Постать отця Макарія Михайла Каровця, ЧСВВ, стоїть дещо осібно серед життєписів інших визначних особистостей, якимитак багата історія Церкви у минулому столітті. Священик-біритуаліст, військовий капелан, журналіст, науковець і публіцист, протягом понад сорока років служіння він незмінно проявляв себе сумлінним трударем, за що б не брався. «Незважаючи на надзвичайно важкі умови, в яких жив і діяв, зробив він дуже багато для свого народу, Церкви і Чину» – писав про співбрата отець Дам’ян Богун (1910 – 2008).
Михайло Каровець побачив світ 14 листопада 1873 р. у Перемислові Сокальського повіту (тепер – село Перемисловичі Сокальського району Львівської обл.). До Чину св. Василія Великого вступив у червні 1891-го, прийнявши монаше ім’я Макарій. Рукоположений на священика 28 серпня 1898 р. Душпастирську працю розпочав у 1901 р. в Дрогобичі, упродовж наступних тринадцяти років перебуваючи по різних василіанських обителях Галичини. Першу світову війну зустрів катехитом у Дрогобицькій державній ґімназії імені Франца Йосифа І.
Світова війна, а слідом за нею визвольні змагання спричинилися до драматичних змін у житті галицького краю загалом та кожного його мешканця зокрема. Не стояла осторонь тих подій і Церква: немало священнослужителів обрали однострій військових капеланів аби духовно провадити тих, хто взявся виборювати волю Україні зі зброєю в руках. У лавах Української Галицької Армії (УГА) служили понад 90 греко-католицьких священиків, близько десяти з них належали до Згромадження василіан. В числі останніх українськими вояками опікувався й отець Макарій, котрий швидко здобув авторитет одного з найдосвідченіших капеланів у збройних силах.
Протягом 1918 – 1920 рр. отець Макарій Каровець, ЧСВВ, душпастирював серед вояків 1-ої бригади УСС у складі 2-го корпусу УГА, створеної на базі Леґіону Українських січових стрільців під командуванням отамана Осипа Букшованого (1890 – 1937). Священнослужитель сповняв пастирський обов’язок, ділячи з воїнами усі тяготи солдатського життя й нераз буваючи за крок від смерті. Під тиском переважаючих ворожих сил армія Західноукраїнської народної республіки змушена була спершу перейти Збруч, опинившись на теренах Наддніпрянщини, а пізніше, знекровлена необхідністю поборювати одразу декількох потужних супротивників (поляків, більшовиків, білогвардійців) й зовсім припинила боротьбу. Більшість її солдатів та офіцерів перейшли на польську територію, де були інтерновані. Проте, отець Макарій вчинив інакше: він усвідомив, що його духовної опіки потребують, так би мовити, тут і тепер вірні Католицької Церкви на підконтрольній совєтам території.
Так розпочалося майже десятилітнє служіння отця-василіанина на теренах Кам’янецької дієцезії Римо-Католицької Церкви (нині – Кам’янець-Подільська дієцезія РКЦ), відновленої за гетьманату Павла Скоропадського (1873 – 1945) восени 1918 р. Служіння, здійснюване для вірних двох обрядів – східного та латинського. Отець Каровець, назвавшись перед совєцькими чиновниками австрійським громадянином, не покладаючи рук, трудився на парафіях Вінничини (Жмеринка, Браїлів, Озаринці, Могилів-Подільський). Однак брутальний наступ на релігію й Церкву під радянським режимом чимраз більше утруднював працю для добра подільських католиків. Кінчилось все тим, що в листопаді 1929-го влада депортувала отця Макарія до Польщі. Покинувши Наддніпрянщину, священик подав до Апостольської Столиці звіт з детальним описом гонінь на християн, здійснюваних атеїстичним режимом.
По десяти роках за Збручем отець Макарій нарешті повернувся до рідного краю, до кінця 1930-х перебуваючи у монастирях Львова, Краснопущі й Варшави. Не гаючи часу, активно займався наукою – зокрема дослідженням історії славного василіанського Чину, наслідком чого стала фундаментальна чотиритомна монографія «Велика реформа Чина св. Василія Великого 1882 р.» (1933 – 1938 рр.).
