Якщо хтось колись і хотів зла Львову, це точно були не королі, які містом опікувалися. Любов між Львовом та монархом, який стояв на вершині тогочасної суспільної ієрархії, була міцнішою за еспресо та витривалішою за верблюда. При цьому, насолоджувалися таким станом речей обидві сторони.
У фокусі нашої розповіді король Сигізмунд І Старий (1467 – 1548). Він мав чіткий план щодо того, в який спосіб захистити Львів від ворогів та врятувати місто від смороду. Як виявляється, часто ці загрози з’являються одночасно.
Практика життя і добрий король
Надивившись розмаїтих фільмів і наситившись метафорами на кшталт “місто-фортеця”, кожну облогу населених пунктів в давнину ми схильні приймати за щось героїчне, лицарське і навіть трохи романтичне. Тому в тіні, почасти, залишається не лише безумовна трагічність цих подій, але й їх побутовий аспект. Проте, для безпосередніх учасників штурму укріпленого міста, тут зараз про обидві сторони цього процесу, саме побутові умови часто і були річчю найважливішою, визначальною.
Саме тому львів’яни, яких на початку 1525 року приймав король Сигізмунд І, скаржились монарху на те, що кожен напад на місто заганяє в середину мурів безліч людей. Йдуть вони не самі, а з возами, кіньми, худобою… Це “…гноєм і багном переповнює (місто), огидним і жахливим його обличчя після того відходу (худоби) звідти залишається…” (тут і далі переклад М. Капраля). Зрозуміло, що райці прибирати це все не хотіли. Був варіант заплатити комунальним службам – щоб вони очистили місто від нечистот. Проте і ці витрати з міського бюджету були небажаними. Особливо в ситуації, коли якийсь впливовий райця тихесенько мріяв про затишну віллу десь на схилах сучасної цитаделі. Тому з’явилася ідея послати послів до короля з проханням і сподіватися, що він їх не пошле.
Навіки дозволено
Король був сонцем тогочасної сонячної системи. Він мусив дбати про львівських райців, громадян міста, а також про людей із сусідніх містечок та сіл, які, налякані раптовим нападом ворогів, шукали порятунку за високими кам’яними мурами Львова. Цього точно не знаємо, але можливо король навіть відчував якусь відповідальність за корів та коней, які тікали від нападників разом із людьми. Зрештою, саме останні – не перші, продукували бруд і сморід, що обурювало львів’ян.
У цій ситуації, цілком типовій та банальній для часу лицарів і дам, мудрий монарх рішення знайшов. Так народився податок для вивезення багна та гною. Король навіть грамоту спеціальну видав. Там так і вказано – “дозволено” і “навіки” бурмистру та райцям від кожного воза людей, які тікають до Львова, ховаючись від загрози, “по половині гроша чи по 9 денаріїв стягувати і отримувати та грошову суму, зібрану з такого податку використовувати на відбудову міста, валів і ровів та, як вище згадувалося, на вивезення гною та багна”. При цьому, король жодним словом не згадує про те, що напередодні цього указу його попередники, він сам також, без упину звільняли Львів від сплати податків в казну – щоб місто могло побудувати і зміцнити фортифікації. Також не уточнюють у грамоті багатьох інших важливих нюансів. До прикладу, якщо мешканці околиць будуть тікати до Львова не на возах, а верхи – на конях, коровах, баранах і ін. Чи будуть вони тоді платити податок від кожного воза?:) Очевидно, з цим уже на місці розбирались.
Пан і дідич Русі, після свята святого Валентина
Як би там не було, все від себе можливе у цій ситуації король Сигізмунд І Старий зробив. На прохання львів’ян він зреагував, мешканців львівських околиць не образив, грамоту підписав і підкреслив, що вона для всіх і кожному, кому це потрібно. Врешті, львівському старості та іншим королівським урядникам наказав не перешкоджати львівським райцям – збирати зазначений податок та вивозити нечистоти вони повинні самостійно. Під цим всім король ще й печатку поставив і видав свою грамоту про сморід та нечистоти “у найближчу п’ятницю після свята святого Валентина”.
Якщо забути про міського ката, одним з обов’язків якого було наглядати за порядком в місті та вивозити нечистоти і сміття, то Сигізмунда І Старого можна було б назвати головним санітаром Львова. Однак, він все ж більш відомий як король Польщі, великий князь Литви, пан і дідич Русі.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Ващук Д. Сигізмунд І Старий // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
- Михайловський В. Королі та династії в українській історії // Тиждень, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://tyzhden.ua/koroli-ta-dynastii-v-ukrainskij-istorii-4/
- Привілеї міста Львова (XIV – XVIII ст.)/Упорядник М. Капраль, наук. ред. Я. Дашкевич, Р. Шуст. – Львів: Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України; Львівський національний університет ім. І. Франка, 2010. – С. 185 – 188.
