27 липня 1944 року на вулицях Львова з’явилися радянські війська. Німецьке військо неухильно відступало, старими вулицями котилися радянські танки, а польське панування над Львовом добігало кінця…
Командування Армії Крайової зробило все, що змогло, для взяття міста під свій контроль і порозуміння з радянською стороною. Увійшовши до міста радянські вояки були неабияк здивовані – над адміністративним будівлями центру, Львівською Політехнікою та штабами повстанців майоріли поруч червоний радянський та біло-червоний польський прапори. Таке поєднання донедавна вважалося фантастичним і польською стороною, адже Радянський Союз взяв участь у поділі Польщі 1939 року, жорстоко розправився з польськими офіцерами в лісах Катині, під Харковом і Старобільськом.
Проте у 1944 році СРСР був союзником лондонського уряду Польщі. Ця «дружба» не була щирою, адже кожна сторона тримала козир у рукаві. Поляки хотіли захопити контроль над найбільшими містами міжвоєнної Речі Посполитої до приходу радянських військ. «Совіти» у свою чергу не збиралися відмовлятися від Західної України та Білорусі, виношували плани зробити Польщу соціалістичною.
Перевага польської сторони здавалася очевидною. Містом розгулювали польські патрулі, а українське середовище міста було пригніченим та дезорієнтованим. Але ранок 28 липня вкотре змінив шанси основних гравців за долю Львова… Біло-червоні прапори зникають з будівель, керівників польського підпілля викликають в НКВД, а рядових повстанців роззброюють. Їх інтернування вкотре доводить, що радянська сторона не збиралася рахуватися із планами лондонського уряду Польщі. Операція «Буря» не досягла своєї мети.
У ті липневі дні 1944 року Львів не став ані українським, ані польським. Його зробили «совітським» (і це вже не перший раз!). Поки двоє сусідів билися за межу, третій забрав їх хату. Радянський чобіт безжально втоптав у львівський брук паростки національних держав.
Ранкове сонце наповнювало двори і площі рідким світлом, що заливало усі закутки старого міста. Протяг ворушив листя. Його мерехтливі тіні пробігали по обличчю скам’янілих левів, то освітлюючи їх, то знову кидаючи в морок. Здавалось от-от він зіпнеться на лапи, струсоне гривою і над містом зависне його протяжний рик. Його буде чути на Личакові і на Левандівці, під Високим Замком і над Стрийським парком. Але лев мовчав…
Над ратушею розвівався червоний прапор. Сонце розтоплювало останні тіні по закутках старого міста. Так само танули надії швидкого національного визволення. Боротьба триватиме надалі, і колись лев таки прокинеться. Його могутній клич, розбудить новий, український світанок…
Сергій ГУМЕННИЙ
Список джерел:
- В’ятрович Володимир. Буря наді Львовом. Електронний ресурс: https://tsn.ua/analitika/burya-nadi-lvovom-303794.html?action=more&sort=popular&slice=1&limit=20
- Лемко І. Цікавинки з історії Львова. − Львів : Апріорі, 2011.
- http://drugarzeczpospolita.blogspot.com
- Burza biało-czerwonych flag we Lwowie. Електронний ресурс: http://kresy24.pl/burza-bialo-czerwonych-flag-we-lwowie/
Фотографії:
1(2) – Ранок 28 липня вкотре змінив шанси основних гравців за долю Львова… (фото Сергія Гуменного)
2(2) – Бійці Армії Крайової у місті Львів (липень 1944 року). Джерело: Джерело: http://kresy24.pl
3(2) – Прибутковий будинок Шпрехера (Будинок Профспілок) – де містився штаб польських повстанців. Листівка першої чверті ХХ століття. Видання Салону польських художників у Кракові.
4(2) – Львівський лев завмер в очікуванні… Фото Сергія Гуменного.
5(2) – Хто стане переможцем у боротьбі за місто Лева? (листівка початку ХХ століття із зображенням ратуші міста Львів).
