Геніальність — у зовнішній простоті, глибочезному змісті й талановитій акторські грі. Вистава „Я йду, Христе!“, з якою Майстерня творчості „Театр у кошику“ гастролює вже тринадцять років, 6 квітня 2017 року гостювала в театрі „І люди, і ляльки“.
Вже двадцять років „Театр у кошику“ розриває шаблони сценічного мистецтва, доводячи своїми виставами, — щоб творити, не потрібні особливі умови, надзвичайні декорації, величезна сцена чи багато акторів.
Парадоксально, але „Театр у кошику“, не маючи власного приміщення, у складі режисерки — Заслуженої діячки мистецтв України, лауреатки почесних премій імені Леся Курбаса та імені Бориса Романицького, мистецтвознавиці Ірини Волицької та єдиної актриси — Лідії Данильчук, творять вишукане мистецтво для елітної публіки не лише в Україні, а й в багатьох країнах світу. До окремих їхніх вистав долучаються актори різних львівських театрів.
Вистава „Я йду, Христе!“ базується на епістолярній повісті Григора Лужницького „Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до матері“ та фрагментах спогадів Софії Шептицької „Молодість і покликання Романа Шептицького“ — одного із найважливіших джерел біографії Митрополита Андрея Шептицького.
— Це найкраще з мемуарної літератури. В цих спогадах відображені переживання батька і матері Романа-Андрея Шептицького. Незважаючи на те, що це була глибоко релігійна родина, рішення їхнього сина бути священиком — українським, монахом, стало величезною трагедією. Це була велика мужність і для цього молодого хлопця — красеня, перед яким відкривалася перспектива великої кар’єри: або дипломата, або видатного військового чи політичного діяча, та, всупереч усьому, він вирішив присвятити своє життя Українській Церкві. До честі батьків — вони зрозуміли його і благословили, хоч це далося їм нелегко, — розповіла про основу свого творіння режисерка Ірина Волицька.
З виставою Я йду, Христе!“, де роль Софії Шептицької зіграла Лідія Данильчук, а самого Митрополита — актор Львівського академічного духовного театру „Воскресіння“ Володимир Губанов, Майстерня творчості „Театр у кошику“ нещодавно гастролювала в Німеччині (в Мюнхені та Нюрнбергу) і Польщі.
Своєрідною прелюдією до вистави стало представлення картини зі зображенням площі біля храму Святого Юра та пам’ятника Митрополитові знаного львівського художника, представника пост поп-арту Сергія Міхновського. Музичним доповненням були композиції, які виконав відомий віолончеліст Академічного камерного оркестру „Віртуози Львова“ Ярослав Мигаль.
Серед мелодій був і твір лауреатки Шевченківської премії 2017 року в номінації „музичне мистецтво“ композиторки Богдани Фроляк, яка теж прийшла переглянути виставу. Модерувала захід — Зоріана Мірус.
Впродовж години глядачі мали нагоду поринути в світ емоційних переживань, глибоких роздумів на шляху пошуку свого покликання, виважування „кожного кроку золотою вагою віри“, бо „великі труднощі вимагають жертви“, а „Божі млини мелють поволі“.
Завдяки проникливій і, без перебільшення, геніальній акторській грі, навіть без мінімальних декорацій, а лише через емоції, виважені інтонації та переживання, глядачі прожили те, що довелося прожити матері Митрополита і йому на дорозі жертовності — „щоб до кінця своїх днів я не впав у зневіру, а ніс свій хрест“ — задля становлення Української Церкви та відродження Українського народу.
Наталія ПАВЛИШИН
