Історію можна сприймати крізь призму політичних інститутів, соціальних чи економічних відносин, або світоглядних уявлень і свідомісних структур. Можна її сприймати і через життя окремо взятих людей, поколінь і родин, особливо якщо в кожній з перерахованих вище категорій трапляються цікаві, харизматичні і неординарні особистості. Представники родини Баворовських у Львові і червоними килимками пошани та визнання ходили і калюжі нерозуміння та несприйняття міряли. Цей рід дав Львову як видатних політиків та меценатів, так і диваків не від світу цього.
У далекому XVII столітті на початку сучасної вулиці Бібліотечної знаходився колишній арсенал Сенявських. В першій третині ХІХ століття ця споруда перейшла у власність до родини Баворовських, які на той момент вже мали таке-сяке ім’я серед львів’ян. У 1830-40-х Баворовські профінансували перебудову та реконструкцію будівлі, в процесі чого споруді було надано її сучасного вигляду. Але якщо про арсенал-палац вже сказано відносно багато, то про Баворовських відносно мало.
Баворовські – це середній за впливовістю та значимістю польський шляхетський рід. Хтось навіть говорить, що це насправді не польський, а чеський рід. Як би там не було, десь в першій половині XVI століття, Баворовські переселяються на Поділля. Перший Баворовський, про якого можна щось сказати – це Вацлав. Він був на службі у короля Сигізмунда І Старого, виконував обов’язки писаря. Іншого представника роду, Шимона (помер між 1712-1717 рр.), у 1686 році нагороджував особисто король Ян ІІІ Собеський. Тобто вже на той момент Баворовські “світилися”, але зірок з неба не хапали.
Перший з Баворовських, чия доля пов’язана зі Львовом – це Юзеф Баворовський (1780 – 1841 рр.). У Львові він помер. Хоча не тільки помер. Також саме тут він, у 1809 році, вступив до 4-го полку галицько-французької кінноти (11-й полк уланів). В складі цієї військової одиниці Юзеф Баворовський брав участь у російсько-французькій війні 1812 року. У 1833 році Юзеф Баворовський отримав у володіння колишній арсенал Сенявських, який ще наприкінці XVII століття втратив своє стратегічне значення і за призначенням не використовувався. Протягом 1830 – 40-х рр. арсенал було перебудовано під палац Баворовських, а згодом підлаштовано під музей-бібліотеку. Саме в цьому приміщенні знаходилась бібліотека сина Юзефа Баворовського, Віктора. Сьогодні ця споруда використовується в якості Палацу мистецтв Тетяни і Омеляна Антоновичів Львівської Наукової Бібліотеки ім. В. Стефаника.
Мешкав у Львові і Міхал Баворовський (1789 – 1872 рр.). В 1840-1880 роках йому належав будинок на вулиці Панській-вищій (тепер вулиця Винниченка). Міхал тішив львів’ян екзотичними витівками. Якщо у вас вдома, під ліжком, є машина часу і ви вирішили, за її допомогою, відвідати Львів середини ХІХ століття, наткнувшись на карету, запряжену верблюдами – не лякайтесь, а краще спробуйте підійти і познайомитись з Міхалом Баворовським. Але це не єдиний вибрик цього представника родини. Вампіром він не був і сонця не боявся, але наказав замурувати вікна свого будинку. Відповідь – аби не платити податку. Попри перераховані “особливості”, Міхал Боваровський також не покинув життя з нічим. Якщо вірити напису на пам’ятнику, встановленому на його честь в с. Смолянка, він мав значні маєтки і був Кавалером Мальтійського ордену. (Напис: Michał hrabia Baworowski. C. K. Podkomórzy. Maltiński Kawaler Ordenów; właściciel dobr. Urodziny R. 1789. Zmarł 29 lipca 1872 R).
Ще більше слави родині Баворовських примножили Віктор та Єжи. Віктор Баворовський був колекціонером, бібліофілом, перекладачем та шанувальником творчості Байрона. Він народився у 1826 році і був сином Юзефа Баворовського. У 1888 році він також став Кавалером Мальтійського ордену. На початках пробував себе як поет і науковець – публікував вірші та переклади в львівських журналах. Набуте + зароблене + ощадливість, що інколи переходила в скнарість = створення Віктором Баворовським однієї з найбільших та найцікавіших бібліотек того часу. В листі до сучасника, інтелектуала та вченого Садока Баронча, Віктор Баворовські писав: “Zamierzam utworzyć zakład naukowy i narodowy na wzór Z. Ossolińskich”.
Очевидно, свою ідею втілити йому вдалось. Його бібліотека була можливо й не такою, як Оссолінеум, але на одному рівні з цим закладом це точно. Цінні рукописи, хроніки XVI століття, пам’ятки польського права, автографи, матеріали до історії Польщі XVI – XVIIІ століть, матеріали листування видатних поляків, стародруки та інкунабули – це все багатство зберігалось у бібліотеці Віктора Баворовського. Варто сказати, що збирати бібліотеку він почав ще в 1850-ті роки. Спочатку вона знаходилась в маєтку у Мишковичах, під Тернополем, і лише в 1861 році її почали перевозити до палацу Баворовських у Львові. Вже на той момент, вона нараховувала понад 15 тис. друків, більше 100 дипломів і трохи більше 1000 рукописів. Для впорядкування цього літературного багатство, Віктор Баворовських хотів запросити до себе відомого польського вченого Йоахима Лелеведя, але останній відмовився.
Закінчив Віктор Баворовський досить сумно. У зв’язку з хворобою, наприкінці життя йому грозила цілковита сліпота. Тому він написав заповіт, яким передавав свій маєток на розвиток і примноження своєї бібліотеки і покінчив життя самогубством. Це сталось у 1894 році.
Останній з “великих” Баворовських для Львова це Єжи (1870 – 1933 рр). Він народився в Острові, що біля Тернополя. Його батьком був Владислав Баворовський. Навчався Єжи Баворовський у гімназії в Тернополі. Пізніше вивчав право в Відні. Після навчання якийсь час займався родинними справами, а потім подався в політику. У 1901 – 1913 роках він обирався до Галицького крайового сейму, а в 1911 – 1918 і до парламенту у Відні. Основним напрямком діяльності, впродовж своїх тривалих каденцій, для Єжи Баворовського були питання еміграції. Він часто їх піднімав і добивався від держави уваги до тих, хто, не від хорошого життя, її покинув. Після “смерті” монархії Габсбургів Єжи Баворовський не покинув політику. В листопаді 1918 він став членом Польської ліквідаційної комісії. Пізніше брав участь в польсько-більшовицькій війні. Помер у Львові.
На цьому коротенька розповідь про Баворовських у Львові закінчується.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Целуйко О. Графи Баворовські // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького та І. Підкови. – Львів: Літопис, 2007. – Т. 1. – С. 140; Chamera-Nowak A. Baworowianum. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://nimoz.pl/upload/wydawnictwa/cenne_bezcenne_utracone/2011_3/baworowski.pdf; Fałowski J. Z problematyki emigracyjnej w Sejmie galicyjskim I w parlamencie wideńskim // Nietypowe migracje Polaków w XIX – XXI wiecu. – Kraków, 2011. – S. 29 – 39.