Окремої уваги заслуговує праця отця Макарія на ниві галицької журналістики,адже від 1933 до 1935 р. йому випало сповняти обов’язки редактора українського католицького часопису «Місіонар» (повна назва – «Місіонар Пресвятого Серця Ісусового») – провідного релігійного видання, випуск якого започаткував наприкінці ХІХ ст. тодішній ігумен Онуфріївського монастиря у Львові о. Андрей Шептицький (1865 – 1944), майбутній галицький митрополит. Журнал, що виходив під опікою отців-василіан, дуже швидко завоював популярність серед галицької авдиторії, пік котрої припав саме на 1930-ті рр. Напередодні совєцької окупації краю наклад «Місіонаря» становив близько 50 тис. примірників. Що й казати, і в цій царині скромний чернець зміг впоратися на відмінно.
Своїм добросовісним служінням протягом чотирьох десятиліть отець Каровець заслужив аби його ім’я згадували в числі найвизначніших подвижників Чину св. Василія Великого. «У праці був ревний і запальний. Боронив Божі права і національні ідеали» – коротко підсумував отець Дам´ян Богун.
Відомості про останнє десятиліття життя отця Макарія Михайла Каровця, ЧСВВ, доволі розпливчасті. Відомо, що на межі 1930 – 1940-х рр. він обіймав посаду ігумена монастиря Воздвиження Чесного Хреста Господнього у Бучачі, де, мабуть, отця й застали Друга світова війна та більшовицька окупація.З початком радянсько-німецької війни старий священик знов покинув рідну Галичину, цим разом перебравшись до Братислави (Словаччина). Чи був переїзд пов’язаний з бойовими діями, чи з потребою допомогти тодішньому пряшівському владиці Павлові Петру Гойдичу (1888 – 1960), ЧСВВ, та іншим співбратам розбудовувати нову василіанську провінцію на словацьких теренах – не знаємо достеменно.
Помер отець Макарій у Братиславі 21 квітня 1944 р., залишивши по собі добру пам’ять дбайливого душпастиря, вірного сина Церкви і палкого патріота своєї батьківщини.
Олександр ШЕЙКО
- Біографії римо-католицьких священиків, репресованих радянською владою //З архівів ВУЧК – ГПУ – НКВД – КГБ. – 2003. – Вип. 2 (21). – С.395 – 396 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://history.org.ua/JournALL/gpu/gpu_2003_21_2/156.pdf;
- Богун Д. О. Макарій (Михайло) Каровець, ЧСВВ//Місіонар Пресвятого Ісусового Серця: Український католицький часопис. – грудень 1999. – № 12 (86). – С.343 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://issuu.com/mykolaslotvinskyy/docs/_________________12_1999;
- Вибір з «Пом’яника» Чину Св. Василія Великого – квітень//Офіційна сторінка згромадження василіян у Польщі [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.bazylianie.pl/?option=com_content&view=article&id=254;
- Забзалюк Д. Душпастирська служба українських військових формацій першої половини ХХ ст.: Монографія. – Львів, 2012. – 188 с. [Електронний ресурс] – Режим доступу: file:///C:/Users/Олександр/Downloads/UL0000012.PDF;
- Коротка історія «Місіонаря»//Місіонар: Український католицький часопис. – квітень 1997. – № 9 (54). – С.3 – 4 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://issuu.com/mykolaslotvinskyy/docs/_________________04_1997;
- Національно-політична діяльність Чину//Офіційна сторінка згромадження василіан у Польщі [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.bazylianie.pl/?option=com_content&view=article&id=241;
- Порайко І. Братство українських січових стрільців в 60-річчя УСС//УСС: 1914 – 1974. – Філядельфія, – С.25 – 37 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://halychyna.ca/USSTOC/USStextRev1.pdf;
- Рубльова Н. С. Каровець Михайло//Енциклопедія сучасної України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=9914;
- Терещук Г. 115 років журналу «Місіонар»//Радіо Свобода [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/a/24570353.html;
