Кінець весни 1944 року. Сотня (рота) УПА “Галайда”, хоча існує всього кілька місяців, вже є одним з найбоєздатніших повстанських підрозділів на Львівщині. За плечима – кільканадцять боїв і сутичок. Серед найбільших – спроба наскоку на тюрму в Сокалі, акції проти осередків польських збройних формувань в Острові, Посадові та Липську під Наролем, бій з німецькою шуцполіцією в Карові.
Не всі бої та операції можна назвати успішними, проте й відвертих поразок не було. В них партизанський досвід набув і Василь Василяшко – “Перемога”. Від моменту створення сотні він виконував обов’язки командира першого роя (відділення) у першій чоті (взводі) й за посадою був заступником чотового Ярослава Грицая-“Чорноти”. Коли той в бою у Карові 11 травня був поранений та відійшов на лікування, його обов’язки перебрав В. Василяшко.
Невдовзі відбувся й перший самостійний бій, який перша чота сотні “Галайда” звела із червоними партизанами на фільварку Нивки села Лісова (тепер територія Любачівського повіту Польщі, 15 км західніше Рави-Руської). Це сталося 24 травня 1944 р.
Отримавши відомості від розвідки про перебування на фільварку групи червоних партизанів, заступник командира воєнної округи Мирослав Онишкевич-“Богдан” і сотенний Дмитро Пелип – “Ем” наказали чоті “Перемоги” їх знищити.
Підрозділом повстанців чисельністю 25 осіб командував бунчужний сотні Григорій Красько – “Янко”. Наблизившись до ворога, повстанці його оточили. Партизанів було менше – 11 осіб – проте вони були добре озброєні, мали зручні позиції та фактично були у безвихідній ситуації, а тому чинили запеклий опір.
Подробиці зафіксовані у повстанському звіті, який подає інформацію про безпосередню участь у бою Василя Василяшка: “Чотовий “Перемог” натискав на п’ять більшовиків, що залягли в догіднім місці в розі густого загайника і ніяк не хотіли здатися, відбиваючись з автоматів. “Перемога” закидав їх гранатами. Гинуть більшовики з окликами “За Сталіна”, “За родіну”. Один більшовик вискочив на поляну, щоб передертися до більшого лісу. Стрілець “Жук” зі здобутим скорострілом вибіг за ним на відкрите поле. Більшовик, відстрілюючись з “фінки”, поцілив його в голову і вбив, а стрільця “Дем’яна” ранив у шию. Цільним пострілом “Перемога” положив більшовика. Бій тривав близько години. Бій був незвичайно запеклий, бо з одної сторони більшовики, бачучи своє безвихідне положення, боронилися і сікли з автоматів, з другого боку стрільці, майже самі вибранці одчайдушно, як в дим ішли на противника, незважаючи на град куль. Бій вівся на віддаль кількох кроків”.
Втрати повстанців склали 2 вбитих, 2 важкопоранених, які померли, і 1 легко поранений; втрати ворога – 7 вбитих і 2 полонених.
За деякий час місце бою відвідав керівник політвиховного штабу Воєнної округи УПА “Буг” Василь Ваврук – “Ватюга”, який так це описав у повстанському часописі “Стрілецькі вісті” (ч. 15–16 від 16 червня 1944 р.):
“Соняшний парний день. Коні попріли, але рвуть шпарко. Минаємо Лісову, окружуємо ліс і підїжджаємо на високий горб.
– Це тут. Ось у цім рогу ліса держав заставу “Комар”. А ось тут в розі того загайника свіжа земля – це закопані більшовики…З корчів вихилився селянин з малою донечкою.
– Хто тут похований, газдо? – питаю.
– Не знаю – недовірчиво глянувши, відказав цей.
– Подержіть нам коней.
Ми з «Касяном» зіскочили з коней і пішли в цей загайник.
– Ось бачите, тут за тим шкарпом у гущавнику залягли більшовики і сікли з автоматів. Ніяк клятих не мож було виполохати. Тоді «Перемога» обкидав їх гранатами і це помогло. Трьох на місці розірвало. Ось, як постинало деревину. Один почав тікати полем до тамтого ліса…
Він там лежить закопаний на полі – підхопив газда – а тут у розі лежить трьох закопаних.
– А чому ж ви казали, що не знаєте?
– Та бо нині не знати з ким говориш… А тепер я вже бачу, що свої… Я був тоді з нашими і бачив ту цілу войну.
Ми сіли на коней і поїхали здовж загайника. У житі, п’ятдесять кроків від загайника, знову свіжа земля, це закопали там того більшовика, що, відстрілюючись, убив стрільця “Жука”. Відси кидав “Перемога” гранати, а тут лежав убитий “Жук” і ранений “Дем’ян”.
Із зелені забіліли мури будинку. Це фільварок. Він уже має свою історію. Спершу тут жив якийсь польський «собєпан», а там більшовики замінили його на колгосп, потім німці на лігеншафт, потім знову замешкали поляки. Тепер вони вивтікали і фільварок став безпанський. Мешкає тут бувший слуга польського пана (очевидно, українець) та ще якийсь газда. В тім то фільварку більшовики зробили собі попас та й попасли…
Он там на горбку заняв становище командир нашої групи «Янко» і чотовий «Перемога», а тут із тих хащів сіяли на них з фінок більшовики”.
В тому ж числі “Стрілецьких вістей” командуванням воєнної округи серед повстанців, які відзначилися в останніх боях, вказаний і чотовий “Перемога”.
Впродовж червня–липня 1944 р. сотня “Галайда” провела ще ряд засідок на німців, звела кілька сутичок з червоними та польськими партизанами. Брав у них участь і Василь Василяшко. А далі прийшов новий окупант – більшовицька Москва.
