.
— Моє дитинство закінчилося 17 вересня минулого року (помер Роман Іваничук). Зараз я постійно продумую, за що я вдячна татові і мамі. І розумію, що це все настільки глибинне, що навіть не потребувало слів, все й так було зрозуміло. Особливу вдячність відчуваю також до моєї тети, татової сестри. Вона дуже багато дала мені для розуміння життя. Винятковий вплив на мене мала і Коломия: для мене це не місто чи будинок, де мешкали наші родичі, а цілісне явище, — поділилася думками Наталя Іваничук.
Дорослість і відповідальність для пані Наталі не взаємозв’язані поняття. Вона каже, що завжди була відповідальна і це в неї закладено на підсвідомому рівні. А зараз, завдяки підтримці чоловіка Андрія, з яким прожили 21 рік, вона знає, що завжди має на кого опертися.
— Мене не завжди легко витримувати. Та наскільки терплячої і толерантної людини, як мій чоловік, я не знаю. Ми практично завжди разом та завжди маємо про що говорити, чим радіти. Якби всі шлюби на землі були такими, як у нас із Андрієм, то на світі не було б гризні, а все було б добре, — акцентувала гостя зустрічі. — Терплячість, толерантність — похідні любові. Треба лише навчитися слухати, прислухатися і головне — чути один одного. Це те, що я винесла з власного досвіду і що прагну передати своїм дітям. Зараз маємо біду: люди, на жаль, не хочуть чути один одного. А для цього не треба нічого, окрім бажання.
Поділилася пані Наталя і своїми переживаннями. Поміж аналізом проблем політики та втрачених можливостей, які визріли після Революції Гідності, Наталя Іваничук роздумувала й про власний внесок у збагачення української культури та літератури, які їй здаються лише „маленькою роботою, що не може допомогти глобально“ і це її тривожить.
— Чомусь наша нація, яку я дуже люблю, вміє тільки боротися і отримувати перемогу. Але утримувати її і будувати — чомусь століттями не може. Ми знову і знову стаємо на ті самі граблі, — зазначила Наталя Іваничук.
А загалом, своєрідними орієнтирами в житті відомої перекладачки є вдячність, дружні взаємини з дітьми, чесність і відкритість з ними.
— Я всередині дитина і не почуваюся співмірно зі своєю зовнішньою оболонкою. Чуюся бадьоро і молодо, нарівні зі своїми студентами. Феномен внутрішньої дитини не має жодних меж і це допомагає почуватися комфортно з різними віковими категоріями, — такими словами окреслила свій внутрішній світ Наталя Іваничук.
Наталія ПАВЛИШИН
