«Дентист Яків Насс. Пломбування й винимання зубів без болю. Штучні зуби з кавчуку і золоті після найновішої системи. Урядовцям і студентам значна знижка».
Я ще розумію — знижка студентам. Але урядовцям? Де ж тоді соціальна справедливість? Хоча… Яків Насс, мабуть, добре тямив у рекламі, бо (на відміну від мене) мав свою стоматологію. Пацієнтам з провінції пропонував послуги у найкоротшому часі. І всім — поступки в оплаті. Високу якість роботи гарантував і його колега, приватний «стоматольог-дентиста», доктор Стефан Дмоховський: «прецизійна дентистична техніка», порцелянові корони, просвітлювання апаратом Рентгена.
Щоправда, їхніми клієнтами могли стати далеко не всі. Доказом цього є стаття «Як зберегти здорові зуби?» лікаря Софії Парфанович. Вона — передовий медик, одна з перших жінок, яка відкрила власний кабінет (щоправда, не стоматологічний). Доктор Парфанович активно друкувала у тодішніх часописах публікації на медичні теми.
Матеріал на тему здоров’я зубів цікавий насамперед проблемами галузі. Авторка пише, що чужинці, перебуваючи в Україні під час Першої світової війни, хвалили гарні, білі зуби українських селян. Щоправда, уточнює Парфанович, це стосується молоді, бо старші українці мали знищені зуби, а то й були зовсім без них. Виправдовували це старістю. Натомість авторка статті переконувала: це просте недбальство.
«Як же зуби шанують?» — запитує читача Софія Парфанович і подає шість умов догляду за ними: 1) «Не їсти ні надто гарячої, ні надто студеної страви. Інакше від цього трісне «зубовина» (тобто емаль); 2) «Не гризти нічого твердого». У цьому пункті пані Софія наводить такі приклади: українці горіхи товчуть, а розгризають шкаралупу зубами; як і різні зернята, сухарі тощо; нерідко допомагають собі зубами при праці. Тому нерідко виломлювалися шматки зуба і тріскала емаль, в цьому місці він починав псуватися.
Пункт №3 передбачав щоденне чищення зубів, а також полоскання ротової порожнини водою після кожного прийому їжі. А така звична для нас зубна паста була недосяжною мрією для наших предків. Далі — мовою оригіналу: «Кожна людина повинна мати щіточку до зубів, і то виключно для себе самої. Мити зуби треба літньою водою, і можна до неї додати соли або мила, а найліпше взяти на щіточку крейди, або меленого й дрібно потовченого угля з мягкого дерева».
Погодьтеся, не надто приємно. Софія Парфанович рекомендувала терти щіточкою згори додолу вздовж зубів (а не поперек), а коли під час цього з’являлася кровотеча, доктор розцінювала її як реакцію на недостатньо частий догляд. Йдемо далі. Пункт №4 — «Зіпсуті зуби треба лікувати». Медик агітувала звертатися до стоматолога, критикуючи тодішню практику занедбування проблемних зубів до такого стану, коли єдиним виходом було їхнє видалення (звісно, без знеболювальних).
Та це ще нічого. Справді моторошно стає при читанні пункту №5. «Не давайте виривати зубів сільським знахарям», — наказує Парфанович. А також, очевидно, і ковалям — бо й така практика існувала. Чому не давати? Цитую мовою оригіналу: «Бо вони рвуть брудними невідповідними кліщами і часто лишають часть зуба, що потім довго болить і гниє. Або виривають зуб з частиною щоки, від чого людина довго хворіє, а навіть може вмерти».
Інформація вражає! Тим паче, що надворі був 1929 рік, а Яків Насс, Стефан Дмоховський та чимало інших стоматологів пропонували високоякісні послуги і передові технології. Проблема, очевидно, в бідності селян, котрі не могли дозволити собі візит до спеціаліста. Не останню роль відігравала й неосвіченість тодішніх пацієнтів. Як підтвердження цього, пункт №6 зі статті Софії Парфанович: «Не уживайте домашніх ліків! Багато людей кладе на болячі зуби галун (мінерал, подвійна сіль сірчаної кислоти. — В.М.), від чого вони викришуються. Інші прикладають різні брудні річи, від чого їм не легшає, а творяться рани або болячки». Краща альтернатива, за словами медика, в полосканні ротової порожнини лікувальними травами, а це «…відвар шалвії, сильного чаю, дубової кори, котрі гартують і стягують запалені ясна і нутро зуба».
Вікторія МАНЬОВСЬКА
Джерела:
Степан Дмоховський (1875-1959) – один з перших стоматологів у Галичині. Спеціалізувався у самого В.Міллєра у Берліні.До 1906 року – полковий одонтостоматолог в австрійській армії,після демобілізації відкрив приватну клініку у Перемишлі. З 1929 року – Львові стоматологічну практику провадив на вулиці Сикстуській (тепер Дорошенка, 35). Вільний час віддавав значній громадській роботі : Голова спортивного клубу “Сян, видавець україномовного часопису “Сільский світ”,один з засновників тижневика “Український Голос”. Разом з професором Балицьким О.та магістром Данилом Фіголем заснував УФОТО – Українське фотографічне товаристо і став його першим головою, залучаючи до його рядів українських лікарів Є.Дурделло,І.Довбуш,І.Бережницький та інших. За дорученням облздороввідділу 25.11.1939р. організував нараду львівських лікарів-стоматологів щодо проекту реорганізації надання стоматологічної допомоги.27.06.1940 року на установчих зборах запропонував проект Статуту Львівського стоматологічного товариства. (З книжки “Новатор реплантації зубів Небиловець Я.В.Львів,2012”). Видатній особистості присвячена книжка “На схрещених дорогах життя Софії Парфанович” (Львів,2010). Вона – лікар і науковець, педагог і виховник, суспільна діячка і письменниця. Директор Львівської фельдшерсько-акушерської школи 1939-44р.р.,членкиня Українського лікарського товариства та “Союзу Українок”, Голова протиалкогольного і протинікотинового товариства “Відродження”.